Державне управління еколого-економічною безпекою як умова сталого розвитку України

Визначено, що стан атмосферного повітря, поверхневих та морських вод, земельних угідь України є незадовільним. На території України зосереджено 8% чорноземних ґрунтів світу, 0,5 - запасів прісної води і 0,5% - запасів деревини, що разом оцінюється у 3,6 трильйонів доларів США (за даними Ради по вивченню продуктивних сил України НАНУ). Землі сільськогосподарського призначення оцінено в 766,5 млрд дол. США, що становить 21,3% вартості земельних ресурсів. Місткість територіального простору України за рівнем біокліматичного потенціалу для нормального життя складає 250-300 млн чол. Проте стан земельних ресурсів України викликає все більше занепокоєння у зв'язку із прискореним падінням родючості ґрунтів: зменшується вміст і погіршується якість гумусу, підсилюються процеси ерозії, вторинного засолення і осолонцювання, розростаються ареали техногенно забруднених і порушених ґрунтів.

Земельний фонд України характеризується надзвичайно високою сільськогосподарською освоєністю земель, що складає 69,3 %; більш ніж 82% земельних ресурсів України використовується в якості головного засобу виробництва в сільському і лісовому господарствах. Частка сільськогосподарських угідь становить 0,8 % від загальної площі сільськогосподарських земель світу.

Для розв'язання цієї проблем необхідно проводити оптимізацію земельного фонду в межах країни на державному, регіональному та місцевому рівнях. Дослідження структури земельних угідь свідчить про необхідність: скорочення площі сільськогосподарських угідь, в першу чергу за рахунок вилучення з обороту та консервації деградованих та радіоактивно забруднених орних земель, встановлення питомої ваги сільськогосподарських угідь на рівні 60-65% від загальної площі земель; зменшення розораності земельного фонду і встановлення його частки на рівні 45-50% від території суші; збільшення площі земель, призначених для забезпечення нормального функціонування природних екосистем, рекреації (у відповідності до світових стандартів площі таких земель повинні складати біля 10% загальної території); удосконалення землекористування в населених пунктах шляхом додержання вимог забудови виробничих та житлових територій; забудови непридатних земель у межах населених пунктів (яри, заболочені ділянки, піски, порушені землі та ін.), розвитку інфраструктури, створення парків, скверів тощо; збагачення земельного фонду України природними екосистемами.

Доведено, що нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову - забруднення довкілля досягло такого рівня, коли воно суттєво негативно впливає на здоров'я населення. Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років (у Швеції ? 80, у Польщі ? 74 роки). Значною мірою це зумовлено антропогенним навантаженням на навколишнє природне середовище, зокрема його забрудненням підприємствами, головним чином, гірничо-видобувної, металургійної, хімічної промисловості, енергетичного сектора.

Основні причини кризи екологічної ситуації: тривале надання переваги розвитку сировинно-видобувних галузей; недосконалість правових та економічних механізмів захисту навколишнього природного середовища; недостатнє забезпечення дотримання законодавства з охорони навколишнього природного середовища; висока питома вага в структурі промисловості ресурсо- та енергомістких технологій; низький рівень екологічної свідомості суспільства; недостатнє інформування громадськості та ефективного громадського контролю за станом навколишнього природного середовища. Антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу та продовжує зростати.

Відсутність ефективної системи управління в сфері охорони навколишнього природного середовища та більш повільне, ніж очікувалося, проведення структурних реформ і модернізації технологічних процесів в умовах зростання національної економіки призводить до збільшення рівня забруднення та зумовлює підтримку старих, неефективних підходів до використання енергетичних і природних ресурсів.

Ситуація, що склалася, потребує втручання на державному, регіональному і місцевому рівнях в усі сфери життєдіяльності суспільства - культури і духовності, освіти та інформування, політики, економіки, законодавства, охорони здоров'я.

У п'ятому розділі - «Перспективні напрями управління системою використання і охорони навколишнього природного середовища в рамках забезпечення еколого-економічної безпеки регіону» - визначено екологічну складову програмно-цільового управління безпечним регіональним розвитком, обґрунтовано напрями державного управління забезпеченням екологічної безпеки в державі, розроблено Концепцію еколого-економічного безпечного розвитку регіону.

Визначено, що одним з важливих засобів активного впливу держави на соціально-економічний розвиток проблемних регіонів - депресивних, слаборозвинених, а також промислово розвинених - є програмно-цільовий метод господарського та територіального управління, що дозволяє успішно вирішувати як поточні, так і стратегічні завдання, а в першу чергу - вирівнювати регіональні рівні соціально-економічного розвитку.

У контексті застосування програмно-цільового методу основним плановим документом виступає цільова комплексна програма, яка містить зазначений за часом, ресурсами і виконавцями комплекс заходів і напрямів дій для досягнення поставлених цілей розвитку. Головною метою такої цільової програми (ЦП) є розробка взаємопов'язаної системи програмних заходів, що забезпечують рішення поставлених завдань у відповідній області (рис.4).

Програмно-цільовий метод входить складовою частиною в блок адміністративно-контрольних інструментів управління безпечним стійким регіональним розвитком і одночасно відповідає принципам ринкової економіки. Він дозволить скоординувати різні сторони взаємодії економіки та навколишнього природного середовища на різних рівнях, а також визначити можливі варіанти еколого-економічного розвитку в майбутньому. Це вимагає створення ефективної системи цілеспрямованого і планомірного регулювання впливу суспільства на природу, що ґрунтується на поєднанні адміністративно-правових та економічних методів.

В Україні поки немає комплексних міжрегіональних програм сталого розвитку, не створена законодавча база та інституційна інфраструктура, що мають забезпечувати її. Проте окремими регіонами робляться певні кроки, розробки і реалізації комплексних програм охорони навколишнього середовища. Останні можуть бути покладені в основу розробки комплексних регіональних та міжрегіональних програм сталого розвитку.

Визначено, що найважливішими елементами програмних заходів для регіонального рівня можуть також бути наступні заходи: виявлення та оцінка всіх потенційних ресурсів і резервів; визначення всіх існуючих обмежень, перш за все, екологічних та фінансово-бюджетних; розробка і перегляд виробничих планів у відповідності з цілями регіональної програми; виявлення конкурентних переваг даного регіону та визначення особливостей спеціалізації даного регіону в міжрегіональному та міждержавному поділі праці; підготовка кадрів необхідної кваліфікації, здатних здійснити успішну реалізацію програмних заходів регіонального сталого розвитку.

З врахуванням теоретико-методологічних підходів обґрунтування еколого-економічної безпеки регіонів автором запропоновано комплексну програму розвитку регіону, яка включає обґрунтування фінансових, матеріальних і трудових витрат, розрахунки соціально-економічної ефективності та оцінку екологічних наслідків програми, організаційно- економічний механізм реалізації програми.

З метою вдосконалення нормативно-методичного забезпечення рекомендується виконання таких спеціалізованих методичних розробок: еталони робіт за концепцією і програмами еколого-економічної безпеки регіонів; методики розрахунку приватних і синтетичних показників для індикативного аналізу по об'єктах безпеки; методики прогнозування та моделювання ймовірних значень індикаторів на перспективу.

Програмно-цільовий підхід має бути покладений в основу стратегії еколого-економічної безпеки регіону. На державному і регіональному рівнях повинні знайти більш широке застосування програми оздоровлення екології, приведення системи державних екологічних стандартів у відповідність з міжнародними вимогами і стандартизацією. Звідси випливає висновок, що економічна та екологічна складові державної цільової програми повинні бути рівноцінними компонентами незалежно від її тривалості.

Аналіз існуючого стану справ функціонування системи управління природоохоронною діяльністю показав, що вона занадто централізована за відомчими ознаками. Це приводить до зниження ефективності системи управління на регіональному рівні й не дає можливості повністю враховувати регіональні інтереси в створенні екологічно безпечного навколишнього середовища. Не випадково реформування органів управління є одним з найважливіших стратегічних напрямів діяльності Кабінету Міністрів України (Постанова КМ України № 344 від 15.03.03 р.).

З урахуванням цього основними напрямами розвитку державної системи управління природоохоронною діяльністю на регіональному рівні є: розвиток і зміцнення організаційної структури й нормативно-правового забезпечення спеціально вповноважених органів державного й регіонального управління в сфері охорони навколишнього середовища й використання природних ресурсів; принципова зміна інформаційного базису (системи збору, зберігання, обробки й надання споживачеві екологічної інформації) регіональної екологічної політики як у сфері забезпечення органів управління, так і в галузі інформаційного забезпечення населення на основі використання сучасних інформаційних технологій; забезпечення демократизації прийняття важливих для суспільства екологічних рішень на основі більш ефективної участі населення й суспільних екологічних організацій у цих питаннях; принципове підвищення ефективності екологічної пропаганди й утворення, спрямоване на усвідомлення суспільством і його окремими інститутами екологічних ідеалів і вимог.

Доцільно також зосередити увагу на розвитку інформаційного базису регіональної екологічної політики, який полягає в різкому підвищенні якості, рівня й обсягу інформації, що використовується органами влади для прийняття управлінських рішень, а також у підвищенні рівня, системності й оперативності інформування населення з питань екології й використання природних ресурсів. На рівні регіону необхідно створювати інтегровану інформаційно-аналітичну інформаційну систему органів управління, що включає: систему екологічного моніторингу (як відомчого, так і міжвідомчого); комплекс інформаційних систем кадастрів окремих видів природних ресурсів, що інтегруються в регіональний кадастр природних ресурсів; систему екологічної безпеки, що дозволяє прогнозувати й попереджати прояв надзвичайних ситуацій техногенно-екологічного характеру.

Наукова концепція безпечного розвитку має передбачати формування таких напрямів структурних перетворень, які повинні характеризуватися економічною ефективністю; екологічною безпекою; соціальною справедливістю. Концепція також передбачає вдосконалення механізмів охорони природи, залучення нових наукомістких технологій, вироблення нових підходів природокористування та всебічного, глибокого вивчення всіх компонентів навколишнього середовища для того, щоб залишити майбутнім поколінням ресурси і придатне для життя місце існування.

Дотримання означених вище вихідних правил може сприяти: організації ефективної взаємодії органів державного управління й контролю з екологічними громадськими організаціями як найбільш активною частиною громадськості; розвитку й підвищенню якості екологічної пропаганди, надання їй системного характеру для забезпечення більш активної позиції широких верств населення і їхньої участі у вирішенні екологічних проблем; розвитку систем збору, аналізу й надання інформації про стан навколишнього середовища, якість продуктів, стан здоров'я населення; розширенню й підвищенню якості виконання своїх функціональних обов'язків депутатами різних рівнів, представниками державних виконавчих і контролюючих органів, судів у сфері збереження навколишнього середовища й забезпечення екологічних прав громадян.

Необхідно провести оцінку природно-ресурсного потенціалу, аналіз рівня розвитку та розміщення продуктивних сил, аналіз трудових ресурсів і соціальної складової; виявити факти експлуатації застарілих виробництв і устаткування, оцінити стан нормативно-правової бази та економічного механізму охорони навколишнього середовища і природокористування; системи екологічного моніторингу, інформаційного, забезпечення; системи екологічного виховання та освіти. Причому чим повніше і докладніше буде інформація, тим більше можливостей для об'єктивно обґрунтованого управлінського рішення щодо створення надійної системи безпеки. З цією метою необхідно оцінити стан забезпечення всіх складових концепції. На основі отриманої обширної інформації розробляється Концепція ЕЕБР.

На нашу думку, структура Концепції ЕЕБРР може включати 8 блоків.

Отже, запропонована концепція ЕЕБР повинна ґрунтуватися на комплексній регіональній програмі, при розробці якої необхідно врахувати органічну єдність взаємодії економічних, екологічних та соціальних чинників та визначити основні заходи, сформульовані на базі глибокого наукового опрацювання взаємодії екологічних і господарських систем.

Розробка Концепції ЕЕБРР є необхідною для створення принципово нових еколого-економічних проектів і програм. Це зажадає істотної зміни пріоритетів і цілей для всієї економіки регіону, для її галузей і комплексів та забезпечить сталий і безпечний розвиток економіки регіонів.

ВИСНОВКИ

У дисертації зроблене теоретичне узагальнення та наведене нове вирішення наукової проблеми обґрунтування теоретико-методологічних засад та науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення державного управління еколого-економічною безпекою держави та її регіонів як умови сталого розвитку України. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дало змогу сформулювати наступні висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

Встановлено, що навколишнє природне середовище виступає одним із найважливіших факторів, що формують потреби й інтереси суспільства. У процесі активного освоєння об'єктів природи задовольняються різноманітні потреби людини. Основне протиріччя у розвитку суспільства проявляється як протиріччя між необмеженими потребами людини і обмеженими ресурсами, перш за все природними. Виходячи з цього визначено, що екологізація потреб повинна усунути деформовану систему цінностей і орієнтувати їх на урахування самовідновлюваної здатності природи, сумісності з нею.

Проаналізовано сукупність елементів еколого-економічної безпеки: об'єкт безпеки, суб'єкт безпеки, загроза, чутливість до небезпеки, критерії та показники безпеки, порогові значення; через названі категорії здійснено загальнометодологічний підхід до визначення змісту поняття «еколого-економічна безпека». Визначено, що еколого-економічна безпека є поєднанням економічних, політичних та екологічних умов та факторів, які забезпечують стійкий і ефективний соціально-економічний розвиток суспільства, спрямований на поліпшення якості життя людей і збереження навколишнього природного середовища. В ході дослідження встановлено необхідність подальшого вдосконалення концептуального розуміння феномена «еколого- економічна безпека» через потреби та інтереси оскільки екологічна безпека є таким станом навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

2. Сформовано й обґрунтовано підхід до дослідження еколого-економічної безпеки, який спирається на еколого-економічні потреби, інтереси та виходить з того, що темпи, структура і культура споживання формуються з урахуванням екологічної ситуації, яка має природний чи техногенний характер та супроводжується певними обмеженнями. Найбільш істотний вплив на зменшення навантаження на природу чинить структура споживання, оскільки задоволення потреб є багатоваріантним. Навантаження на природу істотно можна знизити, відмовившись від виробництва продукції, яка не є, дійсно, необхідною для суспільства (престижні речі, військова продукція тощо). Існування еколого-орієнтованих економічних інтересів доводить наявність еколого-економічних потреб, у тому числі в потребі в еколого-економічній безпеці.

Виходячи з необхідності покращення екологічної ситуації в Україні, визначено цільові установки на короткострокову і середньострокову перспективу у сфері забезпечення екологічної безпеки України, а саме: підтримка життєзабезпечувальних функцій природних екосистем біосфери; оздоровлення середовища проживання і зниження ризику надзвичайних ситуацій; раціональне використання ресурсів. Відповідно до вищеназваних цільових установок сформульовано завдання забезпечення еколого-економічної безпеки на найближчу перспективу. Головними оперативними завданнями з трьома стратегічними напрямами в умовах дефіциту фінансового забезпечення охорони та відновлення навколишнього середовища є наступні: збереження і підтримка системи спеціально уповноважених державних органів у сфері екологічного управління, перш за все, кадрового складу цих органів; реальна оптимізація плати за забруднення навколишнього середовища, використання природних ресурсів; посилення заходів щодо забезпечення цільового використання коштів, призначених на природоохоронні заходи; організація екологічної освіти осіб, які приймають рішення.

3. Встановлено, що в період економічних реформ і бурхливого індустріального розвитку відбулося різке погіршення якості природного довкілля, що змусило більшість держав, у тому числі й Україну, винести вирішення проблем екології на перший план. Визначено пріоритетним розробку й дослідження екологічної функції держави, реалізація якої сприяє гідному існуванню людини в екологічно сприятливому, придатному для життя середовищі і, зрештою, виживанню людства як біологічного виду. В ході дослідження вивчено функції та екологічні напрями діяльності різних держав, на підставі чого запропоноване авторське визначення екологічної функції сучасної держави це - напрям діяльності держави з охорони, відтворення та оздоровлення навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, що входять у власність держави, юридичних та фізичних осіб, забезпечення екологічної безпеки, охорони і захисту екологічних прав фізичних і юридичних осіб.

4. Розглянуто екологічну функцію держави з позицій національної безпеки і зроблено висновок, що при оцінці її сучасного стану та перспектив необхідно досліджувати повний спектр загроз для стабільного розвитку українського суспільства. У цьому контексті коректно і доцільно деякі загрози економічної безпеки розглядати і як екологічні або як еколого-економічні. До таких загроз віднесено: криміналізацію економіки; низьку правову дисципліну; масове приховування доходів; злидні й бідність населення, зростання безробіття; ослаблення науково-технічного потенціалу країни тощо. За певних умов масштаб і стійкість дії цих чинників можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

Визначено необхідність врахування в моніторингу економічних загроз стану екологічної безпеки при одночасному обліку позитивності, негативності або нейтральності екологічного впливу макроекономічних заходів щодо зняття цих економічних загроз. Це призводить до того, що система загроз безпеки являє собою динамічну систему причинно-наслідкових зв'язків з великим числом контурів, зворотних зв'язків, наявність яких може значно посилювати результати реалізації якої-небудь конкретної загрози безпеки. Ця особливість яскраво проявляється на сучасному етапі розвитку держави, що характеризується наявністю великої кількості локальних загроз і швидко наростаючими кризовими ситуаціями внаслідок їх взаємодії.

5. Визначено головну мету забезпечення еколого-економічної безпеки, а саме - поліпшення стану навколишнього природного середовища і ослаблення впливу факторів забруднення навколишнього середовища на здоров'я населення, реалізація якої здійснюється шляхом вдосконалення системи державного управління охороною навколишнього середовища та природокористуванням. Встановлено, що у забезпеченні еколого-економічної безпеки суспільства головна роль відводиться державі.

На основі проведеного дослідження запропоновано напрями діяльності органів виконавчої влади з метою забезпечення еколого-економічної безпеки території, а саме - виявлення загроз безпеки і факторів, здатних впливати на сталий розвиток території; організація спеціальних моніторингових досліджень, які припускають фактичне відстеження, аналіз і прогнозування важливих груп еколого-економічних показників-індикаторів; визначення порогових значень еколого-економічної безпеки і надання їм статусу схвалених або затверджених законодавчо; формування регіональної соціально-економічної політики з виділенням екологічних пріоритетів та інституційних перетворень з урахуванням дотримання порогових значень показників безпеки. Підвищення еколого-економічної безпеки території немислимо без відповідних зусиль державних органів. Роль останніх має зводитися до: здійснення державної підтримки регіонального розвитку через реалізацію комплексу державних програм; розміщення державних замовлень на поставку продукції підприємствам регіону; паритетної участі у великих регіональних інвестиційних проектах; створення сприятливого загальнодержавного клімату для розвитку економіки території.

6. Встановлено, що сучасні системи податків у світі і в Україні зосереджені, перш за все, на стягуванні податків з прибутку, доданої вартості та ін. Плата за природокористування складає в кращому випадку кілька відсотків від дохідної частини бюджету. Тим самим певною мірою заохочується природоексплуатуюча діяльність. При збереженні загальної суми податків доцільною є різка зміна пропорцій на користь збільшення питомої ваги податків, пов'язаних з природокористуванням, перш за все плати за право користування природними ресурсами, “зелених податків”.

Як шлях вдосконалення системи екологічного оподаткування запропоновано ввести нові види спеціальних податків, а саме - податок на продукцію, вироблену з використанням екологічно небезпечних технологій і податок на продукцію, потенційно небезпечну в споживанні, зберіганні і утилізації. Спеціальні екологічні податки повинні встановлюватися на конкретні технології, види продукції, виробництво яких має бути обмежено, а також у тих випадках, коли утилізація відходів виробництва вимагає значних витрат. Разом з цим, податкові пільги повинні застосовуватися в якості позитивної мотивації для підприємств, які виробляють продукцію, що відповідає екологічним стандартам. Перехід у перспективі до системи оподаткування, що відповідає умовам і завданням сталого економічного розвитку всіх рівнів бюджетної системи України, є стратегічною лінією пропонованих заходів щодо вдосконалення податкової системи.

7. Обґрунтовано необхідність застосування при розробці й реалізації стратегії державного управління еколого-економічною безпекою системи критеріїв та індикаторів (показників), які передбачають оцінювання екологічно-орієнтованого соціально-економічного розвитку, кількісне визначення рівня економічної та екологічної небезпеки, ранжування її видів і встановлення мультиплікаційного ефекту. Комплекс показників слід розглядати у динаміці як загальну попередню схему, яка потребує постійних змін і доповнень. Зауважимо, що систему показників еколого-економічної безпеки на регіональному рівні формуємо з трьох блоків: “здатність економіки регіону до стійкого зростання” (основні показники - загальноекономічні, інвестиційні, фінансові); “забезпечення прийнятного рівня життя людини” (основні показники - рівень бідності і безробіття, якість життя, демографічні); “забезпечення екологічної безпеки” (основні показники - якісний стан навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, ефективність проведення природоохоронних заходів та програм). Крім того, будь-який перелік показників з часом буде уточнюватися.

8. Проаналізовано стан атмосферного повітря, поверхневих та морських вод, земельних угідь, екологічну ситуацію в Україні, яку можна охарактеризувати як кризову. Забруднення довкілля досягло такого рівня, коли воно суттєво негативно впливає на здоров'я населення. Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років (у Швеції ? 80, у Польщі ? 74 роки). Значною мірою це зумовлено антропогенним навантаженням на навколишнє природне середовище, зокрема його забрудненням підприємствами, головним чином, гірничо-видобувної, металургійної, хімічної промисловості, енергетичного сектора.

Показано, що основною причиною екологічної кризи є: тривале надання переваги розвитку сировинно-видобувних галузей; недосконалість правових та економічних механізмів захисту навколишнього природного середовища; недостатнє забезпечення дотримання законодавства з охорони навколишнього природного середовища; висока питома вага в структурі промисловості ресурсо- та енергомістких технологій; низький рівень екологічної свідомості суспільства; недостатнє інформування громадськості та ефективного громадського контролю за станом навколишнього природного середовища. Антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу та продовжує зростати. Ситуація, що склалася, потребує втручання на державному, регіональному і місцевому рівнях в усі сфери життєдіяльності суспільства -- культури і духовності, освіти та інформування, політики, економіки, законодавства, охорони здоров'я.

9. Доведено, що управління еколого-економічною безпекою має здійснюватися, виходячи з наукової концепції безпечного розвитку, що передбачає формування напрямів структурних перетворень, які характеризуються економічною ефективністю; екологічною безпекою; соціальною справедливістю; сталим розвитком держави та регіонів. Вона має містити вдосконалення механізмів охорони природи, залучення нових наукомістких технологій, вироблення нових підходів природокористування та всебічного, глибокого вивчення всіх компонентів навколишнього середовища для того, щоб залишити майбутнім поколінням ресурси і придатне для життя місце існування. Вона має стати інструментом принципово нових еколого-економічних проектів і програм. Це передбачає істотну зміну пріоритетів і цілей для економіки держави та регіону, для її галузей і комплексів, що забезпечить сталий і безпечний розвиток держави та регіонів.

11. Визначено, що модель сталого розвитку України передбачає необхідність збалансованого вирішення соціальних та економічних завдань за умови збереження навколишнього середовища та природно-ресурсного потенціалу з пріоритетом екологічної складової. На основі проведеного дослідження запропоновано наступні науково- прикладні рекомендації:

- необхідно розширити участь у міжнародних проектах з питань екологічної безпеки;

- на державному і регіональному рівнях повинні знайти більш широке застосування програми оздоровлення екології, приведення системи державних екологічних стандартів у відповідність з міжнародними вимогами і стандартизацією, тобто економічна та екологічна складові державної цільової програми повинні бути рівноцінними компонентами незалежно від її тривалості;

- визначено необхідність розвитку інформаційного базису регіональної екологічної політики, який полягає в різкому підвищенні якості, рівня й обсягу інформації, що використовується органами влади для прийняття управлінських рішень, а також у підвищенні рівня, системності й оперативності інформування населення з питань екології й використання природних ресурсів;

- на рівні регіону запропоноване створення інтегрованої інформаційно-аналітичної інформаційної системи органів управління, що включає: систему екологічного моніторингу (як відомчого, так і міжвідомчого); комплекс інформаційних систем кадастрів окремих видів природних ресурсів, що інтегруються в регіональний кадастр природних ресурсів; систему екологічної безпеки, що дозволяє прогнозувати й попереджати прояв надзвичайних ситуацій техногенно-екологічного характеру;

- встановлено, що система еколого-безпечного управління регіоном повинна діяти таким чином, щоб забезпечити його сталий розвиток, з цією метою розроблено науково-прикладний інструментарій, що містить регіональні програми розвитку взаємодії економічних, екологічних та соціальних чинників, комплекс заходів узгодження екологічних і господарських систем, еколого-економічні проекти розвитку економіки регіону, її галузей і під комплексів;

- встановлено, що невід'ємною умовою досягнення збалансованого розвитку є розробка системи безперервної, багатоступеневої освіти, на основі чого доведено необхідність введення екологічного складника до навчальних планів та програм вищих навчальних закладів, інститутів післядипломної освіти та підвищення кваліфікації кадрів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

1. Іванова Т. В. Державне управління сталим екологічним розвитком України та її регіонів у системі раціонального природокористування : теорія, методологія, перспективні напрями // Т. В. Іванова / [монографія] - Донецьк: Юго-Восток, 2011. - 400 с.

2. Статті у наукових фахових виданнях:

3. Іванова Т. В. Організаційно-економічні аспекти управління підприємництвом на регіональному рівні / Т. В. Іванова // Теорія та практика державного управління : Зб. наук. пр. - Вип. 3 (18). - Х. : Вид-во ХарРі НАДУ «Магістр». - 2007. - С. 64-69.

4. Іванова Т. В. Формування механізмів інноваційного природокористування в Україні у контексті збалансованого (сталого) розвитку / Т. В. Іванова // Науковий вісник АМУ : Серія «Управління», Вип. 1(3) Механізми державного управління та місцеве самоврядування. - К. : ВПЦ АМУ, 2008. - С. 43-49.

5. Іванова Т. В. Екологізація як інноваційний чинник соціально-економічного розвитку / Т. В. Іванова // Науковий вісник АМУ : Серія «Управління», Вип. 2(4) Державне та муніципальне управління. - К.: ВПЦ АМУ, 2008. - С. 41-46.

6. Іванова Т. В. Ефективність державної політики екологічного природокористування в Україні / Т. В. Іванова // Економіка та держава. - 2009. - № 4. - С. 128-130.

7. Іванова Т. В. Соціальні передумови активізації регіональної екологічної політики / Т. В. Іванова // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління «Державне регулювання розвитку країни, регіону, галузі». Серія «Державне управління». Т. Х, вип. 143. - Донецьк, ДонДУУ, 2009. - С.183-190.

8. Іванова Т. В. Екологічна складова в системі регіональної політики / Т. В. Іванова // Науковий вісник Академії муніципального управління : Серія «Управління» Вип. 4. Державне управління та місцеве самоврядування / За заг. ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка. - К. : Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. - 2009. - С.341-349.

9. Іванова Т. В. Законодавчо-нормативні засади регіональної екологічної політики в Україні / Т. В. Іванова // Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія «Управління» Вип. 2(8). Державне управління та місцеве самоврядування / За заг. ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка. - К. : Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2009. - С.325-332.

10. Іванова Т. В. Синергетичний підхід до системи забезпечення еколого-економічної безпеки держави / Т. В. Іванова // Інвестиції : практика та досвід. - 2009. - № 19. - С. 71-74.

11. Іванова Т. В. Організаційний механізм забезпечення еколого-економічної безпеки в умовах глобальних викликів цивілізації / Т. В. Іванова // Інвестиції : практика та досвід. - 2009. - № 20. - С. 92-95.

12. Іванова Т. В. Екологічна концепція формування державної політики / Т. В. Іванова // Інвестиції : практика та досвід. - 2009. - № 21. - С. 80-83.

13. Іванова Т. В. Екологічний чинник у взаємодії держави і суспільства / Т. В. Іванова // Інвестиції : практика та досвід. - 2009. - № 22. - С. 87-90.

14. Іванова Т. В. Екологічно збалансований розвиток дeржави [Електронний ресурс] / Т. В. Іванова // Державне управління : удосконалення та розвиток. - 2010. - № 11. - Режим доступу до журналу : http: // www.dy.nayka.com.ua

15. Іванова Т. В. Сутність і результати взаємодії ринку та державного регулювання за умови зростання дефіциту ресурсів і деградації довкілля / Т. В. Іванова // Наукові праці ЧДУ ім. П. Могили. Серія : Державне управління. - Миколаїв : ЧДУ ім. П. Могили, 2010. - Том 147. Вип. 135. - С. 77-79.

16. Іванова Т. В. Механізми державного регулювання сфери охорони довкілля та природокористування / Т. В. Іванова // Інвестиції : практика та досвід. - 2010. - № 4. - С. 89-92.

17. Іванова Т. В. Державна політика ресурсозбереження та екологізації / Т. В. Іванова // Економіка та держава. - 2010. - № 3. - С. 131-133.

18. Іванова Т. В. Документаційне забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування в Україні / Т. В. Іванова // Науковий вісник Академії муніципального управління : Серія «Управління» Вип. 2. Державне управління та місцеве самоврядування / За заг. ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка. - К. : Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2010. - С.387-393.

19. Іванова Т. В. Місце і роль Академії муніципального управління у підготовці фахівців для регіональних та муніципальних органів / Т. В. Іванова // Науковий вісник Академії муніципального управління : Серія «Управління» Вип. 3. Державне управління та місцеве самоврядування / За заг. ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка. - К. : Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. - 2010. - С.63-68.

20. Іванова Т. В. Управління малим бізнесом на місцевому рівні / Т. В. Іванова // Науковий вісник Академії муніципального управління : Серія «Управління» Вип. 4. Державне управління та місцеве самоврядування / За заг. ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка. - К. : Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. - 2010. - С.87-92.

21. Іванова Т. В. Теоретико-методологічні засади політики врахування взаємодії всіх природних ресурсів в державі [Електронний ресурс] / Т. В. Іванова // Державне управління : удосконалення та розвиток. - 2010. - № 12. - Режим доступу до журналу : http: // www.dy.nayka.com.ua.

22. Іванова Т. В. Екологічна безпека як складова системи державного регулювання природокористування / Т. В. Іванова // Інвестиції : практика та досвід. - 2011. - № 1. - С. 104-107.

23. Іванова Т. В. Принципи державної політики екологічного та ресурсозберігаючого розвитку України в умовах глобалізації / Т. В. Іванова // Інвестиції : практика та досвід. - 2011. - № 2. - С. 96-100.

24. Іванова Т. В. Екологозбалансовані макроекономічні заходи державної політики у сфері екологізації / Т. В. Іванова // Інвестиції : практика та досвід. - 2011. - № 3. - С. 84-86.

25. Іванова Т. В. Передумови переорієнтації сучасного екологічно небезпечного природокористування в державі [Електронний ресурс] / Т. В. Іванова // Державне управління : удосконалення та розвиток. - 2011. - № 1. - Режим доступу до журналу : http: // www.dy.nayka.com.ua.

26. Іванова Т. В. Взаємовідносини соціальної і екологічної складових у системі забезпечення еколого-економічної безпеки держави / Т. В. Іванова // Інвестиції : практика та досвід. - 2011. - № 5. - С. 91-94.

27. Іванова Т. В. Роль органів місцевого самоврядування у сфері реалізації екологічної політики / Т. В. Іванова // Науковий вісник Академії муніципального управління : Серія «Управління» Вип. 2. Регіональне та місцеве управління / За заг. ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка. - К. : Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. - 2011. - С.355-361.

Інші видання:

28. Іванова Т. В. Проблеми охорони навколишнього природного середовища та утилізації відходів у м. Києві : Навч. посіб. / Іванова Т. В., Невелєв О. М. -- К. : ЗАТ "Нічлава", 1997 - 40 с. Особистий внесок автора : визначено прогноз стану екологічної безпеки в Україні.

29. Іванова Т. В. Основи екології та природокористування : Навч. посіб. Хрестоматія / Т. В. Іванова, О. М. Невелєв, Л. О. Федоренченко-- К. : ТОВ «Богдана», 2000. - 144 с. Особистий внесок автора : визначено еволюцію взаємовідносин людини і природи, правові та міжнародні аспекти охорони навколишнього природного середовища.

30. Іванова Т. В. Управління природоохоронною діяльністю в умовах ринку / Т. В. Іванова // Теорії мікро-макроекономіки : Зб. наук. пр. - Випуск 3. - Київ. - 2000. - С. 146-152.

31. Іванова Т. В. Вдосконалення використання рекреаційного потенціалу м. Києва / Т. В. Іванова // Теорії мікро-макроекономіки : Зб. наук. пр. - Випуск 5. - Київ. - 2000. - С. 78-80.

32. Іванова Т. В. Загальні проблеми впровадження екологічного менеджменту в Україні / Т. В. Іванова // Теорії мікро- макроекономіки : Зб. наук. пр. Випуск 20. - Київ. : Видавничо-поліграфічний центр АМУ. - 2005. - С. 14-16.

33. Іванова Т. В. Системи екологічного менеджменту та особливості їхнього впровадження в Україні / Т. В. Іванова, А. М. Глей // - Науковий вісник АМУ : Серія «Економіка». - Вип. 3. - 2007. - С. 60-63. Особистий внесок автора : визначено принципи впровадження екологічного менеджменту на підприємстві.

34. Іванова Т. В. Екологізація як функція інноваційного розвитку економіки України / Т. В. Іванова // Науковий вісник АМУ : Серія «Економіка». - Вип. 4. - 2008.- С. 23-29.

Тези конференцій:

35. Іванова Т. В. Рекреаційний потенціал як чинник економічного розвитку / Т. В. Іванова // республ. наук. конф., 23-25 вересня 1991 р. : тези доп. - Чернівці : Чернівецький університет, 1991. - С.35.

36. Іванова Т. В. Проблеми забезпечення екологічної безпеки регіонів в умовах ринку / Т. В. Іванова // Соціально-економічний розвиток і Екологія : наук.-практ. конф., 19-21 травня 1998 р. : тези доп. - Суми : Сумський фізико-технічний інститут, 1992. - С. 45-47.

37. Іванова Т. В. Проблеми еколого-економічного управління розвитком великого міста / Т. В. Іванова // Проблеми управління сучасним містом : міжнар. наук.-практ. конф., 28-29 вересня 1995 р. : тези доп. - К, 1995. - С. 92-96.

38. Іванова Т. В. Проблеми удосконалення господарського механізму природокористування в столиці в ринкових умовах / Т. В. Іванова // Роль столиці у процесах державотворення : історичний та сучасний аспекти : міжнар. наук.-практ. конф., 28 лютого 1996 р. : тези доп. - К. : НАН України, НДІСЕП (М.Київ), Ліги історичних міст України. - С. 106-112.

39. Иванова Т. В. Формирование системы мировоззренческих ориентиров, экологического образования и информации / Т. В. Иванова // Исследования эколого-географических проблем природопользования для обеспечения территориальной организации и устойчивости развития нефтегазовых регионов России: теория, методы и практика : наук.-практ. конф. : тезисы докл.: у 2 т. - Нижневартовск : НГПИ ХМРО РАЕН ИОН СО РАН, 2001. - Т. 2. - С. 81-83.

40. Іванова Т. В. Екологічні проблеми сучасного міста / Т. В. Іванова // Відкриті еволюціонуючі системи : наук.-практ. конф., 26-27 квітня 2002 р. : тези доп. - Київ : ВНЗ ВМУРоЛ, 2002. - С. 95.

41. Іванова Т. В. Екологічна освіта як фактор сталого розвитку держави / Т. В. Іванова // Освіта як фактор національної безпеки : всеукр. наук.-практ. конф., 20.12.2002 р. : тези доп. - Київ, 2002. - С. 20-24.

42. Іванова Т. В. Водні ресурси України та проблеми екосистеми Дніпра, Чорного і Азовського морів / Т. В. Іванова // Відкриті еволюціонуючи системи : Друга між нар. наук.-практ. конф., 1-30.12.2003 р. : тези доп. - К. : ВНЗ ВМУРоЛ, 2004. - Том 1. - С. 109-111.

43. Иванова Т. В. Формирование экологического образования и его влияние на устойчивое развитие региона / Т. В. Иванова // Экологический кодекс Украины: мифы и реальность : Междунар. «Круглый стол», 12-13 мая 2005 г. : тезисы докл. - К. : Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, 2005. - С. 7.

44. Іванова Т. В. Екологічна освіта як фактор збалансованого розвитку держави / Т. В. Іванова // Збалансований (сталий) місцевий розвиток : теоретичні аспекти : всеукр. наук.-практ. конф., 28 листопада 2009 р. - К. : Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2009. - С.166-172.

45. Іванова Т. В. Недоліки змісту екологічного законодавства в державі / Т. В. Іванова // : Розвиток продуктивних сил України : від В.І. Вернадського до сьогодення : між нар. наук. конф., 20 березня 2009 р. : тези доп. : у 3-х ч. - К. : РВПС України НАН України, 2009. - Ч.2. - С.203-204.

46. Іванова Т. В. Пріоритетні напрями удосконалення екологічного законодавства на сучасному етапі / Т. В. Іванова // Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування : науково-практ. конф. за міжнародною участю, 10.04.2009 : тези доп. - К. : Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, у 2-х частинах, Ч.1, 2009. - С.106-107.

АНОТАЦІЇ

Іванова Т.В. Державне управління еколого-економічною безпекою держави та її регіонів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Академія муніципального управління. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено обґрунтуванню теоретичних та методологічних засад державного управління еколого-економічною безпекою держави та її регіонів. Сформульовано базові положення теорії управління еколого-економічною безпекою держави та її регіонів. Удосконалено понятійно-категорійний апарат державного управління еколого-економічною безпекою. Досліджено положення розвитку забезпечення екологічної безпеки України на короткострокову і середньострокову перспективу. Розроблено методологічні принципи реалізації цільової екологічної функції держави з охорони, відтворення та оздоровлення навколишнього природного середовища. Обгрунтувано теоретичні підходи до формування механізмів забезпечення еколого-економічної безпеки. Визначено склад механізмів управління забезпеченням еколого-економічної безпеки держави та її регіонів. Сформульовано інструменти реалізації державної еколого-економічної рентної політики. Визначено методичні підходи до визначення рівня еколого-економічної безпеки регіонів. Проаналізовано стан атмосферного повітря, стан поверхневих та морських вод, земельних угідь України. Визначено сутність та зміст прогнозних і програмних документів економічного розвитку держави. Визначено напрями розвитку державної системи управління природоохоронною діяльністю на регіональному рівні. Розроблено прикладний інструментарій здійснення державної політики забезпечення еколого-економічної безпеки регіонів.

Ключові слова: державне управління, еколого-економічна безпека, державна еколого-економічна політика, навколишнє природне середовище.

Иванова Т.В. Государственное управление эколого-экономической безопасности государства и его регионов. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Академия муниципального управления. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена обоснованию теоретических и методологических основ государственного управления эколого-экономической безопасностью государства и его регионов. Cформулированы базовые положения теории управления эколого-экономической безопасностью государства и его регионов, основанные на: динамичном подходе к формированию темпов, структуры и культуры потребления в соответствии с экологическими ограничениями; устойчивом территориальном развитии; экологической модернизации экономики государства и его регионов.

Выявлено, что в период экономических реформ и бурного индустриального развития произошло резкое ухудшение качества окружающей среды, что заставило большинство государств, в том числе и Украину, вывести решение проблем экологии на первый план. В связи с этим приоритетным является исследование и разработка экологической функции государства, реализация которой сопутствует достойному существованию человека в экологически благоприятной для жизни среде и в результате выживание человечества как биологического вида. В ходе исследования проанализированы функции и экологические направления деятельности разных государств, на основе чего предложено авторское определение экологической функции современного государства - это направление деятельности государства по охране, воспроизводству и оздоровлению окружающей природной среды, рационального использования природных ресурсов, которые принадлежат государству, юридическим и физическим лицам, обеспечение экологической безопасности, охраны и защиты экологических прав физических и юридических лиц.

Разработан прикладной инструментарий осуществления государственной политики обеспечения эколого-экономической безопасности регионов, содержащий региональные программы развития взаимодействия экономических, экологических и социальных факторов, комплекс мероприятий согласования экологических и хозяйственных систем, эколого-экономические проекты развития экономики региона, ее отраслей и подкомплексов.

Усовершенствован понятийно-категориальный аппарат государственного управления эколого-экономической безопасностью путем толкования сущности: эколого-экономической безопасности как сочетания экономических, политических и экологических условий и факторов, обеспечивающих устойчивое и эффективное социально-экономическое развитие общества; механизма обеспечения эколого-экономической безопасности региона как системы организационно-экономических и правовых рычагов предотвращения угроз в соответствии с допустимыми значениями эколого-экономических показателей.

Разработаны инструменты реализации государственной эколого-экономической рентной политики путем введения специальных налогов на продукцию, произведенную с использованием экологически опасных технологий, потенциально опасную в потреблении, хранении и утилизации.

Усовершенствован состав механизмов управления обеспечением эколого-экономической безопасности государства и его регионов, что, в отличие от существующих, объединяет институциональные сферы экологической модернизации: экономический рост и улучшение качества окружающей среды.

Определены теоретико-методологические положения развития обеспечения экологической безопасности Украины на краткосрочную и среднесрочную перспективу: поддержка жизнеобеспечивающих функций природных экосистем биосферы; оздоровления среды и снижению риска чрезвычайных ситуаций; рациональное использование ресурсов.

Обоснованы теоретические подходы к формированию механизмов обеспечения эколого-экономической безопасности с позиций системного и комплексного подходов, которые заключаются в согласовании целей экономической, экологической и социальной составляющих на государственном и региональном уровнях.

Определены направления развития государственной системы управления природоохранной деятельностью на региональном уровне, основанные на информационном базисе принятия управленческих решений, системности и оперативности информирования населения по вопросам экологии и использования природных ресурсов.

Уточнены сущность и содержание прогнозных и программных документов экономического развития государства путем введения в государственных программах целевой комплексной программы безопасного развития региона с координацией различных сторон взаимодействия экономики и окружающей среды на различных уровнях государственного управления, с определением возможных вариантов эколого-экономического развития на будущее.

Ключевые слова: государственное управление, эколого-экономическая безопасность, государственная эколого-экономическая политика, окружающая природная среда.

Ivanova T.V. - State Management of the environmental and economic security of the state and its regions. - Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of doctor of sciences from state administration after speciality 25.00.02 are mechanisms of state administration. - Municipal Management Academy. - Kyiv, 2010.

Аnalysis of a role of ecological security within the context of national security in Ukraine the attempt of defying the content and specific features of the processes of its ensuring was undertaken in the thesis. Having reviewed the current state of ecological security in the country as an non-direct estimation of the efficiency of the system of state management in ecological sphere it was regarded its potential, specificity of elaboration of the state policy in ecological security which followed by necessity of searching the potential of the operating mechanisms of state management for ensuring of secure development of the country.

The model of the strategy of ecological security was proposed in the thesis which will assist to solve a complex of problems in this sphere.

Keywords: state management, environmental and economic security, national environmental-economic policy, environment.

Размещено на Allbest.ru