Сучасний український конституціоналізм: теорія і практика

Робиться висновок про взаємозалежність, але не тотожність таких принципів сучасного українського конституціоналізму, як принцип верховенства права та принцип верховенства Конституції і законів України, оскільки ці принципи, взяті у їх взаємодії і взаємному доповненні, поєднуючись один з одним і проявляючись один через одного, компенсують змістовно-прикладну невизначеність, яка є властивою кожному з них окремо.

Резюмується, що використання цих принципів спрямоване на встановлення режиму конституційної законності, в якій полягає сенс реалій конституціоналізму. Зазначено, що конституційна законність як принцип конституціоналізму означає: встановлення режиму реальності конституції, яка пронизана ідеями конституціоналізму, тобто це її наявність, правовий характер, пряма дія норм конституції та ефективна її охорона; точне й неухильне здійснення положень конституції та інших конституційно-правових актів всіма суб'єктами, яким їх адресовано; єдину спрямованість (узгодженість на основі конституційних принципів), системність законодавства; реальну дію ієрархії нормативно-правових актів, в системі яких конституція має найвищу юридичну силу.

Встановлено, що зміст конституційного демократизму як принципу сучасного українського конституціоналізму об'єктивується в таких явищах (формах): демократичність Конституції України як акта установчої влади народу; конституційно-демократична форма організації публічної влади, за якої влада належить народу (народовладдя), у поєднанні з правовою системою юридичних обмежень, закріплених у Конституції держави і спрямованих на обмеження публічної влади; конституційно-демократичний державний режим; демократичні способи й методи здійснення публічної влади на основі права і (правового) закону; визнання, забезпечення та захист конституційно-правової свободи людини; прояв конституційно-демократичних витоків у політичній системі та в ідеології держави та суспільства.

Третій розділ «Мета та соціально-правові передумови сучасного українського конституціоналізму» складається із двох підрозділів, в яких визначається та доводиться, що створення та функціонування сучасного українського конституціоналізму зумовлені кінцевою метою - прагненням обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського суспільства, прав та інтересів особи для досягнення (визнання, забезпечення та захисту) конституційно-правової свободи людини. Крім того, у розділі наводяться соціально-правові передумови сучасного українського конституціоналізму.

У підрозділі 3.1. «Конституційно-правова свобода як цінність та мета сучасного українського конституціоналізму» аргументується, що свобода людини у суспільстві має безпосередньо відображення у праві, затверджується, втілюється й реалізується через право. Конституційно-правова свобода як прояв демократично-правової сутності конституціоналізму - це свобода в межах, окреслених правом і заснованою на ньому конституцією держави.

Зазначено, що змістом конституційно-правової свободи людини є індивідуальна свобода як реально існуюча незалежність від неправового втручання держави та інших соціальних суб'єктів до сфери індивідуальної життєдіяльності людини, можливість індивідуального вибору варіанту правової поведінки та його здійснення в особистих чи корпоративних, колективних, інших соціальних інтересах. Для забезпечення матеріального існування людини потрібні фізична та економічна свобода. Нематеріальна (духовна) частина життєдіяльності індивіда залежить від його духовно-культурної та політичної свободи. Доводиться, що забезпечення фізичного, духовного існування та розвитку людини потребує створення умов, насамперед, правового характеру, тобто конституційного закріплення та гарантування відповідних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина. Концепція прав і свобод людини у контексті сучасного конституціоналізму повинна ґрунтуватися на оптимальному поєднанні природно-правової та позитивістської теорій прав людини.

Резюмовано, що конституційно-правова свобода людини як цінність та мета сучасного українського конституціоналізму - це юридичний (конституційно-правовий) та фактичний стан людини в суспільстві та державі, за якого людина є фізично, економічно, політично, духовно незалежною (вільною) від будь-яких неправових (неконституційних) обмежень та втручань у всі сфери індивідуальної свободи з боку публічно-владних та інших соціальних суб'єктів.

Увагу приділено захисту конституційно-правової свободи людини, яка у контексті сучасного українського конституціоналізму міститься у двох площинах, а саме: захист від держави (її можливого свавілля) та захист державою.

Стверджено, що захист конституційно-правової свободи людини державою полягає в існуванні юридико-правового механізму захисту прав та свобод людини і громадянина. До складу такого механізму входять нормативні (матеріальні та процесуальні) та інституціональні форми та засоби. Унаслідок аналізу існуючої практики та відповідного законодавства виявлено недоліки нормативної та інституціональної частин механізму захисту прав людини та основні шляхи їх вирішення.

Зазначено, що захист конституційно-правової свободи від свавілля держави полягає, насамперед, у можливості людини особисто, самостійно (без втручання держави) звертатися у міжнародні судові інстанції для захисту своїх прав. Спираючись на концептуальні основи сучасного конституціоналізму, обґрунтовується важливість визнання міжнародної правосуб'єктності індивіда як підґрунтя наявності та реальності існування механізму захисту прав і свобод людини від держави (її неправомірних, свавільних дій, бездіяльності чи втручання до сфери індивідуальної свободи людини тощо).

У підрозділі 3.2. «Соціально-правові передумови сучасного українського конституціоналізму» обґрунтовано, що конституційно-правова свобода людини є можливою за умови існування громадянського суспільства, яке є соціальною передумовою сучасного українського конституціоналізму.

Визначено, що для реалізації конституційно-правової свободи людини у контексті сучасного українського конституціоналізму необхідним є формування громадянського суспільства у конкретних напрямках його еволюційного розвитку (тенденції розвитку громадянського суспільства), що відображають відповідні сфери прояву індивідуальної свободи людини (фізичної, економічної, духовно-культурної та політичної свобод). Встановлено, що ці тенденції повинні мати нормативне забезпечення (відповідне конституційно-правове забезпечення тенденцій розвитку громадянського суспільства), що належить до правових передумов сучасного українського конституціоналізму.

За результатами аналізу існуючої соціально-правової практики та на основі концептуальних положень щодо громадянського суспільства визначено основні тенденції розвитку громадянського суспільства та відповідного конституційно-правового забезпечення (визначено напрямки розвитку та запропоновано шляхи вдосконалення чинного законодавства) як соціально-правові передумови сучасного українського конституціоналізму, а саме: тенденції економізації та розвитку інституту приватної власності, тенденції підвищення людського виміру та екологізації громадянського суспільства і відповідного їм конституційно-правового регулювання, тенденції посилення соціогуманітарних засад громадянського суспільства та соціалізації конституційно-правового регулювання, що кореспондують фізичній та економічній сферам індивідуальної свободи людини; тенденції гуманізації, політологізації та інформатизації громадянського суспільства та відповідного конституційно-правового регулювання, які кореспондують духовно-культурній та політичній сферам індивідуальної свободи людини.

Четвертий розділ «Інституціонально-нормативна система та функціональний механізм сучасного українського конституціоналізму» складається із трьох підрозділів, в яких розкриваються роль та значення закону в інституціонально-нормативній системи сучасного українського конституціоналізму, надається характеристика публічної влади як інституціональної складової українського конституціоналізму, пропонується його функціональний механізм. конституціоналізм влада свобода людина

У підрозділі 4.1. «Закон в інституціонально-нормативній системі сучасного українського конституціоналізму» доводиться, що необхідним для створення ефективної системи конституційного законодавства як нормативної основи сучасного українського конституціоналізму є введення в законотворчу практику України конституційних законів як конституційно і законодавчо закріпленого самостійного виду законів. Для цього необхідним є внесення відповідних змін до Конституції України, до інших нормативно-правових актів (зокрема, до Закону України «Про Конституційний Суд України», Закону України «Про Регламент Верховної Ради України») та прийняття Закону України «Про конституційні закони України».

За результатами вивчення досвіду зарубіжних країн, спираючись на доктринальні підходи щодо конституційних законів (їх відокремлення від органічних та звичайних законів), визначено, що під конституційними законами, які входять до системи конституційного законодавства - нормативної основи сучасного українського конституціоналізму, доцільно розуміти закони, що вносять зміни до Конституції України (конституційні закони про внесення змін до Конституції України), та закони, що регулюють найважливіші суспільні відносини, які складаються у процесі здійснення державної і публічно-самоврядної влади, та відносини органів публічної влади з народом, громадянським суспільством, населенням країни, людиною (конституційні закони, що регулюють питання, перелік яких пропонується закріпити в Конституції і спеціальному Законі України). Зокрема, обґрунтовується, що до сфер регулювання конституційними законами України слід віднести: організацію і порядок проведення виборів та референдумів; права і свободи людини і громадянина, основні обов'язки громадянина; громадянство, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов; організацію і порядок діяльності Верховної Ради України; організацію і порядок діяльності Кабінету Міністрів України; організацію і порядок діяльності Конституційного Суду України; судоустрій; статус Президента України; територіальний устрій України; затвердження Конституції Автономної Республіки Крим; засади місцевого самоврядування; конституційну відповідальність; засади утворення і діяльності політичних партій; правовий режим власності; опис та порядок використання і захисту державних символів.

У підрозділі 4.2. «Публічна влада - інституціональна складова сучасного українського конституціоналізму» зазначено, що інституціональний рівень системи конституціоналізму, крім його нормативної основи (конституції і конституційного законодавства), включає такі публічно-владні інститути, як інститут державної влади та інститут публічно-самоврядної влади, що в системі сучасного українського конституціоналізму набувають певних ознак та характеристик.

Обґрунтовується, що публічна влада, будучи інституціональною складовою сучасного українського конституціоналізму, повинна відповідати характеристикам, які забезпечують її здійснення у напрямі досягнення мети конституціоналізму, що має таке вираження: по-перше, це обмеження (самообмеження) державної влади, механізм якого включає її соціальне обмеження - громадянським суспільством, правове обмеження - принципом верховенства права та організаційно-функціональне обмеження на основі принципу її поділу на законодавчу, виконавчу та судову владу, а також встановлення меж суверенного впливу державної влади, виходячи з концепту народного суверенітету та конституційно-правової свободи людини; по-друге, функціонування місцевого самоврядування як самостійної, недержавної, місцевої (публічно-самоврядної) влади територіальних громад, яка ставить межі поширенню державної влади на певні сфери життєдіяльності людини і суспільства, а також взаємодія місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з метою здійснення ефективного місцевого управління для утвердження й забезпечення прав і свобод людини; по-третє, обмеження (самообмеження) публічно-самоврядної влади владою права, а також її обмеження дією принципу підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами органів та посадових осіб місцевого самоврядування, що не дозволяє їй виходити за межі інтересів територіальних громад. Крім того, до організаційно-функціональних способів її обмеження слід віднести субординаційний та реординаційний види взаємодії органів місцевого самоврядування з місцевими органами виконавчої влади.

У підрозділі 4.3. «Функціональний механізм сучасного українського конституціоналізму» запропоновано функціональний механізм сучасного українського конституціоналізму, який є проявом динаміки системи конституціоналізму та самостійною системою. З'ясовано, що зовнішнім імпульсом цієї системи є нормативна основа конституціоналізму, тобто конституційне законодавство, що адекватно відображається у конституційній правосвідомості. Кінцевий прояв цієї системи - конституційно-правові відносини, організовані та впорядковані відповідно до потреб конституційного правопорядку як реального стану конституційної дійсності. Усередині системи цього функціонального механізму знаходяться його елементи, які в динаміці становлять структуру механізму. Зокрема, до них належать: процесуальна частина конституційного законодавства; динаміка конституційно-правових відносин; динаміка формування і прояву конституційної правосвідомості; інституційні та процесуальні засоби забезпечення й охорони конституційного правопорядку.

Процесуальна сторона функціонального механізму конституціоналізму представлена такими стадіями: сприйняття суб'єктами конституційних правовідносин нормативно-правової моделі сучасного українського конституціоналізму, ідей та принципів конституціоналізму (стадія «сприйняття»); реалізація суб'єктами конституційних правовідносин цієї моделі у процесі конституційної практики (стадія «реалізації»); забезпечення конституційності діяльності та актів індивідуальних і колективних суб'єктів конституційного права (стадія «забезпечення конституційності»).

Зазначено, що на першій стадії цього механізму відбувається сприйняття, перш за все, принципів та цінностей конституціоналізму як необхідного вектора розвитку конституційної дійсності. Таке сприйняття здійснюється на всіх рівнях конституційної правосвідомості (професійному і непрофесійному), а так само у всіх його формах (індивідуальній та колективній). Ця стадія включає механізм формування конституційної правосвідомості. Стадія «сприйняття» функціонального механізму також характеризується здійсненням законотворчої діяльності, спрямованої на формування конституційного законодавства. Напрямами вдосконалення конституційного законодавства є: повне, а не фрагментарне, процедурно-процесуальне «забезпечення» конституційних положень; демократизація процедур, пов'язаних із забезпеченням реальної участі соціальних суб'єктів у державно-політичному житті; інституціональний розвиток, тобто вдосконалення діяльності органів (структур, уповноважених суб'єктів), які безпосередньо здійснюють відповідні конституційні процедури; здійснення «зворотних» процедур за тими ж (чи близькими до них) правилами, що й процедури, які породжують відповідні стани.

Стадія «реалізації» цього механізму характеризується динамікою конституційних правовідносин, ефективність якої залежить від ефективності конституційного законодавства, зокрема, процесуально-процедурної частини конституційного законодавства. До стадії «реалізації» механізму конституціоналізму входить конституціоналізація правової системи України, в процесі якої відбувається детермінація принципів конституціоналізму у конституційно-правову практику. Доводиться, що в контексті формування функціонального механізму конституціоналізму доцільним є широкий підхід до цього концепту як процесу інтегративного впливу конституційних норм та принципів конституціоналізму на правову систему, на всі її структурні елементи: систему права, юридичну практику та правову свідомість.

Зазначається, що система засобів забезпечення й охорони конституційного правопорядку належить до такої стадії функціонального механізму конституціоналізму, як «забезпечення конституційності». Визначено, що, крім заходів щодо вдосконалення конституційного законодавства і формування конституційної правосвідомості (її конституціоналізації), ця система включає конституційний контроль і нагляд з боку публічно-владних структур та, зокрема, конституційне правосуддя (публічно-інституціональну підсистему забезпечення конституційного правопорядку); громадський контроль (громадську підсистему забезпечення конституційного правопорядку); конституційну відповідальність (заходи конституційної відповідальності).

П'ятий розділ «Сучасний конституціоналізм та конституційні перетворення в Україні» складається з двох підрозділів, в яких надано характеристику процесам конституційної модернізації та конституційним перетворенням в Україні у контексті становлення та розвитку сучасного українського конституціоналізму.

Підрозділ 5.1. «Конституційна реформа - головний напрям формування сучасного українського конституціоналізму» присвячений конституційній реформі в Україні, яка визначається як політико-правовий процес поетапного удосконалення конституційного законодавства, розвитку конституційних правовідносин та конституційної правосвідомості, створення системи забезпечення (охорони) конституційного правопорядку з метою формування сучасного українського конституціоналізму.

Виходячи із цілеспрямованості конституційної реформи на формування сучасного українського конституціоналізму, обґрунтовується виокремлення двох її періодів (перший період конституційної реформи охоплюється часовими рамками з 1989 р. до 1996 р.; другий - починається із прийняття Конституції України та не є закінченим) і надається їхня характеристика у контексті формування сучасного українського конституціоналізму.

Доведено, що основними напрямками здійснення конституційного реформування у контексті формування сучасного українського конституціоналізму мають бути: 1) удосконалення конституційного ладу у напрямку ефективізації організації та функціонування публічної влади (державної і публічно-самоврядної), з необхідним її обмеженням (самообмеженням), на принципах конституціоналізму, формування громадянського суспільства, забезпечення і захисту прав та інтересів людини; 2) здійснення адміністративно-територіальної та муніципальної реформ, що мають бути спрямовані на децентралізацію публічної влади; 3) удосконалення організації та функціонування публічної влади на місцевому рівні; 4) оптимізація та ефективізація здійснення публічної влади на прикладі столиці України - міста Київ з метою формування інституціонально-нормативної системи українського конституціоналізму; 5) розширення способів регулювання суспільних відносин у публічно-правовій сфері, зокрема, з використанням для цього договірних основ як умови реалізації демократичних принципів конституціоналізму, як універсального інструменту децентралізованого управління, як форми взаємодії між центральними органами державної влади і місцевими органами публічної влади (державними і публічно-самоврядними), а також як способу узгодження інтересів і цілеспрямованості спільних дій інших суб'єктів конституційних відносин; 6) науково-теоретичне обґрунтування, законодавче закріплення гарантій і відповідних правових механізмів для подальшого поступального розвитку форм локальної демократії в Україні.

У підрозділі 5.2. «Конституційно-правове забезпечення політичної реформи в умовах становлення та розвитку сучасного українського конституціоналізму» доведено, що конституційно-правове забезпечення політичної реформи в умовах становлення та розвитку сучасного українського конституціоналізму має відбуватися у напрямках: 1) здійснення модернізації Основного Закону та конституційного законодавства в контексті еволюційного розвитку системи сучасного українського конституціоналізму; 2) усунення існуючих дефектів (зокрема, законодавчих колізій, що існують у Конституції та конституційному законодавстві); 3) усунення прогалин у конституційно-правовому регулюванні, які існують у поточному конституційному законодавстві; зокрема, до основних сфер відносин, де є прогалини, слід віднести формування ефективної моделі взаємодії між Урядом, Президентом і Парламентом, реформи судоустрою, територіального устрою та місцевого самоврядування в Україні; 4) з метою неухильного дотримання принципу верховенства права, забезпечення інших принципів правової держави, а також виходячи із цілеспрямованості конституційної реформи на сучасний український конституціоналізм, одним із принципів якого є принцип конституційної законності, уявляється необхідним законодавче закріплення способу (наприклад, референдного способу) прийняття нового Основного Закону; 5) здійснення систематизації конституційного законодавства, перш за все, у формі інкорпорації, з розміщенням інкорпорованого матеріалу за предметом правового регулювання, тобто за інститутами

конституційного законодавства (конституційно-законодавчі інститути), яка має поєднуватися з переробкою чинних конституційно-правових актів, а також з можливою їх частковою кодифікацією і консолідацією;

6) удосконалення конституційного законодавства України та його розвитку як відповідної нормативно-правової основи сучасного українського конституціоналізму в напрямках (тенденції розвитку конституційного законодавства): а) інтенсифікації законотворчого процесу за умови дотримання «якості» законів; б) новелізації законодавства; в) адаптації законодавства до законодавства Європейського Союзу; г) демократизації конституційного законодавства та інтеграції загальнолюдських принципів в національне конституційне законодавство України; д) підвищення людського виміру; е) соціалізації; ж) гуманізації; з) удосконалення законодавства в напрямі відповідного конституційно-правового забезпечення таких тенденцій громадянського суспільства, як екологізація, політологізація, інформатизація, економізація, розвиток інституту приватної власності; 7) створення перспективної програми конституційної законотворчості - «Перспективної програми конституційної законотворчої діяльності Верховної Ради України».

ВИСНОВКИ

У дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у розробленні науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму, тобто: формуванні теорії сучасного українського конституціоналізму, яка втілена в систему наукових понять (дефініцій), що виражають суттєві характеристики та особливості сучасної вітчизняної (української) конституційно-правової дійсності (практики); виробленні концепції розвитку громадянського суспільства як передумови сучасного українського конституціоналізму; створенні науково-практичних рекомендацій з оптимізації законотворчої діяльності, удосконалення чинного законодавства та організації публічної влади з метою становлення, утвердження та розвитку сучасного українського конституціоналізму.

До основних результатів дослідження належать такі висновки.

1. В умовах вітчизняних конституційних реалій та відсутності комплексного наукового вирішення проблематики конституціоналізму актуалізується необхідність: створення науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму, адекватної сучасним об'єктивним умовам розвитку України, а також перспективним завданням конституційно-правових і демократичних перетворень соціально-політичних інститутів на основі теоретичних узагальнень, формування новаційних доктринальних положень; надання відповідних науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення сучасної конституційно-правової практики.

2. Методологія сучасного українського конституціоналізму, яка ґрунтується на основних принципах - антропологізму, пізнаваності, істинності та об'єктивності наукового пізнання конституціоналізму, єдності теорії і практики, детермінізму, має чотирирівневу структуру: перший рівень - діалектико-філософський; другий рівень - спеціальний; третій рівень - універсальний; четвертий рівень - практично-перетворювальний.

3. У генезисі науково-практичної парадигми конституціоналізму, виходячи з мети та завдань дослідження, а також дотримуючись історичної логіки, доцільно виділити три періоди: 1) становлення (передісторія) конституціоналізму, тобто його витоки, які простежуються з античних часів і до періоду пізнього середньовіччя - раннього Нового часу

(XVI-XVII ст.ст.); 2) розвиток конституціоналізму (початок власне історії) припадає на період Нового часу (XVII-XIX ст.ст.); 3) системне формування сучасного конституціоналізму починається з періоду Новітнього часу (ХХ ст.) і триває в сучасності.

4. Генезис науково-практичної парадигми українського конституціоналізму в новітній історії доцільно розглядати в рамках чотирьох історичних періодів: перший період (1917-1921 рр.), коли Україна вперше в XX ст. намагалася вибороти незалежність; другий період - радянський (1921-1991 рр.), тобто створення в Україні соціалістичного типу держави і права на основі теорії соціалізму; третій період - пострадянський, що починається з моменту проголошення незалежності України, її самостійності (з 1991 р. по 1996 р.); четвертий період - сучасний, він характеризується здійсненням конституційної реформи та конституційно-правовим забезпеченням політичної реформи в Україні у напрямі формування сучасного українського конституціоналізму.

5. Сучасний український конституціоналізм характеризується спадкоємністю ідеалів ліберального конституціоналізму, рецепцією його основних тез, зокрема: обмеження влади держави та максимально можлива в організованому соціумі свобода людини, яка є самоцінною і, як наслідок, має широкий спектр прав і свобод, що гарантуються, забезпечуються й охороняються (захищаються) публічно-владними структурами.

6. Сутність сучасного українського конституціоналізму є демократично-правовою.

7. Сучасний український конституціоналізм є системою, що має два рівні: інституціональний і функціональний. Iнституціональний рівень (інституціонально-нормативна система конституціоналізму) є зовнішнім вираженням науково-практичної доктрини конституціоналізму і включає нормативну основу та публічно-владні інститути. Функціональний рівень - це функціональний механізм сучасного українського конституціоналізму.

8. Система конституціоналізму є цілеспрямованою, тобто її створення і функціонування зумовлені кінцевою метою - прагненням обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського суспільства, прав та інтересів особи для досягнення (визнання, забезпечення та захисту) конституційно-правової свободи людини.

9. Система конституціоналізму наповнюється змістом, що складається із сукупності взаємопов'язаних елементів (Конституції і конституційного законодавства, конституційних правовідносин, конституційної правосвідомості і конституційного правопорядку). Ці елементи, як елементи змісту конституціоналізму, знаходячись у системі та взаємодіючи один з одним для досягнення єдиної мети, набувають якісно нових характеристик.

10. Конституція є ядром сучасного українського конституціоналізму, що обумовлено її багатофункціональністю у науково-практичній парадигмі конституціоналізму: вона є одночасно й елементом змісту конституціоналізму, і нормативною основою (разом із конституційним законодавством) його системи, що дозволяє характеризувати її як доктринально-правову основу сучасного українського конституціоналізму. Ця характеристика Конституції опосередковується її сутністю та юридичним і соціальним (ліберально-етатистським) змістом.

11. Разом із Конституцією України нормативною основою системи конституціоналізму та складовою його змісту є конституційне законодавство як сукупність виключно законів, що містять конституційно-правові норми і мають вищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.

12. Суб'єкти конституційних правовідносин становлять суб'єктну основу (вираження) системи конституціоналізму - це народ, який володіє абсолютною правоздатністю у конституційному праві; нація, корінні народи і національні меншини; фізичні особи (людина, громадянин); юридичні особи публічного права; депутати представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування; посадові особи.

13. Формуванню та функціонуванню системи конституціоналізму сприяє конституційна правосвідомість. Концепт конституційної правосвідомості також виконує важливі морально-політичну і духовно-світоглядну функції, беручи участь у відтворенні конституційної реальності через визначення місця і ролі людини в системі сучасного українського конституціоналізму.

14. Розглядаючи конституційну правосвідомість як елемент змісту сучасного українського конституціоналізму, є обґрунтованим виокремлювати у його структурі чотири основоположних компоненти (елементи): конституційно-правову психологію; конституційно-правову ідеологію; конституційно-правову духовність та конституційно-правовий світогляд.

15. Будучи елементом змісту конституціоналізму, конституційний правопорядок - це якісний стан суспільних відносин, урегульованих конституційно-правовими нормами, який досягається в результаті правомірної поведінки (і діяльності) всіх суб'єктів конституційного права. Основними характеристиками конституційного правопорядку є: урегульованість суспільних відносин конституційно-правовими нормами; функціонування державних і громадських інститутів у режимі конституційної законності (конституційності); легітимність публічної влади; поєднання (гармонійність) державних, колективних (суспільних) і особистих інтересів.

16. Система сучасного українського конституціоналізму ґрунтується на взаємопов'язаних між собою принципах: верховенства права; верховенства Конституції і законів України; пріоритету прав людини перед іншими соціальними цінностями та інтересами; конституційної законності (конституційності); конституційного демократизму.

17. Генезис науково-практичної парадигми конституціоналізму, його демократично-правова сутність, а також змістовна та системно-структурна характеристики дають можливість визначити конституціоналізм як публічно-правову систему конституційної організації сучасного суспільства на основі права, демократії та утвердження конституційно-правової свободи людини, змістом якої (системи) є конституція та конституційне законодавство, конституційні правовідносини, конституційна правосвідомість, конституційний правопорядок та функціонування якої спрямовано на обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського суспільства, прав і свобод людини.

18. Конституційно-правова свобода людини як цінність та мета конституціоналізму - це юридичний (конституційно-правовий) та фактичний стан людини в суспільстві та державі, при якому людина є фізично, економічно, політично, духовно незалежною (вільною) від будь-яких неправових (неконституційних) обмежень та втручань у всі сфери індивідуальної свободи з боку публічно-владних та інших соціальних суб'єктів.

19. Захист конституційно-правової свободи людини у контексті сучасного українського конституціоналізму міститься у двох площинах, а саме: захист від держави (її можливого свавілля) та захист державою. Захист конституційно-правової свободи людини державою полягає в існуванні юридико-правового механізму захисту прав та свобод людини і громадянина. До складу такого механізму входять нормативні (матеріальні та процесуальні) та інституціональні форми та засоби. Захист конституційно-правової свободи від свавілля держави полягає, насамперед, у можливості людини особисто, самостійно (без втручання держави) звертатися у міжнародні судові інстанції для захисту своїх прав.

20. Конституційно-правова свобода людини є можливою за умови існування громадянського суспільства, яке є соціальною передумовою конституціоналізму.

Для реалізації конституційно-правової свободи людини у контексті сучасного українського конституціоналізму необхідним є формування громадянського суспільства у конкретних напрямках його еволюційного розвитку (тенденції розвитку громадянського суспільства), що відображають відповідні сфери прояву індивідуальної свободи людини (фізичної, економічної, духовно-культурної та політичної свобод). Всі ці тенденції повинні мати нормативне забезпечення (відповідне конституційно-правове забезпечення тенденцій розвитку громадянського суспільства), виходячи з характеристики громадянського суспільства як правового суспільства, де принципове значення має право, без регулюючої ролі якого є неможливою конституційно-правова свобода людини, що належить до правових передумов сучасного українського конституціоналізму.

21. Основними тенденціями розвитку громадянського суспільства та відповідного конституційно-правового забезпечення (розвитку законодавства), як соціально-правових передумов сучасного українського конституціоналізму є: тенденції економізації та розвитку інституту приватної власності, тенденції підвищення людського виміру та екологізації громадянського суспільства і відповідного їм конституційно-правового регулювання, тенденції посилення соціогуманітарних засад громадянського суспільства та соціалізації конституційно-правового регулювання, що кореспондують фізичній та економічній сферам індивідуальної свободи людини; тенденції гуманізації, політологізації та інформатизації громадянського суспільства та відповідного конституційно-правового регулювання, які кореспондують духовно-культурній та політичній сферам індивідуальної свободи людини.

22. Необхідним для створення ефективної системи конституційного законодавства як нормативної основи сучасного українського конституціоналізму є введення в законотворчу практику України конституційних законів як конституційно і законодавчо закріпленого самостійного виду законів.

23. З метою введення до законодавства України конституційних законів необхідним є внесення відповідних змін до Конституції України, інших нормативно-правових актів та прийняття спеціального закону «Про конституційні закони України».

24. Інституціональний рівень системи конституціоналізму, крім його нормативної основи (конституції і конституційного законодавства), включає такі публічно-владні інститути, як інститут державної влади та інститут публічно-самоврядної влади, що в сукупності становлять владу публічну, яка має бути обмеженою (самообмеженою) відповідно до мети та принципів конституціоналізму.

25. Механізм обмеження (самообмеження) публічної влади включає її соціальне обмеження - громадянським суспільством, правове обмеження - принципом верховенства права, та організаційно-функціональне обмеження - організаційно-функціональними засобами.

26. Організаційно-функціональним засобом обмеження державної влади є її поділ на законодавчу, виконавчу та судову, що унеможливлює концентрацію державної влади та безконтрольність дії її органів. Цей принцип у контексті конституціоналізму спрямований, перш за все, на обмеження (самообмеження) державної влади шляхом взаємного обмеження її органів один одним, що передбачає створення системи стримувань та противаг. Основними елементами цієї системи є: компетенційні можливості державних органів здійснювати взаємний контроль; контроль за законодавчою владою, що здійснюється народом (наприклад, у процесі виборів та референдумів тощо); визначений Конституцією та законодавством термін повноважень органів державної влади та посадових осіб; взаємозалежність органів державної влади при їх формуванні та при призначенні посадових осіб; наявність конституційно визначених можливостей взаємного притягнення до конституційної відповідальності (право розпуску парламенту, вотум недовіри уряду з боку парламенту, імпічмент главі держави тощо); наявність визначених у Конституції та законодавстві організаційно-правових форм та процесуально-процедурних засобів (механізмів), які були б спрямовані на врегулювання та подолання можливих конфліктів між органами державної влади; взаємодія органів законодавчої, виконавчої та судової влади з метою забезпечення конституційно-правової свободи людини.

Організаційно-функціональним засобом обмеження (самообмеження) державної влади є також встановлення меж суверенного впливу державної влади, виходячи з концепту народного суверенітету та конституційно-правової свободи людини. Обмеження державної влади, зокрема її суверенного впливу, у контексті сучасного конституціоналізму виражається в обмеженні державного суверенітету народним суверенітетом, який, у свою чергу, поєднується (є збалансованим) з національним суверенітетом, та водночас - із принципом визнання самоцінності людини, пріоритетом її прав і свобод перед іншими соціальними цінностями та інтересами.

Організаційно-функціональне обмеження державної влади здійснюється в результаті «визнання і гарантування в Україні місцевого самоврядування» (ст. 7 Конституції України), що ставить межі поширенню державної влади на певні сфери життєдіяльності людини та суспільства.

27. Місцеве самоврядування в контексті науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму - це самостійний вид публічної влади, яка має недержавний характер, має відповідні кваліфікаційні характеристики, що відрізняють її від інших видів влади та дозволяють оцінювати місцеве самоврядування як принцип формування та організації місцевої влади на основі демократії, деконцентрації і децентралізації публічної влади та управління.

28. Публічно-самоврядна влада обмежена владою права. Крім того, до організаційно-функціональних способів її обмеження в інституційній системі конституціоналізму слід віднести субординаційний та реординаційний види взаємодії органів місцевого самоврядування з місцевими органами виконавчої влади. Принцип підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами органів та посадових осіб місцевого самоврядування також встановлює обмеження, тобто не дозволяє виходити за межі інтересів територіальних громад.

29. Функціональний механізм сучасного українського конституціоналізму є проявом динаміки системи конституціоналізму і становить самостійну систему. Зовнішнім імпульсом цієї системи є нормативна основа конституціоналізму, тобто конституційне законодавство, що адекватно відображується у конституційній правосвідомості. Кінцевий прояв цієї системи - конституційно-правові відносини, організовані та впорядковані відповідно до потреб конституційного правопорядку як реального стану конституційної дійсності. Усередині системи цього функціонального механізму знаходяться його елементи, які в динаміці становлять структуру механізму, зокрема, до них належать: процесуальна частина конституційного законодавства; динаміка конституційно-правових відносин; динаміка формування і прояву конституційної правосвідомості; інституційні та процесуальні засоби забезпечення й охорони конституційного правопорядку.

30. Створення функціонального механізму сучасного українського конституціоналізму детермінує:

необхідність удосконалення конституційного процесу (процедур), що находить прояв у такому: передусім, у повному, а не фрагментарному, процедурно-процесуальному «забезпеченні» конституційних положень; у подальшій демократизації процедур, пов'язаних із забезпеченням реальної участі соціальних суб'єктів у державно-політичному житті; в інституціональному розвитку, тобто у вдосконаленні діяльності органів (структур, уповноважених суб'єктів), які безпосередньо здійснюють відповідні конституційні процедури, зокрема, у забезпеченні компетентності рішень, що приймаються, закріпленні відкритості їх процедурної діяльності, що включає публічність, тощо; у прагненні до того, «щоб «зворотні» процедури здійснювалися за тими ж (або достатньо близькими до них) правилами, що й процедури, які породжують відповідні стани;

необхідність конституціоналізації правової системи України, в процесі якої має відбуватися детермінація принципів конституціоналізму у конституційно-правову практику;

розширення контрольних повноважень Конституційного Суду України, зокрема через встановлення обов'язкового попереднього конституційного контролю конституційних законів України, введення яких у законодавчу практику пропонується (внесення відповідних змін до Конституції України та Закону України «Про Конституційний Суд України»);

удосконалення системи забезпечення конституційного правопорядку, яка включає конституційний контроль і нагляд із боку публічно-владних структур та, зокрема, конституційне правосуддя (публічно-інституціональну підсистему забезпечення конституційного правопорядку); громадський контроль (громадську підсистему забезпечення конституційного правопорядку) та конституційну відповідальність (заходи конституційної відповідальності).

31. Теоретичне формування і практична реалізація концептуальної моделі сучасного українського конституціоналізму здійснюються в процесі конституційного реформування, основними перспективними напрямками якого мають бути: удосконалення конституційного ладу у напрямку ефективізації організації та функціонування публічної влади, з необхідним її обмеженням (самообмеженням), на принципах конституціоналізму, формування громадянського суспільства, забезпечення і захисту прав та інтересів людини; здійснення адміністративно-територіальної та муніципальної реформ, які мають бути спрямованими на децентралізацію публічної влади; необхідність удосконалення організації та функціонування публічної влади, зокрема на місцевому рівні та в столиці України; розширення способів регулювання суспільних відносин у публічно-правовій сфері, зокрема, використовуючи для цього договірні основи; науково-теоретичне обґрунтування, законодавче закріплення гарантій і відповідних правових механізмів для подальшого поступального розвитку форм локальної демократії в Україні.

32. В умовах еволюційного розвитку системи сучасного українського конституціоналізму актуалізується необхідність конституційно-правового забезпечення політичної реформи, яке має відбуватися у напрямках: здійснення модернізації Основного Закону та конституційного законодавства у контексті еволюційного розвитку системи сучасного українського конституціоналізму; усунення існуючих дефектів (зокрема, законодавчих колізій, що існують у Конституції та конституційному законодавстві); усунення прогалин у конституційно-правовому регулюванні, які існують у поточному конституційному законодавстві; здійснення систематизації конституційного законодавства; удосконалення конституційного законодавства України та його розвитку як відповідної нормативно-правової основи сучасного українського конституціоналізму.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Індивідуальна монографія

Крусян А.Р. Сучасний український конституціоналізм : монографія / Крусян А.Р. - К. : Юрінком Інтер, 2010. - 560 с.

Рецензія:

Федоренко В.Л. Конституціоналізм в Україні: досвід, проблеми, перспективи / В.Л. Федоренко // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2010. - № 7 (105). - С. 134-139.

Монографія у співавторстві

Крусян А.Р. Современный конституционализм в Украине. Введение в украинское конституционное право : монография / М.Ф. Орзих, А.Р. Крусян. - К. : Алерта, 2006. - 290 с.

Рецензія:

Селіванов В. Монографія з сучасного конституціоналізму в Україні / В. Селіванов // Право України. - 2006. - № 6. - С. 130-132.

Статті у наукових фахових виданнях

1. Крусян А.Р. Конституционное регулирование взаимоотношений местных органов государственной исполнительной власти и органов местного самоуправления / А.Р. Крусян // Юридический вестник. - 1996. - № 4. - С. 58-59.

2. Крусян А.Р. Местное управление и самоуправление: к постановке вопроса о содержании и понятии / А.Р. Крусян // Юридический вестник. - 1998. - № 1. - С. 84-87.

3. Крусян А.Р. Децентрализация и деконцентрация публичной власти: соотношение в теории и законодательстве Украины / А.Р. Крусян // Юридический вестник. - 1999. - № 1. - С. 29-33.

4. Крусян А.Р. Конституционные принципы взаимодействия местных органов исполнительной власти и органов местного самоуправления в Украине / А.Р. Крусян // Актуальні проблеми держави та права : зб. наук. праць. - О., 1999. - Вип. 6. - Ч. І. - С. 157-165.

5. Крусян А.Р. Компетенція органів місцевого управління: поняття та основний зміст / А.Р. Крусян // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. - О. : Юрид. л-ра, 2001. - Вип. 12. - С. 105-110.

6. Крусян А.Р. Юридическая деонтология: наука и учебная дисциплина / А.Р. Крусян // Юридический вестник. - 2002. - № 1. - С. 94-96.

7. Крусян А.Р. Территориальная громада и публичная власть в современной Украине / А.Р. Крусян // Юридический вестник. - 2002. - № 3.- С. 96-101.

8. Крусян А.Р. Конституційно-правові принципи і правове забезпечення формування комунальних об'єднань територіальних громад / А.Р. Крусян // Актуальні проблеми держави і права. - О. : Юрид. л-ра, 2003. - Вип. 18. - С. 201-205.

9. Крусян А.Р. Український конституціоналізм: до постановки питання про зміст та поняття / А.Р. Крусян // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. - О. : Юрид. л-ра, 2004. - Вип. 22. - С. 191-195.

10. Крусян А.Р. Зміст політико-правової системи конституціоналізму / А.Р. Крусян // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - О. : Юрид. л-ра, 2004. - Т. 3. - С. 127-133.

11. Крусян А.Р. Генезис та основні тенденції розвитку сучасного конституціоналізму / А.Р. Крусян // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - О. : Юрид. л-ра, 2005. - Т. 4. - С. 102-110.

12. Крусян А.Р. Адміністративно-територіальний устрій України як основа системи органів публічної влади / А.Р. Крусян //Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. - О. : Юрид. л-ра, 2005.- Вип. 26. - 2005. - С. 64-69.

13. Крусян А.Р. Конституция и конституционное законодательство как нормативная основа современного украинского конституционализма / А.Р. Крусян // Юридический вестник. - 2005. - № 1. - С. 88-96.

14. Крусян А.Р. Основные научные направления современного конституционализма в связи с общетеоретическими представлениями о праве / А.Р. Крусян // Юридический вестник. - 2005. - № 4. - С. 117-127.

15. Крусян А.Р. Принципы современного украинского конституционализма / А.Р. Крусян // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - О. : Юрид. л-ра, 2006. - Т. 5. - С. 107-122.

16. Крусян А.Р. Конституційні правовідносини у системі сучасного конституціоналізму в Україні / А.Р. Крусян // Юридический вестник. - 2007. - № 1. - С. 15-21.

17. Крусян А.Р. Нормативно-концептуальная модель организации публичной власти в столице Украины - городе Киеве / А.Р. Крусян // Доктринальное сопровождение юридической практики: история и современный опыт кафедры конституционного права : [сб. науч.-практ. статей / состав., предисл. и общ. ред. М.Ф. Орзих]. - О. : Юрид. л-ра, 2007. - С. 45-57. - (Библиотека журнала «Юридический вестник»).

18. Крусян А.Р. Конституция в системе современного конституционализма: теория и украинские реалии / А.Р. Крусян // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - О. : Юрид. л-ра, 2007. - Т. 6. - С. 104-119.

19. Крусян А.Р. Система конституционного законодательства - нормативная основа современного украинского конституционализма: понятие и свойства / А.Р. Крусян // Юридический вестник. - 2008. - № 1. - С. 4-11.

20. Крусян А.Р. Научно-практическая парадигма закона в системе современного украинского конституционализма / А.Р. Крусян // Наукові праці Одеської національної юридичної академії - О. : Юрид. л-ра, 2008. - Т. 7. - С. 111-121.

21. Крусян А.Р. Функціональний механізм сучасного українського конституціоналізму / А.Р. Крусян // Юридический вестник - 2008. - № 4. - С. 10-16.

22. Крусян А.Р. Науково-практична парадигма сучасного українського конституціоналізму / А.Р. Крусян // Держава та право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ, 2008. - Вип. 42. - С. 208-214.

23. Крусян А.Р. Конституційна відповідальність у функціональному механізмі сучасного українського конституціоналізму / А.Р. Крусян // Митна справа. - 2008. - № 6. - С. 73-78.

24. Крусян А.Р. Верховенство права та верховенство прав людини як принципи сучасного українського конституціоналізму / А.Р. Крусян // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство : [зб. наук. праць]. - Чернівці : Рута, 2007. - Вип. 427. - С. 31-36.

25. Крусян А.Р. Конституційний правопорядок у системі сучасного українського конституціоналізму / А.Р. Крусян // Юридичний вісник. - 2009. - № 1. - С. 16-22.

26. Крусян А.Р. Сучасний конституціоналізм - мета конституційних перетворень в Україні / А.Р. Крусян // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Право. - Х., 2009. - Вип. 1 (5) ; 2009. - № 841. - С.40-45.

27. Крусян А.Р. Роль та значення конституційного закону у системі сучасного українського конституціоналізму / А.Р. Крусян // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2009. - № 48. - С. 88-94.

28. Крусян А.Р. Конституційно-правова свобода людини як мета сучасного конституціоналізму / А.Р. Крусян // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - О. : Юрид. л-ра, 2009. - Т. 8. -

С. 125-136.

29. Крусян А.Р. Публічна влада у системі сучасного українського конституціоналізму / А.Р. Крусян // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2010. - № 3. - С. 52-61.

30. Крусян А.Р. Мета та соціально-правові передумови сучасного українського конституціоналізму / А.Р. Крусян // Право і суспільство. - 2010. - № 4. - С. 43-48.

Інші публікації

1. Крусян А.Р. Характер (виды) взаимодействия субъектов публичной власти на местном уровне в системе современного конституционализма / А.Р. Крусян // Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., (Одеса, жовтень, 2000 р.) / за ред. С.В. Ківалова, М.П. Орзіх. - О. : Юрид. л-ра, 2001. - С. 178-181.

2. Крусян А.Р. Інформаційно-комунікативні зв'язки в механізмі взаємодії місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування / А.Р. Крусян // Актуальні проблеми держави і права : випуск підготовлено на матеріалах 4-ї (56-ї) звіт. наук. конф. професор.-виклад. складу ОНЮА «Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави». - О. : Юрид. л-ра, 2001. - Вип. 11. - С.181-187.