Кримінально-правова характеристика порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ CПРАВ

УДК 343.4

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОРУШЕННЯ РІВНОПРАВНОСТІ ГРОМАДЯН ЗАЛЕЖНО ВІД ЇХ РАСОВОЇ, НАЦІОНАЛЬНОЇ НАЛЕЖНОСТІ АБО СТАВЛЕННЯ ДО РЕЛІГІЇ

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПАНЬКЕВИЧ ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Колб Олександр Григорович, Волинський національний університет ім. Лесі Українки, професор кафедри кримінального права та кримінального процесу

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Лихова Софія Яківна, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, професор кафедри кримінального права та кримінології

кандидат юридичних наук, доцент Палій Максим Валерійович, Донецький юридичний інститут ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, начальник кафедри кримінального права та кримінології

Захист відбудеться 16 червня 2010 р. о 14.00 год на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, Солом'янська пл., 1

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, Солом'янська пл., 1

Автореферат розісланий “15” травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.В. Савченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст.ст. 24 і 35 Конституції України).

З метою надійного захисту цих прав і свобод вітчизняний законодавець встановив кримінальну відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (далі - порушення рівноправності громадян) у ст. 161 КК України. Незважаючи на те, що такого роду норма існує у вітчизняному кримінальному законодавстві нашої країни понад століття, за ознаками цього злочину у період 1991-2008 рр. в Україні було зареєстровано лише 34 злочинів (ст. 161 КК України (2001), ст. 66 КК УРСР (1960)), тоді як 1962-1991 рр. в УРСР було зареєстровано всього 17 фактів вчинення таких злочинів. Отже, при фактичній наявності значної кількості випадків порушень рівноправності громадян в України ст. 161 КК України на практиці застосовується вкрай епізодично, що можна пояснити високим рівнем латентності цього виду злочинів. Переважна більшість порушених кримінальних справ та винесених постанов про відмову у порушенні кримінальної справи припадає на період виборчих перегонів в країні. У згадані періоди застосовуються «брудні» політичні технології, що межують з порушенням законодавства у сфері міжнаціональних стосунків у державі. Третина таких справ була призупинена на підставі п. 3 ст. 206 КПК України (коли не встановлено особу, яка вчинила злочин). 23 кримінальні справи було направлено до суду та по 18 з них винесено вироки (при цьому особи, які вчинили злочин, що передбачений ст. 161 КК України, були, як правило, звільнені судом від покарання на підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України). Наведені данні свідчать про те, що питання ефективного забезпечення рівноправності громадян в Україні існує за сучасних умов, маючи тенденцію до загострення.

Практика застосування кримінального закону впродовж досить тривалого часу свідчить про наявність у ньому низки недоліків, що перешкоджають чи ускладнюють протидію порушенню рівноправності громадян. Зокрема, для описування об'єктивних і суб'єктивних ознак цього складу злочину законодавець використав досить складні для кримінального права оціночні звороти такі як «розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті», «приниження національної честі та гідності», «образа почуттів громадян...» тощо. Відповідні постанови Пленуму Верховного Суду України з цього приводу відсутні, а в науці кримінального права питання кримінально-правової характеристики складу цього злочину висвітлювалися у підручниках, науково-практичних коментарях й окремих працях недостатньо глибоко, особливо, враховуючи зміни та доповнення до КК України від 05.11.09.

Суттєвим внеском у теоретичну розробку даної проблеми є праці таких відомих вітчизняних вчених у галузі кримінального права як П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, П.А. Вороб'я, О.М. Джужи, О.О. Дудорова, В.К. Грищука, А.П. Закалюка, І.О. Зінченко, О.Г. Колба, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, С.Я. Лихової, О.А. Мартиненка, М.І. Мельника, П.П. Михайленка, А.А. Музики, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, М.В. Палія, М.І. Панова, А.В. Савченка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, В.П. Тихого, А.П. Тузова, Є.В. Фесенка, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, В.І. Шакуна, С.Д. Шапченка, Н.В. Шепелєвої, С.С. Яценка, а також зарубіжних науковців: Ю.М. Демидова, Р.І. Джафарова, С.В. Дьякова, Л.Д. Єрмакової, Л.І. Заліханової, М.П. Карпушина, Н.Ф. Кузнєцової, А.І. Рарога, М.Д. Шаргородського, С.Ф. Шмідта, Дж. Якобса та інших. Проте на рівні окремого дисертаційного дослідження, що б комплексно враховувало історично-правові, міжнародні, порівняльно-правові аспекти та сучасні науково-теоретичні розробки, питання кримінально-правової характеристики порушення рівноправності громадян не розроблялися.

До числа найменш досліджуваних моментів цієї проблеми слід також віднести і відсутність системного аналізу елементів та ознак складу порушення рівноправності громадян, дослідження його кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих обставин, з'ясування місця даного злочину у системі Особливої частини КК України, співвідношення із суміжними злочинами, що негативно впливає на правозастосування і досягнення мети кримінального законодавства. Ці та інші аспекти обумовлюють актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на положеннях: Стратегії національної безпеки України (Указ Президента України від 12.02.07 №105/2007); Концепції реформування кримінальної юстиції України (Указ Президента України від 08.04.08 №311/2008); Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки (постанова Кабінету Міністрів України від 20.12.06 №1767); Плану заходів МВС щодо протидії проявам расизму на період 2007-2009 років (розпорядження МВС України від 31.05.07 №1104); Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 роки (наказ МВС України від 05.07.04 №755); планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ (далі - КНУВС) на 2005-2010 рр. (розділ 3, п.104).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є здійснення комплексної кримінально-правової характеристики порушення рівноправності громадян (на нормативному та теоретичному рівнях), а також розробка відповідних пропозицій і рекомендацій щодо подальшого вдосконалення кримінального законодавства України у сфері охорони конституційних прав і свобод людини та громадянина з означеної проблематики.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- визначити суспільну небезпечність порушення рівноправності громадян;

- розглянути можливості і межі застосування позитивного історичного міжнародного досвіду кримінальної відповідальності за порушення рівноправності громадян;

- здійснити комплексну та системну кримінально-правову характеристику порушення рівноправності громадян, елементів та ознак складу цього злочину, його кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак;

- відмежувати порушення рівноправності громадян від суміжних посягань;

- розробити низку науково обґрунтованих кримінально-правових заходів, спрямованих на удосконалення відповідальності за порушення рівноправності громадян в Україні.

Об'єкт дослідження - правовідносини, що виникають у зв'язку з порушенням рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії, що охороняються нормами кримінального законодавства.

Предмет дослідження - кримінально-правова характеристика порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дисертаційного дослідження було використано сукупність методів наукового пізнання. Головним у цій системі є загальнонауковий діалектичний метод, що надав можливість дослідити означені питання у єдності їх соціального змісту та юридичної форми (застосовувався у всіх розділах). Історико-правовий метод дав можливість з'ясувати генезис відповідальності за порушення рівноправності громадян у національному кримінальному законодавстві (підрозділ 1.2.); порівняльно-правовий - співставити вітчизняні та міжнародні підходи щодо протидії порушенню рівноправності громадян (підрозділ 1.3.); формально-догматичний - з'ясувати соціально-правову природу окремих термінів, що застосовуються на законодавчому та доктринальному рівнях у кримінальному праві України (застосовувався у всіх розділах); системно-структурний - дозволив проаналізувати елементи та ознаки складу злочину, передбаченого ст. 161 КК України щодо порушення рівноправності громадян (розділи 2 і 3, висновки); конкретно-соціологічний і статистичний методи були застосовані при вивченні судової та правоохоронної практики (застосовувалися у всіх розділах).

Емпіричну базу дослідження становлять: аналітичні та статистичні матеріали Державної судової адміністрації, Генеральної прокуратури, підрозділів МВС України; результати вивчення 183 кримінальних справ, що були порушені за ознаками злочину, передбаченого ст. 161 КК України, та суміжних злочинів у період 1990-2009, а також 107 матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи у період 2005-2009 (в межах 16 областей України та м. Києва); практика Європейського суду з прав людини; результати анкетування 270 працівників правоохоронних органів (прокурорів, їх заступників та помічників, слідчих прокуратури, працівників Українського бюро Інтерполу з 16 областей України, м. Києва та м. Севастополя). Крім цього, у ході дослідження використано власний дванадцятирічний практичний досвід служби дисертанта в підрозділах МВС України, що безпосередньо займаються протидією і попередженням злочинності у сфері забезпечення рівноправності громадян, зокрема в Інтерполі. кримінальний відповідальність рівноправність порушення

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, яке присвячене комплексній та системній кримінально-правовій характеристиці порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії, що ґрунтується на положеннях КК України (2001) і результатах сучасних наукових розробок у теорії кримінального права.

Найважливішими теоретичними висновками та практичними положеннями, які відображають новизну дисертації, є такі:

уперше:

- на якісно новому рівні, у зв'язку з прийняттям КК України (2001) та змінами до ст. 161 цього Кодексу, визначено суспільну небезпеку такого діяння як «порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії» та, з урахуванням цього, вироблено власне визначення понять «рівноправність громадян» та «порушення рівноправності громадян», а також досліджено їх зміст;

- виокремлено п'ять послідовних історичних етапів генезису кримінального законодавства України про відповідальність за порушення рівноправності громадян: 1) кримінальне законодавство під час перебування України в складі Австро-Угорської та Російської імперій (друга половина ХІХ ст. - початок ХХ ст.); 2) кримінальне законодавство періоду творення Української незалежної держави (1917-1921); 3) кримінальне законодавство за часів УРСР (1917-1991); 4) кримінальне законодавство незалежної України до ухвалення нового КК (2001) (1991-2001); 5) сучасне кримінальне законодавство (з 2001 р. й дотепер), а також визначені тенденції їх розвитку;

- доведено, що питання відповідальності за порушення рівноправності громадян слід розглядати у площині трьох складових: на міжнародному рівні - у відповідних Конвенціях ООН та Ради Європи, пактах, протоколах і деклараціях; на національному рівні - у КК відповідних держав чи їх окремих законах про кримінальну відповідальність; на наднаціональному рівні - зокрема, у контексті настанов ОБСЄ та міжнародних стандартів як «злочини, що вчиняються на ґрунті ненависті»;

- обґрунтовано, що порушення рівноправності громадян має бути пов'язане із настанням відповідних суспільно небезпечних наслідків, відтак запропоновано включити «істотну шкоду» до ч. 1 ст. 161 КК України як конструктивну ознаку складу злочину, під якою потрібно розуміти заподіяння значної матеріальної шкоди особі, грубе порушення конституційних прав і свобод людини, підрив авторитету та престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадської безпеки та громадського порядку, створення умов, що ускладнюють виконання підприємством, організацією чи установою своїх функцій, суттєве ускладнення відносин між різними національними, расовими чи релігійними громадами тощо;

– запропоновано створити окрему норму - ст. 110-1 КК України «Агітація та пропаганда расової, національної чи релігійної нетерпимості», у якій закріпити окремі форми порушення рівноправності громадян, що, наразі, містяться у ч. 1 ст. 161 КК України;

удосконалено:

- теоретичні та практичні підходи щодо зміни нормативної конструкції КК України, а саме, обставину, що обтяжує покарання, передбачену у п. 3 ч. 1 ст. 67 КК України, викласти у такій редакції: «з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості», а також обґрунтовано доцільність її існування як кваліфікуючої ознаки, в окремому пункті ч. 2 ст. 115, у ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ч. 2 ст. 127 та ч. 2 ст. 129 КК України;

- назву розділу V Особливої частини КК України, яку запропоновано викласти в такій редакції: «Злочини проти дотримання принципу рівноправності людини і громадянина, реалізації їх виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод», а також назву ст. 161 КК України, яку запропоновано викласти таким чином: «Порушення рівноправності людини і громадянина»;

– зміст ч. 2 ст. 110 КК України «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України», в якій пропонується з метою подолання колізії із пропонованою нами ст. 110-1, виключити вказівку на поєднання відповідних дій «з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі»;

дістали подальшого розвитку:

- положення про те, що порушення рівноправності громадян має п'ять форм його вчинення, які поміж собою не мають системного характеру, а тому автором пропонується розмежувати вказані форми;

- позиція про те, що потерпілими від злочину, склад якого передбачений у диспозиції ст. 161 КК України, слід визнавати не тільки громадян України, а й будь-яку особу (зокрема, іноземця та особу без громадянства);

- термінологічний апарат, про який йдеться у ст. 161 КК України (зокрема, «розпалювання», «ворожнеча», «ненависть», «обмежувати», «встановлення», «приниження», «честь», «гідність» тощо), а також розглянуте співвідношення термінологічних зворотів «національна безпека», «громадська безпека», «громадський порядок», «порядок управління»;

- пропозиція щодо включення до проекту Кодексу України про кримінальні проступки норми про відповідальність за «порушення рівності людини і громадянина» та «поширення расистського або ксенофобного матеріалу через електронно-обчислювальні машини (комп'ютери), автоматизовані системи, комп'ютерні мережі чи мережі електрозв'язку».

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в ньому висновки та пропозиції використовуються у: правотворчості - при вдосконаленні КК України та розробці комплексних загальнодержавних, регіональних і локальних програм й заходів, спрямованих на підвищення ефективності протидії злочинності у сфері міжетнічних та міжрелігійних відносин (акт Комітету з питань правосуддя Верховної Ради України від 28.01.09 №04-30/18-120); правозастосовній практиці - при вирішенні проблемних питань щодо кваліфікації порушення рівноправності громадян та щодо міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинам, що вчиняються з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості (акт Головного слідчого управління МВС України від 25.03.09 №13/11-520; акт Укрбюро Інтерполу від 17.04.09 №ІР/5435); навчальному процесі - під час викладання навчальної дисципліни «Кримінальне право України», спецкурсів «Актуальні проблеми кримінального права» та «Теорія кваліфікації злочинів», а також у процесі підготовки підручників і навчальних посібників з кримінально-правових дисциплін (акт КНУВС від 25.05.09).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, що містяться в дисертації, неодноразово доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права КНУВС, а також були оприлюднені на: міжнародній науковій конференції «Треті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2004); підсумковій науковій конференції «Право ХХІ століття: перспективи розвитку» (м. Київ, 2005); науковій конференції «Україна - шлях до правової держави» (м. Харків, 2005); ІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Філософські, методологічні та психологічні проблеми права» (м. Київ, 2009).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були опубліковані в дев'яти наукових працях, з них - шість статей у наукових виданнях, визнаних ВАК України як фахові з юридичних наук, та три тези виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев'ять підрозділів, висновків, сім додатків (на 27 сторінках), списку використаних джерел (288 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 275 сторінок, з них загальний обсяг тексту - 218 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, розкривається зміст і стан наукового опрацювання проблеми, її значущість, визначаються мета, основні завдання, об'єкт, предмет і методологія дослідження, наукова новизна, практичне і теоретичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про апробацію результатів виконаної роботи, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 «Суспільна небезпечність порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії, історичний, міжнародний та іноземний досвід кримінально-правової протидії цьому злочину» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Суспільна небезпечність порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії» наголошено, що суспільна небезпечність цього злочину виявляється двояко: по-перше, у спрямованості цього злочину на важливі об'єкти кримінально-правової охорони; по-друге, у негативному ставленні до них. Встановлено, що суспільна небезпечність порушення рівноправності громадян пов'язана з такими ключовими кримінально-правовими поняттями як «рівноправність громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії» та «порушення рівноправності громадян».

Визначено, що під рівноправністю необхідно розуміти загальноправовий принцип, який виступає складовою частиною конституційно-правового статусу громадян, та полягає у існуванні в державі стану рівних конституційних прав, свобод та обов'язків громадян незалежно від ознак раси, національності, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. У свою чергу, порушення рівноправності - це ігнорування суб'єктом загальноправового принципу рівноправності громадян шляхом застосування до суб'єктів із однаковим правовим статусом будь-якого розрізнення, переваг, обмежень залежно від їх раси, національності, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, крім випадків встановлених законом. Доведено, що принцип рівноправності не є абсолютним; він не присутній у всіх правовідносинах. Проте випадки, коли принцип рівноправності не береться до уваги законодавцем, є соціально необхідними та чітко встановлені Основним Законом чи іншими законами, що прийняті у відповідності з ним.

У підрозділі 1.2. «Історичний розвиток кримінально-правової протидії порушенню рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії» здійснено комплексне дослідження вітчизняного кримінального законодавства «по-вертикалі» (в історико-правовому аспекті), що дозволило виокремити п'ять етапів його генезису в аспекті відповідальності за порушення рівноправності громадян: 1) кримінальне законодавство під час перебування України в складі Австро-Угорської та Російської імперій (друга пол. ХІХ - початок ХХ ст.); 2) кримінальне законодавство періоду творення Української незалежної держави (1917-1921); 3) кримінальне законодавство за часів УСРР (1917-1991); 4) кримінальне законодавство незалежної України до ухвалення нового КК (2001) (1991-2001); 5) сучасне кримінальне законодавство (з 2001 р. й дотепер).

З'ясовано, що найбільш оптимальний механізм захисту рівноправності громадян був запроваджений у КК УРСР (1960), а КК України (2001) став своєрідним правонаступником, що знайшло свій вираз у внесенні у диспозицію ст. 161 більш розширеного переліку ознак потерпілого від цього злочину. В подальшому, законодавець несуттєво змінив назву ст. 161 КК України, передбачив більш суворі покарання у санкціях кожної із частин цієї статті та виключив таку особливо кваліфікуючу ознаку як «загибель людей».

У підрозділі 1.3. «Міжнародний та іноземний досвід кримінально-правової протидії порушенню рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії», через звернення до іноземного досвіду кримінальної відповідальності за порушення рівноправності громадян встановлено таке: а) найбільш помірковано і цивілізовано кримінально-правові заборони з цього приводу встановлені в державах-репрезентантах романо-германської та англо-американської правових сімей, а найменш виважено - у країнах мусульманської правової сім'ї, де передусім надсуворо караються посягання на права й інтереси мусульманської громади та на релігійні догми ісламу; б) іноземний законодавець, зазвичай, розмежовує порушення рівноправності громадян, публічні заклики (агітацію та пропаганду) до ненависті чи дискримінації та геноцид, і таку диференціацію пропонується визнати позитивною; в) КК зарубіжних країн визнають об'єктами порушення рівноправності громадян різні суспільні відносини (наприклад, гідність особи - КК Франції, громадський порядок - КК ФРН, права особи та демократичні права громадян - КК Китаю), а також називають цей злочин по-різному (наприклад, дискримінація - Закон Англії про расові взаємини 1976, Зведення законів США, КК Іспанії; дифамація (тяжка дифамація) - КК Швеції; поводження з людьми, яке заборонено міжнародним правом, - КК Литви), що дозволяє говорити про незбалансованість та неоднозначність дефініцій цього злочину.

Поряд з цим доведено, що низка положень іноземного кримінального законодавства заслуговує (у зв'язку з більш досконалим, ефективним і сталим нормативним регулюванням, порівняно з положеннями КК України) на відповідне вивчення, опрацювання та вирішення питання про запровадження у вітчизняну правову систему, зокрема: слід розмежувати безпосередньо дії щодо порушення рівноправності громадян та агітацію (пропаганду), спрямовану на розпалювання расової, національної чи релігійної нетерпимості (про це свідчить досвід КК РФ, КК ФРН, КК Швейцарії, КК Голландії, КК Китаю тощо), а серед кваліфікуючих ознак останнього злочину має сенс передбачити вказівку на «використання засобів масової інформації чи комп'ютерних мереж або електрозв'язку» (про це свідчить досвід КК РФ, КК Республіки Киргизія, КК Республіки Таджикистан, КК Республіки Азербайджан); має бути уточнений момент закінчення злочину «порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії» з вказівкою на матеріальний склад цього суспільно небезпечного діяння - заподіяння (істотної) шкоди правам і законним інтересам громадян або інтересам юридичних осіб (про це свідчить досвід КК РФ і КК Республіки Білорусь), оскільки такий підхід більш чітко окреслить відповідний ступінь суспільної небезпеки цього злочину та відмежує його на майбутнє від аналогічного кримінального проступку (в разі ухвалення Кодексу України про кримінальні проступки); обов'язковому врахуванню при кваліфікації порушення рівноправності громадян (так само як і агітації чи пропаганди) вказівка на таку ознаку, як поширення не тільки на «громадян», а й на «інших людей», «осіб чи груп осіб» (досвід КК Швейцарії та КК Польщі); поряд з цим має бути уточнена кваліфікуюча ознака ч. 2 ст. 161 КК України щодо порушення рівноправності громадян - вчинення його «службовою особою з використанням свого службового становища» (досвід КК РФ); потребує конкретизації мотив порушення рівноправності громадян («мотив расової, національної чи релігійної нетерпимості»), а отже у КК України його слід уточнити не тільки серед обставин, які обтяжують покарання, а й серед кваліфікуючих ознак умисного вбивства, умисного тяжкого тілесного ушкодження, умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, побоїв і мордування, катування та погрози вбивством (про це свідчить досвід КК держав СНД); поряд з цим може бути встановлена окрема відповідальність за вандалізм, вчинений з наведених вище мотивів (досвід КК Литви та КК Норвегії) тощо.

Розділ 2 «Загальні питання кримінально-правової характеристики порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії» складається з чотирьох підрозділів, де комплексно та системно проаналізовано елементи й ознаки складу злочину, передбаченого ст. 161 КК України.

У підрозділі 2.1. «Об'єкт складу злочину, передбаченого ст. 161 КК України» здійснено ретельне дослідження об'єкта цього складу злочину та його ознак. Констатовано, що питання про родовий і безпосередній об'єкт порушення рівноправності громадян у теорії кримінального права залишається дискусійним, передусім через неоднозначність позицій самого законодавця, котрий в межах попередніх вітчизняних КК розміщував аналізований злочин у зовсім різних главах (розділах) Особливої частини (КК УСРР (1922) - у главі «Державні злочини» розділу «Злочини проти порядку управління»; КК УСРР (1927) - у главі «Державні злочини» частини ІІ «Інші злочини проти держави»; КК УРСР (1960) - у главі «Злочини проти держави» частини ІІ «Інші злочини проти держави»; КК України (2001) - у розділі V Особливої частини «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина»). Родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом V Особливої частини КК України (до якого входить і ст. 161), виступають суспільні відносини, що забезпечують дотримання принципу рівноправності людини і громадянина, реалізації їх виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод (тому норма щодо порушення рівноправності громадян, за переконанням дисертанта, має відкривати саме цей розділ).

Встановлено, що безпосередній об'єкт злочину, передбаченого ст. 161 КК України, є неоднорідним: з одного боку - це суспільні відносини, що покликані забезпечувати расову, національну, релігійну та іншу рівноправність (рівність) людини та громадянина; з іншого - безпеку держави (національну чи внутрішню, або громадську). Для подолання такої колізії пропонується розмістити кримінально-правову норму, що забезпечує охорону міжрасового, міжнаціонального, міжрелігійного миру та злагоди в державі, в межах ст. 110-1 розділу І «Злочини проти основ національної безпеки України» Особливої частини КК України (поряд з цим запропоновано змінити назву розділу V Особливої частини КК України на «Злочини проти принципу рівноправності людини і громадянина, реалізації їх виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод»).

Встановлено, що додатковими безпосередніми об'єктами злочину, передбаченого ст. 161 КК України, виступають честь і гідність особи, її життя, здоров'я, власність, встановлений порядок виконання службовими особами своїх повноважень тощо. Наголошено, що порушення рівноправності громадян - безпредметний злочин. Потерпілим від цього злочину слід визнавати не тільки громадянина України, а й будь-яку іншу особу (іноземця або особу без громадянства), байдуже про яке порушення рівноправності йдеться. Відтак, запропоновано нову назву ст. 161 КК України: «Порушення рівноправності людини і громадянина» (такий підхід відповідає мові й техніці закону про кримінальну відповідальність, усуває законодавчу невідповідність назви статті її змісту, а також корегується з позитивним іноземним досвідом, зокрема, досвідом КК РФ).

У підрозділі 2.2. «Об'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 161 КК України» аргументовано, що порушення рівноправності громадян (ч. 1 цієї статті) може вчинятися у п'яти формах його вчинення: дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті; дії, спрямовані на приниження національної честі та гідності; образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями; пряме чи непряме обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян залежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. У ч. 1 ст. 161 КК України містить формальний склад злочину, а у ч. 2 та ч. 3 цієї статті - формальні або матеріальні (за наявності відповідних ознак) склади. Порушення рівноправності громадян, окрім прямого чи непрямого обмеження прав, вчиняється лише через дію; пряме чи непряме обмеження прав може вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності.

Враховуючи характер дій та їх спрямування на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, висловлюється думка про необхідність виключення їх зі складу ст. 161 КК України та включення до нової ст. 110-1 КК України розділу І Особливої частини «Злочини проти основ національної безпеки України». Крім того, відзначається, що використана законодавцем термінологія по визначенню цього діяння є ускладненою і потребує спрощення. Доведено доцільність її заміни на конструкцію «агітація або пропаганда, спрямовані на виникнення расової, національної чи релігійної нетерпимості». Пропонується наступна назва ст. 110-1 КК України: «Агітація та пропаганда расової, національної чи релігійної нетерпимості». За умови прийняття таких положень, з метою усунення конкуренції, із діяння, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України, слід виключити дії, поєднані із розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, як частини діяння, передбаченого у новій ст. 110-1 КК України.

Опираючись на результати аналізу емпіричного матеріалу, автором доводиться необхідність встановлення таких кваліфікуючих ознак агітації та пропаганди расової, національної чи релігійної нетерпимості як вчиненої «повторно або з використанням засобів масової інформації, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку, або у поєднані із закликами до насильства», та особливо кваліфікуючої - «якщо вони спричинили тяжкі наслідки». Крім того, аргументується висновок, що вказівка на «пряме чи непряме» при описуванні такого діяння як обмеження прав чи встановлення привілеїв громадянам за певними ознаками є зайвою і потребує виключення. Автор вважає, що у зв'язку із закріпленням у законодавстві суспільно корисних та соціально обумовлених привілеїв певним категоріям громадян, кримінальна відповідальність за таке діяння виключається. Тому диспозицію ч. 1 ст. 161 КК України, слід доповнити вказівкою на незаконність таких діянь. Таким чином, пропонується закріпити вказане діяння наступним чином: «незаконне обмеження прав або встановлення привілеїв громадянам за ознаками раси, національності, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Відповідно назва ст. 161 КК України має бути замінена на «Порушення рівноправності людини і громадянина».

З огляду на те, що ступінь суспільної небезпеки порушень рівноправності громадян є різною, автор вважає за доцільне пов'язати кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 161 КК України із заподіянням істотної шкоди правам, свободам та інтересам окремих людей чи громадян. Істотна шкода, у даному випадку, є оціночним поняттям, яка має матеріальний і нематеріальний характер та визначається з урахуванням усіх конкретних обставин справи, однак типово вона має включати, зокрема: заподіяння значної матеріальної шкоди людині чи громадянину, грубе порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, підрив авторитету та престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадської безпеки та громадського порядку, створення умов, що ускладнюють виконання підприємством, організацією чи установою своїх функцій, суттєве ускладнення відносин між різними національними, расовими чи релігійними громадами.

У підрозділі 2.3. «Суб'єкт складу злочину, передбаченого ст. 161 КК України» зазначено, що суб'єктом порушення рівноправності громадян в основному складі цього злочину (ч. 1 ст. 161 КК України) є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Здійснений дисертантом аналіз суб'єктів порушення рівноправності громадян, свідчить про таке: усі злочини цього виду були вчинені особами чоловічої статі, громадянами України; особи, які вчинили цей злочин, за віком поділялися на три групи: 15-21 років; 38-43 років; 55 і більше років; 2/3 осіб були місцевими жителями, що проживали у власному житловому приміщенні, а 1/3 осіб - у гуртожитках (при цьому всі особи проживали в містах); 2/5 осіб мали повну вищу освіту, стільки ж мали неповну вищу освіту, а решта - середню спеціальну освіту (крім цього, 2/5 осіб були студентами вищих навчальних закладів; 3/5 - службовими особами різних сфер: депутати, члени органів місцевого самоврядування тощо, переважна більшість з яких вчинила порушення принципу рівноправності громадян шляхом видання нормативного акту; 2/5 - офіційно не працюючими, проте мали членство у незареєстрованих політичних об'єднаннях); 65? осіб вчинили злочин в стані алкогольного сп'яніння; кожен десятий злочинець раніше притягувався до кримінальної відповідальності, а кожні двоє з трьох осіб - повторно; за попередньою мовою групи осіб було скоєно 34 злочинів, з них: за участю неповнолітніх - 45, із зв'язками з іншими особами, сформованими на етнічній основі - 38?.

Враховуючи результати аналізу емпіричного матеріалу, автором доводиться необхідність встановлення таких кваліфікуючих ознак агітації та пропаганди расової, національної чи релігійної нетерпимості, як «вчиненої особою, яка є представником влади», або «за попередньою змовою групою осіб», а також особливо кваліфікуючої - вчинення «організованою групою».

У підрозділі 2.4. «Суб'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 161 КК України» встановлено, що із суб'єктивної сторони порушення рівноправності громадян має обов'язково характеризуватися прямим умислом і спеціальним мотивом - «расової, національної чи релігійної нетерпимості». Мета та емоційний стан при вчиненні цього злочину лежать за межами його складу і через це не можуть прямо впливати на кваліфікацію вчиненого. Якщо мова йде про такі наслідки діяння як «тяжкі наслідки» (ч. 3 ст. 161 КК України), то слід говорити про так звану «змішану» форму вини.

З огляду на те, що у ст. 161 КК України, а так само й безпосередньо у п. 3 ч. 1 ст. 67 КК України законодавець закріпив спеціальний мотив - расової, національної чи релігійної ворожнечі або ненависті, автором запропоновано термін «на ґрунті» замінити на термін «з мотивів», а терміни «ворожнечі та розбрату» на термін «нетерпимості». Крім того, підтверджено необхідність існування в межах Особливої частини КК України вказівки на цей мотив, як кваліфікуючої ознаки, в п. 14 ч. 2 ст. 115, у ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ч. 2 ст. 127 та ч. 2 ст. 129 КК України.

Розділ 3 «Спеціальні питання кримінально-правової характеристики порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії» складається з двох підрозділів та присвячений дослідженню кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак складу злочину, передбаченого ст. 161 КК України, а також здійсненню його відмежування від суміжних злочинів.

У підрозділі 3.1. «Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки складу злочину, передбаченого ст. 161 КК України» автор у ст. 161 КК України виділяє та характеризує склади з кваліфікуючими (ч. 2) та особливо кваліфікуючими (ч. 3) ознаками. За чинної редакції ч. 2 ст. 161 КК України до кваліфікуючих ознак складу порушення рівноправності громадян слід відносити вчинення цих дій, у поєднанні з насильством, обманом чи погрозами, а також вчиненні службовою особою; до особливо кваліфікуючих (ч. 3 ст. 161 КК України) - дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчинені організованою групою осіб або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

У підрозділі 3.2. «Відмежування злочину, передбаченого ст. 161 КК України, від суміжних злочинів» зазначено, що при здійсненні відмежування злочину, передбаченого ст. 161 КК України, від суміжних посягань, в основу має бути покладено: елементи та ознаки складу злочину (а отже й специфіка його юридичної конструкції); кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки відповідних злочинів, що впливають на їх кваліфікацію. Констатовано, що кримінально-правовий захист рівноправності громадян за чинним кримінальним законодавством України здійснюється низкою кримінально-правових норм, які входять до різних розділів КК України. Наголошено, що здійснення відмежування злочину, передбаченого ст. 161 КК України, від суміжних посягань сприяє ретельному встановленню змісту елементів та ознак порушення рівноправності громадян, здійсненню правильної та точної кваліфікації цього злочину, з'ясуванню сутності його кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак.

ВИСНОВКИ

У висновках викладено підсумки проведеного дослідження та основні його результати, сформульовано теоретичні положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та правоохоронної практики, зокрема:

1. Рівноправність громадян є правовим принципом, який виступає складовою частиною конституційно-правового статусу громадянина України. В історичному плані питання про кримінально-правову охорону рівноправності громадян вирішувалося досить непослідовно та неоднозначно. Слід говорити про п'ять етапів генезису вітчизняного кримінального законодавства щодо відповідальності за цей злочин.

2. Суспільні відносини, які захищаються нормою, що міститься у ст. 161 КК України, не є однорідними. Одні з них спрямовані на забезпечення внутрішньої безпеки України, тобто на дотримання міжрасового, міжнаціонального, міжрелігійного миру та злагоди в державі і входять до складу суспільних відносин, що становлять основу національної безпеки України. Інші - спрямовані на забезпечення правового статусу громадян у частині дотримання принципу рівноправності при реалізації ними конституційних прав і свобод.

3. Порушення рівноправності громадян є спеціальним складом по відношенню до діяння, відповідальність за яке передбачено ст. 365 КК України.

4. Порушення рівноправності громадян має формальний склад, а тому об'єктивна сторона цього злочину не передбачає вказівки на суспільно небезпечні наслідки як обов'язкову ознаку. Разом з тим, необхідно встановити кримінальну відповідальність за злочин, передбачений ч. 1 ст. 161 КК України, лише у випадку, коли він заподіяв «істотну шкоду» правам, свободам та інтересам окремих людей чи громадян.

5. Суб'єктом порушення рівноправності громадян (ч. 1 ст. 161 КК України) є фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Цей злочин характеризується прямим умислом і спеціальним мотивом - расової, національної чи релігійної нетерпимості.

6. Кваліфікованим складом порушення рівноправності громадян охоплюється умисне заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень та необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, а особливо кваліфікованим складом - вбивство через необережність, настання смерті внаслідок доведення до самогубства (ч. 1 та ч. 2 ст. 120 КК України).

7. Кримінально-правовий захист рівноправності громадян за чинним кримінальним законодавством України здійснюється низкою кримінально-правових норм, які входять до різних розділів КК України та передбачені ч. 2, 3 ст. 110, п. 14 ч. 2 ст. 115, ст. 161, 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 129 та ст. 442. При цьому норми, передбачені ст. 161 КК України, є загальними щодо норм, передбачених у вищевказаних статтях КК України, які є спеціальними, що виключає кваліфікацію за сукупністю. Кваліфікований склад порушення рівноправності громадян є спеціальним складом по відношенню до злочину, відповідальність за який передбачена ст. 365 КК України.

З урахуванням зроблених висновків та отриманих науково-практичних результатів, пропонуються такі зміни та доповнення до КК України:

1) у п. 3 ч. 2 ст. 67 термін «на ґрунті» замінити на термін «з мотивів», а термінологічний зворот «ворожнечі та розбрату» на термін «нетерпимості»;

2) у ч. 2 ст. 110 виключити слова «з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі»;

3) доповнити Кодекс статтею 110-1 такого змісту:

«Стаття 110-1. Агітація та пропаганда расової, національної чи релігійної нетерпимості

1. Агітація або пропаганда, спрямовані на виникнення расової, національної чи релігійної нетерпимості, - карається арештом до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з використанням засобів масової інформації, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку, або поєднані із закликами до насильства, - караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той саме строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певними видами діяльності строком до трьох років або без такого.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певними видами діяльності строком до трьох років або без такого»;

4) назву розділу V Особливої частини Кодексу викласти у такій редакції: «Злочини проти дотримання принципу рівноправності людини і громадянина, реалізації їх виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод»;

5) ст. 161 викласти у такій редакції:

«Стаття 161. Порушення рівноправності людини і громадянина

1. Незаконне обмеження прав або встановлення привілеїв людині чи громадянину за ознаками раси, нації, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, якщо воно заподіяло істотну шкоду правам, свободам та інтересам окремих людей чи громадян, - караються штрафом до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті саме дії, вчинені службовою особою, з використанням свого службового становища, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -

караються обмеженням волі на строк від трьох до шести років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого».

Також пропонується включити до розділу 15 проекту Кодексу України про кримінальні проступки такі статті: «Порушення рівності людини і громадянина» та «Поширення расистського або ксенофобного матеріалу через електронно-обчислювальні машини (комп'ютери), автоматизовані системи, комп'ютерні мережі чи мережі електрозв'язку». Крім того, запропоновано прийняти Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про злочини у сфері порушення рівноправності громадян», в якій варто дати визначення основних законодавчих термінів з цього питання, розглянути питання відмежування від суміжних злочинів, кваліфікації при конкуренції загальної і спеціальних норм тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Панькевич В. М. Окремі проблемні аспекти визначення родового об'єкту злочину, що міститься в статті 161 Кримінального кодексу України / В. М. Панькевич // Підприємництво, господарство та право. 2005. № 5. С. 135-138.

2. Панькевич В. М. Деякі проблемні моменти визначення безпосереднього об'єкта злочину, передбаченого статтею 161 Кримінального кодексу України / В. М. Панькевич // Підприємництво, господарство та право. 2005. № 8. С. 133-136.

3. Панькевич В. М. Окремі проблемні аспекти об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 161 КК України / В. М. Панькевич // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. 2005. № 3. С. 136-139.