Правовий механізм реалізації конституційного права на працю в сучасних умовах

ВИСНОВКИ

У висновках згруповано найбільш значущі наукові й практичні результати проведеного дослідження. Наведено узагальнення теоретико-правових проблем визначення права на працю, визначено сутність і способи правового механізму реалізації зазначеного конституційного права, визначено форми реалізації права на працю та методи працевлаштування, окреслено принципи держаного регулювання зазначеної сфери, проаналізовано способи захисту громадянами своїх прав у сфері працевлаштування, визначено головні напрямки удосконалення законодавства. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети, зокрема:

1. Особливе місце серед соціально-економічних прав займає право на працю. Воно обумовлене сутністю людини та відображає її природну потребу до праці. Роль праці в розвитку людини та суспільства полягає не тільки у створенні матеріальних і духовних цінностей, призначених для задоволення потреб людей, але й у розвитку самих працівників. Завдяки праці людина забезпечує своє існування, формується як особистість, набуває певних навичок і здібностей, реалізує їх у трудовій діяльності.

2. Свобода праці - це міжгалузевий принцип, властивий декільком галузям права (трудовому, цивільному, господарському, адміністративному та ін.), що виражає певні відносини між громадянином і державою з приводу праці. Свобода має на увазі те, що реалізувати право на працю в сучасних умовах можливо не тільки шляхом укладення трудового, але й цивільно-правового договору, а також за допомогою членства у кооперативах, заняття підприємницькою діяльністю тощо. Крім того, основна відмінність свободи від права полягає в тому, що свобода не підтримується юридичною кореспонденцією й не припускає несення відповідного юридичного обов'язку.

Принцип свободи праці поширюється як на громадян, так і на роботодавців. Стосовно працевлаштування, свобода праці для громадянина передбачає можливість: (а) звертатися до органу із працевлаштування (державної служби зайнятості, недержавних кадрових агентств та ін.) за сприянням у пошуку роботи або відмовитися від цього й звертатися до роботодавця самостійно; (б) відмовитись від послуг одного органу із працевлаштування і звернутись до іншого; (в) погоджуватись або ні на запропоновані варіанти працевлаштування; (г) самостійно вирішувати питання про укладення із роботодавцем трудового договору.

Для роботодавця принцип свободи праці передбачає наявність у царині працевлаштування таких можливостей: (а) самостійно вирішувати питання про прийом на роботу громадянина; (б) укладати як трудовий, так і цивільно-правовий договір; (в) визначати умови трудового договору, що укладається з конкретним громадянином (але які не повинні погіршувати становище працівника порівняно з чинним законодавством про працю); (г) вдаватися до допомоги як державної служби зайнятості, так і недержавних кадрових агентств у питанні підбору працівників або провадити пошук потенційних працівників самостійно, без такої допомоги та ін.

3. До основних ознак працевлаштування належать наступні: працевлаштування є однією з форм реалізації права громадян на працю; участь у влаштуванні громадян на роботу спеціально уповноважених органів (державних і недержавних), що породжує виникнення правовідносин з працевлаштування; надання громадянам допомоги в пошуку роботи і влаштуванні на неї, а роботодавцям - у підборі необхідних працівників, а також задоволення потреби в робочій силі - головні завдання працевлаштування, успішне вирішення яких неможливе без урахування у відповідних правових нормах інтересів громадян, роботодавців і держави; здійснення працевлаштування у двох основних формах - сприяння громадянам у пошуку роботи і забезпечення роботою. Перша форма поширюється на всіх громадян, які в пошуку роботи вдаються до сприяння органів з працевлаштування, друга - тільки на окремі категорії осіб (інвалідів, неповнолітніх та інших громадян, які працевлаштовуються у рахунок установлених квот).

Під працевлаштуванням слід розуміти спосіб сприяння досягненню повної, продуктивної й вільно обраної зайнятості за допомогою надання уповноваженими органами допомоги громадянам у пошуку роботи, а роботодавцям - у підборі необхідних працівників з урахуванням інтересів громадян, роботодавців і держави.

4. З метою посилення зацікавленості служби зайнятості в проведенні активної політики в царині працевлаштування і приведення її діяльності до міжнародних стандартів слід якнайшвидше ратифікувати в Україні Конвенцію МОП № 88 про організацію служби зайнятості, яка є чинною вже у понад 80 країнах світу.

5. Основні принципи правового регулювання працевлаштування: (а) добровільність вступу громадян у правовідносини з працевлаштування; (б) здійснення працевлаштування, як правило, спеціально уповноваженими органами; (в) загальний характер працевлаштування; (г) надання особливої підтримки особам, які потребують підвищеного соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці; (д) поєднання інтересів громадян, роботодавців і держави.

6. Україна є соціальною державою, одним з основних принципів діяльності якої є створення умов, що забезпечують гідне життя й вільний розвиток людини. Ефективність правового регламентування працевлаштування - одна з ознак соціальної держави, оскільки створення громадянам реальних можливостей для одержання роботи відповідно до своєї професії і здібностей відіграє важливу роль у забезпеченні гідного життя й вільного розвитку людини.

Саме для цих цілей держава повинна провадити політику, спрямовану на сприяння: працевлаштуванню населення шляхом збереження старих і створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності; підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці; підтримці самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва; підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійної освіти, забезпеченню потреб працездатних осіб у професійній освіті й навчанні незалежно від віку та з урахуванням вимог ринку праці; посиленню мотивації до легальної (зареєстрованої) продуктивної зайнятості; координації й контролю за діяльністю посередників з працевлаштування; підтримці осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; соціальній підтримці зареєстрованих безробітних з метою повернення їх до продуктивної зайнятості; захисту національного ринку праці; забезпеченню соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном; розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної й вільно обраної зайнятості.

7. Правовідносини з працевлаштування становлять собою єдність трьох взаємозалежних, але відносно самостійних правовідносин:

а) між органом з працевлаштування і громадянином, який звернувся за допомогою в пошуку роботи;

б) між органом з працевлаштування й роботодавцем з приводу добору й направлення на роботу осіб відповідної професії, спеціальності та кваліфікації;

в) між громадянином і роботодавцем, до якого той направлений органом із працевлаштування. При цьому тільки остання група суспільних відносин входить до предмета трудового права.

Правовідносини з працевлаштування: (а) є складними; (б) мають немайновий характер; (в) виникають переважно до укладення трудового договору; (г) мають на меті виникнення останнього.

8. З метою адаптації законодавства України до Європейської соціальної хартії (переглянутої) в царині реалізації права на працю необхідно забезпечити: а) прийняття нової редакції Закону України «Про зайнятість населення»; б) підготовку і прийняття законопроектів про основні засади державної міграційної політики України, професійний розвиток персоналу на виробництві, Державну програму зайнятості населення, внесення зміни до ст. 46 Закону України «Про професійно-технічну освіту» щодо участі висококваліфікованих фахівців виробництва в навчальному процесі; в) підготовку і прийняття Кабінетом Міністрів України: Порядку формування й розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних і робітничих кадрів для державних потреб і контролю за їх виконанням; Положення про сприяння працевлаштуванню випускників професійно-технічних навчальних закладів; г) з метою збалансування ринку праці й ринку освітніх послуг, забезпечення зростаючої потреби економіки у кваліфікованих працівниках здійснити перегляд системи формування й розміщення державного замовлення на підготовку фахівців і робітничих кадрів.

9. Держави, що входять до складу Європейського Союзу, у своїй політиці працевлаштування патронують три взаємопов'язані та взаємодоповнюючі цілі: (а) повна зайнятість, (б) якість і продуктивність праці та (в) соціальне об'єднання.

Домагаючись досягнення зазначених цілей, держави мають втілювати в життя політику, що враховуватиме такі настанови, які є пріоритетними для виконання: діючих і превентивних заходів для зниження безробіття й бездіяльності; створення нових робочих місць і підприємництво; зміна місця проживання, сприяння пристосуванню й мобільності на ринку праці; сприяння розвитку кадрових інвестицій і навчання протягом усього життя; збільшення постачання кадрів і сприяння активному старінню; статева рівність; сприяння інтеграції й боротьба з дискримінацією на ринку праці щодо людей, які перебувають у скрутному становищі; підвищення оплати праці через систему заохочень і забезпечення привабливості роботи; перетворення незадекларованої роботи на офіційний вид діяльності; вирішення регіональних суперечностей у сфері зайнятості населення.

10. Для визнання особи безробітною в Україні потрібне: по-перше, волевиявлення громадянина у формі звернення до державної служби зайнятості за місцем проживання для реєстрації як такого, що шукає роботу; по-друге, реєстрація громадянина як такого, що шукає роботу державною службою зайнятості; по-третє, неможливість надання підходящої роботи протягом семи днів перебування на обліку; по-четверте, заява про надання статусу безробітного; по-п'яте, рішення державної служби зайнятості про надання громадянинові статусу безробітного.

11. Вважаємо за необхідне доповнити Закон України «Про зайнятість населення» статтею з назвою «Права та обов'язки осіб, які шукають роботу та безробітних» з наступним змістом: «Особи, які шукають роботу, та безробітні мають право: на безоплатні пошуки державною службою зайнятості підходящої роботи і сприяння у працевлаштуванні; на участь в оплачуваних громадських і сезонних роботах; на безплатні професійну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці; на забезпечення такими видами допомог, як по безробіттю, частковому безробіттю, матеріальна допомога в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, на поховання в разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні; на одержання безвідсоткової позики для зайняття підприємницькою діяльністю; на оскарження дій працівників державної служби зайнятості у відповідному за підпорядкуванням органі цієї служби або в суді; особливі права окремих категорій безробітних.

Особи, які шукають роботу, та безробітні зобов'язані: активно сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати усі рекомендації державної служби зайнятості, відвідувати її у встановлені строки; своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати забезпечення й надання соціальних послуг; повернути суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг у певних випадках; під час проведення оплачуваних громадських і сезонних робіт додержуватися правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, сумлінно та якісно виконувати доручену роботу; здійснювати підприємницьку діяльність, виконувати інші обов'язки, які випливають з договору про надання безробітному безвідсоткової позики для зайняття підприємницькою діяльністю».

12. Обґрунтовано необхідність ст. 7 Закону України «Про зайнятість населення» доповнити пунктом такого змісту: «Робота вважається підходящою, якщо загальна тривалість часу проїзду до роботи й повернення з неї не буде перевищувати 2,5 години, а для жінок, які мають дитину віком до трьох років або дитину-інваліда, одиноких матерів, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, та осіб, які здійснюють догляд за хворим членом сім'ї, - 1,5 години».

13. Основні моменти правового регулювання професійної підготовки незайнятого населення в розвинених закордонних країнах: а) посилення законодавчої та колективно-договірної активності у сфері профпідготовки; б) головні форми профпідготовки: профнавчання в середніх загальноосвітніх школах; державні й приватні професійно-технічні школи й курси; виробниче учнівство; неформальне короткострокове навчання безпосередньо на робочому місці; в) визнання того, що профпідготовка має обов'язково здійснюватися протягом усього трудового життя працівника й забезпечувати зв'язок і безперервність первинного навчання й наступної перепідготовки; г) комплексність у підході до профпідготовки, що включає сукупність трьох компонентів - навчання первинного, подальшого й перенавчання; д) наявність загальнонаціональні системи профпідготовки; е) реальність безперервного навчання й профпідготовки, що забезпечуються розгалуженою системою законодавчих заходів; є) посилення освітнього елемента у змісті трудового договору, що стимулює все більшу його трансформацію в договори праці й навчання.

14. Професійна підготовка, підвищення кваліфікації й перепідготовка безробітних громадян і незайнятого населення є найважливішими чинниками активної політики зайнятості населення та спрямовані на розвиток трудових ресурсів, забезпечення продуктивної, вільнообраної зайнятості громадян, посилення їх соціальної захищеності за допомогою підвищення росту професійної майстерності, професійної мобільності й конкурентоздатності на ринку праці. Це забезпечується діючою й такою, що постійно розвивається, системою професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення. Таку систему можна створити шляхом прийняття Закону України «Про професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації незайнятого населення». Він міг би мати такі розділи: 1. Загальні положення. 2. Види і форми професійного навчання. 3. Організація професійного навчання. 4. Навчально-виробнича база професійного навчання. 5. Наукове та методичне забезпечення професійного навчання. 6. Фінансування професійного навчання.

15. Доведено, що державні гарантії права на вибір професії й виду діяльності, закріплені в чинному законодавстві, є неефективними й не забезпеченими належними механізмами реалізації. Запропоновано ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» сформулювати наступним чином:

«Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці: добровільність праці, вибору або зміни професії й виду діяльності; захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу й незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; професійну орієнтацію і професійну освіту відповідно до покликання, здібностей і з урахуванням потреб ринку праці; безоплатне сприяння в підборі підходящої роботи; соціальний захист від безробіття відповідно до законодавства».

16. Доцільно покласти на роботодавців обов'язок розробляти і здійснювати спеціальні цільові програми реабілітації жінок, де передбачати конкретні заходи щодо відновлення трудових навичок жінок, підвищення їх кваліфікації й перекваліфікації.

Під час складання претендентом на робоче місце анкети або резюме на етапі прийому на роботу роботодавцям слід заборонити вимагати інформацію про його сімейний стан і наявність дітей. І лише після укладення трудового договору документи про склад сім'ї працівника можуть бути запрошені від працівника і внесені в його особову справу як такі, що мають правове значення для надання йому пільг, гарантій та переваг.

17. Ефективна боротьба з дискримінацією жінки у сфері праці за сучасних умов повинна ґрунтуватися на нових підходах. Як першочергові заходи необхідно: (а) зберегти пільги для жінок на тих виробництвах, де існує пряма загроза для виконання ними репродуктивної функції, а також для вагітних жінок на всіх виробництвах; (б) перейти від охоронного законодавства до антидискримінаційного. Такий підхід має призвести до того, що серед обов'язків держави залишиться надання жінці максимально повної інформації про негативні наслідки виконання того чи іншого виду трудової діяльності, а вже на цій підставі кожна жінка сама буде вирішувати, чи здатна вона виконувати цю роботу, а також визначення необхідності додаткових вихідних днів, нічних робіт, відряджень тощо.

18. Негативно впливають на зайнятість молоді недоліки в організації професійної орієнтації. У штатних розкладах більшості шкіл не передбачено посад, функцією яких була б профорієнтаційна робота. У школах, міжшкільних навчально-виховних комбінатах згортається навчально-матеріальна база трудового професійного навчання та профорієнтації. Конкурентоспроможність молодих працівників на ринку праці знижується також внаслідок скорочення підготовки робітників і фахівців у професійних і вищих навчальних закладах. Професійна структура підготовки кадрів не відповідає попиту, триває підготовка робітників і службовців за надлишковими професіями і спеціальностями, що викликає зростання безробіття серед цієї категорії населення. Різке зниження купівельної спроможності, заробітної плати і стипендій зумовлює зростання попиту на вторинну зайнятість, особливо серед молоді, яка навчається. Проте попит цей повною мірою не задовольняється. Із числа учнівської молоді, яка виявила бажання працювати у вільний від навчання час, державною службою зайнятості працевлаштовуються одиниці. У зв'язку із цим заслуговує державної підтримки діяльність на ринку праці молодіжних структур, що сприяють працевлаштуванню молоді на тимчасову й сезонну роботу, в тому числі у вільний від навчання час.

За останній час реалізація державної молодіжної політики в Україні, юридично визначеної як пріоритетний напрямок діяльності держави, має суто декларативний характер. У п. 8 розд. IV Декларації «Про загальні засади молодіжної політики в Україні» визначено, що державна молодіжна політика формується й реалізується шляхом проведення у Верховній Раді України щорічних слухань про становище молоді й підготовку доповіді із цього питання парламенту й Президентові України. Протягом останніх років слухання безпідставно не проводяться. Логічним результатом проведення парламентських слухань могли б стати законодавчо оформлені рекомендації їх учасників, на підставі яких Верховна Рада України запропонувала б Президентові України, органам виконавчої влади забезпечити виконання низки заходів, що здійснюватимуться з метою подальшого розвитку й удосконалювання державної молодіжної політики, її правової бази, практичної діяльності органів державної влади й управління щодо реалізації прав молодих громадян України.

19. Для усунення різного тлумачення й застосування норм щодо заповнення броні доцільно законодавчо закріпити такий порядок, при якому заброньовані для молоді місця заповнювалися б тільки органами з працевлаштування. За підприємствами варто залишити право самостійного прийому на роботу молоді лише понад установлену кількість заброньованих робочих місць або ж прийому за рахунок броні за узгодженням з центрами зайнятості населення.

20. З метою створення максимально сприятливих умов для працевлаштування незайнятої молоді, враховуючи неоднорідність її вікового і статевого складу, освітнього, професійно-кваліфікаційного рівнів та інші чинники, передбачається здійснити такі заходи:

- визначити спеціальні квоти для працевлаштування різних категорій молоді під час бронювання робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях, а також установити відповідність заброньованих робочих місць професійно-кваліфікаційному складу молоді;

- розробити ефективний і реальний нормативно-правовий механізм, який гарантував би забезпечення молодим людям, які розпочинають трудову діяльність, першим робочим місцем;

- забезпечити режим найбільшого сприяння працевлаштуванню на додаткові робочі місця, що створюються за участю державних коштів, безробітних із числа молоді, передусім випускників шкіл-інтернатів, дитячих будинків, спеціальних навчально-виховних шкіл і професійних училищ, підлітків, які залишили навчання, осіб, звільнених із установ, що виконують покарання, та інших категорій молоді, яка звернулась до державної служби зайнятості;

- внести зміни до чинного законодавства стосовно заохочення підприємств, установ та організацій до працевлаштування молоді, передбачивши, зокрема, можливість компенсації роботодавцям додаткових витрат, пов'язаних з наданням неповнолітнім працівникам пільг щодо тривалості робочого дня;

- проаналізувати напрямки трудової міграції, а також набір професій, за якими найчастіше працює молодь України за кордоном.

21. Існуюча система працевлаштування інвалідів є неефективною з огляду на наступне:

- незважаючи на застосування майже всіх інструментів політики зайнятості інвалідів, передбачених міжнародними рекомендаціями, в Україні працевлаштованими є лише близько 20 % інвалідів працездатного віку;

- недосконалим є інституційне забезпечення системи працевлаштування. У сфері професійної реабілітації і створення робочих місць для інвалідів дублюються функції таких установ, як Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та Державний центр зайнятості;

- вартість створення робочого місця для інваліда є високою;

- система працевлаштування інвалідів має ризик залишитися без фінансування;

- брак мотивуючих чинників для працевлаштування інвалідів;

- не існує дійових механізмів, щоб викликати інтерес роботодавців у створенні додаткових (понад 4-відсоткову квоту) робочих місць для інвалідів.

22. Незважаючи на очевидну доцільність існування спеціалізованих підприємств для інвалідів, необхідно відзначити низку їх недоліків, а саме: а) заробітна плата на них, як правило, дуже низька через недостатні дотації, застарілі технології, погані умови праці тощо; б) намір забезпечити інвалідів спеціалізованими видами робіт може суперечити прагненню підвищувати продуктивність праці на цих підприємствах; в) спеціалізовані види робіт, які хоча й необхідні для окремих груп людей, можуть призвести до ізолювання працівників-інвалідів від інших категорій працюючих і викликати до них негативне ставлення; г) втративши роботу на спеціалізованому підприємстві, інваліди практично не мають ніяких шансів працевлаштуватися на звичайних підприємствах, оскільки останні не дуже охоче приймають на роботу тих, хто був раніше зайнятий на спеціалізованих підприємствах.

23. З метою встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємствах окремих галузей економіки з урахуванням специфіки умов праці на них і вимог чинного законодавства щодо організації робочих місць і працевлаштування інвалідів є сенс доповнити ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» частиною такого змісту:

«Для галузей економіки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік без урахування зайнятих у важких, шкідливих умовах праці й на роботах з підвищеною небезпекою».

Прийняття такого положення дозволить об'єктивно визначати для підприємств, праця на яких має серйозні протипоказання, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, які можливо привести у відповідність до чинного законодавства про робочі місця й порядок працевлаштування інвалідів, а також сприятиме зменшенню витрат на сплату штрафів через об'єктивну неможливість такими підприємствами дотримуватись установленого законодавством нормативу, що дозволить використати ці кошти на реалізацію виробничих і соціальних завдань.

24. Міжнародна конвенція ООН про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей пропонує якісно новий рівень захисту прав трудових мігрантів. На відміну від Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів, ця Конвенція стосується усіх трудових мігрантів - як легальних, так і нелегальних. У ній вперше окреслюються права, які поширюються на окремі категорії трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей, зокрема: прикордонних, сезонних трудящих; моряків, найнятих на судна іноземних компаній; працівників, зайнятих на стаціонарних прибережних установках (платформах); трудящих, які працюють не за наймом, та ін. Приєднання України до вказаної Міжнародної конвенції сприятиме більш ефективному захисту прав і свобод як українських заробітчан за кордоном, так і іноземців і осіб без громадянства, які прибувають на територію України з метою працевлаштування.

25. Керуючись міжнародними стандартами та європейським досвідом правового регулювання відносин щодо працевлаштування іноземців, вбачається доцільним викласти ч. 6 ст. 20 проекту Трудового кодексу України в такій редакції:

«Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця, мають право працювати на підприємствах, в установах та організаціях або займатись іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, можуть займатися трудовою діяльністю лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, державною службою зайнятості України.

Дозвіл на працевлаштування не потрібний:

1) іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають в Україні;

2) особам, яким надано статус біженця в Україні;

3) представникам іноземного морського (річкового) флоту та іноземних авіакомпаній, які обслуговують ці організації на території України;

4) працівникам іноземних органів масової інформації, акредитованим для роботи в Україні;

5) артистам і працівникам мистецтва для роботи в Україні за фахом;

6) працівникам аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;

7) керівникам представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні та керівникам підприємств з іноземними інвестиціями;

8) працівникам, яких приймають на роботу в межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції;

9) іншим іноземцям та особам без громадянства у випадках, передбачених законами й міжнародними договорами України».

26. На підставі критичного аналізу чинного законодавства і з урахуванням світового досвіду правового регулювання відносин щодо працевлаштування іноземців та осіб без громадянства, необхідно: а) розробити нову редакцію Порядку видачі, продовження строку дії й анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства; б) сформувати нормативну базу щодо надання іноземним громадянам та особам без громадянства можливості створювати власні профспілкові організації. в) передбачити в Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» можливість укладення контракту під час прийняття на роботу іноземців та осіб без громадянства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Монографії, підручники, навчальні посібники

2. Попов С. В. Зайнятість та ринок праці в умовах ринкової економіки : монографія / С. В. Попов. - Сімферополь: Вид-во СПД Барановська, 2009. - 328 с.

3. Попов С.В. Форми реалізації права на працю : монографія / С. В. Попов. - Харків: Вид-во «ФІНН», 2009. -336 с.

4. Практичний посібник з професійної підготовки працівника органів внутрішніх справ / [укладачі: В. А. Пєтухов, С. В. Попов, В. В. Посметний, О. В. Запорожцев]. - Сімферополь : ДОЛЯ, 2004. - 136 с.

5. Венедіктов В. С. Організаційно-правові засади управління державною службою в Україні : наук.-практ. посібник / [В. С. Венедіктов, М. І. Іншин, О. М. Клюєв, С. В. Попов та ін.]. - Харків : Вид-во Харківськ. нац. ун-ту внутр. справ, 2006. - 268 с.

6. Цивільний контроль за діяльністю міліції: організаційно-правові питання : наук.-практ. посібник / за заг. ред. М. І. Іншина, О. М. Музичука, Р. С. Веприцького. - Харків : Вид-во Харківськ. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. - 206 с.

7. Митний Кодекс України : наук.-практ. коментар / [А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний, Р. А. Калюжний, С. В. Попов та ін.]. - К. : Всеукр. асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 757 с.

8. Кодекс законів про працю України : наук.-практ. коментар / [І. В. Арістова, В. В. Безусий, С. О. Бондар, С. В. Попов та ін.] ; за ред. О. О. Погрібного, М. І. Іншина, І. М. Шопіної. - К. : Правова єдність, 2008. - 456 с.

9. Наукові статті та тези доповідей і наукових повідомлень

10. Попов С. В. Передумови виникнення службово-трудової відповідальності працівників ОВС / С. В. Попов // Актуальні проблеми права: теорія і практика. - 2002. - Вип. 1. - С. 84-89.

11. Попов С. В. Удосконалення законодавства про звільнення професорсько-викладацького складу закладів освіти МВС України / С. В. Попов, А. О. Савченко // Вісник Нац. ун-ту внутр. справ. - 2002. - Вип. 17. - С. 215-218.

12. Попов С. В. О работе профессорско-преподавательского состава высших учебных заведений Министерства внутренних дел Украины сверх установленной нормы учебной нагрузки / С. В. Попов // Вісник Луганськ. акад. внутр. справ МВС імені 10-річчя незалежності України. - 2002. - № 3. - С. 237-241.

13. Попов С. В. Відповідальність як соціально-юридична категорія / С. В. Попов // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. - 2005. - Вип. 7. - С. 29-32.

14. Попов С. В. До питання про форми зайнятості населення / С. В. Попов // Наше право. - 2006. - № 3. - Ч. 1. - С. 97-101.

15. Попов С. В. Види безробіття та критерії їх класифікації / С. В. Попов // Форум права. - 2006. - № 3. - С. 106-110 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2006-3/06psvkik.pdf.

16. Попов С. В. Зайнятість населення як одна з основних проблем європейського співтовариства / С. В. Попов // Вісник Харківськ. нац. ун-ту внутр. справ. - 2007. - Вип. 36. - С. 390-395.

17. Попов С. В. До визначення правового статусу безробітного / С. В. Попов // Актуальні проблеми права: Теорія і практика. - 2007. - № 9. - С. 110-116.

18. Попов С. В. Безробіття, його сутність та історія боротьби з цим явищем / С. В. Попов // Форум права. - 2008. - № 1. - С. 353-357 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-1/ 08pcvzcj.pdf.

19. Попов С. В. Правове регулювання зайнятості на міжнародному та європейському рівні / С. В. Попов // Форум права. - 2008. - № 2. - С. 410-414 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ FP/2008-2/08psvtep.pdf.

20. Попов С. В. Трудові ресурси України: стан та перспективи розвитку / С. В. Попов // Форум права. - 2008. - № 3. - С. 419-426 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-3/08psvtpr.pdf.

21. Попов С. В. Безробітні як специфічна категорія населення / С. В. Попов // Держава и право. - 2007. - Вип. № 38. - С. 366-371.

22. Попов С. В. До питання про трудові ресурси / С. В. Попов // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - № 3. - С. 125-128.

23. Попов С. В. Механізм забезпечення реалізації права інвалідів на працю / С. В. Попов // Вісник Харківськ. нац. ун-ту внутрі. справ. - 2008. - Вип. 42. - С. 40-46.

24. Попов С. В. До визначення поняття занятості в сучасних умовах / С. В. Попов // Право і безпека. - 2008. - № 2. - С. 85-92.

25. Попов С. В. Працевлаштування іноземців в Україні / С. В. Попов // Південноукраїнський правничий часопис. - 2009. - № 4. - С. 128-131.

26. Попов С. В. Трудові ресурси України: стан та перспективи розвитку / С. В. Попов // Форум права. - 2008. - № 3. - С. 419-426 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-3/08psvtpr. pdf.

27. Попов С. В. Проблеми зайнятості осіб похилого віку / С. В. Попов // Наук. вісник Ужгородськ. ун-ту. - 2010. - Вип. 13. - С. 537-541.

28. Попов С. В. Захист зайнятості іноземців профспілковими організаціями / С. В. Попов // // Форум права. - 2010. - № 1. - С. 307-311 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-1/10pcvipo.pdf.

29. Попов С. В. До питання відтворення населення як фактору збереження трудового потенціалу України / С. В. Попов // Актуальні проблеми права: Теорія і практика. - 2010. - № 16. - С. 140-146.

30. Попов С. В. Сутність та поняття ринку праці / С. В. Попов // Кримський юридичний вісник. - 2010. - Вип. 1 (8). - Ч. 1. - С. 28-35.

31. Попов С. В. До питання зайнятості інвалідів в Україні / С. В. Попов // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. -2010. - № 88. - С. 16-20.

32. Попов С. В. Працевлаштування неповнолітніх / С. В. Попов // Південноукраїнський правничий часопис. - 2010. - № 1. - С. 128-131.

33. Попов С. В. Юридична відповідальність працівників ОВС України / С. В. Попов // Форум права. - 2010. - № 2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-2/10.

34. Попов С. В. Відтворення населення як чинник забезпечення економіки країни трудовими ресурсами / С. В. Попов // Трудове право України в контексті європейської інтеграції : матеріали наук.-практ. конф. (м. Харків, 25-27 травня 2006 р.) / за ред. проф. В. С. Венедиктова. - Харків : Укр. асоціація фахівців трудового права, Харківськ. нац. ун-т внутр. справ, 2006. - С. 140-145.

35. Попов С. В. До визначення поняття «безробіття» / С. В. Попов // Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин : наук.-практ. конф. (31 травня - 2 червня 2007 р.). - Чернігів : Чернігів, 2007. - Ст. 152-154.

36. Попов С. В. Механізм забезпечення реалізації права інвалідів на працю / С. В. Попов // Актуальні проблеми роботи з персоналом у правоохоронних органах : матеріали наук.-практ. конф. (Харків, 27 листопада 2008 р.). - Харків : ХНУВС,2008. - С. 224-230.

37. Попов С. В. Особливості формування трудових ресурсів в сучасних умовах / С. В. Попов // Проблеми вдосконалення правового регулювання соціально трудових відносин в Україні : наук.-практ. конф. (5-6 червня 2009 р.). - Харків : ХНУВС, 2009. - С. 48-52.

38. Попов С. В. До питання збереження трудового потенціалу України / С. В. Попов // Правові засоби забезпечення та захисту прав людини : вітчизняний та зарубіжний досвід : наук.-практ. конф. (21-22 квітня 2010 р.). - Луганськ : Східноукраїнськ. нац. ун-т, 2010. - C. 210-214.

АНОТАЦІЯ

Попов С. В. Правовий механізм реалізації конституційного права на працю в сучасних умовах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено аналізу проблем забезпечення правового механізму реалізації права на працю. У роботі визначено поняття, цілі та риси конституційного права на працю, його важливість і призначення на сучасному етапі, принципи, форми та методи реалізації, проблеми організаційно-правового забезпечення працевлаштування окремих категорій громадян.

Право на працю займає особливе місце серед соціально-економічних прав. Воно обумовлене сутністю людини та відображає її природну потребу до праці. Роль праці в розвитку людини та суспільства полягає не тільки у створенні матеріальних і духовних цінностей, призначених для задоволення потреб людей, але й у розвитку самих працівників.

Ефективність правового регламентування права на працю - одна з ознак соціальної держави, оскільки створення громадянам реальних можливостей для одержання роботи відповідно до своєї професії і здібностей відіграє важливу роль у забезпеченні гідного життя й вільного розвитку людини. Для цих цілей держава повинна провадити політику, спрямовану на сприяння: працевлаштуванню населення шляхом збереження старих і створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності; підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці; підтримці самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва; підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійної освіти, забезпеченню потреб працездатних осіб у професійній освіті й навчанні незалежно від віку та з урахуванням вимог ринку праці; посиленню мотивації до легальної продуктивної зайнятості; координації й контролю за діяльністю посередників з працевлаштування; підтримці осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; соціальній підтримці зареєстрованих безробітних з метою повернення їх до продуктивної зайнятості; захисту національного ринку праці; забезпеченню соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном; розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної й вільно обраної зайнятості.

Ключові слова: право на працю, держава, свобода праці, правовий механізм реалізації, правові гарантії, правові форми, правовий статус, працівник, роботодавець, безробітний, працевлаштування.

АННОТАЦИЯ

Попов С. В. Правовой механизм реализации конституционного права на труд в современных условиях. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена анализу проблем обеспечения правового механизма реализации права на труд. В работе определяются понятие, цели, признаки конституционного права на труд, его важность и назначение на современном этапе, принципы, формы и методы реализации, проблемы организационно-правового обеспечения трудоустройства отдельных категорий граждан.

Право на труд занимает особое место среди социально-экономических прав. Оно обусловлено сущностью человека и отражает его естественную потребность к труду. Роль труда в развития человека и общества состоит не только в создании материальных и духовных ценностей, предназначенных для удовлетворения потребностей людей, но и в развития самых работников.

Свобода труда - межотраслевой принцип, присущий нескольким отраслям права (трудовому, гражданскому, хозяйственному, административному и др.), что выражает определенные отношения между гражданином и государством по поводу труда. Свобода имеет в виду то, что реализовать право на труд в современных условиях можно не только путем заключения трудового, но и гражданско-правового договора, а также с помощью членства в кооперативах, занятия предпринимательской деятельностью и т.п.

Основные принципы правового регулирования трудоустройства: добровольность вступления граждан в правоотношения по трудоустройству; осуществление трудоустройства, как правило, специально уполномоченными органами; общий характер трудоустройства; предоставление особой поддержки лицам, требующим повышенной социальной защиты и не способным на равных конкурировать; объединение интересов граждан, работодателей и государства.

Эффективность правового регулирования права на труд - один из признаков социального государства, поскольку создание гражданам реальных возможностей для получения работы согласно своей профессии и способностей играет важную роль в обеспечении достойной жизни и свободного развития человека. Для этих целей государство должно проводить политику, направленную на содействие: трудоустройству населения путем сохранения существующих и создания новых рабочих мест на предприятиях, в учреждениях и организациях всех форм собственности; подготовку рабочей силы, профессиональный состав и квалификационный уровень которой отвечают потребностям рынка труда; самостоятельной занятости населения, развитие предпринимательства; повышению качества рабочей силы, развитию системы профессионального образования, обеспечению потребностей трудоспособных лиц в профессиональном образовании и обучении независимо от возраста с учетом требований рынка труда; усилению мотивации к легальной продуктивной занятости; координации и контролю за деятельностью посредников по трудоустройству; поддержке лиц, не способных на равных условиях конкурировать на рынке труда; социальной поддержке зарегистрированных безработных с целью возвращения их к продуктивной занятости; защите национального рынка труда; обеспечению социальной защиты граждан Украины, работающих за границей; развитию системы коллективно-договорного обеспечения полной, продуктивной и свободно избранной занятости.

Ключевые слова: право на труд, государство, свобода труда, правовой механизм реализации, правовые гарантии, правовые формы, правовой статус, работник, работодатель, безработный, трудоустройство.

SUMMARY

Popov S.V. Legal Mechanism of Constitutional Right to Work Realization in Present Conditions. - Manuscript.

The thesis for a doctor's degree of jurisprudence on a specialty 12.00.05 - Labour Law; Social Security Law. - Koretsky Institute of state and law of National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2010.

Dissertation is devoted to analysis of the problems of securing mechanism of the right to work realization. The work defines the notion, objectives and features of constitutional right to work, its significance and designation in present situation, principles, forms and methods of realization, problems of organizational-legal securing of certain categories of citizens' job placement.

The right to work occupies a special place among social-economical rights of a person. It is stipulated by essence of a person and represents her natural need to work. Significance of work in the process of development of a person as a part and society as whole lays not only in creation of material and spiritual values, that are designed to satisfy people's needs, but also in encouragement of workers' development.

Effectiveness of legal regulation of the right to work is one of the features of social state, as far as creation of real possibility to gain a job according to person's profession and abilities plays a role of great importance in guaranteeing appropriate standard of living and free development of a person. To fulfill of these objectives a state should maintain a policy that favors: citizens' employment by the means of preservation of existing and creation of new jobsites at enterprises, institutions and organizations of all form of ownership; labour force training, of such professional structure and level of proficiency that will satisfy the needs of labour market; support of independent employment of population, development of entrepreneurship; improvement of labour force qualification, development of professional education system, satisfaction of able-bodied persons' needs in professional education and training considering age of a person and market requirements; strengthening motivation for legal productive employment; coordination and control over employment agents' activity; support of persons, who are not able to compete in labour market on equal conditions; social support of registered unemployed in order to return them to productive employment; protection of national labour market; assurance of social security of citizens of Ukraine, who work abroad; development of collective-contractual support system of full time, productive and freely chosen employment.

Key words: right to work, state, freedom of work, legal mechanism of realization, legal guarantees, legal forms, legal status, worker, employer, unemployed, job placement.

Размещено на Allbest.ru