Розвиток державної інвестиційної політики на національному та галузевому рівнях

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

УДК 351:338.24:330.322

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ ТА ГАЛУЗЕВОМУ РІВНЯХ

Дацій Надія Василівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України, м. Київ.

Науковий консультант - доктор наук з державного управління, професор, Заслужений діяч науки і техніки України КОРЕЦЬКИЙ Микола Христофорович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідуючий відділом інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор МАРТИНЕНКО Василь Миколайович, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідуючий кафедрою публічного адміністрування та кадрової політики;

доктор наук з державного управління, доцент ПІСЬМАЧЕНКО Людмила Миколаївна, Академія митної служби України, професор кафедри обліку і аудиту;

доктор економічних наук, професор ФЕДОРИЩЕВА Аліна Микитівна, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, головний науковий співробітник відділу інноваційного та науково-технологічного розвитку.

Захист відбудеться 21 грудня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.03 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бул. Т.Шевченка, 60, к. 302.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (01032, м. Київ, бул. Т.Шевченка, 60, к. 212).

Автореферат розісланий 20 листопада 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, к.держ.упр., с.н.с. І.О. Драган

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Аналіз сучасних наукових підходів у галузі науки „Державне управління”, що діють як механізми й можливості державної інвестиційної політики в розвинених країнах і як „ножиці” у бажаному й реальному впливі на інвестиційну активність секторів національних економік, свідчить про те, що можливості макроекономічної системи у сфері регулювання інвестицій не відповідають сучасним потребам. Процеси трансформації економіки України від централізованої до ринкової продемонстрували слабкість і недостатність теоретичних можливостей науки як щодо обґрунтування, так і щодо управління цими процесами. Сьогодні для безлічі країн, що не входять до промислово розвинених, а також для України гранично актуальною залишається проблема теоретичного, а потім і практичного інвестиційного забезпечення прискореного науково-технічного розвитку в умовах політичної нестабільності, соціальних і природних катаклізмів.

Звідси виникає необхідність теоретичного обґрунтування пропозицій та розробки методологічних засад вдосконалення державної політики у сфері регулювання й підтримки стабільності макроекономічної інвестиційної активності. Покладаючись тільки на ринкові механізми саморегулювання, не можна розраховувати на збільшення обсягів інвестицій, отримання потрібного соціально-економічного ефекту, а також рішення пов'язаних з цим проблем. Для цього необхідна грамотно побудована державна інвестиційна політика, яка включала б і оцінку інвестиційної привабливості вітчизняних економічних інститутів, і механізми, що сприяють залученню інвестицій в економіку України.

Проблеми державної інвестиційної політики на національному та галузевому рівнях досліджуються як зарубіжними, так і вітчизняними вченими. Серед зарубіжних науковців слід відмітити праці Г.Дж. Александера, Дж. Бейлі, Л.Дж. Гітмана, М.Д. Джонка, П. Самуельсона, А. Сміта, І. Фішера, Д. Хікса, У. Шарпа; вітчизняних - О.М. Алимова, О.І. Амоші, В.Д. Базилевича, І.А. Бланка, М.П. Бутка, О.Д. Василика, В.М. Гейця, Б.М. Данилишина, О.М. Іваницької, Д.В. Карамишева, М.Х. Корецького, М.І. Крупки, М.А. Латиніна, А.С. Лисецького, В.М. Мартиненка, Ю.Є. Пащенка, А.А. Пересади, В.Л. Пілюшенка, Л.М. Пісьмаченко, О.С. Поважного, С.Ф. Поважного, А.М. Федорищевої та інших. Так, зокрема, сутність, основні напрямки, пріоритети інвестиційної політики держави визначили Дж.М. Кейнс і Дж.Е. Стігліц. На проблемах міжнародного руху капіталу наголошували у своїх працях А. Маршалл, Дж.Ст. Мілль. Теорії людського капіталу та інвестицій у людину викладені у працях Т. Шульца, Дж. Кендрика та інших.

Проте, відзначаючи значний вклад вчених у розвиток наукової теорії та методології державної інвестиційної політики, системних комплексних досліджень у цій сфері щодо її комплексної реалізації на національному та галузевому рівнях в контексті економічних трансформацій, глобалізації світової економічної системи, сучасних обмежень інвестиційної активності в національній економіці, визнання людини та її знань однією з головних форм національного багатства на сьогоднішній день бракує, що зумовило вибір теми та структурно-логічну побудову дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки були отримані у межах наукових тем відділу інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України „Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні” (номер державної реєстрації 0107U0004762), “Розроблення Концепції розвитку інвестиційної діяльності на 2010-2020 роки” (номер державної реєстрації 0109U007899), „Інноваційна модель розвитку економіки України в умовах глобалізації” (номер державної реєстрації 0110U002499). Особисто автором досліджені основні напрями формування інвестиційної політики з стратегічних позицій розвитку України, визначені концептуальні засади державної інвестиційної політики на національному та галузевому рівнях.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є наукове обґрунтування теоретичних і методологічних засад розвитку державної інвестиційної політики на національному, галузевому рівнях та відповідних практичних рекомендацій.

Досягнення визначеної мети зумовило необхідність виконання наступних завдань:

- сформулювати базові положення теорії формування державної інвестиційної політики на національному та галузевому рівнях;

- теоретично довести підходи до реалізації цільових інструментів інвестиційної політики держави;

- обґрунтувати методичні підходи до розробки імовірних моделей державної інвестиційної політики та її реалізації на рівні національної економіки і її галузей;

- розробити прикладний інструментарій здійснення державної інвестиційної політики;

- обґрунтувати теоретико-методологічні положення розвитку державної інвестиційної політики;

- удосконалити склад механізмів державної інвестиційної політики;

- дослідити сучасний стан реалізації інвестиційної політики держави на національному, регіональному та галузевому рівнях;

- визначити основні групи обмежень інвестиційної активності окремих галузей національної економіки, які випливають із зовнішнього впливу держави та внутрішніх чинників;

- розробити узгоджені заходи держави, що спрямовані на досягнення необхідного рівня інвестиційної діяльності підприємницьких структур у період економічної кризи;

- розробити методологічні принципи реалізації цільової функції структурного регулювання економіки у відповідності до положень системного та комплексного підходів;

- обґрунтувати зміст прогнозних і програмних документів держави щодо інвестиційного розвитку країни та заходи регулювання секторів національної економіки.

Об'єктом дослідження є процеси реалізації державної інвестиційної політики України.

Предметом дослідження є розвиток державної інвестиційної політики на національному та галузевому рівнях.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є загальнонаукові методи (діалектичний, структурно-функціональний) пізнання явищ і процесів, що досліджуються, а також системний метод, відповідно до якого всі процеси і явища в державній інвестиційній політиці аналізувались у взаємозалежності. Завдяки використанню цього методу встановлена залежність розвитку державної інвестиційної політики на національному та галузевому рівнях від економічних трансформацій та глобалізації світової економічної системи. В роботі використовувались також спеціальні методи, зокрема при аналізі сучасного стану державної інвестиційної політики - метод аналізу динамічних рядів, завдяки чому були встановлені тенденції її розвитку; методи аналізу та синтезу сприяли визначенню організаційно-економічного механізму формування і розподілу доходів у інвестиційну діяльність; метод SWOT-аналізу дозволив виявити слабкі та сильні сторони чинних важелів державного управління інвестиційною діяльністю; порівняльний метод сприяв поглибленому вивченню та визначенню оптимальних державних регуляторів інвестиційної діяльності, а також дослідженню компетенції органів держави, діяльність яких спрямована на сприяння реалізації інвестиційної політики держави, поліпшення загального інвестиційного клімату; за допомогою синергетичного методу наукового дослідження було проаналізовано норми господарського законодавства, якими регулюється діяльність держави в інвестиційній сфері, та розроблено заходи щодо його удосконалення.

Інформаційною базою дослідження послужили наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів з різних галузей знань, в яких висвітлені фундаментальні положення теорії державної інвестиційної політики, законодавчі акти Верховної Ради України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, статистичні дані Державного комітету статистики України, міністерств і відомств України, матеріали Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, результати власних досліджень автора.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею. Конкретний особистий внесок автора полягає в розробці теоретичних та методологічних засад комплексної реалізації державної інвестиційної політики на національному та галузевому рівнях у контексті економічних трансформацій і глобалізації світової економічної системи та сучасних обмежень інвестиційної активності в економіці України.

Наукову новизну дисертаційного дослідження визначають такі основні результати: інвестиційний економіка політика державний

вперше:

- сформульовано базові положення теорії формування державної інвестиційної політики на національному та галузевому рівнях, що базуються на авторській концепції послідовної стратегії розвитку людського потенціалу України, в якій передбачено вимоги до темпів реалізації економічного зростання на новій технологічній основі та рівня екологічної безпеки;

- розроблено методологічні принципи реалізації цільової функції структурного регулювання економіки у відповідності до положень системного та комплексного підходів, що полягають в узгодженні цілей інвестиційної, промислової, соціальної та зовнішньоекономічної політик держави згідно з національними економічними інтересами;

- розроблено прикладний інструментарій здійснення державної інвестиційної політики, що містить сукупність управлінських рішень для: обґрунтування центрів докладання зусиль у контексті розвитку людського потенціалу; забезпечення екологічної безпеки; випереджального розвитку споживчого сектора; селекції інвестиційно-інноваційної стратегії; формування інфраструктурних компонент ресурсо- та енергозбереження;

удосконалено:

- понятійно-категорійний апарат теорії стратегічного управління на макро- та мезорівнях, що, на відміну від існуючого, передбачає тлумачення понять: „інвестиційна політика” - як інструменту реалізації стратегії розвитку держави з пріоритетом накопичення людського капіталу, „норма резервування” - як відповідної її функції;

- цільові інструменти інвестиційної політики держави, які реалізується за двоконтурною моделлю на макро- і мікрорівнях за економічними функціями резервування та використання вторинних інвестицій;

- склад механізмів державної інвестиційної політики, що, на відміну від існуючого, поєднує важелі та регулятори: застосування інструментів державної інвестиційної політики; інвестування технологічних змін; забезпечення платоспроможності населення; нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності; бюджетно-пільгове та грошово-кредитне забезпечення, а також інструменти амортизаційної політики, диверсифікації наукоємних галузей та модернізації екологічно небезпечних та ресурсномістких виробництв;

- методичні підходи до розробки імовірних моделей державної інвестиційної політики та її реалізації, що передбачає отримання мультиплікативного ефекту для прискорення темпів економічного зростання як в цілому національної економіки, так і її галузей;

набули подальшого розвитку:

- теоретико-методологічні положення розвитку державної інвестиційної політики, що передбачають перманентність існування в державі інвестиційної політики правового типу; інвестиційний плюралізм; пріоритет інноваційного інвестування; синергетику державного та приватного інвестування; протидію корупції; мінімізацію інвестиційних ризиків засобами державної підтримки; системну взаємодію структурно-галузевої, грошово-кредитної, податкової, амортизаційної політик;

- концепції групування обмежень активізації галузей і виробництв, а саме: відсутність захисту вітчизняного виробника, не цільове використання коштів державного і місцевих бюджетів, недосконалість вітчизняного законодавства, високий рівень корупції в країні, функціонування тіньової економіки, наявність рейдерства, понаднормативна зношеність основних засобів, майже повна відсутність державних інвестицій, недостатні за обсягами і неоптимальні за структурою інвестиції, нерівномірний їх територіальний розподіл, інвестиційна пасивність значної частки суб'єктів господарювання та населення, недосконалість сучасного господарського механізму, низький рівень розвитку інституційних засад;

- сутність та зміст прогнозних і програмних документів економічного розвитку держави шляхом введення до доктринальних державних програм інвестиційного розвитку країни заходів регулювання секторів національної економіки.

Практичне значення одержаних результатів. Результати теоретико-методологічних досліджень знайшли впровадження у вирішенні питань реалізації державної інвестиційної політики на національному та галузевому рівнях в Україні. Результати досліджень щодо удосконалення державної інвестиційної політики використані при вдосконаленні нормативно-правої бази у сферах архітектури і будівництва Комітетом Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики (довідка про впровадження від 31.08.2010 р. № 04-13/13-564). За пропозиціями автора у складі робочої групи Комітету внесені конкретні пропозиції щодо реалізації окремих положень Закону України № 800 „Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва” та Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заходів стимулювання будівництва соціального житла” (реєстр. № 2106); напрацьовано низку пропозицій до проекту Містобудівного кодексу України (реєстр. № 6400). За ініціативою робочої групи внесені пропозиції до деяких проектів законів, що розглядалися іншими комітетами, зокрема „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла” (реєстр. № 2464). Практичні розробки використані при удосконаленні державної інвестиційної політики Міністерством промислової політики України (довідка про впровадження від 02.09.2010 р. № 01/4-3-639). Зокрема, автором внесено конкретні пропозиції щодо розробки проекту Закону України „Про забезпечення сприятливих умов для залучення у вітчизняний оборонно-промисловий комплекс іноземних інвестицій та надання гарантій щодо їх захисту” та в Галузевій програмі енергоефективності та енергозбереження на період до 2017 р. з впровадження новітніх технологій та енергозберігаючого обладнання (погоджена з НАЄР та затверджена наказом Міністра промислової політики України № 152 від 25.02.2009 р.).

Результати досліджень використані Київською обласною радою під час удосконалення інвестиційної політики в Київському регіоні (довідка про впровадження від 03.09.2010 р. № 1789/02). Зокрема, автором внесено конкретні пропозиції щодо створення сприятливого інвестиційного клімату в окремих галузях економіки, що полягають в усуненні практики надання окремим підприємствам або їх групам необґрунтованих пільг, перегляді амортизаційної політики та зниженні занадто високої реальної відсоткової банківської ставки, що позитивно позначиться на розвитку інвестиційної ініціативи.

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Академії муніципального управління при розробці програм навчальних курсів з правового забезпечення державного управління, державної служби (довідка № 145 від 03.09.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. У колективних монографіях, що опубліковано у співавторстві, особистий внесок конкретизовано у списку праць за темою дисертації.

Апробація результатів роботи. Основні положення дисертації пройшли апробацію на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях, серед яких „Дні науки” (м. Запоріжжя, 2004 р.); „Економічні проблеми промислового розвитку в Україні” (м. Донецьк, 2005 р.); „Дні науки” (м. Запоріжжя, 2005 р.); „Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2005 р.); „Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (м. Київ, 2005 р.); „Наука та інновації - 2005” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.); „Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні ” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.); „Афес, 2006 - Давос форум” (м. Давос, Швейцарія, 2006 р.); „Государственное регулирование экономики и повышение эффективности деятельности субъектов хозяйствования” (м. Мінськ, Беларусь, 2006 р.); „Фінансування та кредитування аграрного сектора: проблеми та перспективи” (м. Запоріжжя, 2006 р.); „Інституціональні перетворення в суспільстві: світовий досвід і українська реальність” (м. Мелітополь: 2006 р.); „Дні науки” (м. Запоріжжя, 2006 р.); „Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2007 р.); „Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації:” (м. Одеса, 2007 р.); „Стратегии развития Украины в глобальной среде” (м. Сімферополь, 2007 р.); „Актуальні проблеми економіки 2007” (м. Київ, 2007 р.); „Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства” (м. Дніпропетровськ, 2008 р.); „Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2008 р.); „Стратегія забезпечення сталого розвитку України” (м. Київ, 2008 р.); „Проблеми економіки й управління у промислових регіонах” (м. Запоріжжя, 2008 р.); „Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні” (м. Київ, 2008 р.); „Збалансований (сталий) місцевий розвиток: теоретичні та практичні аспекти” (м. Київ, 2008 р.); „Інвестиційна складова сталого розвитку регіону” (м. Харків, 2008 р.); „Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення” (м. Київ, 2009 р.); „Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування”(м. Київ, 2009 р.); „Фінансово-бюджетна політика в контексті соціального розвитку регіонів” (м. Дніпропетровськ, 2009 р.); „Формування ринкової економіки” (м. Київ, 2009 р.); „Актуальні проблеми економічного і соціального розвитку регіонів України” (м. Дніпропетровськ, 2009 р.); „Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку” (м. Київ, 2010 р.); „Перспективи впровадження екологічного оподаткування в Україні” (м. Ірпінь, 2010 р.); „Сучасна регіональна політика: формування, реалізація та розвиток публічної служби” (м. Одеса, 2010 р.).

Публікація результатів дослідження. Результати проведених досліджень, теоретичні та методологічні положення викладені у 65 друкованих роботах, серед яких: одноосібна монографія, три колективних монографії, 23 статті у наукових фахових виданнях з державного управління, 10 - в інших виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 90,69 обл.-вид. арк., з них 68,7 обл.-вид. арк. належить автору.

Обсяг та структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи - 394 сторінок в комп'ютерному наборі. Дисертація містить 20 таблиць, 19 рисунків, 5 додатків. Список використаних джерел включає 398 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і рівень наукової розробленості обраної теми, її зв'язок із науковими програмами; визначено об'єкт, предмет, методи, мету й завдання дослідження, описано наукову новизну, встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі - „Теоретичні основи розвитку державної інвестиційної політики на національному та галузевому рівнях” - досліджено еволюцію теорій управління інвестиційною діяльністю із розвитком національної економіки; визначено соціальну складову державної інвестиційної політики; встановлені сучасні інструменти державної інвестиційної політики.

Встановлено, що сформована теорія державного управління залишає широкі можливості для суб'єктивізму при формуванні державної інвестиційної політики. Підтвердженням цього є кризи світової й національної економік, а також існуюча множинність теоретичних положень про роль держави в економіці. Економічні школи щодо ролі держави в макроекономічних процесах з певною часткою умовності розділено на три групи: ті, що заперечують участь держави в регулюванні макроекономічних процесів („неокласики”, „ліберали”, „консерватори”); ті, які є прихильниками постійного державного регулювання макроекономічних процесів і стверджують, що тільки в цьому випадку можна досягти макроекономічної ефективності („кейнсіанці”, „неокейнсіанці”); ті, що підтримують помірне, опосередковане втручання держави в макроекономічні процеси („неоліберали”, „монетаристи”).

Такий стан макроекономічної теорії не досить правомірно обґрунтовується в науці специфікою предмета її дослідження - національної економічної системи. Складність формування такої теорії зумовлюється також множинністю цілей і критеріїв функціонування національної економічної системи. З позначеної специфіки предмета макроекономіки надане її визначення А. Луссе як науки концептуальної. Отже, перехід до розгляду державної інвестиційної політики не тільки на національному рівні, але й в розрізі галузей економіки спрощує вироблення наукових узагальнень про економічні процеси, дає змогу обґрунтовано підійти до оцінки ролі та реального прогнозування економічних явищ, які спостерігаються. Необхідність розробки цілісної макроекономічної теорії на національному рівні, наявність якої в її прикладному вираженні на рівні галузей пропонує мінімізацію суб'єктивізму при формуванні національної економічної політики взагалі й державної інвестиційної політики зокрема, є на сьогодні, на наш погляд, основним завданням науки „Державне управління”.

Пріоритетним є дослідження розвитку людського потенціалу у відтворювальному процесі. Останнє обґрунтовується зростанням макроекономічної ролі цієї стадії з розвитком продуктивних чинників. Так, починаючи із 20-х років ХХ соліття, коли в індустріальних країнах, особливо в США, сформувалися масштабні виробничі комплекси, макроекономічна роль виробничої стадії відтворювального процесу набула визначального характеру. Існуючі макроекономічні теоретичні положення про інвестування, які в основному зосереджені на фінансово-економічних процесах, механізмах формування та розподілу інвестиційних ресурсів, що охоплюють стадії розподілу, обміну і споживання, недостатньою мірою враховують механізми розвитку людського потенціалу, прояви яких можуть бути забезпечені у випадку врахування технологічного фактора. Адже неврахування технологічного фактора при описі макроекономічних процесів ні Дж. Кейнсом, ні його послідовниками не дало змоги достатньою мірою визначитися з процесами формування та розвитку національних економік як великих систем, а отже, у глибинних причинах Великої депресії.

Встановлено, що у розвинених країнах світу пріоритет накопичення і підвищення якості людського капіталу перетворився на головну мету державної інвестиційної політики і накопичення національного багатства. За свідченням міжнародних аналітиків, існує тісний прямий зв'язок між темпами економічного зростання країни, розвитком технологій і рівнем екологічної безпеки. Встановлено, що низький рівень валових внутрішніх заощаджень у країні перешкоджає зростанню валових внутрішніх інвестицій, а без додаткового інвестування неможливо підняти ефективність економіки і підвищити доходи. Отже, роль державної інвестиційної політики повинна зводитися до стимулювання руху капіталів, праці й товарів на ринку, до перспектив розширення ресурсної бази, посилення капітальних накопичень за рахунок зниження податку на прибуток і податку на доходи фізичних осіб, активізації позикового капіталу у сфері капітальних накопичень, зокрема шляхом розвитку мережі додаткових кредитно-фінансових установ, вторинного і третинного ринків цінних паперів.

Так само державна інвестиційна політика повинна враховувати технологічні й соціальні напрями, а саме: вдосконалення національної економіки та її галузей на базі сучасного науково-технічного прогресу; збільшення капітальних інвестицій у матеріальне виробництво і відносне збільшення їх у сферу послуг; використання державного інвестиційного замовлення як регулюючого інструменту. Таким чином, вся система державної інвестиційної політики повинна бути направлена, в першу чергу, на захист прав власників капіталу і на забезпечення найбільш безперешкодних і швидких накопичень на користь власників капіталу і, насамперед, на розвиток людського капіталу, що в подальшому забезпечить підняття виробництва, екологічну безпеку, що, в свою чергу, і приведе до динамічнішого розвитку соціально-економічних систем.

Визначено, що в сучасних умовах потенційно надзвичайно потужним засобом грошово-кредитного регулювання в країні є політика резервних вимог. Навіть невеликі зміни норми резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу. Це досить жорсткий інструмент макроекономічного регулювання, тому що механізм резервних вимог є обов'язковим для виконання. Застосування цього методу вимагає обережності, тому його не використовують як єдиний або головний інструмент регулювання грошового ринку, а найчастіше як додаток до сукупності інших, гнучкіших засобів регулювання. Відзначено, що обов'язок банків виконувати резервні вимоги веде до природного з їхнього боку прагнення ухилитися в межах закону від дотримання резервних вимог. Використання політики обов'язкових резервів потребує постійної її адаптації до умов, що змінюються.

Тому політика резервних вимог не є інструментом, який центральні банки в країнах із розвинутою економікою нерідко використовують. Часті зміни механізму обов'язкового резервування можуть мати дестабілізуючий вплив на економіку, вони ускладнюють банківські фінанси. Розвинута ринкова економіка віддає перевагу гнучким інструментам грошово-кредитного регулювання, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а через формування певних умов на ринку. У світовій практиці спостерігається тенденція відходу від активного використання центральними банками резервних вимог як регулятивного методу. Про це свідчать досить рідкі зміни механізму резервування в країнах із розвинутою ринковою економікою, зменшення норми резервних вимог у 80 -- 90-ті роки, відмова деяких країн від установлення для банків обов'язкових резервних вимог. Так, Канада взагалі відмовилася від використання цього інструменту монетарної політики, США, Франція відмовилися від резервування за строковими депозитами, а також зменшили норму резервів за трансакційними депозитами. Істотне зменшення норми характерне і для Німеччини.

В Україні „норму резервування” необхідно розглядати як відповідну функцію інвестиційної політики. У перші роки свого функціонування, коли ринок державних цінних паперів тільки формувався, процентні ставки центрального банку у зв'язку з інфляцією були від'ємними і не могли мати регулятивного впливу, а редисконтні операції банк не міг здійснювати, тому що вексельний обіг і досі не розвинутий в Україні, Національному банку доводилося робити основний акцент у грошово-кредитному регулюванні на політиці резервних вимог.

В умовах трансформації економіки Національний банк поступово освоює методи регулювання грошового ринку, що притаманні ринковій економіці. Відповідно до цього пропонується підхід до аналізу державної інвестиційної політики, що включає норму резервування як відповідної її функції. Він дає змогу включити до аналізу оцінку якості виробничого потенціалу. При цьому у двоконтурній моделі поширення інструментів державної інвестиційної політики на першому рівні виявляються короткострокові ефекти від екзогенних дій на виробничу систему, а на другому - середньо- та довгострокові ефекти проходження інвестиційних процесів та їх вплив на інноваційно-інвестиційний розвиток (рис. 1).

Виявлено, що всі прийняті в економічній науці інструменти добре працюють у розвинених економіках. В економіках так званих слаборозвинених країн і в економіках неринкових вони практично не діють. Не викликає сумніву, що економічна система ґрунтується на безперервному взаємному пристосуванні економічних агентів, що раціонально зіставляють свої витрати й вигоди в ході взаємодії з іншими агентами з метою збільшення власної чистої вигоди, дотримуючись при цьому певних „правил гри”. Але, відштовхуючись від тих самих вихідних спроб, різні економічні школи доходять різних висновків.

Рис. 1. Двоконтурна модель поширення інструментів державної інвестиційної політики

При механічному перенесенні кожної з таких схем в іншу економічну ситуацію вони не будуть працювати так, як очікується, і, найімовірніше, призведуть до абсолютно інших результатів, а не до тих, яких планується досягти. Навіть у тих умовах, аналіз яких лягає в основу більшості сучасних концепцій макроекономічної теорії, в умовах промислово розвинених країн Заходу ці концепції не завжди працюють.

У другому розділі - „Методологічні засади дослідження державної інвестиційної політики на національному та галузевому рівнях” - визначено вплив інвестиційної політики на економічне зростання в соціально-економічних системах; обґрунтовано пріоритети та функції нової державної інвестиційної політики; встановлено принципи та сучасні механізми інвестування у галузі національної економіки.

Встановлено, що отримання високих прибутків полягає в прямій залежності від створення сприятливих умов для здійснення інвестиційної діяльності. Ключова роль в даному процесі повинна відводитися, перш за все, державі і законодавчим органам в забезпеченні сприятливого інвестиційного клімату. У зв'язку з цим розглянуто комплексну взаємодію чинників, які впливають на формування сприятливого інвестиційного клімату і сприяють збільшенню надходження інвестицій (рис. 2).

Рис. 2. Система структурних елементів державної інвестиційної політики

Поліпшення інвестиційного клімату виконує головну роль у процесі прискорення темпів економічного зростання і скорочення масштабів бідності. Сприятливий інвестиційний клімат веде до розширення спектра вироблених товарів і послуг, зниження витрат на їх виробництво. Вдосконалення інфраструктури, спрощення процедури доступу до фінансування і забезпечення гарантій прав власності може принести велику вигоду всім верствам населення. Діяльність компаній є основним джерелом податкових надходжень для урядів, а економіка, що росте, підвищує податкові збори. Таким чином, сприятливий інвестиційний клімат здатний збільшити засоби, що є у розпорядженні уряду, на фінансування послуг (зокрема, охорона здоров'я і освіта), що надаються ними, і на надання допомоги соціально незахищеним верств населення.

На сьогодні перед наукою „Державне управління” постало питання про використання переваг і подолання негативних тенденцій двох напрямів інвестиційної політики. Перший підхід пов'язаний з активізацією промислово-інвестиційної політики держави. Він передбачає виділення структурно-інноваційних пріоритетів і заохочення інвестицій; суттєве розширення державного попиту й використання його як важливішого фактора підвищення ділової активності. Розвиток інтегрованих бізнес-груп невіддільний від цієї моделі, оскільки останні практично можуть розглядатися як інструменти й провідники промислової та інвестиційної політики держави. Головним недоліком такої моделі є принципова неможливість вибору галузевих пріоритетів в умовах постіндустріального суспільства, не кажучи вже про неодноразово підтверджувану практикою низьку ефективність державних інвестицій. Другий підхід передбачає активізацію зусиль держави щодо залучення приватних інвестицій як в експортно орієнтовані, так і в імпортозаміщувані галузі. На це має бути націлена макроекономічна, інституціональна й зовнішня політика держави.

Ці дві моделі інвестиційної політики альтернативні за своєю сутністю, однак інвестиційна практика може певною мірою поєднувати їх, зрівноважуючи окремі недоліки і висуваючи на перший план переваги. Це означає, що Уряд повинен послідовно проводити ліберальну зовнішньоекономічну політику. Саме відкритість українського ринку для конкуренції з боку іноземних товаровиробників є одним з основних факторів протидії монополістичним тенденціям великих вітчизняних компаній. Разом з тим, членство України в СОТ не означає принципової відмови від захисту вітчизняних товаровиробників, що може досягатися заходами монетарної політики.

Крім того, необхідним є проведення спеціальної політики стимулювання підприємництва. У центрі її має бути антимонопольна політика й підтримка конкуренції, тому особливо важливо вирішити комплекс питань щодо дерегулювання підприємницької діяльності, а також стимулювання інноваційного процесу й малого бізнесу.

Ці підходи і визначають прикладний інструментарій здійснення державної інвестиційної політики. Такі інструменти нової інвестиційної стратегії цілком узгоджуються з деякими пріоритетами розвитку. Так, зокрема стосовно випереджального розвитку споживчого сектора. Тут, як правило, реалізуються швидкоокупні програми, що залучають заощадження населення. Необхідно істотно підвищити частку державних, регіональних і приватних вкладень у розвиток малого й середнього бізнесу. Стратегічне значення мають інвестиції у розвиток людського потенціалу. Тут необхідне освоєння й розширення виробництва високотехнологічних систем нових поколінь, що забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції і підвищення ефективності виробництва.

Необхідна також селективна інноваційно-інвестиційна стратегія, зорієнтована на освоєння базисних інновацій, що формують ядро п'ятого технологічного укладу, і на першочергову підтримку інноваційних проектів за тими напрямами, де Україна є одним з лідерів, у поєднанні із закупівлею й використанням ліцензій і технічних систем, якщо немає підґрунтя для лідерства.

Стосовно ресурсозабезпечення, ресурсозбереження та екології. То тут важливо задіяти інвестиційні механізми, які дали б змогу модернізувати енергетичну галузь. А це дасть можливість повніше завантажити потужності вітчизняного машинобудування, чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості, приладобудування й будівельної індустрії. Інвестиції повинні спрямовуватися не на будівництво нових індустріальних гігантів, а на реконструкцію діючих виробництв на новітній технологічній базі, підтримку малого й середнього бізнесу в цій сфері.

Щодо гарантування національної безпеки, то інвестиційний процес повинен стати невід'ємною складовою процесу відтворення національного капіталу, а отже, суспільного відтворення. На сьогодні гостро постала проблема ринку капіталів, який фактично зупинився у своєму розвиткові. Необхідно вжити заходів щодо запровадження ефективної системи страхування інвестицій, розвитку інституційних інвесторів, насамперед недержавних пенсійних і страхових фондів.

Формуючи інвестиційну політику держави необхідно виходити з низки теоретико-методологічних положень. У процесі реалізації інвестиційної політики на макро- і мікрорівнях держава виконує важливіші функції регулювання соціально-економічного, інноваційного, регіонального, зовнішньоекономічного розвитку країни й гарантування її економічної безпеки.

Соціальна функція держави вимагає виділення інвестицій на державному, регіональному і муніципальному рівнях для підтримування, оновлення й розширення соціальної інфраструктури: будівництва та реконструкції дошкільних закладів, шкіл, вищих закладів освіти, охорони здоров'я, культури тощо. Вищезазначені фінансові механізми особливо важливі в контексті реалізації стратегічно-інноваційної функції держави. Україна може претендувати на належне місце в Європі та світі лише за умови опанування інноваційного шляху розвитку. Інвестиції відіграють важливу роль у реалізації регіональної політики держави. Державним бюджетом передбачається фінансова підтримка розвитку регіонів, включаючи й кошти на капітальні вкладення. Зовнішньоекономічна функція держави полягає в залученні іноземних інвестицій на вигідних умовах, створення сприятливого клімату для інвесторів. Важливим завданням для держави є захист інтересів українських інвесторів за кордоном, а також участь у міжнародних інвестиційних програмах. Здійснення політики національної безпеки потребує прямих державних інвестицій у будівництво й реконструкцію оборонних об'єктів, а також більш повного використання унікального технологічного потенціалу оборонного комплексу.

При цьому перманентність існування в державі правової інвестиційної політики актуалізує, в свою чергу, питання про необхідність формування національної інвестиційної доктрини. Саме її положення мають бути покладені в основу інвестиційної політики держави, з якої, в свою чергу, має бути викристалізовано саме правову інвестиційну політику держави і яка, в свою чергу, має бути покладена в основу законодавчої політики держави у сфері інвестиційного розвитку. Певною особливістю цієї низки видів суспільно значимої діяльності є необхідність координації, синхронізації елементів названої системи, що має забезпечувати суспільно необхідні параметри інвестиційного розвитку економіки.

Таким чином, формуючи інвестиційну політику на інвестиційному ринку країни як такому або в його окремих секторах, або регіонах, необхідно виходити з низки обов'язкових, на нашу думку, умов, що мають принциповий для формування інвестиційного законодавства характер: інвестиційний плюралізм у функціонуванні та регулюванні усіх сегментів інвестиційного ринку; забезпечення пріоритету інноваційного інвестування; забезпечення пріоритету інвестування в об'єкти, що визнані державою стратегічними; забезпечення активної ролі держави як регулятора, суб'єкта та учасника інвестиційних відносин; забезпечення синергетики державного та приватного інвестування із застосуванням заходів протидії корупції; забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків засобами державної підтримки; забезпечення синергетичного ефекту від системної взаємодії засобів інвестиційної політики та засобів інших напрямів економічної політики держави, зокрема структурно-галузевої, грошово-кредитної, податкової, амортизаційної.

Для забезпечення інноваційного розвитку реального сектора, який передбачає безперервну розробку, освоєння виробництва і виведення на ринок нових видів продукції, необхідно створити дієвий механізм інвестування технологічних змін. В існуючих умовах необхідно здійснити відповідні заходи на законодавчому та виконавчому рівнях, що сприяли б реальному прискоренню вирішення науково-технічних проблем. Ефективним методом податкового регулювання інвестиційної діяльності є запровадження механізму уникнення подвійного оподаткування прибутку та дивідендів акціонерних товариств. З метою активізації інвестиційних процесів доцільним є вжиття таких заходів у амортизаційній політиці: проведення індексації основних засобів відповідно до темпів зростання цін з періодичністю не менше ніж один раз на рік; відмова від застосування знижувальних коефіцієнтів до норм амортизації; усунення практики вилучення амортизаційних нарахувань до бюджету; запровадження системи контролю цільового використання амортизаційних фондів на цілі інвестування у виробництво. Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм.

Для поповнення дохідної частини бюджетів міських та сільських поселень необхідною є докорінна зміна структури промисловості в бік диверсифікації й розширення містоутворюючої бази в монофункціональних містах, що дає змогу забезпечити розширення виробництва товарів з високою часткою доданої вартості, а також розвиток легкої й харчової промисловості, машинобудування при скороченні частки ресурсомістких і екологічно шкідливих виробництв.

Для подолання фінансово-бюджетної кризи і збільшення інвестиційної привабливості поселень із значним історико-культурним та рекреаційним потенціалом необхідною є зміна господарської структури, що дає змогу створити передумови для успішного виконання ними туристсько-рекреаційних функцій, а також функцій соціального обслуговування населення.

У третьому розділі - „Оцінка сучасної державної інвестиційної політики на національному та галузевому рівнях” - оцінено вплив та визначено взаємозалежності між механізмом монетарного регулювання та змінами в реальному секторі економіки України; досліджено стан реалізації інвестиційної політики держави на регіональному та галузевому рівнях; виявлено сучасні обмеження інвестиційної активності в національній економіці; обґрунтовано модель державної інвестиційної політики на засадах соціально орієнтованої ринкової економіки.

Доведено, що застосування ідентичних інструментів регулювання монетарного ринку країни досить часто призводить до різної реакції реального сектора. Визначення теоретичних аспектів формування ефективного трансмісійного механізму дозволило дослідити особливості дії різних інструментів монетарного регулювання на структуру та стан реального сектора країни. З одного боку, ситуація в фінансовому секторі країни суттєво впливає на рівень витрат домогосподарств і підприємницького сектора країни та, як наслідок, сукупний результат функціонування реального сектору країни. З другого - стан та реакція реального сектора на наслідки монетарного регулювання спроможні суттєво вплинути на ефективність основних інструментів монетарного регулювання.

Встановлено, що інвестиційна політика держави потребує публічної підтримки з боку інвесторів, а необхідність прискорення очікуваних змін у сфері регуляторного законодавства вимагає, щоб інвестори займали активну позицію, пропонуючи Кабінету Міністрів України професійно підготовлені у співпраці з центральними органами виконавчої влади проекти актів законодавства, що містять чіткі й виважені механізми розв'язання конкретних проблем в інвестиційній сфері.

Особливо актуальною проблема інвестування є нині, коли потрібно підвищити рівень конкурентоспроможності вітчизняної економіки в контексті інтеграції України у світовий господарський простір. Інвестиційна діяльність в Україні характеризується значною територіальною диференціацією. Посилюються регіональні диспропорції у обсягах інвестицій в основний капітал. Якщо частка семи областей та м. Київ з найбільшими обсягами капітальних інвестицій у 1990 р. становила 52% від загальної величини, то, починаючи з 2003 р., на Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Київську, Луганську, Одеську, Харківську області та м. Київ припадало уже більше 60 %. Основними галузями економіки України, які потребують першочергового спрямування прямих іноземних інвестицій при підготовці та проведенні Євро-2012, виступають будівництво, транспортна інфраструктура; охорона здоров'я та розвиток туристичної інфраструктури. Саме тому прогнозується збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій у зазначені сектори економіки у найближчій перспективі. У зв'язку зі вступом України до СОТ очікується пожвавлення виробництва в експортоорієнтованих галузях та приріст інвестування до секторів промисловості.

Внаслідок високого ступеня неоднорідності в економічному розвитку регіонів України нерівномірними є і можливості залучення інвестиційних ресурсів у різні регіони. Перевагу інвестори надають великим центрам з розвинутою ринковою інфраструктурою, високими темпами економічного зростання, порівняно високою платоспроможністю населення. В процесі децентралізації інвестиційної політики, розширення самостійності регіонів посилюється конкурентна боротьба між регіонами за залучення інвестиційного капіталу через поліпшення інвестиційної привабливості. Високі конкурентні позиції у боротьбі за інвестиції мають м. Київ, Київський, Донецький, Дніпропетровський, Одеський та Харківська регіони.

Нерівномірність регіонального розвитку економіки України потребує спеціального підходу до організації інвестиційної діяльності у кожному окремому регіоні. У регіонах з високим економічним потенціалом державне регулювання інвестиційною діяльністю можна обмежити пайовим інвестуванням і контролем проектів (програм), які мають стратегічне значення для вітчизняної економіки. Водночас державну інвестиційну політику у менш розвинутих регіонах потрібно структуризувати за такими параметрами, як ціноутворення, оподаткування і загальнодержавна бюджетна підтримка. Інвестиційну політику в них потрібно вести у комплексі з антикризовими заходами уряду - загальним оздоровленням економічного середовища, створенням стійких передумов для ефективного функціонування ринкового механізму, забезпеченням умов для формування прогресивних територіально-галузевих пропорцій. Ряд заходів цілком залежить від регіональної влади - регулювання за допомогою комунальних тарифів, цін, надання гарантій.

Виявлено сучасні обмеження інвестиційної активності окремих галузей національної економіки. Перехід до ринкових відносин в Україні мав посприяти широкому залученню інвестицій через посилення конкуренції між виробниками. На першому етапі чинниками стримування інвестиційної активності були низька вартість в Україні робочої сили та відносно низькі ціни на паливо до 2005 р. Це дозволяло основним галузям вітчизняного промислового експорту (чорна металургія, хімічна промисловість) експортувати свою продукцію, в першу чергу з низьким рівнем її переробки, та мати певні конкурентні цінові переваги порівняно з пропозиціями аналогічної продукції інших країни, де широко використовувались інноваційні технології. Не сприяло впровадженню інвестиційних процесів і так званого „захисту власного виробника”, який мав на меті дати час на впровадження нових технологій нашим виробникам, щоб вийти конкуренто спроможними на світовий ринок продукції. Але в цьому напрямі було зроблено дуже мало. Третім суттєвим чинником, що став на заваді залученню та використанню інвестицій в Україні, було нецільове використання коштів державного і місцевих бюджетів. Четвертим чинником, який стримував розвиток конкурентного середовища, була наявність природних монополій, обмеженість фінансових ресурсів. Не сприяла впровадженню інвестиційно-інноваційних проектів і недосконалість вітчизняного законодавства, високий рівень корупції в країні, функціонування тіньової економіки, наявність рейдерства тощо.

Відсутність стратегії поступової адаптації вітчизняної економіки (в т.ч. за рахунок активізації інноваційних процесів) до поступового росту цін на імпортний природний газ призводить до болісного впливу на теплову енергетику, хімічну та металургійну промисловість. У транспортній галузі важливим є питання розміру планових інвестицій, адже від цього залежить глибина аналітичного відпрацювання економічної сторони інвестиційних проектів. Досягнення високої конкурентоздатності та економічної ефективності сільського господарства і харчової промисловості потребує постійного оновлення основних засобів, що вимагає від підприємств АПК активного пошуку джерел фінансування, а від держави - створення умов для інвестування. Основна група обмежень і ризиків щодо розвитку людського капіталу України пов'язана з недостатніми за обсягами і неоптимальними за структурою інвестиціями, тривалим у часі та стабільним за характером недоінвестуванням територіально-галузевої системи робочих місць, нерівномірним територіальним розподілом інвестиційних ресурсів, інвестиційною пасивністю значної частки суб'єктів господарювання та населення. Наступна група обмежень і ризиків зумовлена недосконалістю сучасного господарського механізму, низьким рівнем розвитку інституційних засад та самої інфраструктури ринку праці. Значне падіння обсягів виробництва, зниження конкурентоздатності продукції, збиткова діяльність підприємств державної та приватної власності, масове закриття великих промислових підприємств, вугільних шахт, тваринницьких ферм тощо мали негативні наслідки щодо розвитку поселень.

Отже, необхідна модель державної інвестиційної політики на засадах соціально орієнтованої ринкової економіки. В умовах „концепції постіндустріального розвитку” сприятливі перспективи розвитку вітчизняної економіки нерозривно пов'язані з підтримкою всього „шлейфу” галузей, що існували до початку 90-х років. У міру подолання структурних диспропорцій, характерних для централізованої і замкнутої економічної системи, і зміни галузевої структури економіки потреба в інвестиціях знижується (як за рахунок скорочення обсягу, так і за рахунок прискорення оборотності). Такого роду процеси стримуються за рахунок збереження „витратного характеру” економіки - високої капіталоємності, матеріаломісткості і енергоємності виробництва. Виходячи з таких об'єктивних відмінностей внутрішніх і зовнішніх економічних умов господарювання, витікає необхідність та доцільність здійснення двох груп інвестиційних проектів. Одна група орієнтована на внутрішні інвестиційні ресурси і на внутрішній ринок. Інша група орієнтована на зовнішній ринок і на істотне додавання до внутрішніх інвестиційних ресурсів зовнішніх інвестиційних ресурсів. Ці дві основоположні групи інвестиційних проектів припускають використання двох різних моделей інвестиційного процесу щодо відособлених один від одного (рис. 3).