Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 343.434

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА ПОГРОЗУ ВБИВСТВОМ

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Шаблистий Володимир Вікторович

Дніпропетровськ-2010



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України Алфьоров Сергій Миколайович, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, проректор - начальник Запорізького юридичного інституту.

Офіційні опоненти доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Стрельцов Євген Львович, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, проректор з науково-педагогічної роботи;

кандидат юридичних наук, доцент Бурдін Володимир Миколайович, Львівський національний університет імені Івана Франка, заступник декана юридичного факультету.

Захист відбудеться «29» квітня 2010 року о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.727.02 Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 26

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 26)

Автореферат розісланий «27» березня 2010 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.М. Школа



АНОТАЦІЇ

Шаблистий В. В. Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством. - Рукопис. злочин кримінальний погроза вбивство

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, Дніпропетровськ, 2010.

У дисертації проведено дослідження комплексу питань теоретичного і практичного характеру, пов'язаних з кримінальною відповідальністю за погрозу вбивством (ст. 129 КК України). Аналізується сучасний стан кримінально-правової охорони психічного здоров'я особи та робиться висновок щодо його невідповідності положенням Конституції України.

Досліджуються проблемні питання, що характеризують зміст об'єктивних та суб'єктивних елементів складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України, та особливості кваліфікації кримінально караної погрози. Проводиться відмежування погрози вбивством від суміжних складів злочинів; розроблено алгоритм кваліфікації погрози як самостійного складу злочину та як способу його вчинення.

За результатами дослідження сформульовану низку теоретичних висновків, внесено пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції ст. 129 КК України та практики її застосування.

Ключові слова: склад злочину, кримінальна відповідальність, психічне насильство, погроза вбивством, погроза застосуванням фізичного насильства.



Шаблистый В. В. Уголовная ответственность за угрозу убийством. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Днепропетровский государственный университет внутренних дел, Днепропетровск, 2010.

В диссертации исследован комплекс вопросов теоретического и практического характера, связанных с уголовной ответственностью за угрозу убийством (ст. 129 УК Украины). Анализируется современное состояние уголовно-правовой охраны личной безопасности человека и делается вывод о его несоответствии положениям Конституции Украины.

Исследуются проблемные вопросы, характеризующие содержание объективных и субъективных элементов состава преступления, предусмотренного ст. 129 УК Украины, и особенности квалификации уголовно наказуемой угрозы.

Исследование объективной стороны угрозы убийством показало, что признаками, характеризующими её содержание, являются: социально опасное действие, причинная связь между этим действием и возможными социально опасными последствиями, реальность объективированной угрозы, время, место, способ, обстоятельства, обстановка, орудия и средства совершения этого преступления.

При характеристике субъекта угрозы убийством основное внимание уделено обоснованию целесообразности снижения возраста уголовной ответственности за совершение данного преступления до 14-и лет, поскольку как умышленные убийства, так и некоторые другие тяжкие преступления против личности, совершённые лицами в возрасте от 14-и до 16-и лет, могут предупреждаться привлечением к ответственности по ст. 129 УК Украины.

Диссертантом аргументируется положение о том, что угроза убийством совершается только умышленно, вид умысла - прямой. Основными мотивами являются личная неприязнь, месть, хулиганские побуждения. Цель угрозы убийством всегда характеризуется двойной сущностью. Первая присуща всем без исключения внешне выраженным угрозам убийством - запугать потерпевшего, вторая - добиться от него желательного действия или отказаться от его выполнения.

Анализируются специальные вопросы уголовной ответственности за угрозу убийством. К их числу отнесены особенности квалификации угрозы убийством, проблемы наказания за её совершение и зарубежный опыт правового регулирования норм об уголовной ответственности. В результате исследования делаются выводы о том, что только в трёх составах преступлений (ст.ст. 129, 195, 266 УК Украины) законодатель предусмотрел реальность как обязательный признак их объективной стороны, во всех остальных случаях наличия данного признака необходимо квалифицировать содеянное по совокупности преступлений. Существующая сегодня практика назначения наказания за угрозу убийством не способствует реальному отбыванию наказания и восстановлению нарушенных общественных отношений, которые подверглись нарушению. Зарубежный опыт криминализации угрозы свидетельствует о необходимости введения административной ответственности за угрозу совершением преступления и применением физического насилия.

На основе полученных в ходе исследования результатов разработаны предложения по совершенствованию соответствующих положений уголовного законодательства и практики его применения.

Ключевые слова: состав преступления, уголовная ответственность, психическое насилие, угроза убийством, угроза применением физического насилия.



Shablistiy V. V. Criminal responsibility for murder threat. - Manuscript.

The dissertation for a scientific degree of Candidate of Sciences (Law), speciality 12.00.08 - Criminal Law and Criminology; Law of Criminal Execution. - The Dnipropetrovs'k State University of Internal Affairs, Dnipropetrovs'k, 2010.

The research of the complex of theoretical and practical issues connected with criminal responsibility for murder threat (Art. 129 of the Criminal Code of Ukraine) is conducted in the dissertation. Actual conditions of criminal and legal protection of mental health of the person are analysed, on the basis of it the conclusion of their non-conformity to the regulations of the Constitution of Ukraine is drawn.

The issues characterising the content of objective and subjective formal components of a crime, foreseen by the Article 129 of the Criminal Code of Ukraine, and specifics of qualification of criminally liable threat are examined. Murder threat is separated from adjacent formal components of crimes; the algorithm of the threat qualification as an independent formal component of a crime and as a way of its commission is offered.

As a result of the research a number of theoretical conclusions are formulated, propositions concerning the improvement of the Article 129 of the Criminal Code of Ukraine currently in force and its putting into practice are brought in a motion.

Key-words: formal components of a crime, criminal responsibility, mental violence, murder threat, physical threat.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конституція України у ст. 3 вперше проголосила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Наведені положення Основного Закону держави знайшли своє відображення у ч. 1 ст. 1 Кримінального кодексу (далі - КК) України і сприяли перегляду оцінки об'єкта „особа” у кримінальному законодавстві. Зокрема, ст. 129 КК України, що передбачає відповідальність за погрозу вбивством, справедливо зайняла місце в розділі ІІ Особливої частини КК України „Злочини проти життя та здоров'я особи”, оскільки аналогічна норма у більшості КК колишніх радянських республік, за винятком Української РСР, знаходилась у розділі щодо злочинів проти громадського порядку та моральності. Однак це не вирішило спірних питань, що виникають у теорії і слідчій та судовій практиці стосовно складу зазначеного злочину. Більше того, законодавче визнання об'єктом погрози вбивством життя потерпілого не вирішило суперечки про її безпосередній об'єкт. До сьогодні не має єдиної точки зору щодо розуміння юридичної природи погрози вбивством як самостійного складу злочину та як способу його вчинення.

Чинна редакція ст. 129 КК України передбачає кримінальну відповідальність лише за погрозу вбивством відносно громадян, на яких державою не покладено виконання певних обов'язків, тоді як усі інші види погроз застосуванням фізичного насильства залишилися поза увагою законодавця. Така ситуація зумовила як безкарне психічне насильство у вигляді різних погроз відносно пересічних громадян, так і досить суперечливі рішення у правозастосовній практиці, оскільки жодного виду юридичної відповідальності, крім цивільно-правової, за такі суспільно шкідливі, а іноді й суспільно небезпечні діяння, не існує.

Обрання саме цієї теми дослідження обумовлено також її недостатньою теоретичною розробленістю при відносно частому застосуванні норми на практиці. Так, відповідно до даних Департаменту інформаційних технологій МВС України, протягом 2003-2009 рр. порушено 8248 кримінальних справ за ознаками злочину, передбаченого ст. 129 КК України (по роках: 2003 - 1274; 2004 - 1085; 2005 - 1129; 2006 - 1252; 2007 - 1215; 2008 - 1136; 2009 - 1157), що свідчить про явну тенденцію сталості вчинення таких злочинів і, відповідно, порушених кримінальних справ. Разом з тим, згідно з даними Державної судової адміністрації України, судами різних рівнів за вчинення злочину, передбаченого ст. 129 КК України, протягом 2003-2009 рр. засуджено 2790 осіб (по роках: 2003 - 329; 2004 - 418; 2005 - 346; 2006 - 456; 2007 - 416; 2008 - 437; 2009 - 387).

При порівнянні наведених статистичних даних стає очевидним, що лише близько 34 % порушених кримінальних справ за ст. 129 КК України відображаються в обвинувальних вироках судів.

У зв'язку з цим варто наголосити, що проблема кримінальної відповідальності за різні види погроз не могла залишитись поза увагою науковців. У радянський період цю тематику досліджували такі вчені, як С.В. Бородін, Л.Д. Гаухман, Г.А. Костров, Р.А. Лєвєртова, В.П. Петрунєв, Л.В. Сердюк, М.В. Стєрєхов, М.І. Панов та ін.

У сучасній Україні на дисертаційному рівні кримінально-правові проблеми погрози досліджували І.В. Самощенко „Відповідальність за погрозу в кримінальному праві України (поняття, види, спірні проблеми)” (1997 р.) та О.Л. Гуртовенко „Психічне насильство у кримінальному праві України” (2008 р.). Дослідження окремих аспектів кримінальної відповідальності за погрозу вбивством здійснювали П.П. Андрушко, Р.Ш. Бабанли, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.М. Бурдін, Б.М. Головкін, І.І. Давидович, О.М. Джужа, В.П. Ємельянов, М.Й. Коржанський, В.В. Кудрявцев, В.М. Куц, Н.В. Маслак, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.І. Осадчий, Л.А. Остапенко, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк, О.М. Храмцов, А.В. Шевчук, Є.В. Фесенко, С.С. Яценко та ін.

Зарубіжна наука кримінального права з цієї тематики представлена роботами Х.Х. Абсатарова, А.А. Крашеніннікова, О.І. Коростильова, П.М. Лєвіна, С.Х. Мазукова, М.А. Овчіннікова, М.В. Хабарової та ін.

Разом з тим за всієї очевидної наукової і практичної значущості кримінально-правового захисту особистої безпеки особи, його комплексного дослідження в Україні ще не здійснювалося. Ті ж праці, що мали місце в дореволюційні та радянські часи, у школах російського кримінального права та інших країн, з одного боку, не відповідають повною мірою положенням кримінального права України, а з іншого мають фрагментарний та багато в чому дискусійний характер.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження ґрунтується на положеннях: Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р.; „Пріоритетних напрямків наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр.” (п. 5), затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 р. №755; Указу Президента України „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11.09.2009 р. „Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції” від 27.10.2009 р. № 870/2009; п. 3.28 Плану проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2009 р.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (протокол №1 від 31.01.2008 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування кримінальної відповідальності за погрозу вбивством та створення вдосконаленої конструкції норми, що встановлює відповідальність за цей злочин; вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення відповідних положень законодавства та практики його застосування. У зв'язку з цим робота зорієнтована на вирішення таких завдань:

- визначити стан наукової розробленості проблеми кримінальної відповідальності за погрозу вбивством у теорії кримінального права;

- проаналізувати історико-правовий розвиток кримінально-правових норм про відповідальність за погрозу вбивством;

- здійснити правовий аналіз підстав криміналізації погрози вбивством;

- здійснити кримінально-правовий аналіз складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України;

- визначити критерії подібності та відмінності норми про відповідальність за погрозу вбивством з іншими кримінально-правовими нормами, що спрямовані на захист безпеки особи;

- розкрити особливості кваліфікації погрози вбивством;

- встановити проблемні питання щодо покарання за погрозу вбивством;

- розробити пропозиції для вдосконалення кримінального законодавства України та рекомендації щодо практичного застосування норм про відповідальність за погрозу вбивством, передбачених КК України;

- проаналізувати законодавство зарубіжних країн щодо кримінально-правової заборони погрози вбивством та визначити шляхи використання у КК України та інших законодавчих актах позитивного досвіду його застосування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері кримінально-правової охорони життя та здоров'я особи.

Предмет дослідження - кримінальна відповідальність за погрозу вбивством.

Методи дослідження. Систему методів дисертаційного дослідження складає сукупність як загальнонаукових, так і спеціальних методів пізнання об'єктивної дійсності, а саме: діалектичний (дослідження кримінально-правових механізмів захисту особи від погрози вбивством у сукупності з іншими складами злочинів, що посягають на життя та здоров'я особи - підрозділи 1.1, 3.1); історико-правовий (дослідження ґенези криміналізації погрози вбивством - підрозділи 1.1, 1.2); системно-структурний (визначення місця погрози вбивством у системі злочинів проти життя та здоров'я особи, а також дослідження зарубіжного досвіду криміналізації погрози - підрозділи 2.1, 2.2, 3.2, 3.3); формально-логічний (аналіз основного та кваліфікованого складів злочинів, передбаченого ст. 129 КК України - підрозділи 2.1-3.1); формально-догматичний (тлумачення окремих термінів, понять та формулювань - підрозділи 1.2, 2.1, 3.3); функціональний (аналізі об'єктивних та суб'єктивних ознак, що характеризують зміст юридичних складів злочинів, передбачених ст. 129 КК України; кримінально-правова кваліфікація діянь, що посягають на особисту безпеку особи - підрозділи 1.2, 2.1-2.4, 3.1); порівняльний (виявлення різних підходів до криміналізації погрози у зарубіжному кримінальному законодавстві та пошуку можливих шляхів використання їх позитивного досвіду як у КК України, так і в інших законодавчих актах - підрозділи 2.1, 3.3); статистичний (дослідження статистичних даних про застосування ст. 129 КК України та опублікованої слідчої та судової практики - підрозділи 2.1, 2.3, 3.1, 3.3); конкретно-соціологічний (вивченні матеріалів слідчої та судової практики та анкетування працівників практичних підрозділів ОВС щодо проблем кримінальної відповідальності за погрозу вбивством - підрозділи 2.1-3.2); узагальнення точок зору та результатів дослідження (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 3.1, 3.3) та інші методи.

Емпіричну базу дисертації становлять: матеріали вивчення 237 архівних кримінальних справ, порушених за ст. 129 КК України (з них судами винесено обвинувальних вироків - 201; закрито у зв'язку зі звільнення підсудного від кримінальної відповідальності - 36); результати вивчення 372 матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи як за ч. 1 ст. 129 КК України (233 всього), так і за ч. 1 ст. 296 КК України - адміністративні матеріали про насильство в сім'ї за ст. 173-2 КУпАП (139 всього), що містять ознаки погрози застосуванням фізичного насильства, розглянутими судами та органами дізнання Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Тернопільської, Черкаської, Чернігівської, Херсонської, Хмельницької областей та м. Севастополя, що у своїй сукупності з певним ступенем ймовірності представляють всю територію України; результати анкетування 254 слідчих (178 всього) та дільничних інспекторів міліції (76 всього) органів внутрішніх справ із зазначених проблем; статистична інформація Департаменту інформаційних технологій МВС України щодо кількості порушених кримінальних справ за ст. 129 КК України та Державної судової адміністрації України щодо кількості засуджених осіб за вчинення злочину, передбаченого ст. 129 КК України, опублікована слідча та судова практика, а також матеріали Єдиного державного реєстру судових рішень.

Наукова новизна одержаних результатів. Дослідження кримінальної відповідальності за погрозу вбивством виконано автором на основі КК України 2001 р., чого раніше на дисертаційному рівні не здійснювалося. Відповідно, ґрунтуючись на результатах проведеної роботи, дисертантом сформульовано наукові положення, висновки та рекомендації, а саме:

вперше:

– встановлено законодавчу невідповідність кримінально-правого захисту особистої безпеки особи положенням Конституції України, оскільки ст. 129 КК України спрямована на захист лише від погрози вбивством, тоді як інші статті кримінального закону, залежно від соціальних ролей осіб, які піддаються злочинному впливові, передбачають відповідальність і за погрозу застосуванням різних видів фізичного насильства, і за погрозу пошкодженням або знищенням майна, і за погрозу вчинення інших протиправних дій;

– обґрунтовано положення про те, що у злочинах, в яких погроза вбивством є способом їх вчинення, відсутня необхідність доведення її реальності, а факт встановлення реальності таких дій свідчить про необхідність кваліфікації вчинених діянь за сукупністю злочинів, оскільки наявність реальних підстав побоюватися здійснення погрози прямо передбачено законодавцем лише в диспозиціях ст.ст. 129, 195, 266 КК України;

– запропоновано кримінально-правове визначення поняття „загроза” як виражену ззовні можливість або неминучість виникнення чогось небезпечного для кого- чи чого-небудь та здійснено його відмежування від поняття „погроза” - погроза є завжди персоніфікованою, зверненою до конкретної особи або групи осіб. Загроза ж спрямована або на невизначене коло осіб, або на певні сфери їх існування;

– на підставі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду нормотворення і правозастосування висунуто й обґрунтовано ряд важливих пропозицій, здатних позитивно вплинути на ефективність національного законодавства: пропонується криміналізувати погрозу вбивством, вчинену групою осіб, або відносно малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

– поряд з удосконаленням норми про відповідальність за погрозу вбивством, пропонується встановити адміністративну відповідальність за погрозу вчиненням злочину та за погрозу застосуванням фізичного насильства;

удосконалено:

– аргументацію щодо розуміння принципу гуманізму кримінального права не як послаблення кримінальної репресії шляхом більш широкого застосування покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, тобто однобічного його трактування на користь особи, яка вчинила злочин, а як першочерговий захист прав і свобод людини кримінально-правовими засобами незалежно від її процесуального статусу під час здійснення кримінального судочинства;

– визначення безпосереднього об'єкта злочину, передбаченого ст. 129 КК України, під яким розуміються суспільні відносини у сфері особистої безпеки особи;

– кримінально-правову ідею про те, що мета погрози вбивством завжди характеризується подвійним значенням. Перше полягає в тому, що особа, яка вчиняє цей злочин, посягає на особисту безпеку потерпілого і при цьому прагне його залякати; друге - стан страху, викликаний залякуванням, спрямований на пригнічення волі, на бажання домогтися бажаної для винного поведінки;

– висновок щодо доцільності криміналізації погрози заподіянням тяжкого тілесного ушкодженням у межах ст. 129 КК України;

дістало подальший розвиток:

– положення про те, що застосування зброї або інших предметів, які можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, не може визнаватися кваліфікуючою ознакою як складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України, так й інших складів злочинів, у яких погроза становить спосіб їх вчинення, або обставиною, що обтяжує покарання, оскільки застосування зброї є складовою однієї з обставин, що свідчать про реальність погрози вбивством;

– положення кримінально-правової доктрини з приводу того, що обставинами, які свідчать про реальність погрози вбивством, є достатність самих дій для визнання погрози реальною (обстановка злочину, серйозність приводу для погрози тощо); супутні погрозі дії (зокрема, взаємини між винним та потерпілим, нанесення побоїв та тілесних ушкоджень, застосування знарядь та засобів тощо); особливості особи, яка вчиняє такі посягання; сприйняття погрози потерпілим та усвідомлення винним того, що виражена ним погроза вбивством здатна викликати побоювання можливості її реалізації;

– теоретичне положення щодо доцільності зниження віку кримінальної відповідальності за вчинення погрози вбивством до 14 років, оскільки особи віком від 14 до 16 років здатні усвідомлювати фактичний характер та суспільну небезпеку таких дій; існує певна поширеність вчинення погрози вбивством серед осіб цього віку; пропоновані зміни відповідають підставам та принципам криміналізації суспільно небезпечних діянь.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені та розвинуті теоретичні положення, висновки та пропозиції, викладені в дисертації, можуть бути використані у таких сферах:

– правотворчості -- при підготовці проектів законів про внесення змін та доповнень до КК України та інших нормативно-правових актів, що стосуються кримінальної відповідальності за погрозу вбивством, погрозу застосуванням фізичного насильства та заходів запобігання насильству в сім'ї (лист від Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України, вих. № 04-19/14-49 від 19.01.2010 р.);

– правозастосуванні -- при вирішенні проблемних питань кваліфікації погрози вбивством та її відмежування від суміжних складів злочинів слідчими органів внутрішніх справ (лист Головному слідчому управлінню МВС України надіслано дисертантом 25.12.2009 р., вих. № 1/1169), а також використовуються у практичній діяльності Слідчого управління ГУМВС України в Запорізькій області (акт впровадження від 25.02.2010 р.), прокуратури Запорізької області (акт впровадження від 03.03.2010 р.), Апеляційного суду Запорізької області (акт впровадження від 26.02.2010 р.);

– науково-дослідній діяльності -- для подальшого дослідження питань захисту особистої безпеки особи, деяких питань кримінальної відповідальності за злочини у цій сфері (акт впровадження в наукову діяльність Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 22.12.2009 р.);

– навчальному процесі -- при підготовці та проведенні лекцій, семінарських і практичних занять з навчальної дисципліни кримінального права та інших дисциплін кримінального циклу у вищих юридичних навчальних закладах і на юридичних факультетах (акт впровадження в навчальний процес Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 22.12.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно і викладені в дисертації положення, що виносяться на захист, розроблені автором особисто. У працях, опублікованих у співавторстві, особисто здобувачем обґрунтовано доцільність внесення змін до санкції ст. 129 КК України та здійснено відмежування погрози заподіяння тяжкого тілесного ушкодження від погрози застосування фізичного насильства.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру з удосконалення кримінального законодавства та практики його застосування обговорені на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, доповідалися та обговорювалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях семінарах та круглих столах: „Державна політика у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні”, „Актуальні проблеми протидії злочинності в Україні”, „Слідча діяльність: проблеми теорії та практики” та „Актуальні проблеми правоохоронної діяльності” (Дніпропетровськ, 2008 р.); „Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Запоріжжя, 2008-2009 рр.); „Права людини у філософському, політологічному, соціологічному та правовому вимірах” (Харків, 2008 р.); „Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні” (Запоріжжя, 2009 р.); „Наука 2009: теоретичні та прикладні дослідження” (Черкаси, 2009 р.); „Взаємодія правоохоронних органів з муніципальними та неурядовими організаціями у питаннях профілактики правопорушень та злочинів” (Кам'янець-Подільський, 2009 р.); „Запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням в умовах проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу” (Львів, 2009 р.); „Восьмі осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2009 р.); „Тенденції та пріоритети реформування законодавства України” (Запоріжжя, 2010 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 21 праці, 8 з яких - статті, що опубліковані у виданнях, визначених ВАК України як фахові з юридичних наук, 13 - тези виступів на наукових конференціях, науково-практичних семінарах та круглих столах.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев'ять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 261 сторінку, з яких: основний текст - 195 сторінок, додатки - 35 сторінок, список використаних джерел (310 найменувань) - 31 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження та характеризується ступінь її наукової розробки, висвітлено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо їх апробації.

Розділ 1. „Історико-правовий розвиток та соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за погрозу вбивством” складається із двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Витоки та сучасний стан кримінально-правової охорони особистої безпеки особи” досліджено еволюцію кримінально-правових норм, що передбачали кримінальну відповідальність за погрозу вбивством у тих джерелах права, які дійшли до нас (від часів існування Київської Русі до сучасної України).

Автором встановлено, що період Х-ХV ст. характеризується казуальними згадками про погрозу, яка прив'язується до певного знаряддя злочину - меча і лише у зв'язку з цим набуває кримінального характеру. Обмежень щодо кола потерпілих законодавець не встановлював; погроза розглядалася як прояв умислу на вбивство. Для ХV-ХVІІІ ст. характерним було відокремлення погрози в самостійний склад злочину, формування системи норм про погрозу; поступовий розвиток розуміння погрози як виявлення не умислу, а способу вчинення злочину; закріплення соціально-політичного цензу для визнання потерпілим від погрози. Протягом XIX і до середини XX ст. відбулося формування загального і спеціального складів про погрозу; встановлення відповідальності за погрозу життю і здоров'ю в кримінальних кодексах майже всіх союзних республік СРСР; визнання об'єктом погрози громадський порядок і громадську безпеку. Середина XX - початок XXI ст. характеризується збереженням спадкоємності конструювання погрози як ознаки загального та спеціальних складів; закріплення розуміння погрози як виду психічного насильства; визначення погрози як самостійного виду дії і як способу вчинення злочину; розповсюдження кримінально-правової охорони на всіх осіб, які піддаються негативному впливу від погрози вбивством (всі інші погрози застосуванням фізичного насильства щодо пересічного громадянина злочином не визнаються), незалежно від соціально-політичного статусу; визнання об'єктом погрози особистої безпеки особи.

Дослідження сучасного стану кримінально-правової охорони особистої безпеки особи дозволяє констатувати, що він не відповідає положенням Конституції України в частині рівності всіх громадян перед законом та однакового їх захисту від протиправних посягань. Також акцентується увага на недостатній розробленості у вітчизняній науці кримінального права проблемних питань відповідальності за окремі види психічного насильства.

У підрозділі 1.2. „Соціальна обумовленість, підстави та принципи криміналізації погрози вбивством” досліджується відповідність введення на законодавчому рівні окремої кримінально-правової заборони підставам та принципам криміналізації, розробленим теорією кримінального права.

Дисертант доводить необхідність виокремлення погрози вбивством у самостійний склад злочину (а також погрози нанесенням тяжкого тілесного ушкодженням), що зумовлено наявністю таких підстав: 1) значний ступінь суспільної небезпеки цього діяння через надзвичайну його криміногенність - здатність породжувати нові, більш тяжкі злочини; 2) стала динаміка цих діянь; 3) необхідність кримінально-правового забезпечення конституційної гарантії захисту особистої безпеки; 4) наявність причин та умов вчинення злочину, передбаченого ст. 129 КК України, які неможливо усунути без застосування кримінальної відповідальності.

Зроблено висновок, що склад злочину, передбачений ст. 129 КК України, не повною мірою відповідає підставам та принципам криміналізації, оскільки він є злочином невеликої тяжкості, а його застосування становить один із засобів запобігання вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів проти особи - умисних вбивств, тоді як заподіяння тяжких тілесних ушкоджень в даному контексті залишається поза запобіжною сферою кримінального закону, тому що відсутня норма про відповідальність за погрозу їх нанесенням.

Доведено, що законодавцю слід розширювати обсяг криміналізації суспільно небезпечних діянь, пов'язаних із психічним насильством над особою, оскільки кримінально-правова заборона лише погрози вбивством щодо громадян, на яких державою не покладено виконання певних обов'язків, не є достатнім засобом захисту особистої безпеки особи від протиправних посягань, що є порушенням проголошеного в Конституції України принципу рівності всіх громадян перед законом.

Розділ 2. „Кримінально-правовий аналіз погрози вбивством” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Об'єкт погрози вбивством” досліджуються різні погляди вчених щодо визначення об'єкта такої погрози. На підставі цього та результатів вивчення матеріалів слідчої і судової практики встановлено, що безпосереднім об'єктом погрози вбивством є особиста безпека, оскільки реальної небезпеки для життя у момент проголошення винним погрози не виникає. Винний не має наміру у момент вчинення погрози позбавити потерпілого життя, а прагне його залякати. У результаті вираження зовні інформації залякувального характеру в її адресата виникають негативні емоції у вигляді страху - зароджується невпевненість у завтрашньому дні, тобто порушується особиста безпека особи. Саму ж особисту безпеку визначено як психічний стан особи, за якого їй ніхто не загрожує. Саме тому безпосереднім об'єктом погрози вбивством є особиста безпека.

Суб'єктами суспільних відносин, які складають об'єкт погрози вбивством, є люди як біосоціальні істоти, члени певного суспільства, які постійно взаємодіють між собою, не порушуючи при цьому, шляхом впливу на психіку один одного, особистої безпеки. Кожен член соціуму, який дотримується встановлених правил поведінки, не посягаючи на особисту безпеку інших людей, вправі вимагати від них такої ж поведінки. В цьому і полягає соціальний зв'язок суб'єктів такої взаємодії. Предметом відносин об'єкта складу погрози вбивством є гарантоване Конституцією України (ст. 3) та забезпечуване державою право на такий психічний стан, якому ніхто не загрожує.

У підрозділі 2.2. „Об'єктивна сторона погрози вбивством” аналізується не тільки дія та реальність як обов'язкові ознаки, що визначають зміст об'єктивної сторони погрози вбивством, а й інші характеристики.

Автор доводить, що законодавець сконструював ст. 129 КК України як злочин із формальним складом. Всі спроби віднести погрозу вбивством до злочинів із матеріальним чи усіченим складом ґрунтуються на прагненні порушити класичний поділ усіх складів злочинів (за особливостями конструкції) на формальні, матеріальні та усічені.

Встановлено, що погроза вбивством може бути адресована одній або кільком особам, бути одноразовою або багаторазовою, що може перерости у систематичне залякування. Характерною особливістю є те, що погроза вбивством може вчинятися лише шляхом активних дій винного. Вона може бути виражена усно (зокрема, телефоном), за допомогою запису на магнітній плівці, через радіозв'язок тощо; письмово (у записках, листах, телеграфних повідомленнях); жестами тощо. Для наявності цього складу злочину спосіб виразу погрози значення не має. Проте вивчення слідчої та судової практики засвідчило, що правозастосувачі не знаходять підстав для притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 129 КК України, якщо погроза вбивством виражена тільки словесно і при цьому винний не виявляв належної зухвалості та активності.

Дисертант дійшов висновку, що, оцінюючи реальність погрози вбивством, варто дослідити: 1) достатність самих дій для визнання погрози реальною - 7 % досліджених справ; 2) супутні погрозі дії - 86 % досліджених справ; 3) особливості особи, яка вчиняє погрозу вбивством - 4 % досліджених справ; 4) сприйняття погрози потерпілим та усвідомлення винним того, що виражена ним погроза вбивством здатна викликати побоювання можливості її реалізації - 3 % досліджених справ.

Доведено, що погроза вбивством незалежно від способу її вираження повинна мати чітко визначений характер. Це означає, що той, хто погрожує, має точно окреслити шкоду, заподіянням якої він залякує. У досліджених справах при словесних погрозах з цією метою найчастіше вживаються такі слова та словосполучення, як „уб'ю”, „заріжу”, „зарубаю” тощо, тобто слова, які мають тільки пряме значення.

Дії такого характеру часто супроводжуються демонстрацією або частковим застосуванням будь-яких знарядь та засобів (кухонного або іншого ножа - 39 % досліджених справ; мисливської рушниці або її обрізу - 24 %; вогнепальної або травматичної зброї - 11 %; легкозаймистих речовин або хімічних сумішей - 6 %; сокири - 4 %; інших предметів чи речей навколишнього світу, якими можна завдати тілесні ушкодження - 8 %) і майже у всіх випадках (86 % досліджених справ) - фізичним насильством.

З приводу способу, місця, часу та обстановки вчинення погрози вбивством констатується, що будь-яка системність при її вчинені відсутня - місце і час залежать лише від випадкового їх вибору винним (73 % досліджених справ - приватний будинок, квартира або інше приміщення, 27 % - вулиця або інше відкрите місце), а спосіб - від попередніх зв'язків винного й потерпілого та наявності знарядь і засобів (у 8 % досліджених справ не було виявлено застосування певних знарядь та засобів; у 97 % - погроза вбивством вчинялася шляхом усного вираження, у 3 % - через засоби зв'язку або засоби масової інформації), часткове застосування яких і свідчить про певний спосіб вчинення погрози вбивством. Найчастіше такого роду злочин вчиняється о світлій порі доби - 67 % досліджених справ; рідше - о темній порі (33 %). Обстановка будь-якої вчиненої погрози вбивством характеризується панічними настроями та відчуттям безвихідності ситуації, що виникає між винним та потерпілим.

У підрозділі 2.3. „Суб'єкт погрози вбивством” основну увагу приділено обґрунтуванню доцільності зниження віку кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину до 14-и років. Суб'єктом погрози вбивством є фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16-и років.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КК України кримінальній відповідальності за погрозу вбивством підлягають особи, яким до моменту вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Разом із тим слід зазначити, що згідно з ч. 2 ст. 22 КК України за вчинення умисного вбивства, умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст.ст. 115-117, 121 КК України) та деяких інших злочинів відповідальність встановлено з 14-и років. Із настанням такого ж віку настає кримінальна відповідальність за вчинення злочинів, у яких погроза є способом їх вчинення (наприклад, ст.ст. 152, 153, 186, 187, 189 КК України). Таке рішення було прийнято виходячи з того, що у 14-річному віці суб'єкт повною мірою здатний усвідомлювати суспільну небезпеку вчинюваних ним дій з позбавлення життя іншої людини, її власності або погрози застосуванням таких дій. Що ж стосується погрози вбивством як самостійного складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України, законодавець необґрунтовано підвищив вік кримінальної відповідальності. Ось чому необхідно ст. 129 КК України помістити до ч. 2 ст. 22 КК України.

На думку дисертанта, якщо неповнолітній віком від 14-и до 16-и років не може мати очевидного уявлення про суспільну небезпеку погрози вбивством, то він не може мати і відповідного уявлення про саме вбивство. І навпаки, якщо особа бажає або свідомо допускає настання смерті потерпілого внаслідок вчиненого нею діяння, то вона повинна бажати виникнення у нього негативних емоцій у вигляді страху. Доведення погрози вбивством до відома її адресата за наявності реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози свідчить про правильну оцінку ступеня суспільної небезпеки таких дій і їх можливих наслідків.

Отже, у законодавчому встановленні віку кримінальної відповідальності є певна суперечність, яку необхідно усунути, знизивши вік кримінальної відповідальності за погрозу вбивством до 14-и років. Інакше виходить, що діям, які по суті мають однакову природу (наприклад, замах на вбивство і погроза вбивством, супроводжувана насильством), дається різна правова оцінка.

На особливу увагу заслуговує той факт, що із наведеної кількості осіб, засуджених за вчинення погрози вбивством, 2341 (84 %) перебували у стані алкогольного сп'яніння та 1790 (64 %) особи, будучи працездатними, не працювали і не навчалися. Найбільш численну вікову групу із загальної кількості засуджених складають особи віком від 30-и до 50-и років - 1574 (56 %) осіб.

У підрозділі 2.4. „Суб'єктивна сторона погрози вбивством” досліджено вину, мотив та мету цього складу злочину.

Здобувач доводить, що при вчиненні злочину, передбаченого ст. 129 КК України, вина суб'єкта характеризується тільки прямим умислом. Що ж стосується психічного відношення до наслідків таких дій, слід зазначити, що погроза вбивством сконструйована законодавцем як злочин із формальним складом, тому вони на кваліфікацію не впливають, але повинні враховуватися при призначенні покарання принаймні як обставина, що свідчитиме про необхідність відшкодування завданої моральної шкоди.

У ході вивчення справ були отримані такі дані щодо змісту мотивів вчинюваних погроз вбивством: на перше місце поставлено особисті неприязні стосунки (84 %); на друге - мотив помсти (10 %); на третє - ревнощі (5 %); на четверте - хуліганські мотиви (0,8 %); на п'яте - корисливі мотиви (0,2 %).

З усієї сукупності досліджених справ жодного випадку вчинення погрози вбивством з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості не виявлено, що свідчить про відсутність необхідності внесення змін та доповнень до КК України, в тому числі і до ст. 129 КК України, зі внесенням вказаних мотивів як кваліфікуючих ознак відповідних складів злочинів.

Доведено, що мета погрози вбивством може мати різну спрямованість, але завжди кінцева мета особи, яка її вчиняє, буде пов'язана із прагненням порушити психічну рівновагу потерпілого, з тим, щоб підпорядкувати собі його волю. Мета залякування характерна для кожної об'єктивованої (вираженої зовні) погрози вбивством. Завдання слідчих та судових органів полягає в тому, щоб встановити початкову мету - залякування потерпілого, оскільки її відсутність виключає склад злочину, передбачений ст. 129 КК України. Похідна мета у конкретному випадку має свої особливості та випливає з аналізу обставин вчиненого злочину.

Розділ 3. „Спеціальні питання кримінальної відповідальності за погрозу вбивством” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Особливості кваліфікації погрози вбивством” знайшли своє відображення три блоки питань, пов'язаних із розумінням юридичної природи погрози вбивством як самостійного складу злочину та як способу його вчинення, кваліфікуючими ознаками розглядуваного складу злочину та відмежуванням погрози вбивством від готування та замаху на вбивство. В результаті цього встановлено, що:

1) сучасне розуміння погрози вбивством як самостійного складу злочину та як способу його вчинення повинно ґрунтуватися на тому, що реальність як обов'язкова ознака, що характеризує зміст об'єктивної сторони складу погрози вбивством, передбачена законодавцем лише у трьох статтях кримінального закону: ст.ст. 129, 195, 266 (погроза вбивством, погроза знищенням майна і погроза вчинити викрадання або використати радіоактивні матеріали відповідно) КК України. Для всіх інших складів злочинів, в яких погроза вбивством виступає способом їх вчинення, реальність не є обов'язковою ознакою. У таких випадках до уваги слід брати лише суб'єктивний критерій - сприйняття реальності погрози вбивством потерпілим. Факт встановлення об'єктивних підстав побоюватися здійснення погрози свідчить про необхідність кваліфікації вчинених злочинів за сукупністю - погрози вбивством та вчиненого з її допомогою злочину (наприклад, розбою або зґвалтування);

2) чинна редакція ч. 2 ст. 129 КК України, що передбачає кримінальну відповідальність за погрозу вбивством, вчинену членом організованої групи, потребує удосконалення шляхом доповнення її такими кваліфікуючими ознаками, як погроза вбивством, вчинена щодо жінки, яка завідомо для винного перебуває у стані вагітності, або малолітньої дитини; заміни члена організованої групи на групу осіб та виключення погрози вбивством, вчиненої з мотивів расової, релігійної чи національної нетерпимості, що буде свідчити про реальний перепад якісних та кількісних характеристик від простого складу погрози вбивством до кваліфікованого її виду. Такі зміни, зумовлені, по-перше, відносно частим вчиненням погрози вбивством щодо жінки, яка завідомо для винного перебуває у стані вагітності, або малолітньої особи, а по-друге, складністю притягнення члена організованої групи до кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину і відсутністю фактів вчинення цього злочину із зазначених мотивів;

3) відмежування погрози вбивством від готування або замаху на вчинення вбивства має ґрунтуватися на тому, що погроза вбивством є самостійним складом злочину. У жодному випадку вона не може визнаватися формою виявлення умислу на вчинення певного злочину, оскільки характеризується властивими тільки їй юридичними ознаками, що закріплені як у ст. 129 КК України, так і в інших кримінально-правових нормах Особливої частини кримінального закону. Якщо дії особи, що спочатку були націлені на вчинення погрози вбивством, набувають ознак готування або замаху на вбивство, то остаточна кваліфікація повинна містити ту норму, котра передбачає відповідальність за посягання на життя, а не на особисту безпеку особи.

У підрозділі 3.2. „Покарання за погрозу вбивством” узагальнено судову практику прийняття рішень у справах, порушених за ознаками злочину, відповідальність за який передбачена ст. 129 КК України. У роботі наголошується, що найчастіше суди призначають особі, визнаною винною у вчиненні погрози вбивством, обмеження волі на строк один чи два роки, проте застосовують положення ст. 75 КК України та звільняють осіб від відбування покарання з випробувальним строком (82 %).

У 8 % досліджених кримінальних справах суди призначали арешт на строк до шести місяців. У решті 10 % суди призначали або арешт, або обмеження волі, але вони поглиналися іншими, суворішими видами покарань у зв'язку із призначенням покарання за сукупністю злочинів в порядку ст. 70 КК України (погроза вбивством та, наприклад, зґвалтування).

У роботі зроблено висновок, що сучасна практика призначення покарання за погрозу вбивством не сприяє ефективному захисту суспільних відносин, що стали об'єктом посягання. Запропоновані зміни до визначення санкції ч. 1 ст. 129 КК України можуть забезпечити дійсне відбування покарання особами, визнаних винними у вчиненні зазначеного злочину, та відновлення порушених суспільних відносин.

У підрозділі 3.3. „Зарубіжний досвід правового регулювання кримінальної відповідальності за погрозу” досліджено кримінальне законодавство Азербайджанської Республіки, Киргизької Республіки, Латвійської Республіки, Естонської Республіки, Республіки Казахстан, Республіки Білорусь, Грузії, Литовської Республіки, Російської Федерації, Республіки Узбекистан, Австралії, Австрійської Республіки, Республіки Болгарія, Королівства Нідерландів, Федеративної Республіки Німеччина, Королівства Данії, Королівства Іспанії, Корейської Народної Демократичної Республіки, Республіки Польща, Турецької Республіки, Королівства Швеції, Французької Республіки, Японії. Критеріями, за якими аналізувалося зарубіжне кримінальне законодавство, стали елементи складу злочину та кваліфікуючі ознаки погрози. В результаті дослідження встановлено, що практично всі країни пострадянського простору передбачили норми, що встановлюють кримінальну відповідальність за погрозу. Однак зміст об'єкта погрози, спрямованість дій особи, яка її вчиняє, формулювання кваліфікуючих ознак відрізняються різноманітністю. Водночас ці норми характеризуються загальним підходом до питання закріплення вимоги про реальний характер погрози. Диспозиції розглянутих норм всіх держав СНД і Балтії містять вказівку на реальність побоювань реалізації погрози.

Кримінальне законодавство більшості країн дальнього зарубіжжя не містить реальності як обов'язкової ознаки погрози, проте в ньому є чіткі вказівки на способи вчинення останньої.

Доведено, що позитивний досвід зарубіжного законодавця в частині встановлення кваліфікуючих ознак погрози вбивством та покарання за неї, встановлення відповідальності за інші види погроз застосуванням фізичного насильства повинні знайти своє відображення у КК України. Так, у більшості проаналізованих кримінальних законів криміналізовано погрозу вбивством, вчинену групою осіб за попередньою змовою або без такої. Крім того, санкції цих норм містять значно суворіші види покарань та передбачають їх більший розмір, ніж ст. 129 КК України та інші статті, що передбачають кримінальну відповідальність за погрозу вбивством як самостійний склад злочину або спосіб його вчинення. Лише КК Республіки Узбекистан та Киргизької Республіки містять таку кваліфікуючу ознаку погрози вбивством, як вчинення її членом організованої групи або в інтересах останньої.

Встановлено, що у більшості кримінальних кодексів країн дальнього зарубіжжя відповідальність за погрозу встановлено у розділах про кримінальні проступки, а за погрозу вбивством - або як кваліфікуючі ознаки простої погрози, або у розділах проти свободи особи.



ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено наукове обґрунтування кримінальної відповідальності за погрозу вбивством та запропоновано удосконалену конструкцію норми, що встановлює кримінальну відповідальність за цей злочин; вироблено науково обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення відповідних положень законодавства та практики його застосування. Проведене дослідження дозволило сформулювати висновки та пропозиції, що у сукупності утворюють систему охорони особи від погроз в Україні і тим самим значно підвищують захист її особистої безпеки. Так, зокрема:

1. Розгляд генезису кримінально-правових норм щодо відповідальності за погрозу вбивством дозволяє констатувати, що караність цих діянь має досить глибоке коріння, оскільки пам'ятки правових актів, які визнавали ці порушення протиправними, відомі законодавству України з давніх часів. Конструювання цих норм змінювалось із розвитком законодавчої техніки в цілому і техніки побудови норм про погрозу вбивством зокрема. Так, вітчизняна кримінально-правова доктрина, спочатку визнаючи погрозу як виявлення умислу, згодом почала чітко виділяти такий спосіб вчинення злочину, як погроза, а потім визначила її як самостійний склад злочину. Узагальнення історії розвитку вітчизняного кримінального права про відповідальність за погрозу вбивством дало можливість виокремити чотири основні її етапи: 1) формування підґрунтя кримінальної відповідальності за цей злочин (Х-ХV ст.); 2) виникнення та спроба закріплення кримінальної відповідальності за його вчинення (XV-XVIII ст.); 3) остаточне закріплення та систематизація кримінальної відповідальності за цей злочин (XIX - середина XX ст.); 4) вдосконалення норм про кримінальну відповідальність за погрозу вбивством (середина XX - початок XXI ст.).

...