Державне управління ризиками розвитку інформаційного суспільства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький державний університет управління

УДК 35.078.3:316.774

25.00.02 - Механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

ДЕРЖАВНІ МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Колесніков Борис Петрович

Донецьк - 2011

Дисертація є рукописом.

Робота виконана в Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (м. Донецьк).

Науковий консультант - доктор економічних наук, професор Поважний Олександр Станіславович, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, ректор, завідувач кафедри фінансів (м. Донецьк)

Офіційні опоненти:

- академік НАН України, доктор економічних наук, професор Пахомов Юрій Миколайович, Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, м. Київ, директор;

- доктор наук з державного управління, доцент Прокопенко Леонід Львович, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри права та європейської інтеграції;

- доктор наук з державного управління, професор Діденко Ніна Григорівна, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, завідувач кафедри філософії і психології.

Захист відбудеться "20" вересня 2011 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.107.01 у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України за адресою: 83015, м. Донецьк, пр. Б. Хмельницького, 108, аудиторія № 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.

Автореферат розісланий "17" серпня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Я.С. Клейнер

Анотації

Колесніков Б.П. Державне управління ризиками розвитку інформаційного суспільства в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Донецьк, 2011.

У роботі обґрунтовано теоретичні положення і практичні рекомендації щодо розвитку механізмів формування та реалізації державної політики України у сфері розвитку інформаційного суспільства. Проаналізовано "інформаційне суспільство" як провідну ідею сучасного етапу державотворення та запропоновано розглядати державне управління розбудовою інформаційного суспільства як управління перевагами та ризиками постіндустріального розвитку. Показано, що сприяння держави розвитку інформаційного суспільства змінює водночас і характер самої держави, вимоги до кадрового потенціалу публічної служби та технологій державно-управлінської діяльності. Показано, що окрім потенційних переваг розбудови національного інформаційного суспільства в Україні існує й спектр можливих негативних наслідків суспільного розвитку пов'язаних з інформатизацією та сформульовано систему завдань органів державної влади та місцевого самоврядування щодо мінімізації екологічних та соцієтальних ризиків українського соціуму в процесі його інтеграції до глобального інформаційного суспільства.

Досліджено вітчизняний і зарубіжний досвід державної політики щодо розвитку інформаційного суспільства. Обґрунтовано актуальні завдання та розроблено практичні рекомендації щодо забезпечення результативного впливу держави на максимізацію переваг та мінімізацію ризиків постіндустріального етапу українського державотворення.

Ключові слова: державна політика, механізми, інформаційне суспільство, ризик, державне управління, ефективність.

Колесников Б.П. Государственные механизмы управления рисками развития информационного общества в Украине. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Донецкий государственный университет управления Министерства образования и науки, молодёжи и спорта Украины, Донецк, 2011.

Диссертация является первым исследованием в области науки "государственное управление", в котором осуществлена комплексная разработка государственной политики развития информационного общества в Украине. Раскрываются концептуальные подходы к обоснованию теоретических, методологических и практических основ механизмов государственного управления в сфере развития информационного общества в Украине.

Показано, что идея информационного общества стала сегодня центральным концептом в системе мировоззренческих координат государственного управления и глобальное развертывание информационной волны цивилизационного развития не оставляет другой конструктивной альтернативы для развития украинской государственности. При этом само развитие информационного общества рассматривается как поливариантный процесс с широким спектром конкретных реализаций, каждый из которых, кроме потенциальных преимуществ и новых возможностей, скрывает в себе ряд рисков для государства, общества, организаций и граждан. Предложен концептуальный подход к разграничению развития информационного общества на анагенетическую, полуразвитую и развитую стадии, и констатировано, что информационное общество как реальность в современной Украине пока еще существует в полуразвитой форме.

В диссертационной работе рассмотрено развертывание информационной волны цивилизационного развития как взаимодействие трех групп факторов саморазвития социума, ассимиляции внешнего влияния более развитых обществ и характера государственной политики. Общественное развитие и государственное управление трактуется как процесс, обязательно включающий риски. Выделено и проанализировано три основные группы рисков развития информационного общества: социетальные, глобализационные и экологические. Осуществлен анализ трансформации государственного управления от бюрократической к постбюрократической форме реализации государственной власти в процессе движения государства и общества на постиндустриальную стадию цивилизационного развития.

Обосновано, что созданный в современной Украине механизм реализации государственной политики развития информационного общества пока еще далек от полноты, особенно в плане государственного управления рисками развития информационного общества. Предложено государственный риск-менеджмент определять как организованную самостоятельную часть общего процесса государственного управления и создания государства, которая включает выработку, принятие и реализацию мотивирующих, организующих, координирующих и контролирующих влияний на сферу общественных отношений, возникающих в связи с продвижением украинского социума на постиндустриальную стадию цивилизационного развития, на основе применения общих и специальных принципов, методов и средств управления.

Основные положения выводов исследования могут быть использованы для дальнейших научных исследований в теории и истории государственного управления в Украине, обществоведении, для использования в практической деятельности местных органов власти и органов местного самоуправления, в преподавательской работе.

Ключевые слова: государственная политика, механизмы, информационное общество, риск, государственное управление, эффективность.

Kolesnikov B.P. Public risk management mechanisms of the Information Society in Ukraine. - Manuscript.

Thesis for the scientific degree of Doctor of Science in Public Administration, on the specialty 25.00.02 - mechanisms of state government. - Donetsk State University of Management, Ministry of Education and Science, Youth and Sports of Ukraine, Donetsk, 2011.

The thesis is dedicated to the scientific substantiation of the theoretical, methodological and practical foundations of governance mechanisms in the field of information society development in Ukraine.

The main findings of the study can be used for further research in the theory and history of public administration in Ukraine, the social sciences, for use in the practice of local authorities and local self-government, in teaching.

Key words: public policies, mechanisms, information society, risk, governance, efficiency.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. За останні півсторіччя концепт "інформаційне суспільство" перестав бути лише науковим терміном для означення нового етапу цивілізаційного розвитку людства, який у конкуренції з розмаїттям аналогічних понять ("постіндустріальне", "суперіндустріальне", "постекономічне", "посткапіталістичне", "постмодерне", "технотронне" суспільство тощо) став виразно набувати домінуючого положення. Сталося дещо більше. Концепт "інформаційне суспільство" перетворився на ідеологему, політичний ідеал, яким почали активно оперувати в сучасній політичній практиці як на міжнародному рівні, так і на рівнях окремих національних держав. Окрім того, в усних та друкованих деклараціях політиків з'явилися міжнародні та урядові нормативно-правові документи, де концепт "інформаційне суспільство" використовується для окреслення магістрального напряму державотворення та розвитку глобалізаційних процесів.

В України вже біля півтора десятиліття розвиток інформаційного суспільства декларується як пріоритетний напрямок державної політики і запорука досягнення соціального, економічного і політичного благополуччя. У цьому сенсі українське державотворення спрямовується на стандарти, сформовані передовими країнами світу. Більше того, починаючи з грудня 2003 року, мета створення глобального інформаційного суспільства була піднята на міждержавний рівень у результаті проведення I стадії Всесвітнього Самміту з питань Інформаційного Суспільства лідерами 161 держави світу. Відповідно до таких підписаних стратегічних документів, як "Декларація принципів" і "План дій", були визначені напрями подальшого розвитку інформаційного суспільства як на світовому рівні, так і на рівнях національних стратегій розвитку в кожній конкретній країні.

У зв'язку з цим гострої актуальності набуває застосування та подальший розвиток на національному рівні передових концепцій реформування державного управління та місцевого самоврядування відповідно до завдань розбудови інформаційного суспільства в Україні. З огляду на це, питанням інформатизації процесів політичного керівництва, державного управління та місцевого самоврядування вже приділяється чільна увага. Відбувається також й інтенсивне осмислення діяльності української держави у справі розбудови інформаційного суспільства, а також формування та реалізації інформаційної політики.

На глобальному рівні знаковою подією у цьому контексті було прийняття 22 липня 2000 року лідерами країн великої вісімки Окінавської хартії глобального інформаційного суспільства. Після цього було проведено ще кілька важливих міжнародних самітів щодо поширення ідеї інформаційного суспільства в державотворчу практику країн світу. Під впливом цих міжнародних документів аналогічні процеси активізувалися у багатьох країнах світу, в тому числі і на теренах пострадянського простору. Особливо активним прибічником розвитку інформаційного суспільства стала Росія. В Україні ідея розбудови нового типу суспільства була втілена в Законі України "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки", прийнятого Верховною радою України 9 січня 2007 року.

У згаданому вище Законі перед Кабінетом Міністрів України була поставлена проблема розробки механізму реалізації завдань щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки. З тих пір було прийнято низку урядових документів та здійснено певну кількість інших кроків, спрямованих на практичну розбудову українського соціуму нового ґатунку. Однак на сьогодні ми можемо говорити лише про початкову стадію створення механізмів реалізації державної політики розвитку інформаційного суспільства на українському ґрунті, а тому наукове забезпечення цього процесу зберігає свою гостру актуальність.

Перш ніж перетворитися у 90-х роках ХХ століття в ідеал державотворення розвинених країн світу, ідея інформаційного суспільства пройшла майже сорокарічний період концептуалізації в роботах північноамериканських (Д. Белла, Дж. Гелбрейта, П. Друкера, М. Маклюєна, Ф. Мечлапа, Дж. Нейсбітта М. Порат, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями та ін.), західноєвропейських (Р. Арона, Е. Гідденса М. Кастельса, К. Мєя, А Турена, Д .Уебстерата ін.) та японських науковців (Й. Масуди, Ю Хаяші). На сьогодні наукові розвідки науковців у зазначених країнах набули ще інтенсивніших масштабів. На початку ХХІ ст. до них приєдналася і численна армія як українських (В. Даніл'ян, С. Дацюк, Л. Дротянко, П. Біленчук, Л. Вінарик, Н. Васильєва, І. Жиляєв, В. Журавський, В. Ковалевський, А. Колодюк, В.Куриляк, В. Лях, В. Недбай, В. Пазенок, Я. Любимий, О. Проскуріна, К. Райда, О. Рубанець, С. Руденко, М. Родіонов, В. Скалацький, О. Скаленко, О. Пархоменко, О Щедрін, В. Фартушняк, В. Федорченко, Л. Хоменко, І. Чиж) та російських (І. Бестужев-Лада, Ю. Ірхін, В. Іноземцев, С. Кліменко, А. Коротков, Б. Кристальний, І. Курносов, Є. Сєдов, А. Семенова, В. Солодов, А. Чернов, В. Уразметов) вчених, так й суспільствознавців інших держав на теренах СНД (М. Маханько).

У державотворчому аспекті українськими науковцями вже зроблено чимало роботи щодо осягнення феномену інформаційного суспільства як політичного ідеалу та вже певною мірою політичної та правової реальності (О. Дубас, Д. Дюжев, О. Ємельяненко, М. Згуровський, Є. Калашнюк, М. Каращук, З. Кірпічікова, Є. Макаренко, О. Маруховський, Г Нейсвіт, О. Ніколаєв, О. Оверчук, В. Парфенюк, В. Піскорська, А. Сіленко, В. Таран та інш.). Проте, порівняно з політологічним виміром, державно-управлінський аспект взагалі поки що розроблено значно менше (О. Григор, О. Голобуцький, О. Молодцов, Л. Сапельніков, О. Соснін, Н. Чувікіна, О Шевчук), а що стосується питань проектування конкретних механізмів реалізації державної політики розвитку інформаційного суспільства в Україні, то вони до сих пір лишаються на периферії уваги фахівців з державного управління. Аналізуючи ці публікації, слід сказати, що в них розбудова інформаційного суспільства розглядається, в основному, з боку тих можливостей, які Україна отримає, якщо буде рухатися шляхом інформатизації, або втратить, якщо цього робити не буде. Однак майже лишаються поза увагою основні напрями входження українського суспільства в інформаційну хвилю цивілізаційного розвитку та гармонізації взаємодії державних механізмів, які рухають цей процес з іншими детермінантами інформатизації. Особливо це стосується механізмів державного управління ризиками розвитку інформаційного суспільства в Україні. Зазначена ситуація загострюється ще й тим, що ризикологічний аспект державного управління взагалі лишається поки що на периферії уваги українських фахівців з державного управління. Лише поодинокі роботи присвячені державно-управлінським ризикам (О. Долгий, Л. Жукова, О. Лазор, І. Кірнос, Л. Панжар, В. Сороко, І. Шкуратова), що дисонує з широкою представленістю наукових розвідок по проблемі ризику в міждисциплінарному аспекті, які можуть бути екстрапольовані на тло державно-управлінської проблематики.

Загалом же можна зробити висновок, що теоретичне обґрунтування розвитку інформаційного суспільства як ідеалу державотворення поєднується з браком концептуального моделювання механізмів державного управління зазначеним процесом, і особливо в ризикологічному вимірі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконано в межах науково-дослідної роботи Донецького державного університету управління за темою: "Фінансовий механізм державного управління економікою" (державний реєстраційний номер роботи 0104U008798, 2005-2011 рр.). У контексті, зазначеному автором, було розроблено концептуальну модель управління ризиками розвитку інформаційного суспільства і напрямів трансформації системи державного управління в умовах інформатизації українського соціуму та його інтеграції у глобальне інформаційне суспільство.

Мета і завдання дослідження. Метою даної дисертаційної роботи було обрано обґрунтування теоретичних положень механізмів формування та реалізації державної політики щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні і розробку практичних рекомендацій щодо їх удосконалення, що сприятиме підвищенню ефективності державного управління процесом максимізації переваг та мінімізації ризиків переходу українського суспільства на новий щабель цивілізаційного розвитку.

Поставлена мета була конкретизована у низці таких завдань:

обґрунтувати теоретичні положення про механізми формування та реалізації державної політики розвитку інформаційного суспільства в Україні;

виявити та розкрити методологічний потенціал концепту "інформаційне суспільство" як тенденції цивілізаційного розвитку, мети державотворення та мети державного управління;

оцінити ступінь наявності елементів інформаційного суспільства в сучасному українському соціумі та підсумувати основні здобутки і проблеми постіндустріального розвитку України;

висвітлити основні характеристики феномену ризику як атрибуту суспільного розвитку, державотворення та державного управління;

виокремити й проаналізувати основні ризики переходу українського суспільства на постіндустріальну стадію цивілізаційного розвитку та інтеграції до глобального інформаційного суспільства;

осмислити кризові явища в еволюції державних механізмів управління суспільним розвитком у контексті синергетичної парадигми;

здійснити аналіз тенденцій та ризиків трансформаційної системи державного управління в процесі поступального руху українського суспільства на постіндустріальний щабель цивілізаційного розвитку;

дослідити перспективи дебюрократизації та інформатизації органів державної влади та місцевого самоврядування у контексті моделі формування "електронної нервової системи публічного управління";

проаналізувати сформовані в сучасній Україні державні механізми розробки та реалізації політики розвитку інформаційного суспільства і визначити пріоритетні завдання їх подальшого удосконалення;

сформулювати концептуальний підхід до вдосконалення організаційних механізмів розбудови інформаційного суспільства в Україні, де акцентується увага не лише на максимізації переваг, але й мінімізації ризиків інформатизації українського соціуму;

провести аналіз ключових викликів до кадрового потенціалу органів державної влади та місцевого самоврядування, які увиразнюються в умовах розвитку інформаційного суспільства, і запропонувати шляхи розвитку креативності та готовності до ризику у державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

Об'єктом дослідження виступили суспільні відносини, які виникають з орієнтацією українського державотворення на розбудову національного інформаційного суспільства та його інтеграцію у світове.

Предметом дослідження є державні механізми, які забезпечують формування та реалізацію державної політики управління ризиками розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Гіпотеза базується на припущенні, що впровадження запропонованих висновків, рекомендацій і пропозицій, зроблених на основі виявлення й аналізу особливостей, тенденцій і принципів державного управління процесом розвитку інформаційного суспільства в Україні, дасть можливість раціональніше підійти до вдосконалення механізмів державного управління перевагами та ризиками постіндустріального розвитку українського суспільства. При цьому ми виходимо з того, що сприяння держави науково-технічному прогресу є однією з найважливіших передумов появи феномену інформаційного суспільства, що в свою чергу реципрокно змінює і характер самої держави. Усе це зумовлює зміни в розумінні завдань органів державної влади та місцевого самоврядування щодо максимізації позитивних і мінімізації негативних наслідків інформатизації України відповідно до стратегії інтеграції до європейського та світового інформаційного суспільства.

Методи дослідження. Специфіка досліджуваної теми передбачала застосування аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, моделювання тощо. Всебічність аналізу проблеми забезпечувалася завдяки використанню системного та синергетичного підходів. Окрім того, дослідження спиралося на аналіз міжнародних нормативно-правових документів, систематизацію та узагальнення наукової літератури, контент-аналіз друкованих ЗМІ тощо.

Системний підхід дозволив розкрити базові елементи та принципи організації державно-управлінської діяльності на різних рівнях державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Застосування структурно-функціонального підходу дало можливість охарактеризувати основні переваги та недоліки механізму державного управління у сфері розвитку інформаційного суспільства. За синергетичним підходом визначені складові елементи міжгалузевої та міжсекторальної взаємодії і побудована авторська модель оцінювання ефективності діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері управління ризиками інформатизації українського соціуму.

Історико-логічний метод застосовувався для виявлення основних компонентів системи державного управління науково-технічним прогресом на різних етапах історичного розвитку суспільства. Конкретно-пошукові методи (виявлення, відбір, теоретичний аналіз, синтез, актуалізація, класифікація) використовувалися для узагальнення документальних, друкованих та електронних джерел інформації з питань управління розвитком інформаційного суспільства в Україні.

За соціологічним методом (анкетування, цільове експертне оцінювання) було створено емпіричну базу дослідження. Для забезпечення достовірності одержаних результатів використовувалися методи наукової ідентифікації й порівняльного аналізу документальних, наукових та інших літературних джерел.

Для формування креативності та ризикологічної компетентності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування використовувалися активні групові методи навчання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці цілісної концепції державного управління процесом розвитку національного інформаційного суспільства в Україні та його органічної інтеграції в глобальне інформаційне суспільство з максимізацією переваг та мінімізацією ризиків, які тягне за собою розгортання постіндустріальної хвилі цивілізаційного розвитку для населення країни і долі українського державотворення.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в такому:

уперше:

обґрунтовано теоретичні положення про систему нормативно-правових, організаційних та інформаційно-аналітичних механізмів формування і реалізації державної політики України у сфері розвитку інформаційного суспільства, які полягають в удосконаленні нормативно-правового поля функціонування та розвитку інформаційного суспільства розбудови організаційних механізмів інформатизації українського соціуму та інформаційно-аналітичного забезпечення прийняття державно-управлінських рішень в сфері розвитку інформаційного суспільства, що сприятиме актуалізації переваг та мінімізації ризиків на основі визначення та узгодження стратегічної мети і завдань, сукупності суб'єктів, об'єктів, принципів, методів та засобів державного управління;

розроблено концепцію ідентифікації потенційних можливостей та ризиків реалізації ідеї розбудови інформаційного суспільства в Україні, оцінювання досягнутого рівня розвитку інформаційного суспільства на теренах України, запропоновано критерії ефективності державно-управлінської діяльності з питань постіндустріального державотворення, застосування якої забезпечує активізацію діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування через механізми загального і спеціального впливу держави на сферу суспільних відносин, що виникають з просування українського соціуму на інформаційну стадію цивілізаційного розвитку;

удосконалено:

визначення понять "соцієтальні ризики", "глобалізаційні ризики інформатизації соціуму", "екологічні ризики інформаційного суспільства", "державно-управлінські ризики розвитку інформаційного суспільства", "державне управління у сфері розвитку інформаційного суспільства", "політико-адміністративний ризик-менеджмент", що дало змогу застосовувати їх у теоретико-прикладній діяльності з питань забезпечення процесів державного управління ризиками розвитку інформаційного суспільства в Україні;

наукові підходи до визначення функцій державного управління, спрямованих на розробку ризикологічної експертизи варіантів державної політики інформатизації України. Це дозволило внести доповнення до діючого механізму державного управління стосовно методів та засобів з координації, інформування та експертно-аналітичного супроводу державно-управлінської діяльності з питань постіндустріального українського державотворення;

технологію дослідження основних механізмів, які формують державну політику мінімізації ризиків в умовах розгортання інформаційної хвилі цивілізаційного розвитку, що дозволило сформулювати характерні ознаки трьох моделей ставлення суб'єктів державної влади до ризиків управління державотворенням і суспільним розвитком: авантюристичної (ризикоігноруючої), ризикологічновиваженої, перестраховувальної (ризикоуникаючої) - та запропоновано шляхи корекції управлінської ментальності, розвитку креативності та ризикологічної компетентності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

підходи до організаційного забезпечення застосування механізму державного управління у сфері управління ризиками розвитку інформаційного суспільства в Україні на основі сформульованих пропозицій щодо вдосконалення визначення цілей, завдань і функцій суб'єктів державної політики інформатизації українського соціуму на всіх рівнях управління;

класифікацію принципів державного управління у сфері розвитку інформаційного суспільства, яка дозволяє визначати основи діяльності державних інституцій із загальним і спеціальним статусом щодо інформатизації українського соціуму;

напрями дослідження особливостей управління такими різновидами ризиків, як соцієтальні, глобалізаційні, екологічні та державно-управлінські, що забезпечило визначення основних складових елементів ефективної політики щодо їх мінімізації;

дістали подальшого розвитку:

систематизація й узагальнення досвіду країн світу з питань розвитку інформаційного суспільства, що підтверджує необхідність удосконалення чинної в Україні законодавчої та нормативно-правової бази; сприяння створенню незалежних центрів моніторингу й оцінювання ризиків інформатизації соціуму; визнання розбудови інформаційного суспільства національним пріоритетом українського державотворення; упровадження програм формування системи підготовки громадян, державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування до взаємодії в умовах інформаційного суспільства;

концептуальні підходи до розробки національних програм у сфері розвитку інформаційного суспільства, які дозволяють удосконалити діючий механізм державного управління інформатизації та забезпечити досягнення стратегічної мети українського державотворення.

Практичне значення одержаних результатів. У практичному плані результати наукового дослідження, які репрезентовані в даній дисертації, можуть стати основою для поглиблення курсів лекцій в системі підготовки магістрів та аспірантів в галузі державного управління, а також модернізації змісту навчальних модулів в системі підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, які є, по суті, одними з найважливіших суб'єктів державного управління розвитком інформаційного суспільства в Україні. Сформульовані пропозиції можуть бути також корисними і політичним діячам та їх аналітикам при розробці, вдосконаленні та ухваленні нормативно-правових документів державної політики розбудови інформаційного суспільства в Україні.

Результати дослідження були використані під час навчання персоналу Севастопольської міської та районних в місті державних адміністрацій (довідка про впровадження № 3229/37/2-11 від 05.05.2011 р.), Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області (довідка про впровадження № 638/01 від 01.04.2010 р.). Результати роботи також використовуються в навчальному процесі та у розробці програми соціально-економічного розвитку Димітрівської міської ради Донецької області (акт про впровадження № 01/02-15я-0711 від 06.07.2010 р.), розробці програми соціально-економічного розвитку Святогірської міської ради Донецької області (довідка про впровадження № 1868-02-31 від 11.10.2010 р.), навчанні працівників Пологівської районної, міської та сільських рад Пологівського району Запорізької області (довідка про впровадження № 02-17/27 від 10.02.2011 р.), працівників органів місцевого самоврядування Жовтневої районної ради у м. Дніпропетровськ (довідка про впровадження № 5.58-12 від 17.02.2011 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні ідеї, а також розробки, висновки, пропозиції та рекомендації стосовно роботи, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, мету й завдання, методологічні підходи до їх вирішення, теоретичну цінність роботи та практичне значення одержаних результатів, отримані здобувачем особисто.

Ідеї й розробки дослідників, у співавторстві з якими було підготовлено окремі публікації, у дисертації не використовувались. Конкретний особистий внесок автора у спільні наукові праці наведений у списку опублікованих робіт за темою дисертації.

У дисертаційному дослідженні не використовувались матеріали кандидатської дисертації автора.

Апробація результатів дисертації. Результати наукового дослідження оприлюднені автором на 11 міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, конгресах, зокрема, таких, як: ІV регіональна науково-практична конференція "Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України" (Дніпропетровськ, 2007); XV наукова конференція, присвячена 15-річчю ДонДУУ та 75-річчю Донецької області (Донецьк, 2007); V регіональна науково-практична конференція "Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України" (Дніпропетровськ, 2008); Всеукраїнська науково-практична конференція "Психологічні проблеми адаптації особистості до змінюваних умов життєдіяльності" (Дніпропетровськ, 2008); VІ регіональна науково-практична конференція "Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України" (Дніпропетровськ, 2009); VІІ регіональна науково-практична конференція "Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України" (Дніпропетровськ, 2010); VІІІ регіональна науково-практична конференція "Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України" (Дніпропетровськ, 2011); науково-практична конференція професорсько-викладацького складу ДонДУУ за підсумками НДР у 2010 році (Донецьк, 2011).

Публікації. За результатами дослідження за темою дисертації опубліковано 44 наукових праці, з них 29 - у наукових фахових виданнях (у тому числі в наукових журналах - 11, в збірниках наукових праць - 18) загальним обсягом 46,37 д.а., з них 1 одноосібна монографія, 3 монографії в співавторстві, 11 тез доповідей у збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг публікацій, що належать особисто автору, становить 45,35 друкованих аркушів.

Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 420 сторінок, у тому числі основний текст - 360 сторінок. Список використаних джерел складається із 476 найменувань.

Основний зміст дисертаційної роботи

У першому розділі - "Розвиток інформаційного суспільства як мета державотворення в Україні" - розглянуто ідею інформаційного суспільства в системі світоглядних координат державної політики, висвітлено критерії ефективності реалізації такої мети та проаналізовано реалії, плани і прогнози розвитку світового та українського національного інформаційного суспільства.

Аргументовано, що міждисциплінарний характер проблеми державного управління розвитком інформаційного суспільства вимагає залучення у контекст державно-управлінського синтезу досягнень у таких наукових галузях, як філософія, соціологія, економіка, політологія, культурологія, психологія, юридичні науки тощо. Державно-управлінська ж специфіка аналізу виявляється в особливому фокусі теоретичного осмислення сутності феномену інформаційного суспільства як мети сучасного українського державотворення і практичного підходу до розробки основних напрямів управлінського впливу, спрямованого на актуалізацію переваг і мінімізацію ризиків інформатизації українського соціуму. Зокрема, це пов'язано зі специфікою предмету науки державного управління, який окреслює закономірності функціонування системи державного управління і певною мірою - суспільних процесів як об'єктів державно-управлінського впливу.

Дослідження сутності поняття "інформаційне суспільство" крізь призму державно-управлінського підходу дало можливість встановити, що зазначений термін має багатофункціональне значення, що й визначає його структурну композицію, видову належність, об'єктоспрямованість управлінської діяльності.

У розділі висвітлено науковий внесок вітчизняних учених та зарубіжних науковців у дослідження сутності поняття "інформаційне суспільство" та співставлено цей термін з синонімічними та близькими до нього концептами "постіндустріальне суспільство", "нове індустріальне суспільство", "суспільство знань", тощо. Проте зазначено, що у вітчизняній системі державного управління розвитком інформаційного суспільства не склалося усталеного тлумачення багатьох суспільних явищ. Зокрема, до сьогодні так і не розроблено загальноприйнятого визначення поняття "державна політика у сфері розвитку інформаційного суспільства". Тому автор пропонує визначати державну політику у сфері розвитку інформаційного суспільства як систему цільових загальнонаціональних, регіональних і місцевих програм та заходів, які планомірно здійснюються державними інституціями та представниками громадськості і спрямовані на досягнення спільної суспільної мети щодо актуалізації переваг і мінімізації ризиків невідворотного входження України у постіндустріальну стадію цивілізаційного розвитку. Разом з тим автор визначає державне управління розвитком інформаційного суспільства, з одного боку, як самостійну частину загального процесу державного управління, що включає цілеспрямоване вироблення, прийняття та реалізацію мотивованих, організуючих, координуючих і контролюючих впливів на сферу суспільних відносин, які виникають у зв'язку з інформатизацією, а з іншого - як переформатування всієї політико-адміністративної системи держави, як генерального напряму всього процесу сучасного українського державотворення.

Доведено, що пріоритетні стратегічні цілі державного управління у сфері розвитку інформаційного суспільства розгортаються в подвійному прояві системно пов'язаних між собою мегафункцій: максимізації переваг і можливостей та мінімізації ризиків суспільних й політико-адміністративних ризиків.

До переваг, які тягне за собою розвиток інформаційного суспільства, слід віднести:

різке підвищення ефективності праці за рахунок комп'ютеризації трудових процесів;

зростання спектру можливостей щодо комунікації в суспільстві як між громадянами, так і громадян з державою;

сприятливі можливості для реалізації духовних потреб людини й суспільства;

більш глибоку гуманізацію та демократизацію суспільних відносин;

появу електронного врядування;

поліпшення умов інформування громадян;

зменшення вимог до здоров'я працівників і створення можливості для більш широкого залучення до праці людей з особливими потребами та продовження тривалості трудової діяльності;

покращення умов роботи для працівників розумової праці.

Ризики, пов'язані з розвитком інформаційного суспільства, полягають у таких явищах, як:

ефекти футурошоків (адаптаційних зривів) внаслідок прискореного настання майбутніх соціальних змін та підвищення рівня їх невизначеності;

"великі розриви" в соціальних нормах і цінностях;

інформаційне перевантаження;

виникнення такого нового типу нерівності, як "цифрова нерівність", в структурі суспільства;

"цифрова колонізація" малорозвинених інформаційних суспільств;

посилення можливості маніпуляції суспільною свідомістю в планетарному, національному та місцевому масштабах з боку держав та корпорацій;

кіберзлочинність;

екологічні ризики.

Отже, зроблено висновок, що особливості національної системи державного управління у сфері розвитку інформаційного суспільства визначаються її цільовою спрямованістю, а також особливостями міжнародного, правового, економічного, соціального, адміністративного, політичного, інформаційного та морально-етичного простору, в якому вона існує.

Доведено, що питання теоретичного обґрунтування, розроблення нових та вдосконалення існуючих наукових підходів і методів управління ризиками розвитку інформаційного суспільства в Україні є надзвичайно актуальною науковою проблемою та потребують більш детального розгляду, оскільки ідея інформаційного суспільства стала на сьогодні фактично центральним концептом в системі світоглядних координат державного управління не лише провідних країн світу, але й фактично всіх держав планети. Глобальне розгортання інформаційної хвилі цивілізаційного розвитку не лишає іншої альтернативи практично для всіх або майже всіх суспільств землі. Як свого часу аграрна хвиля цивілізаційного розвитку стерла з обличчя землі переважну більшість первісних суспільств, а пізніше індустріальна хвиля виштовхнула більшість аграрних суспільств на щабель індустріаналізму, так і інформаційна революція ставить на порядок денний розвитку національних держав індустріального типу проблему збереження та підвищення свого статусу в системі кооперації та конкуренції суспільств у контексті єдиного соціального організму людства, який стає все більш цілісним. Зволікання держави або її відмова від розбудови національного інформаційного суспільства є гарантією невідворотного зсування країни на периферію ноосферогенезу все далі від мейнстріму планетарного розвитку людства.

Показано, що Україна, попри всі утруднення суспільного розвитку останніх десятиліть, є не просто в минулому досить потужною індустріальною державою, але й територією, на якій знаходиться один із світових центрів виникнення та розвитку інформатизації як передумови та обов'язкового елементу розвитку інформаційного суспільства. Однак на сьогодні створений в Україні механізм реалізації державної політики розвитку інформаційного суспільства поки що далекий від повноти і потребує подальшої розбудови. Ціла низка важливих елементів у ньому поки що відсутня. Потрібно розробляти цей механізм у напрямку, який забезпечить здатність державного апарату розглядати процеси формування інформаційного суспільства комплексно, а також сформувати політичну волю в країні для реалізації Національної програми розвитку інформаційного суспільства України.

Інформаційне суспільство як суспільство з домінуванням зайнятості населення у сфері виробництва, накопичення, передачі та розповсюдження інформації, знань та різного роду інформаційних продуктів і послуг виникає як логічний етап поступального розвитку науки та техніки, коли вслід за механізацією фізичних аспектів трудової діяльності і заміною м'язової праці людей та тяглових тварин машинною починається інтенсивна її автоматизація та комп'ютеризація, що торкається спочатку найбільш простих, а потім все більш і більш складних інтелектуальних функцій людини, пов'язаних з управлінням машинами, лишаючи для працівників виконання все більше складних, творчих та знаннємістких розумових операцій. Така перебудова структури людської праці кардинальним чином впливає на особистість, суспільство та державу. При цьому сприяння держав індустріальних суспільств науково-технічному прогресу є однією з найважливіших передумов появи феноменів глобального інформаційного суспільства та національних інформаційних суспільств, що в свою чергу реципрокно змінює і характер самої держави. Проте сам по собі науково-технічний прогрес, який продукує появу інформаційно-комунікаційних технологій, не задає однозначним чином характеру суспільних відносин в інформаційному суспільстві і не визначає однолінійно наслідків опосередкування соціальних взаємин інформаційно-комунікаційними технологіями. Такий спектр наслідків представляє широке віяло нових переваг та ризиків, у контексті яких місія держав полягає в їх ідентифікації та управлінні перевагами і ризиками розвитку інформаційного суспільства.

Державне управління розвитком інформаційного суспільства полягає, по-перше, в ідентифікації потенційних переваг інформатизації та подальшої індустріалізації (точніше, надіндустріалізації) суспільного життя. По-друге, у прогнозуванні ризиків, які тягне за собою збільшення науково-технічної оснащеності людини й суспільства і опосередкування людської праці та соціальних взаємин інформаційно-комунікаційними технологіями. По-третє, у розробці найбільш оптимальної стратегії мінімізації ризиків та максимізації переваг розвитку інформаційного суспільства. По-четверте, у трансформації зазначеної стратегії в міжнародні угоди, державні програми, нормативно-правові акти та організаційно-розпорядчі державно-управлінські рішення. По-п'яте, у контролі та оцінці виконання державно-управлінських рішень, спрямованих на розбудову інформаційного суспільства.

Показано, що первинною передумовою ефективного постіндустріального державотворення є політична воля державного апарату країни до розбудови інформаційного суспільства, що ґрунтується насамперед на сформованості у політичних діячів, державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування нового типу світогляду, який є адекватним новому щаблю цивілізаційного розвитку. Однією з головних обставин, яка утруднює розбудову національного інформаційного суспільства, є відставання ментальності політико-адміністративної еліти від вимог часу. Відповідно до проходження суспільством трьох хвиль цивілізаційного розвитку у світоглядній площині можна розрізняти три основні світоглядні парадигми державної політики - аграрну, індустріальну (технократичну) та постіндустріальну. Такі різновиди державно-управлінського світогляду відрізняються залежно від реального статусу завдань розвитку аграрного, індустріального та інформаційного сектору серед пріоритетів державотворення. В структурі сучасної політико-адміністративної ментальності за інерцією переважають елементи старої технократичної парадигми, а елементи дійсно постіндустріального світогляду ще недостатньо сформовані.

Конструктивність світоглядних засад щодо завдань розвитку інформаційного суспільства в Україні визначається системою ключових, гранично загальних ідей, якими свідомо або підсвідомо керуються владні суб'єкти у процесі прийняття державно-управлінських рішень. Рух до ефективного державного світогляду полягає в заміні настанов на матеріальні цінності - на постматеріальні (духовні, інформаційні), антропоцентризму - на екоцентризм, ідеї зростання - на ідею сталого розвитку та коеволюції людини, природи й суспільства, формуванні багатовимірного та далекоглядного розуміння ефективності та формуванні технологій державно-управлінського ризик-менеджменту. При цьому особливої ваги набуває свідоме ставлення політико-адміністративної еліти до ризиків, які тягне за собою стимуляція процесів суспільного розвитку. Роблячи ставку на науково-технічний прогрес, представники державної влади обов'язково повинні враховувати, що, окрім розв'язання суспільних проблем, розвиток науки та технологій спричиняє й появу нових утруднень і, навіть, кризових явищ, і цю обставину потрібно враховувати ще на стадії стимуляції нового кроку науково-технічного розвою, потрібно виходити на новий рівень техніко-прогностичного балансу. Окрім того, зростання потужності інструментів влади потребує й досягнення нового рівня техніко-етичного балансу, відповідності нового, більш високого рівня можливостей більш високому рівню відповідальності владних еліт, формування у неї нового світогляду, який відповідає не тільки новим реаліям, але й перспективам цивілізаційного розвитку. Тому для підтримки діяльності інститутів влади у сфері формування інформаційного суспільства потрібно створити загальнодержавний інформаційно-аналітичний центр прогнозування майбутнього, який здійснював би прогностичну підтримку органів державної влади й місцевого самоврядування. Ці центри можуть також займатися й моніторингом процесу розвитку інформаційного суспільства в Україні.

У другому розділі - "Ризик як атрибут розвитку суспільства та державотворення у постіндустріальну епоху" - проаналізовано поняття ризику, особливості ризиків реалізації державної політики в епоху інформатизації та глобалізації, охарактеризовано соцієтальні ризики розвитку інформаційного суспільства, з'ясована роль держави в мінімізації глобалізаційних ризиків інтеграції України до світового інформаційного суспільства, висвітлено загострення екологічних ризиків у постіндустріальну епоху та становлення ноосферно ефективної системи державного управління.

Показано, що феномен ризику, з одного боку, є одвічним атрибутом людського життя та діяльності, а з іншого - широта спектру проявів, їх різноманіття та масштаб пов'язані із соціально-історичним розвитком суспільства і є своєрідним показником його інтенсивності та складності. На початкових етапах людської історії людина й суспільство особливо вразливими були до природогенних ризиків, мінімізація яких досягалася за допомогою нарощування науково-технічної оснащеності людини та ускладнення організації людських суспільств, що згодом породило появу вже техногенних та соціогенних ризиків, які яскраво увиразнилися з появою індустріальних суспільств. Обґрунтовано, що в інформаційному суспільстві посилюються техногенні, екологічні та соцієтальні ризики, які є характерними для індустріальної стадії цивілізаційного розвитку; до них ще додається стрімкий розвиток інфогенних ризиків. Показано продуктивність використання у контексті державного управління концепції У. Бека, який інформаційне суспільство фактично називає "другим модерном", а також "суспільством ризику", вважаючи, що вічно притаманний суспільному життю феномен ризику на цій стадії цивілізаційного розвитку набуває принципово нових рис. Перша - це поява ризику знищення всього людства в цілому, тоді як загроза загибелі торкалася лише окремих осіб, спільнот та суспільств. Друга нова риса ризику - його зумовленість не низьким, а надмірно високим розвитком науки, техніки та технологій, виникнення нових форм ризиків як побічного результату науково-технічного прогресу у вигляді техногенних катастроф та екологічних загроз забруднення довкілля, повітря, води та продуктів харчування тощо. Третя - це набуття розповсюдженості страхів, породжених ризиками тотального характеру незалежно від економічної стратифікації суспільства, та їх актуальність як для найбідніших, так і для найбагатших громадян. Четверта - глобалізація ризиків, їх транскордонність.

Відзначено, що конструкт ризику є комплексним і полінауковим, загальнотеоретичні засади якого розвивались в соціології, економіці, прикладній математиці, психології прийняття рішення, когнітивній психології, девіантології. Однак вкрай мало існує досліджень ризику в державному управлінні та державотворенні. Зазначено, що зміст поняття "ризик" у науковій літературі поступово розширюється, уточнюється та конкретизується стосовно двох рівнів. На рівні окремого індивіда він розглядається як суб'єктивна невизначеність, потенційна небезпека, вибір з альтернатив способу та напряму дії; суб'єктивний прогноз розвитку ситуації містить варіативні шляхи її розгортання, в тому числі потенційно небезпечні; оцінка ситуації як ризикованої або неризикованої обумовлена особливостями її сприйняття та ставленням суб'єкта до оточення, до справи та до себе; обставини прийняття рішень відзначаються інформаційною неповнотою, малоструктурованістю. На соціальних групах організацій та суспільства він тлумачиться як інтенсифікація соціальної та комунікативно-інформаційної активності в суспільстві, що створює умови для підвищення ризикогенності соціального середовища, настання несприятливих подій або появи шкідливих прямих, побічних чи віддалених наслідків.

В результаті теоретико-методологічного аналізу літератури встановлено, що проблема ризику розглядається в основному за трьома напрямами. Перший - спрямований на вивчення зовнішніх чинників ризику, зовнішніх детермінант, в якості яких виступають ситуації, що несуть в собі загрозу ризику. В межах другого напряму ризик визначається як суб'єктивна категорія, яка характеризує психологічне відношення суб'єкту до своїх дій, вчинків, діяльності з урахуванням можливих альтернатив. Третій напрям умовно можна назвати інтегративним. Він спрямований на вивчення ризику як специфічної діяльності в умовах невизначеності і ситуації вибору. В даному контексті ризик представляє собою діалектичну єдність суб'єктивного та об'єктивного.

Конструкт ризику в контексті державно-управлінської свідомості є корисний тим, що, прагнучи реалізувати позитивний потенціал, закладений в ідеальній моделі інформаційного суспільства, органи державної влади та місцевого самоврядування не повинні забувати про, так би мовити, дотримання правил "техніки безпеки" постіндустріального державотворення. Адже у нових умовах правила, які були характерні для стабільного стану суспільства, перестають діяти з колишньою результативністю. Більше того, старі державно-управлінські практики, навпаки, часто викликають ефект бумерангу, спричиняючи результати, протилежні найщирішим сподіванням.

Показано, що в процесі розвитку інформаційного суспільства, яке тісно взаємопов'язано з процесами глобалізації, змінюється характер вироблення й реалізації державної політики в аспекті втілення інтересів. В ідеалах індустріальної епохи такими інтересами повинні виступати національні інтереси, пріоритетність яких політичні діячі та державні службовці повинні відстоювати як на зовнішньополітичній арені, так і у сфері внутрішньої політики. інформаційний суспільство самоврядування соціум