Проблеми компенсації шкоди за екологічним законодавством України

21

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність: 12.00.06 - Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Проблеми компенсації шкоди за екологічним законодавством України

Краснова Марія Василівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі трудового, земельного і екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор

Андрейцев Володимир Іванович, академік Академії правових наук України, Заслужений юрист України, Вища рада юстиції України, заступник Голови, Президент Євразійської асоціації правничих шкіл і правників.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Малишева Наталія Рафаелівна, академік Академії правових наук України, Заслужений юрист України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник;

доктор юридичних наук, професор

Шульга Михайло Васильович, член-кореспондент Академії правових наук України, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, завідувач кафедри екологічного права;

доктор юридичних наук, професор

Бобкова Антоніна Григорівна, Донецький національний університет, завідувач кафедри господарського права.

Захист відбудеться 3 березня 2010 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253 (зал засідань Вченої ради юридичного факультету).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 29 січня 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Михальнюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасні глобальні процеси зумовлюють розширення взаємозв'язків світової спільноти у всіх сферах матеріального життя, особливо у сфері правового регулювання раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, що значною мірою впливають на якість і безпечність умов існування теперішніх й майбутніх поколінь. У системі правового регулювання відповідна роль відводиться правничим засадам інституту компенсації шкоди, спричиненої значними впливами на довкілля різних видів діяльності, проявами надзвичайних екологічних ситуацій техногенного та природного характеру. Тому в цій роботі реалізована спроба розробити та обґрунтувати правовий механізм дії загальноприйнятних принципів попередження щодо настання та моделювання ліквідації наслідків такої шкоди.

Проблеми правового регулювання компенсації (попередження та ліквідації) шкоди, завданої довкіллю техногенними та природними впливами, характерні для всього національного законодавства, особливо для екологічного законодавства України, в якому переважають антропоцентричні підходи та які не повною мірою враховують превентивну спрямованість цього правового інституту.

Актуальність дослідження науково-правових засад компенсації шкоди за екологічним законодавством України випливає з положень Концепції національної екологічної політики на період до 2020 р., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 р. № 880-р, яка передбачає ефективну реалізацію принципів екологічної відповідальності, згідно з якою забруднювач і користувач платять повну ціну та несуть солідарну відповідальність, включаючи державу, за стан довкілля, шляхом підвищення нормативів зборів за дотримання вимог екологічного законодавства.

Аналіз генези законодавства про компенсацію шкоди свідчить про утвердження екоцентричного підходу (екологічної парадигми), що, зокрема, передбачає виявлення недоліків у механізмі компенсації шкоди за екологічним законодавством України, визначення тенденцій до формування системи попереджувально-запобіжних заходів виникнення небезпеки техногенного і природного характеру та відповідних режимів відповідальності за її настання, а також можливих забезпечувально-ліквідаційних засобів юридичної відповідальності в цій галузі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах бюджетних тем юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України” (номер теми 01-БФ-042-01, номер державної реєстрації 019 U007725) та “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми 06-БФ-042-01, номер державної реєстрації 01-06-U-00-66-31).

Мета і завдання дослідження полягає у створенні науково обґрунтованої концепції розвитку міжгалузевого правового інституту компенсації шкоди за екологічним законодавством України, обґрунтування інституту екологічної відповідальності за попередження та ліквідацію такої шкоди в межах регулятивних та охоронних правовідносинах, що обумовлює:

з'ясування особливостей компенсації шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу як комплексної правової категорії, юридичні ознаки якої значною мірою впливають на визначеність принципів, функцій та інших правових засобів екологічного права, які формують волю і поведінку суб'єктів екологічних правовідносин;

проведення наукового огляду теоретико-правових, економічних, соціальних та інших підходів до сутністних характеристик компенсації шкоди, що заподіюється навколишньому природному середовищу, здатних виробити ефективні механізми правового регулювання відносин у цій сфері;

генезу законодавства про компенсацію шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, порівняльно-правового аналізу його стану та визначення шляхів його вдосконалення;

аналіз існуючих способів попередження та ліквідації шкоди навколишньому природному середовищу у межах сучасної системи державно-правових, економічних, організаційних, структурно-функціональних та інших соціальних засобів регулювання;

виявлення чинників попереджувального та ліквідаційного характеру, які здатні сприяти у досягненні мети та завдань державної екологічної політики у сфері запобігання шкоди навколишньому природному середовищу при здійсненні природокористування;

виявлення сутності правових засобів попередження та ліквідації шкоди навколишньому природному середовищу, виявлення їх ролі в системі правового механізму України;

розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення екологічного законодавства шляхом прийняття Закону України про компенсацію шкоди за екологічним законодавством України (про компенсацію екологічної шкоди). шкода навколишній екологічний

Об'єктом дослідження є теоретичні та практичні проблеми компенсації шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, норми національного, міжнародного, європейського екологічного законодавства та законодавства інших країн, які регулюють відносини у сфері попередження та ліквідації шкоди навколишньому природному середовищу.

Предмет дослідження складають система правових, організаційних, економічних, соціальних відносин у сфері попередження та ліквідації шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використані загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання: діалектичний, формально-логічний, системно-структурний, аналізу та синтезу, абстрагування, моделювання, історичний, порівняльно-правовий, тлумачення правових норм.

Загальнонауковий діалектичний метод становить методологічну основу всього дисертаційного дослідження. Формально-логічний метод використано для з'ясування стану регулювання еколого-компенсаційних правовідносин та для формулювання низки понять - “екологічна шкода”, “компенсація екологічної шкоди”, “форми компенсації екологічної шкоди”, “екологічна відповідальність” тощо. Застосування системно-структурного підходу дозволило визначити місце правових норм про компенсацію екологічної шкоди в системі екологічного права України, виявити їх функціональні зв'язки з іншими елементами правової системи, в тому числі із практикою їх застосування, видами юридичної відповідальності в цій сфері.

Метод аналізу був використаний для дослідження окремих аспектів компенсації шкоди за екологічним законодавством України, а метод синтезу сприяв визначенню загальних особливостей та тенденцій правового регулювання компенсації шкоди, а також систематизації правових ознак компенсації екологічної шкоди за формами, способами, методами. За допомогою історичного методу досліджувалася динаміка розвитку окремих аспектів правового регулювання компенсації екологічної шкоди.

На підставі порівняльно-правового методу здійснено дослідження підходів щодо компенсації шкоди екологічного законодавства України, екологічного міжнародного та європейського законодавства, екологічного законодавства інших країн (Німеччини, Франції, Іспанії, США, Японії, Фінляндії, Швеції, Російської Федерації, Республіки Бєларусь, Республіки Башкортостан). Метод тлумачення правових норм дозволив встановити зміст окремих приписів чинного законодавства у сфері компенсації екологічної шкоди. Комплексне застосування методів абстрагування та моделювання дозволило визначити теоретичні засади побудови моделей правових норм про режими відповідальності за шкоду, заподіяну наколишньому природному середовищу, окремим об'єктам правової охорони.

Науково-теоретичну базу дисертаційного дослідження склали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених. Так, загально-теоретичні питання компенсації шкоди за екологічним законодавством досліджувалися за роботами українських вчених: В.І. Андрейцева, А.В. Анісімової, В.Д. Басая, А.Г. Бобкової, Ю.О. Вовка, А.П. Гетьмана, І.І. Каракаша, С.М. Кравченко, В.В. Костицького, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, Б.Г. Розовського, Н.І. Титової, Ю.С. Шемшученка та інших.

Засади компенсації шкоди за земельним законодавством України розглядалися О.А. Вівчаренком, В.К. Гуревським, П.Ф. Кулиничем, В.В. Носіком, О.О. Погрібним, М.В. Шульгою та іншими. Правові аспекти компенсації шкоди за природоресурсним правом вивчалися В.І. Андрейцевим, Н.В. Єремеєвою, В.Л. Завгородньою та іншими. Проблеми компенсації шкоди за природоохоронним законодавством та законодавством про екологічну безпеку, в тому числі в межах превентивних та запобіжних заходів, заходів захисту екологічних прав громадян, цивільної відповідальності за ядерну шкоду досліджувалися Г.І. Балюк, А.В. Котелевець, С.В. Кузнєцовою, Л.П. Решетник, М.О Фроловим та іншими.

Значний вплив на формування науково-правових засад компенсації шкоди склали роботи радянських та російських вчених-екологів А.І. Бобильова, С.М. Бобильова, С.О. Боголюбова, М.М. Бринчука, М.І. Васильєвої, О.Є. Вилегжаніної, О.К. Голіченкова, О.Л. Дубовик, М.А. Духна, Е.М. Жевлакова, В.І. Івакіна, Б.В. Єрофеєва, О.С. Колбасова, І.О. Краснової, О.І. Крассова, Г.А. Мисник, Г.О. Моткіна, Н.Г. Наришевої, О.В. Новікової, В.В. Петрова, Т.В. Петрової, Г.М. Полянської, Н.Т. Разгельдєєва, Ф.М. Раянова, В.Є. Сизова, Г.П. Сєрова, О.С. Шестерюка, В.М. Яковлева та інших.

Загально-теоретичні засади компенсації шкоди проаналізовані за роботами теоретиків філософії права: Б.О. Кістяківського, В.С. Нерсесянца, Ф.К. Савіньї, теорії і історії держави і права: Р.А. Папаяна, П. Рабіновича, В.Є. Рубаника, Р.Д. Халфіної та інших. Відповідні положення в дисертації сформульовані з урахуванням робіт науковців цивільного права: Д.В. Бобрової, Альберта А. Гонсалеса, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, О.М. Ерделевського, К.Д. Кавеліна, В.В. Луця, М.С. Малеїна, К.П. Побєдоносцева; господарського права О.М. Вінник, В.К. Мамутова; економіки природокористування: Г.О. Білявського, Б.М. Данилишина, А. Ендреса, А. Пігу, В.Я. Шевчука; екології В.Є. Борейка та інших.

Емпіричну основу дослідження склали природоресурсне, природоохоронне та антропоохоронне законодавство, що формує комплексну галузь - екологічне законодавство України, міжнародне, європейське екологічне законодавство, екологічне законодавство інших країн, практика його застосування при регулюванні відносин компенсації екологічної шкоди.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим в українській правовій літературі комплексним монографічним дослідженням актуальних теоретичних проблем компенсації шкоди за екологічним законодавством України, формування і розвитку відповідних відносин у цій сфері.

Наукова новизна дисертації зумовлюється розробкою цілісної концепції міжгалузевого правового інституту компенсації шкоди, що завдається навколишньому природному середовищу, спрямованої на подальший розвиток теорії екологічного права України шляхом формування на його засадах нових і вдосконалення існуючих конструкцій екологічної відповідальності за попередження та ліквідацію (усунення) такої шкоди в межах регулятивних та охоронних правовідносин, вироблення нових правових понять і категорій, внесення науково обґрунтованих пропозицій щодо впорядкування чинного екологічного законодавства України.

У дисертації концептуально обґрунтовуються нові в науковому плані та важливі для практики правозастосування поняття, положення та висновки, які виносяться на захист:

- запропоновано науково-теоретичне поняття компенсації шкоди за екологічним законодавством як якісного процесу реалізації норм екологічного законодавства у сфері позитивної та негативної - екологічної - відповідальності у галузі раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки громадян;

- визначено, що компенсація шкоди за екологічним законодавством - це комплексна правова категорія, яка:

1) базується на системі юридичних принципів (попередження настання екологічної шкоди, “забруднювач платить”, невідворотності відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства);

2) є вихідною правовою ідеєю, деталізуючим чинником свідомої еколого-правової поведінки (прав та обов'язків) відповідного кола осіб - суб'єктів екологічних правовідносин, що належним чином закріплено в міжнародних та національних еколого-правових нормах та реалізується як в регулятивних відносинах у межах позитивної еколого-правової відповідальності, так і в охоронних (захисних) правовідносинах у межах юридичної (негативної) відповідальності;

3) виступає універсальним методом правового регулювання, у межах якого, з одного боку, реалізуються імперативні (владні) вимоги до винних осіб з метою попередити виникнення шкоди та відновити порушений стан навколишнього природного середовища на підставі закону або рішення суду, з іншого - стимулюється та заохочується відповідна автономність осіб врегулювати питання запобігання компенсації шкоди, або ж забезпечити її ліквідацію в досудовому чи в договірному порядку;

4) виступає диференційним чинником, що деталізується у правових положеннях окремих блоків правового регулювання екологічного законодавства з метою попередження та ліквідації шкоди окремим природним ресурсам, довкіллю чи окремим особам, майнові та немайнові права яких порушені (порушуються), а також інтеграційним чинником, здатним об'єднати однотипні правові норми в кодифікованому нормативно-правовому акті типу Закону про компенсацію шкоди за екологічним законодавством (про компенсацію екологічної шкоди);

5) реалізується на засадах Концепції сталого розвитку як сучасна форма взаємодії суспільства і природи;

- обґрунтовано, що компенсація шкоди, завданої довкіллю - це системоутворюючий фактор об'єднання сукупності правових норм позитивної та негативної відповідальності у спеціальному міжгалузевому інституті екологічного законодавства. Таку відповідальність пропонується називати екологічною відповідальністю, способом попередження та ліквідації (усунення) шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, з огляду на виключний компенсаційно відновлювальний, матеріально-фінансовий характер правовідносин, у межах яких вона реалізується. За своїми характеристиками такий вид відповідальності визначається спеціальним по відношенню до інших видів відповідальності (цивільної, адміністративної тощо), виключно компенсаційним (на противагу каральному), та таким, що гарантує оптимальний для суспільного розвитку екологічний правопорядок;

- запропоновано в об'єктивному значенні розглядати екологічну відповідальність за попередження та ліквідацію шкоди, завданої навколишньому природному середовищу як об'єктивацію та інтеграцію еколого-правових норм про компенсацію шкоди, як форму державного попередження та примусу, пов'язану із застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення майнових та немайнових прав потерпілих осіб і стимулювання нормальних екологічних відносин. Така відповідальність базується на загальноюридичному принципі охорони довкілля превентивного та охоронного (захисного) характеру, а норми, що її закріплюють виконують превентивну та компенсаційно-відновлювальну функцію і виступають способом захисту майнових і немайнових прав та законних екологічних потреб та інтересів;

- обґрунтовано пропонується розглядати екологічну відповідальність за попередження і ліквідацію (усунення) шкоди, завданої довкіллю як систему обов'язків осіб, а у випадках виникнення надзвичайних ситуацій природного характеру - держави, зазнати несприятливих наслідків організаційного, майнового характеру, які визначені законодавством, закріплені в санкціях правових норм;

- запропоновано розглядати компенсацію шкоди, завдану довкіллю способом правової охорони, що дозволяє на науковому рівні уточнити поняття, види та форми екологічної шкоди, об'єкти правової охорони, вид відповідальності, відносини в яких вона реалізується, та, яка спільно з іншими економічними чинниками, здатна ефективно впливати на формування спеціальних природоохоронних фондів;

- встановлено, що адаптаційні та гармонізаційні процеси в Україні до міжнародного, європейського екологічного законодавства, екологічного законодавства інших країн зумовлюють розширення меж екологічної відповідальності шляхом встановлення та здійснення зобов'язань щодо попередження та ліквідації передумов виникнення екологічної шкоди у вигляді превентивних, стимулюючих державно-правових, адміністративних заходів по здійсненню природоохоронних капіталовкладень, відновленню порушеного стану довкілля від негативних впливів господарської діяльності, та компенсації завданої шкоди за законом чи рішенням суду;

- обґрунтовано, що шкода, яка заподіюється навколишньому природному середовищу може виступати як елементом екологічного правопорушення, так і наслідком визначених в законодавстві правомірних дій, об'єктом посягання яких є: 1) природні ресурси, що належать власнику чи користувачу, 2) навколишнє природне середовище, як умова життєдіяльності, 3) життя і здоров'я людини у такому середовищі. За характером настання вона є екологічною шкодою, оскільки призводить до: погіршення стану довкілля, природних ресурсів та комплексів, інших природних об'єктів; зменшення або знищення при цьому екологічних майнових чи екологічних немайнових прав та благ; зниження екологічного стану життя і здоров'я людини, втрати вартості майна фізичних і юридичних осіб;

- запропонована класифікація екологічної шкоди: а) з точки зору підстав виникнення - еколого-договірна та еколого-позадоговірна; б) за існуванням у часі - екологічна шкода минула, теперішня та майбутня; в) за територіальним рівнем - об'єктна (місцева), регіональна, національна та транснаціональна; г) за обсягами заподіяних збитків - економічна, екологічна та змішана - еколого-економічна; д) за характером посягання на відповідні екологічні блага - майнова (матеріальна) та моральна;

- виділено правові форми компенсації екологічної шкоди, у межах яких опосередковується: здійснення превентивних заходів, спрямованих на усунення загроз виникнення такої шкоди; здійснення прав потерпілих осіб на захист порушених майнових та немайнових прав та законних інтересів у сфері екології; реалізація обов'язків винних осіб компенсувати завдану екологічно протиправною (в окремих випадках правомірною) поведінкою чи бездіяльністю шкоду наступним об'єктам: природним ресурсам та іншим об'єктам природи, що знаходяться на праві власності чи праві користування у відповідних осіб; життю і здоров'ю та майну громадян; майну юридичних осіб;

- визначено систему загальносоціальних гарантій компенсації екологічної шкоди: 1) державна екологічна політика України із гармонізації екологічного законодавства та впровадження Концепції сталого розвитку за допомогою правових засобів; 2) формування національної Концепції сталого розвитку на засадах екоцентричного підходу, системи економіко-правових засобів у якості екологічних вимог щодо встановлення відповідних обмежень: а) науково обґрунтованих меж вилучення природних ресурсів, шкідливих впливів (факторів) на довкілля; б) оптимальних розмірів екологічних платежів (зборів), страхових платежів, механізмів продажу квот на забруднення; в) спеціальних екологічних фондів для здійснення превентивних природоохоронних заходів та компенсації витрат, пов'язаних із фактами заподіяння екологічної шкоди; 3) оптимальна система державних, самоврядних, виробничих та громадських органів екологічного управління, удосконалення функціонально-правових повноважень у сфері компенсації екологічної шкоди (здійснення екологічного контролю, екологічного аудиту, управління екологічними ризиками, екологічне страхування та ін.); 4) досконала судова система, яка здатна перевести у реальне життя реалізацію правових вимог про компенсацію шкоди з метою захисту прав потерпілих осіб, підвищення ефективності механізму відповідальності за екологічну шкоду, в тому числі шляхом контролю за додержанням законодавства, тлумачення окремих правових положень у цій сфері; 5) впровадження екологічної ідеології з метою переведення на належний рівень стану національної науки, екологічної освіти, культури, виховання відповідальної перед собою та нащадками у справі охорони природи особи;

- запропоновано класифікацію правових норм щодо компенсації шкоди за екологічним законодавством, які формуються в межах природоресурсного, природоохоронного законодавства та законодавства про екологічну безпеку: а) норми про договірні та зобов'язальні (деліктні) засади використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки; б) норми про планування та здійснення превентивних природоохоронних заходів; в) норми про стимулювання належного виконання передбачених компенсаційних заходів; г) норми про створення спеціальних органів та впровадження їх контрольно-наглядових функцій щодо забезпечення суб'єктами господарювання встановлених норм і правил компенсаційного призначення; ґ) норми про компенсаційні за характером збори за забруднення довкілля та за погіршення якості природних ресурсів, утворення екологічних фондів з чітким цільовим призначенням; д) норми про позитивну та ретроспективну відповідальність за екологічним законодавством.

Удосконалено наукові положення про:

- посилення впливу державної екологічної ідеології як системи освітянсько-виховних, наукових, культурних та інших заходів, що спрямована на відновлення звичаєво-традиційних світоглядних уявлень праукраїнців про природне середовище, про місце і відтворювальну роль людини в цьому середовищі;

- спрямування екологічної моделі поведінки праукраїнців як визначального фактору формування традиційного звичаєвого права Київської Руси, права та законодавства інших державних утворень на теренах України на попередження та ліквідацію шкоди природі; стимулювання законодавства радянської доби процесу кодифікації законодавства в сфері компенсації екологічної шкоди, запровадження компенсаційних за характером зборів за забруднення довкілля, формування цільових фондів охорони навколишнього природного середовища, способів компенсації екологічної шкоди, організаційно-функціональних засад стягнення екологічної шкоди, активізації судової практики розгляду зазначених справ, формування юридичних засад екологічної відповідальності;

- формування окремого правового інституту, норми якого набувають характеру спеціальних та формують систему повноважень (прав та обов'язків) і зобов'язань осіб, які здійснюють еколого-небезпечні види господарської діяльності, спроможних завдати шкоду охоронювальним об'єктам та які містяться у різних формах нормативно-правових актів щодо компенсації, порядку встановлення розмірів збитків, процедур стягнення обсягів збитків, інтегруються в системі екологічного законодавства України як міжгалузевий правовий інститут відповідальності за попередження та ліквідацію шкоди, завданої довкіллю;

- порівняльно-правовий аналіз дозволив сформулювати висновки про доцільність подальшої систематизації екологічного законодавства України, правові норми про запобіжні та відновлювальні заходи з метою попередження та ліквідації екологічної шкоди, які доцільно кодифікувати в спеціальному нормативному акті - Законі України про компенсацію шкоди за екологічним законодавством України (про компенсацію екологічної шкоди);

- обґрунтування режиму позитивної відповідальності, що включає в себе виконання запобіжних заходів, які унеможливлюють виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру та режиму негативної відповідальності, що передбачає юридичну відповідальність шляхом виконання фінансових та інших зобов'язань перед потерпілими особами, включаючи передусім ліквідаційні, відновлювальні (відтворювальні) заходи, за завдання екологічної шкоди шляхом вчинення порушення екологічного законодавства (винна поведінка) та, відповідно, джерелом підвищеної небезпеки (відповідальність без вини);

- доповнення вчення щодо гарантій обох режимів відповідальності, в якості яких виступають спеціальні засоби економіко-правового характеру: а) встановлення зборів за забруднення довкілля, інших зборів з метою формування спеціальних фондів охорони навколишнього природного середовища з чітким визначенням режиму їх основного використання - відтворення природних ресурсів та комплексів; б) запровадження екологічного страхування відповідальності та ризиків виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру і формування на його засадах екологічних та інших резервних фондів; в) заходи стимулювання природоохоронних робіт, пільгове кредитування коштів на їх здійснення; г) відшкодування збитків, завданих забрудненням довкілля;

- правові способи забезпечення компенсації екологічної шкоди - це діяльність державних органів, яка спрямована на попередження виникнення та ліквідацію екологічної шкоди з метою досягнення мети і завдань державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини як невід'ємної умови сталого економічного і соціального розвитку України;

- видовий поділ правових способів забезпечення компенсації екологічної шкоди на: 1) превентивність, у межах якого здійснюються: організація та регламентація на дозвільних засадах господарської діяльності, створення об'єктів екологічної інфраструктури; еколого-економічна компенсаційність (фінансування природоохоронних заходів, упровадження збільшених екологічних платежів (зборів), екологічного страхування, а на їх основі - екологічних фондів); еколого-технічна, технологічна інноваційність (забезпечення екосистемної техніки та технологій); освітньо-виховна діяльність, спрямована на недопущення виникнення екологічної шкоди в процесі забезпечення матеріальних потреб суспільства у процесі використання природного середовища; 2) запобіжність (ліквідаційність) нейтралізації (запобігання), відтворення, ліквідації та компенсації завданої довкіллю шкоди шляхом здійснення окремих функцій управління та контролю в цій сфері, включаючи відшкодування екологічної шкоди за позовами державних органів та населення при вчиненні екологічних правопорушень, застосуванні при цьому еколого-економічних методів обчислення розмірів збитків і втрат у сфері використання природних ресурсів тощо.

Отримали подальший розвиток науково-теоретичні ідеї, положення, висновки, рекомендації, зокрема:

- обґрунтувано, що з метою підвищення ефективності діяльності органів державного екологічного контролю та нагляду доцільно посилити їх роль у попередженні та запобіганні екологічної шкоди за рахунок впровадження низки організаційних (спеціальна підготовка фахівців, ефективна співпраця з органами дізнання, прокуратури, суду, залучення громадськості з метою формування готовності суспільства протидіяти екологічним правопорушенням), економічних (матеріально-технічне забезпечення, збільшення розмірів зборів та такс, нормативів стягнення збитків), правових (систематизації нормативно-правових положень про обчислення розмірів відшкодування збитків і втрат у єдиний нормативно-правовий акт типу закону) та інших заходів;

- обґрунтувано, що в системі забезпечувальних (ліквідаційних) заходів екологічної шкоди важлива роль має бути відведена застосуванню відтворювальних заходів, еколого-економічним методам обчислення розмірів збитків і втрат у сфері використання природних ресурсів, шкоди довкіллю, життю і здоров'ю громадян при вчиненні екологічних правопорушень, а також при виникненні надзвичайних ситуацій природного характеру;

- сформульовано положення про те, що з огляду на характерні риси екологічної шкоди, в яких наявні її матеріальна та нематеріальна складова, для визначення розмірів фактичної компенсації в законодавстві про екологічну безпеку доцільно враховувати режими методів економічної та екологічної (еколого-економічної) оцінки збитків при її розрахунку, тобто прямого розрахунку та побічної оцінки, в той час як можлива шкода може включати інвентаризацію екологічно небезпечних об'єктів, визначення ступеня екологічної небезпеки (ризику) і оцінку можливої величини шкоди від аварії, катастрофи, стихійного лиха шляхом екологічного страхування;

- аргументовано, що з метою удосконалення механізму компенсації натуральної шкоди доцільно впровадити, особливо в природоресурсне законодавство: 1) метод елімінірування факторів; 2) метод емпіричних залежностей; 3) комбінований метод; 4) метод прямого розрахунку збитків;

- обґрунтовано висновок, що в природоресурсному законодавстві чітко окреслюються витратний, таксовий, розрахунковий, нормативний методи (способи) компенсації екологічної шкоди, які, на відміну від натурального способу, називаються грошовими способами, та можуть застосовуватися комплексно, що дозволяє фактично пов'язати їх з грошовими стягненнями, які запроваджуються державними органами для обчислення розмірів економіко-екологічної шкоди. Пріоритетним серед них є витратний метод, який можна визначити з позицій, що це визначений законодавством: 1) спосіб компенсації суспільних витрат на здійснення природоохоронних заходів по освоєнню нових природних ресурсів та на забезпечення безпечного для життя та здоров'я довкілля, який реалізується у межах регулятивних правовідносин шляхом здійснення зобов'язань особами, які задовольняють свої господарські потреби у природних ресурсах порушенням паритету приватних та публічних інтересів у природних ресурсах, які мають суспільне значення; 2) спосіб компенсації втрат, що виникають унаслідок забруднення навколишнього природного середовища, окремих його компонентів, природних ресурсів, їх знищенням, засміченням та іншим погіршенням їх якості, який здійснюється особами, що вчинили екологічні правопорушення та зобов'язані привести природні ресурси у стан, необхідний для їх використання за їх основним призначенням або компенсувати втрати на їх відновлення державою; 3) спосіб компенсації майнових та немайнових втрат зобов'язаними особами унаслідок порушення екологічних прав громадян;

- запропоновано власний підхід до розуміння таксового способу, який залишається важливим засобом охорони об'єктів природи, у зв'язку з чим назріло питання уніфікації правових норм, які його передбачають, з метою удосконалення існуючого механізму компенсації шкоди, ліквідації прогалин у механізмі правового регулювання, таких як запровадження державно-правових таксових стягнень за знищення рибних ресурсів забороненими знаряддями лову, за самовільний забір піску при намиванні берегових ліній тощо;

- на підставі порівняльного аналізу законодавства для оцінки нематеріальної частини екологічної шкоди підтримано пропозицію використовувати в природоохоронному праві побічні методи: а) метод формування вартості шкоди на основі складу витрат на запобігання шкоди навколишньому середовищу; б) метод врахування транспортних витрат; в) спосіб гедоністичного формування ціни; г) метод опитування населення про природний об'єкт і його значення для суспільства і людини;

- аргументовано, що розрахунковий метод обчислення екологічної шкоди є найбільш виваженим при сучасному визначенні її обсягів у всьому екологічному законодавстві, однак прийняття спеціальних методик розрахунку шкоди викликає складність процесу обчислення всіх елементів збитків, неможливість визначити одразу характер та об'єм усіх наслідків завданої шкоди, тому застосування методик на практиці не завжди забезпечує реалізацію принципу повної компенсації шкоди, оскільки вартість робіт по відновленню порушеного стану природних ресурсів може значно перевищити розмір стягнень, що обчислюються за методиками.

На відміну від останнього, нормативний метод обчислення шкоди, завданої екологічним правопорушенням не достатньо досліджений, обґрунтований та досконалий, тому на перспективу пропонується кратність перевищення нормативів зборів за забруднення навколишнього природного середовища та за погіршення якості природних ресурсів покласти в основу адміністративно-правового порядку стягнення штрафів за вчинення екологічних правопорушень, збільшивши такі штрафи у десятки, можливо в сотні разів та застосовувати їх до юридичних осіб - великих підприємств та їх об'єднань, що здійснюють екологічно небезпечну діяльність.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розширенні науково-практичної бази еколого-правових галузевих досліджень, зокрема, у застосуванні міждисциплінарних підходів до пізнання сутності екологічної відповідальності за попередження та ліквідацію шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу. Одержані результати можуть бути використані: в подальших науково-теоретичних дослідженнях, в тому числі при створенні сучасної загальної теорії компенсації екологічної шкоди; при визначенні напрямів подальшого розвитку теорії екологічного права в цілому та його загальної частини (зокрема, дослідження та моделювання юридичних засобів відповідальності за екологічним законодавством); у доопрацюванні та удосконаленні чинного екологічного законодавства як в частині загальних положень про юридичну відповідальність у сфері екології, так і в частині правового регулювання цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну окремим природним ресурсам чи навколишньому природному середовищу, що є переважно об'єктами публічного інтересу; у практиці правозастосування з метою подолання існуючих проблем розуміння співвідношення понять компенсації та відшкодування екологічної шкоди; у навчальному процесі при викладанні дисциплін “Екологічне право”, “Земельне право”, спецкурсу “Юридична відповідальність за екологічним законодавством України”, підготовці відповідних підручників, посібників та методичних рекомендацій.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформовані теоретичні положення, висновки та пропозиції одержані авторкою у результатів вивчення та аналізу більше 600 наукових і нормативно-правових джерел, матеріалів природоохоронної, правоохоронної та судової практики.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації, висновки та рекомендації обговорювалися і були схвалені на засіданнях кафедри трудового, земельного і екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження використовувалися в науково-педагогічній діяльності, при читанні курсів “Екологічне право”, “Право екологічної безпеки”, спецкурсів спеціалізації “Земельне і екологічне право” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Окремі положення дисертації доповідалися на: Науково-практичній конференції за міжнародною участю “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (29 травня 2002 р., м. Київ); Міжрегіональній науково-практичній конференції “Забезпечення екологічної безпеки - обов'язок Української держави” (24-25 вересня 2004 р., м. Івано-Франківськ); Міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (28-29 травня 2004 р., м. Київ); Міжнародному круглому столі “Екологічний кодекс України: міфи та реальність”(12-13 травня 2005 р., м. Київ); ХІІ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (9-10 лютого 2006 р., м. Львів); І Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (24-25 лютого 2006 р., м. Одеса); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку”(17-18 березня 2006 р., м. Луцьк); Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (28 квітня 2006 р., м. Івано-Франківськ); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (2-3 червня 2006 р., м. Луцьк); IV Всеукраїнській науковій конференції правників-початківців “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави”, присвяченій пам'яті видатних учених-юристів П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчикова (10-11 листопада 2006 р., м. Одеса); Міжнародній науковій конференції молодих учених “П'яті осінні читання” (27-28 жовтня 2006 р., м. Хмельницький); I Міжнародній науково-практичній конференції студентів і молодих вчених “Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти” (8-9 грудня 2006 р., м. Суми); ХІІІ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (8-9 лютого 2007 р., м. Львів); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та здобувачів “Сучасні проблеми юридичної науки та практики” (2007 р., м. Харків); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Поєднання публічно-правових та приватно-правових механізмів регулювання господарських відносин” (19-20 жовтня 2007 р., м. Івано-Франківськ); Міжнародній науково-практичній конференції “Екологічне законодавство України: стан та перспективи розвитку” (грудень, 2007 р., м. Харків); І-ій Міжнародній науково-практичній конференції “Еколого-правові та соціально-правові проблеми розвитку гірничодобувної галузі” (28-30 травня 2009 р., м. Дніпропетровськ).

Публікації. Кандидатська дисертація на тему "Гарантії реалізації права громадян на екологічну інформацію" була захищена в 1997 році, її матеріали у тексті докторської дисертації не використовувалися. Основні положення та результати дисертації викладені в: монографії “Компенсація шкоди за екологічним законодавством України (теоретико-правові аспекти)” - К., 2008. - 439 с.; 22 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, включених до переліків, затверджених ВАК України; матеріалах 17 тез науково-практичних, науково-методологічних конференцій, семінарів та круглих столів.

Структура роботи обумовлена метою, завданням, об'єктом і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на сімнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 419 сторінок, з них основного тексту - 349 сторінок. Список використаних джерел включає 631 найменування і займає 69 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, обраної для дослідження; визначаються мета та завдання роботи, методологічна та теоретична основа дослідження, його об'єкт і предмет; сформульовані положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів; висвітлюється їх теоретичне та практичне значення, апробація та форми впровадження в законотворчу та практичну діяльність.

Розділ 1 “Доктрина компенсації шкоди за екологічним законодавством” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття компенсації шкоди за екологічним законодавством” подається загальна характеристика компенсації шкоди як категорії, що використовується різними науками, однак її практичне застосування притаманне правовим наукам. Юридичні ознаки компенсації шкоди за екологічним законодавством дисертантка характеризує за допомогою ознак, встановлених соціальною екологією, економікою природокористування та узагальнено визначає її як якісний процес реалізації нормами екологічного законодавства позитивної та негативної відповідальності у галузі раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки громадян.

Дослідження визначення місця категорії компенсації шкоди в екологічному законодавстві дозволило встановити її юридичну природу, передусім як одного з основних принципів у відповідній галузі та одну із функцій екологічного права. Аналіз компенсації шкоди як принципу дозволяє деталізувати поведінку (права та обов'язки) стимулюючого характеру певного кола осіб - суб'єктів еколого-правових відносин, та розглядати її як системоутворюючий фактор об'єднання відповідної сукупності правових норм у інституті відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства. Функціональне призначення правових норм про компенсацію шкоди дозволяє розглядати її як змішаний метод правового регулювання екологічних правовідносин, як спосіб (гарантію) захисту прав та засіб відповідальності, як диференційний чинник, що деталізується у правових положеннях окремих блоків правового регулювання екологічного законодавства, як вихідну правову ідею, яка дозволяє на науковому рівні визначити поняття, види та форми екологічної шкоди, об'єкти правової охорони тощо.

Зауважено, що екологічна шкода, яка підлягає компенсації, може й не бути необхідним елементом екологічного правопорушення, а бути наслідком визначених у законодавстві правомірних дій, однак об'єктом посягання яких є природні ресурси, що належать власнику чи користувачу, навколишнє природне середовище, як умова життєдіяльності, життя і здоров'я людини у цьому середовищі, тобто, внаслідок її виникнення існує вплив на все суспільство в цілому та на майбутні покоління. Екологічна шкода - це погіршення стану довкілля, окремих природних ресурсів та комплексів, інших природних об'єктів, однак яка не впливає на приватні інтереси конкретних осіб у загальноприйнятому їх розумінні. Тому, у випадку заподіяння такої шкоди жодна особа не може мати привласницького інтересу, на якому б ґрунтувалася позовна заява проти правопорушника про компенсацію шкоди, оскільки шкода завдається об'єктам, які не належать нікому, або об'єктам, які належать всьому суспільству. Внаслідок цього екологічна шкода не може бути включена й до складу деліктного права, так як вона не впливає на будь-яке приватне право. Водночас вона не може виступати й проміжною категорією, однак може бути як майновою - у випадках, якщо вона впливає на індивідуалізовані об'єкти, що перебувають у власності (наприклад, природні ресурси державної чи іншої форми власності), так і немайновою - у випадках, коли шкода заподіюється нематеріальним законним правам та інтересам людини. Основними складовими її можуть виступати: реальні збитки, додаткові втрати, упущена вигода (неодержані доходи), моральна шкода.

На забезпечення юридичних засад компенсації екологічної шкоди має спрямовуватися система загальносоціальних гарантій: виважена державна екологічна політика України щодо гармонізації екологічного законодавства по впровадженню Концепції сталого розвитку; оптимальна система органів екологічного управління та удосконалені функціонально-правові повноваження у цій сфері; досконала судова система, яка має перевести у реальне життя реалізацію правових вимог про компенсацію шкоди з метою захисту прав потерпілих осіб, підвищення ефективності механізму відповідальності за екологічну шкоду, тлумачення правових положень у цій сфері; відповідна екологічна ідеологія, яка має перевести на належний рівень стан національної науки, екологічної освіти, культури, виховання з метою формування відповідальної перед собою та нащадками у справі охорони природи особи.

У підрозділі 1.2. “Правові форми компенсації шкоди за екологічним законодавством” проаналізовані своєрідні елементи єдиної системи процесів оплати понесених суспільством втрат від здійснення превентивних природоохоронних заходів та компенсації шкоди, заподіяної від техногенного та природного впливу небезпечних факторів. На засадах проведеного дослідження здійснено наукову класифікацію правових форм компенсації шкоди за екологічним законодавством: 1) у залежності від виду та стану суспільних екологічних правовідносин: а) компенсація шкоди у межах договірних екологічних правовідносин, в тому числі компенсація шкоди у межах регулятивних відносин (реалізація принципу “забруднювач та користувач платить”, відповідальності держави), та б) компенсація шкоди у межах позадоговірних (деліктних) екологічних правовідносин, в тому числі компенсація шкоди у межах охоронювально-відновлювальних (захисних) правовідносин (у межах відносин юридичної відповідальності). У межах першої групи правовідносин може бути забезпечено компенсацію за порушення істотних умов договорів природокористування (оренди природних ресурсів, їх концесії, угод про розподіл продукції, про встановлення земельного, лісового, водного сервітутів тощо), а також компенсацію шкоди у межах еколого-страхових та інших еколого-правових відносин (наприклад, компенсацію шкоди у межах еколого-інформаційних відносин). Крім цього, до цієї групи може входити компенсація екологічної шкоди з метою забезпечення принципів “забруднювач і користувач платить” та відповідальності держави, оскільки впровадження вимог щодо забезпечення превентивних, природоохоронних по своїй суті, заходів її попередження базується на публічно-правовому суспільному договорі, що пройшов об'єктивацію в еколого-правових нормах. У межах другої групи правовідносин може бути забезпечена компенсація шкоди у разі виникнення шкоди внаслідок надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру;

2) у залежності від об'єктів, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства: а) компенсація шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу; б) компенсація шкоди, заподіяної природним ресурсам та іншим природним об'єктам, що знаходяться у віданні власників та користувачів; в) компенсація шкоди, заподіяної здоров'ю фізичних осіб та майну фізичних і юридичних осіб внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;

3) залежно від різновидів екологічної відповідальності: компенсація еколого-економічної шкоди; компенсація майнової екологічної шкоди; компенсація моральної екологічної шкоди;

4) залежно від поведінки осіб, які заподіяли таку шкоду: компенсація шкоди, заподіяної порушенням вимог раціонального використання природних ресурсів; компенсація шкоди, заподіяної порушенням вимог охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки; компенсація екологічної шкоди, заподіяної правомірними діями; компенсація екологічної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

На правову характеристику правових форм компенсації екологічної шкоди певним чином впливають критерії: а) зміни стану навколишнього природного середовища, які можуть вважатися негативними лише у тому випадку, коли вони викликані фізичними, біологічними чи хімічними факторами небезпечного впливу на довкілля, до яких можливо застосувати нормативи. Вирішення питання про те, чи є конкретні зміни негативними, може ґрунтуватися на концепції якості навколишнього природного середовища, згідно з якою така якість знижується, коли це призводить до неможливості надавати певні послуги або отримувати певні корисні властивості природних об'єктів, які мали місце до заподіяння шкоди; б) тяжкості наслідків, яка повинна визначатися за стандартами якості довкілля, визначеними у законі або в технічних нормативах. При будь-якій тяжкості видається нерозумним виключати відповідальність за екологічну шкоду, що за своєю природою не може бути оцінена (непоправна шкода), як це має місце у деяких міжнародних конвенціях, коли це призводить до того, що за найбільш серйозні випадки заподіяння шкоди навколишньому середовищу ніхто не несе відповідальності; в) обсягів відповідальності. Екологічна шкода - це шкода навколишньому природному середовищу, яке утворюють природні ресурси та взаємозв'язки між ними, середовищу, в якому об'єкти приватної і публічної власності, так само як і об'єкти, що не належать нікому, розглядаються у своїй нерозривній сукупності. Тому критерії, що використовуються для визначення обсягу відповідальності у деліктному праві і ґрунтуються на визначенні об'єктів права власності, яким завдана шкода видаються такими, що не цілком можуть бути застосовані. Видається необхідним застосування широкого підходу у питаннях так званої доктрини “публічної довірчої власності”, який би охоплював усі природні ресурси, що знаходяться на території держави та утворюють єдину публічну власність.

У підрозділі 1.3. “Наукові підходи до питань розвитку правового інституту компенсації шкоди за екологічним законодавством” проведено дослідження кількох періодів формування правових засад компенсації екологічної шкоди на теренах України. Встановлено, що в основі формування людини розумної у її відношенні до природи як до середовища свого існування лежать звичаї, релігійні канони, морально-етичні догми, а традиційна поведінка обов'язково включала в себе додержання заборонених віруваннями дій, які могли заподіяти шкоду окремим ресурсам чи їх частинам, викликати негативні природні явища чи заподіяти шкоду самій людині. Однак, такі уявлення зазнали кардинальних змін внаслідок споживацького ставлення до природи та її ресурсів шляхом застосування досягнень науково-технічного прогресу. Моделі поведінки, що були визначальними в традиційному звичаєвому праві, залишилися мало відображеними в нормах формально-визначених джерел права, де перевага віддавалася карним, рідше компенсаційним, санкціям, спрямованим на захист природних ресурсів як об'єктів права власності.