Права біженців у контексті фрагментації міжнародного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут законодавства верховної ради України

УДК 341.43:341.1.01

12.00.11 міжнародне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Права біженців у контексті фрагментації

міжнародного права

Поєдинок Ольга Романівна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького HAH України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, академік Академії правових наук України КОПИЛЕНКО Олександр Любимович, Інститут законодавства Верховної Ради України, директор

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор МИЦИК Всеволод Всеволодович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри міжнародного права кандидат юридичних наук, доцент МАЦКО Анатолій Степанович, Київський університет права Національної академії наук України, завідувач відділення міжнародного права

Захист відбудеться "11" лютого 2010 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розіслано 9 січня 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

Анотації

Поєдинок О.Р. Права біженців у контексті фрагментації міжнародного права. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. - Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2010.

Дисертацію присвячено дослідженню впливу процесу фрагментації міжнародного права на захист прав біженців.

Проаналізовано причини та зміст процесу фрагментації міжнародного права, запропоновано шляхи подолання його негативних наслідків, визначено місце комплексів міжнародно-правових норм, присвячених захисту прав людини та прав біженців, у системі міжнародного права. Значна увага приділена характеристиці особливостей міжнародно-правового захисту прав окремих категорій біженців (жінок, дітей та родин), а також захисту біженців за умов надзвичайного стану, збройних конфліктів, стихійних і антропогенних лих. Сформульовано структуру міжнародно-правових зобов'язань держави у сфері захисту біженців, висвітлено питання відповідності українського законодавства міжнародно-правовим зобов'язанням України щодо захисту біженців, проаналізовано недоліки національного законодавства та запропоновано шляхи їх усунення.

Ключові слова: біженці, фрагментація міжнародного права, система міжнародного права, права людини, міжнародне гуманітарне право.

Поединок О.Р. Права беженцев в контексте фрагментации международного права. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. - Институт законодательства Верховной Рады Украины, Киев, 2010.

Диссертация посвящена исследованию влияния процесса фрагментации международного права на защиту прав беженцев.

Проанализированы причины, характерные черты и содержание процесса фрагментации международного права, исследовано влияние этого явления на систему международного права и международный правопорядок. На основании анализа современной доктрины международного права освещены основные теоретические подходы к проблеме. Признаками процесса фрагментации международного права являются появление и развитие специальных (автономных, самодостаточных, функциональных, целевых) международно-правовых режимов (основной признак); пролиферация международно-правовых норм и институтов; распространение международного права на области международных отношений, которые ранее не считались пригодными для международно-правового регулирования; регионализация и специализация международного права; создание международных судов и других органов, толкующих международное право и обладающих полностью или частично совпадающей компетенцией. Это порождает внутрисистемные конфликты между нормами и режимами, толкованием и применением одной нормы в различных ситуациях и в результате способно угрожать целостности системы международного права и единства международного правопорядка. В связи с этим предложены пути предотвращения негативных последствий фрагментации международного права.

Определено место комплекса международно-правовых норм, посвященных защите прав человека, в системе современного международного права, описан характер их взаимодействия с общим международным правом и отдельными международно-правовыми режимами. Сделан вывод о том, что международное право защиты прав человека является отдельной отраслью международного права, главным отраслевым принципом которой является принцип запрета дискриминации. Этому режиму, не являющемуся полностью самодостаточным и изолированным от общего международного права и других международно-правовых режимов, присущи процессы фрагментации, характерные для международного права в целом. Среди них особенно ярко проявляются пролиферация норм международного права, международных судебных институций и процедур защиты прав человека, а также регионализация и специализация норм.

Исследовано место норм международного права, регулирующих вопросы защиты прав беженцев, в системе международного права и характер их соотношения с международно-правовыми нормами, посвященными защите прав человека в целом. Продемонстрирована роль принципа отказа от принудительной репатриации (принцип non-refoulement) в международно-правовой защите прав беженцев и лиц, ищущих убежище. Проанализированы особенности международно-правовой защиты отдельных категорий беженцев (женщины, дети, семьи), а также соотношение института защиты прав беженцев с международно-правовым обеспечением прав человека в отдельных ситуациях (чрезвычайное положение, вооруженные конфликты, стихийные бедствия и антропогенные катастрофы). Определены достаточные основания для утверждения о наличии фрагментации международно-правовой защиты прав беженцев, исследован характер такой фрагментации.

Описано влияние фрагментированного характера совокупности норм, регулирующих положение беженцев, на структуру международно-правовых обязательств каждого государства (в том числе Украины) в сфере защиты прав беженцев. Эту структуру предлагается рассматривать в соответствии с пространственной сферой действия норм, отражающих эти обязательства, - универсальный, региональный и партикулярный уровни, выделяя на каждом уровне нормы по предмету правового регулирования.

Освещен вопрос соответствия украинского законодательства международно-правовым обязательствам Украины по защите прав беженцев, проанализированы недостатки национального законодательства, предложены пути их устранения. міжнародний право біженець

Ключевые слова: беженцы, фрагментация международного права, система международного права, права человека, международное гуманитарное право.

Poiedynok O.R. Rights of Refugees within the Context of Fragmentation of International Law. - Manuscript.

Dissertation for obtaining a scientific degree of Candidate of Legal Sciences under specialization - 12.00.11 - International Law. - Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, Kyiv, 2010.

The dissertation is dedicated to researching the influence of fragmentation of international law on refugees' rights protection.

The causes and the substance of fragmentation of international law are analyzed. The ways to avoid its negative consequences are proposed. The place of rules on human rights and refugee protection in the system of international law is investigated. High emphasis is placed on the description of peculiarities of international protection of specific categories of refugees (women, children and families), refugees' rights protection during states of emergency, armed conflicts, natural and man-made disasters. The structure of state's international obligations concerning refugees' rights protection is formulated. The dissertation also covers the issue of conformity of Ukraine's legislation with its international obligations regarding refugees' rights, contains the analysis of drawbacks of national legislation, and presents the ways of their elimination.

Key words: refugees, fragmentation of international law, system of international law, human rights, international humanitarian law.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан міжнародного права визначається як об'єктивними процесами розвитку міжнародних відносин, зокрема зростанням регіональної та загальносвітової взаємозалежності, набуттям індивідами більшої самостійності на міжнародній арені тощо, так і пов'язаними з ними суто юридичними явищами - розширенням та диверсифікацією предмету міжнародно-правового регулювання, вдосконаленням міжнародно-правового захисту прав людини, зміцненням регіональних та функціональних міжнародно-правових режимів. Найбільшого прогресу міжнародне право в останні роки досягло у вирішенні проблем економіки, розвитку, прав людини, навколишнього середовища, протидії злочинності, безпеки. Проте становлення права міжнародної торгівлі, міжнародного права захисту прав людини, міжнародного екологічного права, міжнародного кримінального права, права міжнародної безпеки, європейського права тощо як відокремлених правових режимів поставило питання про небезпеку втрати єдності системи міжнародного права у зв'язку з його фрагментацією (тобто розпаданням цілого на частини). Негативні наслідки фрагментації вбачаються у тому, що вона може призводити до конфліктів усередині системи міжнародного права, зокрема між нормами та режимами, тлумаченням і застосуванням тих самих норм у різних ситуаціях, що, зрештою, створює небезпеку для цілісності системи міжнародного права та єдності міжнародного правопорядку. Саме тому питання фрагментації стало предметом ретельного обговорення на рівні держав і фахівців з міжнародного права, а у 2002 р. було включено до порядку денного Комісії міжнародного права (далі - КМП) Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН).

Однією зі сфер, у яких явище фрагментації міжнародного права виражено найяскравіше, є міжнародний захист прав окремих категорій осіб, зокрема такої вразливої та численної, як біженці. Окрім спеціалізованого режиму міжнародно-правового захисту прав біженців, утвореного Конвенцією про статус біженців 1951 р., до них застосовуються й інші норми міжнародного права захисту прав людини, а також, в умовах збройних конфліктів, міжнародного гуманітарного права. Така диверсифікація напрямів забезпечення прав біженців ускладнює структуру міжнародно-правових зобов'язань окремих держав у цій сфері. Лише правильне розуміння співвідношення та взаємодії цих правових режимів може забезпечити належний рівень захисту прав біженців та виконання державами вимог міжнародного права. У свою чергу, його неможливо досягти без розуміння суті та змісту процесу фрагментації міжнародного права, зокрема у сфері прав людини.

Стан дослідження теми дисертації. Питання фрагментації міжнародного права привертає в останні роки увагу великої кількості юристів-міжнародників, переважно західних, зокрема М. Коскенніемі, П.-М. Дюпуї, Б. Зімми, Д. Пулковскі, Л. Шопітона, П. Лейно, І.-Л. Комтуа-Дінель, Г. Хафнера, А.-Ш. Мартіно, Дж. Паувеліна, К. Велленса, П. Лейно, Е. Жуанне, Ж. Абі-Сааба, А.Л. Паулюса, У.В. Берка-Уайта, П.С. Рао, П. Запатеро, А. Фішера-Лескано, Г. Тойбнера, В.Т. Уорстера, Р.А. Колодкіна. Теоретичні засади цієї проблематики знаходимо у працях Л.А. Алексідзе, В.Г. Буткевича, В.А. Василенка, В.Н. Денисова, В.І. Євінтова, А. Кассезе, В.О. Карташкіна, Ю.М. Колосова, І.І. Лукашука, В.В. Мицика, А.П. Мовчана, Г.І. Тункіна, Д.І. Фельдмана, М.Н. Шоу та інших. Серед основних дослідників проблематики міжнародно-правового захисту прав біженців слід назвати таких науковців, як Г.С. Гудвін-Гілл, Дж. Макадам, Дж. Хетеуей, Ж. Аллен, Дж. Роджер, Г. Гілберт, Д. Вайссбродт, І. Хортрайтер, О. Казановас, Н. Лі, К. Хейлбронер, Т. Кунан, Б.С. Чімні, Ю. Путцер, В. Таргонскене, Й. Дінстайн, М.В. Буроменський, С. Жакме, Р. Бретт, І. Лестер, Л.Н. Галенська, В.І. Потапов, Д.В. Іванов, С.Б. Чехович, О.А. Малиновська, О.А. Гончаренко, Ю.Ф. Гаврушко, М.Ю. Черкес та інших.

Разом з тим, до цього часу питання впливу процесу фрагментації міжнародного права на захист прав біженців не ставало предметом спеціального дослідження ні в українській, ні в зарубіжній науці міжнародного права.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною науково-дослідницької роботи відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, а саме теми "Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України", що здійснюється в рамках розробки проблеми "Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика" (номер державної реєстрації 0100U000800).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження сучасного стану міжнародно-правового захисту прав біженців у контексті процесів фрагментації міжнародного права та впливу цих процесів на національно-правову імплементацію відповідних зобов'язань держав, зокрема України.

Для досягнення вказаної мети автором були поставлені такі завдання:

- визначити причини, характерні риси та зміст процесу фрагментації міжнародного права, поняття та зміст спеціальних (автономних, самодостатніх, функціональних, цільових) міжнародно-правових режимів, уточнити використання відповідної юридичної термінології;

- оцінити вплив явища фрагментації на систему міжнародного права та шляхи подолання його негативних наслідків, зокрема з'ясувати способи уникнення та шляхи вирішення конфліктів між нормами міжнародного права;

- встановити місце комплексу міжнародно-правових норм, присвячених захисту прав людини, у системі міжнародного права та характер їхньої взаємодії із загальним міжнародним правом та окремими міжнародно-правовими режимами;

- визначити співвідношення інституту міжнародно-правового захисту прав біженців з іншими міжнародно-правовими режимами, присвяченими захисту прав людини;

- з'ясувати роль принципу відмови від примусової репатріації (non-refoulement) у міжнародно-правовому захисті прав біженців та шукачів притулку;

- визначити особливості міжнародно-правового захисту прав окремих категорій біженців (жінок, дітей та родин), а також співвідношення інституту захисту прав біженців з міжнародно-правовим забезпеченням прав людини в окремих ситуаціях (надзвичайний стан, збройні конфлікти, стихійні та антропогенні лиха);

- дослідити наявність підстав вести мову про фрагментацію міжнародно-правового захисту прав біженців та, за позитивної відповіді, визначити характер такої фрагментації;

- сформулювати структуру міжнародно-правових зобов'язань держави у сфері захисту біженців та проаналізувати законодавство України у світлі її міжнародних зобов'язань у сфері прав біженців.

Об'єктом дисертаційного дослідження є правовідносини, що виникають у зв'язку з процесами фрагментації міжнародного права, виникненням у його складі спеціальних режимів, перш за все у сфері захисту прав біженців.

Предметом дисертаційного дослідження є аналіз норм міжнародного права (універсальних, регіональних і локальних), національного законодавства, міжнародної та національної судової практики.

Методологічні та науково-теоретичні основи дослідження. Мета і завдання дисертації зумовили використання нормативного, порівняльного, історичного та аналітичного методів дослідження, а також звернення до категорій загального та особливого, абстрактного і конкретного тощо. Так, нормативний метод використано для розкриття змісту універсальних, регіональних та локальних норм міжнародного права, що регулюють захист біженців; порівняльний метод використано при визначенні особливостей захисту біженців та інших категорій осіб у різних галузях міжнародного права; історичний метод використовувався для дослідження становлення та еволюції концепцій фрагментації міжнародного права та захисту прав біженців; аналітичний метод використано для розкриття властивостей системи міжнародного права та міжнародного права захисту прав біженців. Важливу роль у роботі відіграє звернення до категорій загального та особливого, що дозволило визначити співвідношення загального міжнародного права та окремих міжнародно-правових режимів, міжнародного права захисту біженців та міжнародного права захисту прав людини.

Наукова новизна одержаних результатів характеризується тим, що ця дисертація є першим у науці міжнародного права монографічним дослідженням, присвяченим аналізу захисту прав біженців у міжнародному та національному праві у контексті сучасних процесів фрагментації міжнародного права.

Основні наукові положення дослідження, які виносяться на захист як особистий внесок дисертанта, полягають у такому:

Вперше:

- доведено, що режим міжнародного захисту прав людини не є повністю самодостатнім та ізольованим від загального міжнародного права та решти міжнародно-правових режимів з огляду на: 1) характер співвідношення міжнародного права захисту прав людини з іншими галузями міжнародного права (перш за все з міжнародним гуманітарним правом); 2) можливість домагатися додержання норм або відновлення прав поза межами інституційного механізму, створеного цим режимом; 3) зв'язок принципу поваги прав і основних свобод людини з іншими основними принципами міжнародного права; 4) вплив міжнародного права захисту прав людини на розвиток інших міжнародно-правових режимів;

- встановлено, що подолання негативних наслідків фрагментації для захисту окремих категорій біженців (жінки, діти, родини) та міжнародно-правового забезпечення прав людини в окремих ситуаціях (надзвичайний стан, збройні конфлікти, стихійні та антропогенні лиха) можливе завдяки тому, що всі відповідні галузі та інститути міжнародного права (міжнародне право захисту прав людини, міжнародне гуманітарне право, міжнародне право захисту біженців) мають спільну мету - максимальний захист основоположних прав людини за будь-яких обставин, що уможливлює одночасну (кумулятивну) дію цих правових режимів, а також дозволяє суб'єкту правозастосування обирати більш сприятливий із них;

- показано, що фрагментований характер сукупності норм, які регулюють становище біженців у міжнародному праві, позначається на структурі зобов'язань кожної держави у сфері захисту прав біженців, ускладнюючи організаційно- та нормативно-правові заходи щодо їх імплементації, на підставі чого цю структуру запропоновано розглядати за просторовою сферою дії норм, у яких ці зобов'язання закріплені, - універсальний, регіональний і партикулярний рівні, виділяючи на кожному рівні норми за предметом правового регулювання;

- виявлено недоліки законодавства України щодо захисту прав біженців, які стосуються передусім порушення принципу non-refoulement та неналежного забезпечення права біженців на працю, у зв'язку з чим запропоновано відповідні шляхи вдосконалення українського законодавства.

Дістало подальший розвиток:

- поняття фрагментації міжнародного права, яку пропонується визначати як явище, що характеризується появою та розвитком відокремлених регіональних і функціональних міжнародно-правових режимів, спричинене проліферацією міжнародно-правових норм та інститутів, поширенням міжнародно-правового регулювання на ті сфери відносин, які раніше не вважалися придатними для нього, створенням міжнародних судових та інших установ, що застосовують і тлумачать норми міжнародного права лише у межах окремого режиму;

- положення про те, що найбільш характерною ознакою фрагментації міжнародного права слід вважати появу спеціальних міжнародно-правових режимів, що стосуються окремих питань та мають особливі механізми свого створення, зміни, тлумачення, застосування та дотримання та співвідносяться із загальним міжнародним правом відповідно до принципу lex specialis derogat legi generali; з огляду на це, саме термін "спеціальний міжнародно-правовий режим" слід обрати з-поміж низки синонімічних назв, які використовуються у сучасній доктрині (автономний, самодостатній, функціональний, цільовий тощо);

- визначення принципу заборони дискримінації як головного галузевого принципу міжнародного права захисту прав людини;

- теза про те, що особливий характер зобов'язань у сфері міжнародного захисту прав людини зумовлений обмеженням можливостей формулювати застереження та заперечення проти застережень до міжнародних договорів щодо прав людини, обмеженням застосування принципу взаємності щодо зобов'язань у сфері прав людини, специфічними підходами до тлумачення норм, які стосуються захисту прав людини, сформованими практикою спеціалізованих міжнародних судових установ, наявністю спеціального (галузевого) режиму міжнародно-правової відповідальності держав.

Удосконалено:

- характеристику негативного аспекту фрагментації міжнародного права, що полягає у виникненні внутрішньосистемних нормативних і юрисдикційних конфліктів, які можуть ставити під сумнів цілісність системи міжнародного права, основними способами подолання якого є: застосування загальних для всіх правових систем правил юридичної техніки, зокрема таких, як перевага спеціальної норми над загальною, наступної - над попередньою; відстеження державами діяльності міжнародних органів, що застосовують і тлумачать міжнародне право; ознайомлення міжнародних органів із діяльністю один одного; створення механізмів, що забезпечують гармонізацію діяльності міжнародних інституцій; включення до міжнародних договорів положень, які ясно вказують на їхнє співвідношення з іншими міжнародно-правовими нормами у сфері, що ними регулюється;

- тезу про те, що міжнародне право захисту прав біженців доцільно розглядати як інститут у складі галузі міжнародного права захисту прав людини, який має ряд особливостей щодо співвідношення та взаємодії із рештою норм цієї галузі, зокрема: 1) саме порушення прав людини, насамперед принципу заборони дискримінації, є причиною потоків біженців; 2) необхідною умовою добровільного повернення біженців до країн свого походження є відновлення поваги й додержання всіх категорій прав людини; 3) біженці нарівні з іншими людьми користуються можливостями міжнародного механізму контролю за додержанням міжнародних угод у сфері захисту прав людини; 4) право притулку та принцип відмови від примусової репатріації (non-refoulement) складають основу міжнародно-правового статусу біженців та є фундаментом для забезпечення їх прав, причому принцип non-refoulement характерний і для інституту захисту прав біженців, і для міжнародного права захисту прав людини в цілому, і для міжнародного гуманітарного права, завдяки чому їхні норми щодо цього принципу є взаємодоповнюючими.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона є певним внеском у розвиток вітчизняної науки міжнародного права, а її результати можуть бути використані для подальших наукових досліджень системи міжнародного права та її фрагментації, міжнародного захисту прав людини та прав біженців.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при підготовці нормативно-правових актів з питань захисту прав біженців. Крім цього, положення та висновки дослідження можуть бути використані для підготовки відповідних курсів лекцій з міжнародного права, зокрема, з нормативних навчальних дисциплін "Міжнародне публічне право", "Теорія і практика міжнародного права", "Міжнародне гуманітарне право", а також спецкурсів "Міжнародне право захисту прав людини" та "Міжнародно-правовий захист прав біженців".

Особистий внесок здобувача. Всі результати цієї роботи, сформульовані в ній висновки, положення та рекомендації обґрунтовані на основі особистих досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались у відділі міжнародного права і порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, а також на таких 12 наукових конференціях та семінарах: V Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених "Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку" (1-4 березня 2007 р., м. Київ, тези опубліковано), IV Міжнародна науково-практична конференція молодих вчених "Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку" (14-15 березня 2008 р., м. Луцьк, тези опубліковано), VІ Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів і молодих вчених "Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку" (21 березня 2008 р., м. Київ), Міжнародна наукова конференція "Четверті юридичні читання" (3-4 квітня 2008 р., м. Київ, тези опубліковано), XV Міжнародна конференція студентів, аспірантів і молодих вчених "Ломоносов" (8-11 квітня 2008 р., м. Москва, тези опубліковано), Семінар з методології викладання міжнародного гуманітарного права для викладачів вищих навчальних закладів України, Білорусі та Молдови (17-19 вересня 2008 р., м. Одеса), Науково-практична конференція "Верховенство права на міжнародному та національному рінях" (9-10 жовтня 2008 р., м. Київ), Конференція молодих вчених "Актуальні проблеми міжнародних відносин" (23 жовтня 2008 р., м. Київ), Перший науково-практичний семінар з міжнародного гуманітарного права для експертів країн СНД (2-5 грудня 2008 р., м. Ташкент), XVІІ Міжнародна наукова конференція студентів і молодих учених "Наука і вища освіта" (9-10 квітня 2009 р., м. Запоріжжя, тези опубліковано), Конференція молодих вчених "Актуальні проблеми міжнародних відносин" (22 жовтня 2009 р., м. Київ), Міжнародна науково-практична конференція "П'яті Прибузькі юридичні читання" (27-28 листопада 2009 р., м. Миколаїв, тези опубліковано).

Публікації. Основні результати і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, викладені у шести статтях, зокрема у п'яти наукових публікаціях у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України (4 статті - одноособові, 1 - у співавторстві, причому особистий внесок дисертанта полягає в опрацюванні основних теоретичних положень і висновків, викладених у цій статті), а також у матеріалах науково-практичних конференцій та семінарів.

Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Дисертаційна робота складається з переліку скорочень, вступу, трьох розділів, що об'єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел, який нараховує 251 найменування.

Загальний обсяг роботи - 236 сторінок, з них 208 сторінок основного тексту та 28 сторінок - список використаних джерел.

Основний зміст роботи

У вступі розкрито актуальність і стан наукової розробки теми дисертаційного дослідження, визначено мету та завдання роботи, об'єкт, предмет і методологічну основу дисертаційного дослідження, виділено положення, що становлять наукову новизну одержаних результатів, та визначено їх науково-практичну значимість.

Розділ 1 "Явище фрагментації міжнародного права" присвячений аналізу причин, характерних рис та змісту процесу фрагментації міжнародного права, оцінці впливу явища фрагментації на систему міжнародного права, дослідженню доктринальних підходів до проблеми, пошуку шляхів подолання негативних наслідків фрагментації міжнародного права, а також визначенню місця комплексу міжнародно-правових норм щодо захисту прав людини у системі сучасного міжнародного права.

У підрозділі 1.1 "Поняття фрагментації міжнародного права" досліджуються передумови явища фрагментації міжнародного права, його зміст і характерні ознаки.

Автор зазначає, що до цього явища призвели події кінця ХХ - початку ХХІ ст., зокрема розширення предметної сфери регулювання міжнародного права, посилення регіональної та загальносвітової взаємозалежності, набуття індивідами більшої самостійності на міжнародній арені. Процес фрагментації характеризується проліферацією міжнародно-правових норм та інститутів; автономністю чи самодостатністю деяких міжнародно-правових режимів; поширенням міжнародного права на ті сфери відносин, які раніше не вважалися придатними для міжнародно-правового регулювання; регіоналізацією та спеціалізацію міжнародного права; створенням міжнародних судів і інших органів, що застосовують і тлумачать міжнародне право та мають компетенцію, яка співпадає повністю або частково. Це призводить до внутрішньосистемних конфліктів: між нормами та режимами, тлумаченням і застосуванням тих самих норм у різних ситуаціях, що, зрештою, створює небезпеку для цілісності системи міжнародного права та єдності міжнародного правопорядку.

Поява та розвиток спеціальних (автономних, самодостатніх, функціональних, цільових) міжнародно-правових режимів вбачається найбільш характерною ознакою фрагментації міжнародного права. Такі режими можна визначити як групи норм, що стосуються окремих питань та мають особливі механізми свого створення, змін, тлумачення, застосування та дотримання. Режими включають і первинні, і вторинні норми міжнародного права. У доктрині міжнародного права ще не склалася єдина думка щодо питань термінології, однак яка б із вищезазначених назв не застосовувалася до певного режиму, жоден із них не є абсолютно незалежним від решти норм міжнародного права. Саме тому запропоновано вживати термін "спеціальні міжнародно-правові режими", оскільки відповідні групи норм і принципів, із яких складаються режими, застосовуються відповідно до загального принципу права lex specialis derogat legi generali.

У підрозділі 1.2 "Теоретичні підходи до фрагментації міжнародного права" розглядаються сучасні теоретичні підходи до проблеми фрагментації міжнародного права, передусім доктринальна оцінка впливу явища фрагментації на систему міжнародного права.

Наголошується, що питання про існування цього явища як такого, оцінку його впливу, а також про способи уникнення та шляхи вирішення конфліктів між нормами міжнародного права загалом залишаються дискусійними.

Сприйняття фрагментації міжнародного права залежить від характеру розуміння конкретним дослідником міжнародного права в цілому. Так, усталене у вітчизняній юридичній науці та схвалене КМП ООН сприйняття міжнародного права як єдиної системи та цілісного правопорядку (універсалістський або конституціональний підхід) до цього часу не сприймається тими науковцями, які вбачають у ньому лише сукупність неміцно пов'язаних між собою підсистем (партикуляристський або плюралістичний підхід). Універсалісти обирають як відправну точку загальне міжнародне право та, як правило, взагалі заперечують існування самодостатніх режимів, підкреслюючи небезпеку, яку несе в собі фрагментація. Партикуляристи же схильні застосовувати методи соціологічного аналізу певних характеристик окремих режимів. На їхню думку, спеціальні режими є самодостатніми, а фрагментація є явищем природним і навіть корисним.

Підрозділ 1.3 "Особливості фрагментації міжнародного права у сфері прав людини" присвячений визначенню місця комплексу міжнародно-правових норм щодо захисту прав людини у системі сучасного міжнародного права та дослідженню характеру їхньої взаємодії із загальним міжнародним правом та окремими міжнародно-правовими режимами.

Зазначається, що міжнародне право захисту прав людини є окремою галуззю міжнародного права, головним галузевим принципом якої є принцип заборони дискримінації.

Досліджуються особливості режиму міжнародно-правового захисту прав людини, зумовлені процесами гуманізації міжнародного права в цілому та зростанням значення цінностей, що лежать в основі цієї галузі, для всього міжнародного співтовариства. До цих цінностей належать людина, її життя, гідність, повага до неї, сприятливі умови для життя людини та розвитку її особистості тощо.

Особливий характер зобов'язань у сфері міжнародного захисту прав людини пояснюється обмеженням можливостей формулювати застереження та заперечення проти застережень до міжнародних договорів щодо прав людини, обмеженням застосування принципу взаємності щодо зобов'язань у сфері прав людини, специфічними правилами тлумачення норм, які стосуються захисту прав людини, сформованими практикою спеціалізованих міжнародних судових установ, наявністю спеціального (галузевого) режиму міжнародно-правової відповідальності держав.

Доводиться, що для міжнародного права захисту прав людини, яке є виміром існування міжнародного права, властиві процеси фрагментації, характерні для міжнародного права в цілому. Серед них найбільш яскраво проявляються проліферація норм міжнародного права, міжнародних судових інституцій та процедур міжнародного захисту прав людини, а також його регіоналізація та спеціалізація.

Автор не знаходить достатніх підстав вважати режим міжнародного захисту прав людини самодостатнім та ізольованим від загального міжнародного права та решти міжнародно-правових режимів з огляду на: 1) характер співвідношення міжнародного права захисту прав людини з іншими галузями міжнародного права (перш за все з міжнародним гуманітарним правом); 2) можливість домагатися додержання норм або відновлення прав поза межами інституційного механізму, створеного цим режимом; 3) зв'язок принципу поваги прав і основних свобод людини з іншими основними принципами міжнародного права; 4) вплив міжнародного права захисту прав людини на розвиток інших міжнародно-правових режимів.

Розділ 2 "Окремі випадки фрагментації міжнародного права у сфері міжнародно-правового захисту біженців" присвячений визначенню місця норм міжнародного права, що стосуються захисту прав біженців, у системі сучасного міжнародного права, дослідженню особливостей міжнародно-правового захисту прав окремих категорій біженців і співвідношення інституту захисту прав біженців з міжнародно-правовим забезпеченням прав людини в окремих ситуаціях, виявленню підстав вести мову про фрагментацію міжнародно-правового захисту прав біженців і з'ясуванню характеру такої фрагментації.

У підрозділі 2.1 "Місце інституту захисту прав біженців у системі міжнародно-правового захисту прав людини" досліджується місце норм міжнародного права, що стосуються захисту прав біженців, у системі сучасного міжнародного права та характер їх співвідношення з міжнародно-правовими нормами, присвяченими захистові прав людини в цілому.

Зазначається, що норми міжнародного права, що застосовуються до біженців, є численними та неоднорідними, тому єдиний погляд на їхнє місце у системі сучасного міжнародного права відсутній. Специфіка правового статусу біженців полягає у тому, що вони водночас володіють основними правами людини, які застосовуються до всіх осіб незалежно від статусу і носять загальний характер, і користуються правами та привілеями, властивими лише біженцям, якими вони наділені на підставі спеціальних універсальних і регіональних міжнародних угод. Тому міжнародно-правовий захист біженців є складовою міжнародно-правового захисту прав людини. Виходячи з цього, а також із визначень галузі та інституту міжнародного права, міжнародне право захисту прав біженців можна вважати інститутом у складі галузі міжнародного права захисту прав людини. При цьому інститут захисту прав біженців є настільки розвиненим, що має ряд своїх особливостей, зокрема щодо співвідношення та взаємодії із рештою норм галузі міжнародного захисту прав людини, серед яких: 1) саме порушення прав людини, насамперед принципу заборони дискримінації, є причиною потоків біженців; 2) необхідною умовою добровільного повернення біженців до країн свого походження є відновлення поваги й додержання всіх категорій прав людини; 3) біженці нарівні з іншими людьми користуються можливостями міжнародного механізму контролю за додержанням міжнародних угод у сфері захисту прав людини.

Важливим аспектом взаємодії загального (галузі міжнародного права захисту прав людини) та конкретного (інституту захисту прав біженців) є співвідношення права притулку та принципу відмови від примусової репатріації (non-refoulement). Незважаючи на відмінне походження, спосіб нормативного закріплення та юридичну природу, право притулку та принцип відмови від примусової репатріації складають основу міжнародно-правового статусу біженців та є фундаментом для забезпечення їх прав. Притулок є більш широким поняттям, оскільки включає принцип non-refoulement як свою базову складову, що є передумовою для користування захистом держави, яка приймає, та використання відповідних прав. Принцип non-refoulement характерний і для інституту захисту прав біженців, і для міжнародного права захисту прав людини в цілому, і для міжнародного гуманітарного права, завдяки чому їхні норми щодо цього принципу є взаємодоповнюючими.

Підрозділ 2.2 "Співвідношення інституту захисту прав біженців з міжнародно-правовим захистом окремих категорій осіб" присвячений дослідженню особливостей міжнародно-правового захисту прав окремих категорій біженців, зокрема жінок-біженців, дітей-біженців та родин біженців.

Підкреслюється, що жінки-біженці, діти-біженці та родини біженців потребують особливого захисту та допомоги. Вони користуються захистом як норм інституту захисту прав біженців, так і положень міжнародного права захисту прав людини у цілому, а також міжнародного гуманітарного права. У цьому випадку подолання негативних наслідків фрагментації міжнародного права для захисту конкретних категорій осіб можливе завдяки тому, що всі відповідні галузі та інститути міжнародного права мають спільну мету - максимальний захист основоположних прав людини за будь-яких обставин.

Жінки є надзвичайно вразливими до насильства, їх права часто порушуються, і наслідки цих порушень можуть бути надзвичайно серйозними. Саме тому жінки користуються як загальним захистом норм інституту міжнародно-правового захисту біженців та норм міжнародного права прав людини, так і захистом специфічних норм. Щодо жінок існують особливості визнання статусу біженця, пов'язані з поняттям переслідування за ознакою статі, а також особливі вимоги щодо тримання під вартою та поводження у державах притулку, які мають на меті усунення дискримінації, всіх форм насильства та створення умов, за яких жінки-біженці користувалися б рівними правами з чоловіками. Під час збройних конфліктів жінки, зокрема жінки-біженці, користуються таким же захистом, як і цивільне населення в цілому. Однак міжнародне гуманітарне право містить і спеціальні норми, спрямовані на захист жінок під час збройних конфліктів.

Міжнародно-правовий захист дітей-біженців являє випадок надзвичайно тісної взаємодії інституту захисту прав біженців, міжнародного права захисту прав людини та міжнародного гуманітарного права. У захисті дітей-біженців найважливішу роль відіграє Конвенція про права дитини 1989 р., яка, будучи міжнародним договором у сфері захисту прав людини, включає окремі норми про захист дітей-біженців та захист дітей під час збройних конфліктів, що підкріплюють та підсилюють відповідні положення інституту захисту прав біженців та міжнародного гуманітарного права. Цей документ охоплює практично всі аспекти життя будь-якої дитини, не дозволяє державам відступати від своїх зобов'язань за жодних обставин і забезпечує дитині неперервний захист у мирний час та під час збройних конфліктів. Проголошений Конвенцією принцип найкращих інтересів дитини є характерним для всіх відповідних режимів.

Сучасні шляхи вирішення проблеми збереження та відновлення сімейних зв'язків біженців у мирний час та під час збройних конфліктів свідчать про глибоке взаємне проникнення та взаємодію міжнародного права захисту прав біженців і міжнародного гуманітарного права. Це пояснюється тим, що відповідні положення обох цих комплексів норм ґрунтуються на нормі міжнародного права захисту прав людини про те, що сім'я є природним та основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави, та мають спільну мету - збереження єдності сімей біженців. Саме тому міжнародне право захисту прав біженців і міжнародне гуманітарне право містять дуже схожі положення щодо збереження та відновлення сімейних зв'язків біженців і передбачають застосування подібних практичних методів.

У підрозділі 2.3 "Співвідношення інституту захисту прав біженців з міжнародно-правовим забезпеченням прав людини в окремих ситуаціях" проаналізовані особливості міжнародно-правового захисту прав біженців у ситуаціях надзвичайного стану, збройних конфліктів, стихійних і антропогенних лих.

Зазначається, що під час надзвичайних ситуацій, які не досягли рівня збройного конфлікту, біженці опиняються у складній ситуації, оскільки міжнародне гуманітарне право ще не може застосовуватися, а від деяких зобов'язань за міжнародними договорами у сфері захисту прав людини в цілому та біженців зокрема можна відступити. Однак відступити можна не від усіх зобов'язань і за чітко визначених умов, тому за надзвичайного стану найважливіші норми галузі міжнародного права захисту прав людини та інституту захисту біженців продовжують діяти.

Доведено, що є підстави вести мову про фрагментацію сукупності норм, які регулюють міжнародно-правовий захист біженців і подібних до них категорій осіб під час збройних конфліктів. Відповідні норми належать до міжнародного гуманітарного права, міжнародного захисту прав людини в цілому та міжнародного права захисту біженців зокрема. При цьому подолання негативних наслідків фрагментації можливе завдяки одночасній (кумулятивній) дії цих правових режимів, що призводить до посиленого захисту біженців, або послідовній їх дії, яка забезпечує неперервний захист осіб, які його потребують. Крім того, можливість застосування зазначених комплексів міжнародно-правових норм дозволяє після ретельного дослідження ситуації обрати, який з них гарантує особам найкращий захист, або застосовувати їх усі (чи за аналогією).

Щодо захисту прав біженців під час лих (стихійних і антропогенних) спостерігається співвідношення між захистом людей, постраждалих від лих, із режимами, які діють у міжнародному гуманітарному праві, в міжнародному праві прав людини і в міжнародному праві, що стосується біженців. Такі режими також ґрунтуються на спільній вихідній ідеї захисту людей за будь-яких обставин і є взаємодоповнюючими.

Розділ 3 "Вплив фрагментації міжнародного права на національно-правову імплементацію зобов'язань держав щодо прав біженців" присвячений дослідженню структури міжнародно-правових зобов'язань держави у сфері захисту біженців та аналізу законодавства України у світлі її міжнародних зобов'язань у сфері прав біженців.

У підрозділі 3.1 "Структура міжнародно-правових зобов'язань держави у сфері прав біженців" досліджено вплив фрагментованого характеру сукупності норм, які регулюють становище біженців, на структуру зобов'язань кожної держави (в т. ч. України) у сфері захисту прав біженців.

Доводиться, що фрагментований характер сукупності норм, які регулюють становище біженців у міжнародному праві, позначається на структурі зобов'язань кожної держави у сфері захисту прав біженців, ускладнюючи організаційно- та нормативно-правові заходи щодо їх імплементації, тому будь-яка спроба досконало відобразити цю структуру носитиме схематичний і умовний характер. Однак такі спроби є необхідними. Автор пропонує розглядати структуру міжнародно-правових зобов'язань держави у сфері захисту біженців за просторовою сферою дії норм, у яких ці зобов'язання закріплені, - універсальний, регіональний і партикулярний рівні, виділяючи на кожному рівні норми за предметом правового регулювання.

Ідея створення нового універсального всеохоплюючого договору, який би врегулював усі аспекти міжнародно-правового захисту біженців, видається дещо передчасною з огляду на сучасні реалії. Натомість доцільніше зосередити увагу держав на належному виконанні своїх уже наявних міжнародно-правових зобов'язань, регіональному співробітництві, діяльності у межах універсальних і регіональних міжнародних організацій, співробітництві з міжнародними міжурядовими та неурядовими організаціями, більшому врахуванні досвіду іноземних держав і рекомендацій міжнародних інституцій, а також вирішенні окремих проблем біженців на партикулярному рівні.

Україна має зобов'язання за великою кількістю міжнародних угод, які стосуються захисту біженців, що в цілому забезпечує захист цієї категорії осіб. Однак Україні слід розглянути можливість приєднання до універсальних конвенцій у сфері захисту апатридів і скорочення випадків безгромадянства, а також документів, що стосуються прав біженців, прийнятих у рамках Ради Європи та СНД.

У підрозділі 3.2 "Законодавство України у світлі її міжнародних зобов'язань у сфері прав біженців" висвітлено питання відповідності українського законодавства її міжнародно-правовим зобов'язанням щодо захисту біженців, проаналізовано недоліки національного законодавства, запропоновані шляхи їх усунення.

Зазначається, що законодавство України щодо захисту прав біженців є в основному сформованим і в цілому відповідає міжнародно-правовим стандартам у цій сфері. Більш того, положення щодо захисту біженців, закріплені в національному праві України, є певною мірою ширшими, ніж зобов'язання за міжнародним правом. Однак українське законодавство у сфері захисту прав біженців має ряд недоліків, які пов'язані передусім із порушенням принципу non-refoulement та неналежним забезпечення права біженців на працю, у зв'язку з чим запропоновано шляхи вдосконалення українського законодавства у сфері захисту прав біженців.

Висновки

Висновки, яких дійшов дисертант у ході дослідження, підсумовані наприкінці кожного розділу роботи. Серед висновків, що зроблені в дисертації, найважливішими є такі.

1. Фрагментацію міжнародного права можна визначити як явище, що характеризується появою та розвитком відокремлених регіональних і функціональних міжнародно-правових режимів, спричинене проліферацією міжнародно-правових норм та інститутів, поширенням міжнародно-правового регулювання на ті сфери відносин, які раніше не вважалися придатними для нього, створенням міжнародних судових та інших установ, що застосовують і тлумачать норми міжнародного права лише у межах окремого режиму. До фрагментації міжнародного права призвели події кінця ХХ - початку ХХІ ст., зокрема розширення предметної сфери регулювання міжнародного права, посилення взаємозалежності держав, набуття індивідами більшої самостійності на міжнародній арені. Негативний аспект фрагментації міжнародного права полягає у виникненні внутрішньо системних нормативних і юрисдикційних конфліктів, які можуть ставити під сумнів цілісність системи міжнародного права.

2. Найбільш характерною ознакою фрагментації міжнародного права слід вважати появу груп норм, що стосуються окремих питань та мають особливі механізми свого створення, змін, тлумачення, застосування та дотримання. Такі міжнародно-правові режими доцільно називати спеціальними, оскільки відповідні групи норм і принципів співвідносяться із загальним міжнародним правом відповідно до принципу lex specialis derogat legi generali.

3. У сучасній доктрині міжнародного права сприйняття його фрагментації залежить від характеру розуміння конкретним дослідником міжнародного права в цілому. Так, розуміння міжнародного права як єдиної системи та цілісного правопорядку (універсалістський або конституціональний підхід) до цього часу не сприймається тими науковцями, які вбачають у ньому лише сукупність неміцно пов'язаних між собою підсистем (партикуляристський або плюралістичний підхід). При цьому прихильники першої (універсалісти) обирають як відправну точку загальне міжнародне право та, як правило, взагалі заперечують існування самодостатніх режимів, підкреслюючи небезпеку, яку несе в собі фрагментація. Прихильники другої точки зору (партикуляристи) схильні застосовувати методи соціологічного аналізу певних характеристик окремих режимів. На їхню думку, спеціальні режими є самодостатніми, а фрагментація є явищем природним і навіть корисним.

4. Основними способами подолання негативних наслідків процесу фрагментації є такі: застосування загальних для всіх правових систем правил юридичної техніки, зокрема таких, як перевага спеціальної норми над загальною, наступної - над попередньою; відстеження державами діяльності міжнародних органів, що застосовують і тлумачать міжнародне право; ознайомлення міжнародних органів із діяльністю один одного; створення механізмів, що забезпечують гармонізацію діяльності міжнародних інституцій; включення до міжнародних договорів положень, які ясно вказують на їхнє співвідношення з іншими міжнародно-правовими нормами у сфері, що ними регулюється.

5. Міжнародне право захисту прав людини є окремою галуззю міжнародного права, головним галузевим принципом якої є принцип заборони дискримінації. Режим міжнародно-правового захисту прав людини має особливості, зумовлені процесами гуманізації міжнародного права в цілому та зростанням значення цінностей, що лежать в основі цієї галузі, для всього міжнародного співтовариства. Саме тому деякі з зобов'язань у сфері прав мають характер jus cogens та/або erga omnes. Особливий характер зобов'язань у сфері міжнародного захисту прав людини зумовлений обмеженням можливостей формулювати застереження та заперечення проти застережень до міжнародних договорів щодо прав людини, обмеженням застосування принципу взаємності щодо зобов'язань у сфері прав людини, специфічними правилами тлумачення норм, які стосуються захисту прав людини, сформованими практикою спеціалізованих міжнародних судових установ, наявністю спеціального (галузевого) режиму міжнародно-правової відповідальності держав. Для міжнародного права захисту прав людини, яке є виміром існування міжнародного права, властиві процеси фрагментації, характерні для міжнародного права в цілому. Серед них найбільш яскраво проявляються проліферація норм міжнародного права, міжнародних судових інституцій та процедур міжнародного захисту прав людини, а також його регіоналізація та спеціалізація.