Сучасний український конституціоналізм: теорія і практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет

«Одеська юридична академія»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право;

муніципальне право

СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМ:

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

КРУСЯН Анжеліка Романівна

Одеса - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті «Одеська юридична академія» Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант доктор юридичних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

ОРЗІХ Марко Пилипович,

Національний університет «Одеська юридична академія»,

завідувач кафедри конституційного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

академік НАН України,

академік НАПрН України,

Заслужений діяч науки і техніки України

ШЕМШУЧЕНКО Юрій Сергійович,

Інститут держави і права імені В.М. Корецького

НАН України, директор інституту,

завідувач відділу конституційного права та місцевого самоврядування;

доктор юридичних наук, професор

ГЕОРГІЦА Аурел Зиновійович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,

завідувач кафедри міжнародного права;

доктор юридичних наук, професор,

Заслужений юрист України

МАРЦЕЛЯК Олег Володимирович,

Харківський національний університет внутрішніх справ,

начальник навчально-наукового інституту

підготовки фахівців міліції громадської безпеки

Захист відбудеться 24 грудня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.01 Національного університету «Одеська юридична академія» за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національного університету «Одеська юридична академія» за адресою: м. Одеса, вул. С. Варламова, 2.

Автореферат розісланий 19 листопада 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Р. Біла-Тіунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Визначальна роль і значення для державотворення та правотворення в Україні конституційних цінностей і пріоритетів, принципів верховенства права, демократизму, конституційної законності, визнання людини найвищою соціальною цінністю як основних орієнтирів, що зумовлюють сутність та спрямованість розвитку сучасного суспільства, обумовили звернення до проблематики конституціоналізму.

Світове співтовариство має досить багатий досвід формування ідеології конституціоналізму. В Україні конституціоналізм є порівняно новим явищем, що характеризується науково-практичною невизначеністю його сучасного змісту, та, маючи певні історичні витоки, знаходиться у стадії свого теоретичного формування та практичного втілення в сучасні конституційно-правові реалії.

Процеси політико-правового реформування в Україні спричиняють потребу створення науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму, впровадження його функціонального механізму в конституційну дійсність, що визначає актуальність і нагальну теоретичну та практичну необхідність дослідження сучасного українського конституціоналізму.

Конституціоналізм як конституційно-правова цінність є ідейним та інституціональним антиподом необмеженої вседозволеності публічної влади. Звідси, систему сучасного українського конституціоналізму спрямовано на обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського суспільства, прав та інтересів людини і громадянина для досягнення (визнання, забезпечення, захисту) конституційно-правової свободи людини. У зв'язку з цим актуалізуються проблеми ефективізації механізму «стримувань і противаг» у системі поділу державної влади, а також організації публічної влади на місцях, зокрема через удосконалення місцевого самоврядування як фактора, що стримує виконавчу владу на рівні місцевого управління, та як дієвого інституту громадянського суспільства, формування якого є необхідною соціальною передумовою конституціоналізму.

Втім в Україні ще не створено необхідних соціально-правових передумов конституціоналізму, не існує відповідних концепту конституціоналізму організації та механізму функціонування публічної влади (державної та публічно-самоврядної), не є ефективним механізм забезпечення та охорони конституційного правопорядку, прав та свобод людини і громадянина.

Актуальність дослідження обумовлена й тим, що у вітчизняній науці конституційного права науково-теоретичний аналіз проблеми конституціоналізму, як правило, поширюється на елементи змісту конституціоналізму, окремі інституціональні складові його системи або має історичний характер.

Спеціально теорія та історія конституціоналізму в Україні досліджувалася такими вітчизняними ученими, як: А.З. Георгіца, В.М. Кампо, О.М. Мироненко, М.П. Орзіх, І.Є. Словська, Н.В. Стецюк, П.Б. Стецюк, В.М. Шаповал, С.В. Шевчук, Ю.С. Шемшученко.

До окремих проблем формування та теорії конституціоналізму звертаються у своїх дослідженнях такі вітчизняні та зарубіжні вчені: Е. Барендт, Н.О. Боброва, М.С. Бондар, Л. Генкін, С.П. Головатий, М.О. Давидова, В.С. Журавський, В.Т. Кабишев, М.І. Козюбра, І.О. Кравець, О.Є. Кутафін, С. Маклвейн, О.В. Марцеляк, А.М. Медушевський, В.Ф. Мелащенко, П.А. Оль, В.Б. Пастухов, С.Ю. Поярков, Ю.В. Пуздрач, А.О. Селіванов, Ю.О. Тихомиров, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, А. Шайо, К.Л. Шеппелі та ін.

Втім комплексно проблеми теорії і практики сучасного українського конституціоналізму у вітчизняній науці конституційного права ще не досліджувалися.

Наведене дає підстави зробити висновок щодо актуальності, наукової новизни та доцільності дисертаційного дослідження для розвитку вітчизняної конституційно-правової науки та практики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження пов'язаний із планом наукових досліджень Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970). Дисертація виконана як розділ науково-дослідницької роботи кафедри конституційного права за темою «Конституційна модернізація та реформування в Україні».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму з урахуванням сучасних умов вітчизняної конституційно-правової практики.

Визначена мета зумовила постановку та вирішення таких завдань:

розкрити генезис науково-практичної парадигми конституціоналізму;

встановити та розкрити сутність конституціоналізму та запропонувати його визначення;

визначити структуру системи сучасного українського конституціоналізму;

довести необхідність та достатність сукупності таких елементів змісту конституціоналізму, як конституція та конституційне законодавство, конституційні правовідносини, конституційна правосвідомість і конституційний правопорядок;

установити та розкрити принципи сучасного українського конституціоналізму;

обґрунтувати та визначити конституційно-правову свободу людини як мету сучасного українського конституціоналізму;

визначити та розкрити соціально-правові передумови сучасного українського конституціоналізму;

аргументувати роль і значення закону, зокрема конституційного закону, в інституціонально-нормативній системі сучасного українського конституціоналізму;

надати характеристику публічній владі як інституціональній складовій сучасного українського конституціоналізму з обґрунтуванням механізму її обмеження (самообмеження) на користь інтересів громадянського суспільства, прав та свобод людини;

запропонувати функціональний механізм сучасного українського конституціоналізму;

надати наукову оцінку існуючій конституційно-правовій практиці та визначити основні напрямки здійснення конституційного реформування та конституційно-правового забезпечення політичної реформи в контексті становлення та еволюційного розвитку системи сучасного українського конституціоналізму.

Об'єктом дослідження є теорія конституціоналізму та сучасна вітчизняна (українська) політико-правова реальність.

Предметом дослідження є теорія та практика сучасного українського конституціоналізму в їх нерозривному взаємозв'язку та взаємообумовленості.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система взаємопов'язаних концептуальних принципів (антропологізму, пізнаваності, істинності та об'єктивності наукового пізнання, єдності теорії і практики, детермінізму), методологічних підходів (напрямів) та методів (філософсько-світоглядних, загальнонаукових, приватно-наукових), що дозволяють всебічно та комплексно дослідити та пізнати теорію і практику сучасного українського конституціоналізму. Філософською світоглядною основою такого пізнання є діалектика, яка дає змогу розглядати конституціоналізм у його динаміці.

Інтегративний, системний та сутнісний методологічні підходи (напрями) дозволили пізнати специфіку сучасного українського конституціоналізму, визначити сутність, зміст та структуру системи сучасного українського конституціоналізму (п.п. 1.3, 2.1, 2.2). При дослідженні генезису науково-практичної парадигми конституціоналізму було використано історико-генетичний метод, який також став основним методом при характеристиці періодизації конституційної реформи (п.п. 1.1, 1.2, 5.1). Логічний метод (його основні прийоми: аналіз, синтез, індукція, дедукція) застосовувався при дослідженні конституційно-правової свободи людини як цінності та мети сучасного українського конституціоналізму (п. 3.1), при дослідженні системи конституційного законодавства - нормативної основи конституціоналізму, зокрема - для видової класифікації законів за їх юридичною силою (п.п. 2.1, 4.1). Методологічні ресурси синергетики було застосовано для пізнання процесів самоврядування та самоорганізації у конституційно-правовій сфері, особливо при розкритті демократичного розвитку місцевого самоврядування (п. 4.2), при дослідженні громадянського суспільства як передумови сучасного українського конституціоналізму (п. 3.2). Аксіологічний метод було використано для проникнення у сутність (природу) таких політико-правових цінностей, як справедливість, рівність, свобода тощо, які мають інструментальне значення для дослідження принципів сучасного українського конституціоналізму (п. 2.2), а також для характеристики його мети - конституційно-правової свободи людини (п. 3.1). Прийоми конкретно-соціологічного методу (аналіз статистичних даних та соціологічних опитувань, узагальнення правових та інших офіційних документів, узагальнення адміністративної та судової практики) стали в нагоді при з'ясуванні стану конституційного законодавства (п.п. 2.1, 3.2, 4.3, 5.2), ефективності функціонування органів публічної влади у напрямку забезпечення та охорони конституційно-правової свободи людини (п.п. 3.1, 3.2), забезпечення конституційної законності та конституційного правопорядку (4.3, 5.2). Статистичний метод дав змогу дослідити ефективність конституційного законодавства та проблеми його систематизації (п.п. 2.1, 5.2). Порівняльно-правовий метод застосовувався при зіставленні концептуальних підходів щодо визначення конституціоналізму, що існують у зарубіжній та вітчизняній науці (п. 1.2). Формально-юридичний метод дав змогу проаналізувати джерела конституційного права та конституційного законодавства (п.п. 2.1, 4.3), з'ясувати особливості систематизації конституційного законодавства (п. 5.2). За допомогою цього методу було сформульовано новаційні юридичні поняття у контексті теми дослідження. Метод конституційно-наукового прогнозування використовувався як процес наукового передбачення майбутнього розвитку громадянського суспільства та відповідного його конституційно-правового забезпечення як соціально-правових передумов сучасного українського конституціоналізму (п. 3.2), а також для формулювання науково вивірених тенденцій розвитку системи конституційного законодавства (п. 5.2). Важливе практично-перетворювальне значення мав метод конституційно-правового моделювання, за допомогою якого було розроблено проекти конституційних нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення формування нормативної основи сучасного українського конституціоналізму (додатки А, Б, В, Ж), а також рекомендацій законодавцю щодо напрямів подальшої конституційно-законотворчої діяльності (додаток З). Крім того, за допомогою цього методу було з'ясовано ефективні схеми організації публічної влади - інституційної складової сучасного українського конституціоналізму (п. 4.2), а також запропоновано систему охорони конституційного правопорядку, який є важливою складовою його змісту (п. 4.3).

Теоретичну основу дослідження становлять праці класиків світової філософської та правової думки, серед яких: Арістотель, Ж. Боден, М. Вебер, Г. Гегель, Т. Гоббс, Г. Гроцій, Г. Еллінек, Ф. Енгельс, Р. Ієрінг, І. Кант, Г. Кельзен, Дж. Локк, Н. Макіавеллі, К. Маркс, Ш-Л. Монтеск'е, Т. Пейн, Г.Ф. Пухта, Ж-Ж. Руссо, Б. Спіноза, А. Токвіль, Г.Ф. Шершеневич та ін; а також, окрім праць названих вітчизняних та зарубіжних учених-правників, праці таких учених як: С.А. Авак'ян, С.С. Алєксєєв, Т.Р.С. Аллан, К.В. Арановський, М.В. Баглай, М.О. Баймуратов, Ю.Г. Барабаш, О.В. Батанов, Г.Дж. Берман, Н.О. Богданова, В.І. Борденюк, Л.В. Бориславський, В.М. Горшеньов, А. Дайсі, Ю.П. Єрьоменко, Ж-П. Жакке, В.І. Кафарський, Д.А. Керімов, С.В. Ківалов, В.П. Колісник, А.М. Колодій, О.Л. Копиленко, В.Ф. Коток, Н.М. Крестовська, Л.Т. Кривенко, А.Ф. Крижанівський, А. Лейпхарт, О.Е. Лейст, В.О. Лучин, П.М. Любченко, Ж. Мере, Н.О. Міхальова, Л.О. Морозова, П.Є. Недбайло, Ю.М. Оборотов, Ж.Й. Овсепян, В.Ф. Опришко, В.С. Основін, В.Ф. Погорілко, А.В. Портнов, П.М. Рабінович, В.Ф. Сіренко, О.Ф. Скакун, О.В. Скрипнюк, В.Л. Федоренко, Ю.О. Фрицький, Т.Я. Хабрієва, О.О. Халфіна, О.І. Харитонова, В.Є. Чиркін, В.І. Шишкін, Н.Г. Шукліна, Б.С. Ебзєєв, Л.П. Юзьков та ін.

Нормативну та емпіричну основу дослідження становлять історико-правові джерела вітчизняного та зарубіжного права, міжнародні правові документи, чинне законодавство України, акти Конституційного Суду України, практика судів загальної юрисдикції, адміністративна практика, матеріали преси та інтернетресурси, статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням сучасного українського конституціоналізму, в якому обґрунтовано цілісну наукову теорію сучасного конституціоналізму як публічно-правової системи конституційної організації суспільства в умовах сучасної вітчизняної (української) конституційно-правової практики.

У межах системного вирішення означеної наукової проблеми запропоновано такі нові наукові положення, висновки і рекомендації:

уперше:

запропоновано періодизацію генезису науково-практичної парадигми конституціоналізму: 1) становлення (передісторія) конституціоналізму, тобто його витоки, які простежуються з античних часів до періоду пізнього середньовіччя - раннього Нового часу (XVI-XVII ст.ст.);

2) розвиток конституціоналізму (початок власне історії) припадає на період Нового часу (XVII-XIX ст.ст.); 3) системне формування сучасного конституціоналізму починається з періоду Новітнього часу (ХХ ст.) і триває в сучасності;

обґрунтовано демократично-правову сутність сучасного українського конституціоналізму;

запропоновано дворівневу структуризацію системи конституціоналізму - інституціональний і функціональний рівні;

надано визначення конституціоналізму як публічно-правової системи конституційної організації сучасного суспільства;

розкрито мету сучасного українського конституціоналізму - досягнення (визнання, забезпечення та захист) конституційно-правової свободи людини;

сформульовано поняття конституційно-правової свободи людини як юридичного (конституційно-правового) та фактичного стану людини в суспільстві та державі, за якого людина є фізично, економічно, політично, духовно незалежною (вільною) від будь-яких неправових (неконституційних) обмежень та втручань у всі сфери індивідуальної свободи з боку публічно-владних та інших соціальних суб'єктів;

аргументовано механізм захисту конституційно-правової свободи людини у контексті сучасного українського конституціоналізму, який міститься у двох площинах, а саме: захист від держави (її можливого свавілля) та захист державою;

встановлено основні тенденції розвитку громадянського суспільства та відповідного їх конституційно-правового забезпечення (розвитку законодавства) як соціально-правових передумов сучасного українського конституціоналізму;

з метою введення в законодавство України конституційних законів сформульовано відповідні зміни до Конституції України (у ст.ст. 91, 92, 94, 106, 135, 151) та розроблено проект Закону України «Про конституційні закони України», проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо здійснення конституційного контролю стосовно проектів конституційних законів України»;

обґрунтовано механізм обмеження публічної влади, що включає соціальні, правові та організаційно-функціональні засоби обмеження державної та публічно-самоврядної влади;

запропоновано функціональний механізм сучасного українського конституціоналізму;

встановлено напрямки (тенденції) удосконалення конституційного законодавства України та його розвитку як відповідної нормативно-правової основи сучасного українського конституціоналізму;

запропоновано створення перспективної програми конституційної законотворчості - «Перспективна програма конституційної законотворчої діяльності Верховної Ради України»;

по-новому:

представлено систему конституціоналізму, що в умовах сучасних українських конституційно-правових реалій наповнюється змістом, який складається із сукупності взаємопов'язаних елементів (Конституції і конституційного законодавства, конституційних правовідносин, конституційної правосвідомості і конституційного правопорядку), які, знаходячись у системі, взаємодіючи один з одним, набувають якісно нових характеристик як елементи змісту конституціоналізму;

надано визначення принципів конституціоналізму;

визначено та розкрито систему принципів сучасного українського конституціоналізму;

запропоновано розширення контрольних повноважень Конституційного

Суду України, зокрема, через встановлення обов'язкового попереднього конституційного контролю конституційних законів України, введення яких у законодавчу практику пропонується (запропоновано внесення відповідних змін до Закону України «Про Конституційний Суд України»);

обґрунтовано необхідність конституціоналізації правової системи України, в процесі якої має відбуватися детермінація принципів конституціоналізму у конституційно-правову практику;

запропоновано механізм здійснення систематизації конституційного законодавства як нормативної основи сучасного українського конституціоналізму;

визначено конституційну реформу як політико-правовий процес поетапного удосконалення конституційного законодавства, розвитку конституційних правовідносин та конституційної правосвідомості, створення системи забезпечення (охорони) конституційного правопорядку з метою формування сучасного українського конституціоналізму;

встановлено основні перспективні напрямки здійснення конституційного реформування та конституційно-правового забезпечення політичної реформи в контексті становлення і розвитку сучасного українського конституціоналізму;

удосконалено:

визначення конституційного законодавства України як нормативної основи сучасного українського конституціоналізму;

класифікацію суб'єктів конституційних правовідносин, які становлять суб'єктну основу (вираження) системи конституціоналізму;

структуру конституційної правосвідомості як елемента змісту сучасного українського конституціоналізму у вигляді чотирьох основоположних компонентів (елементів) - конституційно-правової психології, конституційно-правової ідеології, конституційно-правової духовності та конституційно-правового світогляду;

поняття конституційного правопорядку як елемента змісту сучасного українського конституціоналізму;

визначення громадянського суспільства у контексті сучасного українського конституціоналізму;

пропозиції щодо оптимізації та ефективізації здійснення публічної влади на прикладі столиці України - міста Київ з метою формування інституціонально-нормативної системи українського конституціоналізму;

уявлення про систему забезпечення конституційного правопорядку, яка включає: конституційний контроль і нагляд з боку публічно-владних структур та, зокрема, конституційне правосуддя (публічно-інституціональна підсистема забезпечення конституційного правопорядку); громадський контроль (громадська підсистема забезпечення конституційного правопорядку) та конституційну відповідальність (заходи конституційної відповідальності);

набули подальшого розвитку:

методологія дослідження сучасного українського конституціоналізму і, зокрема, положення про системний, інтегративний та сутнісній підходи щодо його дослідження;

концепція верховенства права як принципу сучасного українського конституціоналізму;

визначення конституційної законності як принципу сучасного українського конституціоналізму;

концепція конституційних законів, які входять до системи конституційного законодавства - нормативної основи сучасного українського конституціоналізму;

доктринальні положення щодо системи стримувань та противаг, яка є необхідною у контексті організаційно-функціонального обмеження державної влади в системі сучасного українського конституціоналізму.

Практичне значення одержаних результатів. Запропонована науково-практична парадигма сучасного українського конституціоналізму з відповідним науковим обґрунтуванням напрямків втілення теорії конституціоналізму у вітчизняну політико-правову практику конституційної розбудови (організації) сучасного суспільства та держави є внеском автора у розвиток конституційно-правової науки та практики.

Сформульовані в дисертації висновки, положення та рекомендації можуть бути використані у:

науково-дослідній роботі - для подальшого розроблення теорії конституціоналізму як самостійного перспективного напряму сучасної науки конституційного права;

правотворчій діяльності - для вдосконалення чинного конституційного законодавства України: внесення змін до Конституції та чинних законів України; прийняття нових нормативно-правових актів, зокрема Закону України «Про конституційні закони України», здійснення систематизації конституційного законодавства;

правозастосовній діяльності - для оптимізації взаємодії органів законодавчої, виконавчої та судової влади, а також модернізації організації публічної влади на місцях та ефективізації діяльності інститутів громадянського суспільства;

навчальному процесі - при підготовці підручників та навчальних посібників із «Конституційного права України», посібників та навчальних програм із спеціальної дисципліни «Сучасний конституціоналізм в Україні», при викладанні навчальної дисципліни з конституційного права України та із зазначеної спецдисципліни;

правовиховній роботі - для підвищення правової культури населення та буденного, професійного і теоретичного рівнів правової культури особистості.

Результати та матеріали дисертаційного дослідження впроваджено у:

нормопроектну діяльність, зокрема при: а) підготовці експертного аналізу проекту Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (реєстраційний № 2325 від 13 жовтня 2006 р.); б) підготовці експертного порівняльно-правового аналізу проекту Закону України «Про нормативно-правові акти» (реєстраційний № 1343 від 14 січня 2008 р.) та альтернативного проекту Закону України «Про нормативно-правові акти» (реєстраційний № 1343-1 від 21 січня 2008 р.); в) наданні відгуку щодо Статуту територіальної громади міста Одеси, підготовленого Комісією за розпорядженням Одеського міського голови № 1069 від 05 лютого 2008 р.; г) підготовці висновку щодо проекту Закону України «Про порядок підготовки і затвердження нової редакції Конституції України» (реєстраційний № 5502 від 29 грудня 2009 р.); д) розробці ініційованих дисертантом та наданих до Комітету з правової політики Верховної Ради України проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо конституційних законів України», проекту Закону України «Про конституційні закони України», проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо здійснення конституційного контролю стосовно проектів конституційних законів України»;

навчальний процес при: а) викладанні навчального курсу з конституційного права України і при підготовці методичного посібника з навчальної дисципліни «Конституційне право України»; б) викладанні спеціального навчального курсу «Сучасний конституціоналізм в Україні» і при підготовці навчальної програми із зазначеного спеціального курсу.

Особистий внесок здобувача. Положення та висновки, що містяться у дисертації, є результатом самостійного, особистого дослідження автора.

У співавторстві опубліковано такі наукові праці: монографію «Современный конституционализм в Украине. Введение в украинское конституционное право», 2006 р. (здобувачем підготовлено глави 1, 3, 4); навчально-наукове видання «Введение в украинское право», 2005 р. (здобувачем підготовлено розділ 3.2); навчально-наукове видання «Введение в украинское право» (2-е изд., перераб. и доп.), 2009 р. (здобувачем підготовлено розділ 3.2); «Юридичну енциклопедію для юнацтва», 2006 р. (здобувачем підготовлено статті «Державний лад», «Конституційна законність», «Конституційний закон», «Місцеве самоврядування», «Місцеве управління»); наукову статтю «Современный конституционализм: теория и перспективы развития» (здобувачу належить аналіз доктринальних положень теорії конституціоналізму).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на: засіданнях кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія»; методологічному семінарі професорсько-викладацького складу Одеської національної юридичної академії «Особливості конституційного розвитку в сучасній Україні» (м. Одеса, 2008 р.). Результати дослідження були оприлюднені у доповідях на міжнародних та Всеукраїнських науково-практичних конференціях, наукових обговореннях, семінарах, засіданнях, круглих столах, звітних конференціях, серед яких: Міжнародна науково-практична конференція «Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція» (м. Одеса, 2000 р.); обговорення проекту «Кодексу законів про місцеве самоврядування в Україні (Муніципального кодексу України)» (м. Одеса, 2001 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення» (м. Київ, 2002 р.); ІІІ Міжнародна конференція «Розвиток демократії та демократична освіта в Україні» (м. Львів, 2005 р.); науковий семінар (у режимі наукової конференції) «Моральність та професіоналізм конституційного реформування в Україні (до десятиріччя Конституції України)» (м. Одеса, 2006 р.); ІІ засідання Українсько-Польського клубу конституціоналістів «Сучасний конституціоналізм: досвід нових демократій» (м. Київ, 2006 р.); Міжнародна наукова конференція «Пробелы и дефекты в конституционном праве и пути их устранения» (м. Москва, 2007 р.); науково-практична конференція «Договор в публичном праве» (м. Санкт-Петербург, 2007 р.); науково-практичний семінар «Связь науки конституционного (государственного) права с юридической практикой в истории одесской школы права» (м. Одеса, 2007 р.); круглий стіл «Нова Конституція - Чому? Коли? Як?» (м. Одеса, 2008 р.); Міжнародна конференція «Конституційна реформа та консолідована демократія: роль громадянського суспільства, влади і опозиції» (м. Київ, 2008 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні (м. Хмельницький, 2008 р.); Всеукраїнська наукова конференція «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 2008 р.); круглий стіл «Наука конституційного права України: сучасний стан та напрямки розвитку» (м. Харків, 2009 р.); Міжнародна науково-практична конференція «V Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 2009 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні проблеми правової системи України» (АРК м. Алушта, 2009 р.); Міжнародна наукова конференція «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 2009 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Публично-правовые аспекты передачи властных полномочий» (м. Санкт-Петербург, 2010 р.); щорічні (з 2001 р. по 2010 р.) звітні конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії.

Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковано у 55 працях, серед яких: дві монографії; тридцять статей у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України; сімнадцять інших публікацій; два навчально-наукових видання; один навчальний посібник та три навчально-методичних посібники, що додатково відображають результати дослідження.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, що включають дванадцять підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 546 сторінок, із них основного тексту - 399 сторінок. Список використаних джерел містить 736 найменувань, які розміщені на 77 сторінках; сім додатків розміщено на 70 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв'язок з науковими планами та програмами, поставлено мету та визначено завдання дослідження, його об'єкт, предмет та методи, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, відзначено особистий внесок здобувача у їх одержанні, наведено дані про апробацію результатів роботи та їх опублікування.

Перший розділ «Гносеологічні витоки і концептуально-методологічна парадигма сучасного українського конституціоналізму» складається з трьох підрозділів, які присвячено дослідженню історичних витоків та поетапного розвитку теорії і практики конституціоналізму, характеристиці сучасного стану наукових досліджень за проблематикою конституціоналізму, а також методології сучасного українського конституціоналізму.

Підрозділ 1.1. «Генезис науково-практичної парадигми конституціоналізму» присвячений науковому аналізу історичних витоків та поступового розвитку теорії і практики конституціоналізму з метою пізнання його сутності та змісту.

У генезисі науково-практичної парадигми конституціоналізму запропоновано виділяти три періоди: становлення (передісторію), розвиток (історію) і системне формування.

У рамках періоду становлення (передісторії) виокремлюються етапи: античність; раннє середньовіччя (IV-X ст.ст.); класичне середньовіччя (друга половина XI - кінець XV ст.); пізнє середньовіччя - ранній Новий час (XVI-XVII ст.ст.). Цей період характеризується таким: формуються перші уявлення щодо правил, принципів та форм організації суспільства, соціально-правового устрою життя людей, їх взаємовідносин із владою, які були оформлені у біблейські істини (заповіді), міфологічні епоси, трактати мудреців та філософів періоду античності, які стали витоками (предтечею) основних принципів конституціоналізму, а саме: ідеї справедливості, свободи, загального добробуту, непорушності закону; формується та досягає свого розквіту афінська демократія, досягнення якої увійшли до інтелектуального багажу конституціоналізму; формується римське право та виникає римська юриспруденція, їх основні принципи та положення належать до витоків правової основи конституціоналізму; розвивається правова культура Візантії (ІХ-ХІ ст.ст.), здобутки якої, а саме: посилення ролі законів, що були запроваджені замість неписаних місцевих звичаїв, встановлення принципів «справедливого» правосуддя та їх гарантій - вплинули на формування концептуальної парадигми конституціоналізму; виникає міське право, з виникненням якого пов'язані формування міської демократії, громадянського суспільства, поява «конституційно-договірного» джерела права - міського статуту, що були витоками місцевого самоврядування як публічної (муніципальної) влади, так і інституту громадянського суспільства, без якого неможливими є реалії конституціоналізму; приймаються перші правові документи (Велика Хартія Вольностей 1215 р. у Великій Британії, Золота булла 1356 р. у Германії, Великий Березневий ордонанс 1357 р. у Франції), що стали правовою предтечею сучасного конституціоналізму; отримують свого розвитку ідеї, концепції та доктрини, що стали теоретико-історичними передумовами формування науково-практичної парадигми конституціоналізму, а саме - ідея підпорядкованості (обмеження) влади держави праву простежується у вченні І. Солберійського, у працях Н. Макіавеллі; концепцію народного суверенітету розробляли М. Падуанський, Ф. Отман, Ж. Боден, Алтузій; прихильником комунальної демократії, республіканського правління був Л. Аретино Бруні; гуманістичні принципи людяності обстоював Е. Роттердамський.

Розвиток конституціоналізму (початок власне історії) припадає на період Нового часу (XVII-XIX ст.ст.) та характеризується таким: відбуваються революційні зміни феодальної форми правління, подолання абсолютистських режимів республіканськими, аксіоматизуються ідеї свободи і рівності, права людини проголошуються природними і невідчужуваними, що відображується у перших конституційних актах англійської, американської та французької революцій, у цих умовах конституційний лад стає об'єктивною реальністю, з'являються елементні складові сучасного конституціоналізму; з'являються перші конституції в сучасному їх розумінні - як основні закони держави і суспільства; формуються теорії, доктрини та концепції, що стали підґрунтям теорії сучасного конституціоналізму, а саме: теорія природного права (Кант, Гегель, Вольтер, Руссо, Гоббс, Локк, Грацій, Спіноза), концепція природних прав людини та три їх «стрижні» - свобода, рівність, власність, що стали тими основами, на яких будується громадянське суспільство, яке є передумовою сучасного конституціоналізму, теорія поділу влади (Д. Локк, Ш-Л. Монтеск'е), яка є однією з фундаментальних у концептуальній парадигмі конституціоналізму; розвивається теорія народного суверенітету у працях Ж-Ж. Руссо; спостерігається розвиток української національної конституційної думки (середина XVIII - початок XX ст.).

Системне формування конституціоналізму починається з Новітнього часу і триває в сучасності.

Підрозділ 1.2. «Формування науково-практичної парадигми українського конституціоналізму в новітній історії та сучасний стан наукових досліджень за проблематикою конституціоналізму» присвячений генезису науково-практичної парадигми українського конституціоналізму в новітній історії, що здійснюється в рамках чотирьох історичних періодів.

На основі дослідження формування парадигми українського конституціоналізму в рамках першого періоду (1917-1921 рр.), коли Україна вперше в XX ст. намагалася вибороти незалежність, було визначено, що цей період відзначився перш за все створенням та дією Української Центральної Ради, що мало прагматичне значення для формування парадигми конституціоналізму; процесами конституціоналізації, що відбувалися в той час та мали історичне значення для створення моделі українського конституціоналізму, а саме: прийняття таких важливих актів, як Універсали Центральної Ради, Конституція УНР, ряд законів, прийнятих Центральною Радою, тощо.

Другий, радянський період (1921-1991 рр.) формування парадигми конституціоналізму характеризується таким: дією радянських конституцій (Конституції УСРР 1919 р., 1929 р. та Конституції УРСР 1937 р., 1978 р.), які підвели необхідну конституційно-правову базу під ті докорінні зміни, які відбулися в державі та суспільстві після жовтневої революції в Росії, водночас ці Основні Закони зробили певний внесок у формування науково-практичної парадигми конституціоналізму, зокрема, у радянських конституціях було закріплено демократичні принципи, прийоми і методи управління, було закріплено окремі політичні, соціальні, економічні, культурні права громадян тощо; прагненням створення в Україні соціалістичного суспільства, соціалістичного типу держави і права на основі теорії соціалізму, постулати якої суперечать загальним принципам лібералізму, які становлять ідеологічну основу сучасного конституціоналізму, проте практика радянського будівництва мала позитивний досвід (наприклад, становлення і розвиток інституту народної власності, вибірність органів управління, можливість референдумів, формування системи соціального захисту громадян тощо) щодо формування науково-практичної парадигми українського конституціоналізму.

Третій, пострадянський період формування науково-практичної парадигми конституціоналізму починається з моменту проголошення незалежності України, її самостійності. Часові рамки цього періоду - з 1991 р. по 1996 р. (прийняття Конституції України) - співпадають з початком конституційної реформи в Україні.

Четвертий період формування парадигми конституціоналізму - сучасний, він характеризується здійсненням конституційної реформи та конституційно-правовим забезпеченням політичної реформи у напрямі формування сучасного українського конституціоналізму.

Встановлено, що сучасний стан наукових досліджень за проблематикою конституціоналізму характеризується відсутністю комплексного монографічного дослідження сучасного українського конституціоналізму при фрагментарному вивченні окремих інститутів, принципів та складових елементів змісту конституціоналізму (зокрема, конституції, конституційного законодавства, конституційних правовідносин, конституційної правосвідомості, конституційного правопорядку). При цьому з'ясовано, що актуальною науковою проблемою є формулювання правової категорії (дефініції) конституціоналізму.

На підставі аналізу доктринальних досліджень зроблено узагальнення існуючих підходів щодо визначення конституціоналізму. Так, зазначено, що в сучасній зарубіжній юридичній літературі конституціоналізм розглядається традиційно як сукупність принципів, методів, інституційних та правових механізмів, що використовуються з метою обмеження влади держави як протилежність свавільному правлінню та необмеженій владі.

У сучасній українській юридичній науці склалися три основні підходи до визначення конституціоналізму: політико-ідеологічний, філософсько-історичний та юридичний. На основі здійсненого дослідження констатовано, що для юридичного визначення сучасного конституціоналізму необхідним є пізнання сутності цього феномена.

Підрозділ 1.3. «Методологія сучасного українського конституціоналізму» містить визначення та змістовно-структурну характеристику методології сучасного українського конституціоналізму. Так, запропоновано визначення методології сучасного українського конституціоналізму як вчення про сукупну цілісність (єдність) взаємопов'язаних та взаємообумовлених концептуальних принципів, підходів (напрямів) та методів, які використовуються у процесі дослідницької діяльності щодо пізнання сутності, змісту, принципів, мети та інших інституціональних і функціональних характеристик конституціоналізму в сучасних умовах українських реалій.

Доводиться, що методологія сучасного українського конституціоналізму ґрунтується на основних принципах: антропологізму, пізнаваності, істинності та об'єктивності наукового пізнання конституціоналізму, єдності теорії і практики, детермінізму.

Обґрунтовується чотирирівнева структура методології сучасного українського конституціоналізму: перший рівень - діалектико-філософський; другій рівень - спеціальний; третій рівень - універсальний; четвертий рівень - практично-перетворювальний.

Перший рівень - діалектико-філософський - визначає загальну основу та принципи пізнання сучасного українського конституціоналізму. Філософською світоглядною основою такого пізнання є діалектика.

Другій рівень - спеціальний - включає сутнісний, інтегративний та системний методологічні підходи (напрями) у дослідженні сучасного українського конституціоналізму. Сутнісний методологічний підхід у дослідженні сучасного українського конституціоналізму спрямовано на розкриття його сутності, змісту та принципів. Інтегративний підхід є визначаючим щодо праворозуміння у контексті дослідження конституціоналізму, зокрема обґрунтовується інтегративний підхід до розуміння права. Системний підхід визначається як магістральний при дослідженні сучасного українського конституціоналізму. Він дозволяє розглядати конституціоналізм як систему, що має два рівні: інституціональний і функціональний. Iнституціональний рівень (інституціонально-нормативна система конституціоналізму) є зовнішнім вираженням науково-практичної доктрини конституціоналізму і включає нормативну основу та публічно-владні інститути. Функціональний рівень - це функціональний механізм сучасного українського конституціоналізму. При цьому доводиться, що система конституціоналізму є цілеспрямованою, тобто її створення й функціонування зумовлені кінцевою метою - прагненням обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського суспільства, прав та інтересів особи для досягнення (визнання, забезпечення та захисту) конституційно-правової свободи людини.

Третій рівень - універсальний - складається з: 1) загальнонаукових методів - історико-генетичного, логічного, синергетичного, аксіологічного; 2) приватно-наукових методів - соціологічного та статистичного, порівняльно-правового, формально-юридичного (догматичного), прогностичного (конституційно-наукового прогнозування).

Четвертий рівень - практично-перетворювальний - представлений методом моделювання.

Другий розділ «Системно-змістовна характеристика та принципи сучасного українського конституціоналізму» складається з двох підрозділів, які містять доктринальне обґрунтування сутності, змісту та принципів сучасного українського конституціоналізму.

У підрозділі 2.1. «Сутність та змістовна характеристика системи конституціоналізму» сутність конституціоналізму розглядається як об'єктивна, пізнавана його внутрішня константа, квінтесенція його змісту, концентроване вираження його соціальної спрямованості, що опосередковується в його меті.

Обґрунтовується демократично-правова сутність сучасного українського конституціоналізму. При цьому аргументується та визначається, що демократизм як прояв сутності конституціоналізму опосередкований народовладдям при забезпеченні балансу між повагою волі більшості, захистом прав меншості та прав і свобод людини. Виміром демократичності як вираження сутності конституціоналізму є народовладдя, яке спрямоване на забезпечення прав та свобод людини, визнання її цінності та індивідуальної свободи, що є можливим тільки за умови існування поряд із народовладдям влади права. Правова сутність конституціоналізму опосередкована функціонально-інструментальною значущістю та роллю права, яке має інструментальну цінність щодо створення нормативно-правової основи системи конституціоналізму. Крім того, право є тією владою (влада права), що дає змогу обмежувати публічну владу, оскільки безмежна влада може пригнічувати права людини, скасовуючи тим самим гуманістичні основи конституціоналізму.

Встановлено взаємозалежність та взаємообумовленість сутності та системи конституціоналізму, яка, у свою чергу, наповнюється змістом, що складається із сукупності взаємопов'язаних елементів (Конституції і конституційного законодавства, конституційних правовідносин, конституційної правосвідомості та конституційного правопорядку), які, знаходячись у системі, взаємодіючи один з одним для досягнення єдиної мети, набувають якісно нових характеристик як елементи змісту конституціоналізму.

Конституція України є ядром сучасного українського конституціоналізму, що обумовлено її багатофункціональністю у науково-практичній парадигмі конституціоналізму. Ця характеристика Конституції України опосередковується її сутністю та юридичним і соціальним (ліберально-етатистським) змістом.

Доводиться, що разом із Конституцією України нормативною основою системи конституціоналізму та складовою його змісту є конституційне законодавство. Теоретично і практично обґрунтовується доцільність розуміння конституційного законодавства України у вузькому значенні як сукупності виключно законів, що містять конституційно-правові норми і мають вищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Викладено доктринальне обґрунтування системи конституційного законодавства.

Як провідник теорії конституціоналізму в практику конституційної організації сучасного суспільства розглядаються конституційні правовідносини, у динаміці яких реалізуються конституційні норми, втілюються в життя принципи конституціоналізму, функціонують його інститути. При характеристиці конституційних правовідносин як складових змісту сучасного українського конституціоналізму особливої уваги приділено суб'єктам конституційних правовідносин. Це пов'язано з тим, що суб'єкти конституційних правовідносин становлять суб'єктну основу (вираження) системи конституціоналізму. Серед них особливе місце посідають: особа (людина, громадянин), виходячи з людського вимірювання конституціоналізму; народ як владний суверен, джерело влади в демократичній державі, який володіє абсолютною правоздатністю в конституційному праві; колективні суб'єкти, що відіграють важливу роль при формуванні громадянського суспільства і правової держави (юридичні особи публічного права).

Зазначено, що формуванню та функціонуванню системи конституціоналізму сприяє конституційна правосвідомість, що також виконує важливі морально-політичну і духовно-світоглядну функції, беручи участь у відтворенні конституційної реальності через визначення місця і ролі людини в системі конституціоналізму. Обґрунтовується пропозиція у структурі конституційної правосвідомості, як елементі змісту конституціоналізму, виокремлювати чотири основоположних компоненти (елементи): конституційно-правову психологію; конституційно-правову ідеологію; конституційно-правову духовність та конституційно-правовий світогляд.

Будучи складовим елементом змісту конституціоналізму, конституційний правопорядок визначається як якісний стан суспільних відносин, урегульованих конституційно-правовими нормами, який досягається в результаті правомірної поведінки (і діяльності) всіх суб'єктів конституційного права, основними характеристиками якого є: урегульованість суспільних відносин конституційно-правовими нормами; функціонування державних і громадських інститутів у режимі конституційної законності (конституційності); легітимність публічної влади; поєднання (гармонійність) державних, колективних (суспільних) та особистих інтересів.

На основі доктринального обґрунтування сутності та змісту системи конституціоналізму запропоновано його визначення: конституціоналізм - це публічно-правова система конституційної організації сучасного суспільства на основі права, демократії та утвердження конституційно-правової свободи людини, змістом якої (системи) є конституція та конституційне законодавство, конституційні правовідносини, конституційна правосвідомість, конституційний правопорядок та функціонування якої спрямоване на обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського суспільства, прав і свобод людини.

У підрозділі 2.2. «Принципи сучасного українського конституціоналізму» доводиться, що система сучасного українського конституціоналізму ґрунтується на взаємопов'язаних між собою принципах: верховенства права; верховенства Конституції і законів України; пріоритету прав людини перед іншими соціальними цінностями та інтересами; конституційної законності (конституційності); конституційного демократизму.

При цьому принципи конституціоналізму визначено як основоположні ідеї, стійкі керівні витоки, які адекватно відображають юридико-соціальні цінності, сприйняті суспільством на даному етапі його розвитку, відображають сутність сучасного вітчизняного конституціоналізму, служать для створення внутрішньо узгодженої системи конституціоналізму та практичного функціонування з метою обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського суспільства, прав та інтересів особи для досягнення конституційно-правової свободи людини.

Констатується важливість принципу пріоритету прав людини перед іншими соціальними цінностями та інтересами та доводиться, що теоретично виправданим та логічно відповідним сутності і змісту Конституції України було би пряме закріплення останнього принципу в її тексті, зокрема, шляхом доповнення ст. 3 новою частиною такого змісту: «права і свободи людини є пріоритетними перед іншими соціальними цінностями та інтересами». Констатується, що подібна вербальна конструкція сприяла б конкретизації положень цієї статті Конституції України, мала би практичну, інструментальну цінність при застосуванні в діяльності органів публічної влади та сприяла б досягненню мети сучасного українського конституціоналізму.

Особливої уваги приділено характеристиці принципу верховенства права. Доводиться, що верховенство права - це такий політико-правовий стан, за якого публічно-владні інститути держави, громадянське суспільство та інші соціальні суб'єкти діють виключно на основі права (в його інтегративному розумінні). Визначено зміст верховенства права як принципу сучасного українського конституціоналізму в якості першооснови його системи, що виявляється у сукупності таких засад, як: наявність раціонально необхідної та достатньої сукупності (ієрархічної системи) нормативно-правових актів, що відповідають засадам справедливості, свободи, рівності, гуманності тощо, виходячи з інтегративного праворозуміння; повне та всебічне регулювання суспільних відносин, що потребують такої регламентації; здійснення (функціонування) публічної влади виключно на основі та в межах права, тобто обмеження публічної влади правом - верховенство правового обмеження публічної влади; визнання багатоаспектної ролі права у громадянському суспільстві, його розвитку як правового суспільства; гарантування, забезпечення та захисту прав і свобод людини у правовому порядку; відповідний стан суспільної свідомості на основі поваги до права як соціальної цінності та засобу захисту правди і справедливості, інтересів усього суспільства та кожної окремої людини.

У контексті доктрини сучасного українського конституціоналізму принцип верховенства Конституції і законів України розглядається, насамперед, як принцип найвищої юридичної сили Основного Закону України, вищої юридичної сили (правових) законів (надалі, розглядаючи цей принцип конституціоналізму, слід розуміти саме верховенство правового закону) у системі нормативно-правових актів України, що забезпечує їхню зверхність у діяльності суб'єктів права. При цьому пропонується та констатується доцільність встановлення ієрархії законів України у відповідних нормативно-правових актах, зокрема шляхом офіційного введення такого виду законів як конституційні закони України. Визначено, що принцип верховенства Конституції і законів України - це верховенство Конституції в системі законодавства, тобто її найвища юридична сила; ієрархія видів законів (з виокремленням конституційних законів); вища юридична сила законів у системі нормативно-правових актів; конституційно встановлена процедура прийняття і внесення змін до Конституції і законів; нормативно встановлені механізми реалізації і захисту законів; обов'язкова відповідність всіх інших нормативно-правових актів законам, тобто їх підзаконний характер.

...