Формування механізмів антимонопольної політики держави в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство регіонального розвитку та будівництва України

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

УДК 354:339.9: 330.35

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

25.00.02 - механізми державного управління

НАРАЄВСЬКА Ірина Сергіївна

КИЇВ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України.

Науковий керівник - кандидат економічних наук, професор Іванова Тамара Вікторівна, Академія муніципального управління, проректор з науково-педагогічної роботи.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор Пісьмаченко Людмила Миколаївна, Академія митної служби України, професор кафедри обліку і аудиту;

кандидат наук з державного управління, старший науковий співробітник Драган Іван Олександрович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, старший науковий співробітник відділу інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування.

Захист відбудеться 27 січня 2010 р. о 16⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.129.01 в Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України за адресою: 01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33, к. 220.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України (01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33).

Автореферат розісланий 26 грудня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.П. Піддубна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі адміністративної та політико-правової реформи в Україні, а також у зв'язку з переходом до ринкових механізмів господарювання важливого значення набуває уточнення місця і ролі державного управління у розв'язанні завдань економічного зростання. Не дивлячись на тенденцію до лібералізації світової економіки, формування антимонопольної політики держави як чинника підвищення конкурентоспроможності національної економіки залишається об'єктивно необхідним, оскільки її існування лише у режимі вільної конкуренції є невиправданим. Україна володіє досить потужними монополіями, але на сьогодні у період радикального реформування економіки та соціальної сфери послаблення контролю за ними з боку держави створює реальну загрозу національній безпеці України та зараховує проблеми антимонопольної політики до найважливіших державних пріоритетів.

Загальні теоретичні та методологічні засади виникнення, існування монополій та формування державної антимонопольної політики заклали такі відомі зарубіжні науковці, як: Т. Веблен, Дж. Гелбрейт, Р. Дорнбуш, У. Петті, Д. Росс, С. Фішер, Е. Чемберлін, Ф. Шерер, Р. Шмалензі та інші.

Основи формування антимонопольної політики в Україні заклали такі вітчизняні вчені, як: П. Гайдуцький, А. Гальчинський, В. Геєць, М. Долішній, Б. Данилишин та інші. Окремі проблеми держави у цій сфері були предметом аналізу в працях таких вітчизняних вчених, як: Я. Базилюк, О. Березін, В. Бодров, В. Бакуменко, В. Воротін, Я. Жаліло, А. Дєгтяр, С. Дейч, І. Драган, Т. Іванова, М. Корецький, Ю. Макогон, Л. Пісьмаченко, С. Поважний, Д. Стеченко, В. Сухонос, Н. Трегубець та інші.

Позитивно оцінюючи результати досліджень, слід водночас зазначити, що більшість проблемних питань антимонопольної політики пов'язана, насамперед, з неефективністю державного управління. Важливе значення для його вдосконалення має аналіз всіх позитивів і негативів історичного досвіду, а також як надбань, так і прорахунків зарубіжних країн у цій сфері. Нині залишилися невизначеними етапи і форми інституалізації антимонопольного регулювання в Україні у межах вимог світової економічної системи. Особливого значення набуває також питання формування механізму ефективної міжсекторної взаємодії у реальному секторі економіки.

Більшість аспектів зазначеної проблематики залишаються предметом постійних гострих дискусій, що й зумовило актуальність і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Академії муніципального управління “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (номер державної реєстрації 0108U008164). У межах науково-дослідних робіт участь автора полягає в обґрунтуванні та розробленні теоретичних й методичних аспектів удосконалення механізмів державного управління формуванням антимонопольної політики держави.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є розвиток теоретико-методологічних засад та обґрунтування науково-прикладних рекомендацій щодо удосконалення антимонопольної політики держави як чинника підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Для досягнення мети дослідження було вирішено такі завдання:

- проаналізувати стан досліджень теорії та практики формування антимонопольної політики й визначити її особливості, що враховуються сучасною науковою галуззю “Державне управління”;

- визначити цілі антимонопольної політики, виходячи з особливостей вітчизняного законодавства ;

- обґрунтувати засади використання у державному управлінні моделей антимонопольної політики в умовах багатогалузевої економіки;

- встановити недоліки та перспективні напрями вдосконалення антимонопольного законодавства в Україні;

- запропонувати ефективну модель антимонопольної політики, яка заснована на концепції регульованої економічної концентрації;

- розробити специфіку застосування антимонопольно-конкурентної політики держави;

- визначити рекомендації з удосконалення та розвитку системи захисту економічної конкуренції в Україні.

Об'єктом дослідження є державна антимонопольна політика.

Предметом дослідження є формування механізмів антимонопольної політики держави в Україні.

Методи дослідження. На різних етапах дослідження використовувались методи, адекватні меті і його завданням. Метод аналізу філософської, економічної, управлінської літератури, наукових вітчизняних та зарубіжних першоджерел, законодавчо-нормативних документів та матеріалів про антимонопольну політику держави використаний для з'ясування якісного стану наукового забезпечення і світових тенденцій розвитку механізмів антимонопольної політики держави й управління ними. Метод класифікації, систематизації експериментальних даних, узагальнення управлінського досвіду застосований для розробки теоретико-методологічних основ удосконалення державної антимонопольної політики в Україні. Порівняльний аналіз та синтез, метод прогнозування дали змогу з'ясувати принципи, шляхи та засоби адаптації системи антимонопольного регулювання України до світових вимог, розробити перспективні напрями контролю розвитку монопольних ринкових структур. Кількісний і якісний аналіз матеріалів вивчення антимонопольної діяльності в Україні використаний для підтвердження гіпотези дослідження, доведення дієвості розробленої у дослідженні системи антимонопольного регулювання в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

уперше:

- запропоновано модель антимонопольної політики, яка відрізняється від відомих тим, що заснована на концепції регульованої економічної концентрації за рівнями: міжнародним (захист національних виробників при одночасному розвитку міжнародної конкуренції, підтримці ТНК), макроекономічному (координація економічної поведінки суб'єктів економіки з метою підтримки конкурентного середовища), регіональним (досягнення просторового розповсюдження конкурентного середовища, підтримка підприємництва) та мікроекономічним (підтримка ефективного функціонування підприємств, підтримка інновацій);

удосконалено:

- класифікацію цілей антимонопольної політики з виділенням трьох ієрархічних рівнів, які дають змогу визначити перспективні цілі антимонопольного законодавства, провести взаємозв'язок між ними, а саме: досягнення ефективного функціонування ринків; розвиток конкуренції; припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції, підтримка конкурентного середовища, запобігання утворенню монопольних структур;

- систему багатовекторного вибору антимонопольно-конкурентної політики держави залежно від розвитку структурної (промислової) політики: за умов пасивної захисної структурної політики діє класична антимонопольна державна політика; пасивної наступальної - традиційна; активної захисної - диференційована; активної наступальної - скоригована; раціоналізованої у відповідності до вимог ЄС - гармонізована;

дістали подальший розвиток:

- зміст поняття “монополія”, який необхідно враховувати у науці “Державне управління”, виходячи з історичних змін її форм, змісту, місця і ролі, зокрема: посилення концентрації промислового виробництва; трансформація “ринків продавця” в “ринки покупця”; набуття нових форм конкурентних відносин; диференціація продукції і зростання кількості багатогалузевих компаній; визначення конкурентних позицій фірм кількістю і якістю продукції; зміни у структурі витрат фірм; інтернаціоналізація економіки; трансформація процесу монополізації з національної у наднаціональну форму;

- використання в державному управлінні моделей антимонопольної політики в умовах багатогалузевої економіки, які, на відміну від їх існування в умовах моногалузевої економіки, вирішує суперечності, обумовлені відмінністю механізмів формування і оцінки соціальних витрат, які викликають додаткові витрати державного управління у двох напрямах: у зв'язку з некомпетентністю в здійсненні державних регулюючих процедур; пов'язані з процедурами контролю;

- напрями вдосконалення антимонопольного законодавства з їх поділом на три групи: питання, які стосуються правозастосовної діяльності, питання дозвільного характеру (дозволи на концентрацію, узгоджені дії тощо) і питання взаємодії з іншими державними інститутами, у першу чергу з держрегуляторами.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення теоретичних і практичних розробок дисертаційної роботи полягає в тому, що на їх основі обґрунтовано низку конкретних пропозицій Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва з удосконалення механізму формування антимонопольної політики в Україні (довідка № 2-4/879 від 20.02.2009 р.).

Практична значущість дослідження полягає у розробці рекомендацій Міністерству аграрної політики України з удосконаленню принципів антимонопольного регулювання з урахуванням специфіки між- та внутрісекторної взаємодії окремих сфер агропромислового комплексу (довідка № 22/432 від 28.11.2008 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Академії муніципального управління при розробці програм навчальних курсів із державного управління та державного регулювання економіки, економічної теорії, інституціональної економіки (довідка № 598 від 25.11.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею і містить одержані автором нові результати у сфері науки державного управління, що в сукупності сприяють вирішенню важливої науково-практичної задачі з удосконалення механізмів формування антимонопольної політики в Україні.

Апробація результатів дослідження. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на таких науково-практичних конференціях, як: “Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні” (м. Київ, 2008 р.); “Інвестиційна складова сталого розвитку регіону” (м. Харків, 2009 р.); “Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення” (м. Київ, 2009 р.); „Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (м. Київ, 2009 р.); “Фінансово-бюджетна політика в контексті соціального розвитку регіонів” (м. Дніпропетровськ, 2009 р.).

Публікації. Основні наукові положення, висновки і пропозиції, сформульовані за результатами дослідження, відображені в 10 наукових працях, загальним обсягом 4,1 друк.арк., з них 5 статей опубліковано в наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Її викладено на 193 сторінках, з яких 168 стор. - основна частина, 8 рисунків на 5 стор. та 4 таблиці на 3 стор. Додаток - на 2 стор. Список використаних джерел із 153 найменувань розміщений на 15 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлено особливе значення формування механізмів антимонопольної політики держави в Україні, обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв'язок з напрямами, програмами і темами наукових досліджень. Сформульовано мету і завдання дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено апробацію їх основних положень.

У першому розділі - ”Теоретичні засади антимонопольної політики держави” - обґрунтовано теоретичні основи механізмів антимонопольного регулювання, визначено цілі антимонопольної політики в аспекті еволюційних процесів економічної концентрації, досліджено засади використання в державному управлінні моделей антимонопольної політики в умовах багатогалузевої економіки.

Монополію у вузькому сенсі слова розглядали як ситуацію, при якій на ринку є один продавець (У. Петті). В рамках неокласичного напряму, основи якого закладені в роботах А. Маршалла, Т. Веблена, Дж. Гелбрейта, монополія (у широкому сенсі) розглядається як певна ринкова ситуація, що дозволяє монополістові піднімати ціни і отримувати надвисокий прибуток. В сучасних умовах Ф. Шерер і Д. Росс указують, що в західноєвропейських країнах відбувається істотне зростання середнього показника концентрації в реальному секторі економіки. С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі відзначають, що багато галузей, зважаючи на постійні нововведення, орієнтовано на підвищення рівня концентрації.

У працях вітчизняних вчених (В. Бодров, В. Воротін) відзначається, що в сучасних швидкозмінюваних умовах розукрупнення фірм і антимонопольна політика може викликати уповільнення технічного прогресу, хоча це й може призвести до короткострокового зниження цін (у тривалому періоді такі заходи викликають зростання цін). А. Дєгтяр вказує, що діяльність монополій приводить до економічної неефективності, якщо ціна перевищує граничні витрати або ж якщо відбувається втрата якості продукції, що випускається. Застосування відповідних заходів на державному рівні розглядали І. Драган, Т. Іванова, М. Корецький та інші.

Проте наукові дослідження по розробці соціально-економічних передумов формування антимонопольного законодавства через обґрунтування діалектичного взаємозв'язку конкуренції і монополії у сучасних економічних умовах, що ґрунтуються на історичному, логічному, системному аналізі та синтезі, й визначенні орієнтирів трансформації української антимонопольної політики з метою підвищення конкурентоспроможності її економіки на сучасному етапі, здійснюються поки що недостатньо.

Визначено, що сучасні соціально-гуманітарні науки містять широкий спектр підходів до вирішення проблем, пов'язаних з формуванням антимонопольної політики. Однак саме теорія державного управління має якісно різноманітний інструментарій для дослідження соціально-правових явищ, серед яких особливе вираження знаходять поняття „монополія” та „монополізм”. Цими поняттями частково визначено їхній загальновживаний зміст: правовий, економічний, соціальний.

У результаті розгляду теоретичних аспектів конкуренції, зазначено, що вона є одним з методів боротьби з монополізацією ринку. Об'єктивно, конкуренція є ситуацією на ринку, при якій окремі суб'єкти підприємництва не можуть надавати вирішального значення у загальних умовах обігу товарів (робіт, послуг) на даному ринку. Водночас вона є особливого роду економічними відносинами, що виникають у зв'язку з виробництвом, обміном матеріальних благ між конкретними господарюючими суб'єктами. У багатьох галузях економіки існує така форма організації ринку як монополістична конкуренція.

Нині в економічній теорії прийнято виділяти три основні напрями трактувань монополії: неокласичне (ринкове), інституційне (технократичне) і марксистське. На відміну від цих визначень виділені певні тенденції зміни поняття монополії, які необхідно враховувати в науці “Державне управління” на засадах історичних змін її форм, змісту, місця і ролі, зокрема: посилення концентрації промислового виробництва, що вплинyло на підвищення його ефективності; трансформація “ринків продавця” у “ринки покупця”, виникнення нової галузі ділової практики і знань - маркетингу; набуття нових форм конкурентних відносин; втрата жорсткості контурів щодо поняття галузі унаслідок диференціації продукції і зростання кількості багатогалузевих компаній; визначення конкурентних позицій фірм не тільки кількістю продукції, що випускається, але й якістю; зміни у структурі витрат фірм; інтернаціоналізація економіки; трансформація процесу монополізації з національної в наднаціональну (міжнародну) форму.

В Україні перший законодавчий антимонопольний акт був прийнятий 15.03.1992 року - це Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. Сучасне антимонопольне законодавство побудоване на таких основних принципах впливу на розвиток конкурентних відносин в українській економіці: припинення монополістичної діяльності та зловживань монопольним становищем на ринку; заборона недобросовісної конкуренції, що проявляється в антиконкурентних діях, які призводять до дискримінації конкурентів і споживачів й створюють небезпеку для ефективного функціонування ринкових відносин; протидія дискримінації суб'єктів господарювання органами державної влади, місцевого самоврядування і адміністративно-господарського управління і контроль концентрації.

Відповідно до результатів аналізу вітчизняного законодавства визначено перспективні цілі антимонопольного законодавства: досягнення ефективного функціонування ринків, розвиток конкуренції, припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції, підтримка конкурентного середовища, запобігання утворенню монопольних структур. Проте більшість цих цілей є не відособленими, а субпідрядними. Так, досягнення ефективного функціонування ринків можна досягати різними методами, зокрема завдяки розвитку на них конкуренції. Водночас розвиток конкуренції може здійснюватися декількома способами, зокрема припиненням монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції, підтримкою на певному рівні стану конкурентного середовища і перешкодило утворенню монопольних структур.

Виходячи із зазначеного, сукупність виявлених цілей має три ієрархічні рівні: перший (найвищий) рівень - досягнення ефективного функціонування ринків; другий рівень - розвиток конкуренції; третій рівень - припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції, підтримка конкурентного середовища, запобігання утворенню монопольних структур. Зазначено, що, оскільки антимонопольне законодавство носить національний характер, під конкурентним середовищем в ньому розуміється конкурентне середовище держави.

Визначено, що, згідно з теоретичною моделлю монополії, розвиненою неокласичною економічною школою, загальна величина соціальних витрат, пов'язаних з існуванням монополії, виражається накопиченою сумою перевищення ціни (тобто така гранична цінність додаткової одиниці випуску, яка установлена споживачами) над граничними витратами при спрямуванні руху від монопольного випуску продукції до конкурентного. Економічна модель монополії неокласичної школи побудована з високим ступенем абстрагування щодо діючої економіки, без урахування її динаміки і впливу системи суб'єктно-об'єктних відносин. Отже, її безпосереднє застосування, при властивих їй значних обмеженнях для вироблення управлінських рішень у сфері державного управління (побудови ефективних моделей державного регулювання) є невиправданим.

Використання існуючої позитивної моделі монополії неокласичної економічної школи як основи для побудови нормативної моделі антимонопольного регулювання в Україні зумовлює протиріччя, яке обумовлене відмінністю механізмів формування і оцінки соціальних витрат від існування монополій в умовах моногалузевої і багатогалузевої економіки.

Висунута гіпотеза полягає у наступному: соціальні витрати від існування монополії в умовах інтенсивної міжгалузевої конкуренції менше, ніж в існуючій позитивній моделі монополії неокласичної економічної школи, на величину споживчого надлишку, отриманого в альтернативних галузях економіки. Наслідком висунутої гіпотези є те, що ринкова влада (монопольне положення) в умовах сучасної економіки, якій притаманна інтенсивна міжгалузева конкуренція, не призводить до істотних соціальних витрат.

За умови міжгалузевого підходу визнано, що в результаті виконаної операції споживач не отримав економічну вигоду, а зазнав економічних витрат. Отже, при здійсненні антимонопольної політики необхідно враховувати ці доповнення до моделі монополії неокласичної економічної школи, оскільки механізм зниження соціальних витрат має місце при трансформації ринку.

Введено поправку на ефект економії від масштабу, в результаті отримано додаткове зниження витрат суспільства порівняно з існуючою моделлю монополії неокласичної економічної школи. Адже практично не існує галузі економіки або бізнесу, в якій був би відсутній ефект економії від збільшення масштабу. Звідси виходить, що підвищення концентрації на ринку досконалої конкуренції (тобто збільшення масштабу фірми) при тому, що характерною межею цього ринку є безліч діючих на ньому продавців (тобто малий масштаб фірми), із високою часткою ймовірності мало б за результат зниження витрат завдяки реалізації ефекту економії від масштабу (принаймні, до моменту настання дії негативного ефекту масштабу, властивого значним об'ємам виробництва).

Разом з тим спроби подолати витрати монопольної влади через проведення антимонопольної політики спричиняють витрати державного управління. Взагалі ці витрати формуються за двома напрямами: по-перше, їх викликає некомпетентність у здійсненні державних регулюючих процедур, по-друге, вони пов'язані з витратами на їх проведення. Адже споживачі платять завищені ціни, якщо ці (антимонопольні) закони є надмірно суворими, оскільки прагнення бюрократії контролювати ціни і об'єм виробництва паралізує підприємницьку ініціативу. Щодо витрат державного управління, пов'язаних з процедурами його проведення, то внаслідок уведення подібних правил виникають значні витрати щодо їх контролю.

У другому розділі - “Аналіз формування антимонопольної політики держави” - здійснено аналіз нормативно-правової бази становлення антимонопольної політики в Україні, досліджено особливості державного регулювання монополій, визначено механізм формування конкурентоспроможності національної економіки в умовах застосування механізмів антимонопольної політики.

Встановлено, що з 1991 р. по теперішній час було введено велику кількість об'єктивно необхідних законів, що склали організаційно-правову базу для антимонопольної політики. Так, в Україні першими законами, що стосуються антимонопольного регулювання економіки, стали Конституція України та Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” в 1992 р. Потім була сформульована низка законодавчих актів, серед яких - Закони України „Про Антимонопольний комітет України”, „Про захист економічної конкуренції”, „Про захист від недобросовісної конкуренції”, „Про природні монополії” та інші, а також нормативно-правові акти Президента України та уряду, серед яких одне із найважливіших місць посідають Указ Президента „Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій” у 1997 р. й Постанова Кабінету Міністрів України „Про створення Центру комплексних досліджень з питань антимонопольної політики” у 1996 р.

Визначено, що на нинішньому етапі внаслідок просування країн СНД шляхом ринкових перетворень, з одного боку, та процесів лібералізації і глобалізації світової економіки, з іншого, міжнародні відносини України з цими країнами та іншими європейськими держави у галузі захисту конкуренції зазнають значних змін. Сьогодні без дієздатного спеціального механізму міжнародного співробітництва ефективна конкурентна політика нашої держави стає неможливою, оскільки значний негативний вплив на внутрішню конкуренцію можуть мати саме ті дії, які вчиняються за межами відповідних країн транснаціональними компаніями та їх об'єднаннями. Тому в Україні таким механізмом є багатосторонній Договір із країнами-членами СНД про проведення узгодженої антимонопольної політики. Разом з цим зазначена діяльність не має достатньої інформаційної бази.

В межах України зловживання монопольним положенням на ринку залишається одним із найпоширеніших порушень антимонопольного законодавства. Найпоширенішими видами з них є: нав'язування контрагентові умов договору, невигідних для нього або таких, що не відносяться до предмету договору. Перелік правопорушень, визнаних зловживанням монопольним положенням на ринку, розширювався в Законі “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, і якщо спочатку в законодавстві було зазначено 5 порушень, то потім їхня кількість збільшилася до 7. Однак при цьому, незважаючи на розширення переліку правопорушень, він, як і в первісній редакції закону, є неповністю вичерпним. Через відсутність діючої конкуренції і ефективних засобів правового захисту споживачів різко посилюється тиск виробника (постачальника, продавця) на покупця (споживача) при нав'язуванні умов договору, зокрема при встановленні цін на продукцію. При монополії споживач не може реально здійснювати право вибору виробника (продавця) і стає економічно залежним від виробника-монополіста, що нечесними способами намагається скористатися своїм монопольним положенням.

Особливістю цього виду порушення антимонопольного законодавства є здійснення суб'єктом господарювання, що займає монопольне положення на ринку, таких дій, що були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ньому. Це, зокрема, одержання підприємцем прибутку, обумовленим не ефективністю чи діяльністю з високою продуктивністю, а неправомірним використанням ним домінуючого положення на ринку, або утримання чи посилення такого положення за допомогою усунення з ринку конкурентів або обмеження доступу на ринок.

Важливою для антимонопольної політики є також заборона на недобросовісну конкуренцію. Встановлено, що під час запровадження процедур формування спеціалізованих реєстрів в Україні доцільно використати позитивний досвід Росії та створити механізм взаємодії різних адміністративних установ і органів влади для виявлення всіх суб'єктів природних монополій на ринках та визначення методів їх регулювання і контролю. Необхідно також пришвидшити відокремлення від сфери природних монополій певних підприємств і виробництв, які успішно можуть працювати в умовах конкуренції.

В Україні досі не існує практики регулювання в антимонопольній сфері першого типу - галузевими відомствами, які одночасно є і суб'єктами регулювання, і органами, які безпосередньо керують підприємствами сфери природних монополій та суміжних ринків. Перехрещення регулюючих і господарських функцій, поєднання управління й підприємницької діяльності часто призводить до того, що ці відомства мимоволі намагаються допомагати і сприяти окремим суб'єктам, що зумовлює дискримінацію інших учасників ринку і порушення принципу рівності всіх у середовищі конкуренції. Крім того, міністерства і відомства несуть відповідальність за стан справ у підвідомчій їм галузі, вони політично зацікавлені у його покращенні навіть методами швидкого й прямого впливу, тому не можуть контролювати фактично колег по службі, що унеможливлює ефективну політику державного регулювання природними монополіями.

Визначено, що антимонопольна політика в Україні повинна прийняти більш цілеспрямованого характеру, стати складовою економічної політики і підкоритися її цілям. Для подальшого розвитку концепції економічної концентрації слід в першу чергу визначити головні цілі економічної політики: усунення деформацій структури національної економіки; створення сприятливих умов виникнення монопольних структур як результату природних процесів концентрації виробництва і капіталу в умовах відносного вільного міжгалузевого і внутрігалузевого переливу капіталу. У такому разі стане можливою подальша лібералізація господарських відносин, зняття багатьох обмежень з підприємництва, розширення меж ринкових відносин. Регламентація ринкової діяльності залишиться як загальноприйняті правила поведінки і взаємодії ринкових суб'єктів у цілях незавдання збитку один одному.

Держава повинна активно формувати індустріальну структуру економіки на основі вдосконалення антимонопольного законодавства і врегулювати процеси, що відбуваються в економіці. У галузі антимонопольного регулювання роль держави повинна бути оптимізована.

Запропонована Концепція регульованої економічної концентрації виходить з того економічного стану, що антимонопольна політика існує і розвивається одночасно на таких рівнях: міжнародному, макрорівні, регіональному та мікрорівні (рис. 1).

Рис. 1. Модель антимонопольної політики на засадах концепції регульованої економічної концентрації

При цьому макро- та мікрорівні знаходяться в певній суперечності. На рівні національної економіки тенденція до демонополізації розглядається як позитивна, тобто - прагнення до „ідеалу” - вільної досконалої конкуренції. І для компаній ці умови розглядаються як найсприятливіші. Займатися даним рівнем повинна держава, оскільки для окремих компаній - це зовнішнє середовище. На мікрорівні - кожен учасник зацікавлений у протилежному - захопити велику частку ринку, прагнути до монополії. На міжнародному рівні об'єктом є міжнародні монополії. Завдання державного регулювання полягає у захисті національних виробників за одночасного розвитку міжнародної конкуренції, підтримки ТНК. На регіональному рівні напрямами антимонопольної політики є досягнення просторового розповсюдження конкурентного середовища, підтримка підприємництва.

Аналіз антимонопольного регулювання показує, що у його застосуванні є серйозні передумови для успішного виконання державою своїх завдань щодо ефективного розвитку економіки і підтримки конкуренції. Відстоюючи і нормативно закріплюючи свободу економічної діяльності, держава стримує лише крайні прояви ринкової стихії, обмежує надмірну монополізацію, з одного боку, і певною мірою заохочує концентрацію дрібного бізнесу - з іншого. антимонопольний регулювання економічний конкурентоспроможність

У третьому розділі - “Удосконалення механізмів антимонопольної політики в Україні” - визначено необхідність подальшої інституалізації антимонопольного законодавства в Україні, обґрунтовано специфіку застосування антимонопольно-конкурентної політики держави, розроблено напрями удосконалення системи захисту економічної конкуренції в Україні.

Зроблено висновок, що тривалий час вітчизняне антимонопольне законодавство не відрізнялося високою ефективністю, хоча саме на його основі були здійснені важливі заходи щодо демонополізації економіки та формування конкурентних відносин. Це пояснюється тим, що донедавна антимонопольне законодавство ставило перед собою завдання, які концептуально відрізняються від завдань сучасного конкурентно-правового регулювання національної економіки.

Виокремлено такі проблеми антимонопольного законодавства, як: низькі вартісні показники учасників концентрації, при досягненні яких останні змушені звертатися до Антимонопольного комітету України (АМКУ) за дозволом на концентрацію; відсутність нормативного документа, який встановлював би порядок визначення розміру штрафів за порушення у сфері законодавства про захист економічної конкуренції; законодавча невизначеність підвідомчості спорів, пов'язаних з оскарженням рішень АМКУ.

Напрями вдосконалення конкурентного законодавства поділені на три групи: питання, які стосуються правозастосовної діяльності, питання дозвільного характеру (дозволи на концентрацію, узгоджені дії тощо) і питання взаємодії з іншими державними інститутами, у першу чергу з держрегуляторами.

Україна потребує чіткого формулювання підходів і процедур, які стосуються збору доказів у справах, що їх розглядають органи АМКУ. Один із варіантів розв'язання цього завдання - внесення змін до чинного законодавства щодо встановлення кримінальної відповідальності фізичних осіб, які вступили в картельну змову. Досвід інших країн вказує на те, що боротьба з картелями може бути ефективною, особливо за умови системного та комплексного застосування спеціальних методів і механізмів, які можна поділити за такими напрямами: загроза застосування суворих санкцій (потенційно високі адміністративні штрафи, що накладаються на учасників картельної змови - юридичних осіб, а також кримінальна відповідальність) і стимулювання розкриття картельних змов (звільнення від відповідальності в разі добровільного розкриття картельної змови, винагорода третім особам за повідомлення про існування такої змови).

Враховуючи сучасні тенденції ринку зауважено, що через суттєве скорочення інвестиційної діяльності в Україні послуги з отримання дозволів на концентрацію стали менш популярними. Водночас економічні умови породили жорсткіші методи конкурентної боротьби та, відповідно, збільшили кількість випадків недобросовісної конкуренції, антиконкурентних узгоджених дій і зловживань монопольним становищем.

Доведено, що вельми необхідним останнім часом є свідоме дотримання українським та іноземним бізнесом вимог українського антимонопольного законодавства. У цьому контексті існує три тенденції в антимонопольній політиці. Перша - "близькість до людей". Це означає близькість до бізнесу та розуміння його нагальних потреб. Другою тенденцією, яка сприяє взаєморозумінню бізнесу й держави, є відвертість останньої. Нарешті, третя тенденція - збільшення розміру штрафів, що їх останнім часом накладають як на українські, так і на іноземні компанії. Це позитивно позначилося на динаміці розвитку високопрофесійних юридичних послуг у сфері антимонопольного законодавства. Причому відзначено, що попит на якісні послуги у сфері антимонопольного законодавства збільшується навіть у період світової фінансової кризи.

Питання взаємодії державних інститутів безпосередньо пов'язане із внесенням низки змін до Закону "Про захист від недобросовісної конкуренції", що по-новому визначили механізми захисту і саме поняття "недобросовісна конкуренція". Одним із найважливіших кроків стало внесення недобросовісної реклами до переліку дій, заборонених законом. Але нововведення спричинили й низку проблем, пов'язаних із реалізацією норми ст. 15. Так, Закон України "Про рекламу" встановлює, що контроль за дотриманням законодавства про рекламу здійснює спеціально уповноважений орган у сфері захисту прав споживачів (Держспоживстандарт), крім випадків, коли відповідні дії належать до компетенції АМКУ. Однак ані Закон "Про рекламу", ані Закон "Про захист від недобросовісної конкуренції" не передбачають чіткого розмежування повноважень цих двох органів.

Сучасна світова практика демонструє модель регулювання, яка передбачає поєднання антимонопольно-конкурентної і структурної (промислової) політики. Основою для цього є спільність цілей цих напрямів економічної політики. Виходячи з цього, обґрунтовано певну специфіку застосування антимонопольно-конкурентної політики держави.

За умов пасивної захисної структурної політики держава тільки протидіє виникненню негативних екстерналій у сфері конкурентних відносин і застосовує засоби боротьби з монополізмом та його наслідками (попередження, недопущення і усунення зловживань монопольним становищем, антиконкурентних узгоджених дій, контроль за вертикальними та горизонтальними злиттями тощо). Таку політику можна охарактеризувати як класичну антимонопольну.

При пасивній наступальній структурній політиці антимонопольно-конкурентна політика держави є традиційною. При проведенні активної захисної структурної політики антимонопольно-конкурентна політика держави включає певні превентивні заходи. Вона є диференційованою щодо вітчизняних та іноземних монополій: передбачає традиційні інструменти конкурентної політики щодо перших і жорсткі заходи щодо останніх.

За умов активної наступальної структурної політики, яка характеризується цілеспрямованою діяльністю держави щодо розвитку галузі (галузей), відрізняється системним, комплексним підходом до вирішення проблеми, відбувається коригування законодавства про захист економічної конкуренції.

Глобалізаційні та інтеграційні процеси, зокрема вступ України до СОТ, ставлять нові вимоги до структурної і конкурентної політики. Тому структурна політика держави в цих умовах повинна бути врівноваженою і раціоналізованою, адаптованою до сучасних вимог, а конкурентна політика -- гармонізованою.

Складовими удосконалення та розвитку системи захисту економічної конкуренції в Україні пропонуються: суспільна (громадянська); міжнародна; правова (Конституція України, Закон України “Про Антимонопольний комітет України”, Закон України “Про захист eкономічної конкуренції”, Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”); інституційна (організаційна) (знаходиться у стадії розвитку, включає недержавні інституції, діяльність яких сприяє утвердженню у суспільстві чесних звичаїв у підприємництві, розвитку добросовісної, суспільно корисної конкуренції).

Розвиток суспільної (громадської) основи системи захисту економічної конкуренції передбачає: налагодження взаємодії із громадськими організаціями; пропаганду цінностей добросовісної конкуренції. Першочерговими завданнями у сфері міжнародного співробітництва є: розширення співробітництва з питань захисту конкуренції з Європейською комісією, міжнародними організаціями (ЮНКТАД, ММК), організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Завершальний етап розвитку правової основи системи захисту економічної конкуренції передбачає: прийняття Конкуренційного процесуального кодексу України, який повинен інтегрувати та систематизувати норми, які регулюють процесуальні засади; створення загальнодержавної Програми захисту та розвитку конкуренції та обмеження монополізму. Удосконалення та розвиток інституційних засад системи захисту економічної конкуренції включає: надання статусу правоохоронних органів антимонопольним органам; створення окремих підрозділів із питань захисту економічної конкуренції в органах внутрішніх справ, служби безпеки; створення спеціальних секторів у профільних міністерствах; покращення кадрового та інформаційного забезпечення антимонопольних органів.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлене вирішення конкретного наукового завдання, що полягає у вдосконаленні антимонопольної політики в Україні на основі розвитку теоретико-методологічних засад та обґрунтування відповідних науково-прикладних рекомендацій. За результатами дисертаційного дослідження сформульовані такі висновки.

1. Проаналізовано стан досліджень теорії та практики формування антимонопольної політики, теорії монополії неокласичної економічної школи, що створюють підстави для переосмислення підходу до оцінки соціальних витрат від існування монополії, оптимізації конкурентної структури ринку, розуміння форм прояву ринкової влади. Наявні публікації зарубіжних та вітчизняних учених висвітлюють переважно загальноприйняті на сучасному етапі теорії недосконалої конкуренції, що розробляється неокласичною школою, та є теоретичною основою більшості моделей державного регулювання без урахування діалектичного взаємозв'язку конкуренції і монополії в сучасних економічних умовах. Цим зумовлюється необхідність подальших досліджень з виявлення тенденцій трансформації світової економіки в аспекті еволюційних процесів економічної концентрації, що характеризуються взаємообумовленою інтенсифікацією процесів монополізації і конкуренції, підвищенням ефективності економіки і перерозподілом влади на ринку від монополій до споживачів із урахуванням теоретичних здобутків і практичного досвіду зарубіжних країн.

2. Визначено, що на відміну від економічної теорії, поняття “монополія”, яке необхідно враховувати в науці “Державне управління”, існує на засадах історичних змін її форм, змісту, місця і ролі, зокрема: посилення концентрації промислового виробництва, що вплинyло на підвищення його ефективності; трансформація “ринків продавця” в “ринки покупця”, виникнення нової галузі ділової практики і знань - маркетингу; набуття нових форм конкурентних відносин; втрата жорсткості контурів щодо поняття “галузь” унаслідок диференціації продукції і зростання кількості багатогалузевих компаній; визначення конкурентних позицій фірм не тільки кількістю продукції, що випускається, а й якістю; зміни в структурі витрат фірм; інтернаціоналізація економіки; трансформація процесу монополізації із національної у наднаціональну (міжнародну) форму.

3. Виходячи з особливостей вітчизняного законодавства, сукупність цілей антимонопольної політики поділена на три ієрархічні рівні: перший (найвищий) рівень - досягнення ефективного функціонування ринків; другий - розвиток конкуренції; третій - припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції, підтримка конкурентного середовища, запобігання утворенню монопольних структур. Такі рівні дозволяють визначити перспективні цілі антимонопольного законодавства, провести взаємозв'язок між ними. Отже, тільки з урахуванням системного зв'язку між визначеними цілями і здійснення відповідних способів припиненням монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції стане ефективною підтримкою на певному рівні стану конкурентного середовища в Україні.

4. Обґрунтовано засади використання в державному управлінні моделей антимонопольної політики в умовах багатогалузевої економіки. Доведено, що використання у державному управлінні існуючої позитивної моделі монополії неокласичної економічної школи як основи для побудови ефективної антимонопольної політики держави призводить до суперечності, обумовленої відмінністю механізмів формування і оцінки соціальних витрат як результату існування монополій в умовах моногалузевої і багатогалузевої економіки. Соціальні витрати від існування монополії при багатогалузевому підході до їх оцінки є меншими, ніж в існуючій моделі монополії неокласичної школи, на величину споживчого надлишку, отриманого в альтернативних галузях економіки. При цьому реалізація ефекту економії від масштабу приносить монополії додаткову економічну вигоду і відповідає її ефективній ринковій поведінці. Спроби знизити соціальні витрати через проведення антимонопольної політики спричиняють додаткові витрати державного управління у двох напрямах: у зв'язку з некомпетентністю у здійсненні державних регулюючих процедур, та пов'язані з процедурами контролю.

5. Визначено, що в межах України зловживання монопольним положенням на ринку залишається одним із найпоширеніших порушень антимонопольного законодавства. Незважаючи на розширення переліку правопорушень у законодавстві Україні, на даний час він є неповністю вичерпним. Через відсутність діючої конкуренції і ефективних засобів правового захисту споживачів різко посилюється тиск виробника (постачальника, продавця) на покупця (споживача) при нав'язуванні умов договору, у тому числі при визначенні цін на продукцію. Встановлено, що під час запровадження процедур формування спеціалізованих реєстрів в Україні доцільно використати позитивний досвід Росії та створити механізм взаємодії різних адміністративних установ і органів влади для виявлення усіх суб'єктів природних монополій на ринках та визначення методів їх регулювання і контролю. Необхідно також пришвидшити відокремлення від сфери природних монополій певних підприємств і виробництв, які успішно можуть працювати в умовах конкуренції та визначити пріоритетні шляхи формування системи органів регулювання природних монополій.

6. Запропонована ефективна модель антимонопольної політики, яка заснована на концепції регульованої економічної концентрації за рівнями: міжнародний, макроекономічний, регіональний та мікроекономічний. При цьому макро- та мікрорівні знаходяться в певній суперечності. На рівні національної економіки тенденція до демонополізації розглядається як позитивна, тобто - прагнення до „ідеалу” - вільної досконалої конкуренції. І для компаній ці умови розглядають як найсприятливіші. Займатися цим рівнем повинна держава, оскільки для окремих компаній - це зовнішнє середовище. На мікрорівні - кожен учасник зацікавлений безпосередньо у зворотному - захопити велику частку ринку, прагнути до монополії. На міжнародному рівні об'єктом є міжнародні монополії. Завдання державного регулювання полягає у захисті національних виробників при одночасному розвитку міжнародної конкуренції, підтримці ТНК. На регіональному рівні напрямами антимонопольної політики є досягнення просторового розповсюдження конкурентного середовища, підтримка підприємництва.

7. Показано, що тривалий час вітчизняне антимонопольне законодавство не відрізнялося високою ефективністю, хоча саме на його основі були здійснені важливі заходи щодо демонополізації економіки та формування конкурентних відносин. Це пояснюється тим, що донедавна антимонопольне законодавство ставило перед собою завдання, які концептуально відрізняються від завдань сучасного конкурентно-правового регулювання національної економіки. Виходячи з цього, напрями удосконалення антимонопольного законодавства поділено на три групи: питання, які стосуються правозастосовної діяльності, питання дозвільного характеру (дозволи на концентрацію, узгоджені дії тощо) і питання взаємодії з іншими державними інститутами, у першу чергу з держрегуляторами.

8. Обґрунтовано певну специфіку застосування антимонопольно-конкурентної політики держави залежно від структурної (промислової) політики. За умов пасивної захисної структурної політики діє класична антимонопольна державна політика. При пасивній наступальній структурній політиці антимонопольно-конкурентна політика держави є традиційною. Під час проведення активної захисної структурної політики антимонопольно-конкурентна політика держави є диференційованою. За умов активної наступальної структурної політики відбувається коригування законодавства про захист економічної конкуренції. Посилення інтеграційних процесів вимагає гармонізації антимонопольно-конкурентної політики держави.

9. Запропоновано у якості першочергових заходів удосконалення та розвитку системи захисту економічної конкуренції в Україні наступні: у суспільній сфері: налагодження взаємодії із громадськими організаціями; пропаганда цінностей добросовісної конкуренції; у міжнародній діяльності: розширення співробітництва із питань захисту конкуренції з Європейською комісією, міжнародними організаціями та ОЕСР; у правовій сфері: прийняття Конкуренційного процесуального кодексу України, створення загальнодержавної Програми захисту та розвитку конкуренції та обмеження монополізму; стосовно розвитку інституційних засад: створення спеціальних секторів у профільних міністерствах; покращення кадрового та інформаційного забезпечення антимонопольних органів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Нараєвська І. С. Антимонопольне регулювання товарних ринків в Україні / І. С. Нараєвська // Наук. вісник Академії муніц. управління : Серія “Управління” [зб. наук. пр.] / [За заг. ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка]. Вип. 4 (6). Державне управління та місцеве самоврядування. - К. : ВПЦ АМУ, 2008. - С. 206-213.

2. Нараєвська І. С. Особливості монополізації економіки перехідного типу в Україні / І. С. Нараєвська // Наук. вісник Академії муніц. управління : Серія “Управління” [зб. наук. пр.] / [За заг. ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка]. Вип. 3 (5). Державне управління та місцеве самоврядування. - К. : ВПЦ АМУ, 2008. - С. 209-218.

3. Нараєвська І. С. Інструментарії монополізації регіональних ринків та їх антимонопольного регулювання / І. С. Нараєвська // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління “Функціонування механізмів державного управління” : Серія “Державне управління” [зб. наук. пр.]. Т. ІХ. Вип. 112. - Донецьк : ДонДУУ, 2008. - С. 24-30.

4. Нараєвська І. С. Антимонопольне регулювання ринків в Україні / І. С. Нараєвська // Наук. вісник Академії муніц. управління : Серія “Управління” [зб. наук. пр.] / [За заг. ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка]. Вип. 1 (7). Державне управління та місцеве самоврядування. - К. : ВПЦ АМУ, 2009. - С. 201-208.

5. Нараєвська І. С. Раціональне використання економічних важелів антимонопольного регулювання / І. С. Нараєвська // Економіка та держава. - 2009. - № 5. - С. 81-83.

6. Нараєвська І. С. Концептуальні засади формування антимонопольної політики держави як чинника міжнародної конкурентоспроможності національної економіки / І. С. Нараєвська // Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні : міжнар. наук.-практ. конф., 23-24 жовтня 2008 р. : тези допов.: у 3-х ч. - К. : РВПС України НАН України, 2008. - Ч. 3. - С. 358-359.