Розвиток державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)

Створення демократичної системи учнівського самоврядування надало учням змогу ефективно захищати свої права, долучатися до оновлення внутрішнього устрою навчальних закладів. До педагогічних рад навчальних закладів уводилися представники учнів і батьківської громадськості, які одержували право вирішального голосу у розв'язанні всіх проблем внутрішньошкільного життя.

Однак на початку 1913 р. педагогічні ради таємним міністерським циркуляром було скасовано. Учителі потрапили в повну залежність від сваволі шкільної адміністрації: директори навчальних закладів одержали можливість звільняти неугодних педагогів протягом 24 годин, повідомивши про це лише попечителя навчального округу.

Стверджується, що 1914 р. певною мірою змінюється урядовий курс в освітній політиці, спостерігається його лібералізація. Увага Міністерства концентрується на винайденні можливостей для оптимізації управління народною освітою. Першопочатками такої оптимізації стали: скасування циркулярів, до яких спостерігалося особливо негативне ставлення громадськості; послаблення шкільного режиму; відновлення педагогічних рад і батьківських комітетів; повернення земства до управління навчальною частиною в початкових земських школах; підготовка проектів реорганізації початкової, середньої і вищої школи.

З'ясовано, що на початку ХХ ст. Міністерство народної освіти намагалося вдосконалити управління загальною середньою освітою. Однак проекти, що розроблялися центральним органом управління й подавалися на розгляд уряду, більшою мірою відповідали вимогам часу, ніж поглядам вищої влади. Як наслідок, відбувається часта зміна міністрів народної освіти, які, не знайшовши підтримку в урядових колах, змушені йти у відставку. Часта зміна міністрів не давала їм змоги належним чином осягнути стан справ, до того ж серед чиновників не було одностайної думки щодо основних умов проведення реформ у галузі управлінської діяльності.

Водночас не можна заперечувати той факт, що намагання Міністерства народної освіти поліпшити управління загальною середньою освітою, хоча й були позначені окремими негативними відхиленнями, усе ж таки спрямовувалися на зниження відомчої централізації управлінської діяльності й залучення до її провадження громадських елементів.

Відразу після Лютневої революції 1917 р. Тимчасовий уряд звільнив попечителів навчальних округів та їхніх помічників, замінивши на представників “громадськості”, які зазвичай не мали уявлення про управління закладом освіти. Директори та інспектори народних училищ були обмежені у своїй діяльності педагогічними радами, що здебільшого не працювали або “діяли” революційними методами. Училищні ради було ліквідовано, а їх функції частково передано земствам і міським думам.

Таким чином, четвертий етап (1905-1917 рр.) ми назвали хвилеподібним (спостерігалося хитання від жорсткої децентралізації до небаченого сплеску активної участі громадськості в управлінні освітою).

У ході аналізу з'ясовано, що, незважаючи на коливання офіційної влади то в бік лібералізації, то посилення жорсткої централізації в управлінні освітою, наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. громадсько-педагогічний рух активізував свою діяльність, об'єднавши розрізнені гуртки педагогів-демократів, студентів-просвітників, “вільно мислячих” професорів, земців-громадських діячів у єдиний табір прихильників демократичних шкільних реформ, сприяв пробудженню інтересу широкої громадськості до суттєвих потреб народної освіти, став помітною противагою консервативним силам, що прагнули зміцнити монополію правлячих класів на повноцінну наукову освіту.

Установлено, що провідні позиції в управлінні освітою займали земства. Вони опікувалися обов'язковою загальною освітою, створюючи відповідну матеріальну базу (будівництво десятків сотень шкільних приміщень по всій Україні), збільшивши витрати на освіту в 1911 р. до 27,3% (для порівняння: 1905 р. - 14,2%), відкриваючи бібліотеки, читальні, книжкові склади, надаючи матеріальну підтримку обдарованій молоді (стипендії, сплата навчання), запроваджуючи в початкових школах українську як мову викладання.

З'ясовано, що революційні події 1905 р. скасували “бар'єр”, який протягом тривалого часу офіційна педагогіка вибудовувала між батьками учнів і школою. З перших же місяців рух за створення батьківських гуртків, що виникли в попередні роки в деяких місцевостях імперії, почав набувати значних обертів, заявляючи про себе як про впливову силу демократичних перетворень шкільного життя. На зібраннях і мітингах батьки вимагали надати офіційний статус батьківським об'єднанням, батьківській громадськості - права брати участь у роботі педагогічних і піклувальних рад навчальних закладів, проведення гуманізації і демократизації шкільного життя.

Активізація батьківської громадськості, залучення до співробітництва з учителями шкіл і вчительськими об'єднаннями започаткували новий етап у розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою.

Доведено, що політична ситуація 1905-1907 рр. стала передумовою подальшої активізації вчительських організацій і союзів, одним із виявів якої були педагогічні з'їзди. У цей період відбулося чотири з'їзди Всеросійського союзу вчителів, що відіграли вагому роль у єднанні вчительської громадськості, три з'їзди Союзу вчителів і діячів середньої школи, що солідаризувався з першим союзом, долучався до його діяльності, але зберігав свою самостійність. Крім того, було скликано з'їзд представників національних і територіальних організацій, на якому було створено федерацію національних і територіальних союзів учителів та інших діячів народної освіти.

Поряд із зібраннями вчителів загальноімперського масштабу відбувалися різноманітні заходи на місцях: земські з'їзди діячів з народної освіти в Полтаві, Харкові, інших містах; з'їзди викладачів різних дисциплін на рівні міста, повіту, губернії; наради директорів і вчителів початкових і середніх шкіл.

Дослідження показало, що припинити розвиток громадського руху в галузі освіти було вже неможливо. У період 1910-1911 рр. участь земств і міських товариств в управлінні середніми загальноосвітніми закладами відбувалася за такими формами: розроблення нових програм для початкових шкіл; забезпечення шкіл підручниками, наочними посібниками, методичною літературою.

Установлено, що наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. на теренах Російської імперії громадсько-педагогічний рух охоплював усі рівні і галузі шкільництва, вступаючи повсякчас у боротьбу з державою за участь в управлінні загальною середньою освітою. У дисертації наведено порівняння участі держави і громадськості в управлінні освітою за такими показниками: цілі, завдання, суб'єкти, зміст, умови реалізації, форми, засоби і методи, результати і наслідки цього процесу.

Розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою сприяло залучення до цієї справи різноманітних культурно-просвітницьких організацій. Найбільш поширеними в цей період в Україні були такі культурно-просвітні осередки, як Громади, “Просвіти”, педагогічні товариства, товариства сприяння середній освіті, товариства поширення грамотності серед населення, товариства поширення народної освіти, товариства грамотності, професійні вчительські організації, вчительські товариства взаємодопомоги, Всеукраїнська спілка вчителів та діячів народної освіти, товариства допомоги учням тощо.

Діяльність найбільших товариств у напрямі залучення до управління освітою мала різнобічний просвітній характер: відкриття й утримання навчальних закладів (переважно початкових і недільних шкіл); створення безоплатних народних бібліотек і читалень; організація пересувних музеїв наочних посібників, педагогічних музеїв і виставок, народних читань; видання загальнодоступної художньої і популярної літератури; організація дешевих складів і поширення через них дешевих видань; безкоштовне постачання книг до земських і міських початкових шкіл; складання книжкових каталогів; методична допомога вчителям; проведення різних опитувань і досліджень з метою вивчення стану народної освіти; боротьба за відкриття українських шкіл та запровадження української як мови викладання.

З'ясовано, що нове піднесення громадсько-педагогічного руху в цей час зумовило появу нових громадських організацій - товариств грамотності, товариств сприяння народній освіті, вчительських товариств взаємодопомоги, вчительські союзи. Створені з ініціативи громадськості, такі організації за всіх відмінностей у масштабах, змісті та характері їх роботи, відіграли помітну роль у розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою. Їх об'єднувала одна ідея - перебороти “освітню” монополію уряду і домогтися переведення управління освітою на державно-громадські засади.

Після 1907 р. набувають розвитку товариства, гуртки та інші громадські організації, що вбачали свою мету у відкритті та утриманні середніх навчальних закладів. Їх поява зумовлювалася незадоволенням суспільства казенними школами, прагненням створити новий тип середньої школи, що ґрунтувалася б на передових педагогічних принципах.

Діяльність громадських організацій, безумовно, позитивно впливала на управління загальною середньою освітою, вносила новизну в її зміст, сприяла демократизації внутрішньошкільного устрою навчальних закладів, поліпшенню якості навчально-виховного процесу.

У четвертому розділі - “Трансформація державно-громадського управління загальною середньою освітою в період Української національно-демократичної революції (1917-1920 рр.)” - розглянуто поєднання засобів державного впливу з громадським управлінням освітою у досліджуваний період, охарактеризовано основні напрями участі громадськості в управлінській діяльності.

З'ясовано, що період 1917-1920 рр. сучасні дослідники розглядають як один із найскладніших в історії України. Він позначений злетом національної самосвідомості, відновленням після майже двохсотлітньої перерви української державності, військовими баталіями, розшаруванням суспільства, установленням більшовицької влади. Усі ці події справляли безпосередній вплив на освітню галузь, на визначення засад управління нею.

В основу діяльності центрального освітнього органу покладався принцип децентралізації управління загальною середньою освітою. На відміну від управлінських структур, що створювалися в наступні роки, основним змістом діяльності керівного органу освіти визначалося не адміністрування, а об'єднання зусиль усіх національних культурно-просвітніх інституцій Української Народної Республіки в справі розбудови освіти.

Стверджується, що за часів Центральної Ради з ініціативи керівництва вищого органу управління освітою - Генерального секретаріату освіти (згодом Міністерства народної освіти) - розроблялися і запроваджувалися основні принципи державно-громадського управління загальною середньою освітою. Це виявлялося в затвердженні колегіального складу органів управління на всіх рівнях його реалізації, надання земському й міському самоврядуванню широких прав щодо відкриття та завідування навчальними закладами, розширення повноважень педагогічних рад, надання школам автономії.

У період Гетьманату (квітень - грудень 1918 р.) органи державно-громадського управління освітою зазнали значних втрат: було скасовано виборні повітові ради і створено нові під пильним контролем Міністерства внутрішніх справ. До завідування загальною середньою освітою почали повертати колишніх шкільних інспекторів.

У грудні 1918 р. було поновлено УНР на чолі з Директорією - колегіальним органом. На противагу гетьманській централізації курс знову береться на децентралізацію управління освітою, що передається до відання місцевих органів у складі представників територіального самоврядування, учительських спілок і комісара народної освіти. Відбувається відродження шкільних рад, що засновувалися при земствах, тобто спостерігається курс на державно-громадське управління загальною середньою освітою, що реалізовувалося за допомогою поєднання самоврядних засад із державницькими (представники земств і комісар освіти). При Міністерстві освіти створюється Головна шкільна рада, на яку покладаються функції дорадчого органу.

Проте наміри створити оригінальну систему управління загальною середньою освітою залишилися в історії освіти лише проектом. Відомі політичні події не дали змоги реалізувати їх.

У процесі дослідження встановлено, що протягом періоду, який розглядався в цьому розділі, на теренах України діяли численні течії, угруповання, кожне з яких дотримувалося своїх поглядів на сутність управлінської діяльності, відрізнялося за масштабами, спрямованістю, формами діяльності. Однак вагомими напрямами, що можуть слугувати їх спільною, об'єднавчою рисою, були: відкриття і підтримка діяльності початкових навчальних закладів; організація народних читань, лекцій, читалень, бібліотек, концертів, вистав; видання загальнодоступних книг науково-популярного і художнього характеру; організація книгосховищ і розповсюдження через них літератури, книг для різних типів шкіл, народних бібліотек, читалень.

З приходом до влади більшовиків учительські спілки, що існували на території України, поступово було перетворено на Союзи вчителів-комуністів, інструкторів, робітників освіти та соціалістичної культури або мистецтва. Наслідком таких трансформацій стало створення Спілки робітників освіти. Активних діячів товариств переслідували. Такі заходи негативно позначилися на національній загальній середній освіті, значною мірою обмежили можливості запровадження державно-громадського управління в цій галузі.

Таким чином, п'ятий період (1917-1920 рр.) - це період пошуку оптимальної моделі державно-громадського управління загальною середньою освітою, позначений широкомасштабним національно-демократичним реформуванням управління шкільною освітою.

У п'ятому розділі - “Розвиток державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні в сучасних умовах” - визначено сучасні тенденції розвитку державно-громадського управління освітою, спрогнозовано шляхи розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні.

Проголошення 1991 р. незалежності України, стрімкі процеси перетворення, що охопили всі сфери суспільного життя країни, не оминули і систему освіти, зокрема управління освітніми закладами, оскільки командно-адміністративні методи не поєднувалися з проголошеними завданнями демократизації і гуманізації освіти.

Доведено, що основними тенденціями розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою сьогодні є тенденції демократизації, децентралізації та деконцентрації в освітній галузі, зумовлені розвитком ринкових відносин, плюралістичністю засад життєдіяльності, забезпеченням прав громадян стосовно вибору змісту, рівня освіти, її доступності та якості.

Обґрунтовано, що порівняно з адміністративно-командною системою управління освітою, що відпрацьовувалася десятиліттями, державно-громадська, навіть за не досить сприятливих умов свого зародження і такого повільного впровадження, дає позитивні результати на певних ділянках освітньої галузі. Як усе нове, маловідоме, ця система управління не без труднощів завойовує свої позиції.

З'ясовано, що проблеми розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою зумовлені: несформованістю громадянського суспільства в державі; непослідовністю дій центральних, регіональних та місцевих органів виконавчої влади в реалізації вимог державної політики щодо становлення та розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою; відсутністю точного розуміння учасниками освітнього процесу сутності державно-громадського управління загальною середньою освітою; недостатністю повноважень громадських органів в ухваленні рішень, пов'язаних із можливістю відповідально й результативно впливати на освітню політику; низьким професійним рівнем керівників освітніх установ у питаннях демократизації управління освітою; низьким рівнем правової культури і правосвідомості частини учасників освітнього процесу; неготовністю як громадськості до здійснення управління освітою, контролю за діяльністю органів влади та наданням освітніх послуг, так і керівників навчальних закладів та управлінців до співпраці з громадськістю.

У дослідженні запропоновано Концепцію розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні, в якій основними напрямами розвитку демократичного управління освітою визначено: активізацію громадської ініціативи в розбудові держави загалом та у справах освіти зокрема; забезпечення наукових засад в організації й розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою, активізація наукових досліджень з цього напряму; законодавче забезпечення розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою, що передбачає внесення змін до законів України “Про освіту” та “Про загальну середню освіту”; розмежування прав і обов'язків державної і громадської складових управління загальною середньою освітою, що передбачає внесення змін у Положення про піклувальну раду” та “Положення про батьківські комітети (ради) загальноосвітнього навчального закладу”; розробку нового Орієнтовного статуту середнього загальноосвітнього навчального закладу; залучення громадськості до фінансування навчальних закладів з одночасним контролем за використанням фінансово-економічних ресурсів; широку роз'яснювальну роботу в засобах масової інформації про мету, завдання, роль і місце органів громадського управління в системі управління загальною середньою освітою в Україні; підготовку керівників і членів громадських органів управління освітою всіх рівнів з питань управлінської діяльності, оволодіння формами і методами співпраці з органами державного управління освітою; підвищення кваліфікації і перепідготовка керівників загальноосвітніх навчальних закладів та працівників державних органів управління освітою з питань організації та розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою, оволодіння формами і методами співпраці з громадськими органами управління освітою; модернізацію навчальних програм педагогічних ВНЗ з метою підготовки студентів до управлінської діяльності, базованої на принципах демократизації та колегіальності, урахування думки громадськості та її залучення до процесу управління; формування позитивної мотивації до здійснення державно-громадського управління загальною середньою освітою в керівників освітніх установ, працівників органів державного управління освітою, учасників освітнього процесу.

державний громадський управління освіта

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичні узагальнення та нове вирішення наукової проблеми теорії державного управління, що полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні особливостей, тенденцій та періодів розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. На основі проведених досліджень визначено перспективи творчого використання історичного досвіду для вдосконалення сучасного управління освітою в контексті його розвитку на державно-громадських засадах.

Ретроспективний логіко-системний аналіз розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні на основі опублікованих та архівних джерел дає підстави для таких висновків:

1. З'ясовано, що розвиток державно-громадського управління освітою в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. як окрема наукова проблема комплексно і системно не досліджувався. Наявні в науковій літературі праці, які стосуються різних аспектів проблеми, що розглядається, розділено на три групи: перша - праці, написані сучасниками подій, що відбувалися в означений період у суспільстві загалом та в галузі освіти зокрема, які частково зверталися до розгляду питань демократизації управління; друга - праці, написані дослідниками радянського періоду, які, незважаючи на класово-партійний підхід, зробили вагомий внесок у вивчення передумов реформування загальної середньої освіти, способів залучення громадськості до управління освітніми справами; третя - наукові доробки сучасних учених, які опосередковано звертаються до різних аспектів розвитку системи освіти, управління нею та впливу на цей процес громадськості в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

2. У процесі обґрунтування методологічного забезпечення дослідження визначено критерії науковості знання (істинність, інтерсуб'єктивність, системність), методи (аналізу і синтезу, історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, моделювання, наратив, емпіричний), підходи (системний, синергетичний, герменевтичний, феноменологічний, ретроспективний, парадигмальний, порівняльний), принципи (історизму, типологізації, об'єктивності, протиріччя, аналогії), що дало змогу висвітлити розвиток державно-громадського управління освітою з його особливостями в контексті хвилеподібних реформ (контрреформ), стану шкільної освіти та реалізації громадської реакції на стан шкільної освіти.

3. Здійснено теоретичний аналіз та удосконалено категорійно-понятійний апарат дослідження. Зокрема, уточнено сутність державно-громадського управління освітою, під яким розуміємо управління, що ґрунтується на спільній, взаємодоповнювальній і взаємопідтримуючій діяльності державних органів та громадськості в галузі освіти, розподілі між суб'єктами повноважень, прав та відповідальності за їх реалізацію для забезпечення функціонування й розвитку системи освіти.

4. Виявлено та обґрунтовано періоди становлення державно-громадського управління освітою в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. у Російській імперії, до складу якої входила більшість українських земель, кожний з яких характеризувався певними тенденціями та ознаками.

Перший період (1860-1865 рр.) - зародження елементів державно-громадського управління загальною середньою освітою. У цей період відбулися докорінні перетворення в управлінні освітою (реорганізація Міністерства народної освіти, скасування непотрібних формальностей погодження документів, перерозподіл повноважень між центральними органами освіти та місцевими адміністративними установами на користь останніх, запровадження громадських рад при попечителях навчальних округів для зменшення одноосібної влади попечителя, створення на місцях колегіальних громадських органів управління освітою губернських та повітових училищних рад; усенародне обговорення проектів статутів 1860, 1862 рр.; прийняття 1864 р. “Положения о начальных народных училищах” та “Устава гимназий и прогимназий ведомства Министерства народного просвещения”, якими завершувалася політична робота з реформування загальної освіти та управління нею).

Другий період (1866-80 рр. ХІХ ст.) - проведення контрреформ в освіті та централізації управління нею. У цей період робляться наполегливі спроби шляхом проведення контрреформ повернути управління загальною середньою освітою в Російській імперії на засади строгої ієрархії і бюрократії, дріб'язкової опіки Міністерства народної освіти над нижчими ланками управлінського апарату. Водночас активізується діяльність земств як органів самоврядування в галузі управління шкільною освітою. Провідними формами такої діяльності були: клопотання різного змісту, надання субсидій навчальним закладам, учителям та учням, відкриття власних навчальних закладів.

Третій період (кінець ХІХ ст. - 1904 р.) - період посилення державних елементів. Політика самодержавства в управлінні загальною середньою освітою в ці роки характеризувалася відданістю консервативним традиціям, спрямовувалася не на розширення державно-громадських засад його впровадження, а на посилення державних елементів. Це виявлялося в применшенні значення земської школи, активному створенні шкіл під егідою духовного відомства, способах зосередити всю управлінську діяльність у відомчому трикутнику, що його складали Міністерство народної освіти, Міністерство внутрішніх справ, Св. Синод.

Четвертий період (1905-1917 рр.) - хвилеподібний (спостерігалося хитання від жорсткої децентралізації до небаченого сплеску активної участі громадськості в управлінні освітою). Пріоритетні напрями управління загальною середньою освітою цього етапу передбачали: створення при середніх навчальних закладах батьківських комітетів з правом представництва в піклувальних і господарських радах; запровадження інституту виборних старост зі складу учнів; державне сприяння приватній та громадській ініціативі у відкритті середніх навчальних закладів. У короткий період 1913 р., що характеризувався посиленням антидемократичних перетворень в управлінні освітою, під тиском громадськості, суспільних змін та з приходом на посаду міністра народної освіти П.Ігнатьєва відбувалася лібералізація урядового курсу в освітній політиці (проект “ігнатьєвської” реформи загальної середньої освіти).

П'ятий період (1917-1920 рр.) - період пошуку оптимальної моделі державно-громадського управління загальною середньою освітою, позначений широкомасштабним національно-демократичним реформуванням управління шкільною освітою. Характерна ознака цього етапу - періодична зміна тісної співпраці державних органів управління освітою з громадськістю і прагнення відмежуватися від останньої. Найбільших результатів просвітянам удалося досягти за часів Центральної Ради. У період Гетьманату посилилися антидемократичні процеси, спостерігаються намагання перевести управління загальною середньою освітою на засади жорсткої централізації. За Директорії ситуація знову змінюється - діяльність громадських організацій у галузі освіти всіляко підтримується урядом. Установлення на території України радянської влади остаточно утвердило централізоване та ідеологізоване управління освітою.

5. З'ясовано особливості нормативно-правового регулювання державно-громадського управління загальною середньою освітою, що здійснювалося шляхом розробки й запровадження статутів нижчих і середніх навчальних закладів, циркулярів, наказів, постанов уряду і Міністерства народної освіти, що видавалися та діяли, на основі чого визначено етапи розвитку державно-громадського управління освітою. Залежно від змісту цих актів набувала поширення участь громадськості в управлінні освітою, її звуження, а в окремих випадках і повна її ліквідація.

6. Установлено основні принципи державно-громадського управління шкільною освітою у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., що зумовлювалися суспільно-політичними та економічними детермінантами.

Доведено, що започаткована міністром народної освіти О.Головніним (1861-1863 рр.) і продовжена в “боголєповській” (1998-1901) та “ігнатьєвській” (1914-1916 рр.) реформах, а також в умовах періоду Української національно-демократичної революції (1917-1920 рр.) управління освітою базувалося на принципах: децентралізації (посилення влади місцевих установ, підвищення ролі громадськості, передача частини повноважень Міністерства попечителям навчальних округів), гласності (оприлюднення документів, інформації, відомостей про роботу Міністерства народної освіти, залучення широких верств населення через засоби масової інформації до найважливіших перетворень в освіті), демократизації (організація управління освітою на демократичних засадах - створення піклувальних, педагогічних рад, що забезпечувало контроль громадськості за станом справ в освіті та ін.), регіоналізації (урахування в навчально-виховному процесі особливостей краю), єдності управління освітою (передача навчальних закладів різного підпорядкування до відомства Міністерства народної освіти), виваженої кадрової політики (перевага віддавалася педагогам-фахівцям, практикам з відповідним стажем, ученим, які виявили здібності до управлінської діяльності), колегіальності (важливі рішення ухвалювалися з урахуванням громадської думки та думки фахівців), націоналізації (створення національної школи, навчання в початковій школі рідною мовою) та ін.

7. Охарактеризовано суб'єкти державно-громадського управління загальною середньою освітою, до яких належали: Громади, “Просвіти”, губернські та повітові земства, освітні товариства та організації, вчительські товариства взаємодопомоги, товариства грамотності, комісії і відділи сприяння розвитку народної освіти при громадських організаціях непедагогічної спрямованості, педагогічні з'їзди, наради директорів і викладачів навчальних закладів, вчительські союзи, батьківські комітети.

Визначено форми вияву громадської ініціативи в управлінні загальною середньою освітою: участь в обговоренні проектів статутів та положень, що регулювали діяльність навчальних закладів; боротьба за українську мову як викладову в початковій школі у формі клопотань, звернень, постанов, проектів статутів тощо; участь у виборах громадських органів самоврядування, запровадження недільних шкіл, матеріальна підтримка відкриття та діяльності шкіл грамоти, нижчих та вищих початкових училищ, відкриття безоплатних народних бібліотек, читалень, книжкових складів, магазинів, організація пересувних музеїв, народних читань; видання загальнодоступної художньої і популярної літератури, безкоштовне постачання книг до земських і міських початкових шкіл, проведення різних опитувань і досліджень з метою вивчення стану народної освіти та багато іншого.

8. Сучасний розвиток управління загальною середньою освітою характеризується такими тенденціями, як: демократизація, децентралізація та деконцентрація в освітній галузі (активізація участі батьків, модернізація системи управління освітою, її відкритість і прозорість; зменшенням рівня централізації управління освітою; перехід у системі освіти на договірні відносини; розвиток громадських ініціатив у галузі освіти; створення недержавних структур, що розширюють можливості державних освітніх закладів для вибору шляхів свого ресурсного забезпечення (центри освітніх технологій, фонди та інші структури для підтримки освітніх ініціатив тощо)).

9. Визначено перспективи творчого використання історичного досвіду для вдосконалення сучасного управління загальною середньою освітою в контексті його становлення на державно-громадських засадах:

- чітке законодавче визначення повноважень державних і громадських органів управління загальною середньою освітою;

– удосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності громадських органів управління загальною середньою освітою;

- визначення механізмів залучення громадськості до управлінської діяльності;

- зміна дорадчих функцій громадських органів на управлінські;

- поширення діяльності громадських органів управління на питання визначення перспектив розвитку закладів освіти, контроль за діяльністю їх керівників і педагогічних працівників, добір кадрів, ефективність функціонування закладу та витрачання бюджету тощо.

У дослідженні запропоновано авторську Концепцію розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні, що передбачає основні напрями розвитку демократичного управління освітою (активізація громадської ініціативи; забезпечення наукових засад в організації й розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою, удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази; розмежування прав і обов'язків державної і громадської складових управління загальною середньою освітою; пошук та розроблення механізмів залучення громадськості до фінансування навчальних закладів; широка роз'яснювальна робота в засобах масової інформації; підготовка керівників і членів громадських органів управління освітою всіх рівнів з питань управлінської діяльності; підвищення кваліфікації і перепідготовка керівників загальноосвітніх навчальних закладів та працівників державних органів управління освітою з питань організації та розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою; модернізація навчальних програм педагогічних ВНЗ; формування позитивної мотивації до здійснення державно-громадського управління загальною середньою освітою в керівників освітніх установ, працівників органів державного управління освітою, учасників освітнього процесу).

Феномен державно-громадського управління загальною середньою освітою розглядався на тлі широких соціальних процесів та суспільних умов за визначальної ролі ідеологічних, культурних, національних і громадських впливів.

Таким чином, розв'язання на основі ретроспективного й конструктивного аналізу поставлених завдань дало можливість досягти мети дослідження.

Предметом подальших наукових розвідок убачається кожен із визначених етапів розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою. Уваги дослідників заслуговують такі аспекти становлення управління в галузі шкільництва, як діяльність земств - однієї з провідних форм державно-громадського управління освітою в Україні; особливості розвитку державно-громадського управління освітою в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. в регіональному вимірі; роль культурно-просвітніх організацій у державно-громадському управлінні освітою, управління освітою і громадянське суспільство, інші часткові проблеми.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

1. Гаєвська Л. А. Державно-громадське управління загальною середньою освітою в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.): монографія / Л. А. Гаєвська. - Умань: ПП Жовтий, 2008. - 332 с.

Статті в наукових фахових виданнях

2. Шульга Л. Управління освітою: проблеми розвитку та модернізації / Лариса Шульга // Зб. наук. пр. НАДУ / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - Вип. 1. - С. 230-236.

3. Шульга Л. Система управління освітою в Україні на різних етапах суспільно-політичного розвитку в ХХ столітті / Лариса Шульга // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 3. - С. 442-447.

4. Шульга Л. Вітчизняний досвід розбудови системи управління освітою (20-30-ті роки ХХ століття) / Лариса Шульга // Вісн. НАДУ. - 2006. - № 4. - С. 214-221.

5. Шульга Л. Сучасний погляд на управління загальноосвітнім навчальним закладом / Лариса Шульга // Освіта і управління. - 2006. - Т. 9. - № 3-4. - С. 138-143.

6. Шульга Л. Земства та їх участь в управлінні освітою в Україні / Лариса Шульга // Зб. наук. пр. НАДУ / за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна. - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - Вип. 2. - С. 312-325.

7. Шульга Л. А. Реформування управління освітою: історичний контекст / Л. А. Шульга // Держ. упр.: теорія та практика. - 2006. - № 2. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/E-Journals/DUTP/2006-2/txts/GALUZEVE%5C06slaoik.pdf

8. Гаєвська Л. Державно-громадське управління освітою: теоретичний аспект / Лариса Гаєвська // Вісн. НАДУ. - 2007. - № 4. - С. 37-47.

9. Гаєвська Л. А. Феномен громадянського суспільства і його вплив на становлення державно-громадського управління освітою (теоретико-методологічний аспект) / Л. А. Гаєвська // Держ. упр.: теорія та практика. - 2007. - № 2 (6). - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Dutp/2007-2/txts/07glatma.htm

10. Гаєвська Л. Сутність поняття “освіта” в суспільно-історичній детермінації / Лариса Гаєвська // Освіта і управління. - 2008. - Т. 1, число 1. - С. 56-69.

11. Гаєвська Л. Обговорення проекту Статуту нижчих і середніх училищ Міністерства народної освіти (1860) як елемент співпраці держави і громадськості в питаннях управління шкільною освітою / Лариса Гаєвська // Актуал. пробл. держ. упр.: зб. наук. пр. Одес. регіон. ін-ту держ. упр. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2008. - Вип. 1 (33). - С. 23-29.

12. Гаєвська Л. Дискусії навколо проекту Статуту нижчих і середніх училищ Міністерства народної освіти (1860) як форма залучення громадськості до вирішення проблем управління освітою / Лариса Гаєвська // Зб. наук. пр. НАДУ / за ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна. - К.: НАДУ, 2008. - Вип. 1. - С. 262-269.

13. Гаєвська Л. А. Шкільні реформи початку 60-х років ХІХ століття / Л. А. Гаєвська // Статистика України. - 2008. - № 3. - С. 108-114.

14. Гаєвська Л. Визначальні риси управління шкільною освітою в Російській імперії в період 60-80-х років ХІХ століття / Лариса Гаєвська // Актуал. пробл. держ. упр.: зб. наук. пр. Одес. регіон. ін-ту держ. упр. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2008. - Вип. 4 (36). - С. 13-19.

15. Гаєвська Л. Реформаторські процеси в управлінні освітою на початку 60-х років ХІХ століття / Лариса Гаєвська // Актуал. пробл. держ. упр.: зб. наук. пр. / редкол.: С. М. Серьогін (голов. ред.) [та ін.]. - Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2008. - Вип. 4 (34). - С. 70-79.

16. Гаєвська Л. Педагогічні та вчительські з'їзди як форма становлення і розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / Лариса Гаєвська // Теорет. та приклад. питання державотворення. - 2009. - Вип. 4. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/e-journals/tppd/2008-4/R_1/09glasou.pdf

17. Гаєвська Л. Засади управління шкільною освітою в імперській Росії на рубежі ХІХ - ХХ ст. / Лариса Гаєвська // Теорет. та приклад. питання державотворення. - 2009. - Вип. 5. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/tppd/2009-1/zmist/R_1/Gaevsk.pdf

18. Гаєвська Л. Особливості державно-громадського управління загальною середньою освітою в період національних урядів України (1917 - 1919 рр.) / Лариса Гаєвська // Актуал. пробл. держ. упр.: зб. наук. пр. Одес. регіон. ін-ту держ. упр. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2009. - Вип. 3 (39). - С. 34-38.

19. Гаєвська Л. А. Зарубіжний досвід залучення громадськості до управління освітою / Гаєвська Л. А. // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2009. - № 3. - С. 195-200.

20. Гаєвська Л. Розвиток державно-громадського управління загальною середньою освітою: досвід Росії / Лариса Гаєвська // Держ. упр. та місцеве самоврядування: зб. наук. пр. / редкол.: С. М. Серьогін (голов. ред.) [та ін.]. - Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2009. - Вип. 3 (3). - С. 35-42.

21. Гаєвська Л. А. Методологічне забезпечення дослідження розвитку державно-громадського управління освітою в історичній ретроспективі / Л. А. Гаєвська // Економіка та держава. - 2009. - № 7. - С. 106-109.

22. Гаєвська Л. А. Перспективи та шляхи розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні / Л. А. Гаєвська // Економіка та держава. - 2009. - № 10. - С. 51-53.

Тези доповідей, матеріали наукових конференцій

23. Шульга Л. Становлення державно-громадського управління у контексті реформування національної системи освіти / Л. Шульга // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 28 трав. 2004 р.: у 2 т. / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Т. 2. - С. 357-358 с.

24. Шульга Л. Інноваційні підходи до управління освітою: спроба теоретичного аналізу / Л. Шульга // Професіоналізм педагога (Проективна педагогіка: питання теорії та практики: матеріали всеукр. наук.-практ. конф., 21-23 верес. 2004 р., м. Ялта. - Ялта: РВВ КДГІ. - Ч. 1. - С. 120-125.

25. Шульга Л. Державно-громадське управління як чинник розвитку національної системи освіти / Л. Шульга // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, присвяченої 10-річчю Академії, Київ, 31 трав. 2005 р.: у 2 т. / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - Т. 1. - С. 343-344.

26. Шульга Л. Деякі аспекти реформування вищої освіти в контексті європейського виміру / Л. Шульга // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 31 трав. 2006 р.: у 2 т. / за заг. ред. О. Ю. Оболенського, В. М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - Т. 1. - С. 395-396.

27. Гаєвська Л. А. Теоретичні засади інноваційності регіональної системи управління освітою / Гаєвська Л. А. // Сучасність, наука, час. Взаємодія та взаємовплив: матеріали третьої Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. (22-24 листоп. 2007 р.). - К., 2007. - Ч. 2. - С. 2-5.

28. Гаєвська Л. Демократизація управління освітою в Україні: стан, проблеми, перспективи / Л. Гаєвська // Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (31 трав. 2007 р.). - К., 2007. - Т. 2. - С. 218-220.

29. Гаєвська Л. А. Проблеми модернізації сучасної освіти: управлінський контекст / Гаєвська Л. А. // Українська освіта у світовому часопросторі: матеріали Другого міжнар. конгресу (м. Київ, 25-27 жовт. 2007 р.). - К.: Укр. агентство інформації та друку “Рада”, 2007. - Кн. 1. - С. 108-109.

30. Гаєвська Л. А. Глобалізація і проблеми освіти / Гаєвська Л. А. // Сучасний соціокультурний простір 2007: матеріали четвертої Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. (20-22 верес. 2007 р.). - К., 2007. - С. 44-47.

31. Гаєвська Л. А. Освіта як чинник становлення громадянського суспільства / Гаєвська Л. А. // Актуальні проблеми сучасної науки: матеріали четвертої наук.-практ. інтернет-конф. (22-24 жовт. 2007 р.). - Ч. 2. - К., 2007. - С. 1-3.

32. Гаєвська Л. Система управління освітою після здобуття Україною незалежності / Лариса Гаєвська // Роль едукаційного середовища у підготовці вчителів сільської школи: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Умань, 4-5 жовт. 2007 р. / редкол.: Н. С. Побірченко (гол. ред.) та ін. - Умань: РВЦ “Софія”, 2007. - С. 20-21.

33. Гаевская Л. А. Роль образования в воспитании гражданских ценностей у подрастающего поколения / Л. А. Гаевская // Сравнительная педагогика в условиях международного сотрудничества и европейской интеграции: сб. материалов ІІІ междунар. науч. конф., Брест, 18-19 окт. 2007 г. / Брест. гос. ун-т им. А. С. Пушкина, каф. педагогики, каф. иностр. яз.; под общ. ред. А. Н. Сендер; редкол.: М. Э. Чесновский [и др.]. - Брест, 2008. - С. 66-68.

34. Гаєвська Л. А. Сучасні тенденції розвитку державно-громадського управління освітою / Гаєвська Л. А. // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації: матеріали підсумк. наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 31 жовт. 2008 р. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2008. - С. 244-246.

35. Гаєвська Л. Розвиток державно-громадського управління освітою як складова реалізації гуманітарної політики в Україні / Лариса Гаєвська // Проблеми управління соціальним і гуманітарним розвитком: матеріали ІІ регіон. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 21 листоп. 2008 р.) / за заг. ред. В. Г. Вікторова. - Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2008. - С. 205-209.

36. Гаєвська Л. А. Боротьба громадськості за українську мову в закладах освіти України (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) / Л. А. Гаєвська // Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи: тези доп. ІV міжвузів. наук.-практ. конф. (м. Київ, 7 листоп. 2008 р.) / редкол.: Є. М. Моісеєв та ін. - К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2008. - С. 90-92.

37. Гаєвська Л. А. Демократизація управління освітою: зарубіжний досвід / Л. А. Гаєвська // Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 30 трав. 2008 р.: у 3 т. / за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна. - К.: НАДУ, 2008. - Т. 2. - С. 198-200.

38. Гаєвська Л. А. Управління інноваційними процесами в освіті на регіональному рівні / Гаєвська Лариса Анатоліївна // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації: матеріали підсумк. наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 30 жовт. 2009 р.: у 2 т. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2009. - Т. 2. - С. 254-255.

39. Гаєвська Л. А. Роль “Просвіт” у процесі українізації шкільництва на початку ХХ століття / Гаєвська Л. А. // Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи: тези доп. V міжвузів. наук.-практ. конф. (м. Київ, 6 листоп. 2009 р.) / редкол.: Є. М. Моісеєв та ін. - К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2009. - С. 72-73.

40. Гаєвська Л. А. До питання нормативно-правового забезпечення державно-громадського управління освітою в Україні / Л. А. Гаєвська // Галузь науки “Державне управління”: історія, теорія, впровадження: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (м. Київ, 28 трав. 2010 р.): у 2 т. / за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка та ін. - К.: НАДУ, 2010. - Т. 2. - С. 231-233.

Статті в інших наукових виданнях та наукові публікації

41. Гаєвська Л. Становлення державно-громадської системи управління освітою на місцевому рівні (80-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.) / Гаєвська Лариса. - Умань: РВЦ “Софія”, 2007. - 64 с.

42. Гаєвська Л. Микола Корф: громадська й педагогічна діяльність / Лариса Гаєвська. - Умань: РВЦ “Софія”, 2008. - 124 с.

43. Гаєвська Л. Управління загальною середньою освітою в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / Лариса Гаєвська. - Умань: РВЦ “Софія”, 2008. - 124 с.

44. Гаєвська Л. Теоретико-методологічні аспекти дослідження державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні (60-70-ті рр. ХІХ ст.) / Лариса Гаєвська. - Умань: РВЦ “Софія”, 2008. - 188 с.

45. Проект Статуту нижчих і середніх училищ Міністерства народної освіти (1860 р.) / упоряд. Л. А. Гаєвська. - Умань: РВЦ “Софія”, 2008. - 87 с.

46. Статути та положення загальноосвітніх навчальних закладів (60-70-ті рр. ХІХ ст.) / упоряд. Л. А. Гаєвська. - Умань: РВЦ “Софія”, 2008. - 184 с.

47. Шульга Л. Державно-громадське управління освітою: досвід минулого і сучасний стан / Лариса Шульга // Рідна шк. - 2004. - № 11. - С. 33-35.

48. Шульга Л. А. Українська система управління освітою: поступ до демократичного виміру / Л. А. Шульга // Педагогіка і психологія. - 2005. - № 1. - С. 65-71.

49. Гаєвська Л. А. Механізми оцінювання підготовки фахівців державно-громадського управління освітою / Л. А. Гаєвська // Педагогіка і психологія. - 2007. - № 3. - С. 109-120.

50. Шульга Л. А. Інноваційно-модернізаційна парадигма управління освітою / Шульга Л. А. // Наук. часопис Нац. пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова. Серія 16: Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: зб. наук. пр. / редкол.: Гузій Н. В. (відп. ред.) та ін. - К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007. - Вип. 7 (17). - С. 65-69.

51. Гаєвська Л. А. Освіта як інститут і пріоритетний чинник розбудови громадянського суспільства / Гаєвська Л. А. // Вісн. післядиплом. освіти: зб. наук. пр. / редкол.: В. В. Олійник (гол. ред.) та ін. - К.: Міленіум, 2008. - Вип. 8. - С. 40-49.

52. Гаєвська Л. А. Управління освітою: нові пріоритети / Гаєвська Л. А. // Проблеми та перспективи входження України в європейський інтелектуальний простір: освітні аспекти: зб. наук.-експерт. матеріалів / за ред. Н. В. Грицяк. - К.: НІДС, 2009. - С. 73-79.

53. Шульга Л. А. Державно-громадське управління освітою / Л. А. Шульга // Енциклопедія освіти / АПН України; голов. ред. В. Г. Кремінь. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - С. 179-180.

54. Шульга Л. А. Загальні збори (конференція) навчального закладу / Л. А. Шульга // Енциклопедія освіти / АПН України; голов. ред. В. Г. Кремінь. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - С. 292-293.

55. Шульга Л. А. Органи громадського самоврядування в освіті / Л. А. Шульга // Енциклопедія освіти / АПН України; голов. ред. В. Г. Кремінь. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - С. 612.

Размещено на Allbest.ru