Поліція країн ЄС та використання її досвіду в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ України: теорія і практика

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність 12.00.07 - Адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Поліція країн ЄС та використання її досвіду в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ України: теорія і практика

Калаянов Дмитро Петрович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському державному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий доктор юридичних наук, професор,

консультант: заслужений юрист України

Берлач Анатолій Іванович,

Одеський державний університет внутрішніх справ, проректор з наукової роботи.

Офіційні доктор юридичних наук, професор,

опоненти:заслужений діяч науки і техніки України

Додін Євген Васильович,

Одеська національна юридична академія,

завідуючий кафедрою морського та митного права;

доктор юридичних наук, професор,

заслужений юрист України

Пєтков Валерій Петрович,

проректор Харківського національного університету внутрішніх справ - начальник Кіровоградського юридичного інституту;

доктор юридичних наук, професор

Стеценко Семен Григорович,

Національна академія прокуратури України,

начальник кафедри теорії держави та права

Захист відбудеться «___» червня 2010 року о ____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд. 253.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий «___» травня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н. Ю. Пришва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стратегічним курсом України є інтеграція до Європейської спільноти. На цьому шляху наша держава повинна провести значне реформування не тільки своєї економічної та фінансової системи, але й реформування правоохоронних органів, і в першу чергу - органів внутрішніх справ. В останній час країни Європейського Союзу (далі - ЄС) суттєво змінили правові підстави діяльності поліцейських служб. Наразі вони чітко розмежовані на норми, правила та стандарти, обов'язкові для організації поліцейських служб усіх членів цієї спільноти, та національне поліцейське законодавство, яке притаманне кожній країні ЄС з урахуванням її специфіки. До першої групи належать документи, що регламентують створення європейського поліцейського відомства (рішення Ради від 06.04.2009 р. про створення Європейського поліцейського відомства (Європол), рішення Ради від 28.02.2002 р. про створення Євроюсту з метою посилення боротьби з тяжкою злочинністю та ін.). До другої групи належить національне законодавство, що регулює діяльність поліцейських служб кожної країни ЄС. На підставі цих та інших актів поліція країн ЄС досягла значних успіхів щодо захисту прав громадян, боротьби зі злочинністю, тероризмом та іншими правопорушеннями, використовуючи при цьому різноманітні форми діяльності, головним чином - адміністративно-правові, оскільки службам поліції країн ЄС належать поліцейські (адміністративні) повноваження.

Однак, на жаль, у вітчизняній літературі зовсім не звертається увага на необхідність наближення правових підстав, на яких ґрунтується адміністративна діяльність органів внутрішніх справ України, до поліцейського законодавства країн ЄС та практики його застосування, що суттєво впливає на ефективність діяльності вітчизняних правоохоронних органів. Особливо ретельно при цьому необхідно вивчати передовий досвід поліцейської діяльності в країнах ЄС, оскільки однієї імплементації поліцейського законодавства ЄС в законодавчу практику України недостатньо для реального підвищення якості роботи органів внутрішніх справ.

Поліцейськими силами країн ЄС досягаються суттєві позитивні результати протидії правопорушенням, а тому бажання скористатися відповідним досвідом виглядає цілком природним. Актуальність дослідження ґрунтується також на необхідності подолання суперечностей між потребою застосування європейських стандартів забезпечення прав та свобод людини і відсутністю належного теоретико-методологічного й науково-прикладного підґрунтя реалізації нових підходів до вдосконалення правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ в Україні.

Перераховані обставини дають підстави дослідити основи організації й діяльності поліції країн ЄС і можливостей застосування їхнього досвіду в роботі органів внутрішніх справ України як актуальну проблему, яка має важливе значення з погляду юридичної теорії й практики, що й визначило її вибір як об'єкта дисертаційного дослідження.

Ступінь наукової розробки теми. Окремі питання вивчення та використання світового досвіду організації діяльності поліції тією чи іншою мірою висвітлювалися у працях таких українських та іноземних учених, як О.М. Бандурка, М.М. Биргеу, А.В. Губанов, В.В. Доненко, І.Б. Коліушко, С.Я. Коненко, Б.С. Крилов, В.С. Куйбіда, О.І. Остапенко, Ю.І. Осіпов, А.В. Сергєєв. Так А.В. Губанов та Б.С. Крилов зробили історичний та правовий аналіз організації поліції зарубіжних країн. Організаційно-правові основи діяльності поліції окремих зарубіжних країн сьогодні досліджують українські вчені Л. Д. Варунц, Д. Д. Ганчев, В. О. Заросило, І. В. Зозуля, С. Я. Косенко, О. С. Передерій, О. С. Проневич, А.В. Самотуга, В .О. Січкар, О. С. Юнін та ін.

Проте, незважаючи на проведені дослідження зарубіжного досвіду в указаних сферах, на сьогодні відсутній комплексний аналіз законодавства країн ЄС та спільних нормативно-правових актів ЄС, що визначають принципи поліцейської діяльності. Не досліджено особливості функціонування та сучасних підходів до вдосконалення управління персоналом поліцейських систем країн ЄС, не опрацьовано можливості його застосування в практиці управління персоналом органів внутрішніх справ України. Запропонована дисертаційна робота є актуальним комплексним дослідженням, у якому розглянуто діяльність поліції країн ЄС та використання її досвіду в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ України.

Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі теорії держави і права та адміністративного права: Г. Абадинського, В.Б. Авер'янова, О. Ф. Андрійко, М. І. Ануфрієва, І. В. Аристової, Д. М. Бахраха, К. С. Бєльського, А. І. Берлача, В. Т. Білоуса, Ю. П. Битяка, А. С. Васильєва, Ж. Веделя, І.І. Веремеєнка, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, В. Л. Грохольського, А. В. Губанова, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, І.М. Даньшина, М.І. Єропкіна, В.О. Заросила, В.Ф. Захарова, Д. Інсіарді, Р. А. Калюжного, К. Кенні, Г. Келлінга, А.П. Клюшниченка, В.В. Коваленка, Л. В. Коваля, Т. О. Коломоєць, В. В. Конопльова, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, Я.Ю. Кондратьєва, О.П. Коренєва, О. В. Кузьменка, Б.А. Курілова, Н.Ф. Кузнецової, Д. М. Лук'янця, В.М. Манохіна, М. Я. Масленікова, Н. П. Матюхіної, В.І. Олефіра, О.І. Остапенка, В.П. Пєткова, С.В. Пєткова, Л.Л. Попова, Д. В. Приймаченка, Т. О. Проценка, О. П. Рябченко, В.Д. Сорокіна, В.П. Столбового, Ю.А. Соколова, С.Г. Стеценка, Т. Фельтеса, Є.М. Шахунянца, В. І. Шакуна, О. П. Шергіна, Д. Школьника, О. М. Якуби, Х.П. Ярмакі, С.С. Яценка та інших.

Незважаючи на важливість і актуальність вивчення досвіду зарубіжних країн та потребу його наукового опрацювання при перебудові роботи органів внутрішніх справ України, комплексного підходу в цьому напрямі в наукових розробках в нашій державі ще не було.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в рамках планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 6 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період з 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 № 755). Робота спрямована також на реалізацію основних положень Програми інтеграції України до ЄС (затверджено Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. № 1072), Програми діяльності органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку ІІІ тисячоліття (затверджено рішенням колегії МВС України від 28 грудня 1999 р. № 8 км/1) та Перспективного плану дій МВС України у сфері європейської інтеграції та співробітництва з ЄС (затверджено розпорядженням МВС України від 30 грудня 2002 р. № 618). Методичні рекомендації «Використання в діяльності чергових частин ОВС новітніх технологій, спрямованих на захист прав і законних інтересів громадян» виконано на замовлення Головного штабу МВС України (план науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт МВС України на 2007 р.). Дисертацію виконано на кафедрі управління та інформаційно-технічного забезпечення органів внутрішніх справ Одеського державного університету внутрішніх справ в межах теми науково-дослідної роботи «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (державний реєстраційний номер 0103U002568).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вироблення теоретико-методологічних та науково-прикладних засад застосування в Україні позитивного досвіду країн ЄС щодо організації діяльності поліції, що включає розроблення системи наукових поглядів, пропозицій організаційно-правового характеру, принципово нових підходів, моделей і технологій підвищення ефективності правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ України.

Виходячи з поставленої мети, у дисертації основну увагу зосереджено на вирішенні таких завдань:

- вивчити та проаналізувати правові підстави діяльності поліції країн ЄС;

- провести порівняльно-правовий аналіз правових актів, норми яких регулюють діяльність поліції країн ЄС;

- на підставі проведеного дослідження правових актів, норми яких регулюють діяльність поліції країн ЄС, сформулювати авторське визначення понять «поліція», «поліцейська діяльність» та дати тлумачення іншим термінам, що характеризують поліцейську діяльність у країнах ЄС;

- вивчити особливості контролю за діяльністю поліції в країнах ЄС та розробити пропозиції з удосконалення правового забезпечення контролю за діяльністю «силового» компонента виконавчої влади в Україні;

- дослідити напрями діяльності поліції країн ЄС, пов'язані із захистом державного ладу та громадської безпеки, кадровим забезпеченням, та порівняти їх із подібними напрямами адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України; правовий поліція внутрішній справа

- провести порівняльний аналіз діяльності поліції країн ЄС і на його основі виробити наукові положення та пропозиції щодо використання позитивного досвіду органами внутрішніх справ України із забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян;

- сформулювати рекомендації, що стосуються впровадження норм міжнародно-правових актів щодо діяльності поліції країн ЄС до вітчизняного правоохоронного законодавства;

- узагальнити практику реалізації спільної стратегії України та ЄС у галузі внутрішніх справ із визначенням шляхів оптимізації їх організаційних структур, функцій та форм управління.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері використання досвіду діяльності поліції країн ЄС в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ України.

Предмет дослідження - правові підстави організації, форми й методи діяльності поліції країн ЄС та визначення можливості їх використання в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є система методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування зумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми їх соціального змісту і юридичної форми. У процесі роботи використано методи теоретичного та емпіричного дослідження, основними з яких є системний підхід, який є методологічною основою всієї дисертаційної роботи і використовувався для встановлення закономірностей діяльності поліції країн ЄС (підрозділи 1.1, 1.2, 2.2). Історичний (підрозділи 1.1, 4.3) та формально-юридичний методи (підрозділи 3.1, 3.2); порівняльно-правовий аналіз (підрозділи 3.3, 3.4, 4.1), індукція, аналогія та абстрагування (підрозділи 1.3, 2.1, 2.3, 4.2) застосовані окремо та в комплексі для визначення предмета дослідження, удосконалення понятійно-категоріального апарату й розкриття методологічних категорій у предметній сфері дослідження, змістовної інтерпретації прикладних функцій поліції й удосконалення правових та організаційних засад правоохоронної діяльності, для визначення сутності й видів прав і свобод людини як об'єкта правоохоронної діяльності (підрозділи 1.3, 2.3, 2.4, 3.3, 3.4).

Методи абстрагування, аналізу, синтезу та моделювання використано під час розроблення пропозицій щодо вдосконалення механізму організаційно-правового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ з урахуванням досвіду країн ЄС (підрозділи 2.4, 3.4, 4.2, 4.3).

Інформаційну та емпіричну основу дослідження склали також узагальнення практичної діяльності поліції країн ЄС (зокрема Великої Британії, Німеччини, Польщі, Франції), аналіз політико-правових публікацій, довідкових видань, даних офіційної статистики. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Ураховано багаторічний особистий досвід автора, набутий під час служби в органах внутрішніх справ України, а також його участь як керівника і координатора постійної мобільної групи з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ в Одеській області.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним монографічним дослідженням організаційно-правових засад діяльності поліції країн ЄС, у якому здійснено вирішення проблеми використання її досвіду в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ України, що має суттєве значення для розвитку вітчизняної науки адміністративного права та правоохоронної практики. У результаті проведеного дослідження обґрунтовано ряд нових у теоретичному плані та важливих для практики понять і положень, які виносяться на захист. Основні з них такі:

уперше:

сформовано сучасний комплекс базових науково-теоретичних положень адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України;

на основі детального порівняльно-правового аналізу поліцейських систем країн ЄС та організації і діяльності МВС України, тенденцій їх розвитку окреслено пріоритети та шляхи вдосконалення адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України;

розроблено пропозиції щодо вдосконалення системи управління органами внутрішніх справ у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ України;

окреслено напрями подальшого реформування органів внутрішніх справ України та їх діяльності в забезпеченні прав і свобод людини та громадянина, а також розроблено основні оцінки стану їх захисту;

досліджено особливості функціонування та сучасних підходів до вдосконалення діяльності поліції країн ЄС, опрацьовано можливості застосування їх досвіду в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ України;

дістали подальшого розвитку:

- поняття поліцейської функції держави як урегульованої нормами адміністративного права розпорядчо-владної діяльності органів державної влади із застосуванням заходів примусу, що визначені законодавчими актами у сфері публічного управління при забезпеченні громадського порядку та громадської безпеки;

- поняття поліції як державної інституції, з урахуванням нових підходів до розуміння сутності прав і свобод людини та громадянина, зокрема щодо глобального зв'язку між забезпеченням громадського порядку й громадської безпеки і дотриманням прав і свобод людини та громадянина;

- пропозиції з удосконалення правового забезпечення контролю за діяльністю «силового» компонента виконавчої влади;

- дослідження напрямів діяльності поліції країн ЄС, пов'язаної із захистом державного ладу та громадської безпеки, кадровим забезпеченням, та порівняння їх із відповідними напрямами адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України;

- аналіз історичного розвитку правових та організаційних засад діяльності поліції щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина в окремих країнах ЄС;

удосконалено:

- теоретичну обґрунтованість упровадження міжнародних стандартів забезпечення прав і свобод людини та громадянина в правову систему України, досліджено закономірності і тенденції, що впливають на ефективність забезпечення прав і свобод людини та громадянина в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ України;

- теоретичну та практичну моделі діяльності органів внутрішніх справ як суб'єкта адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України, що виконує соціальну функцію у суспільстві;

методи, завдання та форми адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України в механізмі забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

здійснено аналіз досвіду діяльності поліції країн ЄС у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина і визначено можливості його використання в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ України.

сформульовано науково обґрунтовані пропозиції щодо впровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина в адміністративну діяльність органів внутрішніх справ України.

Практичне та теоретичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть бути основою для подальших досліджень проблем реформування органів внутрішніх справ України. Окремі положення дисертаційної роботи використані:

- у правотворчості - для розроблення та вдосконалення вітчизняного адміністративного законодавства (лист комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією від 16.10.2009 р. № 04-12/12-3191);

- у правозастосовній діяльності - для покращання практичної діяльності державних органів, зокрема органів внутрішніх справ, у сфері європейської інтеграції, а також запровадження системи управління якістю відповідно до міжнародних стандартів ISO серії 9000 (акт впровадження в діяльність ГУМВС України в Одеській області від 08.02.2010 р.; довідка про впровадження в діяльність Управління МВС України на Одеській залізниці від 22.02.2010 р.);

- у навчальному процесі - при викладанні навчальних дисциплін та при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників із курсів «Адміністративне право», «Адміністративний процес», «Управління в органах внутрішніх справ», «Управління в органах поліції зарубіжних країн» (акт впровадження в діяльність Одеського державного університету внутрішніх справ від 22.05.2009 р.; акт впровадження в діяльність Національного університету ДПС України від 27.05.2009 р.);

- у науково-дослідній сфері - для подальшого розроблення й вирішення проблем реформування органів внутрішніх справ у контексті євроінтеграції.

Значущість дослідження визначається також його спрямованістю на вирішення завдань, що стоять перед органами внутрішніх справ України. Отримані в процесі вивчення висновки, надані пропозиції й рекомендації можуть сприяти виробленню заходів щодо вдосконалення організаційних і правових основ, стратегії й тактики адміністративної діяльності органів внутрішніх справ та зміцненню їх взаємодії з поліцією країн ЄС, а також використовуватися при підготовці фахівців у вищих юридичних навчальних закладах і проведенні наукових пошуків із відповідної проблематики.

Особистий внесок здобувача в одержанні наукових результатів дисертації полягає в тому, що дослідження виконано здобувачем самостійно з використанням останніх досягнень науки адміністративного права. У процесі одержання нових наукових результатів ідеї або розробки інших дослідників не використовувалися. У підручнику «Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ» (2008 р., з грифом МОН України) внесок автора полягає в розробленні концепції наукових засад адміністративної (поліцейської) діяльності. У навчальному посібнику «Адміністративна діяльність» (2009 р., з грифом МОН України) внесок автора полягає у викладенні основ адміністративно-юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ України.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи були оприлюднені в доповідях і повідомленнях на шістнадцяти міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях і семінарах: «Міжнародне гуманітарне право, право людини та правоохоронна діяльність» (Одеса, 10-12 червня 2000 р.); «ХХІ-й век: очаквани реальности в бизнеса и мениджмьнта» (Свищов, Болгарія, 26-27 жовтня 2001 р.); «Боротьба з наркобізнесом: проблеми та шляхи її вирішення” (Одеса, 17-18 жовтня 2002 р.); «Поліція та права людини» (Одеса, 26-30 квітня 2004 р.); «Управління адміністративно-політичною діяльністю у сфері захисту прав і свобод громадян та забезпечення правопорядку» (Одеса, 3-4 червня 2006 р.); «Деліквентна поведінка дітей та молоді: сучасні технології протидії» (Одеса, 31 березня 2006 р.); «Проблеми правової соціалізації молоді в сучасних умовах розвитку українського суспільства» (Одеса 14-15 липня 2006 р.); «Організаційно-правові засади боротьби з правопорушеннями на транспорті» (Одеса. 29 вересня 2006 р.); «Проблеми розвитку транспортної галузі та удосконалення транспортного законодавства» (Одеса, 15 червня 2007 р.); «Організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ України в умовах Європейської інтеграції» (Одеса, 11 жовтня 2007 р.); «Взаємодія правоохоронних органів Туреччини і України у виявленні організованих злочинних угруповань наркоділків з міжнародними зв'язками» (Одеса, 29 травня, 2008 р.); «Запровадження у Міністерстві внутрішніх справ України системи управління якістю: проблеми і перспективи» (Київ, 6 червня 2008 р.); «Bezpeиnй slovensko a europska ъnia» (Кошице, Словаччина, 13 - 14 листопада 2008 р.); «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (Одеса, 10 квітня 2009 р.); «Cooperarea internationale a organelor de drept in prevenirea єi combaterea criminalitatii transnationale» (Кишинів, Молдова, 5-6 листопада 2009 р.); «Теорія та практика забезпечення якісного управління у сфері діяльності Міністерства внутрішніх справ України» (Київ, 27 листопада 2009 р.); «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (Одеса, 23 квітня 2010 р.)

Публікації. Основні положення дисертації відображено в 51 публікації, серед яких одна одноосібна монографія (загальним обсягом 13,8 д.а.), 26 статей у спеціальних наукових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України, авторські навчальні посібники: «Адміністративні проступки підвідомчі міліції: кваліфікація, доказування особливості провадження» (2007 р., обсягом 9,6 д.а., з грифом МОН України) та «Основи управління в ОВС» (2007 р., 9,4 д.а., з грифом МОН України), а також праці, надруковані в матеріалах міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів‚ поділених на тринадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 455 сторінок. Список використаних джерел складається з 514 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі наводяться положення, що розкривають актуальність теми дослідження, проаналізовано ступінь розробки проблеми, показано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету й завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методологічну основу; сформульовано наукову новизну роботи, її теоретичне та практичне значення, подано інформацію про апробацію дисертаційної роботи, впровадження її результатів.

Розділ 1. «Теоретико-правові основи інституту поліції в сучасних демократичних державах» складається з трьох підрозділів, в яких досліджено теоретичні основи та зміст понять «поліція», «поліцейська діяльність», поліцію як інституціональний суб'єкт, його роль у механізмі захисту прав і свобод людини та громадянина.

У підрозділі 1.1. «Поняття "поліція" і "поліцейська діяльність": сутність і зміст» з'ясовується сутність даного державного інституту. Зазначається ряд концептуальних різночитань у самому понятті «поліція», а також уточнюються дефініції поліції й поліцейської діяльності щодо їх місця й ролі в державному механізмі. У дослідженні також ураховується, що специфіка діяльності поліції містить такі важливі компоненти, як «мета», «засоби» і «предмет» (результат її діяльності), характер яких у кожній конкретній ситуації залежить від обставин і якості суб'єкта.

З'ясовано, що в сучасному розумінні термін «поліція» почали вживати порівняно недавно. Етимологічно слово «поліція» пов'язане із грецьким «polis» тобто місто, а термін «politia» означає уряд міста й порядок, що воно повинне забезпечувати. Тривалий час термін «поліція» використовувався у французькій мові для позначення комплексу адміністративно-управлінських заходів уряду. Перетворення поліції на орган забезпечення й охорони правопорядку в державі відбулося в епоху абсолютизму.

Зауважується, що центральним елементом сучасної концепції організації поліцейської діяльності є інтеграція поліції й населення для досягнення цілей забезпечення правоохорони. Виділено такі основні напрями участі населення в правоохоронній діяльності й управлінні поліцією: участь у профілактиці злочинів; участь безпосередньо в правоохоронній діяльності; участь у процесі визначення проблем правоохоронної діяльності; участь у плануванні й вирішенні проблем правоохоронної діяльності; участь в оцінці ефективності діяльності поліції.

До найбільш популярних превентивних програм, які довели свою ефективність у країнах ЄС дисертант зараховує такі: «Сусідський нагляд» (neіghborhood watch), «Програми профілактики злочинності через організацію зовнішнього оточення (Розбиті вікна)» (crіme preventіon through envіronment desіgn (broken wіndows), «Зупинимо злочинність» (crіme stoppers), «Реагуй. Повідомляй. Не будь поблажливим» (Reaguj. Powiadom. Nie toleruj), спеціалізовані технічні програми, програми безпеки для окремих соціальних груп: дітей, підлітків, комплексні програми із соціально-економічного розвитку територій (Weed and segd, Safety Cіty).

Узагальнюючи приклади реалізації подібних програм, автор виділив чотири фундаментальні принципи, що лежать у їх основі: співробітництво, координація, участь населення (громади) і об'єднання (збільшення) ресурсів.

Поряд із формами непрямої участі населення в правоохоронній діяльності в поліції країн ЄС практикуються організаційно-правові форми його особистої участі в охороні громадського порядку й протидії правопорушенням. До них, на думку автора, належать добровільні поліцейські організації, цивільні загони патрулювання території.

Конкретні форми діяльності поліції різноманітніші й зумовлені набагато більш складним механізмом, ніж той, що мають на увазі деякі вчені, зводячи роль поліції в державі лише до рівня примусового апарату. Звичайно ступінь специфічної участі поліції в реалізації влади ґрунтується, насамперед, на можливості силового впливу. Цим аспектом поліцейської діяльності визначається функціональний критерій відмінності поліцейської функції від функцій інших ланок державного механізму. Але дану специфіку автор не розглядає як визначальну.

Застосування примусу не є неодмінним атрибутом повсякденної діяльності поліції й остання має цілий арсенал інших заходів впливу для досягнення поставлених перед нею державою завдань. Усе це свідчить, у свою чергу, про функціональну складність поліції і розходження методів, які слід ураховувати при аналізі різних поліцейських систем і їх взаємодій із державою, невід'ємним елементом якої і є поліція.

Аналізуючи різні типології поліцейської діяльності в країнах ЄС, автор розглядає сформовану в окремих країнах практику протиставлення так званої «оперативної поліції» і «комунальної поліції». Одне з головних розходжень полягає в тому, що «оперативна поліція» наділена владними повноваженнями по застосуванню сили. «Комунальна поліція» характеризується, насамперед, стратегією соціального спілкування й співробітництва з населенням і орієнтована на максимальне обмеження примусових заходів, заміняючи їх методами переконання, залучаючи, по можливості, до сприяння інших соціальних партнерів, зацікавлених у виконанні поставлених завдань, таких як громадські організації, школа, родина тощо.

Отже, якщо прийняти за дане, що функція поліції - це прояв іманентно властивого їй конкретного змісту в рамках законодавчо оформленої компетенції, то функція поліції зумовлена сутністю держави й роллю, що законодавчо визначена поліції як органу держави. Функція поліції відповідає етапу еволюційного розвитку окремої держави; відображає основні, найбільш значимі аспекти поліцейської діяльності, спрямовані на виконання завдань, поставлених державою й закріплених законодавцем; визначає пріоритети поліцейської діяльності в конкретній державі і її сутність; зумовлена сутністю й змістом права та застосовується відповідно до потреб суспільного розвитку.

Запропонована методологія не вичерпує всього спектра діяльності поліції в механізмі сучасної держави, тому уявляється необхідним досліджувати роль поліції як інституту захисту державного ладу та гарантування громадського порядку та громадської безпеки в країні.

У підрозділі 1.2. «Поліція як інститут захисту державного ладу та гарантування громадської безпеки» поліція розглядається, по-перше, як один із найважливіших елементів збереження існуючої державно-владної системи, по-друге, поліція може відігравати позитивну соціальну роль, ставши ніби центром об'єднання системи підтримки державно-правового режиму та бути «посередником» між владою і громадянами.

Автор дійшов висновку, що в механізмі сучасної держави, будучи невід'ємним елементом правоохоронної системи, поліція реалізує виконання охоронної функції держави і складових її підфункцій, зокрема: охорона конституційного (державного) ладу; охорона прав і свобод людини та громадянина; охорона власності; гарантування громадського порядку і громадської безпеки; охорона природних ресурсів і навколишнього природного середовища та протидія правопорушенням.

З огляду на сучасні тенденції розвитку правової держави та роль поліцейських відомств у реалізації державних велінь, поліція на певному етапі може стати суб'єктом надання низки адміністративних послуг населенню, обсяг і зміст яких, втім, прямо залежить від державного ладу, правового забезпечення та сутності поліцейської діяльності.

Підкреслюється, що ефективність роботи поліції країн ЄС оцінюється населенням за її здатністю гарантувати громадянам безпеку, що досягається, насамперед, ефективною протидією правопорушенням.

У підрозділі 1.3. «Механізм захисту прав і свобод громадян у діяльності поліції країн ЄС» зазначається, що передбачені європейськими стандартами правоохоронної діяльності функції поліцейського включають, насамперед, виконання ним обов'язків щодо захисту своїх співгромадян і суспільства від насильства та інших суспільно небезпечних діянь. При виконанні своїх обов'язків посадові особи з підтримання правопорядку у своїй діяльності дотримуються міжнародних норм у галузі прав людини, поважають і захищають життя, здоров'я, честь і гідність кожної людини.

Окрім цього дисертант зазначає, що до поліцейських обов'язків, крім захисту суспільства та людини зокрема від насильницьких та інших протиправних дій, належить також надання адміністративних послуг і допомоги громадянам, які в силу соціальних, особистих, економічних, правових та інших надзвичайних обставин потребують відповідної допомоги.

Дисертант констатує, що застосування сили в ході підтримки правопорядку визнається заходом виняткового характеру, яка застосовується у випадку гострої потреби й лише в тій мірі, що диктується ситуацією. Застосування сили має завжди перебувати в розумних межах і відповідати національним принципам адекватності, що дозволяє ефективно протидіяти правопорушенням та вживати правомірних заходів до правопорушників. Особлива увага приділена застосуванню посадовими особами вогнепальної зброї, кожний випадок якого повинен негайно повідомлятися компетентним органам влади. У зв'язку із цим вимоги до поліції, крім винятковості застосування зброї, за переконанням автора, мають передбачати максимальне скорочення ситуацій, що передбачають необхідність її застосування.

Автор обґрунтував висновок, що в силу своїх функціональних обов'язків окремим поліцейським стає доступною інформація конфіденційного змісту, у зв'язку із чим законодавство зобов'язує поліцейських проявляти найбільшу обережність при використанні такої інформації, оскільки дані, що стосуються особистого життя громадян, а також відомості, що потенційно можуть нашкодити їх інтересам і репутації, повинні зберігатися в таємниці, а тому можуть бути розголошені тільки з метою здійснення правосуддя.

Автор констатує, що для поліцейських при виконанні ними функцій захисту правопорядку не існує ситуацій, у яких вони мали б право здійснювати особисто, спонукати інших осіб або терпимо ставитися до будь-яких видів принизливого поводження й покарання.

У продовження попереднього положення від поліцейських країн ЄС вимагається охорона здоров'я затриманих осіб, зокрема вжиття всіх необхідних заходів із метою забезпечення й надання належної медичної допомоги в разі потреби.

Розділ 2. «Правові та організаційні основи діяльності поліції країн ЄС» складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджуються специфіка діяльності поліції країн ЄС, принципи управління, роль громадського та державного контролю за діяльністю поліції, а також необхідність забезпечення прав і свобод людини та громадянина в адміністративній (поліцейській) діяльності.

У підрозділі 2.1. «Організація діяльності основних галузевих служб поліції» виділяються декілька основних галузевих служб поліції та дається їх коротка характеристика в порівнянні з відповідними службами органів внутрішніх справ України.

Автор визначає, що патрульна служба перебуває в центрі поліцейської діяльності, причому її характер визначається цілеспрямованістю з розрахунком на те, щоб шляхом гласної і негласної присутності в мобільній формі, ураховуючи зони і періоди інтенсивності вчинення правопорушень, запобігати їм. Установлено, що функції патрульних нарядів у країнах ЄС здебільшого не обмежуються правоохоронною діяльністю лише на вулицях та в інших громадських місцях, а поширюються й на житловий сектор. Автор підтримує думку європейських дослідників про те, що роль патрульного більшою мірою визначається його відповідальністю за підтримання порядку, ніж за примусове виконання закону.

Досліджено, що основними функціями служби кримінальної поліції є розкриття злочинів, учинених в умовах неочевидності, пошук винних, сприяння судовій владі в збиранні доказів, необхідних для притягнення винних до відповідальності, розшук викраденого майна, ведення оперативних обліків, проведення профілактичних заходів та ін. Наголошується, що кримінальна поліція країн ЄС - це укомплектовані високопрофесійними співробітниками добре оснащені підрозділи, що мають у своєму розпорядженні широку мережу секретних інформаторів, завербованих практично в усіх верствах суспільства.

Зазначається, що служба оперативного втручання призначена для запобігання масовим безпорядкам та складається з особливих мобільних підрозділів, оснащених зброєю, спеціальним транспортом і засобами зв'язку, які мають, як правило, військову структуру. Звертається увага на те, що в ході проведення операцій керівництво підрозділів має гнучко реагувати на розвиток ситуації, швидко переміщати сили для ізоляції хуліганських елементів і захисту пересічних громадян та їхнього майна. Із цією метою розробляються спеціальні методики й проводяться постійні тренування з особовим складом. Дисертант зазначає, що використання підрозділів цієї служби має здійснюватися лише за розпорядженням державних або регіональних органів влади.

Наголошується, що до компетенції служби нагляду та регламентації належать найрізноманітніші питання: видача дозволів на право займатися певними видами діяльності; на проведення масових заходів; на придбання, зберігання, використання, продаж зброї, вибухових і наркотичних засобів; на право в'їзду і виїзду з країни; нагляд за перебуванням на національній території іноземних громадян, їх натуралізація. У деяких країнах ЄС (Італія, Франція та ін.) ця служба здійснює також контроль за дотриманням установленого режиму функціонування «громадських місць» (театрів, кінотеатрів, клубів, ресторанів, готелів, барів, ігрових закладів тощо), публікацією тих чи інших іноземних видань, а також виконанням вимог законодавства у сфері екології, охорони праці та ін.

Звертається увага на те, що в Бельгії, Великій Британії, Голландії, Іспанії, Італії, Норвегії, Німеччині і деяких інших країнах ЄС існують також поліцейські служби, що виконують обов'язки щодо протидії правопорушенням на залізничних шляхах і автомагістралях, на державному кордоні, а також з охорони пошти, телеграфів і телецентрів. Метою їх створення є реалізація принципу спеціалізації. Основними формами їх роботи є: патрулювання і стаціонарна охорона об'єктів і території, супровід залізничного, повітряного і водного транспорту, важливих вантажів і поштових перевезень, перевірка документів і багажу осіб, які перетинають кордон, тощо.

У підрозділі також аналізується комплекс правових і організаційних заходів, вироблений теорією і практикою країн ЄС з метою нейтралізації існуючих і можливих спроб узурпувати вплив на поліцію. На думку автора, вони мають велике значення для забезпечення демократичного характеру діяльності цього державного інституту. До них насамперед належать: орієнтування поліції на служіння загальнонаціональним інтересам і захист фундаментальних демократичних цінностей; позбавлення її організаційно-правових можливостей діяти незалежно від інших державних і суспільних структур; забезпечення громадського контролю за функціонуванням поліцейських сил і залучення громадськості до безпосереднього керівництва ними; побудова національних поліцейських систем на основі створення множинності суб'єктів поліцейської діяльності, підпорядкованих різним міністерствам, відомствам і органам місцевого самоврядування; «перетинання» компетенції цих суб'єктів для використання їх із метою взаємного контролю. Наголошується, що названі заходи цілком можна вважати універсальними, але ступінь і форми реалізації більшості з них у різних країнах ЄС неоднакові, що зумовлено сукупністю національно-історичних, політичних, економічних та інших особливостей розвитку кожної конкретної країни.

У зв'язку із цим, на думку автора, відповідний досвід через свою універсальність і підтверджену часом ефективність цілком може слугувати певним загальним додатковим орієнтиром і для вітчизняних законодавців, які беруть його до уваги, зокрема, визначаючи належність до предметів спільного відання міліції і органів державної безпеки боротьбу з тероризмом, організованою злочинністю, корупцією і наркобізнесом.

Підкреслюється, що поліцейські формування країн ЄС є дуже складними управлінськими структурами, відокремленими від інших частин виконавчої влади, побудованими за принципом галузевої спеціалізації. На думку автора, їх основними компонентами є служби: патрульна, кримінальної поліції, «оперативного втручання», політичної поліції та ін. У моделях їх внутрішньої організації знаходить відображення поєднання цілей, яких прагне досягти поліція, і вимог, що висуваються до неї населенням. Зазначається, що подолання «внутрівідомчої роз'єднаності» досягається чітким вертикальним підпорядкуванням персоналу, а також заходами, спрямованими на забезпечення системного і скоординованого характеру його діяльності. При цьому здійснюється узагальнення й аналіз різносторонньої інформації про об'єкти та результати поліцейської діяльності, стратегічне, оперативне і тактичне планування та інспектування.

У підрозділі 2.2. «Принципи управління персоналом поліції країн ЄС» обґрунтовується думка, що складовою загальної системи управління поліцією країн ЄС є управління персоналом. До її суб'єктів належать керівники поліцейських підрозділів, керівники та фахівці відділів по роботі з персоналом, діяльність яких спрямована на забезпечення якомога більш ефективного та дієвого функціонування всіх пов'язаних із використанням людських ресурсів секторів внутрішньої інфраструктури поліцейських служб.

Наголошується на унікальності системи управління персоналом поліції Великої Британії, що його мають асоціації працівників поліції. Вони об'єднують працівників певних рангів або створюються відповідно до особливих інтересів та потреб окремих категорій працівників, сприяють виявленню та вирішенню цілого комплексу специфічних проблем, що притаманні даній спільноті працівників.

Дисертант акцентує увагу, що важливою складовою загальної стратегії розвитку персоналу поліції та використання його можливостей стало впровадження Міністерством внутрішніх справ Великої Британії протягом останнього десятиріччя ХХ ст. політики рівних можливостей. Її мета - забезпечення справедливої політики зайнятості в межах поліцейських сил. Більш докладно в роботі ці питання розглядаються на прикладі реалізації політики статевої справедливості в поліції. На основі аналізу проблем, що характеризують становище та місце жінок у поліцейській службі, робиться висновок про те, що гендерна політика стає за сучасних умов дедалі більш сприйнятливою до потреб жінок. Водночас, поліцейська професійна культура продовжує зберігати традиційно опозиційне ставлення до жінок у поліції відповідно до уявлення про переважно «чоловічий» характер поліцейської діяльності.

Характеризуючи процес організації професійного життя працівника британської поліції, головна увага в роботі приділяється розгляду основних технологій управління персоналом поліції. Із цією метою використані практичні кодекси столичної лондонської поліції, що визначають технології відбору персоналу, його просування по службі, навчання та ділової оцінки. Автором досліджено головні етапи зовнішнього відбору персоналу на службу до столичної поліції, особливості організації первинної початкової підготовки. Надзвичайно важливе значення для забезпечення ефективного функціонування поліцейських підрозділів, на думку автора, має внутрішній відбір кадрів, який у столичній поліції здійснюється через відкрите інформування про вільні посади відповідно до політики рівних можливостей та на конкурсній основі.

Акцентується увага, що організація відбору кандидатів на службу є вихідним етапом цілісного процесу управління персоналом поліції, який характеризується розробленістю «шляху» залучення та відбору кандидатів, чітким визначенням умов, критеріїв, процедур, забезпеченням справедливості та відкритості відбіркового процесу.

Зазначається, що найбільш повне використання можливостей персоналу організації, його ставлення до професійних завдань, рівень мотивації значною мірою залежать від наявності дієвої системи навчання та розвитку персоналу, справедливості оцінки його діяльності, можливості зробити кар'єру. У роботі звернуто увагу на вимоги, що висуваються до професійного навчання, результати, на отримання яких воно має бути спрямоване, та фактори підвищення його ефективності (удосконалення системи навчання, також заочного, використання новітніх інформаційних технології та технологій зв'язку, поглиблене навчання не фахівців поліцейській діяльності).

Стверджується, що важливою складовою загальної системи роботи з персоналом є забезпечення просування поліцейського по службі, метою якого є відбір найбільш кваліфікованих кандидатів до всіх рангів поліцейської служби. Організація цієї діяльності здійснюється відповідно до розроблених стандартів, на конкурсній основі. Важливо зазначити розробленість чітких критеріїв та умов службового просування працівників до кожного поліцейського рангу.

У роботі характеризуються завдання, головні принципи, етапи проведення ділової оцінки персоналу поліції та критерії оцінювання відповідно до індивідуальної ролі та пріоритетів кожного працівника. Звертається увага на використання сукупності методів оцінювання персоналу.

Автор наголошує, що проблеми розвитку персоналу поліції, його службового просування та ділової оцінки перебувають у безпосередньому взаємозв'язку з проблемою збереження персоналу поліції. Зважаючи на складність та небезпечність умов проходження служби, особливого значення набуває пошук нових та вдосконалення існуючих форм стимулювання персоналу. Це визначає позитивний потенціал можливості отримати додаткову освіту, гнучкості системи кар'єрного зростання, заохочувань працівників через справедливе оцінювання їх професійної діяльності. Обов'язковими умовами при цьому є розробленість технологій організації діяльності з даних напрямків, їх інформаційне забезпечення, дотримання принципів доступності, справедливості та рівності можливостей для всього персоналу.

У підрозділі 2.3. «Громадський і державний контроль за діяльністю поліції» зауважується, що, маючи монополію на застосування сили, поліція може бути використана і як інструмент насильства, зловживання владою, порушення прав людини, стати об'єктом корупційних дій. Це свідчить про необхідність постійного контролю з боку суспільства за діяльністю поліції й інших силових відомств. Але власне суспільству (або його представникам) досить складно контролювати поліцейські органи з тієї причини, що поліція має закріплену законом відповідну владу саме над ним самим (суспільством). Тому, на думку автора, у цьому випадку реальність і ефективність громадського контролю можуть бути забезпечені тоді, коли він здійснюється через представницький орган державної влади - парламент. Автор наводить два істотні доводи на користь цієї думки. По-перше, парламент формується безпосередньо суспільством, тому може вважатися його безпосереднім представником у владі й здатний адекватно відображати його інтереси за допомогою законотворчості. По-друге, згідно з принципом поділу влади діяльність парламенту незалежна від інших галузей влади, оскільки захищена системою стримувань і противаг, що дозволяє об'єктивно контролювати діяльність інших державних інститутів і при необхідності припиняти спроби неправомірних дій з боку посадових осіб поліції.

Зазначаючи про ефективність процедури використання парламентського запиту при контролі за правоохоронною сферою в цілому й діяльності поліції, зокрема, зауважується, що його ефективність і реальна дієвість можливі лише у випадку наявності таких загальних умов:

1) можливість для парламентаріїв подавати додаткові запити щоразу, коли відповідь їх не задовольняє або їм необхідні подальші уточнення;

2) право парламентаріїв ініціювати обговорення по вже розглянутих питаннях;

3) бажання членів парламенту скористатися із процедурної можливості подати запит;

4) можливість для громадськості бути присутньою на парламентських сесіях або спостерігати за їх перебігом по радіо або телебаченню;

5) гласність, що супроводжує слухання й завжди передбачає публікацію запитів і відповідей на них у документах, доступних громадськості.

Іншою і, мабуть, найбільш важливою формою парламентського контролю, що використовується парламентами країн ЄС для дослідження й оцінки діяльності поліції, автор вважає право створювати парламентські комітети й комісії для проведення розслідувань у правоохоронній сфері. Також необхідно відзначити роль, яку відіграють спеціальні слідчі комісії з питань діяльності поліцейських органів. Вона, на погляд дисертанта, полягає в такому:

1) їх створення громадськість може сприймати як адекватну реакцію влади на її потреби;

2) вони можуть дати чітку оцінку урядовій політиці з питань правоохоронної політики й запропонувати можливі шляхи вирішення виявлених проблем, які можуть бути прийняті парламентом і урядом.

Інститут парламентського контролю активно використовується країнами ЄС і виступає ключовою складовою в процесі організаційно-правового забезпечення функціонування поліцейської системи держави. Парламентський контроль дозволяє суспільству впливати на поліцейські сили з метою участі у визначенні основних напрямів їх діяльності, оцінки й притягнення до відповідальності у випадках порушення закону. Це зумовлено тим, що парламентський контроль має одну важливу перевагу перед багатьма іншими видами контролю, особливо перед внутрішньовідомчим. Ця перевага полягає в тому, що його результати прозорі, як правило, вони стають відомі громадянам країни, більш об'єктивні й доступні для широкої громадськості. У цьому полягають і його труднощі, головна з яких - протидія з боку виконавчої влади, спричинена вузьковідомчими інтересами.

Однак мета парламентського контролю не полягає лише в притягненні до відповідальності окремих працівників поліції, адже поліція діє відповідно до законів, які приймаються парламентом, тому далеко не завжди відсутність ефективності в роботі правоохоронних органів є наслідком поганої організації, а не адекватного правового регулювання. Використовуючи ж основні засоби парламентського контролю, такі як запит і розслідування, законодавчі органи разом із поліцейськими структурами мають можливість вивчити сутність проблеми й виробити спільні пропозиції з її врегулювання. У цьому випадку є підстави стверджувати, що в ряді випадків контрольна функція парламенту покликана бути чинником, який не розділяє, а об'єднує зусилля парламенту й поліції.

У підрозділі 2.4. «Забезпечення прав і свобод людини та громадянина в адміністративній (поліцейській) діяльності» проаналізовано зміст адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України і поліції країн ЄС та встановлено, що адміністративна діяльність органів внутрішніх справ України має свої складові, тобто поділяється на адміністративно-управлінську, адміністративно-наглядову, адміністративно-розпорядчу та адміністративно-юрисдикційну.

Водночас автор констатує, що поняття адміністративної діяльності поліції країн ЄС відрізняється певним чином від аналогічної діяльності в Україні в силу того, що основний її зміст для поліції країн ЄС - підготовка матеріалів для передачі їх до суду та управлінська діяльність щодо організації діяльності поліції в цілому.

Досліджуючи діяльність поліції Великої Британії, автор констатує, що термін «адміністративна діяльність поліції» в теоретичному плані є широким, але на практиці охоплює діяльність поліції у сфері підготовки матеріалів для розгляду в судах, додаткове опитування свідків, потерпілих та встановлення додаткових обставин учинення правопорушення. Разом із тим діяльність поліції Великої Британії щодо забезпечення громадського порядку, запобігання правопорушенням, затримання та ізоляції правопорушників, видання розпоряджень та нормативних актів, спрямованих на покращання стану громадського порядку та громадської безпеки, адміністративною діяльністю не визнається, оскільки входить до поняття «охорона королівського порядку» та «охорона публічного (громадського) порядку». Водночас дисертант наголошує, що гарантування громадського порядку та громадської безпеки, протидія дрібним правопорушенням, доставляння правопорушників до суду та інші дії, які в Україні належать до адміністративної діяльності, складають понад 60 % всього робочого часу британської поліції.

...