Трудові правовідносини службовців правоохоронних органів

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

УДК 349.2: 351.74

Спеціальність 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий консультант доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Венедіктов Валентин Семенович, Харківський економіко-правовий університет, проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Хуторян Наталія Миколаївна, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, провідний науковий співробітник відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права;

доктор юридичних наук, професор Корчевна Любов Олександрівна, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, завідувач кафедри конституційного права та правосуддя;

доктор юридичних наук, доцент Попов Сергій Вікторович, Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ, заступник начальника з кадрового забезпечення.

Захист відбудеться 27 травня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.03 Національного університету «Одеська юридична академія» за адресою: 65009, м. Одеса, Фонтанська дорога, 23.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету «Одеська юридична академія» за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2.

Автореферат розісланий 26 квітня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. В. Тіщенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Для практичної реалізації заходів з охорони прав і свобод громадян держава створює систему спеціальних органів, для визначення яких використовується узагальнюючий термін «правоохоронні органи». Такі органи у будь-якій державі не виникають спонтанно. Вони є продуктом розвитку суспільства та держави. Так, система правоохоронних органів на території, яку сьогодні займає Україна, з'явилася ще за доби античності.

Успішна реалізація завдань та функцій правоохоронних органів залежить, у першу чергу, від кваліфікованості персоналу цих органів та ефективності їх професійної діяльності. На останнє безпосередньо впливає якість правового регулювання трудових відносин службовців даних органів. Слід зазначити, що сучасне національне законодавство, яке регулює трудові відносини службовців правоохоронних органів, характеризується відсутністю належної систематизації нормативного матеріалу. Вказані відносини регулюються, поряд із законами, численними наказами та розпорядженнями. Розрізненість та неузгодженість правових норм, які в них містяться, їх зайва диференціація викликають труднощі в ході пошуку необхідного нормативного матеріалу та його застосування. Крім цього, нерідко в спеціальному законодавстві встановлюються норми, що невиправдано погіршують правове становище службовців правоохоронних органів порівняно з іншими працівниками. У зв'язку з цим проблема удосконалення законодавства, що регулює трудові відносини службовців правоохоронних органів, є особливо актуальною.

Серед проблем правового регулювання відносин у сфері проходження служби в правоохоронних органах особливе місце посідає проблема визначення їх галузевої належності. Вирішення її є важливим як для теорії права, так і для практики застосування національного законодавства. Зарахування відносин, що складаються у зв'язку із проходженням служби в правоохоронних органах, до предмета тієї або іншої галузі права, має велике значення для побудови стрункої правової системи, застосування властивого даній галузі права понятійного апарату, усунення прогалин у правовому регулюванні, а також для формування чіткої правозастосовної практики.

Незважаючи на безперечну актуальність та важливість зазначеної проблематики, концептуального комплексного дисертаційного дослідження її ще не було. Водночас, попри відсутність цілісних наукових розробок, існує достатньо велика кількість праць українських та російських вчених, які вивчали окремі проблеми правового регулювання трудових відносин службовців певних правоохоронних органів. Серед вчених-трудовиків, що досліджували зазначені проблеми, можна відмітити О.В. Афанасьєва, Л.Ю. Бугрова, В.С. Венедіктова, В.В. Гончарук, М.І. Гордієнка, М.І. Іншина, І.І. Ішутіна, В.Я. Кияна, О.В. Кузніченко, О.В. Лавріненка, Л.В. Могілевського, Т.О. Нестерову, О.М. Обушенка, С.В. Попова, О.А. Снегура, В.І. Щербину.

Таким чином, необхідність вироблення концептуального підходу до визначення сфери дії трудового права, розуміння сутності та природи відносин у сфері проходження служби в правоохоронних органах, шляхів удосконалення національного законодавства, яке регулює зазначені відносини, обумовлює актуальність і важливість обраної тематики наукового пошуку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 1.1 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.07.2004 р. № 755, та п. 9.1 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 р.р., а також планів наукових досліджень кафедри трудового, земельного та екологічного права і науково-дослідної лабораторії з розроблення законодавчих та інших нормативно-правових актів Харківського національного університету внутрішніх справ.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні концептуальних засад сфери дії трудового права, розробленні теорії трудових правовідносин службовців правоохоронних органів та окресленні шляхів удосконалення правового регулювання трудових відносин службовців правоохоронних органів.

Для досягнення зазначеної мети в роботі були поставлені наступні дослідницькі завдання:

- визначити сферу дії трудового права;

- провести відмежування трудового права від суміжних галузей права;

- виробити власний підхід до проблеми єдності та диференціації трудового права;

- визначити поняття «трудові правовідносини службовців правоохоронних органів», «єдність трудового права», «диференціація трудового права», «правоохоронна служба», «правоохоронні органи», «конкурс у трудовому праві», «зміна трудового договору», «зміна трудового правовідношення», «відсторонення від роботи», «ротація кадрів правоохоронних органів», «відставка службовців правоохоронних органів»;

- розглянути ознаки трудових правовідносин;

- виокремити особливості трудових правовідносин службовців правоохоронних органів;

- визначити особливості правоохоронних органів та їх службовців як суб'єктів трудових правовідносин;

- з'ясувати юридичний зміст трудових правовідносин службовців правоохоронних органів;

- вивчити зарубіжний досвід формування вимог до трудової правосуб'єктності службовців правоохоронних органів;

- з'ясувати сучасний стан правового регулювання виникнення, зміни, призупинення та припинення трудових відносин службовців правоохоронних органів України;

- сформулювати рекомендації, спрямовані на удосконалення теоретико-правових засад і правового регулювання трудових відносин службовців правоохоронних органів.

Об'єктом дослідження є відносини, які охоплюються сферою дії трудового права. трудовий право правоохоронний службовець

Предметом дослідження є трудові правовідносини службовців правоохоронних органів.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний, формально-логічний, системно-структурний, історичний та порівняльно-правовий. Діалектичний метод дозволив розглянути проблеми сфери дії трудового права в їх розвитку та взаємозв'язку (підрозділ 1.1). Формально-логічний метод надав можливість дослідити трудові правовідносини службовців правоохоронних органів як цілісне правове явище, визначити особливості виникнення, зміни, призупинення та припинення зазначених правовідносин та надати власні визначення ряду понять трудового права (підрозділи 1.2, 2.1, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4). За допомогою системно-структурного методу визначено систему правоохоронних органів України, а також місце трудових правовідносин службовців правоохоронних органів у трудовому праві (підрозділи 1.1, 2.1). Використання історичного методу дало можливість дослідити розвиток теорії трудового правовідношення та національного трудового законодавства, а також зародження правоохоронних органів на території, яку сьогодні займає Україна (підрозділи 1.1, 2.1, 2.3). Порівняльно-правовий метод використовувався в ході дослідження спеціальної правосуб'єктності службовців правоохоронних органів, що дозволило надати пропозиції із запозичення позитивного досвіду зарубіжних країн щодо переліку вимог до кандидатів на посади службовців правоохоронних органів (підрозділ 2.2).

Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних вчених різних історичних періодів у галузі теорії держави та права, трудового, адміністративного та цивільного права, а саме: М.Г. Александрова, С.С. Алексєєва, B.C. Андреєва, О.М. Бандурки, М.Й. Бару, Д.М. Бахраха, Б.К. Бегічева, Л.Ю. Бугрова, К.М. Варшавського, В.С. Венедіктова, М.В. Вітрука, І.С. Войтинського, Д.М. Генкіна, Л.Я. Гінцбурга, К.П. Горшеніна, В.Я. Гоца, В.М. Догадова, В.В. Жернакова, С.О. Іванова, М.І. Іншина, П.Д. Камінської, М.П. Карпушина, І.Я. Кисельова, Ю.М. Козлова, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, Р.І. Кондратьєва, О.П. Коренєва, А.М. Куліша, Л.І. Лазор, В.В. Лазора, Ф.М. Левіант, Р.З. Лівшиця, А.М. Лушнікова, М.В. Лушнікової, С.П. Мавріна, М.І. Матузова, А.Р. Мацюка, В.І. Нікітінського, Ю.П. Орловського, А.Ю. Пашерстника, О.С. Пашкова, П.Д. Пилипенка, С.М. Прилипка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.Г. Ротаня, О.Ф. Скакун, Г.С. Скачкової, О.В. Смирнова, В.І. Смолярчука, С.С. Студенікіна, В.М. Толкунової, Р.О. Халфіної, Є.Б. Хохлова, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, Л.С. Явича, О.М. Ярошенка та ін.

Нормативною базою дисертаційного дослідження є міжнародно-правові документи, законодавство України і деяких зарубіжних країн, яке регулює відносини у сфері проходження служби в правоохоронних органах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим концептуальним комплексним дослідженням трудових правовідносин службовців правоохоронних органів. У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення та висновки, які запропоновані здобувачем особисто. Основні з них такі:

вперше:

- досліджено теорію трудового правовідношення в контексті правоохоронної служби, зокрема виявлено ознаки трудових правовідносин службовців правоохоронних органів, виокремлено особливості трудової правосуб'єктності службовців та правоохоронних органів як роботодавців, а також особливості виникнення, зміни, призупинення та припинення трудових правовідносин службовців правоохоронних органів;

- поряд із суб'єктною і об'єктивною диференціацією норм трудового права виділено третю групу - суб'єктно-об'єктивну, до якої віднесено підстави, що мають як суб'єктний, так і об'єктивний характер (кваліфікація та соціальні підстави);

- проведено поділ стадій у динаміці трудового правовідношення на обов'язкові (виникнення та припинення) та факультативні (зміна та призупинення);

- виділено та досліджено такий вид призупинення трудових правовідносин, як зарахування у розпорядження правоохоронного органу. Зарахування у розпорядження правоохоронного органу - це тимчасове звільнення із займаної посади із залишенням на службі в правоохоронному органі та оплатою праці за останньою основною штатною посадою, яке здійснюється при проведенні організаційно-штатних заходів;

- обґрунтовано необхідність обмеження принципу, на якому будується діяльність службовців правоохоронних органів, - «дозволено тільки те, що дозволено законом» рамками робочого часу;

- запропоновано ввести у національне законодавство термін «правоохоронна служба» та надано його визначення: правоохоронна служба - це вид державної служби, що являє собою професійну діяльність громадян України, які займають посади в правоохоронних органах, щодо практичного виконання завдань і функцій держави, спрямованих на захист прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань;

- надано пропозицію з огляду на підвищені вимоги до кандидатів на зайняття посад у правоохоронних органах, характер та умови служби, а також традиції зі звільнення службовців при зміні керівництва ввести підвищену адміністративну відповідальність для посадових осіб правоохоронних органів за порушення правил прийняття та звільнення зі служби;

- запропоновано розробити Закон України «Про правоохоронну службу України» з метою уніфікації національного законодавства з питань служби в правоохоронних органах. Розроблено структуру Закону і зміст окремих його статей;

удосконалено:

- поняття «конкурс у трудовому праві», «відсторонення від роботи», «правоохоронні органи», «ротація кадрів правоохоронних органів», «відставка службовців правоохоронних органів»;

- норми проекту Трудового кодексу України щодо завдань трудового законодавства, принципів правового регулювання трудових та пов'язаних з ними відносин, посилення значення Трудового кодексу в системі трудового законодавства, підстав виникнення трудових правовідносин, змін трудового договору;

- систему підстав виникнення трудових правовідносин, зокрема обґрунтовано самостійність таких підстав виникнення трудових правовідносин, як акт обрання на посаду та акт призначення на посаду;

- термінологічну конструкцію, яка позначає сукупність юридичних фактів, необхідних для настання певних правових наслідків. Запропоновано такий варіант, як «склад юридичних фактів»;

дістали подальшого розвитку:

- теоретичні засади сфери дії трудового права. Досліджено наукові напрацювання вчених щодо місця трудового права в системі права. Обґрунтовано доцільність розширення сфери дії трудового права та визнання трудового законодавства (зокрема кодифікованого трудового закону) провідною галуззю (законом) національного законодавства щодо регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з реалізацією конституційного права на працю, у тому числі трудових відносин службовців правоохоронних органів;

- теоретичні засади співвідношення централізованого (нормативного) та договірного регулювання трудових відносин у контексті правоохоронної служби. Відзначено, що сьогодні практично єдиним способом регулювання трудових відносин службовців правоохоронних органів є централізований (нормативний) спосіб;

- розуміння сутності служби в правоохоронних органах як різновиду найманої праці;

- позиція щодо необхідності уніфікації юридичної термінології, яка застосовується у загальному трудовому законодавстві і спеціальному законодавстві, що регламентує проходження служби в правоохоронних органах;

- теорія правових заборон у контексті правоохоронної служби, зокрема обґрунтовано необхідність надання можливості службовцям правоохоронних органів застосовувати страйк за наявності загрози їх життю та здоров'ю, а також життю та здоров'ю членів їх сімей і близьких родичів, яка викликана неналежним рівнем матеріального забезпечення;

- теорія контракту в контексті правоохоронної служби. Обґрунтовано недоцільність масового застосування контракту при прийнятті до правоохоронних органів з огляду на його правову природу і практику застосування у правоохоронних органах, коли, окрім строкових трудових правовідносин, контракт нічого додатково не встановлює. Вказано на доцільність використання контракту за умови закріплення в ньому більш високих соціальних стандартів (грошове забезпечення, забезпечення житлом, додатковими пільгами, компенсаціями тощо) при продовженні трудових правовідносин зі службовцями, які мають високі показники в роботі та досягли граничного віку перебування на службі, а також у так званих «елітних» підрозділах правоохоронних органів («Альфа», «Беркут», «Сокіл» тощо);

- доцільність розмежування категорій «зміна трудового договору» та «зміна трудового правовідношення». Зміна трудового договору - це перехід, перетворення однієї або декількох істотних умов цього договору у змістовно іншу (інші) за ініціативою працівника, роботодавця або третіх осіб. Зміна трудового правовідношення - це перехід, перетворення однієї або декількох істотних умов праці, передбачених трудовим законодавством, колективним договором (угодою) або трудовим договором, у змістовно іншу (інші).

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані:

- у науково-дослідній роботі - для подальших досліджень сфери дії трудового права, єдності та диференціації трудового права, трудових та пов'язаних з ними правовідносин;

- у правотворчості - при підготовці проектів Трудового кодексу України та Закону України «Про правоохоронну службу України», а також розробленні змін та доповнень до чинних нормативно-правових актів, які регламентують службу в правоохоронних органах;

- у правозастосуванні - для вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства у сфері проходження служби в правоохоронних органах;

- у навчальному процесі у вищих навчальних закладах - під час вивчення та викладання навчальної дисципліни «Трудове право України», написання підручників та методичних рекомендацій, а також у науково-дослідній роботі аспірантів, ад'юнктів, студентів та курсантів.

Апробація результатів дослідження. Положення дисертації доповідалися й обговорювалися на трьох міжнародних науково-практичних конференціях: «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 2009 р.), «Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення» (м. Харків, 2009 р.), «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 2010 р.) та дванадцяти науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки» (м. Сімферополь, 2003 р.), «Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах внутрішніх справ України» (м. Харків, 2004 р.), «Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи» (м. Запоріжжя, 2004 р.), «Система початкової професійної підготовки персоналу ОВС України: стан та перспективи» (м. Харків, 2004 р.), «Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах» (м. Суми, 2005 р.), «Трудове право України в контексті європейської інтеграції» (м. Чернігів, 2006 р.), «Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин» (м. Чернігів, 2007 р.), «Трудове право України: сучасний стан та перспективи» (м. Сімферополь, 2008 р.), «Актуальні проблеми роботи з персоналом у правоохоронних органах» (м. Харків, 2008 р.), «Захист трудових та пенсійних прав громадян України» (м. Харків, 2008 р.), «Проблеми дотримання прав людини в діяльності ОВС України» (м. Харків, 2008 р.), «Проблеми вдосконалення правового регулювання соціально-трудових відносин в Україні» (м. Харків, 2009 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у 51-й публікації, зокрема в монографії «Проблеми правового регулювання трудових відносин службовців правоохоронних органів» та 26-ти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено Вищою атестаційною комісією України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають десять підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 432 сторінки, з них основного тексту - 395 сторінок. Кількість використаних джерел - 412.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлюється актуальність теми дослідження, визначаються його мета та завдання, методи, які застосовувалися під час проведення наукового дослідження, викладаються основні положення, що мають наукову новизну, підкреслюються теоретична і практична значущість роботи, наводяться дані, що свідчать про апробацію результатів дослідження.

Розділ 1. «Теоретичні підходи до визначення сфери дії трудового права, єдності та диференціації його норм» містить два підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Сфера дії трудового права» вивчаються точки зору теоретиків трудового права щодо категорії «сфера дії трудового права», окреслюються межі трудового права відносно інших галузей права, зокрема адміністративного та цивільного права, визначається галузева належність відносин з проходження служби в правоохоронних органах.

Вказується на певну близькість трудового та цивільного права, обумовлену історією виникнення трудового права. Зазначається, що у сучасній науковій літературі продовжують з'являтися публікації, в яких, виходячи зі спільної приватноправової сутності цивільних і трудових відносин та певної недосконалості національного трудового законодавства, робляться висновки про взаємопроникнення цивільного і трудового права, про необхідність відновлення розподілу права на публічне і приватне, про те, що трудовий договір вичерпав себе. Доводиться дискусійність зазначених позицій, зокрема відзначається, що надання переваги цивільно-правовим договорам свідчить лише про те, що в умовах ринкової економіки капітал не заінтересований в укладенні трудових договорів, які з огляду на свою правову природу потребують більших витрат, ніж, наприклад, договір підряду. Обґрунтовується, що праця у будь-якій формі повинна бути максимально захищеною, особливо в умовах економічної нестабільності. Цьому може сприяти саме трудове законодавство, яке спрямоване на забезпечення максимального захисту людини під час реалізації нею здатності до праці.

Звертається увага на те, що трудове право за сферою дії межує з адміністративним правом. Так, за радянських часів висловлювалася позиція щодо віднесення до сфери дії адміністративного права відносин адміністрації підприємства та персоналу із керівництва трудовим процесом. Сьогодні трудо-правова природа відносин з управління персоналом та організації роботи підлеглих керівництвом підприємства визнається усіма та регламентується нормами трудового законодавства. Водночас остаточно не вирішеним у теорії адміністративного та трудового права є питання щодо віднесення сукупності правових норм про проходження служби в органах державної влади, зокрема в правоохоронних органах, до тієї або іншої галузі права.

Відзначається, що традиційно основним критерієм предмета трудового права вважають несамостійну, найману працю. Обґрунтовується, що за своєю сутністю служба в правоохоронному органі є різновидом найманої праці, а відносини, що виникають між службовцями, з одного боку, і правоохоронними органами - з іншого, щодо проходження служби, є трудовими відносинами.

Підкреслюється, що трудове право поряд з трудовими відносинами регулює й інші відносини, які вчені називають по-різному: «тісно пов'язані з трудовими відносинами», «похідні від трудових відносин», «нерозривно пов'язані з трудовими відносинами», «відносини, що примикають до трудових відносин», «безпосередньо пов'язані з трудовими відносинами». Призначенням цих відносин є забезпечення належного функціонування трудових відносин. Причому поза зв'язком з трудовими відносинами такі відносини не існують. Виходячи з вищенаведеного зв'язок цих відносин з трудовими підкріплюється здебільшого такими словами: «нерозривно», «безпосередньо», «тісно». Вбачається, що застосування таких слів не впливає на розуміння природи даних відносин, а лише робить термінологічну конструкцію більш громіздкою. З огляду на вказане для позначення цих відносин доцільно застосовувати термін «відносини, пов'язані з трудовими». Обґрунтовується доцільність закріплення у проекті Трудового кодексу України наступних відносин, пов'язаних з трудовими: працевлаштування; організації та управління працею; професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників безпосередньо у даного роботодавця; соціального діалогу; вирішення трудових спорів; нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства; обов'язкового соціального страхування у випадках, передбачених законами.

У підрозділі 1.2. «Єдність та диференціація трудового права» з'ясовуються загальнотеоретичні підходи до такої властивості права, як єдність та диференціація, здійснюється теоретичний аналіз категорій «єдність трудового права», «диференціація трудового права», «єдність норм трудового права», «диференціація норм трудового права», досліджуються підстави диференціації норм трудового права.

Обґрунтовується необхідність розрізняти категорії «єдність трудового права» та «єдність норм трудового права», «диференціація трудового права» та «диференціація норм трудового права». Так, трудове право як самостійна галузь національного права становить єдину у своїй основі, цілісну систему правових норм та інститутів, побудовану на єдиних принципах та спрямовану на досягнення єдиної мети та виконання єдиних завдань. Однак, будучи цілісним нормативним утворенням, трудове право разом з тим поділяється на певні частини - інститути. В основі такого відносного відособлення лежить, насамперед, розмаїтість, специфіка суспільних відносин, які входять у предмет трудового права. Відносно самостійними інститутами трудового права є інститут трудових спорів, інститут нагляду і контролю за додержанням трудового законодавства тощо. Отже, під єдністю трудового права слід розуміти цілісність, тісний зв'язок правових норм та інститутів, які регулюють трудові та пов'язані з ними відносини, побудовану на єдиних принципах та спрямовану на досягнення єдиної мети та виконання єдиних завдань, а під диференціацією трудового права слід розуміти поділ, розмежування на відносно відособлені правові інститути, в основі якого лежить розмаїтість, специфіка суспільних відносин, які входять у предмет трудового права.

Звертається увага на те, що сучасне трудове законодавство закріплює норми, які поширюються на всіх працівників незалежно від сфери застосування праці, характеру виконуваних функцій, умов праці та її оплати, а також вікових, функціональних та інших особливостей працівника. Водночас існування розходжень у характері виробництва, територіальному розташуванні підприємств, конкретних умовах праці, а також наявність вікових, функціональних та інших особливостей працівника обумовлює необхідність відступів від загальних правил. У цьому випадку мова йде про єдність та диференціацію норм трудового права. Так, єдність норм трудового права слід визначити як загальність, поширеність їх змісту на будь-які трудові та пов'язані з ними відносини. Диференціацію норм трудового права - як розходження у їх змісті, обумовлені суб'єктними, об'єктивними та суб'єктно-об'єктивними підставами.

Відзначається, що відмінності в правовому регулюванні трудових відносин службовців правоохоронних органів, які встановлені спеціальним законодавством, слід відносити до об'єктивної диференціації норм трудового права. Так, з огляду на характер і умови праці в правоохоронних органах, до службовців цих органів ставляться спеціальні вимоги щодо їх правосуб'єктності (наявність громадянства України, певного освітнього рівня, відсутність судимості тощо), трудової дисципліни (розширений перелік дисциплінарних стягнень); встановлюються відмінності в правовому регулюванні часу відпочинку, оплати праці, прийняття на службу та звільнення.

Розділ 2. «Поняття, особливості та структура трудових правовідносин службовців правоохоронних органів» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Поняття трудових правовідносин службовців правоохоронних органів» досліджується теоретична спадщина щодо визначення категорії «правовідношення» та «трудове правовідношення», визначається коло органів, яких слід відносити до правоохоронних, та особливості трудових правовідносин їх службовців, дається авторське визначення поняття «трудові правовідносини службовців правоохоронних органів».

Обґрунтовується, що правоохоронними органами слід вважати суд, прокуратуру, органи внутрішніх справ, Службу безпеки України, Державну прикордонну службу України, Управління державної охорони України. Виходячи з цього у роботі досліджуються трудові правовідносини професійних суддів, прокурорсько-слідчих працівників, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, осіб рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України, окрім відносин, що виникають з приводу проходження строкової військової служби в окремих із зазначених органів, які автором не вважаються трудовими.

Звертається увага на те, що правовідносинам у сфері проходження служби в правоохоронних органах притаманні всі ознаки, характерні для трудових правовідносин. По-перше, зазначені правовідносини мають з певними застереженнями триваючий (безперервний) характер. Вони не перериваються після закінчення кожного робочого дня, у вихідні, святкові та неробочі дні, а також на час відпусток. Як правило, вони не обмежуються строком. Хоча в окремих випадках їх встановлення можливе лише на певний строк (наприклад, судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються на посаду судді строком на п'ять років). Слід також відзначити, що для всіх службовців правоохоронних органів встановлено граничний вік перебування на службі, що певним чином обмежує строк існування трудових правовідносин цієї категорії працюючих. По-друге, вони мають особистий характер, що виражається в обов'язку службовця особисто виконувати посадові обов'язки та особисто нести юридичну відповідальність за невиконання або неналежне їх виконання, а також за заподіяну правоохоронному органу майнову шкоду. По-третє, виконання посадових обов'язків службовцями правоохоронних органів здійснюється на оплатних засадах. По-четверте, правовідносинам у сфері проходження служби в правоохоронних органах притаманний характер влади і підпорядкування. Влада і підпорядкування у цих правовідносинах чіткіше регламентовані та яскравіше виражені, ніж у трудових правовідносинах інших категорій працівників. У трудових правовідносинах службовців правоохоронних органів влада роботодавця також реалізується у трьох формах: нормативній, директивній та дисциплінарній. По-п'яте, службовець включається в особовий склад правоохоронного органу. Таким чином, правовідносини, які виникають між службовцями, з одного боку, і правоохоронними органами - з іншого, щодо проходження служби, є трудовими правовідносинами.

Обґрунтовується, що особливостями трудових правовідносин службовців правоохоронних органів є більший ступінь участі держави в їх регулюванні, ніж у регулюванні трудових відносин інших категорій працюючих; наявність обмежень і заборон, пов'язаних із проходженням служби; існування додаткових гарантій здійснення посадових обов'язків; обмежена можливість застосування індивідуального договірного регулювання цих трудових відносин.

Робиться висновок, що під трудовими правовідносинами службовців правоохоронних органів слід розуміти вольовий двосторонній зв'язок правоохоронного органу і його службовця через їх взаємні суб'єктивні права і обов'язки у сфері проходження служби.

Відзначається, що досліджуване трудове правовідношення складається з трьох елементів: суб'єктів, об'єкта і змісту. Звертається увага на неоднозначне ставлення у юридичній літературі до питання об'єкта трудового правовідношення. Доводиться, що, оскільки об'єкт правовідношення найтіснішим чином пов'язаний з інтересом управомоченої сторони, об'єктами можуть бути різноманітні предмети, що мають цінність для суб'єкта правовідношення. Не секрет, що основною метою вступу громадянина в трудові правовідносини є отримання засобів до існування у вигляді заробітної плати. Отже, виплачувана заробітна плата є одним з об'єктів даного правового зв'язку. Інтерес роботодавця в трудових правовідносинах становить, як правило, результат праці. Разом з тим необхідно пам'ятати, що результати праці можуть бути об'єктами трудових правовідносин тільки внаслідок їх нерозривності з живою працею.

У підрозділі 2.2. «Службовці правоохоронних органів як суб'єкти трудових правовідносин» вивчаються теоретичні підходи до визначення трудової правосуб'єктності працівника, виокремлюються сучасні критерії трудової правосуб'єктності працівника, визначаються вимоги до трудової правосуб'єктності службовців правоохоронних органів України, досліджується зарубіжний досвід встановлення таких вимог та надаються пропозиції з удосконалення вимог до кандидатів на службу в правоохоронні органи.

Обґрунтовується, що сьогодні єдиним критерієм загальної трудової правосуб'єктності є віковий. Виходячи з національного законодавства, віком, з якого настає трудова правосуб'єктність працівника, слід вважати чотирнадцять років.

Відзначається, що служба в правоохоронних органах є надзвичайно специфічним та відповідальним різновидом трудової діяльності, що визначає і особливе правове становище службовців цих органів порівняно з іншими категоріями працівників. З огляду на зазначене до кандидатів на посади в правоохоронних органах ставляться підвищені вимоги. Таким чином, мова йде про спеціальну трудову правосуб'єктність службовців правоохоронних органів.

У підрозділі аналізуються вимоги до кандидатів на службу в різні правоохоронні органи. Обґрунтовується можливість їх поділу на загальні, які встановлені для кандидатів на службу у всі без виключення правоохоронні органи, та спеціальні, які встановлені для кандидатів на службу в окремі правоохоронні органи. Так, до загальних вимог належать громадянство, вікові вимоги, відсутність судимості, позапартійність, вимоги до стану здоров'я, рівня освіти, ділових та моральних якостей, до оточення (членів сім'ї та близьких родичів). До спеціальних слід віднести рівень фізичної підготовки (кандидати на службу в органи внутрішніх справ, Службу безпеки України, Державну прикордонну службу України та Управління державної охорони України); стаж роботи (кандидати на зайняття посад прокурора та судді), вимогу щодо проживання в Україні не менш як десять років (кандидати на зайняття посади судді).

Надаються пропозиції з удосконалення вимог до кандидатів на службу до правоохоронних органів та методів перевірки інформації про них, зокрема пропонується збільшити нижній віковий критерій для зайняття окремих посад (суддів та прокурорів) на п'ять років та застосовувати поліграф при перевірці кандидата на службу у правоохоронні органи.

У підрозділі 2.3. «Правоохоронні органи як роботодавці» досліджуються теоретичні підходи до визначення поняття «правоохоронні органи», визначається момент виникнення та ознаки трудової правосуб'єктності роботодавців-юридичних осіб, а також роль керівника правоохоронного органу в досліджуваних трудових правовідносинах.

Вказується, що у світлі сучасного національного законодавства, коли Цивільний кодекс України окремим видом юридичної особи виділив юридичну особу публічного права, роботодавцем у досліджуваних правовідносинах слід вважати правоохоронний орган. Правоохоронний орган має здатність надавати роботу, оплачувати працю, нести відповідальність за зобов'язаннями, які випливають з факту його участі у трудових правовідносинах. Особа, яка приймається на службу, зараховується в штат правоохоронного органу.

Доводиться, що ознаки, які визначають трудову правосуб'єктність юридичних осіб, певним чином збігаються з їх ознаками як юридичних осіб - суб'єктів цивільного права. Так, і в першому, і в другому випадках вони повинні мати ім'я (найменування), організаційну єдність, відокремлене майно, здатність нести самостійну майнову відповідальність, виступати від свого імені у відносинах з іншими суб'єктами права, бути позивачем або відповідачем у суді.

Обґрунтовується, що під правоохоронними органами слід розуміти систему державно-владних самостійних структурних утворень, основною метою функціонування яких є забезпечення захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань.

Відзначається, що правоохоронні органи, належачи до юридичних осіб публічного права, набувають трудової правосуб'єктності з моменту державної реєстрації. Вони володіють спеціальною правосуб'єктністю. Так, коло правовідносин, в які може вступати певний правоохоронний орган, визначається конкретними завданнями та функціями, які на нього покладаються. Останнім також обумовлюється і можливість прийняття на роботу тільки певних категорій службовців.

Проведено дослідження завдань та функцій правоохоронних органів. Зосереджено увагу на тому, що національний законодавець до закріплення функцій правоохоронних органів ставиться не так серйозно, як до закріплення їх завдань. По-перше, функції Управління державної охорони України та Служби безпеки України в законодавстві не закріплюються. По-друге, в законодавстві відсутній однаковий підхід до формулювання функцій правоохоронних органів.

У підрозділі 2.4. «Юридичний зміст трудових правовідносин службовців правоохоронних органів» досліджуються трудові права та обов'язки працівників та роботодавців, визначаються особливості юридичного змісту трудових правовідносин службовців правоохоронних органів, надаються пропозиції про внесення доповнень до національного законодавства щодо закріплення прав та обов'язків службовців та правоохоронних органів у сфері проходження служби.

Доводиться, що юридичний зміст трудових правовідносин службовців правоохоронних органів становлять як загальні трудові права та обов'язки працівників та роботодавців, так і специфічні права та обов'язки, обумовлені характером діяльності правоохоронних органів. Так, для службовців правоохоронних органів законодавець встановлює певні обмеження та заборони (наприклад, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ забороняється займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, а також організовувати страйки та брати у них участь). Виходячи з наведеного одним із обов'язків службовців правоохоронних органів є дотримання обмежень та непорушення заборон, встановлених законодавством. Відомо, що виконання посадових обов'язків службовцями правоохоронних органів безпосередньо пов'язано з небезпекою для їх життя і здоров'я, життя і здоров'я членів їхніх сімей, а також знищення майна, яке їм належить. Зважаючи на наведене держава наділяє службовців правоохоронних органів правом на державний захист вищезазначених цінностей.

У контексті встановлення заборон для службовців правоохоронних органів у підрозділі особливо ретельно досліджується заборона застосування страйку службовцями правоохоронних органів. Вказується на сучасні проблеми у сфері проходження служби в зазначених органах.

Це і низький рівень грошового забезпечення, і тривалість робочого часу, як правило, значно більше 8-ми годин на день, і служба у вихідні, святкові, неробочі дні та у нічний час без будь-яких компенсацій, і затримки з виплатою грошового забезпечення, і незаконне застосування дисциплінарних стягнень, і неналежне забезпечення житлом тощо. Зазначається, що така ситуація ставить під загрозу життя і здоров'я службовців правоохоронних органів, а також осіб, які знаходяться на їх утриманні. Практиці відомі численні випадки, коли службовці закінчували життя самогубством через незадовільні умови життєдіяльності (низький рівень грошового забезпечення, відсутність і безперспективність отримання житла, неможливість нормально відпочити, необхідність утримування безробітних родичів тощо). Автор вважає, що такі цінності, як життя і здоров'я особи, незалежно від того, яку роботу вона виконує, потребують особливого захисту. З огляду на зазначене, пропонується надати можливість службовцям правоохоронних органів застосовувати страйк за наявності загрози їх життю та здоров'ю, а також життю та здоров'ю членів їх сімей і близьких родичів, яка викликана неналежним рівнем матеріального забезпечення.

Надається пропозиція щодо необхідності узагальнення та закріплення прав і обов'язків службовців та правоохоронних органів як роботодавців у сфері проходження служби у Законі України «Про правоохоронну службу України», який пропонується розробити. Подаються назви та зміст відповідних статей.

Розділ 3. «Виникнення, зміна, призупинення та припинення трудових правовідносин службовців правоохоронних органів» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Виникнення трудових правовідносин службовців правоохоронних органів» досліджуються підстави виникнення трудових правовідносин взагалі і трудових правовідносин службовців правоохоронних органів зокрема.

Обґрунтовується, що акти призначення на посаду та акти обрання на посаду мають значення самостійних підстав виникнення трудових правовідносин службовців правоохоронних органів. Так, виходячи з важливості завдань та функцій правоохоронних органів для життєдіяльності держави, їх виконання повинно здійснюватися у повному обсязі. Тому тут немає місця для компромісу між сторонами зазначених трудових правовідносин при встановленні прав і обов'язків. Зміст трудових правовідносин службовців правоохоронних органів визначається заздалегідь у нормативному порядку. А отже, саме з моменту обрання або призначення на посаду до певного правоохоронного органу службовець наділяється визначеними в нормативному порядку правами та обов'язками за посадою, тобто по суті трудовою функцією. Іншими словами, саме з моментом прийняття зазначених актів пов'язується виникнення трудового правовідношення з цими категоріями працюючих.

Визначаються спільні й відмінні ознаки призначення та обрання на посаду. Так, спільними ознаками призначення та обрання є те, що і перше, і друге мають односторонній характер; необхідною є попередня згода кандидата на посаду; застосовуються, як правило, для прийняття на посади, пов'язані з наділенням особи владними повноваженнями. Основною відмінністю між обранням і призначенням є те, що призначення на посаду відбувається шляхом одноособового рішення певної посадової особи, а обрання здійснює певний колектив (колективний орган), як правило, на альтернативній основі.

Вказується, що контракт як особливий вид трудового договору є однією з підстав виникнення трудових правовідносин службовців певних правоохоронних органів. Так, трудові правовідносини службовців Служби безпеки України, Управління державної охорони України, Державної прикордонної служби України виникають на підставі складу юридичних фактів - контракту і наказу про призначення на посаду. Для службовців органів внутрішніх справ також встановлена законодавча норма про контрактну основу прийняття на службу. Однак донині ця норма не забезпечена на практиці. На посади рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ громадяни призначаються відповідним наказом керівника певного органу внутрішніх справ, тобто актом призначення на посаду.

Підкреслюється, що практика застосування контрактів у правоохоронних органах свідчить про те, що ними лише встановлюються строкові трудові правовідносини, стосовно інших умов контракти відсилають до національного законодавства. Виходячи із зазначеного, вважаємо, що контракти про службу в правоохоронних органах знижують захищеність службовців даних органів у трудових правовідносинах. Це виявляється, передусім, у тому, що службовців можна звільняти по закінченні строку контракту без пояснення причин, що відкриває певні можливості для зловживань керівництвом правоохоронних органів. А отже, їх широке використання є недоцільним.