Адміністративно-правове регулювання соціального захисту інвалідів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

УДК 342.951:368.945

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Адміністративно-правове регулювання соціального захисту інвалідів в Україні

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Пасічніченко Світлана Вікторівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна»

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Берлач Анатолій Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри адміністративного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Музичук Олександр Миколайович, Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник Навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання;

кандидат юридичних наук, доцент Лошицький Михайло Васильович, Національна академія внутрішніх справ, заступник начальника Навчально-наукового інституту управління з навчальної та наукової роботи

Захист відбудеться «12» жовтня 2011 року о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.139.01 у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна» (03115, м. Київ, вул. Львівська, 23)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (03115, м. Київ, вул. Львівська, 23)

Автореферат розісланий «9» вересня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.О. Короєд

соціальний захист адміністративний інвалід

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На початку ХХІ ст. відповідно до норм та стандартів різних галузей діяльності європейських держав, Україна долучається до низки інтеграційних процесів. Особливого значення у контексті адміністративної реформи та гармонізації національного законодавства з вимогами Ради Європи набуває теоретичне обґрунтування механізму адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів. На сучасному етапі розвитку української держави це зумовлено низкою причин.

Наразі, суттєво змінилося ставлення громадськості та держави до спектру проблем інвалідів. Це стало підґрунтям для формування ефективної національної політики держави в сфері соціального захисту інвалідів, яка зорієнтована на відновлення соціального та правового статусу інвалідів, поліпшення їхньої життєдіяльності, самореалізації, самодостатності, досягнення матеріальної незалежності, всебічної інтеграції.

Розгляд питань реабілітації, працевлаштування, зайнятості й освіти інвалідів без належного узагальнення, систематизації й комплексного підходу зумовлює суперечливі тенденції в процесі здійснення адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів.

Сучасна політика держави щодо інвалідів у цілому зорієнтована на спрощену систему доступу їх до соціальних послуг і максимальне фінансування. Одночасно з цим, відбуваються зміни в адміністративно-правовому та організаційному регулюванні соціального захисту інвалідів, і цей процес потребує суттєвого вдосконалення механізму адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів.

Дослідження науково-теоретичних напрацювань учених-адміністративістів з питань організації та здійснення соціального захисту інвалідів засвідчує недостатню розробленість системи адміністративно-правових норм соціального захисту інвалідів.

Фундаментальною основою для зазначеного дослідження стали наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних учених-адміністративістів таких, як: В. Б. Авер'янов, Д. Н. Бахрах, В. М. Бевзенко, А. І. Берлач, М. М. Биргеу, Ю. П. Битяк, І. П. Голосніченко, Е. Ф. Демський, Є. В. Додін, В. О. Заросило, М. І. Іншин, Д. П. Калаянов, С. В. Ківалов, В. В. Коваленко, Т. О. Коломоєць, В. В. Конопльов, В. К. Колпаков, С. Ф. Константінов, А. Т. Комзюк, О. В. Кузьменко, О. Є. Користін, М. В. Лошицький, Д. М. Лук'янець, Р. С. Мельник, О. М. Музичук, Н. Р. Нижник, В. І. Олефір, Д. В. Приймаченко, С. Г. Стеценко, Ю. О. Тихомиров, В. К. Шкарупа, Х. П. Ярмакі та інші.

Окремі аспекти проблеми адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів відображено в працях науковців у галузях теорії держави й права, конституційного права, трудового права та права соціального забезпечення, зокрема: С. С. Алексєєва, П. М. Рабиновича, А. М. Колодія, О. Ф. Скакун, А. Ю. Олійника, О. Г. Мурашина, В. С. Нерсесянца, Ю. О. Фрицького; О. В. Басая, О. І. Кульчицької, О. М. Пономаренко, Т. З. Гарасиміва, С. М. Прилипко, О. Г. Чутчевої, Н. М. Стаховської та інших.

Питанням соціального захисту та соціального забезпечення присвячено праці низки науковців-економістів, соціологів, філософів, серед яких можна відзначити праці В. Я. Бідака, Т. М. Гребенюк, М. О. Мирошніченко, В. А. Макаренко та інших.

Проте у більшості сучасних наукових праць окреслена тема висвітлюється лише фрагментарно, хоч і має важливе наукове й практичне значення. З огляду на це, набуває актуальності, необхідності та своєчасності дослідження проблеми адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів в Україні в сучасних соціально-економічних умовах, що й обумовило вибір даної теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Інституту права та суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» на тему: «Адміністративно-правове регулювання суспільних відносин» (номер державної реєстрації 0107U008696) та відповідно до основних напрямів, визначених у Національному плані дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затверджених Указом Президента України від 27 квітня 2011 р., Концепції Загальнодержавної програми «Національний план дій з Реалізації Конвенції про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на період до 2020 року», затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2011 р. та Закону України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року» від 5 березня 2009 року.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», протокол № 2 від 27 квітня 2007 року.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу особливостей адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів, удосконалити правові та організаційні засади адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів в умовах імплементації положень Європейського законодавства щодо забезпечення прав інвалідів та інтеграції в усі сфери життя.

Мета дослідження зумовила постановку та вирішення таких завдань:

- проаналізувати в контексті історично-правового розвитку особливості ґенези соціального захисту інвалідів;

- з'ясувати зміст соціального захисту і його роль у соціально-економічній політиці держави, на цій основі сформувати авторське визначення поняття «соціальний захист інвалідів»;

- охарактеризувати чинники ефективності адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів в Україні;

- простежити механізм адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів, його мету, завдання, функції та принципи;

- уточнити суб'єкти адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів, їх повноваження;

- показати форми та методи адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів;

- здійснити порівняльно-правовий аналіз національного законодавства та положень Конвенції ООН про права інвалідів у частині соціального захисту інвалідів;

- визначити заходи адміністративної відповідальності у сфері соціального захисту інвалідів;

- узагальнити зарубіжний досвід соціального захисту інвалідів з метою подальшого запозичення у практику соціального захисту інвалідів в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів в Україні.

Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання соціального захисту інвалідів в Україні.

Методи дослідження. Обгрунтованість та достовірність наукових здобутків забезпечується використанням філософських, загальнонаукових, конкретно-наукових та спеціально-правових методів пізнання. Зокрема, діалектичний метод дозволив визначити сутність та особливості адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів (підрозділи 1.2, 2.1, 2.3, 1.3 тощо). Метод герменевтики сприяв пізнанню текстів нормативних актів, інших документів, аналізу та оцінці змісту аналітичних матеріалів, монографічних праць, наукових публікацій, що дало змогу узагальнити правові та організаційні засади предмета дослідження (підрозділи 1.1, 3.3, 2.1, 3.1 тощо); порівняльно-правовий метод використано в ході порівняльного аналізу норм вітчизняного та зарубіжного законодавства у сфері соціального захисту інвалідів (підрозділ 3.3). Історико-правовий метод застосовувався при дослідженні генезису правового становлення адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів у нашій державі та у світі, що дозволило встановити основні закономірності та визначити напрями розвитку адміністративно-правового регулювання в названій сфері (підрозділи 1.1., 3.3). За допомогою системного та функціонального методу було здійснено структурний аналіз системи органів управління соціального захисту інвалідів, у межах якої існує низка управлінських підсистем, створених для управління різними самостійними сферами соціального захисту інвалідів (підрозділи 2.2, 1.3, 3.1). Застосування методів моделювання, аналізу та синтезу дозволило сформулювати пропозиції щодо удосконалення адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів та відповідних норм чинного законодавства (розділ 3).

Емпіричну основу дослідження складають дані статистичної звітності Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства охорони здоров'я України, Державної служби з питань інвалідів і ветеранів, Державної інспекції України з питань праці, Державної служби статистики України, опитування та анкетування інвалідів (306 осіб), працівників управлінь освіти (267 осіб) та служби зайнятості (282 особи) Чернігівської області, аналітичні довідки, звіти та довідкові видання.

При написанні дисертації використовувалися положення Конституції України, закони України, постанови Кабінету Міністрів України, інші нормативні акти з питань соціального захисту інвалідів, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі теорії держави та права, конституційного, адміністративного права, трудового права та права соціального забезпечення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням проблем адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів в Україні, у результаті якого автором запропоновано низку концептуальних положень, узагальнень та висновків, які відповідають критеріям наукової новизни, а саме:

вперше:

- здійснено періодизацію розвитку адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів та запропоновано основні організаційно-правові форми соціального захисту інвалідів: опіка інвалідами, соціальне забезпечення інвалідів, соціальне страхування інвалідів, адресна соціальна допомога інвалідам;

- запропоновано авторське визначення понять:

«адміністративно-правове регулювання соціального захисту інвалідів», як цілеспрямованого, планомірного та корегуючого впливу держави на суспільні відносини у сфері набуття, здійснення та захисту прав інвалідів, межі та сутність яких зумовлені їх міжгалузевим характером, що полягає в організації ефективної діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, самоврядних інституцій та громадських організацій інвалідів у здійсненні державної політики щодо інвалідів;

«соціальний захист інвалідів», як системи економічних, правових та організаційних заходів держави щодо захисту інвалідів від соціальних ризиків, з настанням яких виникає право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до законодавства з метою забезпечення добробуту, умов для гідного життя, розвитку особистості та соціальної інтеграції;

удосконалено:

- теоретичні положення щодо принципів, методів і форм адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів;

- підхід до органів виконавчої влади, уповноважених здійснювати регулювання освітнього процесу інвалідів через доцільність створення Департаменту спеціальної освіти.

набули подальшого розвитку:

- порівняльний аналіз правового забезпечення соціального захисту інвалідів в Україні та країнах Європейського Союзу;

- обґрунтування доцільності використання позитивного досвіду зарубіжних країн у вдосконаленні соціального захисту інвалідів в Україні;

- дослідження системи суб'єктів, уповноважених здійснювати адміністративно-правове регулювання соціального захисту інвалідів в Україні;

- аналіз чинників, які впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання в досліджуваній сфері;

- адміністративно-правове регулювання соціального захисту інвалідів, а саме: внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», у частині понятійно-категоріального апарату, зокрема, уточнено поняття «соціальна політика щодо інвалідів», «соціальні ризики для інвалідів», «людина з інвалідністю», «дитина з інвалідністю», «дискримінація інвалідів».

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони використовуються:

- у правозастосовній сфері - використання одержаних результатів дозволить удосконалити практичну діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій інвалідів (довідка про впровадження у правозастосовну сферу Бахмацького центру зайнятості Чернігівської області від 19.05.2011 р. №106/03, довідка про впровадження у правозастосовну сферу Громадської організації інвалідів «Гаудеамус» від 15.06.2011 р. №47/04);

- у навчальному процесі - при викладанні курсів «Адміністративне право», «Державне управління у сфері економіки», «Актуальні проблеми адміністративного права і процесу», «Адміністративна відповідальність» (акт впровадження результатів дисертаційної роботи в навчальний процес Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» від 05.04.2011 р.) та спецкурсу «Інвалідність та суспільство» (акт впровадження результатів дисертаційної роботи в навчальний процес Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» та його територіально-відокремлених структурних підрозділів від 29.06.2011 р.).

Одержані результати також можуть бути використані:

- у науково-дослідній діяльності - для подальших досліджень актуальних проблем соціального захисту інвалідів в Україні;

- у законотворчій сфері - для внесення змін і доповнень до законодавства з питань соціального захисту інвалідів в Україні.

Особистий внесок здобувача. Положення, результати та пропозиції, що містяться в дисертації, обґрунтовано на основі власних досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». Основні положення, висновки та практичні рекомендації, що містяться в роботі, висвітлено в доповідях на десяти наукових та науково-практичних конференціях, у тому числі семи міжнародних, зокрема: «Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами» (м. Київ, 21-22 листопада 2004 р.); «Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами» (м. Київ, 23-24 листопада 2005 р.); «Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами» (м. Київ, 22-23 листопада 2006 р.); «Розвиток господарсько-правового забезпечення сучасної економіки» (м. Донецьк, 27 жовтня 2006 р.); «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Київ, 28 жовтня 2010 р.); «Правові реформи в Україні» (м. Київ, 16-17 лютого 2011 р.); «Теорія та практика сучасного права: вектори розвитку» (м. Київ, 16-17 березня 2011 р.) та трьох всеукраїнських, зокрема: «Сучасні проблеми адміністративної реформи в Україні» (м. Запоріжжя, 05-06 березня 2009 р.); «Молодь: освіта, наука, духовність» (м. Київ, 23 квітня 2009 р.); «Молодь: освіта, наука, духовність» (м. Київ, 20 квітня 2010 р.).

Публікації. Основні положення та результати наукового дослідження викладено в шістнадцяти наукових працях, шість з яких - наукові статті, чотири з них опубліковано у фахових виданнях з юридичних наук, які входять до переліку ВАК України, а також тезах доповідей на десяти науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять 9 підрозділів, висновків, додатків (на 14 сторінках) та списку використаних джерел (275 найменувань на 26 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 224 сторінки, із них основного тексту - 184 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначається її зв'язок із науковими програмами, планами, темами, визначається мета, завдання, об'єкт і предмет, характеризуються методи дослідження, використані в роботі, формулюються основні положення й висновки, що виносяться на захист. Підкреслюється теоретичне та практичне значення одержаних результатів, містяться відомості про їхню апробацію, наведено дані про публікації в наукових виданнях.

Розділ 1 «Теоретико-правові основи адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню ґенези адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів, загальнотеоретичних питань визначення поняття та сутності соціального захисту інвалідів як об'єкта адміністративно-правового регулювання, а також аналізу чинників, які впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів в Україні.

У підрозділі 1.1. «Ґенеза адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів» на основі опрацьованих наукових, нормативних і публіцистичних джерел здійснено історико-правовий аналіз виникнення та розвитку соціального захисту інвалідів в Україні.

Наголошено, що відправною точкою формування соціального захисту інвалідів як суспільного, так і правового інституту є часи Київської Русі. Запровадження християнства, виконання положень Статуту про православну церкву, Закону суспільного піклування сприяло розвитку особистого милосердя та благодійності щодо інвалідів.

Встановлено, що кожному з окреслених історичних періодів притаманні свої ознаки, серед яких турбота держави про інвалідів з метою принесення суспільної користі, формування системи суспільного піклування про інвалідів під суворим контролем держави, повна відповідальність держави за соціальне забезпечення інвалідів, індивідуальний підхід у розв'язанні проблем інвалідів. Розгляд історичного контексту проблеми засвідчує певну наступність у практиці вирішення питань соціального захисту інвалідів.

Відзначено, що на всіх історичних етапах розвитку соціального захисту інвалідів прослідковується чітка диференціація інвалідів на дві групи: особи, які стали інвалідами в результаті війн та особи, які стали інвалідами з інших причин. При цьому останні завжди ізольовані від суспільства.

Автор зауважує, що законодавство України у сфері соціального захисту інвалідів характеризується наявністю суперечностей та прогалин, високим рівнем динамічності процесу нормотворення, відсутністю комплексного підходу до державної політики щодо інвалідів.

У підрозділі 1.2. «Соціальний захист інвалідів як об'єкт адміністративно-правового регулювання» проаналізовано та узагальнено погляди вчених-адміністративістів щодо розуміння об'єкта адміністративно-правового регулювання з метою виокремлення соціального захисту інвалідів як самостійного об'єкта та визначення його як складової інституту соціального захисту населення.

Встановлено, що соціальний захист інвалідів як об'єкт адміністративно-правового регулювання - це сукупність суспільних відносин з приводу набуття, здійснення та захисту прав інвалідів, що виникають в результаті взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, самоврядних інституцій та громадських організацій інвалідів задля здійснення державного регулювання у сфері соціального захисту інвалідів.

Проаналізовано загально-доктринальні положення стосовно термінологічного ряду у сфері соціального захисту інвалідів: «соціальний захист», «соціальне забезпечення», «соціальні права», «соціальні ризики», «інвалід» та запропоновано власний варіант правових дефініцій.

Звернуто увагу на концептуально-практичні підходи до сутності інвалідності і як результат сформульовано авторське поняття соціальної політики щодо інвалідів як розгалуженої системи правових, організаційних та інших заходів державних органів та громадських організацій у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, трудовій та громадській діяльності.

Доведено, що метою соціального захисту інвалідів є надання кожному інваліду державних гарантій при настанні ситуацій соціального ризику. Запропоновано розглядати соціальні ризики не лише для застрахованих осіб, але й такої категорії осіб як діти-інваліди та інваліди з дитинства. Встановлено, що для інвалідів суттєвими є такі соціальні ризики: особистісні, професійні та публічні. Наголошено, що визначення їх природи дає змогу правильно та ефективно оцінити необхідні види й масштаби компенсаційних заходів для інвалідів.

У підрозділі 1.3. «Характеристика чинників ефективності адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів» на основі аналізу законодавчих та нормативних актів, доробок практиків у сфері соціального захисту інвалідів проаналізовано зміст основних чинників, зокрема: правового, економічного, організаційного, соціального, психологічного у здійсненні адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів.

Звернуто увагу на особливе місце соціально-гігієнічного моніторингу первинної та накопичувальної інвалідності як різновиду організаційного чинника, обґрунтовано висновок про доцільність його врахування при розробці соціально-профілактичних заходів, потреб медико-експертної допомоги та формуванні соціальної політики держави щодо інвалідів.

Зазначено, що вітчизняне законодавство у сфері соціального захисту інвалідів створює підґрунтя для удосконалення всієї системи соціального захисту інвалідів, але його ефективність залежить від скоординованих дій центральних органів виконавчої влади у напрямку розроблення довгострокової програми інклюзивної освіти інвалідів та програми зайнятості інвалідів з урахуванням фінансових можливостей держави.

Розділ 2 «Механізм адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів в Україні» складається із трьох підрозділів, присвячених дослідженню поняття, мети, завдань, функцій та принципів, суб'єктів, методів і форм адміністративно-правового регулювання у вказаній сфері.

Підрозділ 2.1. «Поняття, мета, принципи та функції адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів» присвячено вивченню складових адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів.

На основі аналізу праць учених-адміністративістів та практики адміністративно-правового регулювання, звернуто увагу на те, що в правовій літературі спостерігаються тенденції ототожнення державного управління та державного регулювання, хоча дані поняття різні. Наголошується, що адміністративно-правове регулювання соціального захисту інвалідів є загальною категорією, що містить інтегративну властивість системної діяльності публічної адміністрації у здійсненні соціального захисту інвалідів.

Механізм адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів передбачає цілеспрямовану, узгоджену діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, самоврядних інституцій, громадських організацій інвалідів, що здійснюють адміністративно-правове регулювання соціального захисту інвалідів у результаті взаємовідносин з інвалідами щодо набуття, реалізації, захисту їхніх прав, та які наділені регламентованими нормами вітчизняного законодавства відповідними правами й обов'язками у даній сфері.

Значну увагу звернуто на визначення мети, завдань (правових, соціальних, фінансово-економічних, інформаційно-статистичних) адміністративно-правового регулювання в зазначеній сфері.

Проаналізовано принципи адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів із детальним розкриттям змісту та значенням кожного з них.

Запропоновано класифікацію функцій адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів в Україні (загальні та спеціальні), кожну з яких детально проаналізовано автором.

У підрозділі 2.2 «Суб'єкти адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів» зроблено аналіз правового статусу суб'єктів адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів в Україні.

Охарактеризовано адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України, розкрито їх завдання, функції та повноваження у сфері соціального захисту інвалідів.

Зазначено, що суб'єктами адміністративно-правового регулювання в даній сфері є державні та недержавні інституції, у тому числі й ті, які лише у певній частині їх діяльності сприяють здійсненню соціального захисту інвалідів в Україні.

Звернуто увагу на діяльність органів державної влади у сфері соціального захисту інвалідів на загальнодержавному та регіональному рівнях.

Наголошено на необхідності виділення серед суб'єктів адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів - громадські організації інвалідів, які, хоч і не наділені владними повноваженнями, але беруть активну участь у наданні пропозицій щодо нормотворчої діяльності у сфері соціального захисту інвалідів та здійснюють практичні заходи щодо захисту інвалідів.

У підрозділі 2.3 «Форми та методи адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів» проаналізовано правові та організаційні форми адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів. Зазначено, що саме ці форми відображають зміст управлінської діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, самоврядних інституцій і громадських організацій інвалідів у вирішенні питань соціального захисту інвалідів. Встановлено, що пріоритетне значення мають правові форми (видання правових актів управління, актів індивідуального характеру, вчинення реєстраційних дій та інших юридично значимих дій (облік, моніторинг, складання протоколів).

Подано аналіз організаційних форм у межах трьох основних аспектів соціального захисту інвалідів: взаємодія органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій інвалідів щодо вирішення проблем зайнятості інвалідів; допрофесійна трудова підготовка дітей-інвалідів у школах-інтернатах; працевлаштування інвалідів.

Визначено, що застосування матеріально-технічних операцій поліпшує забезпечення ефективного процесу адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів.

Проаналізовано методи переконання, примусу та особливості їх застосування у сфері соціального захисту інвалідів.

Зроблено висновок про можливість використання суб'єктами адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів широкої гами різноманітних форм і методів управлінського впливу, за допомогою яких здійснюється процес цілеспрямованого впливу останніх на об'єкт адміністративно-правового регулювання.

Розділ 3 «Напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів в Україні» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню гармонізації національного законодавства у сфері соціального захисту інвалідів щодо положень Конвенції ООН про права інвалідів, адміністративно-правової відповідальності за порушення у сфері соціального захисту інвалідів, зарубіжного досвіду державної політики у вирішенні питань соціального захисту інвалідів.

У підрозділі 3.1. «Гармонізація національного законодавства у сфері соціального захисту інвалідів із положеннями Конвенції ООН про права інвалідів» проаналізовані норми вітчизняного законодавства у сфері соціального захисту інвалідів і норми Конвенції ООН про права інвалідів.

Наголошено на недосконалості окремих правових норм в частині понятійно-категоріального апарату, що породжують правові колізії в законодавчих актах, норми яких регулюють соціальний захист інвалідів. Зокрема, запропоновано авторське визначення понять «дискримінація за ознакою інвалідності», «розумне пристосування», «універсальний дизайн», «людина з особливими потребами», «людина з інвалідністю».

Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення норм, які регулюють питання, пов'язані із визначенням правового статусу інваліда, освітою, зайнятістю, отриманням соціальних послуг з метою забезпечення більшої послідовності та системності законодавства, визначенням нової пріоритетної політики в досліджуваній сфері, розподілом обов'язків і повноважень суб'єктів адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів.

Здійснено характеристику інтегрованого та інклюзивного навчання дітей-інвалідів у загальноосвітніх навчальних закладах, на основі чого зазначено, що робота в цьому напрямку освітньої діяльності розроблена на недостатньому правовому, організаційному та економічному рівні.

Запропоновано створити Департамент спеціальної освіти як структурний підрозділ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України з метою успішного впровадження інклюзивного навчання в освітній сфері, а також запровадити автоматизовану систему надання пільг та соціальних послуг «Єдина служба адресної допомоги інвалідам» на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях для ефективної співпраці між посадовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій інвалідів та інвалідами в отриманні інформації щодо самостійного замовлення соціальних послуг через електронні картки.

У підрозділі 3.2. «Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів» проаналізовано види заходів та міру адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів.

На основі узагальнення наукової літератури вітчизняних та зарубіжних учених-адміністративістів запропоновано авторське визначення поняття адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів та обґрунтовано основні його елементи.

Дослідження матеріалів практичної діяльності суб'єктів адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів та статистичні дані, дало змогу дійти висновку про те, що найбільше правопорушень у сфері соціального захисту інвалідів пов'язано з правом на працю інвалідів та правом на охорону праці.

Запропоновано внести доповнення до законодавства України щодо посилення міри відповідальності за порушення законодавства у сфері соціального захисту інвалідів та за невиконання законних вимог посадових осіб за додержанням законодавства про працю інвалідів.

Підрозділ 3.3. «Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів» присвячено вивченню позитивного досвіду адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів зарубіжних країн та можливості його застосування в Україні.

На основі аналізу законодавства, спеціальної літератури та практики соціального захисту інвалідів у зарубіжних державах, обґрунтовано висновок про доцільність використання позитивного досвіду США, Болгарії з надання права на отримання пенсії по інвалідності у спадок. Таким правом на Україні можуть володіти одне із подружжя ; матері (батьки), рідні брати та сестри, які виховували дітей-інвалідів або інвалідів з дитинства; соціальні працівники.

Наголошено на необхідності використання досвіду Німеччини щодо надання тимчасових пенсій по інвалідності, зокрема, запропоновано призначати тимчасову пенсію інвалідам внаслідок зниження професійної або загальної працездатності, обмежену строком шість років, замість щорічного проходження медико-соціальної експертної комісії, при встановленні можливості відновлення працездатності застрахованої особи за цей період.

Доцільним, на думку автора, для України є також використання досвіду Швейцарії, зокрема, запровадження процедури реадаптації відновлення працездатності людини, а при негативних результатах її застосування, нарахування пенсії по інвалідності.

Відзначено позитивні результати здійснення недискримінаційної політики працевлаштування та зайнятості інвалідів у Австрії, Франції, Японії, зокрема, питання квоти робочих місць для працевлаштування і зайнятості інвалідів та умови визначення розміру таких квот.

Завершується підрозділ обґрунтуванням висновку про необхідність диференційованого підходу у використанні позитивного зарубіжного досвіду із обов'язковим урахуванням національних, політичних, економічних та інших особливостей України.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й вирішення наукового завдання, що полягає в здійсненні аналізу особливостей адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів, визначенні й удосконаленні правових та організаційних засад адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів в умовах імплементації положень Європейського законодавства щодо забезпечення прав інвалідів та інтеграції в усі сфери життя.

У результаті дослідження, проведеного на основі аналізу зарубіжного та вітчизняного законодавств, практики їх реалізації, емпіричних і статистичних даних, наукових поглядів фахівців різних галузей знань, автором сформульовано низку висновків, спрямованих на вирішення окреслених завдань. До основних із них можна віднести такі:

1. На основі аналізу розвитку історичного процесу функціонування інституту соціального захисту інвалідів встановлено, що питання, пов'язані з соціальним захистом інвалідів, характеризуються недосконалістю правової регламентації прав інвалідів, недостатньою розробленістю системи програм соціального захисту інвалідів, тому потребують комплексного розв'язання, оскільки компетентні органи, громадські інститути, спільноти займалися ними фрагментарно.

Встановлено, що соціальний захист інвалідів як соціальний та правовий інститут пройшов чотири основні періоди розвитку: докапіталістичний, капіталістичний, радянський, пострадянський, кожному з яких притаманна своя специфіка.

Запропоновано використовувати історично вивірені організаційно-правові форми при вирішенні питань адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів, зокрема: опіка, соціальне забезпечення, соціальне страхування інвалідів та адресна соціальна допомога інвалідам.

2. Показано місце соціального захисту інвалідів у системі соціального захисту населення та державної соціальної політики. Сформульовано авторське визначення понять «соціального захисту інвалідів» та «адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів».

3. Визначено основні чинники ефективності адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів, серед яких є правовий, організаційний, економічний. Зазначено, що лише планомірне, комплексне, системне їх використання сприятиме удосконаленню діяльності суб'єктів адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів в Україні на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях.

4. Обґрунтовано висновок про те, що механізм адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів складають: адміністративно-правові норми; юридичні права та обов'язки суб'єктів адміністративно-правового регулювання; акти реалізації суб'єктивних юридичних прав та обов'язків. Відтак, елементами механізму адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів є:

- система органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, самоврядних інституцій, громадських організацій інвалідів, взаємоузгоджена діяльність яких передбачає ефективне адміністративно-правове регулювання соціального захисту інвалідів, та спрямована на створення недискримінаційної політики держави щодо інвалідів;

- регламентовані нормою права суспільні відносини, що виникають між інвалідами та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, самоврядними інституціями, громадськими організаціями інвалідів, фізичними особами щодо набуття, реалізації та захисту своїх прав у сфері адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів;

- загальнообов'язкові правила поведінки органів державної влади, органів місцевого самоврядування, самоврядних інституцій, громадських організацій інвалідів та фізичних осіб, встановлені з метою регулювання адміністративно-правових відносин у сфері соціального захисту інвалідів;

- конкретні приписи, що визначають поведінку суб'єктів адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів з метою гарантування їх прав.

5. Зазначено, що принципи адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів використовуються з урахуванням специфічних особливостей даної сфери, до яких можна віднести суспільні відносини, що виникають в результаті отримання інвалідами освіти, працевлаштування, соціальних послуг. До таких принципів належать: 1) конституційні; 2) організаційно-функціональні; 3) структурно-організаційні; 4) фундаментальні.

6. Запропоновано авторську класифікацію функцій адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів, а саме: 1) загальні (прогнозування, планування, програмування, контроль); 2) спеціальні (інформаційного забезпечення, моніторинг інвалідності, державний облік, стандартизація, нормування, ліцензування).

7. Наведено характеристику суб'єктів адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів і, з огляду на їх масштабність, запропоновано провести класифікацію залежно від обсягу та характеру компетенції, якою вони володіють у сфері соціального захисту інвалідів, а саме: 1) суб'єкти загальної компетенції (Кабінет Міністрів України); 2) суб'єкти галузевої компетенції: а) спеціально уповноважені органи (Міністерство соціальної політики України, Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, управління праці та соціального захисту населення, органи державної служби зайнятості), б) урядові органи (Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України, Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/Сніду та інших соціально небезпечних захворювань, Державна інспекція України з питань праці, Державна архітектурно-будівельна інспекція України), в) консультативні органи (Рада у справах інвалідів при Кабінеті Міністрів України, Рада з питань освіти інвалідів при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України; 3) суб'єкти спеціальної компетенції (центри професійної реабілітації інвалідів, соціальні страхові фонди, спеціалізовані державні підприємства та установи).

8. Встановлено недостатню відповідність норм національного законодавства положенням Конвенції ООН про права інвалідів, в частині понятійно-категоріального апарату, визначення принципів соціального захисту інвалідів, державних стандартів спеціальної освіти.

9. Висловлено думку, що використання зарубіжного досвіду з питань адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів в Україні сприятиме покращенню матеріального забезпечення інвалідів, раціональному індивідуальному підходу в наданні соціальних послуг інвалідам, ефективному розподілі повноважень між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів при здійсненні адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів.

Запропоновано використати позитивний зарубіжний досвід:

- Швейцарії - з надання особі-інваліду всіх необхідних реабілітаційних послуг до моменту визнання її інвалідом;

- США, Болгарії - щодо права на отримання пенсії по інвалідності у спадок;

- Німеччини - у частині отримання інвалідами тимчасових пенсій по інвалідності;

- Японії, Франції - у питанні можливості варіювання розміру квоти робочих місць для працевлаштування та зайнятості інвалідів.

10. Обґрунтовано необхідність зосередження державного управління щодо питань освіти інвалідів у одному загально-координуючому органі національного рівня - Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України, з подальшим створенням та функціонуванням у ньому Департаменту спеціальної освіти.

11. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, а саме:

доповнити:

- Кодекс України про адміністративні правопорушення:

а) ч. 3 статті 41 «Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці» викласти в такій редакції:

«Порушення встановлених термінів виплати пенсій, заробітної плати інвалідам або виплата їх у неповному обсязі, а також порушення вимог законодавства про зайнятість інвалідів - тягнуть за собою накладення штрафів на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності у розмірі від ста п'ятдесяти до трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

ч. 4 викласти в такій редакції:

«Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці інвалідів - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності у розмірі від ста до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян»;

б) ч. 2 статті 188-6 «Невиконання законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю або створення перешкод для діяльності цих органів»викласти в такій редакції:

«Невиконання законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю інвалідів щодо усунення порушень законодавства про працю інвалідів і загальнообов'язкове внесення соціального єдиного податку або створення перешкод для діяльності цих органів - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від семи десяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян»;

- Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:

а) статтю 1¹ викласти в такій редакції:

«Соціальний захист інвалідів здійснюється за такими принципами:

- рівності усіх перед законом, недопущення будь-яких проявів дискримінації за ознакою інвалідності - забезпечення однакового підходу у визнанні, реалізації або здійсненні інвалідами нарівні з іншими всіх прав та основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах;

- соціальної справедливості - встановлення розміру заробітної плати, пенсії по інвалідності та надання соціальної допомоги дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- заявності - письмове звернення особи-інваліда особисто чи іншої особи, яка представляє його інтереси (в тому числі працівник соціальної служби) або застосування соціальної картки для здійснення відповідних процедур при отриманні соціальної допомоги;

- адресності - надання допомоги конкретному інваліду, при встановленні факту нужденності (малозабезпеченості), за рахунок Державного бюджету України, місцевого бюджету, підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, благодійних та міжнародних організацій;

- багатосуб'єктності соціального захисту інвалідів - взаємоузгоджена, безперервна, комплексна робота органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, в тому числі громадських організацій інвалідів, самоврядних інституцій, фізичних осіб у сфері соціального захисту інвалідів;

- інформатизованості - доступність в отриманні інформації щодо змін у законодавстві про освіту, охорону здоров'я, зайнятість та працевлаштування, матеріальне забезпечення інвалідів через засоби масової інформації, громадські організації інвалідів, органи виконавчої влади»;

б) статтю 2 викласти в такій редакції:

«Людина з особливими потребами - це особа зі стійкими фізичними, психічними чи інтелектуальними порушеннями функцій організму, що призводять до неможливості нормального функціонування в суспільстві, та яка потребує сторонньої допомоги;

людина з інвалідністю - це особа, яка втратила працездатність (повністю або частково) внаслідок трудового каліцтва, професійного захворювання чи загального захворювання та потребує соціальної допомоги і захисту».

в) статтю 4 викласти в такій редакції:

«Соціальний захист інвалідів - це система економічних, правових та організаційних заходів держави щодо захисту інвалідів від соціальних ризиків, з настанням яких виникає право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до законодавства з метою забезпечення добробуту, умов для гідного життя, розвитку особистості та соціальної інтеграції».

г) ч. 1 статті 8 викласти в такій редакції:

«Державне управління у сфері соціального захисту інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України, центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки, молоді та спорту, органами місцевого самоврядування».

д) статтю 42 викласти в такій редакції:

«Службові особи органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, посадові особи підприємств, установ, організацій, в тому числі підприємств, установ, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення законодавства у сфері соціального захисту інвалідів».

- Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»:

а) статтю 1 викласти в такій редакції (термін «інвалід» замінити термінами «людина з особливими потребами», «людина з інвалідністю»): «Людина з особливими потребами - це особа зі стійкими фізичними, психічними чи інтелектуальними порушеннями функцій організму, що призводять до неможливості нормального функціонування в суспільстві, та яка потребує сторонньої допомоги;

людина з інвалідністю - це особа, яка втратила працездатність (повністю або частково) внаслідок трудового каліцтва, професійного захворювання чи загального захворювання та потребує соціальної допомоги і захисту».

б) статтю 45 викласти в такій редакції:

«Особи, винні в порушенні законодавства про реабілітацію інвалідів, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність».

12. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення організаційних форм адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів, а саме:

- запровадження підготовки Урядом щорічної державної доповіді «Про становище інвалідів в Україні», «Про освіту інвалідів в Україні» та проведення у Верховній Раді України парламентських слухань із цих питань;

- видання періодичного офіційного збірника, а саме: статистичний бюлетень «Соціальний захист інвалідів в Україні», структура якого відображатиме основні рівні та напрями соціального захисту інвалідів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пасічніченко С. В. Правовий зміст понять «інвалід» та «інвалідність» / С. В. Пасічніченко // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №11. - С. 138-140.

2. Пасічніченко С. В. Громадські організації інвалідів як структурний елемент громадянського суспільства / С. В. Пасічніченко // Держава і право. - 2009. - Випуск 44. - С. 284-289.

3. Пасічніченко С. В. Адміністративно-правове регулювання соціального захисту інвалідів / С. В. Пасічніченко // Часопис Київського університету права - 2010. - № 3. - С. 102-105.

4. Пасічніченко С. В. Форми та види соціального захисту інвалідів в Україні / С. В. Пасічніченко // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 2. - С. 94-98.

5. Пасічніченко С. В. Напрями діяльності Українського товариства глухих у сфері соціального захисту інвалідів / С. В. Пасічніченко // Вісник Університету «Україна». - 2007. - № 5 - С. 60-64.

6. Пасічніченко С. В. Історія становлення та розвитку адміністративно-правового регулювання соціального захисту інвалідів в Україні / С. В. Пасічніченко // Збірник наукових праць кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Університету «Україна»: Випуск другий / За заг. редакцією д.ю.н., професора А. І. Берлача. - К.: Нова ідеологія. - 2010. - С. 100-109.

7. Пасічніченко С. В. Сучасний стан працевлаштування інвалідів в Україні / С. В. Пасічніченко // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: Тези доповідей. - К.: Університет «Україна», 2004. - С. 111-113.

8. Пасічніченко С. В. Правове закріплення статусу інвалідів / С. В. Пасічніченко // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: Тези доповідей. - К.: Університет «Україна», 2005. - С. 377-379.

...