Правові основи екологічної політики Європейського Союзу

У підрозділі 3.4. «Законодавство ЄС про запобігання шумовому забрудненню» дисертант спочатку аналізує норми про регулювання зниження шуму від автомобільного транспорту особливо для захисту населення міст. Відповідальні за принципові джерела шуму згідно до принципу «забруднювач платить» повинні погашати витрати на адміністрацію, сплачувати додаткові кошти на виконання стандартів, профілактичні заходи в шумових зонах і фінансувати вартість досліджень у галузі виробництва більш тихої продукції. Розвиток авіації викликає до життя норми про зниження допустимого шумового рівня повітряного транспорту, заохочуються інвестиції у виробництво більш тихих літаків і сприяння їх розповсюдженню зі створенням у Співтоваристві простору без внутрішніх кордонів.

Діапазон застосування права в боротьбі з найбільш серйозними джерелами шумового забруднення розширюється. Запроваджені спільні для Співтовариств процедури експертизи, методи встановлення акустичних критеріїв і узгоджені вимоги для кожної категорії вживаної техніки, включаючи нормативи бортового шуму, що спричиняється домашніми приладами. Інформування споживачів про їх енергоємність сприяє реалізації тихішого устаткування і стимулює виробників до прогресивного зменшення шумової емісії вироблюваної ними продукції в інтересах екології та охорони здоров'я.

Підрозділ 3.5. «Правове регулювання використання хімікатів, контроль і запобігання екологічному ризику, регламентація застосування біотехнології» починається з установлення режиму використання хімікатів. Накопичення в навколишньому середовищі токсичних речовин (важких металів, хімікатів, що біологічно не руйнуються, радіоактивних відходів) пов'язане з нищенням генофонду, скороченням біологічної різноманітності і є однією з найактуальніших комплексних проблем, що визначають екологічну ситуацію в XXI ст.

Спочатку регулюється виробництво миючих засобів з швидкою біодеградацію та поступова відмова від вогненебезпечних аерозолів. Класифікація хімікатів (канцерогенні, мутагенні і ін.) дає перелік заборонених для використання речовин, особливо у чутливих регіонах. Поліпшується рециркуляція батарей і акумуляторів для заощадження початкових ресурсів і запобігання забрудненню довкілля. Поступово знижується наявність в навколишньому середовищі газів, що виснажують озоновий шар, посилюючи ультрафіолетову радіацію з негативним впливом на здоров'я людини.

Встановлюються єдині методи оцінки вартості контролю забруднення і відшкодування витрат для сприяння спільній екологічній політиці Співтовариства. Звісним підсумком даної галузі екологічного законодавства стала система REACH - «Реєстрація, оцінка ризику, видача дозволів і обмеження на виробництво і використання хімікатів», згідно якої хімічні речовини, представлені на ринку в значній кількості, підлягають випробуванню на токсичність і екологічність. Виробники та імпортери хімічної продукції зобов'язані зареєструвати усі хімічні речовини, які вони виробляють в ЄС або завозять в Європу.

Для контролю і запобігання екологічному ризику закріплено перелік небезпечних індустріальних дій з віддаленням їх від житла. Об'єднаний центр досліджень розробляє загальні підходи до запобігання екологічному ризику при перевезенні небезпечних речовин. Вдосконалено поняття «індустріальних інцидентів» як непереборних подій в ході поводження з небезпечними речовинами, та «небезпечної діяльності» тобто процесів з присутністю порогової кількості речовин, здатних справити несприятливий вплив на людей, довкілля і культурну спадщину. Вдосконалюються правила, критерії і процедури відповідальності.

При регламентації застосування біотехнології приоритетними є профілактика та оцінка впливу генної технології на довкілля, щоб обмежити її можливі негативні наслідки для людини і природи, запобігти інциденти і контролювати відходність виробництва. Продукція, яка включає GMO, не може бути розміщена на ринку без попереднього випробування стосовно екосистем, на які учиняється вплив. Передбачена відповідальність за шкоду аж до припинення діяльності фірм. Ці критерії дозволяють формувати у Співтоваристві об'єктивну і узгоджену правову основу для однорідного і прозорого порядку операцій з GMO.

У підрозділі 3.6. «Законодавство ЄС про охорону біосфери (дикої фауни, флори и середовищ їх мешкання)» автор виходить з того, що Європейський Союз визнав руйнування біосфери, генофонду, біологічної різноманітності однією з найбільш актуальних комплексних проблем, що визначають екологічну ситуацію в XXI ст. Крім того, чисті повітря і вода, зелений ліс і незайманий природний ландшафт стають такими ж необхідними елементами споживання, як і матеріальні блага, вироблювані індустріальним шляхом. Без них неможливе відновлення фізичних і духовних сил, що витрачаються в суспільному виробництві. Тобто людина повинна не тільки виробляти матеріальні цінності, але й відтворювати природні блага.

Враховуючи роль дикої фауни і флори у підтримці екологічного балансу, низка правових норм спрямована на збереження цілісності середовищ поширення: їх статус визнається сприятливим, якщо запобігається ризик незворотніх змін, а динаміка популяції стійко підтримується як життєздатний компонент. Особа увага в законодавстві ЄС приділяється збереженню біорозмаїття. Регламентуються ідентифікація і контроль за пріоритетними екосистемами, що охоплюють велике число видів, які знаходяться під загрозою, або зв'язані з ключовими еволюційними процесами, для чого створена Європейська екологічна мережа - Natura 2000.

Особлива увага приділяється захисту лісових екосистем, враховуючи їх істотну роль у підтримці базової рівноваги ґрунту, водних ресурсів, клімату, фауни і флори, а також внесок в розвиток сільського господарства. У цієї справі враховується фундаментальна роль сільських спільнот і фермерських господарств Європи з їх прилученням до законотворення і складання регіональних планів.

У наш час перед законодавцями виникають і такі аспекти охорони біосфери, як захист диких тварин у містах, експертиза адаптації довкілля Європи до особин і екземплярів, що ввозяться з інших континентів, а також дії з розвитку тропічних лісів, зміни клімату і боротьби з опустелюванням, що виходять за рамки власне Євросоюзу у простір глобальної екології.

У підрозділі 3.7. «Організація управління поводженням з відходами і правове забезпечення чистої технології» дисертант виходить з необхідності правового захисту людини і довкілля від шкідливих ефектів збирання, транспортування, обробки, зберігання та ліквідації відходів. Запобігання відходів, їх рециркуляція і повторне використання признаються істотними факторами захисту природних ресурсів і збереження енергії. Введено уніфіковане і вивірене практикою визначення небезпечних відходів, яке постійно адаптується до науково-технічного прогресу. Встановлена організація управління та ієрархія способів поводження з відходами: запобігання, зниження об'ємів їх утворення і ступенем небезпечності, відновлення ресурсної цінності, а також використання у якості джерела енергії. Передбачена комплексна мережа об'єктів розміщення відходів, самодостатнє регіональне управління циклом операцій з відходами і регулярні інспекції додержання встановлених правил.

Співтовариство використовує усі можливості по запобіганню утворення відходів у джерелі. Вибудовується правовий порядок, при якому застосування матеріалів багаторазового використання або розкладаємих мікроорганізмами речовин дозволяє додержуватися екологічних критеріїв продукції з використанням еко-маркування, що відображує вплив виробів на довкілля на протязі всього циклу їх здатності. Регламентується розділення небезпечних відходів з безпечними, а також їх упакування і маркіровка згідно встановлених стандартів. Інтегрована зональна інфраструктура забезпечує ліквідацію відходів у найближчому пункті обслуговування, гарантуючи високий рівень захисту навколишнього середовища і охорони здоров'я з урахуванням географічних обставин і типів відходів. Стимулюється відновлення міст ліквідації відходів.

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено наукову проблему, що полягала в з'ясуванні особливостей правового регулювання екологічної політики ЕС, встановлено базові складові феномену державно-правової системи дотримання фундаментальних параметрів навколишнього середовища. Визначена таким чином модель розглянута автором у контексті сучасних проблем її практичної реалізації в політико-правовій практиці держав ЄС.

Відповідно до окресленої мети та конкретних завдань дисертаційного дослідження в ході комплексного аналізу сформульовано такі висновки:

1. Базовою позицією для законодавця є твердження, що екологічна криза в умовах глобалізації вимагає корінної зміни парадигми відношень суспільства і навколишнього середовища з відмовою від доктрини людської виключності та правовою регламентацією відтворення довкілля згідно до законів його існування; позбавлення від обмеженого уявлення про природу як нескінченний набір реальних і потенційних засобів людського прогресу з закріпленням відповідальності суспільства за стан планети. Діючим прикладом такого порядку в звісній мірі може бути політика сталого розвитку та екологічне законодавство ЄС з наростаючою домінантою екологічних пріоритетів.

2. Виходячи з можливості необмеженого нормативного моделювання, дисертант наполягає на тому, що концепцію правового регулювання охорони довкілля слід розробляти на основі сінергетичних моделей оптимальної екології, які дозволяють оптимізувати систему людина-природа державно-правовими засобами з узгодженням еволюції країн з різними темпами розвитку, як це відбувається в ЄС.

3. Правова охорона довкілля на національному рівні невід'ємно припускає міжнародну співпрацю, адже розв'язання проблем усередині країни лише національними зусиллями не під силу навіть для великих держав. Таким чином, у держав з'являється нова, природоохоронна функція, здійснення якої вимагає розробки правових основ екологічної стратегії та створення інститутів згоди, без яких людство не зможе вступити в епоху ноосфери, коли еволюційні процеси на планеті спрямовуються узгодженою людською волею.

4. Залучення значного юридичного матеріалу ЄС дозволило вийти на дослідження актуальних питань вдосконалення і трансформації правової охорони довкілля в Україні. По-перше, в охороні довкілля доцільно негайно перейти до розробки Екологічних програм України на базі діючої практики ЕС з урахуванням історичних і регіональних особливостей нашої держави. На цій основі пропонуються варіанти політичної орієнтації галузевого законодавства ЄС з притаманними йому напрямками правового регулювання в рамках загальної екологічної стратегії, вираженої в Програмах.

5. При адаптації екологічного права України к нормам ЄС необхідно закладати його превентивний напрям, орієнтований не тільки на розв'язання вже існуючих екологічних проблем, але, перш за все, на запобігання новим. Екологічні пріоритети необхідно інтегрувати в усі компоненти і напрями політики України, в діяльність публічних і приватних економічних операторів. Для підтримки правових параметрів оптимальної екології українська держава у співпраці з неурядовими організаціями повинна забезпечити, щоб екологічні ідеї проникнули на рівень політичної свідомості людей з метою зміни ціннісних орієнтирів антропоцентризму, виходу людини до гармонії Всесвіту і усвідомлення свого місця в ній.

6. В умовах інтенсивної урбанізації та індустріального характеру України поліпшення умов життя неможливо без узяття під контроль процесу концентрації народонаселення в мегаполісах, збереження ідентичності міст з створенням робочих умов, що відповідали б загальним критеріям охорони навколишнього середовища. Захист природної місцевості, особливо той, що примикає до міст, вимагає експертизи використання сільських регіонів з підтримкою раціонального господарювання та забезпеченням рівноваги господарських і екологічних інтересів. Життєво важливим визнається поліпшення площі та якості лісів із зміцненням правової бази цих заходів.

7. Значну роль відіграє уніфікація юридичних термінів, що вживаються в екологічній політиці. Тому у дисертації дається визначення таких природоохоронних термінів, як «стандарти» (встановлені для обмеження або запобігання загрозі для об'єктів природи засоби досягнення або наближення до якісних цілей), включаючи «якісні стандарти довкілля» - юридично обов'язкові норми, що закріплюють рівні забруднення або шкоди, які не повинні бути перевищені в даному довкіллі або його частині; «стандарти продукції» - властивості або характеристики типів виробів і порядок їх використання; «операційні стандарти» - вимоги, що підлягають виконанню при експлуатації споруд тощо. Критерії, цілі і стандарти підлягають постійній адаптації до науково-технічного прогресу, а методи їх використання і специфікації пропонується видавати у формі «зведень правил».

8. Для досягнення оптимального балансу позитивних і негативних ефектів екологічної політики слід розробити методи оцінки потенційних вигод і затрат дій або бездіяльності з урахуванням безпосередніх і довгострокових ефектів, а також факторів, не підлеглих грошовому виміру. Для сприяння практичному виконанню законодавчих приписів на регіональному і національному рівнях в Україні доцільно створити в рамках УПС сумісну з ЄС Мережу спостереження і контролю.

9. Запозичуючи принцип субсидіарності в умовах України, для кожної категорії екологічних проблем треба встановлювати рівень діяльності (місцевий, регіональний, національний, міжнародний), що найбільше відповідає типу забруднення і географічної зони, належному захисту. Діяти доцільно на тому рівні, на якому означені цілі більш досяжні, ніж на інших.

10. Прозора адміністративна процедура, доступ до даних визнаються необхідними елементами захисту прав людини і інтересів довкілля. Регулярні зведення, на кшталт ЄС, повинні подаватися на основі Системи інформації України про стан навколишнього середовища і природних ресурсів, яку треба створити з метою забезпечення виконання законодавства і інтеграції «екологічного виміру» в інші напрями політики.

11. Ідентифікація проблем навколишнього середовища дозволяє обирати стратегію екологічного контролю і управління, включаючи: біологічні стандарти, межі впливу, якісні цілі або стандарти довкілля, стандарти виробничих процесів і продукції, операційні стандарти, границі емісій і діапазон профілактичних засобів управління на національних або регіональних рівнях, типи застосування процедур оцінки впливу на довкілля, випробування і встановлення екологічних вимог для нових індустріальних процесів і виробів або деякої їх комбінації. Поряд з вертикальним, галузевим контролем за забрудненням у взаємозв'язаних середовищах, законодавцю слід перейти на строгі комплексні стандарти у всіх галузях, контроль з орієнтацією на речовину доповнити орієнтацією і на джерело забруднення, включаючи введення «сірого» та «чорного» списку небезпечних речовин.

12. Екологічна політика повинна стосуватися не тільки компетентних державних структур, але й усіх дійових осіб економіки, а також громадян, які покликані розділити відповідальність за стан навколишнього середовища. При цьому економічні і податкові інструменти покликані перекласти тягар витрат у області охорони навколишнього середовища на тих, кому кінецевому підсумку призначалися плоди відповідної діяльності. Але поряд з заборонними мірами «ви не повинні» в правовій системі України слід укріплювати орієнтацію на співробітництво «давайте працювати разом», бо індустрія - не тільки частина екологічної проблеми, але й фактор її рішення.

13. Актуальним завданням для України є попередження забруднення Чорного та Азовського морів нафтопродуктами шляхом заснування зональної системи морської безпеки, спроможної забезпечувати людські та матеріальні ресурси, встановлювати екологічні параметри судів і виявляти причини порушень у своїх територіальних водах. Доцільно створення «цільових груп» з необхідними ресурсами та точними функціями для негайної реакції на екологічні бідування.

14. Згідно досвіту ЄС слід створити Регіональні центри охорони екологічно чутливих областей. Плани дій цих центрів покликані забезпечити сталий розвиток регіону шляхом впровадження чистих технологій, доступу громадськості до екологічної інформації, скорочення виробництва небезпечних речовин та їх трансграничного пересування.

15. У зв'язку з наведеним, у дисертації представлено низку конкретних пропозицій щодо подальшого розвитку процесів правового регулювання природоохоронних відносин в Україні в напрямі реалізації цінностей та принципів європейської інтеграції. Основним стимулом до зближення правових систем є очікуваний позитивний екологічний ефект і зростання обсягів інвестицій, як це відбулося в країнах ЦСЄ. Переваги від упровадження концепції сталого розвитку значно перевищують витрати на її впровадження.

16. Існують декілька шляхів визначення пріоритетності екологічних актів ЄС як орієнтирів для України. Для кожного підходу перелік директив буде індивідуальним. Так, якщо головним завданням зближення поліпшення економічної ситуації і розширення торгівлі з країнами ЄС, то цей список в основному включатиме такі положення про внутрішній ринок, як директиви про стандарти якості продукції. Доцільним є вибір актів, які пропонують концепції реформування ключових інструментів політики, а також механізми і принципи екологічного управління в ЄС, запозичення яких сприятиме розв'язанню проблем, виділених самим урядом України, мобілізуючи його докладати зусилля і виділяти ресурси для їх розв'язання. Тому важливо з'ясувати: 1) які політичні інструменти/законодавчі акти України найбільше потребують реформування для розв'язання пріоритетних екологічних проблем? 2) за допомогою яких розділів законодавства ЄС можна ефективно розв'язати ці проблеми? 3) чи існують перешкоди для зближення законодавства?

17. До основних недоліків політичних інструментів і законодавчих актів України належать: 1) нереалістичні природоохоронні нормативи і завищена кількість нормованих речовин; 2) акти часом мають декларативний характер і недостатньо відпрацьовані; 3) законодавство дуже віддалене від цілей реалізації; 4) брак підзаконних актів і документованих процедур; 5) політичні інструменти недостатньо орієнтовані на створення стимулів для суб'єктів регулювання щодо досягнення більш високих цільових показників; 6) недостатнє залучення громадськості в розробку політики і законодавчих актів; 7) непоінформованість населення про чинні природоохоронні акти; 8) наявність дублюючих один одного актів і функцій державних органів; 9) неефективна інституційна структура.

18. Вдосконалення законодавчої бази України найбільш потрібно у таких ключових політичних інструментах, як стандарти, оцінки впливу на навколишнє середовище, а також системи видачі дозволів, моніторингу і забезпечення дотримання чинного законодавства. Разом з управлінням охороною довкілля на промислових підприємствах слід розвивати такі інструменти екологічної політики, як добровільні угоди, обмін інформацією, створення реєстрів викидів.

19. Особливу увагу при зближенні з екологічним законодавством ЄС слід приділити: 1) горизонтальній (галузевій) правовій базі природоохоронної діяльності на підприємствах, екологія яких належить до невідкладних проблем України; 2) відповідності даного акту ЄС рівню розвитку (економічного, політичного, інституційного і ін.) України; 3) фундаментальним положенням екологічного права, а не таким питанням, як технічні вимоги до інфраструктури; 4) рамковим директивам, що регулюють процедуру, загальні підходи та інституційну структуру.

20. Необхідним кроком подолання суперечності національних законів один одному, браку процедур транспозиції нових положень і ризику виникнення невідповідностей у правовій базі через запровадження нових правил буде проведення повномасштабного аналізу існуючих прогалин у законодавстві за допомогою порівняння положень екологічного законодавства України і ЄС, відібраних для зближення.

21. До директив ЄС, що є пріоритетними для зближення згідно до експертів Євросоюзу треба віднести: Рамкову директиву з контролю за якістю повітря (96/62/ЄС) і дочірні директиви до неї (1999/30/ЄС і 2000/69/ЄС); Директиву з контролю за якістю палива (98/70/ЄС); Рамкову водну директиву (90/2000/ЄС); Рамкову директиву щодо поводження з відходами (75/442/ЄЕС і директиву 91/156/ЄЕС, що її доповнює); Директиву щодо поводження з небезпечними відходами (91/698/ЄЕС); Директиву з оцінки впливу на довкілля (85/337/ЄЕС директиву 97/11/ЄС, що її доповнює); Директиву по комплексний контроль стану довкілля (96/61/ЄС); Директиву Севезо (96/82/ЄС); Рекомендації по діяльності екологічних інспекцій (2001/331/ЄС). Усі ці директиви визначають важливі для України процедури, механізми і моделі, спрямовані на удосконалення інструментів природоохоронної політики, містять необхідні рекомендації відносно ідеології, загальних підходів і інституційних структур. Законодавство ЄС може використовуватися для удосконалення і націлювання політики України і чинних актів, а потім - для розробки програм з досягнення поставленої мети з найменшими витратами і згідно з місцевими умовами.

22. При зближенні екологічних норм України з правом ЄС слід не просто копіювати привабливі механізми, які ефективно «працюють» в країнах ЄС, але вивіряти життєздатність «новацій» в умовах сучасної України, коригувати власні правові традиції і звичаї народу. Таким чином, на погляд дисертанта, бажання зближувати правове регулювання екологічних відносин України з правовим регулюванням в країнах - членах ЄС є не просто вимогою часу у зв'язку з формуванням нових відносин на геополітичній карті світу, але й необхідною закономірністю розвитку внутрішньої і зовнішньої функцій екологічної політики України.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛIКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦII

Монографії:

1. Лозо В. И. Правовые основы экологической стратегии Европейского Союза (концепция, программное обеспечение, систематизация и комментарий действующего экологического законодательства ЕС) / В. И. Лозо - Харків: Право, 2008. - 320 с.

2. Лозо В. I. Становлення і розвиток правових основ екологічної стратегії Європейського Союзу / В. I. Лозо - Харків: Право, 2008.-252с.

Статті у фахових наукових виданнях:

1. Лозо В. И. Становление правовых основ экологической стратегии Европейского Союза / В. И. Лозо // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. - Вип. 58. - 2003. - C. 9-19.

2. Лозо В. И. Основные направления развития экологического законодательства Европейского Союза / В. И. Лозо // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. - Вип. 60. - С. 37-46.

3. Лозо В. I. Етапи розвитку правових основ екологічної стратегії Європейського Союзу / В. I. Лозо // Вісник Акад. прав. наук України. - 2004. - № 1(36). - С. 124-138.

4. Лозо В. И. Развитие правового регулирования экологии городов в программах Европейского Союза об охране окружающей среды / В. И. Лозо // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. - Вип. 65. - С. 3-12.

5. Лозо В. И. Проблема согласования правовых основ всемирной, региональной и национальной экологической политики / В. И. Лозо // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. - Вип. № 68. - С. 17-25.

6. Лозо В. I. Історичні умови становлення и правового забезпечення екологічної політики Європейського Союзу / В. I. Лозо // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. пр. - Х.: Право. - 2004. - Вип. 8. - С. 69-79.

7. Лозо В. И. Правовое согласование охраны природы и развития экономики в истории европейской интеграции / В. И. Лозо // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету. - 2004. - Вип. 4. - С. 103-111.

8. Лозо В. И. К вопросу об истории закрепления и обеспечения права человека на естественную окружающую среду в международном праве и экологическом законодательстве ЕС / В. И. Лозо // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. - Вип. 71. - С. 3-12.

9. Лозо В. И. Правовое обеспечение экологического образования в программах ЕС по охране окружающей среды / В. И. Лозо // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. - Вип. 74. - С. 9-18.

10. Лозо В. I. Правове регулювання боротьби с забрудненням навколишнього середовища в історії екологічного законодавства Європейського Союзу / В. I. Лозо // Вісник Акад. прав. наук України. - 2005. - № 2(41). - С. 65-73.

11. Лозо В. И. Проблема правового обеспечения ядерной безопасности в истории становления экологической стратегии Европейского Союза / В. И. Лозо // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. - Вип. 78. - С. 20-29.

12. Лозо В. И. Охрана ресурсов питьевой воды в истории экологического права ЕС / В. И. Лозо // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. - Вип. № 79. - С. 11-20.

13. Лозо В. I. Правова охорона річок в історії екологічного законодавства ЄС / В. I. Лозо // Вісник Акад. прав. наук України. - 2006. - № 2 (45). - С. 71-80.

14. Лозо В. И. Основные аспекты развития законодательства ЕС об охране морей / В. И. Лозо // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. - Вип. 81. - С. 9-17.

15. Лозо В. I. Регламентація виробництва «екологічно сприятливих» автомобілів і палива, що споживається ними, в історії законодавства ЄС про охорону атмосферного повітря / В. I. Лозо // Вісник Акад. прав. наук України. - 2006. - № 4 (47). - С. 225-234.

16. Лозо В. I. Правове регулювання використання хімікатів в історії законодавства Європейського Союзу про охорону навколишнього середовища / В. I. Лозо // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2007. - № 36. - С. 401-407.

17. Лозо В. И. Развитие законодательства ЕС об охране воздуха от загрязнения автотранспортом / В. И. Лозо // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. - Вип. 85. - С. 8-17.

18. Лозо В. И. Становление экологической стратегии ЕС и ее отражение в политико-правовой системе Украины / В. И. Лозо // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. - Вип. 86. - С. 11-20.

19. Лозо В. И. Развитие законодательства ЕС о защите озонового слоя / В. И. Лозо // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. - Вип. 87. - С. 3-11.

20. Лозо В. И. Развитие законодательства ЕС о предотвращении шумового загрязнения / В. И. Лозо // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. - Вип. 88. - С. 18-26.

21. Лозо В. I. Правове регулювання біотехнології в історії екологічного законодавства ЄС / В. I. Лозо // Бюл. Мін. юст. України. - 2007. - № 7(69). - С. 103-111.

22. Лозо В. И. Развитие законодательства ЕС об охране лесов / В. И. Лозо // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. - Вип. 92. - С. 28-34.

Тези наукових доповідей та повідомлень:

1. Лозо В. И. Экологическая политика Европейского Союза: проблема согласования союзных и национальных интересов / В. И. Лозо // Історико-правові проблеми автономізму та федералізму: Матеріали Х-ї Міжнар. наук. конф. Міжнародної асоціації істориків права, Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, Київського університету права та Національного університету внутрішніх справ, м. Севастополь, 22-24 верес. 2003 р. - Сімферополь: Міжнар. асоц. істор. права, 2004. - С. 409-416.

2. Лозо В. I. Становлення правових основ екологічної політики Європейського Союзу / В. I. Лозо // Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в України / Матеріали науково-практ. конф., м. Харків, 24-25 травня 2005 р. - Харків: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, 2005. - С. 232-234.

3. Лозо В. И. Формирование экологической стратегии ЕС и ее отражение в правовой системе Украины / В. И. Лозо // Природа, право і держава: Матеріали XVI Міжнародної історико-правової конференції, м. Ялта, 15-18 верес. 2006 р. - Сімферополь: Изд-во «Доля», 2007. - С. 242-248.

4. Лозо В. И. Глобальная экологическая проблема и концепция правового регулирования охраны окружающей среды / В. И. Лозо // Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України: Збірник тез за матеріалами ХIХ Харківських політологічних читань. - Харків: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2007. - С. 119-122.

5. Лозо В. I. Глобальна екологічна проблема і європейська інтеграція / В. I. Лозо // Проблеми державно-правового розвитку в умовах європейської інтеграції і глобалізації: Матеріали міжнародного наукового семінару, м. Харків, 16 травня 2008 р. - Харків: Право, 2008. - С. 95-97.

6. Лозо В. И. Опыт формирования экологического правосознания в Европейском Союзе / В. И. Лозо // Політична культура суспільства: джерела, впливи, стереотипи: Збірник статей і тез за матеріалами Всеукраїнської науково-теоретичної конференції - ХХ Харківські політологічні читання. - Харків: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2008. - С. 198-200.

7. Лозо В. I. Проблеми державного суверенітету в умовах глобальної екологічної кризи / В. I. Лозо // Організаційні та правові проблеми забезпечення державного суверенітету: Матеріали міжнародної науково-практ. конф., м. Харків, 27 березня 2009 р. - Харків: Академія правових наук України, НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2009. - С. 66-68.

8. Лозо В. И. Проблемы развития государственности Украины в условиях экологического кризиса / В. И. Лозо // Проблеми розбудови державності та народовладдя в Україні: Збірник статей і тез за матеріалами Всеукраїнської науково-теоретичної конференції - ХХII Харківські політологічні читання. - Харків: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2009. - С. 96-98.

Размещено на Allbest.ru