Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

12.00.02 - конституційне право; муніципальне право

УДК 342.736

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО НА ЗВЕРНЕННЯ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА ТА ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

Лазаренко Леся

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загальноправових дисциплін Навчально-наукового інституту права та психології Київського національного університету внутрішніх справ МВС України

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, професор Олійник Анатолій Юхимович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри загально-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права та психології

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Марцеляк Олег Володимирович, Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник Навчально-наукового інституту підготовки фахівців міліції громадської безпеки кандидат юридичних наук Боняк Валентина Олексіївна, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, начальник кафедри конституційного та міжнародного права

Захист відбудеться “25” червня 2010 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.04 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розісланий “21” травня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор Н.О. Щербак

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конституційні права людини і громадянина є постійним предметом дисертаційних досліджень. Одним з таких прав є право на звернення.

В його основі лежить природне право людини на свободу щодо колективних та індивідуальних звернень. Соціальна цінність даного права багато в чому залежить від того, яке місце і роль у процесі його реалізації відводиться самій людині, як забезпечується її свобода, охороняється і захищається її суб'єктивне право на звернення до органів державної влади і суб'єктів громадянського суспільства. Реальність демократії в суспільстві є основою реальності конституційних прав і свобод, включаючи і право на звернення людини і громадянина, тому формування українського громадянського суспільства і правової держави неможливе без постійного утвердження та забезпечення усіх прав і свобод людини і громадянина (включаючи і конституційне право на звернення).

Конституція України закріпила невідчужуваність, непорушність, невичерпність та забезпечення з боку держави конституційного права на звернення. Саме в цьому аспекті дослідження щодо можливості людини та громадянина в Україні звертатися з колективними та індивідуальними пропозиціями, зауваженнями, заявами, клопотаннями та скаргами представляє науковий і практичний інтерес. В роботі ми зупинилися на дослідженні поняття, видів, змісту конституційного права людини і громадянина на звернення та ролі держави і громадянського суспільства в його забезпеченні. Конституційне право людини і громадянина на звернення, що закріплюється в ст. 40 Основного Закону, є не тільки можливістю людини і громадянина пропонувати пропозиції та давати зауваження, а й засобом забезпечити реалізацію своїх прав шляхом заяв і клопотань та вимагати поновлення порушеного права шляхом скарги. Враховуючи те, що згідно зі ст. 8 Конституції України норми Основного Закону нашої держави є нормами прямої дії, важливою видається проблема щодо розробки конкретних механізмів реалізації названого суб'єктивного права.

Окремі конституційні права в Україні постійно досліджувалися і досліджуються такими вченими, як В. Боняк, С. Гусарєв, В. Денисов, М. Козюбра, В. Копейчиков, М. Костицький, А. Колодій, Г. Лаврик, Л. Липачова, О. Марцеляк, А. Олійник, М. Орзих, В. Погорілко, П. Рабінович, В. Сіренко, О. Тихомиров та ін. Питання забезпечення реалізації конституційного права на звернення в Україні ніким не досліджувалися, що визначає новизну і теоретичну актуальність теми.

Конституція і закони України покладають на державу, її органи, суб'єктів громадянського суспільства обов'язки забезпечення прав людини і громадянина, включаючи і право на звернення. Важливе місце серед державних органів належить правоохоронним органам України, які постійно в своїй діяльності повинні створювати сприятливі умови для реалізації людиною своїх прав (включаючи і конституційне право на звернення), охороняти і захищати це суб'єктивне право від правопорушень та вживати всіх передбачених законодавством, заходів по його відновленню. Дослідження повноважень, форм і методів діяльності органів держави та суб'єктів громадянського суспільства (органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, ЗМІ тощо) по забезпеченню реалізації конституційного права на звернення людини і громадянина допомогло зробити певні висновки і рекомендації, сприятиме вдосконаленню їх діяльності по забезпеченню конституційного права людини і громадянина на звернення.

За роки незалежності нашої держави вже зроблено і робиться багато важливих і успішних кроків на шляху реалізації, охорони і забезпечення конституційних прав людини і громадянина у тому числі і щодо формування та вдосконалення конституційного права на звернення людини і громадянина. Створюється правова база щодо його гарантування в Україні на всіх рівнях державної влади. Важливе місце в даному процесі належить саме науковим дослідженням. Потребують удосконалення і ст. 40 Конституції України та Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Отже, вибрана тема дисертаційного дослідження є актуальною як з позиції конституційної науки, так і з практики реалізації конституційного права людини і громадянина на звернення і не викликає сумнівів щодо її новизни.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (затвердженої Законом України від 18 березня 2004 року № 1629-IV) та Указу Президента України від 7 лютого 2008 року № 109 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт КНУВС на 2009 р. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 2 від 26 лютого 2008 р.), розглянута та схвалена в Управлінні координації та планування наукових досліджень Академії правових наук України (реєстраційний № 147, 2009 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є здійснення комплексного аналізу поняття, видів, змісту конституційного права людини і громадянина на звернення та забезпечення його органами держави і суб'єктами громадянського суспільства в Україні.

Визначена мета зумовила постановку і розв'язання таких завдань:

- дослідити доктринальні і нормативно-правові джерела конституційного права на звернення людини і громадянина;

- з'ясувати поняття і ознаки конституційного права на звернення людини і громадянина;

- сформулювати критерії класифікації та поділити на види конституційне право, що досліджується;

- визначити зміст конституційного права на звернення людини і громадянина;

- дослідити зміст забезпечення конституційного права на звернення;

- проаналізувати діяльність органів і посадових осіб держави щодо забезпечення конституційного права людини і громадянина на звернення;

- дати характеристику забезпечення конституційного права на звернення суб'єктами громадянського суспільства;

- сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства і практики забезпечення конституційного права людини і громадянина на звернення.

Об'єктом дослідження є конституційні політичні права та свободи людини і громадянина в Україні.

Предметом дослідження є конституційне право людини і громадянина на звернення та його забезпечення в Україні.

Методи дослідження. Методологічними засадами даного дослідження є сукупність методів наукового пізнання, до яких належать філософські, загальнонаукові (діалектичний, порівняльний, історичний, системний, структурний, функціональний, узагальнення) та спеціальні (конкретно-історичний, формально-правовий, порівняльно-правовий, спеціально-юридичний) методи.

Методи використовувались відповідно до поставленої мети і завдань, з урахуванням специфіки об'єкта та предмета дослідження. Філософські методи у вигляді законів і категорій застосовувалися при дослідженні узагальнень діяльності конкретних органів держави і суб'єктів громадянського суспільства. Так, закон накопичення певної кількості і перехід до іншої якості застосовувався при узагальненні роботи зі зверненнями громадян до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, що досліджувалось у розділі 3 «Забезпечення конституційного права на звернення людини і громадянина в Україні». Історичний метод дав можливість дослідити ґенезу конституційного права на звернення та його забезпечення органами держави і громадянського суспільства. Зокрема, він застосовувався для аналізу виникнення і розвитку правового регулювання права на індивідуальне і колективне звернення, що досліджувалось у розділі 1 - «Джерела дослідження конституційного права на звернення людини і громадянина в Україні». Системно-структурний метод застосовувався при комплексному аналізі конституційного права на звернення та діяльності суб'єктів держави і громадянського суспільства щодо його забезпечення, що досліджувалось у розділах 2 та 3. На основі порівняльно-правового методу здійснено аналіз організації роботи щодо забезпечення права на звернення у зарубіжних державах з метою виявлення їх позитивних рис та недоліків і врахування цього досвіду для вітчизняного законодавства щодо забезпечення конституційного права на звернення (розділ 1). Застосування статистичного методу дозволило порівняти статистичні дані про діяльність різних державних і самоврядних органів щодо роботи зі зверненнями громадян (розділ 3). При формулюванні визначень, аналізі позицій дослідників та змісту конституційного права на звернення були використані окремі прийоми формально-логічного методу наукового пізнання: опис, класифікацію, аналіз та синтез, метод тлумачення правових норм, порівняльно-правовий метод тощо.

Емпіричною основою дослідження є матеріали соціологічного дослідження, при якому було опитано 528 осіб. Участь у опитуванні брали особи різного віку, більшість з яких працює в судових і правоохоронних органах, з них 360 (68,2 %) працюють від двох до двадцяти років та мають певний стаж роботи, що дає їм змогу чітко розуміти функції, компетенцію, форми і методи діяльності цих органів щодо забезпечення конституційного права людини і громадянина на звернення. Такий підбір респондентів свідчить про те, що репрезентативність опитування є достатньо ефективною. Крім соціологічних досліджень, в дисертації використані практичні дані діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших виконавчих і судових органів та суб'єктів громадянського суспільства.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є однією з перших в Україні робіт, присвячених комплексному дослідженню конституційного права людини і громадянина на звернення. Крім того, новизна обумовлюється постановкою проблеми, необхідністю прийняття окремих законів та внесення змін до тексту Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року та інших нормативно-правових актів.

В роботі сформульовано положення і висновки, які відрізняються науковою новизною або містять її елементи:

вперше:

1. Було сформульовано: А) визначення конституційного права людини і громадянина на звернення. Це закріплені нормами Конституції та законів України можливості громадян України, іноземців і осіб без громадянства подавати до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, їх службових і посадових осіб, інших суб'єктів зауваження та пропозиції, що стосуються їх статутної діяльності, заяви або клопотання щодо реалізації громадянських, політичних, соціальних, економічних, культурних та особистих прав і законних інтересів та скарги про їх порушення і отримувати обґрунтовані відповіді у встановленому законом порядку та у визначені строки; Б) ознаки конституційного права на звернення: 1) наявність норми об'єктивного права, що закріплює можливість подавати пропозиції, зауваження, заяви, клопотання, скарги; 2) можливість обирати усну чи письмову форму звернення; 3) здатність бути суб'єктом звернення тобто бути: а) громадянином України; б) іноземцем; в) особою без громадянства; г) особою з подвійним громадянством; д) біженцем; 4) можливість направляти звернення до: а) органів державної влади; б) органів місцевого самоврядування; в) керівників підприємств, установ, організацій різних форм власності; г) об'єднань громадян; д) засобів масової інформації; е) їх посадових і службових осіб тощо; 5) можливість звертатися з приводу дотримання суб'єктами їх функціональних обов'язків статутної діяльності та забезпечення людині і громадянину їх прав, свобод і гарантій, не порушення названих суб'єктивних прав та сприяння щодо виконання юридичних обов'язків; 6) можливість вимагати розглянути звернення; 7) гарантії отримувати обґрунтовану відповідь на своє звернення у встановлений законом строк.

2. Для класифікації названого конституційного права запропоновано використати такі критерії: 1) залежно від: а) суб'єктів (людина, громадянин); б) виду суб'єкта (індивід, колектив); в) суб'єкта, до якого звертаються (орган держави, громадянського суспільства); 2) за генезою (природні, похідні); 4) за характером утворення (конституційні, доповнюючі); 5) за черговістю їх включення до конституції (першого, другого, третього поколінь); 6) за ступенем їх абсолютизації (такі, що підлягають обмеженню, і такі, що не підлягають обмеженню); 7) за змістом (громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні і культурні); 8) за територією (внутрішньонаціональні, міжнародні); 9) інші.

3. Поняття і структуру змісту конституційного права на звернення пропонується розглядати так: 1) зміст конституційного права людини і громадянина на звернення - це система суб'єктивних можливостей уповноваженого і зобов'язаних суб'єктів щодо порядку розгляду державними чи самоврядними органами, службовими чи посадовими особами, суб'єктами громадянського суспільства пропозицій, клопотань та скарг; 2) елементами змісту конституційного права на звернення є можливості: а) кожного (як громадянина України, так і особи, що не є громадянином України) з власної волі, усно чи письмово, одноосібно чи в колективі звертатися (чи не звертатися) до органів і посадових осіб Української держави і громадянського суспільства з пропозиціями, зауваженнями, заявами, клопотаннями і скаргами; б) особи вимагати від зобов'язаних суб'єктів діяти в межах, передбачених Конституцією і законами України, зареєструвати отримане звернення і в визначений термін об'єктивно його розглянути та дати обґрунтовану відповідь по суті звернення; в) користуватися соціальним благом участі в управлінні справами держави і суспільства; впливу на поліпшення діяльності державних органів їх посадових і службових осіб і суб'єктів громадянського суспільства; реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів; г) при необхідності вимагати відновити своє порушене право на звернення та відшкодувати матеріальні і моральні збитки, завдані порушенням конституційного права людини і громадянина на звернення в Україні.

4. Сформульовано поняття і елементи змісту забезпечення конституційного права людини і громадянина на звернення. Забезпечення конституційного права людини і громадянина на індивідуальне чи колективне звернення - це створення людині і громадянину умов щодо можливості викласти письмово пропозицію чи зауваження, заяву чи клопотання та скаргу або особисто в усній формі звернутися до органу, службової чи посадової особи з пропозицією, клопотанням чи скаргою, здійснення охорони і захисту таких можливостей від ймовірного правопорушення, відновлення порушеного права та відшкодування матеріальних і моральних збитків, завданих правопорушенням. У зміст забезпечення конституційного права на звернення слід включати: а) створення людині і громадянину сприятливих умов для реалізації конституційного права на індивідуальне чи колективне звернення в усній чи письмовій формі; б) охорона права людини на індивідуальне чи колективне звернення від будь-якого правопорушення; в) захист права людини і громадянина на індивідуальне чи колективне звернення шляхом припинення правопорушення та притягнення винуватих до юридичної відповідальності; г) відновлення порушеного права на звернення та відшкодування спричиненої шкоди;

удосконалено:

5. Пропозиції щодо: 1) дослідження права на звернення людини і громадянина в Україні на загальнотеоретичному і галузевому рівнях, в його об'єктивному і суб'єктивному розуміннях, починаючи з найдавніших часів до сьогодення; 2) періодизації розвитку права, що досліджується у рабовласницький, феодальний, новий і новітній часи: а) в рабовласницький період розвитку суспільства, хоч і існує класова нерівність (є вільні люди і раби), в той же час можливість вільних людей мати приватну власність, особисту недоторканність, інші можливості дають їм право звертатися до правителів, судових чи інших державних органів з проханням захистити їх суб'єктивні права; б) в умовах середньовіччя виникають нові теорії розуміння прав людини та можливостей їх забезпечення з боку влади. Право на петицію чи скаргу стає одним з засобів здійснення усіх інших прав і свобод людини та обов'язком держави і суспільства забезпечувати їх здійснення; в) в умовах нового часу це право досліджено рядом філософів, юристів та інших учених. Отримали подальше удосконалення проблеми розуміння принципу рівності, індивідуальної свободи, основних прав і свобод людини, засобів їх забезпечення державою і громадянським суспільством, їх деталізації та нормативного закріплення, включаючи і такі джерела, як основний закон кожної окремої держави.

6. Елементи забезпечення щодо: 1) створення сприятливих умов стосовно здійснення людиною і громадянином конституційного права на звернення зобов'язані державні організації та організації громадянського суспільства, їх посадові та службові особи шляхом удосконалення діяльності при: а) утвердженні конституційного права на звернення; б) прийнятті, реєстрації, розгляді, вирішенні і підготовці обґрунтованої відповіді по індивідуальних і колективних письмових зверненнях; в) особистому зверненні людини і громадянина.

7. Систему суб'єктів, що призвані забезпечувати конституційне право на звернення, до яких слід відносити державні і недержавні організації, приватних і посадових осіб, що мають повноваження приймати, реєструвати, розглядати звернення особи, приймати по них відповідні рішення і давати відповіді по суті. 1) В систему органів держави, що покликані забезпечувати реалізацію прав людини і громадянина, в тому числі і конституційного права на звернення, входять законодавчі, виконавчі, судові і контрольно-наглядові органи. 2) До системи суб'єктів громадянського суспільства, що забезпечують конституційне право на звернення, відносяться такі суб'єкти: а) місцеве самоврядування (територіальні громади, органи і посадові та службові особи); б) об'єднання громадян (політичні партії, профспілки, творчі спілки, релігійні організації та інші громадські об'єднання); в) фізичні особи, як окремі підприємці та господарські підприємницькі корпорації різних форм власності (приватної, кооперативної, муніципальної, державної, спільної тощо); г) власники засобів виробництва; д) засоби масової інформації тощо. 3) Охорону конституційного права особи на звернення від правопорушень здійснюють як самі організації, що розглядають звернення, так і їх вищестоящі органи і посадові особи. 4) Захист конституційного права на звернення здійснюється тими структурами, які безпосередньо їх розглядають та їх вищестоящими організаціями, службовими і посадовими особами. 5) Забезпечення конституційного права на індивідуальні і колективні звернення передбачає відновлення порушеного права та відшкодування матеріальних і моральних збитків у повному обсязі;

дістали подальшого розвитку:

8. Пропозиції щодо: А) прийняття окремих законів: 1) Адміністративно-процесуального кодексу України; 2) законів України: а) Про статус Президента України; б) Про Верховну Раду України; в) Про центральні органи виконавчої влади в Україні; Б) пропозиції щодо внесення змін в окремі закони та підзаконні нормативно-правові акти: а) Про звернення громадян; б) Про Конституційний Суд України; в) Про Регламент Конституційного Суду України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в їх використанні в правотворчій діяльності (акт впровадження Комітету ВРУ з питань правосуддя № 04-30/18-19 від 13 січня 2010 р.), в навчальному процесі (акт впровадження Волинського національного університету ім. Лесі Українки № 324/ос від 29 жовтня 2008 р.), в практичній діяльності ОВС (акт впровадження ГУ МВС України у Волинській області № 836 від 29 жовтня 2008 р.) та в можливості їх використання:

- в подальших загальнотеоретичних дослідженнях;

- при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, довідників, наукових статей;

- при викладенні навчальних дисциплін та курсів «Конституційне право України», «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні», «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні», «Адміністративне право» в юридичних закладах та інших навчальних закладах;

- у науково-дослідницькій роботі студентів, аспірантів, докторантів, викладачів;

- у правовиховній роботі серед населення країни та студентів юридичних навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження. Результати досліджень, що викладені у дисертації, доповідались: на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави» (м. Черкаси 2008 р.; тези опубліковано); на Міжнародній інтернет-конференції «Розвиток України в XXI столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми» (м. Тернопіль 2008 р.; тези опубліковано); на міжвузівській науково-теоретичній конференції «Принципи гуманізму та верховенства права як умова розвитку демократичної, соціальної, правової держави (пам'яті професора В.В. Копєйчикова)» (м. Київ, 2009 р.; тези опубліковано); на міжвузівській науково-теоретичній конференції «Права людини та механізм їх забезпечення в Україні (у рамках загальноукраїнського тижня права)» (м. Київ, 2009 р.; тези опубліковано).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження містяться у восьми публікаціях, у тому числі чотирьох наукових статтях, надрукованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та чотирьох тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація є рукописом, який складається з вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел (210 найменувань на 20 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 225 сторінок, з них основного тексту - 193 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У «Вступі» обґрунтовується актуальність теми наукового дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначається його мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення, апробація, публікації та структура дослідження.

Розділ 1. «Джерела дослідження конституційного права на звернення людини і громадянина в Україні» включає в себе два підрозділи, які присвячено дослідженню та аналізу наукових і нормативних джерел, становлення і розвитку конституційного суб'єктивного права на звернення.

У підрозділі 1.1. «Доктринальні джерела дослідження конституційного права на звернення людини і громадянина» досліджено бачення вченими сутності права людини і громадянина звертатися до держави і суб'єктів громадянського суспільства. Їхні дослідження присвячені вирішенню таких завдань як визначення поняття, видів, змісту усіх, частини чи окремих конституційних прав, свобод людини та громадянина, їх гарантуванню та забезпеченню. При аналізі конституційного права, що є предметом нашого дослідження, було вивчено думки різних авторів щодо поняття, класифікації чи змісту конституційних прав та елементів їх забезпечення і на цій основі сформульовано свою точку зору стосовно права на звернення. З'ясовано, що в монографічних джерелах досліджується поняття, зміст, види, гарантування та забезпечення прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, окремих їх груп та окремих конституційних прав і свобод. Конституційне право на звернення та його забезпечення зобов'язаними суб'єктами держави та громадянського суспільства на рівні монографічного джерела в Україні ще не досліджувалося. Наголошено на тому, що одним з видів доктринальних джерел, з яких можна отримати інформацію щодо розуміння конституційного права на звернення людини і громадянина, є підручники з правознавства, міжнародного права, теорії держави і права, конституційного права, адміністративного права, цивільного права, державного будівництва і місцевого самоврядування, муніципального права, прав і свобод людини та громадянина тощо. Вони є доктринальними джерелами, з яких можна дістати інформацію щодо поняття, змісту, гарантій забезпечення конституційного права на звернення людини і громадянина.

Визначено, що навчальні посібники є самостійним доктринальним джерелом отримання знань щодо конституційних прав і свобод в цілому, та права на звернення зокрема. Аналіз знань про право на звернення, що містяться в посібниках, дало змогу глибше з'ясувати поняття, ознаки, зміст та процедуру забезпечення конституційного права на звернення.

Акцентовано увагу на тому, що аналіз наукових статей свідчить про те, що в Україні досліджуються окремі сторони поняття, ознак, змісту конституційного права на звернення, дається характеристика різних державних і недержавних інституцій, що здійснюють забезпечення реалізації названого конституційного права.

Встановлено, що доктринальними джерелами отримання інформації про поняття, зміст та забезпечення конституційного права на звернення є матеріали, що містяться у тезах конференцій. Також важливим джерелом, що дає змогу перевірити істинність теоретичних висновків і пропозицій про конституційні права (включаючи і право на звернення), є юридична практика, що сприяє удосконаленню доктринальних і нормативних джерел дослідження.

У підрозділі 1.2. «Нормативно-правові джерела дослідження конституційного права на звернення людини і громадянина» проаналізовано нормативно-правове регулювання названого суб'єктивного права в історичному і сучасному розумінні.

В історичному розумінні суб'єктивне право на звернення можна досліджувати в: а) рабовласницький період розвитку права; б) умовах середньовіччя; в) новий час; г) сучасних умовах.

В рабовласницький період розвитку права нормативно-правове регулювання суб'єктивного права на звернення здійснювалося: а) Законами Хаммурапі - царя Вавілона; г) Законами Ману; в) Законами Драконта; г) Законами ХІІ таблиць; д) іншими нормативно-правовими актами. Уже в період розвитку рабовласницького ладу існували судові органи, що розглядали заяви і скарги фізичних осіб. Осіб, які були винні у вчиненні правопорушень, карали. Формальна рівність усіх перед законом в умовах рабовласницького права була відсутня.

В умовах середньовіччя питання права на звернення регулювалися: а) Салічною і Англосаксонською правдами; б) Руською правдою; в) Великою хартією вольностей 1215 р.; г) Саксонським дзеркалом і Кароліною тощо. В період середньовіччя законами встановлювався порядок здійснення звернень та діяльність судових органів щодо розгляду звернень, доведення провини, забезпечення позову та винесення рішення по суті звернення. Звертатися з позовом чи скаргою мали право вільні люди.

В новий час право на звернення закріплювали такі акти: а) Петиція про права 1628 р.; б) Акт про краще забезпечення свободи підданих і про попередження ув'язнень за морями 1679 р.; в) Біль про права 1689 р.; г) американська Декларація прав Вірджинії 1776 р.; д) Декларація незалежності США 1776 р.; е) Конституція США 1787 р. і Білль про права 1791 р.; є) французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. та ін. В новий час право на звернення закріплювалося і в інших нормативних документах і гарантувалося державними органами як одне з політичних прав громадян. На початку ХХ століття назване суб'єктивне право отримало своє закріплення в конституціях європейських держав.

В сучасному розумінні нормативно-правове регулювання конституційного права на звернення людини і громадянина здійснюється: а) міжнародними договорами; б) законами України; в) підзаконними нормативно-правовими актами; г) іншими джерелами права.

Джерелами, що регулюють право на звернення, є міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України, завдяки чому вони є частиною законодавства України. Серед таких договорів, зокрема, можна назвати Загальну декларацію прав людини, яка була прийнята і проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. У ст. 6 Загальної декларації прав людини закріплюється, що «кожна людина, де б вона не була, має право на визнання її правосуб'єктності». Загальна декларація прав людини закріплює право усіх людей на звернення та рівний захист законом, ефективне поновлення в правах компетентним судом .

Серед законів, що закріплюють вищезгадане суб'єктивне право, слід назвати: 1) конституції зарубіжних країн; 2) Конституцію України; 3) Закони України. Серед конституцій зарубіжних країн, що регулюють суб'єктивне право на звернення, слід назвати: а) Конституцію Російської Федерації 12 грудня 1993 р.; б) Конституцію Естонської Республіки 28 червня 1992 р.; в) Конституцію Республіки Болгарія 12 липня 1991 р.; г) Конституцію Республіки Македонія 17 листопада 1991 р. та ін. Аналіз конституцій різних країн свідчить, що конституційне право на звернення закріплюється в основних законах держав не однаково. Узагальнюючи конституційні норми, можна виділити такі недоліки: а) закріплення суб'єктивного права лише за громадянином держави; б) не закріплення суб'єктів громадянського суспільства в якості тих, до кого можна звертатися; в) відсутність посилань на те, що більш докладно такі правовідносини можуть бути урегульовані законами та ін.

Конституційне право на звернення в Україні вперше було закріплене у Конституції Української РСР від 20 квітня 1978 р. У ст. 47 Конституції УРСР закріплювалося: «Кожен громадянин Української РСР має право вносити в державні органи і організації пропозиції про поліпшення їх діяльності, критикувати недоліки в роботі. Службові особи зобов'язані у встановлені строки розглядати пропозиції та заяви громадян, давати на них відповіді і вживати необхідних заходів. Переслідування за критику забороняється. Особи, які переслідують за критику, притягуються до відповідальності». З цієї норми не можна зрозуміти, про які саме види звернень іде мова. Конституція називає лише пропозиції та заяви. Нічого не говорилося про скарги, клопотання, зауваження.

Узагальнивши усі види звернень, Конституція України 1996 р. (ст. 40) закріпила, що «усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк». А в ст. 55 цієї Конституції також закріплене право кожного після використання всіх національних засобів правового захисту суб'єктивних прав «звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна».

Серед законів, що деталізують конституційне право на звернення, є закони України: а) «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.; б) «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р.; в) «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р.; г) «Про статус народного депутата України» від 22 березня 2001 р.; ґ) «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р.; д) «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р. та ін.

На думку здобувача, норма Конституції України, закріплена у ст. 40 є загальною, а норма ст. 55 ч. 3 є спеціальною. Тому обґрунтовується пропозиція доповнити Закон України «Про звернення громадян» нормами, що встановлюють порядок звернення до міжнародних організацій чи судових установ. Пропонується назвати статтю 18 Закону таким чином: «Права людини і громадянина при розгляді їх звернень».

Названі зміни мають бути розроблені щодо доповнення діючої інструкції чи підготовки тексту нової інструкції, де потрібно урегулювати усі питання діловодства за зверненнями громадян. На підставі внесених змін до діючих законів, Указу Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» доречно запропонувати: а) розробити Інструкцію з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації в новій редакції; б) кожному центральному органу державної виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, об'єднанню громадян, підприємству, установі і організації, установам засобів масової інформації розробити власні інструкції з питань звернень громадян.

В кінці розділу даються висновки, в яких сформульовано основні положення аналізу праць учених та різних правових джерел, а ще те, що світова і юридична практика свідчать про тривалий і складний процес розвитку суб'єктивного права людини і громадянина на звернення.

Розділ 2. «Поняття та зміст конституційного права на звернення людини і громадянина в Україні» включає два підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Поняття, ознаки та види конституційного права на звернення людини і громадянина» розкривається, що право на звернення в Україні, незважаючи на значний обсяг нормативних джерел і популяризацію у засобах масової інформації, у науці конституційного права залишається недостатньо дослідженим. Проблема полягає у невизначеності його поняття і політичної природи. Конституція України (ст. 40) закріпила можливість кожної особи направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Звернення розуміють як можливість кожної людини викласти у письмовій чи усній формі пропозицію чи зауваження, заяву чи клопотання, а також скаргу.

Від звернення, як конкретної дії (юридичного факту), слід відрізняти право на звернення. Воно може розглядатися як загальнотеоретичне і конституційне явище. Його слід розглядати у об'єктивному і суб'єктивному значенні. У об'єктивному значенні право на звернення є системою конституційних норм та норм законів України щодо порядку звернення, розгляду звернень, прийняття рішень по зверненнях та направлення відповідей особам, що звертаються, відповідальності осіб, винуватих у порушенні законодавства про звернення. Об'єктивне право на звернення - це система норм та принципів Конституції і законів України, підзаконних нормативно-правових актів, що забороняють певні дії, зобов'язують особу діяти відповідним чином чи уповноважують особу обирати варіант поведінки на власний розсуд. Отже, об'єктивне розуміння права на звернення - це юридична модель фактичної дії чи бездіяльності суб'єкта права, який прийняв рішення реалізувати своє суб'єктивне право на звернення.

У суб'єктивному розумінні конституційне право на звернення може бути схарактеризоване як можливість особи (громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, біженця) звертатися до органів держави та суб'єктів громадянського суспільства з пропозиціями, зауваженнями, заявами, клопотаннями та скаргами в письмовій та усній формах. Воно характеризується об'єктами і суб'єктами.

Суб'єктивне право на звернення - це закріплена нормами об'єктивного права можливість суб'єкта права обирати форму і вид звернення, здійснювати такі дії (звернення) чи утримуватися від них. Вищевикладене дає змогу сформулювати найбільш характерні ознаки суб'єктивного права людини і громадянина на звернення. Такими ознаками є: 1) наявність норми об'єктивного права, що закріплює можливість подавати пропозиції, зауваження, заяви, клопотання, скарги; 2) можливість обирати усну чи письмову форму звернення; 3) здатність бути суб'єктом звернення тобто бути: а) громадянином України; б) іноземцем; в) особою без громадянства; г) особою з подвійним громадянством; д) біженцем; 4) можливість направляти звернення до: а) органів державної влади; б) органів місцевого самоврядування; в) керівників підприємств, установ, організацій різних форм власності; г) об'єднань громадян; д) засобів масової інформації; е) їх посадових і службових осіб тощо; 5) можливість звертатися з приводу дотримання суб'єктами їх функціональних обов'язків статутної діяльності та забезпечення людині і громадянину їх прав, свобод і гарантій, не порушення названих суб'єктивних прав та не заважання щодо виконання юридичних обов'язків; 6) можливість вимагати розглянути звернення; 7) гарантії отримувати обґрунтовану відповідь на своє звернення у встановлений законом строк. конституційний звернення державний влада

Отже, конституційне право людини і громадянина на звернення - це закріплені нормами Конституції та законів України можливості громадян України, іноземців і осіб без громадянства та біженців подавати до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, їх службових і посадових осіб зауваження та пропозиції, що стосуються їх статутної діяльності, заяви або клопотання щодо реалізації громадянських, політичних, соціальних, економічних, культурних прав і законних інтересів та скарги про їх порушення і отримувати обґрунтовані відповіді у встановленому законом порядку та визначені строки.

Серед учених-конституціоналістів немає єдиної думки щодо класифікаційної групи, до якої слід відносити право на звернення. На думку здобувача, право на звернення слід відносити до конституційних політичних прав. Важливим засобом для дослідження конституційного права людини і громадянина на звернення є пошук критеріїв для їх класифікації.

Для класифікації названого конституційного права пропонується використати такі критерії: 1) залежно від: а) суб'єктів (людина, громадянин); б) виду суб'єкта (індивід, колектив); в) суб'єкта, до якого звертаються (орган держави, громадянського суспільства); 2) за генезою (природні, похідні); 3) за характером утворення (конституційні, доповнюючі); 4) за черговістю їх включення до конституції (першого, другого, третього поколінь); 5) за ступенем їх абсолютизації (такі, що підлягають обмеженню, і такі, що не підлягають обмеженню); 6) за конституційним видом (громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні, культурні); 7) за територією (внутрішньонаціональні, міжнародні); 8) за характеристикою звернень чи основних питань, що порушуються у зверненнях на пропозиції, зауваження, заяви, клопотання, скарги.

У підрозділі 2.2 «Зміст конституційного права на звернення людини і громадянина» доведено, що конституційне право на звернення, як і інші конституційні права і свободи, має власний зміст.

Щоб дослідити зміст конституційного права на звернення людини і громадянина, було вирішено такі завдання: 1) проаналізовано доктринальні джерела щодо розуміння змісту суб'єктивного права людини і громадянина; 2) визначено поняття змісту конституційного права на звернення та дано характеристику його ознак; 3) розглянуто кожний окремо взятий елемент змісту конституційного права на звернення; 4) сформульовано висновки і рекомендації.

На думку здобувача, зміст названого конституційного права включає в себе чотири можливості: а) на власні дії чи бездіяльність щодо письмового чи усного звернення до суб'єктів держави чи громадянського суспільства з пропозиціями, заявами чи скаргами; б) на дії зобов'язаного суб'єкта щодо забезпечення здійснення можливості звертатися до державних і громадянських інституцій; в) користування соціальним благом звернення для вирішення власних інтересів і потреб; г) захистити своє конституційне право на звернення за допомогою компетентних суб'єктів. Отже, зміст конституційного права людини і громадянина на звернення - це система суб'єктивних можливостей уповноваженого і зобов'язаних суб'єктів щодо порядку розгляду державними чи самоврядними органами, службовими чи посадовими особами, суб'єктами громадянського суспільства пропозицій, зауважень, клопотань, заяв та скарг.

В кінці розділу зроблено висновки і даються рекомендації щодо поняття і змісту конституційного права на звернення.

Розділ 3. «Забезпечення конституційного права на звернення людини і громадянина в Україні» присвячений дослідженню поняття і змісту забезпечення названого конституційного права, його забезпечення органами і посадовими особами держави та суб'єктами громадянського суспільства, складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Поняття і зміст забезпечення конституційного права на звернення людини і громадянина» визначається, що забезпечення конституційного права на звернення передбачає необхідність з'ясування терміна «забезпечення». Не існує однозначного розуміння термінів «забезпечення» і « захист». Здобувач поділяємо думку правників, які під забезпеченням конституційних свобод розуміють створення сприятливих умов для їх здійснення, їх охорону і захист від правопорушень, відновлення порушеного права і відшкодування збитків.

Отже, забезпечення конституційного права на звернення людини і громадянина - це діяльність державних організацій, їх посадових і службових осіб, суб'єктів громадянського суспільства по створенню людині і громадянину сприятливих умов стосовно їх можливостей викласти письмово пропозицію чи зауваження, заяву чи клопотання, а також скаргу або особисто в усній формі звернутися до відповідних суб'єктів та здійсненню зобов'язаними суб'єктами охорони і захисту таких можливостей від ймовірного правопорушення, використанню ними засобів щодо відновлення порушеного права та відшкодування матеріальних і моральних збитків, завданих правопорушенням.

Для визначення змісту забезпечення конституційного права на звернення слід сформулювати його елементи. До такого змісту доречно включити діяльність державних і недержавних суб'єктів по: а) створенню умов людині і громадянину для реалізації конституційного права на звернення; б) його охороні від правопорушень; в) захисту конституційного права на звернення; г) відновленню при порушені конституційного права на звернення; д) відшкодуванню завданих порушенням конституційного права на звернення моральних і матеріальних збитків.

Отже, до змісту забезпечення конституційного права на звернення слід включати: а) діяльність суб'єктів держави і громадянського суспільства щодо здійснення конституційного права на звернення; б) створення людині і громадянину сприятливих умов для реалізації конституційного права на звернення в усній чи письмовій формі; в) охорона конституційного права людини на звернення від будь-якого правопорушення; г) захист конституційного права на звернення шляхом припинення правопорушення та притягнення винуватих до юридичної відповідальності; д) відновлення порушеного конституційного права на звернення та відшкодування спричиненої шкоди.

Створювати сприятливі умови щодо здійснення людиною і громадянином конституційного права на звернення зобов'язані державні організації та організації громадянського суспільства, їх посадові та службові особи шляхом удосконалення діяльності при: а) утвердженні конституційного права на звернення; б) прийнятті, реєстрації, розгляді, вирішенні і підготовці обґрунтованої відповіді по індивідуальних і колективних письмових зверненнях; в) особистому зверненні людини і громадянина.

До системи суб'єктів, що покликані забезпечувати конституційне право на звернення, слід відносити державні і недержавні організації, приватних і посадових осіб, що мають повноваження приймати, реєструвати, розглядати звернення особи, приймати по них відповідні рішення і давати відповіді по суті. В систему органів держави, що покликані забезпечувати реалізацію конституційного права на звернення, входять законодавчий, виконавчі, судові і контрольно-наглядові органи. До системи суб'єктів громадянського суспільства, які забезпечують конституційне право на звернення, відносяться такі суб'єкти: а) місцеве самоврядування (територіальні громади, органи і посадові та службові особи); б) об'єднання громадян (політичні партії, профспілки, творчі спілки, релігійні організації та інші громадські об'єднання); в) фізичні особи, як окремі підприємці та господарські підприємницькі корпорації різних форм власності (приватної, кооперативної, муніципальної, державної, спільної тощо); г) власники засобів виробництва; д) засоби масової інформації тощо. Охорону конституційного права особи на звернення від правопорушень здійснюють як самі організації, що розглядають звернення, так і їх вищестоящі органи і посадові особи. Захист конституційного права на звернення здійснюється тими структурами, які безпосередньо їх розглядають та їх вищестоящими організаціями, службовими і посадовими особами. Забезпечення конституційного права на індивідуальні і колективні звернення передбачає відновлення порушеного права та відшкодування матеріальних і моральних збитків у повному обсязі.

У підрозділі 3.2. «Забезпечення конституційного права на звернення людини і громадянина органами і посадовими особами держави» серед завдань дослідження було визначено необхідність розглянути систему органів і посадових осіб держави, які мають забезпечувати назване право, їх діяльність по забезпеченню цього права, формулювання висновків і рекомендацій щодо вдосконалення його забезпечення.

Характеристика забезпечення конституційного права на звернення людини і громадянина передбачає аналіз діяльності державних органів і їх посадових осіб щодо створення сприятливих умов для його реалізації, охорони, захисту та поновлення у разі його порушення. Сьогодні ще не існує єдиного розуміння системи державних органів та посадових осіб, на які покладався б обов'язок утвердження і забезпечення конституційного права, яке досліджується.

Серед державних органів (їх посадових осіб), що організовують, утверджують та забезпечують конституційне право людини і громадянина на звернення, проаналізовано діяльність Верховної Ради України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, судових і контрольно-наглядових органів та їх посадових і службових осіб.

Отже, органами, що утверджують та забезпечують здійснення конституційного права на звернення є: а) Верховна Рада (парламент) України; б) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; в) Президент України (глава держави); г) Кабінет Міністрів України; д) центральні і місцеві органи виконавчої влади; е) судові органи (Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції); є) контрольно-наглядові органи; ж) посадові та службові особи названих органів.

В якості рекомендацій запропоновано прийняття окремих законів та внесення до них змін. На нашу думку, слід: 1) прийняти: а) Адміністративно-процесуальний кодекс України; б) Закон України «Про Президента України»; 2) внести зміни до законів України та інших актів: а) Про Конституційний Суд України; б) Про статус народного депутата України; в) Про Регламент Конституційного Суду України щодо розгляду усіх конституційних звернень Головою Конституційного Суду України і направлення відповідей суб'єктам конституційних звернень за своїм підписом; 3) внести в навчальні плани з дисциплін та курсів «Державне будівництво і місцеве самоврядування України» та «Адміністративне право» теми щодо організації роботи зі зверненнями громадян.

У підрозділі 3.3. «Забезпечення конституційного права на звернення людини і громадянина суб'єктами громадянського суспільства» зазначається, що суб'єкти громадянського суспільства в Україні безпосередньо беруть участь у забезпеченні конституційного права людини і громадянина на звернення. В Україні ці питання ще не досліджувалися. Щоб з'ясувати коло суб'єктів громадянського суспільства, які забезпечують конституційне право людини і громадянина на звернення, було поставлене завдання зрозуміти поняття громадянського суспільства та його структуру. Вітчизняні правники визначають громадянське суспільство, як «спільність вільних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною і особистою свободою, надійним соціальним захистом, а також брати участь у політичному житті країни». В науці конституційного права існують різні точки зору щодо структури громадянського суспільства.