Гарантії забезпечення права людини на повагу до честі і гідності у кримінальному судочинстві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія адвокатури України

УДК 343.131

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Гарантії забезпечення права людини на повагу до честі і гідності у кримінальному судочинстві України

Спеціальність: 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Бартащук Любов Петрівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент КУЧИНСЬКА ОКСАНА ПЕТРІВНА, Академія адвокатури України, проректор.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор ШУМИЛО МИКОЛА ЄГОРОВИЧ, Національна академія Служби безпеки України, проректор з навчальної роботи.

кандидат юридичних наук, професор ШИБІКО ВАСИЛЬ ПЕТРОВИЧ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри правосуддя.

Захист відбудеться “14” червня 2011 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 27.

Автореферат розісланий “13” травня 2011 року.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради В.І. Бояров

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Відповідно до ст.3 Конституції України, вперше в історії розвитку нашої держави честь, гідність людини, як і її життя, здоров'я, недоторканність і безпеку, визнано найвищими соціальними цінностями. Разом із цим, проголосивши ратифіковані міжнародні договори складовою частиною своєї правової системи, Україна визнала й загальні принципи міжнародного права, які також містять вимогу поваги до честі і гідності особи, у тому числі й у сфері кримінального процесу. У зв'язку із вищезазначеним, принцип поваги до честі і гідності людини перетворився на своєрідний еталон, який визначає правову сутність системи кримінального судочинства та віднесення її до демократичного типу.

Без перебільшення слід констатувати, що основне джерело кримінально-процесуального права - Кримінально-процесуальний кодекс України, який діє з численними змінами ще з початку 60-х років минулого століття. Саме тому зараз, як ніколи гостро відчувається потреба в прийнятті нового Кримінально-процесуального кодексу, разом із чим відкривається можливість для переосмислення цілого ряду проблем як теоретичного, так і практичного характеру. Однією з найактуальніших проблем в цьому плані є вдосконалення правового механізму забезпечення основних прав і свобод людини, до числа яких належить і право на повагу до честі і гідності.

Протидія злочинності кримінально-процесуальними засобами практично завжди пов'язана із вторгненням в особисту сферу життя людини, застосуванням примусових заходів, які обмежують її конституційні права. За таких умов принципово важливим є розробка та впровадження на законодавчому та правозастосовчому рівнях дієвої системи кримінально-процесуальних гарантій забезпечення права людини на повагу до честі і гідності у сфері кримінального судочинства.

Слід зазначити, що окремі аспекти реалізації права людини на повагу до честі і гідності в кримінальному процесі в різні часи ставали предметом дослідження вітчизняних науковців, проте комплексних монографічних досліджень питань, пов'язаних із виникненням, розвитком та функціонуванням процесуальних гарантій забезпечення права людини на повагу до честі і гідності на досудових стадіях кримінального судочинства, а також під час розгляду кримінальних справ у суді, за часів існування України, як незалежної держави, не проводилося. Крім того, існуючі сьогодні напрацювання вчених у цьому напрямку потребують перегляду з урахуванням сучасних реалій та приведення кримінально-процесуального законодавства у відповідність до європейських стандартів.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці таких відомих учених дореволюційних часів - Л.Є. Владимирова, О.Ф. Кістяківського, А.Ф. Коні, П.І. Люблінського, І.В. Михайловського, М.М. Розіна, І.Я. Фойницького, вчених радянської епохи - О.М. Ларіна, В.М. Савицького, М.С. Строговича, а також сучасних науковців-юристів - Ю.П. Аленіна, І.Є. Биховського, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, Т.М. Добровольської, В.С. Зеленецького Л.М. Карнєєвої, В.С. Кузьмічова О.П. Кучинської, Е.Ф. Куцової, Є.Д. Лук'янчикова, П.А. Лупінської, В.Т. Маляренка, Н.В. Марущак, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.В. Молдована, Т.М. Москалькової, В.Т. Нора, Д.П. Письменного, С.М. Стахівського, В.М. Тертишника, В.П. Шибіки, М.Є. Шумила та інших, які розробили і внесли у теорію кримінального процесу свої ідеї щодо визнання у якості окремого принципу кримінального процесу забезпечення права людини на повагу до честі і гідності, визначення змісту цього принципу та вимог, що з нього випливають, правових та організаційних основ його реалізації на різних стадіях кримінального процесу. В той же час, вказані ідеї потребують подальшого розвитку і конкретизації у напрямку дослідження питань законодавчого закріплення кримінально-процесуальних гарантій забезпечення права людини на повагу до честі і гідності, дієвого механізму реалізації вказаного права суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності на різних стадіях кримінального судочинства. Наведені обставини та міркування і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження та обґрунтовують її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає вимогам Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України № 361/2006 від 10 травня 2006 року, базується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України № 1245-V від 26 червня 2007 року “Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про стан правосуддя в Україні»”, а також узгоджується з Концепцією реформування кримінальної юстиції України, затвердженою Указом Президента України № 311/2008 від 8 квітня 2008 року.

Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Академії адвокатури України (протокол № 4 від “27” грудня 2010 року), виконана відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичного плану науково-дослідницьких робіт на 2007-2012 роки “Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, не визнаних, оспорюваних прав, свобод та інтересів особи”, затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України (протокол № 4 від “05” лютого 2008 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка положень теоретичного та практичного характеру, пов'язаних із законодавчим закріпленням кримінально-процесуальних гарантій забезпечення права людини на повагу до честі і гідності, виявлення прогалин та недоліків у цій сфері з урахуванням відповідних положень Конституції і законів України, міжнародно-правових актів у галузі прав людини та досягнень юридичної науки, а також формування на цій основі науково-обґрунтованих пропозицій, спрямованих на вдосконалення правової регламентації процесуальних засобів та способів забезпечення права людини на повагу до честі і гідності у кримінальному судочинстві України.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

– дослідити історико-правові особливості еволюції ідеї про честь і гідність людини, а також її становлення в якості принципу кримінального процесу;

– проаналізувати сучасний стан правового регулювання механізму забезпечення права людини на повагу до честі і гідності у кримінально-процесуальному законодавстві України та міжнародних нормативно-правових актах;

– визначити поняття та розкрити зміст честі і гідності як об'єктів правового захисту у кримінальному процесі;

– з'ясувати місце поваги до честі і гідності людини у системі принципів кримінального судочинства;

– дослідити та проаналізувати процесуальні гарантії забезпечення права людини на повагу до честі і гідності на стадії порушення кримінальної справи, під час провадження окремих слідчих дій, а також при застосуванні заходів процесуального примусу;

– визначити зміст процесуальних гарантій забезпечення права людини на повагу до честі і гідності під час судового розгляду кримінальних справ, дослідивши реалізацію цього права на всіх етапах судового розгляду та з'ясувавши роль суду (судді) у його забезпеченні;

– на основі вивчення та узагальнення міжнародного досвіду, слідчої та судової практик, аналізу чинних нормативно-правових положень, а також результатів емпіричних досліджень розробити науково-обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України у частині забезпечення реалізації та захисту права людини на повагу до честі і гідності під час кримінально-процесуального провадження.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають між суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності з приводу забезпечення та реалізації права людини на повагу до її честі і гідності у сфері кримінального судочинства.

Предметом дослідження є норми кримінально-процесуального права, що визначають правові засоби забезпечення права людини на повагу до честі і гідності у кримінальному судочинстві, а також судово-слідча правозастосовча практика з цих питань.

Методи дослідження. Базу дослідницької методології складає сукупність методів сучасної теорії пізнання, заснованих на філософії діалектичного розвитку загальнолюдських цінностей (із використанням таких принципів наукового мислення, як індукція й дедукція, аналіз та синтез, порівняння, спостереження).

Спеціальними методами дослідження, використаними в дисертації, є: метод системного аналізу правових норм (цей метод використовувався, зокрема, в процесі порівняння загальних та спеціальних норм, що регулюють забезпечення та використання суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності права людини на повагу до честі і гідності); історико-правовий метод (використання його дало змогу показати становлення законодавства у частині врегулювання права людини на повагу до честі і гідності); порівняльно-правовий метод (застосовувався в процесі порівняння конституційних, кримінально-процесуальних та міжнародно-правових норм, що дало можливість внести конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного та проекту нового КПК України); статистичний метод (його використання забезпечило обґрунтування теоретичних положень роботи даними судової статистики та іншою статистичною інформацією); соціологічний метод (цей метод забезпечив вивчення кримінальних справ, проведення анкетування серед працівників правоохоронних органів та обробку отриманих даних). Названі методи використовувалися в роботі у взаємозв'язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту і об'єктивність дослідження.

Науково-теоретичним підґрунтям для підготовки дисертації стали джерела з історії, філософії, теорії держави і права, кримінального, кримінально-процесуального права, криміналістики, а також, зокрема, наукові праці, у яких аналізуються проблеми забезпечення та застосування права людини на повагу до її честі і гідності під час кримінально-процесуального провадження. Нормативна база дисертації охоплює чинні законодавчі акти та проекти КПК України, а також міжнародно-правові акти у галузі забезпечення прав людини.

Емпіричну базу дослідження становлять дані офіційної статистики, опубліковані в журналах “Вісник Верховного Суду України”, “Статистичний щорічник України”, “Статистичний бюлетень”, матеріали вивчення 300 кримінальних справ, які розглядалися судами міста Києва та області, вироки місцевих судів України, оприлюднені в Єдиному реєстрі судових рішень, практика Верховного Суду України, а також результати інтерв'ювання за спеціально розробленою анкетою 88 суддів апеляційних та місцевих судів України, 56 оперативних уповноважених та 92 слідчих МВС України, а також 64 слідчих органів прокуратури міста Києва та області.

Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що дана дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням питань, пов'язаних із законодавчим закріпленням кримінально-процесуальних гарантій забезпечення права людини на повагу до честі і гідності та механізму реалізації вказаного права суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності на досудових стадіях кримінального процесу та під час розгляду кримінальних справ у суді.

У дисертації пропонується низка нових концептуальних та важливих у практичному відношенні положень, які конкретизують новизну отриманих результатів, зокрема:

Вперше:

– на основі аналізу сучасного стану нормативно-правового регулювання механізму забезпечення поваги до честі і гідності людини у кримінальному судочинстві України сформульовано його поняття, під яким пропонується розуміти сукупність засобів і методів, що мають на меті забезпечити такий режим провадження у кримінальній справі, при якому визнаються і дотримуються законні інтереси суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, охороняється їх честь та гідність, створюються умови для реального забезпечення і захисту прав та свобод учасників кримінального судочинства, а також гарантується відновлення порушених прав;

– обґрунтована необхідність доповнення КПК України окремою статтею “Повідомлення про затримання або арешт”, яка має бути направлена на конкретизацію конституційного положення про обов'язок посадових осіб, які здійснюють кримінальне судочинство, негайно повідомити про арешт або затримання людини родичів заарештованого чи затриманого;

– досліджені особливості реалізації принципу забезпечення поваги до честі і гідності людини на стадії судового розгляду, визначено процесуальні гарантії дотримання права учасників судового розгляду на повагу до честі і гідності в підготовчій частині, при вирішенні питання про обсяг доказів, що буде досліджуватись під час судового слідства та проголошення промов сторін обвинувачення та захисту і обміну між ними репліками в судових дебатах;

– обґрунтована необхідність внесення змін до КПК України щодо заборони оголошення у відкритому судовому засіданні документів, які розкривають зміст листів, повідомлень чи іншої кореспонденції, а також інформації, переданої через канали зв'язку без дозволу осіб, яким належить вказана кореспонденція або які приймали чи передавали таку інформацію.

Удосконалено:

– обґрунтування позиції, відповідно до якої забезпечення права людини на повагу до честі і гідності має бути визнано конституційним принципом, який діє на всіх без винятку стадіях кримінального процесу і полягає у забороні проведення процесуальних дій чи прийняття рішень, чи будь-якого іншого поводження, що принижують честь і гідність осіб, залучених до сфери кримінально-процесуальної діяльності;

– систему процесуальних гарантій, які забезпечують реалізацію права людини на повагу до її честі і гідності на різних стадіях кримінального процесу, шляхом виявлення законодавчих прогалин, недоліків правозастосування та вироблення пропозицій щодо їх усунення;

– обґрунтування необхідності внесення змін до законодавства України стосовно надання особі, щодо якої незаконно порушено кримінальну справу, права на відшкодування шкоди, завданої цим рішенням;

– ідеї про включення до КПК України окремої статті, яка б визначала загальні положення щодо провадження слідчих дій, в частині доповнення такої статті положеннями, які б утворювали процесуальні гарантії забезпечення права учасників слідчих дій на повагу до честі і гідності;

– аргументацію щодо необхідності диференціації запобіжних заходів та будь-яких форм юридичної відповідальності, що виражається у відмінностях правового положення особи, щодо якої обрано та застосовано запобіжний захід, і особи, яка засуджена за вчинення злочину і вирок щодо неї набрав законної сили;

– науковий підхід до розуміння функціонального призначення інституту закритого судового розгляду як засобу забезпечення права учасників кримінального судочинства на повагу до честі і гідності, процесуальних підстав та умов проведення судового розгляду у закритому режимі.

Набули подальшого розвитку:

– дослідження історико-правових передумов виникнення та розвитку ідеї про честь і гідність людини, а також її становлення в якості принципу кримінального процесу, на підставі чого аргументовано доведено, що виникло поняття про честь і гідність насамперед як відображення родової та станової диференціації людських спільнот, але протягом тривалого історичного періоду розвитку людського суспільства воно суттєво змінювалося, і поступово людство виробило такі уявлення про честь і гідність, які знаходяться поза класовими, становими та національним вимірами;

– пропозиції про необхідність доповнення Кримінально-процесуального кодексу України загальною нормою, яка б передбачала необхідність дотримання поваги до честі і гідності осіб, залучених до сфери кримінально-процесуальної діяльності, у якості принципу кримінального процесу;

– пропозиції про надання особі, щодо якої порушено кримінальну справу, процесуального статусу підозрюваного, які розглядаються через призму вдосконалення правового механізму реабілітації честі та гідності такої особи в наслідок незаконного порушення щодо неї кримінальної справи;

– положення про вдосконалення процесуальної форми затримання за підозрою у вчиненні злочину в частині закріплення додаткових гарантій права затриманого на повагу до честі і гідності;

– позиція про винятковий характер запобіжного заходу як взяття під варту, який суттєво обмежує право людини на повагу до честі і гідності, необхідність розробки та запровадження гнучкої системи альтернативних запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою;

– положення про значення вироку у забезпеченні права людини на повагу до честі і гідності у сфері кримінального судочинства.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані й викладені в роботі висновки та пропозиції є певним внеском в теорію кримінально-процесуального права і можуть використовуватись у різних галузях діяльності, а саме:

– у науково-дослідній - положення, розроблені в дисертації, можуть служити теоретичною базою для подальшого дослідження питань, пов'язаних із темою даної роботи;

– у правотворчій - сформульовані автором пропозиції можуть бути використані для подальшого вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України та під час роботи над проектом нового Кримінально-процесуального кодексу;

– у правозастосовчій - висновки та пропозиції, отримані за результатами проведеного дослідження можуть використовуватися у практичній діяльності органів досудового слідства та суду з метою вдосконалення гарантій забезпечення прав та законних інтересів суб'єктів кримінального судочинства;

– у навчальному процесі - положення даної роботи можуть використовуватись у навчальному процесі юридичних ВУЗів України та у системі підвищення кваліфікації слідчих, прокурорів і суддів при викладанні навчальних дисциплін “Кримінальний процес”, “Досудове слідство” тощо, а також для підготовки відповідних навчальних і методичних посібників, підручників, курсів лекцій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені у виступах автора на науково-практичних конференціях всеукраїнського та міжнародного рівнів: міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми реформування судочинства в Україні” (м. Київ, 24 червня 2010 року), науково-практичній конференції “Досудове слідство та дізнання в органах внутрішніх справ: сучасний стан та перспективи удосконалення” (м. Харків, 22 жовтня 2010 року), міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика сучасного права” (м. Херсон, 29 жовтня 2010 року), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (м. Запоріжжя, 5 листопада 2010 року).

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації дисертації викладені автором у шести статтях, які опубліковані в наукових фахових юридичних виданнях та чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і складається зі вступу, трьох розділів, які включають десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 239 сторінок, з них основний текст - 213 сторінок, список використаних джерел (214 найменування) - 20 сторінок, додатки (2) - 6 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність і значимість, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, її науково-теоретичне підгрунтя, показано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження. Сформульовано основні положення, що репрезентують наукову новизну дослідження, з'ясовано теоретичне й практичне значення одержаних висновків та ступінь апробації й впровадження результатів дослідження.

Розділ 1 “Загальні положення правового регулювання забезпечення права людини на повагу до честі і гідності у кримінальному судочинстві” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Історико-правовий аналіз проблеми забезпечення права людини на повагу до честі і гідності у кримінальному судочинстві” розкриваються об'єктивні передумови виникнення та особливості розвитку поваги до честі і гідності людини у кримінальному процесі України з давніх часів до сьогодення.

Дослідження в історичному аспекті інституту поваги до честі і гідності, а також окремих його норм, які забезпечують дотримання прав особи під час кримінального судочинства, дозволило виділити основні напрямки та тенденції розвитку даного інституту, оцінити сучасний зміст цих правовідносин, а також виявити найбільш суттєві його закономірності.

На основі проведеного дослідження автором встановлено, що перші уявлення про честь і гідність виникли набагато раніше за державу та право - за епохи ранньої та зрілої первісності, як результат формування моральних устоїв родової спільноти. Ці уявлення найтіснішим чином пов'язувалися із категоріями належної поведінки (прийнятними у конкретній спільноті), а також сорому та совісті. У змісті понять честь і гідність на даному етапі головну роль відігравало почуття єдності та солідарності з родом. Подальший розвиток категорій “честь” та “гідність”, що призвів до їх індивідуалізації, пов'язаний із неолітичною революцією, соціальною диференціацією та утворенням держави. Проведений аналіз стародавніх пам'яток права дозволив зробити висновок, що законодавство країн Стародавнього світу надавало можливість захисту честі і гідності лише окремим категоріям своїх громадян

За часів феодалізму, основу якого складали феодальна власність на землю та натуральне господарство, правовий статус особи визначався становою належністю. Представники кожного стану мали свої специфічні уявлення про честь і гідність та засоби її захисту. Слід зазначити, що епоха феодалізму занадто абсолютизує особисту гідність, таким чином ставлячи на другий план її зв'язок із загальною цінністю людини.

Таким чином, до жовтневого перевороту 1917 року інститут поваги до честі та гідності мав яскраво виражений становий характер. Після жовтневої революції 1917 року у вітчизняному праві почали закладатися основи нового розуміння вказаного інституту, але новітній етап в історії розвитку категорій “честь”, “гідність” розпочався після другої світової війни разом із вступом СРСР до ООН та, підтримкою Загальної Декларації прав людини - ці обставини вимагали визнання основних демократичних звершень, які б визначали права людини у національному законодавстві.

Аналіз перерахованих етапів дав підстави зробити висновок про те, що ідея честі і гідності людини виникла насамперед як відображення родової та станової диференціації людських спільнот, після чого її правовий статус мав яскраво виражений еволюційний характер. Зміст категорій “честь” і “гідність” протягом тривалого історичного періоду розвитку людського суспільства суттєво змінювався, і поступово людство виробило такі уявлення про неї, які знаходяться поза класовими, становими та національним вимірами.

У підрозділі 1.2. “Поняття честі і гідності як об'єктів правового захисту у кримінальному процесі” досліджуються етимологічна, лінгвістична, нормативно-правова та інші складові понять “честь” та “гідність”.

Робиться висновок про те, що честь і гідність тісно пов'язані між собою і частіше за все розглядаються як єдина пара категорій в етичному розумінні. Це не виключає відмінностей специфічних рис, що притаманні кожній з них.

У роботі констатується той факт, що природа честі і гідності особи має двоякість походження. З однієї сторони, вона формується в процесі автономізації й виділення індивіда з суспільства. З іншої сторони, для усвідомлення гідності необхідно співвідносити себе з іншими людьми та/або Божественним началом.

Узагальнення точок зору щодо вказаної проблематики дало підстави стверджувати, що честь і гідність людини на сучасному етапі розвитку суспільства не визначається її приналежністю до будь-якого класу, групи, професії, раси або нації, вона не залежить також від майнового і соціального стану, національності, кольору шкіри тощо.

Проведене дослідження дало автору підстави пропонувати під повагою до честі і гідності особи у кримінальному судочинстві розуміти сукупність засобів і методів, що мають на меті забезпечити такий режим провадження у кримінальній справі, при якому визнаються і дотримуються законні інтереси суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, охороняються їх честь і гідність, створюються умови для реального забезпечення і захисту прав та свобод учасників кримінального судочинства, а також гарантується відновлення порушених прав.

У підрозділі 1.3. “Повага до честі і гідності людини у системі принципів кримінального судочинства України” обґрунтовується суть і значення поваги до честі і гідності як окремого принципу кримінального процесу і розкриваються його взаємозв'язки з іншими принципами.

Розглядаючи повагу до честі і гідності людини у кримінальному судочинстві, автор обґрунтовує тезу про те, що дана категорія перебуває у взаємозв'язку між інтересами держави в ефективному кримінальному переслідуванні й розкритті злочинів та інтересами окремого громадянина у захисті його прав, гарантованих Конституцією. Аналіз чинного законодавства та поглядів науковців на дану проблематику дозволив зробити висновок про те, що повага до честі і гідності людини у кримінальному судочинстві є конституційною гарантією і сприймається законодавцем як найвища норма, з якою мають узгоджуватися усі сфери життя.

Проведений огляд загальних властивостей, притаманних принципам кримінального процесу, а також положень, що містять квінтесенцію їх значення для науки та практики кримінально-процесуальної діяльності, дозволив автору обґрунтувати висновок про те, що положення про забезпечення та захист честі і гідності людини також володіють цими ознаками та є “гідними” для зайняття чільного місця в системі принципів кримінального судочинства.

Автором аналізуються взаємозв'язки поваги до честі і гідності людини з такими принципами кримінального процесу, як: законність; рівність перед законом та судом; свобода від самовикриття, викриття членів сім'ї чи близьких родичів; забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист; безпосередність дослідження доказів та інші.

Проведений аналіз показує, що принцип поваги до честі і гідності людини у кримінальному судочинстві України тісно пов'язаний із практично усіма іншими принципами і взаємодіє з ними під час здійснення кримінального провадження. Даний принцип є фундаментальним та визначальним у системі конституційних принципів кримінального судочинства, гарантією реалізації прав, свобод та законних інтересів громадян. До його змісту автор відносить наступні положення: а) жоден з учасників кримінального судочинства не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя; б) з метою попередження розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у кримінальній справі, допускається закритий судовий розгляд справ; в) не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про учасника кримінального процесу без його згоди; г) посадові особи, які задіяні в кримінальному процесі, зобов'язані вживати заходів для того, щоб не було розголошено виявлені обставини особистого життя учасників процесу.

На підставі отриманих висновків, а також з урахуванням багатогранного й усеосяжного характеру ідеї людської гідності, автор обґрунтовує свою позицію про те, що повага до честі і гідності має виступати як окремий правовий принцип.

У підрозділі 1.4. “Джерела правового регулювання механізму забезпечення права людини на повагу до честі і гідності у кримінальному судочинстві України” аналізується зміст норм чинного законодавства України та міжнародно-правових документів, які регламентують забезпечення та захист честі та гідності людини під час провадження у кримінальних справах.

У цій частині роботи досліджуються стан, ступінь та форма правової регламентації права на повагу до честі і гідності, у результаті чого встановлено, що дана цінність знайшла своє заслужене визнання як у правовій системі нашої держави, так і на регіональному та міжнародному рівнях.

Автором зроблено висновок, що змістом права на повагу до честі і гідності людини в кримінальному судочинстві є законодавчо встановлена і гарантована державою сукупність норм, які надають суб'єктам кримінального провадження впевненість у своїй суспільній цінності, можливість усвідомлювати себе як особистість, поважати власні моральні принципи й етичні норми, наполягати на повазі до себе з боку інших осіб, правоохоронних органів та їх посадовців і службовців, а також вимагати, щоб будь-які сумніви щодо її моральних якостей і етичних принципів були належно обґрунтовані.

Аналіз текстів міжнародно-правових документів з питань захисту прав людини, дає підстави зробити висновок про те, що розуміння поняття честі і гідності в них є достатньо універсальним, воно формується й розвивається в процесі взаємовпливу різних культур. Це дає підстави говорити про існування єдиного розуміння гідності особистості, зміст якого складають наступні положення: 1) усі люди є рівними у своїй гідності; 2) саме з честі та гідності людини походять всі невід'ємні права людини і громадянина; 3) повага до честі і гідності пов'язана із неприпустимістю застосовування до людини катування, жорстокого, нелюдського або таке, що принижує гідність особи поводження; 4) кожна людина має право на гідне існування.

Необхідність забезпечення реалізації права на повагу до честі і гідності у зв'язку з її розумінням, виробленим міжнародною спільною, ставить перед нашою державою певні завдання. Аналізуючи чинне законодавство України, автор приходить до висновку, що на загально-конституційному рівні це завдання виконане вдало, але у галузі кримінально-процесуальних відносин воно ще потребує подальшого вдосконалення.

Розділ 2. “Гарантії забезпечення права людини на повагу до честі і гідності у досудових стадіях кримінального процесу України” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Процесуальні гарантії забезпечення права людини на повагу до честі і гідності на стадії порушення кримінальної справи” на основі аналізу норм кримінально-процесуального законодавства, які регламентують стадію порушення кримінальної справи, та практики їх застосування вказується на існування суттєвих прогалин та недоліків у забезпеченні дотримання принципу поваги до честі і гідності на вказаній стадії кримінального судочинства.

Встановлено, що на сьогоднішній день незаконне порушення щодо особи кримінальної справи не дає останній права на відшкодування завданої цим рішенням шкоди, оскільки така можливість прямо не передбачена законодавством. З урахуванням цього сформульовані пропозиції щодо доповнення ЦК, КПК України та Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” нормами, відповідно до яких незаконне порушення щодо особи кримінальної справи, а так само і незаконне порушення кримінальної справи по факту вчинення злочину за умови, що воно торкалося інтересів конкретної особи, є підставою для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями прокурора, слідчого або органу дізнання.

Зазначається, що діяльність органу дізнання або слідчого під час попередньої перевірки заяв і повідомлень про злочини за певних обставин може бути пов'язана із вторгненням в особисту сферу життя особи, отриманням відомостей інтимного чи іншого характеру, розголошення яких може зганьбити особу, принизити її честь та гідність. При цьому процесуальні гарантії недопущення розголошення таких відомостей на сьогоднішній день практично відсутні. На підставі цих висновків обґрунтовується необхідність внесення змін до чинного кримінально-процесуального законодавства, щодо заборони розголошення даних, отриманих в результаті перевірки заяви чи повідомлення про злочин.

Важливою передумовою захисту честі та гідності людини від необґрунтованого кримінального переслідування є ефективне функціонування механізму недопущення порушення кримінальної справи на підставі даних, що не відповідають дійсності. Відповідно до ст.95 КПК України заявник попереджається про кримінальну відповідальність за неправдивий донос. Однак, як свідчать результати проведеного опитування працівників органів дізнання та досудового слідства, майже 52% респондентів вважають, що ст.383 КК України є малоефективною, 8,4% назвали її неефективною а 1,2% взагалі не змогли визначити зміст цієї статті. При цьому мають місце випадки, коли заявник, усвідомлюючи неправдивий характер своєї заяви про злочин, навмисно намагається обмовити іншу особу з певних мотивів особистого, матеріального чи іншого характеру. У вирішенні озвученої проблеми пропонується скористатися передовим досвідом Російської Федерації, де в КПК передбачено, що при винесенні постанови про відмову у порушенні кримінальної справи за результатами перевірки повідомлення про злочин, пов'язаного з підозрою у його вчиненні конкретною особою або особами, прокурор, слідчий або орган дізнання зобов'язані розглянути питання про порушення кримінальної справи за завідомо неправдиве повідомлення про злочин щодо особи, яка зробила таке повідомлення. Якщо ж попередня перевірка проводилась на підставі повідомлення про злочин, опубліковане у пресі, то інформація про відмову у порушенні кримінальної справи підлягає обов'язковому опублікуванню.

Аналізується зміст норми-принципу, закріпленої у ч.3 ст.22 КПК України, вказується на проблематичність її застосування на стадії порушення кримінальної справи, оскільки в ній мова йде виключно про отримання показань. В той же час, у ході попередньої перевірки заяв і повідомлень про злочини від осіб відбираються пояснення, які при всій зовнішній схожості з показаннями не є такими в процесуальному сенсі. У зв'язку з цим, автор приходить до висновку про необхідність уточнення змісту вказаної статті КПК України.

У підрозділі 2.2. “Процесуальні гарантії забезпечення права людини на повагу до честі і гідності під час провадження слідчих дій” досліджуються питання нормативно-правового закріплення гарантій права людини на повагу до честі і гідності у кримінально-процесуальних нормах-принципах, нормах, які визначають загальні правила провадження слідчих дій, а також у нормах, які визначають підстави, умови та порядок провадження окремих слідчих дій.

Автором робиться висновок про те, що з точки зору законодавчої техніки і з метою зручності правозастосування було б цілком доречним та виправданим, якби всі загальні норми, що визначають процесуальні гарантії дотримання права людини на повагу до честі і гідності під час провадження всіх слідчих дій, були б сконцентровані в одній статті КПК України. Спираючись на результати аналізу юридичної літератури, норм Конституції України, міжнародно-правових актів з питань прав людини, судової практики Європейського суду з прав людини, вітчизняного кримінально-процесуального законодавства та судово-слідчої практики, вироблені наступні положення, які повинні бути закріплені у вищевказаній статті КПК:

- під час провадження слідчих дій не допускається приниження честі і гідності осіб, що приймають у них участь;

- забороняється домагатись показань або пояснень від осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, шляхом катування, психічного або фізичного насильства, нелюдського поводження, обману, хитрощів, оманливого навіювання, гіпнозу, впливу медичних препаратів, наркотичних засобів або інших речовин, здатних порушити чи послабити свободу дій чи рішень особи, її пам'ять чи здатність мислити, а також інших незаконних дій;

- забороняється провадження слідчих дій у нічний час за винятком невідкладних випадків;

- під час провадження слідчих дій слідчий зобов'язаний вживати заходи з недопущення розголошення відомостей, що можуть принизити честь і гідність учасників кримінального судочинства або інших осіб;

- провадження слідчої дії, пов'язаної з оголенням тіла людини, в присутності осіб іншої статі, окрім лікаря та судово-медичного експерта, не допускається; застосування фотозйомки, кінозйомки або відеозапису при проведенні слідчих дій, пов'язаних з оголенням особи, щодо якої вони проводяться, допускається тільки за умови письмової згоди такої особи.

В роботі розглянутий процесуальний порядок провадження окремих слідчих дій, виявлені недоліки у забезпеченні права на повагу до честі і гідності їх учасників, висловлені пропозиції щодо їх усунення.

У підрозділі 2.3. “Процесуальні гарантії забезпечення права людини на повагу до честі і гідності під час застосування заходів процесуального примусу” вказується на те, що правообмежувальний характер заходів процесуального примусу обумовлює необхідність встановлення системи гарантій, які забезпечують їх законне та обґрунтоване застосування, захист людини від безпідставного втручання в її особисте життя з боку державних органів та посадових осіб, обмеження її прав і законних інтересів

З позицій поваги до честі і гідності людини принципово важливим є диференціація запобіжних заходів та будь яких форм юридичної відповідальності. На відміну від кримінальної відповідальності, застосування запобіжних заходів не містить елементів кари та відплати за вчинений злочин. Саме тому положення особи, щодо якої обрано та застосовано запобіжний захід, і особи, яка засуджена за вчинення злочину і вирок щодо неї набрав законної сили, повинні суттєво відрізнятись як з правової, так і з мотально-етичної точки зору.

Беручи за основу численні дослідження проблем, пов'язаних з дотриманням прав людини в діяльності правоохоронних органів в Україні, автор вказує на те, що під час затримання осіб за підозрою у вчиненні злочину найчастіше допускається порушення права людини на повагу до честі і гідності у сфері кримінального судочинства. Суто юридичними засобами вирішення такої ситуації на думку автора є: стандартизація процедури затримання відповідно до процесуальної форми, закріпленої у КПК України; чітке законодавче визначення моменту кримінально-процесуального затримання, яким повинен стати момент фактичного обмеження права людини на свободу та особисту недоторканість, а також обов'язку органу дізнання або слідчого фіксації моменту затримання у протоколі затримання, який повинен складатися одразу після доставляння затриманого до приміщення органу дізнання чи досудового слідства; вдосконалення кримінально-процесуального механізму недопущення незаконного впливу на затриманого з боку оперативних та інших працівників органу дізнання шляхом закріплення в КПК України правила, відповідно до якого отримання показань або пояснень від особи, яку затримали за підозрою у вчиненні злочину і доставили до приміщення органу дізнання або досудового слідства, допускається лише слідчим, працівником органу дізнання в провадженні яких знаходиться кримінальна справа про злочин, у вчиненні якого підозрюється затриманий, прокурором або суддею.

Вказується на те, що необхідною умовою захисту права арештованого на повагу до честі і гідності є відповідна правова регламентація режиму та умов тримання під вартою. Аналізується зміст законодавства України на предмет його відповідності міжнародним мінімальним правилам та стандартам поводження з особами, що позбавлені волі, до судового визнання їх винними у вчинені злочину. Робиться висновок про те, що приведення умов утримання обвинувачених та підсудних під вартою до міжнародних (в першу чергу європейських) стандартів є одним з першочергових завдань реформи кримінальної юстиції в Україні.

Обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту вже саме по собі є значним обмеженням права людини на повагу до честі і гідності, оскільки застосування процесуального примусу у такій його крайній формі має місце до визнання особи винною у вчиненні злочину. У зв'язку з цим у сфері кримінального судочинства має бути забезпечений виключний характер такого запобіжного заходу як взяття під варту. Така вимога безпосередньо випливає зі змісту міжнародно-правових актів та судової практики Європейського суду з прав людини.

Затримання за підозрою у вчиненні злочину або взяття під варту завжди пов'язане з повною ізоляцією підозрюваного чи обвинуваченого від суспільства. Саме тому повинно бути забезпечене право арештованого повідомити своїм родичам та близьким особам про своє місцеперебування. Звідси виливає і обов'язок органів досудового слідства, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа, повідомити вказаним особам про факт затримання або взяття під варту, а також місце тримання заарештованого. На підставі аналізу міжнародно-правових актів, кримінально-процесуального законодавства України та інших держав автором робиться висновок про необхідність включення до КПК України окремої статті “Повідомлення про затримання або арешт”. Пропонується авторське бачення змісту такої статті.

Визначається, що застосування таких примусових заходів як привід, відсторонення обвинуваченого від посади, зобов'язання про явку, безпосередньо пов'язано з реалізацією права людини на повагу до честі і гідності у кримінальному судочинстві. Необґрунтованість та незаконність застосування вказаних заходів може завдати серйозних моральних страждань та душевних переживань особам, щодо яких вони застосовані. Відтак, застосування вказаних заходів повинно відбуватися лише за наявності відповідних підстав та з дотриманням процесуального порядку, закріпленого КПК України.

Розділ 3. “ Гарантії забезпечення права людини на повагу до честі і гідності у судових стадіях кримінального процесу України ” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Інститут закритого судового розгляду як процесуальний засіб забезпечення права людини на повагу до честі і гідності” визначається роль кримінально-процесуального інституту закритого судового розгляду у забезпеченні права людини на повагу до честі і гідності у кримінальному судочинстві.

Вказується на те, що засада гласності судового процесу та похідна від неї вимога відкритості судового розгляду є одними з фундаментальних основ кримінального судочинства будь-якої демократичної держави. Разом з цим, акцентується увага на тій обставині, що окремі відомості, які встановлюються під час досудового слідства у кримінальних справах та під час їх подальшого судового розгляду, можуть носити інтимний характер, відображати обставини особистого життя тих чи інших учасників кримінального судочинства. Розголошення таких відомостей, безперечно, може призвести до моральних страждань таких осіб, принизити їх честь та гідність. В процесуальних умовах безпосередності та усності досліджень обставин справи під час відкритого судового розгляду розголошення таких відомостей є невідворотним. Відтак, задля забезпечення права людини на повагу до честі і гідності, кримінально-процесуальне законодавство повинно закріплювати гарантії недопущення розголошення відомостей особистого характеру. Таку функцію на сьогоднішній день виконує інститут закритого судового розгляду.

Дослідження стану кримінально-процесуальної урегульованості інституту закритого судового розгляду дало можливість визначити його недоліки та сформулювати пропозиції щодо їх усунення

У підрозділі 3.2. “Процесуальні гарантії забезпечення права людини на повагу до честі і гідності під час судового розгляду кримінальних справ” обґрунтовується твердження про те, що на стадії судового розгляду конституційний принцип поваги до честі і гідності людини отримує якнайширше втілення та реалізацію.

Вказується, що важливою процесуальною гарантією реалізації прав та законних інтересів учасників судового розгляду під час його підготовчої частини є обов'язок головуючого роз'яснити їм вказані права. Доводиться необхідність законодавчого закріплення обов'язку головуючого роз'яснити підсудному право на поводження з ним як з невинним у вчиненні злочину до набрання обвинувальним висновком законної сили.

Реалізація права на повагу до честі і гідності підсудного під час вирішення судом питання про обсяг досліджуваних під час судового слідства фактичних обставин багато в чому залежить від правильного розуміння підсудним суті пред'явленого йому обвинувачення, істинності та добровільності позиції щодо погодження з ним. Дисертант підтримує позицію тих науковців, які вважають, що обвинувачення має бути роз'яснене у доступній для підсудного формі, з урахуванням його віку та рівня інтелектуального розвитку.

У ст.298 КПК України встановлюється обов'язок головуючого запитати підсудного про те, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання. На нашу думку, в інтересах забезпечення права підсудного на захист честі та гідності під час судового розгляду, доцільно було б розширити та доповнити вказаний обов'язок головуючого. Передумов для обрання підсудним правильної з точки зору його інтересів позиції у суді буде значно більше, якщо йому буде роз'яснено, що він під час судового розгляду не зв'язаний своїм визнанням або запереченням вини, зробленим на досудовому слідстві, і що його відмова від дачі показань не може тлумачитись проти нього. На підставі цього, обґрунтовується необхідність внесення відповідних змін до ст.298 КПК України.

Розглядаючи питання дотримання права людини на повагу до честі і гідності під час проведення судового слідства, зокрема, дій, направлених на дослідження фактичних обставин справи, автор вказує на необхідність дотримання відповідних положень КПК України, які стосуються певних особливостей проведення слідчих дій на стадії досудового слідства.

Судові дебати - це самостійна частина судового розгляду, в якій також повною мірою проявляється дія принципу поваги до честі і гідності людини. Важливе місце у забезпеченні права на повагу до честі і гідності під час судових дебатів посідають етичні норми поведінки їх учасників. Дисертант підтримує висловлену у літературі думку про те, що в ході полеміки під час судових дебатів не слід виходити за рамки коректності, застосовувати прийоми, які не дозволені з моральної точки зору; репліка в жодному разі не повинна висловлюватись на адресу інших учасників судових дебатів, а лише стосовно їх позиції у кримінальній справі.

Суд не вправі обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Однак, кримінально-процесуальний закон наділив головуючого правом зупиняти учасників судових дебатів у тих випадках, коли вони в промовах виходять за межі справи. З метою законодавчого закріплення процесуальних гарантій забезпечення права учасників судових дебатів на повагу до честі і гідності, обґрунтовується доцільність доповнення ч.3 ст.318 КПК України словами: “ … або допускають висловлювання, що принижують честь та гідність учасників судового розгляду чи інших осіб”.

У підрозділі 3.3. “Роль суду (судді) у забезпеченні права людини на повагу до честі і гідності під час розгляду кримінальної справи” доводиться, що судовий захист відноситься до найважливіших засобів захисту прав і свобод людини від будь-яких правопорушень, у тому числі і від незаконних посягань на її честь та гідність під час розгляду кримінальної справи.

У роботі обґрунтовується позиція, відповідно до якої визнання честі і гідності особи на конституційному рівні передбачає, що в ході судового процесу предметом розгляду суду (судді) можуть бути тільки конкретні дії, вчинені підсудним, але в жодному разі не сам підсудний. Суддя не вправі перетворювати підсудного на об'єкт впливу й піддавати його ставленню, яке принижує його людську гідність. Повага до честі і гідності особи не повинна закінчуватися у зв'язку з передачею особи до суду.

Узагальнюючи результати проведеного дослідження, автор доводить, що принцип поваги до честі і гідності людини реалізується як у порядку здійснення правовідносин, так і у змісті рішень, які виносить суддя (суд), визначаючи винуватість або невинуватість підсудного у вчиненні інкримінованого йому злочину. З одного боку суд, який виніс обвинувальний вирок особі, захищає честь та гідність потерпілого, які були порушені під час вчинення злочину. З іншого боку суд, який виніс виправдувальний вирок, відновив честь та гідність особи, яку було притягнуто до кримінальної відповідальності через слідчу помилку.

Висновки

В дисертації здійснена розробка положень теоретичного та практичного характеру, пов'язаних із законодавчим закріпленням кримінально-процесуальних гарантій забезпечення права людини на повагу до честі і гідності, виявлення прогалин та недоліків у цій сфері, на підставі чого сформульовані науково-обґрунтовані пропозиції, спрямованих на вдосконалення правової регламентації процесуальних засобів та способів забезпечення права людини на повагу до честі і гідності у кримінальному судочинстві України, які відображаються у наступних висновках:

1. Змістом права на повагу до честі і гідності людини в кримінальному судочинстві є законодавчо встановлена і гарантована державою сукупність норм, які надають суб'єктам кримінального провадження впевненості у своїй суспільній цінності, можливість усвідомлювати себе як особистість, поважати власні моральні принципи й етичні норми, наполягати на повазі до себе з боку інших осіб, правоохоронних органів та їх посадовців.