Через неадекватне сприйняття навколишнього соціального середовища членів молодіжних злочинних угруповань і самих угруповань постійно виникають конфлікти з оточенням. Для групової та організованої злочинності кримінально активної частини молоді конфлікт розглядається як стимулюючий виклик, завдяки якому виходить їхня агресія, що викликає в них позитивні почуття задоволеності. Це спонукає їх до вчинення інших злочинів, зокрема проти моральності, у сфері господарської діяльності, а саме: вандалізму, контрабанди, заняття забороненими видами господарської діяльності, легалізацією (відмиванням) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом.

Третій розділ “Кримінологічна характеристика особи злочинця молодіжного віку” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1. “Кримінологічні ознаки та структура особи злочинця молодіжного віку” висвітлює соціально-демографічні, кримінально-правові, морально-психологічні риси й особливості особи молодіжного віку та дає можливість констатувати, що соціально-демографічні ознаки особи злочинця молодіжного віку містять у собі відомості про його стать, вік, рівень освіти, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, місце проживання, належність до певної соціальної групи й інші дані про соціальний статус. Наголошено, що хоча поняття злочинності молоді пов'язано з віковими групами, науковці не дійшли одностайного висновку з цього питання. До молоді різні науковці відносять осіб віком від народження до 29 років; від 18 до 25 років; від 16 до 29 років; від 18 до 29 років; від 16 до 35 років; від 14 до 35 років. В офіційній статистиці також немає єдиної градації. На нашу думку, у рамках досліджуваної кримінологічної проблеми доцільно виділити молодь як вікову групу віком 18-29 років. Саме ця група має свої особливості розвитку та соціально-психологічні риси. Ці риси й особливості молодої людини накладають свій відбиток і на характер дії криміногенних чинників. До них (особливостей) необхідно віднести: завершення повної фізіологічної зрілості, формування нервової та серцево-судинної систем. Інтенсивні пошуки свого покликання, розквіт духовних і фізичних сил, перехід від книжкових, романтичних уявлень до усвідомлення реальної дійсності у зв'язку із зіткненням з реальними інститутами суспільства, активне формування психічної, ідейної та громадської зрілості, професійних інтересів, самовизначення і працевлаштування, створення сім'ї - це все пов'язано з гостротою емоційних і психічних переживань, з необхідністю прийняття багатьох рішень. Такі чіткі науково обґрунтовані вікові особливості молоді дають змогу конкретизувати коло об'єктів дослідження, прискорити пізнання механізму антисуспільної поведінки осіб молодого віку і відмежувати їх від характеристик, що властиві неповнолітнім правопорушникам, які мають обмежену відповідальність, а також від дорослих осіб, старших за віком, котрі більш стійкі до різних криміногенних впливів.

Результати дослідження, а також офіційна статистика показують, що питома вага осіб віком 18-29 років серед усіх виявлених учасників злочинів становила більш ніж 50% (у 2000 р. - 51%; у 2005 р. - 50,9%; у 2010 р. - 52,7%). Серед осіб, що вчинили крадіжки, пограбування, розбійні напади, вимагання, зґвалтування, злочини, пов'язані з наркотиками, частка традиційно сягає від 70 до 90%.

Підрозділ 3.2. “Типологія деформації особистості злочинців молодіжного віку” присвячено з'ясуванню проблем типології злочинців молодіжного віку. Типологія є методом наукового пізнання, в основі якого лежать розподіл систем суб'єктів і їхнє групування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі чи типу та який спирається на виявлені подібності й розбіжності досліджуваних об'єктів, прагне відобразити їхню побудову, виявити їхні закономірності. Автор схиляється до визначення типології, наданого К. Юнгом, згідно з яким це критичний інструмент для дослідника, помічник у розумінні широкої розмаїтості індивідів і ключ до фундаментальних розбіжностей у психологічних теоріях, нарешті, важливий засіб для визначення “особистісного рівняння” практичного психолога, щоб уникнути серйозних помилок з пацієнтами.

Вивчення специфічних ознак деформації поведінки молоді, психофізичних даних, взаємодії факторів, що пов'язані із суперечностями в суспільстві, зовнішніми умовами соціального середовища, дає змогу виявити типи антисуспільної орієнтації молодіжної злочинності, основними з яких є корисливий, насильницький та корисливо-насильницький, а саме: 1) корисливий тип характеризується: у сфері моральності - користолюбством, жадібністю, паразитизмом, підлістю; у вольовій сфері - боягузтвом, конформізмом, безхарактерністю, пасивністю, психічними порушеннями; в емоційній сфері - заздрістю, тривожністю, потайливістю, неспокоєм; 2) насильницький тип характеризується: у сфері моральності - жорстокістю, лютістю, грубістю, егоїстичністю, цинічністю; у вольовій сфері - амбіційністю, некритичністю, агресивністю, неадекватністю самооцінки, психічними аномаліями; в емоційній сфері - конфліктністю, відчуженістю, високим рівнем неспокою, бравадою; 3) корисливо-насильницький тип характеризується: у сфері моральності - користолюбством, жадібністю, грубістю, егоїстичністю; у вольовій сфері - амбіційністю, некритичністю, агресивністю, неадекватністю самооцінки, зухвалістю, демонстративністю; в емоційній сфері - конфліктністю, потайливістю, високим рівнем неспокою, заздрістю.

Четвертий розділ “Детермінація злочинності кримінально активної частини молоді” складається з трьох підрозділів.

У підрозділ 4.1. “Проблеми детермінації злочинності кримінально активної частини молоді” розглянуто проблему визначення основних детермінант злочинності кримінально активної частини молоді в сучасному українському суспільстві; подано інтерпретацію результатів емпіричного дослідження у вигляді результатів експертного опитування та метааналізу. Визначено, що детермінація молодіжної злочинності становить ієрархічну систему, в якій на макрорівні знаходяться чинники, пов'язані з інформаційним простором, ідеологією, політикою та економікою; на мезорівні - чинники структурування часу, пов'язані з освітою, працею та дозвіллям, а також вторинними мікрогрупами (трудовими колективами, спортивними секціями, товариствами за інтересами тощо); на мікрорівні - із безпосереднім оточенням особи та профільними (психотипологічними) чинниками.

Детермінанти злочинності кримінально активної частини молоді поділено на факторні, каузальні й фонові (корелятивні). Факторні детермінанти визначають зародження та формування патернів злочинної свідомості й поведінки молоді та молодіжної злочинності як такої. Каузальні детермінанти зумовлюють вчинення молодими людьми окремих видів злочинів. Фонові (корелятивні) детермінанти створюють провокуючі, посилювальні та стимулюючі умови як щодо молодіжної злочинності як такої, так і окремих видів (одиничних чи множинних) злочинів, які вчинюються кримінально активною частиною молоді. Факторні детермінанти утворюють ієрархічну систему, рівні якої є супідрядними за ступенем тотальності впливу та генералізованості.

На основі побудованої факторної моделі детермінації створено засади для формулювання логічної схеми - механізму детермінації молодіжної злочинності в Україні, а саме: негативний вплив на свідомість та поведінку молоді через ЗМІ зразків масової культури, що сприяють виникненню надмірних споживацьких амбіцій, героїзації насильства, утвердженню культу необмеженого самозростання, легкого і бездумного способу життя в девіантно-криміногенних розвагах (гемблінг, проституція, дромоманія, алкоголізація й наркотизація побуту тощо); розхитування через негативний вплив ЗМІ ідеологічних засад суспільної моралі, зниження авторитету нормативно-правової регуляції, морально-правова та криміногенна девіалізація свідомості й поведінки молоді; криміналізація державної влади через поширення корупційних практик і наслідування негативних зразків анормативної поведінки з боку представників політичної еліти певною частиною молоді; знецінення нормативно-регулятивних засад кримінального правопорядку через втрату авторитету кримінального закону через його вибіркове застосовування щодо кола осіб представниками корумпованої політичної еліти та її найближчого оточення - спричинення ланцюгової реакції кримінальних правопорушень з боку молоді; хаотизація і перманентна кризовість в економіці, зумовлені політичною кризовістю і нестабільністю державної влади, що призводить до зниження рівня життя і створення мотивації корисливих та насильницьких злочинів у значної кількості молоді; детермінована ідеологічною та економічною кризою криза системи освіти, що спричиняє недосоціалізованість і дефіцит освітнього капіталу у великих контингентах молодих людей, наслідком чого є зниження рівня правосвідомості і нарощування соціальної дезадаптації, що стає безпосередньою причиною кількісного зростання правопорушень (як адміністративних, так і кримінальних); дефіцит робочих місць і поява значної кількості “зайвих” молодих людей, які, маючи освіту, не можуть знайти місця роботи, яке б відповідало їх фаховій кваліфікації, водночас практична неінтегрованість у сферу праці контингентів молодих людей, які мають середню спеціальну освіту, з економічних причин, пов'язаних зі сферою матеріального виробництва; детермінована дефіцитом часоструктурування з боку навчально-виховних інституцій і сфери праці “часова бездоглядність” малолітніх, неповнолітніх, учнівської та студентської молоді, яка включається в комунікативні кола криміногенного походження і, взаємодіючи з ними, засвоює криміногенні цінності. Заключною ланкою цього механізму акумулювання чинників стає кількісно-якісне зростання злочинності кримінально активної частини молоді та, відповідно, виникнення необхідності запобігання їй.

У підрозділ 4.2. “Макро-, мезо- та мікросередовищні детермінанти злочинності кримінально активної частини молоді” проаналізовано проблеми детермінації злочинності кримінально активної частини молоді в теоріях девіації в кримінології; розглянуто макро-, мезо- та мікросередовищні детермінанти молодіжної злочинності в Україні; охарактеризовано криміногенну ситуацію та її місце в “механізмі” конкретного злочину, вчиненого особою молодого віку. Сукупність показників дає підстави стверджувати про існування в просторі та часі дії кримінального закону, який зумовлює зниження функціональності, втрату авторитету або ж повне функціональне знецінення чинних кримінально-правових норм. Цей процес може бути визначений як кримінальна девіалізація. Кримінальна девіалізація є фоновим супутником процесів зростання злочинності кримінально активної частини молоді. Вона розгортається в просторі дії кримінального закону й має своїм змістовим наповненням формування кримінофільних диспозицій на мікрорівні (рівні особи), що виявляється в латентній готовності до вчинення злочинів. Молоді люди, виявляючи підвищену чутливість до проявів аномії, правового нігілізму, розширення експансії злочинної субкультури, піддаються навіюванню різними моделями свідомості та поведінки, що є кримінофільними й можуть у майбутньому стати передумовою для вчинення тих чи інших злочинів. Наслідком невиконання інституціями мезорівня кримінологічно-превенційної функції стає формування в молодих людей різних патопсихологічних станів, переважно пограничного та психотичного походження, які, набуваючи застійного характеру, призводять до вчинення злочинів і нарощування масштабів стихійної злочинності. Зростає статистика вчинених кримінально активною частиною молоді імпульсивних злочинів, які часто пов'язані із ситуативним (парціальним) типом злочинної активності, що мають своїм об'єктом державну, особисту та громадську власність, а також життя й здоров'я особи. Макрорівневі збої створюють ланцюгову реакцію на рівні мезоінституцій правової соціалізації.

У підрозділі 4.3. “Субкультурні детермінанти злочинності кримінально активної частини молоді” розглянуто систему субкультурних чинників злочинності кримінально активної частини молоді, які пов'язані із цінностями, нормами, установками, спрямованістю способу життя, свідомості та поведінки молодої людини, що за наявності в неї біологічних, психологічних і культурних диспозицій (нахилів, схильностей) стає толерантною до злочинів та злочинного способу життя. В Україні нині наявний ряд субкультур, у яких поширеними є вживання алкоголю та наркотиків, груповий проміскуїтет, дромоманія (відсутність сталого місця проживання), проституція, гемблінг (захоплення азартними іграми), статеві перверсії й насильство. З іншого боку, на фоні знецінення та послаблення офіційної ідеологічної культури (через послабленість або ж навіть відсутність в Україні державної ідеології) посилює свої позиції злочинна субкультура. Остання стає привабливою для молоді у зв'язку з поширюваним вчиненням злочинів та інших правопорушень при збереженні фактичної (відкритої або прихованої) безкарності осіб, які їх вчинюють. Це дає носіям злочинної субкультури змогу поширювати й прищеплювати відповідні цінності, норми та установки серед молоді, практично - криміналізувати її свідомість і поведінку завдяки поширюваній невідповідності між вимогами норм кримінального закону та їх умовним дотриманням.

Кримінальне та кримінально-виконавче законодавство є відносно самостійним запобіжним і виховним чинником. Стимулюючий стиль закону - основна форма його реалізації. Однак його ефективність значною мірою залежить від справедливості та наукової обґрунтованості кримінально-правових санкцій, системи заходів з відбування покарання. На жаль, у КК та КВК України традиційно простежується репресивний ухил, спостерігаються серйозні недоліки при виконанні кримінальних покарань, застосованих до осіб молодіжного віку. Таким чином, з боку держави спостерігається реакція у вигляді розширення й ускладнення репресії, яка, у свою чергу, не сприяє зниженню показників молодіжної злочинності. Натомість, навіть одноразове перебування в місцях позбавлення волі виступає транслятором поширення цінностей злочинної субкультури та створення простору з подвійною системою регулювання кримінальних правовідносин. Молоді люди, маючи можливість отримувати з різних джерел (особистого досвіду, бесід з раніше судимими, трансляцій телебачення, мережі Інтернет тощо) інформацію щодо “злодіїв у законі”, “злочинної” та “тюремної” субкультури, сприймають її позитивно й поширюють на інші категорії, зокрема неповнолітніх. Також розширення кримінальної репресії не забезпечує й не гарантує державі інтегрованого співробітництва з населенням у боротьбі з молодіжною злочинністю.

Обґрунтовано висновок, що, вчинюючи протиправні дії в ранньому підлітковому віці, молоді люди в подальшому, як правило, дуже складно піддаються позитивному впливу. Це дає підстави стверджувати, що зараження субкультурою та подальше її застосування як власної включає в себе такі етапи: а) первинне ознайомлення з досвідом злочинно орієнтованої свідомості та злочинної поведінки; б) первинне наслідування; в) латентна кримінальна девіалізація; г) трансформація ситуативно-злочинної кримінально активної особи в парціальну та тотальну злочинну особу.

П'ятий розділ “Доктринальні та практичні засади запобігання злочинності кримінально активної частини молоді” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 5.1. “Правові засади та організація діяльності суб'єктів запобігання злочинності кримінально активної частини молоді” розглянуто коло суб'єктів запобіжної діяльності, основні нормативно-правові акти, що регулюють таку діяльність; проаналізовано організацію та управління процесом запобігання молодіжній злочинності, а також визначено недоліки функціонування системи запобіжних заходів; акцентовано увагу на ефективності офіційної та неофіційної систем боротьби зі злочинністю.

Поряд з посиленням офіційних заходів протидії злочинності, останнім часом суспільство стало прагнути до заохочувальних, неофіційних заходів контролю. Така діяльність відноситься до загальної категорії запобігання злочинам кримінально активної частини молоді. Таке розуміння можливе у зв'язку з обмеженістю офіційних, переважно силових, методів стримування злочинності.

Діяльність органів внутрішніх справ як основного суб'єкта кримінологічного та індивідуального запобігання злочинам включає в себе розробку й реалізацію загальних напрямів такої діяльності; конкретизацію загальних планів; упровадження їх на рівні колективів підприємств, установ, організацій та на рівні населення; організацію індивідуально-виховної роботи з особами, які поставлені на профілактичний облік в ОВС; розкриття злочинів і розшук злочинців з метою запобігання новим злочинним проявам; профілактично-виховну роботу з раніше засудженими особами з метою запобігання вчиненню ними повторних злочинів. Визначено заходи загальносоціального, кримінологічного та індивідуального запобігання злочинам, що вчинюються кримінально активною молоддю.

Підрозділ 5.2. “Заходи загальносоціального та кримінологічного запобігання злочинності кримінально активної частини молоді” присвячено розгляду тенденцій та результатів аналізу моделей превенції молодіжної злочинності.

Перша тенденція пов'язана з удосконаленням уже існуючих карально-репресивних заходів превенції і, відповідно, вдосконаленням і посиленням кримінальної репресії та превенції. Друга тенденція - з використанням громадських засобів впливу на молодих осіб, які вчинили незначні за ступенем суспільної небезпеки злочини. При цьому йдеться, передусім, про створення координаційних органів, які об'єднують службовців правоохоронних, соціальних, педагогічних та медичних відомств і співпрацюють з громадами на засадах укладання відповідних контрактів щодо боротьби зі злочинністю. Вони покликані усувати соціальні умови, які сприяють вчиненню злочинів молодими людьми, та мобілізовувати місцеві громади на пропаганду законослухняності й здорового способу життя, догляд за підлітками з проблемних сімей, забезпечення спеціального громадського нагляду за кварталами незаможних у місцях значної концентрації молоді, проведення виховної роботи з молодими людьми, які звільнилися з місць позбавлення волі, організацію на основі релігійних та освітніх засад постпенітенціарного супроводу. Ця модель доводить свою більш високу, порівняно з першою, ефективність, оскільки дає змогу економити бюджетні кошти, уникати рецидивів молодіжної злочинності, що найчастіше спостерігаються в періоді постпенітенціарної адаптації, і, в кінцевому підсумку, якнайповніше реалізовувати принцип економії кримінальної репресії з боку держави. Подібна модель діє у Франції, Данії, Німеччині.

Третя тенденція пов'язана із соціально-юридичними засобами відстрочки кримінальної репресії шляхом превентивних заходів соціально-виховного й медико-педагогічного впливу на молодь. Модель превенції подібної спрямованості використовується в Японії, де створюються спеціальні соціально-виховні центри, до функціональної компетенції яких входить проведення роботи з ресоціалізації молодих злочинців, а також робота з підлітками та молоддю з неповних і проблемних сімей. До того ж у кримінально-процесуальному кодексі Японії діють норми, які дозволяють судам та прокурорським органам припиняти кримінальну справу на етапі її порушення, якщо буде встановлено, що застосування покарання щодо молодого злочинця є недоцільним.

Четверта тенденція пов'язана з упровадженням реститутивної превенції, яка розглядається як більш функціональна порівняно з репресивною превенцією. Відповідно до цієї концепції, створеної й практично реалізованої в США, Канаді, Новій Зеландії, Австралії, формальну реакцію правоохоронних органів на злочин не можна переоцінювати, її вплив, навпаки, необхідно обмежити, для того, щоб у соціалізації правопорушника брали участь ті соціальні групи, у яких він існує. Поліція громад являє собою різновид громадської служби, який максимально наближений до населення й легально співпрацює з федеральною поліцією. Цей орган покликаний працювати з проблемними молодими людьми, що проживають у неповних та асоціальних сім'ях, не мають постійного місця роботи або проживання, зловживають алкоголем, наркотиками, гемблінгом, раніше притягалися до кримінальної відповідальності або ж вийшли з місць позбавлення волі. При цьому поліція громад вживає заходів щодо подолання ізоляції й дезадаптації молодих злочинців, сприяє примиренню колишнього злочинця з потерпілим, проводить роботу з декриміналізації сприйняття злочину оточуючими.

Огляд програм кримінологічної превенції молодіжної злочинності на теренах колишньої Російської імперії, Української Радянської Республіки в складі СРСР та незалежної України дає підстави зробити висновок щодо використання правоохоронними органами чотирьох засадничих моделей запобігання злочинам серед молоді: репресивно-превенційної, превенційно-наглядової, соціально-педагогічної та пропагандистсько-ідеологічної. Репресивно-превенційна модель включає в себе вдосконалення чинного кримінального закону в напрямі диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності молодих людей, що належать до різних вікових підгруп. Цю модель у науковій літературі називають “моделлю наслідків”, оскільки її застосувують уже після вчинення злочину молодою людиною на стадії судового слідства. У ряді випадків, особливо в періоди загострення економічних, соціальних та політичних суперечностей, можна було спостерігати поворот у бік посилення жорсткості кримінально-правових санкцій щодо молодіжної групи. Ця модель характеризує нині рівень відсталості держави, у тому числі в галузі реформ кримінологічних та пенітенціарних інституцій. Превенційно-наглядова модель дає можливість правоохоронним органам здійснювати вторинний адміністративний нагляд і використовувати інструменти кримінально-виконавчого права для запобігання злочинам молодих людей, схильних до рецидивів або ж злочинного способу життя. Ця модель вважається надзвичайно витратною й не гарантує ефективного контролю за потенційними злочинцями. Соціально-педагогічна модель передбачає розширення мережі допоміжних інституцій виховної роботи з молодими людьми, поставленими на облік у правоохоронних органах за вчинення адміністративних правопорушень та злочинів невеликої тяжкості. Вона передбачає морально-психологічну допомогу молодим особам, які мають незначні проблеми з адміністративним та кримінальним законом. Ефективність цієї моделі є значно вищою, ніж перші дві моделі, оскільки вона дає можливість молодій людині виправити власну поведінку в напрямі законослухняності. Пропагандистсько-ідеологічна модель включає програми роботи впливу на свідомість молоді засобами масової інформації. Ця модель передбачає заповнення “часових пустот” молоді різними заходами, що створюють фонові відволікання від кримінальних девіацій, а також дають можливість для розв'язання різних проблем з кримінальним законом шляхом підключення різних громадських організацій (політичних, спортивних, професійних тощо). Це кримінологічна превенція, що здійснюється засобами пропаганди та громадського тиску на молодого злочинця, який, однак, не залишається на самоті зі своїми проблемами, а підлягає соціальному патронажу в первинній мікрогрупі. Для правоохоронних органів держави ця модель забезпечує значне розвантаження, оскільки дає змогу не лише обмежуватись покаранням, а й повертати здорових у соціальному плані представників молоді на законослухняний шлях.

У підрозділі 5.3. “Індивідуальне запобігання злочинності кримінально активної частини молоді” відзначено, що індивідуальне запобігання молодіжній злочинності являє собою діяльність суб'єктів, спрямовану на усунення небезпеки потенційного злочину з боку молодих людей, поведінка та спосіб життя яких містять високу ймовірність вчинення злочину, або ж щодо осіб, які мають криміногенні психофізичні особливості, перебувають у несприятливих умовах соціального середовища та під впливом інших довготривалих обставин, які визначають криміногенну ситуацію та полегшують вчинення злочину. Індивідуальне запобігання злочину включає в себе заходи переконання; заходи соціальної допомоги; заходи примусу. Воно повинно здійснюватися з урахуванням мікросоціальних чинників, до яких можуть бути включені: 1) соціально-майнова поляризованість молодих людей за рівнем матеріальної забезпеченості, соціально-рольовими й статусними параметрами; 2) порушення або ж нефункціональне виконання державою перехідного типу дистрибутивних програм; 3) розбіжності в системах соціалізації і сферах зайнятості окремих молодіжних груп, які визначають розбіжності їхніх сьогоднішніх позицій у житті суспільства; 4) процеси руйнування кластерної сільської сім'ї, що супроводжуються істотними змінами традиційних відносин з виховання молоді; 5) девіації та паталогічні залежності, що мають системне поширення (обтяженість алкоголізмом, нервово-психічними, хронічними захворюваннями окремих груп населення, включаючи осіб молодіжного віку, їх батьків, інших осіб); 6) суперечності між культурними ідеалами та цінностями й наявними засобами, необхідними для їх досягнення, - соціально-аномічний синдром; 7) міжгенераційні соціодемографічні суперечності між потребами підлітків та їхніх батьків і реальними можливостями їх задоволення; 8) низький рівень посттоталітарної правової культури, що зумовлює значні соціопсихічні деформації моральної й правової свідомості окремих груп молоді та агентів соціалізації; 9) недостатнє ресурсне й кадрове оснащення сфери соціальної роботи, психіатрії та пенітенціарної системи, що обслуговує соціальну адаптацію й ресоціалізацію молоді.

При усуненні умов та причин соціально негативної поведінки кримінально активної частини молоді запобіжні заходи включають у себе: проведення групових та індивідуальних профілактичних бесід з різними контингентами молоді в навчально-виховних закладах; рейдову перевірку умов виховання молодих людей, що виховуються в неблагополучних сім'ях; надання консультативної допомоги молодим людям, що перебувають у скрутних умовах; надання соціальної допомоги через відповідні центри тощо.

У сучасних умовах у більшості держав світу в руслі кримінальної політики застосовується модель обмеженої кримінальної превенції молодих людей, які вперше притягаються до кримінальної відповідальності, у рамках існуючої системи ювенальної юстиції щодо осіб молодіжного віку.

Висновки

1. Методологічними засадами молодіжної злочинності та її складової - кримінально активної частини молоді є світогляд, фундаментальні загальнотеоретичні концепції, загальнофілософські категорії й закони, загальні та приватно-наукові методи, на яких побудовано дослідження задекларованої проблеми.

2. Молодіжна злочинність є самостійним соціальним явищем, що пов'язане з девіантофільними схильностями, закріпленими в процесі невдалої соціальної та правової соціалізації осіб у віці від 14 до 35 років. Доведено, що молодіжна злочинність пов'язана з девіантофільними схильностями, закріплюваними в процесі невдалої правової соціалізації. Із цією метою впроваджено в науковий обіг кримінологічне поняття “криміногенна девіалізація”, що позначає коло процесів розбалансовування молодих людей щодо кримінально-правових норм, їх фактичної делегітимації як норм чинного законодавства на фоні виявлення нефункціональності (недостатньої функціональності) існуючої моделі кримінально-правової соціалізації та превенції злочинів з боку правоохоронних органів держави й недержавних суб'єктів та інституцій.

3. У структурі загальної злочинності проблеми молодіжної злочинності та злочинності кримінально активної частини молоді актуалізуються у двох вимірах: а) теоретико-кримінологічному; б) практико-кримінологічному, що зумовлює зміну ціннісних і нормативно-регулятивних засад кримінально-правової доктрини та чинного законодавства в сегменті, пов'язаному зі злочинністю кримінально активної частини молоді, й удосконалення технологій боротьби з молодіжною злочинністю в напрямі розширення блоку засобів і методів запобігання та ресоціалізації молодих злочинців.

4. Тенденції молодіжної злочинності свідчать про збільшення кількості тяжких та особливо тяжких злочинів майже на 2,7%; частки крадіжок і грабежів, вчинених молоддю, - на 54,2%; кількості злочинів у сфері господарської діяльності - на 16,2%; кількості злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров'я населення - на 14,5%. Порівняно з 1990 р. молодіжна злочинність за останні 20 років зросла майже вдвічі.

5. Визначено кримінологічні особливості молодіжної злочинності як кримінально-правового та загальносоціального явища. Доведено, що в перехідному суспільстві відбувається процес кримінальної девіалізації, який зачіпає, насамперед, молодих людей унаслідок їх особливої морально-інтелектуальної піддатливості до впливів злочинної субкультури, а також тих збоїв, що відбуваються на рівні інституцій соціалізації, праці та структурування-регламентації часу дозвілля молоді. Кримінальна девіалізація як процес нормативного розбалансовування поведінки та втрати авторитету (знецінення) норм чинного кримінального закону супроводжується послабленням морально-цензурних і нормативно-правових обмежень, що полегшує суб'єктивну готовність молодих людей до вчинення злочинів.

6. Під кримінально активною частиною молоді слід розуміти соціодемографічну підгрупу молоді, яка характеризується такими ознаками: досягненням віку повноліття; наявністю певного рівня освіти; дієздатністю; підвищеним рівнем активності; антисоціальною спрямованістю; зростанням ризику виявлення криміногенної девіалізованості, девіантофільності, делінквентних та кримінально караних діянь. Вказане поняття слугує для позначення якісно-кількісної специфіки злочинів, вчинених на певній території цією підгрупою молоді.

7. Обґрунтовано вікові межі молодіжної злочинності та її складової - кримінально активної частини молоді. На основі побудованої моделі вікової диференціації молоді показано, що від народження до 29 років у кожної людини відбуваються найбільш суттєві зміни психологічного, фізіологічного, соціального характеру. Поступово, з віком, розширюються права та збільшуються обов'язки, а до 35 років проходить їх остаточне закріплення. Таким чином, молодь як вікова група - це особи у віці 14-35 років, оскільки саме ця група має свої особливості розвитку й соціально-психологічні риси. Найбільш небезпечною кримінально активною частиною молоді необхідно вважати осіб віком від 18 до 29 років, на відміну від осіб неповнолітніх (від 14 до 18 років), які внаслідок свого фізичного та психічного розвитку не набули стійких кримінально активних якостей.

8. Детермінація молодіжної злочинності становить ієрархічну систему, в якій на макрорівні знаходяться чинники, пов'язані з інформаційним простором, ідеологією, політикою та економікою; на мезорівні - чинники структурування часу, пов'язані з освітою, працею та дозвіллям, а також вторинними мікрогрупами (трудовими колективами, спортивними секціями, товариствами за інтересами тощо); на мікрорівні - з безпосереднім оточенням особи та профільними (психотипологічними) чинниками. Визначено модель детермінації злочинності як систему зв'язків між дисфункціями вищих рівнів нормативно-правової регуляції щодо мезо- та мікрофункцій правової соціалізації молоді.

9. Запропоновано детермінанти злочинності кримінально активної частини молоді. Криміногенна детермінація кримінально активної частини молоді виражається у двох основних видах: спричинення та зумовлення. До ситуативних чинників можна віднести передумови та умови злочину, які створюють фон для визрівання злочинної мотивації молодої людини. Умови злочинності кримінально активної частини - це сукупність обставин (специфічна їх комбінація), що мають тенденцію до безпосереднього зумовлення процесу формування злочинної свідомості й поведінки молодої людини. До диспозитивних (константних) чинників злочинності кримінально активної частини належать детермінанти, причини та кореляти. Основними з них є такі: зневага до морально-правових цінностей суспільства, правовий нігілізм або морально-етичний максималізм; прояви вербальної та поведінкової агресії щодо людей, які є слабшими або залежними в будь-якому відношенні; потяг до отримання гострих відчуттів через різноманітні девіації: статеві перверсії, дромоманію, алкоголізм, наркоманію, гемблінг тощо.

10. Профільні ознаки злочинця молодіжного віку складаються з духовно-моральних, психотипологічних (психофізіологічних), патопсихологічних, гендерних, соціально-демографічних ознак. Серед обстежених молодих злочинців, у яких переважав нігілізм, виявилася найбільша кількість тих, хто вчинив насильницькі злочини проти особи (вбивства, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтування - всього за вибіркою 82,5%). Серед осіб з високими показниками морально-етичного релятивізму переважали злодії, повії, особи з вираженими ознаками алко- і наркогенних девіацій, які були схильними до вчинення злочинів у зміненому стані свідомості (67,4%). Серед представників молодих злочинців вищого соціального прошарку домінували інфантильні та пуерильно-ювенільні характери (40 та 42%), решта рівномірно розподілилася між нижчим та середнім соціальними прошарками. Найвищу кримінальну активність виявляють особи чоловічої статі. Найбільшу кількість злочинів вчинює молодь у тих регіонах, де ступінь виробничої кризи й загальної стагнації є найвищим.

11. Встановлено, що кримінальна активність осіб молодіжного віку безпосередньо пов'язана з груповою та організованою злочинністю. Для молодої людини такі кримінально орієнтовані особистості становлять своєрідні еталони для наслідування у вимірі засвоєння норм кримінальної субкультури та кримінальної соціалізації; віддання переваги девіації над адаптацією, тобто переважання кримінально-девіантофільних поведінкових виявів над нормативно-лояльними. Оскільки молодь у будь-якому суспільстві має певні вікові переваги, пов'язані з надлишком психічної енергії та здоров'я, то вона знаходить для себе нові моделі адаптації до кримінально-правової аномії й загальної нормативно-правової розбалансованості, що сприяє втягненню частини молоді до кримінальних структур.

12. Визначено типи злочинця, який належить до кримінально активної частини молоді залежно від вчинених злочинів: 1) корисливий; 2) насильницький; 3) корисливо-насильницький. Найбільш поширеними типами означених злочинців залежно від ситуації є: тотально спрямований; ситуативно скеровуваний; середовищно скеровуваний. На цій основі зроблено висновок про зростання вчинених молодими людьми імпульсивних злочинів, які пов'язані із ситуативним (парціальним) типом злочинної активності, що мають своїм об'єктом власність, а також життя та здоров'я особи.

13. Доведено, що на основі факторно-кримінологічної матриці злочинності кримінально активної частини молоді повинен вибудовуватися відповідний прогноз цієї злочинності на певний термін. У свою чергу, на основі прогнозу розробляється відповідна програма протидії молодіжній злочинності та її складовій - кримінально активній частині молоді, що містить концепцію протидії, організаційно-правове та кадрове забезпечення, систему превентивних заходів за окремими видами злочинів і фоновими явищами, напрями участі недержавних об'єднань у протидії злочинності та правове інформування населення у сфері запобігання злочинності, фінансовий план програми, строки її реалізації й контроль за реалізацією програми.

14. Констатовано, що в Україні система запобігання молодіжній злочинності та її складовій - злочинності кримінально активної частини молоді поки що перебуває в стадії становлення, але тенденції її змін можуть бути визначені в таких напрямах: удосконалення чинного кримінального законодавства, більш послідовне впровадження норм відстрочки кримінальної репресії; відродження й удосконалення інституту громадських вихователів; створення та активізація мережі центрів психотерапевтичної й соціокорекційної допомоги молоді з проблемних, асоціальних та неповних сімей, що є середовищами криміногенного ризику; впровадження пропагандистсько-просвітницьких програм поширення правової грамотності молоді як інструменту профілактики злочинності; впровадження реституційних засад у кримінально-виконавчу діяльність та постпенітенціарний супровід.

15. Обґрунтовано, що для успішного запобігання злочинності кримінально активної частини молоді необхідно враховувати такі тенденції, які випливають зі світової практики: 1) удосконалення існуючих у державі карально-репресивних заходів превенції; 2) використання громадських засобів впливу на молодих осіб, які вчинили незначні за ступенем суспільної небезпеки злочини; 3) соціально-юридичні засоби відстрочки кримінальної репресії шляхом превентивних заходів соціально-виховного й медико-педагогічного впливу на молодь; 4) впровадження реститутивної превенції, яка розглядається як більш функціональна порівняно з репресивною превенцією.

16. Зазначено, що для створення ефективних програм запобігання злочинності кримінально активної частини молоді необхідно використовувати досвід застосування моделей-парадигм, а саме: репресивно-превенційну, превенційно-наглядову, соціально-педагогічну та пропагандистсько-ідеологічну. Основну увагу варто приділити соціально-педагогічній і пропагандистсько-ідеологічній моделям, як таким, що найбільш ефективно сприяють запобіганню задекларованої злочинності та включають в активну роботу всі інституції та всіх суб'єктів запобіжної діяльності.

17. Запропоновано мікросоціальні чинники індивідуального запобігання злочинності кримінально активної частини молоді, основними з яких є заходи переконання (логічне доведення в ході індивідуальних профілактичних бесід думки щодо доцільності відмови від вчинення злочину), соціальної допомоги (працевлаштування, поліпшення побутових умов, зміна способу життя, підвищення соціального статусу, освіти, здобуття престижної спеціальності, лікування, встановлення корисних контактів тощо), примусу (у вигляді накладення адміністративних стягнень - затримання, штрафу, нагляду, поміщення в приймальники-розподільники, припинення бродяжництва, жебрацтва, вживання наркотиків, відвідування домів розпусти тощо).

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографії, посібники

Денисов С.Ф. Детермінанти злочинності і моделі кримінологічної превенції злочинів молоді : монографія / С.Ф. Денисов. - Запоріжжя : КПУ, 2010. - 396 с.