Організаційно-правові засади діяльності поліції (міліції) Німеччини, Польщі та України: порівняльно-правовий аналіз

Констатовано, що Закон Польщі "Про поліцію" є єдиним нормативно-правовим актом, де урегульовано основоположні питання організації та діяльності поліції. Правовий статус поліції визначено у контексті конституційно-правової доктрини, де до основних завдань держави віднесено безпеку громадян і розмежовано компетенцію суб'єктів правоохоронної діяльності. Полісемантичність категорії "безпека" зумовила необхідність виокремлення базового для визначення компетенції поліції поняття "публічна безпека і порядок".

Наголошено, що глобалізація (інтернаціоналізація) поліцейської діяльності зумовила появу низки ухвалених профільними міжнародними організаціями документів у сфері охорони правопорядку, які можуть бути виокремлені у самостійну підгалузь міжнародного поліцейського права у рамках міжнародного публічного права. Ці міжнародно-правові акти є своєрідним уніфікованим загальноцивілізаційним "поліцейським еталоном". Зазначено, що поліцейське законодавство Німеччини та Польщі ґрунтується на постулатах міжнародної поліцейсько-правової доктрини.

У підрозділі 2.2 "Особливості організаційної побудови національних поліцейських систем Німеччини та Польщі" констатовано, що організаційна побудова поліцейських систем Німеччини та Польщі формувалася під впливом низки внутрішніх і зовнішніх чинників.

Встановлено, що у Німеччині вибудовано комбіновану (напівцентралізовану) модель управління поліцією, а польська поліція функціонує у рамках централізованої моделі. Визначальною ознакою комбінованої моделі є обмеження повноважень центральних (загальнодержавних) органів поліцейського управління по відношенню до земельних поліцейських відомств. Натомість централізована модель передбачає пряме підпорядкування поліції єдиному центральному органу виконавчої влади. З іншого боку, у рамках централізованої моделі у Польщі законодавчо передбачена можливість участі органів місцевої адміністрації в ухвалі рішень у сфері охорони правопорядку, створення гмінної (міської) сторожі та добровільних громадських формувань з охорони публічного порядку.

З'ясовано, що функцію центральних "поліцейських" органів виконавчої влади у Німеччині і Польщі реалізують комплексні міністерства, уповноважені здійснювати управління сферою внутрішніх справ.

Системоутворюючим елементом напівцентралізованої системи управління поліцією є Міністерство внутрішніх справ Німеччини. Одним з основоположних завдань міністерства є забезпечення внутрішньої безпеки, що об'єктивно зумовлює спрямованість діяльності двох ключових відділів, уповноважених на здійснення функції загального управління федеральними поліцейськими відомствами (за винятком поліції бундестагу). Спочатку міністерство реалізовувало функції контролюючої інстанції у сфері публічної безпеки. З 1983 року воно наділено правом ухвали обов'язкових для виконання землями рішень стратегічного характеру, однак позбавлено права інтервенції у межі компетенції суб'єктів федерації. Міністерство забезпечує координацію взаємодії міністерств (сенатів) внутрішніх справ федерації і земель. Інтегруючими чинниками є Конференція міністрів (сенаторів) внутрішніх справ федерації і земель, робоча група представників управлінь кримінальної поліції і Німецька вища школа поліції у м. Мюнстері.

Встановлено, що Міністерство внутрішніх справ і адміністрації Польщі постало у контексті втілення "монолітичної" концепції розбудови правоохоронної системи, яка передбачає об'єднання у межах профільного "поліцейського" міністерства низки суб'єктів правоохоронної діяльності. Відповідно до польської адміністративно-правової доктрини міністерство розглядається як допоміжно-виконавча бюрократична структура при міністрові. Сфера діяльності поліції контролюється профільним державним підсекретарем, який водночас є куратором інших споріднених правоохоронних органів.

Підкреслено, що органи поліції Польщі мають одноособовий характер (головний комендант поліції, воєводський комендант поліції, повітовий комендант поліції, комендант комісаріату), а організаційні одиниці є допоміжним апаратом. Центральним органом у сфері забезпечення охорони публічної безпеки та порядку є головний комендант, наділений статусом начальника усіх функціонерів поліції.

У підрозділі 2.3 "Правове забезпечення діяльності поліції (міліції) Німеччини та Польщі" зазначено, що основоположні поліцейсько-правові категорії ("внутрішня безпека", "публічна безпека", "публічний порядок", "захист від небезпек" тощо) закріплено нормами конституційного (державного) і адміністративного (поліцейського) права.

Встановлено, що німецька поліцейсько-правова доктрина визначена у контексті конституційного закріплення концепції забезпечення внутрішньої безпеки, яка віднесена до суспільних благ, що підлягають адміністративній охороні. Комплексність виконуваних завдань зумовила наділення поліції дискреційними повноваженнями та обов'язок перманентної взаємодії з іншими суб'єктами правоохоронної діяльності. Базовою категорією польської поліцейсько-правової доктрини є поняття "адміністративна поліція", що позначає регламентарну (поліцейську) функцію держави, охоплює дії публічної адміністрації, спрямовані на охорону публічної безпеки і порядку, та водночас характеризує сукупність спеціалізованих суб'єктів, які реалізують поліцейську функцію.

Констатовано, що поліцейське право Німеччини як "право втручання, що є мірилом правомірності поліцейських заходів", є розвиненою підгалуззю адміністративного права (права управління). Формування поліцейського права відбувалося водночас з появою права порядку і права безпеки, що зумовлено диференціацією суб'єктів поліцейської діяльності на власне поліцію ("поліцейську виконавчу служба") і органи поліцейського управління.

З'ясовано, що уніфіковане визначення категорії "поліція" у поліцейському законодавстві німецьких земель відсутнє. Водночас є підстави стверджувати, що поліція розглядається як система державних органів у структурі відповідального за внутрішню безпеку центрального органу виконавчої влади. Ця ознака відображає організаційний аспект та означає домінування ідеї державної поліції.

Наголошено, що польський законодавець дав вичерпне визначення поліції як озброєної уніформованої формації. Поліція віднесена до "мундирових служб", компетенція яких поширюється на сферу охорони правопорядку.

Сформульовано тезу щодо еволюції поліції у бік посилення превентивного впливу на суспільство і мінімізації застосування заходів адміністративно-правового примусу.

Розділ 3 "Організаційно-правові засади превентивної та інтервенційної діяльності поліції Німеччини та Польщі" складається з трьох підрозділів, де досліджено сутність і спрямованість роз'яснювально-превентивної діяльності поліції, форми участі громадськості у здійсненні поліцейської діяльності та стандарти застосування заходів адміністративно-правового примусу.

У підрозділі 3.1 "Роз'яснювально-превентивна діяльність поліції як складова соціального управління" зазначено, що превенція (роз'яснювально-превентивна діяльність) та інтервенція (застосування легітимних заходів примусу) залишаються стратегічними напрямами діяльності поліції. Водночас констатована поява тенденції ревізії класичних концептуальних засад поліцейської діяльності, що зумовило визнання пріоритетності реалізації концепції проактивної діяльності поліції, яка передбачає посилення превенції як форми контролю над злочинністю та запобігання соціальним патологіям.

Констатовано, що оптимізація роз'яснювально-превентивної діяльності поліції здійснюється шляхом запровадження інноваційних підходів. З'ясовано, що німецькою поліцією у цій площині вжито низку організаційних заходів, а саме: запроваджено посади "чиновників з проблем превенції", а у територіальних органах поліції окремих земель (Баварії, Берліна, Гессена, Нижньої Саксонії), - інститут омбудсманів (уповноважених) у справах іноземців (мігрантів), жінок і дітей, молоді, жертв злочинів; створено мережу спеціалізованих сайтів превентивно-просвітницького характеру; відкрито центри консультування населення з питань безпеки; створено творчі колективи для участі у роз'яснювально-превентивних заходах (поліцейські лялькові театри та оркестри); на мобільних "автомобілях безпеки" розміщено пересувні експозиції превентивного характеру тощо. Новації поліції Польщі полягають у запровадженні низки "тематичних номерів довіри" (для дітей і молоді, "корупційного", "кримінального", "наркотичного", "скарг і пропозицій" тощо), відкритті цілодобових поліцейських sms-порталів для прийому текстових повідомлень від глухонімих осіб, створенні технічних умов для прийому на умовах анонімності e-mail-повідомлень, відкритті безкоштовних телефонних ліній екстреної допомоги іноземним туристам, використанні при реалізації освітніх превентивних поліцейських програм для дітей дошкільного віку так званої "плюшевої поліції" (тобто привабливих лялькових персонажів, визнаних неофіційними символами територіальних органів поліції), реалізації програм надання допомоги (правової, соціальної, психологічної, медичної) жертвам злочинів, організації навчальних курсів з основ правознавства та технік самооборони для окремих уразливих соціальних категорій (професійних груп) тощо.

Підкреслено, що проявом проголошеного Польщею курсу на демократизацію поліції став перегляд філософії діяльності дільничних інспекторів ("офіцерів першого контакту"). Санкціонування нового статусу дільничного інспектора поліції передбачає налагодження партнерської взаємодії з населенням.

Встановлено, що стратегія "партнерства заради спокою" є своєрідним консенсусом між державною і комунальною політикою, проявом "демократії у дії" та "самоврядування порядку". Стратегія ґрунтується на постулаті щодо необхідності поглиблення громадської взаємодії з метою встановлення контролю над злочинністю і посилення почуття безпеки населення. Вона кореспондується з доктринами "нульової толерантності", "сусідської самооборони" та "вибитих віконних шибок".

У підрозділі 3.2 "Організаційно-правові засади залучення громадськості до здійснення поліцейської діяльності" визначено, що ефективною "моделлю безпеки" є засновані на волонтерських засадах громадські квазиполіцейські формування на кшталт "добровільних поліцейських служб" (Баден-Вюртемберг, Гессен), "варт безпеки" (Баварія, Саксонія), а також створюваних територіальними громадами Польщі груп самооборони, об'єднаних родовою назвою "громадянська сторожа". Створення цих формувань зумовлено прагненням підтримати поліцію у сфері "комунальної кримінальної превенції" ("превентивної боротьби зі злочинністю").

Наголошено, що діяльність "добровільних поліцейських служб" ("варт безпеки") як "частини поліцейської виконавчої служби" у Німеччині урегульована поліцейським законодавством земель. Підставою для створення формувань є угода між територіальною громадою і урядом землі. Німецька поліцейська доктрина не розглядає подібну діяльність як професійну, оскільки вона тлумачиться як суспільна функція охорони спільного блага. Члени формувань зазвичай наділені повноваженнями обмежувати окремі основні права людини (свободи, вільного пересування, фізичної недоторканності), однак у Гессені та Баварії вони позбавлені права застосовувати заходи безпосереднього примусу.

Встановлено, що польські "громадянські сторожі" організовані у формі товариств (асоціацій) або створені на підставі ухвали ради гміни (міста). Організаційно-правові засади діяльності утворюваних населенням "громадянських сторож" визначають ради гмін (міст).

У підрозділі 3.3 "Заходи адміністративно-правового примусу в діяльності поліції: проблеми цивілізованого застосування" зазначено, що адміністративно-правовий примус у діяльності поліції розглядається у контексті легітимного обмеження окремих основних прав людини (на свободу, тілесну недоторканність, недоторканність житла, права власності тощо).

З'ясовано, що німецька генеральна поліцейська клаузула ототожнює застосування заходів безпосереднього примусу з крайньою формою легального державного примусу невідкладної дії при здійсненні управлінського акту, що містить наказ або заборону. Застосування заходів безпосереднього примусу поліцією підлягає особливому нормативно-правовому регулюванню. Поліцейське законодавство ґрунтується на таких постулатах: застосування поліцією безпосереднього примусу виправдано лише у випадках, коли вжиття інших заходів примусу у певній ситуації не передбачено; якщо попередньо вжиті заходи примусу виявилися неефективними або ж їх застосування недоцільно; при застосуванні безпосереднього примусу слід обирати найбільш можливі та придатні заходи, що можуть завдати найменшої шкоди окремим особам або суспільству у цілому; завдані внаслідок вжиття поліцейських заходів збитки не повинні перевищувати переваг у разі досягнення передбачуваного результату.

Підкреслено, що каталог заходів безпосереднього примусу у Польщі закріплено у Законі "Про поліцію". Особливу увагу приділено забезпеченню можливості диференційованого застосування сили і вогнепальної зброї з метою нейтралізації правопорушника. Працівник поліції не вправі ухилятися від активних дій з припинення небезпечних посягань на охоронюване державою благо. Законодавцем закріплено вичерпний перелік фактичних обставин застосування вогнепальної зброї. Застосування вогнепальної зброї не ототожнюється виключно з пострілом у бік особи, яка створює загрозу, оскільки зброя також має сприйматися як засіб "потенціалізації" (застереження).

Триваюча в обох країнах дискусія щодо гуманізації діяльності поліції передбачає пріоритетне застосування несмертельної електроімпульсної зброї, втілення доктрини "вогневої підготовки несмертельного спрямування", опанування персоналом поліцейської деонтології і теорії прав людини, а також основ конфліктології, психології поведінки натовпу, методики ведення переговорів.

Розділ 4 "Правове регулювання у сфері кадрового забезпечення діяльності поліції Німеччини та Польщі" складається з двох підрозділів, де з'ясовано особливості правового регулювання державно-службових відносин в поліції і досліджено адміністративно-правові засади службової кар'єри.

У підрозділі 4.1 "Правове регулювання державно-службових відносин в поліції" встановлено, що форма зайнятості атестованого персоналу поліції Німеччини і Польщі містить ознаки службових відносин адміністративно-правового характеру.

Визначено, що німецькі поліцейські наділені статусом "чиновників виконавчого органу поліції", які реалізують публічно-правові функції в органах державної влади федерації та земель. Інститут публічної служби у Німеччині ґрунтується на принципі довічного найму. Кандидати на заміщення чиновницьких посад повинні бути німцями у сенсі ст. 116 Основного закону ФРН, прийняти присягу щодо готовності захищати вільний демократичний лад (гарантія політичної благонадійності), мати необхідну професійну підготовку. Характерно, що прямих вимог щодо "деполітизації" або "департизації" чиновництва не встановлено. Водночас доктрина публічної служби передбачає, що політичні погляди поліцейських не можуть протирічити конституційному принципу верховенства права. Обмежувальним чинником також є деонтологічні норми. Німецьким законодавством передбачена можливість рекрутування на службу до поліції громадян держав-членів ЄС, а у виняткових випадках ("якщо існує нагальний службовий інтерес") здійснюється набір громадян інших держав.

Наголошено, що польські поліцейські також належать до "публічних функціонерів", уповноважених на виконання завдань у сфері правозастосування. Державно-службові відносини, що виникають на підставі призначення функціонера поліції на посаду, не кваліфікуються як трудові правовідносини. Натомість норми трудового законодавства регулюють відносини у сфері праці цивільного персоналу поліції. У залежності від форми зайнятості виокремлюється чотири види служби у поліції, а саме: кандидатська; контрактна; підготовча; постійна ("стала").

У підрозділі 4.2 "Адміністративно-правові засади службової кар'єри в поліції" констатовано, що конкурсний метод є домінуючим при формуванні кадрового ядра поліції. Кандидати на службу в німецькій поліції повинні відповідати як загальним вимогам до претендентів на заміщення чиновницьких посад, так й додатковим вимогам, передбаченим поліцейським законодавством суб'єктів федерації (вік, зріст, бездоганна репутація, стан фізичного і психічного здоров'я, відсутність судимості тощо). Польське законодавство також містить каталог вимог до кандидатів на службу в поліції.

Визначено, що набір на службу в поліції пов'язаний з обов'язковим проходженням кандидатами кількаденного селекційного поетапного відбору (тестування). Тести мають комплексний характер і сприяють з'ясуванню придатності кандидата до виконання службових завдань. У німецькій поліції відсутня уніфікована система рекрутування персоналу, що зумовлено верховенством федеральних земель у поліцейській сфері і множинністю суб'єктів поліцейської діяльності. Натомість поліція Польщі комплектується з дотриманням загальнонаціонального стандарту кваліфікаційного провадження.

Встановлено, що у Німеччині та Польщі створено багаторівневі системи професійної підготовки, адаптовані до рівнів поліцейської ієрархії та професійної освіти.

Підкреслено, що службова кар'єра в поліції будується з обов'язковим дотриманням формально визначених кваліфікаційних вимог до кандидатів на заміщення посад (освіта, професійна кваліфікація, стаж служби тощо). У поліцейському законодавстві окреслено права, обов'язки, гарантії, заборони та відповідальність персоналу поліції. Служба в поліції передбачає відповідність особового складу загальним для державних (публічних) службовців вимогам і водночас накладає на них додаткові обов'язки та обмеження.

Розділ 5 "Пропозиції щодо впровадження досвіду організації та діяльності поліції Німеччини та Польщі в умовах реформування системи органів внутрішніх справ України" сформульовано ґрунтовані на позитивному зарубіжному досвіді поліцейського будівництва пропозиції щодо шляхів оптимізації системи органів внутрішніх справ України. Звернено увагу на нагальну необхідність вжиття таких заходів:

- коригування філософії поліцейської діяльності, формування сприйнятої суспільством цілісної концепції забезпечення внутрішньої (публічної) безпеки та визначення генеральної поліцейської клаузули;

- рецепції назви "поліція" і конституювання поліцейського права як окремої підгалузі адміністративного права, галузі юридичної науки та навчальної дисципліни;

- розбудови МВС України як багатофункціонального відомства, уповноваженого на здійснення адміністративно-розпорядчої функції у сфері внутрішньої (публічної) безпеки;

- деуніверсалізації та спеціалізації поліцейської діяльності шляхом "приватизації" окремих завдань міліції (поліції);

- муніципалізації (комуналізації) поліцейської діяльності;

- організації громадських рад (громадських наглядових комісій) як важливих суб'єктів здійснення громадського контролю;

- створення Національного бюро розслідувань як автономного правоохоронного відомства із загальнонаціональною юрисдикцією у сфері протидії кримінальній злочинності;

- інституювання "поліції парламенту" з урахуванням досвіду діяльності поліції німецького бундестагу;

- апробації ключових елементів англосаксонської поліцейської макромоделі, що ґрунтується на визнанні безальтернативності закріплення партнерської (а не домінантної) концепції Community Policing;

- запозичення польського досвіду організаційно-правового забезпечення діяльності дільничного інспектора поліції як "офіцера першого контакту", уповноваженого на реалізацію концепції проактивної діяльності;

- запровадження апробованих німецькою і польською поліцією інноваційних форм роз'яснювально-превентивної діяльності, інститутів добровільної поліцейської служби і споттерства;

- усунення колізій у правовому регулюванні застосування вогнепальної зброї працівниками міліції шляхом закріплення у Законі України "Про міліцію" дефініцій "використання вогнепальної зброї", "застосування вогнепальної зброї" та "фінальний (смертельний) рятівний постріл";

- коригування кадрової політики органів внутрішніх справ України шляхом закріплення і дотримання демократичних принципів кадрової роботи тощо.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми - визначення і порівняння організаційно-правових засад діяльності поліції (міліції) Німеччини, Польщі та України, що об'єктивно сприяло подальшому розвитку вчення про соціальну та правову природу поліції (міліції) як стрижневого елементу правоохоронного механізму сучасної держави. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку концептуальних положень, висновків, пропозицій та рекомендацій щодо шляхів вдосконалення вітчизняного поліцейського (міліцейського) законодавства та оптимізації системи органів внутрішніх справ України. Основні з них є такими:

1. Сформульовано авторське визначення поняття "поліція (міліція)" як державної озброєної уніформованої формації, функціонально зорієнтованої на здійснення адміністративної юрисдикції і застосування заходів безпосереднього примусу з метою забезпечення публічної безпеки, охорони публічного порядку, превенції правопорушень і соціальних патологій, протидії злочинності, надання допомоги фізичним і юридичним особам в усуненні загроз (небезпек) у сфері публічної безпеки. Наголошено на надвідомчому характері повноважень поліції (міліції). Зазначено, що правова природа поліції (міліції) виявляється у її належності до виконавчої гілки влади, мілітаризованих формацій та правоохоронної системи, а її соціальна природа полягає у наданні суспільству якісних послуг в усуненні загроз (небезпек) для охоронюваного блага.

2. Визначено об'єктивну зумовленість імперативу щодо вичерпного нормативно-правового закріплення повноважень поліції (міліції) здійснювати інтервенцію у життя суспільства посиленням її ролі у реалізації державних заходів з протидії загрозам (небезпекам) для охоронюваного блага. Визнано доцільність нормативного закріплення постулату щодо обґрунтованості інтервенції поліції (міліції) при захисті приватних прав осіб виключно у випадках, коли забезпечення своєчасного судового захисту неможливо або ж якщо без втручання поліції (міліції) неможливо чи значно ускладнюється реалізація цих прав.

3. Зроблено висновок, що поліцейська діяльність є одним із видів державно-управлінської (адміністративної) діяльності, яка реалізується у сфері внутрішньої (публічної) безпеки наділеними спеціальною компетенцією застосування державного примусу озброєними формаціями виконавчої влади, уповноваженими здійснювати охорону правопорядку і забезпечувати особисті та майнові права громадян.

4. Запропоновано правові принципи організації та діяльності поліції (міліції) диференційовано розглядати у контексті правотворчості та правозастосування. Визначено, що при правотворчій діяльності у поліцейсько-правовій сфері існує можливість виходу за межі вузьконормативного (позитивістського) тлумачення правових принципів за рахунок визнання основоположності об'єктивно існуючих закономірностей, суспільно визнаних керівних ідей правосвідомості, традицій та етичних правил. Натомість правові принципи правозастосовної діяльності поліції (міліції) повинні визначатися як основоположні ідеї (положення), що мають характер безумовних вимог, закріплюються у законах або підзаконних нормативно-правових актах, є керівними началами для органів і посадових осіб, уповноважених на забезпечення публічної безпеки та охорону публічного порядку.

5. Наголошено, що завдання і функції поліції (міліції) реалізуються у сфері протиправних діянь і соціально небезпечних подій. Відповідність діяльності поліції її природному (об'єктивному) призначенню залежить від обґрунтованості покладених на неї завдань і функцій. Встановлено, що сучасній поліції (міліції) властивий широкий спектр як класичних, так й нових завдань, до яких відноситься реалізація прогностичних і превентивних заходів у галузі соціального обслуговування. Функції об'єктивно визначають сутність соціальної місії поліції (міліції). Запропоновано виокремити такі функції: адміністративну (родова функція) з диференціацією на спеціальні функції (адміністративно-регламентарну, адміністративно-виконавчу та адміністративно-репресивну); оперативно-розшукову; кримінально-процесуальну (слідчу); превентивно-соціальну з виокремленням профілактичного та соціально-сервісного напрямів; охоронну.

6. Ураховуючи адміністративно-правову природу норм, що регламентують суспільні відносини у сфері поліцейської діяльності, запропоновано виокремити поліцейське право як підгалузь адміністративного права. Наголошено на об'єктивній зумовленості перспективи рецепції поліцейського права дуалістичним характером виконавчої влади, що складається з регулятивно-управлінської та поліцейської підсистем.

7. Встановлено, що у поліцейському законодавстві Німеччини та Польщі відсутня традиція закріплення вичерпного переліку видів нормативно-правових актів, що регулюють діяльність поліції (міліції). Проблема джерел вирішується на рівні догм конституційного (державного) та поліцейського права. З'ясовано, що види нормативно-правових актів розташовано у відповідності до ієрархії, притаманної для континентальної (романо-германської) правової традиції.

8. Зроблено висновок, що визначення адміністративної правосуб'єктності поліції Німеччини і Польщі здійснюється у контексті реалізації ліберальної конституційно-правової доктрини, яка відносить внутрішню безпеку до суспільних благ, що підлягають адміністративній охороні, визнає об'єктивну зумовленість наділення поліції дискреційними повноваженнями комплексністю виконуваних завдань, передбачає обов'язок перманентної взаємодії поліції з іншими суб'єктами поліцейської діяльності. Відповідно до чинної доктрини забезпечення внутрішньої безпеки Німеччини суб'єкти поліцейської діяльності диференційовано шляхом виокремлення власне поліції, органів поліцейського управління та органів захисту конституційного ладу. Польська поліція визнана єдиною державною мілітаризованою формацією, що забезпечує публічну безпеку та порядок.

9. Обґрунтовано, що соціально-орієнтована концепція проактивної діяльності поліції зумовлює пріоритетність роз'яснювально-превентивного вектору її роботи та прагнення до гуманізації застосування заходів безпосереднього примусу. Превенція визначена як різновид соціального управління, а формування "стандарту превенції" пов'язано з виявленням і запровадженням інноваційних форм роботи з метою запобігання правопорушенням і соціальним патологіям, а також захисту населення в умовах погіршення криміногенної ситуації. Наголошено, що підвищенню почуття безпеки у соціумі поліція приділяє особливу увагу. Констатовано, що перспектива використання апробованих у Німеччині та Польщі інноваційних форм роз'яснювально-превентивної діяльності розглядається у контексті забезпечення умов для реалізації концепції Community Policing.

10. Підкреслено, що засновані на волонтерських засадах громадські квазиполіцейські формування (добровільні поліцейські служби, варти безпеки, громадянські сторожі) є дієвою формою самоорганізації населення та альтернативою неконтрольованим об'єднанням громадян. Встановлено, що подібні формування у Німеччині законодавчо визнані "частиною поліцейської виконавчої служби". Натомість організаційно-правові засади діяльності "громадянських сторож" у Польщі визначаються радами гмін (міст).

11. Визначено, що у поліцейському законодавстві Німеччини та Польщі забезпечена можливість диференційованого застосування сили і вогнепальної зброї. Такий підхід зумовлений усвідомленням апріорної небезпечності та суспільної резонансності використання екстраординарних заходів адміністративного припинення. Наголошено, що втілення доктрини "вогневої підготовки несмертельного спрямування" сприяє унеможливленню нанесення необґрунтованої шкоди правопорушнику.

12. З'ясовано, що поліцейські Німеччини та Польщі віднесені до "чиновників виконавчого органу поліції" ("публічних функціонерів"), уповноважених державою на виконання завдань у сфері правозастосування. Підкреслено, що форма зайнятості атестованого персоналу поліції містить ознаки державно-службових відносин адміністративно-правового характеру.

13. Встановлено, що формування кадрового ядра німецької і польської поліції здійснюється на конкурсній основі. Кваліфікаційна процедура відбору на службу в поліції має селекційний характер. Багаторівневість відомчих систем професійної підготовки зумовлена існуючими рівнями службової поліцейської ієрархії та професійної освіти. Службова кар'єра ґрунтується на дотриманні кандидатами на заміщення посад низки формально визначених вимог.

На підставі висновків дисертації сформульовано та обґрунтовано пропозиції і рекомендації щодо удосконалення правового регулювання правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ України та запровадження апробованих європейських стандартів поліцейської діяльності.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Проневич О.С. Організаційно-правові засади діяльності поліції (міліції) Німеччини, Польщі та України: порівняльно-правовий аналіз: монографія / О.С. Проневич. - Х. : НікаНова, 2011. - 509 с.

2. Проневич О.С. Порівняльне поліцейське право / О.С. Проневич // Порівняльне правознавство: навч. посібник / О.О. Погрібний, І.М. Погрібний, О.В. Волошенюк та ін.: Заг. ред. О.Н. Ярмиш. - Х. : Харківський національний університет внутрішніх справ, 2006. - С. 130-169.

Наукові статті та тези доповідей і наукових повідомлень

1. Проневич О.С. Правові засади діяльності німецької поліції щодо протидії торгівлі жінками / О.С. Проневич // Вісник Університету внутрішніх справ. - 2000. - № 11. - С. 37-43.

2. Проневич О.С. Організаційно-правове забезпечення здійснення поліцейського розшуку каналами Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерполу) / О.С. Проневич // Вісник Університету внутрішніх справ. - 2000. - № 12/2. - С. 39-45.