Формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства 1387–1569 роках

Після трансформації Галичини в Руське воєводство, на підставі привілею Владислава ІІ Ягайла 1434 р., почав формуватися місцевий апарат управління: воєводи, каштеляни, підкоморії, хорунжії, підстолії, стольники, підчашії, мечники та ін. Окремі посадові особи не були новими для Галичини, оскільки функціонували на цій території ще в часи Галицько-Волинської держави (мечник, стольник, ловчий та ін.).

У підрозділі 3.3 “Судові органи: організація та діяльність у Галичині" висвітлено організацію і діяльність державних судів (земських, гродських, підкоморських та відповідних апеляційних королівських судів), міських і сільських судів, які діяли в Галичині в досліджуваний період. Автор зазначає, що місцеві суди в Польському королівстві, зокрема в Галичині, були становими. Існували окремі суди для шляхти, міщан і духовенства. Діяли також спеціальні судові інститути - корпоративні (цехові - для ремісників) та національні (для євреїв, вірмен та інших).

У підрозділі 3.3.1 “Правові засади організації та діяльності королівських судів" зазначено, що судова система в Польському королівстві - це лише одна з функціональних характеристик здійснення влади й управління в державі. Суд із його правоохоронними функціями не виокремився у повноцінний суспільний та державний інститут і до судової реформи 1435 р. відігравав роль складової центральної чи місцевої адміністрації. Новим етапом у розвитку судової системи Польського королівства стало здійснення 1435 р. адміністративно-судової реформи, внаслідок чого утворились спеціальні судові органи, які відокремлювалися від адміністрації.

Проаналізувавши судову практику, автор стверджує: до середини XV ст. найпоширенішими й найкомпетентнішими органами судочинства у Галичині в складі Польського королівства були воєводські та старостинські (замкові) суди, а після судової реформи 1435 р. - земські, гродські й підкоморські.

У підрозділі охарактеризовано особливості організації та діяльності земських, гродських і підкоморських судів у Галичині. На основі широкого застосування виявлених архівних документів, законодавчих, інших актів автор проаналізував діяльність Львівського, Жидачівського, Галицького, Перемишльського, Сяноцького, Теребовлянського, Коломийського, Красноставського та Холмського земських і гродських судів, котрі розглядали відповідно цивільні й кримінальні справи у Руському і Белзькому воєводствах.

Від 1434 р. до 1569 р. вищою судовою та єдиною апеляційною інстанцією були королівські суди. Використовуючи архівні документи, автор розглянув особливості розгляду справ у королівських судах.

У підрозділі 3.3.2 “Організація та діяльність міських судів" доведено, що більшість галицьких міст у складі Польського королівства XIV-XVI ст. отримали маґдебурзьке право, або, як його інакше називали, німецьке право. Судочинство в галицьких містах і містечках здійснював лавничий суд, до складу якого входили лавники на чолі з війтом.

Судочинством займалася також міська рада, іноді - спільно з лавою, тоді суд називали радно-лавничим. До компетенції суду міської ради як першої інстанції належали публічні й приватні справи міського населення.

Відповідно до маґдебурзького права кримінальні справи міщан розглядала лава. Вона разом з війтом формувала війтівсько-лавничий суд міста, який поділявся на війтівський гайонний (поточний) і гайонний гарячий (нагальний) кримінальний.

Офіційними мовами діловодства в міських судах Галичини в складі Польського королівства була латинська та польська.

Узагальнюючи зміст підрозділу, автор стверджує, що функціонування органів міського судочинства у Галичині в складі Польського королівства засвідчувало сформовану систему міського судочинства, яка зазнавала позитивного впливу європейських правових традицій, у тому числі маґдебурзького права. У Галичині застосування маґдебурзького права в містах і містечках мало свої особливості через істотну питому вагу в ньому українського звичаєвого права. У той час відбувалося формування інституту підсудності стосовно розгляду кримінальних та цивільних справ, окремих слідчих і судових дій.

У підрозділі 3.3.3 “Основні риси діяльності сільських судів" проаналізовано, що 1434 р., після інкорпорації Галичини до складу Польського королівства, докорінно змінилися суспільно-політичні та правові відносини, зокрема й у галицьких селах.

Організація земських судів у Польському королівстві як шляхетських спричинила від середини XV ст. обмеження, а в XVI ст. - скасування права селян на позови до шляхтичів. У зв'язку з дією права переходу селян в окремих землях існували навіть спеціальні судові строки, впродовж яких розглядали спори між шляхтою та селянами. Іноді селян навіть судили в земському суді, куди звертався шляхтич. Однак з XV ст. у Польському королівстві ця практика перестала існувати. Справи селян розглядали лише селянські суди.

У підрозділі детально охарактеризовано особливості організації та діяльності судочинства у селах Галичини відповідно до руського, польського, німецького і волоського права.

У підрозділі 3.4 “Правові засади формування, структура, компетенція органів станового самоврядування у Галичині розкрито правові основи формування та функціонування органів станового самоврядування у Галичині.

У підрозділі 3.4.1 “Формування та функціонування шляхетських сеймиків" зазначено, що в XV-XVI ст., коли Галичина поступово інкорпоровувалася до складу Польського королівства, розвинуті українські політико-правові традиції місцевого самоврядування зазнали певних змін. На Галичину поступово поширювалися польські інститути станового самоврядування.

У першій половині XV ст. у Польському королівстві політична децентралізація супроводжувалася зростанням ролі сеймиків - зібрань шляхти для вирішення господарсько-фінансових, військових й адміністративних справ даної землі або повіту. Сеймики скликались також для виборів послів (депутатів) на вальний сейм і надання рекомендацій кандидатам на земські посади.

У підрозділі детально проаналізовано особливості становлення та розвитку сеймиків у Польському королівстві як органів шляхетського самоврядування у воєводствах.

Права на скликання, у тому числі, домоглися для себе сеймики Руського воєводства. У Галичині після 1454 р. було створено Генеральний (провінційний) сеймик у Львові, що поширював компетенцію на всю територію Руського воєводства. Крім того, діяли чотири земські сеймики в головних містах Руського воєводства - Львові, Перемишлі, Галичі, Сяноку.

У Польському королівстві в XVІ ст. діяли три генеральні сеймики: малопольський (засідав у Корчині), великопольський (відбувався в Колі) та руський (засідав переважно у Судовій Вишні).

У роботі ґрунтовно розглянуто порядок формування, склад, компетенцію й особливості діяльності сеймиків у Руському воєводстві. Автор вважає серйозною проблемою місцевого самоврядування в Галичині у складі Польського королівства відсутність чіткого розмежування компетенції між генеральним сеймиком і земськими сеймиками. Тобто правова регламентація їхньої діяльності була невиразною. Звичаєм вони керувались частіше, ніж законом.

Запровадження шляхетських сеймиків у Галичині можна віднести до позитивного історико-правового досвіду. Хоча воно здійснювалося не на основі звичаїв і норм права Галицько-Волинської держави, а запозиченими нормами польського права, однак давало змогу ефективніше врахувати та забезпечити потреби місцевого населення, сприяти економічному та культурному розвитку окремих міст і містечок Галичини. Cтворення шляхетських сеймиків у Галичині - важливий етап становлення й розвитку місцевого самоврядування на українських землях. У цей час через Польське королівство до Галичини проникали європейські політико-правові тенденції та традиції, що сприяли формуванню окремих елементів демократичності в місцевому самоврядуванні.

У підрозділі 3.4.2 “Організація і компетенція органів міського самоврядування" з'ясовано: позитивною рисою застосування маґдебурзького права в галицьких містах у складі Польського королівства було те, що завдяки чіткому регламентуванню організації міського самоврядування, порядку організації суду та судочинства створювались сприятливі умови для соціально-економічного й культурного розвитку міст і містечок Галичини, зокрема, діяльності купецьких корпорацій, ремісничих цехів, торгівлі та ін.

Автор аналізує правову основу організації, функціонування міського самоврядування у містах Руського королівства (з 1434 р. - Руського воєводства) відповідно до маґдебурзького права. Правовою основою міського самоврядування у містах Галичини в досліджуваний період були локаційні й інші королівські привілеї, локаційні привілеї власників міст, що ґрунтувалися на маґдебурзькому праві. Розглянуто діяльність магістрату, в тому числі його двох колегій - ради та лави, визначено їхні повноваження й особливості діяльності.

Підрозділ 3.4.3 “Компетенція та особливості діяльності органів самоврядування сільських громад" присвячений порівняльно-правовому аналізу формування та функціонування самоврядних інститутів сільських громад у Галичині з різним правовим статусом. У підрозділі проаналізовано порядок формування, склад, компетенцію та особливості діяльності самоврядних інститутів у селах руського, німецького, волоського та польського права.

Як засвідчують матеріали, правове становище селян ХV-XVI ст. у Галичині залежало від права, яке діяло у даному селі. Сільські громади в Галичині функціонували на руському та польському (шляхетському, земському) праві. У гірських районах Прикарпаття та Карпат у XV-XVI ст. органи самоврядування у селах формувалися і функціонували відповідно до волоського права. У селах Галичини проживали німецькі поселенці, які формували органи самоврядування відповідно до німецького права. У підрозділі на конкретних архівних матеріалах розкрито особливості діяльності органів самоврядування сільських громад Галичини відповідно до їхнього правового статусу.

Розділ 4 “Джерела та характерні риси права у Галичині" присвячений характеристиці джерел права в Галичині та визначенню характерних рис його основних інститутів.

У підрозділі 4.1 “Формування джерел права у Галичині (1387-1569 рр.)" проаналізовано джерела права в Руському королівстві (1349-1434 рр.) і Руському і Белзькому воєводствах (1434-1569 рр.), визначено основні риси цивільного, кримінального та процесуального права в Галичині в досліджуваний період, наведено їх порівняння з відповідними правовими нормами й інститутами на українських землях у складі Великого князівства Литовського.

У підрозділі 4.1.1 “Джерела права у Руському королівстві (1349- 1434 рр.)" встановлено, що в Галичині XIV-XVI ст. відбулися значні зміни у правовому регулюванні суспільних відносин. Особливістю правового статусу Галичини (1349-1434 рр.) стало співіснування на її території певного дуалізму правових джерел колишньої Галицько-Волинської держави та Польського королівства.

Як зауважено в дисертації, правові джерела Галицько-Волинської держави та Польського королівства мали спільні й відмінні риси. Правова система Польського королівства сформувалася на основі польського звичаєвого права та під впливом західної традиції права, а правова система Київської Русі й відтак Галицько-Волинської держави - на основі місцевого звичаєвого права частково запозичень візантійського, а через нього - римського права. Польська влада після приєднання у 1387 р. Галичини не запроваджувала в повному обсязі свій державно-правовий лад до 1434 р., а правові відносини регулювали джерела руського права: звичаєве право, Руська правда, грамоти галицько-волинських князів. Галицько-Волинська держава використала, здебільшого, джерела права Київської Русі. Активна правотворчість київських князів, ефективність руського звичаєвого права, рецепція візантійського, а через нього - римського права, торговельні й політичні зв'язки Київської Русі з Візантією, Німеччиною, Францією позитивно вплинули на формування та функціонування права Київської Русі. Після її розпаду джерела права Київської Русі були покладені в основу правового регулювання суспільних відносин у Галицько-Волинській державі, яка не мала гострої потреби розвивати власне законодавство, оскільки джерела права Київської Русі відповідали соціально-економічним реаліям Галицько-Волинської держави. Однак під впливом нових соціально-економічних, культурних і політичних відносин галицько-волинські князі видавали грамоти, що розвинули та вдосконалили чимало положень руського права. У цей час мала місце наступність у розвитку права Галицько-Волинської держави. Вона передбачала зв'язок, наявність спільних рис у процесі становлення і розвитку правових норм, які їх не розмежовували, а об'єднували, уподібнювали. Прояви наступності в праві Галицько-Волинської держави мали специфіку, оскільки в її забезпеченні визначальна роль належала наступності законодавства. Тому в нових правових джерелах Галицько-Волинської держави зберігалися основні риси, ознаки, властивості попередньої правової системи Київської Русі (звичаєве право, князівське законодавство, Руська правда, канонічне право й інші джерела права, що відповідали новим соціально-економічним і політичним відносинам).

На противагу твердженням деяких польських дослідників, у дисертації обґрунтовано, що в 1349 р., тобто на час приєднання Галичини до володінь польського короля Казимира ІІІ, населення Галичини мало власні давні державно-правові традиції, які були згодом перервані перебуванням Галичини у складі Польського королівства.

У підрозділі 4.1.2. “Основні джерела права Польського королівства та особливості їх застосування у Руському воєводстві (1434-1569 рр.)" зазначено, що правова система Польського королівства сформувалася переважно внаслідок санкціонування звичаєвих норм. Найдавнішим джерелом польського звичаєвого права з другої половини ХІІІ ст. був збірник Книга звичаєвого польського права або Ельблонська книга. В українській історико-правовій літературі цей збірник також називали Польською правдою, аналогічно до назв правових пам'яток раннього Середньовіччя (Руська правда, Салічна правда та інші). Одночасно зі застосуванням польського звичаєвого права відбувалося формування писаного права. Вперше його встановили польські королі у формі привілеїв і статутів. Привілеї польський король видавав для духовенства, шляхти та рицарів, міст, євреїв. За юридичною дією в просторі привілеї поділялися на загальнодержавні (генеральні) й регіональні (провінційні). Генеральні поширювали дію на територію всієї держави; провінційні (земські) - на шляхту однієї провінції чи землі.

У дисертації проаналізовано основні джерела права Польського королівства та особливості їхнього застосування в Руському і Белзькому воєводствах (1434-1569 рр.), зокрема Віслицький статут 1347 р., Кошицький привілей 1374 р., Повний звід статутів Казимира Великого 1420 р., Вартський статут 1423 р., Єдлненський привілей 1430 р., Нешавський статут 1454 р., Радомський привілей 1505 р., Статут Яна Ласького 1506 р. та ін.

У підрозділі 4.2 “Характерні риси інститутів права у Галичині" розглянуто основні інститути права у Галичині в досліджуваний період.

Автор ввів до наукового обігу нові архівні документи, систематизував джерельну базу і на цій основі розкрив характерні риси окремих інститутів цивільного, кримінального та процесуального права у Галичині в зазначений період. Правове регулювання суспільних відносин у Галичині до 1434 р. регламентувалося нормами руського права, а також певними нормами Віслицького статуту 1347 р. Однак після 1434 р. на Галичину (Руське воєводство) поширилася чинність польського права, що регулювало цивільні, кримінальні й процесуальні правовідносини.

Підсумовуючи зміст підрозділу, автор зауважує: в польському праві раніше, ніж у праві інших європейських країн, отримала розвиток законодавча діяльність польських королів з такими джерелами права, як Віслицький статут 1347 р., спеціально перекладений руською мовою для Галичини, і Повний звід статутів Казимира Великого. Водночас право Польського королівства, поряд зі загальними правовими інститутами, відомими іншим державам, мало низку специфічних інститутів (наприклад, наявність колективної відповідальності громади за злочини, вчинені на її території, коли злочинця не виявлено). Характерною ознакою застосування польського права у Галичині є також порівняльний аналіз кримінального та процесуального права, що підтверджувався регламентацією судочинства і розширенням кола правопорушень, переслідування за вчинення яких здійснювалося від імені держави. Загалом польське право було розвинутим як для середньовічного суспільства й повністю відповідало історичним реаліям і вимогам феодального ладу.

У Висновках сформульовано найсуттєвіші результати та положення дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення й нове вирішення наукової проблеми формування і функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства (1387-1569 рр.). Це є відповідним внеском у вітчизняну історико-правову науку. Виконане дослідження дає змогу дійти таких висновків:

1. У Польському королівстві першої половини ХІІІ ст. посилився процес централізації державної влади. Польська політика стосовно зайнятих українських земель мала на меті збільшити владу польського короля і розміри його володінь. Галичина була насильно приєднана до володінь польського короля Казимира ІІІ у 1349 р., який прагнув зміцнити та розширити кордони держави та забезпечити значне збільшення доходів за рахунок мит від купців, котрі подорожували на схід через галичину. У 1387 р. польська королева Ядвіга остаточно приєднала Галичину до своїх володінь. Це було типовим для епохи Середньовіччя актом анексії, що мав на меті зміцнити польські кордони і встановити контроль над трансєвропейським торговельним шляхом, який через Краків, а далі - через Володимир, Львів і Галич пролягав у Причорномор'я, зокрема, до генуезьких колоній Криму. Інтереси польської шляхти збігалися з інтересами краківської церковної ієпархії й авіньйонської папської курії, які прагнули поширювати католицизм на Сході. Жодні історико-правові аргументи на користь польських прав стосовно Галичини не відповідають історичній правді, оскільки галицькі землі - це етнічні українські землі, cкладова частина Київської Русі, а відтак - основа спадкоємництва та наступності української державно-правової традиції - Галицько-Волинської держави.

Анексія Галичини Польським королівством привела до втрати єдності з іншими українськими землями, унеможливлювала розвиток процесів українського державотворення, існування власної держави.

Галичина впродовж 1349-1370 рр. перебувала в особистій власності польського короля Казимира ІІІ, 1370-1387 рр. - під владою угорських феодалів, з 1387 до 1434 рр. - в особистій власності королеви Ядвіги, а відтак, після її смерті, - у власності короля Владислава ІІ Ягайла; з 1434 р. до 1569 р. - у складі Польського королівства, згодом - у складі Речі Посполитої до 1772 р. Від 1349 р. до 1434 р. Галичина в документах іменувалася Руським королівством, а 1434-1569 рр. - Руським і Белзьким воєводствами як адміністративно-територіальними одиницями Польського королівства.

2. Підтверджено, що після насильницького приєднання Галичини під владу польських королів (1349-1434 рр.), вона зберігала адміністративно-правову автономію, яка характеризувалася історичними, географічними, економічними, етнічними, правовими особливостями. Поступовий наступ на приєднані українські землі посилювався і набував різних форм, у тому числі адміністративно-правових. Польський король почав призначати у волості своїх представників-старост. Окрім Львова старости управляли в Галичі, Теребовлі, Сяноку, Перемишлі, Самборі й інших містах. Галицькі українці, дотримуючись власних історичних, культурних традицій, етнічних інтересів, в умовах перебування в складі Польського королівства сформували адміністративно-правові та самоврядні інститути, що автономно функціонували в Галичині до остаточної інкорпорації краю.

3. Українські землі, які були складовою частиною і Польського королівства, і Великого князівства Литовського, безсумнівно, зазнавали європейського впливу. Проте існували відмінності. На українських землях в складі Польського королівства, зокрема, вплив західної традиції права був відчутнішим, аніж на українських землях у складі Великого князівства Литовського. Це пояснюється тим, що політична і правова системи Польського королівства безпосередньо формувалися під впливом західної політичної традиції та традиції права. Наголосимо, що галицькі українці в умовах перебування у складі Польського королівства, завдяки дотриманню власних історичних, культурних, державно-правових традицій та етнічних інтересів, зуміли зберегти себе від знищення. Галицькі українці, особливо в селах, керувалися українським звичаєвим правом, їм вдалося вирішити складну проблему поєднання своїх і запозичених правових елементів, що вберегло тогочасну українську правову культуру. Інша ситуація виникла на українських землях у складі Великого князівства Литовського, в яких сформувалася своєрідна правова культура, відмінна від західної.

Приєднання Галичини до Польського королівства змушувало українців призвичаюватися до системи управління, що існувала на Заході Європи. Польське королівство часто було посередником у культурних зв'язках руського (українського) народу з народами західноєвропейських країн, відігравало роль моста між Україною і “справжнім Заходом" - території, через яку в Україну проникали ідеї гуманізму та реформації. Вплив цих зв'язків зумовлювався тими прогресивними гуманістичними й освітніми тенденціями, які знаменували розквіт епохи Відродження в тогочасній Європі. Галичина стала одним з перших регіонів України, що зазнала впливу європейських традицій в умовах Середньовіччя.

4. Доведено, що правовий статус Галичини в складі Польського королівства мав свої особливості. Від 1434 р. він став іншим, оскільки на цій території змінилася правова система. Зауважимо: Руське королівство не було “державою в державі" й підпорядковувалось центральній владі, однак не можна не відзначити певні відмінності у його правопорядку, зокрема, копний (громадський) суд руського права був характерним саме для Галичини, а не для всіх територій Польського королівства. Проте не лише Галичина мала спеціальний правовий статус. Окрім неї вирізнялись Мазовія, Серадська земля, Холмська земля, Краківська земля, Прусська земля та ін. Водночас у “глобальнішому" масштабі територія Польського королівства поділялась на Великопольщу та Малопольщу. На одних землях діяв Пьотрківський статут, а на інших - Віслицький. Нешавські статути 1454 р. також були укладені за територіальним принципом правового регулювання. Це засвідчує, що Польське королівство протягом 1387-1569 рр. не було національною державою. Воно мало елементи федеративного характеру державно-територіального устрою і це підтверджує подібність структури вального сейму до вищих представницьких органів федерації. Liberum veto, притаманне вже Польському королівству, засвідчує певну політичну незалежність місцевої влади від центральної, а воєводства і земель - від польського короля. Сеймики вважались настільки авторитетним інститутом влади (а в Галичині це простежувалось чітко), що їхня діяльність нерідко була визначальнішою та вирішальнішою, ніж правління центральної влади Польського королівства. Для отримання посади судді повинні були мати нерухоме майно на території відповідного воєводства, а в Галичині - навіть на території відповідної землі. Це знову ж таки підтверджує: у земель і воєводств Польського королівства була певна автономія.

5. Особливості організації управління Галичиною в складі Польського королівства полягали в тому, що формування і функціонування адміністративного апарату з 1349 до 1434 рр. відбувалися згідно з руським правом, а з 1434 до 1569 рр. - за польськими традиціями державного ладу та права. З 1434 р. українське населення Галичини, зазнаючи порушень соціальних, національних і релігійних прав, змушене було підпорядковуватися поширенню чужого польського права. Католицька шляхта повсюдно витісняла православних українців зі сфери адміністративного управління, виробництва, освіти, культури. Це сприяло полонізації галицького населення, поглибленню кризи української духовності й культури в XIV-XVІ ст. Правовий статус населення Галичини визначався належністю до певного стану: шляхти, духовенства, міщан та селянства. Привілейоване становище посідали польська шляхта й католицьке духовенство. Правове становище галицьких селян у складі Польського королівства характеризувалося політичним безправ'ям і неповною цивільною правоздатністю та дієздатністю. Так, селяни стали повністю залежними від пана людьми, підневільними, кріпаками, їхнє правове становище мало чим відрізнялося від рабського. Селянське самоврядування у Галичині також було зведене до мінімуму. Шляхта отримала змогу втручатися навіть в особисте життя селян, скажімо, давати чи не давати дозвіл на шлюб, похорон (беручи за дозвіл плату).

6. Перебування Галичини в правовому полі Польського королівства збагатило привілейовані стани досвідом участі в станово-представницьких органах державної влади - вальному сеймі, сеймових зібраннях (сеймиках), прилучило їх до традицій і культури політичного представництва впливової на той час європейської держави. Формування та діяльність шляхетських сеймиків у Руському воєводстві сприяли подальшому розвитку низки демократичних традицій руського (українського) народу, традицій народовладдя та самоврядування. Підґрунтям формування українського парламентаризму в Козацько-гетьманській державі, зокрема генеральних (загальних) козацьких рад і рад козацьких старшин, були польські станові сеймики як представницькі органи, які діяли в Руському воєводстві від 1434 р. у складі Польського королівства, а відтак - Речі Посполитої.

7. Обґрунтування “історичних прав" Польського королівства на Галичину є фікцією, оскільки ці “права" не мали під собою жодних правових підстав. Галичина як споконвічна давньоруська (українська) етнічна територія завдяки самобутності не втратила ознак етнічної ідентичності: мала до анексії Польщею і зберегла певною мірою надалі територію, мову, релігію, звичаї, державно-правові, культурні традиції та ін. Галицькі українці володіли культурно-національними і правовими традиціями ще з часів Київської Русі й Галицько-Волинської держави. Перебуваючи в Центрально-Східній Європі, вони зазнавали культурних та правових впливів зі Західної Європи. Унаслідок волелюбності й патріотизму, державно-правових традицій, уособлених у звичаєвому праві, галицькі українці вберегли себе від асиміляції Польщею, а Галичина стала в подальшому важливим національно-політичним і культурним центром для всієї України. Зокрема, факт проголошення у Львові 9 листопада 1918 р. ЗУНР, яка охоплювала етнічну українську Галичину, завдав відчутних ударів тим польським дослідникам, хто сумнівався у приналежності галицьких українців до єдиного українського народу. Її проголошення стало наслідком боротьби українців за право на національну державу після Першої світової війни.

Особливістю впровадження колоніальної політики Польського королівства в управлінські структури Галичини було те, що формування адміністративного апарату здійснювалося заходами лише польської влади. Це підтверджують призначення на керівні посади польської шляхти. Приєднання Галичини до складу Польського королівства призупиняло процеси українського державотворення, можливість збереження власної держави на багато століть. Однак Україна, в тому числі Галичина, яка в певні періоди перебувала в складі різних держав, вистояла в нелегких випробуваннях.

8. Українські джерела права у Галичині в складі Польського королівства залишалися чинними до 1434 р. Так, руське (українське) право зазнавало запозичень деяких принципів та ідей польського права, однак ці запозичення не змінювали правової ідентичності українців, оскільки право Польщі було зорієнтоване на європейську правову культуру. Особливість формування джерел права в Галичині (1387-1569 рр.) полягає у тому, що вони формувалися на духовних і культурних засадах європейської цивілізації, мали власну правову традицію з часів Київської Русі, а відтак - Галицько-Волинської держави й ґрунтувалися на опосередкованій рецепції римського права, його ідеях, принципах та інститутах. Варто зазначити: джерела права, зокрема у Галичині, розвивалися на юридичних поняттях романо-германського типу (сім'ї) правових систем.

9. На час приєднання Галичини польськими королями до своїх володінь (1349, 1387 рр.) руський (український) народ уже мав власні традиції формування держави та правотворення. Тут діяли руське (українське) звичаєве право, Руська правда, Грамота князя Івана Берладника 1134 р., Рукописання князя Володимира Васильковича 1287 р., Уставна грамота князя Мстислава Даниловича 1289 р. Ставши складовою частиною Польського королівства, Галичина не мала перспектив для самостійного правового розвитку. Уніфікація в усіх сферах суспільного життя сприяла наближенню руського права, яке діяло в Галичині, до права польського. Однак унаслідок етнопсихологічних особливостей кожного з народів вдалося уникнути повної втрати своєї неповторності, культурної ідентичності. Українська правова традиція ще до приєднання Галичини до Польського королівства у попередні історичні епохи зазнавала впливу візантійського, а через нього і римського права.

10. У Галичині XIV-XVI ст. простежується вплив західної традиції права, до характерних рис якої належали співіснування та конкурентність в одному суспільстві різних юрисдикцій і правових систем, що взаємно збагачувалися, взаємодіяли. Саме плюралізм юрисдикцій та правових систем і надавав перевагу нормативно-правовому актові (привілею, статутам, ухвалам) як регулятору суспільних відносин, хоч це й призводило до звуження правової автономії Руського королівства, зокрема, чинності українських правових джерел та встановлення пріоритету польського законодавства. Польська колонізація, вирізняючись широкими масштабами у Галичині, приносила зі собою польську правову систему, що накладалася на джерела руського права.

Українське право зазнало позитивного впливу візантійського, а через нього - римського права, внаслідок чого в правовому регулюванні суспільних відносин, у тому числі в Галичині, використовувалися римські правові конструкції, у процесі кодифікації інститутів речового, зобов'язального, спадкового права (вони, за римською інституційною системою, входять до блоку “res"). Тобто сприймалися не лише традиції та принципи римського права, а й конструкції цивільних правовідносин.

Однак суспільні відносини в Галичині у складі Польського королівства регулювалися не лише римським правом. Запозичення відбувалося і з візантійського, німецького, литовського права, які, в свою чергу, рецепіювали римське право. Це дає право стверджувати: у процесі формування та функціонування руського права в досліджуваний період мала місце пряма й непряма рецепція римського права, що засвідчувало прогрес у розвитку та застосуванні європейських правових традицій, зокрема, в Галичині XIV- XVI ст. Окремі правові ідеї та положення, що вже існували на той час, актуальні дотепер. Показовий приклад із так званим інститутом сепарації, який діяв у Польському королівстві, а відповідно - і в Галичині XIV-XVІ ст. У сучасній Україні запровадження інституту сепарації стало можливим лише після прийняття 2002 р. Сімейного кодексу України.

11. Інститут права власності на землю у Галичині до 1434 р. регламентувався нормами руського права, а також нормами Віслицького статуту 1347 р. Однак після 1434 р. на Галичину (Руське воєводство) поширилася чинність польського права, що регулювало цивільні правовідносини. Джерела польського права характеризують право власності на землю як єдину форму успадкованого вільного лену. Право власності на землю в Польському королівстві досягнуло як для того часу високого рівня. Це засвідчує активне укладання договорів застави і купівлі-продажу землі, а отже, інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин у Галичині в XV - першій половині XVI ст.

У процесі становлення польської середньовічної державності майнові відносини регулювалися нормами цивільного права, в сфері якого вдосконалювалося речове, договірне, зобов'язальне, заставне право. У Руському воєводстві розвивалися товарно-грошові відносини, ремесло, торгівля, удосконалювалися форми і зміст укладання договорів, засоби забезпечення зобов'язань та ін. Аналіз норм тогочасного спадкового права засвідчує існування соціальної нерівності, що забезпечувала недоторканність і непорушність власності шляхти, у тому числі й через розширення кола осіб, які претендували на спадок. У нормах спадкового права простежувалася певна залежність селян, що не мали змоги повністю розпоряджатися своїм майном.

12. У польському праві раніше, ніж у праві інших європейських країн, отримала розвиток законодавча діяльність польських королів. Вона виявилася у прийнятті Віслицького статуту 1347 р., який було спеціально перекладено руською мовою для Галичини. Водночас право Польського королівства, поряд зі загальними правовими інститутами, відомими іншим державам, мало низку специфічних інститутів (наприклад, наявність колективної відповідальності громади за злочини, вчинені на її території, коли злочинця не виявлено). Вагомою ознакою застосування польського права у Галичині є також порівняльний аналіз кримінального та процесуального права, що підтверджувався регламентацією судочинства і розширенням кола правопорушень, переслідування за вчинення яких здійснювалося від імені держави. Загалом польське право було розвинутим як для середньовічного суспільства і повністю відповідало історичним реаліям та вимогам феодального ладу.

13. Застосування права в Галичині засвідчило, що воно інколи містило колізійні норми та спричиняло дискусійні питання. Це стосується, зокрема, тлумачення термінів: поняття “староста" могло вживатись і до високопосадової урядової особи, яка вважалася намісником короля у воєводстві чи землі, й до старости “гроду" (замку), тобто посадової особи, що мала передусім судові повноваження; термін “позов" використовувався і для позначення вимоги позивача (потерпілого) до відповідача (обвинуваченого), і для позначення виклику відповідача в суд (судового акта за юридичною природою); поняття “вічевий суд" вживалося і для позначення суду, який складався з представників територіальної громади (“віча"), і для позначення одного з видів королівських судів; термін “суддя" інколи вживався у надзвичайно широкому розумінні й стосувався короля, референдарів, асесорів, комісарів, суддів, воєвод, старост, підсудків (заступників судді), війта, лавників, підкоморіїв. Нерідко тогочасне польське законодавство ототожнювало терміни “сейм" і “сеймик", хоча вони мали різне значення. Натомість тогочасне право розмежовувало королівський сеймовий суд і сейм, а це, по суті, був один і той самий орган.

У Галичині правові колізії виникали, мабуть, частіше, ніж в інших воєводствах, адже на цій території співіснували різні системи права: руське, польське, маґдебурзьке (німецьке), волоське, а також - канонічне право. Водночас тривала жорстка конкуренція між нормативно-правовим актом і правовим звичаєм (і українським, і польським).

Польське право XIV-XVI ст., будучи середньовічним за сутністю, відстоювало насамперед інтереси польської шляхти, що підтверджувало існування соціальної нерівності й несправедливості. Проте такий стан був характерний не лише для польського права того часу, а й для інших тогочасних країн середньовічної Європи.

14. Досвід формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства заслуговує на увагу з погляду теорії та практики як новий напрям у вітчизняних дослідженнях проблем державно-правового творення у Центрально-Східній Європі в період Середньовіччя. Відзначаючи фрагментарне концептуальне осмислення та недостатньо історично-змістовну забезпеченість в українському законодавстві територіального устрою України, автор вважає, що в основі концептуального осмислення майбутнього державних, самоврядних і правових інститутів України лежить формування комплексу теоретичних, у тому числі історико-правових знань, про зміст та форму державної влади, місцевого самоврядування, інших інститутів.

15. У процесі формування правової політики в сучасній Україні доцільно використовувати результати досліджень вітчизняної юридичної науки, зокрема, науки історії держави і права України. Значні зміни у праві та державі в сучасних умовах потребують відображення у правовій політиці й системі юридичної освіти особливостей розвитку державних і самоврядних інститутів, що відповідають державним традиціям українського народу. Їх сприйняття народом сучасної України можливе лише за умови врахування правової спадщини різних регіонів України, які впродовж тривалого часу не розвивалися в єдності, не мали спільної правової системи. Перебування українських земель у складі Польського королівства, Речі Посполитої, Російської, Австрійської, Австро-Угорської монархій та інших в значній мірі негативно позначилося на менталітеті українського народу: динамізм, мінливість, суперечливість політичних орієнтацій суб'єктів влади та різних соціальних груп, нерозуміння глибини подій, що відбуваються, індивідуалізм, тенденція до взаємного поборювання, надмірна емоційність, уразливість тощо. Вивчення і врахування історії формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів, зокрема в Галичині в складі Польського королівства (1387-1569 рр.), інших регіонів України здатне не лише виявити витоки правового менталітету їхнього населення, а й визначити особливості розвитку правових культур різних регіонів України, котрі поступово стираються під впливом інтеграційних процесів, що відбуваються в сучасній Європі й світі, в основу яких покладено єдині європейські цінності - права людини, верховенство права, правова держава та ін.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

галичина польський правовий влада

1. Бойко І. Галицько-Волинська держава (1199-1349) : монографія / Володимир Кульчицький, Борис Тищик, Ігор Бойко. - Львів : Бібльос, 2006. - 280 с.

2. Бойко І.Й. Органи влади і право в Галичині у складі Польського Королівства (1349-1569 рр.) : монографія / І.Й. Бойко. - Львів : Видав. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2009. - 628 с.

3. Єрмолаєв В. Нове фундаментальне історико-правове дослідження / В. Єрмолаєв, В. Рум'янцев // Право України. - 2009. - № 10. - С. 276-279.

4. Крестовська Н. М. Нове монографічне дослідження з історії держави і права України / Н. М. Крестовська // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / редкол. : С. В. Ківалов (голов. ред.) та ін. ; відп. за вип. Ю. М. Оборо- тов. - 2009. - Вип. 49. - С.515-516.

5. Пацурківський П.С. Актуальне дослідження з історії держави і права України / П. С. Пацурківський, С. Б. Карвацька // Наук. вісник Чернівецького нац. ун-ту : зб. наук. праць. - Вип.522 : Правознавство. - Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2009. - С.122-124.

6. Іванова А. Ю. Галичина під владою Польського Королівства: спроба юридичного аналізу. Рецензія підготовлена за наслідками колективного обговорення монографії, яке відбулося за участю автора у відділі історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України / А. Ю. Іванова // Правова держава. - 2010. - Вип.21. - С.615-617.

7. Головко О. М. Нове дослідження державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства / О. М. Головко // Вісн. Харків. нац. ун-ту внутрішніх справ. - 2010. - Вип.4 (51). - С.428-430.

8. Бойко І. Й. Джерела та характерні риси права в Галичині у складі Польського Королівства (1387-1569 рр.) : монографія / І. Й. Бойко. - Львів : Видавн. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2010. - 344 с.

9. Бойко І. Застосування Судебника М. Гоша на західноукраїнських землях / І.Бойко // Право України. - 2001. - № 12. - С.140-141.

10. Бойко І. Й. Правове становище вірменської громади міста Львова (XIV-XVIII ст.) / І. Й. Бойко // Держава і право : зб. наук. праць : юрид. і політ. науки. - 2002. - Вип.17.- С.32-36.

11. Бойко І. Застосування вірменського права на території України (XIV-XVIII ст.) / Ігор Бойко // Вісн. Львів. ін-ту внутрішніх справ. - 2002. - № 1. - С.4-11.

12. Бойко І. Й. Надання судового самоврядування вірменській громаді м.Львова (XIV-XVIII ст.) / І. Й. Бойко // Вісн. Академії правових наук України. - 2002. - № 3 (30). - С.72-80.

13. Бойко І. Й. Історико-правові джерела про застосування Судебника М.Гоша на території України / І. Й. Бойко // Держава і право : зб. наук. праць : юрид. і політ. науки. - 2002. - Вип.15.- С.54-57.

14. Бойко І.Й. Наукові джерела про правове становище вірменських громад в Україні (XIV-XVIII ст.) / І. Й. Бойко // Вісн. Львів. ун-у. Сер. Юрид. - 2005. - Вип. 40. - С.90-97.

15. Бойко І. Надання судового самоврядування вірменським поселенням Прикарпаття (XIV-XVIII ст.) / Ігор Бойко // Підприємство, господарство і право : науково-прак. господарсько-правовий журнал. - 2003. - № 3. - С.84-86.

16. Бойко І. Державний лад і право у Галичині в складі Середньовічної Польщі (1349-1569 рр.) / І. Бойко // Право України. - 2005. - № 11. - С. 112-114.

17. Бойко І. Джерела права Галицько-Волинської держави (1199-1349) / І. Бойко // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. юрид. - 2006. - Вип.42. - С.59-65.

18. Бойко І. Організація судів у Галичині в складі Польщі (1349-1569 рр.) / І. Бойко // Вісн. Львів. ун-ту. Сер.юрид. - 2006. - Вип. 43. - С.35-42.

19. Бойко І. Й. Деякі аспекти зміни правового статусу галицької шляхти в контексті боротьби за політичні права у Польському королівства (1349- 1569 рр.) / І. Й. Бойко // Наук. вісн. Чернівецьк. ун-ту : зб. наук. праць. - Вип. 365 : Правознавство. - 2006. - С.35-38.

20. Бойко І. Регулювання кримінально-правових відносин у Галичині в складі Польського королівства (1349-1569 рр.) / І.Бойко // Право України. - 2007. - № 11. - С.144-148.

21. Бойко І. Розвиток європейських традицій місцевого самоврядування у Галичині XIV-XV ст. / І. Бойко // Право України. - 2007. - № 5. - С.145-147.

22. Бойко І. Й. Розвиток зобов'язального права у Галичини в складі Польського королівства (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко // Держава і право : зб. наук. праць : юрид. і політ. науки. - 2007. - Спецвипуск. - С.311-317.

23. Бойко І. Органи державного управління Галичиною в складі Польського королівства (1349-1569 рр.) / І. Бойко // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. юрид. - 2007. - Вип.44. - С.59-67.

24. Бойко І. Й. Правове забезпечення організації та функціонування вищих органів влади і управління Польського королівства (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко // Часопис Київ. ун-ту права : укр. науково-теорет. часопис. - 2007. - № 4. - С.19-24.

25. Бойко І. Й. Деякі аспекти розвитку самоврядування у сільських громадах Галичини в складі Польського королівства (1349-1569 рр.) / І.Й. Бойко // Уч. зап. Таврического нац. ун-та им. В.И.Вернадского. - Сер. “Юрид. науки". -2007. - Т.20 (59). - № 1. - С.45-49.

26. Бойко І. Й. Правове регулювання шлюбно-сімейних відносин у Галичині в складі Польського королівства (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко // Уч. зап. Таврического нац. ун-та им. В.И.Вернадского. - Сер. “Юрид. науки". - 2007. - Т.20 (59). - № 2. - С.28-33.

27. Бойко І. Й. Соціально-правовий статус міського населення Галичини у складі Польського королівства (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко // Держава і право : зб. наук. праць : юрид. і політ. науки. - 2007. - Вип.38. - С.172-177.

28. Бойко І. Й. Правові основи формування апарату управління Галичиною у складі Польського королівства (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко // Наук. вісн. Львів. держ. ун-ту внутрішніх справ : зб. наук. праць. - Сер. юрид. / гол. ред. В.Л.Ортинський. - 2007. - Вип.3. - С.87-97.

29. Бойко І. Й. Правове регулювання спадкування у Галичині в складі Польського королівства (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко // Підприємництво, господарство і право. - 2008 (151). - № 7. - С.87-90.

30. Бойко І. Й. Наукові джерела про правовий статус Галичини в складі Польського королівства (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко // Уч. зап. Таврического нац. ун-та им. В.И.Вернадского. - Сер. “Юрид. науки". - 2008. - Т.21 (60). - № 1. - С.8-16.

31. Бойко І. Покарання у кримінальному праві Польського королівства та їхнє застосування у Галичині (1349-1569 рр.) / І. Бойко // Вісник Львів. ун-ту. Серія юридична. - 2008. - Вип.47. - С.24-29.

32. Бойко І. Й. Застосування маґдебурзького права у Галичині в складі Польського королівства (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко // Учен. зап. Таврического нац. ун-та им. В.И.Вернадского. - Сер. “Юрид. науки". - 2008. - Т.21 (60). - № 2. - С.11-19.

33. Бойко І. Й. Органи міського самоврядування у Галичині в складі Польського королівства (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко // Держава і право : зб. наук. праць : юрид. і політ. науки. - 2009. - Вип.43. - С.159-163.

34. Бойко І. Й. Генезис та еволюція джерел права у Галичині (1349-1434 рр.) / І. Й. Бойко // Часопис Київ. ун-ту права : укр. науково-теорет. часопис. - 2009. - № 1. - С.20-25.

35. Бойко І. Правове регулювання відносин у Галичині у складі Польського королівства (1349-1569 рр.) / І. Бойко // Право України. - 2009. - № 5. - С.169-176.

36. Бойко І. Формування та функціонування інституту права власності у Галичині в складі Польського королівства (1349-1569 рр.) / І. Бойко // Вісн. Львів. ун-ту. - Сер. юрид. - Львів, 2009. - Вип.48. - С.32-38.

37. Бойко І. Й. Польське право як важливе джерело Статутів Великого князівства Литовського (1529-1588 рр.) / І. Й. Бойко // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. - 2009. - Вип.49. - С.32-39.

38. Бойко І. Й. Особливості соціально-правового статусу селянства Галичини (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. - 2009. - Вип.48. - С.133-137.

39. Бойко І. Спірні питання щодо правового статусу Руського королівства у складі Польщі (1349-1434 рр.) / І. Бойко // Вісник Академії правових наук України. - 2009. - № 3(58). - С.105-114.

40. Бойко І. Правові засади організації судової влади Польського Королівства та її поширення у Руському воєводстві (1434-1569 рр.) / І. Бойко // Вісн. Львів. ун-ту. - Сер. юрид. - 2010. - Вип.50. - С.39-49.

41. Бойко І. Особливості формування джерел права у Галичині у складі Польського Королівства (1349-1569 рр.) / І. Бойко. - Право України. - 2010. - № 5. - С. 215-223.

42. Бойко І. Методологічні аспекти дослідження історії державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства (1387-1569 рр.) / І. Бойко // Вісн. Львів. ун-ту. - Сер. юрид. - 2011. - Вип.52. - С.48-55.

43. Бойко І. Виникнення вірменських поселень у Галичині та їх правовий статус (XIV-XVIII ст.) / І. Бойко // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : матеріали VIII регіональної науково-практ. конфер., (Львів, 13-14 лют. 2002 р.). - Львів, 2002. - С.60-61.

44. Бойко І. Й. До питання про правові основи виникнення єврейських поселень в період Галицько-Волинського князівства / І. Й. Бойко / Матеріали IV звітної науково-практ. конф. професорсько-викладацького та курсантського (студентського) складу Крим. юрид. ін-ту Нац. ун-ту внутрішніх справ : у 2 ч. (Сімферополь, 31 трав. 2002 р.). - Сімферополь, 2002. - С.155-157.

45. Бойко І. Правові форми діяльності вірменського суду м.Львова (XIV- XVIII ст.) / І. Бойко // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : матеріали ІХ регіональної науково-практ. конф., (Львів, 13-14 лют. 2003 р.). - Львів, 2003. - С.63-64.

46. Бойко І. Правовий статус вірменських поселень у Галичині (XVI-XVIII ст.) / І. Бойко // Проблеми державотворення і захисту прав людини в України : матеріали Х регіональної науково-практ. конф., (Львів, 5-6 лют. 2004 р.). - Львів, 2004. - С.79-80.

47. Бойко І. Правовий статус вірменських громад у Київській Русі та Галицько-Волинському князівстві (порівняльний аналіз) / І. Бойко // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : матеріали ХІ регіональної науково-практ. конф., (Львів, 3-4 лют. 2005 р.). - Львів, 2005. - С.71-72.

48. Бойко І. Й. Історико-правові аспекти приєднання Галичини до складу середньовічної Польщі у XIV ст. / І. Й. Бойко // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : матеріали ХІІ регіональної науково-практ. конф., (Львів, 9-10 лют. 2006 р.). - Львів, 2006. - С.73-75.

49. Бойко І. Застосування польського права у Руському воєводстві (1434- 1569 рр.) / І. Бойко // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : матеріали ХІІІ регіональної науково-практичної конференції, (Львів, 8-9 лют. 2007 р.). - Львів, 2007. - С.91-93.

50. Бойко І. Й. Галицькі землі - споконвічна українська територія: історико-правове обґрунтування / І.Й. Бойко // Актуальні проблеми юридичної науки : зб. тез Міжн. наукової конф. “Шості осінні юридичні читання", (м. Хмельницький, 26-27 жовт, 2007 р.). - Хмельницький, 2007. - Ч.1. - С.24-27.

51. Бойко І. Й. Соціально-політичні передумови і правові наслідки приєднання Галичини до складу Польського королівства (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : матеріали XIV регіональної науково-практ. Конф., (Львів, 6 лют. 2008 р.). - Львів, 2008. - С.46-49.

52. Бойко І. Й. Деякі аспекти рецепції римського права Польським королівством та його застосування у Галичині (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко // Міжнародна науково-практ. конф. “Право та економіка: генезис, сучасний стан та перспективи розвитку", (Одеса, 30 травня 2008 р.). - Одеса : Астропринт, 2008. - С.42-48.

53. Бойко І. Й. Деякі аспекти формування соціально-правового статусу селянства Галичини у складі Польського королівства (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко // Правова система суспільства: сучасні проблеми та перспективи розвитку : матеріали IV Всеукр. науково-практ. конф., (Кіровоград, 18 квіт. 2008 р.) / відп. ред. О.М.Барко. - Кіровоград : Вид-во КіРоЛ “Україна", 2008. - С.20-25.

54. Бойко І. Й. Застосування кримінального права Польського королівства у Галичині (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко // Проблеми протидії злочинності: історико-правовий аспект : матеріали XVIII Міжнар. історико-правової конф., (с. Стерегуще, 13-17 верес. 2007 р.). - Сімферополь, 2008. - С.79-85.

55. Бойко І. Й. Організація і діяльність міського судочинства у Галичині в складі Польського королівства (1349-1569 рр.) / І. Й. Бойко // Правова держава: історія, сучасність і перспективи формування в Україні : матеріали Всеукр. науково-практ. конф., (Запоріжжя, 30 трав. 2008 року) : у 2 т. - Запоріжжя: Юрид. Ін-т ДДУВС, 2008. - Ч.1. - С.11-14.