Становлення та розвиток антимонопольно-конкурентного законодавства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут економіко-правових досліджень

УДК 346.545:346.546(477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Становлення та розвиток антимонопольно-конкурентного законодавства України

12.00.04 - господарське право,

господарсько-процесуальне право

Валітов Салават Сагадатгарійович

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економіко-правових досліджень Національної академії наук України (м. Донецьк).

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Гринюк Роман Федорович, Донецький національний університет МОН України, завідувач кафедри конституційного і міжнародного права, декан економіко-правового факультету (м. Донецьк);

доктор юридичних наук, доцент Віхров Олександр Петрович, Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка МОН України, професор кафедри правових дисциплін (м. Чернігів);

доктор юридичних наук, доцент Кібенко Олена Рувімівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого МОН України, професор кафедри господарського права (м. Харків).

Захист відбудеться "15" листопада 2010 року о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий "14" жовтня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.М. Грудницька

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблематика законодавства про конкуренцію являє собою порівняно новий напрямок господарсько-правових досліджень. В умовах ринкової економіки перед законодавцем постає складна проблема визначення методів державного регулювання, спрямованих на захист і розвиток конкурентних основ ринку та обмеження монополізму. Відносини, пов'язані з економічною конкуренцією, є до того ж однією із найскладніших сфер правового регулювання, оскільки містять у собі єдність двох інституціональних систем ? економічної та юридичної. Одним із завдань господарсько-правової науки в умовах реформування економічної системи України, формування повноцінного ринкового середовища, яке має здатність до саморегулювання, є створення сучасної концепції становлення та розвитку антимонопольно-конкурентного права, яка могла б бути покладена в основу вирішення гострих питань соціально-економічного розвитку країни.

З прийняттям у 2002 році Закону України «Про захист економічної конкуренції» та у 2003 році Господарського кодексу України були створені всі умови для виведення правових досліджень щодо економічної конкуренції на якісно новий рівень ? створення загальної теорії антимонопольно-конкурентного права як однієї із базових підгалузей господарського права. Сучасна кодифікація господарського і спеціального антимонопольно-конкурентного законодавства надала додатковий імпульс для розробки концептуальних основ становлення і розвитку антимонопольно-конкурентного права в системі права України, дослідження його функціональних зв'язків з її елементами, структурою, інститутами, сформованими в межах цієї підгалузі, особливостями механізму правового регулювання, за допомогою якого повинен досягатися організаційно-правовий порядок захисту економічної конкуренції в Україні.

Необхідно відзначити, що правові проблеми змагальності в економіці привертали увагу вчених і до проведення ринкових реформ. У той час вони досліджувалися в плані забезпечення об'єктивної порівняльної оцінки результатів господарської діяльності підприємств, її ефективності. Оскільки спеціальне антимонопольно-конкурентне законодавство було відсутнє, на початку реформування розглядалися економіко-правові умови подолання монополізму і розвитку конкуренції з урахуванням зарубіжного досвіду з метою сприяння становленню нового законодавства, що регулює господарську діяльність (В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменський, О.О. Чувпило, М.С. Лангштейн, Н.О. Орлова, Р.І. Кузьмін, С.О. Колесов, С.В. Савельєв).

Існуючі на сьогодні наукові праці присвячені у більшості випадків вивченню окремих напрямів проблематики законодавства про конкуренцію: антимонопольному регулюванню, зловживанню монопольним становищем, антиконкурентним діям, захисту від недобросовісної конкуренції, процесуальним нормам і знайшли своє відображення у роботах вчених-господарників О.В. Безуха, Ю.В. Журіка, О.С. Каштанова, І.Ф. Коваль, Н.М. Корчак, С.А. Кузьміної, С.Б. Мельник, І.І. Туйськ, О.Л. Чернелевської, І.А. Шуміло. Проте на сьогоднішній день практично відсутні фундаментальні дослідження з питань комплексного вивчення становлення і розвитку антимонопольно-конкурентного законодавства України через призму науки господарського права.

Вищезазначеним визначається актуальність теми та доцільність проведення дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно із планом науково-дослідних робіт Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України підтема «Б» «Модернізація господарсько-правових засобів регулювання зовнішньоекономічних відносин» (номер державної реєстрації теми 0107U009946), у межах якої автором вирішено комплексну проблему становлення і розвитку антимонопольно-конкурентного законодавства України та обґрунтовано пропозиції з удосконалення законодавства про захист економічної конкуренції.

Мета і завдання дослідження полягають у створенні науково обґрунтованої концепції становлення і розвитку антимонопольно-конкурентного права як підгалузі господарського права України, формуванні теоретичних положень і висновків стосовно напрямів удосконалення правового регулювання економічної конкуренції з урахуванням вимог сучасного правового господарського порядку.

Для досягнення цієї мети були поставлені і вирішені наступні завдання:

дослідити загальнотеоретичні аспекти сутності конкуренції як економіко-правової категорії та виявити природу антимонопольно-конкурентного права як підгалузі господарського права, особливості предмету і методу регулювання конкурентних правовідносин;

визначити критерії виділення сукупності юридичних норм, об'єднаних між собою у системне ціле, які регулюють певну групу конкурентних правовідносин та утворюють інститути антимонопольно-конкурентного права;

узагальнити джерела правового регулювання конкуренції в Україні, обґрунтувати підходи до гармонізації окремих норм антимонопольно-конкурентного законодавства;

дослідити зміст механізму правового регулювання конкуренції;

провести аналіз етапів становлення і розвитку антимонопольно-конкурентного законодавства;

з'ясувати зміст та правову природу ринку та монополій як загальнотеоретичних категорій антимонопольно-конкурентного права;

дослідити зміст основних видів порушень в антимонопольно-конкурентному законодавстві та обґрунтувати відповідні пропозиції з їх удосконалення, а також необхідність введення в правовий оборот понять «загальні» і «приватні» заборони;

узагальнити практику правового регулювання концентрації і узгоджених дій суб'єктів господарювання та розробити пропозиції зі спрощення процедури нотифікації й отримання дозволів на трансакції;

обґрунтувати пропозиції із уточнення і розмежування повноважень органів з контролю за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства;

дослідити теоретичні питання правозастосовної діяльності органів Антимонопольного комітету України;

доопрацювати пропозиції з удосконалення процесуальних норм антимонопольно-конкурентного законодавства;

проаналізувати відносини відповідальності та обґрунтувати напрями удосконалення порядку застосування штрафів за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини держави і суб'єктів господарювання у сфері розвитку та захисту економічної конкуренції.

Предметом дослідження є правове регулювання розвитку і захисту економічної конкуренції.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові і спеціальні методи пізнання, які використовуються в юридичній науці ? діалектичний, історичний, порівняльно-правовий, системно-структурний, логіко-юридичний. Застосування діалектичного методу дозволило дослідити природу антимонопольно-конкурентного права та особливості предмету і методу регулювання конкурентних правовідносин. За допомогою історичного методу розглянуті етапи становлення і розвитку антимонопольно-конкурентного законодавства України, виникнення та розвиток загальних та приватних заборон. Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі законодавства про захист економічної конкуренції в Україні та за кордоном. Для виявлення структури і динаміки порушень антимонопольно-конкурентного законодавства, а також практики його застосування використовувався статистичний метод дослідження. Логіко-юридичний метод дозволив проаналізувати зміст норм антимонопольно-конкурентного законодавства, з'ясувати недоліки і обґрунтувати пропозиції з його удосконалення.

Теоретичну основу дослідження склали роботи вітчизняних і зарубіжних вчених-юристів і економістів: З. Борисенко, О. Безух, О. Беляневич, А. Бобкової, О. Вінник, О. Віхрова, Є. Губіна, Р. Гринюка, І. Дахно, І. Дойнікова, В. Єременко, І. Єршової, О. Жидкова, І. Замойського, Г. Знаменського, О. Кібенко, О. Кілієвич, Н. Клейн, Н. Корчак, О. Костусєва, С. Кузьміної, В. Лазарєва, В. Лаптєва, О. Малько, В. Мамутова, С. Мельник, С. Паращук, Г. Пронської, О. Подцерковного, Н. Саніахметової, Л. Семенової, К. Тотьєва, О. Чернелевської, О. Чувпило, В. Щербини, О. Юлдашева, Н. Ячеістової та інших.

Серед іноземних вчених, які вивчали питання конкуренції, необхідно відзначити С. Брю, Дж. Гелбрейта, Є. Гелхорна, Дж. Кейнса, І. Кірцнера, В. Ковачича, К. Макконела, М. Портера, Дж. Робінсона, П. Самуельсона, А. Смітта, Дж. Стигліца, Ф. Хайека, Е. Чемберлена, Ф. Шерера, Й. Шумпетера та інших.

Емпіричну основу дослідження склали нормативно-правові акти про захист економічної конкуренції в Україні, зарубіжних країн, у тому числі Європейського Союзу, а також практика їх застосування, статистична інформація органів Антимонопольного комітету України, судова практика.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що у дисертації вперше комплексно досліджені теоретичні проблеми становлення і розвитку антимонопольно-конкурентного законодавства в Україні і розроблена науково обґрунтована концепція вдосконалення захисту економічної конкуренції. Новизна дисертаційного дослідження конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках і пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:

Вперше:

узагальнено господарські відносини, які безпосередньо впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію та виступають предметом правового регулювання, а саме: узгоджені дії суб'єктів господарювання, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції; дії чи бездіяльність суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції; антиконкурентні дії органів державної влади, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; обмежувальна і дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання та об'єднань; дії у конкуренції, які суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності; концентрація суб'єктів господарювання, яка може призвести до монополізації товарних ринків;

обґрунтовано відповідно до предмету регулювання антимонопольно-конкурентного права наявність сукупності юридичних норм, поєднаних між собою в системне ціле, що регулюють певні групи конкурентних відносин, які утворюють інститути антимонопольно-конкурентного права;

наголошено, що в антимонопольно-конкурентному законодавстві поняття «монопольне» та «домінуюче» становище не є синонімами, і в першому випадку є виключним правом однієї особи на виробництво чи торгівлю, а в другому ? переважним правом на виробництво чи торгівлю при наявності на ринку дрібних конкурентів;

аргументовано доцільність введення у правовий оборот понять: 1) «загальні заборони» як заборони суб'єктам господарювання (групі осіб), органам державної влади вчиняти дії чи бездіяльність, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції або ущемлення інтересів споживачів; 2) «приватні заборони» як заборони на здійснення певних видів порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

обґрунтована необхідність: а) отримання дозволу на концентрацію при певному обмеженні конкуренції, якщо її результатом буде значна ефективність та при цьому таке злиття є єдиним шляхом досягнення цієї ефективності; б) збільшення порогових показників, які потребують повідомлення суб'єктами господарювання Антимонопольного комітету України;

аргументована доцільність надання адміністративним колегіям територіальних відділень повноважень щодо розгляду заяв про надання дозволів на концентрацію і справ із поглибленого аналізу злиття, коли учасники трансакції зареєстровані в одному регіоні, у тому числі і монопольні утворення, а також діють на регіональному ринку;

обґрунтована необхідність повного звільнення від штрафів будь-якого учасника антиконкурентних узгоджених дій в обмін на вирішальний вклад у початок розслідування чи встановлення факту порушення або зниження розміру штрафу для одного чи декількох учасників картелю відповідно до їх реального вкладу у розслідування порушення.

Удосконалено положення щодо:

мети антимонопольно-конкурентного законодавства, з уточненням, що вона полягає у захисті та розвитку економічної конкуренції, яка проявляється в ефективному функціонуванні товарних ринків та суспільного виробництва, а норми законодавства про захист економічної конкуренції регулюють публічно-правові відносини, які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку із конкуренцією на товарних ринках;

становлення і розвитку антимонопольно-конкурентного законодавства України, особливості яких обумовлені відсутністю розвинутих ринкових відносин та наявністю державних монополій, що вплинуло на визначення його спрямованості на здолання зловживань монопольним становищем, а також стимулювання конкурентних відносин;

оскарження у суді рішень антимонопольних органів з уточненням, що підлягають такому оскарженню ті рішення, які мають юридично зобов'язуюче значення, та не можуть бути оскаржені рішення, якими антимонопольні органи розпочинають процедуру розслідування за ознаками порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

методологічного підходу для визначення в нормативно-правових актах логічної послідовності впливу різних факторів на розмір штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом закріплення таких основних критеріїв для розрахунку, як значимість та тривалість порушення: перший ? обумовлюється видом порушення (зловживання монопольним становищем чи антиконкурентні дії суб'єктів господарювання) та негативним впливом на конкуренцію, а також розміром територіальних меж ринку, а другий ? періодом скоєння порушення;

визнання інформації, отриманої банками під час здійснення депозитарної діяльності зберігача цінних паперів та ведення реєстрів власників іменних цінних паперів такою, яка не вважається комерційною таємницею; доповнення існуючого переліку інформації, яка відповідно до законодавства України складає банківську таємницю та може надаватися органам Комітету на їх письмову вимогу, інформацією про звітність банків, включаючи ту, яка не підлягає опублікуванню.

Отримали подальший розвиток положення стосовно:

гармонізації норм Господарського кодексу України і спеціального антимонопольно-конкурентного законодавства, яка повинна будуватися на закріпленні у Господарському кодексі України норм-визначень, норм-принципів та загальних заборон щодо антимонопольно-конкурентних відносин та конкретизації регулювання таких відносин у антимонопольно-конкурентному законодавстві;

визначення антимонопольно-конкурентного права як підгалузі господарського права, для якої характерні особливий предмет регулювання та методи регулювання конкурентних правовідносин з превалюванням заборон на окремі види діяльності, які можуть призвести до негативних наслідків для конкуренції;

характеристик переваг спеціального законодавства про захист економічної конкуренції у порівнянні із загальним законодавством, серед яких: а) створення правового механізму для забезпечення гармонізації конкурентної та промислової політики; б) розширення сфери визнання суб'єктів господарювання, що займають домінуюче становище; в) введення загальних заборон; г) впровадження механізму попереднього отримання дозволу на вчинення узгоджених дій;

конкретизація змісту правозастосовної діяльності антимонопольних органів, яка включає: 1) встановлення фактичних обставин конкурентної справи ? дослідження ринку, збір та аналіз доказів за фактом порушення; 2) вибір юридичних норм та правова кваліфікація порушень антимонопольно-конкурентного законодавства; 3) прийняття рішення у справі і контроль за його виконанням;

необхідності розмежування компетенції із застосування антимонопольно-конкурентного законодавства між антимонопольними і судовими органами при визначенні монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання і стану конкуренції на ринку з обґрунтуванням, що рішення антимонопольних органів у цих випадках можуть бути скасовані судовими органами тільки за наявності помилок у застосуванні процесуальних та матеріальних норм;

запобігання порушенням антимонопольно-конкурентного законодавства шляхом законодавчого розширення переліку норм-заборон та відповідно, видів правопорушень, відносно вчинення яких можливе отримання рекомендаційних роз'яснень відповідно до статті 14 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зокрема недобросовісній конкуренції;

участі у конкурсному відборі на ринку перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за таких додаткових умов: надання перевізником-претендентом у якості обов'язкової конкурсної пропозиції відомостей про рівень тарифів (вартості проїзду), визначення режиму руху, заборони умов призначення тимчасового перевізника та інших умов, спрямованих на попередження вчинення антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування;

напрямів удосконалення процесуальних норм, які забезпечують: збір доказів у справах стосовно виклику осіб для надання пояснень у справі про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства; схоронність інформації, яка може бути доказом у справі або під час проведення перевірок; порядок вилучення та накладення арешту на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами у справі; порядок проведення обшуку службового приміщення і транспортних засобів юридичної особи ? суб'єкта господарювання при розгляді справ на підставі рішення суду.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає у розширенні методологічної бази господарсько-правових досліджень, у тому числі у підході до пізнання сутності антимонопольно-конкурентного права. Отримані результати можуть бути використані у подальших дослідженнях з формування сучасної теорії законодавства про захист економічної конкуренції, у доопрацюванні діючого Господарського кодексу України і спеціального антимонопольно-конкурентного законодавства, правозастосовної діяльності органів Антимонопольного комітету України, органів державної влади і місцевого самоврядування, а також суб'єктів господарювання. Крім того, основні положення роботи можуть бути використані при підготовці науково-практичних видань, підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій для наукових працівників, юристів-практиків, економістів, викладачів, аспірантів і студентів юридичних вузів.

Результати дисертаційної роботи отримали впровадження у практичній діяльності: Антимонопольного комітету України із удосконалення антимонопольно-конкурентного законодавства (довідки № 12-29/10-9235 від 24.12.2008 р. та № 21-294/02-471 від 21.01.2010 р.); Центру комплексних досліджень з питань антимонопольної політики Антимонопольного комітету України (довідка № 50-179/08 від 24.12.2008 р.); Донецької обласної державної адміністрації (довідка № 01/19-0715 від 17.03.2010 р.); Комітету з питань правосуддя Верховної Ради України (довідка № 20-11-1 від 20.11.2009 р.).

Положення дисертації використовуються під час учбового процесу в Донецькому національному університеті МОН України зокрема, при викладанні учбової дисципліни «Конкурентне право України» протягом 12 років (довідка № 354/01-26/011 від 26.03.2009 р.).

Висновки та пропозиції дисертанта можуть бути використані у законотворчій діяльності, зокрема, при внесенні змін до окремих норм Закону України «Про захист економічної конкуренції», Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», нової редакції Господарського кодексу України, окремих норм Господарського процесуального кодексу України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції, отримані автором в результаті вивчення та аналізу більше ніж 400 наукових і нормативно-правових джерел, матеріалів судової практики і правозастосовної діяльності органів Антимонопольного комітету України.

Апробація результатів дисертації. Основні висновки дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на наступних конференціях, наукових семінарах та круглих столах: Міжнародній науково-практичній конференції «Господарське законодавство України: практика застосування та перспективи розвитку в контексті європейського вибору» (Донецьк, 2004); підсумковій науковій конференції Донецького національного університету за період 2003-2004 рр. (Донецьк, 2005); IV Міжнародній науково-практичній конференції «Місто, регіон, держава: проблеми розподілу повноважень» (Донецьк?Святогірськ, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми господарського права і методика його викладання» (Донецьк, 2006); ІХ Міжнародній науково-практичній конференції «Наука та освіта '2006» (Дніпропетровськ, 2006); І Міжнародній науково-практичній конференції «Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку - 2006» (Дніпропетровськ, 2007); Першій міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Економіко-правові дослідження в ХХI столітті: історія, сучасне становище та перспективи удосконалення господарського законодавства» (Донецьк, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції «Законодавче забезпечення економічної політики держави та юридична освіта» (ДонецькСвятогірськ, 2009); Другій міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Економіко-правові дослідження в ХХI столітті: прогалини та економічно необгрунтованні норми в законодавстві, яке регулює господарську діяльність в Україні та шляхи їх усунення» (Донецьк, 2009).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в монографії «Правовое регулирование конкуренции в Украине», 21 науковій статті, опублікованих у фахових виданнях, включених до переліків, затверджених ВАК України. Результати дослідження відображені також у 17 додаткових друкованих працях загальним обсягом 81,6 д.а., представлених науковими статтями, підручниками, навчальними посібниками, тезами доповідей на конференціях і науково-практичних семінарах, в яких особисто здобувачу належить 75, 1 д.а.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, 5 розділів, 20 підрозділів, висновків. Обсяг дисертації складає 369 сторінок комп'ютерного тексту. Робота містить також перелік використаних джерел із 431 найменування та 8 додатків.

Основний зміст дисертації

Розділ 1. «Методологічні та теоретичні основи формування антимонопольно-конкурентного законодавства» складається з чотирьох підрозділів, в яких розкриваються загальнотеоретичні аспекти сутності конкуренції як економіко-правової категорії, джерела і механізм правового регулювання конкуренції в Україні, а також еволюція антимонопольно-конкурентного законодавства у контексті європейського вибору.

У підрозділі 1.1. «Загальнотеоретичні аспекти сутності конкуренції як економіко-правової категорії» здійснений аналіз різних аспектів поняття «конкуренція» як процесу змагання суб'єктів господарювання. Обґрунтовується висновок, що сформовані історично три основних визначення сутності конкуренції: поведінкова, структурна і функціональна - відображають господарські відносини між учасниками ринку.

Обґрунтовується, що з позиції системного підходу відповідно до предмету правового регулювання право економічної конкуренції є складовою частиною господарського права. Проте антимонопольно-конкурентне право охоплює не всі господарські відносини, а лише ті з них, які безпосередньо впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію. До основних з них можуть відноситися: 1) узгоджені дії суб'єктів господарювання, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції; 2) дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції; 3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; 4) обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання і об'єднань; 5) дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності; 6) концентрація на товарних ринках, яка може призвести до монополізації.

Аргументовано, що антимонопольно-конкурентне право є комплексною підгалуззю господарського права, для якої характерні різні методи регулювання. Найбільше значення для регулювання конкурентних правовідносин має імперативний і рекомендаційний методи. Ефективність реалізації імперативного методу забезпечують заборони на певні види дій суб'єктів господарювання, які можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Разом з тим метод правового регулювання конкуренції як системне явище може працювати ефективно тільки як об'єднання трьох елементів - дозволів, приписів і заборон. Тому в антимонопольно-конкурентному праві метод правового регулювання шляхом дозволів, приписів і заборон реалізується за умови їх сукупного застосування із домінуванням останнього. антимонопольний конкурентний ринок

Характеризуючи антимонопольно-конкурентне право як підгалузь господарського права, в роботі виділяється сукупність юридичних норм, поєднаних між собою в системне ціле, що регулюють певну групу господарських відносин, яка утворює інститути права. До таких інститутів автор відносить: антимонопольне регулювання, захист від недобросовісної конкуренції, загальні та приватні заборони, узгоджені дії, попередження монополізації товарних ринків, відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

Окрема увага приділяється меті правового захисту конкуренції, яка проявляється у суспільних інтересах, ефективному функціонуванні економічної конкуренції на товарних ринках. Обґрунтовується, що норми законодавства про захист економічної конкуренції (у тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції) регулюють публічно-правові відносини, які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з економічною конкуренцією на товарних ринках.

У підрозділі 1.2. «Джерела правового регулювання конкуренції в Україні: проблеми розвитку» досліджується питання про зміст антимонопольно-конкурентного законодавства, а саме, які законодавчі та інші нормативно-правові акти безпосередньо регулюють конкурентні відносини. Початковим для вирішення цього питання є те, що предметом регулювання антимонопольно-конкурентного законодавства є всі господарські відносини, які впливають чи можуть вплинути на конкуренцію. Конкурентні і антимонопольні норми присутні у законодавстві про підприємницьку діяльність, про ціноутворення, про зовнішньоекономічну діяльність, про рекламу, про цінні папери та ін. Містяться вони також і в цілій низці законів та підзаконних актів, присвячених галузям економіки: зв'язку, електроенергетики, автомобільного транспорту, залізничного транспорту, житлово-комунального господарства та ін.

Виходячи з цього, для більш повної характеристики антимонопольно-конкурентне законодавство може бути систематизовано як сукупність нормативно-правових актів, які безпосередньо регулюють конкурентні відносини (спеціальне законодавство), а також окремі сфери діяльності або галузі економіки, які містять окремі антимонопольні чи/або конкурентні норми (галузеві).

Спеціальне регулювання господарських відносин у зв'язку з економічною конкуренцією в Україні здійснюється нормами, які містяться в актах законодавства про захист економічної конкуренції (антимонопольно-конкурентного законодавства), і Господарським кодексом України. При цьому норми Господарського кодексу України та актів законодавства про захист економічної конкуренції мають певну невідповідність між собою. В роботі пропонується вирішення проблеми гармонізації норм Господарського кодексу України та спеціального антимонопольно-конкурентного законодавства шляхом закріплення у Господарському кодексі України норм-визначень, норм-принципів та загальних заборон щодо антимонопольно-конкурентних відносин та конкретизації таких відносин у антимонопольно-конкурентному законодавстві.

У підрозділі 1.3. «Зміст механізму правового регулювання конкуренції в Україні» обґрунтовано, що механізм правового регулювання конкуренції відображає дієву сторону переведення нормативності антимонопольно-конкурентного права в упорядкованість господарських відносин. При цьому саме правове регулювання захисту конкуренції являє собою довготривалий процес, який розпадається на стадії, на кожній з яких працюють особливі юридичні норми і юридичні засоби, що утворюють сам механізм. Виходячи із критеріїв розмежування антимонопольно-конкурентних норм на підставі предмету правового регулювання здійснена їх наукова класифікація.

Заборони, дозволи та зобов'язання це найбільш глибинний пласт механізму правового регулювання конкуренції. Вони приводять у дію інші ланки механізму державно-правового регулювання: правовідносини антимонопольних органів із суб'єктами господарювання і органами влади, правозастосування антимонопольно-конкурентного законодавства, прийняття актів реалізації конкурентного права.

У підрозділі 1.4. «Еволюція антимонопольно-конкурентного законодавства України у контексті європейського вибору» аналізується процес розвитку антимонопольно-конкурентного законодавства. При цьому автор додержується точки зору, що склад і зміст законодавства про конкуренцію і монополії кожної конкретної держави обумовлені особливостями тих економічних, історичних і культурних умов, за яких воно формувалося.

Аргументовано, що становлення процесу регулювання конкуренції в Україні багато в чому відрізнялося від традиційних умов формування антимонопольно-конкурентного законодавства у країнах із традиційною ринковою економікою. Основні відмінності полягали, перш за все, у тому, що законодавство про конкуренцію почало формуватися за відсутності ринкових відносин, конкуренції і за наявності державних монополій. Тому українське законодавство, яке регулює конкуренцію, на першому етапі розвитку було визначено як антимонопольне законодавство чи законодавство про обмеження монополізму.

Обґрунтовано, що результати застосування антимонопольного законодавства в Україні в цілому можна охарактеризувати як неефективні. Тому в Україні почало формуватися нове антимонопольно-конкурентне законодавство, у якому були враховані недоліки діючого антимонопольного законодавства та з'явилися норми, які стимулюють розвиток конкурентних відносин в економіці.

Автор вважає, що з урахуванням значної наявності монополізму і відсутності конкурентних відносин в економіці України, законодавство про захист конкуренції має основну особливість: воно повинно бути спрямовано на здолання зловживань монопольним становищем і розвиток, стимулювання конкурентних відносин. Отже, цілком логічно на даному етапі розвитку говорити про формування антимонопольно-конкурентного законодавства.

Порівняльний аналіз становлення і розвитку антимонопольно-конкурентного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що воно має низку принципових переваг, які полягають у: 1) створенні правового механізму для забезпечення гармонізації конкурентної та промислової політики; 2) розширенні сфери визнання суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку; 3) введенні загальних заборон на антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання і зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку суб'єктами господарювання, а також на антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування і органів адміністративно-господарського управління і контролю, які мають чи можуть мати негативний вплив на конкуренцію; 4) введенні механізму попереднього отримання дозволу на вчинення узгоджених дій; 5) введенні порядку запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції шляхом надання висновків щодо кваліфікації дій суб'єктів господарювання.

Розділ 2. «Ринок і монополії в системі законодавства про захист економічної конкуренції» складається із двох підрозділів, в яких розглядаються територіальні, товарні і часові межі ринку, методологія визначення колективного домінуючого становища і особливості використання структури ринку в антимонопольно-конкурентному законодавстві.

У підрозділі 2.1. «Правова природа ринку» зазначається, що історично поява ринку пов'язана із процесом суспільного розподілу праці. В антимонопольно-конкурентному законодавстві поняття «ринок» використовується з метою встановлення конкуренції між конкретними товарами і меж, що окреслюють ці конкретні групи товарів та їх продавців. В одному із своїх річних звітів Європейська Комісія зазначила, що «прецедентна практика Європейського суду підтвердила фундаментальну важливість концепції відповідного ринку. Крім того, дискусія відносно необхідності застосування цієї концепції пов'язана із більш загальним питанням стосовно значення, яке слід надавати аналізу структури ринку при розгляді справ, пов'язаних із конкуренцією».

Аргументовано, що в практиці конкурентних відомств зарубіжних країн та України першочергова увага приділяється двом аспектам відповідного ринку: товарним і територіальним (географічним) межам. В українському законодавстві ринок товару (товарний ринок) ? це сфера обороту товару чи взаємозамінних товарів, на який протягом певного часу і в межах певної території існують попит та пропозиція. Особлива увага приділяється факторам, які впливають на визначення товарних меж ринку і, перш за все, заміні попиту, яка є найефективнішим конкурентним аспектом, що обмежує господарську діяльність постачальників певного товару, зокрема їх цінових пропозицій.

Відзначається, що товари чи товарні групи конкурують між собою у межах конкретних територіальних меж. Автор додержується точку зору про те, що при визначенні конкретного товару чи територіальних меж ринку потрібно враховувати фактор «безперервного ланцюга заміни», під яким розуміється ситуація, коли один товар замінюється іншим, інший товар замінний третім і т.д. Європейська Комісія зазначає, що «в окремих випадках існування ланцюга заміни може призвести до такого визначення відповідного ринку, що товари чи території у різних кінцях цього ринку не будуть прямо взаємозамінними. Однак практично завжди існує можливість «розірвання» у ланцюгу заміни. Внаслідок цього може зникнути зв'язок між «ланками», що призведе до більш вузького визначення відповідного ринку». Тому при визначенні потенційного ланцюга заміни необхідно мати переконливі докази його існування.

Товарні і територіальні межі діють одночасно із часовими межами ринку, які визначаються як проміжок часу (як правило ? рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою. Обґрунтовано, що на практиці при розгляді справ про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства виникає ситуація, коли проміжок часу менше року може визнаватися часовими межами ринку.

У підрозділі 2.2. «Монополія як категорія антимонопольно-конкурентного права» зазначається, що протилежністю вільної конкуренції на ринку виступає монополія в особі єдиного суб'єкта господарювання, що виробляє товар, який не має близького замінника. Розглянуті існуючі у науковій літературі різні підходи до визначення видів монополій, які класифікують за різними критеріями: характеру рушійних сил, форм власності, характеру виникнення, територіальної, інституціональної і підприємницької ознак.

Встановлено, що антимонопольно-конкурентне законодавство України регулює два види монополій: природні та інші монопольні утворення, які, в свою чергу, класифікуються за територіальною ознакою на загальнодержавні, регіональні і міжрегіональні.

Відмічено, що стаття 1 Закону України «Про природні монополії» визначає природну монополію як стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва. Вказаним Законом визначені і сфери діяльності суб'єктів природних монополій. Кожний із суб'єктів природної монополії в межах території (територіальних меж), що ним обслуговується, займає 100 % товарного ринку.

Встановлення інших монопольних утворень здійснюється відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку у більшості випадків структурним методом, який є найбільш поширеним у світовій практиці. В основі його лежить визначення кола суб'єктів господарювання на конкретному товарному ринку і порівняння їх часток продажу чи обсягів продукції, які потім використовуються як показники монопольної влади.

Аргументовано, що поняття «монополія» як виключне право на будь-що, наприклад, на виробництво, торгівлю, що належить одній особі, не тотожне поняттю «домінувати» або панувати (переважати), але ні в якому разі не мати виключного права (бути єдиним) в торгівлі або виробництві. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання займає на ринку монопольне становище, якщо у нього на цьому товарному ринку немає жодного конкурента. Домінуюче становище припускає наявність інших суб'єктів, у яких відсутнє домінуюче становище.

Обґрунтовано, що у випадках, передбачених статтею 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», коли сукупна частка на ринку двох і більше суб'єктів господарювання, яким належать рівні частки, перевищує 50%, а чотирьох чи п'яти суб'єктів господарювання ? 70%, має місце юридичний факт колективного домінування на ринку. Дослідження ознак наявності колективного домінуючого становища суб'єктів господарювання повинно здійснюватися у два етапи через визначення структурних ознак колективного домінування, а також аналіз наявності або відсутності значної конкуренції, яку відчувають суб'єкти господарювання, що діють на ринку.

Аналізуючи норми антимонопольно-конкурентного законодавства, дисертант зазначає, що вони містять відносно визначення колективної монополії критерій «значна конкуренція», який на сьогоднішній день законодавчо і кількісно не визначений. Останнє створює певні труднощі при формуванні доказової бази у конкурентних справах стосовно визначення наявності колективного домінування на ринку.

Розділ 3. «Загальні та приватні заборони в антимонопольно-конкурентному законодавстві» складається із п'яти підрозділів, в яких досліджуються теоретичні і практичні питання змісту основних видів порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

У підрозділі 3.1. «Зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб'єктами господарювання» наводиться загальна характеристика різних видів зловживань монопольним (домінуючим) становищем. Відзначається, що за своїм змістом і структурою стаття 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» аналогічна статті 82 Договору Європейського Співтовариства, оскільки складається із двох частин, перша з яких поширюється на всі зловживання суб'єктів господарювання, а друга частина конкретизує їх види. Обґрунтовується, що загальна (генеральна) заборона на будь-які зловживання монопольним (домінуючим) становищем містить загальну норму, яка забороняє суб'єкту господарювання (групі осіб), який займає монопольне (домінуюче) становище, вчиняти дії чи бездіяльність, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції або ущемлення інтересів споживачів, які були би неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Визначено, що приватні заборони містять конкретний вид зловживань монопольним (домінуючим) становищем, які можуть поширюватися на будь-якого суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище, і за своєю сутністю можуть мати або експлуатуючий, або антиконкурентний характер. Автор акцентує увагу на тому, що окремі види приватних заборон практично не зустрічаються у правозастосовній діяльності антимонопольних органів, що може свідчити про недосконалість норм частини другої статті 13 Закону.

У підрозділі 3.2. «Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання» досліджується природа координації, узгодження поведінки суб'єктів господарювання на ринку. Обґрунтовується, що за своїм змістом і структурою стаття 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» із деякими відмінностями відповідає статті 81 Договору Європейського Співтовариства.

З урахуванням загальноєвропейської практики автор формулює тезу про те, що ідеологія статті 6 Закону ґрунтується на тому, що суспільство може втратити переваги, що породжуються конкуренцією, якщо дозволить суб'єктам ринку діяти узгоджено чи об'єднати свою ринкову владу. Низка угод із фіксації цін, усунення з ринку конкурентів спричиняють пряму шкоду конкуренції і ринку, проте інші види угод можуть навіть підвищити ефективність виробництва. Однак оцінка будь-яких узгоджених дій безпосередньо залежить від умови, що вони можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. У зв'язку з цим частина перша статті 6 Закону є загальною забороною на будь-які узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до негативних наслідків для конкуренції.

В залежності від мети, яку переслідують учасники узгоджених дій, а також їх місця на ринку в роботі аналізуються різні види антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання: горизонтальні, вертикальні і конгломератні ? в залежності від становища на ринку; відносно встановлення цін, відносно диференціації продукції; в залежності від форми взаємодії учасників на ринку.

У підрозділі 3.3. «Особливості розслідування справ з антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання» встановлено, що питання забезпечення доказів у справах з антиконкурентних узгоджених дій є найбільш складним аспектом застосування законодавства про захист економічної конкуренції. Основна проблема полягає у доведенні на практиці відмінності антиконкурентних узгоджених дій від паралельної поведінки суб'єктів ринку. Вирішення цієї проблеми є досить складним, особливо за умови відсутності прямих доказів зговору. При цьому підхід американських і європейських судів до проблем ціноутворення при наявності паралельної поведінки і за відсутності прямих доказів зговору ґрунтується на тому, що таке ціноутворення є цілком логічним та законним. У роботі обґрунтовується, що зазначена проблема була вирішена доповненням статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» новою частиною 3, згідно з якою антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності). Нова норма прямо передбачає можливість використання органами Комітету при доведенні антиконкурентних узгоджених дій непрямих доказів у вигляді економічного аналізу ситуації на ринку, а встановлення законом презумпції узгодженості схожих між собою дій (бездіяльності) суб'єктів господарювання, якщо відсутні об'єктивні причини їх здійснення, дозволяє оцінювати антиконкурентність (протиправність) дій окремих суб'єктів господарювання за їх зовнішніми проявами, застосовуючи для цього метод непрямих доказів та метод доведення від зворотного під час розслідування антиконкурентних узгоджених дій і захисту рішень органів Антимонопольного комітету у суді.

Автор аргументує, що доведення відсутності об'єктивних причин вчинення схожих дій шляхом проведення аналізу ситуації на ринку здійснюється за обставинами, які прямо впливають на певну поведінку відповідачів, наприклад, при встановленні однакових цін ? це, зокрема, може бути порівняння складових собівартості їх продукції чи інших показників діяльності учасників ринку, яким надається оцінка у рішенні органу Антимонопольного комітету. Зокрема, вони встановлюють відсутність причинно-наслідкового зв'язку між схожістю дій (бездіяльності) суб'єктів господарювання і обставинами, які їх обумовлюють.

У підрозділі 3.4. «Правове регулювання дій органів влади у сфері конкуренції» наведений аналіз змісту загальних і приватних заборон на антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю. Правова природа цих заборон закладена у повноваженнях цих органів встановлювати правила господарської поведінки з метою забезпечення галузевих і регіональних інтересів без урахування при цьому завдань конкурентної політики держави, а також приймати рішення, які мають у тому числі і негативні наслідки для економічної конкуренції.

Необхідною та достатньою умовою визнання дій вказаних органів антиконкурентними є фактична наявність чи можливість настання наслідків у вигляді недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Зміст понять «недопущення», «усунення» чи «обмеження» конкуренції шляхом здійснення антиконкурентних дій органів влади є аналогічним тлумаченню цих понять у концепціях зловживань монопольним (домінуючим) становищем і антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання.

Разом з тим у конструкції статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» з'являється нове поняття ? «спотворення конкуренції», яке припускає, що окремі суб'єкти господарювання отримують переваги над іншими не завдяки власним досягненням, а внаслідок дії зовнішніх факторів, зокрема, впливу державних органів.

Досліджуючи антиконкурентні дії державних органів, автор дійшов висновку про те, що вони мають місце на конкретних товарних ринках, на яких діяльність суб'єктів господарювання регулюється багатьма галузевими нормативно-правовими актами. Законодавча неврегульованість деяких положень цих галузевих актів, у тому числі пов'язаних із конкуренцією, створює умови для вчинення органами влади антиконкурентних дій. Аналізуючи порушення антимонопольно-конкурентного законодавства органами місцевого самоврядування на ринку перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування, обґрунтовується внесення змін до діючого транспортного законодавства, які спрямовані на запобігання вчиненню антиконкурентних дій.