Конституційно-правове забезпечення європейської міждержавної інтеграції: проблеми теорії і практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

ВОЛОШИН Юрій Олексійович

УДК 342 (477)(043.3)

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ МІЖДЕРЖАВНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право;

муніципальне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного гуманітарного університету Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться «14» жовтня 2010 р. об 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.867.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата (доктора) юридичних наук в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

Автореферат розісланий «14» вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією з виразних тенденцій розвитку сучасного національного та зарубіжного конституційного права є всеосяжний вплив на них процесів глобалізації і міждержавної інтеграції. Під таким впливом проходять перевірку історичним часом традиційно-консервативні та новітні конституційно-правові доктрини й принципи, а також механізм та сутність конституційного регулювання міжнародного співробітництва держав.

Незважаючи на відносно молоду українську державність і болісні процеси становлення її інституцій та законодавства, національна система конституційного права перманентно відчуває потужній вплив з боку міжнародно-правової та європейської правової систем, що дає позитивні результати для сучасного державотворення. В останнє десятиліття процеси інтеграції зміцнюють взаємодію та взаємозалежність нашої держави з державами європейського регіону в сфері економіки, екології, освіти, енергетики в рамках як двосторонніх відносин, так і міждержавних інтеграційних об'єднань.

У контексті еволюції класичні механізми взаємозв'язку міжнародного і конституційного правопорядків потребують адаптації до нових умов, певного теоретичного переосмислення, обґрунтування та ефективного конституційно-правового забезпечення. За такої ідеологічної трансформації поглядів на сучасне конституційно-правове регулювання в системі міждержавного співробітництва й інтеграції Україна нібито опинилася без певної методологічної парадигми та організаційно-правового механізму участі у таких процесах.

Враховуючи активне прагнення України реалізувати курс на європейську інтеграцію та поновити дійове співробітництво в пріоритетних сферах, що згодом має привести до набуття нею статусу повноправного члена ЄС, та відповідну підтримку з боку інституцій ЄС та держав-членів ЄС європейських прагнень України, особливої актуальності набувають завдання щодо розробки та вдосконалення складної, багаторівневої системи конституційно-правового забезпечення участі України у процесах європейської міждержавної інтеграції. Більше того, у даному випадку йдеться не стільки про міжнародно-правовий та зовнішньополітичний механізм, скільки про вироблення внутрішньодержавних конституційно-правових доктрин, засобів, організаційно-правових процедур для реалізації цієї стратегічної мети.

Незважаючи на те, що потреба в європеїзації національного права сформульована в деяких працях провідних вітчизняних конституціоналістів, проблема конституційно-правового забезпечення європейської міждержавної інтеграції так і не набула концептуального осмислення. Водночас окремі теоретичні аспекти, зокрема, конституційно-правових засад участі України в інтеграційних процесах, місця вітчизняного конституціоналізму в системі світового та європейського конституціоналізму, впливу глобалізації на формування національної правової системи, взаємодії міжнародного та конституційного права, зближення національного права з правом ЄС, були предметом досліджень вітчизняних науковців - В.Д. Бабкіна, М.О. Баймуратова, М.В. Буроменського, В.Н. Денисова, В.І. Євінтова, О.Л. Копиленка, В.Ф. Мелащенка, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, В.Я. Тація, Ю.М. Тодики, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка та ін. У дисертації було враховано наукові позиції з даної проблематики таких учених, як В.Б. Авер'янов, О.В. Батанов, Ю.Г. Барабаш, Ю.М. Бисага, Р.Ф. Гринюк, А.П. Заєць, О.В. Зайчук, А.М. Колодій, В.М. Кампо, Л.Т. Кривенко, Л.А. Луць, П.Ф. Мартиненко, О.В. Марцеляк, М.П. Орзіх, Н.М. Оніщенко, Н.Р. Нижник, А.О. Селіванов, О.В. Скрипнюк, П.Б. Стецюк, О.Д. Тихомиров, В.Л. Федоренко, О.Ф. Фрицький, А.Є. Шевченко, С.В. Шевчук.

Великий вплив на формування концептуальних, теоретико-методологічних засад дослідження справили праці зарубіжних дослідників, зокрема, російських - С.А. Авак'яна, О.С. Автономова, Л.П. Ануфрієвої, М.В. Баглая, І.М. Барциц, Н.О. Богданової, Н.О. Бобрової, М.С. Бондаря, А.Б. Венгерова, Н.О. Вітрука, Г.А. Гаджієва, Б.С. Ебзєєва, Л.М. Ентіна, В.Д. Зорькіна, А.Я. Капустіна, С.Ю. Кашкіна, С.О. Кірєєвої, А.В. Кльоміна, С.В. Корольова, І.І. Лукашука, О.В. Малька, М.М. Марченка, В.В. Оксамитного, С.В. Поленіної, Ю.О. Тихомирова, Б.М. Топорніна, Т.Я. Хабрієвої, В.С. Хижняк, В.Є. Чиркіна, Н.Б. Шелєнкової; німецьких - Н. Ахтенберга, П. Бадура, Є. Бекенферде, В. Гофман-Райта, Д. Грімма, Г. Куптенна, К.-Х. Ладера, К. Томишата, Д. Фельдмана, П. Хеберле; італійськіх - Дж. Амато, С. Баттінні, М. Альберті, Г. Фалькона, Е. Чіті; грецьких - Є. Венізелоса, Я. Дроссоса, Н. Канеллопулоса, А. Манітакіса, С. Флогаїтіса, Д. Цацоса, Ю. Ілліапулу-Странгі. К. Ятоганоса; французьких - Ж.-П. Жаке, М. Лесажа, Б. Матьйо, Ж. Мере, Д. Мітрані; англійських - Дж. Аллісона, А. Бредлея, П. Грега, Дж. Ентоні; іспанських - Л. Арроу Жімелеса, І. Баррайо Інієста, Л.М. Дієс-Піказо та ін.

Окремі аспекти розвитку таких явищ, як глобалізація, інтеграція, суверенітет, досліджувалися в працях політологів, соціологів та економістів, зокрема К.В. Балабанова, В.П. Горбатенка, М. Беттаті, В.В. Копійки, І.О. Кресіної, А.М. Медушевського, Ю. Хабермаса, І.І. Хохлова, А. Шайо, Ю.В. Шишкова та ін.

Незважаючи на певний інтерес дослідників до означеної наукової проблеми, рівень її теоретичного осмислення слід визнати недостатнім. Потребують комплексного дослідження питання теорії і практики конституційно-правового забезпечення європейської міждержавної інтеграції, її основних структурних елементів та взаємозв'язку останніх. Усе це і зумовило актуальність, мету, завдання, логіку і структуру дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до планової наукової теми кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного гуманітарного університету «Актуальні конституційні та міжнародно-правові проблеми становлення, розвитку та функціонування публічної влади в Україні в умовах міждержавної інтеграції» (номер державної реєстрації 0108U008427).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є концептуальне обґрунтування комплексу теоретичних та практичних засад становлення та розвитку конституційно-правового забезпечення європейської міждержавної інтеграції.

Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:

- визначити змістовну та видову характеристики категорій «інтеграція», «правова інтеграція» у конституційному праві;

- проаналізувати сучасні тенденції становлення й трансформації поняття «європейська міждержавна інтеграція» в конституційно-правовій доктрині;

- розкрити сутність категорійно-понятійного апарату в дослідженні конституційно-правового забезпечення європейської міждержавної інтеграції;

- визначити особливості методології дослідження конституційного-правового забезпечення європейської міждержавної інтеграції;

- визначити змістовну характеристику та теоретичне значення категорії «конституційно-правове забезпечення»;

- розглянути процес становлення сучасної теорії конституціоналізму в контексті глобалізаційної парадигми та міждержавної інтеграції;

- з'ясувати сутність, зміст, значення, тенденції становлення та розвитку глобального конституціоналізму;

- проаналізувати сучасні тенденції інтернаціоналізації конституційного права;

- встановити сутність, зміст, значення та форми прояву феномена конституціоналізації міжнародного правопорядку на сучасному етапі;

- проаналізувати особливості реалізації теоретико-доктринальних моделей державного суверенітету в умовах міждержавної інтеграції;

- визначити особливості формування сучасного європейського конституційно-правового простору в процесі становлення наднаціональних інституцій;

- дати змістовно-онтологічну характеристику принципу співробітництва держав як принципу сучасного міжнародного та конституційного права;

- охарактеризувати конституційно-правові доктрини та засоби міждержавної інтеграції;

- встановити сутність, зміст та систему засобів інтернаціоналізації конституційного правопорядку в умовах міждержавної інтеграції;

- розкрити особливості конституційно-правового механізму взаємодії права міждержавного об'єднання з національними правовими системами держав-членів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі конституційно-правового забезпечення європейської міждержавної інтеграції України, конституціоналізації міжнародно-правового порядку, інтернаціоналізації конституційного права.

Предметом дослідження є конституційно-правове забезпечення європейської міждержавної інтеграції як багатоаспектний та багаторівневий феномен.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система філософсько-світоглядних, загальнонаукових і спеціальних юридичних методів. Діалектичний метод дав змогу розкрити єдність та суперечливість міждержавної інтеграції. Системний аналіз, який базується на принципах єдності логічного й історичного, дав змогу дійти висновку про те, що конституційно-правове забезпечення європейської міждержавної інтеграції є системним процесом, що практика застосування конституційного права в сфері інтеграції значно випереджає її концептуальне осмислення. Це зумовило використання системно-структурного та функціонального методів для аналізу взаємодії національної держави з міждержавним інтеграційним об'єднанням, конституційного права з міжнародним правом, конституційного та міжнародного права з європейським правом. Структурно-функціональний та формально-юридичний методи дослідження дали змогу визначити ключові суб'єкти, елементи та стадії міждержавної інтеграції, основні підходи їх конституційно-правового забезпечення, особливості функціонування норм конституційного та міжнародного права, що є основою створення міждержавних інтеграційних об'єднань. Порівняльно-правовий метод сприяв вивченню та запозиченню досвіду зарубіжних країн. За допомогою історико-правового методу досліджено еволюцію формування конституційно-правового механізму забезпечення участі європейських держав у інтеграційних процесах. Формально-догматичний метод сприяв дослідженню багаторівневого нормативно-правового масиву європейського права та конституційного права держав-членів ЄС, на якому базуються процеси європейської міждержавної інтеграції. Прогностичний метод було використано для виявлення перспектив включення України в процеси європейської міждержавної інтеграції.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація є першим комплексним науковим дослідженням, у якому обґрунтована цілісна теоретична модель конституційно-правового забезпечення європейської міждержавної інтеграції, яка має утвердитися як теоретико-методологічна та нормативна основа курсу України на європейську міждержавну інтеграцію.

У межах здійсненого дослідження сформульовано низку теоретичних положень і висновків, зокрема:

вперше:

- встановлено, що процес формування конституційно-правового механізму забезпечення міждержавної інтеграції в умовах поглиблення правової глобалізації, інтернаціоналізації національних правопорядків детермінований об'єктивними факторами: а) функціонуванням міждержавних інтеграційних об'єднань на міжнародній арені як інституційних суб'єктів національного та наднаціонального рівня; б) поступовим перетворенням цих суб'єктів на вагомий чинник регіональної і субрегіональної стабільності та безпеки; в) поступовим перетворенням процесів міждержавної інтеграції на об'єкт конституційно-правового регулювання на національному та наднаціональному рівні; г) перетворенням конституційного права, яке зазнає впливу модернізованих галузевих механізмів правового регулювання, на суттєвий чинник міжнародного розвитку, одним з найважливіших наслідків якого поступове оновлення його нормативно-правового масиву та категоріально-понятійного апарату;

- обґрунтовано, що категорія «інтеграція» є найважливішим предикатом, що містить сукупність соціальної інформації щодо відповідної поведінки суб'єктів-об'єктів управлінської діяльності, яка розгортається в її просторових межах і конституційно-правових реаліях та має похідний характер від таких категорій, як «держава», «національна правова система», «національна конституція», «взаємодія національних та наднаціональних інститутів», «міжнародна спільнота», «міжнародне співробітництво», «договірний характер міжнародного публічного права»;

- обґрунтовано, що інтеграційне право є системним феноменом, комплексною галуззю національного права держав, нормативною складовою якої виступають міжнародне публічне, наднаціональне право міждержавного інтеграційного об'єднання та національне конституційне право;

- доведено, що критеріальними ознаками міждержавних інтеграційних процесів є: діяльність держав, заснована на фундаментальних принципах їх конституційного устрою та нормах і принципах міжнародного права (повага суверенітету, дотримання територіальної цілісності держав тощо); утворення міждержавного інтеграційного об'єднання з єдиною організаційною структурою, що має відповідні наднаціональні органи; міждержавне інтегрування (конвергенція) на основі загальних принципів, цілей, завдань; легітимність міждержавних інтеграційних об'єднань, їхня відповідність національним конституційним та міжнародно-правовим принципам та стандартам;

- обґрунтовано, що системний аналіз сучасних тенденцій формування та застосування методології конституційного права, проникнення ідей чи взаємовпливу методологічного арсеналу різних зарубіжних наукових шкіл дає змогу стверджувати: набув об'єктивації активний процес інтернаціоналізації науки конституційного права, в процесі якого такі об'єктивні явища, як поглиблення правової глобалізації, поступова зміна у пріоритетах правотворчої та правозастосовчої діяльності органів державної влади, впливають на формування методології пізнання конституційно-правових явищ;

- обґрунтовано, що концепція конституційно-правового забезпечення будь-яких соціальних процесів має продуктивний потенціал, позаяк пов'язана із здійсненням, у вузькому розумінні, норм конституційного права та, у широкому розумінні, реалізацією державної політики у певній сфері. Ця політика реалізується за допомогою певного нормативно-процесуального механізму, який уособлено в конституційно-правовому механізмі забезпечення, що є динамічною, а не статичною категорією, має системний набір елементів;

- доведено, що конституційно-правове забезпечення процесів міждержавної інтеграції являє собою: а) складну, динамічну систему, що включає сукупність конституційно-правових норм, доктрин, засобів, реалізація яких уможливлює міждержавну інтеграційну діяльність; б) складовими даної системи є не тільки конституційно-правові норми, а й конституційні норми-принципи, норми-дефініції, що визначають мету та завдання міждержавної інтеграційної діяльності; в) цілеспрямовану нормотворчу та нормозастосовчу діяльність держави, її органів та суб'єктів, тобто в широкому розумінні - управлінську діяльність; г) така діяльність має конституційно-правову основу, здійснюється на конституційних принципах та принципах і нормах міжнародного публічного права;

- обґрунтовано, що важливими тенденціями, які впливають на становлення нового етапу в розвитку сучасного конституціоналізму та появу його універсальних, глобальних ознак, є конституціоналізація міжнародного права та інтернаціоналізація конституційного права;

- визначено, що формування глобального конституційного права, глобального публічного права є новою та революційною тенденцією в механізмі як міжнародного, так і національного правового регулювання; зазначені процеси активізуються внаслідок системного впливу глобалізації, інтернаціоналізації та багаторівневої міждержавної інтеграції на розвиток правових систем;

- обґрунтовано, що вплив інтернаціоналізації на конституційне право та його майбутнє визначається взаємодією самої інтернаціоналізації й демократичного розвитку;

- доведено, що конституціоналізація міжнародно-правового порядку є новим етапом у розвитку світового конституціоналізму та має історичне значення, пов'язане з юридизацією суспільних відносин, обумовленою процесами глобалізації і міждержавної інтеграції, експансією доктрини конституціоналізму в європейський комунітарний і міжнародно-правовий порядок;

- обґрунтовано, що створення наднаціональних державоподібних утворень конституційного характеру і поглиблення міждержавної інтеграції об'єктивно зумовлюють кореляцію цих процесів із збереженням статусу суверенної держави як такої. Пошук взаємоприйнятного балансу елементів наднаціонального і міждержавного співробітництва неминуче пов'язаний із збереженням етнічної самобутності, менталітету, а відтак суверенітетом у формі національного і народного суверенітетів.

удосконалено:

- положення про те, що в діяльності інтеграційних об'єднань об'єктивно проявляються елементи так званого права інтеграції (або інтеграційного права), яке відносено як до галузі міжнародного, так і національного конституційного права, адже: а) саме інтеграційне право є основним нормативним елементом механізму взаємодії між правом міждержавного інтеграційного об'єднання та системою права держави-учасниці; б) його формування безпосередньо пов'язане з конституційно-правовим механізмом такої взаємодії; в) цей механізм різноплановий і містить специфічні правові процедури та засоби, прийоми та способи, які не характерні для традиційного механізму взаємодії держав, що регулюється міжнародним публічним правом; г) вибір таких інструментів залежить від рівня та цілей інтеграційних процесів;

- теоретичні висновки про те, що методологія конституційно-правової науки характеризується відповідною дихотомією: з одного боку, певний консерватизм захищає її від хаотичних змін наукових парадигм, забезпечує стабільність наукового знання, з іншого боку, утвердження міждисциплінарного підходу до дослідження конституційно-правових явищ, удосконалення конституційно-правового регулювання забезпечення міждержавної інтеграції потребують суттєвого оновлення досліджуваного інструментарію;

- положення про те, що методологічною основою дослідження проблем конституційно-правового забезпечення міждержавної інтеграції є складна, заснована на певних світоглядних принципах пізнання система досліджуваних правил, прийомів і засобів, які: а) дають змогу виявити юридичні онтологічні особливості, структуру та ознаки конституційно-правового забезпечення міждержавної інтеграції; б) сприяють виявленню гносеологічних підходів до її становлення; в) унеможливлюють моделювання перспектив якісного розвитку міждержавної інтеграції;

- тезу про те, що поява нової парадигми в правовому регулюванні, у контексті глобалізаційних процесів, полягає в активному пошуку форм та методів правового регулювання в рамках нового світового устрою та світового порядку. Саме в рамках цієї парадигми має досліджуватися процес міждержавної інтеграції України, докорінної трансформації її внутрішньої і зовнішньої політики, конституційно-правової доктрини;

- висновок про те, що проблему трансформації державного суверенітету в нових умовах варто розглядати комплексно, з урахуванням функціональної діяльності держави. Першочерговими завданнями тут мають стати конституційне закріплення та реалізація відповідних положень у політичній, соціальній та економічній діяльності держави, вирішенні проблем глобальних викликів, міждержавної інтеграції тощо;

отримали подальший розвиток:

- положення про те, що посилення інтересу до проблеми інтернаціоналізації правових систем, галузей права, і зокрема конституційного є об'єктивним процесом, що пов'язано не тільки з підвищенням ролі міжнародного права у внутрішніх правопорядках, а й удосконаленням конституційно-правового регулювання питань участі держав у міждержавних інтеграційних процесах;

- положення про те, що дослідження основних теорій та концепцій європейської міждержавної інтеграції має базуватися на соціологічному визначенні та змістовному наповненні поняття «інтеграція». Феномен інтеграції зумовлений об'єктивними процесами інтернаціоналізації суспільно-політичного життя, має свої принципи та закономірності, які визначають його форми та механізми реалізації;

- методологічна позиція відносно того, що наука конституційного права має зробити свій внесок в інтернаціоналізацію наукового сприйняття і правосвідомості всіх рівнів, позаяк реалізація її концептуальних розробок при здійсненні державними органами своїх функцій у сфері міждержавної інтеграції повинна бути суттєво поліпшена. Тому найважливішим завданням науки конституційного права є здійснення комплексного наукового аналізу низки проблем, пов'язаних з визначенням понятійно-категоріального апарату методології, її структури, інструментарію, каналів взаємозв'язків тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки, положення та пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідній роботі - для формування комплексного системного підходу щодо пізнання явищ конституційно-правової дійсності, пов'язаних із міждержавною інтеграцією, подальшої систематизації конституційно-правових досліджень в Україні; у нормопроектній, правотворчій роботі - як теоретико-методологічна основа розробки нормативно-правових актів щодо конституційно-правового забезпечення інтеграції України до ЄС, вдосконалення системи конституційного законодавства України; у правозастосовчій діяльності - для оптимізації форм, методів та засобів діяльності суб'єктів конституційного права, реалізації ними своїх функцій і повноважень; у навчальному процесі - при підготовці підручників і навчальних посібників з конституційного права України, викладанні курсу конституційного права України, інтеграційного права.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного гуманітарного університету, оприлюднені на міжнародних, республіканських і регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах: VI, Х науково-практичних конференціях викладачів МДГУ (м. Маріуполь, 5 лютого 2004 р, 6 лютого 2008 р., тези опубліковані); «Релігія та публічне право» (м. Афіни, 9-10 вересня 2004 р., тези опубліковані); «Держава та громадянське суспільство: правові проблеми взаємодії» (м. Туапсе, 18-19 вересня 2006 р., тези опубліковані); «Інтернаціоналізація публічного права» (м. Афіни, 7-8 вересня 2006 р., тези опубліковані); VII міжнародному конгресі конституціоналістів (м. Афіни, 6-8 червня 2007 р.); «Федералізм і регіоналізм: пріоритети ХХІ ст.» (м. Владикавказ, 27-28 грудня 2007 р., 25-26 вересня 2009 р., тези опубліковані); «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні» (м. Хмельницький, 14-15 березня 2008 р., тези опубліковані); V Конвенті Російської асоціації міжнародних досліджень (м. Москва, 17-18 вересня 2008 р., тези опубліковні); «Конституція як основа правової системи держави у ХХІ ст.» (м. Москва, 25-26 грудня 2008 р.); «Закордонне українство: утвердження української присутності в світі» (м. Ужгород, 14-15 травня 2008 р., тези опубліковані); «Ефективність законодавства та сучасні юридичні технології» (м. Москва, 29-31 травня 2008 р.); «Конституція, закон і соціальна сфера суспільства» (м. Москва, 1 грудня 2008 р., тези опубліковані); «Конституційні цінності: зміст і проблеми реалізації» (м. Москва, 4-6 грудня 2008 р., тези опубліковані); XXIV міжнародному конгресі філософії права і соціальної філософії (м. Пекін, 15-18 вересня 2009 р.); «Український конституціоналізм від доби УНР-ЗУНР і Карпатської України до сучасності» (м. Київ, 3-4 грудня 2009 р., тези опубліковані); «Наука конституційного права України: сучасний стан та напрямки розвитку» (м. Харків, 19 листопада 2009 р. тези опубліковані); «Сучасні тенденції та перспективи розвитку європейського права: досвід для України» (м. Шамборі (Франція), 9-16 січня 2010 р., тези опубліковані).

Результати дисертаційного дослідження були впроваджені автором у 2007-2010 рр. у нормопроектній та експертно-правовій роботі Національного інституту стратегічних досліджень, Міністерства юстиції України, зокрема, розробці проектів законів України «Про зовнішні зносини», «Про Концепцію державної міграційної політики» (акт впровадження Національного інституту стратегічних досліджень від 13.06.2010 № 293/330, Лист Мінюсту від 07.06.2010 № 18-1/637).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи викладені в 50 наукових працях: одній індивідуальній монографії, 25 наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, 12 публікаціях, що додатково висвітлюють зміст і результати дослідження, 12 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, шести розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (1075 найменувань на 105 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 513 сторінок, із них основного тексту - 398 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення, наводяться дані про апробацію результатів та публікації автора за темою дисертаційного дослідження, його структуру й обсяг.

У першому розділі «Категорії «інтеграція» і «європейська міждержавна інтеграція» у вітчизняній та зарубіжній конституційно-правовій доктрині: онтологічні та аксіологічні проблеми визначення» автор аналізує онтологічні та аксіологічні підходи до визначення важливих категорій, що використовуються у вітчизняній та зарубіжній конституційно-правовій доктрині щодо забезпечення європейської міждержавної інтеграції.

У підрозділі 1.1. «Змістовне наповнення категорій «інтеграція» та «правова інтеграція» в конституційному праві та їх видова характеристика» дисертант розглядає питання формування конституційно-правового механізму забезпечення міждержавної інтеграції в умовах правової глобалізації. Зазначається, що ці процеси детерміновані об'єктивними факторами, з яких автор вибудовує процесуально-технологічний ланцюжок: а) міждержавні інтеграційні об'єднання функціонують на міжнародній арені як інституційні суб'єкти національного та наднаціонального рівня; б) вони поступово стають вагомим чинником регіональної та субрегіональної стабільності та безпеки; в) процеси міждержавної інтеграції поступово стають об'єктом конституційно-правового регулювання на національному та наднаціональному рівні; г) у межах зазначених процесів конституційне право зазнає суттєвого впливу модернізованих галузевих механізмів правового регулювання, одним з найважливіших результатів чого є поступове оновлення його нормативно-правового масиву, категоріально-понятійного апарату.

Автор доводить, що категорія «інтеграція» є найважливішим предикатом, що містить сукупність соціальної інформації щодо відповідної поведінки суб'єктів-об'єктів управлінської діяльності. Ця категорія має похідний характер від таких категорій, як «держава», «національна правова система», «національна конституція», «взаємодія національних та наднаціональних інститутів», «міждержавне співробітництво», які виступають щодо неї як елементарні поняття. Онто-гносеологічним та аксіологічним чинником категорії «інтеграція», її належності до конституційного права є те, що основними суб'єктами інтеграції виступають держави, а первинним елементом - держава як така. Автором доведено, що дослідження основних теорій та концепцій європейської міждержавної інтеграції безпосередньо пов'язане із соціологічним визначенням та змістовним наповненням самого поняття «інтеграція».

У роботі показано, що конституційне та міжнародне право відіграють визначальну роль у становленні та подальшому розвитку інтеграційних процесів, адже: а) об'єктивується саме право, насамперед конституційне, правові засади, правове регулювання та правове забезпечення процесів європейської інтеграції; б) суттєво стимулюється міждержавне співробітництво у різних його формах і сферах, що має ознаки системної, багатооб'єктної, багатосуб'єктної та різнорівневої взаємодії; в) яскраво виявляється взаємозалежність внутрішньодержавного та міжнародного публічного права; г) відбувається становлення нової якості та форми публічного правового порядку в результаті органічної взаємодії національного та міжнародного правопорядків; ґ) виникає феноменологія правової інтеграції, яка детермінує та легалізує решту її форм та забезпечує подальший розвиток національної державності в умовах міждержавної інтеграції на засадах наднаціональності; д) в умовах інтеграції право виступає важливим конституційним елементом системи глобального управління переважно на його регіональному рівні; е) відбуваються інтернаціоналізація національного конституційного права та конституціоналізація міжнародного публічного права; є) посилюється вплив інтеграції на національний та світовий конституціоналізм.

У підрозділі 1.2. «Становлення та трансформація поняття «європейська міждержавна інтеграція» у сучасній конституційно-правовій доктрині» дисертант доводить, що правова інтеграція забезпечує системні процеси утворення нових або узагальнення вже існуючих правових елементів (принципів, норм тощо), які раніше належали до різних правових систем. Під правовою сферою інтеграції слід розуміти об'єктивні виміри функціонування правової системи, які можна визначити як три правові компоненти - доктринальний, нормативний та юридико-технічний.

Враховуючи складний, багатоаспектний характер європейської міждержавної інтеграції, дисертант пропонує розуміти цей феномен з різних позицій: а) онтологічної; б) гносеологічної (епістемологічної); в) аксіологічної; ґ) організаційної; д) нормативної; е) суб'єктної; є) об'єктної; ж) поведінкової (діяльнісної); з) інституціональної; и) комунікативної; і) методологічної; ї) конституюючої; й) доктринально-прагматичної; к) статутарної; л) емпіричної; м) проспективної (прогностичної); н) дефінітивної (понятійної).

У другому розділі «Методологічні засади дослідження конституційно-правового забезпечення міждержавних інтеграційних процесів у вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права» дисертант характеризує комплекс методів наукового пізнання, що використовуються в процесі дослідження міждержавних інтеграційних процесів.

У підрозділі 2.1. «Категоріально-методологічний апарат дослідження конституційно-правового забезпечення європейської міждержавної інтеграції» автор зазначає, що проблематика методу та методології у предметі дослідження має великий прогностичний потенціал.

Побудова технологічного ланцюжка процесу виникнення та продукування наукових знань у сфері міждержавної інтеграції, в якому онтологізм змінюється гносеологізмом, на зміну якому, в свою чергу, приходить методологізм, має велике значення та є вельми продуктивним не тільки з позицій формування основного методологічного інструментарію, а й формування та створення нової парадигми наукового знання в умовах глобалізації.

На думку автора, розвиток вітчизняного методологізму менш за все поширюється на юридичну науку, представники якої явно нехтують методологічними проблемами, особливо у дослідженнях процесів міждержавної інтеграції. В результаті можна констатувати певну стагнацію юридичної методології у зазначеній сфері.

У підрозділі 2.2. «Системна характеристика методології дослідження конституційно-правового забезпечення європейської міждержавної інтеграції та його гносеологічна цінність» вказується, що сучасна юридична наука характеризується відсутністю певної несуперечливої, неідеологічної методології, системи ідей, поглядів, концепцій і теорій - метатеорії, здатної комплексно пояснювати політико-правові явища.

Правова дійсність у сфері міждержавної інтеграції виступає об'єктом дослідження не лише теорії держави і права, а й соціології, філософії, політології, інших суспільних наук. При цьому не можна нехтувати теорією конституційного права, яка має доктринальне та методологічне значення, відіграє провідну та статутарну роль у науковому забезпеченні інших галузей права, а це, у свою чергу, визначається особливим значенням тих суспільних відносин, на регулювання яких спрямоване конституційне право як системне утворення. Крім того, конституційне право небезпідставно претендує на власну методологію дослідження «свого» зрізу правової дійсності, вводячи, зокрема, поняття «конституційність». Зважаючи на його конституїтивно-генетичні, конституїтивно-категоріальні та інституційно-структурні властивості, крізь призму методології конституційного права повинна розглядатися методологія кожної галузі права.

Дисертант звертає увагу на те, що складність сучасних соціальних процесів, багатовимірність суспільних взаємозв'язків, які супроводжуються поглибленими процесами глобалізації та інтеграції, потребують міждисциплінарного, багатоаспектного, комплексного підходів. При цьому комплексність як методологічний атрибут, науково-організаційний принцип правового пізнання виступає тут як відображення цілісності правової реальності, взаємозв'язків і взаємозалежності усіх її аспектів і властивостей. Тому застосування різних методів у процесі дослідження дає змогу істотно підвищити верифікованість, достовірність і результативність отриманих даних.

Методологія конституційно-правової науки характеризується відповідною дихотомією: з одного боку, певний консерватизм захищає її від хаотичних змін наукових парадигм, забезпечує стабільність наукового знання, з іншого боку, утвердження міждисциплінарного підходу до дослідження конституційно-правових явищ, удосконалення конституційно-правового регулювання забезпечення міждержавної інтеграції, потребують суттєвого оновлення досліджуваного інструментарію.

Формування сучасної наукової методології конституційного права в Україні відбувається у кількох напрямах: а) трансформації вже апробованих методів науки радянського державного права; б) запозичення вже добре зарекомендованої наукової методології, яка застосовується в зарубіжній науці конституційного права; в) залучення методів, які використовуються в інших суспільних науках - соціології, політології, психології, теорії управління, синергетиці тощо.

У підрозділі 2.3. «Змістовна характеристика категорії «конституційно-правове забезпечення» та її методологічно-теоретичний вимір» дисертант зазначає, що подальша результативність інтеграції України у міждержавні об'єднання безпосередньо залежить від ефективного механізму конституційно-правового забезпечення, відповідного напряму правової політики не тільки в зовнішньодержавному, а й внутрішньодержавному правопорядку. Виходячи з доктринальної норми про те, що забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, конституційно-правове забезпечення участі України в європейській міждержавній інтеграції має за мету забезпечення найвищої соціальної цінності в державі - життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканності, безпеки людини. Відтак проблема конституційного забезпечення стає фундаментальною та системною, з точки зору конституційності, набуває системно-функціонального значення та має не тільки внутрішньодержавний, а й зовнішньополітичний вимір.

Поява терміна «забезпечення» та відповідних теоретичних конструкцій профільного характеру в Конституції України, саме в аспекті прав і свобод людини і громадянина, є визначальною, а сам термін: а) є гносеологічним джерелом щодо визначення характеру держави в контексті її правового режиму; б) в онтологічному сенсі, визначає основний предмет та стратегічну мету діяльності держави; в) у прагматичному сенсі, спрямований на визначення концепції реалізації такої мети; г) в управлінсько-нормативному контексті, спрямований на створення багатогранного, різнорівневого комплексного регулятивного механізму, заснованого на відносинах конституційно-правового забезпечення.

У третьому розділі «Теоретико-методологічне та аксіологічне визначення сучасного конституціоналізму в контексті глобалізаційної парадигми і міждержавної інтеграції» автор досліджує особливості становлення сучасного конституціоналізму в умовах цих процесів та визначає їх значення для трансформації національного та світового конституційного права.

У підрозділі 3.1. «Сучасна глобалізаційна парадигма та процеси міждержавної інтеграції: конституційно-правовий вимір» автор доводить, що зародження нової конституційної філософії сучасної епохи, нової конституційної доктрини виявляється в розробці принципово нових методологічних підходів до розуміння цінностей сучасного конституціоналізму в умовах глобалізованого світу.

Нова парадигма в правовому регулюванні, у контексті глобалізаційних процесів, полягає в активному пошуку сучасних форм та методів правового регулювання в рамках нового світового устрою та правопорядку.

Автор зазначає, що перехід у третє тисячоліття став своєрідним етапом еволюційного поштовху суспільства до якісно та аксіологічно нових соціально-правових домінант у рамках процесів міждержавної взаємодії, інтернаціоналізації національних правових систем та глобалізації. У результаті спостерігаються динамічний розвиток конституційного й міжнародного права, посилення їх взаємодії, що об'єктивує необхідність подальшої міждержавної інтеграції, а також актуалізує необхідність розробки ефективних механізмів її конституційно-правового забезпечення.

У підрозділі 3.2. «Проблеми визначення світового конституціоналізму в світлі глобалізаційних процесів» автор доводить, що правова складова глобалізації та міждержавної інтеграції зумовила високий рівень актуальності дослідження явища глобалізації сучасного права. Особливої актуальності набуває дослідження процесів впливу правової глобалізації в цілому на розвиток сучасного конституціоналізму, що дасть можливість виявити гносеологічні корені процесів, їх аксіологічний потенціал, динаміку, визначити глобальні конституційно-правові константи, концепти і тенденції з метою їх оцінки з позицій національного права, розуміння феномена конституційного права в умовах глобалізації.

На думку автора, філософський, системно-категоріальний підхід до вивчення процесів глобалізації дає змогу дослідити категорії, які охоплюють не тільки понятійний ряд, а й природу правової глобалізації, визначити відповідний спектр наукових інструментів. Таким понятійним рядом повинна стати система категорій «інтернаціоналізація права», «правова інтеграція» і «правова глобалізація». Адже на основі системного аналізу зазначених понять можна виявити «запускаючий» механізм конституційного забезпечення міждержавних інтеграційних процесів.

Дисертант зазначає, що одним з важливих аспектів глобалізації є формування загального (наднаціонального) міжнародного права, що регулює новий міжнародний правопорядок, а також сталої системи інтеграційних міжнародних організацій. Відбувається і зворотній процес - глобалізація й інтернаціоналізація, що істотно впливають на розвиток конституційного права держав. Тому кожна держава, формуючи свою правову систему, запозичує конституційний досвід іншої.

У підрозділі 3.3. «Сутність і сучасні тенденції становлення та розвитку глобального конституціоналізму» зазначається, що світова спільнота має багатий досвід становлення конституціоналізму, при цьому кожна держава має певну специфіку, що зумовлює необхідність створення власної моделі конституціоналізму.

Український конституціоналізм тільки формується, адже тривалий час після розпаду СРСР вітчизняна наука конституційного права продовжувала інерційне сприйняття радянської правової доктрини, заснованої на позитивістських підходах. Проте сучасна правова думка в цілому адаптувала спадщину світового конституціоналізму, поступово розробляє нові методологічні підходи до категорії конституціоналізму.

На основі такого методологічного інструментарію, як порівняльний аналіз розвитку національних конституційних моделей, історії поширення традицій європейського й американського конституціоналізму, автор дійшов висновку про початок активного світового конституційного симбіозу під впливом глобалізації, котрий можна визначити як феномен «глобального конституціоналізму». Для такого визначення важливе значення має з'ясування ціннісних критеріїв і орієнтирів, які лежать в основі правової глобалізації і виступають засадами перманентної юридизації основних прав і свобод людини, інститутів публічної влади, інституту власності тощо.

Дисертант зазначає, що однією з характерних рис сучасного світового і вітчизняного конституціоналізму є глобалізація й універсалізація його основних цінностей. Формування глобального конституційного права є новою та революційною тенденцією в механізмі як міжнародного, так і національного правового регулювання. Зазначені процеси активізуються завдяки системному впливу глобалізації, інтернаціоналізації та багаторівневої міждержавної інтеграції.

На думку дисертанта, важливе місце у системі міждержавної інтеграції посідають трансформація та інтернаціоналізація конституційного права під впливом глобалізації. Саме тому появу глобального конституціоналізму можна визначити як новий системний феномен міжнародної та національних правових систем, який позитивно впливає як на розвиток національної держави, так і міжнародного співтовариства у цілому.

У четвертому розділі «Категоріальний апарат інтернаціоналізації конституційного права та конституціоналізації міжнародного правопорядку в умовах міждержавних інтеграційних процесів» досліджуються актуальні питання визначення та дослідження вказаних феноменів.

У підрозділі 4.1. «Тенденції становлення феномена інтернаціоналізації конституційного права» дисертант зазначає, що актуалізація проблеми взаємодії міжнародної правової системи і національних правових систем зумовлена дією двох зовнішньо протилежних тенденцій: з одного боку, поглибленням процесів глобалізації, інтернаціоналізації, міждержавної інтеграції, а з іншого - посиленням національної ідентифікації, фрагментації, відокремлення правових систем. Автор вважає, що міжнародна й національні системи як частини спільного глобального соціально-правового простору мають свої генетичні й доктринальні коріння та функціонують завдяки модернізації суспільних відносин. Це актуалізує завдання формування нового світового порядку, здатного істотно підвищити рівень керованості міжнародної системи в умовах глобалізації. За таких умов дедалі більший обсяг суспільних відносин виходить за межі правового регулювання держави. Тому управління світовою системою можливе лише спільними зусиллями держав. Відтак істотно підвищується роль усіх конституційних засобів забезпечення ефективного управління міжнародними відносинами. А це можливе лише при повному врахуванні всіх національних інтересів суверенних держав. Механізм забезпечення цих інтересів безпосередньо пов'язаний з подальшим розвитком конституційно-правового регулювання.

Феномен інтернаціоналізації має інтерсуб'єктну природу і являє собою соціальний процес, що розгортається у взаємовідносинах таких суб'єктів, як національні спільноти, які функціонують відповідно до національних правових систем.

Інтернаціоналізація конституційного права залежить від рівня суспільних відносин, ступеня інтеграції держави в міжнародне та європейське співтовариство. Інтернаціоналізація конституційного права держав Європи має два основних джерела: економіку та політичну, або конституційну, інтернаціоналізацію. Інтернаціоналізація висуває серйозні вимоги до національних правових систем: а) мають створити умови для оптимального розвитку міждержавної інтеграційної співпраці; б) повинні бути відкритими для взаємодії одна з одною та із системами національного конституційного й міжнародного права. Цей процес здійснюється активно, має різноманітні форми прояву. Відтак підвищується роль інтернаціоналізації у правовій сфері, що означає формування нової системної єдності національних правових систем і розвиток кожної з них. Автор визначає шість напрямів трансформації конституційно-правових інститутів, у межах яких відбувається інтернаціоналізація: 1) зміни в територіальному устрої та юрисдикції національних органів законодавчої і судової влади; 2) запозичення досвіду зарубіжних країн з метою внесення поправок, змін, а також імплементації окремих правових норм у національні конституції; 3) делегування національними органами влади певних повноважень на користь наднаціональних органів у соціальній, економічній, правовій та культурній політиці; 4) конвергенція принципів, що лежать в основі галузей публічного права різних держав; 5) регіональна співпраця у сфері публічного права з метою досягнення наднаціональних цілей; 6) пряма участь держав і міжнародних організацій у процесі визначення національних конституційних основ та імплементації правових норм у конституції держав.

У підрозділі 4.2. «Феномен конституціоналізації міжнародного правопорядку в умовах міждержавної інтеграції» дисертант доводить, що в сучасних умовах міжнародне і внутрішньодержавне право є не двома різними правовими системами, які існують паралельно. Вони фактично «накладаються» одна на одну, являючи собою єдину систему світового права. Глобальне міжнародне право перманентно набуває демократичного характеру, сприяє демократизації національних правових систем у цілому та їх основних законів зокрема.

На думку автора, підвищення ролі міжнародного права об'єктивують процеси інтернаціоналізації конституційного права. Це зумовлено тим, що: а) міжнародне право регулює взаємодію правових систем, розмежовуючи головним чином сфери їхньої дії, визначаючи межі допустимості для права конкретної держави; б) міжнародному праву належить важлива роль у забезпеченні відповідності правових систем держав загальновизнаним стандартам; в) взаємодія з національним правом є характерною рисою функціонування міжнародного права.

Дисертант зазначає, що разом з поняттями «конституціоналізм», «правова і конституційна держава», «реалізація конституції», «конституційно-правове забезпечення» сучасна наука конституційного права почала оперувати поняттям «конституціоналізація правового порядку». Воно означає процес проникнення норм конституції і конституційного права в різні компоненти правової системи. Таке понятійно-категоріальне оновлення вимагає зміни уявлень про взаємодію конституції і правової системи як в умовах сталого розвитку, так і в період кардинальної трансформації держави і суспільства. Найгостріше проблема конституціоналізації проявляється в процесі конституційного забезпечення процесів міждержавної інтеграції, розвитку сучасного міжнародного права.

Автор доводить, що сучасна ідея конституціоналізації правового порядку ґрунтується на постулатах конституційної теорії і практичному досвіді розвитку демократичних держав, в основі яких - універсальність конституції. Універсалізм конституції перетворює її на чинник інтеграції національної правової системи в правову систему міждержавного об'єднання. Універсальний характер конституційних положень має три аспекти: 1) норми конституції охоплюють в процесі регулювання всі важливі сфери суспільного життя - правову, політичну, економічну, соціальну, культурну; 2) обсяг регулювання в цих сферах неоднаковий; 3) сучасна конституція створює правові передумови узгодженого розвитку різних підсистем суспільства, тим самим забезпечує процес універсалізації юридичних норм, гармонізує зв'язок між нормами різних галузей права, коли базові конституційні норми і цінності стикаються з галузевими принципами права, правовими процедурами або традиціями. Універсальність конституційних норм виявляється завдяки закріпленню в них великої кількості норм-принципів, норм-цілей, норм-завдань, які в цілому можуть бути віднесені до категорії конституційних декларацій, що виконують одночасно телеологічну й експресивну функції. Універсальність проявляється в конституційному тлумаченні й контролі як гарантах конституційності різних нормативно-правових актів.