Теоретико-методологічні засади ефективності господарського судочинства

19

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 346.14+346.9

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА

Спеціальність 12.00.04 - господарське право,

господарсько-процесуальне право

А вт о р е ф е р а т дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

ДЕМЧЕНКО СЕРГІЙ ФЕДОРОВИЧ

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі правових проблем підприємництва Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України ЩЕРБИНА Валентин Степанович, НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, завідувач відділу правових проблем підприємництва (м. Київ)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор КАМЕНКОВ Віктор Сергійович, Голова Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь (м. Мінськ)

доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України ЛУЦЬ Володимир Васильович, Академія муніципального управління, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін (м. Київ)

доктор юридичних наук, доцент ЮЛДАШЕВ Олексій Хашимович, завідувач кафедри цивільного та господарського права Інституту права імені князя Володимира Великого (м. Київ).

Захист відбудеться 17 вересня 2010 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 12 серпня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Михальнюк О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Метою судової та інших соціальних реформ, що здійснюються в Україні, є формування демократичної правової держави, створення розвиненого громадянського суспільства, де гідність особи, її здоров'я, права і свободи, недоторканість та безпека гарантуються Конституцією і є найвищою соціальною цінністю.

Чи не найважливішою умовою і одночасно результатом створення розвиненого громадянського суспільства є доступне і справедливе судочинство. Саме на створення такого судочинства спрямована, зокрема, «Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів», схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 року.

Важливу роль у досягненні економічних і соціальних цілей суспільства, виконанні завдань, передбачених Концепцією вдосконалення судівництва, відіграє якісне господарське судочинство. Ось чому забезпечення його ефективності, наукове визначення і розробка засобів його підвищення набуває великого суспільного значення. Проте відсутність системного теоретичного дослідження ефективності господарського судочинства унеможливлює комплексне вирішення проблем забезпечення цієї ефективності. Невирішеними залишаються питання щодо поняття і правової природи ефективності господарського судочинства з урахуванням комплексності її соціальних, економічних і правових властивостей; потребують виявлення чинники цієї ефективності; не визначено ролі якості господарського права в забезпеченні ефективності господарського судочинства; не з'ясовано напрямів забезпечення ефективності господарського судочинства; нарешті, не з'ясовано, яким чином можуть бути застосовані заходи щодо створення модельних судів, підвищення якості підготовки суддівського корпусу для забезпечення ефективності господарського судочинства, не вирішено деякі інші, пов'язані з цим, питання.

Викладене свідчить про актуальність і доцільність дослідження теоретико-методологічних засад забезпечення ефективності господарського судочинства як важливої наукової проблеми, що потребує вирішення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану наукових досліджень Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва НАПрН України на 2008-2010 рр. «Проблеми здійснення та захисту суб'єктивних цивільних прав» (державний реєстраційний № 0108U000494).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення напрямів системного забезпечення ефективності господарського судочинства з урахуванням гармонізації найбільш суттєвих її факторів.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:

- визначення правової природи та поняття ефективності господарського судочинства;

- виявлення ролі і значення вдосконалення правового регулювання господарського процесу у забезпеченні ефективності господарського судочинства;

- визначення системи чинників, що суттєво впливають на забезпечення ефективності господарського судочинства;

- виявлення чинників підвищення ефективності господарського судочинства у світлі реалізації «Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів»;

- розробка пропозицій щодо розв'язання теоретичних і прикладних проблем розмежування господарської та адміністративної юрисдикцій;

- підготовка рекомендацій щодо використання медіації як напряму вдосконалення господарського судочинства;

- формулювання критеріїв вдосконалення господарського законодавства як напряму підвищення ефективності господарського судочинства;

- оцінка результатів кодифікації господарського законодавства та розробка пропозицій з управління якістю господарсько-правових актів як важливих напрямів вдосконалення цього законодавства;

- визначення сутності і функцій судового контролю;

- визначення морально-правових засад господарського судочинства, проблем дотримання суддею вимог правосуддя, нейтралізації зловживань правом.

Об'єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що складаються в процесі забезпечення ефективності господарського судочинства. господарський законодавство кодифікація судочинство

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади ефективності господарського судочинства.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали загальна теорія систем, а також загальнонаукові і спеціальні методи: системного аналізу, формально-логічний, діалектичний, історичний, аналітико-синтетичний, порівняльно-правовий тощо. За допомогою формально-логічного методу розкрито поняття та правову природу ефективності господарського судочинства. Історичний метод використовувався при обґрунтуванні морально-правових засад господарського судочинства. Загальна теорія систем, діалектичний, формально-логічний метод, методи системного аналізу дозволили провести аналіз ефективності господарського судочинства та виявити систему чинників, що забезпечують підвищення цієї ефективності. Аналіз сучасного стану господарського судочинства в Україні у сфері дослідження, розробка пропозицій щодо застосування медіації у господарському процесі здійснено автором за допомогою аналітико-синтетичного та порівняльно-правового методів. Застосування зазначених методів дозволило урахувати досвід не тільки України, але й інших країн, сформулювати пропозиції, які відповідають вимогам повноти (достатності) та необхідності стосовно досягнення цілей дослідження - підвищення ефективності господарського судочинства.

Теоретичну основу дослідження складають роботи таких вітчизняних і зарубіжних учених, як: Л. І. Абалкін, Т.Є. Абова, Г.В. Атаманчук, С. С. Алексєєв, І. Л. Бачило, О. А. Беляневич, Т.В. Боднар, Є.А. Борисова, Й.Г. Богдан, В.Д. Бринцев, Ю.М. Грошовий, А.О. Добровольський, О.М. Вінник, В.В. Городовенко, К.Ф. Гуценко, М.А. Гурвич, М.Л. Ентін, Д. В. Задихайло, І.Є. Замойський, Г.Л. Знаменський, В.С. Каменков, С.Ю. Кац, Х.О. Каю, М.І. Клеандров, В.М. Лебєдєв, А.Л. Лікас, В.В. Луць, І.Є. Марочкін, М.М. Міхєєнко, Т.Г. Морщакова, Л.М. Москвич, І.Л. Петрухін, А.Й. Осетинський, І.Г. Побірченко, О.П. Подцерковний, Д.М. Притика, О.І. Рабцевич, П.М. Рабинович, В.О. Ржевський, В.І. Тертишніков, В. А. Устименко, Н.О. Чечина, М.Й. Штефан, О.Х. Юлдашев, В.В. Ярков та ін.

Нормативну основу дослідження склали: господарське, цивільне і процесуальне (господарське, адміністративне, цивільне) законодавство України, а також окремі нормативно-правові акти Англії, Данії, Іспанії, Італії, Росії, США, Франції, Японії. Емпіричну основу - офіційні статистичні дані, судова практика.

Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним господарсько-правовим дослідженням теоретико-методологічних засад підвищення ефективності господарського судочинства, на основі якого обґрунтовано нові теоретичні положення щодо виявлення чинників цієї ефективності та оптимізації її складових. У результаті дослідження отримано такі основні наукові результати:

Уперше:

- розроблено теоретико-методологічні засади підвищення ефективності господарського судочинства, що включають визначення функціональної ролі господарського судочинства, поняття його ефективності; складові і класифікацію видів ефективності судочинства;

- розкрито функціональну роль господарського судочинства як засобу впливу на економічні відносини. Зроблено висновок про те, що цей вплив завжди є суттєвим, однак може бути позитивним (якщо своєчасно, у розумні строки господарським судом (судами) виносяться правосудні справедливі рішення. У цьому разі можна говорити про позитивну ефективність господарського судочинства) і негативним (коли строки розгляду спорів невиправдано затягуються, постановляються неправосудні, несправедливі рішення). У такому випадку мова може йти про негативну ефективність господарського судочинства;

- введено у науковий обіг поняття ефективності господарського судочинства. Під ефективністю судочинства (господарського судочинства), передусім, розуміється характеристика його стану, виходячи зі ступеню реалізації цільової функції судочинства - переведення звичного відправлення судочинства у ранг правосуддя (суду по совісті, божій справедливості). Ефективне судочинство - це правосуддя, яке здійснюється в рамках належної судової юрисдикції, у відповідності зі справедливим законодавством, за раціональними судовими процедурами, які здійснюються у розумні строки, а прийняті судові рішення виконуються у встановлені терміни;

- доведено, що ефективність господарського судочинства включає дві складові: соціальну (доступність правосуддя) і економічну;

- запропоновано класифікацію видів ефективності судочинства. Ця ефективність може розрізнятися, по-перше, за характером (економічна і соціальна); по-друге, за змістом (позитивна і негативна); по-третє, за способом дії (інформаційна, ідеологічна, загальноосвітня дія на індивідуальну, групову, суспільну свідомість); по-четверте, за критерієм керованості (очікувана і несподівана); по-п'яте, за ступенем реальності (запланована, очікувана і реальна).

- виявлено чинники, що суттєво впливають на забезпечення доступності правосуддя та ефективність господарського судочинства. Це:

1) вдосконалення порядку розгляду господарських спорів, прийняття, перегляду рішень господарських судів та забезпечення виконання цих рішень. В рамках цього вдосконалення лежить прийняття Кодексу господарського судочинства, визначення юрисдикції господарських судів, відокремлення її від інших видів юрисдикції, зокрема, від юрисдикції адміністративних судів; визначення складу та структури судової системи у цілому, розмежування компетенцій Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів; включення до стадій господарського процесу етапу виконання рішень господарських судів, віднесення до судової влади сфери примусового виконання тощо;

2) вдосконалення господарського законодавства, виходячи з критеріїв забезпечення верховенства права, встановлення нормативною моделлю тих чи інших відносин (сукупністю норм господарського законодавства, що діє в той чи іншій предметній сфері), дійсної юридичної рівноваги між їх учасниками; відсутність колізій у національному законодавстві;

3) дотримання суддею вимог справедливості і моральності, незловживання ним правом, а також дотримання розумності строків розгляду справи;

4) організаційна досконалість діяльності суду: наявність (чи відсутність) спеціальної структури, яка б виконувала функції організаційного забезпечення діяльності судів, тобто заходів фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру;

5) засоби забезпечення прозорості (в т.ч. і сучасні інформаційні технології) у розподілі справ між суддями, а також у подальшому розгляді справи; громадська думка, ЗМІ, лобіювання з боку тих чи інших політичних сил, громадських організацій, наукова думка щодо якості (ефективності) судового розгляду спорів, правосудності рішень господарських судів;

- доведено, що саме комплексний, системний підхід до судового (господарського) процесу може забезпечити досягнення цілей дослідження - розроблення теоретико-методологічних засад підвищення ефективності господарського судочинства та напрацювання відповідних конструктивних (практично результативних) рекомендацій задля досягнення зазначеної мети;

- розроблено концептуальні положення щодо судового контролю, здійснюваного в процесі судочинства, згідно з якими процес господарського судочинства можна інтерпретувати, з позицій його сутності, як здійснення судового контролю за його об'єктом - діями (бездіяльністю) відповідача та позивача по справі. У цьому разі завданнями судочинства (як судового контролю) є усунення розходжень між ситуацією, яка виникла (визначена у позовній заяві) і відповідною нормативною (правовою) моделлю - сукупністю правових актів, що регулюють відповідні відносини. Завдання - усунення розходжень, у свою чергу, доцільно інтерпретувати як задачу поновлення юридичної рівноваги, що була порушена у відносинах між сторонами спору;

- сформульовано положення щодо принципової можливості виміру ступеню ефективності контрольної діяльності суду. Зроблено висновок про те, що ця ефективність може бути нульовою, якщо суд не виніс рішення щодо відновлення рівноваги взагалі, тобто відмовив з тих чи інших міркувань у позитивному рішенні стороні, чиї права дійсно порушені; повною, якщо рівновага відновлена в повній мірі, або неповною (недостатньо ефективною), якщо рівновага відновлена не в повній мірі. Ступінь ефективності контрольної діяльності суду можна оцінити відповідно і кількісно: якщо рівновага відновлена повністю, то ефективність дорівнює одиниці - 100%; якщо рівновага відновлена на половину, то ефективність - 0,5 - 50% тощо.

- доведено, що ефективність контрольної діяльності суду залежить від низки чинників, найголовнішим з яких є встановлення нормативною моделлю тих чи інших відносин (сукупністю норм чинного законодавства) дійсної юридичної рівноваги між їх учасниками;

- зроблено висновок про те, що встановити дійсну юридичну рівновагу між учасниками господарських правовідносин в процесі судового розгляду можна лише за умови, якщо судді додержуються сформульованого у теорії права принципу верховенства правового закону і коли діє запропонований дисертантом механізм реалізації цього принципу. Таким механізмом є забезпечення справедливості законів у сфері господарювання, їх результативності, несуперечливості, взаємопов'язаності тощо;

- виділено, в аспекті розвитку господарського законодавства і, відповідно, правового регулювання господарських відносин, три напрями його вдосконалення:

1) шляхом прийняття або зміни окремих правових актів;

2) за допомогою систематизації, кодифікації господарсько-правових актів;

3) через побудову системи управління якістю господарсько-правових актів: створення методолого-методичної бази розроблення і розвитку цих актів та механізмів забезпечення функціонування такої системи;

- систематизовано моральні пріоритети судочинства за Біблією, наведено вимоги, сформульовані до нього у Вічному Законі. До числа таких вимог відносяться: рівність сторін, пріоритетність інтересів тих категорій громадян, котрі соціально менш захищені (неповнолітні, бідні, пригнічені, злиденні); оцінка судової діяльності залежно від ступеня її справедливості;

- запропоновано, спираючись на вимоги, сформульовані у Біблії до відправлення судового процесу, поняття правосуддя як суду по правді, справедливості, визначено мету вдосконалення існуючого судочинства - переведення його в ранг правосуддя.

Удосконалено:

- теоретико-методологічні обґрунтування змін чинної редакції ГПК, зокрема, обґрунтування пропозицій щодо заборони оскарження рішення суду першої інстанції безпосередньо до Вищого господарського суду України без його перегляду судом апеляційної інстанції та пропозицій щодо зміни порядку розгляду заяв про відвід судді тощо;

- статус Вищого господарського суду України шляхом обґрунтування пропозицій щодо надання йому функцій повноцінної касаційної інстанції, права перевіряти правильність і законність оцінки доказів і встановлення обставин справи, а також за допомогою тлумачення термінів «найвищий судовий орган», «вищий судовий орган», які містяться у статті 125, та терміну «касаційне оскарження», що міститься у статті 129 Конституції України;

- положення, згідно з яким адекватною юрисдикцією для розгляду спорів, які випливають з господарських відносин, що базуються на єдності правового регулювання горизонтальних і вертикальних зв`язків, може бути лише спеціалізована господарська (арбітражна) юрисдикція. Саме принципи арбітрування, медіації суттєво відрізняють господарський процес від адміністративного судочинства і одночасно становлять напрямок подальшого удосконалення господарського процесу;

- розуміння принципу добросовісності як однієї з найважливіших вимог до права і правозастосування суддею, виходячи з ціннісного підходу до права. Згідно із запропонованим розумінням, принцип добросовісності затвердився у правових системах сучасності як одна з найочевидніших вимог права до суб'єктів соціальної поведінки. Водночас згаданий принцип виступає як зовнішня (стосовно самого правового регулювання) умова, яка визначає цінність сформованого типу права, правових форм і конструкцій та їх застосування, намагання утвердити у суспільстві високі моральні норми, їх комформність (відповідність) ідеалам добра і справедливості. Вимога доброї совісті з першого погляду здається занадто відстороненою і загальною, щоб прийняти її за характерну рису правової регуляції. У межах ціннісного підходу наявність цього принципу в праві і правозастосуванні свідчить про те, що така нормативна система не позбавлена моральності, а правова форма має певні змістові обмеження, які здатні якщо не усунути, то у всякому разі пом'якшити її абстрактний характер.

- розуміння об'єкта і результату порушення при зловживанні правом, а також класифікацію судових рішень, прийнятих зі зловживанням правом. Об'єктами порушення при зловживанні правом у господарському судочинстві пропонується вважати мораль, а результатом - прийняття неморальних, несправедливих судових рішень або таких, що суперечать чинному законодавству. Судові рішення, прийняті зі зловживанням правом, можна класифікувати за такими їх видами:

а) рішення, які залишаються в межах закону, не посягаючи на будь-які юридичні норми, однак прийняті з порушенням норм моралі, моральних засад;

б) рішення, що порушують чинне законодавство.

Дістали подальшого розвитку:

- положення щодо вдосконалення порядку подання апеляційних і касаційних скарг на ухвали господарського суду. Пропонується, з метою виключення практики зловживання сторонами у судовій справі своїми процесуальними правами шляхом оскарження рішень суду, які відповідно до ГПК не можуть бути оскаржені ні в апеляційному, ні в касаційному порядку, розглядати такі скарги як дії, що спрямовані на затягування судового процесу у зв'язку з пересиланням матеріалів справи до суду вищого рівня, і є порушенням приписів статті 22 ГПК України стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами;

- положення щодо вдосконалення правового регулювання нових стадій касаційного процесу, зокрема, юридичне закріплення таких важливих етапів як підготовка справи до касаційного розгляду та попередній розгляд справи;

- висновок про те, що вдосконалення господарського законодавства є одним з найважливіших чинників, що суттєво впливають на ефективність господарського судочинства. Показником досконалості законодавства є, зокрема, відсутність колізій у національному законодавстві;

- підхід для розмежування судової юрисдикції, визначення компетенції господарських судів. Зроблено висновок про те, що суб'єктний критерій у сучасних умовах відокремлює в категорію «господарський спір» спори, що складаються між юридичними особами, фізичними особами-підприємцями. Залежно від конкретних життєвих умов одні й ті самі відносини можуть у різних випадках підпадати то під опосередкування категорією «господарський спір», то під категорію «цивільно-правовий спір». Обґрунтування такого підходу свідчить про відсутність підстав конструювати визначення поняття «господарський спір» виключно на підставі суб'єктної ознаки;

- аргументація про те, що поділ права на приватне і публічне, як і застосування суб'єктного критерію, не є достатньою ознакою для розмежування господарської і адміністративної юрисдикції.

- позиція щодо розмежування господарської і адміністративної юрисдикцій. Доводиться, що в основу такого розмежування має бути покладено не суб'єктні ознаки (наявність серед учасників спору суб'єкта владних повноважень не є, на переконання дисертанта, достатньою умовою для віднесення спору до адміністративної юрисдикції) і не вид правовідносин (публічні чи приватні), а їх зміст, предмет, з приводу якого виник спір. Якщо за змістом правовідносини є господарськими, а предметом, з приводу якого виник спір, виступає господарська діяльність, то такого роду спори повинні розглядати господарські суди за правилами не адміністративного, а господарського судочинства;

- положення про те, що окрім виявлення змісту і предмету правового регулювання - господарської діяльності - суддя для кваліфікованого розгляду спорів повинен мати спеціальні економіко-правові знання, які надаються, як правило, у рамках господарсько-правової спеціалізації підготовки юристів;

- висновок про те, що важливою умовою забезпечення верховенства права є усунення колізій внутрішнього права, які є неприпустимими, а їх наявність - результат нерозвиненості правової теорії, методології, прогалин у законотворчій діяльності, недоліків законодавчої техніки. Щодо колізій внутрішньої судової юрисдикції, які особливо загострилися з прийняттям Кодексу адміністративного судочинства (маються на увазі суттєві внутрішні колізії між цим документом і іншими кодексами, законами, що регламентують судову юрисдикцію, в т.ч. і конституційну, господарську, цивільну тощо), то вони мають вирішуватися шляхом чіткого розмежування судових юрисдикцій та визначення компетенції господарських судів.

Практичне значення отриманих результатів полягає у використанні їх в парламентській роботі над проектом закону про судоустрій (реєстр. № 4541) та проектом нового ГПК України (реєстр. № 4752-2). Результати дисертаційного дослідження доповідались дисертантом на засіданнях Президії і на Пленумах Вищого господарського суду України, їх було покладено в основу підготовки роз'яснень Вищого господарського суду України, рішень розширених президій апеляційних господарських судів, науково-консультативних рад, відомчих практичних семінарів.

Низка положень дисертації була використана в практичній діяльності дисертанта на посаді заступника Голови і Голови Вищого господарського суду України.

Крім того, теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що одержані результати можуть стати підґрунтям для подальшого наукового осмислення і дослідження проблем правового регулювання організації та діяльності господарських судів, а також підвищення ефективності господарського судочинства. Це значення полягає в тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані в: а) науково-дослідній сфері - для поглиблення теоретичних положень господарсько-правової науки, господарського процесу, господарського судочинства, підвищення його ефективності; б) правотворчій діяльності - при підготовці проекту Кодексу господарського судочинства, проекту закону України «Про господарські суди України» та іншого законодавства, що стосується господарського судочинства; в) навчальному процесі - при підготовці та підвищенні кваліфікації суддів господарських судів, викладанні курсів господарського права і процесу, підготовці підручників та навчальних посібників з цих дисциплін; г) правозастосовній діяльності суддів - при розгляді справ та вирішенні спорів, що виникають у сфері господарських правовідносин.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на засіданні відділу правових проблем підприємництва НДІ приватного права і підприємництва, на всеукраїнських і міжнародних наукових та науково-практичних конференціях, семінарах, «круглих столах»: Міжнародній науково-практичній конференції «Модельні господарські суди: критерії організації діяльності, фінансове, кадрове, організаційно-технічне та інформаційне забезпечення» (Ялта, 23 - 25 квітня 2007); Науково-практичній конференції «Загальні тенденції та особливості реалізації, охорони і захисту приватних прав в Україні та світі» (Київ, 12 листопада 2008); Міжнародній конференції «Закон України про АТ - 6 місяців опісля» (Київ, 8 грудня 2009); Міжнародній науково-практичній конференції: «Держава і право: de lege praeterita, instante, future» (Миколаїв, 27-28 листопада 2009); Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів «Юридична осінь 2009 року» (Харків, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції: «200 років господарського судочинства в Україні. Сучасність і майбутнє» (Одеса, 4-5 грудня 2008); Міжнародному Форумі суддівського співтовариства «Судовий захист прав в сучасних економічних умовах» (Мінськ, 15-16 квітня 2010), Міжнародній науково-практичній конференції (Одеса, 23 квітня 2010); Науково-практичній конференції «Упровадження Законів України "Про акціонерні товариства" та "Про цінні папери": практика та перспективи» (Ялта, 26-28 травня 2010) та ін.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у двох одноосібних монографіях, двадцяти двох наукових статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, у трьох публікаціях у збірниках матеріалів наукових конференцій (круглих столів) та в періодичній пресі.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що поділяються на тринадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 427 сторінок, з них основного тексту - 403 сторінки, список використаних джерел становить 313 найменувань і займає 24 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначаються методологічні й теоретичні засади, нормативна й емпірична база дослідження, формулюється його наукова новизна, вказуються теоретичне і практичне значення, містяться данні про апробацію і впровадження результатів дослідження, структуру роботи.

Розділ 1 «Загальні категорії господарського процесу. Ефективність господарського судочинства» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Категорії господарського процесу та господарської процесуальної правової форми. Сутність контрольної діяльності суду» розглянуто основні поняття і категорії, що використовуються в рамках дослідження господарського процесу та господарської процесуальної правової форми. Наведено поняття господарського судочинства як врегульованого нормами господарського процесуального права порядку провадження в господарських справах, який визначається системою взаємопов'язаних господарських процесуальних прав та обов'язків і господарських процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами - судом і учасниками процесу. Розкриваючи сутність контрольної діяльності суду, дисертант зазначає, що відправлення правосуддя з боку господарських судів можна інтерпретувати з позицій відповідного процесу, процесу контролю. Цей контроль здійснюється у разі звернення до суду і полягає у перевірці законності укладення та виконання договорів, ведення господарської діяльності (або утримання від виконання обов'язків за договорами, здійснення тих чи інших дій) суб'єктами цієї діяльності. Перевірці підлягає якість та своєчасне виконання ними своїх обов'язків за договорами, а також якість та своєчасне виконання рішень, пов'язаних із забезпеченням господарської діяльності з боку державних органів, посадових та службових осіб, у разі оскарження відповідних дій (бездіяльності) до суду тощо.

Згідно із розумінням, запропонованим дисертантом, в межах процесу контролю мають виокремлюватися три такі функції: 1) вимірювання, фіксація та оцінка реальних дій, процесів, що здійснюються у відповідності з договорами, чинним законодавством; 2) порівняння результатів реального виконання із заздалегідь встановленими стандартами; 3) реагування на результати порівняння, усунення різниці між встановленими стандартами (нормами права, правовими приписами) і їх реальним додержанням (коригуючі дії).

Обґрунтовується, що якість судового контролю, а отже і здійснення правосуддя, залежить від виду (державне або третейське судочинство, медіація - примирення сторін) раціональності, якості його моделі - сукупності відповідних норм, що регламентують (моделюють) господарський процес, ступеню підготовки суддів (в т.ч. і третейських), модераторів процесу медіації та ін. У зв'язку з цим актуалізується задача побудови раціональної моделі господарського процесу, забезпечення ефективності господарського судочинства.

У підрозділі 1.2 «Поняття ефективності господарського судочинства» зазначається, що поняття ефективності господарського судочинства ще не напрацьовано у юридичній літературі. Певною мірою поняття ефективності розроблено відносно правового регулювання (правових актів, правових норм, законодавства) суспільних відносин та щодо правозастосовної діяльності. Розглянуто методологічні підходи до визначення ефективності правового регулювання суспільних відносин, ефективності законодавства і правозастосування, а також оцінено можливість використання цих підходів у дослідженні ефективності господарського судочинства. Аналізуються відповідні наукові судження вчених, які досліджували проблеми ефективності правового регулювання, правозастосовної діяльності. Результати аналізу вищезазначених категорій («ефективність правового регулювання, правових актів, правових норм, законодавства») свідчить про можливість використання методологічних засад, що застосовувалися у їх дослідженні при визначені ефективності господарського судочинства.

Підрозділ 1.3. «Складові ефективності господарського судочинства» містить результати системного аналізу ефективності господарського судочинства і виявлення його складових. Наведено визначення поняття ефективності господарського судочинства на якісному рівні. Зокрема, запропоновано вважати господарський процес ефективним, коли забезпечується доступність правосуддя, а рішення господарського суду є правосудними (законними, обґрунтованими, справедливими та такими, що прийняті у розумні строки і реально виконуються).

Аргументується, що найбільш складним є визначення поняття «доступність правосуддя». Автор вважає, що не слід ототожнювати термін судочинства з правосуддям, оскільки судочинство може бути справедливим і несправедливим. Саме тому вищезазначені поняття слід розмежовувати. Правосуддя - це справедливе судочинство. З розумінням правосуддя у сенсі «справедливе судочинство» пов'язана і категорія доступності правосуддя. Обґрунтовується, що розробка теоретико-методологічних засад підвищення ефективності господарського процесу базується не тільки на вивченні відповідних праць вчених, які досліджували дану проблему, а й на системному, комплексному аналізі і синтезі цієї ефективності. Наведено основні положення системного аналізу, які використано дисертантом при визначенні ефективності господарського процесу. Зазначається, що використовуючи ідею системного аналізу, потрібно, по-перше, виявити увесь набір чинників, всю їх систему, що впливають на сукупний господарський процес. По-друге, потрібно визначити повний набір заходів по нейтралізації кожного з чинників, що негативно впливає на ефективність судочинства і, навпаки, стимулювати ті чинники, які сприятимуть його ефективності. Таким чином, мова йде про необхідність виявити усі чинники, що є суттєвими для господарського судочинства, побудувати, відлагодити механізм управління їх системою. Автором пропонується сім найважливіших чинників - складових ефективності господарського процесу, які суттєво впливають на забезпечення доступності правосуддя, ефективність господарського процесу. Аргументовано, що зазначені складові його ефективності, виявлені за допомогою використання запропонованого наукового інструментарію, відповідають вимогам необхідності і достатності для досягнення цілей підвищення ефективності господарського процесу.

Розділ 2. „Основні напрямки вдосконалення правового регулювання господарського процесу» містить чотири підрозділів. Підрозділ 2.1. «Проблеми правового регулювання господарського процесу» містить результати досліджень автора, виконаних стосовно вдосконалення порядку розгляду господарських спорів, що включає етапи прийняття (перегляду) та виконання судового рішення і є одним з найважливіших чинників, які суттєво впливають на забезпечення доступності правосуддя та на ефективність господарського процесу. Ця задача, як зазначалося, включає визначення юрисдикції господарських судів, відмежування її від інших видів юрисдикції, зокрема, від юрисдикції адміністративних судів, а також вдосконалення структури судової системи. Обґрунтовується положення про те, що структури і склад судових систем мають визначатися змістом, етапами і стадійністю господарського процесу, встановленим порядком розгляду господарських спорів, що має включати етапи як прийняття (перегляду), так і виконання судового рішення. Отже вдосконалення структури і складу судової системи потрібно починати з вдосконалення судового процесу. З цією метою аналізуються норми чинної редакції Господарського процесуального кодексу України, визначаються судові інстанції з перегляду судових рішень, розмежовується (в аспекті перегляду судових рішень у касаційному порядку) компетенція Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів.

У підрозділі 2.2. «Теоретичні та прикладні проблеми розмежування господарської та адміністративної юрисдикцій» розглядаються питання визначення юрисдикції господарських судів, відмежування її від інших видів юрисдикції, зокрема, від юрисдикції адміністративних судів. Розглядаючи гносеологічні витоки виникнення проблеми зіткнення юрисдикцій господарських судів та адміністративних судів, дисертант доходить висновку про те, що у процесі законотворчості практично завжди використовувався не системний, а паралельно-автономний підхід. Як результат, розробка пов'язаних між собою нормативно-правових документів здійснювалася (і здійснюється) без відповідної координації. При цьому, особливо при розробці процесуальних нормативних актів, домінує «вузька» спеціалізація: кожний процесуальний кодекс готує уособлено окрема група, як правило, не пов'язана робочими стосунками з групами, що розробляють інші процесуальні документи.

Проведене автором дослідження дозволяє стверджувати, що ні поділ права на приватне і публічне, ні застосування суб'єктного критерію не є достатньою ознакою для розмежування господарської і адміністративної юрисдикції. Автор приєднується до висловленої у юридичній літературі думки про те, що в основу такого розмежування має бути покладено не суб'єктні ознаки (наявність, серед учасників спору суб'єкта владних повноважень не є, на наше переконання, достатньою умовою для віднесення спору до адміністративної юрисдикції) і не вид правовідносин (публічні чи приватні), а їх зміст, предмет, з приводу якого виник спір. Якщо за змістом правовідносини є господарськими, а предметом, з приводу якого виник спір, виступає господарська діяльність, то такого роду спори повинні розглядати господарські суди за правилами не адміністративного, а господарського судочинства.

Обґрунтовується, що для кваліфікованого розгляду господарських спорів суддя потребує спеціальних знань. Це, перш за все, знання у сфері економіки, фінансово-господарської діяльності, а також знання норм господарського законодавства, його підгалузей і інститутів, порядку укладення і виконання господарських договорів тощо. Зроблено висновок про те, що адекватною юрисдикцією для розгляду спорів, які випливають з економічних (господарських) відносин, які базуються на єдності горизонтальних і вертикальних зв`язків, може бути лише спеціалізована господарська (арбітражна) юрисдикція. Саме принципи арбітрування, медіації суттєво різнять господарський процес від процесу адміністративного судочинства і одночасно становлять напрямок подальшого удосконалення господарського процесу.

У підрозділі 2.3. «Медіація як напрям вдосконалення господарського судочинства» зазначається, що, виходячи із світових тенденцій, а також досліджуючи взаємозв'язок правової системи з економічною системою, їх взаємний вплив, можна зробити висновок про демократизацію у розвитку економічного судочинства. Вона знаходить свій прояв у створенні і функціонуванні міжнародного комерційного арбітражу, третейських судів, запровадженні в судовий процес альтернативних способів вирішення спорів. До цих способів належить, зокрема, медіація, незалежна оцінка, міні судовий процес та комбінація зазначених способів. Автор досліджує досвід (Республіки Білорусь, РФ, США, країн Західної Європи) застосування медіації - технології вирішення конфлікту за участю нейтральної третьої сторони - медіатора (арбітра (арбітрів)) і робить висновок про те, що її застосування є достатньо перспективною задачею сьогодення. На думку дисертанта, для успішного застосування процедури медіації в системі господарських судів України потрібно внести відповідні норми у проект ГПК, що знаходиться у стадії обговорення. Зокрема, перш за все, треба закріпити автономію права сторін на визначення умов і способів виходу ними із спірної ситуації за допомогою посередництва. Слід регламентувати проведення посередництва на всіх стадіях господарського процесу, а також на стадії виконання рішень. Необхідно також встановити правило про те, що угода, досягнута в посередництві, не може бути оскаржена. У виконавчому провадженні вона має розглядатися як самостійний виконавчий документ. Пропонується окреслити відповідальність посередника за проведення процедури, надання допомоги у складанні та затвердженні сторонами угоди. Слід також передбачити низку заходів з забезпечення професійної підготовки (самопідготовки) посередників, вихованні правової культури щодо проведення процедури медіації. Методологічне та методичне забезпечення просування інституту посередництва (медіації) в системі господарських судів, організацію міжнародної співпраці у цій сфері слід покласти на Вищий господарський суд України.

У підрозділі 2.4. «Організаційні аспекти господарського судочинства», розглянуто питання визначення ефективного організаційно-правового механізму, який надійно попереджав би будь-які спроби впливу на суддів або втручання в процес здійснення правосуддя. Обґрунтовується, що фактори організаційної, фінансової та ресурсної самостійності судів створюють умови для належного здійснення правосуддя та незалежності суддів, а тому існуюча залежність судів у цих питаннях від ДСА України є неприйнятною. Існуюча розпорошеність повноважень щодо здійснення організаційного забезпечення діяльності судів між виконавчою та судовою гілками влади не узгоджується із вищенаведеними конституційними засадами та положеннями Основних принципів, Рекомендацій та висновку Венеціанської комісії стосовно необхідності єдиної системи забезпечення функціонування судової влади. Автор, спираючись на наявний вітчизняний і зарубіжний досвід, доводить, що питання організаційного забезпечення діяльності судів більш ефективно вирішується в межах судової системи.

З метою підвищення ефективності господарського судочинства в Україні запроваджено мережу модельних судів. Відзначаючи позитивність створення модельних судів як напряму вдосконалення діяльності судової системи в цілому, дисертант вказує на певні недоліки цього процесу. Головним з них дисертант вважає те, що ні в літературі, ні в матеріалах з практики суддівського реформування немає не тільки конструктивного (практично результативного) розуміння сутності модельного суду, а й однозначного тлумачення цього терміну. Обґрунтовується, що суть модельного суду можна розкрити через основні (системоутворюючі) бажані властивості. Для виявлення таких властивостей - критеріїв модельного господарського суду використовуються методи аналізу нормативних документів, закордонного досвіду, даних соціологічних опитувань, думок вчених, практиків, в т.ч. і суддів. Завдання визначення критеріїв модельного суду полягатиме у формулюванні вичерпного переліку ознак (системоутворюючих властивостей) такого суду. Аргументовано, що невід'ємними принципами організації науково-дослідних робіт щодо створення модельних господарських судів повинні бути такі науково обґрунтовані принципи як принцип системного підходу, принцип першого керівника та ін. Відповідності до принципу системного підходу аналізуються усі чинники, які суттєво впливають на ефективність господарського судочинства, досліджуються складові цієї ефективності. Щодо принципу першого керівника, то згідно з ним всі учасники відповідних НДР підпорядковуються у своїй роботі Голові Вищого господарського суду. Саме він як перший керівник, приймає остаточні рішення з проведення наукових робіт; принцип нових задач, за яким не повинна, наприклад, комп'ютеризуватися існуюча організація діяльності господарських судів без її аналітичної оцінки і упорядкування. У процесі упорядкування проводиться виявлення усіх робіт, які виконуються в процесі, скажімо, діловодства або іншого адміністрування, що ведеться у суді, їх аналітичної оцінки. Остання може складатися з постановки певних питань і формулювання відповідей на них. Наприклад: «навіщо все це робиться», «чому не робиться щось інше», «чому це робиться так, а не інакше», «чому це робиться у цьому, а не в іншому місці» і т.д.) тощо. Реалізація вищезазначених принципів підвищує ефективність і якість відповідних НДР. Таким чином, організація модельних господарських судів є важливим фактором підвищення ефективності судочинства, забезпечення організаційної досконалості його здійснення.

До складу організаційних аспектів господарського судочинства дисертант відносить підбір кандидатів на судові посади, а також і підготовку (підвищення кваліфікації) суддівських кадрів. Підбір кандидатів на судові посади є складовою створення модельних судів. Адже формування судової влади, якісно новий рівень здійснення правосуддя значною мірою залежить від професійних та моральних якостей ключової фігури правосуддя - судді. Суддя має особливий суспільно-правовий статус. Діяльність судді, як правника, має найвищу соціальну значущість, позаяк через неї забезпечується верховенство права, справедливість, захист прав та свобод громадян, конституційного ладу та суспільних інтересів.

Зазначається, що процес формування корпусу професійних суддів в Україні, як відомо, є складним, тривалим і багатоетапним, до певної міри бюрократизованим і не завжди прозорим. Крім процедури визначення фахової придатності кандидата, інші стандарти та формальні вимоги щодо відбіркових процедур відсутні. Зроблено висновок про те, що нинішня система підготовки юристів широкого профілю, не відповідає вимогам сьогодення. Особи, які претендують на посади суддів, нерідко не мають належної кваліфікації, не зовсім готові до виконання своїх службових обов'язків щодо здійснення правосуддя, спілкування, в процесі розгляду справи, з прокурорами, адвокатами, розуміння незалежності у прийнятті рішення, знання законів, вивчення нового законодавства. Крім того, попередній досвід роботи на посадах, не пов'язаних із відправленням судочинства, часто призводить до певної професійної психологічної деформації. З організаційно-структурної точки зору система підготовки та перепідготовки суддів, підвищення їх кваліфікації має включати програми підготовки судів в залежності від спеціалізації суду. Дисертантом розроблено конкретні пропозиції стосовно змісту навчальних програм та організації навчального процесу з підготовки кандидатів у судді господарських судів. Зроблено висновок про те, що підготовка суддів, як складова господарського судочинства, повинна стати складовою політики створення незалежного, прозорого та прогнозованого судочинства і має бути спрямована на комплексне вирішення завдань підготовки фахівців на рівні державних та міжнародних стандартів. Досягнення цієї мети можливе за умови реалізації єдиного державного підходу щодо добору суддівських кадрів, спеціальної фахової підготовки та підвищення кваліфікації суддів у єдиному спеціалізованому закладі суддівської освіти - інституції судової системи України. Дисертантом розроблено та викладено Методичні рекомендації з підбору суддівських кадрів.

Розділ ІІІ «Вдосконалення господарського законодавства як складова підвищення ефективності господарського судочинства» містить три підрозділи. У підрозділі 3.1. «Критерії вдосконалення господарського законодавства» зазначається, що вдосконалення господарського законодавства має здійснюватися, виходячи з критеріїв забезпечення верховенства права, встановлення нормативною моделлю тих чи інших відносин (сукупністю норм господарського законодавства, що діє в той чи іншій предметній сфері) дійсної юридичної рівноваги між їх учасниками. Показником досконалості законодавства є також відсутність колізій у національному законодавстві. Аргументується, що встановити дійсну юридичну рівновагу між учасниками правовідносин в процесі судового розгляду можна лише за умови, якщо судді додержуються принципу верховенства правового закону та коли діє механізм забезпечення цього принципу. Інакше кажучи, принцип верховенства правового закону та механізм його забезпечення є складовими ефективності судового контролю.

Необхідність забезпечення верховенства права є обов'язковою умовою, складовою ефективності судового контролю. Завдання підвищення ефективності судового контролю вимагають від дослідників його сутності звернутися до проблем реалізації конституційного принципу верховенства права в Україні, подальшої демократизації українського суспільства, формування правової державності та розбудови громадянського суспільства. Дослідники сутності судового контролю мають по новому осмислити зміст та сутність ключових категорій: права, закону та його верховенства в системі нормативно-правового регулювання.

Ефективність контрольної діяльності суду, як свідчать дослідження, проведені нами, залежить і від наявності чи відсутності колізій у законодавстві і праві. Доводиться, що юридична наука на сьогодні не має єдиного поняття колізії права, що стримує розроблення рекомендацій з усунення колізій у праві. Одні автори вбачають в колізії права суперечність юридичних норм (Александров Н.Г., Шаргородський М.Д.), деякі розуміють її як одночасну дію різних норм щодо однієї фактичної ситуації (Міцкевич А.В., Черданцев А.Ф.); окремі автори визначають колізію як ситуацію, що виникає перед правозастосовчими органами у разі необхідності обрати певний правопорядок (Перетерський І.С., Крилов С.Б., Лунц Л.А.) і т.д. Висловлена думка щодо багатозначності цієї категорії. Щодо колізій у законодавстві, то боротьба з ними, як обґрунтовується у дисертації, полягає у покращанні його якості, забезпечення системності, узгодженості, несуперечливості.

У підрозділі 3.2. «Проблеми кодифікації господарського законодавства як важливого напряму його вдосконалення» зазначається, що у процесі вдосконалення господарського законодавства, правового регулювання економічних відносин можна виділити три напрями: 1) вдосконалення господарського законодавства шляхом прийняття або зміни окремих правових актів; 2) вдосконалення за допомогою систематизації, кодифікації господарсько-правових актів. 3) вдосконалення через побудову системи управління якістю господарсько-правових актів: створення методолого-методичної бази розроблення і розвитку господарсько-правових актів та механізмів забезпечення функціонування такої системи. В рамках першого напряму, як доводиться у дисертації, нерідкі такі недоліки як множинність актів з одного і того ж питання, що ускладнює як правозастосовну, так і судову діяльність. Аргументується, що прийняття такого роду законопроектів негативно впливає на правозастосовну діяльність, ефективність господарського судочинства. Пропонуючи той чи інший новий законопроект, його розробники мають, перш за все, оцінювати можливість обійтися наявним законодавчим масивом. Особливо це актуально тепер, коли діє Господарський кодекс України, що всебічно врегулював практично усі аспекти господарської діяльності. Більш того, шлях некерованого спонтанного законотворення може призвести до того, що у подальшому, на етапі розвинутих економічних відносин, кількість правових актів може перевищити певний критичний рівень, за яким користування законодавчим масивом стає неможливим. Замість упорядкування правовідносин, зазначений масив законодавства починає відігравати деструктивну роль, потребувати дерегуляції господарських відносин. Особливу небезпеку становить подальше нарощування кількості господарсько-правових актів для здійснення господарського судочинства. Відомо, що чітке правозастосування є важливим чинником підвищення ефективності цього судочинства, а прийняття судового рішення являє собою, по-суті, індивідуальне урегулювання спорів, а отже і відповідних суспільних відносин. При цьому при переході до прецедентного права (а такий перехід, на думку дисертанта, сприятиме досягненню цілей господарського судочинства - захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності у відповідності до міжнародних стандартів) можна буде до певної міри уніфікувати найкращі рішення розв'язання юридичних ситуацій. Однак це не знімає потреби в обмеженні процесу хаотичного правотворення. У роботі робиться висновок про те, що на певному етапі розвитку господарського законодавства його кодифікація, тобто, другий шлях вдосконалення господарського законодавства, стає об'єктивно неминучою.