фінансові (створення добре обґрунтованої системи фінансування інноваційної діяльності, яка має бути спрямована на підвищення обсягу і ефективності використання наявних і потенційних фінансових ресурсів);

інформаційні.

Запропонований механізм управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів припускає необхідність створення регіональної інноваційної системи взаємодії регіональних органів влади, закладів науки і освіти, інноваційно-орієнтованих підприємств, у основу якої покладено концепцію державно-приватного партнерства. У формуванні даного механізму встановлені методи впливу на інноваційний потенціал регіонів (адміністративні, економічні, інституціональні методи, а також їх комбінації).

Під час розробки контурів інноваційної моделі для України неможливо ігнорувати досвід та особливості національних моделей розвитку розвинених країн. Відомо кілька інноваційних моделей, що їх реалізують у різних країнах. Зокрема, американська (запроваджена у США) та подібна до неї азійська (Японія, Тайвань), а також західноєвропейська.

У роботі було науково обґрунтовано кластерну стратегію державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів. Кластерний розвиток як чинник активізації регіонального економічного розвитку є характерною ознакою сучасного стану управління економічними процесами в адміністративно-територіальних утвореннях. Світовий досвід кластеризації економіки показав, що вона значною мірою впливає на процеси посилення конкурентоспроможності та прискорення інноваційної діяльності. Інноваційна економіка, яка формується на сучасному етапі, орієнтується на пріоритетність розвитку кластерізації, яка визнана однією з ефективніших виробничих систем епохи глобалізації. У цьому полягає новий економічний феномен, який дозволяє протистояти натиску глобальної конкуренції й належно відповідати вимогам національного і регіонального розвитку, що підтверджує актуальність проблеми.

Перевага і новизна кластерного підходу полягають у тому, що він надає високої значущості мікроекономічній складовій, а також територіальному і соціальному аспектам економічного розвитку. Крім того, він пропонує ефективні інструменти для стимулювання регіонального розвитку.

Отже, поширюючи ідею формування кластерної стратегії державного управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів, пропонуємо схему взаємодії держави та елементів кластера (рис. 1).

Об'єднання в інноваційний кластер на основі вертикальної інтеграції формує не спонтанну концентрацію різноманітних технологічних винаходів, а строго орієнтовану систему поширення нових знань, технологій та інновацій. При цьому формування мережі стійких зв'язків між усіма учасниками кластера є найважливішою умовою ефективної трансформації винаходів у інновації, а інновацій - у конкурентні переваги. Інноваційна структура кластера сприяє зниженню сукупних витрат на дослідження й розробку нововведень із подальшою їх комерціалізацією за рахунок високої ефективності виробничо-технологічної структури кластера. Це дозволяє учасникам кластера стабільно здійснювати інноваційну діяльність протягом тривалого часу.

Рис. 1. Схема взаємодії держави та елементів технологічного кластера

Отже, в основу кластерної стратегії покладені сфери діяльності, які складають основу перспективної спеціалізації економіки регіону та мають високий потенціал росту та конкурентоспроможності.

Значною мірою ефективність державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів знижується внаслідок її безсистемності, неналежної обґрунтованості, відсутності чіткого розмежування завдань між центральними і місцевими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, недостатньої скоординованості їх діяльності, відсутності міжгалузевих та міжрегіональних зв'язків.

Таким чином, процес реалізації кластерної стратегії управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів передбачає наявність чіткого механізму державного управління регіональними інноваційними кластерами, процесом їх створення та подальшого функціонування, який буде впроваджуватися, в першу чергу, за рахунок чітко вибудуваної структури органів державної влади. У роботі запропоновано схему управління розвитком інноваційного потенціалу на основі кластерного підходу, яка дозволить побудувати науково обґрунтовану систему управління державних пріоритетів і надати існуючій структурі (Державному агентству з питань науки, інновацій та інформації) директивні функції щодо встановлення безпосередньої відповідальності всіх без винятку органів виконавчої влади за її ефективну реалізацію.

У п'ятому розділі - "Удосконалення державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів України" - науково обґрунтовано методичні підходи до активізації державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів; розроблено рекомендації для забезпечення державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів; розкрито напрями формування соціальної основи державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів.

У роботі встановлено необхідність активізації державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів, яка на сучасному етапі зумовлена трьома основними факторами: депресивним станом економіки України, недоліками механізму ринкового саморегулювання нововведень, а також загальноекономічними цілями соціально-економічного розвитку.

Встановлено, що першочерговою умовою на шляху вирішення зазначених проблем має стати затвердження Програми інноваційного розвитку регіонів та її реалізація, яка була б узгоджена із загальнодержавною, обґрунтовувала діяльність основних елементів інноваційної інфраструктури, їх функції та завдання. Проблемою взаємодії складових інноваційної інфраструктури є невизначеність у частині управління та регулювання її елементів. Сьогодні в регіонах задіяно багато структур, які так чи інакше впливають на функціонування інноваційної інфраструктури, проте чіткого розподілу функцій та завдань між ними немає. Унаслідок цього немає і обґрунтованого розподілу відповідальності за неефективну регіональну інноваційну політику, відсутність інноваційних програм; розвиток інноваційної інфраструктури є несистемним; існують проблеми у сфері трансферу технологій, створення баз даних тощо.

З метою вирішення поставленого завдання розроблено рекомендації щодо регіональних програм інноваційного розвитку. Рекомендації доповнені заходами з інноваційною складовою.

Виконання завдання буде здійснюватися за допомогою вирішення ряду взаємозалежних питань, серед яких: забезпечення ефективного використання ресурсного блоку інноваційного потенціалу: виробничо-технологічної бази, кадрового потенціалу, інформації про фінанси; стимулювання розвитку науково-технічного потенціалу; розвиток організаційного потенціалу та створення ефективної інфраструктури для підтримки інновацій, підвищення рівня управлінського персоналу; удосконалення рівня інноваційної культури в регіонах; підвищення ролі та розвиток споживчого сегмента.

Вимагає концентрації зусиль усіх ресурсів регіону, у тому числі й з боку державних органів влади, і державна регіональна кредитно-фінансова підтримка інноваційного підприємництва. У цілому, державна регіональна кредитна підтримка інноваційної діяльності має здійснюватися шляхом:

прямого (цільового) кредитування: виділення державною чи управлінською структурою позики безпосередньо підприємству за умови зворотності коштів. У такому випадку адміністрація, як і комерційний банк, встановлює відсоткову ставку, строк і механізм повернення;

участі на паях: місцеві органи влади через делеговані органи виступають пайовим вкладником у проект, інша частина внеску здійснюється комерційними структурами; ставка відсотка визначається з урахуванням ставки рефінансування НБУ;

гарантій по кредитах: підприємство отримує кредит від комерційної структури, а влада через спеціалізовані фонди виступає гарантом підприємства й виплачує суми комерційній структурі у випадку неповернення.

Обґрунтовано, що для реалізації підтримки інноваційного підприємництва на регіональній основі необхідно: по-перше, розвивати стійку фінансову базу регіональних центрів підтримки інноваційного підприємництва; по-друге, доцільно переходити до практики широкого використання змішаних форм фінансування інноваційних проектів регіонального й муніципального значення.

Обґрунтовано, що посилення регіональної складової в політиці підтримки інноваційного підприємництва має проявлятися в ініціативі регіонів зі створення адекватних кредитно-фінансових установ, спрямованих на стимулювання інноваційного потенціалу на територіальному рівні. Видами спеціалізованих банків можуть бути Регіональний і/або Міжрегіональний банки розвитку підприємництва й інновацій, основним завданням має стати кредитування малих і середніх підприємницьких новаторських проектів окремих територій. Перевагою вказаного інституту є концентрація матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів регіону, їх розміщення з урахуванням потреб, інтересів територій, а також знання особливостей місцевих ринків.

На регіональному рівні доцільно створити й інші, більш вузькі за своєю спеціалізацією кредитні інститути за умов активної підтримки цих організацій місцевими органами влади. До цього сектора фінансового ринку можуть входити регіональний кредитний фонд, індустріальний банк малого й середнього підприємництва, регіональні іпотечні банки та ін. Особливе значення для забезпечення фінансових потреб інноваційного підприємництва має розвиток інституту застави й гарантій.

У роботі запропоновано для стимулювання інноваційного підприємництва створити розвинену інституціональну інфраструктуру, призначену для стимулювання інноваційного підприємництва: регіональних центрів підтримки, гарантійних фондів, лізингових компаній, консультаційно-інформаційних центрів, бізнес-шкіл з метою формування ринку науково-технічної продукції.

Усі розглянуті заходи припускають активну участь держави у вирішенні завдань розвитку інноваційного потенціалу регіонів України, що має на увазі формування автономної фінансової бази для сприяння інноваційному підприємництву на регіональному рівні з використанням уже наявних фінансових ресурсів (бюджетних асигнувань по лінії державних програм і фонду підтримки, коштів державного фонду зайнятості й ін.), а також із залученням їх з інших зовнішніх джерел.

Доведено, що для забезпечення ефективного використання наявного в регіоні інноваційного потенціалу доцільно удосконалити існуючі регіональні інноваційні центри. Головною метою діяльності таких центрів має стати створення сприятливих умов для підвищення інноваційності всіх суб'єктів ринку інновацій і, зокрема, основного суб'єкта - населення.

На відміну від існуючих центрів, які забезпечують здебільшого впровадження нововведень у виробництво у формі створюваного бізнесу, до найважливіших завдань регіональних інноваційних центрів потрібно віднести: виявлення існуючих інновацій, які ще тільки знаходяться на стадії розробки; збір запитів на розробку нововведень від потенційних інвесторів та зосередження інформації про них у банку даних; придбання прав на інтелектуальну власність, на допомогу у використанні різноманітних ідей, які надходять від населення; юридичний захист ідей і нововведень, доведення їх до рівня технологій; пошук стратегічних партнерів для впровадження цінних ідей і стимулювання населення до інноваційної діяльності.

Таким чином, регіональний інноваційний центр має існувати для забезпечення взаємодії й стимулювання інноваційної активності суб'єктів ринку інновацій, включаючи підприємства реального сектора, фінансово-кредитні організації, об'єкти інноваційної інфраструктури, органи державного й муніципального управління, НДІ й вищі навчальні заклади, населення. У ході дослідження розроблено загальну схему функціонування регіональних інноваційних центрів за умов партнерства з державою, покликаних забезпечувати задоволення попиту й реалізацію пропозиції на ринку інновацій. Важливим джерелом фінансування діяльності регіональних інноваційних центрів має стати емісія акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Запропоновано організаційний механізм розподілу функцій у процесі організації та забезпечення розвитку інноваційного потенціалу в регіонах (рис. 2).

Органом управління має стати Координаційна рада, яка здійснюватиме стратегічне й оперативне управління роботою центру. До складу Координаційної ради входять представники організацій-засновників, серед яких представники місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування; зацікавлені фінансово-кредитні структури й великі підприємства різних галузей; обласна Торгово-промислова палата; Фонд підтримки підприємництва; об'єднання підприємців.

Важливою характеристикою запропонованого механізму є досягнення синергетичного ефекту шляхом об'єднання зусиль інформаційно-інноваційних організацій, фінансово-кредитних інститутів і виробничих систем, що ініціюється керуючою підсистемою регіону - обласною державною адміністрацією.



Рис. 2. Організаційний механізм стимулювання розвитку інноваційного потенціалу регіону

Оскільки головними суб'єктами інноваційної діяльності є люди, значення соціальних умов для здійснення такої діяльності - велике. Соціальний ефект від інноваційної діяльності повинен полягати у сприянні розвитку суспільства, задовольняючи його потреби, й оцінюватися здебільшого якісними показниками: поліпшенням здоров'я, підвищенням коефіцієнта інтелектуальності людини, розвитком освіти, задоволенням естетичних потреб, що має знайти відображення в законодавчо-нормативних документах.

Отже, з метою виконання Законів України "Про стимулювання розвитку регіонів”, "Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України”, постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року” в роботі сформовано стратегічні положення інноваційного розвитку регіонів держави, які мають включати такі складові як:

1) Базова соціальна стратегія, спрямована на поліпшення соціального середовища та структури колективу підприємства;

2) Цільові соціальні програми на основі пріоритетності визначених на певний час аспектів базової соціальної стратегії;

3) Економічні заходи соціального захисту працівників;

4) Стратегія розвитку кадрового потенціалу підприємства як конкурентної переваги через реалізацію механізму планування кадрових потреб;

5) Формування інноваційної моделі вищої освіти;

6) Створення механізму забезпечення трансферу освітньо-професійних знань зі сфер науки та виробництва у сферу вищої освіти;

7) Посилення соціальної орієнтованості процесів забезпечення якісного відтворення людських ресурсів та їх розвитку;

8) Розвиток ринку інтелектуальних продуктів;

9) Стимулювання розвитку інноваційно-інституційного середовища;

Інноваційний механізм розвитку має реалізовувати означені пріоритети через такі складові, як: законодавчо-нормативна, адміністративно-організаційна, соціально-економічна та інформаційно-комунікаційна. Важливою складовою механізму інноваційного розвитку є процес моніторингу та оцінювання поточних та кінцевих результатів його функціонування, відповідна корекція у випадках неадекватності встановлених цілей та отриманих результатів.

Виконання вказаних завдань забезпечуватиметься за умови соціального спрямування державної інноваційної політики, моніторингу й аналізу соціальних наслідків інноваційних проектів та інноваційної діяльності соціально-економічної системи на всіх її рівнях.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми вдосконалення державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів України шляхом теоретичного обґрунтування і розробки науково-практичних рекомендацій у напрямі інноваційного розвитку національної економіки та регіональної державної політики, визначення комплексу стратегічних напрямів державної політики та удосконалення діяльності органів виконавчої влади при реалізації науково-технологічних та інноваційних пріоритетів держави. За результатами дисертаційного дослідження сформульовано наступні висновки.

1. Дослідження теоретичних засад формування та реалізації державної політики розвитку інноваційного потенціалу засвідчило, що за своєю суттю державна політика розвитку інноваційного потенціалу регіонів є системою заходів щодо створення умов для відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу, забезпечення впровадження сучасних безпечних та економних технологій, створення та реалізації конкурентоспроможної продукції. У роботі набув подальшого розвитку понятійно-категорійний апарат теорії державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів, що, на відміну від існуючого, передбачає тлумачення понять: "інноваційний потенціал регіону" як невід'ємного її об'єкта, що являє собою сукупність ресурсів і властивостей, які визначають інноваційні можливості стійкого та ефективного функціонування регіональної соціально-економічної системи.

З метою формування ефективної державної політики розвитку інноваційного потенціалу, яка має забезпечувати розробку заходів з підтримки підприємств у застосуванні інновацій та сприяти їх впровадженню і використанню, запропоновано методологічні підходи до комплексного моніторингу збалансованого розвитку інноваційного потенціалу регіонів у державній політиці за певною структурою: організація та технології управління в регіоні; дослідження і розробки; маркетинг; технології виробництва в регіоні; економічно активне населення регіону; фінансова база; інформаційна база; природно-ресурсний потенціал;

2. Встановлено, що процес переходу до ринкової економіки спричинив необхідність переосмислення українським суспільством ряду його фундаментальних законів, які не піддаються сумніву в теоретичному плані, але досить істотно модернізуються в практичній діяльності економічних суб'єктів, у тому числі й держави.

Дослідження формування соціального ринкового господарства, ринкових реформ в Україні дозволило зробити висновок про те, що ринковому господарству властиві як загальні, так і специфічні риси, які випливають з особливостей регіону. Відповідно інноваційна політика держави повинна базуватися на деяких загальних принципах, що модифікуються залежно від регіону і включають в себе пріоритети формування державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів: розвиток партнерства держави, бізнесу та населення; адекватність форм і методів реалізації змісту соціальної функції держави; плюралізм; конкуренція у взаємовідносинах суб'єктів господарювання; поглиблення інтеграції соціально-економічних систем.

3. Визначено, що для активізації використання інновацій регіонами інноваційну політику необхідно здійснювати за такими векторами: розробка та удосконалення нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності, механізмів її стимулювання, системи інституціональних перетворень, захисту інтелектуальної власності в інноваційній сфері й введення її в господарський обіг; координація державного, регіонального й місцевого рівнів реалізації інноваційної політики, що вимагає врахування цілей та коштів, за допомогою яких вони можуть бути досягнуті з найбільшим ефектом на відповідному рівні управління; створення системи комплексної підтримки інноваційної діяльності; розвиток інфраструктури інноваційного процесу; розвиток малого інноваційного підприємництва; удосконалення конкурсної системи відбору інноваційних проектів і програм; реалізація критичних технологій і пріоритетних напрямів, які здатні перетворювати відповідні галузі економіки країни та її регіонів.

У процесі дослідження розроблено методологічні принципи, які мають бути покладені в основу формування регіональної інноваційної політики: створення максимально сприятливих умов для розвитку наукоємного виробництва, інноваційного бізнесу; максимальне зближення науки, виробництва та комерції; об'єднання суб'єктів, які розробляють і забезпечують комерційну реалізацію різних видів наукоємної продукції та сприяють прискореним процесам обміну науково-технічною інформацією; формування парникових умов для інкубаційного періоду становлення малих інноваційних фірм, проведення першого, найбільш ризикового етапу науково-технічних розробок.

4. Констатовано, що на регіональному рівні інноваційна політика повинна займати провідне місце. Це пов'язано з тим, що система інноваційних процесів, наукових знань, новітніх технологій, продуктів і послуг стає невід'ємною характеристикою сучасної економіки. Розвинена регіональна інформаційна система дозволяє контролювати інноваційні процеси в регіоні та на основі їх оцінки коректувати діяльність органів управління, які здійснюють їх регулювання відповідно до змін у науково-технічній і інноваційній сферах, попиту на інновації з боку товаровиробників, можливостях трансферту в регіональне господарство предметів інтелектуальної власності, нових технологій і т.д.

Запропоновано методологічні підходи до оцінки ефективності формування та реалізації державної політики розвитку інноваційного потенціалу, що полягають у визначенні критеріїв оцінки готовності та здатності регіону до використання наявних інноваційних можливостей, а саме: рівень потенціалу; ступінь рівномірності розвитку. Інноваційний потенціал варто вважати ефективно функціонуючим тільки за умов орієнтації на позитивну зміну кінцевих показників у регіоні: економічних, соціальних, екологічних.

5. Досліджено зарубіжний досвід формування державної політики розвитку інноваційного потенціалу. Показано, що зусилля держави мають бути націлені на комплексне, скоординоване використання прямих та непрямих методів регулювання інноваційної діяльності з переважанням кредитно-фінансових і податкових інструментів його стимулювання. При цьому вибір напрямів і розроблення моделей інноваційного розвитку враховує особливості та науково-технічний і ресурсний потенціали країни. Для України, з огляду на перспективи інтеграції в ЄС та участь в європейському дослідницькому просторі, доцільним є вивчення досвіду європейських країн за такими напрямами: посилення конкурентоспроможності економіки регіону через упровадження програми підтримки підприємництва в академічному середовищі та забезпечення передачі технологій із наукового сектора підприємцям; створення мережі інформації про фірми та інституції, які пропонують або потребують нових технологічних рішень; організація інтерактивного навчання у сфері підприємництва; впровадження програм підтримки охорони промислової власності; у галузі побудови ефективної мережі науково-дослідних установ, діяльність яких відбувається за рахунок бюджетних коштів, та формування механізмів їхньої взаємодії із виробничим сектором

6. Встановлено, що для формування державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів України необхідно мати чітке уявлення про структуру інноваційного потенціалу регіону, взаємозв'язки між компонентами інноваційного потенціалу регіону, про систему та фактори, що дозволяють найбільш повно й ефективно реалізувати на практиці закладені в ньому можливості. З метою формування ефективної державної політки розвитку інноваційного потенціалу регіонів запропоновано класифікацію факторів, що впливають на розвиток інноваційного потенціалу регіону: за результативністю дії (стримувальні, каталізуючі); за характером впливу (конструктивні, деструктивні); за складом інфраструктури (виробничо-технологічні, фінансові, інформаційно-консалтингові, кадрове забезпечення); за масштабом впливу (фактори глобального рівня, макрорівня, мезорівня, мікрорівня).

7. Констатовано, що одним з найбільш дієвих механізмів державного впливу на забезпечення інноваційної перебудови структури економіки є законодавче стимулювання інноваційної діяльності на всіх її етапах і створення нормативно-правового середовища, найбільш сприятливого для високотехнологічних галузей виробництва, становлення та розвитку специфічної інфраструктури інноваційної діяльності.

В Україні формування нормативно-правової бази наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності незавершене і позбавлене системного підходу, що підтверджує відсутність цілеспрямованої, послідовної державної політики у цих сферах і стримує створення інноваційної інфраструктури.

8. Встановлено особливості підходів до реалізації державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів України. Серед них - правові, організаційні, фінансові та інформаційні. Доведено, що в сучасній галузі науки "Державне управління” та практиці існує необхідність формувати державну політику розвитку інноваційного потенціалу на основі концепції державно-приватного партнерства, суть якої полягає у тісній взаємодії та стимулюванні інноваційної активності суб'єктів ринку інновацій, включаючи підприємства реального сектору, фінансово-кредитні організації, об'єкти інноваційної інфраструктури, органи державного й муніципального управління, НДІ й вищі навчальні заклади, населення.

9. Визначено, що запровадження кластерної стратегії державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів здатне принципово змінити зміст регіональної політики. Обґрунтовано, що до числа напрямів державної регіональної кластерної політики повинні належати: виявлення і моніторинг ситуації розвитку промислових кластерів на територіальному рівні; формування комунікаційних майданчиків для потенційних учасників територіальних кластерів; сприяння консолідації учасників кластера (у тому числі через асоціативні форми); розвиток інформаційно-комунікаційної інфраструктури в регіонах; формування інституціонального середовища для розвитку регіональних промислово-інноваційних кластерів.

Запропоновано систему управління розвитком інноваційного потенціалу на основі кластерного підходу, в основу якої покладено ідею побудови нової науково обґрунтованої системи управління державних пріоритетів і надання відповідній структурі директивних функцій.

10. З метою активізації державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів запропоновано удосконалити зміст прогнозних і програмних документів економічного розвитку, в яких має бути передбачено виконання таких заходів: забезпечення ефективного використання ресурсного блоку інноваційного потенціалу (виробничо-технологічної бази, кадрового потенціалу, інформації та фінансів; стимулювання розвитку науково-технічного потенціалу; розвиток організаційного потенціалу та створення ефективної інфраструктури для підтримки інновацій, підвищення рівня управлінського потенціалу; удосконалення рівня інноваційної культури в регіоні; підвищення ролі й розвиток споживчого сегмента; державна регіональна кредитно-фінансова підтримка інноваційного підприємництва).

Обґрунтовано, що кредитно-фінансова підтримка інноваційної діяльності регіонів має здійснюватися за принципами прямого (цільового) кредитування; участі держави на паях з іншими вкладниками; гарантій по кредитах підприємництва. Характерною рисою регіональної фінансової підтримки інноваційного підприємства повинна стати множинність каналів надходження коштів і, отже, різноманітна підтримка інноваційного бізнесу за наявності координуючого органу, підвищення значимості муніципального організаційного рівня.

11. Розроблено рекомендації щодо забезпечення державної політики розвитку інноваційного потенціалу, що полягає у: удосконаленні діяльності регіональних інноваційних центрів на основі розробленого організаційного механізму розподілу функцій в процесі організації та забезпечення розвитку інноваційного потенціалу в регіонах; удосконалення фінансово-кредитних механізмів фінансування інноваційних процесів регіонів за рекомендованими напрямами (пайове фінансування високоефективних інноваційних цільових програм; підтримка й стимулювання інвесторів; удосконалення системи позабюджетних галузевих і міжгалузевих фондів; розвиток лізингу наукоємного унікального обладнання та інноваційної продукції; удосконалення конкурсної системи відбору інноваційних проектів та їх виконавців у регіоні тощо; розвиток інновацій на основі зворотного інвестування розвитку малих підприємств і венчурних фірм; підготовка законодавчої бази для пільгової системи інвестування та зниження податків суб'єктам венчурного бізнесу на основі регіональних інноваційних центрів.

12. У ході дослідження сформовані стратегічні положення інноваційного розвитку регіонів держави, які, на відміну від існуючих, включають базову соціальну складову (поліпшення соціального середовища; поліпшення умов праці, забезпечення здоров'я працівників підприємств та членів їхніх сімей; поліпшення житлово-комунальних послуг, створення соціально-культурної структури); економічні заходи (соціальний захист працівників; розвиток кадрового потенціалу); формування інноваційної моделі вищої освіти (нові форми навчання та взаємодія навчальних закладів з наукою й виробництвом, трансфер освітньо-професійних знань зі сфер науки та виробництва у сферу вищої освіти; якісне відтворення людських ресурсів); розвиток ринку інтелектуальних продуктів (формування інститутів інтелектуальної власності; створення необхідної інфраструктури; залучення інвесторів; стимулювання розвитку інноваційного інституційного середовища).

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографії

1. Бондарчук Н.В. Державна політика розвитку інноваційного потенціалу регіонів України: теорія, методологія, механізми управління: [монографія] / Н.В. Бондарчук. - Донецьк: Юго-Восток, 2011. - 406 с.

Статті в наукових фахових виданнях

2. Бондарчук Н.В. Державна політика розвитку інноваційного потенціалу регіонів в умовах соціально-економічної кризи / Н.В. Бондарчук // Економіка та держава. - 2009. - № 4. - С.125-127.

3. Бондарчук Н.В. Моделі управління інноваційним потенціалом регіонів/ Н.В. Бондарчук // Економіка та держава. - 2009. - № 8. - С.109-111.

4. Бондарчук Н.В. Активізація державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів: механізми та методи / Н.В. Бондарчук // Економіка та держава. - 2009. - № 9. - С.104-107.

5. Бондарчук Н.В. Оцінка рівня інноваційного потенціалу регіонів / Н.В. Бондарчук // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - № 19. - С.69-70.

6. Бондарчук Н.В. Розробка державної політики розвитку інноваційного потенціалу на основі концепції маркетингу регіону / Н.В. Бондарчук // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - № 20. - С.89-91.

7. Бондарчук Н.В. Фактори впливу на формування державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів / Н.В. Бондарчук // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - № 21. - С.77-79.

8. Бондарчук Н.В. Напрями формування та реалізації механізмів державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів на основі антикризового управління / Н.В. Бондарчук // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - № 22. - С.85-86.

9. Бондарчук Н.В. Сучасні проблеми матеріально-технічної бази на матеріально-технічного забезпечення сільського господарства / Н.В. Бондарчук // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 6. - С.49-53.

10. Бондарчук Н.В. Механізми реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів [Електронний ресурс] / Н.В. Бондарчук // Державне управління: удосконалення та розвиток. - 2010. - № 4. - Режим доступу до журналу: http://www.dy. nayka.com.ua

11. Бондарчук Н.В. Пріоритети регіональної соціально-економічної політики держави [Електронний ресурс] / Н.В. Бондарчук // Державне управління: удосконалення та розвиток. - 2010. - № 5. - Режим доступу до журналу: http://www.dy. nayka.com.ua

12. Бондарчук Н.В. Аналіз основних показників та напрями поліпшення інноваційного потенціалу регіонів / Н.В. Бондарчук // Економіка та держава. - 2010. - № 3. - С.128-130.

13. Бондарчук Н.В. Напрями вдосконалення механізмів державного регулювання економічного розвитку регіонів / Н.В. Бондарчук // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 12. - С.66-68.

14. Бондарчук Н.В. Кластерна форма організації господарювання та роль у ній держави / Н.В. Бондарчук // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 14. - С.67-69.

15. Бондарчук Н.В. Стан та тенденції державного управління регіональним розвитком України / Н.В. Бондарчук // Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія "Управління” / За заг. ред.В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. - 2010. - Вип.3/2010. - С.509-515.

16. Бондарчук Н.В. Функціонування кластерів: світовий та вітчизняний досвід / Н.В. Бондарчук // Економіка та держава. - 2010. - № 9. - С.107-109.

17. Бондарчук Н.В. Складові державної регіональної політики / Н.В. Бондарчук // Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія "Управління” / За заг. ред.В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. - 2010. - Вип.4/2010. - С.367-373.

18. Бондарчук Н.В. Державно-приватне партнерство і можливості підвищення конкурентоздатності на основі кластеризації економіки / Н.В. Бондарчук // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 4. - С.85-88.

19. Бондарчук Н.В. Законодавче забезпечення державної політики розвитку інноваційного потенціалу / Н.В. Бондарчук // Науково-методичний журнал. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. - Т.147, вип.135. - С.109-112.

20. Бондарчук Н.В. Роль державного управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів в умовах глобалізації / Н.В. Бондарчук // Наук. вісник Академії муніципального управління: Серія "Управління” / За заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. - 2011. - Вип.1/2011. - С.82-87.

21. Бондарчук Н.В. Концепція державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів на основі антикризового управління / Н.В. Бондарчук // Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія "Управління” / За заг. ред.В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. - 2011. - Вип.2/2011. - С.68-75.

22. Бондарчук Н.В. Етапи реалізації механізмів державної політики розвитку інноваційного потенціалу на основі антикризового управління / Н.В. Бондарчук // Інвестиції: практика та досвід. - 2011. - № 6. - С.69-71.

23. Бондарчук Н.В. Аналіз основних показників розвитку інноваційного потенціалу України / Н.В. Бондарчук // Інвестиції: практика та досвід. - 2011. - № 8. - С.64-66.

24. Бондарчук Н.В. Аналіз інноваційної діяльності промислових підприємств в Україні / Н.В. Бондарчук // Економіка та держава. - 2011. - № 4. - С.143-145.

Статті в інших виданнях

25. Бондарчук Н.В. Ринок та виробничі послуги в АПК / Н.В. Бондарчук // АгроСвіт. - 2010. - № 3. - С.22-25.

26. Бондарчук Н.В. Економічна роль інформаційно-консультаційних послуг у відтворювальному процесі [Електронний ресурс] / Н.В. Бондарчук // Ефективна економіка. - 2010. - № 2. - Режим доступу до журналу: http://www.economy. nayka.com.ua

27. Бондарчук Н.В. Державна регіональна політика: суть та значення для регулювання економічного розвитку регіонів / Н.В. Бондарчук // Агроекологічний журнал. - К., 2010. - С.32-35. - Спеціальний випуск.

28. Бондарчук Н.В. Інформаційно-консультаційні послуги в сільському господарстві: досвід країн з розвиненою економікою / Н.В. Бондарчук // Ефективна економіка. - 2010. - № 1. - Режим доступу до журналу: http://www.economy. nayka.com.ua

Тези конференцій

29. Бондарчук Н.В. Нормативно-правове забезпечення бюджетного фінансування освіти в Україні / Н.В. Бондарчук // Управління сьогодні та завтра: міжнародний управлінський форум (м. Хмельницький, 15-16 травня 2008 р.) Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2008. - № 3 (ІІ). - С.58-60.

30. Бондарчук Н.В. Правове регулювання розвитку освіти в зарубіжних країнах / Н.В. Бондарчук // Стратегія забезпечення сталого розвитку України: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ,20 травня 2008 р.). - К.: РВПС України НАН України, 2008. - Ч.2. - С.121-123.

31. Бондарчук Н.В. Реформування законодавчої бази щодо удосконалення умов фінансування вищої освіти / Н.В. Бондарчук // Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 23-24 жовтня 2008 р.). - К.: РВПС України НАН України, 2008. - Ч.1. - С.174-176.

32. Бондарчук Н.В. Пріоритетні завдання державної регіональної політики / Н.В. Бондарчук // Фінанси України: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 19-20 травня 2010 р.). - Д.: Біла К.О., 2010. - Т.1. - С.36-38.

33. Бондарчук Н.В. Кластерні стратегії державного управління розвитку регіонів / Н.В. Бондарчук // Аспекти стабільного розвитку економіки в умовах ринкових відносин: матеріали міжнар. науково-практ. конф. (м. Умань, 20-21 травня 2010 р.). - Умань: Видавець "Сочінський”, 2010. - Ч.1. - С.38-40.

34. Бондарчук Н.В. Державна регіональна екологічна політика та її складові / Н.В. Бондарчук // Перспективи впровадження екологічного оподаткування в Україні: матеріали наук. - практ. круглого столу (м. Ірпінь, 04 червня 2010 р.). - Ірпінь: Нац. унів. ДПС. України, 2010. - С.23-25.

35. Бондарчук Н.В. Механізми державного регулювання розвитку регіонів / Н.В. Бондарчук // Пріоритети нової економіки знань в ХХІ сторіччі: матеріали всеукр. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ 12-14 травня 2010 р.). Дніпропетровськ: ДВНЗ ДНУ ім. О. Гончара, 2010. - С.106-108.

36. Бондарчук Н.В. Сучасна парадигма державного регулювання регіонального розвитку / Н.В. Бондарчук // Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти: матеріали міжнар. наук. - практ. конф. (м. Полтава, 13-14 травня 2010 р.). - Полтава: РВВ ПУЕТ, 2010. - Ч.2. - С.256-258.

37. Бондарчук Н.В. Державне управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів в умовах глобалізації / Н.В. Бондарчук // Спецпроект: аналіз наукових досліджень: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 17-18 червня 2010 р.). - Дніпропетровськ: Біла К.О., 2010. - Т.3. - С.26-28.

38. Бондарчук Н.В. Ознаки ефективності державного управління регіональним розвитком / Н.В. Бондарчук // Малий та середній агробізнес в системі фінансів підприємств: матеріали наук.-практ. конф. / ННЦ "Інститут аграрної економіки”. - 2010. - С.66-69.

39. Бондарчук Н.В. Концепція регіональної економічної політики / Н.В. Бондарчук // Інституційні засади функціонування економіки в умовах трансформації: матеріали наук.-практ. конф. (м. Одеса, 8-10 вересня 2010 р.) / Одеський національний університет імені І.І. Мечникова. - Одеса, 2010. - Ч.1. - С. 19-21.

40. Бондарчук Н.В. Структура державного управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів / Н.В. Бондарчук // Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства в економічних трансформаціях // матеріали наук.-практ. конф. (м. Бахчисарай, 23-24 вересня 2010 р.) / НДІ сталого розвитку та природокористування, РВПС України НАН України, Кримський інститут КНЕУ ім. В. Гетьмана. - Сімферополь: ПП "Підприємство фенікс”, 2010. - С.307-309.

41. Бондарчук Н.В. Основні пріоритети регіональної політики держави / Н.В. Бондарчук // Трансформаційні процеси в економіці держави та регіонів: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Запоріжжя, 13-14 жовтня 2010 р.). - Запоріжжя: ЗНУ, 2010. - С.30-31.

42. Бондарчук Н.В. Роль держави у формуванні та розвитку потенціалу господарської діяльності в регіонах / Н.В. Бондарчук // Інвестиційні пріоритети епохи глобалізації: влив на національну економіку та окремий бізнес: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 7-8 жовтня 2010 р.). - Дніпропетровськ: Біла К.О., 2010. - Т.2. - С.18-20.

43. Бондарчук Н.В. Податкове регулювання інноваційної діяльності в Україні господарством / Н.В. Бондарчук // Розвиток легкої промисловості в умовах активізації євроінтеграційних процесів: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 29 жовтня 2010 р.). - К.: РВПС України НАН України, 2010. - С.89-91.

44. Бондарчук Н.В. Механізми державного управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів України на основі антикризового управління / Н.В. Бондарчук // Сучасні тенденції розвитку менеджменту: матеріали міжрегіон. наук. конф. (м. Запоріжжя, 09 грудня 2010 р.). - Запоріжжя: ЗНУ, 2010. - С.121-123.

45. Бондарчук Н.В. Сучасний стан нормативно-правової бази забезпечення інноваційної діяльності / Н.В. Бондарчук // Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи: матеріали всеукр. наук. - практ. інтернет-конф. (м. Харків, 8-22 листопада 2010 р.). - Харків: ХНТУСГ, 2010. - Т.2. - С.8-10.

46. Бондарчук Н.В. Концепція державного управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів України на основі антикризового управління / Н.В. Бондарчук // Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави: матеріали міжнар. наук. - практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 11-12 листопада 2010 р.). - Дніпропетровськ.: Біла К.О., 2010. - Т.1. - С.7-9.

47. Бондарчук Н.В. Вихідні передумови державної інноваційної політики / Н.В. Бондарчук // Проблеми формування нової економіки ХХІ століття: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., (м. Дніпропетровськ, 23-24 грудня 2010 р.). - Дніпропетровськ: Біла К.О., 2010. - Т.4 - С.15-17.

48. Бондарчук Н.В. Заходи державного регулювання економічного розвитку регіонів / Н.В. Бондарчук // Проблеми розвитку сучасного суспільства: економіка, соціологія, філософія: матеріали всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. (м. Дніпропетровськ, 20-21 травня 2010 р.). - Дніпропетровськ: ДДФА, 2010. - С.11-12.

49. Бондарчук Н.В. Основні фактори, що впливають на формування механізмів державного управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів / Н.В. Бондарчук // Стратегія розвитку фінансово-економічних та соціальних відносин: регіональний аспект: матеріали ІІІ симпозіуму (м. Харків, 11 листопада 2010 р.). - Харків: ХІФ УДУФМТ, 2010. - С.183-184.

50. Бондарчук Н.В. Значение программ инновационного развития регионов для инновационного развития Украины / Н.В. Бондарчук // Государственное регулирование экономики и повышение эффективности деятельности субъектов хозяйствования: матеріали міжнар. науч.-практ. конф. (г. Минск, 21-22 апреля, 2011 г.). - Минск: Акад. упр. при Президенте Респ. Беларусь, 2011. - Ч.1. - С. 193-194

Анотація

Бондарчук Н.В. Державна політика розвитку інноваційного потенціалу регіонів України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - . Чорноморський державний університет імені Петра Могили. - Миколаїв, 2011.

Дисертацію присвячено науковому обґрунтуванню теоретичних і методологічних засад розвитку державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів України та відповідних практичних рекомендацій.

Сформульовано базові положення теорії формування державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів. Визначено пріоритети формування державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів України. Розкрито принципи та вектори регіональної інноваційної політики держави. Розроблено методологічні підходи до оцінки ефективності державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів. Проаналізовано досвід іноземних країн щодо формування державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів. Визначено фактори, що впливають на формування державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів. Проаналізовано ефективність чинної нормативно-правової бази щодо забезпечення інноваційної діяльності. Обґрунтовані особливості підходів до реалізації державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів. Надано пропозиції щодо формування кластерної стратегії державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів. Науковообґрунтовані методичні підходи до активізації державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів. Розроблено науково-практичні рекомендації щодо забезпечення державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів. Розкрито напрями формування соціальної основи державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів.

Ключові слова: потенціал, інновації, інноваційний потенціал, політика, державна політика, кластери, кластерна стратегія, програми інноваційного розвитку.

Аннотация

Бондарчук Н.В. Государственная политика развития инновационного потенциала регионов Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Черноморский государственный университет имени Петра Могилы. - Николаев, 2011.

Диссертация посвящена научному обоснованию теоретических и методологических основ государственной политики развития инновационного потенциала регионов Украины и соответствующих практических рекомендаций. Сформулированы базовые положения категориального аппарата теории государственной политики развития инновационного потенциала регионов. С целью обеспечения эффективного управления со стороны государства в структуре инновационного потенциала регионов предложено выделять такие составляющие: наличие основных природных ресурсов, состояние окружающей среды; трудовые ресурсы; производственный потенциал; научно-технический и кадровый потенциалы; региональные и геополитические аспекты инновационного потенциала; инфраструктура.

Установлено, что при формировании государственной политики развития инновационного потенциала необходимо учитывать и социальные приоритеты, а именно: развитие партнерства государства, бизнеса и населения; адекватность форм и методов реализации социальной функции государства; плюрализм; конкуренция во взаимоотношениях субъектов хозяйствования; углубление интеграции социально-экономических систем.

Раскрыты основные векторы, а также разработаны методологические принципы региональной инновационной политики государства, к которым отнесены: создание максимально благоприятных условий для развития наукоемкого производства, инновационного бизнеса; максимальное сближение науки, производства и коммерции; объединение фирм, которые разрабатывают и обеспечивают коммерческую реализацию разных видов наукоемкой продукции и оказывают содействие ускоренным процессам обмена научно-технической информацией о формировании парниковых условий для инкубационного периода становления малых инновационных фирм, проведение первого, наиболее рискованного этапа научно-технических разработок.

Разработаны методологические принципы, к которым отнесены: создание максимально благоприятных условий для развития наукоемкого производства, инновационного бизнеса; максимальное сближение науки, производства и коммерции; объединение субъектов, которые разрабатывают и обеспечивают коммерческую реализацию разных видов наукоемкой продукции; формирование парниковых условий для инкубационного периода становления малых инновационных фирм.

Разработаны методологические подходы к оценке эффективности государственной политики развития инновационного потенциала регионов, которые базируются на критериях оценки готовности и способности региона к использованию имеющихся инновационных возможностей, а именно: уровень потенциала; степень равномерности развития.

Научно обосновано, что при формировании государственной политики целесообразно использовать опыт иностранных государств в таких направлениях: поддержка инновационного предпринимательства в ВУЗах и научных учреждениях, юридическое сопровождение и частичное финансирование в процессе представления заявки на получение документов на объекты интеллектуальной собственности; содействие привлечению средств Европейского фонда регионального развития отечественными инновационными предприятиями.

Предложена классификация факторов, влияющих на развитие инновационного потенциала регионов: по результативности действия; по характеру влияния; по составу инфраструктуры; по масштабам влияния.

Констатировано, что в Украине формирование нормативно-правовой базы, научной, научно-технической, инновационной деятельности не завершено и лишено системного подхода, что подтверждает отсутствие целенаправленной, последовательной государственной политики в этих сферах и сдерживает создание инновационной инфраструктуры.

Установлено, что формирование государственной политики развития инновационного потенциала необходимо осуществлять на основе концепции государственно-частного партнерства, то есть на взаимодействии и стимулировании инновационной активности субъектов рынка инноваций.

Определены особенности подходов к реализации государственной политики развития инновационного потенциала регионов.

В диссертации разработаны предложения по формированию кластерной стратегия государственной политики развития инновационного потенциала регионов, предложена схема взаимодействия государства и элементов кластера.

Предложены методические подходы к активизации государственной политики развития инновационного потенциала регионов. Сформулированы базовые положения теории государственной политики развития инновационного потенциала регионов, которые основываются на авторской концепции государственно-частного партнерства.

...