Адміністративно-правові засади реформування судової системи України

Управлінську діяльність у напрямку взаємодії із суддівським корпусом у зарубіжних країнах узагальнено в напрямках формування, підвищення кваліфікації, соціального захисту тощо. Протягом тривалого історичного розвитку в багатьох країнах світу накопичено значний досвід у питаннях побудови систем формування корпусу суддів. Всебічно оцінюючи його, можна говорити про відповідні тенденції, характерні ознаки і риси, певні відмінності й особливості. У даному аспекті заслуговує на увагу практика таких країн, як Франція, Німеччина, Італія, Росія, Великобританія та США тощо, у яких набули завершеності як цілісні механізми формування суддівського корпусу, так і окремі його елементи.

Зроблено висновок про те, що досвід європейських країн може бути прийнятним і корисним для України в частині вирішення завдань стосовно розширення функцій судів і поширення незалежності суддів, їх зобов'язання підпорядковуватись лише закону, дотриманню таких міжнародних та європейських стандартів, як прозорість, відкритість, недопущення виникнення неформальних зобов'язань майбутнього судді перед особами, які можуть впливати на процес правосуддя, впливу чи тиску на формування суддівського корпусу з боку інших державних органів, політичних партій, бізнесових структур тощо.

Розділ 3 «Адміністративно-правова характеристика судової системи України та шляхи її реформування в сучасних умовах» присвячено визначенню конституційних і адміністративно-правових засад судової реформи в Україні в період незалежності, характеристиці принципів організації та діяльності судової влади, визначенню адміністративно-правових засад забезпечення функціонування судової системи, аналізу процесу демократизації судового управління.

У підрозділі 3.1 «Конституційні та адміністративно-правові основи судової реформи незалежної України» зазначено, що із прийняттям Конституції України низка законодавчих положень, які регулювали судову діяльність, діяльність правоохоронних органів, зазнали суттєвих змін. Передбачивши функціонування в Україні єдиної системи судів загальної юрисдикції, Конституція України визначила й основні засади судочинства, які мають за мету забезпечити надійний судовий захист прав і свобод людини й громадянина.

Визначено етапи реформування судової галузі в період незалежності та подано їх характеристику. В ході першого етапу судової реформи (кінець 80-х років ХХ ст. - перші роки незалежності України) на офіційному рівні було визнано її необхідність, внесено зміни до системи судоустрою і судочинства на конституційному рівні, прийнято низку загальносоюзних актів, що передбачали нові положення стосовно системи правосуддя. Безумовно, важливим кроком у галузі судового реформування України стало прийняття 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України та проголошення 24 серпня 1991 р. Акта незалежності.

Відзначено, що другий етап судового реформування (28 квітня 1992 р. - 28 червня 1996 р.) позначився схваленням Верховною Радою України 28 квітня 1992 р. Концепції судової реформи, що передбачала удосконалення судової системи, зокрема створення системи законодавства про судоустрій, спеціалізацію судів, інститут апеляційного перегляду судових рішень, що не набули законної сили. У цей період було окреслено напрями реформування судової системи, налагоджено роботу спеціалізованих арбітражних судів, а на законодавчому рівні визначено статус суддів, систему і повноваження кваліфікаційних комісій суддів, запроваджено суддівське самоврядування тощо.

Вказано, що на третьому етапі судової реформи (червень 19996 р. - до «малої судової реформи» 2001 р.) систему судоустрою було вже окреслено на конституційному рівні. Четвертий етап судової реформи (21 червня 2001 р. - 7 лютого 2002 р.) визначився прийняттям Верховною Радою України 21 червня 2001 р. «пакету» законодавчих актів, що відомі як «мала судова реформа», позитивним наслідком якої було приведення судової системи у відповідність до Конституції України та створення необхідних умов для подальшого її вдосконалення.

П'ятий етап (7 лютого 2002 р. - до сьогодні) відзначається поглибленням судової реформи внаслідок прийняття 7 лютого 2002 р. нового Закону України «Про судоустрій України», у якому визначено правові засади судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, установлено загальний порядок забезпечення діяльності судів та врегульовано інші питання судоустрою.

На основі аналізу нормативно-правових та політико-правових актів, наукових досліджень, політико-правової публіцистики зроблено висновок, що процес утвердження судової влади відбувався і відбувається з певними труднощами, за складних соціально-економічних та суспільно-політичних умов. У ході практичної реалізації законодавства виникли проблеми, котрі потребують спеціального дослідження та теоретичного осмислення. Донині, незважаючи на прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тривають дискусії щодо шляхів удосконалення судової системи, що дає змогу говорити про продовження процесу реформування.

У підрозділі 3.2 «Інституціональні та організаційні принципи судової системи в системі принципів судової влади України» вказано, що під принципами судової влади слід розуміти норми найбільш загального керівного характеру, які визначають її місце в системі державної влади, завдання, побудову основних інститутів та становлять єдину цілісну, взаємопов'язану систему.

На основі аналізу чинного законодавства про судоустрій виділено три підсистеми системи принципів судової влади: інституціональні організаційні (судоустрійні) та функціональні (процесуальні) і відзначено, що вказані групи принципів тісно пов'язані між собою, оскільки тільки чітке дотримання кожного з них забезпечує безумовне дотримання засад організації судової влади, яка реалізується шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. Акцентовано увагу на організаційних принципах, що звернені до відносин, які виникають з приводу організації судової системи, структури її органів, статусу суддів, тобто у зв'язку з організаційними відносинами.

У дисертації наголошено, що система принципів судової влади не є незмінною. Правові принципи також проходять певний процес реформування, вони корегуються, реформуються, як і право в цілому. Відзначено, що реформування судової системи потребує втілення нових принципів її діяльності, що відповідали б потребам служіння держави інтересам людини та визначено один із таких принципів - принцип реординації.

У підрозділі 3.3 «Адміністративно-правові засади забезпечення функціонування судової системи України та її подальшого реформування» відзначено, що відносини, які виникають у сфері організації діяльності та функціонування судової системи України, мають суто адміністративно-правові ознаки.

Адміністративно-правові засади реформування судової системи України визначено як сукупність адміністративно-правових норм, що визначають основні цінності, принципи, завдання, форми та методи розвитку нормотворчої і розпорядчої діяльності органів державної влади з метою вдосконалення судової системи, оптимізації її внутрішньоорганізаційної діяльності щодо забезпечення належного виконання покладених на неї завдань, функцій і повноважень.

Відзначено, що вплив адміністративного права на функціонування судової системи варто розглядати у двох аспектах: науково-адміністративістському і нормативно-правовому. Норми зазначеної галузі права закріплюють і впорядковують значну кількість внутрішньоорганізаційних відносин у діяльності, зокрема, місцевих загальних судів, яка стосується кадрового забезпечення, державно-службової, контрольної, охоронної діяльності тощо. У дисертації зазначено, що система управління вказаною сферою є досить складним поняттям, визначено та охарактеризовано її складові.

Адміністративно-правові засади управління у судовій сфері розглянуто як у широкому значенні (сукупність усіх елементів права - джерел, функцій, принципів, норм, предмета і методу правового регулювання, галузей, інститутів, правовідносин тощо), так і у вузькому (система нормативно-правових актів, які є відправною точкою і механізмом управлінської діяльності у судовій сфері).

Відзначено, що правове регулювання відносин у судовій сфері має системний характер і не обмежується тільки відносинами в суді, а виходить за його межі та встановлюється відповідними нормами законодавства України, на основі чого виділено адміністративно-правові відносини внутрішнього та зовнішнього типу.

У підрозділі 3.4 «Демократизація судового управління в сучасних умовах діяльності судової системи» вказано, що демократизація у системі судового управління виявляється шляхом делегуванням певної частини прав і повноважень органам суддівського самоврядування.

Відзначено, що демократизм у сфері судоустрою містить у собі елементи прямої демократії, а у сфері судочинства має опосередкований характер. Демократизм у сфері судоустрою стосується судового управління як складової державного управління та поєднує в собі внутрішні аспекти - відносини між суб'єктами судової системи і зовнішні - відносини між ними та іншими суб'єктами права.

Виділено та охарактеризовано такі принципи суддівського самоврядування: демократичне волевиявлення суддівських колективів та їх органів; законність; гласність; колегіальність; виборність; поєднання професійних, особистих і державних інтересів; організаційно-правову самостійність у межах повноважень, визначених законом; підзвітність і відповідальність перед суддівським співтовариством його органів і посадових осіб; державну підтримку суддівського самоврядування; захист прав суддівського самоврядування у судовому порядку.

Визначено та охарактеризовано такі риси суддівського самоврядування: уособлення публічної влади і спрямування на забезпечення позитивної життєдіяльності судової системи; визначеність конституційно-правовими нормами; є частиною судової системи, водночас має самостійний статус, власні завдання і компетенцію; взаємодія його органів з індивідуальними і колективними суб'єктами судового управління; делегування суддівським співтовариством частини своїх функцій і повноважень органам суддівського самоврядування; використання методів управління, властивих громадським об'єднанням, наближення до статусу суб'єктів громадянського суспільства; захист професійних інтересів як основа суддівського самоврядування; побудова не на самоорганізації, а безпосередньо на основі приписів закону; фінансування діяльності структур суддівського самоврядування з державного бюджету.

Охарактеризовано такі організаційні форми суддівського самоврядування, як збори суддів, ради суддів відповідних судів, конференції суддів відповідних судів, Рада суддів України, з'їзд суддів України.

Розділ 4 «Суддівський корпус системи судового управління в умовах реформування судової системи України» присвячено визначенню сутності, змісту, правового статусу суддівського корпусу, характеристиці його як суб'єкта та об'єкта судового управління, аналізу державно-управлінського впливу на формування суддівського корпусу та визначення гарантій його діяльності.

У підрозділі 4.1 «Суддівський корпус України: поняття, юридичний зміст та сутність» наголошено, що тільки високопрофесійний і високоморальний суддівський кадровий склад може повною мірою захистити права, свободи і законні інтереси всіх суб'єктів правовідносин, повноцінно відігравати роль суспільного арбітра при вирішенні конфліктів.

Здійснено аналіз понять «корпус», «суддівський корпус», «суддівське співтовариство». Визначено, що корпус - це сукупність осіб одного фаху, службового становища. Отже, суддівський корпус - це сукупність професійних суддів, народних засідателів та присяжних, які у визначених законом випадках здійснюють правосуддя в межах відповідних процедур.

Правова характеристика суддівського корпусу визначається поняттям «правовий статус суддів». Виходячи з цього, проаналізовано поняття «статус» та «правовий статус». Визначено, що статус суб'єкта - це певна сукупність його соціальних можливостей, що визначається тією соціальною роллю, яку він відіграє в суспільстві. Статус суб'єкта індивідуалізується певними ознаками, специфічними для даної системи. Вказані міра свободи і міра поведінки є нормативно визначеними, що дозволяє говорити про таке поняття, як правовий статус.

Наголошено на тому, що правовий статус як юридична категорія не лише визначає стандарти можливої та необхідної поведінки, які забезпечують нормальну життєдіяльність соціального середовища, а й характеризує реальну взаємодію держави та особи.

Визначено ознаки правового статусу: універсальний характер; відображення індивідуальних особливостей людини та її становлення у системі суспільних відносин; неможливість реалізації прав і свобод без обов'язків та відповідальності; забезпечення системності прав, свобод та обов'язків.

За характером (змістом) правовий статус визначається як загальний, спеціальний, галузевий та індивідуальний. Виходячи з цього, представники суддівського корпусу (професійні судді, народні засідателі та присяжні) мають як громадяни України загальний правовий статус, як представники певної сфери - галузевий статус, як суб'єкти, що займаються певним видом професійної діяльності, - професійний статус та як особи, що займають відповідні посади, - посадовий статус. З огляду на все вищезазначене й визначається правовий статус суддівського корпусу.

У підрозділі 4.2 «Правова характеристика суддівського корпусу як суб'єкта та об'єкта судового управління» управлінські відносини розглянуто у двох аспектах: у широкому значенні - за фактом участі суб'єктів в системі управління; у вузькому значенні - як зв'язки, що постійно діють між суб'єктами та об'єктами управління.

На основі такого підходу управління суддівським корпусом розглянуто, по-перше, як управління з боку держави та її органів (суб'єктів управління загальної компетенції) - як зовнішнє управління та, по-друге, як управління, що здійснюється всередині системи, при якому об'єктами є самі судді, а суб'єктами - керівники, окремі посадові особи, колегіальні органи, які діють на відповідних рівнях і становлять собою управляючу підсистему.

З огляду на це управління суддівським корпусом визначено як системну, планомірно організовану і цілеспрямовану діяльність щодо створення сприятливих умов, які забезпечують його функціонування. Наголошено, що управління суддівським корпусом являє собою не однобічний вплив управляючої підсистеми на керовану, а діалектичну взаємодію між його суб'єктами і об'єктами, що складається з різноманітних прямих і зворотних зв'язків між ними.

Поняття «управління» визначено як діяльність суб'єкта, що виражається в цілеспрямованому, організуючому впливі на об'єкт управління, який здійснюється з метою приведення останнього в бажаний для суб'єкта стан.

Охарактеризовано та визначено особливості таких компонентів управлінської системи, як суб'єкт управління; об'єкт управління; керівний вплив; зворотні зв'язки. Оскільки механізм управління визначають як сукупність окремих елементів, механізм управління суддівським корпусом визначено як сукупність певних елементів, зокрема суб'єктів та об'єктів управління, цілей, завдань, принципів функцій, та методів управління, які відображають сутність, зміст та роботу судової системи України.

У підрозділі 4.3 «Державно-управлінський вплив на формування суддівського корпусу України» на основі аналізу нормативно-правової бази, наукових розробок учених сформульовано поняття організаційно-правової діяльності у сфері формування суддівського корпусу, визначено її види, повноваження державних органів і посадових осіб, які беруть участь у даному процесі, висловлено низку пропозицій щодо вирішення вищевказаних проблем.

Визначено зміст понять «організаційна діяльність», «організаційно-правова діяльність у сфері управління судовою системою», оскільки остання є одним із напрямків судової управлінської діяльності, що передбачає й управлінські дії щодо кадрового складу.

Організаційно-правову діяльність у сфері управління судовою системою визначено як сукупність управлінських дій, спрямованих на забезпечення утворення та функціонування судової системи, що мають певну правову регламентацію і здійснюються уповноваженими суб'єктами за їх власним розсудом та навичками з метою досягнення високоефективного рівня якості відправлення правосуддя в державі.

У класифікації організаційних дій за функціональною спрямованістю у сфері управління судовою системою виділено професійно-кадрове забезпечення, що бере свій початок саме із формування суддівського корпусу. Формування суддівського корпусу визначено як упорядкований процес кадрового забезпечення судової влади, що виражається у механізмі набуття та припинення суддівських повноважень.

Запропоновано етапи формування суддівського корпусу: 1) перевірка відповідності особи, що виявила бажання зайняти посаду судді, вимогам, які передбачені законом для кандидата на цю посаду, та набуття нею за результатами перевірки офіційного статусу «кандидат на посаду судді»; 2) спеціальна підготовка особи; 3) офіційне визначення фахової кваліфікації кандидата, що пройшов таку підготовку, його підготовленості до суддівської діяльності; 4) конкурсний відбір на конкретну вакантну посаду судді кандидатів, фахова кваліфікація яких визнана достатньою; 5) рекомендація кандидата для призначення на конкретну вакантну посаду судді та внесення подання щодо призначення його на вказану посаду.

У підрозділі 4.4 «Організаційно-правові гарантії діяльності суддівського корпусу» вказано на необхідність системного реформування судової системи у сфері гарантій діяльності суддівського корпусу. Визначено низку заходів, необхідних для його здійснення: реформування законодавства, формування відповідної суспільної правосвідомості, поліпшення матеріально-технічного й фінансового забезпечення судів, посилення професійного рівня суддівського корпусу, недопущення політичного впливу на судову владу, активізація діяльності органів суддівського самоврядування щодо захисту незалежності суддів.

Незалежність судової влади, а відтак і суддів, розглянуто виходячи із таких аспектів: рецепція принципу поділу влади; закріплення незалежності на конституційному і законодавчому рівнях; формування самостійної, автономної самоуправлінської судової системи поза структурами законодавчої та виконавчої влади, інших органів та інститутів громадянського суспільства.

Зроблено висновок, що в Україні де-юре створено умови реалізації засад незалежності суддів і судових органів в цілому. До них віднесено: формування принципів неупередженості і підкорення судів і суддів під час відправлення правосуддя тільки закону); створення гарантій неупередженості, у тому числі формування законодавчо визнаної заборони втручання органів державної влади, їх посадових і службових осіб та інших владних інституцій у сфері здійснення правосуддя; формування відповідних правових інститутів відповідальності за втручання у здійснення правосуддя.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми - визначення сутності, специфіки адміністративно-правового регулювання та практичної діяльності щодо реформування судової системи України. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

У ході аналізу становлення та розвитку механізму адміністративно-правового регулювання формування судової системи в українських землях окреслено ряд періодів та підперіодів, для яких характерні як спільні, так і відмінні ознаки: ХІ - середина ХVІ ст. - княжий період, у якому виокремлено такі підперіоди: ХІ - поч. ХІІІ ст. - київський; 1-а пол. ХІІІ - 2-а пол. ХІV ст. - галицько-волинський; 2-а пол. ХІV - 2-а пол. ХVІ ст. - литовсько-руський.

Встановлено такі спільні ознаки, як: невідокремленість суду від адміністрації, його становість; еволюція управління судовою системою полягала в тому, що у ХІ - поч. ХІІІ ст. воно здійснювалося великим князем, у 1-ій пол. ХІІІ - 2-ій пол. ХІV ст. - належало переважно центральним органам управління, а для 2-ої пол. ХІV - 2-ої пол. ХVІ ст. було характерне поєднання впливу князя, центральних органів виконавчої влади та самоврядних органів.

Акцентовано увагу на тому, що період від середини ХVІ ст. до середини ХVІІ ст. відзначався ліквідацією українських державних інститутів, у тому числі й судової влади, та запровадженням судової системи польського зразка. Встановлено, що доба середини ХVІІ ст. - ХVІІІ ст. охоплює судову систему Запорізької Січі та Української козацької держави, формування державних інститутів якої було результатом складних соціальних, політичних економічних змін, державотворчих пошуків, і взаємодії різних соціальних верств, що, безумовно, вплинуло й на розвиток судової системи.

Визначено, що в кінці ХVІІІ ст. через інкорпорацію більшості українських земель до складу Російської імперії діючу судову систему було ліквідовано та запроваджено судоустрій російського зразка.

Доведено, що в механізмі адміністративно-правового регулювання судової реформи 1864 р. простежуються всі його етапи: регламентація суспільних відносин, виникнення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, їх фактична реалізація й виконання.

На основі аналізу нормативно-правових актів, принципів, форм і методів судових органів встановлено, що формування судової системи періоду відродження української державності 1917-1920 рр. мало як позитивні, так і негативні риси. Судова система вказаного періоду була заснована на нових прогресивних засадах, що мали відповідати інтересам демократичної держави. Разом із тим судова реформа не була завершена. Через об'єктивні та суб'єктивні причини в державі не вдалося створити дієвий судовий апарат у всеукраїнських межах.

Доведено, що судова система радянської доби та управління нею тісно пов'язані з особливостями державного устрою, суспільно-політичною ситуацією, ідеологічними чинниками та низкою інших факторів, тому їх аналіз проведено в нерозривному зв'язку із названою епохою. Загалом судова система і судове управління досліджуваного періоду, хоча й мали низку позитивних рис, зазнавали впливу загальних тенденцій, що відбувалися в державному житті. З початком перебудовчих процесів, що розпочалися в у 80-х рр. ХХ ст., назріла потреба докорінної перебудови й судових органів. Ситуацію, що виникла в судовій системі названого періоду, визначено як кризову і таку, що потребувала реформування.

Встановлено, що теоретико-методологічні засади управління судовою галуззю передбачають вироблення методологічних підходів до аналізу управлінської діяльності в судовій сфері, формулювання понятійно-категоріального апарату, дослідження природи, характерних рис, мети та завдань, принципів, функцій, форм і методів судового управління, аналіз управлінських систем та їх складових. Методологічний аспект дослідження управління охоплює використання гносеологічних знань різних рівнів: загально-методологічного, конкретно-методологічного та спеціально-методологічного рівнів. У ході проведення досліджень у галузі управління судовою сферою доцільно застосовувати пізнавальні засоби системного підходу: структурний, функціональний, прогнозуючий.

З урахуванням вказаних підходів сформульовано поняття «судове управління» - різновид соціального управління, що поєднує в собі ознаки державного управління і самоуправління та включає діяльність з організаційного керівництва судами, організаційного забезпечення функціонування судів, здійснення відповідними державними органами установчих функцій щодо судової влади відповідно до Конституції і законів України з неухильного дотримання принципу незалежності суддів, їх підзвітності і підкорення тільки закону. Управління в суді - це підзаконна цілеспрямована організуюча діяльність, спрямована на задоволення потреб суду як організації, що здійснює юрисдикцію, не втручаючись у вирішення питань підготовки і процесу розгляду конкретних судових справ. Природу судового управління визначено як таку, що має подвійний характер і об'єднує в собі як адміністративно-правову, так і соціальну.

Визначено, що судова реформа - це зміни в судовій сфері, пов'язані з перебудовою всіх інститутів судової системи. Системна судова реформа - це комплекс політико-правових заходів, які полягають у структурних, функціональних та державно-службових перетвореннях у судовій сфері з метою вдосконалення системи судової влади та здійснення правосуддя. Акцентовано увагу на тому, що поняття «системна реформа» вживається як у широкому, так і у вузькому значенні: у широкому значенні - як комплекс реформ у соціально-економічній, суспільно-політичній, культурній сферах життя держави; у вузькому - стосовно окремої реформи - системність забезпечить її успішне проведення.

Сформульовано загальні принципи управління процесом реформування: системний взаємозв'язок судової реформи з іншими державними реформами; здійснення реформування судової системи на основі відповідних положень Конституції України та інших чинних законодавчих актів; поєднання державних і самоврядних засад; однозначний за своїм тлумаченням, без наявності правових колізій характер законодавства про судоустрій; вагоме наукове підґрунтя здійснення судової реформи; здійснення реформи на основі чіткого розподілу функцій та повноважень між органами судової влади, іншими державними органами, громадськими формуваннями, повноваження яких прямо стосуються судової діяльності.

Визначено етапи проведення реформи: 1) початковий (підготовчий), у ході якого має здійснюватися підготовка до процесу реформування, яку визначатимуть такі заходи: всебічне вивчення стану функціонування судової системи на тлі соціально-економічного, суспільно-політичного та культурного розвитку держави, наукове обґрунтування необхідності проведення реформи, розроблення і затвердження концепції реформування та вироблення конкретних заходів щодо втілення цієї концепції в життя; 2) правотворчий, для якого характерна правотворча діяльність компетентних державних органів зі створення правових норм і нормативно-правових актів, наголошено на важливості на цьому етапі участі широких верств громадськості, залучення засобів масової інформації, проведення роз'яснювальної роботи, круглих столів, семінарів, конференцій тощо; 3) етап впровадження реформи, для якого важливими є такі фактори як поступовість, моніторинг ходу впровадження, широка обізнаність громадськості, наявність відповідних критеріїв ефективності; 4) етап коригування - визначення конкретних заходів, необхідних для ліквідації певних недоліків, прогнозування їх застосування та визначення пріоритетів розвитку судової системи в майбутньому.

Нормативно-правові акти, що визначають адміністративно-правові засади реформування судової системи України, регулюють відносини судової влади та власне організацію судової системи, класифіковано за субординаційною ознакою на політико-правові та нормативно-правові акти. До політико-правових актів віднесено Декларацію про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, Концепцію судово-правової реформи від 28 квітня 1992 р., Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів від 10 травня 2006 р. До нормативно-правових актів віднесено Конституцію України, міжнародно-правові акти, закони України та підзаконні нормативно-правові акти.

Акцентовано увагу на важливості використання зарубіжного досвіду в ході визначення змісту, організації судового управління, реформування судової системи та вказано на шляхи і напрямки його запозичення.

Принципи організації та діяльності судової влади визначено як керівні ідеї, що характеризують зміст діяльності як судової влади, так і окремих судів. Принципи організації та діяльності нерозривно пов'язані з принципами правосуддя і разом становлять ідеологічну основу виникнення, становлення й функціонування багатьох соціальних явищ у сфері реалізації судової влади. Основоположними ідеями функціонування судової системи є законність, справедливість, неупередженість, рівність усіх фізичних та юридичних осіб у доступі до правосуддя, правова можливість реального захисту своїх прав та законних інтересів.

Аналіз основних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дає підстави стверджувати, що з його прийняттям здійснено низку практичних кроків до подальшого розвитку судово-правової реформи в нашій державі. Одним із таких кроків стало формування завдань організаційного забезпечення діяльності суду та визначення органів, уповноважених вирішувати ці питання.

Встановлено, що організаційне забезпечення діяльності судів включає заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, і для їх вирішення уповноважені органи вступають в адміністративно-правові відносини - як у внутрішні, так і в зовнішні, тобто поза межами компетенції судової гілки влади.

Наголошено на потребі демократизації в системі судового управління, що виявляється шляхом делегуванням певної частини прав і повноважень органам суддівського самоврядування. Важливе значення мають контрольні функції органів суддівського самоврядування, сформульовано поняття контролю. Так, контроль органів суддівського самоврядування у сфері судового управління визначається як передбачений законами України вид діяльності органів суддівського самоврядування та утворених органами суддівського самоврядування контрольних органів, що полягає в отриманні інформації, її аналізі, здійсненні у визначених законом формах засобів реагування з метою запобігання та припинення порушень Конституції, законів України та рішень органів суддівського самоврядування.

Встановлено, що суддівський корпус України становлять особи, які здійснюють правосуддя, - професійні судді, а у визначених випадках - народні засідателі і присяжні. Правова характеристика суддівського корпусу тісно пов'язана з поняттям «правовий статус суддів». Представники суддівського корпусу (професійні судді, народні засідателі та присяжні) мають як громадяни України загальний правовий статус, як представники певної сфери - галузевий статус, як суб'єкти, що займаються певним видом професійної діяльності, - професійний статус, а як особи, що займають відповідні посади, - посадовий статус.

Доведено, що формування корпусу професійних суддів України - це упорядкований процес кадрового забезпечення судової влади, що включає правові механізми набуття та припинення суддями повноважень. Саме теоретична і практична значущість проведення судової реформи в цілому та реформування окремого напрямку - організаційно-правової діяльності у сфері формування суддівського корпусу зокрема викликає необхідність продовження наукових пошуків, практичне втілення результатів яких може бути ще одним кроком назустріч розбудові правової держави в Україні.

Зроблено висновок, що гарантіями діяльності суддівського корпусу є сукупність об'єктивних та суб'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію їх прав та обов'язків, на усунення можливих перешкод їх належного здійснення.

Визначено такі організаційно-правові гарантії діяльності суддів судів загальної юрисдикції: побудова судової системи на засадах автономності; конкурсна процедура формування суддівського корпусу; вичерпний перелік підстав припинення повноважень суддів, який базується на принципі їх незмінюваності; рівність правового статусу суддів; право суддів на відставку; недоторканність суддів; особливий порядок фінансування судів; створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів; матеріальне та соціальне забезпечення суддів; система органів суддівського самоврядування.

На підставі проведеного дослідження сформульовано низку обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення системи та змісту адміністративно-правового регулювання реформування судової системи, внесення змін та доповнень до Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Концепції проведення судової реформи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Обрусна С. Ю. Адміністративно-правові засади судової реформи в Україні: теорія, історія, сучасність : монографія / С. Ю. Обрусна. - Х.: ХНУВС, 2010. - 304 с.

2. Товстопят Л. М. Адміністративна система України: поняття, структура, проблеми функціонування / Л. М. Товстопят, С. Ю. Обрусна // Держава і право. - 2006. - Вип. 34. - С. 367-374.

3. Обрусна С. Ю. Суд присяжних у суспільно-політичній думці другої половини ХІХ століття та у світлі судової реформи 1864 року / С. Ю. Обрусна // Університетські наукові записки. - 2009. - № 1 (29). - С. 34-38.

4. Обрусна С. Ю. Судова реформа 1864 року у науковому доробку Ричарда С. Уортмана / С. Ю. Обрусна // Наше право. - 2009. - № 2. - С. 5-9.

5. Обрусна С. Ю. Мировий суд за судовою реформою 1864 року та перспективи сьогодення / С. Ю. Обрусна // Наше право. - 2010. - № 1. - С. 17-22.

6. Обрусна С. Ю. Адміністративно-правові засади судової реформи 1864 року / С. Ю.Обрусна // Наше право. - 2010. - № 2. - Ч. 1. - С. 81-88.

7. Обрусна С. Ю. Система судового управління: поняття та правова характеристика / С. Ю. Обрусна // Наше право. - 2010. - № 2. - Ч. 2. - С. 37-41.

8. Обрусна С. Ю. Соціальний характер судового управління: окремі питання / С. Ю. Обрусна // Право і Безпека. - 2010. - № 1 (33). - С. 102-106.

9. Обрусна С. Ю. Форми судового управління як умова організаційно - правового забезпечення функціонування судової системи України / С. Ю. Обрусна // Вісник Харківського університету внутрішніх справ. - 2010. - Вип. 2 (49). - С. 161-168.

10. Обрусна С. Ю. Поняття судового управління: проблеми дефініції / С. Ю. Обрусна // Право і Безпека. - 2010. - № 1 (34). - С. 42-47.

11. Обрусна С. Ю. Теоретико-методологічні засади судового управління: щодо постановки проблеми [Електронний ресурс] / С. Ю. Обрусна // Форум права. - 2010. - № 2. - С. 339-342. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-2/10ocjcpp.pdf.

12. Обрусна С. Ю. Адміністративно-правове регулювання формування судової системи в межах території України у ХІ - середині ХVІ ст.: історико - правовий аналіз / С. Ю. Обрусна // Право і суспільство. - 2010. - № 3. - С. 14-18.

13. Обрусна С. Ю. Реформування судової влади в Україні: організаційно-правовий аспект / С. Ю. Обрусна // Європейські перспективи. - 2010. - № 3. - С. 12-16.

14. Обрусна С. Ю. Судове управління в Україні: теоретико-правовий аналіз / С. Ю. Обрусна // Наше право. - 2010. - № 3. - С. 21-30.

15. Обрусна С. Ю. Адміністративно-правові аспекти Закону України «Про судоустрій і статус суддів / С. Ю. Обрусна // Наше право. - 2010. - № 4. - Ч. 2. - С. 45-49.

16. Обрусна С. Ю. Організаційно-правова діяльність у сфері формування суддівського корпусу в умовах реформування судової системи України / С. Ю. Обрусна // Європейські перспективи. - 2010. - № 4. - Ч. 2. - С. 45-50.

17. Обрусна С. Ю. Суддівський корпус України: поняття та правова характеристика [Електронний ресурс] / С. Ю. Обрусна // Форум права. - 2010. - № 3. - С. 318-321. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010_3/10ocjtpx.pdf.

18. Обрусна С. Ю. Суддівське самоврядування в Україні та шляхи підвищення його ефективності в умовах судово - правової реформи / С. Ю. Обрусна // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2010. - Вип. 3 (50). - С. 220-226.

19. Обрусна С. Ю. Управлінська діяльність у сфері реформування судової системи України / С. Ю. Обрусна // Право і Безпека. - 2010. - № 3 (35). - С. 42-46.

20. Обрусна С. Ю. Організаційно - правові засади управління судовою системою України: сучасний стан та перспективи розвитку в умовах судової реформи / С. Ю. Обрусна // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Вип. 83. Юридичні науки. - 2010. - С. 57-60.

21. Обрусна С. Ю. Принципи організації та діяльності судової системи України: сучасний стан та перспективи розвитку / С. Ю. Обрусна // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. - 2010. - № 4 (51). - С. 74-80.

22. Обрусна С. Ю. Судова реформа в Україні: теоретико- методологічний аспект / С. Ю. Обрусна // Право і суспільство. - 2010. - № 6. - С. 34-44.

23. Обрусна С. Ю. Зарубіжний досвід судового управління та можливості його використання при реформуванні судової системи України [Електронний ресурс] / С. Ю. Обрусна // Вісник Вищої ради юстиції України. - 2010. - № 4. - С. 52-73. - Режим доступу: www.vru.gov.ua.

24. Обрусна С. Ю. Судова реформа 1864 року крізь призму поглядів Д. А. Ровинського / С. Ю. Обрусна // Актуальні проблеми юридичної науки : зб. тез Міжнар. наук. конф. «Сьомі осінні юридичні читання» (28-29 листоп. 2008 р., м. Хмельницький) : у 4 ч. Ч. 1. - Хмельницький : Вид-во Хмельниц. ун-ту управління та права, 2008. - С. 80-82.

25. Обрусна С. Ю. Судова реформа 1864 року в оцінці І. Гессена / С. Ю. Обрусна // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку : зб. тез V Міжнар. наук.-практ. конф. молодих вчених (20-21 берез. 2009 р.). - Луцьк : Вежа, 2009. - С. 258 -260.

26. Обрусна С. Ю. Суд присяжних як нова інституція судової реформи 1864 року / С. Ю. Обрусна // Наука - 2009: теоретичні та прикладні дослідження : зб. тез Міжнар. наук.-практ. конф. (23-24 квіт. 2009 р.). - Черкаси : СУЕМ, 2009. - С. 48-50.

27. Обрусна С. Ю. М. І.Стояновський - теоретик і практик судової реформи 1864 року / С. Ю. Обрусна // Запорізькі правові читання : тези доп. щоріч. Міжнар. наук.-практ. конф. (15-16 трав. 2009 р.) : у 2 т. Т. 1. - Запоріжжя : ЗНУ, 2009. - С. 38-40.

28. Обрусна С. Ю. Нові інститути судової реформи 1864 року в українських землях та їх оцінка у суспільно-політичній думці другої половини ХІХ-ХХ ст. / С. Ю. Обрусна // Дні науки - 2009 : матеріали VІ Міжнар. наук.-практ. конф. (28-30 верес. 2009 р.). - К. : Ультра друк, 2009. - С. 70-73.

29. Обрусна С. Ю. Судове управління як категорія адміністративно - правових відносин / С. Ю. Обрусна // Наука - 2010: проблеми та перспективи розвитку : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.

(22-23 квіт. 2010 р.). - Черкаси : СУЕМ, 2010. - С. 26-28.

30. Обрусна С. Ю. Адміністративно - правова природа судового управління / С. Ю. Обрусна // Запорізькі правові читання : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. - Запоріжжя, 2010. - С. 107-110.

31. Обрусна С. Ю. Щодо соціальної природи судового управління / С. Ю. Обрусна // Актуальні питання реформування правової системи України : матеріали VІI Міжнар. наук.-практ. конф. Луцьк : Вежа, 2010. - С. 259 - 260.

Размещено на Allbest.ru