Главная
Коллекция "Revolution"
Государство и право
Правові засади і особливості самоврядування вірменських громад на українських землях у складі Польщі та Речі Посполитої (1349-1795 рр.)
Правові засади і особливості самоврядування вірменських громад на українських землях у складі Польщі та Речі Посполитої (1349-1795 рр.)
Історико-правова характеристика самоврядування й права вірменських громад на українських землях у складі Польщі й Речі Посполитої (1349-1795 рр.). Організаційно-правові форми діяльності вірменського війта як очільника громади, його обрання й повноваження.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.07.2015 |
| Размер файла | 92,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
Правові засади і особливості самоврядування вірменських громад на українських землях у складі Польщі та Речі Посполитої (1349-1795 рр.)
спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Попович Орест Степанович
Львів-2010
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії держави, права та політико-правових учень Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент Бойко Ігор Йосипович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри історії держави, права та політико-правових учень
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор СКАКУН Ольга Федорівна, академік НАПрН України (Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології Харківського національного університету внутрішніх справ)
кандидат юридичних наук, КОНДРАТЮК Олександр Володимирович доцент кафедри оперативно-розшукової діяльності (Львівський державний університет внутрішніх справ)
Захист відбудеться 11 листопада 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14)
З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5)
Автореферат розісланий 1 жовтня 2010 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради В.О. Семків
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дисертаційного дослідження. У сучасній Україні проживає понад 100 національностей. Конституція України, Закон України "Про національні меншини в Україні”, "Декларація прав національностей України" та ряд інших законодавчих актів забезпечують рівні умови для вільного розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх національностей на території сучасної України.
Правова спадщина кожного з народів, які тривалий час проживають на території України, є складовою частиною правової культури українського народу і заслуговує на ґрунтовне вивчення з метою створення належних гарантій прав людини, забезпечення стабільності та злагоди у міжнаціональних відносинах.
Важливе місце серед народностей, які активно переселялися на українські землі впродовж її історичного розвитку, займали вірмени. Впродовж ХІІІ-XVIII ст. на українських землях утворено понад 70 вірменських громад. Цим громадам надано адміністративно-правову автономію. Вірмени створили розвинуті органи самоврядування, застосовували своє право, здійснювали систематизацію його норм відповідно до нових економічних і політичних умов життя, зберігали свою культуру, національну самобутність, мову тощо.
Актуальність вивчення історико-правового розвитку вірменських громад на території України підтверджується цілим рядом практичних завдань, які необхідно використати і здійснити порівняльний аналіз юридичного забезпечення прав автономних громад з сучасністю, з'ясувати витоки негативних і позитивних елементів формування сучасної правової системи, сприяти розвитку прогресивного правового досвіду, реалізувати права і національних меншин і корінного народу, не допустити помилок в прогнозуванні шляхів дальшого забезпечення соціально-економічних, правових, культурних прав національних меншин, забезпеченні прав вірменському та іншим народам, що проживають у сучасній Україні.
У досліджуваний період територія Галичини та західного Поділля входила до складу Польського королівства (1349-1569 рр.), а відтак Речі Посполитої (1569-1795 рр.). Правовий статус вірменських громад на цих територіях визначали королівські привілеї, а також привілеї власників міст, у яких існували вірменські громади. Незважаючи на складні політичні події у XIV-XVIII ст., вірменські громади на українських землях намагалися затвердити і зміцнити свій правовий статус, надаючи клопотання та скарги до польських королів, внаслідок чого в багатьох випадках приймали позитивні для вірмен рішення, а польські королі видавали сприятливі для них привілеї. Важливими правовими документами, які визначали правовий статус вірменської громади на українських землях та регулювали правові відносини були Вірменський статут 1519 р. для вірмен Галичини і Вірменський статут 1567 р. для вірмен Поділля.
Серед проблем, які досліджуються, є такі питання, як організація вірменського самоврядування на території Галичини та Поділля; роль і призначення інститутів самоврядування у здійсненні судочинства та їхня компетенція; правові відносини вірменських громад з центральними і місцевими органами влади Польського Королівства та Речі Посполитої; реалізація права на самоврядування в межах вірменських громад тощо.
Питання історичного розвитку вірменських громад на території України вивчали головним чином історики, які акцентували увагу на окремих аспектах їх формування та функціонування, зокрема: С. Баронч, С. Кутшеба, Я. Дашкевич, В. Григорян, М. Капраль. Історико-правові аспекти функціонування вірменського самоврядування фрагментарно висвітлено в дослідженнях сучасних істориків права - В. Гончаренка, В. Кульчицького, Б. Тищика, М. Кобилецького, А. Кольбенка, М. Крумаленка, І. Бойка, М. Демкової. У 2005 р. М. Демкова захистила кандидатську дисертацію, у якій дослідила правові основи становлення і функціонування вірменської громади міста Львова у XIV-XVIII ст. Однак, до цього часу не було ґрунтовного, комплексного історико-правового дослідження проблем формування та функціонування вірменських громад в Україні, їх еволюції, ролі і значення у розвитку українського суспільства і держави. Саме це і дає можливість ставити питання необхідності такого дисертаційного дослідження про самоврядування вірменських громад на українських землях їх органів, посадових осіб у різних періодах розвитку українського суспільства з тим, щоб глибше зрозуміти їх роль і значення у формуванні громадянського суспільстві і правової держави в сучасній Україні.
Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до науково-дослідної проблематики: "Історія державно-правового розвитку та політико-правової думки в Україні та зарубіжних країнах”, яку розробляє кафедра історії держави, права та політико-правових вчень Львівського національного університету імені Івана Франка (державна реєстрація № 0105U007451).
Метою дисертаційного дослідження є історико-правова характеристика самоврядування та права вірменських громад на українських землях у складі Польщі та Речі Посполитої (1349-1795 рр.), поглиблення знань про їх сутнісні ознаки як громадського та юридичного явища, еволюцію та історико-правові особливості.
Відповідно до зазначеної мети та її реалізації потрібно вирішити такі завдання:
встановити правові засади формування вірменських національних громад та їхніх органів самоврядування на українських землях у складі Польщі та Речі Посполитої (1349-1795 рр.);
проаналізувати законодавство Польщі та Речі Посполитої, яке визначало правовий статус органів самоврядування вірменських громад на українських землях;
дослідити організаційно-правові форми діяльності вірменського війта як очільника громади, визначити порядок його обрання, повноваження;
встановити сферу і характер правових відносин вірменських, українських, єврейських громад на українських землях;
дослідити особливості використання вірменського права для регулювання відносин у вірменських національних громадах на українських землях;
вивчити організацію судів вірменських громад, а також порядок здійснення судочинства у вірменських судах.
Об'єктом дослідження є вірменська національна громада, її самоврядування та вірменське право.
Предметом дослідження є основні закономірності та особливості розвитку вірменських національних громад, система їхнього самоврядування та права, яке регулювало відносини вірмен на українських землях Польського Королівства та Речі Посполитої.
Хронологічні і територіальні межі дослідження охоплюють період від переселення вірмен на територію Криму і Північного Причорномор'я у XI ст., формування і розвитку вірменських громад у XIV-XVIII ст. на українських землях, зокрема на Поділлі та в Галичині і до припинення їхнього існування внаслідок приєднання українських земель до складу Австрійської і Російської імперій. Вірменське самоврядування у Галичині формально діяло до 1772 р., а фактично до 1790 р. Вірменське самоврядування на Поділлі формально діяло до 1793 р., коли за другим розподілом Речі Посполитої Поділля увійшло до складу Російської імперії, хоч фактично воно діяло до 1795 р.
Територіальні межі дослідження обмежено територією сучасних Автономної Республіки Крим, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської, Київської областей, що пояснюється функціонуванням у цих регіонах найчисельніших вірменських громад (Х-ХVIII ст.).
Методологічна основа дисертації. Дисертація виконана на основі поєднання філософських, загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. В основу роботи покладено метод філософської діалектики. Дослідження здійснювалося у відповідності з принципами об'єктивності та історизму. Основою дисертаційного дослідження став діалектичний метод, який дозволив визначити особливості розвитку вірменських громад на українських землях (Х-XVIII ст.), їхню специфіку у порівнянні з розвитком інших національних громад в Україні. Для встановлення причин виникнення вірменських громад на українських землях у досліджуваний період використано синергетичний метод, який дозволив розкрити правовий статус, компетенцію, організаційно-правові основи діяльності органів вірменського самоврядування (вірменського війта, ради старійшин), їхні взаємовідносини з місцевими органами державної влади Польського Королівства, а відтак Речі Посполитої.
У дисертації широко використано системно-структурний і системно-функціональний методи, які дали можливість визначити структуру органів самоврядування вірменських громад на українських землях і проаналізувати системність вірменських правових норм у практиці їх застосування вірменськими судами. Історико-правовий метод використовувався під час вивчення особливостей становлення і функціонування інститутів самоврядування вірменських громад та політико-правових змін, що супроводжували їх розвиток.
Порівняльно-правовий метод дозволив визначити спільні і відмінні риси вірменського і магдебурзького, польського, руського (українського) права, а також усвідомити в значення історичного досвіду для сучасного забезпечення автономних прав вірменському та іншим народам, які проживають в сучасній Україні. Крім цього, порівняльно-правовий метод націлював на зіставлення норм окремих форм вірменського матеріального і процесуального права, оновлених (кодифікованих), сприяв науковому пошуку загального і особливого у правових актах, ухвалених чи діючих для вірменських поселенців на українських землях у складі як Польського Королівства, так і Речі Посполитої.
Герменевтичний метод сприяв пізнанню текстів Судебника М. Гоша, Вірменського статуту 1519 р., Порядку судів і справ вірменського права, інших нормативних актів Польського Королівства та Речі Посполитої, архівних матеріалів, аналізу та оцінці монографічних праць, наукових публікацій, що дало змогу узагальнити політико-правові явища та властивості предмета даного дослідження.
У роботі використано також соціологічний метод, що сприяв розкриттю суспільних умов, у яких реалізовувалися автономні права вірменських громад на українських землях (1349-1795 рр.).
Ці та інші методи здебільшого використовувалися у взаємозв'язку та тією мірою, якою вони відповідають предметові дисертаційного дослідження.
Наукова новизна дисертаційного дослідження визначена тим, що дисертація належить до перших у вітчизняній юридичній науці монографічних історико-правових досліджень правових засад і особливостей самоврядування вірменських громад на українських землях у складі Польщі та Речі Посполитої (1349-1795 рр.). Наукова новизна зумовлена тим, що вперше введено до наукового обігу низку невідомих або недостатньо вивчених аспектів формування та функціонування самоврядних і правових інститутів вірменських громад на українських землях (1349-1795 рр.), архівних матеріалів (проаналізовано 20 архівних справ, з них - 18 судових справ).
Внаслідок здійсненого дослідження сформовано основні положення, в яких конкретизуються елементи наукової новизни, котрі виносяться на захист.
Уперше:
у дослідженні історії самоврядування вірменських громад поняття національна громада використано як ключове поняття історії самоврядування та муніципального права в Україні. Доведено, що вірменські національні громади фактично були визначені на основі правових привілеїв, їхні межі були визначені правом і становили виразно окреслену сферу юрисдикції, в межах якої король або феодал відступали свої колишні права громадським судам.
здійснено періодизацію історико-правового процесу розвитку самоврядування вірменських громад на українських землях Польського королівства та Речі Посполитої та вірменського права з виділенням двох етапів. Перший етап - формування автономного правового статусу вірменських громад Галичини та Поділля - включає переселення вірмен на українські землі, становлення територіальних спільнот вірмен, правове оформлення громад шляхом надання їм привілеїв, утворення органів вірменського самоврядування, пристосування та розвиток вірменського права. Другий етап - поступової втрати вірменськими громадами права на самоврядування - характерний суперечностями між зовнішніми та внутрішніми процесами у розвитку самоврядування вірменських громад, між національними громадами у межах міст, у співіснуванні органів вірменського самоврядування та органів міського самоврядування за магдебурзьким правом, завершився скасуванням самоврядування вірменських громад Австрійською та Російською імперіями.
обґрунтовано особливості самоврядування вірменських громад на українських землях у складі Польського Королівства та Речі Посполитої, визначено ознаки територіальної автономії вірмен - спільність місця проживання, мононаціональність, єдине віросповідання, користування рідною мовою, застосування національного права.
системно досліджено механізм еволюції вірменських громад і вірменського звичаєвого права, що поєднав три різноспрямовані складові - необхідність збереження національної самобутності, адаптації до правової реальності іншої держави та вирішення протиріч між вірменським самоврядуванням і самоврядуванням за магдебурзьким правом українських міст.
По-новому:
Осмислено наукову гіпотезу про те, що правовий статус вірменських громад на українських землях у складі Польського Королівства та Речі Посполитої зазнав певної еволюції. З моменту надання самоврядування вірменським громадам, на підставі привілеїв польських королів, вони розглядалися як рівноправні з іншими громадами. Однак, з утвердженням і централізацією польської влади на українських землях, вірменські громади поступово зазнавали певної дискримінації, в основному в галузі судочинства та політичних прав.
Висвітлено важливу роль вірменських поселенців у економічному розвитку українських земель. Вірменським громадам на українських землях, які брали активну участь у внутрішній і зовнішній торгівлі, вдалося створити міцну судову і правову автономію у вигляді вірменського війтівства та вірменського суду, які застосовували своє національне право. У тих українських містах, де вірменська громада була нечисельною, її автономія обмежувалася релігійними справами.
Обґрунтовано, що історія правового регулювання самоврядування етнічних громад, зокрема вірменської громади, на українських землях у складі Польського Королівства та Речі Посполитої, незважаючи на деякі дискримінаційні прояви щодо вірмен та євреїв, була прикладом досягнення соціально-правового, релігійного та національного миру.
Отримали подальший розвиток:
розуміння трансформації правового статусу національних громад, зокрема вірменських громад на українських землях, який в умовах Середньовіччя сприяв мирному співіснуванню українського та інших народів впродовж історичного розвитку. У сучасних умовах відродження та розвиток духовності українського народу повинні відбуватися в атмосфері єдності, миру, злагоди між представниками всіх національностей, що має допомогти суспільству повернутися до поліфонії культур, сприяти їх взаємопроникненню, а, відтак, і повноцінному входженню України до європейського та світового культурного простору;
положення про те, що в перспективі розвиток національних громад повинен здійснюватися як основа місцевого самоврядування, громадянського суспільства, починаючи з удосконалення його правової, територіальної, матеріально-фінансової та соціальної основи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення, узагальнення та висновки дисертаційного дослідження сприятимуть адекватнішому уявленню про ґенезу, становлення і розвиток національних громад в Україні. Вони дають можливість врахувати традиції функціонування окремих національних громад, їх органів протягом різних періодів історії Української держави і суспільства. Положення та висновки дисертаційного дослідження поглиблюють знання української історико-правової науки з проблем формування та функціонування інститутів вірменського самоврядування на території України та можуть бути використані в подальших історико-правових дослідженнях з цієї проблематики.
Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі: на лекціях і практичних заняттях з курсу історії держави і права України, для підготовки підручників і посібників для поглибленого вивчення даної проблематики.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертацію було обговорено на засіданні кафедри історії держави, права та політико-правових учень юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Низку її положень виголошено у доповідях на 12 конференціях: XII регіональній науково-практичній конференції "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. (Львів, 9-10 лютого 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених "П'яті осінні юридичні читання" (м. Хмельницький 27-28 жовтня 2006р.); IV всеукраїнській науковій конференції правників-початківців "Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави" (Одеса, 10-11 листопада 2006 р.); XIІI регіональній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми розвитку державності та правової системи в Україні" (Львів, 9-10 лютого 2007 р.); І Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів і студентів "Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє” (м. Луцьк, 18-19 квітня 2007 р.); XVIII Міжнародній історико-правовій конференції "Проблеми протидії злочинності: історико-правовий аспект” (с. Стерегуще, Крим, 13-17 вересня 2007); XIV регіональній науково-практичній конференції "Проблеми державності і захисту прав людини в Україні" (Львів, 6 лютого 2008 р.); IV Всеукраїнській науково-практичній конференції "Правова система суспільства: Сучасні проблеми та перспективи розвитку” (м. Кіровоград, 18 квітня 2008 р.); XV регіональній науково-практичній конференції "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (Львів, 4-5 лютого 2009 р.); ХІХ Міжнародній історико-правовій конференції "Інтеграційні процеси в історії права, держави, юридичної думки та правоохоронної діяльності” (с. Гута, резиденція "Синьогора", 15-18 травня 2008 р.); ХХ Міжнародній історико-правовій конференції "Земля і земельні відносини в історії держави і права, держави і юридичної думки" (м. Судак, 25-28 вересня 2008 р.); XXII Міжнародній історико-правовій конференції, присвяченій пам'яті віце-президента Міжнародної асоціації істориків права професора О.В. Тимощука (смт. Миколаївка Сімферопольського району Автономної Республіки Крим, 17-20 вересня 2009 р.).
Структура та обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.
Повний обсяг дисертації становить 215 сторінок, із них 183 сторінок займає основний текст, 32 сторінок - список використаних джерел.
вірменська громада річ посполита
Основний зміст роботи
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкрито методологію дослідження, виокремлено наукову новизну головних положень, які виносяться на захист, висвітлено науково-практичне значення роботи, відомості про апробацію результатів дослідження.
Розділ 1 "Історіографія та джерельна база дослідження" присвячений аналізу історико-правової літератури та джерел за темою дисертації.
Так, зокрема, у підрозділі 1.1 "Стан дослідження теми в історико-правовій літературі” показано, що дослідження окремих аспектів правового становища вірменських громад на українських землях розпочалося у ХІХ ст. польськими та українськими дослідниками Ю. Зіморовичем, Ф. Захаріасевичем, Д. Зубрицьким, І. Ходинецьким, І. Вагилевичем, С. Барончем, І. Шараневичем, В. Лозинським, Г. Громницьким, А. Чоловським, М.М. Бантиш-Каменським, О. Бальцером, С. Кутжебою та іншими, які ввели в науковий обіг вагому частину документальних матеріалів і дали перші концептуальні оцінки.
Важливим етапом розвитку наукових досліджень окремих питань правових засад і особливостей самоврядування вірменських громад на українських землях у складі Польщі та Речі Посполитої (1348-1795 рр.) став період 50-70-х рр. ХХ ст. Першими серед українських вчених, які у той час почали досліджувати історію вірменських громад в Україні, були В. Грабовецький, Я. Дашкевич, І. Крип'якевич, В. Кульчицький. У складних політичних умовах радянської дійсності 50-60-х рр. ХХ ст. ці вчені серед різних проблем історії України поставили питання про дослідження історії соціально-економічного, політичного та правового розвитку вірменських громад в Україні. Вони були ініціаторами та організаторами трьох наукових конференцій, присвячених історичним зв'язкам і дружбі українського й вірменського народів, які відбувалися в Єревані (1959 р.), Львові - Києві (1964 р.), Єревані (1971 р.). Матеріали конференцій було опубліковано в наукових збірках "Исторические связи и дружба украинского и армянского народов”. У радянській історіографії дослідженнями окремих аспектів соціально-економічного і політичного розвитку вірменських поселень в Україні займалися також М. Врадій, П. Пироженко, Г. Сизоненко, В. Восканян, Я. Ісаєвич, М. Брайчевський, О. Кісель, М. Котнер, М. Кривонос, Д. Мишка, П. Петровіта та ін.
Сучасні історики та правознавці також вивчали окремі проблеми формування самоврядних інститутів вірменських громад на українських землях. В умовах незалежності України ці питання досліджували історики Я. Дашкевич, М. Капраль, Н. Яковенко, В. Грабовецький, Р. Шуст та ін., правознавці В. Кульчицький, В. Гончаренко, І. Бойко, М. Демкова, М. Кобилецький, М. Крумаленко, А. Кольбенко та ін.
Однак комплексна сучасна історико-правова праця, у якій було б повно, всебічно і об'єктивно проаналізовано правові засади й особливості самоврядування вірменських громад на українських землях у складі Польщі та Речі Посполитої (1349-1795 рр.) відсутня, хоча існує як теоретична, так і практична необхідність у її створенні.
У підрозділі 1.2 "Характеристика джерельної бази дослідження" зазначено, що у дослідженні використовувалися опубліковані та неопубліковані першоджерела. З-поміж неопублікованих джерел особливе значення для роботи мали акти та документи 9, 17, 52, 132, 475 фондів Центрального державного історичного архіву України у м. Львові. Нормативно-правову базу дисертації склали Судебник Мхітара Гоша, Вірменський статут 1519 р., Порядок судів і справ вірменського права в редакції 1604 р. Значна роль у джерельній базі належить працям джерелознавчого характеру, зокрема, Д. Зубрицького, Б. Зіморовича, Я. Дашкевича, М. Капраля, О. Гаркавця та ін.
Розділ 2 "Політичні та правові аспекти формування та функціонування вірменських громад на українських землях” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 "Соціально-політичні передумови переселення вірмен на територію Криму, Київської Русі та Галицько-Волинської держави (ХІ-ХІІІ ст.) та характеристика їхнього правового статусу" висвітлено хронологію подій, що охоплює етапи переселення вірмен на українські землі в період Київської Русі, Галицько-Волинської держави та їх правовий статус у складі цих держав.
У підрозділі 2.2 "Правові основи утворення вірменських громад на українських землях у складі Польського королівства, Великого князівства Литовського та Речі Посполитої” розкрито особливості процесу юридичного оформлення утворення вірменських громад на українських землях у XIV-XVIII ст. Правовою основою утворення вірменських громад в Україні були надані польським королем або власниками міст привілеї вірменським поселенцям, які надавали цим громадам територіальну автономію. Ознаками автономності вірменських громад були: наявність спеціального привілею для вірменських громад, який видавався польським королем як главою держави, у якому визначалися самоврядні права для вірмен; компактність проживання вірмен у певній частині міста; сповідання однієї релігії, що спонукало вірмен до об'єднання в єдиній вірменській церкві; наявність вірменського війтівства та інших самоврядних органів; дотримання національних релігійно-звичаєвих обрядів; використання рідної мови, застосування національного права. Привілеї на самоврядування вірменським громадам були видані, зокрема, у 1356 р. - громаді міста Львова, у 1374 р. - Кам'янець-Подільського, Жовкви (1500), Язлівця (1615 р.), Снятина (1628 р.), Станіслава (1663 р.), Золочева (1668 р.), Підгайців (1675 р.), Тисмениці (1679 р.), Бережан (1686 р.), Могилів-Подільського (1743-1786 рр.), Рашкова (1751 р.), та ін.
Вірменські поселенці створили міцну судову і правову автономію на українських землях у вигляді вірменського війтівства та вірменського суду завдяки тому, що вони брали активну участь у внутрішній і зовнішній торгівлі у Польському Королівстві, а відтак у Речі Посполитій. У цілому вони відіграли важливу роль у економічному і політичному розвитку українських земель в період Середньовіччя.
Підрозділ 2.3 "Позбавлення вірменських громад самоврядних прав на українських землях у другій половині ХІХ ст. ” розкриває причини та особливості скасування інститутів самоврядування вірменських громад на українських землях у складі Австрійської та Російської імперій.
Зміна правового статусу вірменських громад Галичини та Поділля безпосередньо пов'язана із зміною державної приналежності цих територій. Згідно з умовами першого поділу Речі Посполитої 1772 р., західну частину Поділля було приєднано до Австрійської імперії. Згідно з другим поділом Речі Посполитої у 1793 р. іншу частину Поділля, зокрема Кам'янець-Подільський, було включено до складу Російської імперії. На зазначених територіях поширилося загальноімперське законодавство, яке не передбачало особливого автономного статусу національних меншин чи громад.
Розділ 3 "Організація та діяльність органів самоврядування у вірменських громадах на українських землях” складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 "Правовий статус вірменського війта у громаді на українських землях” проаналізовано привілеї королів Польського Королівства та Речі Посполитої, які визначали правовий статус вірменського війта у вірменських громадах на українських землях (1349-1795 рр.): порядок формування, повноваження та діяльність. Інститут вірменського війтівства на українських землях згадується у Львівський вірменській громаді (1368, 1388, 1411-1441 рр.), Станіславівській (1677 р.), Кам'янець-Подільській (1496 р.), Бродівській (1683-1763 рр.), Підгаєцький (1675 р.), Студеницькій (1633 р.), Могилів-Подільській (1743-1786 рр.), Рашковській (1751 р.).
Посада вірменського війта була виборною. Процедура обрання вірменського війта визначалася привілеями польських королів, власників міст та вірменським звичаєвим правом. Порядок виборів війта затверджував польський король. Згідно з королівськими привілеями, вибори війта відбувалися щорічно напередодні свята Св. Матвія. Виборцями були "сорок братів” під керівництвом свого маршалка і 50 представників від "простого люду”, яких обирали "сорок братів” і їхній маршалок за 2-3 дні до виборів з числа "добрих, чесних і місцевих” членів вірменської громади, з умовою, щоб вони були "пристойно одягнуті”. До початку виборів список 50 представників передавали війту і членам вірменського магістрату. Війт і члени магістрату мали право запросити до себе на бесіду цих осіб до початку виборів. Посилаючи їх на вибори, війт висував вимогу поводитися скромно і з повагою до членів магістрату. Після того, як війт складав свої повноваження, виборці висловлювали йому подяку за виконану ним роботу. Потім війтом обирали одного з суддів, який ще не обіймав цієї посади. Із числа суддів обирали також заступника війта, нотаріуса (секретаря суду), в обов'язки якого входило роз'яснення змісту правових норм, судового виконавця, на якого покладали поліцейські функції. Обирали також керівника ради старійшин "сорока братів”. У різних вірменських громадах цю посаду називали по-різному, наприклад у Кам'янці-Подільському ? маршалок, у Рашкові ? регент. Маршалок як староста "сорока братів” відповідав за порядок у громаді, збирав податки та передавав війту, і на вимогу війта надавав інформацію про доходи й видатки.
Вірменський війт очолював діяльність вірменського суду, був представником громади в органах державної влади та місцевого самоврядування. Окрім судових та представницьких функцій, у компетенції вірменського війта перебували самоврядні та господарські питання. Правові основи діяльності та межі правової компетенції війта визначалися привілеями польських королів та власників міст.
У підрозділі 3.2 "Порядок формування, структура та компетенція ради старійшин у вірменських громадах” показано формування та функціонування інституту вірменських старійшин, визначена їхня роль у реалізації самоврядних прав вірменських громад на українських землях у досліджуваний період.
Інститут вірменських старійшин був у всіх українських містах Галичини і Поділля, де функціонували вірменські громади. Вірменських старійшин обирала вірменська громада. Термін повноважень та періодичність виборів старійшин не були чітко встановлені, проте можна припустити, що на цю процедуру впливали традиції вірменського самоврядування й існуюча практика застосування норм магдебурзького права.
Важливою компетенцією вірменських старійшин було участь у здійсненні судочинства. Найдавніша згадка про вірменських старійшин датується 1444 р. У документі було поіменно перелічено вірменських старійшин у Львові: Миколай, Якуб Фассер, Качико Телякович та Богдан.
Про інститут старійшин йдеться в привілеях польських королів, наданих вірменським громадам. Після скасування вірменського війтівства громада все ще сподівалася на відновлення втрачених правових позицій. У судових дебатах 1476 р. вірменські старійшини вимагали відновлення повноправного війтівського суду. У 1489 р. старійшин Теляка, Хачериша, Івашка, Альмаса, Лазара і Дімоша викликали до королівського суду. Цим документом засвідчено факт існування інституту вірменських старійшин, які брали участь у засіданнях вірменського суду в складі шести осіб.
Така кількість старійшин підтверджується процедурою відкриття суду, яку зафіксовано в першій половині ХVІ ст.: "наука відкриття вірменського суду полягає у цьому, що війт сідає разом з вірменськими старійшинами і розпочинає суд такими словами: Я відкриваю судове засідання… повноваженням своїм як війта і повноваженнями тих шести вірмен…”.
Окрім судових функцій старійшини мали й інші повноваження. Вони виступали довіреними особами своєї національної громади; заступниками та захисниками членів громади, викликаних до міського суду; брали участь у досудовому врегулюванні спору. Старійшини також були зобов'язані отримувати свідчення та брати участь у розподілі родинних маєтків і виконувати певні господарські функції всередині вірменської громади.
Інститут вірменських старійшин був у всіх українських містах Галичини та Поділля, де існували вірменські громади. Так, у 1628 р. польський король Сигізмунд III надав вірменській громаді Снятина привілей, за яким вона отримувала право вибирати війта і старійшину, здійснювати судочинство за вірменськими законами та за зразком вірменських громад Львова, Кам'янця-Подільського.
В актовому матеріалі зустрічаються імена окремих вірменських старійшин. Так, у книзі вірменського магістрату м. Кам'янця-Подільського від 15 травня 1559 р. перераховані старійшини Ромашко, Тамгаджи, Гурег і Саркіс. У місті також був інститут сорока мужів, які вибирали війта.
У підрозділі 3.3 "Правове регулювання організації та діяльності вірменських судів у вірменських громадах” досліджено правові основи організації та діяльності вірменських судів у вірменських громадах на українських землях (XIV-XVIII ст.).
Після надання містам Галичини і Поділля магдебурзького права вірмени поряд з іншими народами на підставі привілеїв польських королів отримали право судитися у власному суді. Вірмен, які жили у містах, вважали одночасно громадянами міста і членами вірменської громади (часто їх називали "вірменською нацією”).
Головою вірменського суду у вірменській громаді був війт. Склад вірменського суду визначався у кількості від 5 до 13 осіб (війт і 4?6 або 12 засідателів, які мали бути чесними та знати вірменське право). Крім вірменського війта, обирали його заступника, а також нотаріуса (секретаря суду), в обов'язки якого входило тлумачення та роз'яснення норм вірменського права. Усі судові справи вирішували колегіально, при чому засідателі виконували свої обов'язки довічно. Засідання вірменського суду, як правило, відбувалося кожного місяця щовівторка, за винятком святкових днів. Строки розгляду справ не регулювалися законом, за винятком справ, які стосувались приїжджих осіб (для них був встановлений термін ? чотири дні). Духовні вірменські суди засідали у міру необхідності у понеділок, четвер і суботу кожного тижня, за винятком релігійних свят, днів виїзду вірменського єпископа, в день народження й коронації короля Польського Королівства, а згодом Речі Посполитої.
Рішення суду в цивільних справах і вироки в кримінальних справах мали назву декретів. Приймали їх більшістю голосів усіх членів суду, підписували та затверджували печаткою з відповідним написом вірменською мовою. Незадоволені рішенням суду мали право апеляції до польського короля як глави держави.
Характерною рисою здійснення судочинства у вірменських поселеннях Галичини XVIII ст. було штучне поєднання питань кримінального та цивільного права.
Особливістю кам'янець-подільського вірменського суду було те, що суд фактично був органом, який здійснював зокрема судове самоврядування кам'янець-подільських вірмен. Іноді цей суд називали магістратом, хоча це поняття було ширшим і включало раду "сорока братів”, член і керівник якої - маршалок - мав право контролювати діяльність суду і війта.
Актові записи тією чи іншою мірою ілюструють практичне застосування норм вірменського цивільного та кримінального права на українських землях.
Розділ 4 "Джерела та характеристика вірменського права на українських землях” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 4.1 "Особливості застосування Судебника Мхітара Гоша у вірменських громадах на українських землях” значно ширше, у порівнянні з існуючою історико-правовою літературою, проаналізовано джерела, структуру, основні положення Судебника Мхітара Гоша та особливості його застосування у вірменських світських і духовних судах на українських землях до першої чверті XVI ст. Автором обґрунтовано думку про те, що Судебник М. Гоша вплинув на розвиток права у Вірменії, Грузії, а також у країнах, де були значні вірменські поселення, зокрема в Україні.
Судебник відзначався високою на той час правовою культурою, гуманістичним духом. Його норми були спрямовані на подолання феодальної роздрібненості, зміцнення влади, пом'якшення феодальних повинностей, впровадження засад справедливості у правових відносинах. Судебник М. Гоша ефективно регулював правові відносини у вірменських громадах церковного, шлюбно-сімейного, цивільного та кримінального характеру. Для вірменських поселенців на українських землях їхнє право (Судебник М. Гоша) розглядалося як ознака етнічної ідентичності вірмен, яка сприяла збереженню їхньої самобутності і зміцненню їхньої автономії в умовах перебування у складі іноземної держави.
Підрозділ 4.2 "Вірменський статут 1519 р. та його вплив на правовий статус вірменських громад” присвячений процесу укладання та затвердження Вірменського Статуту 1519 р., характеристиці його джерел, структури основних положень та значення для вірменських громад на українських землях у досліджуваний період.
У другій половині XV ст. для вірменської громади м. Львова склалися несприятливі умови для розвитку. Це було пов'язано з королівським декретом від 10 квітня 1469 р. про ліквідацію вірменського війтівства. З того часу активізувалися суперечки між львівською міською та вірменською громадами. Вони стосувалися компетенції міського уряду встановлювати розмір податків, розподіляти штрафи, проводити судові розслідування тощо. Загострення взаємовідносин між магістратом та вірменською громадою Львова в 1518 р. зумовило те, що король Сигізмунд І видав кілька привілеїв, які чітко регламентували компетенцію магістрату та вірменського суду. Безпосередньою причиною його видання, як вказувалося в акті, були суперечки між вірменською громадою й органами управління міста Львова щодо застосування норм вірменського права в змішаних судах, до складу яких входили міський війт і вірменські старійшини. Іншою причиною кодифікації чинного вірменського права, очевидно, було й те, що в процесі здійснення судочинства виникали проблеми з тлумаченням окремих норм, написаних вірмено-кипчацькою мовою, мало зрозумілою для суддів. Наслідком кодифікації стало укладення та затвердження "Вірменського статуту 1519 р.", відомого як "Статут львівських вірмен” або ж "Вірменський статут” ("Statuta Iuris Armenici”), що його затвердив Сигізмунд І 5 березня 1519 р.
Вірменський статут 1519 р. як нормативно-правовий акт знайшов своє широке застосування у вірменських громадах Галичини та Поділля. Так, у багатьох містах Галичини, де функціонували вірменські громади, використовували копії Статуту 1519 р. Також відомо про застосування Статуту в Луцьку та Кам'янці-Подільському. Так, у 1567 р. король Сигізмунд Август затвердив Вірменський статут 1519 р. як загальнообов'язковий правовий акт для подільських вірмен. У Статуті були врегульовані правові відносини церковного, шлюбного, кримінального, фінансово-економічного, цивільного характеру. Певну частину статей перероблено з врахуванням нових правових відносин, які склалися на українських землях у ХVІХVІІІ ст.
Підрозділ 4.3 "Характерні риси основних галузей та інститутів вірменського права на українських землях” складається з трьох параграфів.
У параграфі 4.3.1 "Цивільне право" проаналізовано норми та інститути цивільного права за Вірменським статутом 1519 р., іншими джерелами вірменського права та практики його застосування у вірменських громадах на українських землях у досліджуваний період. Значна увага зосереджена на характеристиці інститутів права власності, підстав її набуття і втрати, зобов'язального права, підстав виникнення і припинення найбільш поширених зобов'язальних відносин, учасниками яких виступали вірмени, шлюбно-сімейне право, порядок укладання і розірвання шлюбу, особисті і майнові відносини подружжя, батьків й дітей, порядок і підстави спадкування майна вірмен.
У параграфі 4.3.2 "Кримінальне право" проаналізовано норми та інститути кримінального права за Вірменським статутом 1519 р. Вірменське право розрізняло види злочинів та види покарань за їх вчинення. Під час призначення покарання брали до уваги пом'якшуючі та обтяжуючі обставини. Статут 1519 р. не визначав вік, з настанням якого особу можна було притягнути до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, проте враховував вік потерпілого. Вірменські правові норми передбачали визначення того, чи злочин було вчинено умисно чи з необережності. Серед видів злочинів розрізняли злочини проти короля, проти особи, проти честі й гідності та проти власності. Видами покарання були смертна кара, ув'язнення, відрубування кінцівок.
У параграфі 4.3.3 "Процесуальне право" проаналізовано порядок здійснення та принципи судочинства у вірменських громадах на українських землях. Автором, з врахуванням висвітленого у сучасній історико-правовій літературі, показано причини укладення, джерела і структуру процесуального кодексу під назвою "Порядок судів і справ вірменського права" в редакції 1604 р.
Вірменське процесуальне право більше, ніж інші галузі вірменського права, зазнало впливу польського та магдебурзького права. Це було зумовлено соціальним середовищем, у якому перебували вірмени, а також особливостями вірменського судочинства, зокрема в тих містах (Львів, Станіславів, Язлівець), де вірменський війт з часом поступився місцем міському війтові. Під час створення вірменського процесуального кодексу використано правові норми Вірменського статуту, королівські декрети, окремі рішення вірменських місцевих судів, а також звичаєве право та судова практика.
Як і в польському процесуальному праві, основним видом вірменського права був цивільний процес. Розгляд цивільних справ відбувався за позовною заявою, кримінальні справи порушували за заявою потерпілого.
У більшості випадків вірменське процесуальне право ґрунтувалося на принципі усного вирішення судових справ. Проте в судовому процесі також застосовували і так званий письмовий принцип, відповідно до якого відповідач мав можливість дати усну або письмову відповідь - відзив на пред'явлений йому позов. І скаргу і відзив можна було подати в письмовій або усній формі. У вірменському процесуальному праві відсутні норми щодо закритого ведення процесу, у зв'язку з чим можна зробити висновок, що у вірменському процесі використовували принцип відкритості.
Висновки
У результаті здійсненого історико-правового дослідження наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає в аналізі становлення та розвитку правових засад і особливостей самоврядування вірменських громад на українських землях у складі Польщі та Речі Посполитої (1349-1795 рр.). З огляду на результати проведеного дослідження зроблено висновки.
1. Через різноманіття і протилежність думок і наукових позицій дослідників відповідного рівня об'єктивності у визначенні правових засад і особливостей самоврядування вірменських громад на українських землях у складі Польщі та Речі Посполитої (1349-1795 рр.) дозволяє лише детальне вивчення всіх аспектів історіографічного масиву дослідження цієї складної проблеми в історії держави і права України.
2. Науковий аналіз показав, що правовий статус вірменських громад на українських землях у складі Польського Королівства та Речі Посполитої зазнав певної еволюції. Можна запропонувати періодизацію формування та функціонування органів вірменського самоврядування і права на українських землях (ХІІІ-XVIII ст.).: початковий період - переселення вірменських поселенців на територію Київської Русі та Галицько-Волинської держави, їх активізація в соціально-економічному житті цих держав. Тоді ж відбувається формування автономного правового статусу вірменських громад у Галичині та Поділлі, що припадає на ХІІІ - середину XIV ст. У той час київські та галицько-волинські князі видавали вірменським поселенцям грамоти, які визначали їх правовий статус у Київській Русі та Галицько-Волинській державі; період активного вірменського переселення на територію Галичини та Поділля припадає на кінець ХІV - останню чверть ХV ст. Саме в цей час, на підставі привілеїв польських королів, вірменські громади було утворено у Снятині, Станіславові, Бродах, Золочеві, Кам'янці-Подільському, Язлівці; період поступового занепаду вірменських громад на українських землях та обмеження їх правового статусу припадає на другу половину ХVІІХVІІІ ст. Хоч у цей час відбувалося суттєве збільшення чисельності уже існуючих вірменських громад, зокрема, Бродів, Золочева, Язлівця, все ж таки, у зв'язку з приєднанням українських земель до складу Австрійської і Російської імперій відбувається обмеження, а, відтак, скасування автономного адміністративно-правового статусу вірменських громад, що значною мірою негативно позначилося на їхньому розвитку. З моменту надання самоврядування вірменським громадам, на підставі привілеїв польських королів, вони розглядалися як рівноправні з іншими громадами. Однак, з утвердженням і централізацією польської влади на українських землях, вірменські громади поступово зазнавали певної дискримінації, в основному в галузі судочинства та політичних прав.
...Подобные документы
Сільські, селищні, міські територіальні громади та їх повноваження. Органи місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Головні повноваження осіб, які працюють в органах місцевого самоврядування.
контрольная работа [34,4 K], добавлен 03.12.2012Поняття та конституційні принципи місцевого самоврядування, їх закріплення в чинному законодавстві. Місцеве самоврядування в Україні як частина організації управлінської діяльності в державі. Система й організаційно-правові форми місцевого самоврядування.
реферат [53,7 K], добавлен 29.10.2010Теоретичні основи місцевого самоврядування. Історія функціонування територіальних громад на теренах України. Поняття та система місцевого самоврядування. Повноваження, функції і гарантії. Представницькі органи і реформування місцевого самоврядування.
дипломная работа [124,5 K], добавлен 30.03.2009Формування, суспільно-політичний, адміністративний устрій Української козацько-гетьманської держави Б. Хмельницького: правові проблеми переходу України під владу Московської держави і Речі Посполитої, юридичне оформлення об’єднання, суспільні відносини.
курсовая работа [44,8 K], добавлен 21.01.2011Утворення самостійних територіальних одиниць. Визначення територіальної громади як первинного суб’єкта місцевого самоврядування. Представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування в містах, їх структура, функції, повноваження та форми діяльності.
реферат [34,5 K], добавлен 19.02.2012Історико-правові аспекти вищих представницьких органів державної влади в Україні. Організаційно-правові основи в системі гарантій місцевого самоврядування. Особливості реалізації нормативних актів щодо повноважень представницьких органів місцевої влади.
реферат [21,5 K], добавлен 19.12.2009Історія розвитку місцевого самоврядування в Європі, закладення теоретичних основ вчення про нього та прийняття міжнародних документів. Становлення місцевого самоврядування в Україні з урахуванням досвіду демократичних держав, його конституційні засади.
статья [34,5 K], добавлен 20.08.2013Дослідження системи та особливостей місцевого самоврядування в Польщі. Визначення обсягу повноважень органів самоврядування республіки. Розробка способів і шляхів використання польського досвіду у реформуванні адміністративної системи в Україні.
статья [23,6 K], добавлен 17.08.2017Дослідження вчення про місцеве самоврядування в європейських країнах. Становлення демократії у Франції. Історичні факти та події, які вплинули на подальший розвиток місцевого самоврядування у країні. Встановлення самостійності територіальних громад.
статья [31,1 K], добавлен 31.08.2017Організаційно-правові засади функціонування системи місцевого самоврядування в Україні. Аналіз сучасного стану формування, діяльності та система функцій місцевих держадміністрацій, структурно-функціональне забезпечення реалізації влади на рівні району.
дипломная работа [273,6 K], добавлен 19.11.2014Поняття децентралізації та деконцентрації влади, їх сутність і особливості, основний зміст і значення в діяльності держави. Порядок і законодавча база діяльності місцевого самоврядування, його повноваження. Історія становлення самоврядування в Україні.
реферат [45,5 K], добавлен 07.04.2009Публічно-правова природа місцевого самоврядування. Дослідження основних теорій походження місцевого самоврядування (вільних громад, громадської, державницької, а також радянської, теорії муніципального соціалізму, дуалізму та соціального обслуговування).
реферат [33,5 K], добавлен 20.04.2010Сучасний стан системи органів суддівського самоврядування в Україні та напрями її оптимізації. Підвищення ефективності діяльності суду. Організаційні форми суддівського самоврядування, обсяг повноважень його органів, порядок їх взаємодії між собою.
статья [28,3 K], добавлен 19.09.2017Особливості конституційної конструкції та моделі місцевого самоврядування в Україні. Проблеми реалізації права територіальної громади на місцеве самоврядування на законодавчому рівні. Неконституційні чинники впливу на розвиток місцевого самоврядування.
курсовая работа [41,1 K], добавлен 25.09.2014Домінування відомчої структури над територіальною в системі адміністрації Польщі. Централізація влади і концентрація повноважень на центральному рівні. Органи урядової адміністрації та самоврядування у воєводстві. Закон про гмінне самоврядування.
реферат [33,3 K], добавлен 23.08.2009Основні проблеми громад на сучасному етапі. Загальна характеристика села Новий Биків. Пріоритети для органів місцевого самоврядування та органів самоорганізації населення, їх проблеми. Критерії визначення лідера громади. Концепція соціальної мобільності.
контрольная работа [12,6 K], добавлен 27.10.2015Особливості місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим. Особливості оренди комунального майна (правова основа, суб’єкти та об’єкти орендних відносин, порядок укладання та істотні умови договору оренди). Повноваження місцевого самоврядування.
реферат [25,3 K], добавлен 08.11.2008Особливості включення західноукраїнських земель до складу УРСР. Загальна характеристика радянського режиму на західноукраїнських землях у 40-х рр. ХХ ст. Аналіз діяльності визвольного руху на західноукраїнських землях у складі УРСР в післявоєнний період.
реферат [38,1 K], добавлен 14.11.2010Повноваження та головні сфери діяльності виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Структура та основні елементи системи місцевого самоврядування. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування, джерела коштів та їх розподіл.
контрольная работа [17,9 K], добавлен 23.03.2011Аналіз поняття муніципального права; ознаки, система, органи і посадові особи місцевого самоврядування, його матеріально-фінансова та організаційно-правова основа. Порядок формування, організація роботи органів і посадових осіб місцевого самоврядування.
курсовая работа [58,5 K], добавлен 11.11.2010
