Розвиток регіональної промислової політики держави в ринкових умовах

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

25.00.02 - Механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління

Розвиток регіональної промислової політики держави в ринкових умовах

Антонова Людмила Володимирівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України.

Науковий консультант

доктор наук з державного управління, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

КОРЕЦЬКИЙ Микола Христофорович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідуючий відділом інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування.

Офіційні опоненти

доктор наук з державного управління, профессор

ДЄГТЯР Андрій Олегович,

Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри економічної теорії і фінансів;

доктор наук з державного управління, професор БЕЗЗУБКО Лариса Володимирівна,

Донбаська національна академія будівництва та архітектури, професор кафедри “Менеджмент організацій”;

Захист відбудеться 21 січня 2011 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.03 в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 60, к. 302.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 60, к. 202.

Автореферат розісланий 20 грудня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, к.держ.упр., с.н.с. І.О. Драган

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У всіх розвинених країнах створюються умови, за яких регіони можуть повністю реалізувати наявний потенціал, максимально збільшити їх вклад у національну економіку, здобути конкурентні переваги на світовому ринку. Прагнення органів державного управління України вирішувати головні завдання соціально-економічного розвитку суспільства та утвердження її як високотехнологічної держави реалізується через промислову політику, що базується на реформуванні системи управління промисловістю, подоланні диспропорцій, створенні сприятливих умов економічного розвитку для суб'єктів підприємницької діяльності різних форм власності, повного та ефективного використання наявного наукового потенціалу, підвищення конкурентоспроможності промислового виробництва та продукції.

При цьому через значний рівень централізації державної влади ускладнюється підтримка промисловості з боку регіональних органів управління, які є основними осередками територіального розвитку, орієнтовані на створення умов для безконфліктної реалізації суспільних і приватних інтересів у загальному контексті взаємодії.

Трудності забезпечення стійкості позитивних тенденцій розвитку промисловості регіону пов'язані з нерозробленістю теоретичних і прикладних засад організації реального співробітництва промислових підприємств з органами влади та управління всіх рівнів, відсутністю практичного досвіду ефективного залучення приватного капіталу, співпраці з неурядовими організаціями при плануванні і програмуванні промислового розвитку території. Зазначені недоліки зумовлюють недостанє розуміння сутності і механізму взаємодії органів державного управління всіх рівнів з промисловими структурами у формі приватно-державного партнерства.

З цього приводу необхідні чітко відпрацьовані в теоретичному та практичному аспектах підходи до формування та реалізації регіональної промислової політики держави.

Питання державного управління промисловістю регіону розглядались у наукових працях зарубіжних учених: Вебера А., Ізарда І., Льоша А., Маркузена Е., Маршалла А., Тюнена Й.Г., Фрідмана Дж., Фрідмена М., Шумпетера Й., вітчизняних і російських: Алимова О.М., Амоши О.І., Беззубко Л.В., Буркинського Б.В., Бутка М.П., Геєця В.М. Герасимчук З.В., Гранберга О.Г., Груби Г.І., Дєгтяря А.О., Долішнього М.І., Дорогунцова С.І., Злупка С.М., Кондрашова О.М., Корецького М.Х., Ковальової Г.О., Лексіна В.М., Мазура А.Г., Мамутова В.К., Мікловди В.П., Микитенко В.В., Оніщука Г.І., Пісьмаченко Л.М., Прокопенка М.Д., Симоненка В.К., Фащевського М.І., Федорищевої А.М., Червової Л.Г., Чернюк Л.Г., Чумаченька М.Г. та інших.

Разом з тим слід відзначити, що процес формування та реалізації промислової політики на рівні регіону сьогодні є проблемою, яка недостатньо досліджена. Так, зокрема, не врахована роль промисловості як локомотиву економічного зростання регіонів, залишається недосконалою промислова структура на регіоному рівні, недостатньо відпрацьовані підходи до формування територіальних зв'язків щодо розвитку промисловості, підвищення мобільності її трудових ресурсів, збільшення значущості людського чинника в економічному розвитку галузі.

Отже, необхідність теоретичного, методологічного та практичного вирішення зазначених проблем зумовила вибір теми, актуальність і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки отримані в межах наукових тем відділу інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегій інноваційно-інноваційного розвитку України» (номер держреєстрації 0107U004792); «Інституалізація інноваційно-інвестиційної трансформації економіки регіонів» (номер держреєстрації 0108U009957), у межах яких автором розроблено концептуальні підходи до вдосконалення інституційних чинників реалізації регіональної промислової політики держави та відповідні заходи.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування теоретичних та методологічних засад, розробка практичних рекомендацій з удосконалення регіональної промислової політики держави в ринкових умовах.

Для досягнення мети дослідження було поставлено та вирішено такі завдання:

- узагальнити теоретичні підходи до формування та реалізації регіональної промислової політики держави;

- уточнити понятійно-категорійний апарат регіональної промислової політики держави;

- дослідити світовий досвід формування регіональної промислової політики держави та умови його застосування в Україні;

- обгрунтувати методологічні підходи до стратегічного розвитку регіональної промислової політики держави;

- визначити методологічні підходи до забезпечення комплексної реалізації регіональної промислової політики держави;

- удосконалити механізм реалізації регіональної промислової політики держави; регіональний промисловий політика

- проаналізувати існуючу практику реалізації промислової політики на регіональному рівні;

- розробити рекомендації з формування організаційно-економічного механізму системи управління регіональною промисловою політикою держави;

- обґрунтувати принципи та критерії оцінювання ефективності приватно-державного партнерства у промисловості на регіональному рівні;

- розробити підходи до антикризової стратегії розвитку промисловості регіону та організаційно-інформаційного забезпечення її реалізації.

Об'єкт дослідження - процес формування та реалізації регіональної промислової політики держави в ринкових умовах.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні та науково-практичні аспекти розвитку регіональної промислової політики держави.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених з ними наук. У роботі використано: історичний та логічний методи - для дослідження еволюції постановки проблеми й наступності її вирішення; абстрактно-логічний - для теоретичного узагальнення й формування висновків; економіко-статистичний - для аналізу сучасного стану державного управління промисловістю в Україні; аналізу і синтезу - для розробки системи управління регіональною промисловою політикою; розрахунково-конструктивний - з метою вдосконалення механізму реалізації концепцій, стратегій, програм, проектів розвитку промисловості; експериментальний - для розробки системи концептуальних положень і заходів стратегії розвитку промисловості регіону; порівняльного аналізу - для зіставлення ефективних форм і механізмів реалізації регіональної промислової політики держави.

Інформаційною базою дисертаційної роботи є офіційні статистичні матеріали Держкомстату України, інформація Комітетів Верховної Ради України, міністерств та регіональних органів влади, монографії, дані річних звітів, інформаційних та аналітичних бюлетенів, огляди, науково-методичні публікації, Інтернет-ресурси, періодичні видання вітчизняних і міжнародних організацій, неурядових інституцій.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею. Особистий внесок автора полягає в розробці теоретико-методологічних засад, методологічних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на розв'язання конкретного науково-прикладного завдання щодо вдосконалення та розвитку регіональної промислової політики держави в ринкових умовах.

Найсуттєвішими теоретичними і практичними результатами, які характеризують наукову новизну дослідження та особистий внесок дисертанта у розвиток теорії державного управління є наступні:

вперше:

- сформульовано методологічні підходи до формування комплексної регіональної промислової політики держави, основними складовими якої є: підвищення добробуту населення, покращення економічних та екологічних умов промислового виробництва, підвищення рівня соціальних гарантій у галузі, розвиток інноваційних та соціальних програм, підвищення рівня інноваційної культури і освіти;

- розроблено методологічні підходи до організаційно-інформаційного забезпечення реалізації регіональної промислової політики держави на електроній базі, яка складається з регіональної біржі готової продукції та сировини, електронного ринку інновацій та нових технологій, регіональної електронної служби зайнятості, регіональної платіжної електронної системи;

- розроблено інструментарій здійснення регіональної промислової політики держави, що містить модифіковану технологію управління, детермінантами якої є нормативно-законодавча база, методичне забезпечення, координація з боку виконавчої влади та контролюючі функції;

удосконалено:

- механізм реалізації регіональної промислової політики держави, що, на відміну від існуючих, розподіляє цільову, функціональну та забезпечуючу підсистеми за такими суб'єктами, як регіональні органи державного управління, суб'єкти господарювання та економічної інфраструктури;

- методичні підходи до вибору системи управління промисловістю регіону (державна, недержавна, комбінована) залежно від напрямів промислової політики регіону, типів програм та проектів, критеріальних оцінок, кола задіяних суб'єктів;

- підходи до розробки регіональної антикризової стратегії розвитку промисловості, в яких, на відміну від існуючих, ключовими компонентами є технологічний, кадровий і фінансовий потенціали;

- методологічні принципи оцінки ефективності приватно-державного партнерства у промисловості на регіональному рівні, які забезпечують ефект, що одержує держава (зростання надходжень до бюджету і соціального ефекту, економію бюджетних коштів), а саме взаємозацікавленості і паритету інтересів, стратегічного регулювання соціальних наслідків, оптимального поєднання ризиковості та дохідності;

набули подальшого розвитку:

- понятійно-категорійний апарат теорії державного управління промисловістю шляхом тлумачення сутності понять, що орієнтовані на врахування накопиченого потенціалу, нових зв'язків, які з'явилися у процесі трансформаційних перетворень, а саме регіональна промислова політика держави, приватно-державне партнерство у промисловості, антикризовий потенціал промислового сектора економіки регіону;

- теоретичні підходи до формування та реалізації регіональної промислової політики держави, що базуються на оптимальному поєднанні ринкових механізмів та державного втручання і засновані на теоріях економічного зростання;

- теоретичні положення використання досвіду індустріально-технологічно розвинених країн світу щодо формування регіональної промислової політики в Україні за такими напрямами: захист інтересів вітчизняних товаровиробників на зовнішніх ринках, реалізація проривної стратегії у сфері науково-технологічного розвитку, орієнтація на стимулювання та підтримку виробництва кінцевої продукції, постійне вдосконалення нормативно-правової бази.

Практичне значення одержаних результатів. Загальним результатом дослідження є розроблення концептуальних засад та механізмів формування регіональної промислової політики держави. Проведені дослідження та висновки, зроблені за їх результатами, є основою для подальшого поглибленого наукового вивчення теорії державного регулювання розвитку промисловості, розробки рекомендацій з удосконалення системи управління регіональною промисловою політикою держави та концептуальних положень і заходів регіональної стратегії розвитку промисловості .

Результати досліджень використані: Комітетом Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики у процесі запровадження моделі регіонального розвитку промисловості (довідка № 04-31/8-527 від 29.09.2010 р.); Міністерством промислової політики України при розробленні Загальнодержавної цільової програми розвитку промисловості України на період до 2017р. (довідка № 17-9/34-996 від 09.09.2010 р.); Київською обласною державною адміністрацією у процесі розробки пропозицій щодо структурних змін у промисловості регіону (довідка № 67-1/10-239 від 22.10.2010 р.); Харківською обласною державною адміністрацією при розробці пропозицій і практичних рекомендацій щодо обґрунтування механізмів розвитку промисловості регіону (довідка № 54-2/9-447 від 14.09.2010 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Академії муніципального управління при викладанні дисциплін: “Теорія державного управління”, “Державне регулювання економіки”, “Менеджмент у державному та муніципальному управлінні” (довідка № 771 від 10.09.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Теоретичні обґрунтування, практичні рекомендації, висновки та пропозиції, які отримані в ході досліджень, розроблено здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідались і обговорювались на науково-практичних конференціях, конгресах і семінарах, зокрема: “Трансформаційні процеси в економіці держави та регіонів” (м. Запоріжжя, 2008 р.), “Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні” (м. Київ, 2008 р.), “Соціально-економічні проблеми регіонального розвитку” (м. Дніпропетрівськ, 2008 р.), “Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення” (м. Київ, 2009 р.), “Фінансово-бюджетна політика в контексті соціально-економічного розвитку регіонів” (м. Дніпропетровськ, 2009 р.), “Економіка та управління в умовах побудови інформаційного суспільства” (м. Одеса, 2009 р.), “Проблеми і перспективи інноваційного розвитку економіки України” (м. Дніпропетровськ, 2009 р.), “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (м. Київ, 2009 р.), “Інвестиційні пріоритети епохи глобалізації: вплив на національну економіку та окремий бізнес” (м. Дніпропетровськ, 2010 р.), “Сучасна регіональна політика: формування, реалізація та розвиток публічної служби” (м. Одеса, 2010 р.), “Розвиток легкої промисловості в умовах активізації евроінтеграційних процесів” (м. Київ, 2010 р.), “Проблеми формування та оцінки ефективності функціонування сучасних землегосподарських систем” (м. Київ, 2010 р.), “Фінансово-кредитний механізм активізації інвестиційного процесу” (м. Київ, 2010 р.), “Перспективи впровадження екологічного оподаткування в Україні” (м. Ірпінь, 2010 р.).

Публікації. Результати проведених досліджень, теоретичні та методологічні положення викладені у 38 друкованих роботах загальним обсягом 35,69 друк. арк., з яких 35,25 друк. арк. належить особисто автору, серед них одна одноосібна монографія і 23 статті в наукових фахових виданнях з державного управління.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 488 стор. комп'ютерного тексту, із них 20 таблиць і 27 рисунків. Список використаних джерел із 508 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв'язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі “Теоретичні основи розвитку регіональної промислової політики держави” досліджено теоретичні засади державного регулювання зростання та розвитку промисловості регіонів; визначено сутність і взаємозв'язки регіональної та промислової політики держави; обгрунтовано засади використання світового досвіду щодо формування регіональної промислової політики в Україні.

На основі узагальнення теоретичних положень зроблено висновок, що в цілому державне регулювання зростання та розвитку промисловості регіону з позиції системного підходу включає: формування цілей і завдань розвитку; визначення об'єктів регулювання, організацію керованої системи; виділення суб'єктів регулювання, формування їх організаційної структури; розмежування функцій і вибір необхідних методів; оцінку результатів регулювання. Увага акцентується на дослідженнях, спрямованих на наукове обґрунтування державної стратегії розвитку промисловості регіонів. Вважаємо, що саме регіоналізація стану насамперед економічних та соціальних явищ та процесів лежить в основі розвитку промисловості регіону.

Виявлено зміни теоретико-методологічної бази наукових досліджень проблем державного регулювання розвитку промисловості регіону в ринкових умовах, зокрема змісту і напрямів, закономірностей та принципів розвитку. Так, досягнення цілей державного регулювання економіки регіону здійснюється шляхом реалізації властивих їй функцій у просторі ініціації цілей (макро-, мезо-, мікрорівень) у процесі втручання держави у функціонування механізмів, що забезпечують стійкий розвиток промисловості регіону. Характер цього втручання може бути різним, так само як інструменти і форми, за допомогою яких воно можливе.

На основі системного аналізу виділено дві базові концепції здійснення регіональної промислової політики держави: жорстка регіональна промислова політика передбачає безумовне превалювання методів прямого бюджетного субсидування галузей промисловості або окремих "амбітних" проектів на основі жорстких адміністративних важелів; ліберальна (сучасна) регіональна промислова політика з пріоритетним преважанням методів непрямого (фінансово-економічного) стимулюванням випуску конкурентоспроможної продукції і послуг.

Визначено, що реформування промисловості України із самого початку орієнтувалося на перехід до ліберальної моделі. Йшлося про те, що саме саморегульований механізм ринкової системи створить нову структуру форм власності та іншу систему поділу праці у промисловості. Але криза 1998 р. виявила, що ринкова система в Україні не в змозі регулювати економічні процеси і тому необхідна чітка державна політика, орієнтована на структурний розвиток промисловості, та зміщення акцентів на регіональний рівень. Ураховуючи специфіку геополітичного положення та економічного розвитку України у XX ст., повний перехід до другої моделі неможливий, але і перший шлях є неприйнятним, оскільки визначення т. зв. точок зростання виняткове державою, особливо на тривалий час, часто призводить до кризового стану господарства і, зрештою, підриває базу реалізації цих пріоритетів.

Дослідження дають підстави стверджувати, що промислова політика досягає успіху не тоді, коли держава намагається змінити ринок, а тоді, коли вона спирається на сигнали ринку. Тільки за таких умов держава і суб'єкти господарювання стають партнерами: одержати підтримку з боку суб'єктів господарювання (політика стабілізації очікувань) можна лише успішно стимулюючи структурні зміни і підготувавши економічну й соціальну інфраструктуру для намічених інновацій.

Установлено, що завданням процесу формування і реалізації регіональної промислової політики держави є поєднання як прямих, так і непрямих методів державного регулювання, визначаючи роль державного управління не в простому розширенні участі у промисловості, а підвищенні ефективності довгострокової державної політики і конкретних дій щодо її оздоровлення, поліпшенні на цій основі соціального стану громадян. Разом з тим держава має керуватися критеріями збереження ринкової свободи і виявляти вміння використання наявної власності для інвестування в реструктуризацію промисловості. При цьому бажано зробити основний акцент на вдосконалення концептуальної і законодавчої бази, що відповідає державній політиці в таких основних напрямах: забезпечення економічної та організаційно-правової активності держави, формування ефективної системи державного і регіонального управління з метою стимулювання економічного зростання промисловості; підтримання розвитку конкуренції і підприємницької діяльності у промисловості.

Доведено, що наукова концепція державного впливу на розвиток регіонів має базуватися на чітких дефініціях, які б адекватно відображали сутність того чи іншого явища або процесу. На основі поведеного аналізу сутності державної промислової політики та регіональної політики можливо навести наступне визначення: регіональна промислова політика держави, у широкому розумінні, є комплексною системою заходів, що спрямовані на реалізацію конкретних інвестиційних та інфраструктурних проектів з метою збереження, підтримки і розвитку вітчизняних товаровиробників у галузях і виробництвах, які забезпечують стратегічне значення регіону, а також орієнтовані на вдосконалення існуючої структури промисловості на рівні регіону та координацію галузей промисловості, що генерують соціально-економічний розвиток території. У вузькому сенсі, вона є системою цілей і завдань, визнаних і підтриманих державою на регіональному рівні, закріплених законодавчо й орієнтованих на розвиток і державну підтримку промисловості регіону. Регіональна державна політика містить комплекс заходів, що забезпечують досягнення цих цілей, визначає необхідні для цього фінансові, технічні та кадрові ресурси, конкретизує місце промислової політики в системі інших напрямів діяльності регіону і переліку ієрархічно побудованих пріоритетів.

Ураховуючи особливості сучасного стану національної економіки, обгрунтовано, що регіональна промислова політика держави має бути адекватною стратегічним цілям економічного зростання, тобто спрямованою на інноваційний тип економіки, розбудову економіки знань, розміщення інноваційних форм господарювання і т.д., на що слід задіяти багатий арсенал державних механізмів (методів, інструментів). Ознакою її формування має стати реалізація принципу саморозвитку регіону, перенесення відповідальності за розвиток регіонів та відтворення людського капіталу на регіональні органи державного управління, що сприятиме значно повнішому врахуванню інтересів територіальних співтовариств та зрушенням у напрямі досягнення світових критеріїв конкурентоспроможності промисловості.

Обгрунтовано, що з боку держави головними суб'єктами реалізації державної промислової політики в регіонах є місцеві (обласні і районні) держадміністрації, які згідно з чинним законодавством відповідальні перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України і підзвітні вищим органам виконавчої влади. Аналіз функцій місцевих держадміністрацій і територіальних органів центральної влади свідчить про численні безпідставні перетинання їх діяльності, що потребує реформування механізмів державного управління, у т.ч. таких його елементів, як прогнозування розвитку промисловості регіону, реалізація пріоритетних завдань, забезпечення відповідності концепції діяльності перспективним цілям суспільства.

Доведено, що підвищення дієвості державного регулювання розвитку промисловості регіону можливе шляхом розширення повноважень його суб'єктів, ефективного використання економічних та фінансових важелів регулювання, науково обґрунтованого розмежування компетенції, повноважень і відповідальності між органами різних гілок і різних рівнів влади. Отже, управління промисловістю на рівні регіону може розглядатися виключно як процес взаємодії суб'єкта та об'єкта управління, у результаті якого приймаються та реалізуються певні рішення, що мають позитивні наслідки для регіону.

Установлено, що державне регулювання розвитку промисловості регіону передбачає визначення його зв'язку з ринком як з теоретичного, так і практичного погляду. В цьому контексті при формуванні й реалізації регіональної промислової політики держави, що перебуває на стадії становлення, необхідно врахувати багатий досвід розвинених країн, який свідчить, що зусилля органів державного управління повинні спрямовуватися на підтримку ринкової рівноваги й динамічного розвитку промислових підприємств.

На підставі аналізу світового досвіду формування регіональної промислової політики держави необхідно використати позитивні знання з урахуванням специфіки та особливостей регіонів. Так, зокрема, для підвищення конкурентоспроможності слід скористатися досвідом індустріально-технологічно розвинених країн, а саме: покласти на державу функцію відстежування успіхів національної промисловості на світових ринках і визначення сильних перспективних вітчизняних продуцентів, яким слід забезпечити державну підтримку, при цьому державну допомогу надавати на конкурсній основі для реалізації проектів, що відповідають обумовленим критеріям; змінити стратегію у сфері науково-технічної політики з колишньої орієнтації на престижні дослідження і “блискучі прориви”, не тільки на широке використання інновацій, але й запозичення зарубіжних досягнень за японською моделлю; головним об'єктом промислової політики на державному і регіональному рівнях визначити структурну політику та її вплив на макроекономічні пропорції; основою державного регулювання промислового розвитку регіонів має бути адміністративно-юридичне законодавство, яке повинне складатися з трьох блоків - загальноекономічного, що регламентує функціональні повноваження державних і регіональних органів влади, законів про галузеве регулювання і статус міністерств, відомств і агенцій. Це дасть змогу встановити неформальні, довірчо-партнерські відносини між органами державного управління і суб'єктами підприємництва. При цьому державне регулювання розглядається як діючий засіб вирішення соціальних і економічних завдань в умовах розвитку ринкових відносин. З урахуванням цього пропонується формувати регіональну промислову політику держави, виходячи з об'єктивних закономірностей і їх проявів у рамках територіального розвитку.

У другому розділі “ Методологічні засади регіональної промислової політики держави ” досліджено концептуальні положення стратегічного розвитку регіональної промислової політики держави, визначено її принципи та цілі, сформовано структурний механізм реалізації промислової політики держави на регіональному рівні.

Доведено, що формування регіональної промислової політики держави залежить від певної структурної організації влади та механізмів її взаємодії із суспільством. При цьому залежно від рівня влади керуюча система повинна забезпечувати процес цілепокладання, координації і контролю.

З метою вдосконалення організаційно-методичного забезпечення регіональної промислової політики держави запропоновано використати методологічний підхід до системи управління такою політикою, а саме т. зв. національний ромб, який піддається модифікації для визначення певних засобів (рис. 1). Національний ромб характеризує систему детермінантів конкурентних переваг регіону, компоненти яких, перебуваючи у взаємодії, створюють ефект емерджентності (цілісності), тобто підсилюють або послаблюють потенційний рівень конкурентних переваг. Вважаємо, що детермінанти доцільно розподілити на дві групи: основні (загальні), тобто, ті які забезпечують формування конкурентних переваг за наявності однакових умов для всіх параметрів, та непрямі (вузькоспеціалізовані), що забезпечують формування конкурентних переваг за наявності конкретних умов для кожного параметра.

До загальних детермінант, що включаються до модифікованого національного ромбу способів управління регіональною промисловою політикою, віднесено:

нормативно-законодавчу базу, що забезпечує і формує правове регулювання політики ;

методичне забезпечення, орієнтоване на методичну допомогу з боку різних органів влади у сфері планування і реалізації основних напрямів регіональної промислової політики держави;

координацію з боку виконавчої влади, яка орієнтована на інтервентну допомогу в процесі забезпечення узгодженості зі стратегічною програмою розвитку як на рівні регіону, так і загальнодержавному рівні;

контролюючі функції - моніторинг виконання промислової політики (або один її напрям) на рівні регіону.

Непрямими детермінантами визначені наступні:

індивідуальний рівень ризику в регіоні - оцінка здійснюється з використанням методичних рекомендацій визначення інвестиційного потенціалу регіону;

розстановка політичних пріоритетів і сил - аналіз впливу політичних партій і рухів, стимулюючих і/або стримуючих реалізацію промислової політики в регіоні;

роль випадковості - форс-мажорні обставини, що виникають при реалізації регіональної промислової політики держави (які не можуть бути визначені на етапі формування).

Зроблено висновок, що організаційно-методичне забезпечення будується на основі визначення та аналізу основних детермінант, а непрямі детермінанти характеризуються як ситуативні. У кожному регіоні основною повинна бути певна детермінанта. Набір головних і непрямих детермінант здійснюється на основі типу регіону.

Обґрунтовано принципи реалізації регіональної промислової політики держави. Так, зокрема, принцип зацікавленості в результатах діяльності реалізується на рівні працівників підприємства, регіону, держави; принцип об'єктивності передбачає врахування всіх позитивних і негативних аспектів діяльності промислового підприємства, об'єктивне врахування зовнішніх і внутрішніх факторів, які впливають на результати діяльності; принцип оптимальності спрямовано на оптимізацію методичного інструментарію дослідження проблем розвитку регіональної промислової політики; принцип комплексності передбачає необхідність системного розвитку регіональної промислової політики; принцип контролю передбачає здійснення постійного моніторингу за перебігом процесу розвитку регіональної промислової політики з метою його адаптації до умов зовнішнього і внутрішнього середовища; принцип ефективності полягає в максимально можливому використанні потенціалу об'єкта та суб'єкта для формування обґрунтованої регіональної промислової політики держави; принцип попередності в розв'язанні проблем полягає в орієнтації концепції розвитку регіональної промислової політики на запобігання виникненню і поглибленню фінансових і технічних криз; принцип багатоваріантності розробки заходів щодо ефективного розвитку регіональної промислової політики держави; принцип стратегічності (цілеспрямованості) який передбачає визначення мети, завдань і стратегії розвитку; принцип гнучкості і маневреності - пристосування системи регулювання розвитку регіональної промислової політики держави до швидких змін внутрішнього і зовнішнього середовища.

Виявлено, що в сучасних умовах господарювання діючий склад і структура промисловості часто суперечать меті комплексного соціально-економічного розвитку і новому стратегічному вибору. Нинішні тенденції формування системи цілей регіональної промислової політики держави характеризуються збільшенням функціональних завдань, що об'єктивно пов'язаних як з виробничою, так і бюджетною сферами.

Серед закономірностей, що визначають процеси цілепокладання в розвитку промисловості регіону, виділено зв'язок між цілями соціально-економічного розвитку території і промислової політики регіону. Останні носять вторинний, підлеглий характер по відношенню до перших, що повною мірою відповідає прийнятому в країні курсу на побудову соціальноорієнтованої ринкової економіки. Таким чином, суть цілей регіональної промислової політики можна визначити як прогнозовані (в якісному і кількісному вигляді) результати розвитку промисловості, що очікуються в конкретні проміжки часу.

Обґрунтовано перехід до соціальноорієнтованої високоефективної економіки промисловості, який передбачає: досягнення сучасних характеристик якості життя населення і середовища його проживання; формування інноваційних шляхів розвитку промисловості; створення багатоукладної, соціальноорієнтованої ринкової економіки; зміцнення інфраструктури промисловості, включаючи фінансово-банківську сферу в напрямі зміцнення довіри населення; перехід до надійної системи соціального партнерства працівників промисловості, підприємців, держави.

Згідно із дослідженням основними складовими механізму забезпечення комплексності регіонального розвитку промисловості визначено наступні: зростання рівня заробітної плати, створення нових робочих місць, покращення умов праці, екологізації виробництва, удосконалення системи охорони здоров'я та пенсійного забезпечення, підвищення якості освіти. Результативним вихідним положенням комплексного регіонального розвитку промисловості є створення екологічно, соціально та економічно ефективних масштабів промислового виробництва регіону, у першу чергу в галузях місцевого господарства - харчовій і легкій, промисловості будівельних матеріалів).

Обґрунтовано напрями регіональної промислової політики держави відповідно до пріоритетів макроекономічної державної політики щодо підтримки промисловості і стимулювання інвестиційної активності, підвищення добробуту населення.

Розроблено механізм реалізації регіональної промислової політики держави, який забезпечує досягнення та ухвалення стратегічних і оперативних рішень у рамках визначених пріоритетів і обмежень. Суть механізму реалізації регіональної промислової політики держави можна визначити як сукупність процесу розробки, ухвалення і реалізації управлінських рішень, комплексу цільових, функціональних і забезпечуючих підсистем, склад яких носить певною мірою типовий характер.

Запропоновано схему механізму реалізації регіональної промислової політики, що складається з трьох суб'єктних блоків: власне регіональні органи державного управління, суб'єкти господарювання у промисловості, суб'єкти економічної інфраструктури

Виділені суб'єкти не рівнозначні за своїми завданнями реалізації регіональної промислової політики. Зокрема, органи регіональної та місцевої влади виконують значно більше завдань, будучи не лише виконавцями, але і авторами змістовного наповнення політики легітимним відповідальним процесом. Як виконавці, вони, по-перше, створюють у рамках своєї компетенції умови, що стимулюють реалізацію політики, а по-друге, діють самі в цих умовах.

Інші суб'єкти реалізації регіональної промислової політики є такими лише в тією мірою, в якій органам влади вдалося їх залучити до процесу реалізації цієї політики, як через створення стимулюючих умов, так й іншими шляхами. Тут виникає проблема механізму залучення суб'єктів господарювання і громадськості в реалізаційний процес.

Ключовим елементом механізму є блок цільових підсистем, який формується в розрізі основних напрямів регіональної промислової політики держави, визначених на етапі її розробки. Функціональні підсистеми включають головні функції управління, якими, на нащу думку, є планування, організація, реалізація і контроль. Склад забезпечуючих підсистем обумовлений загальними вимогами до реалізаційного механізму і включає правове, організаційне, фінансове, кадрове, інформаційне, науково-інноваційне і соціальне забезпечення. Змістовне наповнення забезпечуючих підсистем обумовлюється специфікою промисловості регіону і владними повноваженнями регіональних органів державного управління.

У третьому розділі “ Аналіз формування і реалізації регіональної промислової політики держави” наведено результати оцінки сучасного стану регіональної промислової політики держави, обґрунтовано сутність організаційно-економічного механізму її забезпечення, запроновано послідовність вибору системи управління регіональною промисловою політикою держави.

На основі оцінки сучасного стану регіональної промислової політики держави визначено, що промисловість є складовою господарського комплексу України, структурно-динамічні показники якої мають визначальний вплив на розвиток економіки держави. Економічні тенденції 2001-2008 років свідчать про те, що частка промисловості в основних показниках розвитку економіки України залишається вагомою. У 2008 р. на неї припадало 46,1% випуску продукції (в основних цінах), 31,3 - валової доданої вартості, 24,1 - вартості основних засобів, 32,9 - інвестицій в основний капітал, 39,7 - кількості найманих працівників підприємств-суб'єктів підприємницької діяльності та понад 90% експортної товарної продукції.

У період до 2008 р. спостерігалося стабільне зростання промислового виробництва. Загальний обсяг промислової продукції за 2001-2007 рр. збільшився в 1,92 раза при середньорічному темпі приросту 9,8%. Найвищі темпи розвитку промисловості спостерігалися у 2003_2004 рр., коли індекси обсягу її продукції досягали 115,8 та 112,5%, найнижчі - у 2005 році (103,1%). За офіційною статистикою, обсяг продукції промисловості тільки у 2006 р. досяг рівня 1990 р., перевищивши його на 0,8%, а 2007 р. - на 11,1 % (табл.1).

Переважна частка приросту промислового виробництва вироблялася в експортоорієнтованих галузях, на продукцію яких був стабільний попит на світових ринках (машинобудування, металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів, хімічна та нафтохімічна промисловість). Важливим чинником позитивної динаміки в роботі промислових підприємств стало й пожвавлення в інших сферах економічної діяльності - споживачах продукції промисловості (будівництві, оптовій та роздрібній торгівлі, транспорті та зв'язку).

Таблиця 1

Динаміка обсягу продукції промисловості України

за видами діяльності, відсотків від попереднього року*

Вид промислової діяльності	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2007 до 2000
Промисловість, усього	114,2	107,0	115,8	112,5	103,1	106,2	110,2	96,9	192,1
Добувна промисловість	103,3	102,3	105,5	104,1	104,4	105,8	102,1	97,6	130,9
добування паливно-енерге-тичних корисних копалин	104,8	99,2	103,6	101,9	103,1	103,3	98,0	101,0	114,5
добування корисних копалин, крім паливно-енергетичних	100,2	107,7	109,1	107,6	105,7	109,5	108,8	93,9	159,4
Переробна промисловість	117,2	108,9	118,2	114,6	103,0	106,3	111,7	96,8	211,3
виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів	118,2	108,4	120,0	112,4	113,7	110,0	110,0	99,1	237,8
легка промисловість	113,8	100,4	104,0	113,6	100,3	98,1	100,4	96,6	133,4
оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів	128,0	123,4	123,6	125,5	119,5	113,9	122,1	109,6	407,3
целюлозно-паперове вироб-ництво; видавнича діяльність	118,2	108,4	125,7	125,9	112,7	110,3	110,6	107,3	278,6
виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення	154,3	125,5	108,7	103,4	86,6	87,9	103,3	85,0	171,1
хімічна та нафтохімічна промисловість	110,6	106,5	116,8	114,4	109,8	103,2	106,2	93,8	189,4
виробництво іншої немета-левої мінеральної продукції	111,4	105,3	117,9	119,3	114,3	112,8	116,9	104,3	248,6
металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів	104,9	103,9	114,3	111,0	98,5	108,9	108,3	89,4	162,1
машинобудування	118,8	111,3	135,8	128,0	107,1	111,8	128,6	108,6	353,8
Інші галузі промисловості	104,0	91,4	113,6	125,6	106,2	116,4	113,6	-	190,4
Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	102,6	101,2	104,7	98,9	102,6	106,7	103,2	97,5	121,7

*Джерело: Промисловість України у 2001-2007 рр. / Держкомстат України. -- К., 2008. -- С. 33;

Статистичний щорічник України за 2008 р.-- К. , 2009. -- С.113.

Приріст виробництва був характерний для більшості областей України. Лише в Одеській та Херсонській областях протягом 2004-2006 рр., у Донецькій, Львівській і Полтавській - 2005р. та Івано-Франківській - 2006 і 2007 рр. фіксувалося зниження обсягу продукції промисловості. Порівняно з 1990 р. перевищення тогочасного рівня промислового виробництва відбулося в 14 регіонах. При цьому найбільші індекси обсягу продукції зафіксовані у Волинській (424,1%), Закарпатській (411,4), Кіровоградській (267,7) і Полтавській (236,1) областях та містах Києві (240,6) і Севастополі (277,1%) переважно за рахунок високих темпів розвитку машинобудування.

Зростання промислового виробництва до 2008 р. забезпечувалось переважно завдяки посиленню експлуатації наявних сировинних і матеріально -технічних ресурсів на базі застарілих технологій без якісного оновлення виробничих засобів. Проблеми, що тривалий час накопичувалися, загострилися у період розгортання світової фінансово-економічної кризи і призвели до скорочення виробництва промислової продукції у 2008-2009 рр.

За підсумками 2008 р. у промисловості отримано спад виробництва продукції проти попереднього року на 3,1%. Така ситуація спричинена різким скороченням обсягів виробництва у IV кварталі 2008 р., яке становило 24,9%. Найбільше падіння порівняно з відповідним періодом 2007 р. спостерігалось на підприємствах гірничо-металургійного комплексу (39-45%), хімічної і нафтохімічної промисловості (32,5) та машинобудуванні (29,2%), тобто в експортоорієнтованих галузях.

У 2008 р. не досягнуто обсягів промислового виробництва 2007 р. у 12 регіонах. Найбільше падіння спостерігається в Івано-Франківській (-21,5%), Полтавській (-14,1), Волинській (-10,3), Дніпропетровській (-8,6) та Донецькій (-7,8%) областях. За цей період відбулася певна трансформація галузевої структури промислового виробництва: значно скоротилася питома вага добувної промисловості (з 11% - 2000 р. до 9,4% - 2008 р.) і виробництва та розподілення електроенергії, газу та води (з 23,9 до 17,8%). Частка переробної промисловості зросла із 65,1 до 72,8% відповідно.

На такому несприятливому фоні вкрай недостатнім є розвиток високотехнологічних наукоємних промислових виробництв, а частка інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції має стійку тенденцію до зниження (2000 р. - 9,4%, 2007 р. - 6,7, 2008 р. - 5,9%).

Структура промислового виробництва регіонів за цей період не зазнала суттєвих змін. Для більшості регіонів пріоритетне значення мають 2-3 галузі, які переважно є сировинними або виробляють проміжну та низькотехнологічну продукцію.

Територіальний розподіл продукції промислового виробництва України також надзвичайно нерівномірний. Переважна його частина зосереджена у східних та центральних областях, причому концентрація впродовж 2001-2008 рр. стабільно утримувалася на рівні 75-76%. Якщо 2001 р. на 8 із 27 регіонів (Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Луганську, Харківську, Полтавську, Київську області та м. Київ) припадало 74,8% реалізованої продукції, то 2008 р. - 75,6 %.

Наведені тенденції обумовили уважне і критичне ставлення державних органів управління економікою до пошуку можливостей використання реальних ринкових регуляторів. Зазначене, у свою чергу, привело до ініціювання процесів розроблення превентивних заходів шокуючого прояву “невидимої руки” ринку.

Як свідчить сучасний стан державного регулювання розвитку промисловості, незважаючи на те, що темпи зростання промислового виробництва в докризовому періоді мали тенденцію до збільшення, все ж таки існують негативні чинники, які стримують подальший розвиток галузі. Серед них виділено наступні: відсутність платоспроможного внутрішнього ринку промислової продукції достатньої ємності; відсутність достатньої кількості обігових коштів та інвестицій; у структурі обігових коштів підприємств близько 60-65% становлять банківські кредити, непомірність фіскальних дій суміжних сфер; диспропорції в цінах на продукцію та послуги природних монополій; низький рівень стимулювання, підтримки і захисту власного виробника; існуюча податкова система робить більш вигідним імпортування промислової продукції і тим самим стримує розвиток вітчизняного виробника.

Важливими напрямами діяльності органів державного управління щодо регулювання розвитку промисловості регіону є створення економічних, організаційних та нормативно-правових передумов для реалізації основних принципів сталого, збалансованого розвитку регіонів; розроблення та реалізація державної політики у сфері регулювання внутрішньорегіональної та міжрегіональної трудової міграції; заснування регіональних центрів передачі та розповсюдження високих технологій, формування цілісного інноваційно-інвестиційного циклу “наука-технологія-виробництво”; створення державних і регіональних інформаційних систем про регіони, їх потенціал, а також територіальні громади України; формування економічних умов та відповідної нормативно-правової бази для участі України у відповідних заходах щодо реалізації регіональної політики в рамках Європейського Союзу; у сфері фінансового оздоровлення підприємств упровадження випереджаючих антикризових механізмів, спрямованих на подолання збитковості підприємств і недопущення штучного банкрутства.

Установлено, що залежно від особливостей і напряму промислової політики регіону функції виконавчих і законодавчих органів управління змінюються в кількісному і змістовному аспектах. При цьому роль відповідних рівнів управління промисловою політикою ситуативно змінюється залежно від типів, масштабів і напрямів реалізованих проектів. Запропоновано варіанти вибору системи управління регіональною промисловою політикою держави, а саме: державну, яка реалізується на державному, регіональному і місцевому рівнях, недержавну та комбіновану.

Державна система управління передбачає координацію і визначення основних напрямів реалізації регіональної промислової політики для адміністративної одиниці з узгодженням її з політикою держави саме регіональними органами державного управління.

Доведено, що ефект недержавної системи управління регіональною промисловою політикою виявляється у процесі реалізації певних проектів та програм. Визначено необхідність застосування до системи управління нового виду аналітично-контрольних заходів у вигляді аутсорсингу. Доведено, що при реалізації інвестиційно-інноваційних промислових проектів на рівні регіону функція контролю може бути покладена на спеціальні агентства (у тому числі промислові структури, які мають практику або володіють відповідними ресурсами для управління проектами). У результаті відбувається передача відповідальності за реалізацію економічних і соціальних проектів на потенційних виконавців. Установлено, що комбінована система управління передбачає пайове поєднання функцій контролю і координації для всіх варіантів незалежно від типу, призначення і напряму проектів у сфері промислової політики. Для визначення спектра функції системи управління регіональною промисловою політикою держави при реалізації проектів та програм запропоновано використовувати відповідний квадрант, який збалансовує напрями промислової політики в регіоні, тип проекту, а також визначає основні критерії оцінки всього комплексу заходів і окремих складових (табл. 2).

Таблиця 2

Квадрант функцій системи управління при реалізації напрямів регіональної промислової політики держави *

Напрям регіональної промислової політики держави	Тип проекту	Ланка в системі управління	Критерії відбору/оцінки стану
Реалізація програм регіонального промислового розвитку	- Проекти, що підвищують економічні показники регіону - Інфраструктурні проекти - Цільові регіональні програми і проекти	Регіональний рівень	- Інвестиційний потенціал, - Інвестиційний клімат
Програми економічного і соціального розвитку	- Проекти, що підвищують економічні показники адміністративної одиниці - Інфраструктурні проекти - Цільові адміністративні програми і проекти окремої економічної одиниці	Місцевий рівень	- Інвестиційне законодавство
Поліпшення виробничої сфери / потенціалу регіону	- Економічні проекти для підвищення ефективності використання виробничого потенціалу - Проекти, спрямовані на рішення соціальних проблем	Зацікавлені особи	- Інвестиційний потенціал - Рівень ризику
Інвестиційні та інноваційні проекти, що сприяють підвищенню економічних показників	- IT - аутсорсинг; - Аутсорсинг документообігу - Внутрішній аутсорсинг - Промисловий виробничий аутсорсинг	Аутсорсинг	- Бюджет (скорочення витрат) - Залучення сторонніх організацій
Реалізація проектів економічного і соціального напряму	- Економічні проекти для підвищення ефективності використання виробничого потенціалу - Проекти, спрямовані на розв'язання соціальних проблем	Комбіноване управління	- Поєднання залежно від участі відповідної структури в системі управління регіональною промисловою політикою держави

Для забезпечення максимального врахування інтересів суб'єктів промислової політики на місцевому рівні визначена сфера відповідальності кожного рівня, схема їх взаємодії, а також система контрольної і звітної документації.

Запропоновано послідовність визначення і вибору системи управління регіональною промисловою політикою, яка складається з наступних етапів: визначення стратегічних напрямів формування регіональної промислової політики; виявлення специфіки побудови регіональної промислової політики; вибір напрямів регіональної промислової політики; визначення стратегічних змін у регіональній промисловій політиці; контроль за реалізацією регіональної промислової політики із застосуванням вибраної системи управління

Запропонована система передбачає поступове проходження основних етапів аналізу й оцінки, які формують комплексне уявлення про необхідність і доцільність проведення регіональної промислової політики держави, а також носять стратегічний характер по відношенню до розвитку окремого регіону.

У четвертому розділі “Напрями реалізації приватно-державного партнерства при впровадженні проектів і програм розвитку промисловості регіону” розроблено принципи приватно-державного партнерства у процесі забезпечення інвестиційної привабливості програм розвитку промисловості регіону; запропоновано критерії його ефективності при залученні приватного капіталу в проекти і програми розвитку промисловості регіону; обгрунтувано методичні підходи до оцінки приватно-державного партнерства у хорі впровадження проектів і програм розвитку промисловості регіону.

...