Размещено на http://www.allbest.ru/

1

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 342.39: 316.752: 316.422

Ціннісний вимір трансформації державно-політичного режиму в Україні

25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

РАДченко Олександр Віталійович

ЗАПОРІЖЖЯ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант доктор соціологічних наук, професор АФОНІН Едуард Андрійович, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри державної політики та управління політичними процесами.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, доцент КАЛЬНИШ Юрій Григорович, Національний інститут стратегічних досліджень; завідувач відділу стратегій розвитку громадського суспільства та протидії корупції;

доктор наук з державного управління, доцент СЕНЮШКІНА Тетяна Олександрівна; Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, професор кафедри політичних наук і соціології.

доктор політичних наук, доцент НОВАКОВА Олена Вікторівна, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля; професор кафедри політології та філософії.

Захист відбудеться 28 квітня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.03 в Класичному приватному університеті МОН України за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 125.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету МОН України (69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б).

Автореферат розісланий 26 березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради З. О. Надюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасні світові державотворчі процеси характеризуються широким поступом посткомуністичної політичної трансформації - динамічного, складного та багатовимірного суспільного феномену. З огляду на історично дуже короткий час, що минув після розвалу комуністичної системи, ці процеси ще недостатньо досліджені. Водночас їх інтенсивність, хаотичність і різноплановість стимулюють наукові пошуки механізмів, що розкривають сутність і визначають перебіг державотворчих змін. Компаративний аналіз світової практики демократизації суспільних відносин дозволяє визначити як каталізатори, так і фактори, що гальмують ці процеси. Такі наукові розвідки набувають своєї актуальності у зв'язку з пошуком власного українського шляху розбудови демократії.

Доки на цьому шляху спостерігається поглиблення й загострення протиріч між розумінням якісних змін характеру взаємозв'язку державно-політичного режиму і існуючою об'єктивною реальністю. Це загострення має під собою як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. До об'єктивних слід віднести: складність і глибину суспільно-політичних змін, пов'язаних з радикальним реформуванням всієї системи суспільно-владних відносин, внаслідок чого виникає діалектичне протиріччя між прагненням до демократизації державного управління та необхідністю посилення централізації політичної влади, що як наслідок призводить до її авторитаризації.

До суб'єктивних причин належать: відсутність скільки-небудь міцних демократичних традицій суспільно-політичного життя; висока соціальна напруженість в суспільстві, і як «ціна» здійснення глибинних перетворень - ностальгічне прагнення пересічних громадян до повернення сильної авторитарної влади; поверхнева простота та доступність авторитарних методів реалізації влади, помножених на звичність їх для багатьох суб'єктів пострадянського державно-політичного режиму; явно позначене прагнення політичних та державно-управлінських еліт, якщо не бути, то хоч би виглядати демократично.

Дослідження цього комплексу протиріч, поза сумнівом, виявляється як науковою проблемою, так і практичним завданням і переслідує певну мету - гармонізацію суспільно-політичних процесів та спрямування їх на розбудову демократичної моделі державно-політичного режиму.

Актуальність дослідження аксіологічних чинників трансформації державно-політичного режиму в Україні пов'язана й з тим, що жодна політична система, жоден режим не можуть нормально функціонувати без опертя на цілісну систему суспільно-політичних цінностей. У системі влади та органах державного управління визначальною характеристикою діяльності є домінуюча роль суб'єктивного фактору, у якому концентруються, насамперед, ті політичні і моральні цінності, що становлять основу національного архетипу та мотивують його політичну поведінку.

Отже формування та реалізація державної політики (як і політичної діяльності взагалі) завжди відбувається в межах і у відповідності до пануючої в суспільстві та притаманної індивідуальним суб'єктам влади системи суспільно-політичних і морально-етичних цінностей. Нарешті саме політичні цінності є рушійною силою державотворчих перетворень, а ціннісна система суспільства обумовлює дієвість тих або інших механізмів формування, функціонування та стабілізації політичних (державно-політичних) режимів. Усе це й актуалізує необхідність теоретико-методологічного дослідження впливу ціннісних факторів на характер трансформації державно-політичного режиму України.

Дослідження проблем взаємозв'язку суспільних цінностей і характеру державного управління в світовій науковій думці налічує вже тисячоліття, починаючи з класичних робіт Платона, Аристотеля та Цицерона й закінчуючи І. Кантом, Г. Гегелем та М. Вебером. Українська політико-філософська спадщина містить імена Г. Сковороди, Ф. Прокоповича, Я. Козельського, С. Десницького, М. Костомарова, М. Драгоманова, М. Грушевського, В. Липиньского, Т. Зіньковецького та ін.

У сучасній науці природу суспільних цінностей розглядали як західні вчені Ж. Блондель, К. Леві-Стросс, К. Лоренц, Р. Макрідіс, А. Маслоу, Дж. Нейсбіт, К. Нільсон, Р. Перрі, Г. Ріккерт, А. Турен, З. Фрейд, М. Шелер, так і вітчизняні науковці В. Бакіров, О. Бандура, М. Дмитренко, В. Климончук, І. Кресіна, В. Кривошеїн, В. Лісовий, М. Попов, Т. Пояркова, Ю. Руденко, С. Фендрик, Ю. Шайгородський та ін.

Політична культура як система домінуючих суспільних цінностей є предметом наукових досліджень Г. Алмонда, П. Бурд'є, С. Верби, Є. Вятра, Д. Дівайна, Г. Ерме, А. Етціоні, П. Дракера, А. Інкелеса, К. Клакхона, Х. Лассуелла, С. Ліпсета, Л. Пая, Р. -Ж. Шварценберга та наших співвітчизників В. Андрущенка, І. Бичка, М. Дмитренка, Н. Жабінець, М. Конончука, Л. Левченко, Л. Лясоти, О. Морозової, О. Рудакевич, В. Пазенка, І. Патлах, Ю. Сурміна, Г. Щедрової, В. Ясинської та ін.

Ціннісно-культурні зміни сучасного світу досліджуються у працях Е. Арато, У. Бека, Ж. Бодрійяра, Ю. Габермаса, Д. Горовіц, Г. Йонаса, Р. Інглхарта, Г. Маркузе, Х. Оберройтера, Дж. Ролза, У. Томаса, Ф. Фукуями, А. Юхлера. Плідні ідеї щодо впливу цінностей на функціонування державно-політичного режиму представлені в працях О. Валевського, І. Варзара, Б.Гаєвського, В. Козакова, В. Корженка, В. Лоли, Н. Нижник, В. Мартиненка, В. Пазенка, О. Хорошилова та ін.

Проблеми та особливості формування й функціонування політичних режимів стали предметом досліджень таких науковців як К. Бакстер, Ж.-М. Денкен, К. Дойч, М. Дюверже, К. Лоуренс, С. Мейнваринг, Ч. Морріс, Ф. Рьодер, Л. Саністебан, М. Сейвард, С. Хантінгтон, Й. Шумпетер та ін. В Україні та на пострадянському просторі відомі імена таких науковців як Е. Афонін, А. Білоус, Ю. Борисова, В. Горбатенко, О. Донченко, О. Злобіна, О. Категоренко, І. Курас, В. Новак, М. Пірен, В. Ребкало, О. Соловйов, Б. Цимбалістий, О. Чемшит, Ю. Шемшученко та ін.

Значний вклад в теорію демократичного транзиту внесли такі вчені як Х. Арендт, Л. Даймонд, Р. Даль, Г. О'Донелл, Т. Карозерс, Х. Лінц, Д. Растоу, А. Пшеворський, Дж. Сарторі, В. Уоллерстайн, Ш. Ейзенштадт, та ін. Широко відомі роботи таких науковців як А. Бредіхін, М. Гордієнко, А. Колодій, В. Разін, В. Шадт, Г. Зеленько, П. Кутуєв, Ю. Мацієвський, О. Новакова, Ф. Рудич, О. Фісун та ін.

Соціальні трансформації країн посткомуністичного табору досліджуються такими зарубіжними науковцями як С. Авін'єрі, К. Бакстер, Л. Вей, Р. Гастіл, Б. Джилль, І. Крастєв, П. Кухарж, П. Махоні, А. Натан, Дж. Рупнік, Ф. Рьодер, Г. Тучек, П. Штомпка, С. Шульман, та такими нашими співвітчизниками як А. Єрмолаєв, В. Бортніков, А. Волощук, Г. Гараніна, Є. Головаха, О. Крюков, С. Лінецький, М. Михальченко, О. Романюк, Ю. Руденко, В. Полохало, А. Фесенко, В. Якушик та ін.

Проте зазначимо, що в українській науці закладено, на нашу думку, лише концептуальні засади аналізу процесу політичної трансформації і її структурних елементів. Відтак розкриття поставленої мети та завдань дисертаційного дослідження передбачає спробу пройти логічними стежками сучасного багатогранного наукового розуміння політичного майбуття України та її особливого поступу в широкому річищі загальносвітових процесів демократизації, досконало розібратися в джерелах демократизації: прагненнях демократії і механізмах реалізації функцій демократичної держави, певних типах державно-політичних режимів й основах цих режимів - політичних цінностей, що стають приводним пасом механізму демократичного державотворення, а отже, й у цілому в суспільно-політичному транзиті від тоталітаризму до демократії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота висвітлює результати наукових досліджень, що отримані автором у процесі виконання комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України «Державне управління та місцеве самоврядування» у якості виконавця та відповідального виконавця науково-дослідних робіт кафедри державної політики та управління політичними процесами НАДУ «Політико-управлінська культура державних службовців: стан, суперечності розвитку та шляхи адаптації до стандартів ЄС» (ДР-ОК № 0105U 000838), кафедри політології та філософії Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України «Політика регіональних органів влади в умовах трансформації українського суспільства» (ДР № 0106U012322) та «Політична модернізація регіональних органів влади» (ДР № 0109U001910). Зокрема, було обґрунтовано та запропоновано новітні теоретико-методологічні підходи та положення щодо шляхів і механізмів демократичного державотворення, ціннісних пріоритети об'єднавчої національної ідеї України в якості провідних засад розв'язання суперечностей в державному управлінні як процесі управлінського впливу на стан та розвиток держави.

Метою дисертаційного дослідження є методологічне обґрунтування трансформації державно-політичного режиму в сучасній Україні на засадах циклічно-ціннісної парадигми суспільного розвитку та науково-прикладні розробки щодо формування нових механізмів демократичного державотворення.

Для досягнення мети дослідження були поставлені та вирішені такі завдання:

- охарактеризувати зміст та взаємовідношення провідних понять, термінів та категорій стосовно суспільних цінностей та державно-політичного режиму в системі державного управління;

- визначити дискурсну рамку дослідження та описати ключові підходи до розуміння ціннісних чинників формування та функціонування державно-політичного режиму;

- встановити та обґрунтувати витоки феномену «цінності» та «ціннісної системи суспільства»;

- виділити й проаналізувати аксіологічні витоки феномену «влади» та механізму становлення й функціонування державних органів влади;

- структурувати політичну культуру суспільства та розкрити аксіологічні підвалини громадянської політичної культури і національної ідеї як ціннісно-світоглядного обрію майбутнього України;

- обґрунтувати ціннісні пріоритети інституціоналізації держави в контексті взаємовідносин та взаємодії влади і суспільства й визначити закономірності та особливості впливу політичної культури на тип і характер державно-політичного режиму;

- розробити теоретичну модель реалізації демократичних принципів в системі стримування та противаг як ідеального механізму демократичного державно-політичного режиму;

- виокремити та структурувати (за ознаками ціннісних пріоритетів) ідеальні та реально-існуючі державно-політичні режими;

- описати провідні детермінанти та механізми демократичного транзиту та провести структурну реконструкцію процесу демократизації транзитивних держав;

- обґрунтувати закономірності цивілізаційного розвитку людства та визначити їх вплив на характер трансформації державно-політичних режимів;

- дослідити регіональну структуру політичних цінностей та виокремити цінності, здатні стати об'єднавчою основою національної ідеї;

- розробити пропозиції щодо стратегічних завдань української держави в нових геополітичних умовах;

- окреслити перспективи подальших наукових пошуків з проблем демократичного державотворення та запропонувати можливі шляхи впровадження цих результатів у практику державного управління в Україні.

Об'єкт дослідження - демократична трансформація державно-політичних режимів. режим влада державний демократичний

Предмет дослідження - ціннісна система суспільства та характер її впливу на демократичну трансформацію державно-політичного режиму в сучасній Україні.

Гіпотеза дослідження полягає в твердженні, що суспільно-політичні цінності, інституціоналізовані у ціннісній системі суспільства ( його політичній культурі) є ключовим елементом механізму демократичного державотворення. При цьому цінності є не тільки визначальним фактором поведінки окремої людини, але й лежать в основі виникнення, становлення та розвитку державної влади і державно-владних відносин. Оскільки цінності є похідними від інстинктів та потреб, вимога їх задоволення формує й загальносистемну функцію впорядкування й розподілу ресурсів життєдіяльності - як головне завдання відповідної інституції - держави, що здійснює своє політико-історичне буття за допомогою механізму регулювання суспільно-владних відносин у формі того або іншого державно-політичного режиму як системи методів та способів здійснення державного управління. Ціннісна система суспільства детермінує характер і зміст владних відносин і в залежності від типу домінуючих цінностей призводить до формування відповідного типу державно-політичного режиму: тоталітарного, авторитарного або демократичного. Відтак проблема становлення в Україні демократії найбільшою мірою залежить від укорінення в суспільній свідомості демократичних цінностей.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження у методологічному плані проводилося з використанням принципів і методів наукового аналізу, вироблених в галузі сучасного державно-управлінського, філософського, політологічного, психологічного та соціологічного знання. Вихідною посилкою при цьому стало визнання суперечливості, багатовимірності та альтернативності суспільно-політичного розвитку, діалектичної єдності глобального й локального. У дисертаційному дослідженні застосовано міждисциплінарний підхід, що дозволяє забезпечити якісне вдосконалення концептуальних положень за проблематикою становлення і розвитку демократичного державотворення.

Загальнонаукові методи (аналіз та синтез, дедукція та індукція, єдність історичного та логічного, системний) використовувалися переважно при теоретичному обґрунтуванні та розгляді проблеми дослідження, а також при формулюванні методологічної концепції роботи (п. 1.1).

Методологічну основу дослідження складають два головних методи: постбіхевіористський та парадигмально-компаративистский.

Центральним місцем методології постбіхевіоралізму є дослідження цінностей та ціннісної системи суспільства. Постбіхевіористський метод дозволив розкрити антропологічну ціннісну природу походження влади та держави, як похідних від соцієтальної функції справедливого розподілу матеріальних, комунікативних та духовних ресурсів життєдіяльності людини й суспільства (п. 2.1, 2.3). Застосована методологія дозволила також виокремити шляхи вдосконалення українського демократичного державотворення (п. 5.1, 5.3), оскільки саме ціннісний підхід лежить у підґрунті розробленої Організацією Об'єднаних Націй методології якісного державного управління (Good governance). Зокрема, програма розвитку ООН проголошує, що така методологія має бути розповсюдженою на три сфери діяльності органів державного управління: політичні цінності: орієнтація на консенсус (consensus oriented), взаємодія влади з громадою (participation), оперативність та чуйність реагування (responsiveness); правові цінності: рівність і недискримінація (equity and inclusiveness), верховенство права (rule of law); універсальні цінності адміністрування: результативність, ефективність і економічність (effectiveness and efficiency), прозорість (transparency), підзвітність (accountability).

Парадигмально-компаративістська методологія дослідження еволюції політичних структур дозволила порівняти між собою різні типи політичних систем та режимів, інститутів і теорій в їх типологічному аспекті, прослідкувати та ідентифікувати точки головних парадигмальних зрушень, котрі зумовлюють хід та контекст суспільного розвитку, а також проаналізувати змістовне значення процесу модернізації державно-політичних режимів (п. 4.1, 4.2).

Парадигмально-компаративистский підхід дозволив розглянути предмет та об'єкт дослідження в наступних методологічних формах: філософській, що дозволило помістити політичні системи в загальний гносеологічний та епістемологічний цивілізаційний контекст суспільств, що вивчаються й, таким чином, розробити циклічно-ціннісну гіпотезу соціально-політичного розвитку (п. 4.3); дескриптивній, що надала можливість проілюструвати окремі положення та висновки дисертації описом досліджуваних інститутів, процесів, державно-управлінських, філософських і політичних теорій (п. 1.2, 2.2); діалектичній, що відкрила можливість ідентифікувати систему політичних та державноуправлінських дихотомій (влада - свобода, час - простір, раціональне - трансцендентне), конститутивних для кожної конкретної цивілізаційної моделі (п. 5.3); семантичній, що дозволила звести державно управлінський та політичний дискурс витоків демократичного державотворення до особливої системи герменевтики, й зробити евристичні висновки щодо взаємозв'язку ціннісних домінант різних суспільства та притаманних їм державно-політичних режимів (п. 3.1); історичній, що забезпечила розкриття генезису єдності змісту (цінностей) та форми (політичного режиму) у філософії державного управління (п. 1.3); етногеографічній, котра забезпечила верифікацію просторової та етнокультурної системи цінностей на життєздатність різних політичних теорій і систем у відповідних територіально-культурних регіонах України (п. 5.2).

Спеціальні методи (агрегування та декомпозиції, моделювання ідеального типу, експертного опитування, систематизації та прогностики) були застосовані при розробці моделі Алгоритму демократії (п. 3.2), описі субрегіональних особливостей процесів сучасного етапу модернізації України (п. 4.2), при структурізації основних параметрів національної стратегії демократичного державотворення (п. 5.3).

Наукова новизна одержаних результатів. Новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вона є комплексним дослідженням у науковій галузі «державне управління», у процесі якого отримані нові науково обґрунтовані результати, що в сукупності розкривають роль та місце цінностей в інституалізації влади й держави, формують історично цілісну картину процесу становлення, функціонування та трансформації державно-політичних режимів, визначають закономірності, основні чинники та принципи демократичного державотворення і державного управління.

Дисертація вирішує актуальну науково-прикладну проблему демократичної трансформації державно-політичного режиму як форми та способу державного управління в Україні.

У дисертації:

Уперше у вітчизняній науці державного управління:

- запропоновано циклічно-ціннісну парадигму суспільного розвитку за чотирма етапами трансформації державно-політичного режиму: формування нової ціннісної системи, освоєння нових цінностей-ресурсів розвитку, їх вичерпання та ціннісного зсуву, що тягне за собою формування нової ціннісної системи;

- розроблено теоретичну модель становлення та розвитку сучасного демократичного врядування «Алгоритм демократії» (що складається з послідовних кроків: визрівання та артикуляції суспільних інтересів-потреб; делегування влади на їх реалізацію, легітимізацію та запровадження в систему органів державної влади; збалансування суспільних інтересів за рахунок механізмів стримування та противаг - забезпечення зворотного зв'язку) як поетапна трансформація інтересів-цінностей громадян через механізми державного управління у відповідну форму державно-політичного режиму;

- виокремлено чотири нові механізми демократичного державотворення - легітимаційно-інституційний, процедурно-інституційний, процедурно-імітаційний та ціннісно-мобілізуючий, що відрізняються від інших ціннісною обумовленістю змісту й характеру функціонування, сформованого в результаті демократичного транзиту державно-політичного режиму.

Удосконалено:

- аксіологічну концепцію виникнення феномену влади шляхом розкриття антропологічної природи цінності, а саме через деконструкцію процесу перетворення інстинктів-потреб людини (інтерес у пошуку різноманітних ресурсів життєдіяльності, рівень дефіцитності яких формує відповідну ієрархію суспільних та особистих цінностей-інтересів) на механізм інституювання влади - як похідної від людських інстинктів здатності розпоряджатися дефіцитними матеріальними, комунікативними і духовними ресурсами життєдіяльності людини й суспільства та відтворення держави як механізму реалізації суспільної соцієтальної функції унормування й справедливого розподілу дефіцитних ресурсів-цінностей;

- соціально-ціннісний зміст та взаємовідношення провідних понять, термінів та категорій стосовно суспільних цінностей та державно-політичного режиму в системі державного управління шляхом розмежування та відокремлення дефініцій і визначень, котрі різними науковцями використовуються в тотожних або різних значеннях, а також визначення, що головні наукові категорії у сфери політичного знання мають ієрархічно-субординаційний змістовний характер, де політичне є похідним від суспільного, державне - від політичного, форма правління, державний устрій та політичний режим є складовими політичної системи, а державний лад та державно-політичний режим - політичного режиму. Водночас уся політична сфера пронизувана цінностями, що виступають приводним пасом механізму взаємодії громадянського суспільства та держави, органів публічної влади;

- тлумачення поняття «механізм державного управління» через виокремлення обов'язкових притаманних йому характерних рис, згідно яких кожен механізм від найпростішого до державно-управлінського має структурно-функціональну побудову, ознаки відкритої системи, водночас є продуктом і засобом діяльності, має мету або функцію, передбачає зворотній зв'язок, характеризується детермінованістю дій і рухів, усталеністю процесів, правил взаємодії, його функціонування має циклічний характер;

- класифікацію політичних режимів шляхом виокремлення первинної ціннісної бінарної опозиції «свобода - влада», де рівень домінування/балансу одного з цих чинників в державному управлінні визначає тип і характер державно-політичного режиму, на основі чого обґрунтовується виокремлення лише двох ідеальних - анархії й тоталітаризму (як організаційно-політичного втілення протилежних полюсів ціннісної опозиції «свобода - влада») та 5 комунікативних механізмів взаємодії держави та громадянського суспільства - диктату, пропаганди, однобічного рекламування, двобічного асиметричного інформування та двобічного симетричного діалогу котрі відрізняються рівнем ціннісного пріоритету держави (категорія «влади») або громадянського суспільства (категорія «свободи»);

Отримали подальший розвиток:

- узагальнення закономірностей виникнення та функціонування політичної системи шляхом виділення в її структурі ядра - підсистеми державно-політичного режиму, що уособлює у собі способи й методи здійснення державного управління, зміст владних відносин, притаманних системі державних органів, характер політичної культури правлячої еліти;

- розкриття феномену політичної культури суспільства як ціннісного механізму регулювання суспільно-владних відносин, за якого домінування в суспільстві носіїв архетипів гегемоністського, конфліктного або плюралістичного типу політичної культури спричиняє формування відповідно тоталітарного, авторитарного або демократичного типу державно-політичного режиму та з'ясування залежності стану політичної культури суспільства від рівня державного впливу на політичну соціалізацію громадян та характеру політичної просвіти, що відрізняється виокремленням з боку держави та органів державної влади типологізації анархічного, дефрагментованого та ціннісноспрямованого системного характеру впливу;

- аксіологічні підвалини громадянської політичної культури та національної ідеї як ціннісно-світоглядного обрію бажаного майбутнього України, що дало підстави для обґрунтування пріоритетного характеру консолідації суспільства навколо демократичних ідеалів і цінностей (як ключової вимоги всіх без виключення концепцій демократичного транзиту), та необхідності розробки державної політики, котра відрізняється вилученням з публічного політичного дискурсу цінностей, що розколюють суспільство, пошуком нових політичних ідеологій інтеграційного характеру, здатних об'єднати Український народ від Сходу до Заходу в цілісну націю та проведення модернізації із збереженням культурної та цивілізаційної самобутності всіх регіонів;

- систематизація стану політичних орієнтацій та пріоритетних політичних цінностей в 4 субрегіонах України, що відрізняється застосуванням методології аксіологічних кластерів, яка передбачає розгляд процесів і механізмів державного управління крізь призму трьох кластерів: на цивілізаційному рівні - ціннісних абсолютів (найбільш фундаментальних та найменш рухомих цінностей), на державному рівні - універсальних модальностей (цінностей, що змінюються в переломні моменти розвитку держави та обумовлюють національний зріз менталітету) та на особистісно-груповому рівні - соцієтальних архетипів (найбільш рухливих предметно-інструментальних цінностей).

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що дослідження становить необхідну науково-теоретичну основу для практики демократичного державотворення в Україні. Особливого значення воно набуває за умов некерованої динаміки політичних змін та відсутності української національної ідеї, що провокують кризу державотворення в Україні. Водночас наявність запропонованих підходів щодо консолідації політичної нації на соціально-політичних громадянських цінностях та засадах з відкиданням (накладанням мораторію) етнічно-розколюючих цінностей забезпечуватиме зберігання Української державності, її сталий поступ шляхом розбудови сучасної демократії.

Обґрунтовані теоретико-методологічні принципи та засади демократичного державотворення в Україні можуть бути використані органами державної влади різних рівнів у практично-політичній діяльності: при визначенні стратегії державного і регіонального розвитку та при ухваленні конкретних управлінських рішень; при формуванні державної гуманітарної політики; в навчальному процесі при підготовці фахівців державного управління, політологів, соціологів, філософів, а також при викладанні спеціалізованих курсів, зокрема, використані в ХарРІ НАДУ при викладанні навчальних курсів «Політичні процеси в умовах демократизації українського суспільства», «Міжнародний політичний процес і Україна», «Сучасні політичні інститути та процеси в умовах реформування політичної системи України», «Комунікації в публічній адміністрації», «Політичні інститути та процеси публічної політики» (акт про упровадження № 01-1571/08-01 від 23 листопада 2009 р.);

Положення й висновки дисертаційного дослідження знайшли практичне втілення в роботі Конституційного Суду України щодо дотримання пріоритетну відповідності національних правових імперативів ратифікованим Україною міжнародним конституційним нормам, стандартам та демократичним цінностям (довідка про впровадження від 27 листопада 2009 р.); Міністерства юстиції України, зокрема в частині реалізації пріоритету діяльності міністерства щодо удосконалення правових механізмів забезпечення конституційних прав і свобод людини (довідка про впровадження від 21 вересня 2009 р.); Державного комітету телебачення та радіомовлення України при розробці проекту Закону України «Про захист професійної діяльності журналістів» (довідка про впровадження № 3945/24/12 від 11 липня 2008 р.); проекту «Про внесення змін до Закону України «Про видавничу справу» (довідка про впровадження № 28/4/2-1 від 21 січня 2009 р.); Луганської обласної державної адміністрації, зокрема, у сфері взаємодії з організаціями громадянського суспільства (довідка про впровадження № 5/30-8311 від 20 лютого 2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Всі результати отримані безпосередньо здобувачем і відображені в опублікованих ним роботах. У дисертації не використовувалися ідеї і розробки, які належать співавторам, спільно з якими були опубліковані окремі наукові праці.

Апробація результатів дослідження. Наукові ідеї, основні положення та результати дослідження оприлюднені та схвалені на 27 Міжнародних та Всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях; зокрема: «Державне управління та місцеве самоврядування». (VI, VII, VIІI та ІХ Міжнародні наукові конгреси, Харків 2006, 2007, 2008 та 2009 рр.); «Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження» (Одеса, 31 жовтня 2006 р.); «Національні інтереси України: компроміс влади, бізнесу та громадянського суспільства» (Сімферополь, 16-17 березня 2007 р.); «Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців» (Львів, 22 березня 2007 р.); «Менеджмент за умов трансформаційних інновацій: виклики, реформи, досягнення» (Суми, 10-12 травня 2007 р.); «Молодь в умовах нової соціальної перспективи» (Житомир, 23 - 24 травня 2007 р.); «Стратегія реформування державного управління на засадах демократичного врядування» (Київ, 31 травня 2007 р.); «Трансформація місцевого самоврядування - обмін досвідом Чехії і України» (Донецьк, 17-18 вересня 2007 р.); «Парламентські вибори 2007: виклики та перспективи» (Донецьк, 21 - 22 вересня 2007 р.); «Рациональность и коммуникация». (Санкт-Петербург, 14-15 ноября 2007 г.); «Демократичне суспільство. Толерантність та соціальна відповідальність» (Харків, 10-11 грудня 2007 р.); «Політичні підсумки року» (Київ, 12 грудня 2007 р.); «Управління сьогодні та завтра» (Хмельницький, 15-16 травня 2008 р.); «Демократичний транзит в Україні: підсумки електорального циклу 2004-2007 рр» (Острог, 23-24 травня 2008 р.); «Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід» (Київ, 30 травня 2008 р.); «Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління» (Донецьк, 27-28 лютого 2009 р.); «Демократичне врядування у контексті глобальних викликів та кризових ситуацій» (Львів, 3 квітня 2009 р.); «Еволюція української державності: соціально-економічні, політичні, культурні аспекти» (Харків, 9 квітня 2009 р.); «Розвиток публічного адміністрування на засадах менеджменту: Європейський контекст» (Дніпропетровськ, 15-16 травня 2009 р.); «Государственное управление в ХХІ веке: традиции и инновации» (Москва, 27-29 мая 2009 г.); «Демократичне врядування: наука, освіта, практика» (Київ, 30 травня 2009 р.); «Євроатлантичне майбутнє України» (Харків, 23 - 24 червня 2009 р.); «Актуальні проблеми публічного управління в нових суспільно-політичних умовах» (Феодосія, 15-18 липня 2009 р.); «Розвиток громадянського суспільства: духовність і право» (Алушта, 26 - 29 вересня 2009 р.).

Публікації. Результати дослідження висвітлені у 70 публікаціях, зокрема, у 27 статтях у фахових наукових виданнях, а також у двох одноосібних монографіях та чотирьох навчальних посібниках з грифом МОН. Загальний обсяг публікацій становить близько 80 друк. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 465 сторінок, обсяг основного тексту - 417 сторінок. Дисертація містить 14 таблиць та 66 рисунків. Список використаних джерел складається з 476 найменувань, в тому числі - 75 іншомовних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади аксіологічних досліджень державно-політичного режиму» з'ясовано стан категоріального апарату, зокрема, взаємозв'язок дискурсного поля категорій «цінності» та «держава» і «державний режим», котрий найкраще розкривається через категорію «механізм державного управління». При цьому конституювання цінностей системно відбувається на рівні взаємодії «індивід - соціум - держава», де цінності виступають загальнообов'язковими нормами соцієтального існування (правилами поведінки), що формують із сукупності індивідів цілісну та єднісну соціальну систему суспільства.

Відтак домінуючі суспільні цінності не тільки опосередковано визначають політичну структуру суспільства, але й формують систему консенсусної узгодженості як вимогу існування єдиної системи політичності людської спільноти. Сукупність цінностей певної особистості, відбиваючись у її психосоціальній, діяльності формує архетип. Домінування в суспільстві певних архетипів та властивих їм сукупностей цінностей обумовлює становлення ціннісної системи у формі світогляду, політичної культури та менталітету.

Поняття «механізм державного управління» тлумачиться як системна сукупність інституцій, структур, послідовних дій, форм, станів і процесів у державі як продукт організованої людської діяльності, що має за мету реалізацію інтересів і потреб людей та вирішення нагальних суспільно-політичних проблем за рахунок державного впливу та регулювання суспільної життєдіяльності на підставі усталених суспільних цінностей, норм і правил; є формою реалізації функцій держави та має в якості суб'єкта органи державного управління (рис.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Рис. 1 Ціннісний вимір механізму здійснення функцій державного управління

Проведено відокремлення механізмів здійснення функцій та завдань держави і механізмів формування політики та політичного середовища. Останні зведено до чотирьох головних типів: елітарного, корпоративістського, поліархічного та партіципаторного, які відрізняються ціннісними засадами владно-політичної взаємодії та відправлення державного управління. Серед них демократичним вимогам найбільшим чином відповідає поліархічний (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Рис. 2 Поліархічний механізм формування політичного середовища

На підставі деконструкції термінологічного дуалітету «політичний устрій» - «державний устрій», де друге є складовою першого, запропоновано використовувати й аналогічний дуалітет: «політичний режим» - «державно-політичний режим», де остання дефініція виступатиме ядром політичного режиму й означатиме способи й методи здійснення державного управління, зміст владних відносин, притаманних системі державних органів, характер політичної культури державно-владної еліти та корпусу державних службовців. Необхідність виокремлення поняття «державно-політичний режим» обумовлюється пріоритетною роллю державних службовців у процесах демократичного державотворення, отже, фокусування наукової уваги навколо державно-управлінської складової політичного режиму як метод агрегації дасть змогу більш детально і досконало з'ясувати та вирішити проблеми демократичного державотворення в Україні.

Розглянуто дискурсне поле сучасного наукового осмислення проблем взаємозв'язку цінностей, ціннісних систем та особливостей становлення, функціонування й демократичної трансформації державно-політичних режимів у трьох головних напрямках. Перший складають дослідження сутності та природи самого феномену цінностей, їх взаємозв'язку із владою, державою та державним управлінням. Другий присвячено інтегрально-системному розгляду домінуючих цінностей суспільства, котрі виступають в інституціональній формі політичної культури, та являють собою в такому вимірі певні механізми формування та функціонування державно-політичних режимів.

До третього включено дослідження особливостей та ціннісних засад демократичного державотворення у формах трансформації, модернізації, демократичного транзиту тощо пошуку власного трансформаційного шляху в глобалізований світ, піддаючи критичному аналізу існуючі теорії модернізації та намагаючись синтезувати відповідну конвергенційну модель.

Проведено соціально-історичний аналіз взаємоз'вязку ціннісного змісту й інституційної форми політичного режиму держави шляхом дослідження генезису філософської, політичної та державно-управлінської думки від часів античності до сучасності, особливу увагу приділено українській духовній та політико-філософській спадщині. Це дало підстави для висновку щодо співзвучності думки класиків української філософії політики гуманістичним ідеям Відродження та основоположним демократичним цінностям свободи, справедливості, самоорганізації, патріотизму, громадського служіння тощо.

Другий розділ «Феноменологія цінностей та ціннісна система суспільства в контексті демократичного державотворення» присвячено розкриттю антропологічних витоків суспільних цінностей як «приводного пасу» механізмів взаємодії людини, громадянського суспільства та держави. Визначається місце та роль суспільно-політичних цінностей у системі державного управління, обумовлене тим, що жодна політична система, жоден державно-політичний режим не можуть нормально функціонувати без цього феномена, адже світ державного управління, як світ політичного, неможливо уявити собі без відповідних цінностей.

Проаналізовано антропологічну природу соціальної поведінки, рушійною силою якої є інстинкти, згруповані у три групи: існування, соціалізації та саморозвитку, що корелюються з трьома характеристиками людини відповідно як істоти біологічної, соціальної та політичної. Природна вимога задоволення інстинктів формує потреби-інтереси людини у пошуку заради свого задоволення ресурсів існування, комунікативних та духовних ресурсів життєдіяльності, рівень дефіцитності яких формує відповідну ієрархію суспільних та особистих цінностей. Так виникає феномен влади як здатності розпоряджатися дефіцитними ресурсами життєдіяльності (духовними, комунікативними та ресурсами існування) та інституювання держави як механізму реалізації суспільної соцієтальної функції унормування й справедливого розподілу дефіцитних ресурсів-цінностей.

Таким чином, можна говорити про певний причинно-наслідковий ланцюг трансформації інстинктів у цінності й останніх - у державну владу, який графічно ілюструє циклічний характер життєдіяльності соціально-політичних систем (рис. 3).

Запропоновано поділ цінностей на первинні, базові та інструментальні та концептуально обґрунтовано ціннісні пріоритети процесу інституціоналізації держави, за якими цінності-цілі та цінності-ідеали обумовлюють механізми довгострокового цілеполягання (сенсу) існування держави, нормативні цінності формують регулятивні механізми державного управління процесом життєдіяльності людей, інструментальні цінності обумовлюють характер державного управління.

Розкрито недосконалість класичних типологій людських потреб А. Маслоу, Ф. Герцберга, К. Алдерфера, що полягає в двовимірності (вертикальній лінійності), коли потреби вищого рівня задовольняються, переважно, тільки після задоволення потреб нижчого рівня та доведено їх тривимірний (вертикально-горизонтальний) характер, за якого кожна з трьох груп потреб - існування, соціалізації та саморозвитку в залежності від конкретно-історичних умов, цивілізаційної приналежності та ментальних якостей людини й суспільства задовольняється автономно, що дало змогу зробити висновок щодо кореляції домінуючих потреб суспільства з відповідним типом державно-політичного режиму.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Рис. 3 Механізм інституціоналізації державної влади

Оскільки ж потреби безпосередньо визначають цінності, можна стверджувати, що ціннісна система суспільства також є тривимірною й цілковито накладається на об'ємну модель потреб-інтересів людини (Рис. 4.)

Це дозволило зробити висновок щодо вирішального державотворчого впливу системи цінностей на формування, становлення та трансформацію державно-політичного режиму, коли домінування в суспільстві комунікативних та духовних цінностей обумовлює сталість тоталітарно-авторитарного режиму, домінування матеріальних та комунікативних цінностей - авторитарно-патріархального устрою, домінування матеріальних та духовних цінностей - партіципаторного устрою, гармонійного поєднання всіх трьох груп цінностей призводить до формування демократичного державно-владного режиму.

Запропоновано у відповідності до триєдиної сутності людини та її ціннісної системи, феномен цінності також розглядати на трьох ієрархічних взаємопов'язаних рівнях - аксіологічних кластери: філософські основи буття, або цивілізаційний рівень (ціннісні абсолюти); суспільно-політичний, або державний рівень (універсальні модальності та загально-інструментальні); соціально-психологічний, або індивідуальний рівень (утилітарні та предметно-інструментальні цінності).

Кластер ціннісних абсолютів є незмінним для цивілізаційних систем протягом тисячоліть й саме за цінностями цього рівня відбувається поділ людства на цивілізації.

Рис. 4 Тривимірна модель цінностей та потреб людини

Кластер універсальних модальностей відрізняється невеликою рухомістю й зміна цінностей цілепокладання й сенсу державного управління відбувається циклічно в періоди масштабних трансформацій політичної системи.

Предметно-інструментальний кластер є надзвичайно плинним й містить цінності поточної соціальної, економічної та політичної доцільності.

Мультиплікування певних цінностей політичного існування, що стають домінуючими, зумовлює формування тієї або іншої системи цінностей суспільства, яку прийнято називати політичним менталітетом народу або політичною культурою. В дослідженні пропонується формулювання поняття політичної культури як комплексу елементів феноменів загальної культури тієї або іншої країни, які пов'язані із суспільно-політичними інститутами та політичними процесами і суттєво впливають на формування, функціонування й розвиток державних та інших політичних інститутів, надають значимість і напрямок політичному процесу в цілому і поведінці широких мас населення.

Політична культура будь-якого суспільства як системна сукупність домінуючих архетипів - ціннісних систем особистостей - водночас характеризує ступінь і якість розвитку відповідної політичної системи, свідомості й участі людей у вирішенні державних і суспільних справ, а також ідеологічних світоглядних аспектів духовного життя суспільства в конкретний історичний період його розвитку й існування. Отже, політична культура виступає ціннісним механізмом регулювання суспільно-владних відносин, за якого домінування в суспільстві носіїв архетипів гегемоністського, конфліктного або плюралістичного типу політичної культури спричиняє формування відповідно тоталітарного, авторитарного або демократичного типу державно-політичного режиму.

Анатомування співвідношення політичної культури та політичного режиму дало підстави стверджувати, що політична культура є більш стійким інститутом, змінюється повільно і рідко, має в суспільстві глибоке укорінення. Тому, попри значний рівень взаємовпливу та взаємозалежності між державно-політичним режимом та політичною культурою, саме остання є «ведучою шестернею» режиму як механізму функціонування соціальної системи.

Визначено, що провідним соціальним механізмом становлення політичної культури суспільства є політична соціалізація, що здійснює входження індивіда в політику, сприяє його підготовці і залученню у владні відносини, сприяє засвоєнню пануючих цінностей, норм, культурних орієнтирів та зразків соціально-політичної поведінки, що дає людині можливість безболісно інтегруватися в той або інший тип політичного режиму. Вплив на політичну соціалізацію та політичну просвіту громадян з боку держави і органів державної влади може носити анархічний, дефрагментований та ціннісноспрямований системний характер. Однак лише цілеспрямована системна політична соціалізація дозволяє досягати того мінімального консенсусу між державою і громадянами, який гарантує стабільність політичного режиму.

Розкривається місце політичних цінностей в структурі механізму соціальної комунікації держави (органів державної влади) та суспільства і громадянина, де громадянське суспільство постає базисним інститутом узгодження ціннісних пріоритетів суспільного розвитку на шкалі бінарної ціннісної опозиції «влада - свобода», унаслідок дії якого формується той політичний режим, цінностям якого найбільшою мірою відповідає пануюча в цьому суспільстві система цінностей (рис. 5).

Політична комунікація як процес передавання політичних цінностей визначена «кровоносною системою» політичної культури суспільства. З боку держави виокремлені п'ять механізмів державної інформаційно-комунікаційної політики, що притаманні взаємодії влади та громадянського суспільства тоталітарних, автократичних та демократичних держав й застосовувалися на відповідних етапах поступової демократизації перехідних суспільств: Механізми диктату та пропаганди виступають формою однобічної суспільної комунікації, механізми рекламування (publicity) та інформування - формою двобічної асиметричної комунікації, механізм діалогу - двобічної симетричної комунікації (рис.6).

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Рис 6 Механізми державної інформаційно-комунікаційної політики

У третьому розділі «Детермінанти і механізми демократичного транзиту української держави» здійснено класифікацію політичних режимів на підставі характеру взаємодії громадянського суспільства та держави в рамках ціннісної опозиції «влада - свобода», коли за владних відносин з домінуванням громадянського суспільства (цінності свободи) над державою (цінністю влади) як правило, формується демократичний політичний режим. У разі ж коли держава (влада) стає понад усе, інтереси кожного громадянина підкорені «вищим інтересам держави (нації)», й утопічна (як правило) мета суспільного розвитку повністю поглинає права та свободи людини, можна говорити про формування тоталітарного політичного режиму. Водночас за певного ціннісного балансу в той або інший бік, коли влада має власні, відмінні від народних, інтереси, проте вимушена рахуватися з громадською думкою, допускаючи ту або іншу ступінь індивідуальних прав і свобод, виникає низка авторитарних, напівдемократичних, дефектних тощо режимів.

На відміну від існуючих класичних типологій «ідеальних» державно-владних режимів - тоталітаризм, авторитаризм, демократія - обґрунтовується виокремлення лише двох ідеальних режимів - тоталітаризму та анархії - як організаційно-політичного втілення протилежних полюсів ціннісної опозиції «влада - свобода». Демократія, авторитаризм та велика кількість проміжних між ними - гібридних або «дефектних» режимів у такому разі визначаються як державно-політичні режими, владні відносини в яких характеризуються певним відносним переважанням ціннісного абсолюту «свободи» над «владою» (за демократії) або навпаки (за авторитаризму). Таким чином розглянута раніше ціннісна дихотомія взаємодії держави та громадянського суспільства «влада - свобода» чітко корелює з типологією політичних режимів (див. Рис.7).

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Рис. 7 Лінійний спектр політичних режимів

Розглянуто історичні та сучасні підходи до проблеми політичної модернізації державно-владних режимів в рамках класичних лінійно-прогресистських та циклічно-хвильових підходів (рис. 8), за якими визначено характер головних етапів трансформації державно-владного режиму в Україні. Так, наша держава вступила на шлях демократичного державотворення, «проскочивши» першу фазу - досягнення національної єдності. Тому на другій та третій фазі (зародження нової політичної еліти та інституціоналізація базових демократичних процедур), об'єктивно відбувається наростання поляризації суспільства, загроза дезінтеграції за регіональною та культурно-цивілізаційною ознакою. Четверта фаза (звикання до демократії) в нашій державі ще не настала. Характер трансформаційних змін в Україні на першому етапі початку «перебудови» відповідав моделі трансформації, на другому етапі (встановлення незалежності) - заміщення, й на третьому (Майдан) - зміщення.