Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

УДК 351.378

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

ТЕНДЕНЦІЇ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДГОТОВКИ НАУКОВИХ І НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ З ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

25.00.01 - теорія та історія державного управління

ЛИСЕНКО ЛЮДМИЛА ІВАНІВНА

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник:

МАЙБОРОДА Сергій Васильович, доктор наук з державного управління, професор, Національна академія державного управління при Президентові України, начальник Центру професійної орієнтації та підготовки до вступу в Національну академію.

Офіційні опоненти:

ПАШКО Людмила Андріївна, доктор наук з державного управління, доцент, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри державного управління і менеджменту;

ГУДИМА Наталія Валеріївна, кандидат наук з державного управління, Інститут законодавства Верховної Ради України, головний консультант.

Захист відбудеться 13 жовтня 2010 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 у Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 10 вересня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.П. Рачинський.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Початок третього тисячоліття ознаменувався для України змінами в багатьох сферах соціального, економічного та політичного життя. У таких умовах особливого значення набуває діяльність держави з управління трансформаційними процесами в усіх сферах функціонування суспільства. Управління освітньою й науковою сферами посідає одне з центральних місць у діяльності держави, оскільки результативність реформ у цих сферах визначає якість людського та інтелектуального потенціалу країни, який, у свою чергу, є вирішальним для досягнення стратегічних цілей розвитку держави. Не підлягає сумніву, що наука й освіта є найважливішими факторами, практично невичерпним джерелом соціально-економічного й духовного прогресу.

Україна стала першою серед країн пострадянського простору, де була запроваджена нова галузь науки "Державне управління", покликана забезпечити науковий супровід економічних, соціальних та політичних реформ у процесі розбудови молодої незалежної держави. Однак на сьогодні назріла потреба в науково-теоретичному осмисленні подальших шляхів розвитку цієї наукової галузі з метою її наближення до рівня світових наукових досягнень та забезпечення її ефективного впливу на державно-управлінську практику. Першочерговими у цьому контексті є питання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у галузі науки "Державне управління" як вирішального чинника формування інтелектуальної складової, яка має забезпечити демократичне реформування Української держави та модернізацію системи державного управління згідно з вимогами сьогодення.

Вищезазначене дає підстави стверджувати, що нині особливо актуальним стає теоретичне осмислення процесу підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління, а також наукове обґрунтування тенденцій і перспектив його розвитку відповідно до суспільних потреб та міжнародних норм і стандартів.

У теорії й практиці підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів накопичено значний досвід, що може стати основою подальших перетворень системи державного регулювання цієї сфери. Аналіз сучасних наукових розробок вітчизняних авторів показує, що до окремих теоретичних і практичних аспектів теорії та історії державного управління, а також державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів зверталися: В.Д. Бакуменко, Р.В. Бойко, В.Д. Бондаренко, І.А. Грицяк, М.С. Держалюк, В.М. Князєв, Ю.В. Ковбасюк, К.В. Корсак, С.В. Крисюк, Н.А. Липовська, В.І. Луговий, В.К. Майборода, В.Ф. Мачулін, Т.В. Мотренко, Н.Р. Нижник, О.Ю. Оболенський, В.М. Олуйко, Т.І. Пахомова, Л.А. Пашко, Н.Г. Протасова, Я.Ф. Радиш, А.П. Рачинський, С.М. Серьогін, А.С. Сіцінський, Ю.П. Сурмін, С.В. Сьомін, І.М. Трахтенберг, В.П. Трощинський, Л.Є. Шкляр та ін.

Висвітленню важливих питань державного регулювання освітньої і наукової сфер присвятили докторські дисертації М.М. Білинська, Т.О. Лукіна, С.В. Майборода, В.М. Огаренко та кандидатські - В.А. Грабовський, О.В. Жабенко, С.Б. Жарая, С.В. Загороднюк, С.А. Калашнікова, О.Г. Котова, Л.І. Плаксій, О.В. Поживілова, О.Л. Приходько, Н.Г. Синицина, Ж.В. Таланова, В.О. Чмига та ін.

Значний інтерес для дослідження становлять праці зарубіжних науковців, таких як: А.А. Афанасьєв, І.В. Войтов, А.П. Достанко, Н.А. Манак, С.В. Никонович, О.А. Олекс, А.М. Самусенко (Республіка Білорусь); Б. Гаррет (Великобританія); А.А. Трчунян (Республіка Вірменія); Е.З. Сулейменов, Ю.Г. Кульєвська (Республіка Казахстан); Г.Х. Валєєв, В.С. Вахштайн, Є.Б. Виноградова, Є. Гітман, М. Гітман, Л.М. Гохберг, С.І. Марков, М. Матушкін, В.Р. Окороков, О.А. Смирнова, В. Столбов (Російська Федерація); К. Доудінг (США), в яких розглядаються методологічні й практичні питання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів.

Незважаючи на інтерес науковців до багатьох аспектів проблеми, що розглядається, відчувається брак комплексних досліджень з питань наукового обґрунтування тенденцій державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління як цілісного державно-управлінського явища, що має об'єктивну обумовленість, стійкість, системність і безперервність, а також певну специфіку.

Таким чином, соціальна й науково-практична значущість досліджуваного питання, недостатній рівень його розробленості в теоретичному й методичному аспектах, невизначеність категорійного апарату стали підставою для вибору теми дисертаційного дослідження, формулювання робочої гіпотези, визначення мети та завдань, розробки програми і структурно-логічної схеми етапності його виконання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з науково-дослідною роботою Національної академії державного управління при Президентові України (далі - Національна академія) за темами: "Науково-методичний супровід спеціальності "Освітня політика та державне управління в освіті" (ДР № 0108U002027), в якій здобувач брала участь як науковий співробітник; "Дослідження професійних компетенцій та змісту навчання магістрів за спеціальністю 8.150104 "Державне управління у сфері освіти" (ДР № 0109U003013), в якій здобувач була виконавцем на громадських засадах, та "Моніторинг і удосконалення аналітично-інформаційного забезпечення науково-дослідницької діяльності з використанням новітніх інформаційних технологій" (ДР № 0107U001938), в якій автор брала участь як науковий співробітник. У межах перших двох тем дисертантом обґрунтовано необхідність запровадження трициклової системи підготовки фахівців з вищою освітою (бакалавр - магістр - доктор філософії (PhD)) та забезпечення наступності освітніх програм магістратури й аспірантури відповідно до вимог, які випливають із участі України в Болонському процесі. У межах останньої теми автор здійснила огляд авторефератів дисертацій, захищених у галузі науки "Державне управління" станом на 1 вересня 2007 р., та на підставі опрацювання одержаної інформації брала участь у формуванні електронної бази даних тем дисертаційних досліджень і підготовці матеріалів до "Науково-інформаційного вісника з державного управління Національної академії державного управління при Президентові України".

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування тенденцій державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління та розроблення на цій основі практичних рекомендацій щодо вдосконалення такого процесу виходячи з міжнародного досвіду і реформ, здійснюваних в Україні.

Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:

здійснити системний аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників, нормативно-правових актів за темою дослідження;

розкрити на основі систематизації та узагальнення науково-практичних підходів зміст понять: "наукові кадри з державного управління", "науково-педагогічні кадри з державного управління", "підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління", "державне регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління";

удосконалити вітчизняну модель підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління;

визначити основні періоди процесу підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління в Україні;

виявити тенденції підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління, а також тенденції державного регулювання цього процесу в кожному з періодів;

сформулювати теоретичні висновки й практичні рекомендації щодо вдосконалення державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління в Україні.

Об'єкт дослідження - процес підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні.

Предмет дослідження - тенденції державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління в Україні.

Методи дослідження зумовлені поставленою метою та особливостями об'єкта й предмета дослідження. Теоретичною основою дослідження слугував системний підхід, що дав змогу здійснити аналіз державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів як цілісної динамічної системи, розглянути взаємозв'язок та взаємодію її елементів.

Вирішення поставлених завдань дослідження передбачало використання комплексу взаємодоповнюючих наукових методів, зокрема:

теоретичного аналізу, виявлення, відбору, класифікації, систематизації та узагальнення фактів, що дали змогу здійснити логічний послідовний аналіз літературних джерел та нормативно-правових актів за темою дослідження;

логіко-семантичного з метою конкретизації понятійного апарату;

хронологічного, що дав можливість розглянути систему підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління в русі, змінах і часовій послідовності, а також забезпечив наступність викладу фактів в основній частині дисертації;

діахронного (методу періодизації) для дослідження якісних змін державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління в межах визначених періодів розвитку;

моделювання у процесі вдосконалення вітчизняної моделі підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління;

спостереження, опису, порівняльного і статистичного аналізу фактів і явищ, індуктивного узагальнення з метою визначення тенденцій державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління;

екстраполяції, прогнозування для формулювання рекомендацій і пропозицій щодо визначення напрямів удосконалення державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні тенденцій державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління в Україні. У результаті досліджень у дисертації

вперше:

здійснено на підставі опрацювання архівних матеріалів, практичного досвіду комплексний науковий аналіз та розкрито генезис підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління в Україні, а також визначено та науково обґрунтовано основні періоди цього процесу і тенденції, що були визначальними протягом кожного з періодів:

• І період (березень 1997 р. - травень 2000 р.) - виникнення й становлення нової галузі науки - "Державне управління" та створення організаційних умов для забезпечення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у цій науковій галузі;

• ІІ період (травень 2000 р. - вересень 2002 р.) - остаточне становлення державного управління як самостійної галузі науки зі своїм проблемним полем, предметом, методологією досліджень і одночасно визначення курсу на реформування підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у цій науковій галузі;

• ІІІ період (вересень 2002 р. - січень 2007 р.) - запровадження підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління за оновленим переліком спеціальностей;

– введено в науковий обіг 14 раніше не використовуваних архівних джерел стосовно підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у Національній академії, що дало можливість поглибити відомості про становлення й розвиток цього процесу;

удосконалено:

загальну наукову картину розвитку підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, зокрема виявлено та актуалізовано необхідність забезпечення наступності освітніх програм магістратури й аспірантури, узгодження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка магістрів за напрямом "Державне управління", та переліку спеціальностей, за якими проводяться захист дисертацій та присудження наукових ступенів у цій науковій галузі, як дієвого механізму оптимізації підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, а також реалізації визначених законодавством України принципів інтеграції освіти з наукою, єдності й наступності системи освіти та безперервності освіти;

категорійний апарат сфери підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів шляхом введення в науковий обіг понять "наукові кадри з державного управління", "науково-педагогічні кадри з державного управління", "підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління", "державне регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління", ключовим у змісті яких запропоновано вважати здобуття особою в установленому порядку наукового ступеня в галузі науки "Державне управління";

набули подальшого розвитку:

- теоретичне обґрунтування шляхів наближення вітчизняної системи підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів до європейських стандартів, зокрема в частині включення її до єдиної системи вищої освіти; ліквідації інституту здобувачів, які самостійно працюють над дисертацією; розширення автономії спеціалізованих вчених рад у вирішенні питання присудження наукових ступенів;

- систематизація нормативно-правової бази у сфері підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів за ієрархією нормативно-правових актів у системі правового регулювання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення і висновки, отримані за результатами дослідження, можуть бути застосовані для оцінювання стану та визначення шляхів удосконалення державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління, що сприятиме реалізації ефективної державної політики в цій сфері.

Основні положення, висновки й рекомендації дисертаційного дослідження використані:

– Національною академією Служби безпеки України при складанні навчальних планів підготовки аспірантів, а також під час розробки заходів щодо підвищення ефективності функціонування аспірантури й докторантури (акт про впровадження від 18 листопада 2009 р.);

– Українським гуманітарним інститутом під час підготовки наукових кадрів, розробки дослідницьких програм, планування заходів щодо розширення участі докторантів та аспірантів у виконанні науково-дослідних робіт кафедр і підвищення ефективності їх взаємодії з науковими консультантами та науковими керівниками у процесі виконання наукових досліджень (довідка про впровадження від 5 грудня 2009 р. № 1/09-н);

– Інститутом вищої освіти Національної академії педагогічних наук України при формулюванні рекомендацій щодо оновлення змісту вищої освіти відповідно до найновіших національних та світових здобутків (положення щодо підвищення ролі освітньої складової у процесі підготовки аспірантів); під час підготовки рекомендацій щодо формування державної політики в галузі вищої освіти (результати проведеного автором аналізу дисертаційних досліджень у галузі науки "Державне управління" за видами суспільної діяльності) та в процесі інформаційного і науково-теоретичного забезпечення управлінської діяльності державних структур, які беруть участь у прийнятті рішень щодо функціонування та подальшого розвитку вищої школи (удосконалена модель підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління) (довідка про впровадження від 25 березня 2010 р. № 79).

Рекомендації та пропозиції, сформульовані автором на підставі проведеного в роботі аналізу, а також виявлені й запропоновані в процесі дослідження теоретичні та методичні підходи можуть бути використані:

у практичній діяльності органів державного управління, що здійснюють регулювання у сфері підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів;

під час розробки заходів з реформування вітчизняної системи підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації відповідно до вимог Болонського процесу;

у процесі вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів;

як методологічна основа соціологічних досліджень;

у науково-дослідній діяльності для подальшого узагальнення, аналізу, обґрунтування та розв'язання наукових і практичних проблем державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, зокрема в галузі науки "Державне управління";

у навчальному процесі та викладацькій роботі, зокрема під час написання підручників, навчальних і методичних посібників, розробки навчальних планів і програм підготовки магістрів державного управління, а також аспірантів за спеціальностями галузі науки "Державне управління".

Особистий внесок здобувача. Основні наукові результати дисертаційного дослідження здобуті автором самостійно. У наукових працях, опублікованих у співавторстві, дисертанту належать: аналіз дисертаційних досліджень, захищених у спеціалізованих вчених радах Національної академії, за спеціальностями, а також визначення основних напрямів їх практичного впровадження [1; 2]; обґрунтування ключових етапів становлення системи підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління в Україні [3]; порівняльний аналіз європейської та вітчизняної систем підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації в контексті приєднання України до Болонського процесу [5].

Апробація результатів дисертації. Ключові положення й результати дисертаційного дослідження опубліковані в матеріалах науково-практичних конференцій і симпозіуму, в тому числі за міжнародною участю, зокрема: "Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування" (Київ, 2007); "Проблеми й тенденції розвитку галузі науки "Державне управління" в Україні: від теорії до практики" (Київ, 2007); "Демократичне врядування: наука, освіта, практика" (Київ, 2009). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри управління освітою Національної академії, в тому числі на розширеному.

Публікації. Найважливіші положення дисертаційного дослідження висвітлено в семи наукових працях, з них чотири опубліковано у провідних фахових наукових виданнях з державного управління.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, десяти додатків та списку використаних джерел (254 найменування, з них 14 - архівні джерела, 6 - англійською мовою). Повний обсяг дисертації становить 352 сторінки, з яких 210 сторінок основного тексту. Робота містить 19 таблиць та 15 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами й темами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації, структури та обсягу дисертації, охарактеризовано особистий внесок здобувача стосовно робіт, надрукованих у співавторстві.

У першому розділі - "Державне регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів: джерельний аналіз" - проаналізовано стан розробленості теми, зміст наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників, пов'язаних з державним регулюванням підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, визначено напрями сучасних наукових досліджень окресленої проблеми.

У розділі зазначається, що у працях вітчизняних дослідників (А.І. Войтович, І.Ю. Єгоров, Б.А. Маліцький, В. Онопрієнко, Я.С. Яцків) здійснено детальний аналіз наслідків для кадрового потенціалу української науки несприятливих соціально-економічних умов, у яких держава опинилася в перші роки незалежності, а саме: витіснення науки з кола державних пріоритетів; відпливу кваліфікованих кадрів зі сфери науки, і, як наслідок, - стрімкого старіння наукових кадрів; різкого зменшення кількості захистів дисертацій випускниками аспірантури, а також частки випускників аспірантури, які залишаються працювати в науковій сфері; зниження якості підготовки наукових кадрів.

Показано, що праці О.Г. Котової, О.М. Обушної, А.О. Селіванова, О. Язвінської, присвячені процесам становлення національної системи підготовки й атестації наукових і науково-педагогічних кадрів та створенню законодавчого поля в цій сфері, засвідчують: етап становлення вітчизняної системи підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації завершився затвердженням правових основ їх підготовки та розробкою правової бази їх державної атестації, а також формуванням системи органів державного управління, здатної забезпечити ефективну реалізацію державної політики у цій сфері.

Водночас зазначається, що на сьогодні відповідно до взятих Україною зобов'язань у рамках Болонського процесу виникла потреба у внесенні принципових змін до вітчизняної системи підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів. На основі наукового аналізу програмних документів Болонського процесу, стану і тенденцій розвитку систем підготовки наукових кадрів у європейських країнах, а також вітчизняної практики державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, здійсненого у працях українських дослідників (Р.В. Бойко, М.Ф. Головатий, З.В. Гуцайлюк, М.С. Держалюк, В.А. Журавель, В.С. Загорський, К.В. Корсак, О.І. Литвинюк, В.І. Луговий, А. Матвійчук, В.Ф. Мачулін, Б.І. Мокін, О.В. Поживілова, О.І. Соскін, І.М. Трахтенберг, Л.Є. Шкляр, О. Юлдашев), розкрито найбільш актуальні питання щодо реформування системи підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні. Серед них виділено: запровадження трициклової системи підготовки фахівців з вищою освітою (бакалавр - магістр - доктор філософії (PhD)); інтеграція докторських програм у єдину освітню систему; підвищення ролі освітньої складової у процесі підготовки аспірантів; надання більшої автономії спеціалізованим вченим радам стосовно присудження наукових ступенів; уточнення статусу Вищої атестаційної комісії України як центрального органу виконавчої влади у системі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації; ліквідація інституту здобувачів, які самостійно працюють над дисертацією поза аспірантурою; скасування вимоги про обов'язкове впровадження результатів дисертаційного дослідження у виробничу практику чи суспільні відносини; посилення відповідальності за науковий рівень дисертаційної роботи і кваліфікацію здобувача з боку наукового керівника (консультанта).

Наголошується на тому, що початок підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління в Україні пов'язаний із запровадженням у 1997 р. державного управління як галузі науки, з якої може бути присуджено науковий ступінь. Безпосередньо питання становлення галузі науки "Державне управління", а також окремі аспекти підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у цій науковій галузі є об'єктом наукових досліджень В.Д. Бакуменка, В.Д. Бондаренка, О.І. Васильєвої, Н.В. Гудими, В.М. Князєва, Ю.В. Ковбасюка, О.Г. Котової, В.І. Лугового, В.К. Майбороди, С.В. Майбороди, Ю.П. Сурміна, С.В. Сьоміна, Ж.В. Таланової, В.О. Чмиги та ін.

У висновках до розділу зазначається, що в Україні відсутні комплексні наукові праці, спеціальним предметом дослідження яких є тенденції державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління, що й зумовило визначення найважливіших напрямів подальшого дослідження.

У другому розділі - "Теоретико-методологічні основи дослідження державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів" - визначено теоретико-методологічні основи дослідження тенденцій державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління шляхом обґрунтування: програмно-цільової структури, структурно-логічної схеми етапності, джерельної бази, методології та напрямів дослідження; наукових підходів щодо визначення структури, змісту й сутності досліджуваного феномена; понятійного апарату дослідження.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що в сучасних умовах розвитку наукової і освітньої сфер в Україні та у зв'язку з приєднанням України до Болонського процесу державне регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління потребує вдосконалення, а врахування виявлених тенденцій та впровадження запропонованих теоретичних положень і практичних рекомендацій, розроблених у процесі дослідження, забезпечить підвищення ефективності підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління.

У розділі обґрунтовано, що визначальним критерієм віднесення осіб до категорії наукових чи науково-педагогічних кадрів з державного управління є здобуття ними в установленому порядку наукового ступеня в галузі науки "Державне управління".

Підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління визначено як процес, який є складовою реалізації державної кадрової політики і одночасно державної політики у сфері освіти, наукової і науково-технічної діяльності, що включає такі етапи: відбір кандидатів для навчання в аспірантурі й докторантурі за спеціальностями галузі науки "Державне управління"; опанування аспірантами й докторантами необхідними знаннями та оволодіння методами й прийомами проведення наукових досліджень у цій науковій галузі, а також підготовка кваліфікаційної наукової праці; проходження в установленому порядку атестації та присудження наукового ступеня кандидата або доктора наук з державного управління, що підтверджується відповідним дипломом.

Державне регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління запропоновано розглядати як сукупність напрямів впливу з боку держави в цілому на процес підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління з метою впорядкування, спрямування розвитку згаданого процесу відповідно до загальносуспільних потреб, установлення загальних правил і норм поведінки його учасників, створення умов для ефективного розгортання цього процесу.

У результаті аналізу дисертаційних досліджень у галузі науки "Державне управління" за видами суспільної діяльності з'ясовано, що найбільший інтерес для дослідників у цій науковій галузі становлять фінансова, банківська та інвестиційна діяльність (12,8 % від загальної кількості захищених дисертацій), кадрове забезпечення державного менеджменту (6,8 %), освіта (5,8 %), охорона здоров'я (5,5 %) та соціально-економічний розвиток (5,3 %). Найменше дисертацій захищено з питань охорони навколишнього середовища, а також взаємодії суб'єктів влади - по 0,5 %, з проблем національної безпеки - 0,8 %, а також культури - 1 % (табл. 1).

У третьому розділі - "Періодизація державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління в Україні" - виявлено основні періоди підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління в Україні та обґрунтовано тенденції державного регулювання цього процесу, характерні для кожного з періодів.

Показано, що перший період (березень 1997 р. - травень 2000 р.) був пов'язаний з виникненням і становленням нової галузі науки - "Державне управління" та створенням організаційних умов для забезпечення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у цій науковій галузі.

Ключовими заходами в цей період були: внесення галузі науки "Державне управління" до Переліку спеціальностей наукових працівників; відкриття аспірантури й докторантури та початок прийому аспірантів і докторантів за спеціальностями цієї наукової галузі; затвердження державного управління як галузі науки, з якої може бути присуджений науковий ступінь; створення спеціалізованих вчених рад з правом присудження наукового ступеня доктора (кандидата) наук з державного управління; формування персонального складу експертної ради ВАК України з цієї галузі науки; затвердження паспортів спеціальностей; запровадження Переліку провідних установ для експертизи дисертаційних робіт за спеціальностями цієї наукової галузі; введення в дію Переліку № 1 наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора (кандидата) наук з державного управління.

Таблиця 1. Кількість дисертацій, захищених у галузі науки "Державне управління" у 1997-2007 рр., за окремими напрямами суспільної діяльності

Установлено, що протягом першого періоду відбувалося становлення законодавчої бази у сфері підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, що виявилося у прийнятті низки нових нормативно-правових актів та внесенні змін до чинних. Причому ці зміни мали чітке спрямування на ускладнення процедури атестації наукових і науково-педагогічних кадрів, розширення повноважень Вищої атестаційної комісії України в цьому процесі, обмеження автономії спеціалізованих вчених рад щодо присудження наукових ступенів та посилення регламентації всіх аспектів їх діяльності з боку ВАК України, підвищення вимог до дисертацій та осіб, що претендують на присудження наукового ступеня.

Обґрунтовано, що провідну роль у підготовці фахівців з державного управління вищої кваліфікації, координації наукових досліджень у галузі науки "Державне управління" з моменту її започаткування відігравала Українська Академія державного управління при Президентові України.

Відзначено, що підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління протягом першого періоду відбувалася в умовах закріплення на рівні регулятивних актів своєрідної конкуренції науки державного управління з іншими галузями науки за своє предметно-об'єктне поле досліджень у зв'язку з можливістю присудження наукових ступенів за спеціальностями галузі науки "Державне управління" також з юридичних, соціологічних, філософських, політичних, економічних, педагогічних наук.

Другий період (травень 2000 р. - вересень 2002 р.) позначився запровадженням присудження наукових ступенів за спеціальностями 25.00.01 - "Теорія та історія державного управління", 25.00.03 - "Організація та управління в державних установах", 25.00.04 - "Регіональне управління", 25.00.05 - "Галузеве управління", 25.00.06 - "Місцеве самоврядування" виключно в галузі науки "Державне управління", що означало остаточне утвердження державного управління як самостійної галузі науки зі своїм проблемним полем, предметом, методологією досліджень та соціальним замовником.

Характерною ознакою цього періоду стало видання низки нормативно-правових актів вищого керівництва держави, якими передбачене перетворення аспірантури та докторантури в науковій галузі "Державне управління" на ключову форму підготовки управлінської еліти, кадрів вищої наукової кваліфікації для державної служби, а також наукових і науково-педагогічних працівників для загальнонаціональної системи навчання державних службовців.

Установлено, що в другому періоді з'явилася тенденція до виходу процесу підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління за межі Української Академії державного управління при Президентові України.

Початком третього періоду (вересень 2002 р. - січень 2007 р.) стало запровадження нового переліку спеціальностей галузі науки "Державне управління". У зв'язку з цим, як засвідчив кількісний аналіз, виникли значні диспропорції у розподілі захистів дисертацій за новими спеціальностями цієї наукової галузі.

Показано, що в третьому періоді державними органами вжито низку заходів щодо інтеграції вітчизняного наукового простору в європейський, зокрема шляхом запровадження англомовного додатка до диплома кандидата наук, який засвідчує відповідність наукових ступенів "кандидат наук" в Україні і "Doctor of Philosophy" (PhD) на Заході.

У дисертації відзначено посилення протягом третього періоду тенденції до розширення мережі спеціалізованих вчених рад з правом присуджувати наукові ступені в галузі науки "Державне управління". Водночас установлено, що різке збільшення кількості спеціалізованих вчених рад ставить на порядок денний проблему їх забезпечення достатньою кількістю фахівців, які б відповідали визначеним у чинних нормативних актах вимогам.

Здійснено аналіз кількісних даних щодо захищених дисертацій, який засвідчив, що підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління протягом усіх трьох періодів характеризувалася стійким зростанням кількісних показників захищених дисертацій, особливо стрімкими темпами - у третьому періоді, яке забезпечувалося, насамперед, за рахунок збільшення кількості захистів кандидатських дисертацій. При цьому абсолютна більшість дисертацій захищена в Національній академії: 51,2 % від загальної кількості захищених дисертацій; 84,2 % докторських дисертацій; ще 24,4 % дисертацій захищено разом у Харківському, Львівському, Одеському й Дніпропетровському регіональних інститутах Національної академії.

У розділі виявлено, що перше місце в структурі осіб, які захистили дисертації у галузі науки "Державне управління" за 10 років її існування, посідають викладачі вищих навчальних закладів - 40 % (17 % - викладачі Національної академії та її регіональних інститутів і 23 % - викладачі інших ВНЗ). Друге місце за кількістю захищених дисертацій належить державним службовцям - 35 %. При цьому характерним є те, що більшість із них є державними службовцями середньої управлінської ланки, на яких припадає 16 % від загальної кількості захищених дисертацій. На противагу цьому питома вага співробітників вищих та центральних органів державної влади, а також Адміністрації (Секретаріату) Президента України незначна - загалом 10 %. Третє місце за кількістю захищених дисертацій у галузі науки "Державне управління" належить особам, які працюють у комерційних структурах та громадських організаціях - 16 % дисертацій; 9 % дисертацій захищено здобувачами, які на момент захисту навчалися в аспірантурі з відривом від виробництва та докторантурі. Останній досить низький показник свідчить про недотримання повною мірою вимог Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів щодо захисту дисертацій у встановлені терміни (рис. 1).

З використанням розробленої методології дослідження та на основі аналізу нормативно-правової бази удосконалено вітчизняну модель підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління.

Однак у дисертаційному дослідженні не вирішуються всі питання державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління. З урахуванням його складності й багатогранності запропоновано перспективні напрями подальшої розробки проблеми: визначення заходів щодо підвищення ефективності функціонування аспірантури й докторантури за спеціальностями галузі науки "Державне управління"; орієнтація тематики дисертаційних досліджень на найбільш актуальні питання практики; виявлення шляхів наближення вітчизняної системи підготовки наукових кадрів до європейських стандартів відповідно до вимог Болонського процесу.

Рис. 1. Розподіл осіб, які захистили дисертації на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук з державного управління в 1997-2007 рр., за місцем роботи

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення й нове вирішення актуального завдання, що виявляється у визначенні та науковому обґрунтуванні тенденцій державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління в Україні. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дають змогу сформулювати висновки й рекомендації щодо використання результатів дослідження.

1. Усебічний логіко-системний аналіз літературних джерел і нормативно-правової бази та дисертацій з досліджуваної теми свідчить, що державне регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні на сьогодні є актуальним питанням, яке перебуває в центрі дискусій науковців і практиків. При цьому тенденції державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління досі не були предметом спеціального комплексного дослідження. Ця тема розглядалася фрагментарно, теоретичні та концептуальні розробки науковців присвячені лише окремим її аспектам. Усе це дало підстави констатувати, що стан наукової розробки вказаної теми не може вважатися задовільним і вона потребує всебічного дослідження.

2. Відсутність чітких дефініцій у нормативно-правових актах і працях вітчизняних дослідників зумовила необхідність визначення змісту понять: "наукові кадри з державного управління", "науково-педагогічні кадри з державного управління", "підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління" та "державне регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління".

Обґрунтовано, що при визначенні термінів "наукові кадри з державного управління" і "науково-педагогічні кадри з державного управління" ключовим елементом слід вважати наявність в особи наукового ступеня в галузі науки "Державне управління".

Доведено, що для розкриття сутності поняття "підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління" принципово важливим є, по-перше, розуміння атестації наукових і науково-педагогічних кадрів як завершального етапу їх підготовки, а, по-друге, - розгляд цього процесу як нерозривної єдності й гармонійного поєднання двох компонентів: освітнього й наукового.

Державне регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління запропоновано розглядати як сукупність напрямів впливу з боку держави в цілому на процес підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління з метою впорядкування, спрямування розвитку згаданого процесу відповідно до загальносуспільних потреб, установлення загальних правил і норм поведінки його учасників, створення умов для ефективного розгортання цього процесу.

3. Удосконалено вітчизняну модель підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління, в якій виділено такі етапи цього процесу:

1) визначення необхідною передумовою здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра за напрямом "Державне управління";

2) попередній етап (акцентовано увагу на процедурі відбору кандидатур для вступу на навчання за докторською програмою, яку запропоновано проводити шляхом запровадження конкурсу дослідницьких проектів під заздалегідь визначені й оприлюднені установою пріоритетні теми наукових досліджень);

3) навчання за докторською програмою (деталізовано види робіт, виконання яких передбачає цей етап);

4) попередній розгляд дисертації у спеціалізованій вченій раді;

5) прилюдний захист дисертації;

6) заключний етап (включає експертизу дисертації експертною радою та затвердження рішення спеціалізованої вченої ради президією ВАК України у випадку, якщо рішення про присудження наукового ступеня прийнято спеціалізованою вченою радою, яка не має статусу автономної, або ж прийняття ВАК України рішення про видачу диплома доктора філософії у випадку, якщо рішення про присудження наукового ступеня прийнято автономною спеціалізованою вченою радою);

7) можливість у подальшому присудження наукового ступеня доктора наук за загальний внесок у розв'язання важливої наукової проблеми та присвоєння вченого звання доцента, професора.

4. Обґрунтовано, що процес підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління в Україні включає такі періоди. І період (березень 1997 р. - травень 2000 р.) характеризувався виникненням і становленням нової галузі науки - "Державне управління" та створенням організаційних умов для забезпечення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у цій науковій галузі. Тенденції цього періоду: розроблення й апробація нормативно-правової бази у сфері підготовки й атестації наукових кадрів вищої кваліфікації; закріплення на рівні регулятивних актів конкуренції державного управління з іншими галузями науки за своє предметно-об'єктне поле досліджень; зосередження спеціалізованих вчених рад з правом захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів у галузі науки "Державне управління" лише в Українській Академії державного управління при Президентові України (м. Київ).

ІІ період (травень 2000 р. - вересень 2002 р.) - остаточне становлення державного управління як самостійної галузі науки зі своїм проблемним полем, предметом, методологією досліджень, адресатом та соціальним замовником і одночасно визначення курсу на реформування підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у цій науковій галузі. Основними тенденціями цього періоду є: реформування підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у галузі науки "Державне управління" в напрямі перетворення аспірантури та докторантури в цій науковій галузі на ключову форму підготовки управлінської еліти, державних службовців вищої кваліфікації для роботи на посадах, віднесених до вищих категорій; вихід процесу підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління за межі Української Академії державного управління при Президентові України. державне управління підготовка фахівець

ІІІ період (вересень 2002 р. - січень 2007 р.) - період запровадження оновленого переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління. Для цього періоду характерні такі тенденції: вжиття державними органами заходів щодо інтеграції вітчизняного наукового простору до європейського; розширення участі громадськості у процесі державного регулювання підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів; виникнення значних диспропорцій у розподілі захистів дисертацій за окремими спеціальностями нового переліку спеціальностей галузі науки "Державне управління"; дедалі більше розширення мережі спеціалізованих вчених рад з правом проводити захисти дисертацій за спеціальностями галузі науки "Державне управління", що ставить на порядок денний проблему їх забезпечення достатньою кількістю фахівців, які б відповідали визначеним у чинних нормативних актах вимогам.

5. Установлено, що домінуючою тенденцією функціонування системи підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів протягом усіх трьох періодів є посилення регулюючого впливу з боку держави, що виявляється в таких субтенденціях: розширення повноважень ВАК України як центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику в галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів; поширення сфери регулювання ВАК України на все більше коло питань та видання нею численних нормативно-правових актів у сфері атестації наукових і науково-педагогічних кадрів; обмеження автономії спеціалізованих вчених рад щодо присудження наукових ступенів та посилення регламентації усіх аспектів їх діяльності з боку ВАК України; ускладнення процедури атестації наукових і науково-педагогічних кадрів; підвищення вимог до дисертацій та осіб, що претендують на присудження наукового ступеня, в тому числі в напрямі їх формалізації.

6. Аналіз статистичних даних свідчить про постійне переважання протягом усього десятирічного періоду існування відповідної наукової галузі таких тенденцій підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління:

– захист абсолютної більшості дисертацій в Національній академії, що засвідчує її статус як головного вищого навчального закладу в загальнонаціональній системі підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління;

– стійке зростання кількісних показників підготовки, особливо стрімкими темпами - у третьому періоді, яке забезпечувалося, передусім, за рахунок збільшення кількості захистів кандидатських дисертацій;

– зосередження найбільшої уваги здобувачів на таких напрямах суспільної діяльності, як фінансова, банківська та інвестиційна, а також кадрове забезпечення державного менеджменту і водночас низький рівень дослідженості таких актуальних на сьогодні напрямів, як охорона навколишнього середовища і взаємодія суб'єктів влади;

– орієнтація більшою мірою на формування корпусу висококваліфікованих викладацьких кадрів для вищих навчальних закладів, які готують фахівців у цій галузі, а також на підготовку кадрів середньої управлінської ланки, ніж на формування керівної еліти, вищих керівних кадрів держави, що суперечить визначеним керівництвом держави у другому періоді напрямам реформування підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів з державного управління;

– невідповідність між структурою зайнятості підготовлених докторів і кандидатів наук з державного управління (40 % з них - викладачі ВНЗ) та розподілом захищених дисертацій за спеціальностями (51 % дисертацій захищені за спеціальністю 25.00.02 - "Механізми державного управління", тобто мають прикладний характер, у той час як лише 18 % дисертацій присвячені теоретичним та історичним аспектам державного управління);

– недотримання встановлених нормативними документами термінів захисту дисертацій аспірантами, які навчаються з відривом від виробництва, й докторантами.

7. Урахування основних наукових результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного й світового досвіду, потреб сучасного розвитку вітчизняної системи підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів дає підстави запропонувати з метою подальшого впровадження в діяльність органів державного управління, вищих навчальних закладів і наукових установ такі практичні рекомендації:

– внести зміни до Закону України "Про вищу освіту", якими привести вітчизняну систему освіти у відповідність із Міжнародною стандартною класифікацією освіти (1997 р.) шляхом об'єднання в єдину освітню систему підготовки бакалаврів, магістрів і докторів філософії у межах вищої школи;

– створити міжвідомчу координаційну раду з наукової галузі "Державне управління" для планування та узгодження тематики дисертаційних досліджень, їх координації в єдиному загальнодержавному освітньо-дослідницькому просторі;

– запровадити на загальнодержавному рівні механізм вивчення й прогнозування потреби органів державної влади, навчальних закладів та наукових установ у наукових і науково-педагогічних кадрах з державного управління;