Правові та організаційні засади фінансового моніторингу у сфері страхової діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

12.00.07 ? Адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Правові та організаційні засади фінансового моніторингу у сфері страхової діяльності в Україні

Кіріка Діана Володимирівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор

Користін Олександр Євгенійович,

Національна академія внутрішніх справ, вчений секретар Вченої ради

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

заслужений юрист України

Берлач Анатолій Іванович

Одеський державний університет внутрішніх справ,

професор кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності ОВС

кандидат юридичних наук, доцент

Кузьменко Олена Анатоліївна

Національна академія внутрішніх справ,

доцент кафедри економіко-правових дисциплін

Захист відбудеться «18» травня 2011 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розісланий «11» квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.В. Савченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах функціонування ринкової економіки, основою якої є господарська (підприємницька) діяльність із використанням різних форм власності, та механізму державного регулювання відносин у сфері економіки потреба суб'єктів господарської діяльності в захисті своїх майнових прав й охоронюваних законом інтересів від різноманітних ризиків зростає. Це підтверджують 97 % респондентів, що взяли участь в анкетуванні. Зацікавленість до створення адекватного розвиненим економічним відносинам ринку страхових послуг проявляють не лише суб'єкти господарювання, а й держава, яка заінтересована у страховому захисті майна. Ці питання вирішуються шляхом упровадження в Україні перевірених світовою практикою форм і видів страхування.

Сучасний стан розвитку страхового ринку характеризується складністю та суперечливістю, що пояснюється, на думку фахівців, недосконалістю галузевого законодавства (64 %), низькою платоспроможністю вітчизняних страхувальників (51 %), проявами галузевого монополізму (37 %), недостатнім рівнем кваліфікації кадрів у страхових компаніях (43 %), великою кількістю видів обов'язкового страхування (28 %), зловживаннями у сфері страхових відносин як з боку страховиків, так і страхувальників (64 %), що свідчать про необхідність удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання у вказаній сфері.

Здійснення адміністративно-правового регулювання страхової діяльності спричинено також певними соціально-економічними потребами суспільства для мінімізації рівня ризику страховиків і страхувальників. Більше того, беручи до уваги комерційний інтерес страховиків над інтересами страхувальників, необхідність такого регулювання зумовлюється бажанням держави гарантувати соціальний спокій суспільству, зокрема в умовах світової фінансової кризи. Це є одним із важливих чинників у розв'язанні низки соціальних й економіко-правових проблем співвітчизників, що й обумовило вибір теми дисертації.

Фундаментальною основою дослідження стали праці таких вчених-адміністративістів: В. Б. Авер'янова, А. І. Берлача, І. Л. Бородіна, Ю. П. Битяка, В. М. Гаращука, І. П. Голосніченка, Є. В. Додіна, В. В. Коваленка, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, В. В. Конопльова, О. В. Кузьменко, К. Б. Левченко, Д. М. Лук'янця, В. І. Олефіра, О. І. Остапенка, В. П. Пєткова, Д. В. Приймаченка, Т. О. Проценка, О. П. Рябченко, В. О. Шамрая, М. Ю. Яковчука, Х. П. Ярмакі та ін. Окремі питання щодо адміністративно-правового регулювання страхової діяльності відображено в працях науковців у галузі страхового права, зокрема, Н. В. Безсмертної, Т. В. Блащук, К. П. Василенко, О. В. Гриня, І. О. Дзери, Ю. О. Заїки, С. А. Пилипенко, В. М. Співака, Н. С. Хатнюка, В. П. Янишена. Економічні питання страхових правовідносин досліджували вчені В. Д. Базилевич, Д. А. Навроцький, А. Л. Самойловський, Ю. В. Євченко та ін.

Поряд з тим безпосередній предмет дисертації є малодослідженим, а тому теоретичною базою для розкриття та аналізу проблем фінансового моніторингу стали праці таких українських і російських учених із проблем адміністративно-правового регулювання у сфері запобігання відмиванню коштів, як В. Т. Білоус, Ю. Р. Гавдьо, О. А. Долгий, Л. М. Доля, А. Т. Ковальчук, О. Є. Користін, В. М. Попович, С. В. Сімов'ян, Л. Л. Фітуні.

У більшості сучасних наукових роботах тема адміністративно-правового забезпечення фінансового моніторингу у сфері страхування висвітлюється лише фрагментарно, хоча вона має важливе наукове та практичне значення. Зважаючи на це, вивчення адміністративно-правового регулювання фінансового моніторингу страхової діяльності крізь призму сучасних реалій світової фінансової кризи видається актуальним, необхідним і своєчасним.

Викладене зумовлює наукову актуальність та практичну значимість теми дослідження і вимагає ґрунтовного вивчення досягнень вітчизняної науки у сфері адміністративного, фінансового права, узагальнення організаційно-правового досвіду, аналізу та використання зарубіжних напрацювань і відповідних міжнародно-правових актів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась згідно з Концепцією розвитку запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму на 2005-2010 роки, затвердженою Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 315-р від 03.08.2005 р.; планами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ 2007-2010 рр.; планом науково-дослідної роботи кафедри економічної безпеки Національної академії внутрішніх справ і зареєстрована в Академії правових наук України (реєстр № 453, 2008 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу вітчизняних і зарубіжних наукових джерел, чинного вітчизняного законодавства розкрити особливості адміністративно-правового регулювання фінансового моніторингу страхової діяльності, визначити та узагальнити правові й організаційні засади діяльності державних органів стосовно регуляторного впливу на суб'єктів страхових правовідносин щодо фінансового моніторингу, специфіку форм і методів адміністративно-правового регулювання фінансового моніторингу страхової діяльності, а також сформулювати пропозиції з удосконалення чинного законодавства у вказаній сфері та практики його застосування.

Досягнення поставленої мети потребує виконати такі завдання:

- розкрити сутність страхування як економічної та правової категорії, його основні функції, а також класифікаційні ознаки;

визначити правові й організаційні засади страхової діяльності в Україні;

проаналізувати зміст та особливості адміністративно-правових відносин щодо протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності;

визначити систему суб'єктів фінансового моніторингу страхової діяльності в Україні та проаналізувати їх адміністративно-правовий статус;

розкрити методи діяльності суб'єктів протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності; моніторинг страховий відмивання кошти

визначити пріоритети удосконалення адміністративно-правового забезпечення протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності в Україні.

Об'єкт дослідження - адміністративно-правове регулювання страхової діяльності.

Предмет дослідження - правові та організаційні засади фінансового моніторингу у сфері страхової діяльності в Україні.

Методи дослідження. Обґрунтованість й достовірність наукових результатів забезпечувалися використанням загальнонаукових, спеціальних методів пізнання. Абстрактно-логічний метод застосовувався для виділення основних понять організаційно-правового механізму фінансового моніторингу, їх логічного об'єднання і встановлення закономірностей розвитку організаційно-правового механізму фінансового моніторингу страхової діяльності (розділ 2). Системний метод дозволив з'ясувати внутрішню побудову адміністративно-правового механізму регулювання страхової діяльності загалом та фінансового моніторингу у зазначеній сфері зокрема (розділи 2, 3). Історико-правовий метод (підрозділи 1.2, 3.2) застосовано при аналізі основних тенденцій розвитку нормативно-правового забезпечення регулювання страхової діяльності в Україні. Порівняльно-правовий метод (розділи 1, 2) використано для визначення змісту адміністративно-правових норм міжнародних нормативних актів, спеціального законодавства України та зарубіжних країн, виявлення їх загальних й особливих рис, а також правового забезпечення функціонування спеціальних інститутів державного управління у зазначеній сфері суспільних відносин. Метод структурно-функціонального аналізу (розділи 2, 3) дав змогу визначити основні напрями удосконалення вітчизняного законодавства у сфері протидії відмиванню коштів, його відповідність міжнародно-правовим стандартам та шляхи адаптації до законодавства Європейського Союзу як багатоаспектного і системного процесу.

Емпіричну базу дослідження склали статистичні й аналітичні матеріали Державної служби фінансового моніторингу України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України за період 2004-2010 роки; матеріали перевірок та вжиття заходів адміністративного впливу зазначеними регуляторами фінансових ринків з питань дотримання суб'єктами первинного фінансового моніторингу відповідного чинного законодавства, а також результати анкетування 294 осіб, фахова діяльність яких пов'язана зі страхуванням.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дослідження є першим в Україні комплексним теоретичним аналізом адміністративно-правового механізму запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, у сфері страхової діяльності. У процесі розв'язання цієї проблеми в дисертації

вперше:

визначено поняття адміністративно-правового регулювання протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності;

сформульовано особливості адміністративно-правових відносин щодо протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності;

з'ясовано відмінність адміністративно-правових відносин щодо протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності від інших, що полягає у своєрідності структурних елементів цих правовідносин, тобто у своєрідності їх суб'єктів, об'єкта та змісту;

визначено й обґрунтовано методи адміністративно-правового регулювання страхової діяльності щодо протидії відмиванню коштів, що полягають у сукупності прийомів і способів цілеспрямованого та конкретно визначеного і законодавчо врегульованого впливу суб'єктів управління (органів державної влади й управління або їх посадових осіб) на підпорядковані їм колективи, групи людей або окремих громадян;

удосконалено:

наукове визначення поняття “страхування”, як економіко-правової категорії;

напрями дослідження інституту адміністративно-правового примусу щодо фінансового моніторингу страхової діяльності в Україні;

обґрунтування оптимальної системи та механізму адміністративно-правового регулювання страхової діяльності;

класифікацію функцій страхування як економічно-правової категорії, зокрема виокремлено такі функції, як запобігання (превентивна), відновлення (компенсаційна), збереження, контроль та інвестиційна;

дістало подальшого розвитку:

дослідження адміністративно-правового статусу суб'єктів фінансового моніторингу страхової діяльності;

базові методологічні підходи та поняття для подальшого наукового аналізу щодо характеристики адміністративно-правових відносин у сфері протидії відмиванню коштів в Україні;

підходи стосовно визначення функцій і принципів як головних елементів механізму адміністративно-правового регулювання страхової діяльності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони мають методологічне значення для нормотворчої діяльності у сфері запобігання відмиванню коштів, а також створюють основу для адміністративно-правового регулювання фінансового моніторингу у страховій діяльності.

Окремі положення дисертаційної праці використано та впроваджено:

при дослідженні науково-дослідних тем “Кримінологічна безпека людини, суспільства, держави як складова національної безпеки України” науковцями Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю РНБО України (акт впровадження № 401 від 08.12.2010 р.);

у навчальному процесі Навчально-наукового інституту підготовки кадрів кримінальної міліції НАВС при підготовці лекційних й інших навчально-методичних матеріалів, а також при викладанні нормативних та спеціальних курсів для курсантів і слухачів, а саме: “Економічна безпека” й “Оперативно-розшукова діяльність” (акт впровадження № 1/126 від 13.09.2010 р.);

у навчальному процесі Подільського державного аграрно-технічного університету при підготовці лекційних матеріалів з нормативних дисциплін спеціальності 6.050104 “Фінанси і кредит”, а саме “Страхові послуги” та “Ринок фінансових послуг” (акт впровадження від 07.05.2010 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднені та обговорені на наукових конференціях, круглих столах, семінарах, зокрема, на міжвідомчій науково-практичній конференції “Протидія корупції в Україні: взаємодія держави та інститутів громадянського суспільства” (м. Київ, 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (м. Тернопіль, 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Наукові дослідження - теорія та експеримент 2009” (м. Полтава, 2009 р.), Науково-практичних семінарах “Протидія відмиванню коштів в Україні” (м. Київ, 2009 р.) та “Правове забезпечення протидії та типології відмивання коштів в Україні” (м. Київ, 2009 р.); П'ятій міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток наукових досліджень 2009” (м. Полтава, 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Перспективні наукові досягнення - 2010” (м. Миколаїв, 2010 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в 11 наукових публікаціях, з яких 4 опубліковано у наукових фахових виданнях та 7 тезах у збірниках наукових праць за матеріалами конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, 4 додатків та списку використаних джерел (233 найменування). Повний обсяг дисертації становить 220 сторінки, з яких загальний обсяг тексту - 189 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, охарактеризовано ступінь наукової розробки проблематики, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методологію дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію та публікації автора за темою дослідження.

Розділ 1 “Правові та організаційні засади страхової діяльності в Україні” складається з двох підрозділів, розкриває сутність страхування та страхової діяльності, містить дослідження адміністративно-правового регулювання страхової діяльності в Україні.

У підрозділі 1.1. “Сутність страхування та види страхової діяльності в Україні” досліджується страхування як правова категорія та страхова діяльність, розкриваються види останньої.

З огляду на те, що страхування за своєю природою є категорією економічною, сутність його, перш за все, необхідно розкривати шляхом економічного аналізу. Тобто це система економічних відносин, що містить сукупність форм і методів формування цільових фондів грошових коштів та їх використання на відшкодування шкоди в разі різноманітних непередбачених несприятливих явищах, а також для надання допомоги громадянам у випадку настання певних подій у їх житті.

Зазначено, що при визначенні страхування як правової категорії, неодмінним атрибутом є те, що в цій якості воно не може бути тотожним страхуванню як економічної категорії. Юристи визначають страхування насамперед у розрізі юридичних прав і обов'язків учасників даних відносин, тобто як страхові правовідносини. З'ясовуючи розбіжності страхування як правової та економічної категорії наголошено, що розглядати правову форму не можна відірвано від економічного змісту, який у ньому (страхуванні) міститься.

При визначенні сутності страхування особлива увага зосереджується на характеристиці його функцій, що проявляються безпосередньо в системі страхових правовідносин. Аналізуючи позицію вчених та досліджуючи практику страхової справи, автором виділено функції страхування, які розкривають зміст страхування як економіко-правової категорії: запобігання - страхові ресурси можуть бути використані для заходів, що спрямовані на запобігання можливим втратам страхувальників; відновлення - часткове або повне (залежно від умов договору) погашення втрат страхувальників; збереження - використання страхових платежів як засобу нагромадження; контроль - страхові платежі акумулюються у страхові фонди на суворо визначені цілі, повинні використовуватися лише в конкретних випадках і визначеним колом суб'єктів, що беруть участь у формуванні страхових резервів; інвестиційна - розміщення страховиками тимчасово вільних грошових коштів страхових фондів у цінні папери, депозити банків.

Подальший аналіз сутності страхування здійснювався через характеристику видів страхування. На думку дисертанта, такий підхід дає змогу додатково розкрити правові підстави та умови юридизації страхових відносин.

Констатовано, що страхування як невід'ємний елемент ринкових відносин має свої як часові та просторові, так і юридично визначені межі й певні правила реалізації, законодавчо реалізовується в українському суспільстві. Поряд з цим означена сфера суспільних відносин, незважаючи на свою специфіку, а певною мірою і визначаючись нею, несе нові ризики для суспільства, що у свою чергу потребує особливого державного регулювання.

У підрозділі 1.2. “Адміністративно-правове регулювання страхової діяльності в Україні” автором проаналізовано складну систему взаємопов'язаних елементів адміністративно-правового регулювання страхової діяльності - таких, як мета, функції, принципи регулювання, суб'єкти та об'єкт регулювання, а також управлінський вплив.

Адміністративно-правове регулювання страхової діяльності як елемент взаємовідносин уряду з економічними агентами може визначатися послабленням і посиленням державного впливу, причому більшою мірою на мікрорівні (страхові компанії). Тобто мова йде про необхідність поєднання регулювання і дерегулювання страхової діяльності, що сприятиме зменшенню тиску держави на страхову компанію, формуванню психології власника. Оптимальна побудова системи адміністративно-правового регулювання страхової діяльності на національному рівні передбачає досягнення збалансованості інтересів суб'єктів страхових відносин і регулюючих їх органів - захисту страхувальників, забезпечення інтересів страховиків і отримання певної макроекономічної вигоди.

Зазначено, що труднощі сучасної системи адміністративно-правового регулювання страхової діяльності багато в чому обумовлено тими ж самими обставинами, які, на жаль, не враховувалися і в минулому. До них належать недосконалість законодавства та його системна неузгодженість, невиконання органами виконавчої влади парламентських і президентських актів, а почасти - і власних.

Потреба дослідження регулюючого впливу на страхову діяльність пояснюється як новими викликами природного чи техногенного характеру, так і новими елементами страхових відносин. Страхова діяльність вимагає присутності державних органів, а відтак, вивчення регулюючого впливу на неї, що потребує використання наукових здобутків вітчизняних вчених у сфері приватного та публічного права.

Зазначене дало можливість визначити, що адміністративно-правове регулювання страхової діяльності є складною системою взаємопов'язаних елементів, до яких належать суб'єкти й об'єкт адміністративно-правового регулювання, а також управлінський вплив.

Як елемент аналізу в системі адміністративно-правового регулювання дисертант виокремлює мету регулювання, яка становить окрему характеристику, адже розкриває його зміст. Мета регулювання страхової діяльності полягає у забезпеченні стабільності, збалансованості та ефективності функціонування страхового ринку.

Зазначено, що подальший аналіз адміністративно-правового регулювання передбачає дослідження його функцій як додаткового базису для визначення сутності, мети та завдань такого регулювання. Саме після розкриття усіх зазначених елементів адміністративного регулювання доцільно розглядати його зміст.

Окрім функцій, важливим елементом характеристики адміністративно-правового регулювання страхової діяльності є також принципи, які мають бути безумовними для виконання та ґрунтуватися на теоретичних висновках і передовому практичному досвіді.

Отже, основний стрижень механізму адміністративно-правового регулювання страхової діяльності становлять функції та принципи його здійснення, дотримання яких складає основний зміст суб'єктів публічно-державної і приватно-корпоративної управлінської діяльності. Аналіз змісту адміністративно-правового регулювання страхової діяльності дає змогу сформувати цілісний висновок щодо функціонування складної та дієздатної системи адміністративно-правового впливу на свідомість і поведінку суб'єктів страхових відносин, яка забезпечує дотримання інтересів як страховиків, так і страхувальників, а також в цілому суспільства та держави.

З огляду на предмет дослідження автором окремо зосереджено увагу на специфічних завданнях адміністративно-правового регулювання страхової діяльності в Україні. Реалізуючи організаційну функцію адміністративно-правового регулювання страхування, державний регулятор проводить перевірку суб'єктів страхового ринку щодо виконання вимог актів законодавства з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму, застосовує в установленому законодавством порядку заходи, передбачені законами України щодо здійснення фінансового моніторингу. При реалізації контрольної функції, у разі порушення законодавства, яке регулює проведення фінансового моніторингу, у межах компетенції державний регулятор (Держфінпослуг) здійснює провадження у справах про застосування заходів впливу.

У розділі 2 “Відносини щодо протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності як предмет адміністративно-правового регулювання”, який включає три підрозділи, досліджено адміністративно-правові відносини щодо протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності, їх зміст, ознаки та класифікацію. Розглянуто суб'єкти фінансового моніторингу страхової діяльності в Україні та їх адміністративно-правовий статус.

У підрозділі 2.1. “Зміст, ознаки та класифікація адміністративно-правових відносин” визначено методологічні засади аналізу адміністративно-правових відносин щодо протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності в Україні, розкрито зміст та ознаки цих відносин, подано їх класифікація.

Висновки дисертанта ґрунтуються на тому, що правові відносини характеризуються двостороннім зв'язком, оскільки сама норма права одночасно надає права та покладає зобов'язання: вона завжди одних осіб уповноважує, а інших учасників відповідних відносин зобов'язує. Крім того, адміністративно-правові відносини є вольовими, оскільки в них через норми права відображується загальна державна владна воля, яка, у свою чергу, є підставою для можливого вираження (конкретизації) державної волі у владному акті, котрий видає уповноважена на те посадова особа. Адміністративно-правові відносини завжди (органічно) є вольовими, оскільки навіть за наявності правової норми вони надалі не можуть бути реалізованими без волевиявлення того з учасників, який має право (уповноважений) видати владний акт, котрий за своєю сутністю може бути тільки вольовим.

Визначальною рисою адміністративно-правових відносин є те, що вони складаються переважно в особливій сфері державного і громадського життя - у сфері публічного управління, а також характеризуються особливостями суб'єктного складу, оскільки завжди однією зі сторін є офіційний чи уповноважений суб'єкт виконавчої влади.

Дисертантом визначено головні ознаки адміністративно-правових відносин, запропоновано уточнений їх перелік, зважаючи на розрізнення властивостей і ознак правових категорій як внутрішньої якості та її зовнішнього прояву. Сформульовано відповідне поняття адміністративно-правових відносин як урегульованих адміністративно-правовою нормою суспільних відносин, що складаються в галузі державного управління та адміністративної охорони публічного правопорядку, один з учасників (або всі учасники) яких є носіями владних повноважень, а також суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, які перебувають під охороною держави.

При класифікації адміністративно-правових відносин автор зупиняється на ознаках: залежно від мети, функцій та завдань, що стоять перед адміністративним правом (регулятивні (“правовстановлюючі”) і охоронні правовідносини); залежно від характеру зв'язку між учасниками відносин, ступеня визначеності їх суб'єктів і змісту (загальні адміністративно-правові та конкретні адміністративно-правові відносини). Зазначено, що більший теоретичний і практичний інтерес має класифікація адміністративно-правових відносин залежно від юридичного характеру взаємодії їхніх учасників і методів, що використовуються для врегулювання їхніх стосунків у процесі цієї взаємодії.

Підрозділ 2.2. “Особливості адміністративно-правових відносин щодо протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності” присвячено дослідженню особливостей адміністративно-правових відносин щодо протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності.

Правовідносини у сфері протидії відмиванню коштів є різновидом адміністративних правовідносин, саме тому їм притаманні всі ознаки останніх. По-перше, виникають на підставі правової норми, як форми їх реалізації. По-друге, мають вольовий характер, за своїм змістом зумовлені інтересами держави. При цьому їм притаманні свої специфічні характеристики спричинені предметом та методом правового регулювання. Правовідносини із протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності є публічними, тобто пов'язані й витікають із влади. Вони виступають як форма реалізації імперативної правової норми та реалізуються за принципом: команда (яку видає держава) й виконання (яке здійснюють підлеглі суб'єкти первинного фінансового моніторингу). Саме тому однією із сторін правовідносин виступає суб'єкт, що має змогу видавати владні приписи (держава чи уповноважений нею орган).

Зазначене дозволяє сформулювати такі особливості адміністративно-правових відносин щодо протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності:

1. Цільова системність правовідносин із протидії відмиванню коштів, що ставить за мету встановлення фактів легалізації злочинних доходів та запобігання цій діяльності. Такі адміністративно-правові відносини підлягають певній логіці, яка відображає зміст діяльності держави із запобігання та припинення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

2. Формальна визначеність, яка пов'язана з тим, що адміністративно-правові відносини врегульовують чітко визначені зв'язки, котрі формуються між суб'єктами. Одним із суб'єктів завжди виступає держава, при цьому визначається також коло інших суб'єктів цих правовідносин, перелік їх прав і обов'язків (держави і компетентних органів), що має забезпечувати своєчасне виявлення відхилень у діяльності страхових установ з метою запобігання легалізації злочинних доходів, а також прийняття оперативних управлінських рішень для реагування на правопорушення в цій сфері.

3. Забезпечення державним примусом. Фактично мова йде про охорону системи страхових відносин. Страхова діяльність проводиться на ринкових умовах господарювання, що передбачає рівність усіх суб'єктів, які надають страхові послуги, конкурентність та дотримання вимог відповідної капіталізації. Порушення балансу інтересів у страховій сфері за рахунок коштів, одержаних злочинним шляхом, певні преференції страхових установ, що використовують такі кошті, а також невиконання вимог на здійснення фінансового моніторингу порушують державні інтереси й у відповідь породжують реакцію охоронного державного механізму.

Таким чином, адміністративно-правові відносини щодо протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності виникають відповідно до норм законодавства із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і юридичних фактів, учасники яких наділені суб'єктивними правами і несуть юридичні обов'язки, а також пов'язані із механізмом протидії відмиванню коштів у страховій діяльності. При цьому відмінність цих адміністративно-правових відносин від інших полягає у своєрідності їх структурних елементів, тобто у своєрідності суб'єктів, об'єкта та змісту адміністративно-правових відносин щодо протидії відмиванню коштів.

Певна специфіка полягає в особливому характері таких адміністративно-правових відносин, що складаються між їх суб'єктами та характеризуються певною ієрархічністю, юридичною нерівністю сторін. При цьому окремі суб'єкти адміністративно-правових відносин мають юридично владні повноваження щодо інших, тоді як останні - ні. В цьому випадку держава чи уповноважений нею орган реалізує свої суверенні права, що надає їм владні повноваження, тоді як інша сторона правовідносин реалізує правоздатність, де владні повноваження відсутні. У деяких випадках компетенція останніх суб'єктів за своїм змістом може бути спрямована на реалізацію компетенції владної сторони правовідношення.

Адміністративно-правові відносини регулюють систему відносин між суб'єктами протидії відмиванню коштів. Особливості таких відносин визначаються державним примусом, специфічними санкціями. Застосування державного примусу фактично виступає як правовий обов'язок компетентного органу. Інша сторона цих правовідносин у випадку правопорушення характеризується обов'язком зазнавати державного примусу, хоча це може доповнюватися чергою прав та обов'язків, які випливають та залежать від безумовних обов'язків виконання нормативно-правових актів.

У підрозділі 2.3. “Суб'єкти фінансового моніторингу страхової діяльності в Україні та їх адміністративно-правовий статус” проаналізовано адміністративно-правовий статус суб'єктів фінансового моніторингу страхової діяльності, а також досліджено нормативно-правове регулювання спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг).

Згідно з чинним базовим Законом у сфері протидії відмиванню коштів в Україні запроваджена система фінансового моніторингу передбачає, що в ній беруть участь і суб'єкти господарювання, і державні органи, що здійснюють регулювання та нагляд за їх діяльністю. Тобто існують дві категорії суб'єктів фінансового моніторингу, які мають обов'язки, визначені законодавством: суб'єкти державного фінансового моніторингу та суб'єкти первинного фінансового моніторингу.

Незважаючи на нечіткий перелік суб'єктів первинного фінансового моніторингу страхової діяльності у базовому Законі щодо протидії відмиванню коштів в Україні, згідно з чинним законодавством у сфері страхування до переліку суб'єктів відносяться: страховики (перестраховики, об'єднання страховиків) та страхові посередники (страхові брокери, перестрахові брокери, страхові агенти, представництво страхового або перестрахового брокера-нерезидента).

Нормативно-правовими актами України не визначено поняття “страхова установа”. Водночас базовим законом у сфері протидії відмиванню коштів страхові установи віднесено до суб'єктів первинного фінансового моніторингу. Статтею 2 Закону України “Про страхування” встановлено, що слова “страховик”, “страхова компанія”, “страхова організація” та похідні від них дозволяється використовувати в назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності. Отже, страховою установою у якості суб'єкта первинного фінансового моніторингу є та особа, яка має відповідну ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Державний рівень фінансового моніторингу страхової діяльності в Україні забезпечується, як зазначалося, спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг), який відповідно до законодавства виконує функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій у страховій сфері.

Правовий статус цієї Комісії у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, визначається її місцем у системі фінансового моніторингу та комплексом повноважень, прав, обов'язків і завдань, покладених нормативно-правовими актами, що передбачає безпосередній контроль за виконанням суб'єктами первинного фінансового моніторингу, передбачених чинним законодавством завдань та обов'язків.

Законодавство достатньо широко визначає правові засади роботи Держфінпослуг як регулятора та органу нагляду страхової діяльності в Україні. Але акцентовано увагу, з погляду відповідності повноважень щодо протидії відмиванню коштів, на повноваженнях Комісії щодо видачі ліцензій на здійснення страхової діяльності.

Вимоги до ліцензування страхової діяльності визначено чинним законодавством та наказами Держфінпослуг. Основою для відхилення заяви про надання ліцензії можуть бути лише дві причини: ненадійність інформації, наданої претендентом для отримання ліцензії, і невідповідність документів, поданих претендентом, умовам ліцензування. Однак, це широке положення не передбачає правових чи регуляторних заходів для забезпечення адекватної структури володіння або управління страховими компаніями. Тобто Держфінпослуг не видає окремих дозволів для власників істотних часток або керівного складу страхових компаній. У контексті Рекомендацій FATF і базовий Закон, підзаконні нормативні акти містять дуже обмежені вимоги до осіб, що мають значну або контрольну частку в суб'єкті страхування та його керівництві. На думку дисертанта, документація, подана в Держфінпослуг, повинна містити інформацію про членів або засновників страхової компанії (акціонерів, які володіють більш ніж 5% статутного капіталу претендента) і голову виконавчого органу, його заступників та головного бухгалтера.

Розділ 3 “Фінансовий моніторинг як інститут державного контролю у сфері страхової діяльності в Україні” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Адміністративно-правове забезпечення та організація фінансового моніторингу в Україні” проведено аналіз вітчизняної системи фінансового моніторингу, досліджено її правові та організаційні засади, а також відповідність міжнародним стандартам правового регулювання.

Вживаючи послідовних заходів щодо інтеграції до Європейського Союзу, Україна приєдналася до Конвенції ООН “Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин” та Конвенції Ради Європи “Про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом”, які були ратифіковані у 1991 і 1997 роках. 12 вересня 2002 р. Верховна Рада України, приєднуючись до зусиль світової спільноти, спрямованих на протидію активізації терористичної діяльності, ратифікувала Міжнародну конвенцію “Про боротьбу з фінансуванням тероризму” та Конвенцію Ради Європи “Про відмивання, виявлення, вилучення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності та фінансування тероризму”.

Одним із наслідків світової кампанії у протидії легалізації (відмиванню) доходів незаконного походження є створення спеціальних органів, які здатні ефективно протистояти цьому лиху, що і викликало потребу у створенні в Україні власної фінансової розвідки - Державного комітету фінансового моніторингу (у теперішній час Державна служба фінансового моніторингу). Держфінмоніторинг України належить до підрозділів фінансової розвідки так званого “адміністративного” типу, він не має “повного виробничого циклу” щодо виявлення фактів відмивання коштів, оскільки не здійснює всіх основних етапів протидії їх відмиванню: первинне виявлення та реєстрацію підозрілої операції; аналіз інформації; розслідування справи.

Прийняття базового Закону стало правовим інструментом, що дозволив значно вдосконалити законодавство у сфері надання фінансових послуг. З метою створення цілісної, внутрішньо узгодженої нормативно-правової бази були внесені необхідні зміни до законів, які регулюють діяльність на ринку фінансових послуг. Внесені поправки забезпечили відповідність українського законодавства 40 Рекомендаціям FATF та дозволили усунути визначені критеріями недоліки, наявність яких призвела до включення України в “чорний список” країн, які не співпрацюють у боротьбі з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом.

Автором акцентовано увагу на тому, що в Україні за об'єктивних умов, зокрема, соціально-економічного становища, зовнішньополітичного впливу, щодо необхідності ефективної протидії організованій злочинності, корупції та процесам тінізації економіки, сформувалась сучасна система фінансового моніторингу як адекватний механізм адміністративно-правового регулювання сфери суспільних відносин пов'язаних із запобіганням відмиванню коштів.

Підрозділ 3.2. “Форми адміністративно-правового регулювання фінансового моніторингу у страховій діяльності, їх удосконалення” присвячено удосконаленню форм адміністративно-правового регулювання фінансового моніторингу у страховій діяльності.

Правова форма адміністративно-правового регулювання фінансового моніторингу страхової діяльності реалізується через нормотворчу роботу інститутів виконавчої влади, зокрема суб'єктів державного фінансового моніторингу - Держфінмоніторингу та Держфінпослуг.

Проаналізувавши підходи до змісту та класифікаційної характеристики адміністративно-правового регулювання загалом і фінансового моніторингу у страховій діяльності зокрема, автор зазначає, що кожна із форм регулювання (державного управління) несе в собі змістове та процесуальне навантаження, забезпечує органам регулювання системний характер їх діяльності, підпорядкованість і підконтрольність.

З цього приводу авторська позиція полягає в тому, що правові форми не можна ототожнювати з юридичною фіксацією статусу різноманітних органів державного управління у сфері страхової діяльності, вони також визначають форми реалізації зазначеними органами вимог чинного законодавства, крім цього, направлені на досягнення певного правового результату, або на встановлення (скасування, зміну) правових норм, або виникнення (зміну, припинення) певних правовідносин.

Адміністративно-правове регулювання фінансового моніторингу у страховій діяльності використовує різні форми регулювання, серед яких на особливу увагу заслуговують правові та процесуальні. Поряд з цим, передбачений Порядок проведення перевірок з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, встановлює лише процедуру з організації та проведення перевірок, але чітко не визначає їх обсягу. Крім того, з регуляторного законодавства, яким керується Держфінпослуг при здійсненні перевірки, можливим убачається висновок щодо недостатності підстав для проведення перевірки страхових установ на основі ризику, що є сучасною вимогою міжнародних стандартів у сфері запобігання відмиванню коштів.

У підрозділі 3.3. “Методи адміністративно-правового впливу в системі фінансового моніторингу страхової діяльності” розглянуто специфіку методів адміністративного впливу, що застосовуються в системі фінансового моніторингу страхової діяльності.

Правові методи регулювання розвитку страхової діяльності реалізовуються шляхом прийняття законодавчих актів Верховної Ради України, видання указів та розпоряджень Президента, нормативних актів Уряду (постанов), а також вироблення механізму їх реалізації і контролю. Законодавчі й нормативні акти визначають об'єкт і зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за невиконання їх приписів. Закони виконують функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, - короткострокового або оперативного.

Система правових заходів щодо фінансового моніторингу у страховій діяльності чітко визначає поведінку суб'єктів первинного фінансового моніторингу й реалізовується через установлення правил проведення фінансового моніторингу.

Окремо акцентовано увагу на використанні адміністративно-правового примусу щодо фінансового моніторингу страхової діяльності в Україні, що реалізується через зобов'язання суб'єктів первинного фінансового моніторингу у страховій діяльності стосовно виявлення операцій, які підлягають фінансовому моніторингу; наданні інформації про них до Держфінмоніторингу; ідентифікації осіб, які здійснюють фінансові операції; зберігання відповідних документів.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації викладено найбільш важливі наукові та практичні здобутки; основні теоретичні положення і практичні рекомендації, що випливають із результатів дослідження; сформульовано конкретні пропозиції з удосконалення правових та організаційних засад фінансового моніторингу у сфері страхової діяльності в Україні.

Розкриваючи сутність страхування як економічної та правової категорії, його основні функції, а також класифікаційні ознаки, акцентовано увагу на економіко-правовій характеристиці страхування. У процесі здійснення страхування складаються різноманітні суспільні відносини, які об'єктивно потребують правового регулювання. Їх неможливо однозначно віднести ні до економічного базису, ні до правової надбудови. Необхідно ґрунтуватися на тому, що страхові відносини є єдністю економічного змісту та правової форми.

Страхування слід розглядати як засновані на обов'язковій або добровільній основі відносини з приводу формування та використання спеціальних фондів грошових коштів щодо захисту майнових інтересів юридичних та/або фізичних осіб шляхом відшкодування збитків, завданих страхувальнику чи застрахованій особі через настання страхового випадку або іншої визначеної договором страхування події.

Визначаючи правові та організаційні засади страхової діяльності в Україні, автором наголошено, що історична ретроспектива розвитку адміністративно-правового регулювання страхової діяльності вказує на поєднання ефективної регуляторної функції держави та ринкових умов функціонування суб'єктів ринку страхування.

Труднощі сучасної системи адміністративно-правового регулювання страхової діяльності багато в чому спричинені тими ж самими обставинами, які, на жаль, не враховувалися і в минулому. Ідеться про недосконалість законодавства та його системну неузгодженість, невиконання органами виконавчої влади парламентських та президентських актів, а почасти - і власних.

Аналізуючи, з точки зору адміністративно-правового регулювання, відносини щодо протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності, автором доведено, що оптимальна побудова системи адміністративно-правового регулювання страхової діяльності на національному рівні передбачає досягнення збалансованості інтересів суб'єктів страхових відносин і регулюючих їх органів.

Основним стрижнем механізму адміністративно-правового регулювання страхової діяльності є його функції та принципи здійснення, дотримання яких складає основний зміст суб'єктів публічно-державної та приватно-корпоративної управлінської діяльності. З-поміж іншого, з огляду на предмет дослідження, важливим є зосередження окремої уваги на специфічних завданнях адміністративно-правового регулювання страхової діяльності в Україні.

Адміністративно-правове регулювання страхової діяльності слід розглядати як особливу форму управлінської діяльності, здійснюваної уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та саморегулівними інституціями, владні повноваження яких спрямовано на реалізацію заснованих на обов'язковій або добровільній основі відносин.

Розкриваючи теоретико-методологічні засади фінансового моніторингу, дисертантом сформульовано, що відповідно до того, чи є правовідносини регулятивними чи охоронними визначаються підстави їхнього виникнення: перші виникають з правомірних актів, другі - унаслідок протиправних дій порушника.

Сформульовано особливості адміністративно-правових відносин щодо протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності:

- цільова системність правовідносин із протидії відмиванню коштів, що ставить за мету - встановлення фактів легалізації злочинних доходів та запобігання цій діяльності;

- формальна визначеність, яка пов'язана з тим, що адміністративно-правові відносини врегульовують чітко визначені зв'язки, котрі складаються між суб'єктами. Особливістю адміністративно-правових відносин щодо протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності є те, що одним із суб'єктів завжди виступає держава, при цьому визначено й коло інших суб'єктів цих правовідносин, перелік їх прав і обов'язків;

- забезпечення державним примусом. Посилюється тим, що фактично мова йде про охорону системи страхових відносин. Порушення балансу інтересів у страховій сфері за рахунок коштів одержаних злочинним шляхом, певні преференції страхових установ, що використовують такі кошті, а також невиконання вимог на здійснення фінансового моніторингу порушують державні інтереси й у відповідь породжують реакцію охоронного державного механізму.

Автор стверджує, що адміністративно-правові відносини щодо протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності виникають відповідно до норм законодавства із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і юридичних фактів, учасники яких наділені суб'єктивними правами і несуть юридичні обов'язки, а також пов'язані із механізмом протидії відмиванню коштів у страховій діяльності. При цьому відмінність цих адміністративно-правових відносин від інших полягає у своєрідності їх структурних елементів (їх суб'єктів, об'єкту та змісту).

Визначаючи адміністративно-правовий статус суб'єктів фінансового моніторингу страхової діяльності в Україні, автором доведено, що органи, які здійснюють нагляд за суб'єктами первинного фінансового моніторингу посідають окреме і важливе місце в інституційній системі. Для забезпечення виконання своїх функцій у загальній системі протидії відмиванню коштів базовий закон покладає на наглядові органи ряд відповідних обов'язків. Зокрема, вимагати від суб'єктів первинного фінансового моніторингу виконання завдань та обов'язків, передбачених законом; проводити перевірку стану організації професійної підготовки працівників і керівників підрозділів, відповідальних за проведення внутрішнього фінансового моніторингу, вживати заходів, передбачених законом; під час здійснення нагляду перевіряти виконання вимог актів законодавства з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, забезпечувати зберігання інформації, одержаної від суб'єктів первинного та державного фінансового моніторингу і правоохоронних органів.

Розкриваючи методи діяльності суб'єктів протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності та беручи до уваги підходи до змісту та класифікаційної характеристики адміністративно-правового регулювання загалом і фінансового моніторингу у страховій діяльності зокрема, дисертантом підкреслено, що кожна із форм регулювання несе в собі змістове та процесуальне навантаження, забезпечує органам регулювання системний характер їх діяльності, підпорядкованість і підконтрольність.

Адміністративно-правове регулювання фінансового моніторингу у страховій діяльності використовує різні форми регулювання, серед яких на особливу увагу заслуговують правові та процесуальні. Поряд з цим передбачений Порядок проведення перевірок з питань запобігання відмиванню коштів, встановлює лише процедуру з організації та проведення перевірок, але чітко не визначає їх обсяг.

Водночас не менш важлива роль у регулюванні суспільних відносин загалом і страхових зокрема, належить методам адміністративно-правового впливу. Використання адміністративно-правового примусу щодо фінансового моніторингу страхової діяльності в Україні реалізується через зобов'язання суб'єктів первинного фінансового моніторингу у страховій діяльності щодо: виявлення операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; надання інформації про них до Держфінмоніторингу; ідентифікацію осіб, які здійснюють фінансові операції; зберігання відповідних документів. Реалізація адміністративно-правового примусу здійснюється шляхом застосування державного впливу щодо виконання визначених норм у відповідному законодавстві.

Пріоритетом в удосконаленні адміністративно-правового забезпечення протидії відмиванню коштів у сфері страхової діяльності в Україні є приведення його положень у відповідність з Рекомендаціями 5 - 8 FATF. Зокрема потрібно:

законодавчо визначити спеціальні вимоги стосовно здійснення всіма фінансовими установами постійних заходів обачливості ділових відносин;

розробити й закріпити вимогу до небанківських фінансових установ про те, що постійні заходи належної обачливості охоплюють вивчення операцій, які проводять в ході таких відносин для забезпечення того, що здійснення таких операцій відповідає наявній в установі інформації стосовно клієнта, його ділового профілю і профілю ризику та, за необхідності, джерел коштів;

передбачити загальні вимоги до фінансових установ стосовно застосування посилених заходів обачливості до категорій клієнтів, ділових відносин та операцій з високим рівнем ризику;

встановити чіткий порядок вжиття заходів належної обачливості всіма фінансовими установами до існуючих клієнтів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Кіріка Д. В. Особливості наглядової діяльності регуляторів фінансових ринків у запобіганні відмиванню коштів / Д. В. Кіріка // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. Науково-теоретичне видання. Спец. випуск № 2. Частина 2. - 2009. - № 2. - С. 280-289.

...