Кримінально-правова охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

УДК 343.533 (347.77+347.78)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Кримінально-правова охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності в Україні: перспективи розвитку та гармонізації з європейським законодавством

Харченко Вадим

Борисович

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий консультант:

доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України Бандурка Олександр Маркович, Харківський національний університет внутрішніх справ, ректор.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою;

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України Литвак Олег Михайлович, Національна академія прокуратури України, завідувач кафедри теорії прокурорської діяльності та кримінального процесу;

доктор юридичних наук, професор Фріс Павло Львович, юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, завідувач кафедри кримінального права.Захист відбудеться 28 жовтня 2011 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.03 в Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розіслано 23 вересня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. О. Житний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах ступінь розвитку науки, техніки, виробництва, соціально-економічний прогрес значною мірою залежать від рівня інтелектуального потенціалу нації. Інтелектуальна власність на сьогодні стає стратегічно важливим чинником конкурентоспроможності національної економіки, розвитку високотехнологічних галузей промисловості, кваліфікованості робочої сили та досягнення високих стандартів життя. Інтеграція української економіки в світове економічне співтовариство після набуття нашою країною членства у СОТ, поглиблення міжнародного поділу праці, міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, визначення ролі й конкурентних сил між країнами дедалі більше визначаються не тільки наявністю інтелектуального капіталу, можливостями та вмінням його створювати, раціонально використовувати, а і належним державно-правовим механізмом його охорони.

Одночасно Україна вже стала стабільним донором інтелектуальних ресурсів для найрозвинутіших країн. Це зумовило зростання загроз національній безпеці, подальше відставання України від інших країн світу та перетворення її на ресурсний придаток країн-лідерів. Масові та системні порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності не найкращим чином позначаються на іміджі та престижі нашої держави на міжнародному рівні.

На сьогодні в Україні вже створена система дієвого приватноправового механізму охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, але досвід інших країн засвідчує про необхідність створення належного рівня такої охорони й публічно-правовими засобами, серед яких кримінально-правова охорона займає провідне місце. Про це свідчить і ратифікація Верховною Радою України численних міжнародно-правових конвенцій, угод та договорів, в яких наголошується на необхідності залучення кримінально-правових засобів до охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Вирішенню цієї проблеми постійно приділяють увагу органи державної влади всіх рівнів, які визначають своїм завданням посилення ролі інтелектуальної власності у національному розвитку та вдосконалення публічно-правових механізмів охорони прав на її об'єкти.

Зазначене актуалізує необхідність дослідження процесів формування, розвитку та вдосконалення ефективної законодавчої моделі охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності від злочинних посягань. Саме за допомогою вказаної моделі здійснюється реалізація конституційних гарантій громадян на захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності, а з огляду на ст. 3 Конституції України, виконання основного обов'язку держави - утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Теоретичним підґрунтям для вирішення цієї важливої проблеми є праці відомих зарубіжних та вітчизняних науковців у галузі конституційного, трудового, цивільного, господарського, адміністративного права, а також, безумовно, вчених-криміналістів. В різні часи розв'язанню питань кримінально-правової охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності були присвячені роботи П. П. Андрушка, П. С. Берзіна, В. Д. Гулкевича, О. О. Жижиленка, Б. В. Здравомислова, І. О. Зінченко, В. М. Киричка, О. М. Крижного, С. Я. Лихової, А. С. Нерсесяна, О. О. Піленка, О. І. Перепелиці, О. Е. Радутного, М. І. Хавронюка, С. О. Харламової. Але зазначені автори розглядали ці питання або через призму системи правової охорони Російської імперії чи радянських часів, або щодо прав на окремі об'єкти інтелектуальної власності, чи приділяли увагу здебільшого чинній системі захисту прав, що в умовах глобалізації суспільних відносин вже не відповідає реаліям сьогодення.

Наведене, таким чином, свідчить про актуальність і важливість обраного напряму наукової роботи, визначає перспективність теоретичних висновків і практичних рекомендацій дисертаційного дослідження, а також вказує на значення його результатів для подальшого розвитку та вдосконалення системи кримінально-правової охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Це в свою чергу й обумовило вибір теми, а також її перспективність для розробки ефективної законодавчої моделі охорони зазначених прав та напрямків протидії посяганням щодо них.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на подальшу реалізацію положень розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності» від 13 червня 2002 року № 321-р, Програми розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні на 2009-2014 роки, затвердженої рішенням Колегії Державного департаменту інтелектуальної власності (протокол № 14 від 14 грудня 2009 р.). Роботу виконано за темою 92 «Протидія злочинам у сфері інтелектуальної власності» тематики 6.11. «Злочини у сфері інтелектуальної власності та комп'ютерних технологій» додатку № 6 до Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років, (затверджений наказом МВС України від 29 липня 2010 р. № 347), відповідно до п.п. 6 та 18 п. 1 розділу 4 Концепції наукової діяльності Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 роки, в межах виконання планів науково-дослідної роботи кафедри кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології навчально-наукового інституту права та масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ. Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного університету внутрішніх справ (протокол № 6 від 9 червня 2003 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних засад для створення концепції кримінально-правової охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності та опрацювання в її межах оптимальної моделі системи норм Кримінального кодексу України (далі - КК), що передбачають відповідальність за посягання на такі права, а також визначення шляхів ефективної протидії злочинам наведеної групи. З урахуванням цього автором було поставлено такі основні завдання:

- з'ясувати сутність результатів інтелектуальної, творчої діяльності, особливості механізму їх правового регулювання та принципи криміналізації суспільно небезпечних посягань щодо об'єктів права інтелектуальної власності;

- виявити характерні особливості прав на результати творчої діяльності й засоби індивідуалізації як об'єкта кримінально-правової охорони та родового об'єкта злочинів, особливості механізму заподіяння шкоди порушеннями прав інтелектуальної власності їх володільцям;

- встановити історичний взаємозв'язок та обумовленість механізмів, сутності та обсягів регламентації інституту прав на об'єкти інтелектуальної власності приватноправовими засобами з підставами кримінальної відповідальності за їх порушення;

- визначити місце злочинів у сфері інтелектуальної власності в системі норм та інститутів Особливої частини кримінального права, а також провести їх систематизацію залежно від родового та видових об'єктів;

- розкрити сутність і особливості результатів творчої діяльності як предметів злочинів у сфері інтелектуальної власності;

- дослідити в аспекті загальнотеоретичної характеристики систему та індивідуальні особливості об'єктивних і суб'єктивних ознак юридичних складів злочинів цієї групи;

- розкрити основні правила кваліфікації цих злочинів та обґрунтувати необхідність їх подальшого вдосконалення й упорядкування;

- розв'язати проблему відповідальності юридичних осіб за порушення прав на результати творчої діяльності та засоби індивідуалізації;

- дослідити криміногенні фактори, що сприяють вчиненню злочинів у сфері інтелектуальної власності, з'ясувати основні детермінанти такої протиправної поведінки та визначити напрями протидії зазначеним посяганням.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини щодо забезпечення немайнових та (або) майнових прав інтелектуальної власності творців результату творчої діяльності (авторів, виконавців, винахідників тощо) та інших осіб, яким належать такі права відповідно до закону чи договору.

Предмет дослідження становить кримінально-правова охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності в Україні.

Методи дослідження обрані з урахуванням теми дослідження, його мети та завдань. Діалектичний метод дозволив розглянути питання кримінальної відповідальності за злочини у сфері інтелектуальної власності через поглиблене вивчення більш загальних категорій кримінального права. Методологічну основу складають положення та висновки загальної теорії пізнання. В дисертації використані праці з проблем філософії, соціології, психології, теорії держави та права, кримінального, конституційного, міжнародного, трудового, господарського, цивільного, адміністративного права. Застосування методу структурно-системного аналізу дозволило провести наскрізне комплексне дослідження проблем кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у сфері інтелектуальної власності. Історико-правовий метод використовувався для розкриття генезису інститутів кримінально-правової охорони та злочинів у сфері інтелектуальної власності у вітчизняному праві, а також напрямів протидії таким посяганням. Формально-юридичний метод забезпечив дослідження змісту та структури кримінально-правових норм щодо відповідальності за злочини у сфері інтелектуальної власності, їх відповідності правилам законотворчої техніки. У процесі аналізу законодавчих положень було використано різні способи тлумачення: систематичний, граматичний, історичний та логічної інтерпретації. Характеризуючи особливості кваліфікації окремих злочинів у сфері інтелектуальної власності, автор застосував логіко-семантичний та формально-логічний методи. Метод правового аналізу (догматичний метод) застосовано під час аналізу змісту правових норм як кримінального, так і трудового, господарського, цивільного, адміністративного законодавства, а також положень міжнародних конвенцій, договорів і угод, що регламентують питання охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, та під час опрацювання пропозицій щодо вдосконалення законодавства України.

Широко застосовувалися методи статистичного аналізу та соціологічний метод дослідження. Використання аксіологічного методу дозволило запропонувати цілісну концепцію щодо об'єкта злочину. За допомогою системно-структурного методу запропонована чітка внутрішньо впорядкована система норм, які, на думку дисертанта, мають міститися в статтях відповідного самостійного розділу Особливої частини КК. Ці та інші методи наукового дослідження використовувалися в їх взаємозв'язку та взаємообумовленості.

Емпіричною базою дослідження став аналіз 289 вироків судів у кримінальних справах за ст. 176 (255 вироків), ст. 177 (16 вироків), ст. 229 (18 вироків) КК України, що були постановлені судами у період з 1 січня 2007 року до 1 липня 2011 року. Вказане забезпечує репрезентативність висновків дослідження в межах всієї України. Для отримання емпіричних даних застосовувалося опитування респондентів за розробленими анкетами (опитано 203 працівників правоохоронних органів та проведено інтерв'ювання 238 громадян).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших у вітчизняній науці кримінального права спроб комплексно, з використанням сучасних методів праксеології, новітніх досягнень правової науки дослідити теоретичні та практичні проблеми кримінально-правової охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, з урахуванням історичного досвіду становлення й розвитку цього інституту в нашій державі. У дисертації висунуто та обґрунтовано ряд нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики положень, основні з яких виносяться на захист:

вперше:

- обґрунтовано необхідність розробки концепції державної політики в галузі кримінально-правової охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності як частини державної концепції розвитку кримінального законодавства України;

- доведено необхідність удосконалення положень чинного КК України виключно з урахуванням і в системі юридичної відповідальності за порушення прав на результати творчої діяльності та засоби індивідуалізації;

- здійснено класифікацію злочинів у сфері інтелектуальної власності залежно від їх видового об'єкта (в межах родового об'єкта). За цим критерієм виділено три групи посягань: 1) щодо права інтелектуальної власності на результати творчої діяльності; 2) щодо права інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації; 3) щодо права на захист проти недобросовісної конкуренції;

- сформульовано авторське поняття об'єкта злочинів у сфері інтелектуальної власності як сукупність відносин, що становлять особисті немайнові та (або) виключні майнові права інтелектуальної власності творця (творців) результату інтелектуальної діяльності (автора, виконавця, винахідника тощо) та інших осіб, яким такі права належать відповідно до закону чи договору, а також інші права, які відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах;

- визначено, що шкоду відносинам інтелектуальної власності як об'єкта злочину спричиняється посяганням на соціальний зв'язок, що здійснюється особою, яка не є суб'єктом зазначених суспільних відносин;

- обґрунтований висновок про надмірну криміналізацію та пеналізацію діянь, що посягають на результати творчої діяльності й засоби індивідуалізації, та запропоновано напрями гуманізації чинного закону про кримінальну відповідальність в цій частині, а також встановлення спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності щодо цієї групи посягань;

- з'ясовано, що мета та призначення результату творчої діяльності обумовлює його віднесення до предмету злочину у сфері інтелектуальної власності (твір, виконання, фонограма, відеограма, програма (передача) організації мовлення) або до предмету злочинів, передбачених статтями 300, 301 або 361-1 КК України. Одночасно наукове відкриття та раціоналізаторська пропозиція не розглядаються як предмети злочинів у сфері інтелектуальної власності: перше - через відсутність прав, охорона яких могла би бути забезпечена кримінально-правовими засобами, друга - через те, що за своїм змістом і критеріями охороноздатності взагалі не може бути віднесена до права на об'єкти інтелектуальної власності;

- обґрунтовано, що за технікою побудови та способом опису ознак злочинів у сфері інтелектуальної власності змішаний (комбінований) характер їх диспозицій не покращує рівень правозастосовної діяльності, а навпаки, суттєво її ускладнює чи взагалі унеможливлює, через що запропоновано застосовувати щодо законодавчого визначення цих норм виключно банкетні диспозиції зі зазначенням характеру та розміру суспільно небезпечних наслідків, що характеризують таке злочинне посягання;

- з метою уникнення невиправданого об'єднання в одній нормі юридичних складів різних злочинів, обґрунтовано необхідність встановлення самостійних підстав кримінальної відповідальності за розрізнені порушення прав на результати творчої діяльності та засоби індивідуалізації окремими осібними нормами, оскільки вказані права утворюють відносно самостійні інститути права інтелектуальної власності та відповідно пов'язані з посяганням на окремі самостійні групи предметів злочину: 1) твори; 2) виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення; 3) винаходи, корисні моделі, промислові зразки; 4) топографії ІМС, сорти рослин і породи тварин; 5) засоби індивідуалізації;

- обґрунтовано, що до матеріальної чи істотної шкоди, яка була спричинена злочинним порушенням прав на об'єкти інтелектуальної власності, слід відносити не тільки прямі матеріальні збитки, а й упущену вигоду, в тому числі й пов'язану із заподіянням шкоди діловій репутації творця або володільця прав на такий об'єкт, як таку, що безпосередньо впливає на доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її ділова репутація не була принижена;

- доведено можливість вчинення злочинів у сфері інтелектуальної власності з матеріальним складом зі змішаною (складною) формою вини, коли ставлення свідомості та волі особи до суспільно небезпечної поведінки (порушення) характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), а щодо суспільно небезпечних наслідків (спричинення матеріальної чи істотної шкоди), психічна діяльність винного характеризується необережною формою вини (злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю);

- встановлено, що детермінантами злочинного порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності (за рівнем їх впливу) є економічні, політичні, правові, організаційні та інші фактори, усунення або обмеження яких і є завданням протидії зазначеним посяганням;

удосконалено:

- визначення предметів злочинів, передбачених статтями 300 та 301 КК України, а також обґрунтована необхідність заміни в їх диспозиціях зазначень «твори» та «комп'ютерні програми» на термін «продукція». Одночасно щодо характеристики злочину, передбаченого ст. 361-1 КК України, доведено необхідність надати законодавче визначення поняття «шкідливі програмні чи технічні засоби», створення яких з метою використання, розповсюдження або збуту не пов'язане з виникненням прав на об'єкти інтелектуальної власності;

- позицію в теорії кримінального права, що безпосередній об'єкт злочинів, передбачених статтями 176 та 177 КК, знаходиться за межами родового об'єкту злочинів, передбачених розділом V Особливої частини КК, а у разі вчинення злочинів, передбачених статтями 228, 229, 231 та 232 КК, суспільні відносини у сфері господарської діяльності слід розглядати як додатковий безпосередній факультативний об'єкт цих злочинів;

- постанову, що порушення принципів криміналізації та пеналізації суспільно шкідливої поведінки, невідповідність правових наслідків, які тягне за собою кримінальна відповідальність за злочини у сфері інтелектуальної діяльності, рівню їх шкідливості (небезпечності), відносить такі злочинні посягання до так званих «мертвих норм»;

- розуміння необхідності співвідношення порушення права інтелектуальної власності на комерційну таємницю, не лише з підставами адміністративної відповідальності за аналогічне діяння, а й з положеннями цивільного та господарського законодавства, які базуються на нормах Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;

- погляд щодо поділу детермінантів злочинності на причини та умови як вельми умовний, оскільки категорія причинності ніколи не реалізується в чистому вигляді, а щодо злочинів у сфері інтелектуальної власності вказані фактори раз у раз можуть мінятися місцями;

дістало подальший розвиток:

- визначення, що посягання на результати творчої діяльності та засоби індивідуалізації спричиняють шкоду не лише відносинам права на об'єкти інтелектуальної власності, а й всій сукупності суспільних відносин, які поставлені під охорону чинного закону про кримінальну відповідальність, що і визначає суспільну небезпеку таких злочинів;

- обґрунтування позиції, що за рівнем узагальнення («по вертикалі») об'єкт злочину має триступеневу структуру - загальний, родовий та безпосередній, а щодо злочинів у сфері інтелектуальної власності в межах родового об'єкта слід розрізняти три видові об'єкти злочинів: а) результати творчої діяльності; б) засоби індивідуалізації; в) захист проти недобросовісної конкуренції;

- аргументація того, що комерційна таємниця є відокремленим видом конфіденційної інформації і саме як такий об'єкт виступає предметом злочину у сфері інтелектуальної власності, відповідно її кримінально-правовий захист неможливо здійснювати однією нормою із банківською таємницею, яка не є об'єктом прав наведеної групи, і посягання на яку утворює злочин у сфері господарської діяльності;

- обґрунтування позиції, що дії, спрямовані на отримання відомостей, які становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання таких відомостей (ст. 231 КК), утворюють готування до злочину, а не закінчений злочин, і повинні бути виключені з диспозиції наведеної статті як через їх неспроможність спричинити істотну шкоду особі, яка законно контролює цю інформацію, так і через їх закріплення у чинному законодавстві України як адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 164-3 КУпАП;

- аргументація щодо недоцільності постановки в теорії кримінального права проблем визнання юридичної особи суб'єктом злочину та кримінальної відповідальності юридичних осіб. Питання щодо відповідальності юридичних осіб цілком можливо та необхідно вирішити шляхом вдосконалення системи юридичної відповідальності з залученням державно-правових, цивільно-правових, господарсько-правових та адміністративно-правових механізмів, а також вже розроблених у науці кримінального права інститутів посередньої винності, виконання наказу або розпорядження та відповідальності за злочини у сфері службової діяльності;

- визначення мотиву і мети злочинів у сфері інтелектуальної власності як факультативних ознак, що не впливають на кваліфікацію та можуть бути враховані тільки як обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання, а також обґрунтування необхідності вирізнення мотиву злочину й мотивації протиправної поведінки при їх класифікації та визначення їх впливу на кримінальну відповідальність.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації наукові й методологічні положення, пропозиції та висновки мають як теоретичне, так і практичне значення у сфері кримінального права, державного управління, трудового, цивільного, господарського та адміністративного законодавства, а також щодо створення концептуальних положень системи державно-правової охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності:

у науково-дослідній роботі - матеріали дослідження можуть бути використані як базові для подальшої розробки теоретичних і практичних проблем кримінально-правової охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності та вироблення механізмів протидії зазначеним посяганням;

у правотворчості - в роботі автором сформульовано пропозиції та рекомендації, що можуть бути використані в процесі подальшого вдосконалення чинного закону про кримінальну відповідальність України та при визначенні концептуальних засад побудови системи державно-правової охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності;

у правозастосовній діяльності - використання одержаних результатів може сприяти підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України щодо даної категорії справ, а також дозволить поліпшити на практиці вирішення питань щодо правильної кваліфікації злочинів у сфері інтелектуальної власності, відмежування їх один від одного та від інших злочинів, цивільних, господарських та адміністративних деліктів;

у навчальному процесі - при викладенні навчального курсу «Кримінальне право України» та спеціального навчального курсу «Злочини у сфері інтелектуальної власності» (акти впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес ХНУВС від 25 травня 2011 року, ХНУ імені В. Н. Каразіна від 6 червня 2011 року та ХЕПУ від 21 червня 2011 року).

Сформульовані в дисертації наукові й теоретичні положення, рекомендації та висновки були частково враховані у проектах Законів України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо захисту інтелектуальної власності)» (від 2 вересня 2005 р. № 8068), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії» (від 29 грудня 2008 р. № 3577), «Про внесення змін до статей 51-2 і 164-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо порушення права інтелектуальної власності)» (від 6 травня 2009 р. № 4439).

Отримані автором результати дисертаційного дослідження застосовуються в навчальному процесі Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Харківського економіко-правового університету та Харківського національного університету внутрішніх справ. За темою дисертації автором розроблений та викладається навчальний спецкурс «Злочини у сфері інтелектуальної власності».

Особистий внесок здобувача. Положення, викладені в дисертації та винесені на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, в дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації повністю самостійні. В працях, опублікованих у співавторстві, 50 % змісту складають власні теоретичні опрацювання дисертанта.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри кримінально-правових дисциплін та адміністративного права Харківського економіко-правового університету, кафедри права Сумського державного університету, кафедрі кримінально-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Результати, що розкривають основні положення дисертаційного дослідження, оприлюднені дисертантом на 29 конференціях, семінарах, круглих столах, а саме: науковій конференції «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (Харків, 1996 р.); науково-практичній конференції «Проблеми кадрового та наукового забезпечення Комплексної цільової програми боротьби із злочинністю на 1996-2000 року» (Харків, 1996 р.); круглому столі «Роль держави, бізнесу та громадськості в рішенні проблем захисту авторських прав» (Харків, 2007 р.); науково-практичній конференції «Обеспечение прав человека в уголовно-процессуальной деятельности: перспективы развития в свете современных правовых реформ» (Курськ, 2008 р.); XII, ХІІІ, ХІV Міжнародних науково-практичних конференціях «Захист прав інтелектуальної власності» (Сімферополь, 2008 р., Ялта, 2009 р., Алушта, 2010 р.); науково-теоретичних конференціях викладачів, аспірантів, співробітників та студентів гуманітарного факультету Сумського державного університету (Суми, 2009, 2010, 2011 рр.); науково-практичній конференції «Проблеми вдосконалення правового регулювання соціально-трудових відносин в Україні» (Харків, 2009 р.); науково-практичній конференції «Управління фінансово-економічною безпекою» (Суми, 2009 р.); VIII Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальные проблемы юридической науки и правоприменительной практики» (Кіров, 2009 р.); І Міжнародній науково-практичній конференції «Роль і значення інтелектуальної власності в інноваційному розвитку економіки» (Хмельницький, 2009 р.); Міжнародному науково-практичному семінарі «Проблеми удосконалення законодавства і практики протидії злочинності у сфері господарської діяльності» (Київ, 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Правова освіта та правова наука в Україні в умовах сучасних трансформаційних процесів» (Запоріжжя, 2009 р.); міжнародній науковій Інтернет-конференції «Проблеми реформування кримінальної юстиції: український контекст і міжнародний досвід» (Луганськ, 2010 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Механізм кримінально-правового впливу: український та зарубіжний досвід» (Одеса, 2010 р.); щорічній міжнародній науково-практичній конференції «Запорізькі правові читання» (Запоріжжя, 2010 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства - до правової держави» (Харків, 2010 р.); науково-практичній конференції «Трудове право та проблеми соціального захисту населення в контексті правової держави» (Харків, 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Перспективні напрямки розвитку науки цивільного права» (Харків, 2010 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики» (Одеса, 2010 р.); IV цивілістичних читаннях, присвячених пам'яті професора О. А. Підопригори, «Інформаційні правовідносини та право інтелектуальної власності як інститути приватного права» (Київ, 2010 р.); VІ Міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства - до правової держави: Теорія і практика протидії злочинності» (Харків, 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного права» (Харків, 2011 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Преступления против интеллектуальной собственности» (Нижній Новгород, 2011 р.); науково-практичній конференції «Правові засади працевлаштування та зайнятості населення в умовах ринкової економіки» (Севастополь, 2011 р.); Міжнародній конференції «Охорона прав інтелектуальної власності в Україні та Європейському Союзі: політика, законодавство, практика» (Київ, 2011 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в індивідуальній монографії «Кримінально-правова охорона прав на результати творчої діяльності та засоби індивідуалізації в Україні» (Харків, 2011 р.), 11 навчальних посібниках (8 з яких підготовлено одноосібно), 65 наукових публікаціях, із них - 31 у наукових фахових виданнях, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора та кандидата наук.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, які поділені на вісімнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 504 сторінки, з яких основний текст - 392 сторінки, список використаних джерел - 89 сторінок (827 найменувань), обсяг додатків - 23 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлюються сутність і стан наукової розробки проблеми кримінально-правової охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкривається практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх отримання, формулюються положення, які відображають наукову новизну дисертаційної роботи і виносяться на захист.

Розділ 1 «Теоретичні аспекти кримінально-правової охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Результати творчої діяльності та їх інтелектуалізація (творчі результати, виключне право чи право інтелектуальної власності)» автор звертає увагу на те, що об'єкти права інтелектуальної власності як предмет правового регулювання цивільного права одночасно виступають і об'єктом кримінально-правової охорони, мають характерні особливості та відрізняються від них за змістом.

Виходячи з філософського розуміння поняття діяльності та творчості, інтелектуальна, творча діяльність визначається дисертантом особливою формою активності людини, її раціональної поведінки, в основі якої лежить розумова здібність особи, що створює нові об'єкти та якості, схеми поведінки і спілкування, нові образи та знання. В роботі доводиться, що творчість є похідною інтелекту і трансформується через мотиваційну структуру, яка або гальмує, або стимулює її прояв.

Автор поділяє думку, що право на творчість відноситься до природних прав; воно є абсолютним і комплексним. Тому творцем (автором) визнається фізична особа, яка своєю творчою працею створила об'єкт права інтелектуальної власності і вказана як творець на оригіналі або примірнику такого об'єкта. Одночасно правова охорона у формі виключного права надається як фізичним, так і юридичним особам. Дисертантом наголошується, що через свою нематеріальність результати інтелектуальної діяльності не можуть бути предметами цивільного обігу на тих самих умовах, що і матеріальні об'єкти, а в цивільному обігу беруть участь лише права на ці об'єкти, тільки їх можна передавати чи розпоряджатися ними, а відповідно - порушувати.

Використання в нормативних актах термінів «творчість», «результат творчої діяльності», «творчий внесок», «творча діяльність» або «інтелектуальна діяльність» призводить до необхідності дотримання єдності термінології. У зв'язку з цим, автором проаналізовано погляди відомих науковців і зазначається, що використання терміну «інтелектуальна власність» у законодавстві та практичній діяльності є допустимим і доцільним, оскільки правовий рівень сучасного суспільства, рівень правової освіти та свідомості громадян дозволяє відрізняти з-поміж інших права на об'єкти інтелектуальної власності.

У підрозділі 1.2. «Праксеологічні аспекти системи державно-правової охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності на землях України» розвиток інституту прав на об'єкти інтелектуальної власності розглядається із застосуванням історико-правового методу організації та управління людською діяльністю у праксеологічному аспекті - оптимізації та покращення ефективності. Звертається увага на особливості правового регулювання прав на об'єкти права інтелектуальної власності на землях України, що здійснювалося цивільно-правовими нормами паралельно, системно та одночасно з охороною таких об'єктів кримінально-правовими засобами.

Автор доводить, що виникнення інституту права на об'єкти інтелектуальної власності безпосередньо пов'язано із необхідністю врегулювання прав на результати творчої діяльності. Також стверджується, що рівень і характер цивільно-правової регламентації цього інституту обумовлює обсяги кримінально-правової охорони зазначених об'єктів від злочинних посягань - норми кримінального закону охороняють виключно те коло прав, у такому обсягу та в такий спосіб, які визначені відповідними цивільно-правовими нормами на певному етапі розвитку держави та суспільства.

Дисертант дійшов висновку, що забезпечення творця або володільця прав на об'єкт інтелектуальної власності кримінально-правовою охороною високого рівня ефективності, суттєво підвищує результативність такої діяльності, як наслідок - в суспільстві спостерігається тенденція до зростання кількості та якості інтелектуальних здобутків, вибір інноваційного шляху розвитку держави та підвищення інтелектуального потенціалу нації в цілому. За умов глобалізації світового ринку недостатній рівень охорони призводить до відтоку рецисивних творців та високоінтелектуальних результатів їх діяльності до інших країн і працює на розвиток економік тих держав, що забезпечили охорону належного рівня.

Підрозділ 1.3. «Кримінально-правова охорона та особливості її механізму щодо об'єктів права інтелектуальної власності» присвячений встановленню підстав криміналізації суспільно небезпечних посягань щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності та дотримання принципів пеналізації. Стверджується, що протидія порушенням у сфері інтелектуальної власності тільки приватноправовими методами не є ефективною. Одночасно наголошується, що норми кримінального права необхідно розглядати виключно як одну зі складових системи юридичної відповідальності за порушення зазначених прав у поєднанні з нормами цивільного, господарського та адміністративного законодавства, які також виконують функції охорони зазначених відносин.

Автором обґрунтовано, що підставами криміналізації діянь, які посягають на права інтелектуальної власності в Україні, є: 1) високий ступінь їх суспільної небезпечності для інтелектуального потенціалу нації; 2) наявність міжнародно-правових зобов'язань; 3) стабільна негативна динаміка; 4) політичні підстави, пов'язані із забезпеченням належного статусу України на міжнародній арені; 5) налагодження співробітництва з іноземними володільцями прав на об'єкти інтелектуальної власності та кримінально-правового і кримінологічного співробітництва з іншими країнами.

Одночасно автор зазначає, що наявна надмірна криміналізація посягань у сфері інтелектуальної власності, спроби безпідставного розширення кола таких злочинних діянь, так само як і посилення кримінальної відповідальності за їх вчинення, ще більшою мірою призведуть до порушення прав і свобод людини і громадянина в Україні й не можуть розглядатися як такі, що сприяють удосконаленню кримінально-правової охорони. На сьогодні через невідповідність правових наслідків рівню дійсної суспільної небезпеки, злочини, передбачені статтями 176, 177, 228, 229, 231 та 232 КК України, слід визнати як юридично неефективні та такі, що відносяться або до групи так званих «мертвих норм», або застосовуються вибірково.

Розділ 2 «Об'єкт злочинів у сфері інтелектуальної власності» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Характеристика, зміст і структура об'єктів злочинів у сфері інтелектуальної власності» автор обґрунтовує висновок, що об'єктом злочинів цієї групи є сукупність відносин, які формуються у процесі реалізації особою особистих немайнових та виключних майнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, які необхідно розглядати в єдності їх структурних елементів - суб'єктів, предмета та соціального зв'язку. Суб'єктами зазначених відносин є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності та інші особи, яким відповідно до закону або договору належать права інтелектуальної власності, з одного боку, та особи, що не мають наведених прав, з іншого.

Виходячи з того, що право особи на об'єкт інтелектуальної власності, відповідна правомочність щодо такого об'єкта, порядок набуття права інтелектуальної власності на нього, способи захисту цього права та інші ознаки встановлюються у законодавстві, дисертантом визначаються відносини права інтелектуальної власності не як власне правомочності особи, а як частина правової системи та системи права особи. Зазначене дає авторові підстави стверджувати, що право інтелектуальної власності як об'єкт злочинів становлять в цілому нематеріальні відносини, предметом яких виступає створення відповідних об'єктів, а також набуття, здійснення та захист права на ці об'єкти. Самі ж об'єкти права інтелектуальної власності (твір, виконання, винахід тощо) виступають предметами зазначених суспільних відносин.

У підрозділі 2.2. «Класифікація об'єктів злочинів у сфері інтелектуальної власності» провадиться класифікація об'єктів злочинів залежно від рівня їх узагальнення на загальний, родовий та безпосередній об'єкти. У свою чергу в межах родового об'єкта цих злочинів вирізняються також і видові об'єкти.

Родовим об'єктом злочинів наведеної групи визначено право інтелектуальної власності як сукупність відносин, що становлять особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Видові об'єкти являють собою: 1) відносини щодо результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 2) відносини щодо засобів індивідуалізації; 3) відносини щодо захисту проти недобросовісної конкуренції. Обґрунтовується нагальна потреба на підставі єдності родового об'єкта виокремити наведену групу злочинів в самостійний розділ Особливої частини КК «Злочини у сфері інтелектуальної власності», та самостійний інститут Особливої частини кримінального права України, визначивши їх систему відповідно до видових об'єктів цих посягань.

У підрозділі 2.3. «Проблеми предмета злочинів у сфері інтелектуальної власності» на підставі аналізу міжнародних договорів та законодавства України зроблено висновок, що об'єкти прав інтелектуальної власності виступають не лише предметом суспільних відносин, але й предметами відповідних злочинів, а також мають фізичну, юридичну й соціальну ознаки.

На думку дисертанта, авторське право та суміжні права утворюють два відносно самостійних інститути права інтелектуальної власності, пов'язані з посяганням на дві окремих самостійних групи предметів злочину - твори та виконання, фонограма, відеограма, програма (передача) організації мовлення, а вчинення злочину щодо декількох самостійних предметів, що належать за правом інтелектуальної власності декільком окремим володільцям такого права, слід розглядати як вчинення кількох злочинів.

Дослідженням встановлено, що комерційна таємниця є відокремленим видом конфіденційної інформації, що віднесена до об'єктів права інтелектуальної власності, і саме як такий об'єкт виступає предметом злочину у сфері інтелектуальної власності. Водночас, примушування до антиконкурентних узгоджених дій (ст. 228 КК) слід розглядати як злочин у сфері інтелектуальної власності, що не має такої обов'язкової ознаки складу злочину, як предмет.

Розділ 3 «Об'єктивна сторона злочинів у сфері інтелектуальної власності» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Загальна характеристика об'єктивної сторони злочинів у сфері інтелектуальної власності» зазначається, що об'єктивна сторона злочинів у сфері інтелектуальної власності, як і будь-яких інших, припускає встановлення обставин, пов'язаних із зовнішнім актом протиправної поведінки особи. Злочинні наслідки та причинний зв'язок між ними та такою поведінкою тісно пов'язані одне з одним, оскільки становлять єдину систему та завжди є обов'язковими при оцінці зовнішніх ознак злочинного посягання.

Дисертантом послідовно поділяються наукові погляди, що в теорії кримінального права для характеристики злочинного посягання більш доцільним є використання поняття «поведінка», оскільки воно більш повно та глибоко передає не лише характер, а й вольову природу людського вчинку.

У підрозділі 3.2. «Суспільно небезпечна поведінка (дія чи бездіяльність) як ознака об'єктивної сторони злочинів у сфері інтелектуальної власності» зазначається, що переважна більшість злочинів у сфері інтелектуальної власності характеризуються виключно активною поведінкою суб'єкта - дією. Виключення становить лише розголошення комерційної таємниці (ст. 232 КК), яке може бути вчинено як активною поведінкою, так і бездіяльністю. Автор дійшов висновку, що посягання на об'єкти права інтелектуальної власності, може утворювати множинність злочинів як в межах цієї групи, так і з іншими злочинами, передбаченими Особливою частиною КК України, а їх сутність та способи вчинення мають важливе значення для розмежування наведених злочинів один від одного, а також їх відмежування від цивільних, господарських та адміністративних порушень.

Аналіз теорії кримінального права з урахуванням наявної законодавчої техніки доводить відсутність будь-якої іншої прийнятної моделі конструювання диспозицій норм щодо злочинів у сфері інтелектуальної власності, крім їх визначення в законі на бланкетній основі, а така побудова має інтеграційний характер, тобто норми цивільного, господарського, адміністративного та кримінального законодавства утворюють єдину правову формулу - припис, який розкривається шляхом системного аналізу всього законодавства, що врегульовує право на об'єкти інтелектуальної власності.

Обґрунтовується позиція дисертанта, що орієнтовний перелік суспільно небезпечної поведінки, яка натепер характеризує злочини наведеної групи, не відповідає реальному змісту порушень прав на об'єкти інтелектуальної власності, не сприяє їх правозастосуванню, а навпаки ускладнює процес кримінально-правової кваліфікації.

У підрозділі 3.3. «Наслідки злочинів у сфері інтелектуальної власності» наголошується, що дефініція, яка покладена в основу визначення суспільно небезпечних наслідків цих злочинів та полягає у заподіянні «матеріальної шкоди», не відповідає за визначенням та змістом чинному цивільному законодавству, що суттєво ускладнює їх встановлення правоохоронними та судовими органами.

Доводиться, що у разі вчинення злочинів у сфері інтелектуальної власності матеріальна шкода певного розміру завдається володільцям прав на такі об'єкти шляхом позбавлення або обмеження їх можливості отримати доходи, тобто упущеною вигодою. Одночасно наголошується, що існуючий натепер у судовій практиці підхід, відповідно до якого розмір шкоди має розраховуватись, виходячи з вартості примірників об'єктів інтелектуальної власності, аналогічних виявленим у правопорушника, є хибним та таким, що не відповідає положенням законодавства України та реальному стану справ.

Водночас, для визначення розміру матеріальної шкоди, завданої володільцеві прав на об'єкти інтелектуальної власності, дисертантом пропонується враховувати розмір грошового відшкодування моральної шкоди, яка завдана приниженням ділової репутації, оскільки таке приниження спричиняє збитки у вигляді упущеної вигоди володільцеві прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Розділ 4 «Суб'єктивна сторона злочинів у сфері інтелектуальної власності» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 4.1. «Вина та її форми при вчиненні злочинів у сфері інтелектуальної власності» автором обґрунтовується, що в разі вчинення злочинів наведеної групи, психічне ставлення особи до завдання матеріальної шкоди певного розміру володільцеві права на об'єкти інтелектуальної власності може характеризуватися й необережною формою вини. У переважній більшості, особа, умисно (з прямим або непрямим умислом) порушує права на об'єкти інтелектуальної власності, передбачає можливість завдання матеріальної шкоди володільцеві прав на такі об'єкти, але легковажно розраховує на їх ненастання, або не передбачає можливості завдання такої шкоди, хоча повинна була і могла її передбачити. Щодо злочину, передбаченого ст. 228 КК, автор поділяє думку науковців про можливість його вчинення виключно з прямим умислом.

Таке розуміння психофізичних процесів не трансформує віднесення вказаних посягань до групи умисних злочинів, оскільки можливість їх вчинення з прямим умислом чи непрямим умислом або зі змішаною (складною) формами вини лише конкретизує психічну діяльність винного. Автор наголошує, що зазначена конкретизація дозволятиме суду враховувати не тільки об'єктивні ознаки, а й психічне ставлення особи до вчинюваної нею поведінки та її наслідків.

У підрозділі 4.2. «Проблема змішаної (складної) форми вини та кваліфікація злочинів у сфері інтелектуальної власності» зазначається, що у більшості випадків у законодавця відсутня будь-яка альтернатива вказати на суспільну небезпечність злочинів у сфері інтелектуальної власності та їх відмінність від інших схожих або тотожних правопорушень, ніж вказати на такі наслідки цього діяння, які йому невластиві, але певним чином пов'язані з порушеннями прав на результати творчої діяльності та засоби індивідуалізації. Автор доводить, що у таких випадках обсяги, структура та сутність діяння як психофізичного явища та діяння як злочину, передбаченого КК України, суттєво не співпадають між собою, що і викликає суперечливі характеристики психічного ставлення особи до їх вчинення.

На думку дисертанта, порушення права на об'єкти інтелектуальної власності є самостійним, самодостатнім та структурованим актом поведінки особи. Безпосередньо до цього акту поведінки психічна діяльність особи відображає ставлення її свідомості та волі у формі умислу. Кваліфікуючи (додаткові) ж ознаки порушення права на об'єкти інтелектуальної власності, у вигляді спричинення матеріальної або істотної шкоди, які пов'язані зі вчиненням такого діяння, але не входять до його структури і не охоплюються його змістом, потребують додаткового самостійного визначення інтелектуального та вольового моментів психічного ставлення до них особи. І саме таке ставлення до цих ознак може бути як умисним, так і необережним, що являє собою штучне поєднання в діяннях, які містять склад злочину, передбаченого статтями 176, 177, 229, 231 та 232 КК України, умислу та необережності.

У підрозділі 4.3. «Мотиви та мета злочинів у сфері інтелектуальної власності» дисертантом обґрунтовується помилковий характер тези, що мотиви та цілі існують і повинні встановлюватися в будь-яких злочинах. Наголошується, що за таких підходів допускається злиття кримінально-правового та кримінологічного підходів до визначення сутності цих явищ. Тому автор доводить, що немає підстав поширювати положення про вмотивованість і цілеспрямованість будь-якої людської поведінки безпосередньо на вчинення особою злочину у сфері інтелектуальної власності та ототожнювати ці дві різних за змістом, часом їх впливу на людську поведінку та правовим значенням дефініції.