Кримінальна відповідальність за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В. М. КОРЕЦЬКОГО

ПРИСЯЖНЮК Іван Іванович

УДК 343.41

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ НЕДОТОРКАННОСТІ ЖИТЛА АБО ІНШОГО ВОЛОДІННЯ ОСОБИ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2010

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана в Київському університеті права Національної академії наук України.

Науковий керівник

- кандидат юридичних наук, доцент

Тростюк Зоя Аполлінаріївна,

Київський університет права Національної академії наук України, завідувач кафедри кримінального права та процесу.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України

Навроцький Вячеслав Олександрович,

Львівський державний університет внутрішніх справ, декан юридичного факультету;

кандидат юридичних наук, доцент

Азаров Денис Сергійович,

Національний університет «Києво-Могилянська академія», заступник декана факультету правничих наук.

Захист відбудеться « 24 » листопада 2010 р. о 16 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий « 21 » жовтня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук О.О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конституція України проголосила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю. Право на недоторканність житла або іншого володіння особи є одним із конституційних прав людини і громадянина.

Відповідно до ст. 30 Конституції України утвердження і забезпечення основних прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Встановлення юридичної (у тому числі кримінальної) відповідальності у випадку порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина є однією з правових гарантій їх охорони. Ст. 162 КК України передбачає відповідальність за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян. Крім цього, вчинення інших злочинів може порушити недоторканність житла або іншого володіння особи, зокрема, крадіжка, грабіж або розбій, поєднані з проникненням у житло, інше приміщення або сховище (ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України), незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з проникненням у приміщення або інше сховище (ч. 2 ст. 289 КК України), напад на житлові приміщення осіб, які мають міжнародний захист (ст. 444 КК України). Враховуючи підвищену суспільну небезпечність порушення права людини на недоторканність житла або іншого приміщення законодавець також передбачив, що не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло або інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає (ч. 5 ст. 36 КК України).

Особливої актуальності проблема захисту права на недоторканність житла або іншого володіння особи набула з моменту ратифікації Україною 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року та основних протоколів до неї, а також з урахуванням наявністю значної кількості рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються захисту права людини на недоторканність житла. Адже відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують Конвенцію та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У зв'язку з цим особливої актуальності набувають наукові дослідження, присвячені тим питанням кримінальної відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи, які недостатньо опрацьовані у теоретичному плані, не дістали належного вирішення і потребують роз'яснення на рівні правозастосовної практики.

У кримінально-правовій доктрині приділялася достатня увага питанням кримінально-правової охорони недоторканності житла або іншого володіння особи. Однак, як правило, вони висвітлювалися у контексті кримінально-правової характеристики крадіжки, грабежу та розбою. Вагомий внесок у дослідження проблеми кримінальної відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи зробили такі вчені, як Д.С. Азаров, О.І. Бойцов, Г.М. Борзенков, В.О. Владіміров, І.М. Гальперін, Л.Д. Гаухман, Г.І. Загородніков, О.О. Кваша, Л.О. Красавчикова, А.М. Красіков, О.М. Литвак, С.Я. Лихова, Ю.І. Ляпунов, Л. Мачковский, М.І. Мельник, А.А. Музика, В.О. Навроцький, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, П.С. Матишевський, Т.М. Нуркаєва, С.В. Познишев, Г.Ю. Рунов, А.В. Серебреннікова, З.А. Тростюк, М.C. Таганцев, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк та інші. Крім цього, дослідники інших галузей права також звертали свою увагу на забезпечення права людини на недоторканність житла або іншого володіння особи. Зокрема, у процесі підготовки дисертаційного дослідження використані наукові праці Е.А. Вологіної, А.М. Колодія, Ю.І. Крегула, М.М. Малеїної, В.Т. Маляренка, А.Ю. Олійника, Ф.М. Рудинського, П.М. Рабіновича, Ю.М. Тодики та інших науковців.

Необхідно зазначити, що значна частина наукових робіт з проблем кримінальної відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи була видана в радянський період. Водночас відповідні питання з моменту прийняття КК України не були самостійним об'єктом дисертаційних досліджень в Україні. Окремі аспекти відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи висвітлюються сучасними авторами у підручниках, навчальних посібниках з кримінального права, а також у науково-практичних коментарях до КК України і розглядаються, як правило, фрагментарно. Зокрема, потребують додаткового з'ясування визначення понять «житло», «інше володіння особи», «незаконне проникнення» у кримінальному праві та законодавстві, санкції за вчинення порушення недоторканності житла або іншого володіння особи.

Все вище викладене зумовлює необхідність проведення комплексного дослідження проблеми кримінальної відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи, вдосконалення відповідних кримінально-правових норм та практики їх застосування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі кримінального права та процесу Київського університету права НАН України згідно з планом науково-дослідної роботи університету «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні (реєстраційний № РК 010U010270, 2009 - 2010 рр.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних засад кримінальної відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи в Україні та формулювання пропозицій щодо удосконалення окремих положень чинного законодавства і практики його застосування.

Основні завдання дослідження:

- встановити соціально-правову природу права людини на недоторканність житла або іншого володіння особи;

- розглянути розвиток кримінального законодавства щодо відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи у різні історичні періоди;

- здійснити порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства окремих зарубіжних держав у частині, що стосується відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи, міжнародно-правових документів з цих питань та практики Європейського суду з прав людини;

- з'ясувати сутність та зміст ознак складів злочину, передбаченого ст. 162 КК України, а також його кваліфікуючих ознак;

- визначити види та розміри санкцій, передбачених за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи у КК України;

- вивчити та узагальнити практику застосування судами України ст. 162 КК України, проаналізувати статистичні матеріали про поширеність порушень недоторканності житла або іншого володіння особи в Україні;

- внести пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність та практики його застосування.

Об'єктом дослідження є кримінально-правові відносини, що виникають у зв'язку з порушенням права людини на недоторканність житла або іншого володіння особи.

Предметом дослідження є норма про кримінальну відповідальність за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи; ознаки складів цього злочину, основні теоретичні правила їх кваліфікації; кримінальне законодавство окремих зарубіжних держав в частині встановлення відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи, а також практика Європейського суду з прав людини щодо порушення права на недоторканність житла.

Методи дослідження. У процесі дослідження використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. При вирішенні поставлених завдань застосовувалися, зокрема, такі методи: історичний (сприяв дослідженню наукової думки, ґенези встановлення кримінальної відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи в Україні та обґрунтуванню подальшого наукового пошуку); формально-догматичний (застосовувався при тлумаченні кримінально-правових норм та окремих термінів і термінологічних зворотів); формально-логічний (слугував виявленню суперечностей у понятійному апараті КК України щодо відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи та аналізу положень кримінально-правової доктрини); системно-структурний (застосовувався для дослідження ознак складів порушення недоторканності житла або іншого володіння особи, санкцій, які передбачені за їх вчинення); порівняльний (використовувався при аналізі кримінального законодавства окремих зарубіжних держав, які передбачають відповідальність за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи, відповідних положень міжнародно-правових документів, а також практики Європейського суду з прав людини); статистичний (застосовувався при узагальненні матеріалів практики застосування судами України ст. 162 КК України, статистичних матеріалів Департаменту інформаційних технологій МВС України щодо кількості зареєстрований злочинів, а також Державної судової адміністрації щодо кількості засуджених за ст. 162 КК України. У процесі вирішення цього завдання використовувалися різноманітні формально-логічні процедури); соціологічний (слугував виявленню позиції суддів, працівників прокуратури, органів внутрішніх справ та жителів м. Києва щодо проблем кримінальної відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи та їх ставлення до вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність у цій частині).

Дисертаційне дослідження враховує положення загальної теорії права, науки конституційного, цивільного, житлового права, філософії, лінгвістики, логіки та деяких інших наук.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять результати соціологічного дослідження, у ході якого було проведене анкетування 300 осіб, з них 150 суддів, працівників прокуратури та органів внутрішніх справ та 150 жителів м. Києва, а також проаналізовані заяви громадян, які подавалися в органи прокуратури Київської області, матеріали кримінальних справ про злочин, передбачений ст. 162 КК України, які розглядали суди Львівської, Київської, Кіровоградської, Рівненської та Тернопільської областей, Автономної Республіки Крим, а також Верховний Суд України у порядку касаційного провадження протягом 2006-2010 років. Загалом вивчено матеріали 250 кримінальних справ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи в Україні. Дисертант сформулював низку положень, висновків і пропозицій, нових у концептуальному плані і важливих для юридичної практики. До положень, що мають наукову новизну, належать, зокрема, такі:

уперше:

- аргументується доцільність внесення змін до ч. 5 ст. 36 КК України. Зокрема, з метою однакової кримінально-правової охорони будь-якого володіння особи та приведення у відповідність конституційних положень та ст. 36 КК України, а також для забезпечення вимоги єдності понятійного апарата КК України, запропоновано у ч. 5 ст. 36 КК України термін «інше приміщення» замінити на термінологічний зворот «інше володіння особи». А для усунення надлишковостей - виключити з ч. 5 цієї статті прикметник «насильницьке»;

- запропоновано доповнити ч. 2 ст. 162 КК України такою кваліфікуючою ознакою, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Такий висновок зроблений на основі ґрунтовного аналізу історії встановлення кримінальної відповідальності за такий злочин, кримінального законодавства зарубіжних країн, розглянутих кримінальних справ, а також враховуючи критерії законодавчої регламентації кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак складу злочину, виокремлені в теорії кримінального права;

- обґрунтовано недосконалість санкцій ч. 1 та ч. 2 ст. 162 КК України: передбачення покарань, які істотно відрізняються за ступенем їх суворості; неспіврозмірність строків покарань з їх тяжкістю; побудова санкції за кваліфікований вид порушення недоторканності житла або іншого володіння особи без урахування типу санкції за простий вид цього злочину. На підставі цього запропоновані покарання, що відповідають ступеню суспільної небезпеки порушення недоторканності житла або іншого володіння особи, а також сформульовані санкції ст. 162¹ КК України;

удосконалено:

- правила кваліфікації злочинів при конкуренції «цілого і частини». На підставі дослідження правил кваліфікації крадіжки чужого майна у дрібному розмірі з проникненням у житло, інше приміщення або сховище (ч. 3 ст. 185 КК України), запропоноване додаткове правило кваліфікації у випадку такої конкуренції: якщо кримінальна відповідальність не може наставати за статтею, яка передбачає відповідальність за «ціле» у зв'язку з відсутністю в діянні винного ознак складу злочину, то застосуванню підлягає стаття, що встановлює відповідальність за «частину», якщо у скоєному є всі ознаки цього складу злочину;

- дефініцію поняття «житло», яким автор пропонує визнавати житловий будинок з усіма житловими і нежитловими приміщеннями, які складають з таким будинком нерозривне ціле або мають з ним одну (або більше) капітальну стіну, ізольоване приміщення у житловому будинку, а також інше приміщення, головна річ (основна частина) якого призначена та придатна для постійного або тимчасового проживання людини незалежно від законності (незаконності) проживання у ньому та яке забезпечує недоторканність особистого життя людини;

- дефініцію поняття «інше володіння особи», під яким дисертант розуміє предмети матеріального світу, які перебувають законно чи незаконно у володінні фізичної особи та призначені або пристосовані, чи спеціально обладнані для розміщення або зберігання майна або вирощування продукції, а також оснащені будь-якими пристосуваннями (у тому числі охороною), які роблять неможливим або ускладнюють незаконне проникнення у них;

- визначення такої суспільно небезпечної дії, як незаконне проникнення, під яким запропоновано розуміти входження або інше фізичне порушення меж житла або іншого володіння особи, що вчиняється безпосередньо або опосередковано, відкрито або таємно чи шляхом обману та здійснюється за відсутності законної підстави або без попередньої згоди володільця (володільців);

- формулювання однієї з кваліфікуючих ознак порушення недоторканності житла або іншого володіння особи - вчинення такого діяння службовою особою з використанням влади або службових повноважень;

набули подальшого розвитку:

- положення про необхідність гармонізації кримінального права України з практикою Європейського суду з прав людини в частині відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи. Зокрема, доцільність розширення змісту поняття «житло» шляхом віднесення до нього тих об'єктів, які визнаються житлом у рішеннях Європейського суду з прав людини (приміщення особи, яке пов'язане з її професійною діяльністю; житло фізичної особи, яке водночас є офісом очолюваної нею компанії; офіційний офіс кампанії, її філій або службових приміщень);

- наукові погляди щодо невідповідності назви розділу V Особливої частини КК України «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» нормам, які у ньому вміщені, та запропоновано заголовок цього розділу - «Злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина»;

- положення про те, що житло або інше володіння особи належить до ознак об'єкта злочину - до його предмета, а не до ознак об'єктивної сторони злочину - місця його вчинення;

- положення про необхідність виключення з диспозиції ч. 1 ст. 162 КК України таких суспільно небезпечних дій, як незаконне проведення у житлі або іншому володіння особи огляду чи обшуку, незаконне виселення та інших дій, що порушують недоторканність житла громадян, оскільки вони повністю охоплюються незаконним проникненням у житло або інше володіння особи;

- обґрунтування доцільності встановлення кримінальної відповідальності не лише за незаконне проникнення у житло або інше володіння особи (активну поведінку суб'єкта), а й за незаконне перебування у них без згоди володільця (володільців) чи відмову покинути житло або інше володіння особи за наявності його (їх) наполегливого прохання (пасивну поведінку суб'єкта).

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у роботі висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані: у законотворчості - для вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність в частині, що передбачає відповідальність за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи, а також за деякі інші злочини (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 29 червня 2010 року № 04-19/14-1419 про впровадження результатів дисертаційного дослідження); у науково-дослідницькій діяльності - для подальшого вивчення питань, пов'язаних із юридичним аналізом складів злочину, передбаченого ст. 162 КК України; у практичній діяльності правоохоронних органів та судів; у навчальному процесі - при викладанні навчальної дисципліни «Кримінальне право. Особлива частина», окремих спеціальних курсів (акт про впровадження у навчальний процес кафедри кримінального права та процесу Київського університету права НАН України від 10 вересня 2010 року); при підготовці відповідних розділів науково-практичних коментарів, підручників, навчальних та методичних посібників.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на трьох науково-практичних конференціях: «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Алушта АРК, 29 жовтня - 1 листопада 2009 року); «Право і держава в дослідженнях молодих науковців» (м. Одеса, 26 березня 2010 року); «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (Закарпаття, Міжгірський район, с. Верхній Студений, 28 січня - 1 лютого 2010 року).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 8 праць, 5 з яких - наукові статті у виданнях, визнаних фаховими ВАК України і тези трьох доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок, з них список використаних джерел із 368 найменувань на 32 сторінках, додатки на 12 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність і новизна теми дисертаційного дослідження, виокремлюються предмет і об'єкт дослідження, окреслені методи дослідження. Окрім цього, поставлено мету дослідження, на підставі якої виділені завдання, сформульовані положення, що становлять наукову новизну, висвітлюється практичне значення роботи, апробація отриманих результатів, кількість публікацій за темою дисертації.

Розділ 1 «Загальнотеоретичні та історичні аспекти встановлення кримінальної відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи в Україні» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Недоторканність житла або іншого володіння особи як конституційне право людини» автор досліджує право людини на недоторканність житла або іншого володіння особи в контексті відповідності міжнародним стандартам захисту прав людини, зокрема, Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, Міжнародному пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року.

Недоторканність житла або іншого володіння особи можна розглядати у таких аспектах: по-перше, як конституційне право людини, яке передбачене у ст. 30 Конституції України; по-друге, як суб'єктивне право людини, що належить конкретним суб'єктам та виражає їх реальні можливості; по-третє, як одну з гарантій інших прав, зокрема, права на недоторканність особистого життя; по-четверте, як правовий інститут, що об'єднує норми різних галузей права, які регулюють та захищають право на недоторканність житла або іншого володіння особи. При цьому суб'єктивне право на недоторканність житла або іншого володіння особи має загальний характер (тобто, належить як громадянам України, так і іноземцям і особам без громадянства, які перебувають на території України), є неподільним (однаковою мірою належить кожній людині, яка проживає у житлі), виступає проявом особистої свободи та є гарантією недоторканності особистого життя.

Право на недоторканність житла особи не можна ототожнювати з правом на житло, оскільки право на житло є соціальним правом людини та однією з гарантій забезпечення її достатнього рівня життя, а право на недоторканність житла - це особистісне право людини та одна з гарантій забезпечення недоторканності особистого життя. Нормативною формою реалізації права на житло є норми цивільного та житлового права, які регулюють майнові відносини, що складаються з приводу права власності на житло, а також порядок надання та користування житловими приміщеннями, а формою реалізації права на недоторканність житла є не лише норми законодавства України, зокрема, конституційного, кримінального та кримінально-процесуального права, а й звичаї, традиції українського народу.

Якщо порушується право на недоторканність житла чи іншого володіння особи, людина може або самостійно його захищати (відповідно до ч. 5 ст. 36 КК України) або звернутися за захистом порушеного права до компетентних органів держави. Як наочно демонструють матеріали проаналізованих кримінальних справ, потерпілі користуються такою можливістю, оскільки приводом до їх порушення за ч. 1 ст. 162 КК України в усіх випадках була саме заява потерпілого. Крім цього, аналіз правозастосовної практики наочно продемонстрував, що практичні працівники не проявляють належної активності у збиранні доказів щодо порушення недоторканності житла або іншого володіння особи. У процесі дисертаційного дослідження було вивчено 90 заяв громадян щодо факту порушення недоторканності житла або іншого володіння особи, які розглядала прокуратура Київської області протягом 2006-2010 років. Встановлено, що у 20% випадків працівники прокуратури виносили постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за ст. 162 КК України у зв'язку з відсутністю в діянні складу злочину (п. 2 ст. 6 КПК України). Для більш ефективного захисту права людини на недоторканність житла або іншого володіння особи та для оперативного вирішення питання про суспільну небезпеку відповідних діянь пропонуємо відносити злочин, передбачений ч. 1 ст. 162 КК України, до справ приватного обвинувачення.

Підрозділ 1.2. «Кримінальна відповідальність за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи в історії кримінального законодавства України» присвячений дослідженню історичних етапів розвитку кримінального законодавства про відповідальність за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи. Дисертант робить висновок про те, що розвиток та закріплення норм про відповідальність за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи пройшло декілька етапів.

Перший етап - дореволюційний (ХІІІ століття - кінець ХІХ століття): непряма згадка про злочинні посягання на особу або власність, проти яких можлива необхідна оборона (Руська правда); закріплення у законодавстві одного з видів порушення недоторканності житла або іншого володіння особи - вторгнення у чуже житло без законних для цього причин або приводу з наміром потривожити або образити господаря (ст. 2110 Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року); порушення недоторканності житла або іншого володіння особи як одна з форм самоправства (ст. 142 Уставу про покарання, які накладаються мировими суддями 1864 року); формування самостійних складів злочину про посягання на недоторканність житла або іншого володіння особи (статті 511, 512 Уложення про покарання кримінальні та виправні в редакції 1885 року).

Другий етап - радянський (1917-1991 роки): відсутність самостійної кримінально-правової норми, в якій би передбачалася кримінальна відповідальність за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи; встановлення кримінальної відповідальності за незаконний обшук, незаконне виселення або інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, вчинені посадовою особою (ст. 130 КК УРСР 1960 року).

Третій етап - сучасний (1991 рік - до сьогодні): існування кримінально-правової норми попереднього етапу (ст. 130 КК УРСР 1960 року); встановлення кримінальної відповідальності за незаконне проникнення до житла або до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення та інші дії, що порушують недоторканність житла громадян (ст. 162 КК 2001 року).

У підрозділі 1.3. «Особливості відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи за кримінальним законодавством окремих зарубіжних держав» аналізуються відповідні норми англо-американської системи права, деяких європейських держав (Голландії, Данії, Іспанії, Республіки Болгарія, Республіки Польща, Республіки Сан-Марино, Франції, ФРН, Швейцарії, Швеції), країн Південно-Східної Азії (КНР, Південної Кореї, Японії,), а також держав-учасниць СНД та країн Балтії (Азербайджанської Республіки, Вірменії, Грузії, Естонської Республіки, Латвійської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Республіки Молдова, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан, Російської Федерації). Проведений аналіз цих кримінальних кодексів дозволив виявити такі особливості кримінально-правової охорони недоторканності житла або іншого володіння особи: 1) у проаналізованих кодексах більшості зарубіжних держав предметом відповідного злочину визнається не лише житло особи, а й інші приміщення або території, що належать потерпілому, у тому числі транспортні засоби (Бельгія, Голландія, Грузія, Данія, Південна Корея, Республіка Білорусь, Республіка Болгарія, Республіка Молдова, Республіка Польща, Республіка Сан-Марино, ФНР, Швейцарія, Швеція, Японія); 2) у кримінальних кодексах окремих держав передбачається відповідальність не лише за порушення недоторканності житла особи, а й приміщень, що належать юридичним особам (Азербайджанська Республіка, Голландія, Іспанія, ФРН, Швеція); 3) у більшості кримінальних кодексів іноземних країн недоторканність житла або іншого володіння особи може бути порушена не лише суспільно небезпечною дією, а й пасивною поведінкою суб'єкта злочину (протизаконним незалишенням чужого житла або іншого володіння особи, незважаючи на наполегливе прохання уповноваженої особи його залишити); 4) більшість відповідних статей проаналізованих кодексів містять кваліфікуючі ознаки (як правило, ними визнаються застосування насильства, погрози, зброї, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, службовою особою).

Підрозділ 1.4. «Право на недоторканність житла у практиці Європейського суду з прав людини» присвячений дослідженню практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 8 Конвенції. На підставі цього дисертант зробив такі висновки. Поняття «житло» тлумачиться у рішеннях Європейського суду з прав людини значно ширше ніж у вітчизняному кримінальному праві і включає: 1) житлове приміщення (окремі квартири та житлові будинки), в якому проживає заявник (справи Прокопович проти Російської Федерації, Бук проти Німеччини); 2) будинок, який належить іншій особі, якщо людина проживає в ньому протягом значного періоду або на щорічній основі (справа Ментеш та інші проти Туреччини); 3) місце, де особа переважно мешкає, навіть якщо воно облаштоване нею під житло з порушенням національного законодавства, зокрема, будинок-фургон, в якому збиралася жити циганка на землі, яку вона придбала з цією метою (справа Баклі проти Сполученого Королівства); 4) літні будинки та будинки для проведення відпустки (справа Дімейдс проти Туреччини); 5) конкретне місце проживання, щодо якого особа мала достатньо тривалі зв'язки, навіть якщо вона не проживала у ньому протягом тривалого часу (справи Новоселецький проти України, Гіллоу проти Сполученого Королівства); 6) приміщення особи, яке пов'язане з її професійною діяльністю (діловий офіс типу адвокатського) (справа Німітц проти Німеччини); 7) житло фізичної особи, яке водночас є офісом очолюваної нею компанії (справа Чеппел проти Сполученого Королівства); 8) офіційний офіс кампанії, її філій або службових приміщень (справа Кола Ест проти Франції).

По-друге, Європейський суд з прав людини вважає, що право на недоторканність житла або іншого володіння особи може бути порушене шляхом: 1) проникнення (входження) у той чи інший спосіб у нього людини (справи Функе проти Франції, Чепмен проти Сполученого Королівства, Німітц проти Німеччини, Мюррей проти Сполученого Королівства); 2) знищення житла або іншого володіння особи (справа Акдівар та інші проти Туреччин); 3) створення перепон ним користуватися: вигнання з житла або іншого володіння особи (або видворення з держави) та заборона до нього (неї) повертатися (справи Доган проти Туреччини, Сливенко проти Латвії), відмова у дозволі проживати в будинку (справа Гіллоу проти Сполученого Королівства), відмова в розміщенні будинку на певній території (справи Чепмен проти Сполученого Королівства, Баклі проти Сполученого Королівства); 4) створення незручностей ним користуватися: погіршення екологічної обстановки поблизу житла або іншого володіння особи (наприклад, введення в експлуатацію заводу по переробці відходів, який розташовувався за декілька метрів від будинку заявника та створював запахи, шуми і забруднюючі випаровування (справа Лопез Остра проти Іспанії), порушення тишини та спокою (справа Пауела і Райнера проти Сполученого Королівства).

Результатом дослідження практики Європейського Суду з прав людини щодо застосування Конвенції став висновок про необхідність гармонізації кримінального права України з практикою Європейського суду з прав людини в частині відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи.

Розділ 2 «Кримінально-правова характеристика порушення недоторканності житла або іншого володіння особи за КК України» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Об'єкт та предмет порушення недоторканності житла або іншого володіння особи» розглядаються основні теорії щодо сутності об'єкта злочину. У дисертації обгрунтовується, що найбільш прийнятною з них є теорія «об'єкт злочину - правовідносини». У цьому контексті основним безпосереднім об'єктом складу злочину, передбаченого ст. 162 КК України, є правовідносини, пов'язані з реалізацією права людини на недоторканність житла або іншого володіння особи. Грунтуючись на аналізі наукової літератури, автор вважає, що житло або інше володіння особи належить до предмета складів злочину, передбаченого ст. 162 КК України. У дисертації аналізується значення слова «житло» в українській мові, зміст цього поняття в Конституції та у законодавстві України, а також у відповідних галузях права. З'ясовано співвідношення терміна «житло» та термінів-синонімів «місце проживання особи», «житлова площа», «житлове приміщення».

Дисертант пропонує визнавати житлом житловий будинок з усіма житловими і нежитловими приміщеннями, які складають з таким будинком нерозривне ціле або мають з ним одну (або більше) капітальну стіну, ізольоване приміщення у житловому будинку, а також інше приміщення, головна річ (основна частина) якого призначена та придатна для постійного або тимчасового проживання людини незалежно від законності (незаконності) проживання у ньому та яке забезпечує недоторканність особистого життя людини, а іншим володінням особи - предмети матеріального світу, які перебувають законно чи незаконно у володінні фізичної особи та призначені або пристосовані, чи спеціально обладнані для розміщення або зберігання майна або вирощування продукції, а також оснащені будь-якими пристосуваннями (у тому числі охороною), які роблять неможливим або ускладнюють незаконне проникнення у них. Відповідні визначення автор пропонує закріпити у примітці до ст. 162 КК України.

На підставі встановлення співвідношення між поняттями «інше володіння особи» та «приміщення» дисертант робить висновок про те, що з метою однакової кримінально-правової охорони будь-якого володіння особи та приведення у відповідність конституційних положень (ст. 30 Конституції України) і ст. 36 КК України, а також для забезпечення вимоги єдності понятійного апарата КК, у ч. 5 ст. 36 КК України термін «приміщення» доцільно замінити на термінологічний зворот «інше володіння особи».

У підрозділі 2.2. «Об'єктивна сторона порушення недоторканності житла або іншого володіння особи» досліджуються зовнішні ознаки складів злочину, передбаченого ст. 162 КК України. Автор констатує, що диспозиція цієї статті характеризується надлишковістю, оскільки незаконне проведення огляду, обшуку, незаконне виселення та інші дії, що порушують недоторканність житла громадян повністю охоплюються поняттям незаконного проникнення. У зв'язку з цим дисертант пропонує встановити у ст. 162 КК України відповідальність за незаконне проникнення у житло або інше володіння особи. Він підтримує наукову позицію тих вчених, які пропонують незаконне виселення особи з житла визнавати самостійним складом злочину, оскільки ця суспільно небезпечна дія посягає на право людини на житло.

Дисертант, виокремивши істотні ознаки поняття «незаконне проникнення», вважає, що ним має визнаватися входження чи інше фізичне порушення меж житла або іншого володіння особи, що вчиняється безпосередньо або опосередковано, відкрито або таємно чи шляхом обману та здійснюється за відсутності законної підстави або без попередньої згоди володільця (володільців), а також пропонує закріпити це визначення у примітці до ст. 162 КК України.

Автор вважає, що недоторканність житла або іншого володіння особи може бути порушена не лише дією, а й бездіяльністю - незаконною присутністю суб'єкта злочину у житлі або іншому володінні особи. А тому в дисертації пропонується передбачити кримінальну відповідальність не лише за незаконне проникнення, а й за незаконне перебування у житлі або іншому володінні особи без згоди володільця (володільців) або відмову його покинути за наявності його (їх) наполегливого прохання.

Дисертант констатує, що крадіжка вчинена з проникненням у житло, приміщення або інше сховище (ч. 3 ст. 185 КК України) та порушення недоторканності житла або іншого володіння особи (ст. 162 КК України) співвідносяться як ціле і частина та конкурують між собою. А тому дії винного потрібно кваліфікувати лише за ч. 3 ст. 185 КК України. Водночас він підкреслює, що у випадку вчинення крадіжки чужого майна у дрібному розмірі (що не перевищує 0,2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) з проникненням у житло, приміщення або інше сховище дії винного необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 162 КК України, оскільки порушуються правовідносини, пов'язані з реалізацією конституційного права людини на недоторканність житла або іншого володіння особи. У зв'язку з цим пропонується таке додаткове правило подолання конкуренції «цілого і частини» - якщо кримінальна відповідальність не може наставати за статтею, яка передбачає відповідальність за «ціле» у зв'язку з відсутністю в діянні винного ознак складу злочину, то застосуванню підлягає стаття, що встановлює відповідальність за «частину», якщо у скоєному є всі ознаки цього складу злочину.

Автор аналізує кваліфікуючі ознаки порушення недоторканності житла або іншого володіння особи, які характеризують спосіб вчинення злочину - насильство та погрозу його застосування. На підставі цього дисертант пропонує такі правила кваліфікації: якщо насильство або погроза були застосовані після незаконного проникнення у житло або інше володіння особи, то дії суб'єкта злочину потрібно кваліфікувати за сукупністю; якщо у процесі вчинення злочину винний погрожує не насильством, а вчиненням інших дій (наприклад, знищити майно шляхом підпалу), то його дії потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 162 КК України та статтею, яка передбачає відповідальність за такі погрози (наприклад, ст. 195 КК України).

Враховуючи критерії виділення кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак складів злочинів, які запропоновані у науковій літературі (Кругліков Л.Л., Лєснієвськи-Костарева Т.А., Навроцький В.О.), автор вважає, що кваліфікуючою ознакою порушення недоторканності житла або іншого володіння особи доцільно визнавати вчинення цього діяння за попередньою змовою групою осіб.

У підрозділі 2.3 «Суб'єкт порушення недоторканності житла або іншого володіння особи» аналізуються питання, пов'язані зі встановленням ознак суб'єкта цього складу злочину, яким є фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

На підставі вивчення кримінальних справ дисертант констатує, що злочин, передбачений ст. 162 КК України, у переважній більшості вчиняють особи чоловічої статі, громадяни України, у віці від 20 до 30 років, з невисоким освітнім рівнем (за винятком порушення недоторканності житла або іншого володіння особи службовою особою), які мають, як правило, побутову та сімейну невлаштованість, раніше притягалися до кримінальної відповідальності та перебувають у стані сп'яніння.

У цьому підрозділі аналізується така кваліфікуюча ознака порушення недоторканності житла або іншого володіння особи, як вчинення цих дій службовою особою. Автор вважає, що такі дії є спеціальним видом перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК України), а тому у випадку конкуренції має застосовуватися спеціальна норма - ч. 2 ст. 162 КК України. Дисертант пропонує уточнити формулювання кваліфікуючої ознаки порушення недоторканності житла або іншого володіння особи - «вчинення службовою особою з використанням влади або службових повноважень».

У підрозділі 2.4. «Суб'єктивна сторона порушення недоторканності житла або іншого володіння особи» досліджуються внутрішні ознаки порушення недоторканності житла або іншого володіння особи. Дисертант вважає, що цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом, при якому суб'єкт злочину усвідомлює суспільно небезпечний характер порушення недоторканність житла або іншого володіння особи та бажає вчинення відповідних дій. Порушуючи недоторканність житла або іншого володіння особи, винний може керуватися різними мотивами, які на кваліфікацію не впливають.

Розділ 3 «Кримінально-правові санкції та призначення покарання за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи» присвячується дослідженню санкцій у ч. 1 та ч. 2 ст. 162 КК України. У ньому дисертант обгрунтовує висновок про те, що вони містять певні недоліки. Зокрема, у санкції ч. 1 цієї статті прирівнюються покарання, різні за ступенем тяжкості, закріплена неспіврозмірність строків покарань з їх тяжкістю, санкція за кваліфікований вид порушення недоторканності житла або іншого володіння особи побудова без врахування типу санкції за простий вид цього злочину. На підставі аналізу практики призначення покарання, основних положень теорії кримінального права щодо формулювання санкцій запропоновані такі зміни у санкції ч. 1 та ч. 2 ст. 162 КК України:

ввести альтернативне покарання у виді громадських робіт на строк до ста двадцяти годин; збільшити розмір штрафу від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; знизити максимальний строк виправних робіт до одного року (ч. 1 ст. 162 КК України);

передбачити покарання у виді обмеження волі від трьох до п'яти років; встановити покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років як додаткове факультативне (ч. 2 ст. 162 КК України).

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове рішення наукової проблеми, що виявилося у дослідженні кримінальної відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи в Україні. Основні висновки дисертаційного дослідження полягають у наступному:

1. Встановлено, що порушення недоторканності житла або іншого володіння особи (ст. 162 КК України) доцільно відносити до справ приватного обвинувачення, які порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого.

2. Запропоновано змінити назву розділу V Особливої частини КК України і викласти її в такій редакції: «Злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина».

3. Запропоновано змінити ч. 5 ст. 36 КК України та викласти її у такій редакції: «5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення незаконного вторгнення у житло або інше володіння особи, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає».

4. На підставі аналізу кримінально-правової літератури зроблено висновок, що основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого у ст. 162 КК України, є правовідносини, пов'язані з реалізацією права людини на недоторканність житла або іншого володіння особи.

5. Встановлено, що у випадку вчинення дрібного викрадення чужого майна способом крадіжки, поєднаної з проникненням у житло, інше приміщення або сховище, дії винного потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 162 КК України, оскільки особа у такому випадку посягає на правовідносини, пов'язані з реалізацією права людини на недоторканність житла або іншого володіння особи. На підставі вище викладеного запропоноване таке додаткове правило подолання конкуренції «цілого і частини»: якщо за статтею, яка передбачає відповідальність за «ціле» кримінальна відповідальність не може наставати у зв'язку з відсутністю в діянні винного ознак складу злочину, то застосуванню підлягає стаття, що встановлює відповідальність за «частину», якщо у скоєному є всі ознаки цього складу злочину.

6. Запропоновано викласти ст. 162 КК України у такій редакції:

«Стаття 162. Порушення недоторканності житла або іншого володіння особи.

1. Незаконне проникнення у житло або інше володіння особи, незаконне перебування у них без згоди володільця (володільців) чи відмова покинути житло або інше володіння особи за наявності його (їх) наполегливого прохання, - карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до ста двадцяти годин, або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, вчинені службовою особою з використанням влади або службових повноважень або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, або за попередньою змовою групою осіб, - караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Примітка.

1. У цій статті та в інших статтях цього Кодексу під житлом розуміється житловий будинок з усіма житловими і нежитловими приміщеннями, які складають з таким будинком нерозривне ціле або мають з ним одну (або більше) капітальну стіну, ізольоване приміщення у житловому будинку, а також інше приміщення, головна річ (основна частина) якого призначена та придатна для постійного або тимчасового проживання людини незалежно від законності (незаконності) проживання у ньому та яке забезпечує недоторканність особистого життя людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини до житла, крім вище передбаченого, належить приміщення особи, яке пов'язане з її професійною діяльністю; житло фізичної особи, яке водночас є офісом очолюваної нею компанії; офіційний офіс кампанії, її філій або службових приміщень.

2. У цій статті та інших статтях цього Кодексу під іншим володінням розуміються предмети матеріального світу, які перебувають законно чи незаконно у володінні фізичної особи та призначені або пристосовані, чи спеціально обладнані для розміщення або зберігання майна або вирощування продукції, а також оснащені будь-якими пристосуваннями (у тому числі охороною), які роблять неможливим або ускладнюють незаконне проникнення у них.

3. У цій статті та інших статтях цього Кодексу під незаконним проникненням розуміється входження чи інше фізичне порушення меж житла або іншого володіння особи, що вчиняється безпосередньо або опосередковано, відкрито або таємно чи шляхом обману та здійснюється за відсутності законної підстави або без попередньої згоди володільця (володільців)».

4. Доповнити КК новою ст. 162¹ такого змісту:

«Стаття 162¹. Незаконне виселення особи із житла.

1. Незаконне виселення особи із житла, -ткарається виправними роботами на строк від одного до двох років або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням влади або службових повноважень, або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

8. Викласти назву та диспозицію ч. 1 ст. 444 КК у такій редакції:

«Стаття 444. Напад на осіб або установи, що мають міжнародний захист.

1. Напад на службові приміщення, житло або інше володіння осіб, які мають міжнародний захист, а також викрадення або позбавлення волі цих осіб з метою впливу на характер їхньої діяльності або на діяльність держав чи організацій, що вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років».

порушення недоторканість житло

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Присяжнюк І. І. Проникнення як суспільно небезпечна дія у складі злочину, передбаченого ст. 162 Кримінального кодексу України / І. І. Присяжнюк // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2009. - № 4. - С. 49-55.

2. Присяжнюк І. І. Про встановлення змісту поняття «інше володіння особи» / І. І. Присяжнюк // Вісник прокуратури. - 2009. - № 10. - С. 36-42.

3. Присяжнюк І. І. Кримінальна відповідальність за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи до проголошення Україною незалежності / І. І. Присяжнюк // Вісник прокуратури. - 2010. - № 5. - С. 101-108.

4. Присяжнюк І. І. Про окремі проблеми кваліфікації злочинів за ст. 162 КК України «Порушення недоторканності житла або іншого володіння особи» / І. І. Присяжнюк // Держава і право. Юридичні і політичні науки. - 2010. - Випуск 46. - С. 495-501.

5. Присяжнюк І. І. Кримінально-правові санкції за порушення недоторканності житла (стаття 162 Кримінального кодексу України) / І. І. Присяжнюк // Держава і право. Юридичні і політичні науки. - 2010. - Випуск 47. - С. 503-509.

6. Присяжнюк І. І. Призначення покарання за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи (ст. 162 КК України) / І. І. Присяжнюк // Сучасні проблеми правової системи України [Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, м. Алушта АРК, 29 жовтня - 1 листопада 2009 року]. - К., 2009. - 471-474.

7. Присяжнюк І. І. Про необхідність вдосконалення окремих законодавчих положень необхідної оборони / І. І. Присяжнюк // Право і держава в дослідженнях молодих науковців [матеріали ІІІ-ї науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих науковців Інституту національного та міжнародного права Міжнародного гуманітарного університету, м. Одеса, 26 березня 2010 року]. - Одеса, 2010. - С. 221-224.

8. Присяжнюк І. І. Кримінологічна характеристика особистості злочинця, який вчинив порушення недоторканності житла або іншого володіння особи / І. І. Присяжнюк // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку [Збірник матеріалів ХІ Міжнародної науково-практичної конференції, Закарпаття, Міжгірський район, с. Верхній Студений, база відпочинку «Едельвейс Європейського університету, 28 січня-1 лютого 2010 року]. - К., 2010. - C. 559-561.

АНОТАЦІЇ

Присяжнюк І.І. Кримінальна відповідальність за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи в Україні. - Рукопис.

...