Синергетичні концепції та моделі оптимізації системи державного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут законодавства Верховної Ради України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

25.00.01 - Теорія та історія державного управління

Синергетичні концепції та моделі оптимізації системи державного управління

Черленяк Іван Іванович

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі моніторингу ефективності законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, Заслужений юрист України НИЖНИК Ніна Романівна, Інститут законодавства Верховної Ради України, завідувач відділу моніторингу ефективності законодавства

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор КОМАР Юрій Миколайович, Донецький державний університет управління, професор кафедри менеджменту у невиробничій сфері

доктор наук з державного управління, доцент ПАШКО Людмила Андріївна, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри парламентаризму та політичного менеджменту

доктор наук з державного управління, доцент ТИМЦУНИК Василь Іванович, Київський національний торговельно-економічний університет, професор кафедри менеджменту

Захист відбудеться “19” квітня 2011 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.03 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розісланий “17” березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Муза

1. Загальна характеристика роботи

державний управління самоорганізація синергетика

Актуальність теми. Зростання складності технологічної основи економічного відтворення країни, суперечлива за цивілізаційним смислом глобалізація, нерівномірний світовий економічний розвиток, пришвидшені соціальні зміни створюють якісно нові умови для здійснення державної влади та управління в країнах соціально-економічного транзиту. Формування адекватної відповіді країни на виклики нового цивілізаційного етапу потребує оптимізації соціально-економічної організації країни та системи державного управління. Сьогодні економічні, політичні та соціальні умови, в яких потрібно здійснювати державне управління, вже з необхідністю тісно пов'язані з конструктивними або деструктивними обставинами процесів самоорганізації суб'єктів економічного, суспільного та політичного життя. Самоорганізація ж згаданих суб'єктів, у свою чергу, відбувається як на загальному "фоні" цивілізаційних змін, так і за рахунок ресурсів стрімкого світового технологічного та соціально-економічного розвитку, що формує нову якість складності цивілізації і, відповідно, управління. Це зумовлює актуальність теоретико-методологічних досліджень наукової проблеми оптимізації системи державної влади і управління в умовах інтенсивної самоорганізації у соціально-політичному та соціально-економічному середовищах країни.

Для розв'язання проблем складності державного розвитку актуальними сьогодні є дослідження спроможності системи державного управління виробляти зразки ефективних рішень та дій з урахуванням зміни конструктивних можливостей, що відбуваються у процесах самоорганізації. На сучасному етапі шляхи вирішення проблеми самоорганізації соціуму, що виникає як відповідь на виклики цивілізаційного розвитку, повинні бути безпосередньо пов'язані із завданням оптимізації системи державного управління. А шляхи вирішення цього завдання мають бути обґрунтовані застосуванням методів теорії складності та теорії самоорганізації, адже на основі оцінювання досвіду розвинутих країн сьогодні вже і для широкого загалу, і для еліт транзитних країн стало зрозумілим, що однією із найвагоміших складових успішного суспільно-економічного розвитку є фактор соціальної та соціально-економічної самоорганізації. Це свідчить про те, що залучення до розв'язання назрілих проблем удосконалення державного управління інноваційних методів дослідження та проектування зміни якості соціальної і державно-управлінської систем, розроблених на основі теорії самоорганізації, сьогодні постало як нове важливе теоретико-методологічне та технологічне завдання.

Проблема оптимізації системи державного управління є комплексною. Вона прямо або опосередковано охоплює зміст механізмів і методів державного управління, державної служби, кадрової політики, законопроектування, стратегічного управління, вибору державної політики. Вагомий внесок у дослідження проблем удосконалення загальних і спеціальних механізмів та методів державного управління зробили такі відомі вчені: В.Авер'янов, Г.Атаманчук, В.Бакуменко, В.Бодров, В.Борденюк, Р.Войтович, В.Голубь, М.Гаман, Н.Гончарук, Ю.Кальниш, В.Куйбіда, М.Корецький, О.Копиленко, Ю.Комар, Т.Мотренко С.Мосов, Н.Нижник, В.Олуйко, С.Серьогін, А.Пойченко, Л.Пашко, І.Розпутенко, В.Тимцуник, В.Цвєтков, М.Чечетов, В.Черняк, В.Шаповал, Л.Юзьков. Питання теорії та практики стратегічного управління досліджувалися, зокрема, в роботах О.Белова, М.Білинської, О.Власюка, В.Горбуліна, Я.Жаліло, О.Литвиненко, П.Почепцова. С.Соколенко.

Проблема оптимізації систем пов'язана з проблемою "підвищення складності". Дослідження складності як загального феномену природи, як організаційного та цивілізаційного феномену проведено у роботах Р.Будона, Д.Белла, С.Грінченко, Г.Гакена, У.Ешбі, Дж.Кліра, М.Месаровича, М.Моісеєва, І.Пригожина, Е.Тофлера, Б.Юдіна. Питання складності взаємодії політичної системи та системи влади розглянуті, зокрема, у працях Н.Лумана, Д.Норта, М.Михальченка, Г.Саймона, Ф.Рудича. Аспекти складності суспільних трансформацій вивчалися у дослідженнях А.Гідденса, С.Гантінгтона, В.Крисаченка, Г.Парсонса, М.Розумного, М.Степико, Г.Терборна, В.Цапфа.

Проблеми оптимізації систем управління та виробництва розглядалися в роботах відомих фахівців менеджменту, зокрема І.Ансофа, Р.Акофа, Ч.Бернарда, П.Друкера, А.Кампбела, М.Мескона, М.Портера, А.Файоля, Ч.Хенді, Е.Шейна, П.Чакленда. Удосконалення структурно-функціонального змісту та ресурсно-компетенційного забезпечення оптимального розвитку організації в рамках «теорії фірми» досліджувалися, зокрема, в роботах О.Вілямсона, Д.Колліса, К.Прахалада, Дж.Хамела.

Синергетика як фундаментальний розділ науки про самоорганізацію сформована, насамперед, працями вчених наукових шкіл Г.Гакена та І.Пригожина. У сфері дослідження процесів соціальної динаміки синергетику збагатили фундаментальні піонерні роботи В.Вайдліха. Великий внесок у розвиток синергетики як міждисциплінарного світоглядного підходу зробили російські дослідники, зокрема В.Василькова, С.Курдюмов, Е.Князева, С.Капіца, Г.Малинецький. У контексті соціології та політології синергетика збагачена доробком вітчизняних науковців, таких як Л.Бевзенко, Л.Горбунова, І.Добронравова, М.Ожеван.

Наукові розробки всіх указаних вище вчених автором було творчо переосмислено та використано при розробці теми дослідження.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню процесів оптимізації системи державного управління в умовах активної дії факторів соціальної самоорганізації. Одним із ефективних підходів до загальних проблем описання складності, характеристики феноменів самоорганізації вважається синергетика, що сформувалася як міждисциплінарний науковий підхід, який розробляє методи дослідження поведінки відкритих систем та складної поведінки їх компонент. Науку "синергетика" її фундатори та розробники (Г.Гакен, І.Пригожин, Г.Малинецький, С.Курдюмов та ін.) пропонують розглядати як певну об'єднавчу платформу для методів пізнання складності та самоорганізації в системах довільної природи. Вони стверджують, що синергетика створює нове підґрунтя для розробки методів пізнання, прогнозування тих елементів та компонент систем, які є найбільш важливими для проектування складності. Підставою для такого висновку є те, що ідеологія синергетичного підходу дозволяє більш повно як системна ідеологія враховувати характеристику "відкритість системи".

Разом з тим системний аналіз сучасної наукової літератури з державного управління свідчить про те, що в науковому плані проблема формування та деградації зв'язків процесів оптимізації державного управління та процесів соціальної самоорганізації на сьогодні залишається малодослідженою. Теоретико-методологічні проблеми оптимізації державного управління в умовах інтенсивної соціальної самоорганізації розглядаються лише епізодично, без застосування системного, комплексного підходу, науково обґрунтованих висновків, пропозицій і рекомендацій. З огляду на це вибір теми дослідження визначається об'єктивною потребою в розробці сучасних методів та моделей оптимізації, реформування, модернізації системи державного управління, дієвих в умовах активної дії факторів соціальної самоорганізації та факторів впливу динамічних викликів конкурентного середовища країни соціально-економічного транзиту.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теоретичні засади оптимізації системи державного управління досліджувались у рамках науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України за темою "Організація моніторингу ефективності законодавства та прогнозування наслідків його застосування" (ДР № 0104U006941), в розрізі якої автор здійснював розробку концепцій сумісної оптимізації моделі державного управління та владно-політичної моделі.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концепцій і моделей оптимізації системи державного управління, дієвих в умовах інтенсивної соціально-політичної та соціально-економічної самоорганізації суспільного середовища країни.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання:

- проаналізувати науково-літературні джерела крізь призму проблеми оптимізації системи державного та соціального управління, а також змістове наповнення міждисциплінарних наукових розробок з питань соціальної самоорганізації, дослідити застосовність методів синергетики та системології до питань оптимізації державного управління;

- розробити евристичний синергетико-системологічний підхід щодо описання та проектування складних організаційних систем, здійснити класифікацію типів складності, уточнити зміст поняття "самоорганізація" в середовищах соціально-економічної, соціально-політичної природи, дослідити роль феномену "організована складність" для розвитку державного управління;

- уточнити та розвинути понятійно-категоріальний апарат науки "Державне управління" шляхом смислової адаптації змісту понять і категорій теорії самоорганізації, здійснити аналіз фундаментальних понять державного управління: "держава", "країна", "суспільство" в контексті проблеми самоорганізації;

- розробити на базі синергетико-системологічного підходу інноваційну синергетико-рефлексивну модель (СРМ) державного та соціального управління, яка діє в умовах самоорганізації, проаналізувати її креативний зміст крізь призму проблеми соціально-політичної та економічної модернізації країни;

- удосконалити методологію державного управління шляхом уточнення понять "інструменти", "засоби", "методи", "механізми", "технологія", "алгоритми" державного управління, розробити концепцію класифікації функціональних алгоритмів синергетичного стратегічного управління;

- розробити методологію оцінювання і формування локальних та інтегральних оптимальних станів складних організаційних систем в умовах самоорганізації, загальну теоретичну схему оптимізації складних організаційних систем, створити методи, інструменти та моделі їх оптимізації;

- сформувати концепцію системної оптимізації державної влади та державного управління;

- розробити модель оптимізації системи державного управління та державної влади, дієву в умовах самоорганізації;

- запропонувати концептуальну схему процесу модернізації транзитної держави, актуальну в умовах дії процесів самоорганізації економічного, політичного та соціального середовищ країни.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у процесі оптимізації системи державного управління.

Предмет дослідження - синергетичні концепції і моделі оптимізації системи державного управління.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що конструктивно-смислове сполучення концептів синергетики з концептами системології та з категоріями і концептами теорії державного управління дає змогу створювати результативні методи описання процесів соціальної самоорганізації та процесів оптимізації системи державного управління.

Методи дослідження. У роботі використані:

- загальнонаукові методи: логіка, аналіз, синтез, класифікація, ідентифікація, абстрагування, індукція, дедукція, діалектичний метод;

- спеціальні методи: системний, структурний, функціональний, компаративний, ситуаційний, сценарний аналіз, системологія, декомпозиція, моделювання, методи кібернетики, аксіологічний, інституційний, метод системних тріад Р.Баранцева, системної оптимізації В.Глушкова, еволюційних рядів.

Загальні методологічні підходи та спеціальні методи використовувалися в комплексі, у певних логічно обґрунтованих послідовностях та комбінаціях, залежно від характеру кожного із визначених планом дослідження завдань.

Так, системологія застосовувалась для ідентифікації системного змісту досліджуваної проблеми, класифікації їх складових, класифікації та ідентифікації змісту потенційно придатних розділів окремих наук для формування нового міждисциплінарного підходу до вирішення досліджуваної проблеми вдосконалення структури, функцій, процесів державного управління в умовах активної дії факторів соціальної самоорганізації.

Діалектичний метод використовувався при детермінуванні рушійних сил досліджуваних процесів, формулюванні структури змісту гіпотези, виокремленні проблемного поля та оцінюванні результатів дослідження.

Кібернетичні методи застосовувались для встановлення прямих та зворотних управлінських зв'язків у досліджуваних організаційних системах.

Системний аналіз, системологія, метод системних тріад Р.Баранцева, методи синергетики, метод синтезу та метод моделювання використані при розробці синергетико-системологічного підходу та синергетико-рефлексивної моделі державного та соціального управління.

Методи декомпозиції, структурного, функціонального та системного аналізу використовувалися при дослідженні змісту понять "інструменти", "засоби", "методи", "механізми"", "технологія" державного управління. Методи еволюційних рядів, аксіології, компаративного та системного аналізу - у процесі розробки змістового наповнення понять "еволюційна ефективність системи державного управління", "владно-політична модель", "модель державного управління".

Аксіологічний метод застосований для створення систем оцінювання рівня оптимальності державного управління у форматі цінностей та вартостей процесів соціального прогресу. Інституційний - для виявлення стійких форм взаємодії та інструментів впливу системи державного управління на процеси суспільного розвитку.

Структурний, функціональний, системний, порівняльний аналіз, декомпозиція, синтез, класифікація, методи системної оптимізації В.Глушкова, моделювання та проектування використані під час дослідження умов оптимальності процесів в організаційних системах та розробки операційно-функціонального, функціонально-діяльнісного представлення абстрактного змісту організації, у процесі створення загальної теоретичної схеми технології оптимізації складних організаційних системи, розробки концепцій та моделей оптимізації системи державного управління.

Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що дисертаційна робота є першим комплексним дослідженням, в якому автором розроблені положення та отримані нові обґрунтовані результати, що в сукупності розв'язують важливу наукову проблему створення концепцій і моделей оптимізації державного управління в умовах дії інтенсивних процесів соціальної самоорганізації та зміни характеристик структурної, функціональної, динамічної та алгоритмічної складності держави, влади і суспільства.

У результаті проведених наукових досліджень у дисертації

вперше:

- сформульовано таку групу смислових проекцій поняття "самоорганізація", яка придатна для створення логічних схем розв'язування завдань оптимізації системи державного управління;

- розроблено синергетико-системологічний підхід (ССП) дослідження, описання та проектування складних систем, що включає можливість вивчення та врахування "складності самоорганізації";

- на базі методів та ідей ССП здійснено розробку схем, алгоритмів та моделей дослідження проблем еволюції якості та функціональних характеристик державної влади і державного управління;

- розроблено синергетико-рефлексивну модель державного та соціального управління, на базі СРМ запропоновано концепцію контурів "передачі підстав для самоорганізації" між організаційними системами різних рівнів цивілізаційного розвитку, розглянуто альтернативи конструктивної та деструктивної самоорганізації соціально-економічного середовища країни в контексті проблеми вибору органічної та наздоганяльної модернізації;

- розроблено концепцію функціонально-привідних та функціонально-непривідних алгоритмів стратегічного управління, досліджено синергетичні особливості стратегічного управління в державному вимірі;

- здійснено комплексний аналіз складності еволюційних якостей та характеристик організаційних систем, сформульовано постановку завдання створення технології сумісної оптимізації систем управління та систем суспільного відтворення;

- створено методи, інструменти та моделі оптимізації складних організаційних систем класифікаційного рівня "держава", "країна", "суспільство", актуальні для описання та проектування обставин різних функціонально-цільових ситуацій розвитку цих систем;

- створено концепцію системної оптимізації моделей державної влади та державного управління;

- сформульовано ключові ідеї, концепти та теоретичні схеми, актуальні для побудови результативних альтернатив технології оптимізації моделей державної влади та управління в сучасних умовах складності цивілізаційного розвитку;

удосконалено методологію державного управління шляхом уточнення змісту понять та категорій:

- держава, країна, суспільство;

- система державного управління;

- ефективність системи державного управління;

- загальний механізм державного управління;

- спеціальний механізм державного управління;

- профільний механізм державного управління;

дістали подальшого розвитку методологія та понятійно-категоріальний апарат науки "Державне управління":

а) шляхом розробки нового змістового наповнення категорій та понять:

- технологія державного управління;

- оптимальність системи державного управління;

- еволюційна ефективність системи державного управління;

- функціональність та синергетичність організаційних систем;

- чинна владно-політична модель;

- інститут політичної відповідальності в державному управлінні;

б) шляхом розробки методів:

- оптимізації складних організаційних систем;

- проектування інструментів та механізмів оптимізації системи державного управління;

- аналізу горизонту прогнозу стратегічного управління.

Практичне значення одержаних результатів полягає у:

- розробленні складових сучасної методичної та аналітичної бази, необхідної керівникам органів державної влади та управління для результативного вибору, формування і формулювання системних завдань та цілей розвитку державного управління;

- створенні інструментів та засобів оцінювання якості складових державно-управлінської системи, формулюванні методів і програм оптимізації окремих сегментів державного управління, методів і програм оптимізації системи державного управління в цілому;

- формуванні складових методологічної бази аналітичного супроводу розробки механізмів ефективної взаємодії та координації інститутів державного та соціального управління процесом модернізації транзитної країни;

- створенні компонент сучасної методології аналізу складності проблемних ситуацій державотворення, процесу соціально-економічних змін, проблемних питань модернізації держави та країни;

- формуванні компонент сучасного набору аналітичних інструментів та методів розробки альтернатив державної політики і стратегічного управління розвитком держави та суспільства.

Теоретичні розробки та аналітичні напрацювання дисертаційного дослідження, зокрема, використані:

1) при науково-аналітичному забезпеченні діяльності Президента України (довідка, видана Національним інститутом стратегічних досліджень № 293/504 від 27.09.2006 р.);

2) в матеріалах експертної доповіді - додатку до щорічного послання Президента України Верховній Раді «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2006 році» (довідка, видана Національним інститутом стратегічних досліджень № 293/253 від 04.03.2011 р.);

3) в матеріалах експертної доповіді - додатку до щорічного послання Президента України Верховній Раді: «Україна в 2007 році: внутрішнє та зовнішнє становище та перспективи розвитку» (довідка, видана Національним інститутом стратегічних досліджень № 293/255 від 09.03.2011 р.);

4) довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження, видана Закарпатським обласним центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій № 56/01-09 від 22.09.2010 р.;

5) довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження, видана Закарпатським державним університетом № 1120/01-19 від 02.12.2010 р.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою автора. У дисертації не використовувалися ідеї або розробки інших науковців, у співавторстві з якими були підготовлені окремі публікації. Сформульовані в дисертації висновки та рекомендації відповідають її змісту й випливають з основних результатів.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорена на засіданні відділу моніторингу ефективності законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Основні теоретичні та практичні положення й результати дослідження оприлюднені автором на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах, зокрема: "Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні" (Київ, 2001), "Ефективність державного управління в контексті формування громадянського суспільства" (Львів, 2002), "Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління" (Київ, 2004), "Регіональна політика ЄС після його розширення" (Ужгород, 2004), "Стратегии динамического развития России: единство самоорганизации и управления" (Москва, 2004), "Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення" (Київ, 2005), "Політичні партії України за рік до парламентських виборів: регіональний вимір" (Ужгород, 2005), "Шляхи і можливості консолідації українського суспільства" (Ужгород, 2006), "Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні" (Київ, 2006).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 66 наукових праць. Основні положення дисертації викладено в одній монографії, 43 статтях у наукових фахових виданнях, а також у 22 інших публікаціях у наукових журналах та збірниках, у тому числі 9 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та п'яти додатків. Загальний обсяг дисертації становить 446 сторінок, у тому числі 406 сторінок основного тексту. Список використаних джерел містить 312 найменувань.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету й завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, охарактеризовано ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення та особистий внесок здобувача, наведено дані щодо апробації результатів дослідження й публікації, описано зміст, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі "Аналіз міждисциплінарних підходів до описання складності та самоорганізації в контексті проблеми вдосконалення державного та соціального управління" аналізується розвиток базових концепцій та підходів до державного управління. Проведено аналіз науково-літературних джерел, в яких самоорганізація та управління досліджуються із застосуванням інструментів кібернетики, філософії, природничих, гуманітарних наук та синергетики. Досліджено характеристики феномену "складність" крізь призму таких смислових проекцій проблеми розвитку державного управління: теоретико-філософської, управлінсько-методологічної та технологічної.

Обґрунтовано, що саме та обставина, що державне управління має своїм завданням створення передумов розвитку соціуму та економіки як певної форми збільшення складності можливостей та ресурсів країни, зумовлює актуальність глибшого дослідження як категорії "складність", так і джерел, причин, умов формування складності як загального феномену розвитку.

Проведено оцінку внеску процесів, ефектів та чинників самоорганізації у формування феномену складності соціальних систем з позиції кібернетики, синергетики, теорії управління. Впроваджено класифікацію типів складності у фокусі завдань державного управління, зокрема на: структурну, функціональну, динамічну, алгоритмічну, природну, організовану. Проаналізовано смислові зв'язки феноменів "складність" та "самоорганізація". Показано, що організована складність - це новий рівень відображення алгоритмічної складності в житті соціуму. У смисловому представленні, в якому організацію розуміють як встановлений порядок, а самоорганізацію - як новий, раніше не відомий порядок, організована складність - це приклад сполучення феномену організації та феномену самоорганізації на певній цивілізаційно-алгоритмічній базі. Розглянуто зв'язки якостей складності та самоорганізації систем, вивчено властивості їх структурно-функціональних середовищ (просторів) у фокусі проблеми вдосконалення системи державного управління. Обґрунтовано, що сучасну систему державного управління необхідно розглядати як іманентно складну систему, що розвивається одночасно в кількох функціонально-процесних просторах діяльності та відтворення суб'єктів економіки, політики, суспільства, культури, техніки, технології та науки.

Проаналізовано головні атрибути феномену "самоорганізація". Запропоновано евристичну ідентифікацію феноменів самоорганізації крізь призму складності процесу, структури, функції, відношення та взаємодії. Показано, що динаміка державного управління з урахуванням ефектів самоорганізації конструктивно описується на основі таких тверджень:

а) самоорганізація - це режим розвитку системи, за якого русло розвитку визначається топологією внутрішньосистемної сфери: умовами сусідства, ієрархії, локалізації функціональних областей елементів та частин системи, а якість розвитку визначається субстратом існування середовища. З точки зору "зовнішнього оточення" системи, яка самоорганізується, самоорганізація - це відображення інформаційного багатства можливостей комбінування елементів впливу зовнішнього середовища в умовах зміни внутрішнього середовища системи при деякому періодичному режимі взаємодії зовнішнього та внутрішнього середовищ через потоки подій;

б) самоорганізація реалізується як процес взаємодії та конкуренції трьох начал (каналів розвитку): 1) каналу випадкових подій; 2) організаційного каналу, в якому умови попереднього розвитку фактично задають умови наступного розвитку; 3) пошукового каналу, який намагається погодити умови випадкових та закономірних процесів;

в) самоорганізація потребує існування такої групи атрибутів: 1) середовища; 2) субстрату середовища; 3) кібернетичної будови циклу власного часового розвитку; 4) кібернетичного зв'язку макро-, мезо- та мікрорівнів структури; 5) коливного руху, коливання станів зовнішнього та внутрішнього середовищ; 6) стійкості стану емерджентності субстрату середовища самоорганізації; 7) стійкості стану гомеостазу середовища; 8) сприйнятливості середовищем зовнішнього потоку (впливу); 9) стоків та джерел; 10) складності того простору функціонально-структурних можливостей, в якому існує середовище самоорганізації.

Проаналізовано зміст еталонних задач, розв'язаних синергетикою Гакена-Пригожина-Лоренца. Обґрунтовано, що синергетику, сформовану роботами Г.Гакена, І.Пригожина, Е.Лоренца та їхніх учнів, необхідно розглядати як нову класичну наукову платформу, яку можна означити як "синергетику 1-го порядку". На основі зіставлення спектра завдань державного та соціального управління та "еволюційних схем" класичної синергетики доведено, що за допомогою методів синергетики 1-го порядку можливо ефективно розглядати лише "прості" переходи між наперед означеними (додатковими для синергетики засобами) станами еволюційного процесу. Артикульовано, що синергетика 1-го порядку успішно може розглядати та прогнозувати режими самоорганізації, але не еволюцію. У контексті описання соціальної самоорганізації та державного управління мова має іти про конструювання "нової" складності самої синергетики. Пропонується за аналогією "ключів класифікації" кібернетики на кібернетику 1-го та кібернетику 2-го порядку класифікувати синергетику теж на синергетику 1-го порядку та синергетику 2-го порядку.

У другому розділі "Державне управління та самоорганізація: синергетико-системологічний підхід" проведено аналіз наукової літератури таких галузей, як загальна теорія систем, системологія, синергетика, теорія організації, теорія управління в контексті їх результативного застосування до сумісного описання проблем державного управління та соціальної самоорганізації. Досліджено системно-аналітичні наслідки "еталонних завдань синергетики", окреслено зміст синергетики 1-го порядку, межі та ракурси її застосовності.

Доведено, що еволюція соціальних систем забезпечується складністю координації та відношень процесів організації, самоорганізації і управління. Обґрунтовано, що такі види складності, які "забезпечують" еволюцію, не можуть бути "обмежені" рамками поняття "режим самоорганізації". Для описання розвитку систем державного та соціального управління необхідно вийти за межі синергетики 1-го порядку, оскільки мережа соціальних взаємодій та державного управління формується через складність відношення та складність взаємності вкладених систем соціального управління та соціально-економічного відтворення. Соціальне й державне управління існує та відтворюється як динамічно зв'язна мережа вкладених систем з іманентними потенційними якостями самоорганізації. Саме в цьому зв'язку самоорганізація такого еволюційного типу в повному обсязі може бути описана тільки на основі складових синергетики 2-го порядку.

На основі синтезу методів та інструментів системології та синергетики розроблено евристичний синергетико-системологічний підхід, що відповідає змісту сформульованих у дисертаційній роботі наукових завдань з описання механізмів організації, управління та самоорганізації у соціальних системах. Показано, що ефективним інструментом формування логічної бази цього підходу може бути класифікаційне представлення систем Дж. Кліра, яке має таку форму завдання основної системної якості “відношення із зовнішнім середовищем та відношення елементів системи”, як властивість, змінна, параметр, група та база.

Застосовано метод системних тріад Р.Баранцева до описання складності та самоорганізації. В рамках методу системних тріад показано, що "держава -країна - суспільство" в контексті самоорганізації утворюють системну тріаду:

держава - це складність відношеннь та взаємодії групи владних (владно-політичних) інститутів, компетенцій і ресурсів та субстрату відтворення владних інститутів, компетенцій і ресурсів, тобто це система владних відношень станової та соціально-групової ієрархії та система матеріального, ідеологічного, організаційного й інформаційного забезпечення відтворення та самоорганізації влади;

країна - це складність взаємодії та відношень географічних, природних, демографічних, ментальних, етнопсихологічних, історичних, ідеологічних та соціальних ресурсів, компетенцій та діяльнісних практик минулого, сучасного та майбутнього;

суспільство - це складність відношень та взаємодії персон, індивідів, особистостей та соціальних, професійних і майнових груп на основі певних колективних ідеологічних, соціопсихологічних та фінансово-майнових ресурсів, традицій і компетенцій.

Показано, що поняття "самоорганізація", "функціональні цілі", "цілі-аналоги" та "цілі розвитку" є логічно узгодженими компонентами набору концептів синергетико-системологічного підходу. Розкрито зміст таких важливих концептів ССП, як "структурна складність системи", "елементи системи", "природа системи та функція системи", "вкладені системи", "напів-вкладені системи". Показано, що множина кваліфікаційних баз та множина властивостей системи та її підсистем взаємозалежні з позиціями інтересів керівника (спостерігача). Артикулюється, що при визначенні змісту систем соціальної природи методом класифікації є потреба говорити про такі цілі: управління, впливу, дослідження, діяльності в узгодженні відповідно до кожної картини взаємодії. Тобто розглядати природу, рівні, структуру, композицію, функцію, цілі, мету, функціональність системи для кожного випадку конкретно, але в системах координат певної тенденції, певного контексту цілей управління та розвитку.

Акцентовано увагу на тому, що у фокусі логіки синергетико-системологічного підходу процес самоорганізації є детерміновано-імовірнісною (контингентною) послідовністю зміни станів титульного рівня системи, що полягає в такому перерозподілі та розширенні діапазонів зміни властивостей у різних класифікаційних базах рівнів стійкості системи, яка приводить до зміни класифікаційної бази титульного рівня та виникнення завдяки цьому процесу нового рівня стійкості. Розроблено алгоритм синергетико-системологічного аналізу та проектування складних організаційних систем та систем управління.

На смисловій базі ССП створено СРМ соціального та державного управління. Конструкційними семантичними фреймами та концептами СРМ є: 1) примушуючий адаптаційний потік зовнішніх випадкових подій; 2) контингентно-адаптивний потік подій; 3) власне інформаційне поле соціосистеми (соціоструктури); 4) мультиплікативність суспільно активних ролей індивіда; 5) суспільне середовище; 6) субстрат середовища; 7) структурно- функціональний каркас суспільного середовища; 8) взаємодія масштабів; 9) рефлексивна взаємодія підсистем, компонент та елементів системи; 10) контур подій та етапів самоорганізації; 11) оболонка самоорганізації; 12) оболонка відтворення; 13) контур "передачі підстав" для самоорганізації.

Упроваджено управлінські категорії - функціональність, синергізм та синергетичність організаційних систем. Розглянуто складність відношення соціального та державного управління на базі категорій функціональність, синергізм та синергетичність організаційних систем.

На основі концептів та образів СРМ показано:

- для соціальної системи самоорганізація - це створення в деякій частині простору цієї системи структурних зв'язків та продуцентів за рахунок взаємодії внутрішніх ресурсів смислової інформації та обробки й переробки зовнішніх потоків на користь внутрішніх її інтересів;

- самоорганізація в соціальній системі - це формування власної послідовності подій на власній елементній базі за рахунок власної складності;

- евристична (або інноваційна) самоорганізація - самоорганізація із розширенням власної інформаційної та ресурсної елементної бази складності. Вона виникає за рахунок обробки та переробки елементів дисипованих зовнішніх потоків як контингентний результат існування складності системи та селективної взаємодії цієї складності з інформативністю зовнішнього потоку.

Запропоновано нову динамічну концепцію розуміння процесу рефлексії у відкритих суспільних системах. Запроваджено синергетико-рефлексивний механізм процесу самоорганізації соціуму, що діє в межах певної макроструктури, конструкція та зміст якої одночасно рефлексивно установлюють базу перебігу процесу в структурах меншого масштабу. У режимі циклічної причинності процес синергетико-рефлексивної самоорганізації відновлює інформаційну (зокрема мотиваційну, ціннісну та соціально психологічну) базу існування та розвитку соціальних структур.

Запропоновано синергетико-кібернетичний механізм поступового зростання складності систем соціальної природи в процесах поетапного "виробництва самоорганізації". На основі дослідження характеристик синергетико-кібернетичного механізму обґрунтовано евристичну концепцію "передачі підстав для самоорганізації" у системах соціальної природи. Сформульовано схему нерівноправного балансу контурів "передачі підстав для самоорганізації" між країнами органічної та наздоганяльної модернізації.

У СРМ проаналізовано феномен самоорганізації як з позиції "особливостей природи" безпосередньо акта самоорганізації, так і з позиції виробництва кінцевого продукту. Доведено, що у призмі завдання виготовлення кінцевого продукту і соціум і економіка є багатокомпонентною структурно складною системою, яка здійснює самоорганізацію мережі зв'язків та умов свого відтворення, а кожний процес самоорганізації складається з певних головних та допоміжних етапів організації і самоорганізації. Упроваджено концепти "контур підтримки етапів самоорганізації" та "контур самоорганізації виробництва кінцевого продукту", які об'єднують всі етапи "виробництва" (точніше відтворення) в ціле на основі віддиференціації продуктів проміжних етапів та передачі далі (на рівень вище) необхідного для розвитку наступного етапу продукту.

Встановлено, що між структурами-акторами (державами, корпораціями, інститутами, установами, підприємствами) можуть скластися відносини:

а) еквівалентного обміну підставами для інвенційної та інноваційної самоорганізації;

б) нееквівалентної передачі підстав для самоорганізації;

в) вилучення підстав для інвенційної та інноваційної самоорганізації.

Режим самоорганізації якого типу (простого відтворення або розширеного відтворення) встановиться зрештою в країні - залежить саме від взаємодії двох указаних механізмів у соціально-економічному середовищі держави та цілей державної політики.

Доведено, що система державної влади та система державного управління країни повинні таким чином коригувати, координувати та формувати розвиток продуктивних структур країни, щоб оболонки, структури, середовища та субстрати інноваційної самоорганізації акторів міжнародного економічного, культурного, політичного, гуманітарного співробітництва були включені в такі контури обміну підставами для самоорганізації відтворення та в такі контури обміну підставами для інвенційної та інноваційної самоорганізації, які забезпечують паритетність, баланс та еквівалентність обміну як підставами для відтворення, так і підставами для інноваційної самоорганізації. Формування умов паритету обміну підстав для самоорганізації далі необхідно пов'язати також із вибором парадигми модернізації країни та із завданням проектування механізмів модернізації.

Показано, що процеси загальносистемної легітимації влади та управління і процеси системного самоусвідомлення нацією своїх інтересів як процес трансформації індивідуальних воль та вибору у колективну волю та вибір відбуваються періодично, але щоразу лавиноподібно, насамперед у синергетико-рефлексивному каналі соціальної самоорганізації. Але поступово "готує" процес цих лавинних змін синергетико-кібернетичний канал.

Наслідки процесів змін, які паралельно відбуваються в обох розглянутих автором каналах, взаємодіють у різних комбінаціях між собою, що формує різні альтернативи кінцевого результату змісту соціальних та державно- управлінських змін. Так, СРМ описує і евристичну лавинну самоорганізацію, і процес поступового зростання "соціальної складності", який у термінології моделі соціальних змін А.Гідденса отримав назву структурація. При цьому на базі представлень СРМ можна описувати більше соціальних та управлінських процесів, ніж на базі моделі А.Гідденса: визначати цілі та окреслювати нові завдання державного та соціального розвитку, що виникають у ході розвитку процесів самоорганізації, досліджувати роль і функції органів державної влади та управління в процесах самоорганізації та організації цивілізаційного розвитку країни.

У третьому розділі "Складність динаміки соціального розвитку та технологія державного управління" проаналізовано ті наукові джерела галузі "державне управління", в яких досліджуються категорії "інструменти", "методи", "механізми" державного управління. Проведено також аналіз міждисциплінарних наукових літературних джерел, в яких вивчається проблема горизонту прогнозу стратегічного управління.

Розглянуто питання координації складності соціального і цивілізаційного розвитку та технології державного управління. Акцентується увага на тому, що в Україні існує невідповідність "складності координації" між владою, управлінням, економікою, наукою та культурою. Доведено, що зростання складності як систем державної влади та державного управління, так і проблем, на які спрямована їх увага - це об'єктивний процес, пов'язаний із наростанням складності соціальних та економічних зв'язків і взаємодій у суспільному та державному житті, що виникають як результат та наслідок цивілізаційного розвитку. Складність завдань державного управління повинна рефлексивно відображатися при формуванні складності державного управління як загального феномену, що реалізується через відповідні конкретні механізми, інструменти, засоби та методи.

Розкрито, що жодне із наявних тлумачень поняття "механізм державного управління" не може охопити повністю всі проекції значень цього терміна в такій єдиній компактно замкненій формі, з якої випливають усі можливі, затребувані практикою комбінації розуміння особливостей змісту терміна "механізм": 1) типи координації достатньо різноманітні; 2) з точки зору теорії груп значення всіх проекцій змісту категорії "механізм державного управління" становлять так звану граничну групу, в якій граничним елементом групи є вся група в цілому. Доведено, що вихід із ситуації полягає в тому, щоб розширити кількість складових семантичного ряду таким чином: засіб - важіль - метод -інструмент - механізм - техніка - технологія. На такому шляху зміст поняття "механізм державного управління" збагачується та конкретизується відповідно до умов та контекстів його застосування. В такому фокусі можна говорити про: "зміст механізму самоорганізації", "самоорганізаційний механізм" або "синергетичний механізм" у процесах державного управління.

Розроблено змістове наповнення таких категорій, як загальний, спеціальний, профільний механізм державного управління, технологія державного управління:

1) загальний механізм державного управління - це сукупність автономно координованих зв'язків між будовою, функціями структур державної влади та будовою, функціями структур суспільства і структур економіки для забезпечення процесу соціально-економічного відтворення та всебічного розвитку країни й держави. Автономна координація забезпечується системою конституційного та адміністративного права, автономністю системи господарювання, традиціями захисту прав людини та громадянина;

2) спеціальні механізми державного управління - групи координованих зв'язків між функціями спеціального державного органу (установи) та функціями структур економіки й суспільства;

3) профільний механізм державного управління - координована правовою системою та умовами суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку пряма і зворотна взаємодія між процесом прийняття профільних державно-управлінських рішень та процесами їх реалізації і оцінювання.

У вузькому розумінні технологія державного управління - це методи розробки технік, інструментів, механізмів управління та засоби, порядок і режим їх застосування щодо об'єктів, які перебувають у компетенції державного управління. У широкому феноменологічному розумінні технологія державного управління - це наука та практика прогнозування шляхів і цілей розвитку держави, країни та їх складових, методи розробки механізмів забезпечення згаданих цілей, засоби та програми узгодження дії всіх механізмів між собою, розробка методів адаптації країни до зміни умов її життєдіяльності.

Акцентується увага на тому, що найважливішою евристичною компонентою змісту категорії "технологія державного управління" є її первинна динамічність. Порівняно з категорією "механізм державного управління", яка має первинною статичну складову - власне самовідтворення органів державного управління на основі складності координації, технологія державного управління має первинною динамічну складову - розробку нових адаптивних методів та механізмів оновлення на основі складності відповідності завдань цілям. У цьому контексті завжди адекватною є постановка завдання про формування, удосконалення, зміну технології державного управління. Саме з точки зору проблеми формування адекватної державно-управлінської технології доцільно розглядати завдання технологічної, соціальної та політичної модернізації країни.

Обґрунтовано, що модернізація повинна існувати не тільки в "трьохчасовому" плані образів "вчора - сьогодні - завтра", а і в трьох організаційних вимірах: 1) як об'єктивна техніко-технологічна та організаційна "багатоволоконна" тенденція; 2) як культурно-цивілізаційна парадигма; 3) як практика державно-управлінських дій, які реалізуються на базі конкретних прикладних діяльнісних моделей та методів, що згруповані в технологію досягнення цілей модернізації.

Доведено, що успіх або неуспіх модернізації системи державного управління та в цілому держави пов'язані з такими групами факторів: 1) якістю суспільства; 2) якістю економічної та політичної влади; 3) характером суспільних змін; 4) якістю (складністю) цілей та мотивацій еліт і загалу; 5) способом структурації (у розумінні Гідденса) активних організаційних систем різного суспільного масштабу, змістом їх засобів, цілей та мотивацій.

На сучасному етапі неможливо створити ефективну систему державного управління та ефективну систему державного адміністрування без наукового прогнозу цілей країни і держави та прогнозної оцінки результатів і наслідків для країни від досягнення цих цілей. Виявлено, що в контексті соціальної модернізації коридор еволюції визначається сукупним розвитком цільових функцій із такими індексами: економічний, технологічний, науковий, політичний, соціальний, культурологічний. Доведено, що адекватний змісту органічної модернізації коридор еволюції державного та суспільного розвитку в умовах організованої складності успішно можна вибирати лише на основі стратегічного планування. Пріоритетним завданням стратегічного плану має бути передбачення досяжності (наявними засобами та засобами, які будуть розроблені) узгодженої за інтересами суспільних груп інтегрованої мети країни в розрізі вказаних цільових функцій.

Розглянуто проблему горизонту прогнозу стратегічного управління розвитком складних відкритих систем. Аналізуються смислові проекції проблеми складності управління: досяжність стратегічних цілей організаційної системи та привідність алгоритмів управління до цілей.

Запропоновано евристичну класифікацію алгоритмів стратегічного управління: 1) ресурсно привідні алгоритми; 2) функціонально привідні алгоритми; 3) функціонально непривідні алгоритми. Визначено, що для відкритої системи привідним є той алгоритм, який в умовах досяжності цілей здатен скомпонувати таку послідовність діяльнісних кроків та створити такий обсяг ресурсів, які приводять до мети. У випадку відкритої системи досяжність - насамперед характеристика енергетично-матеріального ресурсу, а привідність алгоритму - передусім характеристика інформаційного та організаційного ресурсу.

Функціонально-привідними алгоритмами є такі алгоритми управління, що здатні привести керовану ним систему до наперед визначеної мети, до результату, окресленого у "зримих" образах вихідного процесу, вихідного стану. При цьому точність завдання образу-результату повинна відповідати точності завдання вихідного стану. Функціонально-непривідними є такі алгоритми управління, результати яких "неможливо" передбачити за формою або за змістом до їх виконання крок за кроком в режимі реального часу навіть при повністю відповідному посадовим обов'язкам та інструкціям виконанні персоналом організації своїх функцій. Доведено, що синергетичним стратегічним управлінням доцільно вважати таке управління, яке відбувається за рахунок змін у програмі відтворення власної самоорганізації системи, що відкрита до обміну ресурсами із зовнішнім оточенням. Тобто здійснюється за рахунок процесу самоорганізації "нового алгоритму" побудови функціонально- привідних та "переформатування" функціонально-непривідних алгоритмів стратегічного управління. Синергетичне стратегічне управління країною не може реалізуватися як певна локальна спеціальна техніка. Вона може бути створена лише як соціальна технологія, що реалізується на основі консенсусу інтересів суспільства та держави.

У четвертому розділі "Методологія та технологія оптимізації складних організаційних систем" на базі інструментів синергетико-системологічного підходу, ідей і категорій синергетико-рефлексивної моделі та схеми системної оптимізації В.Глушкова розроблено результативну концепцію системної оптимізації складних організаційних систем. Показано, що завдання оптимізації феномену "організація" доцільно розподіляти на такі технологічні рівні: 1) оптимізація конструкції; 2) оптимізація структурної будови; 3) оптимізація функцій організації у цілому та оптимізація функцій структур і підрозділів; 4) оптимізація процесів між організацією та зовнішнім середовищем; 5) оптимізація тріади "операційне представлення - функціональне представлення - діяльнісне представлення"; 6) оптимізація тріади "ресурси - цілі - результати"; 7) оптимізація тріади "організаційні відношення - зусилля - цілі". При цьому необхідно враховувати, що внаслідок оптимізації можуть бути змінені: структура організацій; підрозділи організацій; операції, функції, функціональні області та повноваження персоналу; стани-характеристики організації в цілому, їх окремих підрозділів, персоналу; параметри процесів (розподілу ресурсів, комунікацій, визначення цілей і т.ін.).

Визначено, що в ході вдосконалення процесу-структури "організаційна система" в умовах здатності до самоорганізації процедурі оптимізації повинні підлягати: 1) середовище самоорганізації та атрактори самоорганізаційного процесу; 2) мережа зв'язків між конструкційними компонентами організаційної системи; 3) способи вибору цілей та самі цілі; 4) діяльнісно-акторні мотивації; 5) окремі організації (автономні компоненти організаційної системи) та відношення між ними; 6) способи та інструменти детермінації та прогнозування параметрів майбутніх станів організаційної системи та її навколишнього середовища.

...