Актуальність теми. Конституція України визнає людину, її життя, здоров'я, честь і гідність найвищою соціальною цінністю. Утвердження прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Усвідомлення соціальної цінності людини і громадянина визначає Україну як соціальну державу. Разом з тим, не кожна людина відчуває свою цінність у суспільстві, особливо в умовах економічної кризи й реформування всієї правової системи країни. Ідеться про осіб зі зниженою працездатністю, які не можуть нарівні з усіма конкурувати на ринку праці. Незахищеність і брак необхідних правових гарантій, низький рівень умов праці, слабкість механізму захисту трудових прав при масових звільненнях працівників і зростанні безробіття, формально встановлений рівень низки гарантій у сфері праці, який не отримує реального підтвердження, робить указану категорію осіб украй вразливою. У зв'язку із цим постає питання щодо переосмислення сутності права на працю осіб зі зниженою працездатністю відповідно до міжнародних стандартів і норм суспільного життя.

Прийняття нового Трудового кодексу України і на його підставі низки законів про працю повинно вирішити конкретні правові проблеми, що накопилися за останні роки у сфері правового регулювання праці осіб зі зниженою працездатністю. Саме зараз, як ніколи, пошуки повинні бути спрямовані передусім на формування наукової бази правової політики в сфері прaці взагалі й у сфері захисту прав та законних інтересів осіб зазначеної категорії, зокрема. Наведене вимагає створення нової концепції права, яка має стати в першу чергу нормативним вираженням загальнолюдських цінностей, принципів справедливості й людяності, засобом забезпечення прав і свобод громадян, основою організації та функціонування держави в інтересах людини й усього суспільства. Цим пояснюється нагальна потреба детального вивчення проблем правового регулювання праці таких осіб, що й зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження як для науки трудового права, так і для розвитку трудового законодавства України.

Науково-теоретичним підґрунтям дисертації послужили праці видатних учених радянської доби, а також напрацювання сучасних українських і російських правознавців: М.Г. Александрова, В.С. Андрєєва, В.М. Андріїва, О.Т. Барабаша, Б.К. Бегічева, Я.І. Безуглої, Н.Б. Болотіної, В.С. Венедіктова, Г.С. Гончарової, В.В. Жернакова, Д.О. Єрмоленка, С.О. Іванова, В.В. Караваєва, І.Я. Кисельова, В.Л. Костюка, А.Ю. Пашерстника, О.С. Пашкова, П.Д. Пилипенка, С.М. Прилипка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.Ф. Пузирного, О.В. Смирнова, Б.І. Сташківа, Г.І. Чанишевої, М.Й. Флястера, О.М. Ярошенка та ін. Однак у правовій науці й донині бракує комплексного загальнотеоретичного дослідження проблем правового регулювання праці осіб зі зниженою працездатністю в сучасних соціально-економічних умовах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах реалізації плану науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича на 2005 - 2010 роки за темою: "Основні напрямки вдосконалення та розвитку національного законодавства в рамках інтеграційних процесів" (номер державної реєстрації 0106 Ukreine 003615).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення та вирішення теоретичних і практичних проблем правового регулювання праці осіб зі зниженою працездатністю, формулювання теоретичних висновків і конкретних науково-обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення правового регулювання праці осіб вказаної категорії.

Для досягнення поставленої мети в дисертації передбачено вирішення таких завдань:

з'ясувати сутність і зміст поняття "особи зі зниженою працездатністю";

виявити критерій віднесення працівників до категорії осіб зі зниженою працездатністю;

визначити особливості трудової дієздатності осіб зі зниженою працездатністю;

дослідити особливості реалізації права на працю осіб зі зниженою працездатністю;

визначити гарантії права на працю осіб зі зниженою працездатністю, що надаються їм при працевлаштуванні, у процесі виконання ними трудової функції, при припиненні трудового договору;

навести міжнародні стандарти у сфері праці осіб зі зниженою працездатністю;

проаналізувати міжнародний досвід та вітчизняну практику реалізації міжнародних стандартів у сфері праці осіб зі зниженою працездатністю;

сформулювати науково обґрунтовані пропозиції по вдосконаленню правового регулювання праці осіб зі зниженою працездатністю.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері праці за участю осіб зі зниженою працездатністю.

Предметом дослідження виступають теоретичні та практичні проблеми правового регулювання праці осіб зі зниженою працездатністю, нормативно-правові акти, що регламентують використання праці осіб указаної категорії.

Методи дослідження. Наведені в дисертаційній роботі положення й результати, отримані в процесі наукового дослідження, здобуті за допомогою загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. Методологічну базу роботи становлять основні положення матеріалістичної діалектики як загального методу пізнання закономірностей розвитку природи, суспільства, мислення. Застосування системно-структурного методу дало змогу визначити місце норм, що регулюють працю осіб зі зниженою працездатністю, в системі трудового законодавства (підрозділ 1.2.), а також структуру дисертаційної роботи. Логіко-систематичний метод використовувався для дослідження й поглиблення понятійного апарату, який стосується теми дослідження (підрозділи 1.2., 1.3.). За допомогою формально-юридичного методу обґрунтовано необхідність створення нових правових норм, а також удосконалення існуючих у розглядуваній сфері регулювання праці (розділи 1,2). Порівняльно-правовий метод сприяв проведенню аналізу норм вітчизняного законодавства у сфері регулювання праці осіб зі зниженою працездатністю із законодавством інших країн (підрозділи 1.4., 2.2.). Соціологічний метод допоміг пізнати досліджувані соціальні процеси і явища (підрозділ 1.1.). Методи аналізу й тлумачення правових норм разом із іншими методами стали в нагоді при з'ясуванні сутності окремих явищ і понять (підрозділи 1.1., 1.2.).

Оперування переліченими методами дослідження дозволило вирішити поставлені завдання, отримати належний науковий результат, новизна якого відображена в положеннях, що виносяться на захист.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в українській правовій науці комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем правового регулювання праці осіб зі зниженою працездатністю. За результатами проведеного дослідження в дисертації сформульовані та обґрунтовані наукові положення, висновки та пропозиції, що виносяться на захист.

Уперше:

зроблено пропозицію розмежовувати здатність до праці, під якою розуміється працездатність, і здатність до роботи як сукупність фізичних, розумових та емоційних можливостей, що дає змогу особі виконувати роботу визначеного обсягу, характеру та якості;

обґрунтовано, що саме правоздатність, як здатність мати право на роботу, дає змогу виявити людину в новій якості - як суб'єкта трудового права. Правоздатність як здатність мати право на працю є передумовою до виникнення правоздатності як здатності до роботи;

доведено, що правоздатність як здатність мати право на роботу і трудова дієздатність є універсальною категорією, тобто виникають одночасно й залежать від однакових чинників, передбачених законодавством;

визначено особливості трудової дієздатності осіб зі зниженою працездатністю, які полягають у наступному: коло дій, які можуть учиняти вказані особи з метою набуття для себе прав та обов'язків, а також можливість реалізації наданих їм прав залежить від установленої групи інвалідності й індивідуальної програми реабілітації осіб зазначеної категорії, а в осіб зі зниженою працездатністю внаслідок психічного розладу - ще й від встановленого переліку видів робіт, які вони не в змозі виконувати через психічний розлад;

аргументовано недоцільність оперування такими поняттями, як "інвалід", "особи з обмеженими фізичними і розумовими можливостями", "особи з обмеженою працездатністю", які використовуються в національному законодавстві для означення осіб зі зниженою працездатністю;

обґрунтовано, що критерієм віднесення працівників до категорії осіб зі зниженою працездатністю є встановлення групи інвалідності;

сформульовано визначення й надано перелік міжнародних стандартів у сфері праці осіб зі зниженою працездатністю. Міжнародні стандарти у сфері праці осіб зі зниженою працездатністю - це міжнародно-правові принципи, що є керівними ідеями, засадами правового регулювання праці осіб зі зниженою працездатністю. Такими стандартами є: (а) визнання права на працю осіб зі зниженою працездатністю нарівні з іншими; (б) рівний доступ до отримання роботи, що включає можливість отримати, зберігати підходящу роботу й просуватися по службі; (в) включення осіб зі зниженою працездатністю у вільний ринок праці шляхом установлення недискримінаційної політики; (г) забезпечення працевлаштування осіб зі зниженою працездатністю шляхом установлення мінімального відсотка робочих місць для їхнього працевлаштування; (д) заохочення роботодавців до працевлаштування осіб зі зниженою працездатністю; (е) прийняття й перегляд національної політики в сфері зайнятості й реабілітації осіб зі зниженою працездатністю; (є) забезпечення осіб зі зниженою працездатністю робочим місцем, що відповідає їх потребам; (ж) заохочення до індивідуальної трудової діяльності осіб зі зниженою працездатністю.

Удосконалено:

визначення поняття "право на працю" і "право на роботу". Право на працю - це природне, невідчужуване, невід'ємне право людини, яке не залежить від віку, статі, громадянства, стану здоров'я та інших чинників. Право на роботу - надане державою право, яке набувається з досягненням людиною певного віку і залежить від громадянства, статі, стану здоров'я та інших чинників, обумовлених законодавством.

Дістало подальшого розвитку:

дослідження поняття "особи зі зниженою працездатністю". Установлено, що до даної категорії осіб належать особи зі стійким розладом функцій організму, зумовленими захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, вимагає потребу в соціальній допомозі й посиленому соціальному захисті таких осіб з боку держави;

розмежування здатності до роботи у фактичному і юридичному розумінні. Встановлено, що фактична здатність до роботи - це природна здатність особи до цілеспрямованої діяльності, метою якої є створення конкретного матеріального чи духовного блага, а здатність до роботи в юридичному розумінні - це регламентована державою здатність особи здійснювати встановлену законодавством діяльність, що теж спрямована на створення конкретного матеріального чи духовного блага;

положення щодо наявності трудової правосуб'єктності у недієздатних осіб. Визначено, що недієздатні особи не є суб'єктами трудового права, оскільки вони не володіють правоздатністю щодо права на роботу;

узагальнення міжнародного й вітчизняного досвіду реалізації міжнародних стандартів у сфері праці осіб зі зниженою працездатністю;

визначення права на працю осіб зі зниженою працездатністю в широкому й вузькому розумінні. У широкому розумінні право на працю таких осіб слід розглядати як право особистості - члена суспільства, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вони вільно обирають або на яку вільно погоджуються. У вузькому розумінні - це сукупність учинюваних державою заходів з метою повної реалізації права на працю осіб зі зниженою працездатністю;

дослідження додаткових гарантій права на працю, що надаються особам зі зниженою працездатністю при працевлаштуванні, в процесі виконання трудової функції, при припиненні трудового договору;

необхідність внесення змін до чинного законодавства з метою зміцнення й підвищення гарантій трудових прав осіб зі зниженою працездатністю. Запропоновано зміни до нормативно-правових актів, що регулюють працю осіб зазначеної категорії.

Практичне значення одержаних результатів. Пропозиції й висновки, отримані в результаті дослідження, можуть бути використані:

у науково-дослідницькій роботі - для подальших досліджень правового регулювання праці осіб зі зниженою працездатністю;

у правотворчості - при підготовці проекту Трудового кодексу України та інших нормативно-правових актів, розробці змін і доповнень до чинних законодавчих актів, спрямованих на регулювання праці зазначеної категорії осіб;

у правозастосуванні - для вдосконалення практики оперування нормами чинного законодавства в процесі використання праці осіб зі зниженою працездатністю;

у навальному процесі - при підготовці лекцій, відповідних розділів підручників і навчальних посібників з трудового права України, а також при викладанні навчальної дисципліни "Трудове право".

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися на всеукраїнській науково-практичній конференції "Формування правової держави в Україні. Проблеми і перспективи" (Тернопіль, 2008 р.), міжнародній науково-практичній конференції: "Право та економіка: генезис, сучасний стан та перспективи розвитку" (Одеса, 2008 р.); на І, ІІІ, ІV та V міжнародних інтернет-конференціях на тему: "Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми" (Тернопіль, відповідно 2008р., 2008р., 2009 р. і 2009 р.), а також обговорювались на засіданні науково-теоретичного семінару кафедри цивільного права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в 6-ти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, і в 6-ти тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 179 сторінок. Список використаних джерел складається з 185 найменувань і займає 20 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання дослідження, його об'єкт і предмет, описано методи дослідження та його теоретичну основу, розкрито наукову новизну результатів дослідження, їх теоретичне і практичне значення, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження та їх публікації.

Розділ 1 "Поняття й сутнісна характеристика права на працю осіб зі зниженою працездатністю” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 "Концептуальні підходи до розуміння сутності і змісту поняття "особи зі зниженою працездатністю"” досліджуються сутнісна характеристика і змістовне наповнення поняття "особи зі зниженою працездатністю", критерій віднесення працівників до осіб вказаної категорії, їх класифікація, здатність до праці й до роботи.

На підставі аналізу таких понять, як "інвалід", "особи з обмеженими фізичними і розумовими можливостями", "особи з обмеженою працездатністю", що використовуються в національному законодавстві, зроблено висновок, що ними недоцільно оперувати для позначення осіб зі зниженою працездатністю.

Обґрунтовано, що критерієм віднесення працівників до осіб зі зниженою працездатністю є встановлення групи інвалідності.

Пропонується розмежовувати здатність до праці та здатність до роботи. Працездатність - це здатність до праці, здатність же до роботи - це сукупність фізичних, розумових та емоційних можливостей, яка дає змогу особі виконувати роботу визначеного обсягу, характеру та якості. Аргументується, що знижена працездатність - це здатність до праці в осіб, яким установлена група інвалідності і що обсяг зниження працездатності залежить від установленої групи інвалідності.

У підрозділі 1.2 "Право на працю осіб зі зниженою працездатністю як природне право й конституційний принцип" вивчається природа права на працю, розкривається зміст понять "робота" і "праця", досліджується здатність до праці у фактичному і юридичному розумінні, розглядається право на працю осіб зі зниженою працездатністю у вузькому й широкому розумінні, аналізуються вітчизняне законодавство й міжнародно-правові акти, що закріплюють право на працю осіб розглядуваної категорії.

Обґрунтовується, що право на працю має двояку природу, сутність якої полягає в тому, що Конституція України поряд з правом на працю регламентує і право на роботу. Право на працю - природне, невідчужуване, невід'ємне право людини, яке не залежить від віку, статі, громадянства, стану здоров'я та ін. Право на роботу - надане державою право, яке набувається із досягненням людиною певного віку і залежить від громадянства, статі, стану здоров'я та інших чинників, обумовлених законодавством.

Доводиться, що поняття "праця" є ширшим від поняття "робота". Перше поняття включає в себе друге. За вітчизняним законодавством кожна робота є працею, однак не кожна праця є роботою. Тому слід розрізняти поняття "робота" у фактичному і юридичному значенні. У фактичному розумінні робота - це будь-яка цілеспрямована діяльність людини, спрямована на створення конкретного матеріального чи духовного блага; у юридичному розумінні - це певні завдання та обов'язки, що виконані, виконуються чи повинні бути виконані однією особою, що класифікуються відповідно до кваліфікації, необхідної для її виконання.

Здатність до роботи теж потрібно розрізняти у фактичному і юридичному розумінні. Фактична здатність до роботи - це природна здатність особи до цілеспрямованої діяльності, метою якої є створення конкретного матеріального чи духовного блага. Здатність до роботи в юридичному розумінні - це регламентована державою здатність особи здійснювати встановлену законодавством діяльність, спрямовану на створення конкретного матеріального чи духовного блага.

У підрозділі 1.3 "Особливості трудової дієздатності осіб зі зниженою працездатністю” висвітлюються особливості трудової дієздатності осіб зі зниженою працездатністю, а також досліджуються категорії "трудова правоздатність" і "трудова дієздатність".

Трудова правоздатність - це здатність мати трудові права та обов'язки. Трудову правоздатність слід поділяти на правоздатність щодо права на працю і правоздатність щодо права на роботу. Саме правоздатність, як здатність мати право на роботу, дає змогу виявити людину у новій якості - як суб'єкта трудового права. Правоздатність як здатність мати право на працю є передумовою до виникнення правоздатності як здатності до роботи.

Обґрунтовано, що правоздатність як здатність мати право на роботу і трудова дієздатність є універсальною категорією, тобто виникають одночасно і залежать від однакових чинників, передбачених законодавством. За своєю суттю правоздатність у розумінні здатності мати право на працю є невідчужуваною, позбутися її неможливо як і неможливо обмежити.

особа знижена працездатність право

Поглиблений аналіз чинного законодавства дозволив установити, що особливістю трудової дієздатності осіб зі зниженою працездатністю є те, що коло дій, які вони можуть учинити з метою набуття для себе прав та обов'язків, а також можливість реалізації наданих їм прав залежать від установленої групи інвалідності й індивідуальної програми реабілітації. Трудова дієздатність осіб зі зниженою працездатністю внаслідок психічного розладу залежить ще й від установленого переліку видів робіт, які вони не можуть виконувати через психічний розлад.

Аргументується, що особи, визнані недієздатними за цивільним правом, мають визнаватися недієздатними також за трудовим правом. Недієздатні особи володіють правом на працю і в цьому сенсі є правоздатними. Права на роботу вказані особи не мають, тобто вони не є правоздатними щодо цього права, тому недієздатні особи не є суб'єктами трудового права.

Пропонується внесення змін до КЗпП України і передбачення в ньому статей, викладених в такій редакції: "Зміна та припинення трудового договору у зв'язку із зміною істотних обставин, які сторони не могли передбачити. Припинення трудових правовідносин настає у разі виявлення або визнання працівника недієздатним. У разі визнання фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, недієздатною настає зміна або припинення трудових правовідносин" (с.63).

"Трудовий договір, укладений особою, яка не має необхідної дієздатності тягне його припинення" (с.62).

У підрозділі 1.4 "Міжнародно-правові стандарти у сфері праці осіб зі зниженою працездатністю: світовий досвід і практика реалізації в Україні" досліджується та здійснюється детальний аналіз міжнародних стандартів у сфері праці осіб зі зниженою працездатністю.

Наводиться авторське визначення міжнародних стандартів у сфері праці осіб зазначеної категорії. Міжнародні стандарти у сфері праці осіб зі зниженою працездатністю - це міжнародно-правові принципи, що є керівними ідеями, засадами правового регулювання праці осіб зі зниженою працездатністю.

Установлено, що ці стандарти містяться в міжнародних договорах та угодах незалежно від того чи є вказані міжнародно-правові акти загальнообов'язковими до виконання на території тієї чи іншої країни. Такими стандартами є:

1) визнання права на працю осіб зі зниженою працездатністю нарівні з іншими;

2) рівний доступ до отримання роботи, що включає можливість отримати, зберігати підходящу роботу й просуватися по службі;

3) включення осіб зі зниженою працездатністю у вільний ринок праці шляхом установлення недискримінаційної політики;

4) забезпечення працевлаштування осіб зі зниженою працездатністю шляхом установлення мінімального відсотка робочих місць для їхнього працевлаштування;

5) заохочення роботодавців до працевлаштування осіб зі зниженою працездатністю;

6) прийняття і перегляд національної політики у сфері зайнятості й реабілітації осіб зі зниженою працездатністю;

7) забезпечення осіб зі зниженою працездатністю робочим місцем, що відповідає їх потребам;

8) заохочення до індивідуальної трудової діяльності осіб зі зниженою працездатністю.

Розділ 2 "Гарантії права на працю осіб зі зниженою працездатністю” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Гарантії права на працю осіб зі зниженою працездатністю, що надаються їм при працевлаштуванні” на підставі аналізу вітчизняного трудового законодавства зроблено висновок, що вказані гарантії слід класифікувати на дві групи:

1) загальні гарантії реалізації права на працю при працевлаштуванні, передбачені для усіх громадян, якими особи зі зниженою працездатністю володіють нарівні з іншими;

2) додаткові гарантії реалізації права на працю осіб зі зниженою працездатністю, що надаються їм при працевлаштуванні.

До першої групи гарантій, належать: а) безоплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку; б) забезпечення першим робочим місцем молоді та надання роботи за фахом молодим спеціалістам; в) заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Особи зі зниженою працездатністю віднесені до категорії осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівні з іншими конкурувати на ринку праці. Тому гарантії другої групи полягають у тому, що для підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб зі зниженою працездатністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб цієї категорії у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

З метою підвищення і зміцнення гарантій права на працю осіб зі зниженою працездатністю, що надаються їм при працевлаштуванні, надано пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного трудового законодавства України.

У підрозділі 2.2 "Гарантії права на працю осіб зі зниженою працездатністю, що надаються їм при виконанні трудової функції" детальний аналіз національного законодавства дав змогу встановити, що такими гарантіями є:

1) обов'язок роботодавця надати працівнику зі зниженою працездатністю робоче місце, що відповідає вимогам законодавства й рекомендаціям МСЕК;

2) законодавчо встановлена більша тривалість щорічної основної відпустки й додаткової відпустки без збереження заробітної плати порівняно з іншими працівниками. При цьому щорічна основна відпустка надається незалежно від наявності шестимісячного безперервного стажу роботи на відповідному підприємстві, установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю відповідно до чинного законодавства;

3) заборона залучення осіб зі зниженою працездатністю до робіт у нічний час та надурочних робіт без їх згоди. Залучення даної категорії працівників до вказаних робіт відбувається також за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям;

4) законодавчо встановлений обов'язок власника або уповноваженого ним органу перевести працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, за їх згодою, на роботу відповідно до медичного висновку;

5) заборона тимчасового переведення власником або уповноваженим ним органом працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, якщо вона протипоказана йому за станом здоров'я.

Для підвищення гарантій права на працю осіб зі зниженою працездатністю, що надаються їм при виконанні ними трудової функції, пропонується внести певні зміни й доповнення до чинного законодавства України.

У підрозділі 2.3 "Гарантії права на працю осіб зі зниженою працездатністю, що надаються їм при припиненні трудового договору” на підставі вивчення національного трудового законодавства встановлено, що гарантіями права на працю осіб зі зниженою працездатністю, що надаються їм при припиненні трудового договору відповідно до чинного законодавства, є: а) наявність законних підстав для припинення трудового договору; б) дотримання встановленого порядку звільнення з роботи.

Додатковими гарантіями права на працю при припиненні трудового договору, що надаються таким особам, є:

1) обов'язок власника чи уповноваженого ним органу розірвати строковий трудовий договір на вимогу працівника в разі його хвороби або встановлення інвалідності;

2) переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації для працівників, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання, а також учасників бойових дій, осіб зі зниженою працездатністю внаслідок війни та осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також осіб зі зниженою працездатністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок зниження працездатності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.

Висновки