Теоретичні проблеми становлення юридичної риторики як складової теорії держави та права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут законодавства Верховної ради України

УДК 342: 340.12 (477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Теоретичні проблеми становлення юридичної риторики як складової теорії держави та права

12.00.01 - Теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Олійник Ольга Борисівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті законодавства Верховної Ради України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України КОПИЛЕНКО Олександр Любимович, Інститут законодавства Верховної Ради України, директор

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор ШЕВЧЕНКО Анатолій Євгенович, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка, начальник кафедри теорії та історії держави і права

доктор юридичних наук, професор ЛАДИЧЕНКО Віктор Валерійович, Національний університет біоресурсів та природокористування України, професор кафедри

доктор юридичних наук, доцент КУЗЬМЕНКО Володимир Борисович, Одеський державний університет внутрішніх справ, завідувач кафедри теорії держави і права

Захист відбудеться 27 січня 2011 р. о _11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розіслано «24» грудня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах глобалізації та інтенсивного розвитку комунікаційних технологій, а також з поглибленням тенденцій до унормування суспільних відносин в усіх сферах життєдіяльності суспільства зростає значення юридичної риторики як такої, з якої беруть витоки юриспруденція загалом і теорія держави та права зокрема. Спостерігається поглиблення інтересу до цієї наукової дисципліни з боку вчених і законодавців різних країн, які досліджують юридичну риторику з теоретико-правових і філософських позицій. Особливо цікавить сучасних дослідників цієї проблематики питання розуміння правового тексту, а також вміння правильно вести правові перемовини і проголошувати судові промови. Невипадково у США вже кілька десятиліть поспіль у вищих навчальних закладах освіти, переважно на юридичних факультетах, викладають курс "Ведення переговорів", де звертається увага як на письмовий сценарій ведення перемовин, так і на якість мови виступів їх учасників.

Саме тому й всі європейські країни розвиненої демократії встановлюють оптимальні правила правової мовленнєвої поведінки у суспільстві, які ґрунтуються виключно на загальних і спеціальних правових принципах та механізмах переконування і спираються на міжнародні, у тому числі європейські, правові стандарти і норми національних і міжнародних нормативно-правових актів та положення звичаєвого права у сфері юридичної риторики. Завдяки цьому і здійснюваним у цих країнах науковим дослідженням у сфері юридичної риторики, які успішно впроваджуються в практичне життя, країни розвиненої демократії спроможні були за досить короткий проміжок часу побудувати правові та соціальні держави, сформувати громадянське суспільство з високим рівнем праворозуміння, правосвідомості та правової культури.

Україна, яка прагне увійти до європейського, а через нього і до міжнародного правового простору та розбудувати себе як демократичну, соціальну та правову державу з високорозвиненим громадянським суспільством, також інтенсивно запроваджує аналогічні європейські правила і стандарти у сфері юридичної риторики, інтенсивно укладаючи відповідні міжнародні угоди, за якими передбачено гармонізацію національного законодавства та адаптацію національної правової системи до європейської. Натомість, безпосереднє введення у правообіг європейської юридичної риторики, формальне запровадження зазначених європейських правил, стандартів і нормативів спричиняє численні колізійні ситуації у правовому житті країни та українського суспільства, які можна пояснити відмінностями у правових традиціях східно-слов'янських та романо-германських країн. Зазначене спонукає вчених різних країн вивчати згадані питання, зокрема, досліджувати проблеми запровадження європейської юридичної риторики у систему права тих країн, чиї правові системи, подібно до української, входять традиційно не до романо-германської правової сім'ї, а до інших, наприклад, євроазійської. Крім того, існує ще багато прогалин у вирішенні питань реформування національної правової системи України і наближення її до європейської на основі імплементованих європейських та міжнародних правових стандартів, що є невід'ємною складовою юридичної риторики, потреба у подоланні недоліків у правотворенні, законодавчому процесі та правозастосуванні, у правовій культурі і культурі правового мовлення, мови судового процесу, мови прокуратури та адвокатури.

Потреба в усуненні зазначених розбіжностей, що дозволить максимально гармонізувати національне законодавство й адаптувати національну правову систему до європейської, вимагає здійснення глибоких наукових досліджень у сфері юридичної риторики, особливо з боку науковців і законодавців.

Необхідно зазначити, що в наукових працях російських та українських учених - С. Алексєєва, О. Венгерова, Д. Керімова, М. Козюбри, С. Максимова, В. Розіна, Ю. Оборотова та ін., а також західних авторів, таких як С. Сінх, Є. Леві, Р. Ціппеліус, звертається увага на питання мови права. Проблемі тлумачення мови права присвячені дослідження науковців Я. Брайніна, П. Елькінда, М. Шаргородського, О. Шляпочнікова, Л. Явич, у працях яких розкриваються поняття тлумачення, призначення окремих способів тлумачення у ході застосування норм кримінально-процесуального права. До окремих питань юридично-лінгвістичного тлумачення свого часу звертались фахівці з питань міжнародного права: В. Євінтов, І. Лукашук, І. Перетерський, аналізуючи доречність застосування правил і прийомів тлумачення у міжнародній практиці. Зв'язки тлумачення нормативно-правових актів з такими правовими явищами, як правотворчість, правосвідомість, правова система, правозастосування, правореалізація та інші, аналізувались у роботах С. Алексєєва, І. Грязіна, Л. Зайцева, А. Колодія, В. Копєйчикова, Н. Оніщенко, П. Рабіновича, Ю. Тодики, М. Цвіка.

Безпосередньо питанням риторики, включаючи юридичну та її складової - судової риторики, присвячені наукові доробки Т. Артемової, Т. Катишева, Н. Кошанського, В. Виноградова, Н. Івакіної та ін.

Варто зазначити й те, що за останній період в Україні та Росії захищено ряд дисертацій, які містять аналіз окремих аспектів юридичної риторики. Проте існуючі публікації та дисертаційні роботи не містять комплексного наукового підходу до проблем юридичної риторики як наукової дисципліни, її місця в системі правових і суспільних наук загалом, і тому дане дослідження органічно доповнює їх, а наявність вказаних наукових праць не лишає його актуальності.

Зазначене, а також нагальна необхідність у здійсненні завдяки і на основі реформованої національної юридичної риторики, трансформованої в європейську, удосконалення систем правотворення і правозастосування, розробки постійно діючих гармонізаційних та адаптаційних механізмів, пошуку засобів зближення національної правової системи України з національними правовими системами європейських країн, адаптації її до європейської, гармонізації внутрішнього законодавства з європейським, визначили актуальність теми, обраної для цієї роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" від 11 липня 2001 р. Дисертація виконана як частина загального плану науково-дослідних робіт Інституту законодавства Верховної Ради України. Тема дисертаційного дослідження є основною частиною програми "Стратегія розвитку законодавства України" (державний реєстраційний № 0103U008723).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є встановлення місця та ролі юридичної риторики в системі правових знань та її впливу на розвиток сучасної теорії держави та права.

Відповідно до поставленої мети в роботі зосереджується увага на вирішенні таких завдань:

– проаналізувати історичні етапи становлення та розвитку юридичної риторики;

– дати визначення поняття юридична риторика як науки та як дисципліни;

– встановити взаємозв'язок юридичної риторики з іншими юридичними та неюридичними науками;

– визначити вплив юридичної риторики на правотворення та правозастосування;

– обґрунтувати значення юридичної аргументації для юридичної риторики;

– простежити розвиток судової риторики як складової сучасної юридичної риторики;

– з'ясувати особливості риторики окремих учасників судового процесу;

– визначити роль юридичної риторики в адаптаційно-гармонізаційних процесах.

Об'єктом дослідження є юридична риторика як складова теорії держави та права та суспільні відносини, які формуються при використанні юридичної риторики.

Предметом дослідження є теоретико-правові характеристики юридичної риторики.

Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів та підходів, принципів пізнання юридичної риторики як складової теорії держави та права.

Так, системний метод дав можливість розглянути юридичну риторику як систему методів, способів і форм сприяння правотворенню та правозастосуванню. Історичний метод дозволив максимально врахувати досвід, аспекти новизни і спадковості в сучасних підходах до проблематики використання юридичної риторики як елементу вдосконалення прикладних юридичних наук. Порівняльний метод використовувався для характеристики напрямів подальшого вдосконалення правових складових юридичної риторики, а також для аналізу розвитку юридичної риторики на різних етапах. Діалектичний метод забезпечив використання відповідних категорій діалектики, зокрема, таких як форма і зміст, можливість і дійсність. Застосування структурного методу дало можливість у процесі дослідження виявити стійкі взаємозв'язки між складовими елементами юридичної риторики. Функціональний метод дозволив виявити основні властивості і призначення механізмів юридичної риторики для: забезпечення законодавчого процесу; оптимізації судового процесу; інтенсифікації інтеграційних процесів на основі реформування національної правової системи й адаптації її до європейської. Формально-правовий метод дав можливість описати, класифікувати та систематизувати юридичну риторику як правовий феномен, а також дослідити її внутрішню структуру та зовнішню форму.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є завершеною, самостійною роботою, першим в Україні комплексним науковим дослідженням, присвяченим теоретичним і прикладним проблемам становлення і розвитку юридичної риторики як складової теорії держави та права. У межах здійсненого дослідження були отримані результати, що мають наукову новизну та обґрунтовують ряд нових науково-концептуальних і важливих для юридичної практики понять, положень і висновків, отриманих особисто здобувачем, до найбільш значущих з яких належать нижченаведені:

Уперше:

– створено цілісну наукову концепцію змісту, форми, структури та функціонування національної юридичної риторики як складової теорії держави та права, на основі якої реалізується процес правотворення і правозастосування;

– розкрито культурологічний, ціннісний вимір юридичної риторики як основного підґрунтя формування та функціонування правової системи;

– сформульовано визначення юридичної риторики як складової теорії держави та права;

– обґрунтовано нормативний характер юридичної риторики;

– розкрито спорідненість між поняттями юридична риторика та тлумачення норм права;

– доведено, що юридична риторика є необхідним компонентом розвитку всієї системи теорії держави та права;

– доведено необхідність запровадження юридичної риторики як загальнообов'язкової дисципліни в системі підготовки студентів-правників.

Удосконалено:

– методологію аналізу та вивчення сутності юридичної риторики як правової дисципліни, її співвідношення з різними правовими і неправовими суспільними науками;

– розуміння місця риторики в системі суспільних наук та її взаємодії з юридичними науками;

– систематику підходів, інтерпретацій ролі юридичної риторики в демократизації, гуманізації та європеїзації процесуального законодавства України;

– положення про необхідність дослідження засобів юридичної риторики як правового інструменту, який дозволить державі швидше адаптуватися до соціальних змін, які відбуваються у суспільстві;

– розуміння впливу юридичної риторики на формування правосвідомості і праворозуміння у суспільстві, яке, у свою чергу, впливає на правову культуру;

– положення про те, що вдосконалення судової риторики як основної складової юридичної риторики сприяє демократизації процесуального законодавства.

Дістали подальшого розвитку:

– вчення щодо витоків та генези юридичної риторики як складової теорії держави та права;

– підходи щодо розуміння змісту юридичної риторики у співвідношенні з іншими юридичними та неюридичними науками;

– положення щодо розмежування юридичної риторики та мови права;

– ідеї про розуміння юридичної риторики в Україні як відображення ментальності українського народу;

– аргументи на користь впровадження і розвитку судової риторики як важливої складової принципу змагальності сторін;

– висновки про вплив юридичної риторики на сферу правотворення і правозастосування.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у навчальному процесі під час викладання таких навчальних дисциплін, як "Юридична риторика", "Теорія держави і права", "Юридична логіка", "Філософія права", а також для підготовки окремих розділів підручників, навчальних посібників та навчально-методичних матеріалів із відповідних правових дисциплін.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здобуті автором результати і сформульовані при цьому теоретичні положення, пропозиції, рекомендації та висновки мають також і прикладне значення. Зокрема, вони можуть бути корисні для більш точного формулювання законів, підзаконних актів, в тому числі в розрізі уніфікації термінологічного апарату, а також у просвітницькій діяльності з метою правового виховання громадян і підвищення рівня їхньої правосвідомості та правової культури.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї, положення та висновки дисертаційної роботи були оприлюднені на засіданні відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України, а також на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, зокрема, на:

Міжнародній науково-практичній конференції "Від громадського суспільства - до правової держави" (м. Харків, 20 травня 2006 р.; тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції "Правове життя: сучасний стан і перспективи розвитку" (м. Луцьк, 15-16 квітня 2007 р.; тези опубліковано); ІІ Міжнародній інтернет-конференції "Розвиток України в XXI столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми" (м. Тернопіль, 2008 р.; тези опубліковано); науково-практичній конференції "Правова держава" (м. Луцьк, 17 лютого 2008 р.; усний виступ); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні" (м. Хмельницький, 14-15 березня 2008 р.; тези опубліковано); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми правового забезпечення національної продовольчої безпеки і сталого розвитку сільського господарства України" (м. Київ, 18 квітня 2008 р.; тези опубліковано); науково практичній конференції "Україна. Держава. Право" (м. Київ, 22 квітня 2008 р.; тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми викладання логіки та дисциплін логічного циклу" (м. Київ, 15-16 травня 2008 р.; тези опубліковано); Міжнародній науковій конференції "Четверті юридичні читання" (м. Київ, 15-17 травня 2008 р.; тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції "Відновлювальне правосуддя" (м. Київ, 17 травня 2008 р.; тези опубліковано); Міжвузівській науково-практичній конференції "Наука і молодь" (м. Київ, 18 травня 2008 р.; тези опубліковано); науковій конференції "Управлінські, правові та соціально-економічні чинники розвитку України" (м. Київ, 22 травня 2008 р.; тези опубліковано); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Формування правової держави в Україні в плебсологічному як філософсько-правовому осмисленні" (м. Київ, 28 червня 2008 р.; тези опубліковано); науковій конференції "Права людини" (м. Київ, 17 вересня 2008 р.; усний виступ); науковій конференції "Наука і практика" (м. Полтава, 10 квітня 2009 р.; усний виступ); X Всеукраїнській науково-практичній конференції "Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи" (м. Тернопіль, 15-16 травня 2009 р.; тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції "Інформаційні проблеми комп'ютерних систем, юриспруденції, енергетики, економіки, модулювання та управління" (м. Тернопіль, 21-23 квітня 2010 р.; тези опубліковано); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Формування правової держави у плебсологічному як філософсько-правовому осмисленні" (м. Київ, 20-23 червня 2010 р.; усний виступ).

Публікації за темою дисертації. Основні теоретичні положення й висновки, сформульовані у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення Результати дисертаційного дослідження відображено у 84 наукових публікаціях автора, з яких 6 індивідуальних монографій, 1 підручник, 10 навчальних посібників, 1 програма, 49 наукових статей, надрукованих у фахових виданнях і безпосередньо пов'язаних із темою дисертації, 17 тез доповідей на наукових і науково-практичних конференціях,

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають шістнадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 435 сторінок, список використаних джерел містить 616 бібліографічних позицій і займає 48 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслюється мета дисертації, її об'єкт, предмет і завдання, висвітлюється наукова новизна й методологія роботи, апробація отриманих результатів та їх практичне значення.

Розділ І "Становлення і розвиток юридичної риторики як складової теорії держави та права на різних етапах світової історії" складається з 4 підрозділів.

У підрозділі 1.1 "Виникнення та становлення юридичної риторики в античну епоху" зазначено, що згаданій епосі людство може завдячити появою юридичної риторики, яка стала основою для формування юриспруденції, теорії держави і права, юридичних та інших гуманітарних наук. Античні вчені розкрили величезну роль юридичної риторики у формуванні юриспруденції, інших суспільних наук, довели, що саме рівень володіння риторикою у суспільстві свідчить про рівень його розвиненості і духовності. Античні греки вустами Протагора першими проголосили демократичний принцип пріоритетності прав людини в державі та суспільстві, в якій людина - міра всіх речей. Формалізуючи юридичну мову, греки-софісти першими в історії юриспруденції встановили для правової словесної майстерності спеціальні критерії: граматичну правильність правової мови та її стилістичність.

Суттєва увага з боку давньогрецьких мислителів та ораторів приділялась унормуванню правової думки, її формалізації, закладенню наукових основ юридичної техніки. Давньогрецькі філософи-ритори сформулювали теорію переконання, заклали теоретичне підґрунтя юридичної психології та теорії сприйняття. Ритори Стародавнього Риму систематизували грецьку риторику, трансформували її у державну ідеологію, заклавши основи сучасної юридичної риторики. Римлянами ж було вдосконалено вчення про правові промови, їх типи, структуру.

Саме в античну епоху виникло вчення про правові статуси, теорія судової промови і судових дебатів, теорія доказування правильності висунутої тези; визначено судові процедури, встановлено порядок та терміни подання позовних документів до суду. Потреба у розвитку науково-теоретичних засад юридичної риторики та її складової частини - судової риторики, стимулювала зародження та формування інститутів юридичного мовлення, юридичної аргументації, юридичної техніки, у тому числі мови законів та інституту прикладного мистецтва ведення судових дебатів і здійснення судових промов.

В античний період сформувалися прототипи сучасних правових інститутів: представництва, професійних учасників судового процесу (судді, прокурора, адвоката); суду присяжних. Також були сформульовані вимоги до професійної юридичної підготовки, створені перші навчальні заклади та наукові осередки для вивчення юридичної риторики та здійснення наукових досліджень у відповідній сфері. Було розвинуто і теорію правдоподiбностi, яка вже тоді широко застосовувалась у судових промовах і дебатах, наукових юридичних спорах і дискусіях. На основі цієї теорії в подальшому було сформовано прецедентну систему права, яка функціонує на території різних країн світу, а також слугує фундаментом для функціонування міжнародних судових систем.

У підрозділі 1.2 "Розвиток юридичної риторики в епоху Середньовіччя" йдеться про те, що ця епоха позначилася тим, що у галузі юридичної риторики місце демократичних інститутів античних часів посіли суворий догматизм і схоластика, що зумовило введення юридичної риторики у жорсткі імперативні рамки. В умовах становлення Церкви як інституту влади та процвітання схоластики разом із призначенням риторики змінюється й її суть. Риторика виявляє себе переважно у письмових юридичних документах: листах, публічних письмових правових дискусіях фахівців, у сухій мові судових процесів. Натомість, у згадану Епоху наукові дослідження у сфері юридичної риторики привели до систематизації письмового юридичного тексту, а також текстів промов, до впорядкування термінології юридичних текстів і промов, включаючи судові.

У середньовічних слов'ян саме у цей період відбувається формування та розквіт юридичної риторики. Особливо активний її розвиток спостерігається після прийняття християнства на території Київської Русі. Саме у Київській Русі IX - XII ст. - за часів правління київських князів Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира, Ярослава Мудрого були відкриті перші бібліотеки, школи, де значне місце відводилося юридичній риториці.

У підрозділі 1.3 "Розвиток юридичної риторики в епоху Відродження та Просвітництва" зазначається, що Відродження позначилось досить значними змінами у культурі європейських народів. Саме у цей період разом із відновленням судової та парламентської риторики народжується торгова риторика. Усі три типи риторики є складовими юридичної. Зростання провідної ролі згаданих елементів юридичної риторики сприяли посиленому розвиткові писемної полеміки. Прикладом такого суспільного явища може слугувати гостра письмова публічна полеміка між Лютером і Еразмом Роттердамським.

Широке впровадження в епоху Відродження писемної форми юридичної риторики значно збагатило її як сферу наукових знань, а також слугувало вдосконаленню прикладної юриспруденції. В цю епоху суха і педантична юридична мова збагатилася літературною лексикою. Посилилося і значення юридичної техніки та стилістики.

В епоху Просвітництва у XVIII ст. на території Європи, особливо в Англії і Франції, були написані численні наукові праці з питань риторики. У XVII - XVIII ст. в навчальних закладах України та Росії вивчалась антична риторика, а також твори французьких авторів епохи Відродження та Просвітництва. Так, 1620 р. позначився виходом першої вітчизняної риторики. Тривалий час Києво-Могилянська академія була єдиним центром просвіти і культури, у тому числі у сфері юридичної риторики не тільки для України, а й для Росії та Білорусії, а також південних слов'янських країн. Невипадково в епоху Просвітництва Києво-Могилянська академія набула статусу європейського навчального закладу, а імена вчених, що викладали в ній, - авторів наукових досліджень і підручників з питань риторики стали всесвітньовідомими.

У підрозділі 1.4 "Розвиток юридичної риторики в ХІХ - ХХІ ст." йдеться про посилення інтересу до риторики у ХІХ - XXІ ст., що пояснюється, зокрема, підвищенням інтересу до мови. Існує обґрунтована думка, що для філософії і гуманітарних наук ХІХ - ХХІ ст. властивий так званий мовний переворот, у результаті якого представники найрізноманітніших наук, шкіл і напрямів починають приділяти значну увагу мові.

Визнання людини, її прав та інтересів пріоритетними в демократичних державах, а також бурхливий законодавчий процес, пов'язаний із появою нових сфер регулювання правовідносин, та зовнішньополітичні прагнення країн посилюють зацікавленість законодавців різних країн у розвитку юридичної риторики, здійсненні щодо неї наукових досліджень з метою її оптимізації.

Невипадково видатний правознавець ХІХ-ХХ ст. А. Ф. Конi наголошував у своїх роботах, що юрист має бути людиною, у якої загальна освіта йде попереду спеціальної, тому що юрист постiйно спiлкується з різними людьми, "вклинюється" в їхнi правовідносини. І тут юристові важливо мати такі комунiкативнi якості, які здатні забезпечувати оптимальне виконання своїх професійних обов'язкiв. На перше мiсце варто поставити культуру мовлення юриста. Вiд того, наскільки багатий його словниковий запас, наскiльки вiн умiло розпоряджається iндивiдуальним лексичним фондом, багато в чому залежить успiх його професійної дiяльностi.

Ще в дореволюційний період вітчизняної історії (до 1917 р.) на території сучасної України риторика широко викладалась як навчальна дисципліна. Як така вона передбачала опанування учнями певної системи теоретичних знань, а також набуття практичних навичок. Невипадково практичне оволодіння риторикою ґрунтується на знаннях, умінні i тривалому досвiдi складання й озвучення виступiв перед рiзними за соціальним складом аудиторiями.

Активний розвиток риторики сучасного періоду пов'язаний з політичними змінами, які характеризуються збільшенням попиту на мистецтво публічного доказування. Однак стан сучасного судового ораторського мистецтва свідчить, перш за все, про кризові тенденції в підготовці професійних учасників судового процесу, особливо прокурорів та адвокатів. Авторитет правосуддя несумісний із засудженням невинуватих з вини неналежного рівня підготовки їх захисників. Професіоналізм як у правовій підготовці, так і у володінні майстерністю судової риторики, має бути покладений за основу подальшого розвитку правосуддя.

Розділ ІІ "Формування юридичної риторики як складової теорії держави та права у системі правових знань" складається із 5 підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Розвиток юридичної риторики як теоретичної та прикладної дисципліни у складі теорії держави та права та її зв'язок з іншими юридичними науками" вказується, що теорія держави та права не лише встановлює поняття, але й з'ясовує співвідношення між змістом цих понять та їх реальним еквівалентом (аналогом) у державно-правовій дійсності. І саме така наукова та епістеміологічна роль обґрунтованих понять передбачає можливість застосування їх із дидактичною метою та у практичних цілях. Вказане значення теорії держави та права як методологічного джерела всіх юридичних дисциплін безпосередньо пов'язує цю науку із професійною юридичною риторикою, яка є її складовою. Теорія держави та права і юридична риторика співвідносяться на рівнях як загального (основного), так і спеціального (факультативного) предмета останньої. Здобутки теорії держави і права щодо передумов походження та закономірностей розвитку явищ суспільно-правової та державно-політичної дійсності безпосередньо стосуються конкретно-історичних та соціальних умов мовленнєвої діяльності юриста, а отже, дозволяють простежити і передбачити можливі зміни та генезу і професійної юридичної риторики як складової теорії держави та права, і як наукової дисципліни. На цьому ж рівні вбачається і зворотний зв'язок цих двох наук. Юридична риторика як спеціалізована дисципліна досліджує визначений вид офіційної поведінки юриста-професіонала, що виступає виконавцем певних функцій держави, а також є частиною державно-правової дійсності. Тут предмети теорії держави і права та юридичної риторики збігаються.

Аналізуючи зв'язок юридичної риторики із галузевими юридичними науками, слід мати на увазі, що останні (як конституційне, цивільне, земельне право та ін.) можуть сприйматися у двох неідентичних вимірах - як відповідна сукупність нормативно-правового матеріалу та як система знань про характер правового регулювання диференційованої сфери суспільних відносин.

Із появою нових юридичних галузей, їх реформуванням, змінами, які відбуваються в правових системах, особливо в умовах глобалізації, юридична риторика як складова теорії держави та права і як наукова дисципліна не тільки не може і не повинна втрачати свого значення, а навпаки, має посісти гідне місце в системі правової та всіх суспільних наук. Адже вона є, як зазначалося, невід'ємною їх частиною, у тому числі і як форма їх вираження.

Отже, чим вищою буде якість юридичної риторики як теоретико-прикладної дисципліни, тим вірогідніше вище буде рівень викладення і сприйняття усієї правової науки, а разом із нею інших суспільних наук. Оскільки юридична риторика має відображати стан не лише всього чинного законодавства та всіх форм активної мовленнєвої діяльності юристів, особливо тих, що виступають учасниками судових процесів, але й загальні соціальні та моральні умови, продиктовані національним суспільством на сучасному етапі розвитку. Це зумовлює варіативність і плинність зв'язків юридичної риторики із власне юридичними (нормативними) дисциплінами, так і з іншими суспільними науками.

Слід зазначити, що юридична риторика набуває особливо важливого значення саме в період міжнародної та європейської правової, економічної та соціальної інтеграції. Адже вона є основою всіх інтеграційних зв'язків, які відбуваються за активного процесу імплементації міжнародних і європейських правових стандартів, гармонізації та уніфікації національних правових систем та їх адаптації до міжнародної та європейської правових систем.

Таким чином, юридичну риторику у системі правових дисциплін слід визначити як комплексну теоретико-прикладну спеціально-юридичну дисципліну.

У підрозділі 2.2 "Співвідношення юридичної риторики з іншими суспільними науками" наголошується, що у системі інших суспільних наук юридична риторика посідає особливе місце, що обумовлено не лише її здатністю до формування і висловлення юридичної думки, а й виконанням комплексу життєвизначальних для суспільства функцій. При цьому юридична риторика, виходячи із системи логічних доведень і застосовуючи механізми аргументації, діє у тісному взаємозв'язку з іншими суспільними науками: юридичною лінгвістикою та психолінгвістикою, мовознавством та літературознавством, соціологією, психологією та філософією, логікою та етикою тощо.

Філософію з юридичною риторикою поєднує інтелектуально-духовний зв'язок і моральність. Логічно пов'язується із професійною юридичною риторикою етика як один із найдавніших предметних напрямів філософського знання. Естетика застосовується для формування стилю промови.

У сучасній юридичній риториці логіка як частина філософського знання одночасно є і самостійною галуззю науки, і основою аргументації. Логiчнiсть тверджень (стосовно змісту) і викладення матеріалу (стосовно форми, застосування тих чи інших мовленнєвих засобів) промови професійного учасника судового процесу означає, що вона буде зрозумілою судовій аудиторії, а викладені тези - сприйнятi як правдоподiбнi. Психологія сприяє юристу-ритору у дослідженні загальних психологічних особливостей, наприклад, прокуророві - у створенні портрета підсудного, а адвокату - у змалюванні постаті підзахисного тощо.

Психологічно влучно представлені риторами-юристами постаті зазначених учасників судового процесу допомагають у створенні передумов для прийняття успішного і юридично правильного рішення.

Етика пов'язується із юридичною риторикою подвійно: як загальна наука вона надає відомості про моральні засади суспільства, що значною мірою визначають враження та упередженість аудиторії; як спеціальна юридична деонтологія - запозичує в юридичної риторики комунікативні стандарти адекватності та точності мовлення, засоби досягнення ефективності професійного спілкування.

Практична юридична психологія є основою методологічного наповнення юридичної риторики в частині рекомендацій і прийомів, дотримання яких юристом-ритором, наприклад, професійним учасником судового процесу, суттєво підвищує ефективність його офіційного мовлення через емоційність і психологічний вплив.

Незважаючи на комплексність юридичної риторики і її взаємодію та зв'язок із іншими суспільними науками, вона предметно нерозривно пов'язана з усією системою юридичних наук.

На основі досліджень учених, що звертаються до проблеми комунікативних якостей юридичного мовлення, і вивчення юридичної риторики у контексті інших суспільних наук можна сформувати оптимальну модель мовлення сучасного юриста-професіонала. Оскільки така модель передбачає прямо чи опосередковано певні правові наслідки, вона має бути адресною, термінологічно точною, логічно вивіреною, юридично коректною, зрозумілою і переконливою.

У підрозділі 2.3 "Місце юридичної риторики в сфері правотворення та правозастосування" йдеться про те, що юридична риторика відіграє провідну роль у правотворенні і правозастосуванні. Особлива увага при правотворенні має приділятись основним мовним засобам і правилам їх використання. Повинні бути встановлені правила мовностилістичного оформлення як законів, так і підзаконних нормативних правових актів. Підзаконні нормативні правові акти не можуть змінювати значення термінів, використаних у законі, і тому для викладу їх змісту можуть бути використовують речення більш складної конструкції. При їх формуванні є неприпустим вживання експресивності мови яка допускається, наприклад, при мовностилістичному оформленні нормативно-правових актів, зокрема в їх преамбулах.

Досліджуючи слова як найважливішу вихідну одиницю мовлення і тексту, слід аналізувати певні їх властивості та особливості самостійних лексичних груп слів. У цьому аспекті особливу увагу пропонується приділяти характеристиці термінології нормативно-правових актів усіх рівнів. Через норму закону має бути висунуто уніфіковану вимогу до термінології законодавчих актів в частині їх чіткості, однозначності, простоти, доступності у сприйнятті, відповідності як нормам української лексики.

Пропонується закріпити нормативно правила і засоби структурування нормативних правових актів, вимоги до порядку викладу їх змісту, а також окремих структурних елементів таких правових актів, як, наприклад, письмові акти-документи. Адже правильна структуризація нормативних правових актів і послідовне розміщення в них нормативного матеріалу забезпечують такі їх властивості, як виразність, логічна послідовність, цільність, доступність для сприйняття, а також полегшують пошук і систематизацію нормативних правових актів. Вбачається за доцільне ввести правила, які стосуються порядку викладення нормативного правового матеріалу - від загального до конкретного. Розвиток змісту повинен відповідати розвитку відносин, які регулюються; спочатку необхідно викладати регулятивні приписи, а потім ті, що встановлюють відповідальність і процедуру.

Окрему увагу доцільно приділити юридичній техніці. Пропонується виділити критерії, за якими можуть групуватися нормативно-правові приписи: за однорідністю суб'єктів або об'єктів права, за юридичними фактами тощо, а також необхідно встановити правила позначення рубрик за допомогою літер і цифр з тим, щоб нумерація структурних частин нормативного правового акта була наскрізною, стабільною, однаковою і зручною.

У підрозділі 2.4 "Корелятивний зв'язок юридичної риторики з теорією юридичної аргументації" зазначається, що юридична риторика має корелятивний і нерозривний зв'язок з теорію аргументації. Адже від переконливості доказів прокурора, захисної промови адвоката, аргументованості позовної заяви залежить остаточне вирішення справи, справедливість судового рішення та ін. Більш того, у законодавстві багатьох країн, яке регулює судову систему, прямо записано, що суддя зобов'язаний обґрунтовувати своє рішення. Законопроекти, які розглядаються у парламентах, також вимагають обов'язкових аргументів на користь їхньої доцільності та актуальності. Наприклад, у Верховній Раді України обов'язковим є надання пояснювальних записок і техніко-економічних обґрунтувань до законопроектів, якими доводиться доцільність їх розгляду і прийняття. Отже юридична риторика тісно взаємодіє та переплітається з теорією аргументації. Методологічною основою професійної риторики фахiвця-юриста, зокрема, учасника судового процесу на сучасному етапi, слід визнати концепцiю риторичної аргументації як вiдповiдне філософське вчення, що найбільш пристосоване до потреб такого фахiвця і найповніше розкриває значення вживаної ним офiцiйної риторики, наприклад, під час проведення переговорів або при здійсненні ним функцій професійного учасника судового процесу, як засобу доказування і встановлення юридичної істини у справі. юридичний риторика судовий

Досліджуючи наукові праці представників різних дисциплін, які зверталися до питань теорії юридичної аргументації, вбачається, що і логічний, і діалогічний підходи безпосередньо пов'язані з риторичним аспектом, оскільки і логіка юридичної аргументації, і діалогічний аспект - це невід'ємні складові юридичної риторики. В роботі запропоновано авторські визначення теорії юридичної аргументації, як «теорії, що вивчає і продукує чітко визначені і легалізовані та формалізовані юридичні дискутивні засоби, які застосовуються в процесі юридичної аргументації». Виходячи з цього, а також з дослідженого наукового і практичного матеріалу, сформульовано авторську дефініцію теорії юридичної аргументації як науки «що вивчає механізми і пропонує правила доказування та обґрунтування правильності юридичної тези із застосуванням риторичних і логічних засобів та прийомів доказування і переконання».

Таким чином, предметом розгляду в юридичній аргументації буде процес юридичного риторичного обґрунтування, обстоювання певного правового положення (твердження, гіпотези, концепції) на підставі проаналізованих, досліджених фактів, узагальнених спостережень, експериментів, а також застосування відомих юридичних аргументів, вжитих для доведення за аналогією, що найчастіше застосовується у системі прецедентного права.

У підрозділі 2.5 "Юридична риторика як теоретико-прикладна основа для оптимізації технологій комунікацій" наголошується, що юридична риторика у контексті комунікаційних технологій посідає особливе місце, оскільки в ній однаково важливу роль відіграє як форма, так і зміст юридичного тексту. Неважко переконатися, що юриспруденція в усіх її проявах, розділах, підрозділах та інститутах ґрунтується на технологіях комунікацій. Провідне місце у діяльності кожного юриста відіграє рівень володіння технологією комунікації та її основними засобами, серед яких пріоритетне місце посідає саме юридична риторика, що виявляє себе через юридичну мову. Точність та ясність юридичної мови, влучне застосування формулювань, термінології значною мірою визначають результативність юриспруденції в цілому і кожного її виду та підвиду зокрема. Важливим елементом юридичної риторики є промова як інструмент і засіб правозастосовчої діяльності. Для якості юридичної промови важливими умовами слугують якість форми викладення тексту, його чіткість і зрозумілість, доступність для кожного пересічного громадянина; індивідуальні якості ритора, що дозволяють йому виголосити промову у такий спосіб, щоб вона була результативною, оптимально досягала поставленої мети.

Розділ ІІІ "Особливості розвитку судової риторики як провідної складової юридичної риторики" складається з 5 підрозділів.

У підрозділі 3.1 "Специфіка розвитку судової риторики в контексті розвитку сучасної юридичної риторики" розглянуто загальні питання судової риторики в контексті розвитку сучасної юридичної риторики, а також загальні питання, що стосуються риторики професійних учасників судового процесу: судді, прокурора та адвоката.

Судова риторика від моменту її виникнення в стародавніх Афінах посідає особливе місце у суспільстві. Ще за часів античності від професійного учасника судового процесу - судового ритора - суспільство вимагало оптимального володіння пізнавальними, комунікативними, організаторськими i виховними знаннями і вміннями.

Сучасні судові ритори-професіонали покликані провадити свою дiяльнiсть у чітко визначених правових формах, у межі яких вписуються конкретні життєві ситуації, спілкування з різними типами аудиторій - заявників, підозрюваних та обвинувачених, свідків тощо. У цих суспiльних зв'язках професiйний учасник судового процесу має діяти завжди не як абстрактна особа iз визначеним колом повноважень, а як суб'єкт мислячий, iндивiдуалiзований, якому мають бути притаманні як висока професiйна правосвiдомiсть, так i наявність високих духовних і моральних загальнолюдських цiнностей, спецiальна юридична освіта і достатньо високий рiвень знань та обiзнаностi з широкого кола питань.

Значний вплив на сферу професійних знань судового ритора справляє сучасний стан процесуального законодавства і правової, у тому числі процедурної, регламентації дiяльностi професiйних учасникiв судового процесу, що безпосередньо визначають легалiзованi форми їх офiцiйного спiлкування.

З метою забезпечення якості та ефективності судового процесу і в цілому системи демократичного судочинства пропонується розробити проект закону "Про фахову підготовку офіційних учасників судового процесу", який визначатиме засади освіти, теоретичної та практичної підготовки, атестації та присвоєння кваліфікації майбутнім професійним учасникам судового процесу. При цьому на перше місце варто поставити культуру мовлення юриста. Від того, наскільки багатий його словниковий запас, фахове володіння як загальною, так і професійною лексикою, наскільки він вправно розпоряджається iндивiдуальним лексичним фондом, багато у чому залежатиме успіх його діяльності як юриста.

Підготовка професійних учасників судового процесу (судових риторів) вимагає вивчення та оволодіння ними на високому фаховому рівні основними елементами юридичної риторики, а також її невід'ємними атрибутами, зокрема, логічними основами судової мови, теорією та практикою переконання, теорією аргументації, усталеною композицією судової промови. В проекті закону доцільно приділити увагу питанням встановлення юридичних прийомів і засобів побудови судових промов, вживаній в них юридичній термінології, пристосуванню кожної судової промови до складу потенційної судової аудиторії, яка складатиметься, в основному, як з професійних, так і з непрофесійних учасників судового процесу.

У підрозділі 3.2 "Особливості риторики судді як професійного учасника судового процесу" вказано, що риторика судді має особливості, що вирізняють її від риторики інших професійних учасників судового процесу, таких як прокурор та адвокат. Специфічність риторики судді пояснюється особливістю його місця у судовому процесі на відміну від інших учасників. Серед характерних ознак варто вказати на те, що суддя головує у суді; розписує сценарій судового засідання; є модератором судового засідання; ставить питання і веде перемови з усіма учасниками процесу; допитує свідків у судовому засіданні; забезпечує порядок під час судового засідання; оцінює матеріали, надані сторонами; прокурором, адвокатом, або витребувані особисто у процесі вивчення матеріалів справи тощо. Отже, і мова судді завжди мала і має відмінності від судового мовлення інших учасників судового процесу, у тому числі і професійних-прокурора й адвоката. Це має значення для окреслення комунікативних зв'язків, що потребують від судді навичок професійного мовлення, а також визначення особливостей застосування певних риторичних прийомів і засобів, обрання стратегії та тактики публічного офіційного спілкування. Вбачається, що мовлення судді має здійснюватися обов'язково державною українською мовою. У разі участі у судовому процесі іноземців або представників національних меншин України згідно з законодавством України, а також відповідно до міжнародних та європейських стандартів, обов'язкових для України, ведення процесу має забезпечуватися за участю перекладача і надання документів в перекладі. Щодо національних меншин, які мешкають на території України, українські суди мають вирішувати це питання виходячи з приписів ст. 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, повторно ратифікованої Україною у 2003 р.

Вбачається доцільним також у запропонованому вище проекті закону України "Про юридичну риторику" передбачити окремий розділ, присвячений мові судового процесу, визначивши у ньому правила застосування перекладу судового процесу і вимоги до застосування мов національних меншин під час ведення такого процесу, дотримуючись зазначених вище вимог Європейської хартії регіональних мов або мов меншин і Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин". Крім того, у запропонованому законопроекті слід передбачити розділ "Риторика судді як професійного учасника судового процесу".

Так, на нашу думку, у місцях компактного проживання національних меншин слід провадити підбір суддів, які володіють мовами відповідних національних меншин, для спроможності самостійно, без послуг перекладача, здійснювати ведення процесу обома мовами - державною і мовою національної меншини, що проживає у відповідній місцевості. Особливо це важливо для кримінального процесу, коли неточність перекладу або незнання перекладачем тонкощів правової лексики може призвести до фатальної помилки і прийняття неправильного судового рішення. У ньому мають бути визначені вимоги до судді як ритора, що публічно озвучує власноручно написаний або підготовлений іншою уповноваженою особою текст судового монологу, а також діалогу за участю судді.

У підрозділі 3.3 "Специфіка становлення юридичної риторики прокурора як професійного учасника судового процесу" досліджено такі питання. Юридична риторика, зокрема судова, якою володіє і користується прокурор під час виступів на судових процесах, відіграє провідну роль у здійсненні судового процесу, особливо в умовах розбудови правової держави і громадянського суспільства в Україні. Адже публічне ознайомлення суспільства через засоби масової інформації про рівень злочинності у державі, причини та умови вчинення суспільно небезпечних діянь, про стан дотримання законності, реакцію органів прокуратури на правопорушення, хід розслідування окремих резонансних злочинів - за умови правильної, змістовної побудови повідомлень, ефективного використання інформаційного простору є важливим важелем формування необхідного налаштування соціуму на правомірну поведінку, утвердження активної громадянської позиції щодо недопустимості правопорушень, подолання правового нігілізму, виховання правової культури і формування громадянського суспільства.

Утвердження соціальних цінностей, у тому числі й найвищих - захисту життя, здоров'я, честі та гідності громадян, забезпечення принципу невідворотності покарання суспільно небезпечних діянь органами прокуратури здійснюється шляхом реалізації функції кримінального переслідування і підтримання державного обвинувачення в суді. Отже риторика прокурора є важливою частиною здійснення ним його професійних обов'язків, і, одночасно віддзеркаленням стану правосуддя в країні, утвердженням верховенства права і закону в державі.

Зважаючи на важливість риторики прокурора і в цілому застосовуваних ним комунікаційних засобів і технологій у процесі здійснення покладених Конституцією України та законодавством завдань, пропонується запровадити на юридичних факультетах спеціальні навчальні дисципліни - "Юридична риторика прокурора" і "Риторика прокурора як професійного учасника судового процесу". У зв'язку з необхідністю формувати методологічну базу такого курсу важливого значення набуває вивчення і дослідження складових риторики прокурора.

Крім того, зважаючи на достатньо широкі повноваження прокуратури і специфіку участі прокурора у судовому процесі у запропонованому проекті закону України "Про юридичну риторику" слід передбачити розділ "Риторика прокурора як професійного учасника судового процесу".

У підрозділі 3.4 "Специфіка становлення юридичної риторики адвоката як професійного учасника судового процесу" зазначається, що у суспільстві професія адвоката посідає особливе місце, що обумовлено не тільки завданнями і повноваженнями адвокатури згідно з чинним законодавством, але й високою загальносоціальною місією правозахисної діяльності.

Найбільш яскраво фаховість адвоката виявляється і підтверджується під час участі у судовому процесі, професійним учасником якого він є разом з прокурором і суддею. Адже саме адвоката суспільство і держава наділяють повноваженням захисту прав і свобод громадян, забезпечення принципів законності, верховенства права і закону. І саме свою правозахисну функцію адвокат виконує через засоби судової риторики. Рівень володіння ним судовою риторикою і здатність це уміння представити у найбільш оптимальному вигляді впливатиме в значній мірі на зміст судового рішення, на позицію судді, прокурора, суду присяжних, народних засідателів, на усіх учасників судового процесу. Важливим для забезпечення результативності та ефективності судової риторики адвоката є наявність тісної взаємодії інституту адвокатури з іншими інститутами громадянського суспільства.