Формування та реалізація державної політики України щодо закордонного українства

Доведено, що нинішню українську закордонну громаду, з точки зору державного управління, умовно можна розділити на три складові:

- західна українська діаспора;

- східна українська діаспора;

- громадяни України, котрі постійно проживають поза межами історичної батьківщини.

Обгрунтовано, що особливості кожної зі складових закордонного українства мають бути враховані при розробці державних програм, планів роботи центральних органів виконавчої влади тощо. Державна політика щодо закордонного українства загалом має бути спрямована на сприяння добровільній інтеграції українців у суспільства країн проживання, з можливістю задовольняти власні культурно-інформаційні та освітні потреби, підтримку різноманітних зв'язків з Україною, залучення іноземних інвестицій в Україну, лобіювання інтересів нашої держави в країнах поселення. При цьому, з урахуванням особливостей кожної зі складових закордонного українства, вона має передбачати:

- стосовно західної діаспори: підтримку спільних культурницьких програм, сприяння освітнім проектам та роботі з молоддю, залучення її потенціалу для вирішення проблем східної української діаспори та трудових мігрантів;

- щодо східної діаспори: створення відповідної правової бази захисту прав та інтересів українців як меншин у країнах поселення. Зокрема, шляхом укладення міжурядових та міжвідомчих угод, створення міжурядових комісій тощо; сприяння в розвитку україномовних засобів масової інформації та закладів освіти; підтримки проектів національно-культурних товариств; нала-
годження контактів з організаціями західної української діаспори та України;

- по відношенню до трудової міграції: сприяння у легалізації, шляхом унормування цієї проблеми на міждержавному рівні; підтримка освітніх та інформаційних програм громадських організацій українців; вирішення соціальних питань трудових мігрантів в частині пенсійного забезпечення тощо.

У четвертому розділі - “Механізми формування та здійснення державної політики історичної батьківщини щодо співвітчизників за кордоном: зарубіжний досвід” - проаналізовано зарубіжний досвід (на прикладі країн Центральної та Східної Європи, а також країн колишнього СРСР) механізмів формування та імплементації державної політики щодо співвітчизників за кордоном, досліджено міжнародну нормативно-правову базу у сфері захисту етнічних меншин.

Зазначено, що поняття “діаспора” та “національна меншина” не тотожні, оскільки терміном “національна меншина” визначають конкретну етнічну групу в конкретній країні, тоді як консолідація діаспори переважно виходить за межі окремих держав і набуває організаційних форм. Однак, правового визначення терміна “діаспора” нині не існує.

Наступним кроком стало прийняття 10 листопада 1994 р. Комітетом міністрів Ради Європи Рамкової конвенції про захист національних меншин, відкритої до підписання державами-членами Ради Європи. В жовтні 2008 р. в Італійському м. Больцано були проголошені Рекомендації з питань національних меншин у міждержавних відносинах, які отримали назву Больцанівські рекомендації. В них йде мова про принципи підтримки діаспор (меншин в інших державах) з боку історичних батьківщин, адже “для держави може становити інтерес - навіть бути конституційно закріпленим обов'язком - надання представникам національних меншин, що проживають в інших державах, підтримки на основі етнічних, культурних, мовних, релігійних, історичних або будь-яких інших зв'язків”.

Показано, що упродовж десятиліть багато держав напрацювали власний досвід організації співпраці зі співвітчизниками за кордоном. Останніми роками такі напрацювання набули і пострадянські країни. Саме досвід сусідніх з Україною держав може бути найбільш цікавим і прийнятним для наших умов. Однак, не варто нехтувати і практикою інших країн.

Визначено, що існує декілька моделей діаспоральної політики: патерналістська (захист прав співвітчизників за кордоном), репатріаційна (сприяння поверненню на історичну батьківщину) та комбінована (використання потенціалу діаспори для розв'язання проблем історичної батьківщини). Кожна з них має свої переваги та недоліки і тією чи іншою мірою може бути корисною для нашої держави.

Обґрунтовано, що перед українською державою закономірно постає питання вибору власної моделі політики щодо закордоного українства. З огляду на це доводиться, що такою моделлю може бути патерналістська (прагматична) можель співпраці історичної батьківщини зі співвітчизниками за кордоном.

У п'ятому розділі - “Державне регулювання взаємодії України із закордонним українством та шляхи його удосконалення” - висвітлено основні механізми державного регулювання зв'язків України із закордонним українством, сформульовано пріоритетні завдання щодо оптимізації нормативно-правової бази та накреслено шляхи реформування організаційно-функціональної структури державної політики у сфері взаємодії з українською громадою за кордоном.

Визначено, що “державне регулювання” означає окреслення правових меж в тому чи іншому аспекті державної політики щодо закордонного українства. Під терміном “взаємодія” слід розуміти співпрацю, взаємовпливи, контакти між Україною та закордонним українством чи його складовими.

Показано, що ефективність взаємодії України з багатомільйонною українською громадою за кордоном залежить від багатьох чинників, зокрема, наявності відповідної правової бази, дійових механізмів її впровадження та матеріально-технічного забезпечення.

Комплекс механізмів державного регулювання реалізації політики щодо закордонного українства ми розуміємо як систему правових і організаційних засобів, важелів, методів і стимулів, за допомогою яких держава унормовує взаємини між Україною та українцями зарубіжжя. Запропонований комплекс механізмів реалізації державної політики щодо закордонного українства охоплює науково-методичне, інформаційне, правове, організаційно-адміністративне та фінансове забезпечення.

Констатується, що попри те, що згадка про українців, які проживають за межами України вперше з'явилася ще в Декларації про державний суверенітет, формування нормативно-правової бази та управлінсько-адміністративної системи чи окремих елементів системи співпраці з українською діаспорою фактично розпочалося лише наприкінці 1995 - на початку 1996 років. До того часу взаємодія з українцями за кордоном відбувалася винятково на рівні громадських організацій, основною з яких було Товариство “Україна” (нині - Товариство “Україна - Світ”).

Ініціатором, основним розробником та координатором виконання першої в історії нашої країни спеціальної Державної програми “Українська діаспора на період до 2000 року”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 22 січня 1996 р., виступало Міністерство України у справах національностей та міграції, в структурі якого функціонував відділ у справах української діаспори. В ході чергової реорганізації системи органів виконавчої влади, у вересні 1996 р. Міннацміграції було перетворено на Державний комітет у справах національностей та міграції, в структурі якого вперше для організації роботи з українською діаспорою було створено окремий підрозділ - Управління у справах української діаспори. Це сприяло запровадженню системних підходів до здійснення відповідної роботи у загальнодержавних масштабах.

Рис.1. Організаційно-функціональна структура державного регулювання зв'язків із закордонним українством

З метою координації діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, залучення наукових установ і творчих організацій, громадських об'єднань до співробітництва з українською діаспорою та виконання Державної програми “Українська діаспора на період до 2000 року” Кабінет Міністрів України постановив утворити Міжвідомчу координаційну раду з питань співробітництва з українською діаспорою (далі - Міжвідомча рада).

Упродовж 1996-1999 років відбувалися щорічні засідання Міжвідомчої ради, на яких причетні до даної сфери структури звітували про виконану роботу. Попри представницький персональний склад та визнання рішень Міжвідомчої ради обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, її статус не передбачав наявності постійно діючого виконавчого апарату з відповідними організаційно-розпорядчими повноваженнями, що унеможливлювало практичну координацію міжвідомчої взаємодії та не сприяло ефективному втіленню в життя прийнятих рішень.

Показано, що з відновленням у червні 2008 р. Міжвідомчої координаційної ради з питань забезпечення розвитку зв'язків із закордонними українцями спостерігається тенденція до повторного застосування застарілого досвіду без урахування його малої ефективності на тлі відсутності стабільної політики Української держави щодо української діаспори. В структурних підрозділах органів центральної виконавчої влади, що співпрацюють з українською діаспорою й найбільше залучені до виконання заходів Національної програми “Закордонне українство” на період до 2005 р. (МЗС, Держкомнацрелігій, МОН, МКТ) не набереться й 10 штатних співробітників, які безпосередньо відповідають за цю ділянку роботи.

Нині основну частину нормативно-правової бази щодо співробітництва із закордонним українством становлять: Конституція України (ст. 12); “Національна концепція співпраці із закордонними українцями” (13.10.2006, Указ № 875); Закон України “Про правовий статус закордонних українців” (2004 р.); “Державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року” (Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.2006, № 1034); “Програма облаштування осіб з числа закордонних українців, що повертаються в Україну, на період до 2010 року” (Постанова Кабінету Міністрів України від 17.11.2004, № 1573); Указ Президента України № 972/2007 від 15.10.2007 Про розвиток зв'язків з українцями, які проживають за межами України, щодо збереження, захисту та популяризації культурних надбань українства у світовому цивілізаційному просторі.

Обґрунтовано, що загалом вона визначає принципові підходи щодо співпраці із закордонним українством: створення організаційно-правових засад співробітництва з українською діаспорою, налагодження духовно-культурного взаємообміну, забезпечення освітніх потреб української діаспори, розвиток соціально-економічного співробітництва, сприяння добровільному поверненню українців на історичну батьківщину. Разом з тим, відсутнє цілісне уявлення про її концептуальні засади, стратегічні та тактичні завдання, а відтак - про шляхи і засоби їх досягнення. Подеколи ці документи мають декларативний характер і не кореспондуються між собою.

Наголошено, що одним із дійових механізмів, що сприяє реалізації прав українських громад (національних меншин у країнах проживання), є змішані міжурядові комісії з питань національних меншин. Нині діє три такі комісії: Змішана українсько-угорська комісія з питань забезпечення прав національних меншин; Двостороння українсько-словацька комісія з питань національних меншин, освіти і культури; Змішана міжурядова українсько-румунська комісія з питань забезпечення прав національних меншин. Всі вони були утворені в рамках підписаних двосторонніх угод. Діяльність цих комісій, з одного боку, сприяє виконанню Україною своїх зобов'язань у сфері захисту прав національних меншин, зміцненню позитивного іміджу держави на міжнародній арені, а з іншого, - допомагає проводити протекціоністську політику стосовно співвітчизників, які перебувають за кордоном, з метою задоволення їх національно-культурних та мовних потреб.

Обґрунтовано, що одним із ефективних шляхів розвитку взаємодії з українською діаспорою могли б стати розроблення та реалізація спеціальних програм співробітництва між областями України та відповідними адміністративно-територіальними одиницями держав проживання українців. Водночас варто активізувати встановлення шефства областей нашої держави над українськими громадами зарубіжжя та формувати інформаційний комп'ютеризований банк даних про їхні нагальні потреби.

Існує необхідність визначення статусу та місця Всесвітнього форуму українців в системі взаємодії України з українцями за кордоном.

Обґрунтовано, що, виходячи з іноземного досвіду, коли державну політику щодо діаспори здебільшого реалізують спеціально утворені (спеціально уповноважені) органи (Азербайджан, Угорщина, Болгарія, Словаччина, Румунія), або потужні підрозділи Міністерства закордонних справ (Російська Федерація, Польща, Франція) в сучасних умовах як розроблення, так і реалізація державної політики щодо закордонного українства потребує утворення спеціалізованого центрального органу виконавчої влади, який здійснював би весь комплекс управлінських функцій у сфері співпраці із закордонними українцями.

За таких умов посилення співпраці із закордонним українством покращить не лише ситуацію в цій сфері етнополітики, а й імідж України як у середовищі діаспори, так і світової спільноти.

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження підтвердило висунуту наукову гіпотезу про те, що державна політика стосовно закордонного українства є важливою складовою етнополітики країни й державного управління загалом, а потреба в його вдосконаленні актуалізується в контексті розвитку міжнародного співробітництва, необхідності залучення потенціалу закордонного українства до Українського державотворення.

У результаті комплексного наукового дослідження проблеми формування та реалізації державної політики щодо закордонного українства запропоновано концептуальну модель, визначено механізми та пріоритетні напрями вдосконалення цієї політики з використанням міжнародного, насамперед, сусідніх з Україною держав, досвіду організації співпраці історичної батьківщини зі співвітчизниками за кордоном.

На основі здійсненого дослідження були сформульовані такі висновки і рекомендації:

1. Аналіз наукових джерел за проблемою дослідження засвідчив, що вона досі не стала предметом спеціального наукового вивчення, з точки зору державного управління. Окремі роботи, присвячені цій проблематиці, були зосереджені здебільшого на вивченні взаємозв'язків у системі Україна - закордонне українство на прикладі українських громад в окремих країнах, стосувалися українських меншин як об'єктів державної політики в країнах проживання тощо. Отже, попри наявність значного масиву публікацій, присвячених різним аспектам життя та діяльності українців за кордоном, переважно в окремих країнах, проблеми становлення та перспективи розвитку державної політики України щодо закордонного українства висвітлювалися фрагментарно.

2. Нинішню українську закордонну громаду, з точки зору державного управління, умовно можна розділити на три складові:

- західна українська діаспора;

- східна українська діаспора;

- громадяни України, котрі постійно проживають поза межами історичної батьківщини.

Запити, проблеми, інтереси та очікування кожної з цих складових закордонного українства суттєво різняться й потребують специфічних управлінських підходів. Це пов'язано як з особливостями формування, так і умовами проживання в країнах поселення представників кожної з них. Зокрема, східна діаспора та трудова міграція існують за недостатньої нормативно-правової бази своєї діяльності, що потребує відповідних дій з боку України. Крім того, більшість громадських організацій не мають достатньої фінансової та матеріально-технічної бази. При цьому для громадського руху характерні відносна нечисленність та розрізненість, подеколи, невміння працювати разом.

Відтак, існує потреба визначення пріоритетів у роботі з закордонним українством. Обґрунтовано чотири пріоритетні напрямки співпраці із закордонним українством, якими мають стати: активізація роботи щодо створення необхідної для забезпечення прав закордонних українців нормативно-правової бази, зокрема шляхом укладання двосторонніх чи багатосторонніх міждержавних, міжурядових та міжвідомчих угод; підтримка українських громад в сусідніх з Україною державах; сприяння у задоволенні освітніх, інформаційних та культурницьких потреб закордонних українців (надання допомоги в організації та діяльності закладів освіти, всіляка підтримка видань, започаткування в мережі Інтернет інформаційного сервера тощо); робота з молоддю.

3. Державна політика щодо закордонного українства - це система принципів, послідовних заходів держави, що передбачає свідому і цілеспрямовану співпрацю з українськими громадами і окремими особами за кордоном - громадянами інших держав або особами без громадянства, та країнами їхнього перебування з метою: розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України та зміцнення їхніх зв'язків з історичною батьківщиною; забезпечення прав та інтересів закордонних українців; створення необхідних умов для збереження, розвитку та виявлення ними власної національної самобутності; сприяння добровільній інтеграції закордонних українців у суспільства країн проживання; налагодженні плідної співпраці українського суспільства із закордонними українцями, створення умов для залучення і ефективного використання інтелектуального, духовного та економічного потенціалу закордонного українства в процесі Українського державотворення; підвищення позитивного міжнародного іміджу України.

4. Враховуючи умови формування та сучасний стан української громади за кордоном та етнічну структуру українського суспільства, під поняттям “закордонне українство” слід розуміти: громадян інших держав, осіб без громадянства українського етнічного походження, або походження з України та громадян України, які постійно перебувають поза межами нашої держави. Включення до цього поняття вихідців з України - не українців за етнічним походженням пов'язано, з одного боку, з тим, що Україна конституційно проголосила прагнення до утворення української політичної нації, а з іншого - з тим, що на території нашої держави проживають чотири етноси, етногенез яких відбувався у межах нинішніх державних кордонів України і які не мають історичних батьківщин поза межами нашої країни.

5. У результаті вивчення зарубіжного, зокрема європейського, досвіду, встановлено, що значення державного регулювання співпраці зі співвітчизниками за кордоном, як складової державної етнополітики зростає.

Результати аналізу теорії та практики цієї політики сусідніх з Україною держав дають підстави стверджувати, що більшість з них майстерно використовують власні діаспори як потужний засіб впливу в інтересах історичних батьківщин. До того ж деякі країни зробили співпрацю зі співвітчизниками за кордоном наріжним каменем зовнішньої політики. Їм притаманна добра спланованість, системність, масштабність, інтенсивність і агресивність, великі обсяги фінансування і належна кадрова забезпеченість. При цьому робота з діаспорою досить жорстко централізована, виходячи з того, що ідеологія співпраці зі співвітчизниками за кордоном має бути лише державною. Форми реалізації цієї політики можуть бути різноманітними, засоби і методи для досягнення мети відрізнятися в залежності від груп та категорій населення, на які впливають, але суто в рамках офіційно прийнятої ідеології співпраці. Іноземний досвід свідчить - державну політику щодо діаспори здебільшого реалізують спеціально утворені, або спеціально уповноважені органи.

6. Здійснений аналіз доводить, що існує потреба у формуванні чіткої політики щодо закордонного українства, її концептуальних засад, пріоритетів та механізмів, здійснення якої сприятиме забезпеченню прав закордонних українців, залученню досвіду та потенціалу закордонного українства до процесів державотворення в Україні, зупинить або принаймні ослабить асиміляційні процеси в їхньому середовищі. З'ясовано, що в умовах незалежності в Україні загалом сформовано принципові підходи щодо співпраці із закордонним українством. Упродовж 90-х років минулого століття було визначено основні напрямки державної політики щодо українців за кордоном (створення організаційно-правових засад співробітництва з українською діаспорою, налагодження духовно-культурного взаємообміну, забезпечення освітніх потреб української діаспори, розвиток соціально-економічного співробітництва, сприяння добровільному поверненню українців на історичну батьківщину), почала формуватися законодавча база.

Разом з тим, за результатами дослідження встановлено, що в Україні досі відсутня чітка концепція державної політики щодо закордонного українства, а відтак - дотепер ще не створено адекватної цілісної нормативно-правової бази та системи управління у сфері співпраці з українцями зарубіжжя. Не зовсім чітка визначеність цілей і пріоритетів державної політики щодо закордонного українства стоїть на заваді створення ефективного інституційно-організаційного механізму управління цією сферою.

Існує нагальна потреба визначення статусу та місця Всесвітнього форуму українців в системі взаємодії України з українцями за кордоном.

7. На основі узагальнення міжнародного, насамперед, європейського досвіду організації співпраці історичної батьківщини зі співвітчизниками за кордоном, запропоновано взяти за основу комбіновану (прагматичну) модель політики історичної батьківщини стосовно співвітчизників за кордоном як концепутальну модель політики України щодо закордонного українства;

8. Доведено, що в сучасних умовах як розроблення, так і реалізація державної політики щодо закордонного українства потребує утворення спеціального центрального органу виконавчої влади, який здійснював би весь комплекс управлінських функцій у сфері співпраці з українцями за кордоном. Адже причетні нині до цієї сфери державної політики центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності почасти дублюють один одного, а Положення про них слабо кореспондуються між собою. Цей орган мав би продукувати та координувати реалізацію державної політики щодо закордонного українства в усіх сферах, формувати інформаційний комп'ютеризований банк даних про їхні нагальні потреби забезпечувати функціонування чинних та ініціювати утворення нових змішаних міжурядових комісій з питань забезпечення прав національних меншин, організовувати роботу Національної комісії з питань закордонних українців.

9. Обґрунтована необхідність підготовки кадрів для використання у сфері взаємодії з закордонним українством; оскільки поодинокі спеціальні курси, що їх викладають у деяких вищих навчальних закладах, зорієнтовані переважно на науковців, які досліджують проблематику закордонного україн-ства, запропоновано базовими навчальними закладами з підготовки фахівців-управлінців для взаємодії з українцями за кордоном визначити Національну академію державного управління при Президентові України, Дипломатичну академію при МЗС України, а також Інститут підвищення кваліфікації керівних кадрів та Державну академію керівних кадрів культури та мистецтв.

10. У дослідженні обґрунтовано, що, оскільки необхідною умовою для прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень є теоретичне осмислення особливостей формування та діяльності закордонного українства і його складових, усебічна та достовірна інформація про нього, прогнозування процесів, що відбуваються в його середовищі, має постійно формуватися державне замовлення з цієї проблематики.

Завдяки вивченню динаміки чисельності української діаспори встановлено, що від 1989 р., часу останнього (радянського) перепису населення, чисельність закордонної української громади (громадяни інших держав українського походження), за офіційними даними, скоротилася майже на 3 млн осіб. Лише в трьох країнах світу: США, Канаді та Угорщині українська діаспора чисельно зросла. Найбільш негативні тенденції намітилися на пострадянському просторі.

11. Обґрунтовано, що найбільш дійовим механізмом досягнення цілей державної політики щодо закордонного українства є розроблення та реалізація середньострокових державних, а в разі необхідності, регіональних чи галузевих програм співпраці із закордонними українцями, які б забезпечили системний підхід до вирішення поставлених завдань. З огляду на динамічну зміну ситуації в країні та середовищі закордонного українства термін дії програм не повинен перевищувати три роки.

Матеріали дослідження засвідчують необхідність внесення змін до паспорта бюджетних програм, що стосуватимуться співпраці із закордонним українством з урахуванням її специфіки та особливостей. Зокрема, йдеться про можливість надання авансових платежів, подовження термінів звітності тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Попок А. Закордонне українство як об'єкт державної політики : монографія / А. Попок. - К. : Альтерпрес, 2007. - 227 с.

2. Попок А. Українські поселення на Далекому Сході: історико-соціологічний нарис : монографія / А. Попок. - К., 2001. - 304 с.

3. Українська діаспора. Соціологічні та історичні студії : монографія / [Євтух В., Трощинський В., Попок А., Швачка О.]. - К., 2003. - 228 c. - Авторські С. 73-94, 111-126.

4. Українці Румунії : сучасний стан та перспективи етнокультурного розвитку : монографія / [Аза Л.О., Попок А.А, Швачка О.В.] - Київ - Рівне: Соціс, 1999. - 88 с. - Авторські С. 4-27.

5. Еміграційний потенціал осіб українського походження та вихідців з України - жителів Республіки Казахстан. Аналітичний звіт про проведене соціологічне дослідження : монографія / [В.П. Трощинський, О.В. Швачка, А.А. Попок] - К., 1998. - 122 с. - Авторські С. 5-32.

6. Державотворчий процес в Україні: 1991-2006. : монографія / Етнонаціональна структура сучасного українського суспільства. / [Трощинський В.П.. Попок А.А.].- К.: Наукова думка, 2007. - 912 с. - Авторські С. 482-500.

7. Історична батьківщина - діаспора: європейський досвід взаємин : монографія/ [А. Попок, С. Лазебник]. - К.: Українська всесвітня координаційна рада, Альтерпрес, 2003. - 152 с. - Авторські С. 4-100.

Статті в наукових фахових виданнях

8. Попок А. Новітня еміграція з України: проблеми інтеграції в нові суспільства та співпраці з історичною батьківщиною / А. Попок // Вісн. НАДУ. - 2006. - № 1. - С. 307-313.

9. Попок А. Інституційно-функціональне забезпечення взаємодії України із закордонним українством наприкінці XX - на початку XXI століття / А. Попок // Вісн. НАДУ. - 2006. - № 3. - С. 244-247.

10. Попок А. Міжнародна нормативно-правова база захисту прав національних меншин / А. Попок // Вісник НАДУ. - 2005. - № 4. - С. 372-377.

11. Попок А. Проблеми унормування правового статусу закордонного українця / А. Попок // Електронний журнал : “Державне управління: теорія та практика”. Режим доступу: http: // www.nbuv.gov.ua/e-journals/Dutp/2005-1/

12. Попок А. Російські українці в контексті етнополітики країни проживання / А. Попок // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 3. - С. 436-442.

13. Попок А. Формування державної політики у сфері взаємодії з українською діаспорою у 90-х роках XX століття / А. Попок // Зб. наук. пр. НАДУ. - 2005. - № 2. - С. 442-447.

14. Попок А. Автохтонне українське населення в суміжних з Україною державах: особливості становища / А. Попок // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. ХарРІДУ НАДУ - Харків: ХарРІДУ НАДУ. 2006. - № 3 (30). - С. 78-88.

15. Попок А. Формування правових засад державної політики щодо української діаспори / А. Попок // Теорія і практика державного управління: зб. наук. пр. ХарРІДУ НАДУ “Магістр”. - Харків: ХарРІДУ НАДУ. 2007. - № 2 (17). - С. 43-48.

16. Попок А.А. Етнополітична складова програм парламентських партій України / А. А. Попок // Електронний журнал “Державне будівництво” Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Debu/2007-1/index.html.

17. Попок А. Нормативно-правова база організації співпраці із закордонним українством на сучасному етапі / А. Попок // Вісн. НАДУ. - 2007. - № 1. - С. 123-130.

18. Попок А. Українці в державах Балтії: еволюція соціального і правового становища / А. Попок // Актуальні проблеми державного управління: pб. наук. пр. ХарРІ НАДУ. - Вип. 1 (31). - Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2007. - С. 111-120.

19. Попок А. Українці Румунії в контексті українсько-румунських міждержавних взаємин / А. Попок // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. ДРІДУ НАДУ. - Дніпропетровськ: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2007. - № 1 (27). - С. 38-44.

20. Попок А. Українці в суміжних пострадянських державах: на шляху до нової ідентичності / А. Попок // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. ДРІДУ НАДУ. - Дніпропетровськ: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2007. - № 2 (28). - С. 74-83.

21. Попок А. Державна політика Російської Федерації щодо співвітчизників за кордоном на сучасному етапі / А. Попок // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. - Одеса: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2007. Вип. 1 (29). - С. 254-259.

22. Попок А. Основні напрями досліджень взаємодії етнічної батьківщини з діаспорою / А. Попок, О. Швачка // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. - Одеса: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2007. - Вип. 2 (30). - С. 76-85. - Авторські С. 76-80.

23. Попок А. Сучасний праворадикальний рух в Росії: проблема ідейно-політичної класифікації / А. Попок, Є. Васильчук // Вісн. НАДУ. - 2007. - № 2. - С. 337-346. - Авторські С. 337-342

24. Попок А. Особливості еволюції сучасних праворадикальних рухів у Росії / А. Попок, Є. Васильчук // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України: зб. наук. пр. -К. : [б.в.], 2008. - С. 292-302. - Авторські С. 292-298.

25. Правовий статус співвітчизників за кордоном: порівняльний аналіз (Україна, Російська Федерація, Угорщина) / А. Попок // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. - Одеса: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2010. Вип. 4 (40). - С. 82-88.

26. Державна політика Угорщини щодо співвітчизників за кордоном / А. Попок // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. - Одеса: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2007. Вип. 3 (31). - С. 261-285.

27. Державна політика країн Центрально-Східної Європи щодо власних діаспор / А. Попок // Вісн. НАДУ, 2007. - № 3. - С. 77-86.

Статті в інших виданнях, матеріали конференцій, тези доповідей

28. Попок А. Українці на пострадянському просторі: сучасне становище // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. - Вип. 16: Міжнародний збірник наукових праць / Відп. Ред. С.В. Віднянський. - К.: Інт-т історії України НАН України, 2007. - С. 251-258.

29. Попок А. III Конгрес українців Росії / А. Попок // Вісн. Держкомнацміграції України. - 2002. - № 2. - С. 132-136.

30. Попок А. До питання про становище українців Словаччини / А. Попок // Вісник Держкомнацміграції України. - 2003. - № 1 (5). - С. 32-34.

31. Попок А. Закордонне українство в сучасному світі / А. Попок // Історичний журнал - 2003. - № 4-5. - С. 13-23.

32. Попок А. Національно-культурне відродження українців в Росії на межі ХХ - ХХІ ст. / А. Попок // Визвольний шлях. - 1998. - Кн. 2. - С. 159-164.

33. Попок А. Перший Всесвітній форум українців: 10-річчя від часу проведення / А. Попок // Вісник Держкомнацміграції України. - 2002. - № 3. - С. 65-68.

34. Попок А. Українці в державах Балтії / А. Попок // Самостійна Україна. - К., 1998. - Ч. 3. - С. 45-52.

35. Попок А. Українці у Казахстані: історія та нинішнє становище / А. Попок // Трибуна. - К, 2000. _ № 7-8. - С. 34-35.

36. Попок А. Україномовна преса в Російській Федерації: реалії та перспективи / А. Попок // Визвольний шлях. - Лондон., 2002. - Кн. 8. - С. 33-37.

37. Попок А. Українська етнічна спільнота в Румунії / А. Попок // Вісник Інституту досліджень діаспори. - К., 1999. - Ч. 3. - С. 3-5.

38. Попок А. Українська освіта на Далекому Сході в XX ст. / А. Попок // Київська старовина. - К., 2002. _ № 3. - С. 102-116.

39. Україна - діаспора: нові перспективи законодавчого регулювання взаємовідносин / А. Попок, Ю. Лагутов // Універсум. - Львів. - 1998. _ № 5-6. - С. 36-37. - Авторські С. 36.

40. Національно-культурні потреби росіян в Україні та українців у Росії / А. Попок, Ю. Лагутов // Розбудова держави. - 1998. _ № 9-10. - С. 6-11. - Авторські С. 6-9.

41. Попок А. Україна - Росія: етнополітичний фактор міждержавних відносин / А. Попок, Ю. Лагутов // Універсум. - 1998. - № 11-12. - С. 17-19. - Авторські С. 17-18.

42. Попок А. Деякі аспекти забезпеченості прав української національної меншини в Румунії та румунської - в Україні / А. Попок, О. Швачка // Українські варіанти. - К., 1998. - № 3-4. - С. 63-67. - Авторські С. 63-65.

43. Попок А. Українці в Росії та росіяни в Україні: особливості національного розвитку в контексті етнополітики держав проживання / А.А. Попок, Ю.Е. Лагутов // Українські варіанти. - К., 1998. - № 3-4. - С. 53-62. - Авторські С. 53-58.

44. Трощинський В. Проблеми етнічного відродження східної української діаспори / В.П. Трощинський, А.А. Попок // Українські варіанти. - К., 1997. - Ч. 2. - С. 26-33. - Авторські С. 26-29.

45. Четверта хвиля еміграції: регіональні особливості / Інститут досліджень діаспори. - К.: Геопринт, 2002. - С. 9-12.

46. Економічна еміграція з України: причини та наслідки. - К.: Геопринт, 2002. - С. 15-19.

Навчальні посібники:

47. Закордонне українство. Навчальний посібник / [Євтух В.Б., Трощинський В. П., Попок А. А. ] - К., 2005. - 308 с. - Авторські С. 100.

48. Етносоціологія: терміни та поняття. Навчальний посібник. / [Євтух В.Б., Трощинський В. П., Галушко К. Ю. та ін.] - К.: Фенікс, 2003. - 280 с. - Авторські С. 54-60, 87-92, 98-99, 125-128, 140-143, 162-168, 211-214.

49. Державна політика в соціогуманітарній сфері: [навч. посіб.] / В.П. Трощинський, П.К. Ситнік, В.А. Скуратівський та ін.; за заг. ред. О.Ю. Оболенського, С.В. Сьоміна, А.О. Чемериса, В.П. Трощинського, С.В. Загороднюка, О.Л. Приходько, Л.О. Воронько]. - К. : Вид-во НАДУ, 2007. - 96 с. - Авторські С. 26-31, 39-46.

50. Соціогуманітарні виміри державної політики: Навч посіб. / В.П. Трощинський, П.К. Ситнік, В.А. Скуратівський та ін.; За ред.. В.П. Трощинського. - К.: Вид-во НАДУ, 2007- 76 с. - Авторські С. 28-37.

51. Управління соціальним і гуманітарним розвитком: Навч. посіб / [авт. кол.: В.П.Трощинський, В.А. Скуратівський, Е.М. Лібанова та ін.]; за заг. ред. В.П. Трощинського, В.А. Скуратівського : у 2 ч. - К.: НАДУ, 2010. - Ч. 2. - 244 с. - Авторські С. 142-173, 196-205.

АНОТАЦІЇ

Попок А.А. Формування та реалізація державної політики України щодо закордонного українства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Національна академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2010.

У дисертації проаналізовано теоретичні засади та практичні аспекти формування та реалізації державної політики України стосовно закордонного українства. У роботі розглянуто феномен закордонного українства як наукової проблеми державної політики, висвітлено шляхи та етапи формування української закордонної громади в історичному та політико-правовому вимірі. Проаналізовано основні механізми формування та здійснення державної політики історичної батьківщини щодо співвітчизників за кордоном на прикладі країн Центральної та Східної Європи, а також колишнього СРСР. Встановлено, що нинішню закордонну українську громаду умовно можна розділити на три складові: східна українська діаспора, західна українська діаспора та громадяни України, які постійно або тривало проживають поза межами України. Факт відриву від історичної батьківщини не за власним бажанням, а внаслідок перегляду і зміни державних кордонів позначився на самоусвідомленні й дещо відмінній психології діаспорного буття цієї категорії осіб. Співпраця з ними, сприяння реалізації їхніх освітніх, культурних та інформаційних прав має стати одним з пріоритетів державної етнополітики України.

Запропоновано шляхи реформування організаційно-функціональної структури державного регулювання взаємодії з закордонним українством, основні напрями оптимізації державного управління цією складовою української етнополітики.

Ключові слова: українська діаспора, закордонне українство, еміграція, етнополітика, правовий статус закордонного українця, Міжвідомча координаційна рада, Державна програма “Українська діаспора”, Всесвітній форум українців, нормативно-правова база, державна політика.

Попок А.А. Формирование и реализация государственной политики Украины по отношению к зарубежному украинству. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. - Киев, 2010.

В диссертации проанализированы теоретические основы и практические аспекты формирования и реализации государственной политики Украины в области зарубежного украинства. В работе рассмотрен феномен зарубежного украинства как научной проблемы государственной политики, освещены пути и этапы становления зарубежной украинской общины в историческом и политико-правовом измерении. Проанализированы основные механизмы формирования и осуществления государственной политики исторической родины относительно соотечественников за рубежом на примере стран Центральной и Восточной Европы, а также бывшего СССР. Установлено, что нынешнюю зарубежную украинскую общину условно можно разделить на составляющие: восточная украинская диаспора, западная украинская диаспора, граждане Украины, постоянно или долговременно пребывающие за пределами Украины. Факт отрыва от исторической родины не по собственному желанию, а в результате пересмотра и изменения государственных границ отобразился на самоидентификации и несколько отличной психологии диаспорного бытия данной категории лиц. Сотрудничество с ними, содействие реализации их образовательных, культурных и информационных прав должно стать одним из приоритетов государственной этнополитики Украины.

Предложены пути реформирования организационно-функциональной структуры государственного регулирования взаимодействия с зарубежным украинством, основные направления оптимизации государственного управления данной составляющей украинской этнополитики.

Ключевые слова: украинская диаспора, зарубежное украинство, эмиграция, этнополитика, правовой статус зарубежного украинца, Межведомственный координационный совет, Государственная программа “Украинская діаспора”, Всемирный форум украинцев, нормативно-правовая база, государственная политика.

A. Popok. The formation and realization of the State policy of Ukraine in the field of foreign Ukrainians. - Manuscript.

Dissertation for getting a scientific degree of Doctor in Public Administration following the speciality 25.00.02 - The Mechanisms of Public Administration. - National Academy of Public Administration, office of the President of Ukraine. - Kyiv, 2010.

In the dissertation the theoretical and practical grounds of the formation and realization of the state policy concerning foreign Ukrainians are analyzed. The phenomenon of foreign Ukrainians as scientific problem of State policy is considered as well as the ways and stages of forming the Ukrainian community abroad through historical, political and legal dimension are highlighted. The principal mechanisms of formation and adoption the public policy of historical Motherland regarding compatriots abroad by examples of Central, Eastern Europe and CIS states.

It is determined that present foreign Ukrainian community could conditionally divide into three components: descendants (mostly 3-4-th generation) of former Ukrainian migrants, autochthonous Ukrainian population in neighboring with Ukraine states, modern emigration (so called “the 4-th wave” of emigration). The fact of living abroad for a long time as result of changes of state borders is reflected on awareness and specific psychology of representatives of Diaspora. Cooperation with them, promoting of realization of their educational, cultural and informational needs should be one of the priority of the State ethnic policy of Ukraine.

It is elucidated that law in this field of ethnic policy of each country have own specific, caused by historical development, geography of settling of foreign Ukrainians as well as level of interrelations between historical Motherland and nationals abroad. Also institutional aspect of such activity differs notably. In spite of existing of great foreign community, Ukraine adopted the Law “On legal status of foreign Ukrainians” only after 13-th year from the time of renewal of its independence. The legal regulation of mutual relations Ukraine-Diaspora needs consequent improvement, adoption of Conception of working with Ukrainian Diaspora and new target program at least as well as required specification the mechanism of realization of legislation. The organization and coordination activity of bodies of executive power and public organizations of Ukraine requires the following improvement.

It is also clarified the problems regarding so called “the 4-th wave” of Ukrainian emigration. The difference of this wave of emigration from three previous consists in time of renewal of Ukrainian independence and labour migrants prevails in it structure who living abroad for a long time as well as special programs of cooperation and protection of their rights need. The public, politic and culture life of labour migrants is developed that deteriorating the possibility of interrelation and cooperation with them. Impartial and subjective difficulties exist concerning the integration of new migrants into existing organizations of Diaspora.

The work elucidates questions concerning autochthonous Ukrainian population in neighboring with Ukraine states. Present foreign Ukrainian community could conditionally divide into three components: descendants (mostly 3-4-th generation) of former Ukrainian migrants, autochthonous Ukrainian population in neighboring with Ukraine states, modern emigration (so called “the 4-th wave” of emigration). The fact of living abroad for a long time as result of changes of state borders is reflected on awareness and specific psychology of representatives of Diaspora. Cooperation with them, promoting of realization of their educational, cultural and informational needs should be one of the priority of the state ethnic policy of Ukraine.

The dissertation deals with retrospective survey of development and contemporary of status of international legislation in the field of protection of persons who belong to national minorities including documents of UNO, Council of Europe, and OSCE. The author stresses that notions “national minority” and “Diaspora” are not equivalent. The notion “national minority” is defined concrete ethnic group in appropriate countries where as the process of consolidation of Diaspora could overstep the limits of specific states and take on organizational forms. However, the legal definition of “Diaspora” is not exist that influenced on possibility of representation and protection of own interests in the system of governmental and intergovernmental institutions.

In the dissertation the process of development of Ukrainian legislation concerning cooperation with Ukrainian Diaspora in 1990-th, analyze adopted documents, elucidate influence of World Ukrainians, especially the first and second World Forums of Ukrainians on elaborating fundamentals of legislation in this field are studied. Also the author considers interaction of public organizations and central bodies of executive power, which refer to Ukrainian Diaspora through the activity of Inter-departmental coordination council for cooperation with Ukrainian Diaspora under the Cabinet Ministry of Ukraine.

Besides, the ways of reforming the organizational and institutional structure of State regulation of cooperation with foreign Ukrainians, main directions of optimization of public management in that field of ethnic policy are analyzed.

Key words: Ukrainian Diaspora, foreign Ukrainians, emigration, ethnic policy, legal status of foreign Ukrainian, Inter-departmental Coordination Council, State program “Foreign Ukrainians”, World Forum of Ukrainians, legislation, public policy.

Размещено на Allbest.ru