Інстанційний перегляд судових рішень у цивільному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 347.95

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора

юридичних наук

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

ГУСАРОВ КОСТЯНТИН ВОЛОДИМИРОВИЧ

ХАРКІВ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий консультант:

кандидат юридичних наук, професор Комаров Вячеслав Васильович, Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», завідувач кафедри цивільного процесу, проректор з навчально-методичної роботи, академік Національної академії правових наук України.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Фурса Світлана Ярославівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри правосуддя;

- доктор юридичних наук, професор Стефанчук Руслан Олексійович, Хмельницький університет управління та права, завідувач кафедри цивільного права та процесу, член-кореспондент Національної академії правових наук України;

- доктор юридичних наук, професор Яроцький Віталій Леонідович, Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», завідувач кафедри цивільного права № 2, член-кореспондент Національної академії правових наук України.

Захист відбудеться 27 червня 2011 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національному університеті «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70).

Автореферат розісланий 25 травня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Данильян О.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

правосуддя перегляд судовий законодавчий

Актуальність теми. Справедливе судочинство та належний захист прав і свобод людини можливі лише за наявності досконалого процесуального законодавства. Право людини та громадянина на судовий захист є конституційним правом, закріпленим у Конституції України. Відповідно до ст. 32 Декларації прав та свобод людини і громадянина кожному гарантується судовий захист прав та свобод. Однак реалізація суб'єктивного права на судовий захист інколи ускладнюється ухваленням незаконних та необґрунтованих судових рішень. Ця обставина обумовлюється гарантуванням у ст. 55 Конституції України права на оскарження в суді рішень органів державної влади, в тому числі і судової. Особливе місце тут займають закріплені у цивільному процесуальному законодавстві провадження з перевірки судових рішень при їх інстанційному перегляді. Як одну з основних засад судочинства законодавець у ст. 129 Конституції визначив забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Правосудні судові рішення впливають на стан правосуддя та правопорядку в цілому. Тому перевірка вимог законності та обґрунтованості судових рішень як однієї з ознак правосуддя розглядається як форма реалізації правосуддя по цивільним справам. Ці напрямки дослідження є особливо актуальними на тлі тих кардинальних змін, які близько 20-ти років відбуваються у вітчизняному судоустрої та цивільному процесуальному законодавстві.

Законні, обґрунтовані, справедливі та правильні по суті судові рішення формують судову практику. Тому виправлення судових помилок є реалізацією контрольної функції правосуддя. Вона проявляється в апеляційному та касаційному провадженнях, а також при перегляді судових рішень Верховним Судом України. У роботі не розглядаються проблеми перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами та самоконтролю суду першої інстанції, оскільки у зазначених процедурах не вирішуються питання законності чи обґрунтованості акта правосуддя.

Діяльність з перевікри не пов'язана з поновленням провадження по справі, оскільки метою перевірки є юридичний контроль над законністю чи обґрунтованістю ухваленого судового рішення або з підстав, встановлених ст. 355 ЦПК України. Разом з тим, слід відзначити існування унікальної системи інстанційного перегляду судових рішень в Україні у зв'язку з набуттям чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та визначення процесуально-правового становища Верховного Суду України, що потребує нових підходів до вивчення окремих положень щодо його цивільної процесуальної правосуб'єктності.

Актуальність обраної теми дослідження можна пояснити і впливом європейських стандартів у галузі судового захисту цивільних прав, які визначаються, в першу чергу, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., Протоколів до неї та актами органів Ради Європи. Так, Комітетом міністрів Ради Європи 7 лютого 1995 р. було прийнято Рекомендацію відносно введення в дію та покращення функціонування систем та процедур оскарження по цивільних та торгових справах. Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи дають підстави стверджувати, що судовий контроль, як правило, повинен завершуватися апеляційною інстанцією. Хоча міжнародні стандарти правосуддя (наприклад, ст. 2 Протоколу № 7) не зобов'язують створювати апеляційні і касаційні суди. Вищевикладене дозволяє зробити висновок про те, що має існувати можливість контролю за будь-яким рішенням нижчестоячого суду («суд першої інстанції») з боку вищестоящого суду.

Сучасний стан законодавства свідчить про постійний пошук законодавцем оптимальних шляхів перегляду судових рішень. Зміни у ЦПК України 1963 р., що були внесені у 2001 р. щодо нових форм інстанційного перегляду судових рішень, прийняття ЦПК 2004 р. і внесення змін в інстанційну побудову судів цивільної юрисдикції Законом України «Про судоустрій і статус суддів» також обумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.

Різні аспекти перевірки судових рішень у цивільному судочинстві стали предметом досліджень вітчизняних вчених Ю. В. Білоусова, Ю. М. Грошевого, Л. Є. Гузя, І. І. Ємельянової, С. Ю. Каца, В. В. Комарова, О. Ю. Кожемякіна, В. М. Коссака, В. А. Кройтора, Д. Д. Луспеника, Г. О. Світличної, В. В. Сердюка, О. М. Трач, О. І. Угриновської, Ю. М. Чуйкова, П. І. Шевчука, М. Й. Штефана та С. Я. Фурси, радянських дослідників І. М. Зайцева, В. С. Калмацького, К. І. Комісарова, В. К. Пучинського, П. Я. Трубнікова, Д. М. Чечота, російських процесуалістів Т. Є. Абової, О. О. Борисової, О. Т. Боннера, С. К. Загайнової, Л. Ф. Лесницької, М. Ш. Пацації, Л. О. Терехової, М. К. Треушнікова, В. В. Яркова та ін.

Віддаючи належне їх внеску в розробку проблем інстанційного перегляду судових рішень, слід зазначити, що всі вони переважно стосуються дослідження цивільного процесуального законодавства до прийняття ЦПК України у 2004 р. або до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Ним були внесені зміни у процедуру інстанційного перегляду судових рішень та інстанційну побудову судів цивільної юрисдикції.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах та відповідно до цільової комплексної програми Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого “Проблеми вдосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів” № 0106u002293. Тема дисертаційного дослідження «Проблеми судового перегляду та контролю актів в системі цивільної юрисдикції» затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 18 квітня 2003 р. (протокол №9 від 18.04.03 р.). Перезатверджена тема дисертаційного дослідження вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 2 вересня 2010 р. (протокол №1 від 2 вересня 2010 р.) в редакції назви «Інстанційний перегляд судових рішень у цивільному судочинстві».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вироблення цілісного підходу і концептуальне осмислення інстанційного перегляду судових рішень, прояву і реалізації функцій правосуддя при інстанційному перегляді цивільних справ враховуючи міжнародні стандарти здійснення правосуддя.

Для досягнення визначеної мети в дисертації поставлено такі завдання:

визначити аспекти гармонізації міжнародно-правових стандартів здійснення правосуддя та систему факторів, що впливають на стан дотримання законності та обґрунтованості судових рішень;

з'ясувати генезис форм перегляду в цивільному судочинстві та розвиток законодавства, що регламентує перегляд судових рішень з точки зору функцій судової влади і правосуддя;

дослідити взаємодію різних форм перегляду судових рішень виходячи з особливостей національної судової системи і українського досвіду законодавчого регулювання;

доктринально оцінити ефективність інстанційних форм перегляду з точки зору їх впливу на забезпечення єдності судової практики.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані із оскарженням та перевіркою судових рішень та ухвал в апеляційному та касаційному порядках, а також при перегляді рішень Верховним Судом України.

Предметом дослідження є інстанційний перегляд судових рішень у цивільному судочинстві з урахуванням контрольної функції правосуддя по цивільним справам.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає діалектичний метод, який надав можливість розкрити природу та зміст інстанційного перегляду судових рішень у цивільному судочинстві, проаналізувати його з позиції впливу на остаточність судового рішення як акту правосуддя. Використання системно-структурного методу дозволило встановити елементний склад права на оскарження судових рішень; системно-функціонального методу - з'ясувати як напрямки негативного впливу на правосуддя порушення основних вимог, що ставляться процесуальним законодавством до судових рішень, так і діяльність судів контролюючих інстанцій як позитивний потенціал з усунення судових помилок в інстанційній побудові судів цивільної юрисдикції; методу факторного аналізу ? виділити та дослідити фактори, які впливають на стан і динаміку виправлення судових помилок, що стали приводом для скасування чи зміни актів правосуддя.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Дисертація є науковим дослідженням, в якому розроблена концепція інстанційного перегляду судових рішень як одна з форм судового захисту прав та законних інтересів учасників цивільних правовідносин.

Конкретними результатами запропонованого дослідження, що містять наукову новизну, слід визнати такі.

Вперше:

- обґрунтовано доктринальну модель інстанційності в цивільному процесі під час перегляду судових рішень з урахуванням концептів чинного процесуального законодавства та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий судовий розгляд. За своєю суттю модель інстанційності визначається природою судової влади та правосуддя, диференціацією інстанційних повноважень суду в цивільних справах, які відбиваються в рішеннях суду як актах судової влади, їх остаточності відповідно до принципів restitutio in integrum (поновлення настільки, наскільки можливо, порушених прав заінтересованої особи) та res judiсata (правова визначеність та остаточність судового рішення);

- дається інтерпретація принципу двоінстанційності як мінімального стандарту доступності правосуддя, враховуючи діалектику розвитку національного процесуального законодавства у контексті єдності існуючих форм перегляду судових рішень. З огляду на це доводиться, що при інстанційному перегляді судових рішень в порядку цивільного судочинства функціональні повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій і Верховного Суду України виступають як опорні структурні компоненти їх компетенції, що забезпечують взаємозалежність апеляційного і касаційного провадження та провадження у Верховному Суді України в загальному механізмі цивільного судочинства;

- обґрунтовано висновок про співмірність функціонування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і Верховного Суду України в контексті формування єдності судової практики та юрисдикційних повноважень цих судових інстанцій враховуючи унікальність національного досвіду законотворчості та суттєвих змін у процесуальному законодавстві щодо перегляду судових рішень у цивільному судочинстві відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.10 р. №2453-VI;

- доводиться наявність контрольної функції правосуддя у цивільному судочинстві виходячи з теорії функцій правосуддя, яка втілюється: а) у діяльності місцевих судів по контролю за актами, діями чи бездіяльністю несудових органів цивільної юрисдикції, б) у діяльності судів контролюючих інстанцій по дотриманню вимог законності і обґрунтованості судових рішень. При цьому розкривається зміст контрольних правовідносин у цивільному процесі та особливості їх реалізації при інстанційному перегляді судових рішень у цивільних справах. З огляду на зазначене з позицій міжнародно-правових стандартів правосуддя в контексті права на доступ до правосуддя з'ясовано найбільш оптимальні моделі перегляду судових актів у порядку цивільного судочинства та коло суб'єктів, що мають право оскарження судових актів;

- визначаються національні рамки перегляду судових рішень на підставі дослідження форм перегляду судових рішень у цивільному судочинстві з огляду на вимоги ст. 129 Конституції України, яка закріплює в якості засад судочинства апеляційне і касаційне оскарження судових рішень в межах і порядку, визначених законом, а також Конвенції з прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, що обумовлюється унікальністю та динамічністю підходів з боку вказаного суду в різних його рішеннях;

- піддається критиці право апеляційного суду вийти за межі апеляційної скарги при застосуванні ч.3 ст. 303 ЦПК України в аспекті диспозитивних засад цивільного судочинства з огляду на теоретичну модель повної апеляції як форми повторного розгляду цивільної справи. Поряд з цим, виходячи із темпоральності цивільного судочинства, доводиться, що реалізацію права на апеляційне оскарження слід пов'язувати з необхідністю вдосконалення процесуального механізму реалізації права на апеляційне оскарження і доцільністю зміни існуючого механізму та строків апеляційного оскарження (збільшення строків апеляційного оскарження, можливість зміни процедури оскарження шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження з подальшою подачею апеляційної скарги, вдосконалення процесуально-правового становища осіб, що приєднались до апеляційної скарги);

- вносяться пропозиції, з метою вдосконалення апеляційного провадження, про необхідність доповнення ст. 223 ЦПК частиною п'ятою, яка б закріплювала особливості набрання рішенням суду першої інстанції законної сили в тих справах окремого провадження, в яких ухвалення рішення можливе за відсутності заінтересованої особи. З тих же підстав доводиться, що правила ст. 304-1 ЦПК протирічать міжнародно-правовим стандартам здійснення правосуддя в частині можливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій цивільних справ без виклику осіб, що беруть участь у справі. Обґрунтовується такий висновок ч.1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки розгляд справи за правилами ст. 304-1 ЦПК не можна вважати публічним і, як наслідок, справедливим та ефективним засобом захисту;

- розкривається зміст правильного по суті і справедливого судового рішення та зміст так званих формальних міркувань, з якими процесуальний закон пов'язує неможливість скасування судового рішення, враховуючи важливість застосування Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на справедливий судовий розгляд. З огляду на це пропонується на законодавчому рівні збільшити строк розгляду справи апеляційним судом з приводу виконання ним, так би мовити, як функції перегляду судового рішення, так і функції «квазісуду» першої інстанції. Доводиться необґрунтованість окремих положень цивільного процесуального законодавства щодо відсутності в апеляційного суду повноваження направляти цивільну справу на новий розгляд до місцевого суду при скасуванні рішення суду першої інстанції (ст. 307 ЦПК України), а також повноважень, передбачених ст. 318 ЦПК України щодо можливості перегляду апеляційним судом власного рішення. Останнє з вказаних повноважень протирічить функціональній компетенції апеляційного суду, оскільки доктринально суд, що ухвалив рішення, не має права його скасувати чи змінити. Тому пропонується позбавити суд апеляційної інстанції права переглядати у вказаному порядку власні рішення та змінити ч.2 ст. 304-1 та ч.3 ст. 307 ЦПК, які передбачають випадки неможливості оскарження рішення апеляційного суду в касаційному порядку;

- пропонується більш жорстка форма доступу до касації, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та сформульований ним принцип res judiсata. З огляду на існуючу модель касації як процедури дотримання законності та формування єдності судової практики доводиться недоцільність виходу суду касаційної інстанції за межі касаційної скарги відповідно до ч.1 ст.335 ЦПК України. Пропонується системне вдосконалення повноважень касаційного суду в частині повноважень по скасуванню судового рішення і передачі справи на новий розгляд (ст. 338 ЦПК України), виходячи з відсутності чітко визначених у процесуальному законодавстві підстав для безумовного скасування судових рішень;

- перегляд судових рішень Верховним Судом України розглядається як специфічна процесуальна форма ретроактивного перегляду судових рішень, що має на меті формування єдності судової практики та вплив на правопорядок в цілому, виходячи з унікальності національної судової системи, місця і ролі в ній Верховного Суду України. Обґрунтовано, що такий законодавчий підхід обумовлюється законодавчою динамікою, метою якої є вдосконалення системи судоустрою з позицій дотримання європейських стандартів здійснення правосуддя та рішень Конституційного Суду України і національної судової практики. Визначено інстанційний статус Верховного Суду України як органу судової влади, цивільна процесуальна правосуб'єктність якого має свої специфічні межі, у яких забезпечується ефективність правосуддя в цивільних справах з точки зору легітимності судових рішень в контексті підстав для перегляду актів правосуддя. У зв'язку з цим піддається критиці механізм допуску Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяви про перегляд рішення до провадження Верховного Суду України;

- тлумачиться поняття неоднаковості застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права з причини відсутності його законодавчого визначення та труднощів у зв'язку з цим при правозастосуванні. У контексті п.1 ч.1 ст. 355 ЦПК України процесуальна природа «неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права» полягає у різному тлумаченні та, як наслідок, різному застосуванні судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що призвело ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Доводиться, що не однакове застосування одного і того самого положення матеріального закону означає також не однакове тлумачення конкретної норми, включаючи окрему її частину. Обґрунтовано доцільність встановлення такої додаткової підстави для перегляду рішень Верховним Судом України, як неоднакове застосування норм процесуального права судами касаційної інстанції в аналогічних випадках з огляду на необхідність дотримання вимог єдності судової практики;

- пропонується надати право на звернення про перегляд судового рішення до Верховного Суду України Генеральному прокурору України чи його заступнику незалежно від участі в розгляді цивільної справи виходячи із закріпленої в Конституції України представницької функції прокуратури та публічних засад діяльності Верховного Суду України.

Удосконалено:

- характеристику і розуміння так званих «процесуальних фільтрів» у контексті недоцільності обмеження права на оскарження судового рішення виходячи з малозначності ціни позову та властивостей окремих категорій цивільних справ. Вважається, що рекомендації відносно можливості допуску осіб до оскарження судового акта та усунення від оскарження рішень по деяким категоріям цивільних справ суперечить судовій практиці Європейського суду з прав людини, оскільки ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає можливість наявності ефективних засобів захисту щодо перегляду судового рішення;

- уявлення про процесуально-правову природу і наслідки висновків суду касаційної інстанції та мотиви, якими він керувався при скасуванні судового рішення. Доводиться, що обов'язковість висновків і мотивів не слід сприймати як обов'язкові вказівки касаційного суду. У зв'язку з цим наголошується, що ч. 4 ст. 338 ЦПК не має достатнього правового ефекту, а сам процесуальний закон не передбачає жодних наслідків, пов'язаних з обов'язковістю для суду першої чи апеляційної інстанції висновків і мотивів касаційного суду;

- наукові погляди щодо можливих процесуальних наслідків відмови у відкритті касаційного провадження, в тому числі і при необґрунтованості касаційної скарги. При цьому аргументується можливість повторного звернення до касаційного суду за наявності двох умов: 1) усунення особою підстав відмови у відкритті касаційного провадження, закріплених у пп. 2 та 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК; 2) подання разом зі скаргою заяви про поновлення строку на касаційне оскарження за умови пропуску особою такого строку, що стало наслідком усунення підстав, зазначених у вищезазначеній умові;

- характеристику окремих компонентів ефективності касаційного провадження в контексті належної процедури розгляду цивільних справ судом касаційної інстанції. Доведена необхідність законодавчого закріплення вимоги щодо форми та змісту заяви про приєднання до касаційної скарги та особливості механізму такого приєднання з боку осіб, що не брали участі у справі, але суд у рішенні вирішив питання про їх права та обов'язки. Виходячи з цього обґрунтовується необхідність доповнення цивільного процесуального законодавства положенням, яке б гарантувало вищезазначеним особам реалізацію права на касаційне оскарження повною мірою не залежно від того, що сама особа, яка подала касаційну скаргу, відкликала її чи відмовилася від неї;

- наукові погляди щодо наявності правосудних функцій у Верховного Суду України. Заперечується точка зору відносно теоретичних позицій щодо відсутності у вказаного судового органу правосудних функцій, враховуючи дуалізм в інстанційному становищі суду касаційної інстанції та Верховного Суду України.

Дістали подальший розвиток:

- пропозиції щодо механізму реалізації принципу правової визначеності та остаточності судового рішення з позицій рішень Європейського Суду з прав людини та положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод на основі узагальнення практики Європейського Суду з прав людини щодо України. До змісту остаточності та правової визначеності судового рішення відноситься його незмінність і неможливість перегляду остаточного рішення;

- теоретичні положення щодо оцінки нових доказів у суді апеляційної інстанції та нових матеріалів при касаційному оскарженні і механізм оскарження судового рішення з боку осіб, що не брали участь у розгляді справи, але суд вирішив питання про їх права і обов'язки. При цьому наголошується на наявності необмеженого по суті кола суб'єктів права оскарження судових рішень, виходячи із законодавчо закріпленої можливості оскарження судового рішення з боку будь-якої особи, яка суб'єктивно вважає своє право порушеним рішенням суду;

- положення про належність до кола об'єктів апеляційного оскарження лише тих актів, що визначені у ст. 292 ЦПК України та інших нормах вказаного Кодексу і, крім того, враховуючи рішення Конституційного Суду України щодо окремих судових ухвал (наприклад, Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2010 р. по справі № 1-43/2010). Поряд з цим доводиться доцільність вдосконалення порядку і строк оскарження судового рішення в апеляційному порядку при відкладенні складання повного тексту рішення судом першої інстанції;

- обґрунтування того, що право на справедливий судовий розгляд слід розглядати як систему процесуальних гарантій та як, власне, матеріальне право, що може бути об'єктом самостійного захисту. Не зважаючи на дискусійність цього питання та практику Європейського Суду з прав людини, обґрунтовується можливість захисту права на справедливий судовий розгляд;

- пропозиції щодо обмеження повноважень судді-доповідача суду касаційної інстанції та вдосконалення процедури касаційного перегляду судового рішення враховуючи колегіальні засади діяльності суду касаційної інстанції. Дослідження повноважень судді-доповідача свідчить, що чинне процесуальне законодавство по суті легітимізує привласнення функцій суду як колегіального органу конкретній посадовій особі.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації пропозиції i висновки можуть бути використані:

- у науково-дослідних цілях ? для дослідження специфіки перегляду судових рішень в інстанційному порядку в цивільному судочинстві;

- у правотворчій роботі - як теоретичний та практичний матеріал при розробці i прийнятті законів України (в тому числі і про внесення змін до Конституції України та Цивільного процесуального Кодексу України), що визначають процесуальні механізми оскарження судових рішень судами апеляційної, касаційної інстанцій та Верховним Судом України;

- у правозастосуванні ? для оптимізації форм i методів діяльності судів по вдосконаленню захисту порушених прав та інтересів суб'єктів цивільних (у широкому розумінні) правовідносин, для вдосконалення механізмів оскарження судових рішень суб'єктами такого права;

- у навчальному процесi ? при пiдготовцi вiдповiдних роздiлiв пiдручникiв і навчальних посiбникiв з цивільного процесу, складання процесуальних документів, судочинства у господарських справах, у викладаннi навчальних курсів з процесуальних галузей права, у науково - дослідній роботi студентiв.

Особистий внесок здобувача у наукових публікаціях, опублікованих у співавторстві, полягає у формуванні наукових проблем повноважень судів контролюючих інстанцій, дослідженні судової статистики, аналізу законодавчих новел та формуванні відповідних наукових висновків враховуючи дослідження науки цивільного процесуального права.

Апробація результатів дослідження. Основні положення i висновки роботи доповідалися на міжнародних, закордонних, республіканських і регіональних наукових і науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах: «Конституція - основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України» (м. Харків, 2001 р.); «Право власності: проблеми забезпечення, реалізації та захисту» (м. Харків, 2001 р.); «Конституція України - основа модернізації держави та суспільства» (м. Харків, 2001 р.); «Нові Цивільний та Господарський кодекси України та проблеми їх застосування» (м. Харків, 2003 р.); «Науковий потенціал майбутнього України на шляху до європейської інтеграції» (м. Дніпропетровськ, 2004); «Господарське судочинство: подальше його вдосконалення та проблемні питання розгляду спорів, пов`язаних із державним регулюванням економічних відносин» (м. Харків, 2004 р.); «Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні» (м. Харків, 2005 р.); «Новеллы гражданского процессуального права» (м. Москва, 2004 р.); «Вища освіта України у ХХI сторіччі» (м. Харків, 2006 р.); «Таможенно - правовая политика России в условиях вступления в ВТО» (м. Саратов, 2006 р.); «Від громадянського суспільства до правової держави» (м. Харків, 2006 р.); «Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального Кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України» (м. Харків, 2007 р.); «Гражданское судопроизводство в изменяющейся России» (м. Саратов, 2007 р.); «Проблеми цивільного права та процесу» (м. Харків, 2008 р.); «Развитие процессуального законодательства: к пятилетию действия АПК РФ, ГПК РФ и Федерального закона «О третейских судах в Российской Федерации»» (м. Вороніж, 2008 р.); «Тенденции развития гражданского процессуального права России» (м. Санкт-Петербург, 2008 р.); «История, теория и практика правового регулирования» (м. Шарм-ель-шейх, 2008 р.); «Проблеми цивільного права та процесу» (м. Харків, 2009 р.); «Современное состояние российского законодательства: проблемы и пути совершенствования» (м. Пермь, 2009 р.); «Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України» (м. Донецьк, 2009 р.); «Проблеми цивільного права та процесу» (м. Харків, 2010 р.); «Проблеми процесуальної науки: історія і сучасність» (м. Київ, 2010 р.); «Теорія і практика сучасного права» (м. Херсон, 2010 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, що були сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відображення в 59 наукових працях: 3 монографіях (одна з них одноособова), 32 статтях у фахових наукових виданнях, а також у тезах 23 доповідей на наукових і науково-практичних конференціях.

Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять 14 підрозділів, висновків, додатків у вигляді двох довідок про впровадження результатів дисертаційного дослідження і списку використаних джерел (всього 679 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 431 сторінку, додатки - 3 сторінки, список використаних джерел - 70 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, вказується на його зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання, об'єкт і предмет, викладено положення наукової новизни, аргументовано практичне та теоретичне значення зроблених висновків, а також наведені відомості про апробацію результатів дослідження, кількість зроблених наукових публікацій.

Розділ 1. «Теоретичні аспекти дослідження проблем перегляду судових рішень у цивільному судочинстві» містить три підрозділи і висновки.

У підрозділі 1.1. «Правосуддя та його функції у цивільному процесі» відстоюється думка про галузеву «забарвленість» правосуддя по цивільним справам. Правосуддя розглядається як діяльність органів судової влади, яка пов'язана не тільки з вирішенням і розглядом спорів про право цивільне і правових конфліктів. Наприклад, у справах окремого провадження в цивільному процесі правосудний характер діяльності суду визначається предметом судового розгляду. Діяльність суду в цьому провадженні має установчий характер, оскільки при розгляді цивільних справ в порядку окремого провадження не повинен мати місце спір про право цивільне. Предметом діяльності суду в окремому провадженні є встановлення юридичних фактів або станів у суворо передбаченій процесуальній формі і за відсутності, як згадувалося вище, спору про право цивільне. Зміст правосуддя по цивільним справам характеризується формою реалізації судової влади в цивільному судочинстві.

Враховуючи предмет дослідження, в даному підрозділі характеризуються наступні функції правосуддя в цивільному процесі: 1) розгляд і вирішення правових спорів у порядку цивільного судочинства (позовне провадження); 2) контроль і перегляд актів в системі цивільної юрисдикції (контрольна функція правосуддя); 3) розгляд цивільних справ у безспірному порядку; 4) застосування до порушників процесуального закону заходів процесуальної відповідальності; 5) тлумачення правових норм.

Відзначається, що необхідність виділення функцій правосуддя, які властиві органам судової влади різних юрисдикцій, визначається конституційним положенням про спеціалізацію органів судової влади. Виходячи з цього розрізняються функції конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального правосуддя і т. ін. (ст. 125 Конституції).

У підрозділі 1.2. «Перегляд судових рішень та судовий контроль у системі цивільної юрисдикції» досліджується контрольна функція судової влади в системі цивільної юрисдикції, яка здійснюється у формах інстанційного перегляду судових рішень і судового контролю за актами, діями чи бездіяльністю несудових органів цивільної юрисдикції судами першої інстанції. Наголошується, що основною формою реалізації контрольної функції органів судової влади в цивільному процесі виступає, перш за все, перегляд судових рішень судами вищестоящих інстанцій з метою контролю над дотриманням вимог законності та обґрунтованості зазначених правозастосовчих актів, для формування єдності судової практики поряд із дотриманням Україною взятих міжнародних зобов'язань.