Робота виконана в Національному університеті державної податкової служби України, Державна податкова служба України

Науковий консультант - доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України

Пєтков Валерій Петрович Харківський національний університет внутрішніх справ, МВС України, проректор - начальник Кіровоградського юридичного інституту

­ дати характеристику організації взаємодії як виду управлінської технології в контексті управлінської діяльності спеціальних органів та установ виконання покарань;

­ визначити поняття та розкрити сутність, а також проаналізувати правове регулювання засад взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями;

­ узагальнити зарубіжний досвід організації взаємодії органів та установ виконання покарань з інституціями держави та громадянського суспільства;

­ охарактеризувати процедуру взаємодії (принципи та стадії, а також види, рівні та форми) органів та установ ДПтС України з публічними інституціями;

­ розкрити управлінські та правові засади внутрішньоструктурної взаємодії ДКВС України, також взаємодії підрозділів установ виконання покарань між собою;

­ оцінити крізь призму організаційних відносин практику взаємодії органів та установ ДПтС України з правоохоронними органами та іншими державними органами, які не відносяться до правоохоронних;

­ проаналізувати сучасний стан та особливості організації взаємодії органів та установ ДПтС України з неурядовими інституціями;

­ підготувати пропозиції та рекомендації теоретичного та практичного значення, спрямовані на підвищення належного організаційно-правового забезпечення взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері організації і здійснення взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями.

Предметом дослідження є теорія та практика взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями.

Методи дослідження. Методологічну основу становлять положення та висновки загальної теорії пізнання. У дисертації використано праці з проблем філософії, пенітенціарії, теорії держави та права, теорії управління, менеджменту, адміністративного права та процесу, адміністративної діяльності кримінології, кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права.

Організація взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями розглядається у взаємозв'язку теорії і практики, що в результаті відповідає вимогам до сучасних комплексних та новітніх наукових досліджень.

З урахуванням комплексного підходу до проведення дослідження у роботі були використані такі методи: формально-догматичний, історичний, системний, соціологічний, порівняльно-правовий, статистичний, системно-структурний аналіз.

За допомогою історичного методу було з`ясовано становлення концептуальних положень взаємодії як однієї із функцій управлінської науки, а також окремих кримінально-виконавчих явищ, які стосуються питань налагодження співпраці з інститутами держави та громадянського суспільства (підрозділи 1.1., 1.2, 1.3., 2.1).

Формально-догматичний метод став основою для дослідження концептуальних засад, а також процедури взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями, наукового опрацювання нормативно-правових актів, формування визначень в цій царині і розкриття їхньої сутності (підрозділи 1.1., 1.3., 2.1., 3.1., 3.2.,3.3).

Використання соціологічних та статистичних методів дало можливість сформувати комплексне, об`єктивне та реальне уявлення про існуючий стан функціонування системи органів та установ ДПтС України, проаналізувати правозастосовну практику та з`ясувати позиції персоналу ДКВС України (підрозділи 4.1., 4.2., 4.3., 5.1., 5.2.).

Усього автором дисертації було проанкетовано 815 практичних працівників ДКВС України. Результати проведеного опитування стали додатковими аргументами при обґрунтуванні окремих положень організації взаємодії.

Метод порівняльного аналізу дав можливість співставити положення організації взаємодії установ виконання покарань та різних інституцій у нормативних актах та практиці окремих зарубіжних держав (підрозділ 2.3).

Методи системного та системно-структурного аналізу дозволили проаналізувати вихідні дані, окреслити коло досліджуваних проблем та виробити пропозиції щодо їхнього вирішення, а також дослідити діяльність органів та установ ДПтС України та їхню взаємодію, зокрема, як складової частини державного управління (підрозділи 1.2., 1.3., 2.2.).

Під час дослідження були застосовані й інші методи пізнання.

Емпіричну базу дослідження, крім узагальнень результатів опитування персоналу ДКВС України, також становлять дані офіційної статистики, відомчі та міжвідомчі нормативно-правові акти, інші матеріали правоохоронних органів, які безпосередньо або опосередковано торкалися специфіки об'єкта та предмета цієї роботи.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями в адміністративно-правовому аспекті. У результаті проведеного дослідження зроблено ряд концептуальних висновків, висунуто та обґрунтовано низку нових, наукових важливих для юридичної практики положень. Основні з них такі:

уперше:

­ розроблені вихідні засади теорії та адміністративно-правового механізму практичної реалізації взаємодії органів та установ ДПтС України з публічними інституціями, спрямовані на досягнення завдань єдиної державної політики у сфері виконання покарань;

­ концептуально узагальнені та систематизовані положення управлінської та правової науки, теорії та підходи науковців, які відображають сутність та закономірності взаємодії в діяльності правоохоронних органів та екстрапольовані на діяльність органів та установ ДПтС України, що дозволило сформулювати поняття взаємодії, розкрити її ознаки, особливості, принципи, стадії, форми, рівні та види;

­ на основі порівняння теоретичних позицій щодо предмету адміністративного права України в контексті діяльності установ та органів ДПтС України та кримінально-виконавчого права, здійснена спроба розмежування пенітенціарної та управлінської складової діяльності установ та органів виконання покарань;

­ визначені загальнотеоретичні засади адміністративної діяльності, проаналізовані особливості прийняття та реалізації управлінських рішень в адміністративній діяльності установ та органів ДПтС України, а також особливості управлінської діяльності щодо організації спільної діяльності;

­ досліджені особливості використання інформаційних технологій в організації взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями, засади взаємодії зі ЗМІ та проблемні питання діяльності PR-вертикалі ДПтС України;

­ проаналізовані організаційно-правові засади внутрішньоструктурної взаємодії ДКВС України, а також спільної діяльності підрозділів установ виконання покарань між собою;

­ запропонований комплекс заходів правого та організаційного характеру, спрямований на удосконалення взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями;

удосконалено:

­ процес організації управлінської діяльності в процесі виконання кримінального покарання, зокрема, зроблено визначення стратегічного управління в ДПтС України, проаналізовані функції управління в установах та органах ДПтС України;

­ правове забезпечення функцій внутрішніх військ МВС України, які пов'язані з діяльністю установ виконання покарань, через внесення змін до чинного законодавства, що визначає порядок взаємодії внутрішніх військ МВС України та підрозділів установ та слідчих ізоляторів ДПтС України з метою покращення і налагодження більш чіткої спільної діяльності;

­ окремі аспекти правового забезпечення взаємодії підрозділів кримінально-виконавчих інспекцій з судами у питаннях реалізації положень КВК України щодо справ про ухилення засуджених від відбування покарання з випробуванням;

­ правове регулювання взаємодії правоохоронних органів через розробку проекту нормативного правового акта про організацію взаємодії та координацію діяльності правоохоронних органів, який би відповідав вимогам сьогодення і надавав би можливості використовувати сучасні форми, види та напрямки взаємодії, а також прийняття міжвідомчої інструкції про взаємодію установ та органів ДПтС України з правоохоронними органами;

дістали подальшого розвитку:

­ положення теорії взаємодії в управлінні правоохоронними органами як галузевого інституту теорії управління правоохоронними органами (зокрема, надане авторське визначення, визначені особливості сучасного розвитку, уточнений понятійний апарат тощо);

­ порядок та форми взаємодії установ та органів ДПтС України з ОВС України, СБУ, органами прокуратури, Державної податкової служби України, підрозділами державної виконавчої служби України, МНС України;

­ наукове бачення комплексу організаційно-управлінських факторів, що впливають на організацію взаємодії підрозділів установ виконання покарань між собою;

­ засади взаємодії установ та органів ДПтС України з державними інституціями, які не відносяться до правоохоронних, а також неурядовими інституціями.

Практичне значення одержаних результатів. Основні результати дослідження використані при удосконаленні адміністративно-правового регулювання спільної діяльності установ та органів ДПтС України з державними та неурядовими інституціями (внесення змін до Законів України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», «Про внутрішні війська МВС України», «Про боротьбу з тероризмом», формування пропозицій щодо формування відомчого та міжвідомчого нормативного забезпечення організації взаємодії установ та органів ДПтС України з державними та неурядовими інституціями), а також кримінально-виконавчого законодавства України (внесення змін до КВК та КПК України зокрема).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - сформульовані висновки, викладені положення, узагальнення і рекомендації складають суттєвий науковий інтерес для науки адміністративного права, теорії управління, менеджменту, кримінально-виконавчого права, комплексу пенітенціарних наук. Вони можуть бути використані при проведенні подальших наукових досліджень питань управлінської діяльності та організації функціонування установ та органів виконання кримінальних покарань, а також проблем організації взаємодії установ та органів ДПтС України з інститутами держави та громадянського суспільства;

­ у правотворчій сфері - результати дослідження використовуються для підготовки нормативно-правових актів щодо управління в установах та органах ДПтС України, а також їхньої взаємодії з державними органами та неурядовими інституціями (Лист ДДУПВП про впровадження результатів дослідження від 22.03.2010 №3/3/1-1697/ср);

­ у практичній правоохоронній діяльності - в діяльності конкретних установ та органів ДПтС України, інших правоохоронних органів, державними та недержавними інституціями, а також при формуванні концепції подальшого реформування системи правоохоронних органів України та її складових (Акт провадження в діяльність Домницького виправного центру №135 від 03.03.2010 року, а також Листи з управлінь ДДУПВП у Полтавській, Житомирській, Луганській, Волинській та Харківській областях));

­ у навчальному процесі - результати дисертаційного дослідження використовуються в Чернігівському юридичному коледжі ДПтС України (Акт впровадження від 21 вересня 2010 року) при викладанні курсу "Адміністративне право України", спецкурсів, присвячених проблемам діяльності правоохоронних органів, курсів "Судові та правоохоронні органи", "Кримінально-виконавче право", "Адміністративна діяльність", "Управління в органах та установах виконання покарань", а також у навчально-методичних розробках, посібниках, підготовлених за участю дисертанта.

Положення дисертації стали основою для навчальної дисципліни “Взаємодія органів та установ виконання покарань з державними та недержавними інституціями», який викладається на циклі спеціальних дисциплін Чернігівського юридичного коледжу ДПтС України.

Особистий внесок здобувача. Викладені в науковій роботі положення, що виносяться на захист, є результатом самостійної праці автора дисертації. Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих праць, у дисертаційному дослідженні не використовувались. Особистий внесок до опублікованих колективних наукових праць пропорційний кількості співавторів.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на засіданні міжкафедрального семінару кафедр адміністративного права та адміністративної діяльності, тактико-спеціальної підготовки, кримінального права та кримінології Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (протокол №4 від 20 листопада 2010 року); кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету державної податкової служби України.

Теоретичні положення та висновки дисертації були оприлюднені на науково-практичних конференціях, найбільш значимими з яких є такі:

­ міжнародні науково-практичні конференції: «Проблеми запобігання злочинності в органах та установах виконання покарань» (Чернігів, 21 грудня 2006); «Актуальні питання юридичної науки» (Тернопіль, 30 вересня 2008); «Захист прав людини як основа гуманізації суспільства» (Чернігів, 10 квітня 2009); «Особенности уголовно-процессуальной деятельности в органах и учреждениях ФСИН России» (Россия, Вологда, 1 июня 2007); «Проблеми правотворчості очима науковців» (Тернопіль, 9 лютого 2010); «Формування стратегії регіонального розвитку в умовах глобальної економічної кризи» (Чернігів, 27 травня 2009); «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (Суми, 17-18 травня 2010); «Напрямки удосконалення протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності» (Ірпінь, 26-27 листопада 2010); «Сучасне та майбутнє в тенденціях підготовки студентів ВНЗ» (Чернігів, 3 червня 2010);

­ міжвузівські науково-практичні конференції та семінари: «Актуальні питання підвищення ролі громадськості в процесі виправлення та ресоціалізації осіб, які відбувають покарання в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України (Чернігів, 15 квітня 2008); «Историко-правовые и социально-экономические аспекты развития общества: VI межвузовская научно-практическая конференция» (Чернигов, 16 травня 2007); «Гуманізація кримінальних покарань, як складова процесу євроінтеграції України» (Чернігів, 20 червня 2007); Историко-правовые и социально-экономические аспекты развития общества: VІІІ межвузовская научно-практическая конференция (Чернигов, 15 апреля 2009); Тенденції розвитку сучасного українського права: теоретичні та практичні проблеми ( Запоріжжя, 01-03 вересня 2010); Адміністративне право в сучасному вимірі (Київ, 14 травня 2010).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 25 наукові статті у виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук, три з яких - у співавторстві (особистий внесок - 50 %), а також 15 матеріалів і тез конференцій.

За результатами дисертаційного дослідження опублікована монографія «Взаємодія Державної кримінально-виконавчої служби України з публічними інституціями» (Ірпінь, 2011).

Положення дисертації використані в навчальних посібниках «Взаємодія установ виконання покарань з державними органами та неурядовими організаціями» (Чернігів, 2009 р); «Посібник для спостережних комісій України» (Москва, 2007 р. (у співавторстві, особистий внесок - 15 %)); Діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України: адміністративно-правовий аспект (Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (Лист № 1/11-11810.1 від 22.12.2010)) (Київ, 2011р (у співавторстві, особистий внесок - 15 %)); монографії «Функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України в сучасних умовах» (Чернігів, 2011р. (у співавторстві, особистий внесок - 30 %)).

Структура роботи. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, 15 підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 520 сторінок, з яких основний текст дисертації - 390 сторінок, список використаних джерел - 58 сторінок (534 найменувань), 7 додатків на 72 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано на її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, охарактеризовано основні методи дослідження. Визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, сформульовано положення, що містять наукову новизну, висвітлено практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію результатів дисертації.

Перший розділ «Теоретичні аспекти адміністративно-правового забезпечення взаємодії в управлінні ДПтС України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Теорія взаємодії в управлінні правоохоронними органами» здійснюється комплексний аналіз різних наукових підходів до визначення взаємодії як в загальноуправлінському аспекті, так і в контексті спільної діяльності правоохоронних органів.

Дослідження змісту та напрямків досліджень правоохоронної системи, дозволяють стверджувати, що, по-перше, вони носять яскраво виражений теоретичний характер, визначають функції правоохорони, місце в державному механізмі тощо, при цьому конкретним організаційним, управлінським засадам (за певними винятками) функціонування приділене другорядне значення; по-друге, дотепер спостерігається плюралізм поглядів на саму систему органів правоохорони; по-третє, питання організації правоохоронних органів (та їхньої взаємодії) аналізується в багатьох наукових роботах, проте такі дослідження побудовані на конкретних прикладах, сформованих схемах, при цьому поза увагою залишається сама теорія взаємодії в управлінні правоохоронними органами.

Теорія взаємодії в управлінні правоохоронними органами є складовою частиною загальної теорії управління, яка визначає закономірності та особливості організації внутрішньосистемної і внутрішньоструктурної взаємодії правоохоронних органів, а також їхньої взаємодії з державними та недержавними формуваннями.

Ґрунтуючись на дослідженнях у сфері організації взаємодії, визначаються наступні елементи теорії: 1. Категоріальний апарат (основні поняття). 2. Загальний базовий механізм організації взаємодії (нормативна основа, управлінські рішення щодо взаємодії, її основні принципи, форми, способи організації). 3. Специфікація взаємодії залежно від особливостей суб`єктів взаємодії (виду, функцій, завдань окремих правоохоронних органів); 4. Спеціальні питання організації взаємодії (конфліктність та її усунення; недостатність нормативного підґрунтя та шляхи його удосконалення; контроль та нагляд за взаємодією).

Реалізація теорії на практиці можлива двома способами: перший - безпосереднє закріплення у відповідній науці; другий - надання відповідних знань практичним працівникам (в першу чергу через формування навчальної дисципліни, присвяченої організації взаємодії). Галузевий інститут (теорія взаємодії) розглядає окрему організаційну функцію (технологію) управління - взаємодію правоохоронних органів, інших державних інституцій, які не відносяться до правоохоронних, а також недержавних організацій.

Серед іншого, у підрозділі узагальнені погляди вітчизняних та зарубіжних вчених-управлінців на поняття та ознаки взаємодії як функції управління. Крім того, були досліджені та узагальнені наукові позиції щодо взаємодії в діяльності правоохоронних органів загалом та установ виконання покарань зокрема.

У підрозділі 1.2. «Організація взаємодії як вид управлінської технології» розкрито організаційну (управлінську) природу взаємодії.

Зазначається, що управлінські технології дозволяють: створювати і підтримувати певну технологічну послідовність, внутрішню узгодженість і впорядкованість операцій і методів управлінської дії; здійснювати в управлінні вибір альтернатив розвитку соціальних систем, виробляти політику пізнання і перетворення соціальних об'єктів, визначати з якою метою здійснюється дія і який планується результат; зберігати і підтримувати в управлінні варіативність, високий ступінь динамічності, адекватності умовам, новим і нестандартним ситуаціям. Використання технологічного підходу в управлінні дозволяє орієнтуватися не тільки на стабілізацію системи, але і на її розвиток.

Підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів (в т.ч. органів та установ ДПтС України) першочергово вимагає: а) налагодження постійної взаємодії правоохоронних органів; б) виведення рівня організації і координації їхньої спільної діяльності на принципово іншій -- системний рівень. Сучасний стан, навпаки, свідчить про тенденцію підвищення самостійності та намагання отримати компетенційних переваг кожного з правоохоронних органів. Така ситуація загрожує можливості досягнення позитивних результатів в правоохоронній сфері.

До основних структурних елементів взаємодії необхідно віднести: суб'єктів взаємодії; обґрунтованість і необхідність взаємодії; правові підстави взаємодії; організаційні форми взаємодії; тактику взаємодії; напрями взаємодії. Серед іншого, у підрозділі аналізуються основні напрямки та форми спільної діяльності.

Також відзначається, що в питаннях співпраці та організації правоохоронних органів у сфері правоохорони є істотні проблеми. Сам факт достатньо автономного функціонування різних правоохоронних органів, відповідальних за стан правоохорони, призводить до конкуренції між ними. Особливо несприятливим цей факт є в умовах, коли зазначені органи часто пов`язані корупційними зв'язками і здатні породжувати протистояння між собою. Ефективна взаємодія правоохоронних органів багато в чому стримується неузгодженістю і суперечністю відомчих нормативних правових актів. Чинна міжвідомча нормативна правова база, що регламентує взаємодію правоохоронних органів, не повною мірою забезпечує ефективність і комплексність вирішення завдань гарантування правового порядку у державі, характеризується відсутністю єдиних підходів до організації, проведення й інформаційного забезпечення спільних заходів.

Зважаючи на зазначене, у роботі пропонується комплекс заходів для оптимізації системи нормативного правового забезпечення правоохоронної діяльності.

У підрозділі 1.3. «Управлінська діяльність в органах та установах виконання покарань» були визначені загальні засади процесу управління в органах та установах ДПтС України, здійснена характеристика стратегічного управління в ДКВС України, а також проаналізовані особливості управлінської діяльності в окремих видах органів та установ ДПтС України.

Суттєва недооцінка необхідності адміністративно-правового та управлінського акцентів у дослідженні діяльності системи органів та установ ДПтС України призвело консервування та нівелювання багатьох напрямків діяльності зазначених органів та установ. Достатньо тривале функціонування ДКВС України як однієї із найзакритіших систем призвело до однобічності наукових досліджень, причому головними пріоритетами були внутрішні процеси виконання та відбування кримінальних покарань, тобто проблеми пенітенціарії. Переорієнтація та процеси реформування, які відбуваються нині в ДКВС України, призвели до новітніх підходів до дослідження діяльності означеної служби.

Для досягнення цілей даного підрозділу, автором були досліджені: завдання та основні функції органів та установ ДПтС України та відповідна діяльність щодо їхньої реалізації; сучасна організаційна структура системи органів та установ ДПтС України; методи управління в органах та установах ДПтС України. Також визначені такі вихідні поняття, як: об'єкти та суб`єкти управління, управлінський процес, управлінські відносини, мета та функції управління тощо.

У роботі сформульоване визначення стратегічного управління в ДКВС України, яке надало змогу сформувати піраміду стратегій служби. Це, зокрема, стратегія держави в цілому; стратегія Міністерства юстиції України; стратегія ДКВС України; стратегії окремих структурних підрозділів ДПтС України; стратегії територіальних органів управління ДПтС України; стратегії конкретних органів та установ ДПтС України.

Сучасне наукове обґрунтування діяльності органів та установ ДПтС України оминає питання адміністративної діяльності в цих органах та установах. Проте останнім часом спостерігається зміна ставлення до цієї проблеми і поява досліджень, які розкривають засади адміністративної діяльності окремих суб`єктів виконання покарань. Дослідження нормативно-правової основи та наукових джерел, які визначають різні аспекти адміністративної діяльності, дозволило зробити визначення адміністративної діяльності в органах та установах ДПтС України. У контексті адміністративної діяльності, управлінські рішення в адміністративній діяльності установ та органів ДПтС України визначені як владні волевиявлення, які є засобом організації, забезпечення та координації досягнення конкретних завдань, які стоять перед зазначеними органами та установами, що в кінцевому результаті спрямовано на ефективне здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Узагальнюючи положення підрозділу, автор відзначає, що управління в органах та установах ДПтС України має розглядатися:

1. Як практична діяльність з керування зазначеними органами та установами;

2. Як теорія, галузь знання, на основі якої відбувається пізнання сутності та змісту управління зазначеними органами та установами, наукове, теоретичне забезпечення його практичної реалізації;

3. Навчальна дисципліна, кінцевим результатом вивчення якої є формування основ управлінської, організаторської діяльності у сфері функціонування органів та установ виконання покарань.

Другий розділ «Зміст взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями» складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. «Поняття та сутність взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями» присвячений теоретичному обґрунтуванню поняття взаємодії.

Обґрунтування загальнотеоретичних положень організації взаємодії було проведено при використанні наукових визначень спільної діяльності різних правоохоронних органів, що, як наслідок, дало можливість визначити поняття та особливості взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями.

У роботі виокремлюються особливості організації процесу взаємодії розгляданих суб`єктів, якими є:

­ специфічна сутність процесу виконання та відбування кримінального покарання, а відповідно, особливості, пов`язані зі спеціальним статусом засуджених, суспільною небезпекою цієї категорії осіб і складністю роботи з ними; специфікою діяльності установ та органів виконання покарань, яка вирізняється особливим місцем кримінально-виконавчої служби України в інституціональному механізмі держави;

­ можливість досягнення обопільних завдань на тлі особливої пріоритетної мети взаємодії _ здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

­ обов`язковість нормативного забезпечення організації взаємодії при фактичній відсутності такого регулювання спільної діяльності, що значною мірою ускладнює процес;

­ назавжди систематичність та стійкість зв'язків при взаємодії (можливість проведення спільних одноразових заходів);

­ здійснення здебільшого в рамках адміністративно-правових інститутів при поєднанні управлінських засад та пенітенціарної діяльності.

Практика організації взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями дозволяє характеризувати її як функціонуючу динамічну систему, складовими компонентами якої є погоджені і спільні дії, які здійснюються з метою досягнення завдань суб`єктів взаємодії, а також як взаємокоординуючий вплив суб'єктів з метою упорядкування означених дій.

У підрозділі 2.2. «Правові основи взаємодії органів та установ ДПтС України з публічними інституціями» досліджується комплекс нормативно-правових актів, які є передумовою та в конкретних випадках, основою для взаємодії.

Спираючись на напрацювання науковців-теоретиків, правове регулювання взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями визначено як державно-владний вплив на відносини, що склалися з приводу організації взаємодії зазначених суб`єктів, який здійснюється за допомогою всієї системи юридичних засобів з метою їхнього впорядкування та закріплення, на базі якого формується юридична основа для організації спільної діяльності учасників регулятивних відносин та досягнення визначених цілей.

Систематизація нормативно-правових актів у підрозділі була здійсненна за певними критеріями. Класичною, на думку автора, визнана класифікація нормативних правових актів в залежності від їхньої юридичної сили (у такому випадку виділяються: міжнародні правові акти, які в установленому порядку імплементовані в систему законодавства України, Конституція України, закони України, підзаконні нормативно-правові акти, відомчі нормативні акти). За масштабом та конкретністю регулювання питань взаємодії нормативно-правові акти, які регулюють питання взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями, можна розподілити на концептуальні та конкретно-організаційні. За суб`єктами взаємодії нормативно-правові акти можуть бути розподілені на такі, які регулюють питання взаємодії органів та установ ДПтС України: з державними органами (правоохоронними, а також тими, які не належать до системи правоохоронних); з неурядовими інституціями (громадськими, релігійними, правозахисними організаціями, приватними підприємцями тощо). За напрямками взаємодії нормативно-правові акти можуть бути розподілені на такі, які регулюють питання: проведення спільних заходів; обміну інформацією; організації громадського та іншого контролю тощо.

У залежності від спрямування конкретних спільних заходів взаємодія може бути організована для: правозахисту засуджених; реабілітуючого впливу на засуджених; боротьби зі злочинністю (в т.ч. серед засуджених); медичного обслуговування тощо.

Підрозділ 2.3. «Міжнародний досвід організації взаємодії пенітенціарних установ з інституціями держави та громадянського суспільства» присвячено дослідженню зарубіжного досвіду організації взаємодії пенітенціарних служб з різними публічними інституціями.

Критерієм використання зарубіжного досвіду, зважаючи на значну чисельність країн, було обрано, в першу чергу, розвиненість країн. Це пов`язано з необхідністю запровадження винятково позитивного досвіду у діяльність вітчизняної системи органів та установ виконання покарань. Зокрема, були досліджені різні аспекти спільної діяльності пенітенціарних установ Великої Британії, Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Франції, країн Скандинавії. Як наслідок, були зроблені наступні узагальнення:

1. Функціонування пенітенціарних систем країн Європи та США знаходиться в принципово іншому (в порівнянні з українською системою) економічному, соціальному, кримінально-правовому стані. Для пенітенціарних установ цих країн характерною є певна автономія у своїй діяльності, достатнє фінансове забезпечення, розвинутий громадський та державний контроль.

2. Для пенітенціарних систем країн Європи та США (як і для України) існує проблема забезпечення виконання усіх європейських та світових стандартів пенітенціарної сфери. Саме тому функціонування пенітенціарних систем країн Європи та США часто піддається критиці з боку міжнародних правозахисних інституцій.

3. Основними напрямками організації взаємодії органів та установ пенітенціарних систем країн Європи та США є залучення засуджених до праці та надання їм можливості отримати освіту. Серед іншого необхідно відзначити такі форми взаємодії, як надання засудженим юридичної, соціальної, психологічної та духовної допомоги.

4. Особливістю функціонування пенітенціарних систем країн Європи та США є наявність додаткових спеціальних наглядових та контролюючих інституцій.

5. У багатьох країнах Європи та в США засоби масової інформації, хоча і виступають дієвим механізмом контролю за функціонуванням пенітенціарних систем, не мають постійного стійкого інтересу до висвітлення проблем, пов`язаних з їхньою діяльністю.

Досвід організації взаємодії установ пенітенціарних систем країн Європи та в США не можна використовувати в Україні, не адаптувавши до особливостей вітчизняної кримінально-виконавчої системи. Крім того, серед позитивних моментів необхідно констатувати, що у пенітенціарних справах досліджених держав є серйозні недоліки, які властиві більшості тюремних систем світу.

Третій розділ «Процедура взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Принципи та стадії взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями» визначені базові положення, на яких ґрунтується організація взаємодії, а також її стадії.

Під принципами взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями необхідно розуміти систему базових, основоположних засад, відправних положень, які визначають сутність, покладені в основу механізму та відображають об`єктивні закономірності організованої у відповідності з вимогами чинного законодавства, узгодженої за цілями, місцем та часом спільної діяльності означених суб`єктів взаємодії для досягнення їхніх індивідуальних та спільних завдань.

У роботі підтримується позиція щодо розподілу принципів взаємодії на загальні та спеціальні. Щодо взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями розподілення принципів повинно здійснюватися також і за критерієм суб`єктного складу взаємодії. Тобто загальні принципи будуть єдиними для взаємодії органів та установ ДПтС України як з державними, так і з неурядовими інституціями. Спеціальні ж принципи будуть додатково диференціюватися окремо ще і на принципи взаємодії з неурядовими інституціями і принципи взаємодії з державними органами. Такий розподіл, є цілком виправданим, адже специфіка організації взаємодії, а відтак і її засад є різними стосовно неурядового сектору і державних органів.

Таким чином, структуру принципів взаємодії органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями можна відобразити наступним чином:

1. Загальні принципи;

2. Спеціальні принципи:

­ Принципи взаємодії органів та установ ДПтС України з державними інституціями;

­ Принципи взаємодії органів та установ ДПтС України з неурядовими інституціями.

Загальними для взаємодії органів та установ ДПтС України з державним та неурядовими інституціями є принципи: законності; науковості; плановості; системності; оперативності розгляду і прийняття рішень з питань, що потребують спільного вирішення та забезпечення їхнього виконання у межах визначеної компетенції; комплексного використання сил і засобів, що є в розпорядженні взаємодіючих сторін; пріоритетності мети реалізації кримінально-виконавчої політики.

До спеціальних принципів взаємодії органів та установ ДПтС України з державними інституціями відносяться: погодженість; раціональність використання сил та засобів; оперативність; взаємна довіра; розмежування компетенції; професіоналізм; керованість; конфіденційність (у випадках, встановлених законодавством).

До спеціальних принципів взаємодії органів та установ ДПтС України з неурядовими інституціями відносяться: погодженість; гласність; поєднання позиції громадськості із засадами державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; відповідність мети діяльності неурядової організації пріоритетам пенітенціарної справи; взаємна довіра; професіоналізм; керованість.

Крім того, у підрозділі визначаються і аналізуються стадії процесу взаємодії: 1 стадія (початкова) - організаційна; 2 стадія (основна) - реалізаційна; 3 стадія (заключна) - підсумкова.

У підрозділі 3.2. «Повноваження та управлінська діяльність керівників органів та установ ДПтС України щодо організації взаємодії» досліджуються методи управлінської діяльності та компетенція керівників органів та установ ДПтС України щодо організації взаємодії.

У підрозділі проаналізовано компетенцію установ та органів ДПтС України усіх управлінських рівнів. Розглянувши компетенційні основи управління були визначені особливості управлінської діяльності керівників органів та установ ДПтС України щодо організації взаємодії.

Управлінська діяльність з позицій технології її реалізації (збір інформації, аналіз, підготовка проекту рішення і т. д.) має багато спільного з аналогічними видами діяльності в інших правоохоронних органах. Проте специфіка завдань, що стоять перед ДКВС України визначає особливості технологій реалізації управлінської діяльності. Така ж позиція стосується і управління організацією взаємодії.

Підготовка і ухвалення управлінського рішення є першим етапом, має принципове значення для взаємодії та управлінського процесу загалом.

В основі управлінського рішення лежить мета. Визначення мети дозволяє повною мірою сформувати систему завдань, які стоять перед взаємодією. Мета має відповідати певним критеріям, зокрема, вона повинна бути зрозумілою і чітко сформульованою, здійсненною (реальною), відповідати цілям діяльності установ та органів ДПтС України, не виходити за межі компетенції взаємодіючих суб`єктів тощо.

Наступною стадією підготовки та прийняття управлінського рішення є збір і аналіз інформації. Керівник органу та установи ДПтС України повинен отримати достатній обсяг інформації про процес підготовки до взаємодії. Така інформація повинна бути своєчасною та актуальною, достатньою та системною. Зазначені характеристики інформації свідчать про те, що вона повинна бути новою, не застарілою, вичерпно розкривати аспекти певної діяльності і сформованою у комплексі, що дозволить вибрати управлінцю з цього масиву головне. Зокрема, при організації взаємодії керівник обов`язково повинен володіти наступною інформацією: наявність правових основ для організації взаємодії (обов`язкових чи ініціативних); інформація про суб`єкта взаємодії (статистичні та описові дані); інформація про досвід та результати подібної взаємодії; прогноз на взаємодію (очікувані результати); інформація про ресурси взаємодії (конкретний персонал, який буде задіяний, потреби в матеріальних та фінансових ресурсах).