Принцип змагальності сторін як конституційна гарантія справедливого судочинства

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.10 - Судоустрій; прокуратура та адвокатура

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Принцип змагальності сторін як конституційна гарантія справедливого судочинства

Лунін Сергій Вікторович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України.

Науковий керівник--доктор юридичних наук, доцент

СЕРДЮК Валентин Васильович,

Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник керівника апарату.

Офіційні опоненти:--доктор юридичних наук, доцент

ПОПЕЛЮШКО Василь Олександрович,

Національний університет «острозька академія»,

завідувач кафедри правосуддя та кримінально-правових дисциплін.

-- кандидат юридичних наук

ГОРОДОВЕНКО Віктор Валентинович,

Апеляційний суд Запорізької області,

Київський національний університет імені голова суду.

Захист відбудеться “14” червня 2011 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 27.

Автореферат розісланий “12” травня 2011 року.

В.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради В.І. Бояров

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах державотворення захист прав людини і громадянина, передбачених Конституцією України, визнається головною домінантою в суспільстві, базисом якого є загальнолюдські цінності. В такому сенсі змагальність сторін як конституційна засада судочинства на вітчизняному ґрунті потребує розвитку в контексті демократизації судового процесу та приведення його основ до загальновизнаних правил. Однак аналіз приписів Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. та норм процесуального законодавства свідчить, що принцип змагальності сторін у судовому процесі не знайшов свого подальшого втілення. Підтвердженням цього є і створення Указом Президента України від 17 серпня 2010 р. № 820 робочої групи з питань реформування кримінального судочинства, метою діяльності якої є усунення прогалин, викликаних неналежним гарантуванням дотримання конституційних прав громадян та необхідність впровадження загальновизнаних міжнародних стандартів.

Будь-який судовий процес неможливий без його учасників. Виходячи з того, що судовий процес - це система послідовних, нормативно-упорядкованих, врегульованих нормами процесуального законодавства дій сторін і суду щодо розгляду, перевірки судового рішення відповідно до регламентно-визначених стадій у цивільних, кримінальних, адміністративних та господарських справах, нагальною є проблема створення необхідних умов для з'ясування всіх обставин, які мають істотне значення для вирішення спору та ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Створення вказаних умов є можливим шляхом утілення принципу змагальності сторін у судовому процесі.

Аналіз положень чинного законодавства про судоустрій і процесуальних норм доводить відсутність дієвих гарантій реалізації цього принципу, зокрема при ухваленні судового рішення та його перевірці судом вищої інстанції. Отже, виникає потреба в нових методологічних підходах, застосування яких дало б змогу проаналізувати теоретичні та практичні проблеми, пов'язані із реалізацією змагальності в контексті забезпечення захисту гарантованих Конституцією і законами України прав та свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. У цій сфері для утвердження змагальності сторін у судовому процесі особливого значення набувають послідовні цілісні теоретичні напрацювання з метою концентрації уваги законодавця на розвитку принципу змагальності та його вдосконалення у процесуальних приписах. Тому осмислення і дослідження такого феномена як змагальність сторін є одним з актуальних завдань теорії права.

Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, проведених вітчизняними і зарубіжними вченими, у теорії і практиці існує багато дискусійних питань щодо реалізації принципу змагальності. Це обумовлює необхідність дослідження та подальшої розробки теоретичних і прикладних складових цієї проблеми на основі напрацювань загальної теорії права, науки конституційного права і судоустрою з урахуванням прагнень України адаптувати національне законодавство до законодавства країн Європейського Союзу. Тому невідповідність моделі вітчизняної судової системи міжнародним стандартам, недостатність розробки теоретичних положень щодо конкретизації принципу змагальності у нормах процесуального законодавства та приписах Закону України "Про судоустрій і статус суддів", нечіткість конституційних і законодавчих положень, які регламентують правила судового розгляду на основі змагальності в судочинстві, нагальність розкриття сутності змагання сторін у судовому процесі, його значення та місця серед інших засад судочинства дають підстави для висновку про проведення комплексного наукового дослідження питань, пов'язаних із визначенням змагальності сторін як конституційної гарантії справедливого судочинства в Україні, що й обумовлює актуальність дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною тематичного плану науково-дослідної роботи Академії адвокатури України на 2007-2012 рр. "Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи", затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 5 лютого 2008 р. (протокол № 4). Тему дисертації затверджено рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 17 травня 2010 р. (протокол № 8) Зміст і основні положення дисертаційного дослідження відповідають основним завданням здійснення судово-правової реформи в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення сутності, ролі і місця принципу змагальності сторін у судовому процесі як конституційної гарантії справедливого судочинства в Україні. Відповідно до поставленої мети необхідним є вирішення таких завдань:

1) з'ясувати закономірності розвитку змагальності при здійсненні судочинства у державних утвореннях на території сучасної України в історико-правовому аспекті;

2) дати аналіз міжнародно-правового досвіду реалізації принципу змагальності сторін процесу та його конституційного і процесуального закріплення;

3) дослідити теоретичні основи змагального судового процесу;

4) розкрити сутність змагання сторін у судовому процесі, його значення та місце серед інших засад судочинства;

5) з урахуванням напрацювань судової практики визначити особливості реалізації принципу змагальності в нормах процесуального законодавства України;

6) дослідити принцип змагальності сторін у судовому процесі як гарантію ефективного судового захисту;

7) розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавчої регламентації принципу змагальності сторін у судовому процесі. справедливий судочинство конституційний

Об'єктом дослідження є правовідносини, пов'язані з реалізацією принципу змагальності сторін у судовому процесі як гарантії справедливого судочинства в Україні.

Предметом дослідження є принцип змагальності сторін як конституційна гарантія справедливого судочинства в Україні.

Методи і науково-теоретична основа дослідження. Методологічною основою дослідження є система принципів, прийомів та підходів, заснована на філософських, загальнонаукових і спеціально-наукових методах. Зокрема, діалектичний метод дозволив виявити основні закономірності розвитку основ правового регулювання змагальності в судовому процесі на різних історичних етапах розвитку української державності та в зарубіжних країнах. Історико-правовий метод використаний при дослідженні становлення законодавства і теоретичних уявлень про змагальність сторін у судовому процесі на різних етапах історії у тісному зв'язку із політичним та соціально-економічним устроєм України. При аналізі поглядів учених у галузі судоустрою і процесуального права застосовано порівняльно-правовий метод для дослідження інститутів судового процесу, а також у ході порівняння норм чинного законодавства України про реалізацію змагальності в судочинстві та відповідних норм у зарубіжних країнах. Формально-догматичний метод застосовано при визначенні змісту норм чинної Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо регламентації принципу змагальності сторін у судовому процесі, що дозволило обґрунтувати та сформулювати авторські текстові доповнення та уточнення до відповідних правових норм. Метод системно-структурного аналізу став основним прийомом при дослідженні процесуальних і організаційних проблем, які виникають у результаті неточностей та прогалин чинного законодавства. Статистичний метод використано для аналізу стану судочинства у контексті реалізації змагальності сторін у судовому процесі з метою обґрунтування впровадження пропозицій щодо вдосконалення окремих норм матеріального і процесуального права. Дотримання вимог правильної логічної побудови понять та суджень забезпечило обґрунтованість і достовірність зроблених висновків. Застосування усіх методів дослідження у взаємозв'язку забезпечило повноту й об'єктивність дослідження.

Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження і зроблених у дисертації висновків стали роботи вітчизняних і зарубіжних учених у галузі загальної теорії держави і права, конституційного права, судового устрою, цивільного, адміністративного, господарського, кримінального процесів, а також праці з історії держави і права України, як-то: М. Арапова, Є. Васьковського, Т. Варфоломеєвої, М. Владимирського-Буданова, Вл. Гончаренка, В. Городовенка, Ю. Грошевого, В. Долежана, І. Енгельмана, В. Комарова, В. Кульчицького, В. Маляренка, В. Мамницького, І. Марочкіна, О. Мироненка, В. Нора, Л. Ніколенко, А. Осетинського, Д. Письменного, В. Попелюшка, Д. Притики, М. Руденка, В. Рязановського, А. Селіванова, В. Сердюка, Н. Сібільової, М. Сірого, М. Слабченка, М. Строговича, Г. Тимченка, І. Фойницького, М. Чельцова-Бебутова, П. Числова, В. Шишкіна, М. Штефана, Р. Ященка та інших. У колі наукового пошуку дисертанта були також праці відомих зарубіжних мислителів і учених-юристів, таких як: Ч. Беккаріа, Д. Гом'єн, Р. Давід, Г. Кельзен, С. Холмс тощо.

Нормативну базу наукової роботи становлять: архівні джерела часів державності України 1917 - 1921 рр.; пам'ятки права, що стосуються організації судового процесу; положення міжнародно-правових актів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські й політичні права (1966 р.), Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.), документів Комітету Міністрів Ради Європи з питань судового процесу); норми Конституції та законів України і зарубіжних держав щодо регламентації та реалізації принципу змагальності сторін у судовому процесі.

Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані загальних судів Автономної Республіки Крим про стан здійснення судочинства за 2006?2009 рр.; узагальнення судової практики Апеляційного суду Автономної Республіки Крим за 2006-2009 рр.; результати опитування суддів місцевих загальних судів Автономної Республіки Крим; практика Європейського суду з прав людини; акти Конституційного Суду України.

Наукова новизна одержаних результатів визначається, насамперед тим, що дисертація є першим в українській юридичній науці монографічним дослідженням особливостей становлення та розвитку принципу змагальності сторін у судовому процесі, його місця, значення і впливу на здійснення правосуддя у відповідних судових процедурах у національній системі судочинства. У дисертації обґрунтовуються концептуально нові, важливі для практики поняття, положення і висновки, одержані особисто здобувачем, які виносяться на захист.

Уперше в українській юридичній науці:

1. Обґрунтовано, що виходячи з важливості реалізації змагальності сторін у судовому процесі, під змагальністю розуміється надання суду в письмовій чи іншій матеріальній формі процесуально обґрунтованих відповідей або заперечень проти всіх фактів, доказів і правового обґрунтування позовних вимог (обвинувачення) та обстоювання у встановленому законом порядку своїх або інших (чужих) прав і законних інтересів.

2. Проаналізовано змагальність у судовому процесі в контексті її співвідношення з іншими засадами судочинства. Доводиться, що змагальність опосередковано (через її контролюючу функцію) є гарантом законності, об'єктивності, неупередженості і повноти судового розгляду справи та має притаманне тільки їй універсальне правове функціональне наповнення і всеохоплюючий зміст при здійсненні судочинства.

3. Доведено, що апеляційна скарга є висновком контролюючої особи (сторони) за здійсненням судочинства у ході судового змагання сторін. При розгляді контрольної функції змагальності випливають її особливості: а) реалізація її сторонами не дає можливості суду відступити від встановленої законом процедури розгляду справи; б) така реалізація змушує суд застосовувати той матеріальний закон, який відповідає обставинам справи і врегульовує конкретний правовий спір; в) така реалізація є передумовою однакового ставлення суду до сторін процесу та незалежного розгляду їх заяв, клопотань.

4. Повноваження суду розглянуто як співвідношення приватноправової природи і публічних аспектів у судочинстві, що полягає: 1) у контролі суду за дотриманням формальної сторони процесу, його зовнішнім ходом; 2) у можливості суду впливати на хід змагання сторін із метою надання їм обом або одній із них допомоги. Суд повинен мати повноваження щодо збирання доказів, але вони матимуть допоміжний характер, оскільки домінантою є ініціатива сторін; 3) у обмеженні вказаних повноважень суду. Для утвердження змагального судового процесу нагальним є досягнення оптимального балансу між контрольними можливостями сторони та повноваженнями суду щодо збирання доказів.

5. Аргументовано комплекс пропозицій щодо внесення змін і доповнень до статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р., розділу І "Засади організації судової влади" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р., статті 10 ЦПК України, статті 11 КАС України, статті 4-3 ГПК України та статті 16-1 КПК України.

Удосконалено:

1. Обґрунтування співвідношення понять "засада" і "принцип". Положення Конституції України виражають суверенну волю народу, а закон - волю, ідеологію держави та ґрунтується на конституційних приписах. Тому принципи не можуть бути ширшими за своїм обсягом від конституційних засад, що свідчить про сутнісну різність між конституційними засадами судочинства та принципами судочинства, викладеними у законодавчих актах.

2. Через призму реалізації основних засад судочинства поняття "змагальний процес" за своєї суттю має суб'єктивний характер, а втілення змагальності пролягає через волю і бажання сторін судового розгляду, при цьому роль суду зводиться до створення та забезпечення ним відповідних умов сторонам судового процесу для реалізації цієї засади.

3. Ознаками, притаманними змагальному судовому процесу є: а) наявність сторін із протилежними матеріально-правовими інтересами; б) наділення їх рівними процесуальними правами; в) наявність незалежного від сторін юрисдикційного органу (суду), завданням якого є вирішення правового спору; г) потреба розмежування прав і обов'язків сторін та суду, а також належне їх дотримання всіма учасниками судового процесу. Поєднання цих ознак вказує на виконання сторонами і судом різних функцій, тому у разі їх суміщення або перетинання змінюється і тип судового процесу, а змагальний процес втрачає властивості змагального та трансформується у слідчий.

Дістали подальшого розвитку ідеї та положення щодо:

1. Організації судових органів періоду відродження державності України (1917?1921 рр.) у контексті змагальності сторін у судовому процесі. Зроблено висновок про намагання влади створити систему правосуддя на засадах змагальності, гласності, усності та рівності учасників судового процесу.

2. Особливостей здійснення конституційного судочинства. Стверджується, що у конституційному судовому процесі змагальність сторін відсутня, оскільки конституційне провадження здійснюється шляхом встановлення певного факту на підставі юридичних висновків (формально - юридичної експертизи) та прийняття відповідного юридичного рішення, яким констатується факт відповідності (невідповідності) Конституції України того чи іншого нормативно-правового акта.

3. Окреслення змагальності сторін у контексті міжнародно-правового досвіду, яка розглядається як взаємопов'язана сукупність методів, що забезпечують ефективне вирішення спору. З урахуванням цього проводиться поділ на змагальне і слідче судочинство, а головною проблемою вбачається пошук оптимального балансу між правами сторін і повноваженнями суду у сфері доказування.

4. Змагальності сторін у процесуальному аспекті та доводиться, що найбільш повно вона проявляється в судових дебатах, змагальний характер яких надає можливість з різних позицій висвітлити спірні питання у справі. Судові дебати не є змаганням у красномовстві, а спрямовані на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи з метою ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

5. Розуміння судового змагання сторін з урахуванням ролі та повноважень суду і стверджується, що за умови нехтування концептуальною та практичною основою змагальності її переваги можуть перетворитися на недоліки. Змагальність є здійсненною тоді, коли для цього створені відповідні стримувальні бар'єри процесуального характеру. Але навіть за їх наявності підлягає вирішенню питання про забезпечення юридичної і фактичної рівності сторін у судовому змаганні з позицій виокремлення змагальності як сукупності взаємопов'язаних методів дослідження фактичних обставин справи.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки, рекомендації, пропозиції є вагомим внеском у розвиток сучасної науки судоустрою і процесуального права, оскільки поглиблюють уявлення про правову природу змагальності сторін у судовому процесі та розширюють можливості законодавця для оновлення відповідного масиву матеріальних і процесуальних норм.

Отримані автором науково обґрунтовані результати можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій сфері - як підґрунтя для подальшого дослідження теоретичних питань, що стосуються реалізації принципу змагальності сторін у судовому процесі;

- у законодавчій роботі - при внесенні необхідних змін і доповнень до Конституції України, чинного законодавства України про судоустрій, процесуальних законів, а також при проектуванні нових законодавчих актів;

- у правозастосовній роботі - як орієнтир при здійсненні правосуддя та іншої правозастосовної діяльності судами загальної юрисдикції;

- у навчальному процесі - при підготовці підручників і посібників з навчальних курсів "Порівняльне судове право", "Цивільний процес", "Адміністративний процес", "Господарський процес", "Кримінальний процес" та під час їх викладання у вищих юридичних навчальних закладах України.

Низка положень дисертації була використана у практичній діяльності автора на посадах судді, першого заступника голови та голови Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, а також викладача кафедри адміністративно-правових і кримінально-правових дисциплін Кримського юридичного інституту Національного університету «Юридична академія імені Ярослава Мудрого».

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації апробовані автором під час її виконання і обговорення на засіданнях кафедри цивільного, господарського права та процесу Академії адвокатури України. Результати дослідження доповідались автором на міжнародних, всеукраїнських, міжвузівських наукових і науково-практичних конференціях, семінарах, зокрема на: VI Міжнародній науковій конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 29?30 трав. 2009 р.); Міжнародній науковій конференції «Восьмі осінні юридичні читання» (Хмельницький, 13-14 лист. 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: de lege praeterita, іnstante, future», (Миколаїв, 27-28 лист. 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми реформування судової системи", (Київ, 25 черв. 2010 р.). Матеріали дисертаційного дослідження також доповідалися на засіданнях кафедри кримінального процесу і криміналістики Академії адвокатури України.

Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження опубліковані автором у 5 особистих наукових статтях, розміщених у провідних наукових фахових виданнях ВАК України та 3 тезах виступів на всеукраїнських, міжнародних науково-практичних конференціях і семінарах.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається з вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків, а також додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 220 сторінок тексту, із них основного тексту ? 177 сторінок, список використаних джерел містить 226 найменувань і розміщений на 23 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито його зв'язок із науковими планами та програмами, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи, наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача у їх одержанні, а також подано інформацію про апробацію основних положень дисертації, публікації та структуру роботи.

У першому розділі «Становлення змагальності сторін як конституційної засади судового процесу», який складається з двох підрозділів, акцентовано увагу на історичному зародженні, становленні та розвитку змагальності при здійсненні правосуддя у державних утвореннях на території сучасної України, проведено порівняльно-правовий аналіз сутності реалізації змагальності сторін процесу, її конституційного і процесуального закріплення в законодавстві низки країн світу, зокрема європейських країн англосаксонської та континентальної правових сімей, а також досліджено процедуру розгляду справ Європейським судом з прав людини в сенсі змагальності сторін у судовому процесі.

У підрозділі 1.1. «Історико-правовий аспект розвитку змагальності при здійсненні правосуддя у державних утвореннях на території сучасної України» зазначено, що початком становлення судового процесу з елементами змагальності вважається здійснення суду в Руській державі на основі звичаєвого права, що сформувалося шляхом консолідації переконань і традицій, церковних статутів та Закону Руського і Руської правди. Продовження давньоруських традицій обвинувально-змагального судового процесу відобразилося в процедурі розв'язання конфліктів на теренах Галицько-Волинського князівства, Великого князівства Литовського, Запорізької Січі та Гетьманщини. Розвиток і втілення буржуазних теорій побудови держави, домінування приватної власності на засоби виробництва, перехід до капіталістичного способу господарювання обумовили необхідність централізації систем судочинства Австрійської (Австро-Угорської) і Російської імперій та відповідних змін у процедурі судового розгляду спорів, які торкнулися і змагальності сторін.

Для періоду відродження державності України (1917?1921 рр.) є характерним прагнення до побудови дієвої судової влади, основним призначенням якої вбачалася можливість безстороннього вирішення правових конфліктів. Але ведення бойових дій на території України, протиріччя та збройна боротьба між владними угрупованнями і окупаційними військами ускладнили реалізацію демократичних засад судового процесу, що призвело до домінування військового (надзвичайного) судочинства, в якому змагальність сторін позначалася лише декларативно.

Радянський період в аспекті здійснення судочинства характеризується відходом від загальновизнаних засад функціонування судових органів, наслідком чого стало створення органів позасудової розправи, які фактично підміняли органи правосуддя. На цьому етапі історії України про змагальність сторін не йдеться. Тільки з початком процесів демократизації суспільства і системи правосуддя у 60?рр. ХХ ст. змагальність як принцип судочинства набуває свого реального втілення та конкретизується у нормах законодавства. Із здобуттям Україною незалежності відбулося кардинальне реформування судового устрою і процесуального законодавства, а на конституційному рівні змагальність сторін визначена однією з основних засад судочинства.

У підрозділі 1.2. «Міжнародний досвід реалізації змагальності сторін процесу та його конституційне і процесуальне закріплення» аргументовано, що регламентації змагальності сторін у судовому процесі є різною. У країнах загального права (США, Ірландія, Велика Британія) змагальність сторін окремо не визначається. В інший спосіб вона відображається у конституціях країн-представників континентальної системи права, для яких характерним є викладення положень щодо змагальності або шляхом прямої вказівки (Італія), або опосередкованого її визначення (Кіпр, ФРН, Швейцарія). Конституції країн скандинавської системи права та пострадянських країн також по-різному регламентують питання змагальності сторін: або існує пряма вказівка на таку засаду судочинства (Білорусь, Російська Федерація), або опосередковане її визначення (Норвегія), або вона не виокремлюється взагалі (Грузія). Деталізація питань судового змагання знаходить своє відображення в Регламенті Європейського суду з прав людини, відповідно до якого процес будується на змагальних началах. Але незважаючи на змагальний характер, судова процедура в цьому суді має змішану форму, поєднуючи в собі змагальність сторін та власну ініціативу суду, сукупна мета реалізації яких - встановлення об'єктивної істини у справах дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод державами-учасницями.

У другому розділі «Змагальність сторін як принцип судочинства в Україні», який складається з трьох підрозділів, здійснено аналіз чинного законодавства про судоустрій і судочинство в частині регламентації принципу змагальності в судочинстві, окреслено питання про теоретичні основи змагального судового процесу, місце змагальності сторін серед інших засад судочинства та її втілення, а також особливості реалізації принципу змагальності сторін на окремих стадіях судового процесу.

У підрозділі 2.1. «Теоретичні основи змагального судового процесу» з'ясовано, що конституційна засада змагальності сторін є самостійним демократичним і процесуальним началом, яке створює сприятливі умови для пошуку істини та прийняття справедливого судового рішення. Під змагальністю розуміється надання суду в письмовій чи іншій матеріальній формі процесуально обґрунтованих відповідей або заперечень проти всіх фактів, доказів і правового обґрунтування обвинувачення (позовних вимог) та обстоювання у встановленому законом порядку своїх або інших (чужих) прав і законних інтересів.

У теоретичному наповненні сутності судового змагання першочергового значення набуває наявність доказової бази, але в сенсі реалізації змагальності сторін є небезпечним її доповнення активною роллю суду, що обумовлена обов'язком встановлення об'єктивної істини в справі. Така активність виявляється в остаточному визначенні предмета доказування, збиранні за власною ініціативою необхідних доказів та в їх дослідженні. Тому суд не повинен збирати докази за власною ініціативою, а в доказовій діяльності має діяти згідно з наданими повноваженнями. Це свідчить про необхідність консолідації зусиль як суду в процесі, так і сторін в аспекті реалізації ними своїх прав при вирішенні спору. В такому розумінні ознаки змагального судового процесу є такими: а) наявність сторін із протилежними матеріально-правовими інтересами; б) наділення їх рівними процесуальними правами; в) наявність незалежного суду, який вирішує правовий спір; г) потреба розмежування прав та обов'язків сторін і суду та належне їх дотримання всіма учасниками судового процесу.

У підрозділі 2.2. «Змагальність сторін серед інших засад судочинства та її реалізація в нормах процесуального законодавства України» стверджується, що конституційна засада змагальності сторін розуміється і як обов'язок суду створити необхідні умови для реалізації сторонами своїх прав та обов'язків, а норми процесуальних законів встановлюють порядок створення і реалізації таких умов. Це обумовлено тим, що змагальний процес за своєї суттю має суб'єктивний характер і не повною мірою залежить тільки від волі суду. Однак на суд покладено виконання найбільш вагомих повноважень у судовому змаганні: 1) забезпечення реалізації процесуальних прав сторін; 2) контроль за виконанням сторонами своїх процесуальних обов'язків; 3) правова оцінка наданих і досліджуваних доказів; 4) прийняття законного та обґрунтованого рішення по суті правового спору. Отже, змагальність сторін має суб'єктивний фактор, а її втілення пролягає через волю сторін, при цьому роль суду зводиться до створення та забезпечення ним відповідних умов сторонам судового процесу для реалізації цього принципу.

У підрозділі 2.3. «Особливості реалізації принципу змагальності сторін на окремих стадіях судового процесу» вказано, що змагальність сторін як встановлена законом можливість реалізації та практичного втілення наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов'язків у судовому процесі за участю компетентного суду передбачає її реалізацію у процесуальних положеннях, які регламентують судовий процес. Найбільш повно змагальність проявляється в судових дебатах, що вбачаються єдиним способом висловлення думки сторони щодо обставин справи, оскільки у судових дебатах активну участь беруть тільки сторони, а судові промови звернені насамперед до суду. Отже, змагальний характер судових дебатів надає можливість з різних позицій висвітлити спірні питання у справі, а їх спрямування - забезпечити повне, всебічне та об'єктивне дослідження обставин справи, встановлення істини в ній з метою ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

У третьому розділі «Змагальність сторін як конституційна гарантія справедливого судочинства в Україні», який складається з двох підрозділів, викладено авторське бачення принципу змагальності сторін як гарантії ефективного судового захисту та обґрунтовано місце і роль змагальності сторін у судовому процесі, а також запропоновано відповідні зміни та доповнення до положень чинного законодавства.

У підрозділі 3.1. «Принцип змагальності сторін як гарантія ефективного судового захисту» вказується, що у контексті дослідження апеляційна скарга розглядається як висновок контролюючої особи (сторони) за здійсненням судочинства у ході змагання сторін у судовому процесі. Тому при розгляді контрольної функції принципу змагальності сторін простежуються її особливості, які полягають у такому: а) реалізація сторонами принципу змагальності не дає можливості суду відступити від встановленої процедури розгляду справи; б) така реалізація змушує суд застосовувати той матеріальний закон, який дійсно відповідає обставинам справи та врегульовує правовий спір; в) така реалізація є передумовою однакового ставлення до сторін процесу і незалежного розгляду їх заяв чи клопотань. Отже, змагальність опосередковано, через її контролюючу функцію, є гарантом законності, об'єктивності, неупередженості та повноти судового розгляду справи.

Зарубіжна процесуальна доктрина розглядає змагальність не як принцип судочинства, а як взаємопов'язану сукупність методів, що забезпечують ефективне вирішення спору. Саме з урахуванням цього проводиться поділ на змагальне і слідче судочинство, в основі якого лежать роль та функції суду щодо дослідження матеріальної сторони справи. Але розмежування судового процесу на змагальний і слідчий є умовним, оскільки в "чистому" вигляді таких типів судочинства не існує, а головною проблемою вбачається пошук оптимального балансу між правами сторін і повноваженнями суду у сфері доказування. Така проблема може бути вирішена комплексно шляхом: 1) надання суду права збирання доказів; 2) підвищення інформаційної відкритості судового процесу як противаги правам сторін. Виходячи з цього, змагальність характеризує судовий процес не тільки з точки зору його змісту, але і форми - фактично це змагання сторін у доказуванні своєї правоти, в обґрунтованості власної позиції та спростуванні позиції опонента.

Судочинство з елементами змагальності є продуктом історичних, соціальних, економічних, морально-етичних причин, яке має як недоліки, так і переваги у вітчизняній інтерпретації. Недоліки змагального процесу продукують необхідність збереження повноважень у цій сфері за судом, які визначаються співвідношенням приватноправової природи і публічних аспектів окремих видів судочинства, що має прояв: 1) у контролі суду за дотриманням формальної сторони процесу, його зовнішнім ходом; 2) у можливості суду впливати на хід змагання сторін з метою надання їм допомоги; 3) в обмеженні суду у використанні вказаних повноважень. Отже, нагальним завданням у контексті утвердження судового процесу з елементами змагальності є досягнення оптимального балансу між контрольними можливостями сторони і повноваженнями суду щодо збирання доказів.

У підрозділі 3.2. «Змагальність сторін як фундаментальна засада судового процесу: проблеми теорії і практики» сформульовано висновок про те, що змагальність сторін у судовому процесі є індикатором демократичності правосуддя в державі, а її реалізація передбачає послідовне втілення рівності сторін, створення можливостей для відстоювання стороні процесу своїх прав та законних інтересів. Але рівність прав сторін, рівність обов'язків сторін, рівність перед законом і судом не уособлюються як змагальність, оскільки це передумови змагальності сторін.

Положення Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. та норми новітнього законодавства про судоустрій і статус суддів фактично зігнорували питання змагальності судового процесу. Це сприймається як відсутність зацікавленості держави у справедливому судовому змаганні. У свою чергу прийняття Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. у сенсі даного дослідження свідчить про недостатню наукову обґрунтованість його концептуальних засад, невиваженість сформульованих юридичних конструкцій. Це є причинами того, що законодавець не регламентував у його нормах змагальність сторін як одну із засад судочинства. Отже, необхідним є внесення доповнень до вказаного Закону з викладенням у ньому положення щодо змагальності сторін у судовому процесі.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі проведено теоретико-практичне узагальнення і запропоновано нові шляхи вирішення важливого наукового завдання визначення сутності і змісту принципу змагальності сторін як конституційної гарантії справедливого судочинства в Україні, яке полягає в окресленні правової природи змагальності, її сутнісних і процесуальних особливостей, а також напрямів вдосконалення судового процесу в контексті реформування системи судочинства України. Серед висновків, зроблених у дисертації, найбільш загальними і важливими є такі:

1. Становлення вітчизняного судового процесу з елементами змагальності сторін бере початок із здійснення суду в Руській державі на основі звичаєвого права, а також церковних статутів та Закону Руського і Руської правди - найдавніших писаних збірників-джерел права, що визначали змагальну (обвинувальну) форму боротьби сторін. Продовження давньоруських традицій обвинувально-змагального судового процесу відобразилося в судочинстві на теренах Галицько-Волинського князівства, Великого князівства Литовського та Запорізької Січі. Надалі судове змагання сторін України-Гетьманщини обумовлювалося впливом литовських, німецьких, польських, австрійських та російських правових джерел і норм, зважаючи на перебування українських земель у складі державних утворень-представників різних правових систем. Розвиток і втілення буржуазних теорій побудови держави, поступовий перехід до капіталістичного способу господарювання обумовили необхідність централізації систем судочинства та змін у процедурі судового розгляду, що відобразилося у набутті судовим процесом нових рис у контексті змагальності - диспозитивності, публічності, усності, формалізму, а власне сам процес набув рис інквізиційного.

2. Функціонування органів правосуддя у період відродження національної державності (1917?1921 рр.) характеризується прагненнями до побудови системи справедливого безстанового судочинства, незалежного суду, який діяв би на засадах змагальності, гласності, усності та рівності учасників судового процесу. Але ведення бойових дій на території України, наявність соціально-політичних протиріч у суспільстві та збройна боротьба між владними угрупованнями і окупаційними військами ускладнили реалізацію демократичних засад судового процесу, що призвело до домінування військового (надзвичайного) судочинства, в якому змагальність сторін лише декларувалася.

Початок радянського періоду в аспекті здійснення судочинства характеризується відходом від загальновизнаних засад функціонування органів правосуддя, в тому числі ігноруванням змагальності як принципу судочинства, що мало наслідком створення органів позасудової розправи, які загалом підміняли судові органи. Але з початком процесів демократизації суспільства і системи судочинства у 60?рр. ХХ ст. змагальність сторін у судовому процесі поступово набуває свого втілення та конкретизується у нормах законодавства.

3. Здобуття Україною у 1991 р. незалежності дало початок процесу державотворення, що відобразилося, зокрема у прийнятті Конституції України 1996 р., норми якої регламентують положення щодо змагальності сторін у судовому процесі як одну з основних засад судочинства. Однак безсистемність подальшого проведення реформ, домінантність політичної доцільності над потребами суспільства, відсутність єдиних концептуальних підходів до вирішення проблем судового процесу в аспекті втілення гарантованої Основним Законом змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, фактично призвели до нехтування державою судовим змаганням сторін.

4. Зарубіжний досвід правової регламентації змагальності сторін у судовому процесі доводить різність підходів і моделей її закріплення. У країнах загального права, незважаючи на наявність конституції, викладеної або у вигляді єдиного документа (США, Ірландія), або сукупності конституційних актів (Велика Британія, Канада), змагальність сторін окремо не регламентується. Для конституцій країн-представників континентальної системи права характерним є викладення положень щодо змагальності або шляхом прямої вказівки на це (Білорусь, Італія), або опосередкованого її визначення (Кіпр, Норвегія, ФРН, Швейцарія), або її виокремлення відсутнє взагалі (Грузія). Отже, визначення змагальності сторін судового процесу на конституційному рівні не можна сприймати як усталену практику організації судочинства. Міжнародно-правове дослідження реалізації принципу змагальності вказує на те, що це питання пріоритетно віднесено до сфери законодавчого (процесуального) регулювання, а його практичне втілення свідчить про відсутність змагального судового процесу в чистому вигляді, підтверджуючи тим самим регламентацію і впровадження змішаних форм судового змагання.

Конкретизація питань судового змагання у Європейському суді з прав людини знаходить своє відображення в його Регламенті, аналіз приписів якого свідчить про судовий процес як про такий, що побудований на змагальних началах. Але у цьому Суді процес не має суто змагального характеру, оскільки встановлена судова процедура має змішану форму та поєднує в собі і змагальність сторін, і власну ініціативу суду з метою встановлення об'єктивної істини у справах щодо дотримання державами-учасниками Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5. Виокремлення змагальності сторін серед інших засад судочинства свідчить про важливість її реалізації в рамках відповідних судових процедур (крім конституційного). У конституційному судовому процесі змагальність сторін відсутня, оскільки конституційне провадження здійснюється шляхом встановлення певного факту на підставі юридичних висновків (формально - юридичної експертизи) та прийняття юридичного рішення, яким власне констатується факт відповідності чи не відповідності Конституції України того чи іншого нормативно-правового акта. Отже, змагальність - це надання суду в письмовій чи іншій матеріальній формі процесуально обґрунтованих відповідей або заперечень проти всіх фактів, доказів і правового обґрунтування обвинувачення (позовних вимог) та обстоювання у встановленому законом порядку своїх або інших (чужих) прав і законних інтересів.

Як ознаки, притаманні змагальному судовому процесу, визначено такі: а) наявність сторін із протилежними матеріально-правовими інтересами; б) наділення їх рівними процесуальними правами; в) наявність незалежного від сторін юрисдикційного органу - суду, завданням якого є вирішення правового спору по суті; г) розмежування прав та обов'язків сторін і суду та належне їх дотримання всіма учасниками судового процесу. Поєднання зазначених ознак вказує на виконання сторонами і судом різних функцій, тому в разі їх перерозподілу чи суміщення або перетинання змінюється і тип судового процесу. Зокрема при покладенні функції доказування лише на суд, змагальний процес трансформується у слідчий.

6. Співвідношення понять "засада" і "принцип" доводить їх неоднаковість у юридичному сенсі, оскільки положення Конституції України виражають суверенну волю народу, а закон виражає волю, ідеологію держави, ґрунтується на конституційних приписах і його нормативний зміст не може виходити за межі конституційних положень. Принципи не можуть бути ширшими за своїм обсягом від засад, визначених у Конституції України, що свідчить про сутнісну різність між засадами і принципами судочинства, передбаченими у відповідних процесуальних законах. Тому дослідження принципу змагальності сторін у даній дисертаційній роботі окреслюється його обмеженням однією з основних засад судочинства - змагальності сторін у судовому процесі.

7. Засади судочинства мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер, оскільки: а) підлягають застосуванню безумовно або за наявності відповідних умов; б) відносяться до всіх учасників судового процесу або мають вибіркове значення щодо них; в) стосуються суду безпосередньо або опосередковано; г) відносяться або до всіх видів судочинства, або до певних форм здійснення правосуддя. Тому змагальність сторін у судовому процесі потрібно розуміти як зобов'язання суду створити всі необхідні умови для реалізації сторонами своїх прав та обов'язків, а норми процесуального законодавства встановлюють порядок створення і реалізації таких умов та містять перелік, за якими вирішення правового спору є можливим без дотримання цієї засади. Отже, за своєю суттю змагальний процес має суб'єктивний характер і повністю від волі суду не залежить. Таким чином, змагальність сторін у судовому процесі, маючи суб'єктивний фактор, втілюється через волю і бажання сторін, при цьому роль суду зводиться до створення та забезпечення їм умов з метою реалізації цієї засади.

Аналіз приписів чинного процесуального законодавства дає підстави стверджувати, що найбільш повно змагальність проявляється в судових дебатах. Змагальний характер цієї стадії судового розгляду надає можливість з різних позицій висвітлити спірні питання у справі, причому судові дебати не є змаганням у красномовстві сторін, прокурора чи захисника, а спрямовані на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи з метою ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

8. Основні засади судочинства мають кілька значень: 1) вказують законодавцю основні напрями його діяльності при розробці та прийнятті норм матеріальних і процесуальних законів; 2) як конституційний припис зобов'язують суд при здійсненні судочинства беззастережно їх дотримуватися; 3) виступають гарантією справедливості, неупередженості та об'єктивності з боку посадових осіб держави для сторін судового процесу, а ігнорування хоча б однієї з цих засад має наслідком скасування судового рішення. Шляхом утілення змагальності сторін повною мірою реалізуються й інші засади судочинства: законність, рівність усіх учасників перед законом і судом, гласність судового процесу тощо. Тому змагальність опосередковано вбачається гарантом законності, об'єктивності, неупередженості та повноти судового розгляду, маючи притаманне тільки їй універсальне правове наповнення і зміст у сенсі здійснення судочинства. Крім того, у процесі вирішення спору змагальність є й гарантією ефективності судочинства, що означає наявність і можливість реалізації таких процесуальних гарантій для учасників провадження, як рівність та змагальність сторін, ефективне використання сторонами у справі права на захист, розгляд справи у розумні строки тощо.

9. Розмежування судового процесу на змагальний і слідчий є неможливим, оскільки в такому вигляді вказаних типів судочинства не існує, а головною проблемою вбачається пошук оптимального балансу між правами сторін і повноваженнями суду в сфері доказування. Тому виключно змагальний процес також не є можливим, позаяк свобода сторін у розпорядженні доказовим матеріалом може призвести до зловживань (так званих дефектів змагання). Зазначена проблема може бути вирішена комплексно, зважаючи на два аспекти: 1) шляхом надання суду права збирання доказів; 2) шляхом підвищення інформаційної відкритості судового процесу як противаги правам сторін.

10. Судове змагання сторін вбачається неможливим без урахування ролі та повноважень суду, оскільки вони також повинні включатися до аналізу при дослідженні змагального судочинства, хоча активність суду у процесі являє собою одну із головних перешкод на шляху до реалізації змагального начала. Такі повноваження суду визначаються співвідношенням приватноправової природи і публічних аспектів правових форм судочинства, що має прояв: 1) у контролі суду за дотриманням формальної сторони процесу, його зовнішнім ходом (наприклад, дотримання матеріальних і процесуальних строків тощо); 2) у наданні суду повноваження щодо збирання доказів, але вони мають допоміжний характер, оскільки домінантою є ініціатива сторін; 3) в обмеженні суду відповідним способом у можливостях використання вказаних повноважень. Отже, нагальним завданням у контексті утвердження судового процесу з елементами змагання є досягнення оптимального балансу між контрольними можливостями сторони і повноваженнями суду щодо збирання доказів.

11. Змагальність сторін судового процесу є об'єктивним показником демократичності правосуддя в державі. Її ефективна реалізація передбачає послідовне втілення їх рівності, створення стороні процесу можливостей для відстоювання своїх прав та законних інтересів. Дієвим інструментом для досягнення рівності є можливість проведення судової експертизи. Поява недержавних експертних установ, що вбачалася як якісно новий напрям в організації експертної діяльності, створювала передумови для усунення нерівності у змагальності сторін. Але воля законодавця, що відобразилася у відсутності відповідних приписів у Законі України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р. щодо надання ліцензій фізичним чи юридичним особам для здійснення експертної діяльності, обумовила припинення функціонування недержавних експертних установ.

12. Обґрунтована необхідність внесення доповнень до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р., в якому фактично проігноровано питання змагальності сторін у судовому процесі, що може свідчити про незацікавленість держави в існуванні судового змагання. У свою чергу, приписи чинного процесуального законодавства також не в повному обсязі відображають значущість принципу змагальності, лише поверхнево окреслюючи його у відповідних нормах. Це створює потребу наповнення їх положень новим нормативним змістом та чіткої регламентації питань, пов'язаних із реалізацією можливості сторони процесу брати участь у справедливому судовому змаганні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Лунін С. Поняття принципу змагальності у судовому процесі / С. Лунін // Право України. - 2010. - № 3. - С. 126 - 132.

2. Лунін С. В. Реалізація конституційної засади змагальності сторін на різних стадіях судового процесу / С. В. Лунін // Юридична Україна. - 2010. - № 7. - С. 102 - 108.

3. Лунін С. В. Змагальність сторін та її зв'язок з іншими конституційними засадами судочинства / С. В. Лунін // Актуальні проблеми політики. - 2009. - № 38. - С. 767 - 774.

4. Лунін С. В. Докази - ключ до змагальності сторін / С. В. Лунін // Вісник Академії адвокатури України. - 2010. - № 2. - С. 86 - 89.

5. Лунін С. В. Принцип змагальності сторін як гарантія ефективного судового захисту / С. В. Лунін // Часопис Академії адвокатури України. - 2011. - № 1. - Електронний ресурс. - http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/index.html.

Статті, тези виступів, у яких додатково відображені наукові результати дослідження

1. Лунін С. В. Принцип змагальності у приписах європейських конституцій : зб. тез VI міжнар. наук. конф. [Актуальні питання реформування правової системи України], (Луцьк, 29-30 трав. 2009 р.) / Вол. нац. ун-т. ім. Л. Українки. - Л. : Вид-во «Волинська обласна друкарня», 2009. - С. 225 - 227.

2. Лунін С. В. Змагальність судового процесу на теренах України у XIV-XVII ст.ст. : зб. тез міжнар. наук. конф. [Восьмі осінні юридичні читання], (Хмельницький, 13-14 лист. 2009 р.) / Хм. ун-т управ. та права. ? Х. : Вид-во Хм. ун-ту управ. та права, 2009. ? С. 99 ? 101.

3. Лунін С. В. Окремі питання реалізації основних засад судочинства : зб. матер. між нар. наук.-практ. конф. [Держава і право : de lege praeterita, іnstante, future], (Миколаїв, 27-28 лист. 2009 р.) / Миколаїв. - М. : Іліон, 2009. - С. 173 - 175.