Правові основи фінансування судової влади в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ПРАВОВІ ОСНОВИ ФІНАНСУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

КРАВЧУК Геннадій Анатолійович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському міжнародному університеті.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України САВЧЕНКО Леся Анатоліївна, Київський міжнародний університет, проректор з наукової роботи.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент, член-кореспондент Національної академії правових наук України ОРЛЮК Олена Павлівна, Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Національної академії правових наук України, директор;

кандидат юридичних наук, доцент ГЛУХ Марина Василівна, Київський університет права Національної академії наук України, проректор з навчально-методичної роботи.

Захист відбудеться «21» жовтня 2011 р. о «12» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.732.01 у Державному науково-дослідному інституті МВС України за адресою: 01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4а.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Державного науково-дослідного інституту МВС України за адресою: 01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4а.

Автореферат розісланий « » вересня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.М. Шопіна.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В Україні, державі із потужним демократичним потенціалом, продовжуються перетворення в усіх сферах життя. Вона заявила про євроінтеграційні наміри й орієнтується у своєму розвитку на міжнародні стандарти державного будівництва. Запорукою сприйняття її як правової демократичної держави є повага свободи й недоторканості людини, здійснення правосуддя відповідно до конституційних вимог. Цього неможливо досягти без зміцнення фінансової основи судової влади.

Суд, завдяки практичній реалізації системи стримувань і противаг, поступово набуває впливовості, визнання в суспільстві, але, на жаль, не фінансової самостійності. Причинами гальмування судово-правової реформи, спрямованої на створення незалежної судової влади, її деідеологізацію й гуманізацію, забезпечення необмеженого права людини й громадянина на справедливий судовий захист, є насамперед: відсутність необхідних економічних і соціальних умов, нерозуміння важливості фінансового чинника у розвитку судової влади. У частині 1 статті 130 Конституції України записано, що держава бере на себе обов'язок щодо фінансового забезпечення судової влади, створення комплексу умов, які сприятимуть виконанню судовими органами своїх функцій, тобто, йдеться про фінансові, матеріальні й організаційні аспекти забезпечення незалежності судів і суддів, що випливають з їхнього статусу. Не потребує доведення твердження про те, що незалежність судової влади є умовою реалізації її функцій та однією із підвалин правової держави. Однак саме завдяки фінансовому, матеріально-технічному забезпеченню судів органи виконавчої та законодавчої влади отримують можливість впливати на процес здійснення правосуддя.

Визначальною складовою незалежності судової влади є фінансова незалежність. Однак уже багато років поспіль запити щодо її фінансових потреб Верховною Радою України задовольняються лише частково: у 2002 р. суди були недофінансовані на 46,5%; у 2003 р. було виділено менше ніж половину від необхідної суми; у 2004 р. - 47 % від потреби; на 2005 р. планувалося лише 42 % необхідних коштів; видатки на правосуддя у бюджеті 2006 року становили 59,7 % від реальних потреб; видатки у 2008 році пропонувалося задовольнити на 47 %; у 2009 році судові органи отримали трохи більше половини від потреби. Обсяг видатків для утримання судів та установ державної судової адміністрації на 2010 рік становив лише 22,1 %. У зверненні Голови Державної судової адміністрації України до органів законодавчої та виконавчої влади з проханням про збільшення фінансування судів та установ судової системи у 2011 році йшлося про необхідність урахування в проекті бюджету на 2011 рік видатків у сумі 9850,7 млн. грн., у тому числі поточних видатків - 7207,4 млн. грн. та капітальних видатків - 2690,4 млн. грн. Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» на утримання судів та установ державної судової адміністрації передбачено видатки у сумі лише 2384896,7 тис. грн., тобто лише 24,2 % від потреби. Конституційна норма щодо повного фінансового забезпечення судової влади не виконується через недосконалість механізму її фінансування та його правового регулювання. Розв'язання проблеми покращення фінансового забезпечення судової влади, формування належної правової бази фінансування, що задовольнятиме її потреби в умовах розвитку Української держави, зумовлюють необхідність комплексного наукового аналізу цього напряму.

Відносини у сфері фінансування судової влади регулюються нормами фінансового права, вагомий внесок у становлення та розвиток якого внесли вітчизняні й зарубіжні вчені: Є.О. Алісов, Л.К. Воронова, О.М. Горбунова, О.Ю. Грачова, М.В. Карасьова, М.П. Кучерявенко, А.А. Нечай, О.П. Орлюк, П.С. Пацурківський, Л.А. Савченко, Н.І. Хімічева, Н.Я. Якимчук та інші. Окремі проблеми фінансування бюджетних інституцій або видів діяльності на початку ХХІ століття вивчалися такими вченими-юристами, як А.М. Цвєтков, А.Г. Чубенко, М.В. Глух, Л.М. Чуприна, А. М. Хливнюк та іншими. Але до цього часу відсутнє комплексне наукове дослідження правових основ фінансування судової влади в Україні, хоча висвітлення окремих аспектів цієї проблеми здійснювалося в наукових статтях юристів та економістів. Отже, вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений нагальною потребою з'ясування проблем фінансування судової влади задля створення відповідної правової бази, яка б сприяла повному, своєчасному виділенню фінансових ресурсів на її потреби та раціональному й ефективному їх розподілу й використанню.

Наукове й практичне значення проблеми, відсутність комплексного її аналізу у вітчизняному науковому дискурсі зумовили вибір теми дисертації, дозволили сформулювати мету й завдання, визначити аспекти дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження обрано з урахуванням положень концептуальних і програмних документів, які завдання реформування судової влади визначають як нагальні й першочергові: Програми інтеграції України до Європейського Союзу (затвердженої Указом Президента України від 14.09.2000), Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006), Плану заходів із виконання обов'язків та зобов'язань України, що випливають з її членства в Раді Європи (затвердженого Указом Президента України від 12.01.2011), у яких ідеться про фінансування судів, оплату праці та соціально-побутове забезпечення суддів і працівників апарату судів.

Тему дисертації затверджено Вченою радою Київського міжнародного університету 24 травня 2008 р. (протокол № 10). Дослідження є частиною науково-дослідної теми Юридичного інституту Київського міжнародного університету “Захист прав людини: міжнародні та національні аспекти” (державний реєстраційний номер 0104U003159), у розробці якої дисертант брав безпосередню участь.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу теоретичних джерел, чинних нормативно-правових актів, міжнародно-правових документів, практики фінансового забезпечення судової влади в Україні розкрити особливості її фінансування та сформулювати теоретичні висновки й пропозиції щодо вдосконалення його правового регулювання.

Відповідно до мети було поставлено такі завдання дослідження:

- визначити місце судової влади в системі державної влади з огляду на особливості її фінансування;

- з'ясувати сутність фінансової незалежності судової влади;

- сформулювати принципи фінансування судової влади;

- дослідити особливості правової регламентації процесу фінансування судової влади;

- окреслити коло головних розпорядників бюджетних коштів у процесі фінансування судової влади, охарактеризувати їхні функції;

- проаналізувати механізм фінансування судової влади та визначити шляхи його удосконалення в умовах судової реформи;

- охарактеризувати обсяги, динаміку й структуру видатків на судову владу;

- розглянути зарубіжний досвід у сфері фінансового забезпечення судової влади;

- розробити Концепцію Закону України «Про фінансування судової влади» та пропозиції щодо вдосконалення законодавства, пов'язаного з фінансуванням судів в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі фінансування судової влади в Україні.

Предмет дослідження - правові основи фінансування судової влади в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, що обрані з урахуванням мети роботи. Історико-правовий підхід використаний у процесі вивчення трансформації судової системи у судову владу як за часів незалежності України, так і в попередній історичний період (підрозділ 1.1). Метод системно-структурного аналізу застосовувався для загальної характеристики судової влади як суб'єкта фінансових правовідносин, визначення місця її фінансової незалежності у структурі незалежності в системі державної влади (підрозділ 1.1). Важливе місце у здійсненні наукового дослідження відведено методу моделювання, який дозволив сформулювати й уточнити дефініції деяких понять (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3). Метод тлумачення використовувався для з'ясування змісту законодавчих та інших правових норм у сфері регулювання процесу фінансування судової влади (підрозділи 1.2, 1.3). За допомогою статистичного методу досліджено фактичні показники фінансування судової влади, обсяги, динаміку й структуру видатків на судову владу у різні періоди (підрозділи 2.2, 2.3). Системно-функціональний аналіз дав можливість охарактеризувати механізм фінансування судової влади як цілісну систему та його складові, визначити шляхи його удосконалення в контексті судової реформи (підрозділи 1.3, 3.2). Формально-догматичний метод застосовувався при аналізі відповідних повноважень головних розпорядників бюджетних коштів у процесі фінансового забезпечення судової влади (підрозділ 2.1). За допомогою порівняльно-правового методу проаналізовано зарубіжне законодавство й передовий досвід з питань організації фінансування судових органів та запропоновано його запровадження в Україні (підрозділ 3.1). Метод опитування застосовувався при проведенні анкетування та опрацюванні його результатів (підрозділ 2.3).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням правових основ фінансування судової влади, у якому обґрунтовується низка концептуальних понять, теоретичних положень і висновків, практичних рекомендацій.

У рамках здійсненого дослідження одержано результати, які представляють наукову новизну, зокрема:

уперше:

– визначено місце судової влади в системі державної влади з огляду на особливості фінансування, специфіку нормативно-правового регулювання цього процесу, вказано на відсутність систематизації норм, неповноту охоплення усіх важливих етапів, наявність законодавчих прогалин і необхідність прийняття окремого закону (Закону України «Про фінансування судової влади»), який би усував усі ці недоліки, розроблено його Концепцію;

– поглиблено проаналізовано причини фінансової несамостійності судових органів, як-то: 1) недостатня правова урегульованість механізму фінансового забезпечення діяльності судових органів; 2) нерозуміння сутності фінансової незалежності судової влади; 3) надмірна концентрація владних повноважень у органів виконавчої і законодавчої влади в частині забезпечення фінансування судової влади;

– дається авторське тлумачення поняття «фінансова незалежність судової влади» з урахуванням ролі судових органів у бюджетному процесі щодо фінансування судової влади;

– сформульовано й обґрунтовано принципи фінансування судової влади (державного бюджетування; повноти фінансування; своєчасності фінансування; рівномірності виділення державних асигнувань протягом фінансового року; прямого фінансування й самостійності витрачання розпорядниками бюджетних коштів, призначених на фінансування судової влади, з обов'язковим дотриманням вимог бюджетного законодавства та затверджених кошторисів; захищеності бюджетних призначень на фінансування судів), виконання яких повинно сприяти забезпеченню її фінансових потреб у повному обсязі відповідно до вимог Конституції України та міжнародних стандартів;

удосконалено:

– аргументування необхідності подальшого розвитку й поліпшення законодавчого регулювання у сфері фінансового забезпечення судової влади, оскільки серед негативних факторів автором називаються відсутність нормативних положень про відповідальність за невиконання владних приписів щодо фінансування судової влади, перенесення питання матеріальної автономності судів із соціально-економічної в соціально-політичну сферу;

– узагальнення підходів організаційно-правового характеру до покращення системи бюджетного фінансування судової влади, які насамперед пов'язуються із положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

дістало подальшого розвитку:

– концептуальний підхід до фінансового забезпечення судової влади у напрямі гарантування її незалежності в системі державної влади, зокрема доцільність повернення до питання про особливий порядок її фінансування, який передбачатиме посилення участі головних розпорядників бюджетних коштів у формуванні проекту Державного бюджету України;

– обґрунтування структури видатків на судову владу для забезпечення здійснення правосуддя відповідно до законодавства та щорічного збільшення обсягів видатків на вказану сферу, особливо видатків розвитку, що стане запорукою її реформування й удосконалення та відповідності міжнародним тенденціям поступального розвитку;

– теза про необхідність перегляду, з урахуванням зарубіжного досвіду та практики судочинства, критеріїв для розробки економічно виважених і виправданих нормативів фінансового забезпечення судових органів й визначення на їхній основі реальних потреб кожного органу судової влади у фінансових ресурсах;

– характеристика основних напрямів реформування судової влади як передумови підвищення ефективності її фінансування, серед яких, насамперед, удосконалення механізму виділення бюджетних коштів судовим органам, рівномірний їх розподіл протягом фінансового року, удосконалення структури суддівської винагороди;

– обґрунтування необхідності внесення змін і доповнень до Бюджетного кодексу України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дослідження сприяє поглибленню й систематизації знань щодо правової регламентації фінансування судової влади та її удосконаленню. Отримані результати та сформульовані пропозиції можуть бути використані:

– у науково-дослідній сфері - мають стати основою для подальшого вивчення аналізованої проблеми, удосконалення механізму фінансування судової влади (акт впровадження № 191-11/ 05-09 від 11.05.2009);

– у сфері правотворчості - зокрема, у законотворчій діяльності, при підготовці законопроекту «Про фінансування судової влади»;

– у навчальному процесі - під час викладання дисципліни «Фінансове право», підготовки підручників і навчальних посібників, курсів лекцій із зазначеного предмета (акт впровадження № 010 від 06.06.2011).

– у правозастосовній діяльності - для подальшого удосконалення діяльності суб'єктів, які беруть участь у процесі фінансування судової влади.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження виконано і обговорено на кафедрі теорії та історії держави і права Київського міжнародного університету. Окремі положення роботи оприлюднені автором на науково-практичних конференціях, у тому числі міжнародних: «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів Івано-Франківської області, 27-31 січня 2009 р.); «Україна в євроінтеграційних процесах» (м. Київ, 20-21 лютого 2010 р.); «Сучасна юридична наука і правозастосування» (м. Саратов, Російська Федерація, 3-4 червня 2010 р.); «Україна в євроінтеграційних процесах» (м. Київ, 19-20 березня 2011 р.); «Від громадянського суспільства - до правової держави» (м. Харків, 4-5 березня 2011 р.); «Міжнародні та національні механізми захисту прав людини: виклики сьогодення» (м. Донецьк, 8 квітня 2011 р.); «Становлення господарської юрисдикції в Україні - 20 років досвіду роботи. Проблеми і перспективи» (м. Одеса, 24-26 травня 2011 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано одинадцять наукових праць, п'ять з яких - наукові статті у фахових виданнях з юридичних наук, що входять до переліку ВАК України, шість - тези доповідей за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура дисертації зумовлюється поставленою метою та сформульованими завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації 215 сторінок, з них: 177 - основний текст, 25 - список використаних джерел (244 найменування), 13 - додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, розкривається її актуальність на сучасному етапі розвитку науки, визначається ступінь розробленості; формулюються мета й завдання, описуються методи дослідження; вказується наукова новизна узагальнень і висновків автора; оцінюється теоретичне значення отриманих результатів, форми їх апробації; окреслюється структура й обсяг роботи.

У Розділі 1 «Судова влада як елемент державної влади, що потребує державного фінансування» розглядаються особливості судової влади в системі розподілу владних функцій в Україні з урахуванням специфіки її фінансування. Розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Фінансова незалежність судової влади як складова її незалежності у системі державної влади» аналізується процес становлення судової влади, формування її визначальних особливостей та, відповідно, фінансування. Для з'ясування сутності фінансової незалежності судової влади зосереджується увага на визначеннях поняття «судова влада», які даються науковцями, судова влада розглядається як об'єкт фінансування.

Підкреслюється, що вибір моделі фінансового забезпечення діяльності судових органів, яке є передумовою їхньої самостійності й незалежності, відбувається з огляду на реалізацію принципу розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову. Констатується, що попри первинність функцій судочинства, на що вказують дослідники, у системі розподілу влади судова гілка й досі залишається найменш захищеною й несамостійною. Практика, причому не лише України, а й інших пострадянських держав, засвідчує особливо відчутний вплив виконавчої влади на судову владу через механізми фінансового, матеріально-технічного забезпечення судових органів. Одночасно причиною й наслідком цього є відсутність нині надійних законодавчих гарантій фінансової самостійності судової влади. Відзначається, що про фінансову незалежність судової влади не йшлося і не йдеться чітко в жодному нормативному акті, що й не сприяє повному її фінансуванню. Вказується, що саме фінансова незалежність судової влади є запорукою ефективності судового контролю за законодавчою й виконавчою владою. Автором формулюється визначення фінансової незалежності судової влади.

Належне фінансування судової влади є умовою здійснення правосуддя в кращих демократичних традиціях. Це визначає необхідність фінансування у повному обсязі потреб судової влади в Україні. Автором доводиться, що саме реалізація організаційних функцій судовими органами, з-поміж яких особливо виділяється функція їх фінансового та матеріально-технічного забезпечення, на сучасному етапі розвитку судової влади в Україні є особливо важливою. Вказується, що для України першочерговим стає завдання забезпечення низки гарантій фінансової незалежності судової влади. З урахуванням предмета дослідження сформульовано причини, які гальмують розвиток судової влади відповідно до міжнародних вимог та умов суспільства, що розвивається у напрямі поглиблення демократизаційних перетворень.

У підрозділі 1.2 «Принципи фінансування судової влади» обґрунтовується необхідність забезпечення особливого порядку фінансування судової влади, який, однак, не був досягнутий і завдяки зміні чинного законодавства у сфері статусних її характеристик й визначення механізму фінансування. Автор вказує, що засад фінансування судів торкається низка нормативно-правових актів, які регулюють бюджетні відносини в Україні (Конституція України, Бюджетний кодекс України, щорічні закони про Державний бюджет України тощо), однак у жодному з них не дається їх чіткого формулювання. Аналіз вказаних нормативних актів та тих, що закріплюють статус і гарантії ефективного функціонування судової влади, дав підстави визначити принципи фінансування судової влади в Україні, що формулюються з урахуванням джерел, обсягів її фінансування, термінів і механізму виділення й використання судовими органами коштів Державного бюджету України, та особливого характеру (захищеності) бюджетних призначень на фінансування судів. Автором проаналізовано, як вони реалізуються на практиці, встановлено, що заважає їх дотриманню. Серед негативних факторів впливу на фінансове забезпечення судових органів називаються відсутність нормативних положень про відповідальність за невиконання владних приписів щодо фінансування судової влади, а також перенесення питання фінансової автономності судів із соціально-економічної в соціально-політичну сферу. Вказується на доцільність включення до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» норми, яка визначатиме граничну дату щомісячного фінансування судових органів та положення про рівномірність виділення бюджетних коштів протягом фінансового року, що сприятиме своєчасності фінансування.

У підрозділі 1.3 «Особливості нормативно-правового регулювання фінансування судової влади» розглядаються нормативно-правові акти, дотичні до питань фінансового забезпечення судової влади, що видаються уповноваженими органами держави, більшість з яких, на жаль, не містить чітких норм щодо фінансування. У той же час окремі нормативні акти (Закон України «Про оплату праці», постанова Верховної Ради України «Про забезпечення діяльності судів», Закон України «Про державну службу», рішення Конституційного Суду України тощо) визначають підходи до формування структури видатків на фінансування судової влади, які дозволяють визначитися з обсягом необхідних фінансових ресурсів. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» на новому етапі реформування правосуддя в Україні встановлює систему й загальний порядок забезпечення діяльності судів, він у порівнянні з попередніми нормативними актами більш чітко визначив необхідність достатнього фінансування судових органів, але, на жаль, не містить чітких норм, що гарантуватимуть фінансову незалежність. Констатується й певна увага Президента України до питання розвитку судової влади, зокрема фінансового аспекту її діяльності. Хоча, на думку автора, її не можна вважати достатньою. Важливим блоком питань у діяльності судових органів, регулювання яких - поки що прерогатива Кабінету Міністрів України (до 01.01.2012), - це оплата праці суддів та працівників апаратів судів. Саме цей сегмент нормативних документів є надзвичайно динамічним і швидко змінюється, потребує постійного удосконалення й уточнення з метою приведення у відповідність нормативів до швидких змін соціальних стандартів, бо впливає на формування видатків на судову владу. Автором аргументується необхідність подальшого розвитку й удосконалення законодавчого регулювання фінансового забезпечення судової влади.

Розділ 2 «Поняття та сутність фінансування судової влади» присвячений дослідженню механізму фінансування судової влади, складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Головні розпорядники бюджетних коштів», вважаючи важливою участь судових органів у фінансових правовідносинах, автор досліджує коло головних розпорядників бюджетних коштів у процесі фінансування судової влади, аналізує їхні функції. Відзначається, що організаційне забезпечення діяльності судів, яке складається із заходів фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, у різні періоди покладалося на різних виконавців. Так, Бюджетний кодекс України 2001 року до головних розпорядників бюджетних коштів щодо фінансування судової влади відносив: Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди. У новому Законі України «Про судоустрій і статус суддів» (2010 р.) ішлося про таких головних розпорядників коштів Державного бюджету України, як суди загальної юрисдикції, Конституційний Суд України, Державна судова адміністрація України. Кожен суд загальної юрисдикції відповідно до цього Закону ставав головним розпорядником бюджетних коштів, що унеможливлювало втручання в діяльність судів при виділенні бюджетних коштів та їх використанні. Однак норма про те, що суди загальної юрисдикції є розпорядниками бюджетних коштів, створила багато проблем. З урахуванням цього до Закону були внесені зміни - нині функції головних розпорядників коштів Державного бюджету України виконують: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та Державна судова адміністрація України. Кожна країна знаходить найоптимальніший варіант фінансування судової влади з огляду на низку факторів. Вітчизняна ж практика довела доцільність передачі цієї функції до компетенції органів із системи судової влади.

На підставі результатів порівняння двох редакцій Бюджетного кодексу України (від 21.06.2001 та вiд 08.07.2010) робиться висновок про розширення функцій головних розпорядників бюджетних коштів. Вказується, що функцію забезпечення доступності інформації про бюджет недоцільно покладати на головних розпорядників бюджетних коштів, що виділяються на фінансування судової влади. Її має реалізувати суб'єкт, який безпосередньо складає бюджет. Дієвий механізм реалізації функцій судової влади забезпечить не тільки її незалежність, а й ефективне здійснення повноважень судовими органами. На даному етапі розвитку судової влади в Україні важливою є насамперед реалізація організаційних функцій, з-поміж яких особливо виділяється функція фінансового та матеріально-технічного забезпечення судових органів, що є основою досягнення їх незалежності в цілому.

У підрозділі 2.2 «Порядок фінансування судової влади» підкреслюється, що важливе значення у забезпеченні незалежності й повноцінної діяльності судів відіграють не лише обсяги фінансування, а й порядок виділення, розподілення й використання бюджетних коштів. Доводиться, що законодавством України закладено підвалини для формування особливого порядку виділення й перерахування судовим органам бюджетних коштів, однак формування його не можна вважати цілком завершеним, а сам порядок - достатньо ефективним. Аналіз чинного законодавства та літературних джерел дозволив визначити кроки, які сприятимуть удосконаленню механізму фінансування судової влади.

У підрозділі визначається сутність та особливості кошторисно-бюджетного фінансування судової влади. Приділення уваги стадіям кошторисного процесу дало змогу підсумувати, що особливе значення нині належить функції планування (середньострокового планування фінансування на три роки), яка забезпечує наступність, сталість і вмотивованість планування фінансування, орієнтованого на результат і послідовність фінансової політики держави. Це потребує внесення змін і до процесу роботи над кошторисами. Відзначається, що для формування кошторису суду використовується низка показників і статистичних даних, в опрацюванні яких науковці виділяють три основні етапи, або складові (підготовка загальної інформації про суд; відображення статистичних даних про розгляд справ місцевим судом; проект кошторису суду на рік), розкривається зміст цих етапів.

Державний бюджет України виконується за бюджетним розписом, що затверджується Міністерством фінансів України і має відповідати бюджетним призначенням, у ньому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, у тому числі бюджетних асигнувань, головними розпорядниками коштів за якими є Державна судова адміністрація України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди. Наступним є етап виділення передбачених законом коштів, надання їх у розпорядження судів та інших органів у системі судової влади, підтримується теза, що саме у законодавчому регулюванні цього аспекту бюджетних відносин досі існує багато невирішених питань. Положеннями статей 120 та 121 не чинного нині Закону України «Про судоустрій України» була зроблена спроба закріпити на законодавчому рівні специфічний порядок фінансування судової влади, про необхідність чого йшлося у багатьох публікаціях, який передбачав створення судам, Державній судовій адміністрації України та її територіальним управлінням власних бюджетних рахунків у банківських установах. З таким положенням важко погодитися, оскільки це безпосередньо не посилюватиме незалежність фінансування судової влади, а, найімовірніше, зумовлюватиме виникнення порушень у вказаній сфері. Саме Державна казначейська служба України сприяє їх попередженню на першому етапі перерахування, отримання грошових коштів, здійснюючи попередній контроль. І в той же час суди та органи Державної судової адміністрації України мають повне право самостійно розпоряджатися виділеними коштами. Контроль за цим процесом здійснюють Рахункова палата України, Державна фінансова інспекція України.

У підрозділі 2.3 «Структура видатків на судову владу» аналізуються динаміка обсягів і структура видатків на судову владу. У складі видатків бюджету на судову владу відповідно до бюджетної класифікації виділяються видатки споживання й видатки розвитку. Доводиться, що важливою умовою здійснення правосуддя є фінансове забезпечення всіх потреб судів. Проект кошторису суду на рік, у якому знаходять відображення дані про видатки кожного суду, передбачає фінансування за такими напрямами: оплата праці; інші видатки, що включають кошти на витратні матеріали й обмундирування; транспортні послуги; оренда; поточний ремонт; послуги зв'язку; інші послуги (як-то: оплата судової експертизи, адвокатів, свідків та потерпілих тощо); відрядження працівників суду та членів органів суддівського самоврядування і навчання суддів; комунальні послуги; дослідження й розробки, видатки державного (регіонального) значення; трансфери; капітальні видатки; капітальне будівництво. Відзначається, що забезпечення незалежності суддів пов'язується із системою гарантій (достатня оплата праці, соціальне забезпечення тощо), від наявності яких залежить і обсяг необхідних фінансових ресурсів, що повинні визначатися на підставі тарифів, окладів, нормативів тощо. Оскільки планується поетапне зростання посадового окладу судді, то, відповідно, поступово, поетапно збільшуватимуться й видатки на судову владу. Аналіз чинного законодавства, матеріалів Державної судової адміністрації України дозволив сформулювати пропозиції щодо удосконалення підходів до оплати праці суддів. Однак, підкреслюється у дослідженні, з 2006 року постійно змінюється структура бюджету судової влади в бік збільшення соціальних та інших виплат суддям і зменшення капітальних видатків, видатків на здійснення судочинства, що потребує виправлення.

У Розділі 3 «Шляхи удосконалення механізму фінансування судової влади в контексті європейської інтеграції» розглядаються шляхи вирішення питання про фінансове забезпечення судів у різних країнах, що обираються з огляду на історичні традиції й ставлення влади до незалежності судів, а також завдання реформування судової влади в Україні в контексті європейської інтеграції.

У підрозділі 3.1 «Зарубіжний досвід фінансування судової влади» порівнюються різні підходи до організаційного, насамперед фінансового, забезпечення судових органів: виконавча влада повністю усувається від участі у процесі виділення бюджетних коштів на фінансування судових органів, досягнута їхня повна фінансова автономія, відповідальними за фінансування судів є спеціальні органи або апарати судів (Болгарія, Данія, Ірландія, Швеція, Канада, США); централізований порядок формування бюджету судових органів за часткової, незначної участі їхніх представників (Італія, Франція) або самостійного формування судами бюджетних пропозицій, які потім передаються Міністерству юстиції (Естонія, Кіпр, Словаччина, Словенія); фінансуванням судів опікуються Міністерства юстиції чи інші урядові установи, участь представників судів є значною мірою формальною (Німеччина); поєднуються зусилля судових установ та виконавчої влади (Білорусь, Таджикистан, Казахстан). Розглядається й досвід Російської Федерації, де Судовий департамент і його органи здійснюють фінансування судів, наділені контрольними повноваженнями щодо використання коштів і проведення ревізії фінансово-господарської діяльності судів, Республіки Польща, де бюджетний запит на утримання судів готується Міністерством юстиції і не зменшується ні Міністерством фінансів, ні урядом. Констатується, що із зарубіжного досвіду слід було б запозичити: розширення повноважень судових органів у роботі над бюджетом судів, їхню безпосередню участь у бюджетному циклі; наділення Державної судової адміністрації України як органу в системі судової влади повноваженнями щодо перевірки використання бюджетних коштів судами й здійснення ревізії їхньої фінансово-господарської діяльності.