Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦIОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМIЯ УКРАЇНИ IМЕНI ЯРОСЛАВА МУДРОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право

ФЕДОРЕНКО ВЛАДИСЛАВ ЛЕОНІДОВИЧ

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія», Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант:

- доктор юридичних наук, професор Скрипнюк Олександр Васильович, Академія правових наук України, завідувач відділу міжнародних наукових зв'язків, академік АПрН України.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Лемак Василь Васильович, Ужгородський національний університет, завідувач кафедри теорії та історії держави і права, член-кореспондент АПрН України;

- доктор юридичних наук, професор Гринюк Роман Федорович, Донецький національний університет, завідувач кафедри конституційного та міжнародного права;

- доктор юридичних наук, доцент Барабаш Юрій Григорович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри конституційного права України.

Захист відбудеться 9 квітня 2010 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70).

Автореферат розісланий 1 березня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.П. Колісник

АНОТАЦІЯ

Федоренко В. Л. Теоретичні основи системи конституційного права України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, 2010.

Робота присвячена дослідженню теоретичних основ системи конституційного права України, її основних структурних елементів (норм, інститутів і інших зрізів) та юридичних зв'язків між ними. Обґрунтовується концепція багатоаспектної системи конституційного права України як історично сформованої та обумовленої об'єктивними чинниками суспільного розвитку системи природного та позитивного, загальної й особливої частини, матеріального і процесуального, національного та міжнародного конституційного права, які, у свою чергу, складаються з інститутів і норм конституційного права та регулюють суспільні відносини, які є предметом конституційного права України і системоутворюючою складовою національної правової системи. Визначаються особливості методології дослідження відповідної галузевої системи права.

Висвітлюється юридична природа норм конституційного права як першооснови багатоаспектної системи конституційного права України та особливості їх внутрішньої будови, класифікації та систематизації. Розкривається сутність і зміст інститутів конституційного права, їх структура та система. Здійснюється характеристика системи інститутів конституційного права та її структурних елементів - основних інститутів цієї галузі права.

Досліджуються проблемні питання структуризації багатоаспектної системи конституційного права України на сучасному етапі її розвитку. Аналізуються такі висхідні компоненти системи конституційного права України як природне та позитивне право. Встановлюються особливості диференціації системи конституційного права на загальну та особливу частини. Обґрунтовуються перспективи утвердження процесуального конституційного права України. Здійснюється постановка проблеми щодо виокремлення та систематизації норм і інститутів міжнародного конституційного права в складі системи національного конституційного права.

Ключові слова: багатоаспектна система конституційного права України, структура конституційного права України, норма конституційного права, інститут конституційного права, природне та позитивне конституційне право, загальна частина та особлива частина конституційного права, матеріальне та процесуальне конституційне право.

конституційне право юридичний міжнародний

АННОТАЦИЯ

Федоренко В. Л. Теоретические основы системы конституционного права Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право; муниципальное право. - Национальная юридическая академия имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, 2010.

Работа посвящена исследованию теоретических основ системы конституционного права Украины, ее основных структурных элементов (норм, институтов и иных срезов конституционного права) и юридических связей между ними. Обосновывается концепция многоаспектной системы конституционного права Украины как исторически сформированной и обусловленной объективными факторами общественного развития системы естественного и позитивного, общей части и особенной части, материального и процессуального, а в перспективе - и национального и международного конституционного права, которые, в свою очередь, состоят из институтов и норм конституционного права и регулируют общественные отношения, являющиеся предметом конституционного права Украины и системообразующей составляющей национальной правовой системы.

Определяются особенности методологи исследования соответствующей отраслевой системы. В частности, формулируются основы постпозитивистской методологии исследования системы конституционного права Украины как упорядоченной системы взаимосогласованных мировоззренческих принципов и методов, позволяющих комплексно исследовать юридические свойства и характеристики национальной системы конституционного права и определить сущность и содержание правовых связей между ее составляющими элементами. Исследуются вопросы взаимодействия многоаспектной системы конституционного права Украины из системой конституционного законодательства и Конституцией Украины.

Освещается юридическая природа норм конституционного права как первоосновы многоаспектной системы конституционного права Украины и в особенности их внутреннего строения, классификации и систематизации. Раскрывается понятие нормы конституционного права как содержательно и формально определенного, установленного или санкционированного Украинским народом или Украинским государством или территориальной громадой общеобязательного и ими же гарантированного правила целенаправленного волевого поведения или деятельности субъектов конституционного права, либо же условия пребывания их в определенном правовом статусе или режиме, не зависимо от их воли.

Определяются сущность и содержание институтов конституционного права, их структура и система. Осуществляется характеристика системы институтов конституционного права и ее структурных элементов - основных институтов этой отрясли права. Обосновывается понимание системы институтов конституционного права как системы доктринальных, генетических (историко-правовых), предметных, функциональных, структурных и иных юридических связей между различными по своим юридическим свойствам институтами конституционного права, объединенными единой целью целенаправленного структурированного регулирования конституционно-правовых отношений.

Исследуются проблемные вопросы структуризации многоаспектной системы конституционного права Украины на современном этапе ее развития. Анализируются в неразрывной связи такие ее восходящие компоненты как естественное и позитивное право. Устанавливаются особенности дифференциации системы конституционного права на общую часть и особенную часть. Обосновываются перспективы утверждения процессуального конституционного права одновременно с совершенствованием материальной составляющей системы конституционного права Украины. Осуществляется постановка проблемы о выделении и систематизации на перспективу норм и институтов международного конституционного права.

Ключевые слова: многоаспектная система конституционного права Украины, структура конституционного права Украины, нормы конституционного права, институты конституционного права, естественное и позитивное конституционное право, общая часть и особенная часть конституционного права, материальное и процессуальное конституционное право.

ANNOTATION

Vladislav Fedorenko. Theoretical foundations of the system of constitutional law of Ukraine. - Manuscript.

Thesis for obtaining the degree of Doctor of legal science, speciality 12.00.02 - constitutional law, municipal law. - Yaroslav the Wise National Law Academy of Ukraine, Kharkov, 2010.

The research is dedicated to the study of the theoretical foundations of the system of constitutional law of Ukraine, its main structural elements (rules, institutions and other tiers) and the legal relations between them. The concept of multidimensional system of constitutional law of Ukraine is substantiated. According to this concept the system is a historically formed, and stipulated by the objective factors of social development system of natural and positive law, its general and special parts, as well as substantive and procedural, national and international constitutional law. All these in their turn consist of institutions and rules of constitutional law and regulate social relations, which are the subject of constitutional law of Ukraine, and at the same time the system-building component of the national legal system. Some peculiarities of the methodology of studying the certain branch of the system of law are defined.

The legal nature of the rules of constitutional law as the primary basis for multidimensional system of constitutional law of Ukraine, peculiarities of their internal structure, classification and systematization are uncovered. The nature and content of the institutions of constitutional law, their structure and system are disclosed. The characteristic of the system of the institutions of constitutional law and its structural elements - the basic institutions of this branch of law - is carried out.

The issues of structuring the multidimensional system of constitutional law of Ukraine at the present stage of its development are investigated. Such ascendant components of the system of constitutional law of Ukraine as a natural and positive law are analyzed. The peculiarities of differentiation of the system of constitutional law on the general and special parts are established. Prospects of strengthening the constitutional procedural law of Ukraine are substantiated. The statement of the problem of the assignment and systematization of the norms and the institutions of the international constitutional law within the system of national constitutional law is made.

Keywords: multidimensional system of constitutional law of Ukraine, the structure of constitutional law of Ukraine, the rule of constitutional law, the institute of constitutional law, natural and positive constitutional law, general part and special part of constitutional law, substantive and procedural constitutional law.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Розвиток національного державотворення та правотворення в Україні ставить перед сучасною конституційно-правовою наукою складні завдання, від ефективності та своєчасності вирішення яких залежить майбутнє людини, громадянського суспільства й Української держави. Зміст цих завдань полягає, насамперед, у належному та своєчасному теоретико-методологічному забезпеченні конституційних правотворчих і правозастосовних процесів.

Безсистемні та неузгоджені між собою дії суб'єктів конституційного правотворення здатні призвести до численних колізій у чинному законодавстві. Останні, у свою чергу, є підґрунтям для множини потенційних конституційно-правових конфліктів між суб'єктами конституційної правозастосовної діяльності. Цю аксіому переконливо довів досвід перманентних конституційних криз і конфліктів в Україні у 2007-2010 рр. Не складно передбачити, що й найближчі роки не вичерпають суперечливості конституційної розбудови України як демократичної, соціальної, правової держави.

Поширені ж на сьогодні погляди на систему конституційного права як сукупність норм й інститутів, іноді - підгалузей, відповідної галузі права, привнесені в сучасну конституційно-правову думку ще з радянської державно-правової науки, нині застаріли. Нові ж дослідження в цій сфері, як в Україні, так і за кордоном, до сьогодні не дозволяли сформулювати комплексні, завершені та конкурентні концепції чи теорії системи конституційного права.

Разом із тим, окремі теоретико-методологічні аспекти системи конституційного права України та її основних складових елементів - норм й інститутів конституційного права - досліджували такі правознавці, як М. І. Козюбра, В. Ф. Мелащенко, В. Ф. Погорілко, О. В. Скрипнюк, О. І. Степанюк, Ю. М. Тодика, В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшученко, О. І. Ющик й ін. Важливий вплив на обґрунтовану нами концепцію багатоаспектної системи конституційного права України справили і результати наукових досліджень українських правознавців норм й інститутів конституційного права (О. В. Носенко, О. В. Сінькевич і В. Я. Чистоколяний), а також наукові розвідки, присвячені проблемам процесуального конституційного права (Ю. М. Бисага, С. Л. Лисенков, Х. В. Приходько, О. В. Совгиря, В. Е. Теліпко й ін.).

У дослідженні також були враховані думки щодо системи і структури конституційного права України та її окремих інститутів, відображені у роботах М. О. Баймуратова, О. В. Батанова, Ю. Г. Барабаша, Ю. М. Бисаги, А. З. Георгіци, Р. Ф. Гринюка, В. М. Кампа, В. П. Колісника, А. М. Колодія, В. В. Кравченка, О. В. Марцеляка, Н. Р. Нижник, М. В. Оніщука, М. П. Орзіха, О. В. Петришина, О. Ф. Фрицького, М. В. Цвіка, Н. Г. Шукліної, Ю. П. Юзькова та інших українських правознавців.

Значний вплив на формування методології дисертації справили роботи таких зарубіжних учених-конституціоналістів, як М. П. Авдєєнкова, Н. О. Богданова, М. В. Баглай, М. В. Вітрука, С. В. Дорохіна, К. О. Керімова, К. І. Козлова, І. А. Конюхова, О. О. Кутафін, В. Й. Лучин, Т. М. Пряхіна, Т. Я. Хабрієва, В. Є. Чиркін (Російська Федерація), Ж.-Л. Бержель, Ж.-П. Жакке (Франція), Карел Кліма (Чеська Республіка), Станіслав Саган (Польща), Дж. Тербер (США) та інших, присвячені системі конституційного права й основним інститутам цієї галузі права.

Окремо слід відзначити внесок у розроблення теорії системи конституційного права України професора В. В. Погорілка, у співавторстві з яким нами у 2000-2006 рр. було здійснено низку досліджень, що дозволили напрацювати нові методологічні принципи і методи пізнання юридичної природи системи конституційного права України і її внутрішньої побудови. Результати відповідних досліджень дозволили порушити у роботі «Конституційне право України. Академічний курс. Том 1» (2006) проблему формування концепції багатовимірної системи конституційного права. Відповідну концепцію було розвинуто й належно обґрунтовано нами у 2006-2009 рр. у циклі відповідних наукових публікацій і індивідуальній монографії «Система конституційного права України: теоретико-методологічні аспекти» (2009).

Разом з тим, нині існує нагальна потреба в комплексному дослідженні питань теорії і практики системи конституційного права України та її основних структурних елементів і юридичних зв'язків між ними. Результати такого дослідження матимуть своїм наслідком обґрунтування теорії багатоаспектної системи конституційного права України як теоретико-методологічної основи розвитку системи чинного конституційного законодавства України і системи конституційної правотворчої та правозастосовної діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. За своїм змістом і спрямованістю наукового пошуку тема дисертації відповідає пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на 2005-2010 роки, затвердженим зборами Академії правових наук України та темі «Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції України» (№ 0196U012890). Тема також узгоджується з науковими планами кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія» і перспективними програмами дисертаційних досліджень та розробки актуальних проблем у галузі конституційного права.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування особливостей системи конституційного права України та її основних структурних елементів і розробка та належне наукове обґрунтування теорії системи конституційного права України як теоретико-методологічної основи для подальшого розвитку й удосконалення системи чинного конституційного законодавства України й упорядкування та систематизації конституційної правотворчої і правозастосовної діяльності.

Для досягнення зазначеної мети в дисертації поставлено такі завдання:

§ визначити сутність і змістовні характеристики системи конституційного права України як самостійної юридичної категорії;

§ дослідити основні етапи генезису системи конституційного права і знань про неї в контексті національної та зарубіжної історії державотворення та правотворення;

§ виявити основні юридичні ознаки, властиві сучасній системі конституційного права України;

§ з'ясувати особливості методології дослідження проблем системи конституційного права України в сучасній конституційно-правовій науці та визначити систему найефективніших принципів і методів відповідного дослідження;

§ визначити співвідношення системи конституційного права України із системою чинного конституційного законодавства, включно з Конституцією України, й особливості їх взаємодії;

§ сформувати пропозиції щодо вдосконалення правотворчої діяльності в конституційній сфері на основі теорії багатоаспектної системи конституційного права України;

§ обґрунтувати нові концептуальні підходи до визначення норми конституційного права як першооснови багатоаспектної системи конституційного права України;

§ визначити особливості внутрішньої побудови (конструкції) норми конституційного права України;

§ класифікувати і систематизувати норми конституційного права України;

§ встановити сутність, зміст і юридичні властивості й ознаки інституту конституційного права України;

§ виявити структуру інституту конституційного права України та встановити її елементарний склад;

§ визначити систему інститутів конституційного права України, з'ясувати її зміст і перспективи подальшого розвитку;

§ встановити роль і місце природного та позитивного права у багатоаспектній системі конституційного права України;

§ з'ясувати юридичну природу загальної частини й особливої частини та їх призначення в системі конституційного права України;

§ виявити сутність і зміст конституційного процесуального права та потенціал його утвердження як структурного елемента системи конституційного права України;

§ розкрити особливості співвідношення та взаємодії системи конституційного права України із міжнародним правом в контексті утвердження конституційного права ЄС.

Об'єктом дослідження є національна правова система, визначальним складником якої є система конституційного права України.

Предметом дослідження є система конституційного права України, її основні структурні елементи і характер юридичних зв'язків між ними.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає постпозитивістська методологія дослідження проблем системи конституційного права України, яка є упорядкованою системою взаємоузгоджених світоглядних принципів і методів, що дозволяють усебічно та комплексно дослідити юридичні властивості системи конституційного права України та визначити сутність і зміст правових зв'язків між її основними структурними елементами.

Визначальними світоглядними методологічними принципами пізнання багатоаспектної системи конституційного права України став діалектичний принцип, який надав можливість розкрити юридичну природу досліджуваного явища, проаналізувати її у динаміці утвердження та розвитку; детерміністичний принцип, що сприяв пізнанню цієї системи у площинах співвідношення частини і цілого, а також у напрямі від можливого до дійсного, від причини до наслідку, від змісту до форми й інші світоглядні принципи.

Магістральним методом дисертаційного дослідження став системний метод, який дозволив пізнати систему конституційного права України, як органічну єдність природного та позитивного, загальної й особливої частини, матеріального і процесуального, національного та міжнародного конституційного права, які, у свою чергу, складаються із системи інститутів і норм конституційного права, що регулюють відповідні суспільні відносини. Застосування структурно-функціонального методу дозволило розкрити зміст досліджуваного конституційно-правового явища через пізнання основних структурних елементів системи конституційного права України (норм, інститутів тощо), юридичних зв'язків між ними та їх функціонального призначення у відповідній галузевій системі права. Діяльнісний метод дав змогу дослідити багатоаспектну систему конституційного права України як дієву конституційно-правову систему, впливаючу на зміст правотворчої та правозастосовної діяльності в державі й одночасно опосередковуючу в собі відповідні суспільні відносини; порівняльно-правовий - дозволив виокремити систему конституційного права України з-поміж інших споріднених, але не тотожних конституційно-правових систем і встановити її кваліфікуючі юридичні ознаки; історично-ретроспективний - сприяв виявленню походження сучасної системи конституційного права України та її генетично-правових зв'язків з існуючими історично системами та структурами права.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням, у якому, на противагу поширеній нині лінійній систематиці конституційно-правових норм і інститутів, обґрунтована цілісна теорія багатоаспектної (багатовимірної) системи конституційного права України, яка має утвердитися як теоретико-методологічна основа для подальшого розвитку й удосконалення національного конституціоналізму, системи чинного конституційного законодавства України, системи конституційної правотворчої та правозастосовної діяльності та системи конституційно-правової науки й освіти.

Конкретними результатами запропонованого дослідження, що містять наукову новизну, слід визнати такі:

уперше:

§ здійснено періодизацію основних етапів генезису системи конституційного права і знань про неї в контексті національної історії державотворення і правотворення (дорадянський етап (XIX ст. - до 1919); радянський етап (1919-1991); пострадянський етап (1991 - донині));

§ обґрунтовано визначення "багатоаспектної системи конституційного права України" як категорії науки конституційного права, під якою слід розуміти історично сформовану й зумовлену об'єктивними чинниками суспільного розвитку систему послідовних рівнів конституційного права (природного та позитивного, загальної та особливої частини, матеріального і процесуального, національного та міжнародного права), які, у свою чергу, складаються з інститутів і норм конституційного права і регулюють суспільні відносини, які є предметом конституційного права України;

§ встановлено основні юридичні ознаки системи конституційного права України (визначальний вплив на національну правову систему та всі її складові елементи; внутрішня доктринальна, предметна і функціональна єдність у поєднанні зі структурною диференціацією; усталеність юридичних зв'язків між нормами, інститутами і іншими структурними елемента; взаємовплив із системою конституційних правовідносин, системою конституційного законодавства тощо), які дозволяють визначити сутність, зміст і юридичні властивості цієї категорії, а також розкрито її призначення в національній правовій системі;

§ сформульовано основи методології дослідження системи конституційного права України як упорядкованої системи взаємоузгоджених світоглядних принципів і методів, що дозволяють усебічно та комплексно дослідити юридичні властивості і якості системи національного конституційного права та визначити сутність і зміст правових зв'язків між її основними складовими елементами;

§ обґрунтовано поняття норми конституційного права як змістовно та формально визначеного, встановленого чи санкціонованого Українським народом або Українською державою чи територіальною громадою загальнообов'язкового й ними ж гарантованого правила цілеспрямованої вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному правовому статусі чи режимі, незалежно від їх волі;

§ з'ясовано, що під структурою норми конституційного права України, у її широкому значенні, слід розуміти системне поєднання всіх активно взаємодіючих між собою структурних елементів норми конституційного права у їх органічному взаємозв'язку з окремими складниками конституційно-правових відносин (суб'єкти конституційних правовідносин тощо);

§ встановлено, що система норм конституційного права є системою взаємозумовлених і взаємопов'язних сутнісними, змістовними (предметними), функціональними й іншими юридичними зв'язками видів норм конституційного права та їх супідрядних груп, що становлять структуровану першооснову багатоаспектної системи конституційного права України і механізму конституційно-правового регулювання;

§ визначено, що під інститутом конституційного права слід розуміти основний системоутворюючий структурний елемент багатоаспектної системи конституційного права України, який втілює в собі волю та легітимні інтереси Українського народу, Української держави і територіальних громад через упорядкування та систематизацію у своєму складі доктринально, предметно та функціонально взаємопов'язаних норм конституційного й інших галузей права, спрямованих на утвердження, зміну та припинення окремих видів і груп суспільних відносин, віднесених до предмета конституційного права;

§ обґрунтовано концепцію структури логічного інституту конституційного права України і його елементарного складу (нормативний зміст; принципи існування та дієвості; функції; конституційно-правовий статус учасників правовідносин, що регулюються нормами інституту; конституційно-правовий режим цього інституту та гарантії його реалізації), а також концепцію внутрішньої побудови позитивно унормованого інституту конституційного права та його складових елементів (вступна частина, основна частина, перехідні та прикінцеві положення, міжнародні аспекти дієвості цього інституту, додатки);

§ запропоновано розуміння системи інститутів конституційного права України як системи доктринальних, генетичних (історично-правових), предметних, функціональних, структурних й інших юридичних зв'язків між різними за своїми юридичними властивостями інститутами конституційного права, об'єднаних єдиною метою цілеспрямованого структурованого регулювання суспільних відносин, що є предметом конституційного права України;

§ обґрунтовано теоретико-методологічні положення про такі важливі, але малодосліджені компоненти структури сучасного конституційного права України як природне та позитивне, загальна й особлива частина, матеріальне та процесуальне, національне та міжнародне конституційне право, а також визначено перспективи їх подальшого розвитку й об'єктивації в системі чинного конституційного законодавства України;

§ сформульовано пропозиції щодо розроблення концепції нормопроектних робіт на 2010-2015 рр., визначальним складовим елементом якої б мала стати концепція удосконалення Конституції та системи конституційного законодавства України на 2010-2015 рр., сформована на основі обґрунтованої в цій дисертації теорії багатоаспектної системи конституційного права України.

Удосконалено:

§ положення про генетично-правовий зв'язок сучасної системи конституційного права України із системами права, що історично сформувалися та діяли у Європі із часів Античності - до набуття незалежності Україною;

§ концепцію внутрішньої побудови системи конституційного права України, представленої, поряд із нормами й інститутами конституційного права, такими зрізами (рівнями) як природним і позитивним, загальною й особливою частинами, матеріальним і процесуальним, національним і міжнародним конституційним правом;

§ учення про співвідношення та взаємодію багатоаспектної системи конституційного права України із системою чинного конституційного законодавства, у тому числі й із системою Конституції України;

§ положення про юридичні ознаки сучасної норми конституційного права України: а) загальні (відповідне призначення в системі національного права; змістовна та формальна визначеність; загальнообов'язковість; всеосяжність й універсальність; багатоманітність; динамічність і стабільність; гарантованість); б) спеціальні (пріоритетність у національній правовій системі та їх інтегративне призначення щодо останньої; установчий характер; публічно-політичний зміст; особлива система суб'єктів нормотворення та нормозастосування; безпосередність дії; найвища юридична сила; особлива джерельна база; специфічність структури тощо);

§ систему класифікації норм конституційного права України на основі їх розмежування за сутністю, або за походженням; за змістом; за методом правового регулювання; за функціями; за юридичною силою; за дією; за колом суб'єктів; за умовами дії; за особливостями структури; за формами об'єктивізації; за гарантованістю;

§ положення про класифікацію та систематизацію інститутів конституційного права України на підставі системи таких критеріїв, як сутність інститутів конституційного права, їх зміст, функції, суб'єктний склад, структура, форма позитивного закріплення й умови дієвості;

§ учення про взаємодію системи національного конституційного права з міжнародним правом в частині положень про утвердження конституційного права ЄС і формування його основних інститутів.

Дістали подальший розвиток:

§ висновок про пріоритетність і системоутворююче значення багатоаспектної системи конституційного права України для подальшого розвитку й удосконалення українського конституціоналізму та національної правової системи загалом;

§ учення про методологію конституційно-правових досліджень і положення про сутність та зміст системного, структурно-функціонального, діяльнісного, порівняльно-правового, історично-ретроспективного й інших методів наукових досліджень у конституційному праві;

§ положення про загальні та спеціальні юридичні ознаки інституту конституційного права як центрального структурного елементу багатоаспектної системи конституційного права України;

§ концепцію взаємодії матеріального та процесуального права у складі багатоаспектної системи конституційного права України.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки, положення та пропозиції можуть бути використані:

§ у науково-дослідній роботі ? для формування системного підходу щодо пізнання явищ конституційно-правової реальності, для систематизації конституційно-правових досліджень в Україні, а також для подальшого пізнання юридичної природи основних інститутів конституційного права;

§ у правотворчій діяльності - як теоретико-методологічне підґрунтя для удосконалення системи чинного конституційного законодавства України та системного оновлення Конституції України;

§ у правозастосовній діяльності ? для оптимізації форм i методів діяльності суб'єктів конституційного права з метою максимально повної реалізації ними своїх функцій і повноважень, або прав й обов'язків, встановлених Конституцією та законами України;

§ у навчальному процесі ? при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з конституційного права України, у викладанні курсу конституційного права України, у науково-дослідній роботі студентів, магістрів, аспірантів;

§ у правовиховній роботі серед населення - для підвищення правової культури учасників конституційної правотворчої та правозастосовної діяльності.

Результати дисертаційного дослідження також були впроваджені автором у 2007-2009 роках під час проведення ним нормопроектної та експертно-правової роботи у Національному інституті стратегічних досліджень, Міністерстві юстиції України і Верховній Раді України. Зокрема, при участі в розробці проекту Виборчого кодексу України і законопроектів «Про всеукраїнський референдум», «Про громадські організації», «Про вплив громадськості на прийняття нормативно-правових актів (Про лобіювання)», «Про місцевий референдум», «Про Концепцію державної міграційної політики» та ін. (Лист Мін'юсту від 03.12.2009 № 18-52/541; Акт впровадження Національного інституту стратегічних досліджень від 17.07.2008 № 2/16; Лист Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Верховної Ради України від 11.12.2009 № 04-15 \ 16-46).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаним, цілісним і завершеним науковим дослідженням багатоаспектної системи конституційного права України. Сформульовані в роботі положення й висновки є результатом особистих досліджень, які були здійснені дисертантом на основі критичного аналізу понад шестисот наукових і нормативних джерел і вивчення конституційних процесів, насамперед, правотворчих і правозастосовних, в Україні у 2000-2010 рр. У колективній монографії «Аналіз соціальних систем» (2007) автором підготовлено самостійний розділ 2.1 «Система національної безпеки як складова системи конституційного права України», а в монографії «Система сучасних джерел конституційного права України» (2009) - Розділ 3 «Система сучасних джерел конституційного права України і система національного конституційного права: вектори взаємодії».

Апробація результатів дослідження. Основні положення i висновки роботи доповідалися на міжнародних, республіканських і регіональних наукових і науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах: «Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем» (м. Київ, 2000); «Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів» (м. Київ, 2004); «Молодь у науці: "Четверті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2005); «Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики: До 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України» (м. Київ, 2006); «Сучасний конституціоналізм: погляд молодих демократій» (м. Київ, 2006); «Законодавче забезпечення прав і свобод національних меншин в Україні та його відповідність міжнародним правовим нормам» (м. Ужгород, 2006); «Вибори - 2006: Досвід. Проблеми. Перспективи» (м. Київ, 2007); «Круглий стіл, присвячений дню Конституції України» (м. Ужгород, 2007); «Сучасні дослідження правознавчих проблем» (м. Запоріжжя, 2007); «Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності» (м. Київ, 2008); «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (м. Київ, 2008); «Закордонне українство: утвердження української присутності в світі» (м. Ужгород, 2008); «Наука конституційного права України: сучасний стан та напрямки розвитку» (м. Харків, 2009) й ін.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відображення в 60 наукових працях: 3 монографіях, 33 статтях у фахових наукових виданнях, 13 тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях, 11 публікаціях, що додатково висвітлюють зміст і результати дослідження.

Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, що поділяються на підрозділи, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 549 сторінок. Список використаних джерел складається із 619 найменувань, уміщених на 59 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, апробація результатів роботи, публікації, структура й обсяг дисертації.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади системи конституційного права України», що складається із трьох підрозділів, присвячений дослідженню сутності системи конституційного права України, її юридичних ознак, методології дослідження цієї конституційно-правової системи за допомогою як традиційних, так і нових методів, проблем взаємодії багатоаспектної системи конституційного права України із системою національного конституційного законодавства.

У підрозділі 1.1. «Система конституційного права України: поняття, сутність, юридичні ознаки» відмічається, що генезис сучасних систем конституційного права України і зарубіжних держав невіддільно пов'язаний із утвердженням і розвитком системи права загалом та розвитком знань про цю систему та її юридичні властивості, зокрема. Але, безпосередній розвиток системи конституційного права започатковується лише з усталенням конституціоналізму, конституційного права та конституційно-правової науки.

Виділяються три основні етапи генезису системи конституційного права і знань про неї в контексті національної історії державотворення та правотворення: 1) дорадянський етап (XIX ст. - до 1919 р.) - характеризується утвердженням конституціоналізму та конституційного права, а також першими фундаментальними дослідженнями проблем системи права, які були інстальовані і в новонароджувану конституційно-правову науку; 2) радянський етап (1919-1991 рр.) - ознаменувався утвердженням концепції про одноплощинну, публічно-правову систему радянського права, представлену галузями, інститутами і нормами права. Цю концепцію було запроваджено і в радянське державне (конституційне) право; 3) пострадянський етап (1991 р. - донині) - етап критичного переосмислення концепції радянської системи права та запровадження нової постпозитивістської методології дослідження багатоаспектної системи конституційного права України в органічному поєднанні з природно-правовою та іншими методологіями.

Відзначається, що визначальний вплив на розвиток сучасної системи конституційного права України мали історичні українські конституції та їх проекти, починаючи із Конституції Пилипа Орлика 1710 р., а також започаткування відповідних досліджень вітчизняних учених-конституціоналістів, починаючи з першої половини XIX ст. (З. Горюшкін, А. Д. Градовський, К. Д. Дюгамель, Б. О. Кістяківський, М. М. Коркунов, М. І. Палієнко, О. В. Романович-Славатинський, В. В. Сокольський і ін.). У подальшому теоретико-методологічні погляди на систему та структуру конституційного права України були розвинені в роботах радянських (С. О. Макогон, П. О. Недбайло, М. П. Орзіх, В. В. Цвєтков і ін.) і сучасних вітчизняних учених-конституціоналістів (В. Ф. Мелащенко, О. В. Носенко, В. Ф. Погорілко, О. В. Сінькевич, О. В. Скрипнюк, Ю. М. Тодика, В. М. Шаповал, О. І. Ющик й ін.).

Робиться висновок, що система конституційного права України - це історично сформована й зумовлена об'єктивними чинниками суспільного розвитку система природного та позитивного, загальної й особливої частини, матеріального і процесуального, національного та міжнародного конституційного права, які, у свою чергу, складаються з інститутів і норм конституційного права та регулюють найважливіші суспільні відносини, що є предметом конституційного права України.

При цьому, запропонований концепт багатоаспектної системи конституційного права України ставить на меті розв'язання не лише теоретичних, а й практичних завдань конституційного правотворення. Зокрема, ідеться про вдосконалення системи чинного конституційного законодавства України і системи джерел конституційного права загалом, а також про оптимізацію конституційної правотворчої та правозастосовної діяльності в політико-правових реаліях сьогодення.

У підрозділі 1.2. «Методологія дослідження системи конституційного права України» стверджується, що ефективне дослідження багатоаспектної системи конституційного права України вимагає формування новітньої, відповідної вимогам і викликам часу методології її пізнання.

^{Аналіз історичного розвитку методології дослідження системи конституційного права від зародження конституційно-правової науки в XIX ст. - до сьогодення дозволив зробити висновок, що формування сучасної наукової методології конституційного права в Україні відбувається кількома шляхами: а) трансформацією уже апробованих методів науки радянського державного права; б) запозиченням позитивно зарекомендованої наукової методології, яка не визнавалася в науці радянського державного права, але практикувалася в зарубіжній науці конституційного права; в) залученням до методологічного апарату науки конституційного права методів, що використовуються в інших науках - соціології, політології, психології, статистиці, кібернетиці, теорії управління, синергетиці тощо. Наслідком відповідних процесів стало формування принципово нових концепцій і теорії, включаючи й концепцію багатовимірної системи конституційного права України, для якої властива власна методологія її наукового дослідження.}

Визначається, що методологія дослідження проблем системи конституційного права України - це упорядкована система взаємоузгоджених світоглядних принципів і методів, які дозволяють усебічно й комплексно дослідити юридичні властивості та якості системи національного конституційного права і визначити сутність та зміст правових зв'язків між її основними складовими елементами.

Розглядаючи постпозитивістську методологію як систему пізнання конституційно-правового буття, слід виділяти два її рівні - світоглядні методологічні принципи і, власне, методи дослідження багатоаспектної системи конституційного права України. Основними принципами, що відображують сутність, зміст й особливості постпозитивістської методології дослідження проблем системи сучасного конституційного права України, є принципи деідеологізації та свободи наукових досліджень, усебічності, системності, діалектичності, історизму, детермінізму, герменевтики, феноменології, формальної логіки, об'єктивності, універсальності тощо. При цьому, найефективнішими для дослідження багатоаспектної системи і структури сучасного конституційного права України є, насамперед, системний, структурно-функціональний, діяльнісний, порівняльно-правовий, історично-ретроспективний, формально-догматичний, конкретно-соціологічний, прогностичний та інші методи наукових досліджень.

У підрозділі 1.3. «Проблеми взаємодії системи конституційного права України із системою національного конституційного законодавства» йдеться про те, що будучи важливим компонентом національної правової системи, а також маючи складну побудову й різнопланові зв'язки між своїми основними структурними елементами, багатоаспектна система конституційного права України виявляє дієвість, насамперед, у взаємодії з системою конституційного законодавства.

Дослідження проблем співвідношення системи конституційного права України із системою чинного конституційного законодавства передбачає виокремлення проблеми співвідношення досліджуваної галузевої системи права із системою Конституції України. Очевидно, що система конституційного права не збігається із системою Конституції України, а тим більше не може ототожнюватися з нею. Перша із них є більш всеосяжною, універсальною юридичною категорією, ніж система Конституції України, оскільки: а) система конституційного права об'єднує в єдину впорядковану сукупність усі норми конституційного права, що виражені не лише в Конституції України, а й у системі чинного конституційного законодавства, інших джерелах конституційного права; б) у системі конституційного права застосовано вищий рівень інтеграції норм за предметним принципом в інститути конституційного права, а норм й інститутів цієї галузі права - в інші рівні (зрізи) конституційного права (матеріальне і процесуальне, національне та міжнародне, типове і колізійне конституційне право тощо), які не виокремлюються в системі Конституції; в) системі елементів конституційного права властиві більш глибинні генетичні, функціональні, предметні, структурні й інші юридичні зв'язки, ніж системі структурних елементів Конституції; г) система конституційного права є гнучкішою та динамічнішою, ніж система Конституції. Вона рефлекторно реагує на суспільно-економічні зміни незалежно від волі законодавця, тоді як зміна системи і структури Конституції передбачає складну і тривалу у часі юридичну процедуру, про що свідчать тяглі в часі та безрезультатні зусилля щодо системного оновлення Основного Закону в 2006-2009 рр.; д) нормативним приписам, що об'єднані в систему конституційного права, притаманний високий рівень абстрагованості, тоді як нормативний матеріал Конституції України має переважно характер конкретно визначених правових приписів.

У той же час, система конституційного права України є ідеальною моделлю, до відтворення котрої прагне законодавець при розробці, ухваленні чи зміні Основного Закону. Проте, було б несправедливим розглядати співвідношення цих двох систем лише у площині «система конституційного права - система Конституції України», оскільки існує і зворотний зв'язок - «система Конституції України - система конституційного права».

Схожі висновки можна зробити й досліджуючи проблему співвідношення та взаємодії системи конституційного права України із системою конституційного законодавства. Так, було б помилкою вважати, що система законодавства дзеркально відображає об'єктивно існуючу систему права. Якісні характеристики системи конституційного законодавства залежать від: а) рівня дослідженості системи права та зв'язку знань і реальної правової дійсності; б) волі та легітимних інтересів суб'єктів, що здійснюють правотворчу діяльність; в) усталених способів систематизації законодавства та практики їх застосування. Зазначену позицію дисертанта підтверджує й ґрунтовний аналіз досвіду унормування основних структурних елементів системи конституційного права України в чинному конституційному законодавстві та актуальних нині законопроектах конституційного змісту, до розробки яких залучався й автор (проект Виборчого кодексу України, законопроекти «Про громадські організації», «Про місцевий референдум» тощо).

Розділ 2 «Норма конституційного права як першооснова системи конституційного права України» складається з трьох підрозділів, в яких досліджується концептуальні підходи до визначення норми конституційного права та пропонується авторське визначення цієї юридичної категорії, аналізується внутрішня будова норми конституційного права України і її основні структурні елементи, а також розкриваються проблеми класифікації та систематизації відповідних норм права.

У підрозділі 2.1. «Концептуальні підходи до визначення норми конституційного права» стверджується, що первинним й одним із найважливіших елементів системи конституційного права України, є конституційно-правова норма. При цьому, норми конституційного права, як складові системи конституційного права України, відображають у своїй сукупності сутність і зміст цієї галузі права. Так, попередньо досліджена багатоаспектна система конституційного права України і всі її структурні елементи складаються саме із норм конституційного права. Останні є основою інститутів конституційного права, а також інших частин системи конституційного права - природного та позитивного, загальної частини й особливої частини, матеріального та процесуального, міжнародного і національного конституційного права тощо.

Обґрунтовується, що норма конституційного права України - це змістовно та формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або Українською державою чи територіальною громадою загальнообов'язкове і ними ж гарантоване правило (модель) цілеспрямованої вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному правовому статусі чи режимі, незалежно від їх волі, яке є первинним структурним елементом системи конституційного права України.

Юридична природа та особливості норми конституційного права України розкривається в системі її загальних і спеціальних кваліфікуючих юридичних ознак та властивостей. До загальних видових юридичних ознак сучасної норми конституційного права належать такі її кваліфікації, як: відповідне призначення в системі національного права; змістовна та формальна визначеність; загальнообов'язковість; всеосяжність й універсальність; багатоманітність; динамічність і стабільність; гарантованість. До спеціальних родових ознак норм конституційного права України належать такі із них, як: пріоритетність у національній правовій системі та їх інтегративне призначення щодо останньої; установчий характер; публічно-політичний зміст; особлива система суб'єктів нормотворення та нормозастосування; безпосередність дії; найвища юридична сила; особлива джерельна база; специфічність структури; посилена за рахунок правового захисту Конституції України гарантованість; належна теоретико-методологічна обґрунтованість. Разом із тим, будучи різноманітними за своїми властивостями, численні норми цієї галузі права наділені, у кожному окремо взятому випадку, унікальними юридичними властивостями, пізнання яких неможливе без класифікації та систематизації норм конституційного права.

Підрозділ 2.2. «Внутрішня будова норми конституційного права» присвячений аналізу структури норми конституційного права, пізнання якої є першим кроком до її диференціації.

Обґрунтовується, що структура норми конституційного права України - це її внутрішня побудова, зміст якої визначає характер юридичних взаємозв'язків її основних елементів: гіпотези, диспозиції та санкції в трьох модифікаціях: «гіпотеза - диспозиція - санкція», «гіпотеза - диспозиція», «диспозиція», а також сутність названих структурних елементів і їх груп. Відповідно до цього внутрішня побудова норми конституційного права складається зі структурних юридичних зв'язків між складовими елементами норми конституційного права та структурних елементів норми конституційного права та їх груп.

При цьому, під гіпотезою норми конституційного права України слід розуміти елемент її структури, який визначає умови дієвості правил вольової поведінки та діяльності, що виражаються в мірі дозволеної й належної поведінки суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному стані, статусі чи режимі, незалежно від їх волі; під диспозицією - саму модель правила поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права, що конституює їх суб'єктивні права та юридичні обов'язки, а також визначає порядок їх належної та можливої поведінки або діяльності в умовах, передбачених гіпотезою цієї ж норми; під санкцією - вид і міру юридичної відповідальності деліктоздатних суб'єктів конституційних правовідносин за невиконання або неналежне виконання правил поведінки чи діяльності, встановлених у диспозиції цієї норми.

...