Місце адміністративного процедурного права в системі юридичних знань

Аналіз ознак юридичного процесу дав можливість здобувачеві зробити такий висновок.

Юридичний процес завжди пов'язаний з владною діяльністю, яка здійснюється вповноваженими на те суб'єктами. Як правило, такими суб'єктами виступають органи державної влади, особливо коли мова йде про кримінальний чи цивільний процеси.

Юридичний процес пов'язаний не з будь-якою владною діяльністю, а виключно юридичною як за змістом, так за цілями і результатом. Це означає, що така діяльність не просто регулюється нормами права, а передусім пов'язана з розглядом і вирішенням юридичної справи на підставах і в порядку, передбачених законом, що породжує певні юридичні наслідки. Також юридичний процес пов'язаний з прийняттям правозастосовчого акта.

Названі ознаки юридичного процесу доповнюють один одного та втрачають сенс без виділення наступної основної ознаки юридичного процесу. Зокрема, він регулюється процесуальними нормами, тобто юридичний процес забезпечується особливим правовим режимом, який відрізняє його від інших юридичних процедур, що реалізуються в межах правозастосовчої діяльності (реєстраційні процедури, дозвільні процедури тощо). На підставі цього здобувач виділяє сфери суспільних відносин, які, на його думку, потребують в обов'язковому порядку процесуально-правової регламентації.

1. Правосуддя, адже здійснення судочинства з дотриманням всіх його принципів можливо лише за умов відповідної детальної процесуальної регламентації. Про це яскраво свідчать наявні на сьогодні судові види юридичного процесу - конституційний, цивільний, кримінальний, господарський та адміністративний.

2. Обов'язкового процесуально-правового забезпечення потребує порядок притягнення компетентними органами до юридичної відповідальності осіб, які вчинили правопорушення.

3. Процесуально-правового забезпечення потребує порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які не були виконані в добровільному порядку (виконавче провадження).

4. Щоб уникнути свавілля влади та максимально захистити права фізичних осіб, щоб забезпечити прогнозоване, передбачуване й ефективне функціонування контрольних органів та законослухняну поведінку приватних осіб, процесуально-правового забезпечення потребує контрольна діяльність органів державної влади щодо фізичних осіб.

Всі інші ознаки юридичного процесу мають уточнюючий характер та допомагають більш детально ознайомитись з цим правовим явищем: має внутрішню структуру, яка складається з проваджень, стадій, етапів та процесуальних дій; пов'язаний з діяльністю, що має процесуальну форму; пов'язаний з необхідністю використання різних методів і засобів юридичної техніки, досягнень науково-технічного процесу.

На підставі критичного аналізу класифікацій юридичного процесу і адміністративного процесу та керуючись вищеназваними ознаками юридичного процесу, здобувач розглядає адміністративний процес як вид юридичного процесу. Але адміністративний процес не повинен обмежуватись тільки сферами діяльності адміністративних судів щодо розгляду публічних спорів в порядку, передбаченому КАСУ, та діяльності органів адміністративної юрисдикції щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення в порядку, передбаченому КУАП, як це є сьогодні. Адміністративно-процесуального забезпечення потребують дисциплінарні провадження з адміністративних справ, що передбачені дисциплінарними статутами та спеціальними положеннями про дисципліну, виконавче провадження та контрольна діяльність адміністративних органів відносно приватних осіб.

У підрозділі 3.2 „Адміністративний процес як різновид адміністративної процедури” співвідносяться поняття „процедура”, „юридична процедура” та „адміністративна процедура”, визначаються ознаки адміністративної процедури, на підставі чого дається співвідношення та визначення адміністративної процедури та адміністративного процесу.

Як і будь-яка процедура, адміністративна процедура являє собою встановлену правилами поведінки послідовність дій, які відбуваються один за одним чи кількома етапами та структуровані доцільними суспільними відносинами. При цьому слід зазначити, що адміністративна процедура -- це послідовність дій, яка регулюється нормами права та структурована відповідними правовідносинами.

Адміністративна процедура завжди являє собою послідовність дій, що об'єднані спільною метою (оформлення документа, вирішення справи по суті і т.п.). Одна і та ж дія може бути спрямована на досягнення декількох цілей, які можна поділити на три види: а) оперативні; б) тактичні; в) стратегічні. Наприклад, дії працівника міліції щодо складання та оформлення протоколу про адміністративне правопорушення можуть переслідувати: оперативну ціль -- процесуальне оформлення виявлених обставин справи; тактичну ціль -- завершення адміністративного розслідування, стратегічну ціль -- притягнення винної особи до адміністративної відповідальності. Наведена як приклад процесуальна дія працівника міліції в першому випадку буде відноситись до процедури складання протоколу про адміністративне правопорушення, в другому випадку -- до процедури адміністративного розслідування, а в третьому -- до процедури притягнення винної особи до адміністративної відповідальності. Саме ця особливість процедурних дій, одночасно досягати декілька цілей, характеризує наступну ознаку адміністративної процедури -- ієрархічність.

Ієрархічність притаманна адміністративним процедурам, що мають складну внутрішню структуру, де одна процедура забезпечує реалізацію іншої процедури, яка, у свою чергу, забезпечує реалізацію наступної процедури і т.п. Наприклад, Кодекс адміністративного судочинства України в главі 1 розділу ІІІ закріплює процедуру відкриття провадження з адміністративної справи. Ця юридична процедура, по-перше, є процедурою, реалізація якої була забезпечена однією з менших правових процедур -- процедурою подання в суд адміністративного позову, і, по-друге, є процедурою, яка забезпечує реалізацію більш загальної юридичної процедури (наприклад, процедури здійснення правосуддя адміністративними судами). Тому ієрархічність означає не просто неможливість здійснення наступної процедури без реалізації попередньої, а певну підпорядкованість процедур залежно від наявності у них оперативної, тактичної чи стратегічної мети. Адміністративну процедуру не можна розглядати як стан спокою, відсутності руху та розвитку (статика), як це зазначається інколи в наукових працях (Т.О. Гуржій, О.В. Кузьменко, В.П. Тимощук і ін.). Адміністративна процедура завжди знаходиться у динаміці, але ця динаміка відбувається не хаотично, а за певним алгоритмом. При такому підході адміністративна процедура залишається послідовністю дій, об'єднаних спільною метою, тобто поняттям „динамічним”, але, як і будь-яка дія, набуває свого зовнішнього виразу у поняттях „статичних”.

Адміністративна процедура має обслуговуючий характер, який проявляється в тому, що велика кількість правовідносин реалізується в суспільстві лише завдяки існуванню певних адміністративних процедур.

Для повного розуміння співвідношення адміністративної процедури та адміністративного процесу в дисертації проводиться розмежування матеріальних, процедурних та процесуальних норм, на підставі чого здобувач зазначає, що серед усього розмаїття адміністративно-процедурних норм вирізняється група норм, яка характеризується такими особливостями:

1) вони завжди пов'язані з правозастосовчою діяльністю та розглядом адміністративної справи;

2) забезпечують високий рівень регламентації адміністративної процедури. На відміну від інших процедурних норм, вони не обмежуються лише регламентацією послідовності дій, а чітко виділяють стадії адміністративної процедури і регламентують момент, з якого починається процедура, та момент, яким вона закінчується; визначають повноваження компетентних органів та права і обов'язки інших учасників, які необхідні для участі в адміністративній процедурі; встановлюють гарантії реалізації цих прав, обов'язків та повноважень в межах адміністративної процедури; визначають коло учасників на кожній стадії адміністративної процедури та наділяють відповідним правовим статусом, який може змінюватись зі зміною стадії процедури; встановлюють строки та непохитні вимоги щодо складання і змісту документів, які оформлюються в межах адміністративної процедури. Такі норми здобувач називає адміністративно-процесуальними нормами.

За цим критерієм адміністративні процедури можна поділити на: 1) процедури процесуального характеру (адміністративний процес), до яких, наприклад, відноситься провадження в справах про адміністративні правопорушення; 2) процедури організаційного характеру, до яких, наприклад, відносяться реєстраційні і дозвільні провадження.

Проведений в дисертації аналіз ознак юридичної процедури і юридичного процесу та аналіз матеріальних, процедурних і процесуальних норм дав можливість здобувачеві визначити:

- юридичну процедуру як урегульовану правовими нормами послідовність дій суб'єктів правотворчої і правозастосовчої діяльності, спрямованих на досягнення певного правового результату та структурованих відповідними процедурними відносинами;

- юридичний процес як урегульовану процесуальними нормами послідовність дій суб'єктів правозастосовчої діяльності, спрямованих на вирішення конкретної юридичної справи та структурованих відповідними процесуальними відносинами;

- адміністративну процедуру як урегульовану адміністративно-процедурними нормами послідовність дій суб'єктів нормотворчої і правозастосовчої діяльності, структурованих відповідними процедурними відносинами щодо прийняття нормативно-правових актів управління та вирішення адміністративних справ;

- адміністративний процес як урегульовану адміністративно-процесуальними нормами послідовність дій суб'єктів правозастосовчої діяльності, спрямованих на вирішення адміністративної справи та структурованих відповідними процесуальними відносинами.

Таким чином, адміністративна процедура є видом юридичної процедури, а адміністративний процес є видом адміністративної процедури.

У підрозділі 3.3 „Структура адміністративної процедури” зазначається, що будь-яка „структура” це взаємозв'язок та взаєморозміщення частин цілого. Розглядаючи структуру адміністративної процедури, важливо визначитись з критерієм її побудови, адже вона має різні рівні об'єднання.

Здобувач вважає, що при розгляді структури адміністративної процедури, першим і основним критерієм побудови її елементів є наявність завдань і цілей, які вирішує і досягає певна група процедурних дій. Вся сукупність процедурних послідовних дій, які спрямовані на досягнення стратегічних завдань та цілей, є першим і основним елементом структури адміністративної процедури -- „провадження”. Сукупність процедурних послідовних дій, які спрямовані на досягнення тактичних завдань та цілей, є другим елементом структури адміністративної процедури, які в юридичній літературі називають „стадією”. Сукупність процедурних послідовних дій, які спрямовані на досягнення оперативних завдань та цілей, є третім елементом структури адміністративної процедури -- „етапом”. А осередок, з якого по-суті і побудована вся структура адміністративної процедури, є четвертим елементом, -- „процедурною дією”.

Другим важливим критерієм при побудові структури адміністративної процедури є складання процесуальних документів, які свідчать про вирішення поставлених завдань та досягнення намічених цілей. Цей критерій використовується при визначенні стадій адміністративної процедури.

Третій критерій, який використовується для визначення стадій адміністративної процедури, є коло учасників та їх правовий статус.

Відсутність загальновизнаних критеріїв визначення елементів структури адміністративної процедури породжує розмаїття думок учених щодо видів адміністративних проваджень та кількості стадій в цих провадженнях. Наприклад, характеризуючи стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення, одні вчені виділяють чотири стадії (Ю.П. Битяк), другі -- п'ять стадій (І.О. Картузова, А.О. Осадчий), треті -- шість стадій (Т.О. Гуржій, О.В. Кузьменко). І така картина існує стосовно майже всіх адміністративних проваджень. Законодавець теж не пропонує шляхів вирішення наявної проблеми, оскільки в кодексах, що містять адміністративно-процедурні норми, по-перше, відсутні статті, що чітко визначають стадії провадження, а по-друге, розташування розділів та глав не співпадає зі стадіями провадження, які пропонуються в науковій літературі. Винятком з цього правила є проект Адміністративно-процедурного кодексу України від 29.12.2001 (ст. 14) і проект Адміністративно-процедурного кодексу України від 24.09.2004 (ст. 5), які закріплювали в окремих статтях перелік стадій адміністративного провадження. Такий досвід обов'язково повинен бути поширений на всі кодифіковані нормативно-правові акти, що містять адміністративно-процедурні норми.

Пропонується розглядати „адміністративне провадження” як елемент структури адміністративної процедури та визначати його як врегульований нормами адміністративно-процедурного права порядок прийняття нормативно-правових актів управління та вирішення адміністративних справ. З цих позицій „адміністративне провадження” буде поняттям „статичним”.

Проаналізувавши різні класифікації адміністративних проваджень, здобувач поділяє їх за змістом на нормотворчі та правозастосовчі. До нормотворчих адміністративних проваджень відносяться: провадження з прийняття нормативних актів Кабінету Міністрів України; провадження з видання нормативних актів центральними органами державної виконавчої влади; провадження з видання рішень місцевих державних адміністрацій; провадження з видання нормативних актів органами місцевого самоврядування. До правозастосовчих адміністративних проваджень відносяться: реєстраційні провадження; дозвільні провадження; атестаційні провадження; контрольно-наглядові провадження; заохочувальні провадження; провадження адміністративного оскарження; провадження щодо розгляду публічних спорів в адміністративних судах; провадження в адміністративних справах про дисциплінарні проступки; провадження в справах про адміністративні правопорушення; виконавче провадження; провадження щодо застосування заходів адміністративного припинення.

Стадія адміністративного провадження визначається в дисертації як встановлений адміністративно-процедурними нормами порядок здійснення сукупності процедурних дій, що є частиною адміністративного провадження. Стадії конкретного адміністративного провадження різняться між собою: безпосередніми цілями і завданнями; особливим кругом учасників і специфікою їх правового статусу; комплексом процесуальних дій; колом юридичних фактів; правовими результатами і їх процесуальним оформленням. Етап адміністративного провадження -- це встановлений адміністративно-процедурними нормами порядок здійснення сукупності процедурних дій, що є частиною стадії провадження. Основу ж структури адміністративної процедури складають адміністративно-процедурні дії.

Розділ 4 „Адміністративне процедурне право у галузі адміністративного права” складається з трьох підрозділів, які присвячені визначенню поняття та елементів адміністративної процедурної форми, визначенню адміністративно-процедурного правового режиму та характеристиці елементів, що входять до його структури.

У підрозділі 4.1 „Поняття та елементи адміністративної процедурної форми” аналізуються представлені в юридичній літературі думки вчених стосовно поняття „процесуальна форма” та обґрунтовується доцільність використання як наукової категорії поняття „процедурна форма”.

Будь-яка адміністративна процедура відбувається за певним алгоритмом (процедурним порядком), який свідчить про існування статичних явищ в самій процедурі, тобто про її процедурну форму.

До елементів, що входять до змісту адміністративної процедурної форми, здобувач відносить:

1) порядок ведення адміністративної процедури. Такий елемент адміністративної процедурної форми дозволяє проводити різницю, по-перше, між процесуальною діяльністю в судах та іншою процедурною діяльністю (наприклад, судовий порядок розгляду скарг та адміністративний порядок розгляду скарг), по-друге, між різними адміністративними процедурами або різними видами процедурної діяльності в межах однієї адміністративної процедури (наприклад, перегляд адміністративної справи в порядку апеляції та перегляд адміністративної справи в порядку касації), по-третє, між різними видами одного і того ж провадження, що різняться між собою порядком здійснення процедурної діяльності (наприклад, звичайне та спрощене провадження в справах про адміністративні правопорушення);

2) форма зв'язків, що виникають між суб'єктами і учасниками адміністративної процедури на певних стадіях і етапах адміністративного провадження. Наприклад, розгляд справи про адміністративне правопорушення згідно з положеннями ст. 268 КУАП може відбуватись в двох формах -- в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності чи без неї, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи;

3) форма прояву окремих дій (актів) суб'єктів та учасників адміністративної процедури. Наприклад, в межах адміністративного судочинства таку форму має не тільки діяльність суб'єктів адміністративного процесу (форма та вимоги до змісту судового рішення за результатами підготовчого провадження -- ст. 121 КАСУ; форма та вимоги до змісту постанови суду -- ст.ст. 158, 160, 163 КАСУ), а також акти поведінки інших учасників процесу (форма та зміст адміністративного позову -- ст.ст. 105, 106 КАСУ, форма та зміст висновків експертизи -- ст. 66 КАСУ) тощо.

Адміністративна процедурна форма це встановлений адміністративно-процедурними нормами порядок, в межах якого здійснюється послідовна діяльність суб'єктів адміністративної процедури та дії інших її учасників. Саме в такому значенні процедурна форма набуває конкретного змісту та не втрачає методологічних властивостей пізнання правових явищ як категорія юридичної науки.

У підрозділі 4.2 „Поняття та структура адміністративно-процедурного правового режиму” через аналіз понять, що запропоновані теорією держави та права, дається визначення адміністративно-процедурного правового режиму та визначаються елементи, що входять до його структури.

Зазначається, що правові режими не однорідні за обсягом і змістом, тому їх можна класифікувати не тільки за галузевою ознакою, а й за іншими підставами. Правові режими можна класифікувати за масштабом свобод громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав (пільгові та обмежуючі режими); за глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій (звичайні і надзвичайні режими); за часом (постійні і тимчасові); за територією їхньої дії (загальнодержавні, регіональні режими та режими певної території); відносно окремих об'єктів (режими заповідників, вогнепальної зброї, отрути та ін.), залежно від елементів системи права України (галузеві, підгалузеві режими, режими правових інститутів) тощо.

Адміністративному процедурному праву як підгалузі адміністративного права України притаманний свій правовий режим.

Порівняльний аналіз правового режиму з іншими спорідненими правовими категоріями -- „механізм правового регулювання”, „правовий стан”, „правове поле”, дозволив здобувачеві визначити такі основні ознаки адміністративно-процедурного правового режиму:

1) має складну структуру, яка включає в себе елементи, що характеризуються певною єдністю;

2) являє собою особливий порядок правового регулювання, який виникає в результаті специфічного єднання елементів, що входять до структури правового режиму;

3) встановлюється в законодавстві і забезпечується державою;

4) має мету специфічним способом регламентувати конкретні сфери суспільних відносин;

5) створює певний ступінь сприяння або несприяння для задоволення інтересів окремих суб'єктів права;

6) завжди супроводжується встановленням відповідного правового положення, тобто особливого устрою суспільних відносин.

Послідовність при характеристиці елементів адміністративно-процедурного правового режиму повинна бути така -- від цілей правового регулювання та принципів права до предмета правового регулювання, від предмета правового регулювання до юридичного становища суб'єктів та методу правового регулювання і лише потім до правових гарантій, що забезпечують встановлення відповідного правового стану. На підставі цього здобувач робить висновок, що структура адміністративно-процедурного правового режиму має такий елементний склад:

1) цілі адміністративно-процедурного правового регулювання;

2) принципи адміністративно-процедурного правового регулювання;

3) предмет адміністративно-процедурного правового регулювання;

4) статус суб'єктів, встановлений адміністративним процедурним правом;

5) метод адміністративно-процедурного правового регулювання;

6) адміністративно-процедурні гарантії;

7) адміністративно-процедурний правовий стан.

У підрозділі 4.3 „Характеристика елементів структури адміністративно-процедурного правового режиму” розкривається зміст всіх елементів, що входять до структури адміністративно-процедурного режиму.

В ході реалізації норм адміністративного процедурного права досягаються як загальні цілі, що притаманні всій системі права, так і цілі, які ставляться безпосередньо перед адміністративно-процедурним правом. До них відносяться:

а) забезпечення меж, в яких повинна здійснюватись діяльність щодо прийняття нормативно-правових актів управління та правозастосовча діяльність щодо вирішення адміністративних справ (тобто така діяльність повинна здійснюватись виключно в межах передбаченої законом компетенції, з дотриманням принципів права та забезпеченням можливість участі зацікавлених осіб у розгляді адміністративних справ і ін.);

б) забезпечення оптимального рівня діяльності з прийняття нормативно-правових актів управління та діяльності з розгляду адміністративних справ шляхом закріплення в чинному законодавстві повноважень владних суб'єктів адміністративного процедурного права;

в) забезпечення справедливих умов реалізації прав особистості у стосунках з державою шляхом закріплення адміністративних процедур економічних та ефективних з точки зору держави та зручних для пересічних громадян.

Своїми настановами принципи права пронизують і об'єднують всю систему права, визначають нормотворчу і правозастосовчу діяльність компетентних суб'єктів. Серед принципів права, що притаманні всій системі права України, слід виділити принципи: демократизму, справедливості, рівності громадян перед законом, гуманізму, законності, поєднання стимулювання та обмежень у праві. Крім загальних принципів, адміністративне процедурне право має свої принципи, які можна розділити на дві групи --- підгалузеві та спеціальні принципи. До першої групи слід віднести принципи, які властиві в цілому адміністративному процедурному праву (наприклад, принцип правосуддя; принцип перегляду рішень органу, уповноваженого розглядати адміністративні справи; принцип об'єктивної істини; принцип обов'язковості виконання прийнятого рішення; принцип оперативності та ін.), до другої -- принципи, які характерні для окремих інститутів чи окремих адміністративних проваджень (наприклад, принцип змагальності сторін, принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду і ін.).

На підставі проведеного в дисертації аналізу здобувач робить висновок, що предмет адміністративного процедурного права -- це організаційні суспільні відносини, що виникають:

- в ході діяльності Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування з видання нормативних актів управління;

- між органом владних повноважень, їх посадовими особами, судом, з одного боку, та фізичними чи юридичними особами -- з іншого, з розгляду та вирішення адміністративних справ у порядку, визначеному адміністративним процедурним законодавством.

Метод адміністративного процедурного права -- це органічно поєднана сукупність прийомів, способів та засобів, які закріплені законодавством та використовуються для регулювання відносин, що входять до предмета адміністративного процедурного права. До особливостей методу адміністративного процедурного права відносяться такі: 1) є імперативно-диспозитивним, адже адміністративне процедурне право поєднує в собі регулювання, що ґрунтується на відносинах субординації між учасниками суспільних відносин, та децентралізоване регулювання, що ґрунтується на координації мети і інтересів сторін; 2) адміністративно-процедурне право використовує всі способи правового регулювання, що притаманні загальному методу правового регулювання (приписи, заборони та дозволи), хоча доля заборон є недостатньою для ефективного правового регулювання; 3) поєднує в собі два типи правового регулювання -- спеціально-дозвільний та дозвільно-зобов'язуючий.

Для того щоб бути суб'єктом адміністративно-процедурного права, особа повинна мати адміністративно-процедурну правоздатність та адміністративно-процедурну дієздатність. Адміністративно-процедурна правоздатність -- це здатність мати юридичні права та обов'язки в адміністративній процедурі. Адміністративно-процедурна дієздатність -- це здатність особи самостійно реалізовувати та набувати нові права та обов'язки адміністративно-процедурного характеру.

Адміністративно-процедурні права можна визначити як передбачену нормами адміністративно-процедурного законодавства міру можливої поведінки особи. Ці права пов'язані з можливістю порушення адміністративної процедури, залучення інших учасників до процедури, реального впливу на хід процедури і з можливістю оскарження дій та рішень суб'єктів адміністративної процедури.

Юридичні свободи забезпечують особам певну свободу вибору дій в межах наданих їм чинним законодавством суб'єктивних прав. Таким чином, адміністративно-процедурні свободи можна визначити як гарантовану державою можливість вибору особою певної поведінки і можливість реалізації такого вибору в межах адміністративної процедури.

Адміністративно-процедурні обов'язки закріплюються як за суб'єктами процедурної діяльності (наприклад, обов'язок органів та їх посадових осіб, які застосували до порушника адміністративне затримання, негайно повідомити про цей факт його родичам -- ст. 261 КУАП), так і за учасниками адміністративних процедур (наприклад, обов'язок свідка з'явитись в зазначений час на виклик органу, у провадженні якого перебуває адміністративна справа -- ст. 272 КУАП) Зазвичай обов'язки суб'єктів адміністративно-процедурного права невід'ємні від їхніх адміністративно-процедурних прав (наприклад, право органу адміністративної юрисдикції затримувати порушника невід'ємне від його обов'язку затримувати порушника при наявності підстав, передбачених в ст.ст. 262 і 263 КУАП). Таким чином, адміністративно-процедурні обов'язки можна визначити як встановлену адміністративно-процедурними нормами міру необхідної, належної поведінки особи в інтересах держави, суспільства та особистих інтересах громадян.

В дисертації зазначається, що структура статусу суб'єктів адміністративно-процедурного права включає такі елементи: правоздатність, дієздатність, права, свободи та обов'язки.

Ефективність та захист адміністративно-процедурного правового регулювання залежить від існування чи відсутності системи правових гарантій. Таким чином, адміністративно-процедурні правові гарантії можна визначити як установлені законом засоби безпосереднього забезпечення, використання, дотримання, виконання і правильного застосування норм адміністративного процедурного права. До таких гарантій здобувач відносить:

1) процедурні норми, що закріплюють права та обов'язки учасників процедури (наприклад, ст. 268 КУАП закріплює права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності);

2) принципи адміністративної процедури (наприклад, принципи адміністративного судочинства, що закріплені в ст. 7 КАСУ);

3) різні процедурні інститути (наприклад, інститут захисту особи в межах провадження в справах про адміністративні правопорушення -- ст. 271 КУАП чи інститут прокурорського нагляду -- ст. 250 КУАП);

4) адміністративно-процедурну форму;

5) дії учасників адміністративної процедури (наприклад, дії перекладача в адміністративному судочинстві -- ст. 68 КАСУ чи протест прокурора в провадженні в справах про адміністративні правопорушення -- ст. 290 КУАП);

6) систему перевірки законності й обґрунтованості прийнятих рішень (наприклад, перегляд адміністративних справ в апеляційному порядку -- глава 1 розділу IV КАСУ);

7) систему заходів процедурного примусу та санкцій (наприклад, глава 20 КУАП закріплює види і підстави застосування заходів процедурно-забезпечувального характеру, а розділ VI КАСУ -- заходи процесуального примусу).

Адміністративно-процедурний правовий стан є кінцевим результатом адміністративно-процедурного правового регулювання та являє собою особливий уклад суспільних відносин, при якому реально забезпечується прийняття нормативно-правових актів управління, розгляд і вирішення адміністративних справ, реалізація та захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також інтересів держави в адміністративній процедурі. Аналіз елементів структури адміністративно-процедурного режиму дали змогу зробити висновок, що адміністративно-процедурний режим має свою специфіку, яка набуває свого прояву в цілях, принципах, предметі правового регулювання, статусі суб'єктів адміністративно-процедурного права, методі правового регулювання, адміністративно-процедурних правових гарантіях та правовому стані.



ВИСНОВКИ

У дисертації напрацьовані теоретико-методологічні та наукові засади адміністративного процедурного права як частини адміністративного права. Автор визначає ряд наукових понять і категорій, досліджує певні правові явища, а також формулює пропозиції щодо вирішення наявних проблем. До найбільш суттєвих результатів, отриманих у процесі реалізації завдань дисертаційної роботи, належать такі висновки й судження.

1. Передумови виникнення та розвитку в країнах світу адміністративного процедурного права як інституту адміністративного права стали: розвиток економіки, фінансів, господарства і державного управління; потреба в забезпеченні реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків у сфері адміністративного права; захист суспільства від небезпеки (стихійні лиха, виникнення епідемій, вчинення правопорушень, збройні конфлікти тощо); визначення правовим шляхом порядку розгляду спорів, що виникають між громадянами і владними державними управлінськими органами, а також забезпечення законності у сфері державного управління. Саме розвиток адміністративних процедурних норм в країнах світу в період з середини ХІХ до початку ХХ століття призвів до перетворення поліцейського права в адміністративне право та до формування адміністративного процедурного права як правового інституту адміністративного права.

2. Серед етапів розвитку адміністративно-процедурних норм в Україні можна виділити такі: період з середини XIX ст. до 1917 року; період Української народної республіки (1917-1920 рр.); радянський період до 60-х років ХХ ст.; радянський період починаючи з 60-х років; період становлення незалежної України. Лише останні два періоди відзначились кодифікаційною роботою над адміністративно-процедурними нормами. В цей період були прийняті Кодекс України про адміністративні правопорушення та Кодекс адміністративного судочинства України, але значна частина адміністративно-процедурних норм так і залишається розпорошеною по різним нормативно-правовим актам.

3. У процесі розвитку загальнопроцесуальної науки можна виділити чотири періоди: період з початку по кінець ХІХ ст.; період з кінця ХІХ століття до 1917 року; радянський період та сучасний період. Сучасний розвиток науки процесуального права характеризується суперечливістю наукових поглядів на юридичний процес, юридичну процедуру, процесуальне право та судове право, що негативно позначилось на розвитку наукової думки відносно адміністративної процедури та її співвідношення з адміністративним процесом. Адміністративісти по-різному обґрунтовують співвідношення понять „адміністративна процедура” та „адміністративний процес” і по-різному визначають місце адміністративного процедурного чи адміністративного процесуального права в системі права України.

Розвиток наукової думки з питань адміністративного процедурного права невід'ємно пов'язаний з розвитком науки адміністративного права, що мало і негативні наслідки. Так, довгий час адміністративні норми, адміністративні правовідносини, адміністративна правосуб'єктність розглядалися в юридичній та навчально-методичній літературі лише з позицій матеріального адміністративного права.

4. Наука адміністративного процедурного права являє собою вид пізнавальної діяльності, спрямованої на узагальнення, систематизацію й переосмислення практичного та теоретичного досвіду, накопиченого у сфері адміністративних процедурних відносин, а також на подальший їх розвиток. При визначенні науки адміністративного процедурного права як „системи знань” виникають такі проблеми: по-перше, юридична наука являє собою комплекс наук, серед яких традиційно виділяють галузеві чи міжгалузеві науки і нічого не говориться про існування підгалузевих наук; по-друге, предмет науки адміністративного процедурного права визначений, але він ще корегується та уточнюється, а накопичена у результаті дослідження нормативна, теоретична, практична та історична інформації про адміністративні процедурно-правові явища суперечлива за змістом; по-третє, більшість науковців ґрунтуються в своїх дослідженнях на поняттях „адміністративно-процесуальне право” і „наука адміністративно-процесуального права”. Тому сьогодні наука адміністративного процедурного права розвивається як частина науки адміністративного права.

Відсутність загальновизнаних наукових підстав щодо появи в системі права України нових галузей права, тісний зв'язок матеріальних та процедурних адміністративних норм, а також відсутність достатнього наукового обґрунтування свідчить про те, що адміністративне процедурне право сьогодні можна розглядати лише як підгалузь адміністративного права.

5. На сучасному етапі розвитку предмет науки адміністративного процедурного права включає такі питання: адміністративне процедурне право як частина адміністративного права України; історія виникнення та розвитку адміністративного процедурного права; категоріальний апарат адміністративного процедурного права; методологія адміністративного процедурного права; предмет та метод адміністративного процедурного регулювання; цілі та принципи адміністративного процедурного регулювання; статус суб'єктів адміністративного процедурного регулювання; адміністративні процедурні норми; адміністративні процедурні відносини; адміністративний процес як різновид адміністративної процедури; адміністративна процедурна форма; структура адміністративних процедур.

До методів наукового пізнання, що широко використовуються при дослідженні адміністративної процедурно-правової дійсності, відносяться: діалектичний та метафізичний методи, загальні логічні прийоми (аналіз, синтез, індукція, дедукція, абдукція, аналогія), конкретно-історичний метод, системно-структурний метод, конкретно-соціологічний метод, статистичний метод, порівняльно-правовий метод, формально-юридичний метод, метод моделювання, математичний та кібернетичний методи.

6. У формуванні категоріального апарату адміністративного процедурного права використовуються всі методи наукового пізнання, серед яких особливе місце належить діалектичному та метафізичному методу, а також таким загальним логічним прийомам, як аналіз, індукція і дедукція. Формування системи наукових категорій адміністративного процедурного права відбувається з їх узгодженням з науковими категоріями філософії права, теорії держави та права, інших споріднених наук (адміністративного права, кримінально-процесуального права, цивільно-процесуального права і ін.).

7. Юридичний процес завжди:

а) пов'язаний з владною діяльністю, яка здійснюється вповноваженими на те суб'єктами та є виключно юридичною як за змістом, так за цілями і результатом;

б) пов'язаний з правозастосовчою діяльністю;

в) регулюється процесуальними нормами. Всі інші ознаки юридичного процесу мають уточнюючий характер та допомагають більш детально ознайомитись з цим правовим явищем. Адміністративний процес є видом юридичного процесу та охоплює сьогодні собою сферу діяльності адміністративних судів щодо розгляду публічних спорів в порядку, передбаченому КАСУ, та сферу діяльності органів адміністративної юрисдикції щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення в порядку, передбаченому КУАП. Існують і інші сфери діяльності державних органів, що потребують адміністративно-процесуального регулювання, але не мають на сьогодні такого.

8. Як вид юридичної процедури, адміністративна процедура характеризується такими ознаками:

а) являє собою послідовність дій, яка регулюється нормами права та структурована відповідними правовідносинами;

б) являє собою послідовність дій, що об'єднані спільною метою

в) має ієрархічну структуру;

г) завжди знаходиться у динаміці;

д) має обслуговуючий характер. Якщо адміністративна процедура це врегульована адміністративно-процедурними нормами послідовність дій суб'єктів нормотворчої і правозастосовчої діяльності, структурованих відповідними процедурними відносинам, щодо прийняття нормативно-правових актів управління та вирішення адміністративних справ, то адміністративний процес це врегульована адміністративно-процесуальними нормами послідовність дій суб'єктів правозастосовчої діяльності, спрямованих на вирішення адміністративної справи та структурованих відповідними процесуальними відносинами. Таким чином, адміністративна процедура є видом юридичної процедури, а адміністративний процес є видом адміністративної процедури.

9. Структуру адміністративної процедури можна зобразити у вигляді чотирьохступеневої системи, яка включає:

1) адміністративні провадження;

2) стадії провадження;

3) етапи стадій;

4) процедурні дії. Адміністративне провадження -- це врегульований нормами адміністративно-процедурного права порядок прийняття нормативно-правових актів управління та вирішення адміністративних справ. Стадія адміністративного провадження -- це встановлений адміністративно-процедурними нормами порядок здійснення сукупності процедурних дій, що є частино адміністративного провадження. Етап адміністративного провадження -- це встановлений адміністративно-процедурними нормами порядок здійснення сукупності процедурних дій, що є частиною стадії провадження. Основу ж структури адміністративної процедури складають адміністративно-процедурні дії.

10. Адміністративна процедурна форма це встановлений адміністративно-процедурними нормами порядок, в межах якого здійснюється послідовна діяльність суб'єктів адміністративної процедури та дії інших її учасників.

11. Адміністративно-процедурний правовий режим як вид правового режиму характеризується такими ознаками:

а) має складну структуру, яка включає в себе елементи, що характеризуються певною єдністю;

б) являє собою особливий порядок правового регулювання, який виникає в результаті специфічного єднання елементів, що входять до структури правового режиму;

в) встановлюється в законодавстві і забезпечується державою;

д) має мету специфічним способом регламентувати конкретні сфери суспільних відносин;

е) створює певний ступінь сприяння або несприяння для задоволення інтересів окремих суб'єктів права;

ж) завжди супроводжується встановленням відповідного правового становища, тобто особливого устрою суспільних відносин. Таким чином, адміністративно-процедурний режим -- це особливий порядок правового регулювання, що має складну структуру, до елементів якої відносяться: цілі, принципи, предмет і метод адміністративно-процедурного правового регулювання, статус суб'єктів, встановлений адміністративним процедурним правом, адміністративно-процедурні гарантії та адміністративно-процедурний правовий стан.

12. Специфіка адміністративно-процедурного правового режиму проявляється через аналіз елементів, що входять до його структури. Так, цілі адміністративного-процедурного правового регулювання орієнтують законодавця у виборі правових засобів для регулювання суспільних відносин. Для того щоб правові засоби не перетворилися в знаряддя насилля, є необхідність у формуванні принципів права, що своїми настановами пронизують всю систему права та визначають нормотворчу і правозастосовчу діяльність компетентних органів. Цілі та принципи адміністративно-процедурного правового регулювання допомагають визначитись з колом тих суспільних відносин, що потребують відповідного правового регулювання. Лише після цього суб'єкти адміністративно-процедурного правового регулювання наділяються відповідним статусом, а для того щоб досягалися цілі правового регулювання, дотримувались принципи права та реалізовувались права і обов'язки суб'єктів права, необхідне існування системи правових гарантій. Кінцевим же результатом адміністративно-процедурного правового регулювання є встановлення адміністративно-процедурного правового стану.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Миколенко О.І. Склад суду. Відводи. Судові виклики і повідомлення // Кодекс адміністративного судочинства України : наук.-практич. коментар / Н.О. Армаш, О.М. Бандурка, А.В. Басов [та інш.]; за заг. ред.. д.ю.н., проф. А.Т. Комзюка. - К.: Істина, 2010. - С. 171-201. Особистий внесок здобувача: коментування глав кодексу, присвячених складу суду, відводам, судовим викликам і повідомленням.

2. Миколенко А.И. Административный процесс и административная ответственность в Украине : учебное пособие / А.И. Миколенко. - изд. третье, переработанное и дополненное. - Харьков : ООО «Одиссей», 2007. - 360 с.

3. Миколенко О.І. Адміністративний процес та адміністративна відповідальність в Україні : навчальний посібник / О.І. Миколенко. - Харків : ТОВ «Одіссей», 2010. - 368 с.

4. Миколенко О.І. Провадження в справах про адміністративні правопорушення. Провадження по виконанню постанови в частині відшкодування майнової шкоди // Кодекс України про адміністративні правопорушення : науково-практичний коментар / А.С. Васильєв, В.М. Гаращук, Є.В. Додін [та інш.]; за заг. ред. А.С. Васильєва, О.І. Миколенка. - Х. : ТОВ «Одіссей», 2010. - С. 857-977, 1017-1019. Особистий внесок здобувача: коментування розділу, присвяченого провадженню в справах про адміністративні правопорушення, і розділу, присвяченого провадженню по виконанню постанови в частині відшкодування майнової шкоди.

5. Миколенко А.И. Производство по делам об административных правонарушениях. Производство по исполнению постановления в части возмещения имущественного ущерба // Кодекс Украины об административных правонарушениях : научно-практический комментарий / А.С. Васильев, В.Н. Гаращук, Е.В. Додин [и др.] ; под общ. ред. А.С. Васильева, А.И. Миколенко. - издание седьмое, дополненное и переработанное. - Х. : ООО «Одиссей», 2010. - С. 912-1039, 1081-1084. Особистий внесок здобувача: коментування розділу, присвяченого провадженню в справах про адміністративні правопорушення, і розділу, присвяченого провадженню по виконанню постанови в частині відшкодування майнової шкоди.

6. Миколенко О.І. Теорія адміністративного процедурного права : монографія / О І. Миколенко. - Харків : Бурун Книга, 2010. - 336 с.

Статті у фахових виданнях України

7. Миколенко А.И. Место административно-процессуального права в системе права Украины / А.И. Миколенко // Правова держава. - 2002. - № 4. - С. 171-174.

8. Миколенко О.І. Питання систематизації законодавства про заходи адміністративного примусу / О.І. Миколенко // Правова держава. - 2002. - № 5. - С. 180-183.

9. Миколенко О.І. Чи існують комплексні галузі права? / О.І. Миколенко // Правова держава. - 2003. - № 6. - С. 203-206.

10. Миколенко О.І. Доставлення порушника як захід забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення / О.І. Миколенко // Держава і право : зб.наук.праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - Випуск 25. - С. 213-217.

11. Миколенко О.І. Теоретичні положення щодо визначення структури адміністративно-юрисдикційного процесу / О.І. Миколенко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. - Випуск 26. - С. 209-215.

12. Миколенко О.І. Адміністративне провадження як структурний елемент адміністративного процесу / О.І. Миколенко // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2004. - № 4. - С. 113-117.

13. Миколенко О.І. Правове регулювання адміністративно-процесуального статусу учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення / О.І. Миколенко // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2005. - № 1. - С. 138-142.

14. Миколенко О.І. Систематизація адміністративно-процесуального законодавства / О.І. Миколенко // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2005. - № 3. - С. 119-122.

15. Миколенко О.І. Адміністративні процедури в межах провадження у справах про адміністративні правопорушення та їх правове регулювання / О.І. Миколенко // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - Випуск 27. - С. 249-253.

16. Миколенко О.І. Роль теоретичних розробок юридичної науки у процесі формування адміністративно-процесуального права України / О.І. Миколенко // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - Випуск 28. - С. 318-323.

17. Миколенко О.І. Щодо доцільності використання в науці адміністративного права та в законодавстві України терміну ”управлінські послуги”/ О.І. Миколенко // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. - Випуск 30. - С. 292-296.

18. Миколенко О.І. Перегляд справ про адміністративні правопорушення в адміністративному провадженні / О.І. Миколенко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - Випуск 31. - С. 125-129.

19. Миколенко О.І. Адміністративне судочинство в структурі адміністративного процесу / О.І. Миколенко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - Випуск 33. - С. 188-191.

20. Миколенко О.І. Щодо уточнення змісту адміністративного судочинства в Україні / О.І. Миколенко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2006. - № 1. - С. 157-160.

21. Миколенко О.І. Адміністративні процедури: проблеми визначення змісту та систематизації законодавства / О.І. Миколенко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2006. - № 3. - С. 102-105.

22. Миколенко О.І. Концептуальні підходи щодо кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність / О.І. Миколенко // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. - 2006. - Том 9 (Вип. 10). - С. 96-104.

23. Миколенко О.І. Процесуальна форма і адміністративний процес / О.І. Миколенко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2007. - № 1. - С. 116-119.

24. Миколенко О.І. Адміністративно-процесуальний режим / О.І. Миколенко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2007. - № 3. - С. 162-165.

25. Миколенко О.І. Проблема визначення змісту юридичного процесу / О.І. Миколенко // Судова апеляція. - 2007. - № 2. - С. 6-12.

26. Миколенко О.І. Процесуальний режим (теоретико-правовий аспект) / О.І. Миколенко // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. Збірник наукових праць. - 2007. - Том 10 (Випуск 14). Частина 1. - С. 60-65.

27. Миколенко О.І. Об'єктивність та суб'єктивність системи права України: теоретичні колізії / О.І. Миколенко // Вісник Одеського національного університету. Правознавство. - Том 12 (Випуск 12). - 2007. - С. 5-13.

28. Миколенко О.І. Галузь права; ознаки, класифікація та проблеми визначення / О.І. Миколенко // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. Збірник наукових праць. - 2008. - Т. 11 (Вип. 20). Ч.1. - С. 224-233.

29. Миколенко О.І. Адміністративні процедури та структура адміністративного процесу / О.І. Миколенко // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. Збірник наукових праць. - 2008. - Т. 11 (Вип. 22). Ч.2. - С. 58-62.

30. Миколенко О.І. Поняття та місце науки адміністративного процедурно-процесуального права в системі юридичної науки / О.І. Миколенко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - № 4. - С. 163-166.

31. Миколенко О.І. Методи та функції науки адміністративного процедурно-процесуального права / О.І. Миколенко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2009. - № 1. - С. 148-150.

32. Миколенко О. І. Проблеми розвитку науки адміністративного права і процесу / О.І. Миколенко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2009. - № 3. - С. 114-117.

33. Миколенко О.І. Загальні методи наукового пізнання та науки адміністративного процедурного права / О. І. Миколенко // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. Збірник наукових праць. - 2009. - Т. 12 (Випуск 25). Ч.2. - С. 52-59.

34. Миколенко О.І. Публічність провадження в справах про адміністративні правопорушення / О.І. Миколенко // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. Збірник наукових праць. - 2009. - Т. 12 (Випуск 26). Ч.2. - С. 53-58.

35. Миколенко О.І. Категоріальний апарат науки адміністративного процедурного права / О.І. Миколенко // Право і суспільство. - 2010. - № 3. - С. 96-100.

Статті, тези, доповіді

36. Миколенко О.І. Момент порушення справи про адміністративний проступок / О.І. Миколенко // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2003. - № 3. - С. 61-64.

37. Миколенко О.І. Докази та доказування в провадженні в справах про адміністративні правопорушення / О.І. Миколенко // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2004. - № 2. - С. 119-123.

38. Миколенко А.И. Правовой режим и его структура : сборник научных статей [«Право и экономика: актуальные проблемы науки и практики»] / А.И. Миколенко / [сост. И.С. Канзафарова] ; под общ. ред. И.С. Канзафаровой / Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова. - Одеса : Астропринт, 2008. - С. 32-54.

39. Миколенко О.І. Проблемы классификации отраслей права : матеріали міжнародної науково-практичної конференції [«Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми»], (Одеса, 15 травня 2003 р.) / Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова. - Одеса: Астропрінт, 2003. - С. 67-70.

...