Державне управління еколого-економічною безпекою як умова сталого розвитку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

УДК 354.131.1:332.1(043.3)

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ЯК УМОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Іванова Тамара Вікторівна

КИЇВ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (м. Київ).

Науковий консультант: доктор наук з державного управління, професор, Заслужений діяч науки і техніки України БАКУМЕНКО Валерій Данилович, Академія муніципального управління, проректор з наукової роботи.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, доцент, Заслужений працівник охорони здоров'я України ГАМАН Петро Ілліч, Східноєвропейський університет економіки та менеджменту, перший проректор;

доктор наук з державного управління, доцент ДАЦІЙ Надія Василівна, ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», провідний науковий співробітник відділу комплексної оцінки та управління природними ресурсами;

доктор наук з державного управління, доцент, Заслужений працівник освіти України СИЧЕНКО Віктор Володимирович, Дніпропетровський державний аграрний університет, завідуючий кафедрою менеджменту.

Захист відбудеться 22 червня 2011 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.129.01 в Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України за адресою: 01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33, к. 220.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33).

Автореферат розісланий 19 травня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.П. Піддубна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Якість довкілля відіграє все більш вагому роль як фактор стабільного розвитку суспільства та забезпечення конкурентоспроможності економіки України на світовому ринку. Значна екологічна диверсифікація території України, особливості соціально-економічних процесів у регіонах, які в історичному, природному, соціальному, економічному відношеннях є далеко неоднорідними, актуалізують проблему регіонально диференційованих підходів до управління екологічною безпекою. У свою чергу, низька результативність механізмів державного управління сталим екологічним розвитком України зумовлює об'єктивну необхідність забезпечення еколого-економічної безпеки держави та її регіонів, що вимагає відповідного теоретичного підґрунтя, методологічних підходів, наукового обґрунтування напрямів її реалізації.

Проблеми ефективності використання природно-ресурсного потенціалу, природоохоронної діяльності та розвитку механізмів державного управління екологічною безпекою вже давно розглядаються в працях вітчизняних та вчених близького зарубіжжя. У працях вчених радянської доби А. Аганбегяна, О. Алимова, О. Балацького, Л. Горєва, А. Мінца, П. Нестерова, К. Папьонова, Н. Пахомової, М. Реймерса, В. Сахаєва, М. Федоренка, А. Федорищевої, С. Хачатурова, М. Чумаченка, Г.Шалабіна розглядаються виробничо-технічні та організаційно-економічні аспекти комплексного використання природних ресурсів та проблеми виявлення резервів ресурсозбереження на промислових підприємствах, а також методичні підходи до оцінки природних ресурсів та визначення величини економічного збитку від забруднення навколишнього природного середовища.

У пострадянський період провідні вчені, такі як І. Бистряков, С. Бобильов, В. Борисова, І. Галиця, В. Данилов-Данильян, Б. Данилишин, С. Дорогунцов, С. Ілляшенко, О. Кашенко, В. Кравців, Є. Мішенін, В. Міщенко, І. Синякевич, В. Степанов, С. Харічков, М. Хвесик, Є. Хлобистов, О. Царенко, В. Шевчук, особливий наголос роблять на інституціонально-правових аспектах ефективного природокористування, а також пропонують ринкові інструменти стимулювання процесів ресурсозбереження та екологізації.

Проблеми державного управління екологічною сферою досліджували В. Бакуменко, П. Гаман, Н. Дацій, О. Лазор, О. Мордвінов, Я. Радиш, В. Сиченко, О. Шевченко. Питання формування державної політики у природоохоронній сфері, спрямованої на досягнення та підтримання стану екологічної безпеки, екологічної політики в контексті державотворення, досліджували Г. Бачинський, С. Васюта, Г. Добров, М. Кисельов, Н. Маєвська, О. Стегній та інші. Значний внесок у вирішення даної проблеми зроблено зарубіжними науковцями Д. Беллом, В. Беренсом, Ю. Климовим, А. Коротковим, М. Моісеєвим, А. Ніколасом, Д. Робертсоном, В. Соколовим, А. Тимошенко, І. Фроловим, В. Хесле, О. Яніцьким, та ін.

Аналіз праць вітчизняних фахівців, у яких розглядаються різноманітні питання екологічної безпеки, переконує в тому, що ще недостатньо розробленими залишається питання науково-методологічного забезпечення формування та розвитку системи еколого-економічної безпеки держави та її регіонів, а також процесів, що в ній відбуваються. Саме це й зумовило вибір даної теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Академії муніципального управління “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (номер державної реєстрації 0108U008164). Внесок автора полягає в розробці теоретико-метологічних засад державного управління процесами еколого-економічної безпеки.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних засад та практичних рекомендацій щодо удосконалення державного управління еколого-економічною безпекою як умови сталого розвитку України.

Для досягнення мети дослідження було заплановано наступні завдання:

- визначити місце і роль навколишнього природного середовища у формуванні потреб та інтересів суспільства, проаналізувати сутність еколого-економічної безпеки держави та регіонів як умови сталого розвитку;

- сформувати та обґрунтувати підхід до дослідження проблеми удосконалення державного управління еколого-економічною безпекою держави та її регіонів, визначити цільові установки на короткострокову і довгострокову перспективу з метою забезпечення еколого-економічної безпеки України;

- визначити стан екологічної ситуації в Україні, виділити екологічну функцію держави та розкрити її сутність;

- розглянути екологічну функцію сучасної держави з позицій національної безпеки, зокрема визначити еколого-економічні загрози стабільного розвитку держави, доцільність їх моніторингу та особливості проявів;

- визначити головну мету забезпечення еколого-економічної безпеки, з'ясувати роль держави щодо її реалізації та запропонувати відповідні напрями діяльності органів державної влади;

- визначити стан екологічного оподаткування в Україні та запропонувати шляхи його вдосконалення;

- обґрунтувати доцільність застосування системи критеріїв та показників еколого-економічної безпеки та надати рекомендації щодо її структуризації на регіональному рівні;

- проаналізувати екологічну ситуацію в Україні, визначити основні прояви, причини екологічної кризи та державну позицію із зазначених питань;

- довести необхідність Концепції безпечного розвитку та сформулювати основні вимоги до її розробки;

- визначити роль та стан застосування програмно-цільового підходу до забезпечення еколого-економічної безпеки держави та регіону, розробити науково-прикладні рекомендації для здійснення державної політики.

Об'єкт дослідження - забезпечення сталого розвитку України.

Предмет дослідження - державне управління еколого-економічною безпекою як умова сталого розвитку України.

Методи дослідження. Досягнення поставленої у дисертаційному дослідженні мети базується на системному підході до вивчення суспільних явищ, зокрема на фундаментальних положеннях об'єктивних економічних законів, теорії державного управління, методології економічного аналізу та прогнозування.

У роботі використана методологія комплексного аналізу; методи порівняння стану природного середовища за різні періоди часу; методи трендового аналізу для дослідження тенденцій стану природного середовища; методи аналізу та синтезу при оцінці державного управління еколого-економічною безпекою як умови сталого розвитку України; методи економіко-статистичного аналізу при визначенні умов й етапів державного управління еколого-економічною безпекою; метод наукових узагальнень - при побудові системи заходів з активізації державної екологічної політики.

Матеріали дослідження опрацьовано з використанням сучасних інформаційно-комп'ютерних технологій та програм.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретико-методологічних засад та практичних рекомендацій щодо удосконалення державного управління еколого-економічною безпекою як умови сталого розвитку України.

Наукову новизну дисертаційного дослідження визначають такі основні теоретико-методологічні результати:

уперше: суспільство екологічний держава безпечний

- сформовано основні засади дослідження еколого-економічної безпеки держави та регіонів шляхом визначення системи еколого-економічної безпеки регіонів (ЕЕБР), до складу якої входять об'єкти та суб'єкти, стратегія, політика та механізми її забезпечення;

- визначено загальні та спеціальні механізми забезпечення еколого-економічної безпеки, зокрема економічні, що включають зниження структурної деформації та зростання науково-технічного потенціалу, екологічні - якісний стан навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, ефективність проведення природоохоронних заходів та програм), соціальні - рівень бідності й безробіття, якість життя, демографічні - які поєднані зниженням імовірності техногенних катастроф;

- виділено три зони ступеня безпеки - високий, допустимий та критичний - та конкретизовано для них еколого-економічні показники та індикатори;

- на підставі зазначених засад дослідження, механізмів забезпечення еколого-економічної безпеки та ступенів безпеки розроблено концептуальні засади еколого-економічного безпечного розвитку регіону, на підставі чого запропоновано Програму безпечного розвитку регіону як умова сталого розвитку;

удосконалено:

- підходи до реалізації екологічного оподаткування шляхом введення спеціальних податків на продукцію, як вироблену з використанням екологічно небезпечних технологій, так і потенційно небезпечну в споживанні, зберіганні й утилізації;

- методи визначення рівня еколого - економічної безпеки регіонів, що, на відміну від існуючих, містять показники досягнення балансу між потребами і можливостями населення, а саме: здатності економіки регіону до стійкого зростання (загальноекономічні, інвестиційні, фінансові); забезпечення прийнятного рівня життя; забезпечення екологічної безпеки;

здобули подальшого розвитку:

- розроблення науково-прикладного інструментарію здійснення державної політики забезпечення еколого-економічної безпеки регіонів, що містить регіональні програми розвитку взаємодії економічних, екологічних та соціальних чинників, комплекс заходів узгодження екологічних і господарських систем, еколого-економічні проекти розвитку економіки регіону, її галузей і підкомплексів;

- понятійно-категорійний апарат державного управління еколого-економічною безпекою шляхом тлумачення сутності механізму забезпечення еколого-економічної безпеки регіону як системи організаційно-економічних і правових важелів запобігання загроз у відповідності із допустимими значеннями еколого - економічних показників;

- теоретико-методологічні положення розвитку забезпечення екологічної безпеки України на короткострокову і середньострокову перспективу: підтримка життєзабезпечувальних функцій природних екосистем біосфери; оздоровлення середовища проживання і зниження ризику надзвичайних ситуацій; раціональне використання ресурсів; на найближчу перспективу - збереження і підтримка системи спеціально уповноважених державних органів у сфері екологічного управління, перш за все, кадрового складу цих органів; реальна оптимізація плати за забруднення навколишнього середовища, використання природних ресурсів; цільове використання коштів, призначених на природоохоронні заходи; підвищення рівня екологічної культури і освіти державних службовців;

- напрями розвитку державної системи управління природоохоронною діяльністю на регіональному рівні: розвиток і зміцнення організаційної структури й нормативно-правового забезпечення спеціально вповноважених органів державного й регіонального управління в області охорони навколишнього середовища й використання природних ресурсів; принципова зміна інформаційного базису (системи збору, зберігання, обробки й надання споживачеві екологічної інформації) регіональної екологічної політики як у сфері забезпечення органів управління, так і в галузі інформаційного забезпечення населення на основі використання сучасних інформаційних технологій; забезпечення демократизації прийняття важливих для суспільства екологічних рішень на основі більш ефективної участі населення й суспільних екологічних організацій у цих питаннях; принципове підвищення ефективності екологічної пропаганди й утворення, спрямоване на усвідомлення суспільством і його окремими інститутами екологічних ідеалів і вимог.

Практичне значення одержаних результатів. Загальним результатом дослідження є розроблення концептуальних засад державного управління еколого-економічною безпекою України та її регіонів. Проведені дослідження, висновки, що зроблені за їх результатами, є основою для розробки рекомендацій щодо вдосконалення системи концептуальних положень і заходів державної стратегії еколого-економічної безпеки України.

Практичні розробки використані Комітетом Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування при внесенні змін до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877 від 5 квітня 2007 року щодо визначення критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику у галузі геологічного вивчення та використання надр. Пропозиції щодо обґрунтування теоретико-методологічних положень розвитку забезпечення екологічної безпеки України на короткострокову і середньострокову перспективу використані при підготовці проекту Закону України «Про внесення змін за Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» № 1989 від 21.09.2000. (довідка № 04-15/17-796 від 17 березня 2011року).

Практичні результати в частині вдосконалення системи управління щодо зниження ризику надзвичайних ситуацій природного характеру були використані при розробці проектів Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми попередження та ліквідації негативних техногенних та екологічних ситуацій на території України на період до 2025 року, Кодексу цивільного захисту України та підготовці розділу VIII «Напрямки удосконалення системи захисту населення від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру у 2010 році» Національної доповіді про стан техногенної та природної безпеки в Україні у 2009 році (довідка № 02-3629/166 від 24 березня 2011року).

Практичні розробки щодо удосконалення державного управління еколого-економічною безпекою як умови сталого розвитку України використані в діяльності Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України при реалізації державної регіональної політики в Україні (довідка № 058-648 від 27.12.2010 року).

Результати досліджень з розроблення теоретико-методологічних засад та практичних рекомендацій щодо удосконалення державного управління еколого-економічною безпекою як умови сталого розвитку України використані фахівцями структурних підрозділів державної адміністрації при розробці системи заходів реалізації Програми соціально-економічного розвитку міста Києва на 2011 рік. Основні тези пропозицій щодо удосконалення державного управління еколого-економічною безпекою як умови сталого розвитку України були використані в доповіді на засіданні круглого столу «Наука - виробництву», який проводився КМДА спільно з Президією НАН України та Радою директорів промислових підприємств м. Києва 25 травня 2010 року (довідка № 045-347 від 14.10.2010 року).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Академії муніципального управління використані при розробленні програм таких навчальних курсів: “Правове забезпечення державного управління”, “Державна екологічна політика”, “Екологічний менеджмент” (довідка № 389 від 29.09.2010).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, у якій сформульовано й науково обґрунтовано теоретико-методологічні підходи до державного управління еколого-економічною безпекою як умови сталого розвитку України. Наукові положення, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно й знайшли відображення в одноосібних працях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідались і обговорювались на конференціях, конгресах і семінарах, зокрема: “Социально-культурные и экологические проблемы развития региона” (м. Ростов-на-Дону, 1990), “Республиканская научная конференция” (м. Львів, 1989), “Социальные и экологические проблемы агропромышленного производства” (м. Суми, 1991), “Республіканська наукова конференція” (м. Чернівці, 1991), “Соціально-економічний розвиток і Екологія” (м. Суми, 1994), “Муніципальний менеджмент в Україні” (м. Київ, 1995), “Проблеми управління сучасним містом” (м. Київ, 1995), “Роль столиці у процесах державотворення: історичний та сучасний аспекти” (м. Київ, 1996), “Екологія та здоров'я жінок і молоді” (м. Київ, 1998), “Роль столиці у процесах державотворення” (м. Київ, 1996), “Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття” (м. Київ, 2000), “Исследования эколого-географических проблем природопользования для обеспечения территориальной организации и устойчивости развития нефтегазовых регионов России: теория, методы и практика” (м. Нижневартовск, 2001), “Исследования эколого-географических проблем природопользования для обеспечения территориальной организации и устойчивости развития нефтегазовых регионов России: теория, методы и практика” (м. Нижневартовск, 2001), “Відкриті еволюціонуючі системи” (м. Київ, 2002), “Освіта як фактор національної безпеки” (м. Київ, 2003), “Проблеми управління якістю” (м. Київ, 2004), “Відкриті еволюціонуючі системи” (м. Київ, 2004), “Інтелектуальний капітал як чинник економічного і соціального прогресу” (м. Київ, 2005), “Экологический кодекс Украины: мифы и реальность” (м. Київ, 2005), “Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення” (м. Київ, 2009), “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (м. Київ, 2009).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано у 45 наукових працях загальним обсягом 42,6 обл.-вид. арк., у тому числі в 1 монографії, 25 статтях у наукових фахових виданнях з державного управління.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 406 сторінок. Робота містить 13 таблиць на 8 сторінках, 35 рисунків на 20 сторінках, 5 додатків на 19 сторінках. Список використаних джерел складається з 260 найменувань на 27 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв'язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі - «Наукові засади державного управління еколого-економічною безпекою як умови сталого розвитку держави та її регіонів» - досліджено теоретичні підходи до забезпечення еколого-економічної безпеки, визначено еколого-економічну безпеку в системі наукових теорій сталого розвитку, сформульовано основні складові системи державного управління еколого-економічною безпекою регіону.

Проаналізовано дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців у сфері державного управління природоохоронною діяльністю, зокрема роботи В.Бакуменка, Г.Бачинського, П.Гамана, В. Данилова-Данильяна,. Г. Доброва, А. Ніколаса Д. Робертсона.

Встановлено, що навколишнє природне середовище виступає одним із найважливіших факторів, що формують потреби та інтереси суспільства. Згідно різних точок зору, в суспільстві існують екологічні, еколого-економічні та екологічно орієнтовані економічні інтереси. Екологічний інтерес можна визначити як активне ставлення до екологічної потреби, викликане усвідомленням її життєвого значення. Еколого-економічні інтереси виникають на основі тісної взаємозалежності між суспільством і природою, вони є складним, суперечливим поняттям. Вони - упізнані, усвідомлені еколого-економічні потреби, що перетворилися у внутрішні спонукання. Екологічна орієнтованість інтересів означає, що при виробництві матеріальних та нематеріальних благ і задоволенні своїх потреб люди вступають у відносини не тільки з самою природою, а й між собою з приводу природних ресурсів і навколишнього середовища.

Виходячи з цього, визначено, що екологізація потреб повинна усунути деформовану систему цінностей та орієнтувати їх на врахування самовідновлюваної здатності природи, сумісності з нею. Суспільство не може перестати споживати і в той же час не враховувати інтереси майбутніх поколінь.

У даному дослідженні проблема еколого-економічної безпеки розглядається через динамічний підхід, що спирається на еколого-економічні потреби та інтереси. Даний підхід полягає в тому, щоб темпи, структура і культура споживання формувалися у відповідності з екологічними обмеженнями. Найбільш істотний вплив на зменшення навантаження на природу здійснює структура споживання, оскільки задоволення потреб є багатоваріантним. Навантаження на природу істотно можна знизити, відмовившись від виробництва продукції, яка не є, дійсно, необхідною для суспільства (престижні речі, військова продукція тощо). Існування еколого-орієнтованих економічних інтересів доводить наявність еколого-економічних потреб, у тому числі і в потребі в еколого-економічній безпеці. Іншими словами, потреба в забезпеченні еколого-економічної безпеки реалізується через систему еколого-орієнтованих економічних інтересів, які виступають кінцевим призначенням процесу забезпечення еколого-економічної безпеки.

Проаналізовано сукупність елементів еколого-економічної безпеки: об'єкт безпеки, суб'єкт безпеки, загроза, чутливість до небезпеки, критерії та показники безпеки, порогові значення і через названі категорії здійснено загальнометодологічний підхід до визначення змісту поняття «еколого-економічна безпека». В ході дослідження встановлено необхідність подальшого вдосконалення концептуального розуміння феномена «еколого-економічна безпека» через потреби та інтереси.

Розкриваючи сутність еколого-економічної безпеки, відзначено різноманітні аспекти цієї складної категорії, найбільш важливою її особливістю є здатність економічної системи до сталого збереження основних значень економічних, фінансових, соціальних, екологічних та інших показників в параметрах, що забезпечують основи її функціонування.

Досліджено методологічні основи функціонування еколого-економічної безпеки, на підставі чого запропоновано наступне визначення механізму забезпечення еколого-економічної безпеки - це система організаційно-економічних і правових заходів впливу на запобігання загрозам, що включає: всебічний моніторинг економіки і суспільства з метою виявлення та прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів еколого-економічної безпеки; вироблення допустимих значень еколого- економічних показників; діяльність держави з виявлення та попередження внутрішніх і зовнішніх загроз безпеки.

Безпечний територіальний розвиток при цьому визначається сталим темпом економічного і соціального розвитку за умови дотримання балансів між економічними інтересами та ресурсно-екологічним потенціалом території і виражається позитивною динамікою параметрів рівня і якості життя населення. Складовими елементами такої системи є об'єкт і суб'єкт безпеки, політика і стратегія безпеки, а також механізм і практичні дії його забезпечення (рис. 1.).

При цьому об'єктом цілеспрямованого управління стає господарський, природно-ресурсний та екологічний потенціал території. Суб'єктами безпеки є підрозділи, служби, органи, відомства, установи, які безпосередньо займаються забезпеченням безпеки регіону.

Встановлено, що в даний час інститутів, які змогли б комплексно забезпечувати еколого-економічну безпеку України на регіональному рівні, немає. Тому запропоновано створення в регіоні єдиної координаційної системи забезпечення ЕЕБР - служби безпеки, до складу якої повинні входити: органи управління безпекою, органи контролю та спостереження за станом навколишнього природного середовища (служба моніторингу), екологічні служби підприємств. Така служба може функціонувати як орган виконавчої влади, який має здійснювати в межах своїх повноважень державне управління у сфері забезпечення ЕЕБР. Необхідною умовою ефективного функціонування такої служби є спеціальна підготовка кадрів. Одним із завдань такої служби має бути сприяння екологізації вищої технічної, економічної і юридичної освіти, а також екологічній підготовці підприємців, посадових осіб та керівних працівників.

Виходячи з необхідності покращення екологічної ситуації в Україні, визначено цільові установки на короткострокову і середньострокову перспективу у сфері забезпечення екологічної безпеки України: підтримка життєзабезпечувальних функцій природних екосистем біосфери; оздоровлення середовища проживання і зниження ризику надзвичайних ситуацій; раціональне використання ресурсів.

Досягнення головної мети (поліпшення стану навколишнього природного середовища і ослаблення впливу факторів забруднення навколишнього середовища на здоров'я населення) здійснюється шляхом вдосконалення існуючої системи управління охороною навколишнього середовища і ослаблення впливу факторів забруднення навколишнього середовища за наступними напрямами: реструктуризація промислового виробництва, виведення з експлуатації застарілих виробництв і устаткування, впровадження екологічно чистих технологій і виробництв; розвиток нормативно-правової бази та економічного механізму охорони навколишнього середовища і природокористування; вдосконалення системи екологічного моніторингу, розширення інформаційного забезпечення; вдосконалення системи екологічного виховання та освіти, а також розширення участі громадськості у вирішенні екологічних проблем з використанням досвіду та підходів, апробованих в Україні. Забезпечення екологічної безпеки в Україні, як і в будь-якій іншій країні світу, в довгостроковому плані може бути здійснено лише в рамках забезпечення глобальної екобезпеки, тобто в рамках стратегії сталого екологічно безпечного розвитку всього світового співтовариства.

У другому розділі - «Методологічні засади забезпечення еколого-економічної безпеки держави та її регіонів» - визначено сутність екологічної функції держави в умовах глобальних викликів цивілізації, досліджено прояви загроз безпеці в результаті впливу на навколишнє середовище, проаналізовано екологічну модернізацію економіки держави та її регіонів.

Встановлено, що в період економічних реформ і бурхливого індустріального розвитку сталося різке погіршення якості природного довкілля, що змусило більшість держав, у тому числі й Україну, замислитися про проблеми екології та важливість їх невідкладного вирішення. У цьому зв'язку у низці актуальних завдань, що мають важливе практичне значення, пріоритет віддається розробці та вивченню екологічної функції держави, реалізація якої сприяє гідному існуванню людини в екологічно сприятливому, придатному для життя середовищі і, зрештою, виживанню людства як біологічного виду. Практика багатьох розвинених країн показує, що держави володіють реальними можливостями для забезпечення необхідного рівня охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, екологічних прав і свобод громадян. Можна виділити декілька країн, які є передовими, лідерами в цій сфері, - Великобританія, Швейцарія, ФРН, Франція. У них відраховуються досить великі кошти на фінансування заходів щодо охороні природного середовища, проводиться грамотна екологічна політика, дотримання екологічних законів знаходиться на високому рівні. Однією з форм вдосконалення національного законодавства є запозичення позитивного досвіду інших держав.

Екологічний напрям діяльності держави займає в системі функцій особливе місце, його пріоритетність повинна бути надзвичайно високою, що багато в чому зумовлено нестабільною екологічної ситуацією, що склалася в нашій країні і в світі в цілому, наростаючою екологічною кризою і її, можливо, руйнівними наслідками. В ході дослідження вивчено функції і екологічні напрями діяльності різних держав, на підставі чого запропоноване визначення екологічної функції сучасної держави - це напрям діяльності держави з охорони, відтворення та оздоровлення навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, що входять у власність держави, юридичних та фізичних осіб, забезпечення екологічної безпеки, охорони і захисту екологічних прав фізичних і юридичних осіб. Нами було виділено наступні функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля: 1) група організаційних функцій управління: облік природних ресурсів; екологічне планування; прогнозування використання природних ресурсів та охорони довкілля; просторово-територіальний устрій об'єктів природи; 2) група попереджувально-охоронних функцій управління: спостереження (моніторинг) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля; екологічна експертиза; екологічний контроль; 3) інші функції управління -- це інформування про стан навколишнього природного середовища; стандартизація і нормування у сфері природокористування і охорони довкілля; вирішення екологічних спорів.

Розглянуто проблему національної безпеки країни з позицій системного та комплексного підходів і зроблено висновок, що при оцінці її сучасного стану та перспектив необхідно досліджувати повний спектр загроз стабільному розвитку українського суспільства. Недостатнє урахування або ігнорування будь-яких чинників, а також характер їх взаємодії приводить до неправильної оцінки ситуації та прийняття неефективних управлінських рішень. Це пов'язано не стільки з тим, що соціально-економічна криза звужує можливості зняття екологічних загроз, але і з тим, що макроекономічна політика щодо вирішення економічних загроз може сприяти і екологічній стабілізації.

Помилково вважати, що основні параметри економічної безпеки залежать не тільки від динаміки виробництва, стану державного бюджету та державного боргу. Загрози екологічного характеру неминуче призводять до зниження рівня економічного потенціалу країни. Таким чином, для економічної безпеки будь-яка форма погроз або збитку, як правило, завжди приводить до матеріальних і фінансових втрат, а всі «неекологічні» загрози тією чи іншою мірою потенційно пов'язані з погіршенням екологічної обстановки.

Українські державні установи, неурядові організації та міжнародні організації зробили ряд спроб щодо оцінки стану навколишнього середовища України та визначення найважливіших екологічних проблем. Якщо використовувати в якості критерію збиток для здоров'я людини та екосистем, то можна стверджувати, що найбільш гострими екологічними проблемами України є: забруднення повітря в містах у зв'язку з викидами від автотранспорту, опалювальних систем, об'єктів енергетики та промислових підприємств; низька якість питної води, яка все більше погіршується, та забруднення водних ресурсів; втрата біорізноманіття та природних середовищ існування, деградація цінних наземних і водних екосистем, збільшення втрати лісів у наслідок пожеж і навал шкідників, що викликають великі економічні й соціальні збитки; збільшення ризику екологічних катастроф та надзвичайних екологічних ситуацій у результаті руйнування державної інфраструктури та незадовільного утримання звалищ небезпечних відходів у вогнищах високої концентрації промисловості та населення. У цьому контексті коректно і доцільно деякі загрози економічної безпеки розглядати і як екологічні або еколого-економічні. До таких загроз віднесено криміналізацію економіки; низьку правову дисципліну; масове приховування доходів; злидні й бідність населення, зростання безробіття; ослаблення науково-технічного потенціалу країни тощо. За певних умов масштаб і стійкість дії цих факторів можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

Отже, необхідно об'єднати аналіз економічних загроз з актуальною і перспективною екологічною обстановкою при одночасному обліку позитивності, негативності або нейтральності екологічного впливу макроекономічних заходів щодо зняття цих економічних загроз.

Це призводить до того, що система загроз безпеки являє собою динамічну систему причинно-наслідкових зв'язків з великою кількістю контурів, зворотних зв'язків, наявність яких може значно посилювати результати реалізації якої-небудь конкретної загрози безпеки. Ця особливість яскраво проявляється на сучасному етапі розвитку держави, що характеризується наявністю великої кількості локальних загроз і швидко наростаючими кризовими ситуаціями внаслідок їх взаємодії.

Розглянуто механізми забезпечення еколого-економічної безпеки в їх взаємодії і динамічному розвитку, що являють собою комплексний системний підхід до вирішення питань забезпечення економічної безпеки на будь-якому рівні управління - держави, регіону чи окремого підприємства (рис. 2).

Досліджено теорії розвитку екологічної модернізації економіки держави та її регіонів, запропоновані А. Молом, Д. Сонненфельдом, Хайером, Мерфі та іншими науковцями, і встановлено, що відносини між економікою та екологією є центральними напрямами для екологічної модернізації. Економічне зростання та поліпшення якості навколишнього середовища мають йти разом як дві інституційні сфери екологічної модернізації.

Встановлено, що ключові напрями екологічної модернізації на регіональному рівні мають розглядатися через призму ресурсно-екологічної проблематики трансформаційних процесів. Перш за все, слід пам'ятати, що саме гострота ресурсно-екологічних проблем і неможливість їх вирішення в рамках попередньої моделі господарювання та соціально-політичної системи стали важливими спонукальними мотивами трансформаційних процесів, які охопили в кінці 1980-х - на початку 1990-х років значну частину колишніх соціалістичних країн Євразійського регіону.

Протягом минулого періоду ресурсно-екологічна політика в усіх країнах з перехідною економікою (хоча і різною мірою і з різною інтенсивністю стосовно різних етапів цього складного періоду) перебувала в полі уваги владних структур, а також підприємницьких кіл та населення. Неабиякою мірою цю увагу стимулювали необхідність розрубати вузол старих екологічних проблем, що дісталися в спадщину від минулого, і вжити заходи з вирішення нових, а також інші чинники. До їх числа відносяться зростання екологічної свідомості широких верств населення; зацікавленість певної частини підприємців у підвищенні за рахунок ресурсно-екологічних чинників конкурентоспроможності й зміцненні своєї репутації, у тому числі на міжнародних ринках; позиція наукових кіл, певної частини депутатського корпусу, недержавних організацій тощо.

Реакція владних структур на екологічні виклики часу також додатково стимулювалася прагненням інтегруватися у світовий економічний простір та за можливості відповідати його високим соціально-екологічним і демократичним стандартам.

У третьому розділі - «Оцінка механізмів державного управління системою використання і охорони навколишнього природного середовища України та її регіонів» - проаналізовано забезпечення державного управління стійким розвитком регіону в рамках еколого-економічної безпеки, досліджено державне управління фінансовим механізмом використання і охорони навколишнього природного середовища, проаналізовано критерії оцінки механізмів державного управління еколого-економічною безпекою регіону.

Визначено, що досягнення головної мети процесу забезпечення безпеки, а саме - поліпшення стану навколишнього природного середовища і ослаблення впливу факторів забруднення навколишнього середовища на здоров'я населення, здійснюється шляхом вдосконалення системи державного управління охороною навколишнього середовища та природокористуванням за наступними напрямами: реструктуризація промислового виробництва, виведення з експлуатації застарілих виробництв і устаткування, впровадження екологічно чистих технологій і виробництв; розвиток нормативно-правової бази та економічного механізму охорони навколишнього середовища і природокористування; вдосконалення системи екологічного моніторингу, розширення інформаційного забезпечення; вдосконалення системи екологічного виховання та освіти; розширення участі громадськості у вирішенні проблем безпеки з використанням вітчизняного досвіду та підходів, які використовують у зарубіжних країнах.

Отже, встановлено, що у забезпеченні еколого-економічної безпеки суспільства головна роль відводиться державі. Необхідно визначити «зони відповідальності» держави, приватних фірм і громадян у забезпеченні економічної безпеки країни. На даному етапі держава, очевидно, має бути лідером, але не єдиним суб'єктом в цій системі. Нарешті, ще один напрям забезпечення еколого-економічної безпеки - розробка і оволодіння методикою роботи з факторами і погрозами. Вона повинна передбачати своєчасне виявлення, дозвіл факторів і мінімізацію збитку від загроз. Реалізація можливостей щодо забезпечення сталого розвитку території перебуває під впливом цілого ряду чинників: економічних, політичних, психологічних, науково-технічних, соціальних і тощо, вона повинна проходити в певній послідовності. У цілому, алгоритм забезпечення еколого-економічної безпеки регіону включає, на наш погляд, дев'ять взаємозалежних блоків.

Регулююча роль держави в процесі забезпечення безпеки проявляється в активному впливі на параметри та індикатори функціонування, підтримці бажаного режиму та на основі розширення комплексу з використання засобів та інструментарію. Цей вплив включає цілу низку практичних дій держави. Перш за все, це уточнення економічних інтересів і визначення пріоритетів у господарській діяльності щодо забезпечення еколого-економічної безпеки і на основі цього розробка основних напрямів економічної безпеки (формулювання цілей і завдань, визначення сил, засобів і заходів щодо їх досягнення, розробка механізму забезпечення безпеки, організація конкретних дій, контроль і уточнення економічної політики з урахуванням екологічних пріоритетів); постійна робота з виявлення випадків, коли фактичні параметри відхиляються від порогових значень, а також розробка заходів щодо виходу з зони небезпеки; організація роботи щодо виявлення, попередження, а в разі необхідності, - запобігання виявлених небезпек і загроз.

На основі проведеного дослідження запропоновано напрями діяльності територіальних органів самоврядування з метою забезпечення еколого-економічної безпеки території, а саме: виявлення загроз безпеки і факторів, здатних впливати на сталий розвиток території; організація спеціальних моніторингових досліджень, які припускають фактичне відстеження, аналіз і прогнозування важливих груп еколого-економічних показників-індикаторів; визначення порогових значень еколого-економічної безпеки і надання їм статусу схвалених або затверджених законодавчо; формування регіональної соціально-економічної політики з виділенням екологічних пріоритетів та інституційних перетворень з урахуванням дотримання порогових значень показників безпеки. Підвищення еколого-економічної безпеки території неможливе без відповідних зусиль державних органів. Роль останніх має зводитися до: здійснення державної підтримки регіонального розвитку через реалізацію комплексу державних програм; розміщення державних замовлень на поставку продукції підприємствам регіону; паритетної участі у великих регіональних інвестиційних проектах; створення сприятливого загальнодержавного клімату для розвитку економіки території.

Встановлено, що сучасні системи податків у світі й в Україні зосереджені, перш за все, на стягуванні податків з прибутку, доданої вартості та ін. Плата за природокористування складає в кращому випадку кілька відсотків від дохідної частини бюджету. Тим самим певною мірою заохочується природоексплуатуюча діяльність. При збереженні загальної суми податків є доцільною зміна пропорцій на користь збільшення питомої ваги податків, пов'язаних з природокористуванням, перш за все, платню за право користування природними ресурсами, “зелених податків”.

Тому пропонується встановити два нових види спеціальних податків: податок на продукцію, вироблену з використанням екологічно небезпечних технологій і податок на продукцію, потенційно небезпечну в споживанні, зберіганні й утилізації. Спеціальні екологічні податки повинні встановлюватися на конкретні технології, види продукції, виробництво яких має бути обмежене, а також у тих випадках, коли утилізація відходів виробництва вимагає значних витрат. Разом з цим, податкові пільги повинні застосовуватися в якості позитивної мотивації для підприємств, які виробляють продукцію, що відповідає екологічним стандартам. Перехід у перспективі до системи оподаткування, що відповідає умовам і завданням сталого економічного розвитку всіх рівнів бюджетної системи України, є стратегічною лінією пропонованих заходів щодо вдосконалення податкової системи.

Це дозволить більш адекватно врахувати вплив на навколишнє середовище, деградацію природних ресурсів і створить стимул для зниження природоємкості економіки. В Україні це дасть можливість також різко збільшити вилучення колосальної ренти, яка належить всьому суспільству і зараз значною мірою монополізується природоексплуатуючими секторами. Разом з тим, екологічні податки повинні володіти «адресністю», тобто необхідно передбачити використання органами виконавчої влади територій права щодо збільшення ролі екологічних податків і штрафів, включаючи регулювання випуску продукції, що не відповідає екологічним нормам і нормативам. Це пов'язано, перш за все, з тим, що саме на рівні регіонів можна найбільш повно оцінити екологічний збиток, що наноситься природоексплуатуючими секторами економіки.

Встановлено, що основою розробки і реалізації стратегії державного управління еколого-економічною безпекою є система критеріїв та індикаторів (показників), які передбачають оцінювання екологічно-орієнтованого соціально- економічного розвитку, кількісне визначення рівня економічної та екологічної небезпеки, ранжування її видів і встановлення мультиплікаційного ефекту. Для цього необхідна розробка кількісних і якісних параметрів (порогових значень), вихід за межі яких викликає загрозу для еколого-економічної безпеки країни та її регіонів (рис. 3).

Виходячи з цього еколого-економічну безпеку досліджуємо як складну систему, яка включає низку найважливіших елементів підсистем: економічну, екологічну та соціальну. Вони істотно відрізняються одна від одної за змістом інформаційного забезпечення та механізмами реалізації. Для кожної зі сфер необхідні розробка показників і визначення порогових значень, які дозволяють комплексно оцінити небезпеку, що загрожує, і здійснити комплекс програмно-цільових заходів щодо відповідних сфер.

Встановлено, що система показників еколого-економічної безпеки на регіональному рівні повинна складатися з трьох блоків: «здатність економіки регіону до стійкого зростання» (основні показники - загальноекономічні, інвестиційні, фінансові); «забезпечення прийнятного рівня життя людини» (основні показники - рівень бідності і безробіття, якість життя, демографічні); «забезпечення екологічної безпеки» (основні показники - якісний стан навколишнього природного середовища, величина збитку від небезпечного екологічного чинника; імовірність (частота) появи даного небезпечного чинника).

Пропонований комплекс показників слід розглядати лише як загальну попередню схему, яка потребує змін і доповнень. Крім того, будь-який перелік показників з часом буде уточнюватися. Кожен показник можна замінювати дробовим. Для деяких показників необхідно знайти кількісне вираження. Нарешті, треба визначити пріоритетні показники для кожної групи. Для багатьох показників винятково важливим є просторовий розподіл, тому в процесі реалізації стратегії сталого розвитку значну роль будуть грати географічні інформаційні системи, які включають кадастри природних явищ і просторові характеристики економіки, населення і соціальної сфери.

Важливо підкреслити, що ідея забезпечення еколого-економічної безпеки полягає не в тому, щоб тримати різні економічні та екологічні показники вище (або нижче) певних меж, а в досягненні балансу між потребами і можливостями людства.

У четвертому розділі - «Аналіз державного управління сталим екологічним розвитком України» - проаналізовано державне управління екологічним розвитком України, оцінено виробництво та споживання як чинник сталого екологічного розвитку, проаналізовано стан атмосферного повітря, поверхневих та морських вод, земельних угідь України.

Виходячи з аналізу, встановлено, що, незважаючи на те, що за останні роки антропогенний тиск на довкілля суттєво зменшився, а забруднення повітряного та водного середовища знизилося, ці позитивні зрушення зумовлені переважно тривалою економічною кризою, значним спадом виробництва. Безумовно, заходи щодо вдосконалення державної системи управління навколишнім середовищем, вжиті протягом останніх років, відіграли й продовжують відігравати прогресивну роль. Але в основі позитивних змін у стані довкілля все ще домінують фактори, які відображають об'єктивну економічну ситуацію. Підтверджує це хоча б такий факт: за останні роки темпи падіння виробництва енергії були нижчими, ніж темпи падіння виробництва продукції, що свідчить лише про одне: всупереч бажаному виробництво стає все більш енерго- та ресурсоємним. Викликає також гостру занепокоєність неухильне зростання кількості відходів виробництва і споживання, переробка яких досі залишається проблематичною.

В Україні ще не сформувалася національна система екологічного управління в її європейській цілісності державного, громадського і корпоративного (бізнесового) екологічного менеджменту. Нині домінує державна система управління у галузі охорони навколишнього природного середовища. Держава фактично “монополізувала” екологічну відповідальність, що призвело до послаблення відповідальності природокористувачів, насамперед, суб'єктів господарювання та власників землі і основних фондів.

Завдання державного управління екологічною політикою на найближчий час матиме подвійну спрямованість. По-перше, вдосконалення на інституційному та технологічному рівнях мають перебороти негативні тенденції розвитку виробничого комплексу в бік зменшення ресурсо- та енерговитрат. По-друге, необхідно забезпечити таку систему управління і технологічної підтримки, яка не дала б можливості посилити техногенний тиск на довкілля тоді, коли виробництво почне нормально функціонувати.

Беручи до уваги міжсекторальний характер та необхідність системного підходу, вирішення проблеми інтеграції екологічних пріоритетів у стратегію соціально-економічних реформ потребує: розробки конкретних механізмів такої інтеграції; формування нових і вдосконалення існуючих взаємовигідних форм партнерства між секторами, зокрема при розробці та впровадженні планів дій різного рівня; формування нової методології розробки та впровадження планів дій; розробки нових та вдосконалення існуючих механізмів фінансового забезпечення реалізації природоохоронної діяльності.

Даний аналіз стверджує, що в державі є розуміння серйозності ситуації в природоохоронній сфері, усвідомлення необхідності й нагальності вирішення природоохоронних проблем, бачення механізмів і підходів до їх вирішення, зрештою, є об'єктивні передумови розв'язання цих проблем.

Проаналізовано виробництво та споживання як чинник сталого екологічного розвитку, внаслідок чого встановлено, що збалансоване виробництво і споживання - це використання системного підходу для мінімізації негативного впливу на довкілля, викликаного системою виробництва і споживання у суспільстві.

Виявлено, що тенденція переважання ресурсовидобувних та енергоємних виробництв у структурі ВВП України виявилася саме в часи незалежності України, але саме вона сприяє зростанню залежності України від більш розвинутих країн: 1) зростає залежність України від ринків експорту; 2) oскільки найбагатші і найдоступніші ресурси видобуваються першими, для подальшого розвитку залишаються тільки бідніші та менш доступні поклади. Для їх видобування потрібні нові технології і відповідно інтенсивніше капіталовкладення, що знову ж таки підвищує залежність від України від більш розвинутих країн; 3) зростає залежність від енергоносіїв. За рахунок внутрішнього виробництва, без збитків, енергоспоживання в Україні може забезпечуватися лише на 15%. Інша частина забезпечується збитковим видобутком енергоносіїв (передусім вугілля) та імпортом (в основному з Росії). Щороку імпортується практично 100% палива для атомних станцій, 90% нафти, 80% природного газу та близько 15% вугілля.

На основі проведеного аналізу визначено стратегічні пріоритети України в сфері виробництва та споживання: структурна перебудова економіки України, спрямована на зменшення в її структурі частки сировинно-ресурсних галузей; визначення раціонального рівня видобування природних ресурсів; поетапне зменшення експорту продукції видобувних та інших ресурсо- та енергоємних галузей; розробка і впровадження інноваційної моделі економічного розвитку, пов'язаної з використанням ресурсо- та енергозберігаючих технологій; встановлення цільових критеріїв збалансованого розвитку для усіх крупних промислових та енергетичних об'єктів з визначенням термінів і механізмів переходу на найкращі наявні технології; забезпечення підтримки з боку держави тих підприємств, які здійснюють екологічну реструктуризацію; розробка і введення механізму заохочення підприємств і господарств до використання ресурсо- та енергозберігаючих технологій (податкові пільги, пільгові кредити, субсидії тощо); введення пільг для об'єктів альтернативної енергетики; впровадження політики, орієнтованої на інтегральний підхід до життєвого циклу продукції; сприяння виробництву продукції з тривалим часом життя; виробництво побутових пристроїв для використання сонячної енергії з метою опалення та отримання гарячої води.