Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

УДК 343.37+336.717

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ ФІНАНСОВОГО ШАХРАЙСТВА

ЧЕРНЯВСЬКИЙ СЕРГІЙ

СЕРГІЙОВИЧ

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий консультант доктор юридичних наук, професор

Бахін Володимир Петрович,

Національний університет державної податкової служби України,

професор кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Волобуєв Анатолій Федотович, Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри криміналістики доктор юридичних наук, професор Лисенко Володимир Васильович, Національний університет державної податкової служби України, заступник начальника науково-дослідного центру з проблем оподаткування доктор юридичних наук, професор Погорецький Микола Анатолійович, Служба безпеки України, начальник Управління

Захист відбудеться 16 грудня 2010 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.05 у Національній академії внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розісланий “04” листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.Д. Удалова

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Докорінні зміни економічного життя країни в умовах не завжди послідовного реформування законодавства зумовили низку деформацій у ринкових відносинах, зокрема різке зростання тіньового сектору економіки та поширення економічної злочинності. Масштаби криміналізації та корумпованості суспільства сягають критичної межі, за якою настає втрата важелів керування державою з боку легітимної влади, що становить загрозу національним інтересам і національній безпеці країни. За даними МВС України, протягом 2002-2009 рр. у середньому за рік викривалося близько 40 тис. економічних злочинів. У структурі економічної злочинності переважають корисливі посягання на власність (у середньому - 34,0 %), пов'язані з ними злочини у сфері службової (39,0 %) та господарської діяльності (22,0 %). Встановлені збитки за направленими до суду кримінальними справами перманентно збільшуються: 2002 р. - 684,4 млн грн; 2003 р. - 927,6; 2004 р. - 988,2; 2005 р. - 1 057,3; 2006 р. - 1 717,1; 2007-2009 рр. - понад 2 млрд щороку.

Організована злочинність, що все більш набуває економічних форм, інтегрується до стратегічно важливих, високоприбуткових галузей економіки, передусім фінансової сфери, у якій протягом 2002-2009 рр. викрито понад 30 тис. злочинів, а завдана злочинами шкода щорічно зростає (за підсумками 2009 р. - 40,0 % втрат в економіці). У структурі економічної злочинності виник новий феномен - фінансове шахрайство як комплекс злочинних посягань на фінансові ресурси, в основі яких -різноманітні прийоми економічного обману. За оцінками міжнародних експертів, прибутки фінансових шахраїв посідають друге місце після наркобізнесу (у багатьох країнах Західної Європи та США фінансові шахрайства на законодавчому рівні визнаються найнебезпечнішим різновидом “білокомірцевої” злочинності).

Для вчинення фінансових шахрайств характерним є застосування сучасних технологій злочинної діяльності, зокрема: створення фіктивних підприємств та маскування справжніх намірів їх засновників за допомогою удаваних юридичних угод, а також злочинних наслідків під “невдалу” господарську діяльність (доведення до банкрутства, реорганізація фірм); підроблення фінансових та інших документів; неправомірне використання комп'ютерів, їх систем і комп'ютерних мереж; відмивання коштів шляхом їх конвертації та переведення на банківські рахунки зарубіжних компаній тощо. Шахрайські схеми реалізують злочинні угруповання, що мають міжрегіональні й транскордонні зв'язки та користуються підтримкою корумпованих представників фінансових установ й органів влади. Це визначає високий рівень латентності злочинів, сприяє професіоналізації шахраїв, їх подальшій корпоратизації та перетворенню на найнебезпечніший сегмент організованої економічної злочинності.

Ефективність протидії фінансовому шахрайству поряд з іншим (удосконалення законодавства, оптимізація взаємодії між правоохоронними органами, покращання матеріально-технічного оснащення спеціальних підрозділів тощо) залежить також від належного рівня активності й професійної спроможності правоохоронців, знання ними основ криміналістичної методики. Назрілі потреби практики в ефективній протидії фінансовому шахрайству сьогодні не мають адекватного наукового забезпечення. Запропоновані наукові концепції не утворюють єдиної системи, у вчених і практиків відсутнє порозуміння стосовно багатьох ключових понять і категорій. Це потребує розроблення нових підходів, критичного осмислення існуючих наукових доктрин. Застарілість методології, загалом, ускладнює розроблення ефективних методів розслідування фінансового шахрайства як у межах дисертаційних досліджень, так і при розробленні практичних рекомендацій.

Теоретичне підґрунтя для розроблення сучасних методик розслідування фінансового шахрайства заклали вітчизняні й зарубіжні вчені в галузі криміналістики, кримінального процесу й теорії оперативно-розшукової діяльності, зокрема: Ю. П. Аленін, О. Я. Баєв, В. П. Бахін, В. Д. Берназ, Р. С. Бєлкін, Т. В. Варфоломеєва, І. О. Возгрін, А. Ф. Волобуєв, В. К. Гавло, В. І. Галаган, В. Г. Гончаренко, В. Я. Горбачевський, Ю. М. Грошовий, О. Ф. Долженков, Л. Я. Драпкін, А. В. Дулов, В. А. Журавель, В. С. Зеленецький, А. В. Іщенко, Н. С. Карпов, Н. І. Клименко, І. П. Козаченко, О. Н. Колесніченко, В. О. Коновалова, І. І. Котюк, В. Є. Корноухов, В. С. Кузьмічов, В. В. Лисенко, В. К. Лисиченко, І. М. Лузгін, В. Г. Лукашевич, Є. Д. Лук'янчиков, Г. А. Матусовський, Д. Й. Никифорчук, В. Т. Нор, В. О. Образцов, Ю. Ю. Орлов, В. Л. Ортинський, М. А. Погорецький, Б. Г. Розовський, М. В. Салтевський, М. Я. Сегай, Г. П. Середа, О. П. Снігерьов, С. М. Стахівський, В. Г. Танасевич, В. В. Тіщенко, Л. Д. Удалова, П. В. Цимбал, В. Ю. Шепітько, М. Є. Шумило, М. П. Яблоков та ін.

Проблеми протидії економічній злочинності, зокрема у фінансовій сфері, стали предметом наукових досліджень учених у галузі кримінального права, кримінології та фінансово-правових дисциплін: І. В. Александрова, Д. І. Амінова, В. І. Антипова, Ю. В. Бауліна, В. Т. Білоуса, А. М. Бойка, Б. В. Волженкіна, В. О. Глушкова, Н. О. Гуторової, О. М. Джужі, О. О. Дудорова, Ю. М. Дьоміна, А. П. Закалюка, О. Г. Кальмана, Р. А. Калюжного, В. В. Коваленка, О. В. Копана, О. Є. Користіна, М. В. Корнієнка, О. М. Костенка, В. Д. Ларічева, В. В. Лунєєва, М. І. Мельника, А. В. Савченка, Р. С. Сатуєва, Л. М. Стрельбицької, Є. Л. Стрєльцова, В. Я. Тація, М. І. Хавронюка, В. І. Шакуна, П. С. Яні, О. Н. Ярмиша та ін.

Водночас комплексне наукове дослідження феномена фінансового шахрайства не проводилося. Серед проблем, що потребують розв'язання, однією з найважливіших є відсутність криміналістичної методики розслідування фінансового шахрайства. Розроблення основ цієї методики є виправданим у гносеологічному та прикладному плані, оскільки дає змогу повною мірою використати вітчизняний і зарубіжний досвід з метою розв'язання нагальних потреб практики, визначити пріоритети в науково-дослідній роботі, а також забезпечити спеціалізацію підготовки фахівців-юристів.

Саме тому розроблення теоретичних і практичних основ криміналістичної методики розслідування фінансового шахрайства є актуальним та перспективним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалось відповідно до Стратегії національної безпеки України (затверджена Указом Президента України від 12 лют. 2007 р. № 105/2007); Комплексної програми профілактики злочинності на 2007-2009 рр. (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 груд. 2006 р. № 1767); Рішення Ради національної безпеки і оборони України “Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції” (Указ Президента України від 27 жовт. 2009 р. № 870/2009); Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр. (затверджені наказом МВС України від 5 лип. 2004 р. № 755), планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2006-2010 рр.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення теоретичних і практичних основ криміналістичної методики розслідування фінансового шахрайства.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:

- розкрити сутність та провести класифікацію фінансового шахрайства, визначити місце цього явища у структурі економічної та фінансової злочинності, зокрема у співвідношенні з іншими кримінологічними категоріями;

- дати криміналістичну характеристику та розкрити механізм фінансового шахрайства, а також зміст відповідних технологій злочинної діяльності;

- розробити модель комплексної криміналістичної методики розслідування фінансового шахрайства, визначити перспективи розроблення окремих методик з урахуванням специфіки галузей фінансових правовідносин;

- виокремити особливості виявлення й розкриття фінансового шахрайства, проведення попередньої перевірки за матеріалами про злочини та порушення кримінальної справи, запропонувати засоби удосконалення цієї діяльності;

- визначити напрями вдосконалення взаємодії, а також оперативно-розшукового забезпечення в розкритті та розслідуванні фінансового шахрайства;

- запропонувати теоретичне бачення процесу розслідування як пошуково-пізнавальної діяльності, зокрема щодо визначення етапів розслідування, переліку обставин, які підлягають доказуванню, усунення слідчих помилок, нейтралізації протидії розслідуванню;

- сформулювати поняття тактичної операції початкового етапу розслідування фінансового шахрайства та охарактеризувати види тактичних операцій;

- систематизувати організаційні й тактичні засади проведення окремих слідчих дій у розслідуванні фінансового шахрайства;

- встановити можливості використання спеціальних знань у розслідуванні фінансового шахрайства, визначити форми залучення спеціалістів до розслідування, а також особливості проведення документальних перевірок і судових експертиз.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають під час розслідування шахрайств та інших злочинів у сфері фінансової діяльності громадян, суб'єктів господарювання та держави.

Предмет дослідження - теоретичні та практичні основи методики розслідування фінансового шахрайства.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є діалектико-матеріалістичний метод, що сприяв розумінню об'єкта дослідження в контексті поєднання потреб науки та практики. У дослідженні застосовувалися спеціально-правові методи, зокрема: порівняльно-правовий (для виявлення загальних й особливих рис доктринального розуміння феномена фінансового шахрайства, законодавства та правозастосовної практики України, інших європейських країн та США - у всіх розділах дисертації); історико-правовий (дав змогу розкрити генезис ключових етапів формування законодавства щодо запобігання та протидії організованій злочинності й корупції, тіньовій економіці та шахрайству, а також еволюцію поглядів учених на окремі наукові проблеми - у підрозділах 1.2, 1.3, 2.2); догматичний (при тлумаченні юридичних та економічних категорій, за його допомогою поглиблено й уточнено понятійно-категоріальний апарат - в усіх розділах дисертації); системний (дав змогу класифікувати злочини, визначити зв'язки елементів криміналістичної характеристики, розробити модель комплексної криміналістичної методики - у підрозділах 1.1, 1.2, 2.2, 2.3, 3.2); статистичний (при ілюстрації теоретичних висновків обробленими даними вивчення державної і відомчої статистики); соціологічні (для підтвердження наукових висновків результатами анкетування та інтерв'ювання працівників правоохоронних органів). Використовувались й інші методи, зокрема: математичний (підрозділ 1.3), правового прогнозування (підрозділи 3.2, 3.3), кібернетичний (підрозділ 2.2).

Емпіричну базу дослідження становлять: систематизовані статистичні матеріали про стан злочинності та результати роботи правоохоронних органів за 2002-2009 рр.; узагальнені результати вивчення 655 кримінальних справ про злочини у сфері економічної діяльності; зведені дані опитувань 1265 правоохоронців (603 слідчих, 662 оперативних працівників) з усіх регіонів України; використано аналітичні звіти Генеральної прокуратури України, ДПА України, МВС України, СБ України, Мінфіну України, НБ України, Держмитслужби України, Держфінмоніторингу України, а також інших контролюючих органів за 2002-2009 рр. При підготовці дисертації автор використовував власний досвід роботи у слідчих підрозділах МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у криміналістиці монографічним дослідженням фінансового шахрайства та проблем його розслідування. Сформульовані положення та рекомендації спрямовано на розв'язання важливої науково-практичної проблеми, що полягає у формуванні концептуальних засад методики розслідування фінансового шахрайства, а отримані висновки визначають перспективи наукового забезпечення протидії злочинності та підготовки фахівців для правоохоронних органів. Зокрема:

вперше:

- на основі застосування міждисциплінарного підходу (аналізу теоретичних положень кримінального права, кримінології, криміналістики та економіко-правових дисциплін), а також узагальнення розроблень зарубіжних авторів визначено категорію “фінансові злочини”, здійснено криміналістичну класифікацію фінансових злочинів, що є основою для формування методик розслідування;

- зроблено висновок, що корисливі посягання на фінансові ресурси громадян, суб'єктів господарювання та держави доцільно звести в теоретичну конструкцію “фінансове шахрайство”, що охоплює низку технологій злочинної діяльності, спільних за криміналістичними ознаками, врахування яких у комплексі важливе для розроблення рекомендацій з розкриття та розслідування злочинів;

- визначено поняття фінансового шахрайства, обґрунтовано його класифікацію за кримінально-правовими та криміналістичними ознаками, а також розкрито аспекти співвідношення фінансового шахрайства з тіньовою економікою, організованою злочинністю та корупцією;

- на основі ретроспективного аналізу еволюції способів учинення корисливих зазіхань на власність, узагальнення слідчої й судової практики визначено механізм фінансового шахрайства, у рамках якого розкрито зміст способів учинення злочинів, а також технологій злочинної діяльності, що застосовують на етапах підготовки, вчинення та приховування фінансового шахрайства (створення фіктивних підприємств та їх об'єднань, використання удаваних угод, підроблення документів, кримінального банкрутства, переведення коштів на банківські рахунки за кордон та ін.);

- обґрунтовано доцільність визначення у структурі обстановки вчинення злочинів характеристики сфери фінансової діяльності як інформаційної моделі, що відображає особливості функціонування фінансової установи, підстави та порядок проведення фінансових операцій, структуру управління, особливості обліку та звітності, документообігу, а також інші, що впливають на обрання злочинцями певного способу вчинення злочину;

- розкрито особливості предмета злочинного посягання, дано класифікацію й типологію осіб, які вчиняють злочини, а також потерпілих, визначено структуру та способи формування злочинних груп, типові сліди та ознаки злочинів у структурі криміналістичної характеристики фінансового шахрайства;

- обґрунтовано підхід до формування комплексної криміналістичної методики розслідування фінансового шахрайства як узагальнення положень групових, видових і внутрівидових методик розслідування корисливих посягань на власність, злочинів у сфері господарської та службової діяльності, визначено перспективи розроблення окремих методик у сферах розподілу та використання бюджетних коштів, кредитно-банківській, страхування, діяльності небанківських кредитно-фінансових установ, обігу цінних паперів, використання комп'ютерних мереж;

- доведено ефективність програмно-цільового методу для виявлення та розкриття фінансового шахрайства, що полягає в комплексному застосуванні методів економічного аналізу, перевірки та аналізу документів, зокрема повідомлень у засобах масової інформації та мережі Інтернет, оперативно-розшукових і контрольно-перевірочних заходів;

- визначено поняття “тактичної операції” у справах про фінансове шахрайство як комплексу процесуальних дій та інших заходів, спрямованих на вирішення тактичних завдань розслідування, обумовлених слідчою ситуацією, а також розглянуто специфіку проведення тактичних операцій за окремими категоріями кримінальних справ;

удосконалено:

- криміналістичні підходи до визначення та класифікації економічних злочинів;

- наукові погляди на розвиток тіньової економіки як чинника концентрації капіталу в криміналізованих фінансово-промислових групах;

- концептуальні засади визначення криміналістичної характеристики злочинів як теоретичної концепції та робочого інструменту розслідування;

- підходи до розуміння жертви економічного злочину як категорії, що охоплює фізичних осіб, юридичних осіб та державу загалом;

- положення, що визначають форми та напрями взаємодії слідчого й оперативних підрозділів, а також оперативно-розшукове забезпечення розслідування;

- підходи до визначення слідчих помилок на початковому етапі розслідування, а також прийомів протидії розслідуванню;

- питання організаційного забезпечення й тактики проведення окремих слідчих дій з виокремленням специфіки дослідження документів та застосування прийомів тактичного впливу;

- положення, що визначають специфіку використання спеціальних знань у розслідуванні економічних злочинів, зокрема стосовно призначення та проведення документальних ревізій та інших перевірок, а також судово-експертних досліджень;

дістали подальшого розвитку:

- наукові погляди на соціальну та правову природу шахрайства, його ознаки та форми вияву;

- підхід до співвідношення понять “приховування злочину”, “протидія розслідуванню” та “ухилення від відповідальності”;

- положення, що дають змогу розглядати криміналістичну методику як найбільш доцільний та ефективний засіб наукового забезпечення протидії злочинності;

- визначення поняття “розкриття злочину” у співвідношенні з розслідуванням злочинів та кримінально-процесуальним доказуванням;

- погляди на періодизацію процесу розслідування злочинів тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наукові результати, отримані протягом дослідження (2004-2009 рр.), упроваджено:

у законотворчий процес - при підготовці проекту КПК України, внесенні змін і доповнень до КК України, Закону України “Про банки і банківську діяльність” (акт Комітету ВР України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 7 лист. 2005 р. № 06-1915-1625); при підготовці проектів законів України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення”, “Про засади запобігання та протидії корупції”, “Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень” (лист Комітету ВР України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією від 22 трав. 2008 р. № 04-12/15-1890), а також проекту Антикорупційної стратегії України (лист Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики від 11 лист. 2009 р. № 56/182);

у підготовку проектів законів, державних цільових програм протидії злочинності у складі робочих груп МВС України (лист Департаменту роботи з персоналом від 24 берез. 2006 р. № 6/7-869; листи Головного штабу від 9 берез. 2006 р. № 1/16-800, від 12 груд. 2007 р. № 1/1-4151; ГСУ від 15 груд. 2007 р. № 19513; від 20 верес. 2010 р. № 13/12-11193);

у практику протидії фінансовому шахрайству: у кредитно-банківській сфері (акт слідчого управління ГУ МВС України в м. Києві від 10 жовт. 2005 р.); у сфері страхування (листи ДКР МВС України від 19 черв. 2008 р. № 7/14-1005, від 2 черв. 2010 р. № 7/14-4-3); у сфері адміністрування податку на додану вартість (лист ДПА України від 24 черв. 2008 р. № 6211/6/09-0016); пов'язаному з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом (лист Генеральної прокуратури України від 10 лип. 2009 р. № 04/1-117; лист ГСУ МВС України від 12 жовт. 2010 р. № 13/12-12278); у сфері розподілу та використання бюджетних коштів (лист ДДСБЕЗ МВС України від 28 верес. 2009 р.); у сфері діяльності небанківських фінансово-кредитних установ й на фондовому ринку (лист ГСУ МВС України від 23 черв. 2010 р.);

у навчальний процес вищих навчальних закладів правоохоронного спрямування (акти Національної академії прокуратури України від 4 жовт. 2005 р.; Національної академії внутрішніх справ України від 21 жовт. 2005 р.; Київського національного університету внутрішніх справ від 19 трав. 2010 р.), зокрема впроваджено спеціальні навчальні курси: “Актуальні проблеми розслідування злочинів у кредитно-банківській сфері”, “Актуальні проблеми розслідування фінансового шахрайства”.

Результати дисертації впроваджено в рамках реалізації наукового дослідження “Розробка системи заходів протидії злочинності у банківській сфері” (№ GP/F8/0037), що проводилось автором згідно з Розпорядженням Президента України “Про надання грантів Президента України для підтримки наукових досліджень молодих учених” від 30 верес. 2004 р. № 239/2004-рп, а також за результатами участі автора в міжвідомчій робочій групі, створеній під егідою Проекту з питань боротьби з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму в Україні MOLІ-UA-2 (сертифікати від 14 груд. 2007 р., від 26 черв. 2008 р.).

Більшість положень дисертації може бути використано для законодавчого, методичного та інформаційного забезпечення діяльності органів державної влади, судів і громадських організацій правоохоронного спрямування.

Особистий внесок здобувача в опублікованих у співавторстві працях становлять власні теоретичні розробки дисертанта. Ідеї та розробки, що належать співавторам наукових статей та інших публікацій за темою дисертації, автором не використовувались. Матеріали дисертації використано в посібниках та інших виданнях навчального й практичного характеру, в яких внесок автора полягає в розробленні засад розкриття та розслідування злочинів. Авторська частка статей, що опубліковані у співавторстві, становить не менше 50,0 %.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднено, зокрема, на міжнародних науково-практичних конференціях, що відбулися за кордоном: “Совершенствование сотрудничества стран-участниц СНГ в борьбе с организованной преступностью, терроризмом, незаконным оборотом наркотиков и другими современными вызовами и угрозами” (Мінськ - Москва, 2004); “Проблемы борьбы с преступностью и подготовки кадров для органов внутренних дел” (Мінськ, 2006); “Научное и научно-методическое обеспечение противодействия преступности” (Краснодар, 2006); у рамках роботи міжнародних навчальних семінарів, що проведено за підтримки Ради Європи та ОБСЄ (ФРН, 2006; Республіка Кіпр, 2007; Королівство Швеція, 2008); міжнародних науково-практичних конференціях, що відбулися в Україні (Київ, 2003, 2010; Львів, 2004; Харків, 2006; Одеса, 2008; Ірпінь, 2008; Луцьк, 2009; Сімферополь, 2010; Суми, 2010); всеукраїнських і міжвузівських науково-практичних конференціях (Київ, 2005, 2006, 2009, 2010; Запоріжжя, 2007; Кам'янець-Подільський, 2009; Одеса, 2009); науково-практичних семінарах і круглих столах (Київ, 2005-2010).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано монографію, 30 статей у наукових фахових виданнях України, 23 навчальні посібники, видання навчального й практичного спрямування, 33 статті (тези виступів) в інших виданнях, сім авторських свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір (автоматизована програма та методики правоохоронної діяльності).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, що включають 17 підрозділів, висновків, п'яти додатків, списку використаних джерел (979 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 610 сторінок, з них загальний обсяг тексту - 407 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 “Феномен фінансового шахрайства: теоретичний інструментарій дослідження” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Економічні злочини” та “фінансові злочини” як наукові категорії” на основі порівняльного аналізу концепцій західних кримінологів (Сатерленд, Маннхейм, Кайзер, Шнайдер), а також вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі кримінального права та кримінології (А. М. Бойко, Б. В. Волженкін, Н. О. Гуторова, О. О. Дудоров, О. Г. Кальман, В. Д. Ларічев, Є. Л. Стрєльцов), криміналістики й теорії ОРД (А. Ф. Волобуєв, В. В. Лисенко, Г. А. Матусовський, Р. С. Сатуєв, В. Ю. Шепітько) узагальнено методологічні підходи до визначення та класифікації економічних злочинів, а також окреслено перспективи подальших криміналістичних досліджень проблем протидії економічній злочинності.

Економічні злочини - це клас суспільно небезпечних діянь, при вчиненні яких для отримання економічної вигоди особа протиправно використовує інститути (процедури) економічної діяльності. Запропоноване тлумачення сутності економічних злочинів, на наш погляд, створює переваги в концептуальному та практичному плані, оскільки дає змогу сконцентрувати зусилля на протидії “business crime” (злочинам “білих комірців”) як одному з найнебезпечніших і прихованих сегментів організованої та корисливої злочинності.

Специфічність фінансового права дає змогу виокремити однойменні групи кримінально-караних діянь, що посягають на відносини, врегульовані нормами цієї галузі - фінансові злочини. Критеріями віднесення суспільно небезпечних діянь до фінансових злочинів обрано специфічні об'єкт та предмет злочинного посягання, а також характер дій щодо порушення порядку обігу фінансів. Для з'ясування змісту цієї категорії проаналізовано поняття “національна безпека”, “економічна безпека”, “фінансова безпека”, а також дані соціологічних опитувань (60,6 % правоохоронців найбільш криміналізованою вважають фінансову систему).

У підрозділі 1.2. “Кримінально-правова природа, поняття та класифікація фінансового шахрайства: вітчизняний і зарубіжний досвід” розглянуто історичні передумови кримінальної відповідальності за шахрайство, висвітлено генезис наукових поглядів на складові об'єктивної сторони цього делікту.

Доведено зв'язок фінансового шахрайства з кримінально-правовим поняттям “шахрайство”. У широкому розумінні ознаки цього складу злочину притаманні низці кримінально-караних діянь, що хоч і не спрямовані на заволодіння чужим майном, але механізм яких становлять шахрайські прийоми, завдяки чому деякі автори вважають виявами шахрайства: заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (В. Д. Ларічев); ухилення від оподаткування, обман покупців (А. Данн); фіктивне підприємництво, кримінальне банкрутство (Г. А. Матусовський); заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем (П. С. Яні).

На основі аналізу практики встановлено, що “економічні” форми шахрайства відрізняються від “традиційних” за низкою ознак, зокрема, характеристиками особи злочинця та потерпілого, способами вчинення, розмірами завданої шкоди. Водночас запропоновані вченими (А. М. Дьячков, В. Д. Ларічев, Т. Л. Ценова) для позначення економічних форм шахрайства поняття (“комерційне шахрайство”, “шахрайство у сфері бізнесу”, “фірмове шахрайство”) є недосконалими. Обгрунтовано, що обман у сфері економічної діяльності з розвитком сучасних технологій усе більш орієнтовано на використання фінансових інструментів.

Фінансове шахрайство є специфічним явищем у сучасній злочинності, оскільки знаходить вияв усередині окремих держав та водночас охоплює території багатьох країн, набуваючи транскордонного характеру. Беручи до уваги, що ринкові відносини в Україні все більш відчутно інтегруються до світового господарства, проаналізовано національні особливості протидії фінансовому шахрайству в країнах Європи (Греція, Естонія, Іспанія, Нідерланди, Німеччина, Польща, Франція, Швеція) та США.

У підрозділі 1.3. “Фінансове шахрайство у структурі економічної злочинності” із застосуванням системного підходу розглянуто взаємозв'язки фінансового шахрайства з тіньовою економікою, організованою злочинністю та корупцією.

Встановлено, що тіньовий сектор істотно впливає на всі сфери економічної діяльності, соціальні процеси, детермінує та визначає економічну злочинність. Тіньова економіка обіймає системні властивості, є самовідтворювальним, самоорганізованим явищем, адаптується до будь-якої моделі господарювання. Проаналізовано основні етапи цієї трансформації: радянський (60-80-ті рр. ХХ ст.), коли зв'язок розкрадачів з хабарниками партійного й державного апаратів створив передумови для формування організованої економічної злочинності; перехідний (перша пол. 90-х рр. ХХ ст.), пов'язаний із запровадженням засад ринкових відносин з одночасним потраплянням організованої злочинності до легального бізнесу; сучасний, коли тінізація охопила насамперед сфери фінансових відносин та виробництва, а концентрація тіньового капіталу призвела до утворення криміналізованих фінансово-промислових груп.

Криміналізована фінансово-промислова група - це організоване, упорядковане, діюче на постійній основі кримінальне утворення, що охоплює обмежений фінансово-господарський цикл у рамках галузевих сегментів економіки (фінанси, будівництво, енергетика), контролюються олігархічною групою завдяки налагодженій системі тіньової концентрації капіталів та ієрархії відносин між формальними і неформальними лідерами. Розглянуто три типи побудови кримінальних корпорацій: фінансовий, виробничий і комерційний. Можливість одержання надприбутків навіть в умовах економічної кризи робить кримінальні корпорації фінансового типу зручним інструментом для широкомасштабного шахрайства. Їх зв'язок з корупційним чиновництвом є віддзеркаленням офіційної системи управління. Псевдоекономічні тіньові відносини відтворюються за власними законами, створюючи матеріальну базу організованої злочинності й корупції. Остання водночас стає регулятором розподілу й перерозподілу тіньових прибутків і надприбутків на рівні окремих осіб, а також соціальних груп, включених у цю систему, знижуючи ефективність заходів протидії. Адже при щорічному збільшенні кількості виявлених економічних злочинів (у 2002-2005 рр. із 32,2 до 45,1 тис.) питома вага злочинів, учинених у складі організованих злочинних груп зменшується (порівняно з 2002 р., у 2008 р. - на 20,0 %). Більшість виявлених груп (71,0 %) діяли до одного року, що не переконує в їх особливо небезпеченому характері (міжнародні зв'язки виявлено лише у 8,0 % випадків).

Розділ 2 “Криміналістична характеристика фінансового шахрайства” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Концепція криміналістичної характеристики злочинів та її значення для методики розслідування фінансового шахрайства” наголошено, що місце і роль цієї категорії для науки та практики неоднозначні, що викликає тривалі дискусії. Зазначене є наслідком недостатньої теоретичної розробленості проблем криміналістичної характеристики злочинів (незважаючи на значну кількість праць), свідчить про наявність суттєвих розбіжностей у поглядах на її структуру, рівні, кількість елементів, критерії співвідношення із суміжними поняттями.

З урахуванням праць В. П. Бахіна, Р. С. Бєлкіна, І. О. Возгріна, А. Ф. Волобуєва, В. Г. Гончаренка, В. О. Коновалової, В. О. Образцова, В. Г. Танасевича, О. Г. Філіппова, стає очевидним, що криміналістична характеристика злочинів є підґрунтям, на якому розробляється методика розслідування. Змістом криміналістичної характеристики є відомості про злочинну діяльність, що має гносеологічне (побудова описової моделі злочинної діяльності) та практичне (встановлення зв'язків між елементами) значення. Лише в разі врахування обох цих складових можливе формування криміналістичної методики як наукового продукту та практичного інструменту.

У підрозділі 2.2. “Загальна характеристика способу вчинення фінансового шахрайства” виокремлено закономірності, властиві способам вчинення розкрадань з огляду на дослідження криміналістів радянської доби (в умовах планової системи господарювання) та вчених сучасного періоду. Ці положення екстрапольовані при вивченні способів учинення фінансового шахрайства. Запропоновано загальне (родове) визначення способу як об'єктивно й суб'єктивно детермінованої системи дій суб'єкта (злочинної групи) та їх комплексів (технологій), спрямованих на підготовку, вчинення та приховування незаконного заволодіння чужим майном.

Проаналізовано різні класифікації способів учинення шахрайства (О. М. Дьячков, Д. В. Єрмолович, В. Д. Ларічев, В. Ю. Шепітько, М. П. Яблоков), більшість з яких стосуються економіки, зокрема фінансової сфери. На основі узагальнення слідчої практики запропоновано класифікацію способів учинення фінансового шахрайства залежно від сфери фінансових відносин та за іншими ознаками. Запровадження категорії “механізм фінансового шахрайства” дало змогу описати його модель з урахуванням способів учинення злочинів, а також технологій злочинної діяльності.

Спосіб приховування фінансового шахрайства полягає в діях злочинця та інших осіб, спрямованих на перешкоджання встановленню обставин події злочину, причетності до нього винних, а також їх ухилення від кримінальної відповідальності й покарання. Доведено, що приховування злочину може розпочинатись на етапі його підготовки, під час та після вчинення злочину. У разі виявлення ознак злочину та усвідомлення цього факту винними - приховування, водночас, є складовою протидії розслідуванню. Приховування фінансового шахрайства полягає в застосуванні специфічних злочинних технологій (відмивання доходів, переведення коштів за кордон, доведення підприємства до банкрутства), що деталізовані з описанням типових схем та ілюстрацією практичними прикладами.

У підрозділі 2.3. “Структурний аналіз інших елементів криміналістичної характеристики фінансового шахрайства” наведено дані щодо обстановки вчинення злочину, предмета злочинного посягання, особи злочинця, слідів й ознак злочинів.

Встановлено, що аналіз обстановки слід починати з характеристики сфери фінансової діяльності, у якій вчинено злочин, що містить організаційну, правову й технологічну складові. Носіями інформації про обстановку передусім є документи. Серед чинників, що негативно впливають на ефективність досудового слідства, 68,5 % опитаних слідчих назвали недооцінку (або незнання) специфіки тієї чи іншої сфери фінансової діяльності, положень регулятивного законодавства, документообігу тощо.

Ознаки предмета фінансового шахрайства впливають на обрання конкретного способу вчинення злочину. Водночас предмет вказує на певні ознаки особи злочинця, можливі його сліди. Проаналізовано слідчу практику щодо усунення помилок при визначенні предмета шахрайств та низки злочинів у сфері господарської діяльності для прийняття обґрунтованого рішення про порушення кримінальної справи.

З огляду на результати вивчення кримінальних справ, визначено, що злочинців, які вчиняють фінансове шахрайство, доцільно розподілити на дві категорії: особи, які беруть безпосередню участь у фінансовій діяльності або її регулюванні; особи, які зазіхають на фінансові відносини “ззовні”. На характеристику осіб першої групи впливають службове становище винного, спеціальні знання в галузі бухгалтерського обліку, банківської справи, здійснення фінансових операцій. Це відповідає підходам, прийнятим у західній науці, у якій загальноприйнятою є концепція “професійного злочинця”. У вчиненні злочинів здебільшого беруть участь керівники (57,3 % вивчених справ) та головні бухгалтери (13,0 %) суб'єктів господарювання. Як правило, наймані працівники не беруть участь у розподілі злочинних прибутків і не посвячені у плани керівництва. Зазвичай, злочини вчиняють чоловіки (78,0 %), хоча кількість жінок-шахраїв серед працівників сектору підприємництва збільшується (вони ведуть облік, займаються бізнесом, створюють власні фірми). Найбільшу кримінальну активність становить група від 30 до 49 років (75,8 %). Більшість притягнутих до відповідальності мають спеціальну професійну підготовку та досвід фінансової діяльності (81,6 % - з вищою освітою: економічною - 53,8 %; технічною - 35,0 %; юридичною - 11,2 %). До іншої групи віднесено осіб, які вчиняють шахрайство (ст. 190 КК України), а також злочини, передбачені ст. 200, 202, 205, 209, 357, 358, 361-363 КК України.

Виокремлено категорії жертв фінансового шахрайства: фізичні особи (групи громадян - вкладників, інвесторів тощо); юридичні особи (суб'єкти господарювання, фінансові установи); держава. Розглянуто варіанти “посткримінальної” поведінки жертв фінансового шахрайства. Вияви фінансового шахрайства заподіюють значну матеріальну шкоду (за вивченими справами, середній розмір матеріальної шкоди у 76,6 % випадків визначено як особливо великий). Сума збитків становила від 500 тис. грн до 1 млн грн - у 34,4 % справ; понад 1 млн грн - у 30,4 %. Розглянуто напрями розв'язання проблем оцінки розміру заподіяної шкоди за різними злочинами.

Перелік об'єктів, що зберігають слідову інформацію, умовно складається з шести груп: документи (письмові, графічні, фото-, кіно-, аудіо-, відео-, електронні); предмети (печатки, штампи, зразки бланків, платіжні картки); приміщення (офісні, складські, житлові); товарно-матеріальні цінності (рухоме, нерухоме майно) та гроші (готівкові та безготівкові); електронні носії інформації (комп'ютери, магнітні та лазерні диски); пам'ять людей. Визначено категорії документів, що мають доказове значення, виокремлено ознаки підроблення документів (у 90,0 % справ мало місце підроблення документів, зокрема у 71,4 % - із застосуванням комп'ютерної техніки).

Розділ 3 “Наукові засади формування методики розслідування фінансового шахрайства” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Концептуальні основи криміналістичної методики розслідування фінансового шахрайства” наголошено, що основи (загальні положення) методики включають результати вивчення закономірностей організації процесу розслідування, понятійний апарат, завдання та принципи, проблеми розвитку, питання класифікації злочинів тощо. Основи забезпечують системність методик, їх наукову обґрунтованість і взаємозв'язок. Другу (прикладну) частину цього розділу становлять методики розслідування окремих видів (груп) злочинів, що сформовані з урахуванням потреб слідчої практики.

Обґрунтовано, що окрема методика як програма розслідування має будуватися з урахуванням таких методологічних засад: її предмет обумовлений особливостями криміналістичної характеристики (способу вчинення злочину, технологій злочинної діяльності); її структуру визначають особливості пошуково-пізнавальних процесів залежно від етапу розслідування і спрямування його завдань; в основі методики - алгоритми проведення процесуальних дій, оперативно-розшукових заходів та їх комплексів, спрямованість і послідовність яких залежать від ситуацій розслідування. Окремі методики мають відповідати критеріям, серед яких передусім - доступність для сприйняття, можливість застосування та практична доцільність.

У підрозділі 3.2. “Модель комплексної методики розслідування фінансового шахрайства” проаналізовано погляди вчених щодо підстав побудови та класифікації методик розслідування злочинів, зокрема у сфері економічної діяльності (В. П. Бахін, А. Ф. Волобуєв, Ю. П. Гармаєв, В. Є. Корноухов, В. В. Лисенко, Г. А. Матусовський, В. Г. Танасевич), а також узагальнено пропозиції щодо розв'язання цієї проблеми.

Вивчення кримінальних справ підтверджує, що під час розслідування перед слідчими виникає необхідність об'єднання положень методик розслідування злочинів проти власності (ст. 190-192 КК України), у сфері господарської діяльності (ст. 200, 202, 205, 207-209, 218-222 КК України), у сфері службової діяльності (ст. 364, 366 КК України), а також супутніх злочинів, передбачених ст. 357, 358, 361-363 КК України. Комплексні методики вже зарекомендували себе у криміналістиці (на рівні “корисливо-насильницьких”, “комп'ютерних”, “податкових”, “екологічних” злочинів). В основі комплексної методики розслідування фінансового шахрайства - узагальнення положень групових, видових і внутрівидових методик розслідування злочинів проти власності, злочинів у сфері господарської діяльності та службових зловживань у фінансовій сфері. Адже ознаки різних злочинів пов'язані у процесі доказування, що визначає типовий перелік обставин, які підлягають встановленню, загальні підходи до побудови й перевірки версій, планування розслідування, проведення слідчих дій.

У підрозділі 3.3. “Стан і перспективи формування окремих методик розслідування фінансового шахрайства” запропоновано структуру та визначено підстави побудови методик розслідування злочинів: у сфері розподілу та використання бюджетних коштів (учинених шляхом змови суб'єктів підприємницької діяльності зі службовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування, а також пов'язаних з незаконним відшкодуванням з бюджету ПДВ); у кредитно-банківській сфері (у сфері банківського кредитування, пов'язаних з використанням засобів доступу до банківських рахунків, учинених з використанням інших банківських операцій); у сфері страхування (залежно від виду страхових відносин, предмета страхової угоди, мети злочинних дій); у сфері діяльності небанківських кредитно-фінансових установ (учинених способом фінансової піраміди, у сфері фінансування будівництва житла); у сфері обігу цінних паперів та на фондовому ринку (залежно від категорії цінних паперів, етапів їх обігу); у сфері використання комп'ютерних мереж (що вчиняються з використанням мережі Інтернет або інших комп'ютерних мереж).

Розділ 4 “Виявлення та розкриття фінансового шахрайства” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. “Загальна характеристика методів виявлення фінансового шахрайства” визначено, що виявлення злочинів є діяльністю правоохоронних органів, що в одних випадках передує, а в інших - є складовою їх розкриття та розслідування. Виявлення фінансового шахрайства можливе лише за умов комплексного застосування методів економічного, документального й фактичного аналізу фінансово-господарської діяльності, криміналістичного дослідження документів, а також оперативно-розшукових заходів гласного і негласного характеру.

Підтверджено ефективність застосування таких заходів, спрямованих на виявлення ознак фінансового шахрайства: отримання інформації з конфіденційних джерел; проведення документальних ревізій, аудиторських та інших спеціальних перевірок; обміну інформацією з іншими правоохоронними та контролюючими органами (підрозділами ДПА України, СБ України, НБ України, Держмитслужби України, Держфінмоніторингу України); аналітичної роботи з розгляду заяв і повідомлень організацій та громадян, зокрема розміщених у засобах масової інформації та глобальній електронній мережі Інтернет.

Доведено, що на етапі виявлення фінансового шахрайства важливе значення має програмно-цільовий метод. Типова програма допомагає організувати пошук доказової інформації, правильно зосередити зусилля й можливості, підвищити результативність й адресність заходів, забезпечити повноту слідства й уникнути помилок. Як приклад детально розглянуто типову програму виявлення ознак злочинів, пов'язаних з незаконним відшкодуванням ПДВ.

У підрозділі 4.2. “Сутність розкриття злочинів” підкреслено, що розкриття злочинів - це діяльність, спрямована на виявлення ознак, встановлення події злочину та осіб, винних у його вчиненні, а також збирання доказів, достатніх для притягнення їх до кримінальної відповідальності. Розкриття злочину продовжується на початковому етапі розслідування в разі, якщо на момент порушення кримінальної справи відсутня інформація про особу злочинця, тобто слідство розпочалось в умовах неочевидності. Обґрунтованість цього підходу підтверджує практика розслідування фінансового шахрайства, справи за якими у 54,2 % випадків порушують за фактом вчинення злочину. Ці ситуації здебільшого виникають, коли початкова інформація про злочин надходить з оперативно-розшукових джерел або з матеріалів контрольних перевірок.

Встановлено, що категорії “розслідування злочинів” та “розкриття злочинів” співвідносяться як загальне та окреме. Розслідування проводять з метою вирішення подвійного завдання: з одного боку - встановлення злочинця та інших невідомих обставин (розкриття злочину), а з іншого - належного закріплення виявлених слідів і формування системи доказів (доказування). Обидва завдання діалектично пов'язані, на що вказує сам закон, покладаючи на слідчого обов'язок не лише доказування вже відомих фактів, а й пошуку нових, ще не встановлених обставин злочину, виявлення нових епізодів злочинної діяльності, причетних до злочину осіб.

У підрозділі 4.3. “Сутність та особливості попередньої перевірки інформації про злочин та порушення кримінальної справи” констатовано, що з розвитком підприємництва, змінами в законодавстві збільшується обсяг завдань при розгляді матеріалів про злочини. Першочерговим стає розмежування комерційних (фінансових) ризиків і шахрайства, а також визначення характеру відповідальності (кримінальної, адміністративної, цивільно-правової) за неправомірні дії керівників і службових осіб суб'єктів господарювання.

З огляду на запропоновані в науці дефініції, зроблено висновок, що попередня перевірка інформації про злочин - це діяльність уповноважених органів і службових осіб, спрямована на встановлення достовірності інформації, що міститься в первинних матеріалах про злочин, а також збирання додаткових відомостей, що характеризують подію і потрібні для прийняття обґрунтованого рішення про порушення кримінальної справи. Проаналізовано підходи до визначення мети, завдань і меж попередньої перевірки, а також співвідношення попередньої перевірки та процесу доказування. Доведено, що доказування починається саме з попередньої перевірки інформації про злочин. З урахуванням праць науковців, які розглядають питання використання результатів ОРД у кримінальному процесі (Д. І. Бєдняков, Є. А. Доля, І. П. Козаченко, В. М. Мєшков, Ю. Ю. Орлов, М. А. Погорецький), визначено вимоги до відповідних матеріалів, що є підставою для порушення справи про шахрайство та інші злочини.

У підрозділі 4.4. “Проблеми взаємодії та оперативно-розшукового забезпечення в розкритті фінансового шахрайства” зазначено, що взаємодія у протидії злочинності - це узгоджена діяльність уповноважених суб'єктів з оптимальним співвідношенням методів і засобів, визначених для кожного з них.

Визначено, що на етапі розкриття фінансового шахрайства взаємодія слідчого та оперативних підрозділів відбувається у процесуальних і непроцесуальних формах. До процесуальних належать: спільна перевірка інформації про злочин; створення слідчо-оперативної групи; проведення оперативно-розшукових заходів у справах, де не встановлено особу, яка вчинила злочин; виконання доручень слідчого про проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій. Найбільш ефективними непроцесуальними формами взаємодії є: надання слідчим консультацій щодо повноти збирання матеріалів на стадії порушення кримінальної справи; спільне планування заходів з розкриття злочинів; обмін інформацією за результатами проведених слідчих дій та оперативно-розшукових заходів; забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства.

Встановлено, що форми передачі та критерії відбору оперативно-розшукової інформації, яка надходить до слідчого, ще належним чином не відрегульовано. Опитані слідчі підтвердили, що доказову інформацію отримують від оперативних працівників переважно в усній формі (58,6 %). Ініціаторами її використання в доказуванні, зазвичай, є оперативний працівник (71,4 %) чи керівництво оперативного підрозділу (26,9 %). Близько 75,0 % оперативних працівників не повідомляють слідчим здобуті дані, що мають значення у справі, оскільки, на їх думку, слідчий не має достатніх фахових знань і не зуміє правильно їх використати, а 36,9 % опитаних повідомляють лише ті дані, які запитує слідчий. Натомість 12,0 % опитаних слідчих переконані, що важлива оперативно-розшукова інформація до них узагалі не надходить, а 64,0 % вважають, що надходить запізно. Мабуть, тому 40,0 % слідчих уважають неналежне оперативно-розшукове забезпечення передумовою низької ефективності досудового слідства. Ці тенденції підтверджено результатами вивчення кримінальних справ (лише 15,0 % справ містили посилання на дані, здобуті оперативним шляхом; у 62,0 % справ не вжито жодних оперативно-розшукових заходів щодо перевірки участі фігурантів у вчиненні інших злочинів).