Забезпечення адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері безпеки дорожнього руху в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія праці і соціальних відносин федерації професійних спілок України

УДК 342.9:351.811.123

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Забезпечення адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері безпеки дорожнього руху в сучасних умовах

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Михайлов Руслан Іванович

Київ 2011

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У сучасних умовах від рівня розвитку виробництва автомобільного транспорту, ступеня безпеки його руху по автошляхах значною мірою залежить успішність реалізації соціально-економічних програм нашої держави, стратегічного курсу на інтеграцію України до Європейського Союзу. Створення транспортних транснаціональних коридорів, які будуть проходити через Україну, стимулює подальший розвиток автотранспорту. Однак ці процеси мають і негативні наслідки - зростання кількості дорожньо-транспортних пригод, збільшення аварійності, що тягне за собою значні людські жертви та матеріальні збитки.

Так, за даними Департаменту Державної автомобільної інспекції МВС України динаміка дорожньо-транспортних пригод становить: 2005 рік - 46485; 2006 - 49491; 2007 - 63554; 2008 - 51279; 2009 - 37049; 8 місяців 2010 року - 5015. Поранених під час дорожньо-транспортних пригод у 2005 році - 55999; 2006 - 60018; 2007 - 78528; 2008 - 63254; 2009 - 45679; 8 місяців 2010 року - 6541. Загиблих під час дорожньо-транспортних пригод: 2005 рік - 7229; 2006 - 7592; 2007 - 9574; 2008 - 7718; 2009 - 5348; 8 місяців 2010 року - 899 Див.: Дорожньо-транспортні пригоди в Україні (оперативна інформація за 2005 - 2010 (8 місяців 2010 р.). Матеріали підготовлені Департаментом Державної автомобільної інспекції МВС України. -- К., 2005 -- 2010..

Важливе місце в суспільному житті посідають процеси, пов'язані з дорожнім рухом, явища, що його супроводжують, та їх наслідки, зокрема шкода, якої зазнає суспільство від дорожньо-транспортних пригод. Одними з головних причин високого рівня аварійності на автошляхах, крім низького рівня транспортної дисципліни учасників дорожнього руху, є неналежний стан доріг, автодорожнього устаткування, відсутність розмітки проїзної частини, знаків на небезпечних ділянках доріг, застарілі світлофори, зневага до елементарних вимог безпеки з боку державних органів стосовно забезпечення належного стану доріг, неналежне виконання державного обов'язку стосовно учасників дорожнього руху. Враховуючи процеси, пов'язані з дорожнім рухом, радикальні зміни в економіці України, нові умови і якісно новий характер діяльності автотранспортної системи, постає нагальна необхідність у кардинальних змінах деліктного законодавства у сфері безпеки дорожнього руху шляхом його кодифікації. Саме вираження такого підходу до реформування публічного права закріпила Концепція адміністративної реформи в України, яка задекларувала новітні підходи до прийняття комунікативних кодексів, у яких би поєднувалися матеріальні та процесуальні норми права, дотримувався людиноцентристський підхід та принцип взаємної відповідальності держави і людини.

Зазначені вище положення та аргументи повною мірою обґрунтовують актуальність і важливість дисертаційного дослідження.

Теоретичну базу дисертаційного дослідження склали наукові праці відомих теоретиків права, зокрема, В.Б. Авер'янова, С.С. Алексєєва, О.П. Альохіна, Г.В. Атаманчука, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, К.С. Бєльського, Ю.П. Битяка, Г.П. Бондаренка, Л.Р. Білої, А.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, В.М. Гаращук, Є.В. Додіна, К.Б. Левченко, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, В.В. Коваленко, А.М. Колодія, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В. Кузьменко, М.С. Кельмана, О.І. Кіма, Л.В. Коваля, В.Ф. Опришка, В.І. Олефіра, О.І. Остапенка, І.М. Пахомова, В.П. Пєткова, С.В. Пєткова, О.П. Рябченко, В.В. Сташиса, О.Ф. Скакун, С.Г. Стеценка, С.С. Студенікіна, О.В. Сурілова, В.Я. Тація, М.М. Тищенка, Н.Д. Тиндик, В.В. Цвєткова, Н.В. Хорощака, О.В. Шамрая, Ю.С. Шемшученка, В.К. Шкарупи, М.К. Якимчука та ін.

Питання безпеки дорожнього руху у різному обсязі відображені у дослідженнях, які здійснювали: Д.М. Бахрах, О.О. Бандурка, В.М. Бевзенко, М.Ю. Веселов, С.М. Гусаров, Т.О. Гуржій, В.В. Єгупенко, Я.В. Матвійчук, Д.М. Мєдведєв, О.Л. Міленін, М.А. Микитюк, Ю.В. Пірожкова, А.М. Подоляка, В.О. Продаєвич, В.Й. Развадовський, О.Ю. Салманова, М.О. Свірін, М.М. Стоцька, Ю.М. Старілов, В.П. Тимощук, Ю.О. Тихомиров, Я.І. Хом'як, В.В. Цветков, А.Є. Шевченко та ін.

На загальнотеоретичному рівні поняття „безпека”, „безпека дорожнього руху” як категорії громадської безпеки досліджували М.І. Ануфрієв, І.В. Арістова, А.В. Басов, А.І. Берлач, В.Л. Грохольский, В.О. Глушков, Г.В. Джагупов, В.О. Заросило, М.І. Іншин, С.О. Кузніченко, В.В. Конопльов, О.В. Копан, М.В. Корнієнко, Ю.Ф. Кравченко, В.А. Лаптій, В.А. Ліпкан, А.Ф. Майдиков, Н.П. Матюхіна, В.М. Плішкін, О.О. Погребной, Д.В. Приймаченко, М.Б. Саакян, О.Ю. Синявська, Г.О. Пономаренко, Є.Г. Юдіна та ін.

Однак, незважаючи на наявність великої кількості наукових праць із зазначеної проблематики, потрібно зауважити, що залишається чимало недостатньо досліджених питань і аспектів, що пояснюється складністю й багатогранністю забезпечення адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері безпеки дорожнього руху.

Комплексного дослідження питань реалізації адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері безпеки дорожнього руху у вітчизняній науці не проводилося, а окремі праці із зазначеної тематики мають переважно узагальнений і описовий характер. У зв'язку з цим, безумовно, існує потреба в поглибленому науковому дослідженні питань, які стосуються адміністративної відповідальності за проступки у сфері безпеки дорожнього руху, виробленні теоретичних і практичних положень щодо вдосконалення цього публічно-правового інституту, зокрема в частині кодифікації законодавства у сфері безпеки дорожнього руху, шляхом прийняття Дорожньо-транспортного кодексу.

Тема дисертації була затверджена Вченою радою Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, протокол від 25 лютого 2010 року № 6.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років, затвердженого наказом МВС України від 29.07.2010, а також кафедральної теми „Державний контроль за безпекою дорожнього руху в Україні” кафедри адміністративної діяльності ДАІ Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка на 2010-2014 рр.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка пропозицій щодо вдосконалення забезпечення адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері безпеки дорожнього руху та їх впровадження в нормативне регулювання і практичну діяльність.

Досягненню цієї мети сприяло виконання таких основних завдань:

- визначити поняття та сутність безпеки дорожнього руху;

- охарактеризувати становлення та розвиток законодавства про відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху;

- дослідити міжнародний досвід застосування адміністративного законодавства у сфері безпеки дорожнього руху;

- охарактеризувати юридичний склад адміністративних деліктів, пов'язаних із порушенням законодавства у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху;

- визначити сутність, особливості та підстави адміністративної відповідальності в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху;

- визначити поняття та особливості провадження в справах про адміністративні проступки у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху;

- сформулювати поняття профілактики проступків у сфері безпеки дорожнього руху;

- проаналізувати взаємовідносини Державної автомобільної інспекції України з іншими державними органами і громадськими організаціями через визначення структурної системи суб'єктів забезпечення безпеки дорожнього руху;

- внести конкретні пропозиції організаційно-правового характеру, спрямовані на підвищення ефективності адміністративної відповідальності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у процесі забезпечення адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері безпеки дорожнього руху в сучасних умовах.

Предмет дослідження - забезпечення адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері безпеки дорожнього руху в сучасних умовах.

Методи дослідження. З метою вирішення поставлених у дисертації наукових завдань застосовано комплексний системний підхід, який дав змогу використовувати в процесі дослідження різноманітні наукові напрацювання вітчизняних та зарубіжних дослідників. У роботі застосовувалися сучасні загальнонаукові та спеціальні-наукові методи дослідження. Формально-логічний та логіко-семантичний методи застосовувалися з метою встановлення логіко-методологічних засад побудови поняття „безпека дорожнього руху” та підпорядкованих йому видових понять, поглиблення понятійного апарату у досліджуваній сфері (підрозділ 1.1, 2.1, 2.2). Історико-правовий використано для дослідження генезису становлення законодавства про відповідальність у сфері безпеки дорожнього руху (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження зарубіжного досвіду застосування адміністративного законодавства у сфері безпеки дорожнього руху (підрозділ 1.3). За допомогою статистичних методів зібрано і проаналізовано емпіричну інформацію, що стосується проблеми дослідження, а також розглянуто практику застосування адміністративної відповідальності у відповідній сфері (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3).

Метод групування та структурно-логічний метод сприяли визначенню системи суб'єктів профілактики проступків у сфері безпеки дорожнього руху, організації їх взаємодії (підрозділ 3.1, 3.2). Метод моделювання, аналізу та синтезу був використаний з метою розробки пропозицій щодо удосконалення перспективного законодавства та визначення механізму кодифікації адміністративно-деліктного законодавства у сфері безпеки дорожнього руху (підрозділ 3.3).

Емпіричну базу дослідження склали статистичні матеріали МВС України, Департаменту ДАІ МВС України, Держкомстату. У процесі роботи було досліджено справи про адміністративні проступки у сфері дорожнього руху, вивчено матеріали скарг на неправомірні дії працівників ДАІ, проаналізовано апеляційні та касаційні скарги на судові рішення про відшкодування матеріальної шкоди за неналежне утримання дорожніх шляхів.

Нормативною основою дослідження є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативно-правові акти‚ які регулюють відносини у сфері забезпечення адміністративної відповідальності. Дисертант звертався також до законодавства деяких зарубіжних держав, досвід яких щодо застосування адміністративного законодавства у сфері безпеки дорожнього руху може бути використано в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в українській юридичній науці комплексним дослідженням адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, здійсненим з урахуванням нових ідей і тенденцій розвитку суспільних відносин у цій сфері, а також із визначенням напрямів удосконалення законодавства з метою підвищення ефективності діяльності суб'єктів забезпечення безпеки дорожнього руху.

Вивчення проблеми дало змогу обґрунтувати деякі висновки, рекомендації і пропозиції, зокрема:

уперше:

- обґрунтовано оновлений погляд на кодифікацію законодавства у сфері безпеки дорожнього руху, шляхом прийняття Дорожньо-транспортного кодексу, як вираження окремої складової публічного права, норми якого повинні регулювати відповідальність за проступки у досліджуваній сфері. У Кодексі пропонується врегулювати такі правовідносини: правила дорожнього руху; правила допуску транспортних засобів до дорожнього руху; правила допуску громадян до участі у дорожньому русі; правила проведення державного технічного огляду транспортних засобів; правила реєстрації транспортних засобів; правила ввезення транспортних засобів на територію України; компетенції органів влади та громадян; вимоги до автомобільних доріг; вимоги до транспортних засобів; відповідальність за порушення у сфері дорожнього руху; порядок провадження у справах про порушення у сфері дорожнього руху;

- запропоновано процесуальний порядок оскарження постанов та протоколів про адміністративні проступки у сфері безпеки дорожнього руху, як певного кроку на шляху становлення громадського суспільства та запровадження „людиноцентристської” ідеології - служіння держави інтересам людини, в контексті дотримання принципу взаємної відповідальності держави і людини (ст. 3 Конституції України);

удосконалено:

- нормативно-правове регулювання у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху шляхом формулювання конкретних пропозицій та рекомендацій до Кодексу України про адміністративні правопорушення як певного кроку до становлення публічної відповідальності у досліджуваній сфері;

- поняття складу адміністративного проступку, пов'язаного з порушенням законодавства у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху як сукупність обов'язкових об'єктивних і суб'єктивних ознак, які утворюють і характеризують, згідно з чинним законодавством, суспільно шкідливе діяння як певний вид адміністративного проступку в цій сфері;

- поняття адміністративної відповідальності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху як відповідальності водіїв транспортних засобів, інших учасників дорожнього руху, а також посадових осіб, що забезпечують безпечну експлуатацію транспорту, доріг і шляхових споруд, за порушення правил дорожнього руху, експлуатації транспорту і шляхів, виражену у застосуванні до винних осіб встановлених законом адміністративних стягнень уповноваженими на те органами (посадовими особами) на підставах і в порядку, передбачених нормами адміністративного права;

дістали подальший розвиток:

- поняття дорожній рух як нормативно врегульована діяльність, яка має соціальний характер, в результаті якої здійснюється просторове пересування людей і вантажів дорогами за допомогою транспортних засобів або без них;

- поняття безпека дорожнього руху як стан процесу, що відображає ступінь захищеності його учасників і держави від дорожньо-транспортних пригод та їх наслідків, а також захищеність інтересів учасників дорожнього руху щодо реалізації потреби у пересуванні;

- поняття адміністративного проступку у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху яке можна визначити як протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, що посягає на здоров'я та безпеку громадян, збереження транспортних засобів, шляхів і шляхових споруд, безпеку дорожнього руху, встановлений порядок діяльності державних органів і установ у цій сфері, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність;

- поняття профілактика адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху як діяльності держави загалом, її правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування у сфері державного управління з метою проведення загальних і спеціальних заходів, які мають своїм завданням недопущення, нейтралізацію чи ліквідацію причин та умов, що породжують адміністративні правопорушення в цій сфері або призводять до них;

- пропозиції щодо створення координаційного органу у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, який би здійснював координацію у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Таким органом, відповідно до Указу Президента України „Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади”, у межах Державної служби автомобільних доріг України може бути новостворена Державна інспекція безпеки дорожнього руху;

- пропозиції щодо створення Цільового фонду безпечного руху (можливо на правах комерційного банку), що надало б можливість цільового і повного використання коштів для потреб суто дорожнього господарства.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

- у науково-дослідній сфері - положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшого забезпечення адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері безпеки дорожнього руху;

- у правотворчій сфері - висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використано для удосконалення адміністративно-деліктного законодавства, розробки проекту Дорожньо-транспортного кодексу, що буде сприяти поліпшенню правового регулювання діяльності органів державної влади у напрямі забезпечення безпеки дорожнього руху (довідка Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією № 426/071-06-08с. від 23.06.2011 р.);

- у сфері правозастосування - використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність суб'єктів забезпечення безпеки дорожнього руху (акт впровадження до практичної діяльності підрозділу ДАІ з обслуговування міста Кіровограда при УМВС України в області від 25.01.2011);

- у навчальному процесі - під час викладання навчальних дисциплін та підготовки навчальних посібників, лекцій, методичних рекомендацій з дисциплін „Адміністративне право”, „Адміністративна відповідальність”, „Адміністративна діяльність ДАІ”, „Адміністративне провадження та діловодство у справах про порушення правил, норм і стандартів у сфері безпеки дорожнього руху”, „Законодавство України у сфері безпеки дорожнього руху” „Адміністративне судочинство” (акт впровадження у навчальний процес Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка від 10.06.2011). Автор брав участь у розробці навчального посібника „Безпека дорожнього руху”, рекомендованого Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (Лист від 22.12.2010 №1/11-11827.1).

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Висновки, пропозиції і рекомендації, в тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, одержані автором особисто.

Положення, що містяться в опублікованій у співавторстві з Михайловим Р.І. науковій статті поряд з іншими науковими дослідженнями автора стали основою для викладених у відповідних підрозділах дисертації узагальнень. Персональний внесок до опублікованої наукової праці пропорційний кількості співавторів.

У дисертації ідеї та розробки, які належать співавтору, не використовувались. Одержані наукові результати та висновки щодо адміністративно-правового регулювання відповідальності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що містяться у дисертації, сформульовані та обґрунтовані на базі особистих теоретичних та практичних досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Положення і висновки дисертаційного дослідження були обговорені та схвалені на міжкафедральному семінарі кафедр адміністративного права та адміністративної діяльності, адміністративної діяльності ДАІ, організації служби та дізнання в підрозділах ДАІ Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (протокол засідання від 11 квітня 2011 року № 1). Результати дисертаційного дослідження, одержані узагальнення і висновки оприлюднені дисертантом на міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференціях та науково-практичних семінарах, зокрема: „Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності” (м. Кіровоград, 2010 р.); „Протидія злочинності неповнолітніх: досвід та сучасні проблеми” (м. Кіровоград, 2010 р.); „Актуальні проблеми забезпечення громадської безпеки” (м. Кіровоград, 2011 р.).

Публікації. Основні положення та результати наукового дослідження викладено у 6 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, та 3 тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять дев'ять підрозділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків. Список використаних джерел складається із 211 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінок.

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету і завдання, методи дослідження, зв'язок з науковими планами та програмами, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про публікації, зазначено форми апробації та впровадження здобутих результатів.

Розділ 1. „Теоретико-правові засади адміністративної відповідальності за порушення норм у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху” складається з трьох підрозділів, присвячених аналізу нормативно-правового закріплення та наукових поглядів щодо сутності поняття безпеки дорожнього руху, становлення законодавства про відповідальність та впровадження позитивного досвіду зарубіжних держав у досліджувану сферу.

Підрозділ 1.1 „Поняття та сутність забезпечення безпеки дорожнього руху” присвячено аналізу нормативно-правих актів та наукових поглядів щодо сутності поняття безпеки дорожнього руху, аналізується поняття та зміст (складові) дорожнього руху, висвітлюється соціальний аспект проблеми забезпечення його безпеки як самостійного об'єкта правової охорони. Окрема увага приділяється визначенню змісту категорій „безпека дорожнього руху”, „дорожній рух”, наведене авторське бачення зазначених дефініцій.

Визначено поняття дорожній рух як нормативно врегульована діяльність, яка має соціальний характер, у результаті якої здійснюється просторове пересування людей і вантажів дорогами за допомогою транспортних засобів або без них.

Проаналізовано наведені науковцями ознаки дорожнього руху: а) об'єктивно зумовлений суспільним розвитком процес упорядкованого просторового пересування людей, вантажів або природнім шляхом, або за допомогою транспортних засобів, керованих людьми; б) явище соціальне, оскільки в ньому зайнята абсолютна більшість населення країни; в) має соціальний характер, оскільки тут реалізуються політичні, економічні та культурні інтереси держави і суспільства в цілому; г) сукупна вольова діяльність людей, спрямована на досягнення певних цілей; д) керований процес, у якому головним суб'єктом виступає держава в особі уповноважених органів, які складають єдину систему.

Наведено авторське бачення поняття „безпека дорожнього руху” - це стан процесу, що відображає ступінь захищеності його учасників і держави від дорожньо-транспортних пригод та їх наслідків, а також захищеність інтересів учасників дорожнього руху щодо реалізації потреби у пересуванні.

З'ясовано, що в умовах прискорення темпів автомобілізації гостро постає проблема забезпечення безпеки дорожнього руху, вирішення якої спрямоване на збереження життя і здоров'я людей, захист їх інтересів. Ця проблема комплексна, тому що пов'язана з кожним елементом складної системи „людина - транспортний засіб - дорога”. Сучасна автомобільна дорога становить складну інженерну споруду, що втілює в собі новітні досягнення науки і техніки. Сьогодні в цілому темпи дорожнього будівництва продовжують відставати від темпів транспортизації, а самі дороги за своїми технічними характеристиками, обладнанням, засобами регулювання і автосервісу, а також якістю обслуговування і експлуатаційного утримання значною мірою відстають від сучасних вимог. Зі 170 тисяч кілометрів 52 відсотки доріг державного значення не відповідають стандартам за рівністю покриття і 33 відсотки - за його міцністю. З'ясування існуючих проблем забезпечення безпеки дорожнього руху дозволило зробити висновок про необхідність розширення і посилення ролі правових норм у попередженні дорожньо-транспортних подій і, насамперед, у профілактичній спрямованості правового регулювання цих відносин та посилення відповідальності відповідних керівників і служб за неналежне виконання своїх обов'язків у відношенні до учасників дорожнього руху, утримання дорожнього покриття, автодорожнього устаткування.

Забезпечення безпеки дорожнього руху полягає в зниженні загальної кількості дорожньо-транспортних пригод та їх наслідків, кількості загиблих та поранених в умовах сучасного розвитку шляхом запровадження публічно-правової моделі у досліджуваній сфері, а саме: влада відповідає перед громадянами за свої дії або бездіяльність, запровадження людиноцентристської ідеології - служіння держави інтересам людини, запровадження моделі та конституційно-правового механізму реалізації принципу взаємної відповідальності держави та людини.

У підрозділі 1.2 „Історико-правовий аналіз становлення законодавства про відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху” розкрито особливості становлення відповідальності у сфері безпеки дорожнього руху, із виділенням двох основних періодів: радянський (1922-1991); період після здобуття Україною незалежності (з 1991 р. до теперішнього часу). Це дало змогу проаналізувати становлення законодавства у досліджуваній сфер і розробити обґрунтовані пропозиції щодо його удосконалення.

Встановлено, що розвиток законодавства у радянський період пов'язаний зі Статутом автомобільного транспорту Української РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. № 401, який уперше визначав права, обов'язки і відповідальність виробничих об'єднань автомобільного транспорту, автотранспортних та транспортно-експедиційних підприємств і організацій, що знаходяться на території країни. Окремі положення про відповідальність у сфері безпеки дорожнього руху були закріплені у постановах Ради Міністрів СРСР: „Про умови праці працівників автомобільного транспорту, а також транспортно-експедиційне обслуговування і вантажно-розвантажувальні роботи системи автомобільного транспорту” від 14 грудня 1972 р. № 322/34, „Про матеріальну відповідальність автотранспортних підприємств, вантажовідправників і вантажоодержувачів за неналежне використання контейнерів, що належать Міністерству автомобільного транспорту УРСР, при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом” від 28 жовтня 1974 р. № 499 та ін. Особливе місце серед цих нормативних актів, безумовно, належить Кодексу України про адміністративні правопорушення, який вперше об'єднав проступки у сфері безпеки дорожнього руху в межах кодифікованого акту. Враховуючи погляди С.В. Пєткова, доведена необхідність його безпосереднього революційного перетворення та створення на основі чинного законодавства в дорожньо-транспортній сфері „Дорожньо-транспортного кодексу”, який поряд із Кодексом адміністративного судочинства та Адміністративним процедурним кодексом, стане базовим у державно-правовій сфері та буде охоплювати такі підгалузі, як адміністративне право, адміністративна деонтологія, адміністративне судочинство, дисциплінарне право, службове право, адміністративний процес. дорожній рух відповідальність порушення

Другий період становлення законодавства про відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, після здобуття Україною незалежності, характеризується тим, що постало питання створення нового ефективного законодавства, нормами якого було б охоплено всі складові організації роботи автомобільного транспорту. Значною подією цього періоду у сфері становлення законодавства про забезпечення безпеки дорожнього руху було прийняття Закону України „Про дорожній рух” від 30 червня 1993 року, норми якого визначали базові і вихідні принципи, покладені в основу правового регулювання дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища, права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання. Поряд із зазначеним нормативно-правовим актом, було прийнято Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 року, Закони України: „Про автомобільний транспорт”, „Про автомобільні дороги”, „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення Правил дорожнього руху” від 5 квітня 2001 року.

Із прийняттям значної кількості законодавчих актів у сфері безпеки дорожнього руху виникла нагальна потреба в уніфікації законодавства шляхом підготовки його нової редакції, необхідність якої обумовлена новими і якісними перетвореннями наявних у дорожньому русі відносин, потребою їх більш чіткої регламентації, що пов'язано з перебудовою радянської адміністративно-правової моделі правовідносин на публічно-правову. Це, насамперед, кодифікації законодавства у досліджуваній сфері шляхом прийняття Дорожньо-транспортного кодексу, запровадження людиноцентристського підходу, відповідальності влади перед громадянами за свої дії або бездіяльність, об'єднання норм щодо проступків у сфері безпеки дорожнього руху у межах кодифікованого акта.

У підрозділі 1.3 „Зарубіжний досвід застосування адміністративного законодавства у сфері безпеки дорожнього руху” зазначено, що запозичення зарубіжного досвіду є одним із пріоритетних напрямків на шляху формування досконалого вітчизняного законодавства у досліджуваній сфері.

Так, зокрема пропонується врахувати положення зарубіжного законодавства в частині накладення адміністративних стягнень за проступки у сфері безпеки дорожнього руху: адміністративний арешт (Російська Федерація), перевірка знань правил дорожнього руху, так званий повторний іспит (Киргизька Республіка), розширення переліку випадків вилучення посвідчення у водія (Чехія), запровадження фіксованих та пропорційних грошових санкцій (Італія), штрафи-попередження (Німеччина), альтернатива великої кількості порушень безпеки дорожнього руху, у тому числі тюремне ув'язнення (Японія), спрощений розгляд адміністративних справ (Норвегія), метою якого є негайне застосування штрафних санкцій, забезпечення дотримання Правил дорожнього руху так, щоб їхнє порушення було пов'язане з певними незручностями для порушника, запобігання проступкам. Потребує запозичення досвід Швейцарії в частині контролю за дорожнім рухом, а також як захід впливу на водія-туриста, відмова в отриманні візи (терміном до п'яти років) за систематичне порушення правил дорожнього руху на її території.

Обґрунтовано запозичення досвіду Японії щодо запобігання проступкам у сфері безпеки дорожнього руху, шляхом збільшення кількості світлофорів, пішохідних переходів, багаторівневих дорожніх розв'язок. Як результат - за десять років кількість ДТП у цій країні зменшилась на 50 %, незважаючи на швидкі темпи автомобілізації. Враховуючи сучасний стан доріг та дорожніх умов в нашій державі, стратегічні заходи забезпечення безпеки дорожнього руху повинні стати пріоритетними.

Доведена необхідність посилення відповідальності державних органів (власників доріг), з вини яких внаслідок неналежного стану доріг та дорожнього обладнання трапилася дорожньо-транспортна пригода. У зв'язку з цим пропонується внесення змін до ст. 128-1 КУпАП.

Розділ 2. „Юридична характеристика адміністративних правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху” складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду особливостей адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері безпеки дорожнього руху.

У підрозділі 2.1 „Юридичний склад адміністративних деліктів, пов'язаних із порушенням законодавства у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху” дослідженно елементи та склад адміністративного делікту у сфері безпеки дорожнього руху.

Підтримаємо погляд стосовно того, що кожен громадянин у разі скоєння протиправного діяння (правопорушення, делікту), яке не має великої суспільної небезпеки, а отже, не підпадає під кримінальну відповідальність, несе публічну відповідальність, незалежно від своєї соціальної належності або посади. Окреслено суспільно-правову модель застосування законодавства з адміністративних деліктів у сфері безпеки дорожнього руху (враховуючи погляди С.В. Пєткова): адміністративний делікт - особливий вид деліктів (правопорушень); за ступенем суспільної небезпеки адміністративні делікти поділяються на адміністративні злочини та адміністративні проступки; суб'єктом вчинення адміністративного делікту може виступати тільки особа (публічна, державний службовець тощо); адміністративний делікт - суспільне явище і, таким чином, - особливий вид публічного делікту.

Наведено авторське бачення поняття складу адміністративного делікту, пов'язаного з порушенням законодавства у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху як системи обов'язкових об'єктивних та суб'єктивних елементів діяння, ознаки яких передбачені в диспозиціях норм законодавства, які встановлюють адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху.

Вважаємо, що для більш ефективної діяльності державних органів, прозорості відносин та відкритості стосунків між різними суб'єктами суспільних відносин, оптимізації регулюючого впливу взаємної відповідальності держави і особи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху необхідне „об'єднання” норм, які встановлюють адміністративну відповідальність за порушення норм і правил у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у відповідному Дорожньо-транспортному кодексі.

У підрозділі 2.2 „Адміністративна відповідальність за проступки у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та проблеми її реалізації” проаналізовано становлення відповідальності як такої, а також поняття юридичної відповідальності та адміністративної відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності. Здійснено порівняльний аналіз адміністративно-правової та публічно-правової моделей правовідносин у досліджуваній сфері. Доведена відмінність запропонованої моделі (враховуючи погляди С.В. Пєткова), складовими якої є публічні правовідносини, публічне право, публічні проступки, публічна відповідальність, від моделі адміністративних відносин, адміністративного права, адміністративного правопорушення, адміністративної відповідальності у досліджуваній сфері.

Наведене авторське бачення поняття адміністративна відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху як відповідальність водіїв транспортних засобів, інших учасників дорожнього руху, а також посадових осіб, що забезпечують безпечну експлуатацію транспорту, доріг і шляхових споруд, за порушення правил дорожнього руху, експлуатації транспорту і шляхів, виражену у застосуванні до винних осіб встановлених законом адміністративних стягнень уповноваженими на те органами (посадовими особами) на підставах і в порядку, передбачених нормами адміністративного права.

Визначено поняття адміністративного проступку у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху як протиправної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності, що посягає на здоров'я та безпеку громадян, збереження транспортних засобів, шляхів і шляхових споруд, безпеку дорожнього руху, встановлений порядок діяльності державних органів і установ у цій сфері, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Обґрунтовано доцільність доповнення КУпАП окремою статтею, яка б диференціювала відповідальність водіїв транспортних засобів за перевищення встановлених обмежень швидкості руху відповідно до ступеню такого перевищення (починаючи з перевищення встановлених обмежень швидкості руху більш як на десять кілометрів на годину).

У підрозділі 2.3 „Поняття та особливості провадження у справах про проступки у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху” розглядаються процесуальні положення реалізації відповідальності за проступки у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Зосереджено увагу на місці провадження у справах про адміністративні проступки в структурі адміністративного процесу.

Наведено авторське поняття провадження у справах про проступки у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху як врегульоване адміністративно-процесуальними нормами вирішення справ про порушення правил, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, шляхом здійснення уповноваженими на те органами (посадовими особами) окремих відповідних процедур щодо виявлення адміністративних проступків у цій сфері та притягнення осіб, які винні у їх скоєнні, до адміністративної відповідальності.

Аналізуючи стадії провадження у справах про адміністративні делікти (враховуючи погляди А.М. Васильєва, С.В. Пєткова, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, О.І. Миколенко, М.М. Тищенко, С.Г. Стеценка) зроблено висновок, що стадія адміністративного процесу - це відокремлена у часі та логічно пов'язана сукупність процесуальних дій, яка спрямована на досягнення певних цілей і вирішення відповідних завдань, відрізняється колом учасників, а її результати закріплюються у відповідних процесуальних документах. Запропоновано процесуальний порядок оскарження постанов та протоколів про адміністративні проступки у сфері безпеки дорожнього руху, як певного кроку на шляху становлення громадського суспільства та запровадження „людиноцентристської” ідеології - служіння держави інтересам людини, в контексті дотримання принципу взаємної відповідальності держави і людини (ст. 3 Конституції України). Виокремлено особливості такого оскарження, які полягають у: а) складності визначення відповідача у разі оскарження постанови про адміністративне правопорушення та протоколу про адміністративне правопорушення; б) складності визначення підсудності як предметної, так і територіальної.

Розділ 3. „Шляхи реформування та удосконалення законодавства у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху” - складається з трьох підрозділів та присвячений розгляду практичного аспекту трансформації законодавства у досліджуваній сфері в базовий кодифікований акт.

У підрозділі 3.1 „Профілактика проступків як складова забезпечення безпеки дорожнього руху” визначено поняття, система, особливості та напрями профілактики у досліджуваній сфері.

Надано авторське бачення поняття профілактика проступків у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху як діяльності держави загалом, її правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування у сфері державного управління з метою проведення загальних і спеціальних заходів, які мають своїм завданням недопущення, нейтралізацію чи ліквідацію причин та умов, що породжують проступки в цій сфері або призводять до них.

Враховуючи погляди науковців, визначено особливості профілактики проступків у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху: відокремленість профілактики проступків в окремий вид профілактики; профілактична діяльність спрямована на конкретну групу осіб, а саме - учасників дорожнього руху (водій, пішохід, пасажир тощо).

Визначено складові системи профілактики проступків, до яких слід віднести об'єкти профілактики; зміст профілактики (основні рівні, форми та заходи); суб'єкти, які реалізовують зміст профілактики. Виокремлено напрями профілактики дорожньо-транспортних проступків: а) здійснення контролю за неухильним виконанням водіями правил безпеки руху на шляхах; б) забезпечення належного технічного стану транспортних засобів, контроль за здійсненням встановлених правил експлуатації та безпеки; в) підтримка належного стану доріг та дорожніх знаків, контроль за своєчасним ремонтом шляхів; г) висока фахова підготовка водіїв, контроль за станом здоров'я, тверезості і готовності до керування транспортом; д) виховання учасників дорожнього руху та контроль за додержанням ними правил безпеки дорожнього руху.

Підрозділ 3.2 „Шляхи удосконалення правового регулювання та організації взаємодії Державної автомобільної інспекції МВС України з іншими державними органами і громадськими організаціями щодо забезпечення безпеки дорожнього руху” присвячений дослідженню перспективних напрямів організаційно-правових засад взаємодії суб'єктів забезпечення безпеки дорожнього руху з Державною автомобільною інспекцією МВС України.

Наведене авторське бачення поняття взаємодії Державної автомобільної інспекції МВС України з іншими державними органами і громадськими організаціями щодо забезпечення безпеки дорожнього руху як засновану на законах і підзаконних нормативно-правових актах спільну, узгоджену за часом, місцем та засобами діяльність працівників ДАІ з державними органами та громадськими організаціями, спрямовану на захист учасників дорожнього руху і держави від дорожньо-транспортних пригод та їх наслідків, а також захист інтересів учасників дорожнього руху щодо реалізації потреби у пересуванні.

Проаналізовано взаємодію Державної автомобільної інспекції МВС України з іншими державними органами і громадськими організаціями залежно від напрямів її діяльності: забезпечення захисту від протиправних посягань; профілактична; нормотворча; організаційна; контрольно-наглядова (за станом автомототранспорту, за автошляхами); реєстраційно-екзаменаційна; робота за зверненнями громадян; підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів; фінансова.

Визначена структурна система суб'єктів забезпечення безпеки дорожнього руху: а) Міністерство транспорту України (Державний департамент автомобільного транспорту, служба організації дорожнього руху, Державна служба автомобільних доріг, обласні автотранспортні управління, обласна служба автомобільних доріг, ВАТ ДАК „Автомобільні дороги України”, автотранспортні підприємства, дорожньо-експлуатаційні підприємства, дочірні підприємства); б) Міністерство внутрішніх справ України (Департамент ДАІ, управління ДАІ області, ДАІ міста, ДАІ району, служба організації дорожнього руху, громадська прес-служба, консультативно-дорадчі комісії); в) Міністерство оборони України (Головна військова інспекція безпеки дорожнього руху, ВІБДР гарнізону, служба безпеки дорожнього руху військової частини); г) Державна митна служба; д) Міністерство охорони здоров'я (Український медичний центр безпеки дорожнього руху); е) Міністерство освіти і науки України (Державна інспекція закладів освіти, навчально-виховні заклади з підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки водіїв); ж) Державний комітет з питань житлово-комунального господарства (обласні та міські ЖКТ, служби організації дорожнього руху); з) інші міністерства, відомства, підприємства, їх об'єднання, установи та організації, що мають транспортні засоби (служби безпеки дорожнього руху).

Враховуючи погляди науковців, підтримано думку про необхідність створення координаційного органу у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху спеціальної компетенції, що дозволило б уточнити та конкретизувати правовий статус координуючого суб'єкта, визначивши його права та обов'язки, підвищити оперативність реагування координатора на зміну стану системи управління, покращити кількісні та якісні показники діяльності цієї системи, забезпечити результативність проведення заходів щодо поліпшення стану безпеки дорожнього руху. Створення спеціального координуючого органу є одним із пріоритетних напрямів удосконалення системи державного управління безпекою дорожнього руху. Таким органом, відповідно до Указу Президента України „Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади”, у межах Державної служби автомобільних доріг України може бути новостворена Державна інспекція безпеки дорожнього руху.

Сформульовано рекомендації щодо покращання взаємодії суб'єктів забезпечення безпеки дорожнього руху у напрямах: а) інформаційно-аналітичної роботи, що передбачає пошук, збір, обробку та аналіз даних про діяльність державних органів, інших суб'єктів забезпечення безпеки дорожнього руху; б) забезпечення обміну інформацією між державними органами, що належать до системи забезпечення безпеки дорожнього руху.

У підрозділі 3.3 „Визначення шляхів удосконалення та реформування законодавства у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху” зазначено, що інститут адміністративної відповідальності потребує невідкладного та глибокого реформування, шляхи вдосконалення якого вже окреслилися у теорії та передбачені в Концепції „Про заходи щодо впровадження адміністративної реформи в Україні”. Згідно з Концепцією, метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дасть їй змогу стати впливовим чинником у світі та Європі; система державного управління має стати близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності - служіння народові, національним інтересам. У свою чергу, адміністративна відповідальність за порушення законодавства у сфері безпеки дорожнього руху, що є невід'ємною частиною названого інституту, теж має бути реформована з урахуванням специфіки об'єкта її регулювання.

Обґрунтовано оновлений погляд на кодифікацію законодавства у сфері безпеки дорожнього руху шляхом прийняття Дорожньо-транспортного кодексу як вираження окремої складової публічного права, норми якого повинні регулювати відповідальність за проступки у досліджуваній сфері.

Доведена необхідність створення Цільового фонду безпечного руху (можливо на правах комерційного банку), що надавало б можливість цільового і повного використання коштів для потреб суто дорожнього господарства.

Висновки

У висновках наведено найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, теоретичні узагальнення, подано й нове вирішення наукової проблеми забезпечення адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері безпеки дорожнього руху в сучасних умовах.

1. На підставі аналізу поглядів науковців сформульовано авторське бачення поняття дорожній рух як нормативно врегульовану діяльність, яка має соціальний характер, в результаті якої здійснюється просторове пересування людей і вантажів дорогами за допомогою транспортних засобів або без них.

Безпека дорожнього руху - це стан процесу, що відображає ступінь захищеності його учасників і держави від дорожньо-транспортних пригод та їх наслідків, а також захищеність інтересів учасників дорожнього руху щодо реалізації потреби у пересуванні.

2. Виокремлено два основні періоди розвитку законодавства у сфері безпеки дорожнього руху і на основі періодизації та аналізу сучасного законодавства внесено пропозиції щодо трансферу окремих норм глави 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення до Проекту Дорожньо-транспортного кодексу (прикладом слугувала чинна модель Митного кодексу України, Податкового кодексу України) та необхідності подальшого реформування концептуальних засад адміністративної відповідальності у досліджуваній сфері шляхом запровадження: публічно-правової моделі, людиноцентристської ідеології - служіння держави інтересам людини, конституційно-правового механізму реалізації принципу взаємної відповідальності держави та людини.

3. Пропонується врахувати положення зарубіжного законодавства в частині накладення адміністративних стягнень за проступки у сфері безпеки дорожнього руху: адміністративний арешт (Російська Федерація), перевірка знань правил дорожнього руху, так званий повторний іспит (Киргизька Республіка), розширення переліку випадків вилучення посвідчення у водія (Чехія), запровадження фіксованих та пропорційних грошових санкцій (Італія), штрафи-попередження (Німеччина), альтернатива великої кількості порушень безпеки дорожнього руху, у тому числі й тюремне ув'язнення (Японія), спрощений розгляд адміністративних справ (Норвегія), метою якого є негайне застосування штрафних санкцій.

4. Наведено авторське бачення поняття складу адміністративного делікту, пов'язаного з порушенням законодавства у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху як системи обов'язкових об'єктивних та суб'єктивних елементів діяння, ознаки яких передбачені в диспозиціях норм законодавства, які встановлюють адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху.

5. Визначено поняття адміністративна відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху як відповідальність водіїв транспортних засобів, інших учасників дорожнього руху, а також посадових осіб, що забезпечують безпечну експлуатацію транспорту, доріг і шляхових споруд, за порушення правил дорожнього руху, експлуатації транспорту і шляхів, виражену у застосуванні до винних осіб встановлених законом адміністративних стягнень уповноваженими на те органами (посадовими особами) на підставах і в порядку, передбачених нормами адміністративного права.

Наведено авторське бачення поняття адміністративного проступку у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху як протиправної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності, що посягає на здоров'я та безпеку громадян, збереження транспортних засобів, шляхів і шляхових споруд, безпеку дорожнього руху, встановлений порядок діяльності державних органів і установ у цій сфері, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

6. Запропоновано процесуальний порядок оскарження постанов та протоколів про адміністративні проступки у сфері безпеки дорожнього руху як певного кроку на шляху становлення громадського суспільства та запровадження „людиноцентристської” ідеології - служіння держави інтересам людини, в контексті дотримання принципу взаємної відповідальності держави і людини (ст. 3 Конституції України). Виокремлено особливості такого оскарження, які полягають у: а) складності визначення відповідача у разі оскарження постанови про адміністративне правопорушення та протоколу про адміністративне правопорушення; б) складності визначення підсудності як предметної, так і територіальної.

7. Надано авторське бачення поняття профілактика проступків у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху як діяльності держави загалом, її правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування у сфері державного управління з метою проведення загальних і спеціальних заходів, які мають своїм завданням недопущення, нейтралізацію чи ліквідацію причин та умов, що породжують проступки в цій сфері або призводять до них.

8. Визначена структурна система суб'єктів забезпечення безпеки дорожнього руху: а) Міністерство транспорту України (Державний департамент автомобільного транспорту, служба організації дорожнього руху, Державна служба автомобільних доріг, обласні автотранспортні управління, обласна служба автомобільних доріг, ВАТ ДАК „Автомобільні дороги України”, автотранспортні підприємства, дорожньо-експлуатаційні підприємства, дочірні підприємства); б) Міністерство внутрішніх справ України (Департамент ДАІ, управління ДАІ області, ДАІ міста, ДАІ району, служба організації дорожнього руху, громадська прес служба, консультативно-дорадчі комісії); в) Міністерство оборони України (Головна військова інспекція безпеки дорожнього руху, ВІБДР гарнізону, служба безпеки дорожнього руху військової частини); г) Державна митна служба; д) Міністерство охорони здоров'я (Український медичний центр безпеки дорожнього руху); е) Міністерство освіти і науки України (Державна інспекція закладів освіти, навчально-виховні заклади з підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки водіїв); ж) Державний комітет з питань житлово-комунального господарства (обласні та міські ЖКТ, служби організації дорожнього руху); з) інші міністерства, відомства, підприємства, їх об'єднання, установи та організації, що мають транспортні засоби (служби безпеки дорожнього руху).