Кримінальне покарання та реалізація його функцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

КРИМІНАЛЬНЕ ПОКАРАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ЙОГО ФУНКЦІЙ

Спеціальність: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

ДЕНИСОВА Тетяна Андріївна

Запоріжжя - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України КОСТЕНКО Олександр Миколайович, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України ГЛУШКОВ Валерій Олександрович, Національна академія Служби безпеки України, завідувач спеціальної кафедри № 1

доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України ГУТОРОВА Наталія Олександрівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, директор Кримського юридичного інституту, заслужений юрист України

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України МЕРКУЛОВА Валентина Олександрівна, Одеський державний університет внутрішніх справ, перший проректор з навчальної та методичної роботи, професор кафедри кримінального права та кримінології

Захист відбудеться “ 21” січня 2011 р. о 9⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.07 Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 124.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 114.

Автореферат розісланий “ 20 ” грудня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.О. Армаш

АНОТАЦІЯ

Денисова Т.А. Кримінальне покарання та реалізація його функцій. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Класичний приватний університет. - Запоріжжя, 2010.

Дисертація висвітлює комплекс проблем теоретичного і практичного характеру, пов'язаних з інститутом покарання та його практичним застосуванням. Розв'язання цих проблем потребує міжгалузевого підходу, а тому в рамках даного дослідження увага була зосереджена на кримінально-правових, кримінологічних та кримінально-виконавчих аспектах покарання.

У роботі досліджено ґенезу інституту покарання. Встановлено, що кримінальне покарання - це своєрідний феномен, який систематизує філософські, правові та соціально-психологічні аспекти. На підставі такого розуміння визначено, що в основу феномену покарання покладено його дуалістичний характер. З одного боку, покарання передбачає кару та відплату за вчинений злочин, а з іншого, - виправлення засудженого, запобігання ним вчинення нових злочинів і соціальне відновлення його особистості.

Дослідження, його висновки та пропозиції ґрунтуються на ретрибутивістській (нон-консеквенціалістській) доктрині кримінального покарання, фундаментальним елементом якої є принцип «покарання може бути виправдане лише у випадку, якщо воно застосовується до особи, яка його заслуговує, є адекватним вчиненому злочину, примушує до каяття і возз'єднання із суспільством». Таким чином, ретрибутивістська доктрина визнає, що злочин не є щось відокремлене від злочинця, а охоплює людину у всій її цілісності. Разом з тим, при застосуванні покарання виключається елемент помсти, а його адекватність спонукає засудженого до каяття і правослухняної поведінки.

Критично розглянуті концепції щодо поняття, сутності, змісту і мети покарання. Визначено та класифіковано загальні, кримінально-правові та кримінально-виконавчі функції покарання при його призначенні, виконанні і відбуванні. Розкрито зміст пріоритетних функцій покарання: соціально-відновлювальної та запобіжної.

Доведена необхідність обмеження кримінальної репресії шляхом зменшення карального змісту покарання, оскільки останнє справляє руйнівний вплив як на особу засудженого, так і суспільство. Розвинуті положення стосовно того, що врахування принципів гуманізму, індивідуалізації покарання, законності та рівності громадян перед законом обумовлює необхідність оптимізації мінімальних та максимальних меж покарання.

Обґрунтовано напрямки щодо вдосконалення застосування кримінального покарання на стадії його призначення. Розглянуті альтернативні заходи впливу на засуджених та можливості їх використання в Україні. Запропоновано розширити застосування штрафу, примусового відшкодування шкоди, громадських та виправних робіт, а також інших заходів кримінально-правового характеру, не пов'язаних з позбавленням волі. Це дозволить досягти економності покарання, забезпечити адекватність тяжкості вчиненого злочину, сприяти відновленню особистості та мінімізувати негативні наслідки покарання.

Обґрунтовано напрямки реформування кримінально-виконавчої системи та засоби удосконалення функціонування кримінально-виконавчої служби, поліпшення процесу соціальної адаптації та ресоціалізації засуджених. Сформульовані відповідні наукові пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального і кримінально-виконавчого законодавств України.

Ключові слова: покарання, функції, засуджений, кримінально-виконавча система, соціальне відновлення особи, запобігання злочинам, ресоціалізація.

АННОТАЦИЯ

Денисова Т.А. Уголовное наказание и реализация его функций. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Классический приватный университет. - Запорожье, 2010.

В диссертации освещается комплекс проблем теоретического и практического характера, связанных с институтом наказания и его применением. В работе исследован генезис наказания, его сущность, содержание, цели, функции и задачи, критически рассмотрены существующие концепции, показан процесс их видоизменения в различные исторические периоды. Поскольку изучение данных проблем требует применения межотраслевого подхода, в рамках этого исследования внимание было сосредоточено на уголовно-правовых, криминологических и уголовно-исполнительных аспектах наказания.

Установлено, что уголовное наказание - это феномен, который систематизирует философские, правовые и социально-психологические аспекты. Вследствие такого понимания определено, что основу феномена наказания составляет его дуалистический характер. С одной стороны, наказание предусматривает кару за совершенное преступление, с другой, - исправление осужденного, предупреждение совершения нового преступления, а также социальное восстановление его личности.

Исследование, его выводы и предложения базируются на ретрибутивистской (нон-консеквенциалистстической) доктрине уголовного наказания, фундаментальным элементом которой является принцип «наказание может быть оправданным лишь в случае, если оно применяется к лицу, которое его заслуживает, является адекватным совершенному преступлению, понуждает к раскаянию и воссоединению с обществом». Таким образом, ретрибутивистская доктрина означает, что преступление неотъемлемо от преступника, а охватывает человека во всей его целостности. Вместе с тем, при применении наказания, исключается элемент мести, а адекватность наказания понуждает осужденного к раскаянию и к правопослушному поведению.

Особая роль отводится исследованию наказания не как некой абстракции, а как деятельности, когда в ходе его применения изменяется не только личность, претерпевающая определенные ограничения и лишения, а изменяется общество в целом. Данные изменения, как правило, оказывают непоправимое разрушительное воздействие на личность не только осужденного, но и общество, поэтому обосновывается необходимость экономии уголовной репрессии путем уменьшения карательной сути и содержания наказания.

Исследованы и классифицированы общесоциальные, уголовно-правовые и уголовно-исполнительные функции наказания. Показано функционирование наказания в процессе его назначения, исполнения и отбывания. Усовершенствованы положения относительно того, что учет принципов гуманизма, индивидуализации наказания, законности и равенства граждан перед законом обуславливает необходимость оптимизации минимальных и максимальных пределов наказания. Выделены приоритетные функции наказания на современном этапе развития общества, а именно, социально-восстановительная и предупредительная.

Показаны пути повышения эффективности применения наказания на стадии его назначения. Обоснована целесообразность введения альтернативных лишению свободы видов наказаний, а также иных мер уголовно-правового характера. Обосновано расширение применения штрафа, принудительного возмещения вреда, общественных и исправительных работ, а также иных мер уголовно-правового характера, не связанных с лишением свободы. Это позволит достичь экономии наказания, обеспечит его адекватность тяжести совершенного преступления, будет способствовать восстановлению личности и минимизирует негативные последствия наказания.

Указаны направления реформирования действующей уголовно-исполнительной системы, совершенствования функционирования уголовно-исполнительной службы, улучшения работы по социальной адаптации и ресоциализации осужденных и лиц, отбывших наказание.

В работе также формулируются основные научные рекомендации по совершенствованию уголовного и уголовно-исполнительного законодательств и практики их применения.

Ключевые слова: наказание, функции, осужденный, уголовно-исполнительная система, социальное восстановление личности, предупреждение преступлений, ресоциализация.

ANNOTATION

Denysova T.A. Criminal punishment and realization of its functions. - Manuscript.

Thesis for the doctoral degree in law, speciality 12.00.08 - criminal law and criminology; criminal-executive law. - The Classic Private University. - Zaporizhzhya, 2010.

A range of problems of theoretical and practical nature dealing with punishment and its application were elucidated in the thesis. Solution of such problems requires an interdisciplinary approach, and thus the focus of the research was made on criminal, criminological and criminal-executive aspects of punishment. The genesis of the institution of punishment was studied; It was constateted, that criminal punishment is the original phenomenon which systematizes philosophical, legal and socialpsychological aspects. On the authority of such understanding was determined that in the basis of the phenomenon of punishment is fixed its dual nature. Punishment foresees recompense and retaliatory measure for a committed crime punishment, also it foresees correction of convict, prevention his further offenses and social renewal of his personality.

Conclusions and suggestions of researching are based on the non- consequentional doctrine of criminal punishment, the fundamental element of which is the principle of "punishment can be justified only in case if it is used to the person which deserves him, is adequate to the crime, compels to repentance and reunion with society". Thus, consequentional doctrine acknowledges that a crime is not something separated from a criminal, but embraces a person in all integrity. At the same time, at application of punishment the element of revenge is eliminated, and his adequacy induces convict to repentance and legal behavior.

General, criminal and criminal-executive functions of punishment by its imposition, execution and enduring were defined and classified. The essence of the priority punishment functions (social-renewing and preventive) was described and analyzed.

The necessity of limiting criminal repression by reducing the penal function of punishment since it has unacceptable destructive influence on the convict and society was proved.

It was developed that recognition of the principles of humanism, punishment individualization, legality and equal citizen protection by the law makes it necessary to optimize minimum and maximum punitive measures.

The directions of improvement of criminal punishment application at the stage of its imposition were founded. Alternative measures of influence on convict and possibility of its use in Ukraine were considered.

It is suggested to extend application of fine, forced compensation of harm, social and correctional works, and also other measures of criminal character, unconnected with imprisonment. It allows to attain economy of punishment, provides adequacy of enormous, assists personality renewal of a person and minimization the negative consequences of punishment.

Advancement of criminal-executive system, and development of some provisions when executing convict social adaptation and re-socialization were established. Other but punishment methods of application of criminal character measures were pointed out. Respective suggestions about improvement of active criminal and criminal-executive law in Ukraine were made.

Key words: punishment, functions, prisoner, criminal-executive system, social adaptation of person, prevention of crimes, resocialization.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблеми інституту покарання в умовах, розбудови правової держави в Україні привертають до себе увагу не тільки фахівців, але й широкого загалу. «Перш ніж у людини з'явилася перша іскра «уразумения» чому і для чого існує покарання, - вказував О.Ф. Кістяківський, - воно вже існувало і діяло». І далі, відповідаючи на питання, чим є покарання, він зазначав, що «з точки зору сутності та мети кримінального права як суспільного інституту первинне місце у кримінальному праві, без сумніву, належить покаранню. В ньому виражається душа, ідея кримінального права». Осмислення покарання для теорії кримінального права, насамперед пов'язується з дослідженням його значення у вираженні, правовому закріпленні та реалізації карної політики держави. Особливо це стосується ресоціалізації осіб, які відбували покарання в місцях позбавлення волі, та запобігання рецидивній злочинності. Кримінальне покарання як особлива форма державного примусу впливає не тільки на особу засудженого та його найближче оточення, а й на певні соціальні процеси. Цивілізований світ пропонує нову модель ставлення до злочинців, яка полягає, зокрема, в обмеженні застосування кримінальних покарань. Однак, незважаючи на те, що Україна обрала шлях демократичного розвитку, в суспільній правосвідомості домінуючою залишається думка про те, що активна протидія злочинності повинна бути нерозривно пов'язана із суворістю кримінального покарання. Це може призвести до негативних наслідків, зокрема, до збільшення кількості засуджених, що в свою чергу сприятиме криміналізації суспільства.

Проблеми, пов'язані із покаранням, протягом століть досліджувалися у філософії права, кримінальному, кримінально-виконавчому праві, кримінології, соціології, педагогіці, психології та інших науках. В різні роки оригінальні погляди на вчення про покарання, його функціонування, особливості призначення та виконання окремих видів покарань, знайшли своє відображення в працях М.М.Абрашкевича, Г.А. Аванесова, П.П.Андрушки, Ю.М. Антоняна, Г.З. Анашкіна, В.В. Антипова, М.І. Бажанова, Л.В. Багрія-Шахматова, О.М. Бандурки, Ю.В. Бауліна, Я.М. Брайніна, М.О. Бєляєва, І.Г. Богатирьова, Р.Р. Галиакбарова, І.М. Гальперіна, М.М. Гернета, О.А. Герцензона, Я.І. Гілінського, В.О. Глушкова, В.В. Голіни, В.К. Грищука, Н.М. Гуторової, І.М. Даньшина, А.І. Долгової, М.Ф. Дєткова, В.М. Дрьоміна, О.М. Джужи, М.Д. Дурманова, В.К. Дуюнова, О.О. Жижиленка, А.П. Закалюка, А.Ф. Зелінського, О.І. Зубкова, І.І. Карпеця, Д.А. Керімова, О.Ф. Кістяківського, М.І. Ковальова, О.Г. Колба, О.М. Костенка, Н.Ф. Кузнєцової, М.Й. Коржанського, В.А. Ломаки, Г.В. Мальцева, Б.С. Маньковського, П.С. Матишевського, М.П. Мелентьєва, М.І. Мельника, Ю.Б. Мельникової, В.О. Меркулової, П.П. Михайленка, В.С. Мінської, О.С. Міхліна, А.А. Музики, С.П. Мокринського, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, Й.С. Ноя, В.І. Осадчого, А.А. Піонтковського, С.В. Познишева, С.В. Полубинської, Ю.А. Пономаренка, Г.О. Радова, О.Л. Ременсона, А.В. Савченка, А.І. Санталова, С.У. Дікаєва, В.В. Сташиса, В.В. Скибицького, А.Х. Степанюка, Є.Л. Стрєльцова, М.О. Стручкова, М.С. Таганцева, В.П. Тихого, Ю.М. Ткачевського, В.О. Тулякова, Г.А. Туманова, І.К. Туркевич, В.М. Трубнікова, В.І. Тютюгіна, В.Д. Філімонова, Є.В. Фесенка, П.Л. Фріса, І.Я. Фойницького, С.Я. Фаренюка, П.В.Хряпінського, В.М. Хомича, Г.Ф. Хохрякова, М.Д. Чадова, В.Л. Чубарєва, В.І. Шакуна, М.Д. Шаргородського, І.С. Шмарова, О.Н. Ярмиша, Н.М. Ярмиш, С.С. Яценка та інших.

Вчені-юристи, використовуючи філософські закони та категорії, сформулювали власне розуміння інституту покарання як засобу запобігання злочинам. Однак наявні наукові розробки ще не вирішили всіх проблем. Теорія не знайшла адекватної відповіді на виклики сьогодення, що стосуються встановлення співрозмірності між тяжкістю вчиненого злочину, особою злочинця і призначеним покаранням, обмеження кримінальної репресії, яка не повинна мати зрівняльного характеру, стримання негативного впливу покарання як на самого злочинця так і на суспільство в цілому. До цього часу точаться дискусії навколо теоретичного осмислення поняття покарання, його сутності та змісту. Немає визначеності щодо філософської і правової доктрин, які покладені в основу вирішення відповідних питань. Більш того, має місце еклектика стосовно застосування ідей природного права, догматичних підходів тощо.

Особливо гостро постають питання про мету покарання та можливості її досягнення, а також реалізації функцій покарання, його індивідуалізації і диференціації та управління процесом соціальної реадаптації засудженого до умов життя в суспільстві. Саме тому комплексне дослідження сутності, змісту, функцій покарання та їх реалізації, формування цілей, системи покарань та визначення ефективності діяльності установ, що їх виконують, є однією з найактуальніших задач юридичної науки і практики боротьби зі злочинністю. Воно має здійснюватись з урахуванням теоретичних положень, щодо сутності і наслідків покарання, викладених у працях Ч. Беккаріа, І. Бентама, Г. Гегеля, О. Кістяківського, О. Лейста, Ф. Ліста, Ш. Монтеск'є, М. Таганцева, Г. Тарда, Л. Фейєрбаха, Ад. Франка, М. Чубинського та інших. Крім того, розв'язання проблем інституту покарання потребує міжгалузевого підходу, а тому, в рамках цього дослідження увага зосереджена на кримінально-правових, кримінологічних та кримінально-виконавчих аспектах покарання.

Задля дослідження покарання та реалізації його функцій обрано такий вид покарання як позбавлення волі на певний строк, оскільки саме цей вид покарання відзначається високим рівнем репресивності, і, як свідчать численні праці вітчизняних, іноземних науковців та власний досвід, він найбільш пов'язаний із негативними для особи і суспільства наслідками.

Зважаючи на комплексність дослідження, що вивчається, та плин часу, який змінював ідеологічні і суто практичні парадигми щодо поняття та функцій покарання, обрана тема дисертації видається актуальною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану наукових досліджень відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України за тематикою «Злочинність і національна безпека України» (державний реєстраційний № 0101U005665) та «Протидія злочинам у сфері службової діяльності (кримінологічні, кримінально-правові та кримінально процесуальні проблеми)» (державний реєстраційний № 0110U002173), а також відповідно до плану наукової роботи Класичного приватного університету (м. Запоріжжя) за напрямком «Кримінально-правова охорона суспільних відносин та запобіжний вплив на злочинність» (державний реєстраційний номер 0105U002568).

Обраний напрям дослідження ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1767/2006 р. від 20 грудня 2006 р., Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої Указом Президента України від 25 квітня 2008 р. № 401/2008.

Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Запорізького державного університету (протокол № 4 від 24 листопада 1999 р.), уточнена рішенням вченої ради Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління» (протокол № 2 від 24 вересня 2003 р.), а також підтверджена в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України (наказ № 95 від 29 вересня 2009 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання сучасної концепції кримінального покарання на основі вивчення відповідних його функцій, що є складовою соціально-відновлювальної доктрини.

Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:

- дослідити генезис інституту покарання, показати його еволюцію та особливості у різні історичні періоди; розглянути теорії щодо поняття, сутності, змісту і мети покарання;

- з'ясувати соціальну роль покарання в системі боротьби із злочинністю в сучасних умовах;

- визначити функції покарання та виокремити пріоритетні з них для нашого часу, показати взаємозв'язок функцій, мети і завдань кримінального покарання;

- дослідити систему кримінальних покарань, з'ясувати значення кримінально-правових санкцій і практики їх застосування, необхідність кримінологічного моніторингу при змінах санкцій статей Кримінального кодексу України (далі - КК);

- розкрити сучасний стан правового забезпечення функціонування кримінально-виконавчої служби та безпосередньо установ виконання покарань;

- визначити напрямки та засоби підвищення ефективності застосування покарань і відновлення правослухняної особистості на основі вивчення практики призначення і виконання покарань;

- окреслити коло напрямків та засобів комплексного реформування системи виконання покарань;

- запропонувати нові підходи до розуміння назви і функціонування кримінально-виконавчих установ;

- обґрунтувати доцільність зменшення обсягу та зміни характеру кримінальної репресії шляхом застосування відновлювального правосуддя, медіації, пробаційної діяльності, та інших альтернатив позбавленню волі на певний строк та довічному позбавленню волі;

- узагальнити позитивний досвід залучення громадськості до участі в процесі соціальної адаптації та ресоціалізації засуджених з метою зменшення їх вторинної криміналізації;

- уточнити і розвинути теоретичні положення стосовно кримінального покарання та його реалізації під кутом зору відновлення особистості і забезпечення її правослухняної поведінки;

- внести пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правового визначення поняття покарання, системи покарань, окремих норм кримінального і кримінально-виконавчого законодавства, пов'язаних із призначенням та виконанням покарання.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають при застосуванні інституту кримінального покарання.

Предметом дослідження є кримінальне покарання та реалізація його функцій.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження, об'єкта і предмета. В ході дослідження використовувався комплекс загальнонаукових та спеціальнонаукових методів.

Застосування історико-порівняльного і формально-логічного методів дало можливість дослідити еволюцію кримінального покарання, порівняти основні категорії досліджуваної проблеми в різні історичні періоди для виявлення спільних та відмінних рис, а також виявити особливості застосування покарань та їх впливу на особу засудженого (підрозділи 1.1., 1.4). Метод структурно-функціонального аналізу дозволив сформувати уяву про покарання як багатоаспектне явище, визначити його соціальну обумовленість, мету, закономірності розвитку та вплив на різні суспільні процеси (підрозділи 1.2., 1.3.). Логіко-правовий метод - для розробки, аргументування і пропонування напрямів удосконалення правового регулювання порядку виконання та відбування покарання та процесу соціальної адаптації та ресоціалізації осіб, які відбули покарання (підрозділи 5.2., 5.3). Використання метода системного аналізу дозволило визначити напрямки оптимізації системи і видів кримінального покарання, вказати на шляхи вдосконалення функціонування кримінально-виконавчої системи (підрозділи 1.4., 5.1.). Порівняльно-правовий метод дав можливість порівняти деякі міжнародно-правові акти, норми законодавства 68 іноземних держав і внести пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного національного законодавства (підрозділи 3.1., 3.2., 4.1., 4.2.). Метод моделювання застосовано при підготовці проектів Закону України «Про запобігання правопорушенням та злочинності в Україні», Закону України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» (підрозділи 2.1., 4.2., 5.2., 5.3). За допомогою соціологічних методів проведено анкетування, вивчено матеріали кримінальних справ, особових справ засуджених, аналіз документів про діяльність кримінально-виконавчих установ, а також проаналізовано статистичні дані судів, ДСАУ, МВС України, Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі - ДДУПВП) - (підрозділи 2.1., 2.2., 2.3, 5.1, 5.2.) і використано власний багаторічний досвід роботи в системі виконання покарань.

Нормативну базу дослідження становить Конституція України, КК України, Кримінально-виконавчий кодекс України (далі - КВК), нормативно-правові акти Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - КВС) та міжнародно-правові акти з питань застосування покарання.

Теоретичним підґрунтям для написання дисертації послугували наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених у галузі філософії і теорії права, кримінології, кримінального і кримінально-виконавчого права та законодавство як нашої держави, так і деяких іноземних країн.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані при аналізі й узагальненні матеріалів 716 кримінальних справ, розглянутих судами України у період з 2000 р. по 2008 р., за якими засуджено 1053 особи; матеріали особових справ та індивідуальних карток 2880 засуджених; опублікованої судової практики, судової статистики та інформації МВС України і ДДУПВП; результати анкетування та інтерв'ювання 446 співробітників КВС, суддів, адвокатів, прокурорів, психологів, соціологів, представників громадських організацій «Донецький меморіал», «Пенітенціарне товариство України», «Чернігівський жіночий правозахисний центр» та 540 засуджених, які відбували покарання в місцях позбавлення волі.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації сформульована і обґрунтована концепція реалізації функцій покарання в умовах переходу до правової держави і гуманного ставлення до засуджених, задля відновлення їх особистості та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Провідна ідея дисертаційної роботи: розробка доктринальної концепції юридичної природи, поняття, ознак, мети і функцій кримінального покарання та внесення наукових пропозицій щодо запровадження комплексу законодавчих і правозастосовних заходів стосовно реалізації функцій покарання заради відновлення особистості з правослухняною поведінкою.

На основі проведеного дослідження сформульовані положення, які репрезентують його наукову новизну, становлять внесок у розвиток вітчизняного кримінального, кримінально-виконавчого права і кримінології, а саме:

вперше:

на підставі філософського і юридичного (кримінально-правового та кримінально-виконавчого) розуміння соціальних явищ визначено в чому полягає феномен покарання. В основу цього визначення покладено дуалістичний характер покарання, оскільки, з одного боку, покарання передбачає кару та відплату за вчинений злочин, а з іншого, - виправлення засудженого, запобігання ним вчинення нових злочинів і соціальне відновлення його особистості;

доведена невідповідність між існуючими функціями, видами, строками покарання, умовами виконання покарань і сучасними соціальними умовами та моральними стандартами суспільства. Зроблено висновок, що покарання необхідно привести у відповідність до нинішніх тенденцій гуманізації суспільства;

обґрунтовано, що теперішні функції покарання неадекватно закріплені у чинному кримінальному та кримінально-виконавчому законодавстві і що на сучасному етапі розвитку суспільства потрібно надати пріоритет соціально-відновлювальній та запобіжній функціям покарання;

встановлено, що система покарань повинна бути усталеною протягом певного періоду. Сучасний розвиток кримінального законодавства має бути спрямований на забезпечення гуманного ставлення до особи, яка вчинила злочин. В історичній ретроспективі це виглядає так: відмова від помсти, каліцтва, каторжних робіт, смертної кари, поступове витіснення позбавлення волі на певний строк, розширення застосування альтернативних видів покарання (громадські роботи, штраф тощо) та заходів виправного впливу;

доведено, що цілі покарання обумовлюють його соціальні функції, оскільки кожна мета, визначена в законі, досягається за рахунок функціональних особливостей певного виду покарання. Мета виправлення досягається за рахунок виховної і виправної функцій, а показником її досягнення є добровільна відмова засудженого від вчинення нового злочину в період та після відбування покарання в межах строку погашення судимості. Превентивна мета досягається за рахунок запобіжної функції, що характеризується створенням певних умов, які об'єктивно перешкоджають засудженому вчиняти новий злочин. Відновлення особистості з правослухняною поведінкою досягається соціально-відновлювальною функцією, показником якої є свідоме прагнення до законослухняної поведінки та успішна реадаптація у суспільство;

на основі сучасних даних аргументовано необхідність прийняття моделі, яка передбачає впровадження нових ідей щодо кримінального покарання і спирається на принципи гуманізації, адекватності, справедливості. Запропоновано віднести до інших заходів кримінально-правового характеру такі виправні заходи як примусові виправні програми, медіацію, пробацію та поручительство. Призначення цих заходів полягає у ресоціалізації осіб, які звільняються від відбування покарання та спеціальній превенції;

обґрунтовано, необхідність включення відшкодування шкоди до елементів покарання, оскільки потерпіла особа також є суб'єктом кримінального правовідношення. Наявність шкоди та її характер впливають на вид і міру кримінальної відповідальності, тому відшкодування шкоди може розглядатись як елемент цієї відповідальності. Включення відшкодування шкоди до елементів покарання підвищує рівень захисту інтересів потерпілих, позаяк це позбавить їх особисто вживати заходів щодо судового захисту своїх порушених цивільних прав;

запропоновано концепцію удосконалення системи кримінальних покарань, яка передбачає її кримінологічне обґрунтування, а саме визначення того, наскільки реалізація кримінальних покарань у судовій та кримінально-виконавчій практиці сприяє запобіганню новим злочинам. Систему кримінальних покарань можна визнати ефективною якщо фактичні результати її дії на злочинність максимально збігаються з поставленою кримінологічною метою, тобто є запобіжними;

вноситься пропозиція про заміну підходів до реформування кримінально-виконавчої системи, а саме, зміни «виправної колонії» на «пенітенціарну установу». Це дозволить оновити підходи до відбування покарання, позбутися радянських стереотипів, коли виправлення засудженого вважалося досягнутим, якщо подавлялася його воля і насильно виконувався виробничий план. Нинішній підхід має будуватися на гуманістичних ідеях визнанні людини найвищою соціальною цінністю, де основним результатом покарання стають каяття особи, її ресоціалізація та подальша правослухняна поведінка;

внесено та обґрунтовано зміни, доповнення і власна редакція низки норм кримінального, кримінально-виконавчого законодавства, інших нормативно-правових актів, що стосуються інституту кримінального покарання;

удосконалено:

визначення поняття покарання, де основна увага акцентується на тому, що воно слугує відновленню особистості з правослухняною поведінкою. Через розкриття структурних елементів покарання встановлено коло його основних загальносоціальних, кримінально-правових і кримінально-виконавчих функцій, які виражають об'єктивні можливості певного виду покарання в організації суспільних відносин і зв'язків, що виникають в процесі призначення і виконання покарання;

визначення цілей покарання з урахуванням факторів, які ускладнюють їх досягнення в умовах позбавлення волі. Вони полягають у виправленні та ресоціалізації засуджених, реституції, а також запобіганні вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Встановлено, що, крім кінцевих цілей покарання, існують проміжні цілі, які досягаються на кожному етапі його застосування за допомогою кримінально-правових і кримінально-виконавчих функцій;

наукові положення про необхідність визнання основним напрямком протидії злочинності не каральні репресії, в тому числі розширення обсягу застосування позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі, а усунення чи нейтралізацію дії криміногенних факторів, які обумовлюють злочинність, з метою їх подолання;

обґрунтування потреби прийняття низки законодавчих та організаційних заходів, спрямованих на реформування політики держави у сфері застосування покарань (визнання недоцільності тривалих строків позбавлення волі для більшості засуджених, обмеження перебування під вартою підсудних у період розгляду кримінальних справ до вступу вироку в законну силу, застосування покарань, альтернативних позбавленню волі, а також розширення застосування таких запобіжних заходів, як підписка про невиїзд, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава);

аргументацію тези, що в нових соціально-економічних умовах та існуючого рівня моральності суспільства мету виправлення засудженого слід розуміти не тільки в педагогічному, а і юридичному сенсі. Це означає, що мета покарання досягається, якщо засуджений після його відбування і відпрацювання виправних програм відмовиться від вчинення нового злочину;

дістало подальшого розвитку:

положення науки кримінального права про те, що покарання як соціально-правовий феномен може бути представлено, по-перше, як правова абстракція; по-друге, як захід індивідуального примусу; по-третє, як управлінський процес;

ідея, згідно з якою кримінологічне обґрунтування системи покарань є прийнятним для такого ж обґрунтування будь-якого виду кримінального покарання або певної їх комбінації у судовій чи кримінально-виконавчій практиках;

аргументи щодо безпосереднього впливу на побудову системи покарань принципів законності, гуманізму, справедливості, рівності осіб перед законом, диференціації кримінальної відповідальності, індивідуалізації покарання, економії кримінальної репресії тощо;

положення про те, що умови утримання в пенітенціарних установах повинні бути визначені виключно в законі і не можуть залежати від відомчих актів чи рішення персоналу установи.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретична і практична значущість одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані:

- у законотворчій діяльності - при підготовці проектів законів про внесення змін і доповнень до КК України щодо визначення поняття, мети і функцій покарання, окремих видів покарань, а також до КВК України стосовно виконання та відбування кримінальних покарань (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в правотворчу діяльність Верховної Ради України № 04-19/14-2492 від 27.08.2009 р.);

- у правозастосовчій діяльності - при вирішенні судовими та кримінально-виконавчими органами проблемних питань застосування покарань (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в правозастосовну діяльність при вирішенні судовими органами проблемних питань застосування покарань Апеляційним Судом Запорізької області № 127 від 21.04.2009 р.);

- у навчальному процесі - при проведенні лекцій, семінарських і практичних занять з курсу кримінального та кримінально-виконавчого права, кримінології та інших дисциплін у вищих юридичних навчальних закладах і на юридичних факультетах, а також під час підготовки підручників, навчальних і методичних посібників (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Класичного приватного університету № 18 від 10.12.2008 р.).

Окремі результати дослідження були використані при підготовці: проекту Закону України «Про запобігання правопорушенням та злочинам в Україні», висновку щодо проекту Концепції соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у виді позбавлення волі, підручника «Кримінально-виконавча психологія» та навчальних посібників: «Кримінальне покарання та функції його призначення і виконання за законодавством України», «Кримінально-виконавче законодавство України у схемах»; «Кримінально-виконавче право», а також при викладанні дисциплін «Кримінальне право», «Кримінологія», «Кримінально-виконавче право».

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовуються. Висновки і положення дисертації носять самостійний характер.

Апробація результатів дисертаційного дослідження проводилася на:

міжнародних та регіональних науково-практичних конференціях (50): м. Варшава (Польща): 2003 р., 2010 р.; м. Вашингтон (США): 2001 р.; м. Вільнюс (Литва): 2006 р.; м. Дніпропетровськ: 2000 р., 2001 р., 2006 р., 2007 р., 2009 р.; м.Запоріжжя: 1996 р., 1997 р., 2000 р., 2002 р., 2003 р., 2004 р., 2005 р., 2006 р., 2007 р., 2008 р., 2009 р., 2010 р.; м. Київ: 2002 р., 2005 р., 2007 р., 2009 р.; м. Луганськ: 2000 р.; м. Львів: 2003 р., 2004 р., 2005 р., 2006 р., 2007 р.; м. Нижній Новгород (РФ): 2008 р.; м. Одеса: 2004 р., 2007 р., 2010 р.; м. Псков (РФ): 2006 р., 2007 р., 2009 р.; м.Санкт-Петербург (РФ): 2005 р., 2008 р.; м. Святогірськ: 2007 р.; м. Стамбул (Туреччина): 2001 р.; м. Толедо (Іспанія): 2002 р.; м. Уфа (Башкирія, РФ): 2007 р.; м.Харків: 2001 р., 2002 р., 2004 р., 2007 р., 2008 р.; м. Хельсінкі (Фінляндія): 2003 р.; м. Челябінськ (РФ): 2007 р.;

міжнародних та регіональних семінарах і симпозіумах (11): м. Запоріжжя: 2002 р., 2003 р., 2005 р.; м. Київ: 1997 р., 2007 р.; м. Луганськ: 2007 р.; м. Москва (РФ): 2003 р.; м. Одеса: 2004 р., 2006 р.; м. Санкт-Петербург (РФ): 2007 р.; м. Харків: 2000 р.;

круглих столах та громадських слуханнях (8): м. Донецьк: 2001 р.; м. Запоріжжя: 2006 р.; м. Київ: 2001 р., 2005 р.; м. Чернігів: 2003 р., 2004 р., 2005 р., 2006 р.

Публікації. Основні результати дослідження викладені у 74 наукових публікаціях, у тому числі 5 монографіях, 1 підручнику, 5 навчальних посібниках, 43 наукових статтях, що надруковані у фахових юридичних виданнях України (34) та інших держав (11), 19 статтях в інших наукових виданнях, а також звітах, тезах виступів на конференціях, симпозіумах, семінарах, круглих столах та громадських слуханнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, які об'єднують чотирнадцять підрозділів, висновків, одинадцяти додатків на 79 сторінках та списку використаних джерел (708 найменувань) на 63 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 505 сторінок, обсяг основного тексту - 358 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі показується актуальність теми дослідження, його зв'язок із науковими програмами, планами та темами, формулюються мета і завдання роботи, її об'єкт і предмет, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо їх апробації.

Перший розділ «Покарання як соціальний феномен та його сутність» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Основні методологічні підходи до проблеми покарання» висвітлено еволюцію інституту покарання.

Вивчення світових історичних пам'яток, а також законодавства та звичаєвого права, яке діяло на території України, дозволяє стверджувати, що інститут покарання мав місце у всіх кримінально-правових пам'ятках минулого. Залучення до аналізу проблеми положень, сформульованих іншими галузями знань, дало змогу представити кримінальне покарання у більш повному та всебічному вигляді, охопити такі його ознаки, які до недавнього часу юридичною наукою не торкалися.

З аналізу наукової літератури виокремлено дві групи політичних теорій держави, які стосуються покарання. До першої групи належать ліберальні теорії держави, що визнають головною її метою забезпечення громадян надійною правовою базою, в межах якої вони могли б самостійно будувати своє життя. Виходячи з принципів цих теорій, держава може карати своїх громадян за умови одночасного обмеження своїх владних повноважень. При цьому суворість покарання повинна відповідати цілям покарання, а державне втручання в особисте життя людини треба мінімізувати.

До другої групи належать утилітарні теорії, які чітко розмежовують інтереси окремих громадян і держави. Теорії покарання, що вироблені в руслі цієї політичної думки, ґрунтуються на положенні, що держава зобов'язана застосовувати запобіжні заходи проти злочинів, а оскільки покарання позбавляє злочинця фізичної можливості шкодити інтересам держави, залякує інших і цим знешкоджує їх готовність до вчинення нових злочинів.

Зроблено висновок, що для обґрунтування інституту покарання не достатньо встановити, що за його допомогою можна досягти певної суспільної мети. З точки зору існуючих доктрин (консеквенціалізм, ретрибутивізм), необхідно подивитись на покарання як на метод за допомогою якого держава має право досягти цієї мети.

Акцентується увага на тому, що властивостей і ознаки покарання змінювалися в залежності від розуміння поняття покарання, його сутності, змісту, постановки цілей, завдань та визначення функцій. Як правило, покарання вважалося помстою чи відплатою за вчинений злочин і не слугувало відновленню правослухняної особи. Базовими положеннями сучасної ретрибутивістської доктрини покарання повинні стати такі: засуджені отримують «справедливе покарання» і страждання від його застосування повинні бути пропорційні тяжкості вчинених ними злочинів; покарання полягає не лише в суворому поводженні зі злочинцем, але й включає громадський осуд та контроль суспільства за його застосуванням; покарання спонукає засудженого до каяття і примушує до правослухняної поведінки, що сприяє його возз'єднанню із суспільством.

У підрозділі 1.2. «Поняття покарання, його сутність, зміст та основні ознаки» досліджено наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології. Узагальнено тенденції розвитку наукових поглядів на правову природу та сутність покарання. Зазначено, що сучасні дослідження базуються на загальнотеоретичному вченні про покарання, в основу якого покладені праці видатних науковців, зокрема, О.Ф. Кістяківського, С.В. Познишева, М.С. Таганцева, І.Я. Фойницького та ін. Більшістю вчених констатується, що покарання є заходом примусу, оскільки кара є невід'ємною сутністю покарання, яка має функцію не дати можливості засудженому вчинити новий злочин, а зміст покарання полягає у позбавленні або обмеженні прав і свобод особи, засудженої за вчинення злочину (М.І. Бажанов, О.М. Костенко, П.С. Матишевський, А.А. Музика та ін.). Разом з тим, частина науковців відмічає «кризу покарання», яка полягає у розбалансуванні каральної політики, призначенні покарань, які не відповідають тяжкості злочину, ігноруванні раціональних принципів диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання (С.У. Дікаєв, С.Ф. Мілюков, В.М. Трубніков, В.М. Хомич та ін.). Оскільки суспільство знаходиться у пошуку нової моделі покарання, яка стане найбільш адекватною суспільній небезпечності діяння, розглядаються нові підходи до визначення понять «злочин - покарання». Зокрема, досліджуються проблеми, пов'язані з «лікуванням» злочинця, бо вчинення злочину вважається хворобою, а покарання - болем (Я. Гілінський, Е. Гондолф, О. Дріджер, Н. Крісті та ін.).

Мають місце і погляди, що склалися протягом тривалого часу не тільки в Україні, але й на пострадянському просторі, які пропагують посилення покарання. До того ж, вони є домінуючими у більшості населення, на що вказують науковці (Г.О. Злобін, Н.Ф. Кузнєцова, С.Ф. Мілюков, О.С. Міхлін та ін.). Автор не поділяє думку деяких вчених, зокрема, С.Ф. Мілюкова про те, що крім широкого застосування позбавлення волі, відновлення смертної кари, слід вводити інші репресивні заходи, які б допомогли стримувати злочинність, наприклад, «не процесуальне затримання», тобто ізоляцію особи в адміністративному порядку для проведення тих чи інших слідчих дій, відновлення такого виду покарання як висилка тощо.

На підставі системного аналізу розглянуто концепції щодо поняття, сутності та змісту покарання. Встановлено, що сутність і зміст покарання завжди знаходяться у єдності між собою, оскільки сутність обов'язково зумовлює типові якості і загалом сам зміст покарання. «Карність» завжди є сутністю кримінального покарання, бо завдяки цьому засуджений позбавляється певних благ, зазнає якихось обмежень прав і свобод і, до того ж, держава примушує його до виконання певних обов'язків. Автором підтримано наукові позиції М.І. Бажанова, О.А. Герцензона, П.С. Матишевського, П.П. Михайленка, В.В. Сташиса, М.О. Стручкова, В.М.Трубнікова та ін., що поняття «покарання» і «кара» є близькими за змістом, але не тотожні.

Окремо розглянуті положення про співвідношення понять «правомірна» та «правослухняна» поведінка. Констатується, що в юридичній літературі для характеристики поведінки суб'єктів права, яка узгоджена з юридичними нормами, найбільш часто використовується термін «правомірна поведінка». Під нею розуміється будь-яка поведінка, що відповідає нормам права. Що ж до використання терміну «правомірна поведінка» в контексті відновлення особи засудженого, на думку автора, є не доречним, тому що: по-перше, акцент робиться лише на формальній стороні співпадіння вимог норм права і реальної поведінки суб'єкта без урахування його мотиваційних чинників; по-друге, основною вимогою правомірної поведінки є легальність або не суперечливість реальної поведінки особи тій моделі, яка закладена в нормах права, тоді як відновлення особистості засудженого передбачає не тільки формування правових уявлень, але й потреби дотримання норм права на рівні стійкого переконання в їх справедливості та необхідності; по-третє, правомірна поведінка за своєю суб'єктивною стороною може бути різною (як соціально-активною так і маргінальною), в той час як відновлення особистості засудженого передбачає формування внутрішньої згоди з моральними і правовими нормами. Тобто, при відновленні особистості засудженого йдеться про формування не просто правомірної поведінки, а пристосованої до умов життєдіяльності суспільства. Тому пропонується використовувати термін «правослухняна поведінка» під яким розуміється визнання засудженим норм і цінностей суспільства, а саме: дотримання правил і обмежень у стосунках з іншими людьми та державою; повага до прав і свобод інших людей на основі усвідомлення власної гідності; сприйняття існуючих етичних та моральних норм.

На думку автора, крім зазначених, важливими критеріями правослухняної поведінки мають бути: високі особистісні якості (вихованість, наявність етичних і моральних цінностей, інтелект, комунікабельність тощо); вміння вирішувати та долати конфлікти; самостійність, здатність приймати відповідальні рішення; підтримка сім'ї та близьких людей.

В дисертації виявлені основні ознаки кримінального покарання, а також дається власне визначення цього поняття, а саме: покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та слугує відновленню особистості з правослухняною поведінкою.

У підрозділі 1.3. «Мета і завдання покарання» проаналізовані сучасні підходи до мети покарання і можливості її досягнення при виконанні і відбуванні окремих видів покарань, особливо тих, що пов'язані із позбавленням волі. Зазначено, що в КК України законодавець називає метою покарання кару засудженого та його виправлення, запобігання вчиненню нового злочину як засудженим, так і іншими особами, а у КВК України - виправлення та ресоціалізацію засуджених.

Аналіз кримінального і кримінально-виконавчого законодавства дає підстави стверджувати, що цілі покарання при його призначенні та виконанні і відбуванні в основному співпадають. Однак кінцевим результатом для кримінально-виконавчого права є не тільки виправлення особи, а і її соціальна реадаптація - ресоціалізація. У КВК відсутня вказівка на таку мету як кара, що на думку автора, є цілком виправданим. Стосовно загальної і спеціальної превенції, у ст. 1 КВК України запобігання вчиненню нових злочинів вказано лише як завдання кримінально-виконавчого законодавства. Дисертант це пояснює тим, що більшість норм КВК спрямована на досягнення мети ресоціалізації та адаптації колишнього злочинця до життя в суспільстві, а це в свою чергу, унеможливить вчинення ним нового злочину.

Розкрито основні проблемні питання щодо визначення мети покарання, особливо стосовно виправлення засуджених. Звернуто увагу на те, що при виконанні покарання всі цілі покарання, незважаючи на їхню відносну самостійність, тісно пов'язані між собою. Але така єдність не виключає певних або пріоритету однієї мети над іншою. Ці зміни можуть бути викликані станом злочинності, новими тенденціями в карній політиці та законодавстві, трансформаціями в соціальному та економічному житті суспільства. На кожному етапі виконання і відбування покарання ставляться певні завдання та проміжні цілі, які і слугують досягненню кінцевих цілей покарання. Запропоновано власне визначення кінцевих цілей покарання, а саме: виправлення та ресоціалізація засуджених, реституція, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

...