Правовий статус державних підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут економіко-правових досліджень

УДК 346.24

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Правовий статус державних підприємств

12.00.04 - господарське право;

господарсько-процесуальне право

Любімов Іван Миколайович

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України Бобкова Антоніна Григоріївна, Донецький національний університет МОН України, завідувачка кафедри господарського права (м. Донецьк).

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Розовський Борис Григорович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля МОН України, професор кафедри правознавства (м. Луганськ)

кандидат юридичних наук, доцент Селіванова Ірина Анатоліївна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого МОН України, доцент кафедри господарського права (м. Харків).

Захист відбудеться “20” травня 2010 року о 13⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “19” квітня 2010 року.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради Устименко В.А.

господарювання конкретизація майно державний

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В результаті радикальних соціально-економічних перетворень початку 90-х років минулого сторіччя в Україні правовий режим майна державної форми власності та правовий статус державних підприємств як основних суб'єктів, що здійснюють свою діяльність на базі такого майна, зазнали суттєвих змін як позитивного, так і негативного характеру. При цьому більшою мірою негативні наслідки торкнулись державних підприємств, які повинні були стати в один ряд із усіма іншими суб'єктами господарювання змішаної економіки, проте через низку чинників не змогли цього зробити, а ті, що сприйняли нові умови господарювання, були корпоратизовані чи приватизовані. Як свідчать статистичні дані, якщо за станом на 1 квітня 1997 р. кількість підприємств державного сектора економіки складала 13692, то за станом на 1 квітня 2009 р. їх кількість склала 6988. Водночас на відносно невелику частку підприємств цього сектора економіки обсяг продукції, що виготовляється та реалізується ними, залишається достатньо вагомим. Разом з тим аналіз діяльності державних підприємств вказує на наявність багатьох проблем, причинами яких є незавершеність рішення таких аспектів їх правового статусу, як місце і роль цих підприємств в системі суб'єктів господарювання, майнова основа їх створення та функціонування, їх господарська компетенція, відповідальність тощо.

Правова основа статусу державних підприємств в даний час представлена Господарським кодексом України (далі - ГК України), Законом України “Про управління об'єктами державної власності” та безліччю підзаконних нормативно-правових актів. Проте в ГК України визначено тільки загальні положення статусу цих підприємств, закріплено окремі особливості та передбачена необхідність прийняття спеціального закону про їх статус, який до цього часу не прийнято.

У науковій літературі питанням правового статусу державних підприємств надавалася увага в роботах: В.К. Андрєєва, І.М. Бондаренко, С.М. Братуся, А.В. Венедіктова, Л.В. Винара, О.М. Вінник, О.В. Дзери, І.В. Дойникова, І.В. Єршової, З.М. Заменгоф, М.Г. Ісакова, Н.І. Косякової, І.М. Кучеренко, В.В. Лаптєва, В.К. Мамутова, Б.Г. Розовського, І.А. Селіванової, В.В. Хахуліна, B.C. Щербини, В.С. Якушева та інших, проте раніше проведені наукові дослідження щодо правового статусу таких підприємств частково застаріли, а в нових економічних умовах та після прийняття новітнього господарського законодавства зазначеному питанню в Україні приділялась незначна увага, тоді як кількість проблемних питань у діяльності таких підприємств не зменшується.

Вищевикладене вказує на актуальність і доцільність обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Донецького національного університету МОН України за темою “Господарсько-правове забезпечення стабілізації і розвитку економіки України” (державна реєстрація № 0101U005732) і “Господарсько-правове забезпечення розвитку економіки України” (державна реєстрація № 0108U003267), в межах якої автором досліджено правовий статус державних підприємств та визначено напрями його удосконалення.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка і обґрунтовування нових положень, направлених на удосконалення правового статусу державних підприємств на основі комплексного аналізу чинного господарського законодавства України та інших країн, практики його застосування і відповідних теоретичних засад стосовно державних підприємств та суб'єктів господарювання у цілому.

Для реалізації зазначеної мети в процесі дослідження поставлено та вирішено наступні завдання:

дослідження сутності державного підприємства, уточнення ролі і місця державного підприємства в системі суб'єктів господарювання;

виявлення ознак державного підприємства в сучасних економічних умовах, уточнення визначення державного підприємства та його видових характеристик, а також цілей створення і функціонування;

аналіз стану чинного законодавства України, що регламентує статус державного підприємства, і обґрунтування пропозицій щодо його удосконалення;

узагальнення законодавства інших країн про правовий статус державних підприємств і практики його застосування, виявлення позитивних тенденцій та можливостей їх використання у вітчизняній законодавчій практиці;

аналіз та уточнення порядку створення і припинення державного підприємства;

дослідження і конкретизація правового режиму майна державних підприємств;

аналіз та доопрацювання змісту господарської компетенції державного підприємства;

дослідження основних засад господарсько-правової відповідальності державних підприємств та обґрунтування пропозицій щодо зміни межі такої відповідальності;

розроблення пропозицій з удосконалення правового статусу державного підприємства.

Об'єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що складаються в процесі створення, функціонування та припинення державних підприємств.

Предметом дослідження є правовий статус державних підприємств як суб'єктів господарювання.

Методологічною основою дослідження є сукупність загальнонаукових методів пізнання і спеціальних методів, які використовуються в юридичних науках. З використанням історичного і компаративного методів дослідження стало можливим виявити загальне та особливе в ролі і значенні державного підприємства в економіці радянського періоду та в сучасних умовах побудови економіки в Україні. За допомогою системного методу показано роль та місце державних підприємств у сучасній системі суб'єктів господарювання, виявлено перелік структурних елементів, що створюють складний системний правовий феномен, відображений поняттями “правовий статус”, “правосуб'єктність” суб'єкта господарювання, “господарська компетенція” державного підприємства, знайдено ієрархічну залежність, взаємообумовленість вказаних елементів. Формально-логічний, діалектичний методи, метод аналізу і синтезу дозволили в результаті тлумачення окремих правових норм чинного законодавства та норм законопроектів сформулювати пропозиції і рекомендації, направлені на удосконалення правового статусу державного підприємства. Завдяки порівняльно-правовому методу досліджено законодавство про державні підприємства в різних правових системах і виявлено позитивний досвід. Методом індукції та дедукції отримано в процесі аналізу статусу підприємств різних форм власності висновки, що проектуються на правовий статус державних підприємств. Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод різних способів тлумачення правових норм.

Теоретичну основу проведеного дослідження склали роботи вчених, присвячені правовому статусу суб'єктів господарювання, у тому числі державним підприємствам, стану і проблемам господарського законодавства України, Союзу РСР, Російської Федерації та ін. держав, а саме: А.Г. Бобкової, В.М. Гайворонського, І.А. Галіахметова, Р.Ф. Гринюка, Г.Л. Знаменського, Ю.М. Козлова, Н.І. Косякової, С.І. Пересунька, Д.В. Петрова, А.Є. Пілецького, І.Г. Побірченка, О.П. Подцерковного, Ю.М. Полетаєва, Г.В. Пронської, А.К. Рассадіної, Є.О. Суханова, О.О. Чувпила, Г.Ф. Шершеневича, О.С. Янкової та ін. Комплексному дослідженню проблем господарських відносин, пов'язаних з функціонуванням державних підприємств, сприяло вивчення фундаментальних робіт М.С. Волостнова, В.Б. Студенцова, Н.Г. Чумаченка, Л.Г. Червової та інших в області економіки.

Емпіричну базу дослідження склали матеріали діяльності відповідних органів державної влади, конкретних державних підприємств, статистичні дані, а також узагальнення практики, що містяться у вітчизняній і закордонній науковій літературі.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці проведено комплексне дослідження правового статусу державних підприємств, що функціонують в нових соціально-економічних умовах, після відміни раніше діючих законів України “Про підприємства в Україні”, “Про підприємництво” і набрання чинності ГК України, на основі якого розроблено нові положення, що направлені на удосконалення правового статусу державних підприємств.

Наукова новизна дослідження конкретизується в наступних положеннях.

Вперше:

обґрунтовано пропозиції щодо встановлення на законодавчому рівні переліку критеріїв (цілей, функцій, сфер діяльності тощо), за наявності яких допускається створення або збереження державних підприємств у певній галузі народного господарства;

аргументовано доцільність використання при встановленні мінімального розміру статутного фонду державного підприємства таких критеріїв, як: мета та напрямки діяльності, визначені у статуті; види господарської діяльності та належність до певної галузі; обсяг господарської компетенції;

запропоновано закріпити обов'язок державного підприємства щодо забезпечення права трудового колективу на участь у підготовці фінансового плану та здійсненню контролю його виконання, в тому числі щодо розподілу прибутку.

Удосконалено положення щодо:

порядку формування статутного фонду державного підприємства, шляхом закріплення вимог про те, що рішення про створення державного підприємства має містити відомості про склад і вартість державного майна, що закріплюється за підприємством, а статутний фонд державного підприємства формується у повному обсязі до реєстрації цього підприємства як юридичної особи;

порядку припинення державного підприємства у разі його реорганізації (в тому числі при передачі в оренду цілісного майнового комплексу), приватизації або ліквідації (в тому числі при передачі майна державного підприємства у концесію) шляхом закріплення на законодавчому рівні обов'язковості участі трудового колективу в цьому процесі;

змісту права господарського відання та права оперативного управління з уточненням такого їх елементу як право розпорядження майном державних підприємств з боку власника, в тому числі і шляхом встановлення заборони вилучення власником (уповноваженим ним органом) майна без одночасного уточнення цілей, видів і напрямів діяльності у статуті підприємства, майно якого вилучається, та у відповідному фінансовому плані;

порядку відчуження майнових об'єктів, які належать до основних фондів державних підприємств, шляхом поширення вимог про відчуження на конкурентних засадах лише щодо таких об'єктів, вартість яких перевищує 50 тис. грн., а також стосовно спрощення порядку відчуження об'єктів, що не використовуються, надлишкових об'єктів основних фондів, об'єктів незавершеного будівництва та малоцінних необоротних матеріальних активів;

відміни обов'язку державних підприємств здійснювати закупівлю товарів (робіт, послуг) з додержанням конкурентних процедур, передбачених законодавством про державні закупівлі (крім випадків здійснення закупівель за рахунок коштів, виділених з державного бюджету як дотації); та натомість закріплення обов'язку державних підприємств узгоджувати з органами, до сфери управління яких вони належать, здійснення значних угод (із визначенням у спеціальному законі поняття значної угоди).

Дістали подальший розвиток положення щодо:

визначення поняття державного підприємства шляхом уточнення, що це унітарне підприємство, що створюється компетентним органом державної влади для забезпечення вирішення соціально-економічних завдань з урахуванням потреб суспільства та держави, діє на основі державної форми власності (права господарського відання або права оперативного управління), шляхом здійснення господарської діяльності відповідно до закріпленої за ним спеціальної господарської компетенції;

цілей функціонування державних підприємств, як суттєвих ознак таких підприємств, з уточненням їх переліку для збалансування результату діяльності державних підприємств і державних ресурсів, що використовуються при цьому, та з урахуванням соціально-економічної функції держави як найбільш великого власника та гаранта забезпечення соціальної спрямованості економіки;

визначення державного комерційного підприємства та казенного підприємства з уточненням спрямованості їх діяльності, характеру господарської компетенції, відповідальності;

класифікації прав та обов'язків державних підприємств з уточненням їх переліку та змісту відповідно до таких критеріїв: 1) порядку їх реалізації (власні - здійснюються за власним волевиявленням підприємства; узгоджувальні - потребують попередньої згоди уповноважених державою органів); 2) змісту зазначених прав та обов'язків (виробничо-господарські, управлінські, майнові, соціальні, охоронні);

майнових прав державних підприємств шляхом обґрунтування пропозицій стосовно: 1) закріплення права державних комерційних підприємств на самостійне розпорядження оборотними засобами, грошовими коштами і готовою продукцією без згоди органів, до сфери управління яких належать підприємства, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством; а також 2) встановлення обов'язку казенних підприємств стосовно одержання попередньої згоди органів, у сфері управління яких перебувають підприємства, на здійснення операцій стосовно розпорядження будь-яким майном, закріпленим за цими підприємствами (крім готової продукції);

встановлення обов'язку державних підприємств укладати угоди, пов'язані з наданням позик, порук, одержанням банківських гарантій, з іншими обтяженнями, відступленням вимог, переведенням боргу лише за попередньою згодою органів, до сфери управління яких ці підприємства належать;

відповідальності державних підприємств, а саме шляхом: 1) розширення підстав для притягнення держави в особі органів, до сфери управління яких ці підприємства належать, до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями таких підприємств при недостатності їх майна у випадках, коли неплатоспроможність (банкрутство) таких підприємств викликані діями (бездіяльністю) суб'єкта управління об'єктами державної власності, що підтверджено рішенням суду; 2) підвищення вимог до керівників державних підприємств та встановлення субсидіарної майнової відповідальності керівника державного підприємства у разі недостатності коштів підприємств, якщо така недостатність обумовлена винними діями керівника, вчинення яких підтверджено рішенням (вироком) суду.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що вони певною мірою заповнюють прогалину у науці господарського права щодо статусу державних підприємств, теоретичні узагальнення, висновки та пропозиції, які сформульовано в роботі, можуть бути використані для подальшого удосконалення чинного законодавства, що регулює статус суб'єктів господарювання державного сектора економіки, у тому числі - державних підприємств. Дискусійні положення та висновки дисертації можуть стати підґрунтям для подальших наукових досліджень проблем правового регулювання діяльності державних підприємств в Україні. Положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників, коментарів до нормативно-правових актів, що регулюють статус державних підприємств та в практичній діяльності таких підприємств при вирішенні окремих питань щодо їх статусу.

Окремі положення результатів дисертаційної роботи використані при переробці і викладанні учбової дисципліни “Господарське право” (загальна частина) в Донецькому національному університеті МОН України (довідка № 80/01-27/6.80 від 18.06.2009 р.).

Висновки та пропозиції, викладені автором, були використані при підготовці інноваційних планів та програм діяльності державних підприємств Донецької області Головним управлінням промисловості та розвитку інфраструктури Донецької обласної державної адміністрації (довідка № 111/1777-1 від 03.12.2009 р.). Крім того, результати дослідження використані у діяльності Державного підприємства “Центр державного земельного кадастру” Донецька регіональна філія при формуванні фінансового плану та кошторису витрат, а також при розробці колективного договору та галузевих угод між трудовим колективом та адміністрацією підприємства (довідка № 4/745 від 25.11.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Результати дослідження отримані автором самостійно на основі аналізу матеріалів наукових і періодичних публікацій, законодавства України та інших держав, що регламентує створення, функціонування і припинення державних підприємств. Особистий внесок у публікації, виконані у співавторстві, зазначено у списку праць, опублікованих за темою дисертації.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри господарського права економіко-правового факультету Донецького національного університету протягом 2003-2009 років. Окремі положення і висновки дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на: підсумкових наукових конференціях Донецького національного університету за період 2001-2002 рр. та період 2003-2004 рр. (Донецьк, 2003, 2005); Круглому столі “Рекомендации по внесению изменений в законодательство в связи с принятием хозяйственного и гражданского кодексов Украины” (Донецк, 2003); VII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2004” (Дніпропетровськ, 2004); науково-практичному семінарі “Нові Цивільний та Господарський кодекси України та проблеми їх застосування” (Харків, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції “Господарське законодавство України: практика застосування та перспективи розвитку в контексті європейського вибору” (Донецьк, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції “Законодавче забезпечення економічної політики держави та юридична освіта” (Донецьк-Святогірськ, 2009).

Публікації. За темою дисертації підготовлено 11 публікацій, з яких 5 - у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, загальним об'ємом 3,9 д.а. з яких здобувачеві належить 3,6 д.а.

Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмету дослідження дисертація складається із вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків. Загальний об'єм дисертації складає 193 сторінки комп'ютерного тексту. Робота містить також список джерел із 259 найменувань та додатки.

Основний зміст роботи

Розділ 1. Загальні положення про статус державних підприємств містить два підрозділи, які присвячено дослідженню та уточненню питань поняття, ознак і видів державних підприємств, цілей та функцій таких підприємств, порядку їх створення та припинення.

У підрозділі 1.1. “Поняття, ознаки і види державних підприємств, та їх правового статусу” узагальнено і конкретизовано зазначені питання.

Встановлено, що головними причинами виникнення і подальшого функціонування державних підприємств є об'єктивно існуючий суспільний розподіл праці та нагальна потреба в задоволенні суспільних та державних потреб у певних видах продукції, робіт та послуг. З урахуванням того, що державним підприємствам притаманні всі основні ознаки суб'єктів господарської діяльності, для дослідження їх правового статусу обрано дослідження таких питань як: їх визначення, мета, предмет та напрямки діяльності, порядок створення та припинення діяльності, правовий режим майна, господарська компетенція та відповідальність.

З'ясовано, що стратегічні питання створення та діяльності державного підприємства вирішуються уповноваженим державним органом, до сфери управління якого входить підприємство. Державне підприємство вирішує самостійно лише деякі питання (встановлення господарських зв'язків, формування виробничої програми, наймання та звільнення робітників тощо).

Проведено аналіз поглядів вчених-юристів на державне підприємство як на суб'єкт господарювання, на підставі чого конкретизовано співвідношення понять “підприємство”, “державне підприємство”, “державне комерційне підприємство” та “казенне підприємство”. Виявлено критерії розмежування поняття “державне підприємство” та “корпоратизоване підприємство”, як суб'єктів господарювання державного сектора економіки, зокрема щодо таких ознак, як ступінь участі держави в управлінні, правовий титул майна, порядок створення тощо.

З урахуванням загальних засад щодо суб'єктів господарювання та ознак державного підприємства доопрацьовано його визначення з уточненням цілей його створення та характеру господарської компетенції. Наведено класифікацію державних підприємств за такими критеріями як: цілі створення державних підприємств (комерційні та некомерційні (казенні)), правовий режим їх майна (на праві господарського відання та на праві оперативного управління), предмет діяльності (підприємства різних галузей господарства). Уточнено поняття такого виду державного підприємства, як державне комерційне підприємство, а саме - це статутний суб'єкт підприємницької діяльності, що створюється за рішенням органу, який здійснює управління об'єктами державної власності, на основі відокремленої частини державного майна, має спеціальну господарську компетенцію та відповідає за результати своєї діяльності всім належним йому на праві господарського відання майном згідно з законами України. Також уточнено поняття такого виду державного підприємства, як казенне підприємство, а саме - це статутний суб'єкт некомерційної господарської діяльності, що створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на основі відокремленої частини державного майна, діє у встановлених сферах державного інтересу, має спеціальну господарську компетенцію та відповідає за своїми обов'язками тільки коштами, що знаходяться у його розпорядженні на праві оперативного управління згідно з законами України.

У підрозділі 1.2. “Мета, функції державних підприємств та правова основа їх діяльності” розглянуто та доопрацьовано питання щодо мети та функцій державних підприємств як суб'єктів господарювання.

Досліджено різні підходи до визначення цілей і основних завдань державних підприємств, які є в юридичній науці, законодавстві України, а також в інших країнах. Виявлено залежність мети створення державних підприємств та правового статусу таких підприємств. Уточнено, що цілями функціонування державних підприємств доцільно визнати:

1) здійснення господарської діяльності, яку дозволено здійснювати виключно державним підприємствам;

2) здійснення інноваційної діяльності, розробки та виготовлення продукції, що знаходиться у сфері інтересів держави і забезпечує національну безпеку;

3) забезпечення економічно ефективного використання об'єктів державної власності, що використовуються у сфері господарювання, як правило тих, що не підлягають приватизації;

4) здійснення діяльності, що забезпечує вирішення соціальних завдань, виробництва суспільних товарів і послуг для максимального збільшення виробництва загального блага (у тому числі реалізації певних товарів і послуг за мінімальними цінами).

Запропоновано цілі функціонування державних підприємств закріпити на законодавчому рівні. Проаналізовано виробничо-господарські та господарсько-організаційні функції державних підприємств. Встановлено, що мета державних підприємств, завжди буде похідною від функцій засновника, тобто функцій самої держави, таких, наприклад, як забезпечення прав і свобод громадян, обороноздатності країни, державної безпеки. Уточнено, що з огляду на свою сутність і призначення, державні підприємства не повинні мати право здійснювати будь-які види діяльності, оскільки таке право має бути пов'язане з цільовою спрямованістю функцій держави та спрямоване на задоволення суспільно необхідних публічних інтересів.

Досліджено поняття та історико-правові аспекти розвитку правової основи державних підприємств. Виявлено кілька історичних етапів: етап становлення (кінець Х1Х - початок ХХ ст.), радянський період діяльності державних підприємств; сучасний період, що охоплює 1991 - 2009 роки ХХ ст. Розроблено пропозиції щодо напрямків удосконалення правової основи статусу державних підприємств шляхом внесення змін та доповнень діючого законодавства, а також додатково обґрунтовано доцільність врегулювання статусу таких підприємств окремим законом “Про державні підприємства”, а не законом “Про унітарні державні підприємства” .

Розділ 2. Характеристика правового статусу державних підприємств складається з п'яти підрозділів, які присвячені порядку створення та припинення державних підприємств, правовим формам майнової відокремленості, правовому режиму майна державних підприємств, господарській компетенції та господарсько-правовій відповідальності таких підприємств.

У підрозділі 2.1. “Створення та припинення державних підприємств” досліджуються такі характеристики правового статусу державних підприємств, як порядок їх створення та припинення діяльності з урахуванням загальних положень законодавства та практики його застосування щодо всіх суб'єктів господарювання.

Встановлено, що створенню і припиненню діяльності державних підприємств притаманні особливості, що потребують закріплення у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі Україні “Про державні підприємства” та у статутах державних підприємств.

Розроблено пропозиції щодо встановлення на законодавчому рівні переліку критеріїв (цілей, функцій, сфер діяльності тощо), за наявності яких допускається створення або збереження державних підприємств у певній галузі народного господарства.

Уточнено вимоги щодо рішення уповноваженого державного органу як правової підстави створення державного підприємства, при застосуванні різних способів створення (створення нового або реорганізація діючого державного підприємства), серед яких мають бути відомості про склад та вартість державного майна, що закріплюється за підприємством, перелік якого повинен обов'язково додаватися до статуту, бути його невід'ємною частиною, а статутний фонд державного підприємства має бути сформований в повному об'ємі до реєстрації цього підприємства як юридичної особи.

Обґрунтовано пропозиції щодо встановлення мінімального розміру статутного фонду державного комерційного підприємства шляхом визначення на законодавчому рівні переліку критеріїв, які приймаються за основу при розрахунку мінімального розміру статутного фонду, серед яких: мета та напрямки діяльності, визначені у статуті; види господарської діяльності та належність до певної галузі; обсяг господарської компетенції, що визначений власником.

Наголошується, що порядок припинення державного підприємства у разі його реорганізації (в тому числі при передачі в оренду цілісного майнового комплексу), приватизації або ліквідації (в тому числі при передачі майна державного підприємства у концесію) повинен передбачати обов'язкову участь трудового колективу в цьому процесі. Розроблено пропозиції щодо удосконалення законодавства, яке регулює порядок припинення державних підприємств, шляхом закріплення на рівні спеціального закону про державні підприємства норм, що регулюють підстави добровільного та примусового припинення державного підприємства із конкретизацією кожної з них у окремій статті.

У підрозділі 2.2. “Правові форми майнової відокремленості державних підприємств” піддаються аналізу право господарського відання та право оперативного управління як основні речові права, на яких закріплюється майно за державними підприємствами.

Виявлено особливості права господарського відання та права оперативного управління, що об'єктивно виділяють їх в системі обмежених речових прав, що дозволило уточнити їх абсолютно-відносний характер.

Дослідження теоретичних та законодавчих засад права господарського відання слугувало обґрунтуванню пропозицій щодо уточнення змісту такого права (ч. 1 ст. 136 ГК України), а саме:

1) з доповненням, що право розпорядження державних комерційних підприємств є обмеженим як стосовно окремих видів майна, так і стосовно певних форм розпорядження майном;

2) з виключенням вислову щодо обмеження права розпорядження “згодою власника” та заміною його висловом, що “характер обмежень такого права передбачається законом”.

На основі узагальнення питань щодо права оперативного управління запропоновано уточнити таке право (ч. 1 ст. 137 ГК України) шляхом:

1) закріплення обмеження права розпорядження всіма видами майна, що належить на праві оперативного управління, а також встановленням правила, за яким характер таких обмежень передбачається законодавством та установчими документами суб'єкта господарювання;

2) виключення права власника вилучати у казенного підприємства надлишкове майно через можливість досить довільного тлумачення терміну “надлишкове” та складності доведення факту визнання зайвим майна, що використовується казенним підприємством за призначенням.

Для забезпечення майнових прав державних підприємств запропоновано:

1) заборонити власнику (уповноваженому ним органу) вилучати майно, що знаходиться у господарському віданні державного підприємства, крім випадків передбачених законом (наприклад, за ініціативою самого підприємства);

2) у випадках, передбачених законом, встановити заборону на вилучення власником (уповноваженим ним органом) майна без одночасного уточнення у статуті цілей, видів і напрямів діяльності підприємства, у якого таке майно вилучається, та у відповідному фінансовому плані;

3) внести відповідні зміни до ч. 5 ст. 75 ГК України.

Для захисту майнових прав казенних підприємств від порушень з боку власника запропоновано встановити порядок розгляду суперечок про правомірність вилучення майна казенного підприємства, при якому обов'язок доведення наявності обставин, що є підставами для вилучення, покладається на уповноважений державою орган (ч. 3 ст. 77, ч. 3 ст. 137 ГК України).

У підрозділі 2.3. “Правовий режим майна державних підприємств” досліджено та доопрацьовано правовий режим майна цих підприємств (основних фондів, оборотних засобів, коштів та товарів).

З метою конкретизації порядку формування майнової бази державних підприємств в процесі їх створення, обґрунтовано, що рішення про створення державного підприємства повинно містити відомості про склад і вартість майна, яке закріплене за ним власником. Крім того, аргументовано доцільність визначення моменту виникнення у державних підприємств прав господарського відання та оперативного управління стосовно закріпленого за ними майна. Таким моментом запропоновано вважати момент державної реєстрації підприємства як юридичної особи, а для тих випадків, коли закріплення майна здійснюється після вказаної реєстрації - момент передачі майна підприємству.

На підставі аналізу законодавства щодо відчуження майнових об'єктів, які належать до основних фондів державних комерційних підприємств, зроблено висновок про доцільність поширення вимог про відчуження на конкурентних засадах лише таких об'єктів, вартість яких перевищує 50 тис. грн. із закріпленням при цьому обов'язку державних підприємств надавати вищестоящому органу проект конкретного договору купівлі-продажу з метою оцінки його умов і аналізу його наслідків із врахуванням цілей і функцій таких підприємств. Поряд із цим аргументовано доцільність спрощення порядку відчуження об'єктів, що не використовуються, надлишкових об'єктів основних фондів, об'єктів незавершеного будівництва та малоцінних необоротних матеріальних активів, які належать державним підприємствам.

Обґрунтовано пропозиції щодо:

1) закріплення права державних комерційних підприємств на самостійне розпорядження оборотними засобами, грошовими коштами і готовою продукцією без згоди органів, до сфери управління яких ці підприємства належать, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством;

2) встановлення правила, що казенне підприємство має право розпоряджатися закріпленим за ним майном лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого належить підприємство (за винятком готової продукції, розпоряджатися якою підприємство може самостійно);

3) надання дозволу державним підприємствам бути орендодавцями майна структурних підрозділів, а також нерухомого майна (окрім цілісного майнового комплексу всього підприємства) із встановленням економічно обгрунтованої межі вартості майна, при передачі в оренду якого слід отримувати згоду органу, в управлінні якого знаходиться державне підприємство;

4) закріплення права державного підприємства на відчуження основних фондів державних підприємств шляхом обміну цих фондів на яке-небудь інше майно за попередньою згодою органу, в управлінні якого знаходиться державне підприємство, без вживання в цьому випадку обов'язкової конкурентної процедури.

Аргументовано пропозиції стосовно законодавчої визначеності таких питань діяльності державних комерційних підприємств як: порядок, розміри і терміни перераховування до Державного бюджету України частину прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати податків і інших обов'язкових платежів; порядок визначення нормативів відрахувань до спеціальних (цільових) фондів державних комерційних підприємств, порядок формування і використання цих фондів (та статутом державного комерційного підприємства); використання коштів резервного фонду таких підприємств виключно на покриття їх збитків.

У підрозділі 2.4. “Господарська компетенція державних підприємств” на основі теорії щодо господарської компетенції розглянуто та уточнено питання змісту такої компетенції державних підприємств.

Уточнено, що господарська компетенція державних підприємств - це сукупність визначених нормативно-правовими актами і засновницькими документами прав і обов'язків таких підприємств, наданих їм для виконання покладених на них функцій.

Досліджено співвідношення господарської компетенції та господарської правосуб'єктності державних підприємств, і підтримана така особливість господарської компетенції цих підприємств, як її спеціальний характер: державні підприємства вправі і одночасно зобов'язані вчиняти лише такі дії, що відповідають меті та напрямам їх діяльності, визначеним власником (уповноваженим ним органом) в установчих документах.

Встановлено, що серед прав та обов'язків державних підприємств є загальні (належать державним підприємствам, як і всім іншим суб'єктам господарювання) та спеціальні (їх наявність характерна лише для державних підприємств). При цьому у складі спеціальних прав та обов'язків є такі, що надаються виключно державним комерційним або казенним підприємствам з урахуванням напрямів та сфери їх діяльності, правового режиму майна та інших особливостей правового статусу. Відповідно до порядку реалізації зазначених прав та обов'язків запропоновано їх поділ на:

1) власні, а саме, що здійснюються за власним волевиявленням підприємства;

2) узгоджувальні, тобто такі, що здійснюються за попередньою згодою уповноважених державою органів.

Виходячи із змісту відповідних прав та обов'язків, запропоновано їх поділяти на: виробничо-господарські, управлінські, майнові, соціальні, охоронні. Аргументовано доцільність обов'язкового закріплення всіх зазначених прав та обов'язків у статутах державних підприємств при їх створенні, що сприятиме визначеності умов господарювання цих підприємств, захисту прав та законних інтересів як таких підприємств, так і держави.

На основі аналізу реалізації господарської компетенції державних підприємств обґрунтовано пропозиції щодо уточнення її змісту. Зокрема, з метою недопущення накопичення державними підприємствами значних боргових зобов'язань, які можуть спричинити погіршення фінансового стану таких підприємств та порушення інтересів держави як власника, запропоновано передбачити в законодавстві, що державні підприємства можуть укладати угоди, пов'язані з наданням позик, порук, одержанням банківських гарантій, з іншими обтяженнями, відступленням вимог, переведенням боргу лише за попередньою згодою органів, до сфери управління яких ці підприємства належать. У зв'язку з цим запропоновано закріплювати права і обов'язки державних підприємств щодо таких угод не законами про Державний бюджет України, дія яких є тимчасовою, а ГК України і спеціальним законом про державні підприємства.

Оскільки кошти державних підприємств не включаються до складу державного бюджету і мають інший правовий режим, запропоновано обов'язок державних підприємств здійснювати закупівлі товарів (робіт, послуг) із додержанням конкурентних процедур, передбачених законодавством про державні закупівлі залишити лише для підприємств, які здійснюють закупівлі за рахунок коштів, виділених з державного бюджету як дотації. Крім того доцільно закріпити обов'язок державних підприємств погоджувати з органами, до сфери управління яких вони належать, укладання значних угод (із визначенням у спеціальному законі поняття значної угоди).

Для врахування інтересів трудових колективів державних підприємств запропоновано встановити обов'язок зазначених підприємств щодо забезпечення участі трудових колективів у розробці фінансових планів цих підприємств та здійсненні контролю за їх виконанням, в тому числі щодо розподілу прибутку (доходу).

Для попередження зловживань з боку керівників державних підприємств обґрунтовано встановлення в їх діяльності спеціальних обмежень, в тому числі заборони їм бути одноособовим виконавчим органом або членом колегіального виконавчого органу іншого суб'єкта господарювання, а також засновником (учасником) господарюючого суб'єкта.

У підрозділі 2.5. “Господарсько-правова відповідальність державних підприємств” на основі загальних засад щодо господарсько-правової відповідальності досліджено та доопрацьовано окремі аспекти такої відповідальності цих підприємств.

Встановлено, що межа такої відповідальності визначається правовим режимом закріпленого за ними майна, а особливістю цієї відповідальності є низький рівень її застосування до державних підприємств через існування значної кількості таких підприємств, що знаходяться на межі фактичної неспроможності відповідати за результати своєї діяльності, чим зумовлено наявність мораторію на звернення стягнення за боргами цих підприємств. Наголошується на тому, що збереження тривалий час вказаного мораторію негативно впливає на організацію та здійснення державними підприємствами господарської діяльності, з урахуванням чого запропоновано щорічно після затвердження фінансових планів таких підприємств визначати перелік тих із них, стосовно яких мораторій припиняє діяти з конкретизацією можливих наслідків такого рішення. З урахуванням наявності фактів неможливості виконання державними комерційними підприємствами своїх зобов'язань, обумовленого діями (бездіяльністю) органів державної влади запропоновано закріпити обов'язок держави в особі органу, до сфери управління якого належить підприємство, нести субсидіарну відповідальність при недостатності майна державного комерційного підприємства у випадках, коли неплатоспроможність (банкрутство) такого підприємства викликані діями (бездіяльністю) суб'єктів управління об'єктами державної власності, що підтверджено рішенням суду, з .обов'язковим плануванням у державному бюджеті відповідної статті витрат та покладенням на Державне казначейство України обов'язку здійснювати відповідні виплати. Крім того, аргументовано доцільність встановлення обов'язку керівників державних підприємств нести субсидіарну відповідальність у разі недостатності коштів підприємств, якщо така недостатність обумовлена винними діями керівників, вчинення яких підтверджено рішенням (вироком) суду. Зазначене буде попереджати зловживання з боку керівників державних підприємств і відповідає вимогам ч. 7 ст. 73 ГК України щодо законодавчого встановлення підвищеної відповідальності керівників державних підприємств за результати їх роботи.

Висновки

У висновках дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано вирішення наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні пропозицій стосовно удосконалення правового статусу державного підприємства як суб'єкта господарювання, порядку його створення та припинення, правового режиму майна, господарської компетенції та відповідальності на сучасному етапі становлення ринкової економіки. У ході проведеного дослідження отримано такі основні результати:

1. Встановлено, що головними причинами виникнення і подальшого функціонування державних підприємств є об'єктивно існуючий суспільний розподіл праці та нагальна потреба в задоволенні суспільних та державних потреб у певних видах продукції, робіт та послуг.

З урахуванням аналізу виявлених ознак державних підприємств запропоновано уточнення визначення поняття державного підприємства, доопрацьовано класифікацію державних підприємств за такими критеріями як: цілі створення державних підприємств, правовий режим майна закріплюваного за державними підприємствами, предмет діяльності. Уточнено визначення таких видів державного підприємства, як державне комерційне підприємство та казенне підприємство.

2. Аргументовано, що оскільки мета державного підприємства є похідною від функцій засновника, тобто функцій самої держави, то вона полягає у задоволенні суспільно необхідних публічних інтересів, із чого слідує вибір напрямів та видів господарської діяльності таких підприємств. Проаналізовано виробничо-господарські та господарсько-організаційні функції державних підприємств, доопрацьовано перелік цілей державного підприємства, які мають бути визначальними при вирішенні питань щодо приватизації, реорганізації чи ліквідації державних підприємств як суб'єктів господарювання.

3. Аргументовано необхідність встановлення на законодавчому рівні переліку критеріїв (цілей, функцій, сфер діяльності тощо), за наявності яких доцільне створення або збереження державних підприємств у певній галузі народного господарства. Уточнено вимоги щодо рішення уповноваженого державного органу як правової підстави створення державного підприємства, при застосування різних способів створення (створення нового або реорганізація діючого державного підприємства).

4. Обгрунтовано доцільність удосконалення порядку припинення державних підприємств, шляхом закріплення на рівні спеціального закону про державні підприємства норм, що регулюють підстави добровільного та примусового припинення державного підприємства із конкретизацією кожної з них у окремій статті. Аргументовано, що порядок припинення державного підприємства у разі його реорганізації (в тому числі при передачі в оренду цілісного майнового комплексу), приватизації або ліквідації (в тому числі при передачі майна державного підприємства у концесію) повинен передбачати обов'язкову участь трудового колективу в цьому процесі.

5. Конкретизовано порядок формування майнової бази державних підприємств в процесі їх створення; розроблено пропозиції щодо встановлення мінімального розміру статутного фонду державного комерційного підприємства шляхом визначення переліку критеріїв, які приймаються за основу при розрахунку мінімального розміру статутного фонду, серед яких: мета та напрямки діяльності, визначені у статуті; види господарської діяльності та належність до певної галузі; обсяг господарської компетенції.

6. Уточнено порядок і умови вилучення майна державних підприємств за рішенням власника майна, що закріплене за такими підприємствами. Зроблено висновок про доцільність поширення вимог про відчуження на конкурентних засадах лише таких об'єктів, вартість яких перевищує 50 тис. грн. Поряд із цим аргументовано доцільність спрощення порядку відчуження об'єктів, що не використовуються, надлишкових об'єктів основних фондів, об'єктів незавершеного будівництва та малоцінних необоротних матеріальних активів, які належать державним підприємствам.

7. Обґрунтовано доцільність уточнення правового режиму майна державних підприємств шляхом закріплення права державних комерційних підприємств на самостійне розпорядження оборотними засобами, грошовими коштами і готовою продукцією без згоди органів, до сфери управління яких ці підприємства належать, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством. Водночас запропоновано встановити, що казенне підприємство вправі розпоряджатися закріпленим за ним майном лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого належить підприємство (за винятком готової продукції, розпоряджатися якою підприємство може самостійно).

8. Розроблено класифікацію прав та обов'язків, які утворюють господарську компетенцію державних підприємств, та запропоновано уточнення змісту цієї компетенції шляхом:

1) встановлення обов'язку державних підприємств укладати угоди, пов'язані з наданням позик, порук, одержанням банківських гарантій, з іншими обтяженнями, відступленням вимог, переведенням боргу лише за попередньою згодою органів, до сфери управління яких ці підприємства належать;

2) відміни обов'язку державних підприємств здійснювати закупівлю товарів (робіт, послуг) з додержанням конкурентних процедур, передбачених законодавством про державні закупівлі (крім випадків здійснення закупівель за рахунок коштів, виділених з державного бюджету як дотації);

3) закріплення обов'язку державних підприємств узгоджувати із органами, до сфери управління яких вони належать, здійснення значних угод (із визначенням у спеціальному законі поняття значної угоди);

4) встановлення обов'язку зазначених підприємств забезпечити участь трудового колективу у розробці фінансових планів цих підприємств та здійсненні контролю за їх виконанням, в тому числі щодо розподілу прибутку (доходу).

Обґрунтовано доцільність встановлення заборони керівникам цих підприємств бути одноособовим виконавчим органом або членом колегіального виконавчого органу іншого суб'єкта господарювання, а також засновником (учасником) господарюючого суб'єкта.

9. Запропоновано розширення підстав для притягнення держави до субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями державних підприємств із визначенням порядку її реалізації. Аргументовано доцільність встановлення обов'язку керівників державних підприємств нести субсидіарну відповідальність у разі недостатності майна підприємств, якщо така недостатність обумовлена винними діями керівників, вчинення яких підтверджено рішенням (вироком) суду.

На основі отриманих результатів розроблено пропозиції щодо напрямків удосконалення правової основи статусу державних підприємств шляхом: 1) додаткового обґрунтування доцільності врегулювання статусу таких підприємств окремим законом “Про державні підприємства”; та 2) внесення змін та доповнень діючого законодавства, а саме: глави 8 Господарського кодексу України шляхом виключення із її назви слова “унітарні”; ч. 1 ст. 73 ГК України (щодо визначення державного підприємства); ч. 1 ст. 74 ГК України (щодо визначення державного комерційного підприємства); ч. 5 ст. 75 ГК України (щодо порядку відчуження майнових об'єктів, які належать до основних фондів державних комерційних підприємств, та оборотних засобів, грошових коштів і готової продукції); ч. 8 ст. 75 ГК України (щодо порядку використання коштів спеціальних (цільових) фондів державних комерційних підприємств); ч. 10 ст. 75 ГК України (щодо порядку та розміру сплати державними комерційними підприємствами частини свого прибутку до Державного бюджету; ст. 76 ГК України (щодо визначення казенного підприємства); ч. 1 ст. 136 ГК України (щодо змісту прав державних комерційних підприємств стосовно розпорядження належним їм майном); ч. 1 ст. 14 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” щодо припинення державного підприємства.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Любимов И.Н. О юридической ответственности руководителя государственного предприятия за результаты хозяйствования / И.Н. Любимов // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: сб. науч. тр. / НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исследований. - Донецк: Юго-Восток, Лтд, 2005. - С. 237-241.

2. Любімов І. До питання щодо мети діяльності державних підприємств в Україні / А. Бобкова, І. Любімов // Правничий часопис Донецького університету. - 2005. - № 1 (13). - С. 29-33. (Особистий внесок здобувача полягає у обгрунтуванні цілей функціонування державних підприємств).

3. Любимов И. К вопросу о легальной конструкции вещных прав государственных предприятий на закрепленное имущество / И. Любимов // Порівняльно-правові дослідження. - 2006. - № 2. - С. 99-105.

4. Любімов І. До питання про припинення державного унітарного підприємства / І. Любімов // Правничий часопис Донецького університету. - 2007. - № 2 (18). - С. 59-62.

5. Любимов И.Н. Содержание хозяйственной компетенции государственных предприятий / А.Н. Захарченко, И.Н. Любимов // Экономика и право. - 2009. - № 2 (24). - С. 52-57. (Особистий внесок здобувача полягає у уточненні змісту господарської компетенції державних підприємств).

...