Теоретичні основи системи конституційного права України

Разом з тим, вищезазначена структура «логічної» або «класичної» норми конституційного права не розкриває всього юридичного потенціалу внутрішньої побудови цієї первинної ланки багатоаспектної системи конституційного права України. У широкому значенні, під структурою норми конституційного права України слід розуміти систему всіх активно взаємодіючих між собою складових елементів відповідної галузевої норми права (гіпотези, диспозиції та санкції) у їх органічному взаємозв'язку з основними елементами конституційно-правових відносин, які виникають, змінюються та припиняються на підставі дієвості конкретної норми національного конституційного права, об'єктивованої в Конституції та законах України. Такими структурними елементами норми конституційного права України є: 1) ціль і мета норми; 2) суб'єкт норми; 3) гіпотеза норми; 4) диспозиція норми; 5) санкція норми. Водночас, запропоноване положення про внутрішню будову норми конституційного права в її широкому значенні вимагає свого подальшого дослідження та обґрунтування.

У підрозділі 2.3. «Класифікації та систематизації норм конституційного права України» досліджуються система норм конституційного права України, розкривається зміст її складників - основних видів норм конституційного права й аналізується їх функціональне призначення в багатоаспектній системі конституційного права України.

Відзначається, що під класифікацією (від лат. classis - розряд і sicato від sacio - роблю) норм конституційного права України слід розуміти цілеспрямоване, науково обґрунтоване і системне застосування таких супідрядних критеріїв як сутність, зміст, метод, функції, юридична сила, дія в часі та за колом суб'єктів, умови дії, особливості структури, форми об'єктивації, гарантованість досліджуваних норм права, з метою виявлення різних видів і груп норм конституційного права, які формують структуровану основу багатоаспектної системи конституційного права України.

Застосовуючи визначені критерії класифікації норм конституційного права України, можна визначити таку їх систему: а) за сутністю, або за походження цих норм: норми, які втілюють політичну волю та законні інтереси Українського народу, Української держави і територіальних громад; б) за змістом (за предметом правового регулювання): норми, об'єднані в інститутах конституційного права й інших структурних елементах багатоаспектної системи конституційного права України - норми природного конституційного права та норми позитивного конституційного права; норми загальної частини конституційного права та норми особливої частини конституційного права України; норми матеріального конституційного права та норми процесуального конституційного права; норми національного конституційного права та норми міжнародного конституційного права тощо; в) за методом правового регулювання: імперативні та диспозитивні норми конституційного права; г) за функціями: установчі, регулятивні, уповноважуючі, зобов'язуючі, заохочувальні, забороняючі, спеціалізовані тощо; д) за юридичною силою: закріплені в Конституції України і рішеннях всеукраїнського референдуму з конституційних питань; закріплені в законах України; закріплені в підзаконних нормативно-правових актах; е) за дією за колом суб'єктів: загальні, спеціальні та виключні норми конституційного права; є) за умовами дії норм (за часом і територією їх дії): загальнодержавні та місцеві; постійні, тимчасові та виключні норми конституційного права; ж) за особливостями структури: складні та прості норми конституційного права; з) за формами об'єктивізації: формалізовані та неформалізовані норми конституційного права; і) за гарантованістю: норми конституційного права забезпечені загальноправовими й особливими гарантіями.

Розділ 3 «Інститут конституційного права в системі конституційного права України», складається із трьох підрозділів, присвячених дослідженню юридичної природи інституту конституційного права, проблем внутрішньої будови відповідного інституту, а також загальній характеристиці системи інститутів конституційного права України.

Підрозділ 3.1. «Інститут конституційного права як юридична категорія» присвячено розкриттю сутності та змісту юридичної категорії «інститут конституційного права», у тому числі й через її співставлення з такими спорідненими, але не тотожними категоріями, як «інститут держави», «інститут громадянського суспільства», «підгалузь конституційного права» тощо.

Відзначається, що категорія "правовий інститут", будучи запровадженою в європейську юридичну науку іще наприкінці XIX ст. Рудольфом фон Ієрінгом, стала предметом ґрунтовних наукових досліджень лише з середини минулого століття. Натомість, перші комплексні дослідження інститутів конституційного права припадають на 1990 рік, коли В.Й. Лучін запропонував їх цілісну концепцію.

Якщо норми національного конституційного права, будучи першоосновою системи конституційного права України, втілюють у собі волю та легітимні інтереси основних суб'єктів конституційного правотворення - Українського народу, Української держави і територіальних громад, за активної участі громадян й інститутів громадянського суспільства, то інститути конституційного права України, що об'єднують, упорядковують та систематизують такі норми конституційного права в певні групи (конгломерати), є продуктом вольової та легітимної діяльності тих самих суб'єктів конституційного правотворення. Очевидно, що видаючи чи санкціонуючи норми конституційного права Український народ, Українська держава та територіальні громади відстоюють свої легітимні інтереси на тактичному рівні, ситуаційно, а в інститутах конституційного права - забезпечують реалізацію своїх стратегічних інтересів і цілей.

Водночас інститути конституційного права не можуть «створюватися або санкціонуватися» зазначеними суб'єктами безпосередньо. Їх формування та утвердження забезпечується активізацією конституційної правотворчості Українського народу, Української держави і територіальних громад та системним продукуванням норм конституційного права щодо певного виду суспільних відносин, соціально інституціоналізованих, чи тяжіючих до цього. При цьому, діяльність таких учасників конституційного процесу має не лише цілеспрямований характер, а й узгоджується із процесами розвитку та структуризації громадянського суспільства та правової держави.

Таким чином, інститут конституційного права - це, насамперед, результат структуризації свідомої та цілеспрямованої правотворчої діяльності Українського народу, Української держави і територіальних громад. До того ж інститут конституційного права є центральною ланкою багатоаспектної системи конституційного права України й основних її рівнів - природного та позитивного, загальної й особливої частини, матеріального та процесуального, національного та міжнародного конституційного права. Інститут також є самостійним складником нормативно-правової ланки механізму конституційно-правового регулювання.

Поряд із загальними юридичними ознаками для інституту конституційного права України притаманні і спеціальні юридичні ознаки: 1) за своєю сутністю інститут конституційного права є основним системоутворюючим структурним елементом багатоаспектної системи конституційного права України, який втілює в собі волю та легітимні інтереси основних суб'єктів конституційного правотворення - Українського народу, Української держави і територіальних громад, узгоджені з об'єктивними процесами структуризації та інституціоналізації суспільних відносин, які є предметом конституційного права; 2) за своїм змістом інститут конституційного права є об'єктивно сформованою, цілісною та відносно відокремленою системою функціонально взаємозумовлених і структурно взаємопов'язаних між собою норм конституційного права, а іноді й інших галузей права, які регулюють певний вид суспільних відносин, що складають сегмент предмета конституційного права і є складовими елементами нормативно-правового механізму конституційно-правового регулювання; 3) за своїми функціями інститут конституційного права є системоутворюючим компонентом як багатоаспектної системи конституційного права України, так і її основних складових зрізів (рівнів) - природного та позитивного, загальної й особливої частини, матеріального та процесуального, національного та міжнародного конституційного права; 4) за своєю структурою інститут конституційного права є складною комплексною системою норм конституційного права, об'єднаних у певні логічні групи, зумовлені сутністю, змістом і функціональним призначенням кожного конкретно взятого інституту в системі конституційного права України і механізмі конституційно-правового регулювання; 5) за формою свого існування інститути конституційного права поділяються на логічні, тобто існуючі у складі об'єктивно сформованої системи конституційного права України, та позитивно закріплені (об'єктивовані) в чинному законодавстві й інших галузевих джерелах права тощо.

У підрозділі 3.2. «Структура інституту конституційного права України: поняття та елементарний склад» формулюються концептуальні положення про внутрішню будову інституту конституційного права та її основні структурні елементи.

Поширені на сьогодні в юридичній науці погляди на інститут як «сукупність норм права» загалом не суперечать істині, але вимагають свого уточнення. Адже, інститут права є підсистемою права, що передбачає наявність її внутрішньої побудови, обов'язковими елементами якої є: а) структурні елементи інституту права; б) система юридичних зв'язків між ними.

Оскільки інститут конституційного права об'єднує систему відповідних норм права, що тяжіють до свого втілення в чинному законодавстві, то логічним буде припустити, що відповідний інститут також може позитивно унормовуватись у системі норм-приписів, які складають його нормативну основу. Відповідно, слід розрізняти: а) внутрішню побудову логічного інституту як основного, центрального структурного елементу багатоаспектної системи конституційного права, та б) структуру позитивно унормованого в чинному законодавстві інституту конституційного права.

Основними компонентами структури логічного інституту конституційного права України є: нормативний зміст інституту конституційного права України, як цілісної юридичної категорії; принципи існування та дієвості інституту конституційного права України; функції інституту конституційного права України; конституційно-правовий статус учасників правовідносин, які регулюються нормами інституту конституційного права України (права й обов'язки основних інституціоналізованих суб'єктів, організаційно-правові форми їх діяльності тощо); конституційно-правовий режим інституту конституційного права України; гарантії реалізації інституту конституційного права України.

Натомість, структура позитивно унормованого в чинному законодавстві інституту конституційного права - це внутрішня побудова цього інституту, що репрезентує собою систему взаємопоєднаних між собою змістовно-логічних і формальних компонентів, зумовлених вимогами чинного законодавства і, зокрема, правилами нормопроектної техніки, спрямованих на структуроване регулювання конституційно-правових відносин. Структура такого інституту тяжіє до відтворення компонентів логічного інституту конституційного права в поєднанні зі структурними елементами нормативно-правового акта. Це дозволяє виділити такі його компоненти: 1) вступна частина (назва та преамбула); 2) основна частина; 3) перехідні та прикінцеві положення; 4) міжнародні аспекти дієвості цього інституту; 5) додатки.

У підрозділі 3.3. «Загальна характеристика системи інститутів конституційного права України» аналізуються проблеми класифікації та систематизації інститутів конституційного права та розкриваються юридичні властивості їх системи.

У цьому підрозділі виявляються основні критерії класифікації інститутів конституційного права України (сутність; зміст (предмет); функції; суб'єкти; структура; форма об'єктивації; умови дієвості тощо) та на їх основі виявляються й характеризуються основні види досліджуваних інститутів.

Встановлюється, що система інститутів конституційного права України є, насамперед, системою доктринальних, генетичних (історично-правових), предметних, функціональних, структурних й інших юридичних зв'язків між різними за своїми юридичними властивостями інститутами конституційного права, об'єднаних єдиною метою цілеспрямованого структурованого регулювання суспільних відносин. По-суті, пізнання різновимірної системи інститутів конституційного права України є своєрідною «юридичною анатомією» відповідної галузевої системи права.

Розділ 4 «Особливості структуризації багатоаспектної системи конституційного права України на сучасному етапі» об'єднує чотири підрозділів, в яких аналізуються найбільш дискусійні питання, пов'язані з утвердженням, існуванням і дієвістю таких зрізів (рівнів) сучасної системи конституційного права України, як природне і позитивне, загальна частина та особлива частина, матеріальне та процесуальне, національне і міжнародне конституційне право.

Підрозділ 4.1. «Природне і позитивне право як висхідні компоненти системи сучасного конституційного права України» присвячений дослідженню проблеми ідентифікації природно-правових і позитивістських складників багатоаспектної системи конституційного права України.

У цьому підрозділі стверджується, що з-поміж усіх історично сформованих і дієвих та актуальних донині рівнів (зрізів) системи конституційного права України первинним, з огляду на своє історичне походження, залишається розмежування в її складі таких компонентів, як природне конституційне право та позитивне конституційне право. Цей рівень багатоаспектної системи конституційного права України уособлює в собі її своєрідну "генетичну пам'ять" щодо утвердження світового й, насамперед, європейського конституціоналізму.

Відзначається, що в системі сучасного конституційного права України дуже складно виділити інститути природного права, які б не отримали свого позитивного закріплення. Визначаючи природне і позитивне право як певні зрізи (рівні) системи національного конституційного права, ми традиційно виділяємо позитивно закріплені інститути природного права, пов'язані з народним суверенітетом, конституційними засадами суспільного ладу, правами і свободами людини, місцевим самоврядуванням тощо і відносимо до інститутів позитивного конституційного права ті з них, що безпосередньо пов'язані з конституційними засадами державного ладу, конституційними основами організацією та діяльністю держави і конституційними обов'язками громадян.

В якості прикладу виявлення теократичної ідеології природного права наводиться положення Преамбули Конституції України: "… усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми й прийдешніми поколіннями …". Одночасно із цим, преамбула Основного Закону закріплює й позитивістську методологію, покладену в його основу: "… керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р, схваленим 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням …".

Зазначене свідчить, що природне і позитивне право, будучи важливими складовими компонентами багатоаспектної системи конституційного права України, можуть об'єднувати не тільки певні групи інститутів і норм конституційного права України, залежно від їх походження та змісту, а й відповідні конституційні принципи та ідеї природного і позитивного права, а також методи їх об'єктивації в чинному конституційному законодавстві.

Підрозділ 4.2. «Загальна частина й особлива частина у складі системи конституційного права України» розкриває перспективи ідентифікації в багатоаспектній системі конституційного права України загальної частини і особливої частини.

Доводиться, що загальна частина й особлива частина є підсистемами не лише конституційно-правової науки й освіти, а й однойменної галузі права, про що свідчить їх нормативне наповнення. Загальна частина, як і особлива частина конституційного права, об'єднує у своєму складі норми й інститути, які регулюють певні конституційні правовідносини.

Відзначається, що загальна частина конституційного права України - це структурний елемент багатоаспектної системи конституційного права України, який об'єднує у своєму складі норми й інститути конституційного права (теорії та історії українського конституціоналізму, теорії Конституції України, системи конституційного права, джерел конституційного права, функцій конституційного права, конституційно-правових відносин тощо), які забезпечують ефективне функціонування відповідної галузі права та її доктринальний і генетичний зв'язок з історичними та сучасними ідеями й ідеалами українського та європейського конституціоналізму. Наведене положення розкривається через загальну характеристику основних інститутів загальної частини конституційного права України.

Натомість, особлива частина, як структурний елемент багатоаспектної системи конституційного права України, об'єднує у своєму складі, насамперед, інститути матеріального та процесуального конституційного права, які регулюють структуровані суспільні відносини в межах предмета конституційного права.

У підрозділі 4.3. «Утвердження конституційного процесуального права України: проблеми теорії та практики» досліджуються питання усталення та розвитку процесуального конституційного права в його дихотомічному взаємозв'язку з матеріальним конституційним правом України. Вивчається сутність, зміст і структура матеріального та процесуального права в складі багатоаспектної системи конституційного права України.

Якщо матеріальне конституційне право та його основні інститути є добре відомі та достатньо досліджені у вітчизняній юридичній науці, то щодо сутності і змісту процесуального конституційного права України (конституційного процесуального права, або ж конституційно-процесуального права) серед українських і зарубіжних учених-конституціоналістів на сьогодні не існує єдності поглядів. Поширені серед вітчизняних правознавців твердження про усталеність в Україні конституційного процесуального права як самостійної галузі права, що об'єднує у своєму складі всі інститути і норми конституційного права, які визначають конституційні процедури, конституційну правосуб'єктність учасників відповідних правовідносин тощо, вимагає свого уточнення. Так, в юридичній науці не можна ототожнювати категорії «процес» і «процедура». Будь-який вид конституційного процесу є процедурою, тобто, організаційними відносинами, але не всяка конституційна процедура має властивості юридичного процесу. Адже цілком очевидно, що процедура визначається як матеріальними нормами конституційного права, так і процесуальними. В іншому випадку, матеріальне конституційне право було б представлене винятково нормами-принципами і нормами-дефініціями. Переважна більшість основних інститутів конституційного права України об'єднують у своєму складі як матеріальні, так і процесуальні норми конституційного права.

Для виокремлення процесуального конституційного права в складі досліджуваної галузевої системи слід враховувати наступне: 1) за своєю сутністю конституційний процес передбачає судове або «квазісудове» арбітражне врегулювання певного виду конституційних процедур на підставі норм конституційного процесуального права, об'єднаних у відповідні інститути; 2) за своїм змістом конституційне процесуальне право України регулює ті суспільні відносини, які передбачають можливість виникнення та потребу вирішення конституційного спору в судовому та «квазісудовому» порядку; 3) для суспільних відносин, урегульованих нормами й інститутами процесуального конституційного права України, властиве особливе коло суб'єктів. Насамперед, це - суб'єкти звернення до Конституційного Суду України, адміністративного суду, а також суб'єкти, наділені конституційною деліктоздатністю; 4) систему інститутів процесуального конституційного права України визначає структура предмета його правового регулювання. На сьогодні в Україні об'єктивно окреслилися інститути гуманітарного, виборчого і референдного, парламентського, муніципального процесів та конституційної юстиції, які мають в своєму складі сформовану матеріальну та процесуальну нормативну складову; 5) норми і інститути процесуального конституційного права об'єктивуються в системі джерел конституційного процесуального права України, а саме: у Конституції та законах України, Регламенті Верховної Ради України, Регламенті Кабінету Міністрів України, Регламенті Конституційного Суду України, Регламенті Центральної виборчої комісії й ін.

Враховуючи зазначене, можна стверджувати, що процесуальне конституційне право - це структурний елемент, який у взаємодії з матеріальним конституційним правом утворює важливий рівень (зріз) багатоаспектної системи конституційного права України й об'єднує у своєму складі процесуальні норми й інститути конституційного права, на основі яких між суб'єктами конституційного процесу виникають, змінюються та припиняються правовідносини, що передбачають виникнення конституційних спорів і їх обов'язкове судове та позасудове вирішення.

У підрозділі 4.4. «Співвідношення та взаємодія системи конституційного права України із міжнародним конституційним правом: проблеми і перспективи» досліджується проблема співіснування системи конституційного права України із міжнародним публічним правом, а також аналізуються перспективи утвердження міжнародного конституційного права та інсталяції його норм і інститутів у багатоаспектну систему національного конституційного права.

У підрозділі наголошується, що виокремлення міжнародного конституційного права зі складу міжнародного публічного права є процесом тривалим. Але, з ратифікацією Лісабонського договору та закріпленням за Євросоюзом статусу єдиної юридичної особи, наприкінці 2009 р. було започатковано формування повноцінного конституційного права ЄС, яке закріпить інституційну систему цього наддержавного утворення. Надалі можливим є утвердження кількох моделей співвідношення систем національного конституційного права держав - учасниць ЄС із конституційним правом ЄС: а) розмежування сфер дії національного конституційного права держав - учасниць ЄС і комунітарного права ЄС за предметом правового регулювання, з огляду на розподіл у майбутньому компетенції між відповідними державами і Євросоюзом; б) інсталяція інститутів конституційного права ЄС у систему національного конституційного права держав - учасниць ЄС як самостійної підсистеми; в) витіснення конституційним правом ЄС національних систем конституційного права та формування комплексної багатоаспектної системи конституційного права, що буде діяти в повному обсязі на всій території ЄС.

Для України ж, з огляду на віддаленість перспектив набуття членства в Євросоюзі та відсутність реальних шансів утвердження в найближчий час конституційного права в міждержавних організаціях, членом яких є наша держава (ООН, Рада Європи та тощо), взаємодія системи національного конституційного права з конституційним правом ЄС буде здійснюватися на тих принципах і через ті юридичні механізми, що й із міжнародним правом загалом. Зазначене передбачає врахування встановленого Конституцією та законами України порядку співвідношення та взаємодії національного і міжнародного права.

Водночас, доводиться, що диференціація нормативного матеріалу у складі багатоаспектної системи конституційного права України на такі підсистеми, як національне та міжнародне конституційне право є об'єктивною та зумовлена тим, що у складі низки інститутів, підгалузей та інших рівнів національного конституційного права існує так званий міжнародний компонент - норми й інститути конституційного права, які є міжнародними за своїм походженням. Тобто, привнесеними у систему конституційного права України під час творення Конституції України в 1991-1996 рр., або ж інстальованими у відповідну галузеву систему через імплементаційні юридичні механізми.

Такі норми й інститути конституційного права включені до складу переважної більшості інститутів загальної й особливої частини, матеріального та процесуального конституційного права України. В одних випадках ідеться про норми-принципи, які часто втілюють міжнародні стандарти (прав людини, виборів тощо), а в інших - про посилання на інститути міжнародного права. Так, до прикладу, в ст. 2 Закону України «Про громадянство» від 18 січня 2001 р. позитивно унормовані як принципи громадянства, частина з яких привнесена з Європейської конвенції про громадянство 1997 р., ратифікованої Україною.

Очевидно, що вже нині норми й інститути конституційного права України, які мають міжнародне походження, складають значну частку від нормативного вмісту багатоаспектної системи конституційного права України й об'єднуються між собою ідеологічно-правовими (доктринальними), предметними, функціональними та іншими юридичними зв'язками в певну систему чи підсистему, визначену нами як міжнародне конституційне право України. У своїй дихотомічній взаємодії з національним (за своїм походженням) конституційним правом вона утворює самостійний рівень (зріз) багатоаспектної системи конституційного права України. Саме цей рівень, очевидно, містить у собі юридичний потенціал для майбутньої європейської інтеграції України.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, яка полягала у виробленні теорії багатоаспектної системи конституційного права України, що має утвердитися як теоретико-методологічна основа для подальшого розвитку й удосконалення системи чинного конституційного законодавства України й упорядкування та систематизації конституційної правотворчої і правозастосовної діяльності.

Головними науковими і практичними результатами дисертаційної роботи є наступні висновки.

1. Знання й уявлення про систему та структуру конституційного права України сформувалися історично, у процесі еволюції системи права загалом та дослідження її юридичних властивостей ученими і юристами-практиками. Відповідні знання були застосовані для пізнання сутності та змісту сучасної системи конституційного права України та її структурних елементів.

Це дозволило визначити систему конституційного права України (з грец. унуфзµб - поєднання, утворення) як історично сформовану та обумовлену об'єктивними чинниками суспільного розвитку систему таких послідовних рівнів (зрізів) конституційного права, як природне та позитивне, загальна та особлива частини, матеріальне і процесуальне, національне та міжнародне право, котрі, в свою чергу, складаються з інститутів і норм конституційного права та регулюють суспільні відносини, що є предметом конституційного права України і системоутворюючою складовою національної правової системи.

2. Дослідження багатоаспектної системи конституційного права України вимагає формування новітньої, відповідної вимогам і викликам часу методології її пізнання. Проведене дослідження дозволило встановити, що методологія дослідження системи конституційного права України - це упорядкована система взаємоузгоджених світоглядних принципів і методів, які дозволяють усебічно й комплексно дослідити юридичні властивості та якості системи національного конституційного права і визначити сутність та зміст правових зв'язків між її основними складовими елементами.

Основними принципами, що відображують сутність, зміст й особливості постпозитивістської методології дослідження проблем системи сучасного конституційного права України, визначені принципи деідеологізації та свободи наукових досліджень, усебічності, системності, діалектичності, історизму, детермінізму, герменевтики, феноменології, формальної логіки, об'єктивності, універсальності тощо. Натомість, найефективнішими для дослідження багатоаспектної системи і структури сучасного конституційного права України є, насамперед, системний, структурно-функціональний, діяльнісний, порівняльно-правовий, історично-ретроспективний, формально-догматичний, конкретно-соціологічний, прогностичний та інші методи наукових досліджень.

3. Своє логічне продовження багатоаспектна система конституційного права України знаходить у системі чинного конституційного законодавства, у тому числі й у системі Конституції України. Між цими двома конституційно-правовими системами відбувається взаємостимулюючий до подальшого розвитку вплив: система конституційного права України є теоретико-методологічним підґрунтям для конституційної правотворчості, тоді як розширення системи конституційного законодавства за рахунок нових нормативно-правових актів конституційного змісту сприяє утвердженню нових інститутів конституційного права, тим самим змінюючи юридичні властивості багатоаспектної системи конституційного права України. Ця закономірність загалом властива і для взаємодії багатоаспектної системи конституційного права України із системою Основного Закону України.

Однією із причин незавершеності конституційно-правової реформи 2004-2006 рр., а також наступного загострення політико-правових конфліктів у 2007-2010 рр. стала безсистемність правотворчої та правозастосовної діяльності учасників конституційного процесу. У цьому сенсі очевидною є доцільність розробки концепції конституційних нормопроектних робіт на 2010-2015 рр. на основі обґрунтованої в цій дисертації теорії багатоаспектної системи конституційного права України.

4. Первинним системоутворюючим елементом багатоаспектної системи конституційного права, її «молекулярним рівнем» є норма конституційного права (від лат. norma - правило, взірець), тобто змістовно та формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або Українською державою чи територіальною громадою загальнообов'язкове і ними ж гарантоване правило (модель) цілеспрямованої вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному правовому статусі чи режимі, незалежно від їх волі, яке є первинним структурним елементом системи конституційного права України.

5. Юридичні властивості норми конституційного права України знаходять своє логічне продовження в її структурі. Структура норми конституційного права України (від лат. structura - побудова, розміщення, від struo - будую, зводжу) - це внутрішня побудова норми конституційного права, зміст якої визначає характер юридичних взаємозв'язків її основних елементів: гіпотези, диспозиції та санкції у трьох модифікаціях: «гіпотеза - диспозиція - санкція», «гіпотеза - диспозиція», «диспозиція», а також сутність і зміст зазначених структурних елементів і їх груп.

У широкому ж значенні, під структурою норми конституційного права України слід розуміти систему всіх активно взаємодіючих між собою складових елементів відповідної галузевої норми права (гіпотези, диспозиції та санкції) у їх органічному взаємозв'язку з основними елементами конституційно-правових відносин, які виникають, змінюються та припиняються на підставі дієвості конкретної норми національного конституційного права, об'єктивованої в Конституції та законах України. Такими структурними елементами норми конституційного права України є: 1) ціль і мета норми; 2) суб'єкт норми; 3) гіпотеза норми; 4) диспозиція норми; 5) санкція норми.

6. Норми конституційного права відрізняються своєю різноманітністю і підлягають наступній класифікації: 1) за сутністю, або за походження цих норм: норми, які втілюють політичну волю та законні інтереси Українського народу, Української держави і територіальних громад; 2) за змістом (за предметом правового регулювання): норми, об'єднані в інститутах конституційного права й інших структурних елементах багатоаспектної системи конституційного права України - норми природного конституційного права та норми позитивного конституційного права; норми загальної частини конституційного права та норми особливої частини конституційного права України; норми матеріального конституційного права та норми процесуального конституційного права; норми національного конституційного права та норми міжнародного конституційного права тощо; 3) за методом правового регулювання: імперативні та диспозитивні норми конституційного права; 4) за функціями: установчі, регулятивні, уповноважуючі, зобов'язуючі, заохочувальні, забороняючі, спеціалізовані тощо; 5) за юридичною силою: закріплені в Конституції України і рішеннях всеукраїнського референдуму з конституційних питань; закріплені в законах України; закріплені в підзаконних нормативно-правових актах; 6) за дією за колом суб'єктів: загальні, спеціальні та виключні норми конституційного права; 7) за умовами дії норм (за часом і територією їх дії): загальнодержавні та місцеві; постійні, тимчасові та виключні норми конституційного права; 8) за особливостями структури: складні та прості норми конституційного права; 9) за формами об'єктивізації: формалізовані та неформалізовані норми конституційного права; 10) за гарантованістю: норми конституційного права забезпечені загальноправовими й особливими гарантіями.

У свою чергу, система досліджуваних норм конституційного права є системою взаємозумовлених і взаємопов'язних сутнісними, змістовними (предметними), функціональними й іншими юридичними зв'язками видів норм конституційного права та їх супідрядних груп, що становлять структуровану першооснову багатоаспектної системи конституційного права України і механізму конституційно-правового регулювання.

7. Норми конституційного права не існують поза межами інститутів, у складі яких вони об'єднуються. У свою чергу, інститут конституційного права України є основним системоутворюючим структурним елементом багатоаспектної системи конституційного права України, який утілює в собі волю та легітимні інтереси Українського народу, Української держави і територіальних громад через упорядкування та систематизацію у своєму складі доктринально, предметно та функціонально взаємопов'язаних норм конституційного й інших галузей права, спрямованих на утвердження, зміну та припинення окремих видів і груп суспільних відносин, віднесених до предмета конституційного права.

8. Оскільки інститут конституційного права України об'єднує систему відповідних галузевих норм права, які тяжіють до свого втілення в чинному законодавстві, то логічним буде припустити, що відповідний інститут також може позитивно унормовуватись у системі норм-приписів, які складають його нормативну основу. Відповідно, слід розрізняти а) внутрішню побудову логічного інституту як основного структурного елементу багатоаспектної системи конституційного права, та б) структуру позитивно унормованого в чинному законодавстві інституту конституційного права.

Основними компонентами структури логічного інституту конституційного права України є: 1) нормативний зміст інституту конституційного права України, як цілісної юридичної категорії; 2) принципи існування та дієвості інституту конституційного права України; 3) функції інституту конституційного права України; конституційно-правовий статус учасників правовідносин, які регулюються нормами інституту конституційного права України; 4) конституційно-правовий режим інституту конституційного права України; 5) гарантії реалізації інституту конституційного права України. Відповідно, сутність структури інститутів конституційного права України визначається змістом запропонованих складових елементів (компонентів) цієї структури. Натомість, основними компонентами позитивно унормованого в чинному законодавстві інституту є: 1) вступна частина (назва та преамбула); 2) основна частина; 3) перехідні та прикінцеві положення; 4) міжнародні аспекти дієвості цього інституту; 5) додатки.

9. В основі багатоаспектної системи інститутів конституційного права лежать такі види інститутів конституційного права України, розмежовані за відповідними критеріями: 1) за своєю сутністю: інститути конституційного права України, які втілюють у собі волю та легітимні інтереси Українського народу; інститути конституційного права України, які втілюють у собі волю та легітимні інтереси Української держави; інститути конституційного права України, які втілюють у собі волю та легітимні інтереси територіальних громад України; 2) за змістом (предметом): інститути природного та позитивного конституційного права; інститути загальної й особливої частини конституційного права; інститути матеріального та процесуального конституційного права; інститути національного та міжнародного, насамперед, європейського конституційного права; 3) за функціями: установчі інститути конституційного права; регулятивні інститути конституційного права; забороняючі інститути конституційного права; охоронні інститути конституційного права; 4) за суб'єктами: загальні інститути конституційного права; спеціальні інститути конституційного права; виключні інститути конституційного права; 5) за структурою: генеральні інститути (підгалузі) конституційного права; основні інститути конституційного права; субінститути конституційного права; 6) за формою об'єктивації: інститути конституційного права, закріплені в Конституції України; інститути конституційного права, закріплені в законах України; інститути конституційного права, закріплені в підзаконних нормативно-правових актах; інститути конституційного права, об'єктивовані в інших джерелах конституційного права; 7) за умовами дієвості: за територією своєї дії: загальнодержавні інститути конституційного права; місцеві (локальні) інститути конституційного права; за часом своєї дії: постійні інститути конституційного права; виключні інститути конституційного права.

Отже, система інститутів конституційного права України є, насамперед, системою доктринальних, генетичних (історично-правових), предметних, функціональних, структурних й інших юридичних зв'язків між різними за своїми юридичними властивостями інститутами конституційного права, об'єднаних єдиною метою цілеспрямованого структурованого регулювання суспільних відносин.

10. Природне конституційне право та позитивне конституційне право є історично сформованими комплексними стрижневими підсистемами (рівнями, або зрізами) конституційного права України, які об'єднують у своєму складі відповідні доктринальні або теоретико-методологічні (ідеї, концепції, теорії, світоглядні принципи і методи) та нормативні (інститути і норми конституційного права) структурні елементи, що у своїй взаємодії забезпечують комплексне регулювання конституційно-правових відносин.

Так, природне конституційне право України є системою доктринальних ідей і принципів, утілених в інститутах конституційного права, норми яких регулюють конституційний принцип народного суверенітету та порядок його реалізації, конституційні основи суспільного ладу та загальні принципи розвитку громадянського суспільства і його інститутів, основоположні конституційні права та свободи людини, а також конституційні засади організації та діяльності місцевого самоврядування в Україні. Позитивне ж конституційне право України втілюється в інститутах і нормах конституційного права, які встановлюють засади державного суверенітету та легітимні форми його реалізації, конституційні основи державного ладу та принципи його охорони, порядок організації та діяльності органів державної влади тощо.

11. Загальна частина конституційного права України - це структурний елемент багатоаспектної системи конституційного права України, який об'єднує у своєму складі норми й інститути конституційного права (теорії та історії українського конституціоналізму, теорії Конституції України, системи конституційного права, джерел конституційного права, функцій конституційного права, конституційно-правових відносин, конституційно-правової відповідальності тощо), які забезпечують ефективне функціонування відповідної галузі права та її доктринальний (теоретико-методологічний) і генетичний зв'язок з історичними та сучасними ідеями й ідеалами українського та європейського конституціоналізму. Особлива ж частина об'єднує у своєму складі, насамперед, інститути матеріального та процесуального конституційного права, які регулюють структуровані суспільні відносини в межах предмета конституційного права.

12. Якщо матеріальне конституційне право України складає на сьогодні питомий нормативний уміст системи конституційного права України загалом і виступає не лише основним, а часто і єдиним предметом досліджень конституційно-правової науки, то процесуальне конституційне право та його теоретико-методологічні основи лише формуються. Процесуальне конституційне право - це структурний елемент, який у взаємодії з матеріальним конституційним правом утворює важливий рівень (зріз) багатоаспектної системи конституційного права України й об'єднує у своєму складі процесуальні норми й інститути конституційного права (інститути гуманітарного процесу, виборчого і референдного процесу, парламентського процесу, муніципального процесу та конституційної юстиції), на основі яких між суб'єктами конституційного процесу виникають, змінюються та припиняються правовідносини, що передбачають виникнення конституційних спорів і їх обов'язкове судове та позасудове вирішення.

13. Диференціація нормативного матеріалу у складі багатоаспектної системи конституційного права України на такі підсистеми, як національне та міжнародне конституційне право має перспективний характер і зумовлена тим, що у складі низки інститутів, підгалузей й інших рівнів національного конституційного права існує т. з. «міжнародний компонент» - норми й інститути конституційного права, які є міжнародними за своїм походженням (сутністю). Із ратифікацією Лісабонського договору та закріпленням за Євросоюзом статусу єдиної юридичної особи, наприкінці 2009 року було започатковано формування повноцінного конституційного права ЄС, яке закріпило інституційну систему цього наддержавного утворення, що дозволяє сподіватися на посилення «міжнародного компоненту» в системі конституційного права України.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографії:

1. Федоренко В. Л. Система конституційного права України: теоретико-методологічні аспекти : монограф. / В. Л. Федоренко. - К . : Ліра-К, 2009. - 580 с.

2. Федоренко В. Л. Система національної безпеки як складова системи конституційного права України / В. Л. Федоренко // Аналіз соціальних систем / М. І. Мельник (кер. авт. кол.), П. М. Копка та ін. - К. : Логос, 2007. - С. 33-74.

3. Федоренко В. Л. Система сучасних джерел конституційного права України і система національного конституційного права / В. Л. Федоренко // Цоклан В. І., Федоренко В. Л. Система сучасних джерел конституційного права України : монограф. / В. І. Цоклан, В. Л. Федоренко; за ред. В. Л. Федоренка. - К. : Ліра-К., 2009. - С. 160-280.

Статті у фахових наукових виданнях:

1. Федоренко В. Поняття системи конституційного права України / В. Л. Федоренко // Право України. - 2000. - № 7. - С. 9-13.

2. Федоренко В. Л. Система конституційного права та система конституційного законодавства України як елементи національної правової системи / В. Л. Федоренко // Держава і право : зб. наук. праць. - К. : Видавнич. дім "Юридична книга", 2000. - Вип. 6. - С. 87-96.

3. Федоренко В. Л. Вплив поділу права на приватне і публічне на розвиток системи конституційного права України (історико-правові аспекти) / В. Л. Федоренко // Держава і право : зб. наук. пр. Юридичні і політологічні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Спілка юристів України, 2000. - Вип. 7. - С. 198-210.

4. Федоренко В. Інститут конституційно-правових відносин у системі конституційного права України / В. Л. Федоренко // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. Серія "Правознавство". - Чернівці, 2005. - Вип. 286. - С. 39-47.

5. Федоренко В. Л. Національне і міжнародне конституційне права: порівняльно-правові аспекти / В. Л. Федоренко // Порівняльно-правові дослідження. - 2006. - № 2. - С. 63-69.

6. Федоренко В. Л. Поняття та складові елементи системи конституційного права України (методолог. аспекти) / В. Л. Федоренко // Часопис Київ. ун-ту права. - 2006. - № 2. - С. 77-83.

7. Федоренко В. Л. Інститут функцій конституційного права як елемент системи конституційного права України / В. Л. Федоренко // Часопис Київ. ун-ту права. - 2006. - №. 4. - С. 86-91.

8. Федоренко В. Л. Інститути конституційного права України / В. Л. Федоренко // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. Серія "Право". - 2006. - № 5. - С. 93-97.

9. Федоренко В. Л. Норми конституційного права як основний елемент системи національного конституційного права / В. Л. Федоренко // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. Серія "Право". - Ужгород, 2006. - Вип. 6. - С. 87-91.

10. Федоренко В. Л. Інститут прокуратури в системі конституційного права України / В. Л. Федоренко // Вісн. прокуратури. - 2006. - № 7. - С. 49-59.

11. Федоренко В. Л. Загальна і особлива частини як основні складові системи національного конституційного права / В. Л. Федоренко // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2006. - № 10. - С. 5-15.

12. Федоренко В. Л. Матеріальне і процесуальне право як складові системи конституційного права України / В. Л. Федоренко // Адвокат. - 2006. - № 11. - С. 3-7.

13. Федоренко В. Теоретико-методологічна парадигма системи сучасного конституційного права України / В. Л. Федоренко // Юридичний вісник. - 2007. - № 2. - С. 11-17.

14. Федоренко В. Л. Теоретико-методологічні проблеми системи сучасного конституційного права України / В. Л. Федоренко // Право України. - 2007. - № 2. - С. 21-26.

15. Федоренко В. Інститут всеукраїнського референдуму в умовах конституційної реформи / В. Л. Федоренко // Вибори та демократія. - 2007. - № 3 (13). - С. 13-22.

16. Федоренко В. Л. Інститут позачергових виборів до Верховної Ради України в системі національного конституційного права / В. Л. Федоренко // Вісн. Центральної виборчої комісії. - 2007. - № 3. - С. 38-45.

17. Федоренко В. Виборче право і виборчий процес як складники системи сучасного конституційного права України (теоретико-методологічні аспекти / В. Федоренко // Вибори та демократія. - 2007. - № 4 (14). - С. 18-24.

18. Федоренко В. Л. Природне і позитивне право як складові системи конституційного права України / В. Л. Федоренко // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. Серія "Право". - 2007. - № 7. - С. 91-97.

19. Федоренко В. Л. Структура інститутів конституційного права України: проблеми теорії та практики / В. Л. Федоренко // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. Серія "Право". - 2007. - Вип. 8. - С. 90-98.

20. Федоренко В. Л. Концепція багатовимірної системи конституційного права України - теоретико-методологічна основа вдосконалення системи конституційного законодавства України / В. Л. Федоренко // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2007. - № 9. - С. 23-42.

21. Федоренко В. Л. Теоретичні основи системи конституційного права України / В. Л. Федоренко // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. - Вип. 34. - С. 177-186.

22. Федоренко В. Л. Принципи системи конституційного права України (до постановки проблеми) / В. Л. Федоренко // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. - Вип. 35. - С. 148-154.

23. Федоренко В. Л. Система конституційного права України: матеріальне, процесуальне та колізійне право / В. Л. Федоренко // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. - Вип. 36. - С. 193-198.

24. Федоренко В. Л. Система конституційного права України в умовах глобалізації: проблеми теорії та практики / В. Л. Федоренко // Національна держава і право в умовах глобалізації : зб. наук. ст. - К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. - С. 117-119.

25. Федоренко В. Верховенство права як основний принцип дієвості системи конституційного права України / В. Л. Федоренко // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2008. - № 4. - С. 91-100.

26. Федоренко В. Л. Конституційні правовідносини, система конституційного права та система конституційного законодавства України: діалектика взаємозв'язків / В. Л. Федоренко // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2008. - № 9. - С. 5-26.

27. Федоренко В. Л. Формування нових підходів до розуміння сутності та змісту структури норми конституційного права України (теорем.-методолог. аспекти) / В. Л. Федоренко // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. Серія "Право". - Ужгород : Поліграф. центр "Ліра", 2008. - Вип. 9. - С. 125-133.

28. Федоренко В. Л. Генезис вчення про багатоаспектну систему конституційного (державного) права у дорадянський період: українська та західноєвропейська традиція / В. Л. Федоренко // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. Серія "Право". - Ужгород: Поліграф-центр "ЛІРА", 2008. - Вип. 10. - С. 157-165.

29. Федоренко В. Л. Нові теоретико-методологічні підходи пізнання системи і структури конституційного права України / В. Л. Федоренко // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка. Наук.-теоретич. журнал. - 2009. - № 2. - С. 31-45.

30. Федоренко В. Л. Методологія та методи дослідження проблем системи конституційного права України / В. Л. Федоренко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць Донецького юридичного інституту ЛДУВС. - 2009. - № 2. - С. 13-24.

31. Федоренко В. Л. Проблеми співвідношення та взаємодії багатоаспектної системи конституційного права України із системою конституційно-правової науки / В. Л. Федоренко // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка. Наук.-теорет. журнал : у 2 ч. - Луганськ, 2009. - Вип. 3, ч. 1. - С. 12-26.

32. Федоренко В. Л. Конституція України і система національного конституційного права / В. Л. Федоренко // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2009. - № 7. - С. 47-55.

33. Федоренко В. Л. Концепція багатоаспектної системи і структури конституційного права України: теоретико-методологічні аспекти / В. Л. Федоренко // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2009. - № 11. - С. 75-83.