Адміністративно-правовий статус режимів особливих адміністративно-територіальних утворень

Дисертант наводить загальні риси заходів управління на території адміністративно-територіальних утворень: 1) способи впливу виконавчого органу (посадової особи) на підпорядкований йому орган та громадян; 2) вираження державного публічного інтересу, керівної ролі держави; 3) засоби досягнення мети; 4) способи організації, прийоми здійснення функцій, що виникають у процесі спільної діяльності, 5) способи реалізації компетенції.

Наголошується на тому, що серед адміністративно-правових заходів, які застосовуються для забезпечення адміністративно-територіальних утворень відповідно до їх профілактичної спрямованості, а саме, з цього, на думку автора, починається процес правоохорони, заходи адміністративного переконання посідають чи не найважливіше місце. Підкреслено, що переконання - це система заходів державного неправового характеру, які проводяться державними та громадськими органами, що виявляється у здійсненні виховних, роз'яснювальних та заохочувальних методів, спрямованих на формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання законів та інших правових актів.

Доведено, що основними формами переконання є: організація державних і громадських заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань (облік, контроль, прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів тощо); виховання (економічне, правове, моральне та ін.), особистий приклад; роз'яснення завдань державного управління; інструктаж осіб підпорядкованого апарату і громадськості з питань найбільш дієвого виконання поставлених завдань; заохочення (моральне - подяка, нагородження почесним знаком, присвоєння почесного звання та ін.; матеріальне - грошові премії, путівки окремим особам або групі осіб); критика роботи і поведінки окремих осіб. Особливу увагу автор приділяє розгляду правової форми переконання - заохочення. На основі аналізу існуючих у науці поглядів дається детальний аналіз структури даної правової форми, її класифікація, особливості, досліджується специфіка заохочувальних правовідносин.

Запропоновано розширити перелік заохочень, що використовуються, в тому числі за рахунок введення таких, як вшанування кращих працівників-ювілярів, преміювання вільним часом (надання додаткових днів відгулу, додаткових відпусток), дострокове зняття дисциплінарного стягнення.

Підтримується поділ заходів адміністративного примусу відповідно до потрійного призначення: заходи адміністративного попередження, заходи адміністративного припинення та адміністративні стягнення. Стверджується, що він є характерним і для адміністративно-правових заходів адміністративного примусу, який застосовується для забезпечення адміністративно-територіальних утворень.

У підрозділі 3.3. "Відповідальність за порушення правил і встановленого порядку в'їзду та перебування на закритому адміністративно-територіальному утворенні" досліджується система та мета, загальні засади і процедури застосування адміністративних стягнень за порушення правил встановленого порядку в'їзду та перебування на закритому адміністративно-територіальному утворенні, а також проблеми практичного їх застосування.

Аналізуючи статті Кодексу України про адміністративні правопорушення, дисертант дійшов висновку, що законодавець у главах з 5 до 15 передбачив правопорушення, суб'єктами яких є як громадяни, так і посадові особи. Це свідчить про широкий спектр адміністративних правопорушень, які потрібно розглядати спеціально уповноваженими на те органами.

Слід наголосити, що формулювання складів зазначених правопорушень у Кодексі України про адміністративні правопорушення здійснюється двома способами: 1) у загальному виді, без вказівки на порушення певного територіального режиму, що, однак, не виключає можливості притягнення до відповідальності за порушення режимних правил, установлених на певних територіях; 2) із вказівкою на порушення режиму особливих територій.

Доведено, що відповідальність за організацію й забезпечення особливого режиму безпечного функціонування об'єкта несе посадова особа (директор, начальник) об'єкта. Посадові особи органу місцевого самоврядування закритого адміністративно-територіального утворення також відповідають за прийняті ними рішення, що стосуються особливого режиму в закритому утворенні.

Автор доходить висновку, що громадяни, які проживають, працюють й перетинають кордон закритого адміністративно-територіального утворення, повинні бути ознайомлені з умовами особливого режиму безпечного функціонування об'єктів і відповідальністю за його порушення.

З'ясовано, що питання адміністративної відповідальності посадових осіб як у законодавстві України, так і в юридичній літературі розроблені недостатньо повно. Запропоновано наступне визначення винності посадової особи: "Посадова особа вважається винною у здійсненні адміністративного правопорушення, якщо буде встановлено, що у посадової особи або її представників була можливість для дотримання правил і норм, за порушення яких Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність, але зазначеними особами не були вжиті всі залежні від них заходи для їхнього дотримання".

Підкреслюється, що адміністративні проступки за порушення правил і встановленого порядку в'їзду на закритому адміністративно-територіальному утворенні можуть вчинятися як умисно так і необережно.

Висновки

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинних законодавчих та підзаконних нормативних актів, значного теоретичного осмислення низки наукових праць, нами сформульовано висновки і пропозиції, спрямовані на вдосконалення нормативної бази адміністративно-територіальних утворень з особливим адміністративно-правовим режимом діяльності. Основні з них такі:

1. Діючі у правовій системі адміністративно-правові режими особливих територій різноманітні та різнобічні. Кожен з них спрямований на встановлення оптимальних, з погляду держави, громадських відносин на конкретній території, забезпечує виконання певних соціальних процесів.

Регулювання правового статусу територій здійснюється як у зв'язку з адміністративно-територіальним поділом держави, так і з іншою соціальною метою. Для реалізації цієї мети на певних (особливих) територіях встановлюється відмінний від звичайного адміністративно-правовий режим (режим природокористування, ведення господарської діяльності, відвідування цих територій і т.п.).

Головним призначенням таких режимів є забезпечення недоторканності інтересів громадян, суспільства та держави на конкретній території. Для цього встановлюється детальна регламентація діяльності державних і недержавних органів, поведінки громадян, деякі обмежувальні заходи, контроль і нагляд за належним здійсненням правовідносин на даній території.

Адміністративно-територіальним утворенням з особливим режимом функціонування ми пропонуємо назвати утворення, що має органи місцевого самоврядування та інші спеціальні органи управління, у межах якого розміщені промислові підприємства з розробки, виготовлення, збереження, утилізації та переробки радіоактивних та інших матеріалів, військові та інші об'єкти, для яких необхідно мати особливий режим безпечного функціонування та охорони державної таємниці, у тому числі спеціальні умови проживання громадян.

Аналізуючи законодавство було встановлено, що регулювання адміністративно-правових режимів особливих територій здійснюється як на місцевому, так і державному рівнях.

2. Обґрунтовано та запропоновано поділ території держави залежно від її призначення на види:

1) Території (адміністративно-територіальні одиниці) загального призначення, у межах яких встановлений звичайний правовий режим.

2) Території спеціального призначення. На цих територіях встановлюються спеціальні правові режими господарської діяльності та охорони. Запропонований такий поділ особливих адміністративно-територіальних утворень: санітарно-захисні зони; економічні зони; прикордонні зони; території об'єктів історико-культурної спадщини; смуги автомобільних шляхів загального користування; смуги відведення залізниць; прибережні захисні смуги водних об'єктів; території спеціальної державно-правової охорони (закриті адміністративно-територіальні утворення); міста-курорти; території, на яких вводиться режим надзвичайного стану або воєнного стану; території, які зазнають впливу надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру; радіаційно забруднені ділянки території (зони радіоактивного забруднення); зона екологічного лиха.

Класифікація адміністративно-правових режимів особливих територій буде сприяти систематизації нормативних правових джерел, що регламентують ці режими, підвищенню ефективності реагування органів виконавчої влади на екстраординарні ситуації та здійснення адекватного регулювання територій, що мають особливий правовий статус.

3. Зміст законодавчих актів з адміністративно-правових режимів повинен максимально окреслювати все коло питань, що стосуються як правового положення суб'єктів конкретного режиму, так і можливого розвитку відносин між ними. Різного роду делегування прав у вигляді посилань до наступного видання додаткових відомчих інструкцій з тих або інших істотних правових елементів режиму повинні бути відсутніми.

Отже, потрібно, по-перше, якнайшвидше прийняти закон, що регулював би відносини на адміністративно-територіальних утвореннях з особливим режимом діяльності (наприклад, закон "Про адміністративно-територіальне утворення з особливим режимом функціонування"), внести на розгляд Верховної Ради України перелік законодавчих актів, до яких необхідно внести зміни та доповнення у зв'язку з прийняттям такого Закону; привести раніше прийняті нормативні акти у відповідність до такого закону, а також забезпечити перегляд та скасування міністерствами і відомствами їх нормативних та інших актів, що суперечать йому; та, по-друге, якщо ж згодом виникне необхідність урегулювати деякі питання режиму на більш низькому рівні, то всі додаткові підзаконні акти (інструкції й ін.), що мають правове значення, повинні бути затверджені органом, який прийняв нормативний акт.

4. Виявлені недоліки адміністративно-правового регулювання й проблеми реалізації національного законодавства про адміністративно-правові режими окремих територій. Зокрема, щодо виконання вимог режимів: територій, забруднених радіоактивними речовинами; особливо охоронюваних природних територій; санітарно-захисних зон; особливих економічних зон, території дії надзвичайного або воєнного стану. Було з'ясовано, що на територіях, де рівень радіаційного забруднення майже такий, як і у зоні самої Чорнобильської АЕС, продовжують жити тисячі людей. Вони змушені вживати в їжу продукти, радіоактивність яких у 5-6 разів перевищує припустимі норми.

Держава не виконує своїх зобов'язань стосовно осіб, які зазнали впливу радіоактивного опромінення, що викликало тисячі судових позовів до органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування.

Відзначаються порушення режиму санітарно-захисних зон у частині що стосується проживання громадян у цих зонах, а також кордонів цих зон.

Виявлено порушення режиму особливо охоронюваних природних територій: будівництво житлових будинків на територіях природоохоронного й рекреаційного призначення.

5. Питання адміністративної відповідальності посадових осіб у законодавстві України розроблені недостатньо повно. Тому пропонуємо наступне визначення винності посадової особи: "Посадова особа вважається винною у здійсненні адміністративного правопорушення, якщо буде встановлено, що у посадової особи або її представників була можливість для дотримання правил і норм, за порушення яких Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність, але зазначеними особами не були вжиті всі залежні від них заходи для їхнього дотримання".

6. Важливим засобом забезпечення дотримання режимів різних територій є встановлення юридичної відповідальності за порушення режимних правил. Залежно від характеру й суспільної небезпеки цих порушень передбачається кримінальна й адміністративна відповідальність. Підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення.

Кодекс України про адміністративні правопорушення містить ознаки адміністративних правопорушень режимів особливих територій. Але норми КУпАП, що містять ознаки складу цих правопорушень не згруповані в окремій главі, а знаходяться в особливій частині, залежно від об'єкта правопорушення. Ми вважаємо за необхідне усунути існуючий недолік.

7. На даний час інститут адміністративно-правових режимів особливих територій є малодослідженим у науці адміністративного права. Викладена у представленій роботі концепція цього інституту спрямована на розвиток теорії адміністративно-правових режимів. Обсяг роботи дозволив зупинитися лише на деяких проблемах реалізації законодавства в розглянутій галузі. Їх вирішення буде сприяти покращанню якості законодавчого регулювання адміністративно-правових режимів особливих територій в Україні.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Бібік В.В. Адміністративно-правовий режим: поняття та класифікація/ В.В. Бібік, В.О. Шамрай // Наука і правоохорона. -К. -2008. - №2. - С.126-132.

2. Бібік В.В. Відповідальність за порушення правил і встановленого порядку в'їзду та перебування на закритому адміністративно-територіальному утворенні /В.В. Бібік// Центрально-український правничий часопис. Збірник наукових праць. - 2010. - №2. - С.133-144.

3. Бібік В.В. Роль і значення особливих адміністративно-територіальних утворень у забезпеченні національних інтересів і державної безпеки / В.В. Бібік// Вісник Академії праці і соціальних відносин ФПУ. Серія: право та державне управління. - 2011. - №1. - С. 51-56.

4. Бибик В.В. Административно-правовой режим закрытого административно-территориального образования Российской Федерации / В.В. Бибик // Митна справа. - 2011. - №4, частина 2. - С. 352-357.

5. Бибик В.В. Организационно-правовые проблемы соверенствования обеспечения военного положення / Ю.И. Руснак, В.В. Бибик // Актуальні проблеми держави і системи права України в умовах світової глобалізації. Збірник наукових праць учасників міжвузівської науково-практичної конференції молодих вчених. - Київ, 15 березня 2007. - С.115-117.

6. Бібік В.В. Адміністративно-правовий режим на об'єктах цивільної авіації / В.В. Бібік// Державна політика розвитку цивільної авіації ХХІ століття: економічний патріотизм і стратегічні можливості України. Збірник наукових праць учасників науково - практичної конференції. - Київ, 7-8 лютого 2008 року. - 2008. - С.23.

7. Бібік В.В. До питання про зміст і поняття особливих адміністративно-територіальних утворень /В.В. Бібік// Проблеми формування і розвитку громадянського суспільства. Матеріали міжнародної наукової конференції, 23-25 лютого 2011 року. - Київ. АПСВ. - 2011.- С.216-218.

8. Бібік В.В. Обмеження на введення будь-якої діяльності в закритому адміністративно-територіальному утворенні / В.В. Бібік// Сучасні тенденції розвитку національного законодавства України. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції, 19-20 травня 2011 року. - Київ. НУБіП України. - 2011. - С.97-100.

Размещено на Allbest.ru